Бюджетний устрій і бюджетна система України

Принципи побудови бюджетної системи та основи бюджетного устрою. Бюджетний устрій України відповідно до Закону "Про бюджетну систему України". Взаємовідносини між ланками бюджетної системи: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки, позички.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 03.02.2013
Размер файла 28,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Кафедра Фінансів та державного управління

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни : БЮДЖЕТНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

на тему: Бюджетний устрій і бюджетна система України

Виконала студентка групи ДФ-08-1з

Немірова А.Д.

Дніпропетровськ 2012

1. Основи бюджетного устрою

Вертикальна структура бюджету характеризується двома поняттями: бюджетний устрій і бюджетна система. Вони тісно взаємозв`язані. Бюджетний устрій характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто бюджетний устрій - це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетна система відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність всіх бюджетів, які формуються в даній країні у відповідності з її бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою досить стабільні і мають в цілому однакові чинники в різних країнах. Бюджетні ж системи різних країн можуть досить відрізнятись, хоча і засновуються на однакових підвалинах.

Основами бюджетного устрою, які характеризують напрямки та форми вертикальної побудови бюджету, виступають:

- встановлення принципів побудови бюджетної системи;

- виділення видів бюджетів;

- розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

- організація взаємовідносин між різними бюджетами.

Принципи побудови бюджетної системи є головним і визначальним елементом у бюджетному устрої. Саме вони визначають характерні ознаки і риси бюджетного устрою тієї чи іншої країни. Принципи побудови бюджетної системи розглядаються за двома напрямами. Перший напрямок характеризує структурну побудову бюджету, другий - взаємозв`язок різних ланок.

Можливі три варіанти структурної побудови бюджету виходячи з трьох різних принципів. По-перше, можливе створення єдиного для всієї країни бюджету на основі принципу централізації державних фінансових ресурсів в єдиному фонді. Цей варіант дає можливість сконцентрувати всі ресурси в одному бюджеті, що спрощує управління ним. Але це підриває автономність місцевих органів влади, робить їх взагалі або непотрібними, або недієздатними. Навіть теоретично він можливий тільки в невеличких країнах, а практично застосовується в тих з них, так званих карликових країнах, де немає територіального поділу. При наявності територіального поділу такий варіант ніколи не застосовується, бо неможливо з єдиного центру врахувати всі потреби на місцях. По-друге, можливий протилежний варіант, який засновується на принципі децентралізації. Він передбачає створення тільки регіональних бюджетів. При цьому загальнодержавні потреби можуть фінансуватись за рахунок відрахувань на централізовані потреби. Але і цей варіант настільки складний і неефективний, що теж ніде не використовується. По-третє, виходячи із необхідності врахування як загальнодержавних, так і місцевих потреб створюється декілька рівнів бюджету виходячи з принципу поєднання на кожному рівні централізованих і децентралізованих бюджетів. Саме такий принцип є загальноприйнятим у світі.

Встановлення вертикальних рівнів засновується на виділенні видів бюджетів. Бюджетний устрій кожної країни базується на її політичному устрої та на адміністративно-територіальному поділі. Виділяється два види бюджетів: центральні та місцеві. При цьому в країнах з федеративним устроєм може існувати два різні види центральних бюджетів: загальний для федерації і центральні бюджети членів федерації. Так, в США існує федеральний бюджет і бюджети кожного штату. В бувшому СРСР окремо формувались союзний бюджет і республіканські бюджети союзних республік. Центральний бюджет в різних країнах може мати різні назви: центральний, державний, загальнодержавний, федеральний та ін. В Україні, наприклад, використовується термін державний бюджет ”. Однак назва не міняє суті цього виду бюджету - він призначений для забезпечення загальнодержавних потреб. Місцеві бюджети відповідно забезпечують потреби певних регіонів та населених пунктів. Їх склад відображає територіальний поділ країни.

Другий напрямок встановлення принципів побудови бюджетної системи характеризує взаємозв`язок між її ланками. Тут існують два альтернативні підходи - встановлення або єдності всіх бюджетів, або їх автономності. Принцип єдності означає, що всі складові елементи бюджету складають в сукупності зведений - консолідований бюджет, який затверджується і виконується в загальному обсязі. На загальнодержавному рівні зведений бюджет держави включає центральний бюджет та зведені бюджети автономій і адміністративних одиниць першого рівня. В Україні до них відносяться Республіка Крим, області, міста державного підпорядкування. Відповідно консолідовані бюджети обласного рівня (областей, міст і автономій) включають централізовані регіональні бюджети і консолідовані бюджети адміністративних одиниць районного рівня (в Україні - райони і міста обласного підпорядкування) і т.д. в залежності від кількості рівнів адміністративно-територіального поділу. Таким чином, характерною ознакою принципу єдності є наявність консолідованого бюджету як офіційно затвердженого фінансового плану. Слід зазначити, що консолідований бюджет може складатись і як довідковий документ для встановлення загальної суми бюджетних ресурсів. Але це тільки довідковий зведений бюджет, який ніким не затверджується і ніхто не відповідає за його виконання в загальній сумі.

Єдність бюджету забезпечується єдиною доходною базою всіх бюджетів та єдиною системою видатків бюджету. При цьому допускається перерозподіл коштів між бюджетами як шляхом прямого вилучення чи передачі частини доходів, так і шляхом бюджетного регулювання, тобто встановленням нормативів розподілу доходів виходячи із рівня забезпеченості кожного бюджету. Принцип єдності проявляється в організації керівництва процесом складання і виконання бюджету із єдиного центру. Оскільки затверджується консолідований бюджет, то в його складі затверджуються і централізований бюджет, і відповідні регіональні консолідовані бюджети в загальному їх обсязі. В цих умовах єдино можливою технологією процесу бюджетного планування є затвердження бюджету за системою "зверху донизу". При цьому немає значення, в якому порядку і в якій послідовності йде складання проекту бюджету "знизу-доверху", "зверху-донизу", чи паралельно. Головне, що поки не буде прийнятий бюджет вищого рівня, неможливе затвердження і бюджету нижчого рівня. Органи влади нижчого рівня не можуть ігнорувати і не виконувати встановлену бюджетну процедуру і затверджені на більш високому рівні показники їх бюджету.

Принцип автономності у побудові бюджетної системи означає, що кожний бюджет, що входить до її складу, являється відносно обособленою і самостійною частиною. Характер взаємовідносин між бюджетами різних рівнів (а без них не може навіть використовуватись термін "система", який означає сукупність саме взаємозв'язаних елементів) не тільки не підриває автономності кожного бюджету, а навпаки - підкреслює її. Принцип автономності зовсім не означає, що кожний бюджет є абсолютно відокремленою частиною Також він не передбачає повного самозабезпечення ресурсами і самофінансування. Він означає автономне управління кожним бюджетом і відсутність прямого перерозподілу коштів між бюджетами шляхом їх вилучення із бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. Не можуть переглядатись нормативи розподілу доходів на підставі покращання доходної бази бюджетів нижчого рівня за рахунок мобілізації місцевих ресурсів, введення місцевих податків і випуску місцевих позик.

В умовах автономності консолідований бюджет не складається і не затверджується. Він може використовуватись тільки як довідковий документ. Всі бюджети формуються незалежно один від одного, хоча і можуть мати певні взаємовідносини, які засновуються на договірних засадах, а не диктуються вищою ланкою управління.

Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною доходною базою. Воно підкріплюється широкими правами у встановленні місцевих податків, як у вигляді надбавок до загальнодержавних податків, так і у введенні місцевих податків і зборів, виходячи із регіональних особливостей. Автономність кожного бюджету відображається і в процедурі бюджетного процесу. Кожний орган влади і управління складає, затверджує і виконує безпосередньо тільки свій бюджет. За таких умов взагалі не стоїть питання про послідовність складання і затвердження бюджету: "зверху-донизу", чи "знизу-доверху". Кожний бюджет складається і виконується автономно, незалежно від бюджетного процесу як на більш високих, так і на нижчих рівнях бюджетної системи.

Автономність бюджетів може бути повною або частковою. Повна означає, що ні у формуванні доходної бази, ні у визначенні видатків не встановлюється ніяких обмежень. Терміни складання та затвердження бюджету теж визначаються кожним рівнем влади і управління самостійно. Однак на практиці повної автономії не існує. Є обмеження, які витікають як із діючого законодавства, так і з інтересів відповідних ланок. Ці обмеження можуть бути незначними і несуттєвими, а можуть і повністю підривати автономність. Характерним явищем у світовій бюджетній практиці є постійна спрямованість на розширення автономності бюджетів всіх рівнів.

Кожний із принципів встановлення взаємозв`язків і взаємовідносин між бюджетами має свої переваги і недоліки. Так, принцип єдності дає можливість керування бюджетними ресурсами із єдиного центру. За таких умов можлива концентрація ресурсів на певних напрямах, розширений їх перерозподіл між галузями та регіонами. Це дає в руки держави досить дієвий інструмент реалізації економічної і соціальної політики. Однак цей принцип практично зводить нанівець місцеву ініціативу у пошуку і мобілізації резервів зростання доходів і раціонального використання коштів за окремими напрямами видатків. Причиною цього є можливий перерозподіл коштів. Немає сенсу відшукувати додаткові надходження та економити на видатках, оскільки це призведе до перерозподілу доходів, або шляхом їх прямого вилучення, або шляхом зменшення нормативів відрахувань від регулюючих доходів. Таким чином, принцип єдності може базуватись тільки на жорсткому централізованому керівництві. За таких умов ініціатива на місцях не тільки не потрібна, вона просто шкідлива. Так звана самостійність місцевих бюджетів ні що інше, як гра в піжмурки. Вона тільки заважає єдиному керівництву, вона несумісна з ним.

Принцип автономності має прямо протилежні характеристики. Він створює всі передумови для ефективного і раціонального використання бюджетних ресурсів, для пошуку і залучення резервів. Адже якщо не буде таких передумов на місцях, то звідки взагалі візьмуться фінансові ресурси в державі і стимули до їх зростання? Звісна річ, що можливості державних структур у перерозподілі ресурсів значно скорочуються. Це важливо, бо бюджет виступає саме інструментом перерозподілу, а не первинного розподілу. Однак, це не таке вже й значне обмеження, адже врешті-решт саме для цього створюється центральний бюджет, централізовані регіональні бюджети.

В цілому, на підставі порівняльного аналізу можна відзначити, що більш ефективною і раціональною є бюджетна система, що побудована на засадах автономності кожного бюджету. Звісно, що це зовсім не означає автаркії і немає нічого спільного із ігноруванням загальнодержавних чи регіональних проблем. Саме для врегулювання цих проблем і створюються на кожному рівні централізовані і децентралізовані бюджети.

Важливим напрямом бюджетного устрою є розмежування доходів і видатків між бюджетами. Воно засновується на певних засадах, які витікають з багатьох факторів, насамперед, фінансової моделі суспільства, основ побудови податкової системи і системи доходів бюджету, врівноваженості територіального розвитку, форм власності. Кожна країна, вибираючи ту чи іншу модель бюджетного устрою, встановлює і певну систему розподілу доходів і видатків між бюджетами.

Розмежування доходів між бюджетами має забезпечити надійність і стабільність доходної бази бюджетів усіх рівнів. При цьому можливості мобілізації доходів на кожному рівні повинні безпосередньо залежати від зусиль відповідних органів влади та управління. Вони повинні також мати дієві важелі впливу на забезпечення надходження закріплених за ними податків, на платників цих податків. Інакше вони не зможуть вести ефективну фінансову політику в сфері доходів і будуть повністю залежні від некерованих ними процесів.

Розмежування доходів між бюджетами може проводитись двома основними методами. Перший: закріплення за кожним бюджетом певних доходів. Він властивий, насамперед, бюджетному устрою, що виходить з принципу автономності. Закріплення може встановлюватись шляхом повно передачі того чи іншого доходу у конкретний бюджет, чи шляхом встановлення нормативів розподілу окремих доходів між двома чи декількома бюджетами. Нормативи можуть встановлюватись як у твердо фіксованих розмірах в процентах від загальної суми надходжень, так і шляхом розподілу ставок податків. При цьому може фіксуватись розмір ставки, за якою здійснюються платежі до центрального бюджету, так максимальна ставка. Ставка надходжень до місцевих бюджетів встановлюється місцевими органами влади в рамках встановлених обмежень - максимальної ставки і ставки, за якою здійснюються платежі до центрального бюджету. Такий механізм дає можливість місцевим органам самостійно регулювати свою доходну базу і впливати на платників. Другий метод, який припустимий тільки при встановленні принципу єдності бюджетної системи, полягає у встановленні системи бюджетного регулювання, тобто проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів виходячи з їх потреб. При цьому всі доходи поділяються на дві групи: закріплені і регулюючі. Закріплення окремих доходів в цілому проводиться аналогічно, як і при попередньо розглянутому методі. Від регулюючих доходів щорічно встановлюються для кожного бюджету індивідуальні нормативи з метою збалансування цих бюджетів, або вирівнювання їх доходної бази. Бюджетне регулювання є способом централізованого керівництва в сфері складання, затвердження і виконання бюджету.

Розподіл видатків між бюджетами засновується на більш сталих засадах, бо визначається самим призначенням того чи іншого бюджету. Видатки загальнодержавного характеру фінансуються із центрального бюджету, видатки регіонального значення - із відповідних місцевих бюджетів. Тобто все залежить від того, як оцінюється значення тих чи інших видатків. В процесі розподілу видатків може застосовуватись два підходи. Перший полягає у розподілі за територіальною ознакою - місцем знаходження об`єкта фінансування. Другий виходить із відомчого підпорядкування - фінансування ведеться з бюджета того рівня, до якого відноситься орган управління, якому підпорядкований об`єкт фінансування.

Визначившись із принципами побудови бюджетної системи, встановивши види бюджетів і провівши розмежування доходів і видатків між ними, важливо організувати взаємовідносини між різними бюджетами. За напрямком взаємозв`язків вони бувають вертикальні і горизонтальні.

Вертикальні характеризують взаємовідносини між бюджетами різних рівнів. При цьому може встановлюватись правило проведення взаємозв`язків тільки між безпосередньо зв`язаними бюджетами, тобто такими, що стоять поруч у вертикальній структурі. Взаємовідносини через один чи декілька рівнів не допускаються. Горизонтальні взаємозв`язки відбуваються між бюджетами одного рівня. За організацією проведення взаємозв`язки бувають регламентовані і договірні. Регламентовані виникають і проводяться тільки у відповідності з діючими законодавчими і інструктивними документами і характеризуються встановленням чітких правил їх проведення. Договірні засновуються на відповідних домовленостях двох органів влади чи управління. При цьому окремі елементи таких взаємовідносин можуть теж регламентуватись, але виникають вони тільки на підставі угоди.

2. Склад і структура бюджетної системи України

Бюджетний устрій і бюджетна система України встановлені Законом "Про бюджетну систему України". В першій редакції закон був прийнятий в 1991 р. Він юридично визначив побудову бюджетної системи нашої країни після проголошення державного суверенітету і незалежності. До цього самостійної бюджетної системи Україна не мала. Бюджети, які формувались в республіці, входили як складові ланки до єдиного бюджету СРСР. Відповідно до прийнятого закону бюджетна система України була побудована на тих самих принципах, які раніше були закладені в основу бюджетної системи СРСР. По суті справи Законом 1991 р. було зафіксовано виділення бюджетної системи України в самостійну структуру. Вказаний закон увійшов до числа тих, які відіграли основну роль у державотворенні, адже без бюджету і бюджетної системи держава існувати не може.

В перші роки незалежності процес розбудови держави і формування її бюджетної системи відбувався досить динамічно, в зв`язку з чим виникла необхідність вдосконалення бюджетного законодавства. В 1995 р. Закон "Про бюджетну систему України" був прийнятий в новій редакції. В ньому, насамперед, дано визначення бюджету: це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів. Це визначення характеризує тільки одну сторону бюджету - як фінансового плану. Разом з тим, воно дещо звужене, оскільки трактує бюджету як фінансову базу органів державної і представницької влади. Але ж бюджет виступає фінансовою базою і органів управління, причому в ніскільки не меншій мірі.

В Законі визначені принципи бюджетного устрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів. Що ж вкладається в їх зміст? Відповідно до Закону принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиного грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації одного рівня бюджету іншому. Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків. Принцип достовірності - це формування бюджету на основі реальних показників, науково-обгрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків. Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання. Принцип наочності - це відображення показників бюджетів у взаємозв`язку з загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку. Усі бюджети, що входять до складу бюджетної системи, є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. Разом з тим при складанні і виконанні своїх бюджетів відповідні органи влади враховують загальнодержавні інтереси.

Аналіз зазначених у законі принципів дає можливість зробити декілька висновків. По-перше, допущена неточність і неузгодженість окремих статей закону. Стаття 4 називається "Принципи бюджетного устрою". Це неправильно, адже бюджетний устрій сам визначає принципи побудови бюджетної системи. На це ж вказується в статті 3: "Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв`язок між окремими ланками бюджетної системи". По-друге, окремі принципи - повноти, достовірності, гласності, наочності - не мають ніякого відношення ні до бюджетного устрою, ні до бюджетної системи. Це принципи організації бюджетного процесу. Також до бюджетного процесу відноситься принцип єдності, в такому вигляді, як його сформульовано в законі. Адже єдність бюджетної системи це об`єднання всіх бюджетів в єдине ціле - зведений (консолідований) бюджет, а не наявність одного рахунку для доходів і видатків. Але такий бюджет як окремий фінансовий план не формується. Він, як зазначено в ст. 2, використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку. Тобто принцип єдності фактично не реалізується у побудові бюджетної системи України. По-третє, в законі так чітко і не визначено, на яких принципах базується бюджетна система України. Принцип єдності, як відзначено вище, не досягається. Принцип автономності не встановлено. Натомість виділяється розпливчатий термін "самостійність", однак тут же дається вказівка на необхідність врахування загальнодержавних інтересів.

Таким чином можна відзначити, що чітко встановлених принципів побудови бюджетної системи в Україні не встановлено. Фактично єдність бюджетної системи відсутня. Законом встановлюється фактично тільки єдине керівництво бюджетною системою і бюджетним процесом. Самостійність же зовсім не означає автономності, хоча вони і мають певні спільні ознаки. За таких умов бюджет стає погано керованим, бо за нього не відповідають повністю ні вищі владні структури, ні місцеві органи. Редакція 1995 р. Закону "Про бюджетну систему України" значно досконаліша за редакцію 1991 р. Але і вона не встановила чіткої організації побудови бюджетної системи. Адже можливі два альтернативні принципи - єдності і автономності. Спроби поєднати їх, причому в усіченому варіанті (єдність без консолідованого бюджету і самостійність замість автономності) тільки погіршують справу, роблять бюджетну систему погано керованою. Врешті-решт неможливо прийняти дієвий закон і побудувати ефективну бюджетну систему не визначившись з вихідними принципами. При такій невизначеності і весь закон і його окремі статті стають аморфними і можуть трактуватись як завгодно (все той же приклад - що означає положення ст. 4 "При складанні і виконанні своїх бюджетів відповідні органи влади враховують загальнодержавні інтереси"? Які інтереси, як їх враховувати і т.ін.).

Закон "Про бюджетну систему України" визначив її склад (стаття 2). Вона включає Державний бюджет, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні і сільські.

Місцеві бюджети в Україні поділяються на два види: централізовані регіональні і бюджети базового рівня самоврядування і самофінансування. До централізованих відносяться обласні, районні і міські в містах з районним поділом. До бюджетів базового рівня відносяться бюджети міст обласного і районного підпорядкування без районного поділу, бюджети сіл і селищ. В містах з районним поділом фактично до базового рівня відносяться і централізований - міський бюджет, і бюджети районів. Специфічною ознакою бюджетної системи України є те, що в селах, які не мають власних Рад народних депутатів, самостійні бюджети не утворюються. Тобто, якщо одна Рада об`єднує два чи більше села, то для них створюється єдиний бюджет.

Структура бюджетної системи характеризується питомою вагою окремих видів бюджетів у зведеному бюджеті.

3. Взаємовідносини між ланками бюджетної системи

Кожна ланка бюджетної системи є відносно уособленим фондом фінансових ресурсів, який формується і використовується на підставі окремо затвердженого плану. Разом з тим, між ланками бюджетної системи може відбуватись рух ресурсів, який характеризує взаємовідносини між бюджетами. Ці взаємовідносини розглядаються за різними ознаками: їх формами і видами, стадією, на якій вони виявляються, напрямком руху коштів, правовим регулюванням.

За формами руху коштів взаємовідносини між бюджетами поділяються на чотири групи:

- субсидіювання;

- вилучення коштів;

- взаємні розрахунки;

- бюджетні позички.

Субсидіювання характеризує виділення коштів із бюджета вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Воно може здійснюватись з різних причин. По-перше, для надання фінансової допомоги тим бюджетам, у яких відносно слабка доходна база в порівнянні з їх видатками. Така ситуація характерна практично для всіх країн світу, оскільки в кожній з них є економічно розвинуті і відносно відсталі регіони. Поки що нікому не вдалось досягти абсолютно збалансованого розвитку регіонів, тим більше, що в історичному плані характерною є нерівномірність і нерівноцінність розміщення виробничих сил. По-друге, необхідність субсидіювання витікає з пропорцій розподілу ресурсів між центральним і місцевими бюджетами. Поки що переважає централізація бюджетних ресурсів. Спочатку вони концентруються у центральному бюджеті, а потім розподіляються між регіонами. Тому, відзначаючи недостатню доходну базу місцевих бюджетів, слід пам`ятати, що це дуже відносно. Змінивши розподіл доходів між рівнями бюджетів, можна змінити і рівень забезпеченості кожного бюджету ресурсами. По-третє, необхідність субсидіювання може визначатись тимчасовими факторами, наприклад, реалізацією окремих державних програм, на які виділяються кошти із центрального бюджету, а фінансування здійснюється з місцевих.

Видами субсидіювання виступають: субсидії, субвенції, дотації. Субсидії як загальна форма субсидіювання характеризують передачу коштів для надання фінансової допомоги. Вони можуть мати як цільовий, так і знеособлений характер. Цільові субсидії виділяються під певні видатки чи програми і не можуть використовуватись не за призначенням. Звичайні субсидії виступають для бюджетів, що їх отримують, як звичайні доходи і тому можуть використовуватись на будь-які цілі. Для органів влади, які виділяють субсидії більш характерним, є прагнення до надання цільових субсидій. Навпаки, ті, хто отримує субсидії, зацікавлені в їх знеособленому характері. Але так чи інакше, будь-які субсидії посилюють фінансову базу відповідних бюджетів. Адже, отримавши цільову субсидію, можна кошти, що звільнились на даних видатках, спрямувати на фінансування інших видатків. Субвенції - це такий вид субсидіювання, який передбачає дольову участь декількох бюджетів у фінансуванні певних видатків чи проектів. Як правило, вони виділяються за умов, коли бюджет, який отримує субвенцію, забезпечує покриття встановленої для нього долі видатків. Такий вид субсидіювання має більш активний вплив, оскільки передбачає пошук місцевих ресурсів. Субвенції носять цільовий характер, що витікає безпосередньо з їх суті. Як правило, вони виділяються з бюджету розвитку, а не на фінансування поточних витрат. Дотації - це виділення коштів для збалансування бюджетів. Якщо розміри субсидій і субвенцій не ув`язуються безпосередньо зі станом того чи іншого бюджету, то дотація видається саме для покриття тих видатків, на які не вистачає доходів і, як правило, в розмірі, який визначається як різниця між видатками і доходами. Як інструмент впливу дотації значно слабкіші, чим субсидії і особливо субвенції.

Вилучення коштів є формою взаємовідносин протилежного за змістом і за напрямком руху ресурсів субсидіюванню, а саме такому виду як дотації. На відміну від субсидіювання, яке поширено в усьому світі, вилучення коштів є характерною ознакою бюджетних систем, побудованих виходячи з принципу єдності. Вилучення коштів проводиться в розмірі перевищення доходів над видатками у тих бюджетів, де воно виникає. Звісно, це досить відносне перевищення, адже завжди знайдуться напрями використання коштів. Таке перевищення може встановити тільки орган влади чи управління більш високого рівня на основі нормування видатків. Про відносність такого перевищення свідчить той факт, що в Україні вилучення коштів встановлюється в умовах значного дефіциту бюджетів всіх рівнів. В умовах автономності бюджетів про вилучення коштів не може бути і мови. Більше того, і політика субсидіювання організується таким чином, щоб не підривати зацікавленості в зростанні доходів і економному та раціональному фінансуванні видатків.

Взаємні розрахунки між бюджетами виникають при перерозподілі доходів і видатків між бюджетами після їх затвердження. Перерозподіл доходів може відбуватись внаслідок змін податкового законодавства або зміни нормативів розподілу регулюючих доходів. Внаслідок цього один бюджет втрачає доходи, хоча вони були для нього заплановані, другий отримує додаткові, непередбачені планом надходження. Оскільки така зміна доходної бази не відображає ні прорахунків однієї сторони, ні зусиль другої, а бюджети обох мають враховувати заплановані видатки, то проводяться взаємні розрахунки з передачі додаткових, непередбачених планом доходів від одного бюджету до іншого. Перерозподіл видатків відбувається при зміні відомчого підпорядкування суб`єктів фінансування (при встановленому відомчому принципі розподілу видатків), або при передачі фінансування певних заходів з одного бюджету до іншого. При цьому в одного бюджету відбувається вивільнення доходів, утворюється їх відносний (до плану) надлишок, а у другого, навпаки, нестача доходів для фінансування непередбачених видатків. Для усунення дисбалансу необхідно передати на суму перерозподілених видатків доходи з одного бюджету до іншого.

Бюджетні позички - це взаємовідносини між бюджетами з приводу тимчасової передачі коштів з одного бюджету до іншого. Потреба в цьому виникає внаслідок тимчасових касових розривів у виконанні бюджету. Касовий розрив характеризується неспівпаданням у часі фінансування видатків і отримання доходів: видатки випереджають надходження доходів. Він може виникати внаслідок декількох причин. По-перше, від неузгодженості термінів фінансування видатків і сплати податків та інших платежів до бюджету. Такі прорахунки в цілому неприпустимі, однак в умовах, скажімо, постійної зміни податкового законодавства можуть мати місце. По-друге, касовий розрив може виникнути внаслідок затримок в надходженні доходів, що є цілком ймовірним і в звичайних умовах, і, особливо, під час економічної та фінансової кризи, зокрема, кризи неплатежів. По-третє, касовий розрив може бути пов`язаний з необхідністю фінансування непередбачених видатків, або перенесення їх фінансування на більш ранні терміни.

Необхідно підкреслити, що бюджетні позички пов`язані саме з касовим розривом у виконанні бюджету як тимчасовим явищем. Тобто, доходів не вистачає саме на певну дату - потім вони надійдуть. Стосовно незбалансованого дефіцитного бюджету бюджетні позички не можуть використовуватись. Адже для їх погашення не буде відповідних надходжень. Тому в такому випадку використовується субсидіювання, а не бюджетні позички.

За стадією, на якій виявляються взаємовідносини між бюджетами, вони поділяються на дві групи. До першої відносяться ті, необхідність в яких визначається в процесі бюджетного планування. Це субсидіювання та вилучення коштів. Складаючи й розглядаючи проект бюджету одні органи влади і управління повинні визначати потребу в отриманні субсидій, субвенцій чи дотацій, другі - можливості в їх наданні. Аналогічно визначаються й обсяги вилучення коштів. На підставі цього при затвердженні бюджету приймається рішення про субсидіювання окремих бюджетів чи вилучення коштів у тих бюджетів, де є їх надлишок. Обсяги субсидій, субвенцій і дотацій та вилучення коштів встановлюються окремою статтею в Законі про державний бюджет чи рішенні про затвердження відповідного місцевого бюджету. Сам же процес субсидіювання чи вилучення коштів відбувається в процесі виконання бюджету. До другої групи відносяться ті взаємовідносини між бюджетами, необхідність в яких визначається вже в процесі виконання бюджету. Це взаємні розрахунки та бюджетні позички. Вони не плануються і не включаються до затвердженого бюджету. Навпаки, вони виникають якраз внаслідок відхилень виконання бюджету від його затверджених показників. Тобто, взаємовідносини другої групи і визначаються і здійснюються в ході виконання бюджету.

За напрямком руху коштів розрізняють вертикальні і горизонтальні взаємовідносини. Вертикальні характеризують рух коштів між різними рівнями бюджетної системи, а горизонтальні - між бюджетами, що належать до одного рівня. Більш поширеними і розвиненими є вертикальні взаємовідносини, оскільки вони контролюються органами влади і управління вищого рівня.

За правовим регулюванням взаємовідносини між бюджетами поділяються на дві групи: регламентовані законодавчими актами та інструктивними документами і договірні. Це дещо умовна класифікація, оскільки в деяких формах взаємовідносин присутні елементи і правового регламентування і договірні стосунки. Наявність навіть окремих елементів правового регулювання дає підставу відносити такі відносини до регламентованих.

Основна форма взаємовідносин між бюджетами - субсидіювання, носить в цілому регламентований характер. Угоди на виділення субсидій не складаються, хоча певні домовленості між органами влади та управління, звісна річ, існують: одні звертаються з проханням про одержання субсидій, другі розглядають ці звернення. Однак виділення субсидій може відбуватись і без звернення відповідних органів влади чи управління. Регламентування субсидіювання визначається насамперед законом "Про бюджетну систему України". Стаття 22 надає повноваження Верховній Раді України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, місцевим Радам народних депутатів та органам державної виконавчої влади визначати розміри дотацій, субвенцій бюджетам нижчого територіального рівня та їх цільове використання. Статтею 17 встановлено, що порядок та умови надання і використання дотацій та субвенцій затверджується Верховною Радою України.

Регламентований характер носять також вилучення коштів і взаємні розрахунки. Вони виникають при певних обставинах і проводяться за чітко встановленим порядком.

Бюджетні позички регулюються на підставі рішень відповідних органів місцевої влади та управління. Вони мають договірні елементи, хоча теж досить жорстко регламентуються.

Бібліографічний список

бюджетна система устрій україна

1. Бланк И. А. Фінансовий менеджмент . К.: Ніка - Центр, 2011. -- 528 с.

2. Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту: К.: Ніка-Центр: 2009.

3. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. -- X.: Видав. Дім «ІНЖЕК», 2010. -- 240 с.

4. Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2010.

5. Фінансовий менеджмент: теорія и практика: М .- 2011. - 656 с.

6. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 2010. - 384 с.

7. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібн. - К.: Видавництво А.С.К., 2009. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття бюджетного устрою. Основні принципи побудови бюджетної системи України. Взаємозв'язок між окремими ланками в бюджетній системі унітарних країн. Складові бюджетної системи та інші частини економічної системи, що мають вплив на її функціонування.

    презентация [1,7 M], добавлен 10.02.2014

  • Принципи бюджетного устрою та бюджетної системи. Взаємовідносини між ланками бюджетної системи. Побудова бюджетної системи. Принцип повноти, достовірності, гласності, наочності, єдності, публічності і прозорості. Цільове використання бюджетних коштів.

    презентация [307,9 K], добавлен 30.06.2015

  • Загальна характеристика бюджетного устрою України. Бюджетна система як складова бюджетного устрою. Принципи, неефективна децентралізація та розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи. Організація взаємовідносин між бюджетами.

    реферат [54,0 K], добавлен 04.02.2011

  • Структурна схема бюджетної системи України, її основні принципи. Визначення розмірів дотацій місцевим бюджетам для вирівнювання фінансово-економічних можливостей адміністративно-територіальних утворень. Взаємовідносини між ланками бюджетної системи.

    реферат [39,5 K], добавлен 08.04.2012

  • Складові бюджетної системи України (державний і місцеві бюджети) та принципи, на яких вона ґрунтується. Бюджетний кодекс як основа побудови бюджетної системи країни. Проблеми, недоліки і шляхи зміцнення бюджетної системи - основа фінансової стабільності.

    презентация [52,5 K], добавлен 23.10.2016

  • Основні етапи становлення бюджетної системи України, а також принципи побудови та її структура. Головні розпорядники коштів. Аналіз складу та структури доходів і видатків місцевих бюджетів на прикладі бюджету Котовського району за 2008–2012 роки.

    курсовая работа [170,5 K], добавлен 11.04.2014

  • Правові засади функціонування бюджетної системи України, її структура і принципи. Бюджет як фонд фінансових ресурсів, що перебуває у розпорядженні виконавчої влади, його роль у фінансово-кредитному механізмі. Аналіз доходів та видатків Держбюджету.

    контрольная работа [328,0 K], добавлен 09.07.2012

  • Сутність і принципи функціонування бюджетної системи України; напрямки розподілу доходів та видатків між її ланками. Особливості регулювання міжбюджетних відносин. Основні напрями реформування податкових надходжень з метою зміцнення доходної бази держави.

    курсовая работа [242,7 K], добавлен 19.09.2011

  • Становлення, структура та принципи бюджетної системи України. Бюджетна класифікація. Бюджетне регулювання. Сучасні проблеми бюджетного процесу. Шляхи стабілізації бюджетної системи України. Структура державного бюджету в країнах ринкової економіки.

    реферат [43,6 K], добавлен 07.07.2008

  • Теоретичні аспекти функціонування бюджетної системи. Нормативно-правове регулювання бюджетних відносин в Україні. Особливості бюджетної системи України. Перспективи розвитку бюджетної системи України. Проблеми функціонування бюджетної системи.

    курсовая работа [37,5 K], добавлен 10.09.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.