Суть, види та необхідність податків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ІФНТУНГ

Кафедра фінансів

Курсова робота

на тему:

Суть, види та необхідність податків

Виконала:

Ст. гр. ФН-07-1

Горальчук Надія

Перевірила:

Орищин Т.М.

м. Івано-Франківськ,

2010 р.

Зміст

податок український

І. Історичні та теоретичні засади розвитку та становлення податків

1.1 Історичний характер податків

1.2 Економічна сутність та необхідність податків

ІІ. Соціально-економічний характер податків

2.1 Економічна природа податків

2.2 Ознаки класифікації та види податків

ІІІ. Формування системи оподаткування як основного елементу податкової системи держави

3.1 Досвід використання різних видів податків в зарубіжних країнах

3.2 Особливості системи оподаткування України

3.3 Напрямки вдосконалення системи оподаткування

ВСТУП

Актуальність теми даної курсової роботи зумовлена тим, що податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки як форма фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов'язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. Податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулювальну.

Система оподаткування - це продукт діяльності держави. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідність вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991р. Закону “Про систему оподаткування”. У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов'язкових платежів, платники та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994р. було прийнято другий варіант Закону “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р.

В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Об'єктом дослідження виступає поняття податків і необхідність їх застосування.

Мета дослідження полягає у розкритті соціально-економічної природи податків як важливого явища в соціально-економічних системах. При цьому ставиться завдання потрактувати податки не лише як суто економічну, а як ширшу - соціально-соціальну категорію через їхній взаємозв'язок із наданням суспільних вигод. З метою досягнення поставленої мети також повинні бути розкриті функції податків та їхні особливості.

Для досягнення мети роботи потрібно вирішити наступні завдання:

- розкрити суть поняття податок;

- виявити основні характерні особливості податку;

- визначити основні функції податку;

- проаналізувати сучасний стан податкової системи України.

- порівняти податкову систему України з податковими системами інших країн.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури. В першому розділі розкриваються історичний характер, економічна сутність та призначення податків. В другому розділі пояснюється соціально-економічна природа податків і характеризуються їх види. В третьому розділі визначено особливості податкової системи України в порівнянні з іншими країнами і описуються напрямки вдосконалення системи оподаткування.

1. Історичні та теоретичні засади розвитку та становлення податків

1.1 Історичний характер податків

Податки, як головне джерело державних доходів, мають багатовікову історію. Цілісна система оподаткування в кожній країні сформувалась в результаті тривалого періоду становлення і розвитку держави.

Податки - дуже складна і надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку, податки - це фінансове підгрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу.

Із другого боку, податки - це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за форми й методи розподілу та перерозподілу, які в історії цивілізації спричиняли соціальні потрясіння та війни. На сьогодні податки - це найефективніший інструмент впливу на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.

Податки - це обов'язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку - позбавленою будь-якого сенсу.

Об'єктивною реальністю є те, що за наявних економічних умов підприємницькі структури та громадяни повинні віддавати частку своїх доходів на загальнодержавні суспільні потреби, а натомість одержувати від держави безплатні блага та послуги.

Досконалість форм і методів передачі цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інститутів. Створення податкової системи - це не тільки практична, а й велика наукова проблема. Вона потребує глибокого аналізу господарського життя в державі, доходів населення і підприємницьких структур, бюджету сім'ї. Лише за такими матеріалами можна дійти висновку щодо доцільності введення того чи іншого податку, спрогнозувати його вплив на економічні та соціальні процеси.

Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки - на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері тощо.

Виникнення податків сягає своїм корінням у глибину віків, в часи формування суспільства та виникнення суспільних потреб. У дослідженні природи податку і змісту цього поняття необхідно притримуватись логіки поступового і послідовного проникнення в суть явищ і процесів, які асоціюються в сучасній свідомості з відчуженням індивідуальних доходів із зосередженням їх у загальнодержавному фонді коштів [7, с.12].

Історія розвитку податків знаходиться в прямій залежності від історії розвитку цивілізації. Поступово податкова система стає головним інструментом держави. Аналіз історичних даних дає змогу стверджувати, що розвиток та зміна державного устрою завжди супроводжується зміною системи оподаткування. Проаналізувавши історичні джерела, можна зробити висновок, що податки є рушійним елементом не тільки у вдосконаленні форм держави та права, а й взагалі суспільства з його різноманітними потребами та інтересами. Саме збирачам податків ми маємо завдячувати за можливість захоплюватись архітектурними пам'ятками старовини. Адже побудова пірамід та храмів, Великої китайської стіни, численних королівських палаців, потребувала не тільки зусиль архітекторів та інженерів, напруженої праці будівельників, а й лягала непосильним фінансовим тягарем на плечі простого народу.

Податки в такій формі, в якій ми зустрічаємо їх в сучасному житті, склалися відносно недавно. Хоча основні елементи механізму оподаткування зародилися в сиву давнину. Стародавні держави жили за рахунок війн. Переможені вимушені були сплачувати контрибуції, які пізніше заміняють сплатою данини. Розуміючи неефективність ополченської армії, правителі створюють професійні загони, що значно зміцнюють державу, але потребують додаткових коштів з державної скарбниці. Таким чином, однією з передумов для виникнення податків стали військові витрати. Перехід від натурального господарства до грошового, зародження та формування держави також є передумовами виникнення податків.

Податки виникли і розвивались разом з державою. Початковою формою оподаткування вважають жертвоприношення, яке наділяли силою закону, і яке носило обов'язковий характер. Ці жертвоприношення мали фіксований відсоток, так звана “десятина”. Спочатку, це була десята частина зібраного врожаю, вирощеної худоби, пізніше її замінили грошовим еквівалентом.

Одним із найдавніших джерел доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха. Доходи з якої надходили до скарбниці монарха, яка була одночасно і державною скарбницею. Іншим джерелом доходів виступають регалії - це виключне право казни займатися певним видом виробництва, діяльності, мати зиск з природних явищ.

Основними видами регалій були:

- “безхазяйна регалія” - все, що не мало хазяїна, оголошувалось власністю казни: вітер, вода, надра, що призвело до державної монополії на вітряні та водяні млини;

- митна, яка передбачала збір за перетин кордону, проїзд територією, користування мостом через річку і стала праобразом митних платежів;

- судова - це виключне право держави здійснювати правосуддя: накладати судові штрафи та мито, що призвело до того, що судді в Афінах завжди як міру покарання використовували конфіскацію майна на користь держави;

- монетна - право чеканити монету.

Регалії стали перехідним ступенем до податків [6, с.6].

Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот років. У своїй роботі “Дослідження про природу і причини багатства народів” Адам Сміт вперше дав визначення поняття податок. На його думку “податок - це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”. Це твердження суперечить поглядам Фоми Аквінського, який трактував податок “як дозволену форму грабунку” [2, с.89] і називав його ознакою рабства.

Найбільшого розквіту податки отримали за умов розвиненої ринкової економіки. Саме вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації праці, підтримання рівня зайнятості. І хоча продовжуються зміни не тільки видів і форм справляння податків, а й саме ставлення до них, нині ми спостерігаємо завершення формування моделі податкової системи деяких держав. Ця модель включає методи й об'єкти оподаткування, ставки податків, терміни їх сплати, контроль за надходженням та витрачанням.

Отже, починаючи з моменту формування, пройшовши довгий шлях розвитку та трансформації, податки залишаються ефективним знаряддям втілення державної політики з питань економіки та соціального розвитку Процес формування податкової системи є безперервним. Тому виникає необхідність внесення змін до правової бази податкової системи з метою приведення її у відповідність тим соціально-економічним умовам які виникають у державі.

1.2 Економічна сутність та необхідність податків

Одним з найважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує економічна історія, завжди використовувались державою як найдієвіший важіль регулювання економічних процесів. Податки - один з найголовніших елементів державного господарства і одна з основних категорій фінансової науки. Тому важливо розуміти їхню економічну сутність і необхідність.

За економічною сутністю податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства в цілому і досягнення на цій основі зростання його добробуту. Об'єктивну необхідність оподаткування обгрунтували в своїх працях кращі представники економічної теорії та фінансової науки - Д.Мілль, А.Маршалл, А.Пігу, М.Фрідмен, І.Фішер та інші.

На перший погляд, податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх сплати. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ і процесів. На практиці податки дають змогу мати зворотний зв'язок із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат. Цьому процесові приділяється велика увага з боку фінансової науки, і в ньому виявляється економічна сутність функцій держави та її реалізація. За наявних умов недостатньо розглядати податки загалом. У кожній державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її розпорядження. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів в державі становить її податкову систему.

Принципи оподаткування свого часу сформулював ще А. Сміт, але вони діють і сьогодні:

- піддані держави зобов'язані брати участь у покритті видатків уряду по можливості згідно з тими доходами, які отримує кожний під охороною держави;

- податок має бути точно визначений, а не встановлений свавільно. Час його оплати, спосіб і розмір внеску повинні бути ясними і відомими як самому платнику, так і будь-кому іншому;

- кожен податок повинен сплачуватись у такий час і в такий спосіб, які є найбільш зручними для платника;

- скорочення витрат на стягування податків.

Податки, як основний атрибут держави, функціонують з часів зародження рабовласницького ладу. На ранніх етапах розвитку суспільства податки мали натуральну форму. Вона може застосовуватися і за надзвичайних умов - під час війни, в період кризи в економіці, коли в країні функціонує нестабільна національна грошова одиниця. На практиці мали місце натуральні, подушні, сімейні, вартісні та інші види податків. Певного часу можуть вводитись надзвичайні податки, що зумовлюються війною або стихійним лихом. Прикладом можуть бути воєнні податки або відрахування до Фонду Чорнобиля. Практика стягнення податків вимагає вдосконалення, пошуку оптимальних варіантів елементів побудови податків, а також механізму їх стягнення. Реалізація фінансової політики окремими, неузгодженими методами, які позбавленні стимулюючої функції, не відображає ефективного впливу на процес виробництва та реалізації продукції.

В теперішній час основоположним законом, який регулює відносини в системі оподаткування є Закон України “Про систему оподаткування”. Цей закон визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Найбільшого розквіту податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними і фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи і об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням. Податкові системи економічно розвинених країн базуються на розробленій теорії податків, творцями якої є видатні представники економічної науки: Адам Сміт, Давід Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут Віксель, Йозеф Шумпетер та багато інших. Пошук шляхів удосконалення податкових систем триває і до цього часу. Дуже важливе значення має прийняття податкових кодексів, у яких законодавчо закріплюються рівномірність оподаткування, дотримання податкової таємниці.

Податки встановлюються для утримання державних структур (законодавчої, виконавчої та судової влади), виконання ними функцій держави - управління, оборони, соціальної та економічної та задоволення інших загальносуспільних потреб.

Збори встановлюються за використання суб'єктом господарювання певних ресурсів, які створюють йому дохід.

Платежі передбачаються на покриття певних витрат, які виникають при використанні ресурсів суб'єктом господарювання.

Внески передбачають відрахування частини майна суб'єкта господарювання при здійсненні окремих господарських операцій.

Сукупність податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до бюджетів і державних цільових фондів становить систему оподаткування.

Система оподаткування суб'єктів господарювання базується на наступних принципах:

- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

- обов'язковості - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

- рівнозначності та пропорційності - оплата податків юридичними особами здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечується сплата рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

- рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

- соціальної справедливості - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

- стабільності - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- економічної обґрунтованості - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- рівномірності сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

- компетенції - встановлення та скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно законодавчою владою;

- єдиного підходу - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

- доступності - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Виходячи з економічної природи податків та враховуючи досвід країн з розвинутою економікою, можна визначити такі функції податків:

- фіскальну,

- стимулюючу,

- регулюючу,

- контрольну

- соціальну.

Податкові надходження до бюджету забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для здійснення її діяльності. В цьому полягає фіскальна функція податків. Кожний податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету. Однак таке спрощене усвідомлення ролі податків не має достатніх підстав, бо запровадження будь-якого податку потребує чіткого визначення об'єкта чи суб'єкта оподаткування, строків сплати, переліку пільг, що надаються при оподаткуванні тощо. При визначенні цих параметрів податку закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси, що цей податок зумовлюють. Тому є всі підстави стверджувати, що податки виконують стимулюючу функцію. Майже не буває податків, які б цих функцій не виконували. Все залежить від того, який закладено механізм їхньої реалізації. Надмірне перевантаження податку пільговим оподаткуванням із метою стимулювання тих чи інших видів виробництв або споживання товарів, виконання робіт, надання послуг часто, замість стимулювання, призводить до протилежного - до зростання тінізації економіки. Надання податкам стимулюючих функцій - досить складне та в економічному сенсі відповідальне завдання. Воно потребує глибоких наукових досліджень і всебічного обгрунтування. Суть питання в тому, що стимулюючі функції можуть бути закладені завдяки зміні або диференціації ставок податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших. Отже, цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальний характер. Він може призвести до порушень важливих економічних пропорцій у виробництві та споживанні матеріальних благ і послуг. Усе це пов'язано з правами та свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Як підтверджує світовий досвід, надання податкам стимуляційних і регуляційних функцій потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання пільг. Фіскальна й стимуляційна роль податків стає зрозумілішою при розгляді порядку обчислення й сплати деяких видів податків. Найхарактернішим щодо цього є податок на прибуток підприємницьких структур. Він запроваджений у всіх країнах і є одним із найдавніших платежів. Якщо розглянути основні принципи оподаткування прибутку, то, звичайно, в окремих країнах є відмінності, але спільним є те, що податок сплачується за результатами фінансового року відповідно до поданої декларації. Прибуток визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами. Валові доходи є зведеним показником. Вони включають доходи від реалізації товарів і послуг, фінансових операцій, одержані рентні платежі та роялті, доходи, одержані за рахунок приросту капіталу (від реалізації цінних паперів), інші доходи. До валових витрат відносять заробітну плату робітників і службовців, витрати на ремонт обладнання та будівель, витрати на придбання сировини, комплектуючих деталей, електроенергії та інше, витрати на науково-дослідні роботи, сплачені рентні платежі та роялті, проценти за кредит, внески до різних фондів, включно з добровільними внесками, виплати до пенсійного та фонду соціального страхування, амортизаційні відрахування, інші витрати.

Стимулююча функція виражається в тому, що податкові заходи держави (у більшості випадків податкові пільги) можуть стимулювати виробництво найбільш необхідних видів продукції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підтримувати режим енерго- і матеріалозбереження виробництва. Шляхом надання додаткових податкових пільг для нових інвестицій держава може заохочувати оновлення основного капіталу.

Регулююча функція полягає в тому, що через податки і податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання. З одного боку, податки скорочують фінансові можливості підприємця, як покупця засобів виробництва й “особливого товару” - робочої сили. Варто зазначити, що регулююча функція податків спрямована в першу чергу на досягнення за допомогою податкових механізмів тих чи інших задач фінансово-економічної політики держави.

Аналізуючи цей аспект податкових відносин, необхідно виділити стимулюючу, дестимулюючу і відтворювальну підфункції оподатковування.

Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних явищ. Вона реалізується через систему пільг і звільнень. Нинішня українська податкова система надає широкий набір податкових пільг малим підприємствам, підприємствам інвалідів, сільськогосподарським виробникам, організаціям, що здійснюють капітальні вкладення у виробництво і благодійну діяльність і т.д.

Дестимулююча підфункція навпроти спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів, наприклад через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики. Це виявляється через введення підвищених ставок податків (наприклад, для казино), установлення податку на вивіз капіталу, підвищених митних тарифів, податку на майно, акцизів і ін.

Можна назвати також відтворювальну підфункцію, що призначена для акумуляції засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду і т.д.

Контрольна функція виражається в тому, що через податки держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю організацій і громадян, а також за джерелами прибутків і витратами. Завдяки грошовій оцінці сум податків можливо кількісне зіставлення показників прибутків із потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкової системи, забезпечується контроль за видами діяльності і фінансових потоків. Через контрольну функцію оподатковування виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику.

Соціальна (розподільна) функція податків складається в перерозподілі суспільних прибутків між різноманітними категоріями населення. Іншими словами відбувається передача засобів на користь більш слабких і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на більш сильні категорії населення.

За словами шведського економіста К. Эклунда: «Велика частина державного виробництва і послуг фінансується від зібраних податків і потім розподіляється більш-менш безплатно серед громадян. Це стосується медичного обслуговування, виховання дітей і ряду інших напрямків. Ціль - зробити розподіл життєво важливих засобів більш рівномірним.

У результаті відбувається вилучення частини прибутку одних і передача його іншим. Яскравим прикладом реалізації розподільної функції є акцизи, установлювані, як правило, на окремі види товарів і в першу чергу розкоші, а також механізми прогресивного оподатковування. У деяких соціально-орієнтованих країнах (Швеція, Норвегія, Швейцарія) майже на офіційному рівні признається, що податки являють собою плату високоприбуткової частини населення менше дохідної за соціальну стабільність.

На налагодження дії цих функцій держави затратили сторіччя, але гармонії їх взаємодії повністю не добились. Достатньо далека від досконалості й нині діюча система податків і обов'язкових зборів в Україні.

Людство напрацювало за свою довгу економічну історію різні форми податків. Податкова система - це перш за все сукупність діючих у країні податків: прямі і непрямі; податки на доходи, споживання та майно; загальнодержавні та місцеві. Суть проблеми - в налагодженні взаємодії податків, тобто у формуванні системи податків як такої. Загальною тенденцією податкових систем є уніфікація форм оподаткування, що спостерігається нині у світі і не виключає при цьому різноманітність податкових систем різних країн.

2. Соціально-економічний характер податків

2.1 Економічна природа податків

Фінансова наука протягом великого періоду часу вивчала перш за все один з найголовніших елементів державного господарства - податки. Це одна з основних категорій фінансової науки. Тому важливо розуміти їх природу. Складність розуміння природи податків обумовлена тим, що податок - це одночасно економічний, господарчий та політичний прояв реального життя. Російський економіст М.Алексеєнко ще у XІХ ст. відмітив таку особливість податку: з одного боку, податок - один з елементів розподілу, одна із складових ціни, з аналізу якої (тобто ціни) по суті і розпочалася економічна наука. З іншого боку, встановлення, розподіл, стягнення та застосування податків є однією з функцій держави.

Теоретично економічна природа податку полягає у виявленні джерела оподаткування (капіталу, доходу) і того впливу, який здійснює податок у решті решт на приватні господарства і народне господарство як єдине ціле (теорія ціни і теорія перекладення). Таким чином, економічну природу податку слід шукати в сфері виробництва та розподілу.

Як відомо, реальний процес оподаткування здійснюється державою і залежить від ступеню розвитку її демократичних форм. Тому дослідження природи податку фінансова наука проводила в рамках вчення про державу. Свого часу П. Прудон влучно висловив думку, що "по суті питання про податок є питанням про державу".

По мірі свого розвитку вчення про державу відкривало нові можливості і для з'ясування природи податку.

Труднощі вивчення податку полягали в тому, що дві науки - економічна та політична - займались податком, кожна не вважаючи його "своїм". Відокремлення фінансової науки в самостійну дозволили їй в останній чверті XІХ- на початку XX ст., застосовуючи ідеї неокласичної школи і вчення про правову державу, обґрунтувати необхідність стягнення податків, сформулювати визначення податку, іншими словами з'ясувати природу податку, яка концептуально не заперечується і наприкінці XX ст.

З укріпленням податкової системи як основного джерела державних доходів, почали створюватися теорії, які дістали назву "індивідуалістичні". Вони базувалися на ідеї невторгнення держави в економіку, на ідеї невиробничого характеру державних послуг. Теорії давали обґрунтування податку та його визначення.

Найбільш поширеною є теорія користі, обміну еквівалентів, послуги -відплати, атомістична теорія, яка походить із приватноправового погляду на державу. Вона знаходиться у тісному зв`язку з вченням про державу, як результат згоди між громадянами.

Теорія обміну послугами відповідала умовам середньовічного ладу із домінуванням договірних відносин.

Атомістична теорія виникла в епоху просвіти в ХVІІ-ХVІІІ ст., її батьківщина - Франція. Воблан (1707) і особливо Монтеск'є (1748) розглядали податок, як плату, яка вноситься кожним громадянином за збереження його приватної та майнової безпеки, за захист держави та інші послуги.

Паралельно з теорією "суспільного договору" розробляється теорія "фіскального договору", яка по-своєму пояснювала сутність оподаткування. Згідно з першою, люди об'єднувались в держави з метою охорони життя, свободи та майна кожного, згідно з другою - всі ті, хто приймає участь у такій угоді для цієї охорони і за цю охорону "віддають частину свого майна, щоб бути впевненими в іншій частині і спокійно користуватися нею".

Монтеск'є визначав податок, як "частину, яку кожний громадянин дає із свого майна з метою отримання охорони іншої частини або користування нею з більшою насолодою". Думку таку в тій чи іншій формі потім підтримають багато філософів та державних діячів. Мірабо писав, що "податок є попередня плата за надання захисту суспільного порядку".

В ХVІІІ ст. виникає ідея податку, як страхової премії. При цьому одні вважали, що платники податку виступають як члени страхової організації, а інші - що платник податку схожий на комерсанта, який страхує свій товар від ризику, пов'язаного з небезпеками мореплавання, і сплачує страхову премію.

Основне місце в індивідуалістичних теоріях податку займає класична школа в особі А. Сміта, Д. Рікардо та їх послідовників, заслуга яких полягає в розробці питання економічного походження податку.

А. Сміт виступає прихильником принципу, який в сучасній літературі носить назву "принцип еквівалентності" або "принцип насолоди", що показує його збіг з Т. Гоббсом, який визначає податок, як платежі, що віддаються добровільно. В трактовці податку А. Сміт стояв на позиціях теорії обміну, еквіваленту.

Д. Рікардо, слід за А. Смітом дотримується "речового, матеріального погляду на господарство", виключаючи таким чином державні послуги із ряду виробничих витрат. Звідси і його розуміння податку : "Нема податків, які не гальмували б накопичення, оскільки немає ні одного податку, який не заважав би виробництву".

В першій половині XIX ст. швейцарський економіст Ж. Сісмонді (1773-1842) в своїй головній праці "Нові начала політекономії" (1819) формулює теорію податку, як теорію насолоди. Він вважає податок платою за насолоди.

Податок у нього є і жертва. Все залежить від співвідношення між ціною блага від держави і жертвою у вигляді податку : "Податок є жертва; але в той же час і благо, якщо послуги держави приносять нам більше насолоди, ніж скільки віднімає у нас жертва, ціною якої ми їх отримаємо. Тому потрібно відмовитись від насолоди, якщо вона дорога, якщо купівля її зачіпає необхідне".

Таким чином, і у Ж. Сісмонді в обґрунтування податку покладена теорія обміну, еквіваленту в сучасному її варіанті.

Теорія жертви - одна з перших теорій, яка містить ідею примусового характеру. Саму ідею податку як жертви можна знайти у фізіократів при обґрунтуванні єдиного поземельного податку : "Якщо держава всією заможністю, всім своїм надбанням завдячує землі, природним силам, то і всі жертви, які держава може вимагати від народу, повинні бути отримані із цього ж джерела".

Ідея примушення зі сторони держави, ідея визначеної частки або ставки, встановлених або вирахуваних державою, без всякої залежності від волі платника знайшла свій розвиток в теорії колективних потреб. Ця теорія відобразила реалії останньої чверті XIX- початку XX ст., обумовлені різким зростанням державних витрат і необхідністю обґрунтування відповідного росту податкового навантаження.

Всі відомі фінансові школи : німецька, італійська, австрійська, американська єдині в тому, що розглядають податок як еквівалент за надані послуги, звідси зрозуміло, що примусовий характер податку - це найбільш характерна ознака, що відрізняє податок від мита, від доходів із доменів та регалій.

Сучасне визначення податку можна знайти в одному з найбільш популярних в американських коледжах та університетах підручнику К.Р. Макконнелла, С.Л. Брю "Економікс": "Податок - примусова сплата уряду домогосподарством або фірмою грошей (або передача товарів та послуг), в обмін на які домогосподарство або фірма безпосередньо не отримують товари або послуги, причому така виплата не є штрафом, накладеним судом за незаконні дії".

Розуміння податку як обов'язкового платежу фізичних і юридичних осіб до бюджетів органів суспільної влади різних рівнів прийнятливе лише для практичних цілей. Будь-який податок, крім фіскальної та регулятивної дії, має ще й побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки. Тому податки варто розглядати не просто як економічну, а як суспільно-соціальну категорію. Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками із переміщенням цієї частки через бюджет до усього населення держави. Еволюція фінансових знань про суспільний характер податків нерозривно пов'язана з теоретичною концепцією державних благ. Державні - це такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Ті блага, що є суспільними, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються лише державою. Причому, якщо держава - орган з виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачами за цінами, рівень яких запроваджується за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, і оплата державних благ - єдине можливе використання податкових надходжень. Завдяки цьому між державою - виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода «блага-податки».

Розкриття суспільного призначення податків як соціально-економічного поняття, неможливе без визначення функцій цієї категорії. Враховуючи те, що податки є необхідним елементом централізації частки вартості національного продукту в бюджеті для оплати державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості між державою і юридичними та фізичними особами, можна констатувати той факт, що податки виконують фіскальну та розподільчо-регулятивну функції.

Ці функції є об'єктивними та існують з часу виникнення податків. Але конкретні прояви їхніх рис пов'язані з умовами суспільного розвитку. Тому пошук основних функцій - це хибний шлях дослідження податків як економічної категорії.

Фіскальна функція забезпечує об'єктивні умови для утворення матеріальної основи функціонування суспільства. Якраз за її допомогою реалізується велика частка суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільчо-регулятивна функція закладена у сутності кожного податку, адже, як зазначалось, податки пов'язані з процесами перерозподілу вартісних пропорцій національного продукту між платниками податків та державою. Причому, обсяги цих вартісних пропорцій безпосередньо регулюються за допомогою податків. Сутність регулятивної функції полягає у впливі податків на різні види діяльності їх платників.

Використання податку як фінансового регулятора дуже складна справа, оскільки регулятивна функція податків є обов'язковим явищем, а міра впливу податків на вище перераховані аспекти залежить від податкової політики, що є досить суб'єктивним явищем.

Податкові відносини поєднують у собі водночас фіскальні та розподільчо-регулятивні ознаки. Тому специфічне суспільне призначення податків визначається не існуванням кожної функції окремо, а лише завдяки їхній єдності.

Завдяки з'ясуванню сутності та єдності податків можна дійти важливого висновку щодо необхідності чіткого розмежування об'єктивного існування податків з притаманними їм функціями та процесу їхнього використання державою в проведенні податкової політики. Прояв податків та їхніх функцій в дії - об'єктивний процес, який виражає відносини базису. Податкова ж політика, що провадиться державою за допомогою податкового механізму - використовуючи податки - це відносини надбудови. Цей висновок дає змогу краще зрозуміти об'єктивність категорії «податок» і суб'єктивність дій держави яка провадить податкову політику.

Робота щодо забезпечення надходжень прибуткового податку, державного мита, податку на землю, податку із власників транспортних засобів спрямована на постійне роз'яснення податкового законодавства, переконання платників податків - фізичних осіб у необхідності сплати податків. Підрозділи оподаткування фізичних осіб шукають додаткові джерела надходжень до бюджету, ретельно проводиться контрольно-перевірна робота на підставі всебічного аналізу показників фінансово-господарської діяльності платників податків.

2.2 Ознаки класифікації та види податків

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу.

Класифікація податків здійснюється за кількома ознаками:

- за рівнем бюджетної системи (загальнодержавні та місцеві);

- за суб'єк­том оподаткування (юридичні та фізичні особи);

- за формою оподаткування; за способом стягнення (прямі та непрямі);

- за економічним змістом об'єкта оподаткування (на доходи, на споживання, на майно);

- за системою ціноутворення (податки, які відносять на собівартість, та податки, які сплачують з прибутку) і т. д. (табл.1).

Таблиця 2.2 Класифікація податків

Класифікаційні ознаки	Класифікаційні групи	Види податків
За рівнем бюджетної системи	Загальнодержавні	Прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін.
	Місцеві	Комунальний збір, готельний збір, курортний збір, податок з реклами, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за право проведення кіно- і телезйомок та ін.
За суб'єктом оподаткування	Податки з юридичних осіб	Податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін.
	Податки з фізичних осіб	Прибутковий податок з громадян, податок на промисел, збір із власників собак та ін.
За формою оподаткування	Пропорційне	Усі види податків, крім прибуткового податку з громадян
	Прогресивне	Не використовується
	Змішане(пропорційно-прогресивне)	Прибутковий податок з громадян
	Регресивне	Не використовується
За способом стягнення	Прямі	Прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та ін.
	Непрямі	Податок на додану вартість, акцизний збір, мито
За змістом об'єкта оподаткування	Податки на доходи	Прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств та ін.
	Податки на споживання	Акцизний збір
	Податки на майно	Плата за землю, плата за користування надрами, податок із власників транспортних засобів та ін.
За системою ціноутворення	Податки, які відносять на собівартість	Збори в цільові державні фонди, місцеві податки та збори, державне мито
	Податки, які сплачують із прибутку	Податок на прибуток підприємств, плата за зем­лю, податок із власників транспортних засобів та ін.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на:

- загальнодержавні

- місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюються вищими органами влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни. Вони можуть розподілятись таким чином між ланками бюджетної системи: повністю надходити до державного бюджету; повністю надходити до місцевих бюджетів; розподілятись у визначених пропорціях між державним і місцевими бюджетами.

Згідно з Законом України «Про систему оподаткування» до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- мито;

- державне мито;

- податок на нерухоме майно (нерухомість);

- плата (податок) за землю;

- рентні платежі;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- податок на промисел;

- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

- збір за спеціальне використання природних ресурсів;

- збір за забруднення навколишнього природного середовища;

- збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

- збір на обов'язкове соціальне страхування;

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збір до Державного інноваційного фонду;

- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади. Існують кілька варіантів повноважень місцевих органів влади щодо їх встановлення:

- місцеві органи влади мають право встановлювати надбавки до загальнодержавних податків;

- встановлення місцевими органами місцевих податків в межах переліку, затвередженого вищими органами влади;

- встановлення місцевими органами влади будь-яких податків без обмежень. Цей варіант суто теоретичний, який на практиці не застосовується.

До місцевих податків належать:

- податок з реклами;

- комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

- готельний збір;

- збір за припаркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах на іподромі;

- збір за виграш на бігах на іподромі;

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

- збір за право використання місцевої символіки;

- збір за право проведення кіно- і телезйомок;

- збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

- збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому збір за припарковку автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і збір з власників собак є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів. Органи місцевої влади можуть також встановлювати додаткові пільги з оподаткування в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів. Суми цих податків і зборів (обов'язкових платежів), зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не встановлено законами України. [8 с.13-15]

Крім сплати зазначених загальнодержавних та місцевих податків, в Україні передбачено відрахування платежів до Державного інноваційного Фонду, позабюджетних фондів фінансування галузевих та міжгалузевих науково-дослідних робіт з освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, до Державного Фонду сприяння конверсії, до Фонду охорони праці та інших галузевих фондів.

Залежно від платників можна зробити поділ податків:

-- з юридичних осіб;

-- із фізичних осіб;

-- змішаного складу, тобто такі податки, збори, інші обов'язкові платежі, які мають сплачувати як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі й громадяни-підприємці ( податок з власників транспортних засобів, митний збір, земельний податок і т. п.).

Слід зазначити, що поряд із встановленими видами податків та платежів, які застосовуються державою, в умовах фінансової нестабільності існує так званий інфляційний податок. Діє він у тій ситуації, коли уряд покриває бюджетний дефіцит за рахунок друкування додаткової кількості грошей.

Використання емісії грошей для фінансування бюджетного дефіциту є, по суті, прихованою формою оподаткування.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2.2 Склад податкової системи відповідно до проекту Податкового Кодексу України

У залежності від характеру ставок розрізняють:

- пропорційні;

- прогресивні;

- регресивні податки.

Пропорційний податок не залежить від розміру доходу, тобто застосовуються однакові ставки.

При прогресивному податку відрахування в бюджет зростають у міру збільшення доходу.

Регресивні ставки зменшуються в міру росту доходу.

За способом стягнення розрізняють два види податків:

- розкладні

- окладні.

Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок для всіх платників, а відтак розмір податку для кожного платника залежить від розмірів його бази оподаткування.

За формою оподаткування розрізняють:

- прямі податки

- непрямі податки.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників - тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і споживацького попиту. В той же час вони не змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.

Прямі податки поділяються на дві підгрупи : особисті і реальні. Реальні податки передбачають оподаткування за зовнішніми ознаками. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника, в залежності від його доходу чи майна. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. До особових податків відносяться прибутковий податок, податок на прибуток, податок на доходи від грошового капіталу, ресурсні платежі, податок на майно.

Прибутковий податок -- основний вид прямого податку, що стягується з доходу чи прибутку підприємства, організації, юридичних осіб і надходить у дохідну частину бюджету.

Податок на прибуток -- складова частина податкової системи. Він встановлюється у відсотках (ставка податку), є частиною балансового прибутку і служить джерелом перерозподілу національного доходу.

Податок на майно підприємства, що знаходиться на балансі -- це сукупність основного капіталу, нематеріальних активів, виробничих запасів і витрат. Податок на майно не може перевищувати 20% від вартості оподатковуваного податком майна.

До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

Наведена вище класифікація прямих податків є вже дещо застарілою, оскільки деякі з вказаних податків не застосовуються не лише в Україні, а й у світі. Тенденції розвитку практики оподаткування свідчать про те, що реальні податки, які були досить поширеними на початку минулого століття поступаються місцем особистим податкам. Тому прямі податки можна поділити на дві підгрупи в залежності від об”єкта оподаткування : податки на доходи та податки на власність. До податків на доходи, які стягуються в Україні належать податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, єдиний податок з суб'єктів малого підприємництва, фіксований сільськогосподарський податок. Серед податків на власність в Україні стягується земельний і податок з власників транспортних засобів. Передбачається введення податку на нерухоме майно громадян і на майно підприємств.

Найбільш поширеними в сучасних умовах є прибуткові податки. Прибутковий податок поділяється на податок з юридичних осіб і фізичних. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян: заробітної плати, інших доходів, персоніфікованого прибутку підприємців. Податок з юридичних осіб справляється з доходу, у формі якого виступає прибуток, чистий або валовий дохід. Стягнення прибуткового податку може здійснюватись за двома системами: шедулярною і глобальною. При шедулярній системі оподаткування ведеться окремо по кожному виду доходів. Глобальна система передбачає оподаткування сукупного доходу. Як правило, прибуткові податки стягуються за процентними ставками (пропорційними, прогресивними чи регресивними). Але в Україні застосовуються ще і тверді фіксовані ставки при оподаткуванні фізичних осіб - суб”єктів підприємницької діяльності, які встановлюються у визначеній сумі на місяць в залежності від виду діяльності. Перевагами прибуткових податків є наступні: рівень оподаткування прямо залежить від доходу, що створює рівні умови в оподаткуванні, крім того за допомогою прогресивних ставок можна збільшувати податковий тягар для доходів, вищих за середні, що має наслідком вирішення проблем соціальної справедливості і підвищує еластичність прибуткових податків відносно ВВП, що сприяє автоматичному регулюванню циклічного розвитку економіки; у цих податків існують великі можливості для регулювання економіки як на мікро- так і на макрорівні. До недоліків прибуткових податків відносять: від них легко ухилитись і приховати, підрахунок бази оподаткування є досить складним для платника, в то й же час податковим органам досить непросто контролювати правильність обчислення цих податків. Крім того, об”єкт оподаткування є нестабільним, і досить сильно його розміри коливаються в процесі циклічного розвитку економіки. Слід додати ще і нерівномірний розподіл надходжень по цих податках по регіонах: як правило, більшість надходжень припадає на індустріально розвинуті території держави. Податки на власність установлюються відносно майна, яке перебуває в власності чи користуванні платника.