Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Сьогодні основним інструментом, за допомогою якого держава впливає на економіку, є бюджет, бюджетна і податкова системи. Нові умови господарювання вимагають змін напрямів вкладення бюджетних коштів. Зменшення об'ємів бюджетного фінансування витрат в економіку викликане тим, що участь держави у виробничих інвестиціях зводиться до мінімуму за рахунок скорочення централізованих капіталовкладень, а також послідовного виконання програми приватизації державної власності. У ринковій економіці напрям засобів Державного бюджету в народне господарство грає важливу роль, оскільки, по-перше, функціонування державного сектора економіки, вимагає розробки державних інвестиційних програм; по-друге, для стабілізації економіки і розвитку підприємництва потрібна дієва фінансова допомога держави в ідеї бюджетних субсидій і субвенцій.

В даний час процес переходу з одного стану до іншого, досконалішому, іменований розвитком, має дивний прояв в Україні. Не можна сказати, що ми коштуємо на місці. Безумовно, є в Україні і такі досягнення, якими можна гордитися навіть в рамках світової спільноти. Але соціально-економічний розвиток України знаходиться все-таки в жалюгідному стані. На порядку денному в основному коштує питання виживання, а не розвитку. І одним з найскладніших залишається питання фінансового регулювання територіального розвитку в Україні на основі делегування доходних та видаткових повноважень між елементами бюджетної системи.

Актуальність теми полягає у тому, що при розгляді фінансових аспектів поняття територіального розвитку складає іноді двояке уявлення, з одного боку, територіальний розвиток більше зв'язується з інвестиційними і інноваційними процесами, з іншого боку, фінансування поточних потреб теж має пряме відношення до територіального розвитку, під яким, на наш погляд, слід розуміти систематичне підвищення рівня життя населення відповідної території на основі збалансованого ресурсозабеспечення. Роль сполучної ланки в системі ресурсозабеспечення територіального розвитку відводиться фінансам. Недостатність фінансових ресурсів, дисбаланс відповідності між ланками єдиного ланцюга веде до її розриву, а значить і до неможливості її функціонування.

Мета курсової роботи - охарактеризувати механізм і особливості бюджетного делегування доходних та видаткових повноважень між елементами бюджетної системи України.

Задачі курсової роботи - визначити особливості і структуру бюджетної системи України; проаналізувати розподіл доходних та видаткових повноважень між Державним бюджетом України і місцевими бюджетами; проаналізувати основні особливості механізму міжбюджетних відносин, в основі яких лежить розподіл доходних та видаткових повноважень в Україні.

бюджетний дохід видаток податковий

1. ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ І ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1 СТРУКТУРА І ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Бюджетний устрій - показує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної побудови бюджету держави залежно від адміністративно-територіального ділення держави.

Бюджетна система - відображає складові бюджету, тобто це сукупність всіх бюджетів, які формуються в державі відповідно до бюджетного пристрою.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Бюджетна система України

Основи бюджетного пристрою: виділення видів бюджетів; встановлення принципів побудови бюджетної системи; розмежування доходів і витрат між частинами бюджетної системи; організація взаємин між бюджетами. Згідно Бюджетному Кодексу України бюджетна система України включає Державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети: бюджети міст Києва і Севастополя, обласні бюджети, бюджети районів, міст, сів, селищ, районів в містах.

Виділення видів бюджетів грунтується на політичному устрої і на адміністративно-територіальному діленні держави. Встановлені і визначені два основних видів бюджетів - централізовані і місцеві. У Україні централізовані бюджети - Державний бюджет України і бюджет Автономної республіки Крим. Склад місцевих бюджетів відображає територіальне ділення держави - області, райони, селища. Відповідно місцеві бюджети діляться: централізовані - обласні, районні, міські і бюджети базового рівня - сів, селищ, районів в містах. Принципи побудови бюджетної системи є основою бюджетного пристрою, дані принципи визначені Бюджетним Кодексом України від 21 червня 2001 року №2542-3. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної держави.

Принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати об'єму надходжень до бюджету за відповідний бюджетний період. Принцип єдності означає, що всі частини бюджету в сукупності складають єдиний (звідний) бюджет, який складається і затверджується в загальному об'ємі. Принцип єдності забезпечується єдиною прибутковою базою всіх бюджетів, єдиною системою витрат, керівництвом процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру.

Принцип автономності означає, що кожен бюджет, який входить до складу бюджетної системи, є відособленим і самостійним. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і витрат між бюджетами із забезпеченням кожному бюджету достатньою прибутковою базою. Кожен бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено і самостійно.

Принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів і витрати бюджетів, які здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Принцип обгрунтованості - бюджет формується на реальних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави і розрахунках надходжень до бюджету і витрати бюджету, які здійснюються відповідно до затверджених методик і правил.

Принцип ефективності - при складанні і виконання бюджетів всі учасники бюджетного процесу повинні прагнути до досягнення запланованих цілей при залученні мінімального об'єму бюджетних коштів і досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом об'єму засобів.

Принцип субсидиарности - розподіл видів витрат між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинно грунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

Принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на основах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними общинами. Принцип публічності і прозорості - Державний бюджет України і місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання ухвалюються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і відповідними радами.

Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу [1, с.5-6].

1.2 РОЛЬ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ У ПРОЦЕСІ РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

Бюджетне планування - це науково обгрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку.

Бюджетне планування - це суб'єктивна діяльність людей, а тому воно лише тоді дає позитивні результати, коли базується на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху бюджетних ресурсів, вивченні наявного фінансового стану, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Основними функціями фінансового планування є:

· відображення основних напрямів бюджетної політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі;

· вибір раціональних шляхів бюджетного забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

· здійснення необхідного рівня перерозподілу бюджетних ресурсів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

· встановлення раціональних форм мобілізації бюджетних ресурсів і на їхній основі визначення їх оптимальної структури.

Об'єктом бюджетного планування завжди є бюджетна діяльність держави, державних установ і організацій; предметною галуззю бюджетного планування є бюджетні ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці.

Сферою застосування бюджетного планування є розподіл і перерозподіл бюджетних ресурсів на всіх стадіях відтв-рювального процесу.

Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обгрунтовані товарні принципи. До них належать принципи:

· комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними бюджетними можливостями;

· оптимального використання бюджетних ресурсів із метою першочергового забезпечення бюджетними ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки й соціальної сфери;

· раціонального визначення джерел одержання бюджетних ресурсів та їхнього перерозподілу через ланки бюджетної системи;

· єдності у використанні бюджетних показників, здійсненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямів розвитку;

· наукового обгрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обгрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.

Важливе значення має наукова методологія бюджетного планування. Вона включає сукупність загальних принцишв і методів планування, систему бюджетних плани. Метод бюджетного планування - органічна частка методології, один із способів розробки бюджетних планів. Головним питанням у розробці нової методології бюджетного планування є визначення його методів. В економічній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування: коефіцієнтів, нормативний, балансовий та предметно-пільовий. Метод коефіцієнтів (аналітичний метод) базується на вивченні економічної кон'юнктури у минулому та сучасному періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад, індексш інфляції) щодо фактичних результатів виконання бюджетів. По суті, це планування "від досягнутого", що, власне, має місце нині в бюджетному процесі. Перенесення в майбутнє минулих тенденцій, досягнутих результатів не стимулює виявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів [5, с.95-96].

Досконалішим методом бюджетного планування є нормативний метод. Він передбачає використання в плануванні системи взаємопов'язаних норм і нормативів. Розрізняють нормативи двох типів: нормативи першого типу регламентують взаємовідносини між державою та суб'єктами господарювання з приводу розподілу отриманих результатів діяльності (наприклад, ставки податків), нормативи другого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод найкраще застосовувати в плануванні бюджетних витрат, оскільки він спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби бюджетних галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання.

Недоліком нормативного методу планування вважають відсутність узгодженості бюджетних зобов'язань, що зумовлені нормативами, з реальними можливостями бюджетної системи щодо фінансування відповідних витрат.

В економічній літературі проблема використання нормативів у бюджетному плануванні розглядається передусім в аспекті формування міжбюджетних відносин. Останніми роками пропонується застосовувати в бюджетному плануванні нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя як критерію оцінки бюджетних потреб регіонів. Це положення знайшло відображення і у чинному законодавстві. Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи із законодавчо визначеного рівня мінімальних соціальних потреб.

Багато авторів вважають, що постановка питання про розробку таких нормативів, як і узагальненого нормативу бюджетної забезпеченості на одного жителя, є некоректною. Такий підхід означає повернення до використання індивідуальних нормативів, оскільки при розрахунку нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості доведеться враховувати реальний стан об'єктів соціальної інфраструктури і відмінності в якості послуг, які вони надають, потреби у фінансуванні об'єктів, тому що в різних регіонах однакові об'єкти можуть потребувати різних поточних і капітальних витрат, рівень задоволення потреб жителів конкретних населених пунктів у суспільних благах і послугах. Критичний підхід до формування міжбюджетних відносин на основі нормативів бюджетної забезпеченості полягає в тому, що децентралізація державних функцій має означати насамперед законодавчо закріплене право місцевих органів влади на певні доходи, виходячи з яких на основі покладених на них функцій вони самостійно визначатимуть обсяги та напрями використання бюджетних коштів.

Однак саме нормативи мають свідчити про бажаний рівень споживання суспільних благ. При формуванні цих нормативів слід виходити як із науково обгрунтованих показників, так і з побажань і запитів громадськості, висловлених шляхом прямої чи представницької демократії. Іншим важливим питанням бюджетного планування на основі нормативів є визначення періоду тривалості дії нормативу. Одні фахівці вказують на те, що нормативи мають бути стабільними, інші - систематично оновлюватися відповідно до змін економічної кон'юнктури, соціальних умов тощо. Стабільність нормативів гарантувала б передбачуваність бюджетної політики органів влади на перспективу, самостійність місцевих бюджетів, незалежність їх видаткової та дохідної частин від суб'єктивних рішень влади вищого рівня.

3 іншого боку, закон постійно зростаючих потреб населення, розвиток економіки, науково-технічний прогрес потребують постійного перегляду нормативів. Таким чином, нормативи мають бути лише умовно стабільними. З огляду на зміни умов соціально-економічного розвитку рівень нормативів повинен переглядатися. Водночас у межах трьох-п'яти років стабільність нормативу означає, що ні вищестоящі органи влади, ні бюджетні установи не можуть на свій розсуд змінювати його.

Нормативний метод планування має застосовуватися на всіх рівнях державного управління - від центрального до рівня територіальних громад. Має існувати єдиний методологічний підхід до формування норм і нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування. Лише на цій основі можливо встановити оптимальне співвідношення між обсягами бюджетів усіх рівнів, недопущення бюджетної дискримінації. Всі методи бюджетного планування взаємопов'язані. Планування на основі нормативів має обов'язково доповнюватися балансовим методом планування, оскільки тільки він дає змогу узгодити потреби з ресурсами. Конкретне його призначення полягає в тому, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами і витратами на всіх рівнях бюджетного планування, а також вибрати оптимальний варіант задоволення суспільних потреб [6, с.112-113].

1.3 ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Розглянемо тенденції розвитку суспільного виробництва в Україні з метою аналізу основних показників, що впливають на пріоритети бюджетної політики. За останні чотири роки середньорічні темпи економічного зростання в Україні склали 7,3%. За даними Держкомстату, в січні - червні 2007 року в країну поступили $863 млн. прямих іноземних інвестицій (ПІІ), що на 22% більше, ніж в першому півріччі 2006 року, 21-22%-ний зростання ПІІ в рік стає вже приємною тенденцією для України.

Якщо в 2006 році зростання багато в чому досягалося завдяки приватизації, то в першому півріччі 2007 року в 22%-ном прирості "приватизаційна" складова, на перший погляд, мінімальна. За 6 місяців Україна не здійснила жодної крупної приватизаційної операції з прямою участю нерезидентів. Проте, схоже, що велика частина коштів, сплачена українськими інвесторами за придбані підприємства, має офшорне коріння і введена до України переможцями гучних приватизаційних процесів у вигляді іноземних інвестицій в свої активи. В цілому, основними причинами стабільного зростання притоки іноземних інвестицій до України до цих пір були сприятлива кон'юнктура на товари нашого експорту (наприклад, вартість металургійної продукції, що експортується, в середньому збільшилася за рік майже в 1,5 разу) і стабілізація економіки, що намітилася. Але глибший аналіз показує, що не все так добре, як здається на перший погляд. Сьогоднішнє економічне зростання в Україні на 80% визначається збільшенням завантаження вже існуючих потужностей або відновленням частково втрачених, а не вводить до ладу абсолютно нових. По оцінках експертів, українська економіка за основними показниками у 2007р. "підросла" до 60% рівня 1990 року, і потенціал відновного зростання практично вичерпаний. Ступінь використання потужностей в основних галузях промисловості (металургія, хімія) вже рівний 90% і більш. Для прикладу: у США цей показник досягає 70%. Українська промисловість скоро перестане нарощувати виробництво унаслідок відсутності вільних виробничих потужностей і недостатньої кількості нових. До того ж структура економіки не міняється і зберігає сировинну спрямованість. Що забезпечує не дуже сприятливу для подальшого зростання структуру інвестицій. Інвестицій, що направляються у високотехнологічні підгалузі промисловості і на інноваційну діяльність, явно недостатньо. Для подолання структурних диспропорцій в економіці уряд в минулі роки намагався сприяти розвитку центрів інжинірингу, венчурного підприємництва, бізнес-інкубаторів, технопарків і так далі Втім, істотних результатів (якщо, звичайно, не вважати такими швидке збагачення окремих індивідуумів) ці спроби не принесли. Нинішній уряд, мабуть, розчарувався в потенціалі "зон зростання". Проте альтернативи старим формам стимулювання трансформації економіки воно не пропонує. Реструктуризація економіки і розвиток інновацій - огромный резерв зростання інвестицій в економіку, у тому числі і ПІІ. Іншим істотним резервом є децентралізація ПІІ.

Таблиця 1.1. Прямі іноземні інвестиції нерезидентів в економіку України на 01.07.07г.

2000р.	2001р.	2002р.	2003р.	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.
1656,8	2469,9	2935,4	3596,1	4064,3	4745,2	6037,5	7324,8

Світовий досвід свідчить, що ніж більше повноважень передано місцевим адміністраціям, тим легко привертати іноземний капітал в економіку. Найдинамічніше ПІІ збільшуються в країнах з істотною децентралізацією їх залучення, де проводиться виразна структурно-инновационная політика. До централізації ПІІ веде відсутність у інвестора необхідною йому достовірній інформації про ситуацію в регіонах. Тільки дуже крупні компанії можуть дозволити собі провести дослідження ринку регіону, а безперервного потоку даних по його стану немає навіть у них. Ситуація багато в чому пояснюється недостатніми зусиллями регіональних властей по залученню інвестицій. Місцеві власті повинні максимально спростити попередній етап оцінки існуючих і потенційних рисок інвестування, фактично зробити за інвесторів цей початковий етап роботи. Для підвищення ефективності і статусу виконуваних робіт, можливо, необхідно створити агентства по інвестиціях в регіонах, які заповнюватимуть інформаційний і організаційний вакуум. Їх дії повинні включати [18, с.34-35]:

§ розробку чіткої і зрозумілої стратегії економічного розвитку регіону на тривалий період, визначення галузевих пріоритетів;

§ оцінку існуючих інвестиційних цінностей регіону і публікацію вартості активів підприємств регіону з вказівкою методик розрахунку;

§ створення і ведення переліку підприємств, що знаходяться в стані банкрутства.

Таблиця 1.2. Розподіл ПІІ в Україні і розвинених країнах, в % за 2008 рік

Галузі	Україна	Розвинені країни
Машинобудування	10	2
Енергетика	7	2
Хімічна	5	15
Електронна	1	13
Фінансовий сектор	10	19
Торгівля	15	2
Харчова	19	9
Транспорт	6	7
Інше	27	31

Юрій Алексєєв, генеральний директор ГП ПО "Південний машинобудівний завод ім. А.М.Макарова", вважає, що складно говорити про ступінь впливу іноземних інвестицій на економічний розвиток України в цілому. Проте на прикладі галузі можна зробити висновок, що без подібних інвестицій Україні було б дуже складно зберегти ракетно-космічний потенціал, який дістався їй в спадок від Радянського Союзу. Як правило, в Україні інвестиції йдуть туди, де можна отримати моментальну віддачу. Нашому підприємству вдалося привернути комерційні інвестиції тільки за однією програмою - "Морський Старт". У 1998 році "південмаш" отримав кредит у розмірі $30 млн. від японської компанії "COMM", які були успішно погашені в 2000 році. У лютому 2004 року отримали кредит у розмірі $107,5 млн. Олександр Рабцун, заступник голови правління, фінансовий директор ВАТ "Запорожсталь", вважає: інвестиції - хворе питання наший економіки, комбінат - не виключення. Крупні українські виробники, яким завжди необхідні значні суми для масштабних реконструкцій, розширення або модернізації виробництва, давно пропонують створити інвестиційні банки для цих завдань. А поки узяти довгостроковий кредит під нормальний відсоток просто ніде. Банкам нецікаві такі кредити. За останні п'ять років ОАО "Запорожсталь" направило на модернізацію і реконструкцію більше 2 млрд. грн. власних засобів. У 2006 році вдалося освоїти близько 800 млн. грн. Приватний бізнес, як завжди, набагато раніше за владу усвідомив небезпеку гальмування зростання виробництва. Вже в 2007 році багато крупних компаній самостійно виходять на ринки зовнішніх запозичень (раніше частіше займали "під гарантії держави"), 2008 рік обіцявся стати для українських компаній "піковим" в плані запозичень. По різних оцінках, для збереження нинішніх темпів економічного зростання, починаючи вже з 2006 року, Україна повинна буде привертати щорічно $5-7 млрд. при нинішніх $1,3-1,5 млрд. Деякі аналітики передрікають, що вже до кінця цього року Кіпр стане найбільшим інвестором України. Вітчизняні підприємства через швидке зростання виробництва і необхідності розширення випробовують гострий ресурсний голод. Їх нинішні господарі вимушені прискорено перекачувати засоби з офшорів для підтримки темпів зростання. Крім того, офшорні засоби задіяні і будуть задіяні в ході наступних етапів великої приватизації в Україні. Дрібний і середній бізнес в найближчих рік-два вимушений буде знаходити засоби на внутрішньому ринку. Хоча не виключено, що услід за крупними інвесторами до України масово потягнуться і середні, готові ризикувати ради отримання високого прибутку.

Очевидно, що розвиток української економіки в 2009 році визначатиметься існуючими тенденціями, рівнем інвестицій 2006 року і зовнішніми чинниками (ціна на імпортний газ і зовнішньоекономічна кон'юнктура на метал і хімію). У подальші роки економічна ситуація залежатиме від здатності нової влади проводити реформи і від спрямованості цих реформ.

Як не дивно, але істотних відмінностей на рівні програм (декларацій) уряду поки не має:

§ у регіональній політиці всі виступають за посилення ролі місцевого самоврядування і надання регіонам великих повноважень;

§ у податковій політиці - за зменшення податкового навантаження і спрощення податкового адміністрування;

§ у соціальній політиці - за соціальну справедливість і доведення розмірів мінімальних зарплат і пенсій до прожиткового мінімуму;

§ у інвестиційній політиці - захист прав власності, стимулювання інвестицій за допомогою всіляких пільг і преференцій (податкові і митні пільги, створення бюджетних і позабюджетних фондів для інвестицій);

§ у сфері малого і середнього бізнесу - за спрощення процедур реєстрації і оподаткування, а також за доступність кредитів.

Фактично в 2005-2007 роки частка трансфертів з держбюджету в доходах місцевих бюджетів виросла з 32,7% до 42,9%, тобто збільшилася централізація бюджетних коштів. Важливо також відзначити, що, будучи при владі, жодна з цих політичних сил не займалася судовою реформою, без реалізації якої неможливий стабільний розвиток економіки країни. Враховуючи таку невідповідність між деклараціями і фактичними діями, економічну політику можливих політичних коаліцій потрібно розглядати не з позиції програм, а виходячи з реальних дій у момент знаходження політичних сил при владі [20, с.41-42].

Невиконання прибуткової частини бюджету, оскільки завищений прогноз основних макроекономічних показників, на основі яких формувався Бюджет-2009 року. У 2008 році прогноз на 2009 рік переглядався шість разів, тільки в грудні - двічі. Прогноз на 2009 рік також недавно був підданий перегляду у бік зниження з 7% зростання ВВП до 4% - за словами прем'єра, і до 2,8% - за словами міністра економіки. Очевидно, що це не останній перегляд. Аргумент, що Бюджет-2008 був сформований на прогнозі 8,2% зростання реального ВВП, але був майже виконаний при зростанні економіки всього на 2,6%, - в 2009 році не спрацює. Збільшення доходів Бюджету-2008 відбулося в першу чергу за рахунок збільшення платежів від крупних підприємств (НАК "Нафтогаз Україні", транспорт). Більш того, НАК "Нафтогаз Україні" використовувала привернуті іноземні кредити для сплати податків до бюджету. Іншими причинами були посилювання податкового законодавства, вилучення значної частини прибутку державних і напівдержавних підприємств. Іншими словами, зростання доходів бюджету було забезпечене екстенсивним шляхом. Причому зараз можливості екстенсивного збільшення доходів вичерпані.

Таблиця 1.4. Перегляд Міністерством економіки прогнозу макропоказників на 2008 рік

	12.04.	03.05.	06.05.	07.05.	08.05.	09.05.	10.05.	11.05.
Інфляція %	8,7	9,8	9,8	10	11	11,5	11	10,3
Зростання ВВП %	6,5	8,2	8	4	3,8	3,2	3	2,6

Всі реформи мають свою ціну. Українські політики донині не були готові її платити - з різних причин. Спочатку економічне зростання забезпечували не стільки реформи, скільки глибина падіння вітчизняної економіки. Можливості для зростання на старій базі після кризи 1998 року були величезними. Але останні два роки Україна перебуває в стані перманентних виборів.

Основним же обмеженням для проведення економічних реформ є неминуче короткострокове погіршення соціально-економічних показників:

§ банкрутство неефективних підприємств;

§ зростання безробіття;

§ скорочення доходів бюджету;

§ труднощі з виконанням соціальних функцій держави;

§ прискорене зростання цін унаслідок вирівнювання структури цих цін.

Існують і інші перешкоди на шляху здійснення економічних реформ:

§ неефективна судова система (сприятиме перерозподілу власності). До завершення переділу власності ніхто не зацікавлений в сильній і незалежній судовій системі. Після завершення цього процесу ми спостерігатимемо прогрес в судовій реформі.

§ невизначеність нової політичної системи (відсутність законів про Кабмін, Президента, опозиції і так далі);

§ слабкість цивільного суспільства (відсутність ефективного контролю над владою з боку громадян). Досвід 2008 року показав, що, на жаль, цивільне суспільство в Україні знаходиться в зачатковому стані. Воно здатне не допустити до влади і голосувати проти, але не здатне контролювати владу і впливати на ключові рішення в економічній і соціальній політиці;

§ неефективність функціонування державного апарату. Знову ж таки, досвід 2008 року продемонстрував, що ні "старі", ні "нові" чиновники не зацікавлені в адміністративній реформі. Більш того, система, що діє, "проковтнула" навіть, судячи з усього, що щиро рахував цю реформу необхідної Президента;

§ інфляційні очікування. Довіра населення до національної валюти продовжує знижуватися.

Цікаво, але аналіз показує, що при будь-якому варіанті об'єднання радикальних змін в економічному розвитку чекати не слід:

§ Комплексна податкова реформа в 2009 році не відбудеться. По-перше, тому, що ні у однієї з сил немає стратегії реформування податкової системи. По-друге, тому, що прийнятий нереальний бюджет і узяті підвищені соціальні зобов'язання перед громадянами. Серйозні реформи в оподаткуванні можуть початися не раніше 2010 року.

§ Масового переділу власності не буде. Набагато більше уваги приділятимуть залишкам держвласності. А вони ще залишилися - "Укртелеком", газотранспортна система, авіабудування, транспортна інфраструктура.

§ Чекати сплеску прямих іноземних інвестицій ні в 2009 році, ні в 2010 році не стоїть, оскільки для іноземних інвесторів важливі не стільки склад коаліції і прізвище прем'єра, скільки здатність держави захистити їх право власності і право на дохід. Правила ж гри у відносинах і з державою, і з судовою системою відразу не зміняться. Можна припустити тільки, що продовжиться прихід іноземних інвесторів в швидкорослий фінансовий сектор.

§ Не варто переоцінювати можливий вплив Російської Федерації на зовнішньоекономічну політику України, якщо в коаліції домінуватиме "Партія Регіонів". Україна експортує в країни ЄС на 20-25% більше товарів і послуг, чим до Росії. Україна буде просто вимушена вибудовувати сприятливі економічні відносини з цими країнами.

§ Крупний бізнес вже сформований. Досвід 2007 року показує, що відібрати власність у нього практично не можливо ("Криворіжсталь" - це виключення), можливо лише одних віддалити від впливу на урядові рішення, а інших наблизити. Наприклад, в 2007 році свої позиції на ринку підсилили "ІСД", група "Автокраз", ММК ім. Ілліча, втратили - "Інтерпайп" і SCМ.

§ Малий і середній бізнес вже адаптувався до полягання перманентних виборів в країні і показав свою здатність ефективно захищати свої права. Мається на увазі відміна змін в системі оподаткування малого і середнього бізнесу, які були введені поправками до Закону про Бюджет-2009 в кінці березня 19, с.25-26].

Таким чином, можна виділити декілька основних політичних і економічних рисок подальшого розвитку української економіки. Найбільші небезпеки для української економіки - це тривала політична криза (затягування процесу формування парламентської коаліції і уряду) і формування негативних очікувань. Як показує досвід президентських виборів, українська економіка, перш за все - її фінансовий сектор, здатні витримати тримісячне політичне протистояння. Підвищення цін на імпортний газ з другої половини поточного року, причому на невідому величину. Очевидно, що в короткостроковій перспективі це негативно вплине на основні показники економічного розвитку країни: підвищить загальний рівень цін через міжгалузеві зв'язки; підсилить девальваційний тиск на гривню, оскільки активізується попит на валюту для закупівлі імпортного газу; зменшить прибутки і/або приведе до збитковості енергоємних виробництв; сприятиме підвищенню рівня безробіття унаслідок можливого банкрутства підприємств.

Проте в середньостроковій перспективі подорожчання газу надасть на українську економіку оздоровчу дію, оскільки відбудеться ефективніший перерозподіл наявних ресурсів (перш за все - енергетичних) від підприємств, які знищують додану вартість, застосовуючи застарілі технології і неефективний менеджмент, до ефективніших підприємств. Погіршення зовнішньоекономічної кон'юнктури на продукцію металургії і хімії - основи українського експорту.

Як показує аналіз, в 2009 році безвідносно до результатів виборів українську економіку чекає "околонульова" динаміка. Інше питання, чи приведе ця стагнація до подальшого зростання або до ще більшої кризи. Підвищення цін на енергоносії може привести до відновлення повсюдного надання податкових пільг під виглядом стимулювання програм енергозбереження; відмови від підвищення цін на газ для населення; адміністративного втручання в ціноутворення при підвищенні цін на окремих товарних ринках; подальшого підвищення соціальних виплат і пенсій, не забезпечених зростанням економіки; перегляду підсумків приватизації; відмови від хворобливої реформи системи соціального захисту, у тому числі і пенсійної реформи; проведення адміністративно-територіальної реформи без чіткої концепції реформування міжбюджетних відносин.

2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ МІЖ ЛАНКАМИ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1 РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ НА РІВНІ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України і законами про державний бюджет на відповідний бюджетний рік. Починаючи з 2000 року, державний бюджет роздільний на дві складові частини: загальний фонд і спеціальною фонд, що повинне забезпечити прозору і реальну систему оцінки всіх джерел доходів і певних пріоритетів їх використання.

Доходи загального фонду державного бюджету призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних витрат і не прямують на конкретну мету.

Доходи спеціального фонду державного бюджету включають доходи, призначені для фінансування конкретної мети.

До доходів загального фонду державного бюджету, які зараховуються в повному об'ємі, відносять:

· податок на додану вартість;

· акцизний збір;

· ввізний митний збір;

· платежі за спеціальне використання лісових ресурсів загальнодержавного значення;

· збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення і збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту;

· платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

· плата за ліцензії на певні види господарської діяльності, окрім тих, які видаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, виконавськими органами місцевих рад і місцевими органами виконавчої влади;

· державне мито в частині, що відповідно закону зараховується до державного бюджету;

· адміністративні штрафи і інші грошові стягнення, окрім адміністративних штрафів, які накладаються виконавськими органами відповідних рад, районними державними адміністраціями;

· засоби від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, скарбів, майна, отриманого державою в порядку спадкоємства або дарування, безгоспного майна;

· податок на прибуток підприємств (окрім податку на прибуток підприємств комунальної власності, 50% податку на прибуток підприємств, який сплачується платниками по місцезнаходженню в місті Києві і податку на прибуток підприємств, визначеного відповідним пунктом Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств");

· суми перевищення розрахункової величини фонду оплати праці на підприємствах монополістах;

· засоби, які поступлять в рахунок сплати реструктуризованої податкової заборгованості;

· засоби, отримані від здійснення консульських дій на території України, і частину коштів, встановлених законом про державний бюджет за здійснення консульських дій за межами України;

· надходження від перевищення валових доходів над витратами Національного банку України;

· дивіденди (дохід), нараховані на акції господарських суспільств, які є в державній власності, окрім підприємств паливно-енергетичного комплексу;

· рентна плата за нафту, яка здобувається в Україні;

· збір, який стягується Державною автомобільною інспекцією України;

· плата за оренду цілісних майнових комплексів;

· митні збори;

· єдиний збір, який сплачується в пунктах пропуску через державний кордон України;

· збір за використання радіочастотного ресурсу;

· плата за користування позиками, наданими за рахунок засобів, привернутих державою [25, с.22-23].

До доходів спеціального фонду державного бюджету відносять:

· частина податку на прибуток підприємств, визначена відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

· збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

· надходження засобів від збору на розвиток виноградоводства, садівництва і хмелярства;

· відсотки за користування державним пільговим кредитом, наданим індивідуальним сільським забудовникам;

· відрахування від плати за транзит природного газу через територію України;

· надходження до страхового фонду безпеки авіації;

· власні надходження бюджетних установ, які фінансуються за рахунок засобу Державного бюджету України (зокрема надходження від платних послуг, які надаються бюджетними установами, засобу на виконання окремих доручень, добродійні внески);

· збори на обов'язкове пенсійне страхування, які відповідно закону сплачуються від купле-продажи валют, торгівлі ювелірними виробами із золота (окрім обручок), платини і коштовний камінь і при відчуженні легкових автомобілів, від виробництва і імпорту тютюнових виробів, від операцій по куплі-продажу нерухомого майна);

· надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву.

Надмірна централізація державних фінансових ресурсів спотворює ринкові реформи, адже теоретичні узагальнення і досвід багатьох країн світу неспростовно довели, що жодні централистские і авторитарні моделі управління територіальними і регіональними системами країни неспроможні забезпечити позитивні економічні і політичні зрушення, тормознут ініціативу і економічні інтереси регіонів, приводять до відставання, застою і кризового стану господарства регіонів і всієї держави.

Таблиця 2.1. Динаміка доходів бюджетів 2004-2007 років % до ВВП

Бюджети	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.
Державний бюджет	18,8	20,0	19,1	22,3
Місцевий бюджет	8,6	8,5	5,8	6,2

Разом із слабкою керованістю економіки держави відмічені негативи посилюються відсутністю чіткого, зрозумілого, прогресивного законодавства і правових норм відповідальності за бюджетно-фінансові прорахунки і зайві витрати держави від порочних рішень керівників, законодавчих актів, які заподіюють шкоду економіці.

Таблиця 2.2. Структура надходжень до Держбюджету %

Надходження	2007р.	2008р.
Податок на прибуток	40	36,9
ПДВ	28,6	29,6
Акцизний збір	11,8	12,7
Рентна плата	10,0	11,7
Частина державних і напівдержавних підприємств	3,6	1,4
Решта частини	6,0	7,8

Мова йде, отже, і про відсутність відповідальності Президента України як активного учасника законодавчого і старанного процесів за економічну стратегію, здійснювану в Україні, і їй можливі наслідки, коли, до того ж, не забезпечений ефективний механізм функціонування національної економіки [20, с.41-42].

Таблиця 2.3. Динаміка надходжень до Держбюджету, млрд. грн.

Рік	Держбюджет (план)	Держбюджет (факт)	Загальний фонд (план)	Загальний фонд (факт)
2004р.	25,8	26,6	-	24,9
2005р.	33,2	33,7	-	31,4
2006р.	-	52,9	48,1	48,3
2007р.	-	64,7	56,0	56,6
2008р.	73,1	-	65,7	-

Перехід економіки України до ринкових відносин зумовив об'єктивну необхідність системного дослідження регіональної економіки, аналізу недоліків і суперечностей, які існують між центром і регіонами у сфері міжбюджетних відносин, механізму організації влади в регіонах, зокрема в розмежуванні повноважень між місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, а також адміністративно-територіального устрою України. По матеріальному змісту бюджетом є централізований грошовий фонд держави. Об'єм бюджету - це річна сума коштів, які проходять через цей фонд. Він перебуває в постійному русі: практично щодня в нього поступають засоби, і здійснюється фінансування витрат. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом з метою забезпечення своєчасного і повного надходження засобів і раціонального і ефективного їх використання.

Таблиця 2.4. Склад витрат Державного бюджету визначається функціями держави і характером його фінансової діяльності:

Функції	Витрати Державного бюджету
Управлінська	Державне управління; Суднова влада і прокуратура; Правоохоронні органи і служба безпеці; Фінансові і митні органи; Міжнародні відносини;
Оборонна	Національна оборона;
Соціальна	Соціальний захист; Соціальне забезпечення; Соціальна сфера;
Економічна	Економічна діяльність держави; Фундаментальні дослідження;
Фінансова діяльність	Обслуговування державного боргу

З позиції використання централізованих в бюджеті засобів його витрати можна умовно розділити на дві групи - державне споживання і бюджетне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Бюджетне споживання є витратами на зміст державного апарату - управлінського, правоохоронного, суднового і інших. Формування доходів бюджету в цій частині є платою з боку держави за послуги, які надаються їй у сфері управління країною і забезпечення її обороноздатності і правопорядку.

Бюджетне фінансування виражає процес перерозподілу доходів в суспільстві. Якщо витрати бюджету в частині державного споживання покриваються суспільству у вигляді відповідних послуг з боку держави, то бюджетне фінансування є, за своєю суттю, або повернення суспільству, або суспільним споживанням, частини централізованого в бюджеті валового внутрішнього продукту.

Бюджетне фінансування витрат, відображаючи перерозподіл отриманих державою доходів, виражається у формуванні вторинних, а в окремих випадках, первинних доходів юридичних і фізичних осіб. Воно може мати прямий і непрямий характер. Прямий характер має мету - формування доходів конкретних одержувачів бюджетних асигнувань (розпорядників бюджетних коштів), непрямий характер - виділення засобів споживачам соціальних благ, яке забезпечується за рахунок бюджету (пенсії, пільги, допомога).

Бюджетне фінансування може здійснюватися в наступних формах:

· бюджетні інвестиції;

· державні трансферти;

· бюджетні кредити;

· кошторисне фінансування.

Бюджетні інвестиції можуть здійснюватися в різних формах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення засобів може здійснюватися окремим підприємствам, міністерствам і відомствам під певні об'єкти, а може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть прямувати також на придбання певної частини акцій акціонерних суспільств.

Державні трансферти є цільовим, безповоротним і безкоштовним виділенням засобів з бюджету конкретним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій. Субсидії можуть виділятися фізичним і юридичним особам і мають форму фінансової допомоги або покриття частини витрат. Наприклад, в Україні надаються житлові субсидії малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг. У країнах з розвиненою ринковою економікою поширеними є субсидії виробникам сільськогосподарської продукції у вигляді покриття частини витрат з метою підтримки допустимого рівня цін на продукти. Субвенції є різновидом цільових субсидій, які є сумісною участю одержувача засобів і бюджету у фінансуванні певних витрат. Державні дотації видаються на покриття збитків підприємств, проте лише в тому випадку, якщо вони викликані причинами, незалежними від діяльності підприємства.

Бюджетні кредити - це виділення засобів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що не властиво бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони надаються на більш пільгових умовах і під низький відсоток. Кошторисне фінансування означає виділення засобів з бюджету на основі спеціального планового документа кошторису. Воно охоплює такі напрями витрат, як соціальна сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні дослідження, оборона, управління. По відношенню до бюджетних установ воно має форму цільового, безповоротного і безкоштовного фінансування. З позиції споживачів суспільних благ з соціальній сфері, це так звані безкоштовні послуги, які характеризують вторинні доходи користувачів даних послуг [3, с.70-73].

2.2 ДЕЛЕГУВАННЯ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ НА РІВНІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97р. №280/97-ВР власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно закону.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, в здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і недвижное майно, доходи бюджетів, інші засоби, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних общин сів, селищ, районів в містах, а також об'єкти їх загальної власності, що знаходяться в управлінні районних і обласних рад [5, с.72-73].

Рішення про надання міським радам має рацію щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних общин районів в містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних і міських общин.

У випадку, якщо територіальна община району в місті в результаті референдуму не ухвалить рішення про передачу права управління майном і фінансами відповідній міській раді, а територіальна община міста або міська рада не ухвалить рішення про створення органів місцевого самоврядування районів в місті міську раду здійснює управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних общин районів в містах, і несе відповідальність перед общиною відповідного району в місті.

Від імені і на користь територіальних общин права суб'єктів комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджет Автономної Республіки Крим і інших місцевих бюджетів.

Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження і власні бюджетні кошти.

Сільський, селищний, міський, районною в місті (у разі його створення) рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні засоби, а також матеріально-технічні і інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень і здійснює контроль за їх виконанням. Сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради мають друку із зображенням Державного Герба України зі своїм найменуванням, рахунку в установах банків України.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

§ затвердження програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм по інших питаннях місцевого самоврядування;

§ затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;

§ затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;

§ встановлення місцевих податків і зборів, розмірів їх ставок в межах, визначених законом;

§ утворення цільових фондів, затвердження положень про ці фонди;

§ ухвалення рішень щодо випуску місцевих позик;

§ ухвалення рішень щодо отримання позик від інших місцевих бюджетів і інших джерел, а також щодо передачі засобів з відповідного місцевого бюджету [6, с.112-113];

§ ухвалення рішень щодо надання відповідно чинному законодавству пільг по місцевих податках і зборах;

§ встановлення для підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних общин, розміру частини прибули, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

§ створення у разі потреби органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності загальних проектів або загального фінансування (зміст) комунальних підприємств, установ і організацій, визначення повноважень цих органів (служб);

§ вирішення відповідно законодавству питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, зокрема з іноземними інвестиціями.

Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним діленням), окрім питань, відмічених вище, вирішуються такі питання:

§ визначення об'єму і меж повноважень, які здійснюють районні в містах (у разі їх створення) ради і їх виконавські органи на користь територіальних общин районів в містах;

§ встановлення нормативів централізації засобів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахівницях районів міста.

Виконавські органи сільських, селищних, міських рад мають власні (самоврядні) повноваження:

§ складання проекту місцевого бюджету, представлення його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету;

§ щоквартальне уявлення раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету;

§ підготовка і уявлення відповідно районним, обласним радам необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;

§ встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних транспортних і інших послуг, які надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної общини;

§ узгодження в установленому порядку цих питань з підприємствами установами і організаціями, які не належать до комунальної власності;

§ встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад порядку використання засобів і іншого майна, що знаходяться в загальній власності територіальних общин;

§ здійснення в установленому порядку фінансування витрат з місцевого бюджету;

§ залучення на договірних основах засобів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності розташованих на відповідній території, і засобів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і зміст на пайових основах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури, охорона навколишнього природного середовища;

§ об'єднання на договірних основах засобів відповідного місцевого бюджету і інших місцевих бюджетів для виконання загальних проектів або для загального фінансування комунальних підприємств, установ і організацій вирішення інших питань, що стосуються загальних інтересів територіальних общин;

Делеговані повноваження місцевих органів самоврядування:

§ здійснення відповідно закону контролю за дотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності;