Міжбюджетні відносини в Україні

Проблема у загальному вигляді полягає в тому, що не зважаючи на визнання факту, що місцеві бюджети виступають головним інструментом реалізації регіональної політики та важливим інструментом макроекономічного регулювання, за допомогою якого перерозподіляється значна частка ВВП, і посилення ролі місцевого самоврядування впродовж ряду років визначається в якості однієї з ключових цілей реформування суспільного сектору, окремі тенденції до фіскальної децентралізації в Україні закладені в Податковому кодексі України, але поки що відсутні їх реальні прояви. Метою дослідження є аналіз фінансового стану місцевих бюджетів і перспектив фіскальної децентралізації у контексті забезпечення фінансової безпеки України.

Враховуючи те, що фінансова безпека є багатоаспектним явищем [11; 12], існує кілька визначень понять фінансової та бюджетної безпеки. З нормативної точки зору, яку поділяє ряд авторів, фінансова безпека розуміється як такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання, є однією зі складових економічної безпеки [13-15]. Бюджетна безпека, як складова фінансової безпеки, в свою чергу, розглядається як стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного та місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів [13]. Будь-яке явище у сфері безпеки слід вивчати як ціле, відносно самостійне, що включає ряд явищ меншого масштабу, з іншого - ціле - безпосередню частину більшого явища, що відчуває його вплив і впливає на нього; нова якість цілого в порівнянні із звичайною сумою його частин виникає завдяки структурі, що представляє спосіб поєднання і взаємозв'язку компонентів, що входять в нього [16].

Комплексний аналіз індикаторів економічної безпеки з виявленням потенційно важливих загроз дозволяє провести інтегральну оцінку рівня економічної безпеки в цілому та за окремими сферами діяльності. Проведення моніторингу рівня фінансової безпеки, для якого застосовуються відповідні індикатори з визначеними пороговими значеннями (табл.2.1), необхідне для прийняття управлінських рішень щодо аналізу, відвернення та нейтралізації реальних та потенційних загроз національним інтересам у даній сфері.

Наведені данні свідчать про наявність таких загроз для безпеки національної економіки в бюджетній сфері, як: завищення фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну сферу; неприпустимі розміри амплітуди коливань видатків на одну особу між окремими регіонами; нерівномірний розподіл трансфертів, що надаються місцевим бюджетам з державного бюджету; зростання рівня загального обсягу державного боргу, особливо зовнішньої заборгованості.

Таблиця 2.1 Окремі індикатори фінансової безпеки України

Індикатор	Порогове значення	Фактичне значення
	за Методикою Мінекономіки	за Маастріхтськими критеріями	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
Рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет, %	не більше 30%	-	30,4	31,5	30,5	31,3	29,9	28,7	30,3
Відношення дефіциту державного бюджету до ВВП, %	не більше 3%	не більше 3%	1,87	0,69	1,36	1,31	4,1	5,9	1,8
Обсяг трансфертів з державного бюджету, % до ВВП	не більше 10-15%	-	5,62	6,91	7,36	6,23	6,81	7,18	7,6
Амплітуда коливань бюджетних трансфертів на одну особу між регіонами, %	не більше 20-30%	-	126	113	108	116	94	101	87
Амплітуда коливань бюджетних видатків на одну особу між регіонами, %	не більше 20-30%	не більше 20-30%	140	129	118	122	108	110	102
Відношення загального обсягу держав-ного боргу до ВВП, %	не більше 55%*	не більше 55%	14,3	14,8	12,3	19,9	34,8	39,9	36,0
Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США	не більше 200	не більше 200	186	210	228	242	370	499	537

* за нормами Бюджетного кодексу України величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу ВВП;

** розрахунки проведені за матеріалами звітів Міністерства фінансів, казначейської служби України та Висновків Рахункової палати України про виконання державного бюджету за відповідний рік

Таким чином ми можемо констатувати, що не зважаючи на те, що більш ніж 15 років тому дослідниками визнавалося, що «саме розбалансованість Державного бюджету є головним дестабілізуючим чинником кризи державних фінансів» [14], це питання залишається вкрай актуальним і понині. Недостатньо продумана державна політика у бюджетній сфері часто призводить до розбалансування фінансових потоків, переведення дефіциту державного бюджету в приховану форму, ще більш небезпечну, що може стати причиною загострення макроекономічної ситуації.

Вжиття активних заходів стимулювання розвитку економіки, проведення важливих реформ, оперативне реагування на загрози світової кризи мають сприяти забезпеченню економічного зростання в Україні після різкого падіння у 2012 році, яке було одним із найглибших у світі. Проведені дослідження свідчать про наявність тісного зв'язку між розміром бюджетного дефіциту і величиною державних витрат та економічним зростанням, зокрема, зі 146 досліджених країн, у групі, де бюджетний дефіцит перевищував 10% ВВП, темпи економічного зростання стають від'ємними (-0,8% у середньому на рік), а у групі країн, де зафіксований профіцит бюджету спостерігалися найвищі темпи економічного зростання (2,8% у середньому за рік) [12].

Розвиток економіки України протягом 2013-2014 рр. відбувався на тлі зовнішніх викликів, що характеризувалися нестабільністю та різкою зміною трендів очікувань (МВФ тричі протягом 2014 року переглядав оцінки розвитку світової економіки в бік зменшення: з 4,4% у квітні до 3,8 % за підсумком року). Незважаючи на уповільнення розвитку світової економіки (з 5,2% в 2013 р., до 3,8% в 2014 р.), нестабільність на сітових фінансових та товарних ринках, темпи зростання економіки України прискорились (хоча додатковий внесок у зростання показників обумовлений статистичним ефектом низької бази порівння -2012 р.), про що свідчить динаміка ВВП (табл. 2.2.).

Таблиця 2.2 Динаміка бюджетних показників за 2010-2014р.р.*

Показник, млрд..грн.	Фактичні значення за період	Темп зміни показника до попереднього року, од.
	2010	2011	2012	2013	2014	2011/ 2010	2012/ 2011	2013/ 2012	2014/ 2013
ВВП	720,7	948,1	913,3	1082,5	1314,0	1,3	0,96	0,84	1,21
Доходи державного бюджету	165,9	231,7	209,7	240,6	314,6	1,4	0,9	1,15	1,3
Видатки державного бюджету	174,2	241,4	242,4	303,6	333,4	1,38	1,0	1,25	1,09
Доходи місцевих бюджетів (без врахування трансфертів)	53,9	66,2	63,3	73,9	83,9	1,22	0,95	1,17	1,14
Між бюджетні трансферти	53,7	59,1	62,2	77,7	95,3	1,1	1,05	1,23	1,23
Видатки місцевих бюджетів	51,8	67,76	64,96	74,25	83,93	1,3	0,96	1,14	1,13
Державний та гарантований державою борг	88,7	189,4	317,9	432,3	473,1	2,13	1,68	1,36	1,09

* за матеріалами звітів Міністерства фінансів про виконання державного бюджету за відповідний рік

Темпи розвитку економіки, введення в дію Податкового кодексу України, нової редакції Бюджетного кодексу забезпечили позитивну динаміку бюджетних показників. Рівень виконання річного показника надходжень до державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України зі змінами, становив в 2014р. -103,5%, в 2013р. - 100,8%, в 2012р. - 85,5 % (хоча, якщо порівняти з плановими показниками без вказаних змін, ситуація інша: в 2014р. -111,7%, в 2013р. - 96,5%, в 2012р. - 87,4 % ). За висновками Колегії рахункової палати України [19] зменшення визначених законом доходів державного бюджету свідчить про їх нереальність, нестабільність бази оподаткування та низький рівень адміністрування податків та зборів. Протягом 2013-2014 рр. темпи зміни доходів державного бюджету та між бюджетних трансфертів перевищували темпи зміни ВВП. Уповільнене збільшення видатків держбюджету у порівнянні з ВВП у 2014 р. є позитивним, але активне зростання між бюджетних трансфертів свідчить про перенесення частини бюджетних видатків на місцевий рівень.

Бюджетна система України, як основна ланка фінансової системи, розбудовується з урахуванням особливостей державного устрою. Пошук оптимального варіанту у побудові децентралізованої моделі міжбюджетних відносин унітарної України привів до запровадження в межах унітарної форми бюджетного устрою принципу субсидіарності. З метою збалансування бюджетів та забезпечення принципу самостійності кожної ланки бюджетної системи доходи бюджетів визначаються для кожної з ланок згідно до чинного законодавства.

Побудова системи місцевих фінансів має запобігати спробам центрального уряду зменшити фіскальне навантаження на державний бюджет, пересуваючи видаткові зобов'язання на нижчі рівні управління. Розмежування доходів бюджетів різних рівнів має відповідати загальним напрямкам бюджетної політики держави, при цьому головними завданнями має бути: забезпечення збалансованості бюджетів; забезпечення рівномірності надходження коштів до бюджету протягом бюджетного року; забезпечення необхідними ресурсами покриття усіх видатків відповідних ланок бюджетної системи відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів.

З метою удосконалення бюджетного менеджменту в Україні, починаючи з 2004 року, запроваджене бюджетне прогнозування, яке має розраховувати майбутній вплив поточних рішень, програм і політики (аналіз впливу) і визначати можливості збалансування доходів та видатків (аналіз дефіциту). З прийняттям Бюджетного кодексу України в новій редакції [17] формування бюджетних прогнозів на два наступні за плановим роки є обов'язковою умовою.

Місцеві бюджети виступають як головним інструментом реалізації державної регіональної політики у вирішення таких важливих завдань, як структурна перебудова економіки, вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, розвиток місцевого господарства, здійснення житлового будівництва, благоустрій міст, проведення природоохоронних заходів тощо, так і основним інструментом реалізації політики органів місцевого самоврядування, які самостійно визначають пріоритети у своїй діяльності, ставлять цілі та завдання, втілення яких забезпечується за допомогою коштів місцевих бюджетів. Місцеві бюджети також відіграють важливу роль у фінансуванні суспільних послуг, насамперед, соціального спрямування. Частка місцевих бюджетів до відношенню до ВВП відображає їх роль в економіці країни, тобто існує щільний зв'язок стану розвитку місцевих фінансів і політики макроекономічної стабілізації.

Як зазначають вітчизняні дослідники, в Україні поки ще не вдається забезпечити реальність місцевих бюджетів та чітке розмежування центрального та місцевих бюджетів, наявні взаємозаліки і секвестрування, немає чітких пріоритетів бюджетних витрат, порушуються законодавчо визначені норми витрат, є факти нецільового використання бюджетних коштів, тощо [12].

Враховуючи той факт, що переважну більшість соціальних послуг населення отримує саме від органів місцевого самоврядування, частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України повинна зростати, паралельно має рости і частка місцевих бюджетів по відношенню до ВВП держави, що є важливим фактором збільшення нормативів бюджетної забезпеченості у формуванні видаткової частини місцевих бюджетів і є суттєвим для реального виконання повноважень місцевого самоврядування. При цьому застосування формульного підходу при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, при всій позитивності даної методики, не може вирішити проблеми фінансового забезпечення місцевого самоврядування, якщо нормативи бюджетної забезпеченості є явно недостатніми.

У той же час динаміка відповідних індикаторів (табл. 2.3) свідчить про нестабільність частки місцевих бюджетів у загальному фінансуванні суспільних послуг: з 48,1% у 1998 р. до 33,7% у 2008р., та до 53,6 % в 2014 р., тобто амплітуда коливань складає від 14 до 20 процентних пунктів. Досить тривожними є й тенденції зміни частки доходів місцевих бюджетів (без урахуванням міжбюджетних трансфертів) по відношенню до ВВП протягом останніх років. Показник частки доходів місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) у загальній сумі надходжень до бюджетної системи має стійку тенденцію до зниження: від 45,7 % в 1998 р. до 18,1 % в 2008 р. до 21,8% в 2014 р., тобто скоротилась більше як вдвічі. Поряд з цим, значно збільшились надходження до місцевих бюджетів, що залежать від рішень на центральному рівні, тобто обсяги фінансової допомоги у вигляді міжбюджетних трансфертів.

Таблиця 2.3

Динаміка окремих бюджетних індикаторів зп 1998-2014 рр.*

Бюджетний рік	Доходи місцевих бюджетів (з урахуванням міжбюджетних трансфертів) до ВВП, %	Доходи місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) до ВВП, %	Частка доходів місцевих бюджетів (без міжбюджетних трансфертів) у доходах зведеного бюджету, %	Частка видатків місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету, %
1998	15,0	12,9	45,7	48,1
1999	12,3	10,1	40,0	45,4
2000	11,0	8,4	29,1	35,3
2001	12,4	8,8	32,3	40,3
2002	12,8	8,8	31,4	41,1
2003	12,8	7,6	22,6	38,0
2004	11,5	6,1	19,3	36,5
2008	12,1	6,5	18,1	33,7
2009	13,9	7,0	18,3	36,2
2010	14,8	7,5	19,8	38,7
2011	13,2	6,9	22,2	41,1
2012	13,7	6,9	23,2	52,4
2013	14,0	6,8	23,5	50,0
2014	13,6	6,38	21,8	53,6

* розрахунки показників проведені за матеріалами звітів Міністерства фінансів, казначейської служби України про виконання державного бюджету за відповідний рік

За 2013 р. до місцевих бюджетів було перераховано трансфертів на суму 77,766 млрд. грн., у 2014 р. - 95,3 млрд. грн. Загальний обсяг трансфертів має стійку тенденцію до збільшення, питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів перевищує 50% (рис.2.2.), що суперечить вимогам схваленої розпорядженням Кабінету міністрів України Концепції реформування місцевих бюджетів [20], основним завданням якої вбачається підвищення рівня самодостатності місцевих бюджетів. Наявність такої динаміки, на нашу думку, є додатковим підтвердженням того, що однозначна тенденція до фіскальної децентралізації в Україні поки що не сформувалась. Навпаки, аналіз тренду бюджетних індикаторів (табл. 2.3) дозволяє зробити висновок про наявність стійкої негативної тенденції до централізації фінансових потоків у бюджетній сфері (з чим погоджуються і інші дослідники [21, 22]) та звуження ролі місцевих бюджетів в економіці України.

Причинами такої ситуації можуть вважатися, по-перше, традиції державного централізму, успадковані від адміністративної економічної системи, по-друге, особливості сучасного менталітету української нації, характерним для якого є існування стійкої впевненості у обов'язковості державного забезпечення переважної більшості потреб населення; по-третє, слабка політична структурованість українського суспільства, недостатність уваги до задоволення регіональних, місцевих інтересів у програмах та діях суб'єктів політичного процесу.

Окрему увагу привертає політика уряду щодо доходів і видатків місцевих бюджетів впродовж 2011-2012 років, коли внаслідок світових кризових тенденцій, посилених системними проблемами вітчизняної економіки, значно скоротилися надходження як до державного, так і до місцевих бюджетів. При цьому спостерігалася чітка тенденція зростання щомісячних видатків місцевих бюджетів у 2012 р. порівняно із 2011 р. (вересень 2012 до вересня 2011р.-95,2%), незважаючи на суттєве скорочення їх доходів, як з урахуванням трансфертів із державного бюджету (86,4%) і без них (94,7%).

Аналіз взаємовідносин державного та місцевих бюджетів України свідчить, що діюча система розподілу міжбюджетних трансфертів є недосконалою, рівень використання зазначених фінансових ресурсів не забезпечує якісне виконання місцевих бюджетів в цілому, фінансова забезпеченість місцевих бюджетів в Україні на сьогодні є дуже низькою.

В якості інструменту, що використовується для додаткового фінансування видатків місцевих бюджетів, застосовуються міжбюджетні трансферти (дотації вирівнювання, додаткові дотації, субвенції). Недостатність закріплених та власних доходів значно зменшує можливості органів місцевого самоврядування задовольняти потреби населення у суспільних послугах і спричиняє потребу в отриманні централізованої допомоги, зокрема частка міжбюджетних трансфертів в доходах місцевих бюджетів збільшувалася як протягом 1999-2002 рр. (на 16,9 процентних пунктів, складала в 2001 р. більше 30%) [7], так і в наступному після запровадження принципу субсидіарності, формульного підходу до визначення дотації вирівнювання (у 2003 р. - 41%, у 2011 р. - 44,3%, у 2014р. - 53,1% тобто на 12 процентних пунктів) (рис. 2.2).

Майже 95% трансфертів з державного бюджету останні два роки складають дотація вирівнювання та субвенції на здійснення державних програм соціального захисту населення. Реалізується як пріоритетне надання субвенцій на фінансування інвестиційних заходів та соціально-економічний розвиток регіонів (2012 р. - 224,5 млн. грн, 2013 р. - 2,641 млрд. грн., 2014 р. 4,9 млрд. грн.), збільшення майже вдвічі. Але розподіл зазначених субвенцій відбувався нерівномірно - пріоритетними були регіони з вищим рівнем доходів та можливістю для застосування схем спільного фінансування. Зокрема АРК, Одеська, Запорізька, Луганська, Донецька області, а області з нижчим економічним потенціалом отримали субвенції в обсягах в 10-25 разів менше.

Рис.2.2 Структура надходжень місцевих бюджетів, %

Запроваджена система міжбюджетного регулювання доходів місцевих бюджетів не сприяє зацікавленості органів місцевого самоврядування в нарощуванні власної доходної бази, про що свідчить суттєве перевищення темпів зростання обсягів трансфертів вирівнювання, які передаються місцевим бюджетам над темпами зростання самостійно залучених ними доходів. Це означає, що фінансова автономія місцевих органів влади, закріплена у ст.9 Європейської хартії місцевого самоврядування [24], залишається в Україні вкрай обмеженою.

Основна частина ресурсів, які мають у своєму розпорядженні органи місцевого самоврядування (майже 86 %), формується на центральному рівні, спрямовуються на виконання функцій, делегованих (переданих) державою (освіта, охорона здоров'я тощо). Серед закріплених доходів основним бюджетоутворюючим податком для місцевих бюджетів є податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) (питома вага якого перевищує 86%). Коливання абсолютних показників по регіонах обумовлено чисельністю населення та рівнем заробітної плати. Так найбільші надходження за цим податком є в м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській, полтавській областях. У загальній структурі доходів місцевих бюджетів доходи загального фонду, які є джерелом фінансування самоврядних повноважень місцевої влади (ЖКГ, транспортна інфраструктура), займають лише 5,5%, доходи спеціального фонду, що формуються на місцевому рівні та мають певне призначення, складають 8,5%. Серед власних доходів місцевих бюджетів самим значним за обсягом є плата за землю. Але в умовах відсутності розмежування земель комунальної та державної власності у органів місцевого самоврядування відсутні можливості щодо самостійного визначення ставок оподаткування земельних ділянок і відповідно мотивація збільшення надходжень.

Абсолютне збільшення видатків місцевих бюджетів не забезпечило умов для економічного зростання регіонів, про що свідчить значна питома вага поточних витрат. Частка видатків розвитку значно коливається по регіонах: більше 10% - по АРК, Одеській, Донецькій, Луганській, Запоріжській областях; менше 5% - по Житомирській, Тернопільській, Чернігівській, Кіровоградській областях. Темпи зростання видатків на виконання делегованих державою повноважень значною мірою випереджають зростання видатків на виконання власних повноважень місцевого самоврядування. На місцевому рівні ще не вдалося відновити баланс між соціальними та інвестиційними видатками, порушений в 2012 р., на вдміну від центрального рівня, де в 2014 р. питома вага капітальних видатків в структурі видатків підвищилася до 9,4%.

Аналізуючи збалансованість місцевих бюджетом, маємо засвідчити фактичний профіцит фінансових ресурсів протягом 2013-2014 р.р.

Таким чином, зростання видатків місцевих бюджетів має фінансово-економічного обґрунтування, але фактично джерелом покриття видатків місцевих бюджетів виступають трансферти з держбюджету та кредитування місцевих бюджетів на покриття тимчасових касових розривів за рахунок коштів з Єдиного казначейського рахунка.

Враховуючи той факт, що державний бюджет планувався та виконується з дефіцитом, єдиним шляхом вирішення питання формування додаткових вхідних фінансових потоків бюджетної системи є зовнішні та внутрішні запозичення Уряду. Фактичний обсяг дефіциту державного бюджету в 2014р. становив 23,6 млрд. грн., або 67% від законодавчо встановленого граничного рівня (35,3 млрд. грн.). Рівень дефіциту по відношенню до ВВП - 1,8 %, що є одним з найнижчих порівняно з іншими країнами світу (в Єврозоні -4%, в Японії - 8,9 %, в США -10%).

Державних запозичень у 2014р. здійснено на суму 80,7 млрд. грн., в структурі переважну частку займають внутрішні запозичення (66,2%). Введено нові боргові інструменти: ОВДП з індексованою вартістю та короткострокові, середньострокові державні облігації, номіновані в іноземній валюті. Відновлений доступ на зовнішні ринки капіталу дозволив здійснити зовнішніх запозичень в обсязі 27,3 млрд. грн. Незважаючи на нестабільну ситуацію на міжнародних ринках капіталу та погіршення глобальної макроекономічної кон'юнктури протягом 2014р. істотних змін щодо суверенних кредитних рейтингів України не відбулося. Майже половину дефіциту бюджету профінансовано за рахунок неборгових джерел - надходжень від приватизації державного майна - 11,5 млрд. грн. За рахунок надходжень від розміщення боргових зобов'язань (за вирахуванням витрат на погашення боргу - 45,6 млрд. грн.) профінансовано 35,1 млрд. грн.. Втрати від операцій з активного управління державним боргом (операції спрямовані на зменшення ризиків, пов'язаних з державним боргом, та/або отримання економії коштів державного бюджету, додаткових надходжень до державного бюджету) становили 23,0 млрд. грн. [18]. Крім того, здійснення внутрішніх запозичень шляхом розміщення та подальшої передачі державних облігацій, практично в повному обсязі до НБУ, матиме як наслідок значне підвищення інфляційної компоненти, значне зниження рівня бюджетної безпеки.

Необхідно зазначити, що зростання фактичних державних витрат, в тому числі бюджетних видатків, дефіциту, у великій мірі обумовлюється правилами прийняття політичних рішень, оскільки, як доведено теорією суспільного вибору, в умовах представницької демократії в процесі прийняття законодавчих та політичних рішень кожен суб'єкт політичного процесу виходить з власних переваг (у кращому випадку з переваг своїх виборців). І, таким чином, особливості прийняття рішень, в тому числі бюджетних, завжди приховують в собі небезпеку невиправданого збільшення державних видатків (за визначенням Дж. Б'юкенена «загрозу Левіафана»).

На практиці це часто призводить до того, що фінансовий дефіцит використовується політиками як засіб купівлі голосів виборців, оскільки зростання державних видатків, враховуючи непопулярність зростання податків, стає найважливішим інструментом отримання політичної підтримки. В Україні такий стан речей має безліч яскравих прикладів, до яких зокрема відносяться парламентські вибори 2010 року, президентські вибори 2013/11 рр., коли лідери виборчого процесу у погоні за голосами виборців практично змагалися у передвиборчих обіцянках щодо розширення соціальних програм і збільшення соціальних виплат [26] та рішення Верховною Ради щодо збільшення рівня мінімальної заробітної плати та пенсійного забезпечення, незважаючи на негативну динаміку бюджетних надходжень.

Суттєвою проблемою фінансового забезпечення є те, що доходна частина бюджету формується на відносно стабільній базі (що є дуже позитивним моментом), а видатки здійснюються в умовах реальної ринкової економіки з властивими їй негативними проявами - інфляцією, ростом цін, часто не прогнозованим, тощо. Це створює значні проблеми для органів місцевого самоврядування у виконанні їх повноважень, передбачених законодавством.

Усі зазначені чинники є важливими і вони суттєво впливають на ефективність системи фінансового забезпечення місцевого самоврядування в Україні. Але головними недоліком і проблемою чинної системи вважається те, що вона не створює стимулів для органів місцевого самоврядування збільшувати зусилля щодо наповнення доходної частини бюджету та нести відповідальність за використання ресурсів. Жодна система бюджетного фінансування не може функціонувати ефективно, якщо вона не створює дієвих стимулів для органів місцевого самоврядування у нарощуванні ними економічної потужності та розширенні бази оподаткування без загрози втратити додаткові доходи повністю, або значну їх частину.

Дослідниками питань економічної безпеки неодноразово підкреслювалося, що існуюча податкова система є непомірним тягарем для товаровиробників, пригнічує виробництво, провокує несплату податків у бюджет держави та створює серйозну загрозу економічній безпеці Україні, і для економічного зростання й успішного функціонування національної економіки необхідно створити зрозумілу, стабільну, ефективну податкову систему.

Більше того, у сучасних умовах фінансової нестабільності і недосконалості податкового законодавства і законодавства, що регулює економічну діяльність, якщо не буде створено стимулів для органів місцевого самоврядування по збільшенню обсягів надходжень до місцевих бюджетів, наслідки інших економічних реформ будуть далекими від очікуваних. Адже органи влади на місцях краще, ніж будь-хто інший, знають реальну економічну ситуацію на підприємствах, що знаходяться на їх території, і можуть на неї ефективно впливати. Сучасна ж система фінансового забезпечення місцевого самоврядування на Україні скоріше стимулює споживацькі настрої у витрачанні коштів, а не активну мобілізацію коштів з можливих джерел та створення умов для економічного зростання та розширення бази оподаткування.

На якість прийняття бюджетних рішень впливає наявність необхідної інформації та стимулів, які сприяють її перетворенню в необхідні рішення, а також ступінь прозорості управлінських дій в бюджетній, податковій сферах.

Згідно умов Міжнародного валютного фонду необхідними передумовами прозорості та сталого стану державних фінансів є: прозорість процесів підготовки проекту бюджету, його виконання та звітності; доступність інформації про минулу, поточну, прогнозовану на майбутнє діяльність уряду; чіткість механізмів координації, регулювання бюджетної діяльності, відносин між органами державного управління та національною економікою; забезпечення гарантій якості бюджетно-податкової інформації, її незалежного контролю.

До необхідних норм та правил прийняття рішень щодо державних видатків, що сформовані під впливом норм та правил суспільного життя, належать [9]:

- пряме обмеження бюджетних видатків (наприклад, обмеження темпів зростання бюджету, співставлення темпів зростання державного бюджету та ВВП тощо);

- встановлення процедурних обмежень при прийняття бюджетних рішень (рішення щодо внесення змін до бюджету, збільшення видатків, державної заборгованості) мають прийматися більшістю голосів у дві третини депутатів;

- встановлення структурних обмежень (законодавчі акти, що призводять до збільшення державних видатків (підвищення середньої заробітної плати в державному секторі, збільшення пенсій, додаткові соціальні гарантії) мають прийматися тільки за наявності в розпорядженні держави відповідних доходів);

- оцінка фіскальних ризиків (завищення прогнозних значень ВВП через переоцінку реальних темпів економічного розвитку призводить до завищення номінальних бюджетних доходів та прийняття рішень про збільшення видатків);

- застосування програмного методу планування видатків унеможливлює безконтрольне збільшення видатків протягом строку дії бюджетної програми (від трьох років);

- обов'язковість виконання бюджетних рішень (виконання функцій бюджетом може відбуватися виключно за умови гарантування його обов'язкового характеру).

Необхідно зазначити, що більшість країн світу протягом двох останніх десятиріч виявляють глибоку зацікавленість до децентралізації управління, яка у розвинутих країнах використовується в якості ефективного інструменту реорганізації системи надання суспільних послуг, а у країнах, що розвиваються, її метою крім підвищення ефективності та економічності надання суспільних послуг, є прискорення процесу економічного зростання та запобігання макроекономічної нестабільності.

В основі ідеї фіскальної децентралізації, автором якої є Ч.Тібу, лежить перерозподіл функцій, фінансових ресурсів і відповідальності за їх використання між центральним і локальним рівнями управління. На його думку, саме такий підхід дає змогу субнаціональним органам управління отримувати автономію щодо фінансування і забезпечення населення суспільними товарами і послугами [27]. При цьому процес децентралізації включає політичні, економічні та інституціональні аспекти організації міжбюджетних відносин і охоплює широкі сфери діяльності - від ефективності функціонування державних інститутів та розвитку стабільної фінансової інфраструктури до вдосконалення механізмів фіскальних трансфертів та підтримки системи соціального страхування.

Таким чином, фіскальна децентралізація передбачає не тільки перегляд структури податків і трансфертів, впорядкування видаткових повноважень, але й зміну ролі та місця органів управління в економіці. У цьому плані одним із основних аргументів на її користь, який часом переважує навіть вигоди від економії на масштабі виробництва суспільних благ, є наближення управління до громадян. При цьому полегшується співпраця органів місцевого самоврядування з приватним сектором, підвищується ефективність діяльності недержавних структур, зменшуються видатки місцевих бюджетів на виконання невластивих їм завдань, заохочується вкладення коштів підприємцями, громадськими організаціями, приватними фондами в розвиток місцевої інфраструктури. Тобто, ефективне впровадження політики фіскальної децентралізації має не тільки посилювати місцеву автономію, а й сприяти підвищенню політичної відповідальності, економічної ефективності та відкритості управлінських рішень [1, с.28]. Децентралізація певним чином сприяє макроекономічній стабілізації та зупиненню росту видатків центрального уряду, крім цього, одним із важливих аспектів фіскальної децентралізації є створення умов для економічної конкуренції між регіонами та населеними пунктами [4, c.10-12].

Основи фінансового забезпечення функціонування місцевого самоврядування закріплені у ряді законодавчих актів України, зокрема: у ст.142 Конституції зазначається, що фінансовою основою місцевого самоврядування, окрім іншого, є доходи місцевих бюджетів [28]; Бюджетним кодексом України за місцевими бюджетами закріплені у якості складових доходної частини податки та збори, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів („кошик №1”), визначено перелік власних доходів („кошик №2”), проведене розмежування видаткових повноважень [17]; законом “Про місцеве самоврядування в Україні” конкретизуються окремі положення Конституції та розмежовуються повноваження рад, їх виконавчих органів та місцевих державних адміністрацій, при цьому мінімальні розміри місцевих бюджетів мають визначатися на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом [29].

Західними експертами зазначається, що політика фіскальної децентралізації може бути ефективною, якщо дотримуються певні умови: виборність представників місцевих органів влади; призначення керівників місцевих органів обраними представниками; наявність у місцевих органів влади значних податкових повноважень і закріплення за ними мають бути значні видаткові зобов'язання; спроможність місцевих органів здійснювати податкове адміністрування; самостійність органів місцевого самоврядування у визначенні рівня надання суспільних послуг [10, c.61].

Приймаючи рішення про дотримання політики фіскальної децентралізації, необхідно: по-перше, чітко сформулювати цілі; по-друге, визначити роль держави в цілому та органів місцевого самоврядування, зокрема, у здійсненні економічної політики країни; по-третє, врахувати, що фіскальна децентралізація може посилити прагнення територій з більш потужним економічним потенціалом до більшої автономності. Цілями фіскальної децентралізації має бути справедливе надання послуг, ефективний розподіл видатків, макроекономічне зростання та стабільність.

Гальмування процесів фіскальної децентралізації в Україні пояснюється тим, що апробовані в розвинутих країнах рецепти” реформ не можуть бути адекватно реалізовані у країнах з транзитивною економікою і недосконалою системою управління, до яких належить і Україна. Доходна частина місцевих бюджетів формується головним чином за рахунок загальнодержавних податків і зборів. Особливо показовим є дуже низька відносна частка місцевих податків і зборів, яка для більшості українських міст складає, в середньому 3-5 %, а для сіл та селищ є ще меншою (близько 1 %), в середньому для місцевих бюджетів ледве перевищує 0,5%. Місцевих податків за рік в середньому зібрано на суму 17 грн. в розрахунку на чоловіка. В Україні вже давно визнано, що інститут місцевих податків і зборів має бути посилений, але реальних результатів немає, не дивлячись на прийнятий Податковий кодекс.

У той же час потрібно зазначити, що не зважаючи на те, що в Україні сформувались об'єктивні передумови для фіскальної децентралізації шляхом модернізації існуючої бюджетної системи України у напрямку підвищення ролі місцевих бюджетів і розширення повноважень місцевих органів влади. Її практична реалізація може здійснюватися як мінімум двома шляхами: як у напрямку розширення повноважень органів місцевого самоврядування стосовно введення нових податків і зборів, зокрема прихильниками даного підходу серед можливих реальних альтернатив найчастіше розглядаються додатковий місцевий податок на доходи громадян; та податок на нерухомість; так і в напрямку запровадження пропорційного розподілу податкових надходжень між центральним і місцевими бюджетами, який би передбачав поступове зростання частки місцевих бюджетів при цьому перерозподілі і збільшення прав місцевих органів влади щодо визначення та розпорядження фінансовими ресурсами.

При цьому потрібно зазначити, що не реалізоване до цього часу передбачене Податковим кодексом введення податку на нерухомість має в умовах України супроводжуватися або скасуванням якогось із існуючих податків чи зборів, або, що є більш обґрунтованим з практичної точки зору, зменшенням рівня існуючих податків. Інакше, незважаючи на апробованість податку на нерухомість у провідних економічних країнах, його введення призведе до підвищення існуючого рівня оподаткування, який за оцінками усіх без виключення національних та іноземних експертів і так є зависоким.

Розділ 3. Напрямки вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні

3.1 Стратегічні напрямки реформування міжбюджетних відносин

З 2001 року основою надання фінансової допомоги місцевим бюджетам у рамках реалізації системи міжбюджетних відносин стало застосування формульного підходу, де надання міжбюджетних трансфертів (переважно дотацій вирівнювання) з бюджету вищого рівня до бюджетів нижчого рівня передбачено лише в тому разі, коли витратна частина певного бюджету перевищує дохідну.

Також не можна не погодитися з думкою О. Гончаренка [17], який стверджує, що реалізація міжбюджетних відносин здійснюється на основі застосування трансфертного підходу, а саме - через надання міжбюджетних трансфертів, основна мета яких полягає в передачі коштів із державного до місцевих бюджетів для усунення дисбалансу між доходами і видатками або, навпаки, з місцевих бюджетів до державного за наявності підстав, передбачених бюджетним законодавством. Міжбюджетні трансферти є «системою фінансових відносин між державним і місцевими бюджетами різних рівнів, між місцевими бюджетами і суб'єктами господарювання й домогосподарствами з приводу планування, формування, розподілу і використання певних бюджетних ресурсів та контролю за їх витрачанням і як організаційно-правову форму мобілізації частини фінансових ресурсів бюджетів одних рівнів у розпорядження бюджетів інших рівнів як за допомогою податкового розщеплення, так і прямого надання коштів» [8]. При цьому під податковим розщепленням слід розуміти законодавчо закріплені за місцевими бюджетами обсяги надходжень (у відсотках) від загальнодержавних податків і зборів.

У вітчизняній практиці такі вчені, як В. Ціпура і С. Слухай, у своїх дослідженнях як синонім міжбюджетних трансфертів використовують поняття «міжсекторальні трансферти», оскільки вони йдуть до кінцевого адресата через представників органів місцевого самоврядування. У зарубіжній літературі система реалізації міжбюджетних відносин через надання міжбюджетних трансфертів (іпіегдоуегптепіаІ р$саІ Ігап$/ег$) оцінюється неоднозначно (позитивно або негативно) залежно від стимулів, які передбачає ця система для центрального і місцевого уряду [58]. При цьому метою надання таких трансфертів у зарубіжних країнах є: подолання бюджетного дефіциту, вирівнювання фінансових можливостей, урахування зовнішніх цінових факторів та досягнення політичних цілей.

В Україні ж ці стимули спрямовані перш за все на розвиток місцевих бюджетів, а саме - яким чином вони (місцеві бюджети) можуть «...заробляти більше чи витрачати відносно менше в інтересах окремих територіальних громад і держави загалом» [5].

У свою чергу, повноваження органів місцевого самоврядування, які безпосередньо впливають на розвиток місцевих бюджетів та є представниками їхніх інтересів, закріплені в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» [1]. При цьому слід також зазначити, що на сучасному етапі розвитку економіки України, коли все більшого посилення набувають євроінтергаційні процеси, необхідною умовою є врахування положень європейського законодавства щодо реалізації системи міжбюджетних відносин. Основним нормативним документом, що закріплює положення про повноваження органів місцевого самоврядування в європейському просторі, є Європейська хартія.

Порівнюючи повноваження органів місцевого самоврядування України з відповідними повноваженнями в європейських країнах, слід відмітити, що в останніх, відповідно до Європейської хартії, функціонування органів місцевого самоврядування має більш демократичний характер, тоді як в Україні превалює централізація, що є пережитком командно-адміністративного строю.

Відповідно до п. 4 статті 4 Європейської хартії [22], повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, повинні бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом. У свою чергу, п. 2 статті 9 [22] вказує на те, що обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідає функціям, передбаченим конституцією або законом. В Україні ж обсяги доходів і витрат істотно відрізняються, що позначається на якості виконання покладених на відповідні органи функції та на посиленні ролі міжбюджетних трансфертів в їх збалансуванні.

Такий стан свідчить про неспроможність органів місцевого самоврядування самостійно за рахунок виключно власних коштів виконувати покладені на них функції на належному рівні та суттєву залежність від коштів з державного бюджету. При цьому слід звернути увагу на те, що найбільша частка в загальному обсязі трансфертів припадає на дотації вирівнювання. У 2012 році частка таких дотацій у загальному обсязі міжбюджетних трансфертів становила 53,61%, що на 4,96% більше від відповідного показника у 2011-му.

Суттєвого значення з кожним роком набувають також субвенції соціального значення, оскільки найбільша питома вага в загальному обсязі витрат місцевих бюджетів припадає саме на реалізацію соціальних програм (соціальний захист і соціальне забезпечення, освіту та охорону здоров'я). У 2012 році вони збільшилися на 5,69%. Виходячи з даних, та спираючись на ствердження багатьох українських учених [13,34,40], слід зробити висновки, що сьогодні в Україні перевага надається поточним (короткостроковим), а не капітальним (цільовим) трансфертам.

У табл. 3.1 наведено недоліки і переваги застосування міжбюджетних трансфертів у сучасних умовах розвитку України.

Отже, звертаючи увагу на зміст табл. 3.1, можна побачити суттєве перевищення негативних моментів у застосуванні міжбюджетних трансфертів, аніж позитивних. Однак це зовсім не означає, що українському урядові треба відмовитися від реалізації такої системи міжбюджетних відносин. Необхідним, перш за все є перегляд пріоритетів, методів та напрямів її реалізації для більш ефективного досягнення кінцевої мети від такого розподілу фінансових ресурсів.

Таблиця 3.1

Недоліки і переваги застосування міжбюджетних трансфертів в Україні

Переваги	Недоліки
- Міжбюджетні трансферти забезпечують формування дохідної частини бюджетів різних рівнів, спрямованої на виконання витратних програм, закріплених за органами місцевого самоврядування. Тобто міжбюджетні відносини мають характер збалансування дохідної і витратної частин бюджетів відповідного рівня; - забезпечення принципу соціальної справедливості на всіх ланках бюджетної системи, оскільки основна частка міжбюджетних трансфертів спрямована на покриття витрат, що мають соціальну спрямованість; - відносна самостійність органів місцевого самоврядування у виконанні покладених на них функцій через надання нецільових трансфертів у формі дотацій вирівнювання; - забезпечення прозорості в наданні дотацій вирівнювання шляхом застосування при її розрахунку формульного підходу; - пряма залежність надання міжбюджетних трансфертів від кількості наявного населення, що свідчить про проведення більш ефективної політики фінансового вирівнювання	- Міжбюджетні трансферти є своєрідним дестимулятором у нарощуванні власної дохідної бази місцевих бюджетів, оскільки в разі перевищення доходів над видатками таке позитивне сальдо повинно бути переданим до державного бюджету. У вітчизняній практиці такий трансферт отримав назву «негативний»; - похідним від зазначеного вище є недолік, який полягає у відсутності дохідної і видаткової частин бюджету, оскільки в такому разі органи місцевого самоврядування не отримують від бюджету вищого рівня додаткові кошти у формі дотації вирівнювання; - превалювання у структурі загального обсягу міжбюджетних трансфертів частки поточних (нецільових) трансфертів на безумовній основі, що свідчить про своєрідну відсутність прозорості їх використання з боку органів місцевого самоврядування; - міжбюджетні трансферти мають усеохоплюючий характер, тобто їх надання здійснюється всім без винятку адміністративно-територіальним одиницям (АТО), а не тільки тим, чий фінансовий стан не дозволяє самостійно подолати дефіцит бюджету; - міжбюджетні трансферти мають централізований характер розподілу, який закріплений законодавчо, що є пережитком командно-адміністративного устрою, а також є яскравим проявом України як унітарної держави, що закріплено Конституцією України; - невиконання плану з надання обсягу міжбюджетних трансфертів, затвердженого Законом України «Про державний бюджет» на відповідний рік, автоматично призводить до неналежного виконання програм, запланованих видатковою частиною відповідних бюджетів нижчого рівня

Аналізуючи показники, які враховуються при розрахунку міжбюджетних трансфертів у формі дотації вирівнювання, треба зазначити, що для неї характерні як певні недоліки, так і переваги (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Переваги і недоліки застосування дотації вирівнювання, яка надається АТО з державного бюджету

Переваги	Недоліки
- Урахування потреб усіх верств і категорій населення при реалізації програм, запланованих видатковою частиною бюджету певної АТО; - прийняття до уваги умов соціально-економічного розвитку, що відбуваються в країні за певний період, та усунення диспропорцій у функціонуванні певних територій при застосуванні коригувальних коефіцієнтів; - підтримка незахищених верств населення; - своєрідна звітність органів місцевого самоврядування шляхом багатоступінчастого розрахунку показників дохідної і витратної частин обумовлює певну прозорість надання дотації вирівнювання; - спрямованість на усунення диспропорцій у фінансових можливостях АТО	- При розрахунку дотації вирівнювання береться до уваги значний прогнозний період, який, за умови настання негативних явищ, можна скоригувати, але не в повному обсязі; - не беруться до уваги міграційні процеси населення між АТО країни, унаслідок чого зменшується зв'язок між дотаціями вирівнювання та населенням, яке мешкає на певній території протягом періоду, яке береться до розрахунку; - не враховується також специфіка розвитку інфраструктури певної території, її виробничі потужності та історичні передмови розвитку такої АТО. Це є наслідком того, що такий вид міжбюджетних трансфертів надається абсолютно всім територіям; - структура доходів, яка враховується при наданні дотації вирівнювання, «заздалегідь передбачає», що їх обсяг буде меншим за відповідні видатки, оскільки до їх складу не входять ті податки і збори, частка яких є найбільшою в загальному обсязі надходжень до певного бюджету, оскільки такі податки і збори законодавчо закріплені за державним бюджетом. Виняток лише становить податок з доходів фізичних осіб; - на практиці запровадження «формульного підходу» не вирішило проблеми забезпечення фінансової самостійності місцевого самоврядування» [13]

При наданні дотації вирівнювання місцевим бюджетам з державного бюджету слід звернути увагу на ще один недолік: на практиці фактичні обсяги не завжди відповідають запланованим, що автоматично гальмує процес виконання тих програм, фінансування яких було передбачено за рахунок саме цих коштів. Так, у 2012 році, за даними Державного казначейства України, виконання розпису з перерахування дотації вирівнювання було здійснено в повному обсязі лише в чотирьох із 27 АТО України, а саме: у Миколаївській, Рівненській, Харківській та Чернігівській областях.

Звертаючи увагу на негативні аспекти в застосуванні формульного підходу при наданні міжбюджетних трансфертів, треба зробити наголос на суттєвому коригуванні методики їх розрахунку. Розрахунок обсягів міжбюджетних трансфертів напряму залежить від розміру податкових надходжень, які закріплюються за відповідними місцевими бюджетами відповідно до чинного законодавства.

Як зазначалося раніше, основною функцією системи міжбюджетних відносин є розподіл і перерозподіл. При цьому такі відносини, «як правило, мають двосторонній характер - платежі в бюджет і відповідні виплати з нього, тобто мають міновий характер: податки - державі, держава - послуги фізичним і юридичним особам» [24]. Перерозподіл податків між усіма ланками бюджетної системи базується на одній із двох існуючих у вітчизняній і зарубіжній практиці моделей державного регулювання: фіскальній централізації, яка властива державам з унітарним типом адміністративно-територіального устрою, або фіскальній децентралізації, характерної для держав із федеральним устроєм.

Головною метою прийняття Бюджетного кодексу України є орієнтація на світовий досвід регулювання міжбюджетних відносин, який базується на фіскальній децентралізації. Однак у роботі [42] зазначається, що «існуючий в Україні принцип формування бюджетів сприяє формуванню розтратної системи бюджетних відносин. Законодавчо встановлений принцип відокремлення місцевої влади від державної закріплюється принципом послідовного розподілу фінансових джерел і коштів. Залишки «бюджетної матрьошки» не дозволяють проводити єдину політику пріоритетів затрат» [43]. Виходячи з цього, не можна не погодитися з думкою А. Крисоватого, який вказує на те, що «ефективність державного регулювання знаходиться в прямій залежності від якості розуміння та застосування принципів формування державних доходів з метою підтримання макроекономічної і соціальної рівноваги та використання державою податків для проведення економічної політики... Роль держави полягає в тому, що вона вмонтовує, тобто впроваджує в економіку певну систему податків та трансфертних платежів» [30] для фінансування програм, запланованих видатковою частиною відповідного бюджету.

Більшість вітчизняних учених стверджують, що для України на сучасному етапі розвитку характерна мішана система державного регулювання міжбюджетних відносин, яка поєднує в собі елементи як централізованої, так і децентралізованої моделей. Однак усе одно з боку уряду перевага надається централізованому характерові (доказом чого є порядок надання і розподілу міжбюджетних трансфертів), тоді як практично всі українські вчені на підставі своїх досліджень та виявлених тенденцій обґрунтовують доцільність упровадження децентралізованої моделі у сфері регулювання міжбюджетних відносин. Основні переваги і недоліки зазначених моделей наведено в табл. 3.3.

Таблиця 3.3 Переваги і недоліки централізованої та децентралізованої моделей державного регулювання міжбюджетних відносин

Тип моделі	Переваги	Недоліки
Централізована	Реалізація стратегічних напрямів розвитку міжбюджетних відносин; * єдність організаційного управління [17]; * у країнах з перехідною економікою, в яких відбувається приватизація, необхідність проведення узгодженої інвестиційної політики є аргументом на користь централізації, оскільки фінансові ресурси є обмеженими і повинні перебувати під контролем [23]; * вирішення соціально значущих питань на всіх ланках бюджетної системи	Надмірна залежність у матеріальному плані місцевих бюджетів від державного; * не враховуються інтереси органів місцевого самоврядування, що призводить до напружених відносин між місцевими бюджетами і центром; * послаблення ефективності діяльності центральних органів влади щодо фінансового забезпечення розвитку соціально-культурної сфери [17]; * послаблення зв'язку між обсягами податкових надходжень і видатків місцевих бюджетів
Децентралізована	Більш ефективний розподіл і використання фінансових ресурсів на реалізацію поставлених цілей; * урахування потреб місцевого бюджету в повному обсязі, що призводить до відповідності фактичних показників запланованим; * забезпечення стабільності фінансування місцевих потреб незалежно від соціально-економічних і політичних змін на загальнодержавному рівні [31]; * зменшення ступеня конфліктності між бюджетами різних рівнів; * максимальне розширення повноважень органів місцевого самоврядування; * податкова автономія органів місцевого самоврядування; * забезпечення більш якісного надання послуг населенню;

Подобные документы

• Удосконалення міжбюджетних відносин в умовах ринкової трансформації економіки

  Проблеми організації міжбюджетних відносин. Становлення й розвиток української системи міжбюджетних відносин, розробка заходів її вдосконалення. Розмежування податків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, механізми фінансового вирівнювання.
  
  автореферат [92,3 K], добавлен 06.07.2009
  

• Бюджетна система України

  Сутність і принципи функціонування бюджетної системи України; напрямки розподілу доходів та видатків між її ланками. Особливості регулювання міжбюджетних відносин. Основні напрями реформування податкових надходжень з метою зміцнення доходної бази держави.
  
  курсовая работа [242,7 K], добавлен 19.09.2011
  

• Міжбюджетні фінансові відносини

  Аналіз поняття міжбюджетних відносин. Вивчення сутності трансфертів - головного інструменту організації міжбюджетних взаємовідносин. Критерії розмежування видатків і доходів між окремими бюджетами. Субсидіювання та його види: субсидії, субвенції, дотації.
  
  контрольная работа [26,4 K], добавлен 24.09.2010
  

• Організація міжбюджетних відносин в Україні

  Аналіз основних недоліків системи організації міжбюджетних відносин в Україні. Механізми регулювання фінансових відносин між центральною владою і органами місцевого самоврядування в контексті оптимального співвідношення централізації та децентралізації.
  
  контрольная работа [50,1 K], добавлен 03.03.2011
  

• Етапи розвитку місцевих бюджетів в Україні

  Історія системи місцевого самоврядування в Україні. Перші органи місцевого самоврядування - земства, їх повноваження. Становлення місцевих бюджетів. Принципи будови сучасної бюджетної системи. Підходи до фінансового регулювання міжбюджетних відносин.
  
  реферат [257,8 K], добавлен 22.04.2016
  

• Міжбюджетні відносини і система бюджетного вирівнювання

  Розподіл видаткових повноважень між рівнями влади, а також доходів між ланками бюджетної системи, принципи та нормативно-правове обґрунтування даних процесів. Моделі бюджетного вирівнювання, їх ефективність. Міжнародний досвід міжбюджетних відносин.
  
  презентация [4,3 M], добавлен 10.02.2014
  

• Проблеми удосконалення міжбюджетних відносин

  Установлення чинників, які впливають на формування міжбюджетних відносин. Дослідження динамічного розвитку трансфертів із Державного бюджету України місцевим бюджетам. Удосконалення міжбюджетних відносин як елемент реформування місцевих бюджетів.
  
  реферат [1,1 M], добавлен 29.11.2010
  

• Проблеми та перспективи розвитку міжбюджетних відносин

  Місцеві бюджети як визначальна ланка місцевих фінансів. Аналіз структури місцевих бюджетів України, особливості їх формування. Удосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні. Надходження та витрати місцевих бюджетів, визначення їх видатків.
  
  курсовая работа [112,0 K], добавлен 20.06.2015
  

• Проблеми та напрями організації міжбюджетних відносин в контексті підтримки соціально-економічного розвитку регіонів

  Законодавчо-нормативні акти з організації міжбюджетних відносин. Динаміка доходів місцевих бюджетів, обсягу трансфертів місцевими бюджетами. Організація міжбюджетних відносин в контексті підтримки регулювання соціально-економічного розвитку регіонів.
  
  статья [22,7 K], добавлен 19.09.2017
  

• Міжбюджетні трансферти України

  Міжбюджетні трансферти як кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого, види: дотація вирівнювання, субвенція. Характеристика та аналіз показників міжбюджетних трансфертів України, особливості розвитку бюджетної системи.
  
  реферат [118,1 K], добавлен 02.11.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам