В останньому десятилітті проблеми оцінювання ефективності функціонування фінансових інститутів стали досить актуальними і часто досліджуються у світовій економічній літературі. Тільки протягом 90-х рр. минулого століття було опубліковано понад 130 статей, присвячених аналізу ефективності фінансового сектору в 21 країні [107, с.29]. Об'єктом усіх цих досліджень є діяльність фінансових інституцій у розвинених країнах. В Україні проблема пошуку способів підвищення ефективності банківської діяльності набирає винятково великої ваги, адже 2010 рік вітчизняна система комерційних банків завершила зі збитками.

Так, за результатами діяльності 2010 р. загальні збитки комерційних банків становили 508,1 млн грн. і перевищили суму прибутків у 478,5 млн грн. Завершили 2010 р. зі збитками 12 комерційних банків або 7,8 % від загальної їх кількості. У сумі збитків 64 % (325,4 млн грн.) - частка банку "Слов'янський",19 % - банку "Україна", 5,6 % - Ощадбанку [145, с.3-4]. Інші 142 банки хоч і мали прибутки, але їх забракло навіть для того, щоб перекрити збиткову діяльність окремих банків. Очевидно, що критична ситуація, яка склалася в банківській системі України в 2010 р., потребує глибокого та всебічного аналізу.

Погіршання фінансових результатів діяльності комерційних банків проти попереднього періоду, на думку фахівців НБУ, пояснюється такими чинниками, як надмірний приріст адміністративних витрат та недостатнє нарощування доходів за необхідності формування резервів під активні операції [145, с.3]. Результати проведеного нами аналізу структурних змін у балансі банків протягом 2010р. свідчать, що такі висновки потребують уточнення та деталізації. Спробуємо з'ясувати, які чинники дійсно справили негативний вплив на фінансові результати діяльності банківської системи та проаналізуємо детермінанти ефективності.

Звертаючись до дослідження категорії ефективності, слід зазначити, що хоч ця проблематика традиційно перебуває в центрі уваги економічної науки, а термін "ефективність" досить часто вживається в спеціальній літературі, але загальновживаного визначення цього поняття не існує. Здебільшого під ефективністю розуміють співвідношення результатів (вигід) та витрат [103, с.38-39].

Аналіз ефективності банківської діяльності залишається й досі складною проблемою як у теоретичному, так і в прикладному аспектах. Зокрема, прибутковість, яку традиційно заведено сприймати як свідчення ефективної діяльності, є лише одним з аспектів оцінювання діяльності банку, і тому вона не може вважатися остаточним показником ефективності. Для банків як установ, діяльність котрих значною мірою залежить від довіри клієнтів і котрі розпоряджаються суттєвою частиною суспільного капіталу, важливе значення мають характеристики надійності та стабільності.

У цьому зв'язку зарубіжні вчені підкреслюють, що "для аутсайдера (тобто особи, що не володіє конфіденційною інформацією. - Авт.) оцінка банку є складною за браком повної і точної інформації про ризики, на які наражаються банки, а саме: про відсотковий, валютний, кредитний ризик, про діловий ризик (ризик "виснаження" прибутку банку) і ризик позабалансових видів діяльності або обумовлених вимог" [174, с.280]. У зовнішньому аналізі в основному використовуються дві групи показників ризику: статистичні величини (варіація, дисперсія, коефіцієнт бета) або непрямі показники ризикованості діяльності банку - співвідношення власних і залучених коштів, залежність від міжбанківського кредитування, коефіцієнти ліквідності та платоспроможності банку та ін. Зазначимо, що статистичні прийоми вимірювання ризиків не дуже придатні для використання в Україні, насамперед за браком необхідного масиву історичної інформації (тривалість якого має становити близько 30 років).

Для інсайдерів проблеми аналізу ефективності банківської діяльності пов'язані з формуванням механізмів трансфертного ціноутворення та адекватною оцінкою ефективності внутрішньобанківського обороту коштів. Отже, проблема оцінки ефективності діяльності сучасного банку залишається в центрі уваги вчених і її ще й досі остаточно не розв'язано.

В економічній літературі пропонуються різноманітні підходи до аналізу ефективності банківської діяльності, але найпопулярнішою є методика декомпозиційного аналізу прибутковості власного капіталу (return on equity decomposition analysis), або модель Дюпона [174, с.291]. Методика декомпозиційного аналізу досліджує залежність між показниками прибутковості і ризику банку та виявляє вплив окремих чинників на результати його діяльності. Важливо, що цей аналіз можуть проводити не лише внутрішні, а й зовнішні користувачі, адже розрахунок показників здійснюється за даними фінансової звітності. Зазначимо, що методика декомпозиційного аналізу прибутковості власного капіталу в тій чи іншій формі застосовується в більшості наукових досліджень банківської діяльності, хоч автори і користуються різними назвами для її позначення.

Для аналізу ефективності банківської діяльності найважливішими є показники прибутковості активів (return of assets - ROA) і прибутковості капіталу (return on capital / equity - ROE). Вони істотно впливають на ринкову ціну акцій банку, тому в процесі аналітичних досліджень їм приділяють особливу увагу [174, с.49].

У літературі трапляються й інші назви цих показників - рентабельність або дохідність активів (капіталу).

де NР - чистий прибуток (після оподаткування); А - середня вартість активів.

Показник прибутковості капіталу визначається як відношення чистого прибутку до капіталу банку:

, (2.2)

де К - власний капітал банку.

Прибутковість капіталу показує рівень дохідності вкладених акціонерами коштів і служить орієнтиром для вибору найпривабливішого напряму інвестування.

Оскільки процес отримання доходів завжди наражається на певний ризик, то під час аналізу постає проблема адекватної оцінки ризикованості діяльності банку. Зрозуміло, що абсолютно точно виявити всі фінансові та функціональні ризики, з якими пов'язано отримання банківських доходів, на практиці майже неможливо. Тому узагальнюючою характеристикою ризику заведено вважати співвідношення власних та залучених коштів банку, яке свідчить про рівень забезпечення залучених коштів власним капіталом банку.

У методиці декомпозиційного аналізу показником ризику банку служить мультиплікатор капіталу (МК) - відношення середніх активів до власного капіталу банку:

(2.3)

Що вищим є значення мультиплікатора капіталу, то вищим буде й ризик. Скориставшись прийомом розширення факторної моделі, отримують фундаментальну залежність між прибутком і ризиком. Отже:

(2.4)

після перегрупування:

(2.5)

або

(2.6)

Таким чином, залежність між прибутком і ризиком описується моделлю:

ROE = ROA MК (2.7)

Ця формула указує на взаємозв'язок прибутку із джерелами формування банківських ресурсів, а точніше - зі співвідношенням власних та залучених коштів. Що вищий прибуток, то ризикованішою має бути структура банківського балансу за інших однакових умов. Якщо ефективність роботи банку знижується, то для забезпечення бажаного рівня прибутковості капіталу необхідно погодитись на більший ризик - збільшити відношення активів до капіталу.

На наступному етапі проводять поглиблений аналіз (власне аналіз Дюпона), розклавши прибутковість активів (ROA) на показник чистої маржі прибутку та коефіцієнт дохідності (або використання) активів. Чиста маржа прибутку (NPM) є відношенням чистого прибутку до валових доходів банку. Коефіцієнт дохідності активів (EA) розраховується як відношення валових доходів до сумарних активів банку. Тоді отримаємо залежність:

(2.8)

або

ROA = NPM EA (2.9)

Підставивши (2.9) у формулу (2.7), отримаємо модель:

ROE = NPM EA MК. (2.10)

На третьому, завершальному, етапі аналізують чинники, які вплинули на маржу прибутку та дохідність активів. До них належать валові доходи, операційні витрати та структура активів банку. Метою такого аналізу є виявлення причин неефективної роботи банку та пошук резервів підвищення чистого прибутку.

Проаналізуємо ефективність банківської системи України за допомогою методики декомпозиційного аналізу прибутковості капіталу. Зважаючи на особливості цього аналітичного прийому, до розрахунку візьмемо величину балансового капіталу банків. Для аналізу необхідно сформувати інформаційну базу, яка складається з чотирьох груп показників: чистий прибуток; валовий дохід; середні активи; власний капітал (табл.2.1). Перші дві групи показників характеризують потік грошових коштів за певний період і визначаються за звітністю про прибутки та збитки. Інші дві групи показників визначаються за залишками коштів на відповідних статтях балансу, складеного на конкретну дату. Для того щоб ці групи показників були порівнянними, активи і капітал розраховують як середню арифметичну залишків на початок і кінець періоду.

Таблиця 2.1

Вихідні дані декомпозиційного аналізу прибутковості капіталу в системі комерційних банків України, млн грн.

Розглянемо результати першого етапу декомпозиційного аналізу для системи комерційних банків у цілому та за групами банків, розподілених за величиною активів (табл.2.2).

Результати аналізу свідчать про загальне погіршення ефективності діяльності банків, адже показники прибутковості капіталу і активів протягом 2010 р. знизилися, а мультиплікатор капіталу зріс, що свідчить про підвищення ризику. Це стало наслідком певних диспропорцій, які мали місце у банківській системі в попередній період. У цьому зв'язку слід звернути увагу, що основний недолік показника прибутковості капіталу полягає в тому, що його високе значення може бути свідченням не лише ефективної роботи, але й недостатності власного капіталу банку. Вочевидь, саме така ситуація мала місце у вітчизняній банківській системі, що й дало змогу демонструвати в попередній період достатній рівень прибутковості капіталу.

Таблиця 2.2

Аналіз динаміки показників прибутковості та мультиплікатора капіталу за групами комерційних банків

На другому етапі декомпозиційного аналізу досліджують вплив показників маржі прибутку та дохідності активів на прибутковість капіталу (табл.2.3).

Таблиця 2.3

Декомпозиційний аналіз прибутковості капіталу комерційних банків

Наведені дані показують, що прибутковість капіталу знизилася протягом року на 10 %. Значною мірою це зумовлено суттєвим зменшенням показника маржі прибутку. Показник дохідності активів хоч і зменшився на 5,45 %, але не справив вирішального впливу на прибутковість капіталу.

Погіршання показників прибутковості капіталу та активів спричинялося насамперед нарощуванням капітальної бази та сукупних активів у банківській системі в цілому без адекватного приросту прибутків. Так, останнім часом досить яскраво виявляється тенденція до зростання рівня капіталізації банків, що само по собі є, безперечно, позитивним фактом. Причому темпи зростання статутних фондів банків вищі ніж інших складових нормативного капіталу. Одночасно поліпшився якісний склад капіталу за рахунок зменшення питомої ваги додаткового капіталу в його структурі. Активи протягом року зростали ще вищими темпами - їхній приріст становив 43,3 %.

Оскільки нарощування обсягів капіталу та активів для українських банків є об'єктивною необхідністю, то доцільність реалізації цієї стратегії сумніву не підлягає. Адже в іншому разі банківська система України не зможе інтегруватися в європейські та міжнародні фінансові структури і стати повноправним учасником світових ринків. На відміну від банків розвинутих країн, сучасний банківський сектор України має незначну питому вагу в народному господарстві.

У цілому за обсягом активів українські банки значно відстають від банків Східної та Центральної Європи, не кажучи вже про кредитні установи розвинених країн.

У процесі оцінки ефективності важливе значення мають відносні показники (коефіцієнти), які забезпечують проведення порівняльного аналізу результатів діяльності різних банків, незалежно від абсолютної величини їхніх активів та прибутків. Метод коефіцієнтів дає можливість порівняти основні фінансові показники, що характеризують діяльність банків України, з аналогічними показниками банків США як країни, банківська система котрої досягла значного прогресу (табл.2.4).

Аналіз фінансових коефіцієнтів банківських систем України і США засвідчив, що в цілому їх можна порівнювати (а це вже є позитивним моментом). Найбільші відмінності стосуються ліквідності та кредитного ризику банків. Так, миттєва ліквідність українських банків на 29,8 %, або майже в 2,5 рази перевищувала аналогічний показник банків США, причому в наступний період ця тенденція посилювалася. Слід визнати, що високий рівень ліквідності банків позитивно оцінюється клієнтами, контрагентами, кредиторами, але негативно впливає на прибутковість, бо дохідність активів перебуває в оберненій залежності від їхньої ліквідності. Отже, високий рівень ліквідності слід розглядати як одну із причин зниження прибутків у вітчизняній банківській системі.

Таблиця 2.4

Аналіз основних показників діяльності банків України та США, %

Звичайно, з погляду забезпечення стабільності всієї банківської системи України такий надзвичайно високий рівень ліквідності може бути виправданий, але навряд чи значно нижча ліквідність американських банків дає підстави робити висновок про їхню нестабільність. У зв'язку з цим зазначимо, що достатній рівень ліквідності забезпечується не тільки і не стільки нагромадженням ліквідних активів, скільки доступністю та стабільністю джерел їх поповнення.

Банки США мають змогу користуватися перевагами, які забезпечує високорозвинений фінансовий ринок, і залучати ліквідні засоби в будь-який час у необхідній кількості, а тому можуть дозволити собі підтримування запасу ліквідних активів на мінімальному рівні. Українські банки змушені нагромаджувати ліквідність, адже нерозвиненість внутрішнього фондового та валютного ринків, брак виходу на міжнародні ринки грошей унеможливлюють застосування досконаліших методів управління ліквідністю.

Недосконалою з погляду прибутковості слід визнати і структуру активів українських банків, зокрема щодо частки кредитного портфеля в сукупних активах.

У міжнародній банківській практиці оптимальною вважається структура балансу, де частка кредитного портфеля становить 60-65 %, що й бачимо в американських банках.

Зі щойно проведеного нами аналізу логічно випливає висновок, що погіршання фінансових результатів діяльності комерційних банків проти попереднього періоду пояснюється як екзогенними (стосовно окремого банку) чинниками, до яких належать надмірно високі нормативи обов'язкового резервування та ліквідності, жорстке валютне регулювання, заборона на проведення окремих банківських операцій, нерозвиненість внутрішнього фондового ринку тощо, так і ендогенними чинниками, такими як невиправданий приріст адміністративних витрат, недостатня дохідність, низька якість банківських портфелів і, як наслідок, необхідність формування значних резервів під активні операції.

Аналізуючи ефективність банківської діяльності, доречно вивчити не лише загальні тенденції, а й ефективність діяльності окремого банку і банківських портфелів, видів діяльності та операцій.

2.2 Поточний стан справ у секторі кредитних спілок України