Перспективи розвитку та удосконалення податкової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I

1.1 - Історичні аспекти розвитку податкової системи

1.2 - Види податків

1.3 - Структура системи оподаткування

РОЗДІЛ ІІ

2.1 - Нововведення до податкової системи України

2.2 - Особливості справляння прямих податків

2.3 - Особливості справляння не прямих податків

РОЗДІЛ ІІІ

3.1 - Децентралізація податкових повноважень як головний приорітет в бюджетній реформі

3.2 - Напрями реформування Податкової системи України

3.3 - Перспективи використання Україною міжнародного досвіду у частині розбудови ефективної системи оподаткування

Висновки

Використана література



ВСТУП

Одними з найважливіших завдань сучасної економічної науки є теоретичне осмислення економічної сутності податкової політики, принципів її реалізації спрямованих на забезпечення сприятливих умов для соціально-економічного розвитку країни. Як у методологічному, так і в науково-практичному плані залишаються недостатньо досліджені питання, зумовлені розумінням інституційних змін у системі податкового регулювання, що відбуваються внаслідок економічних трансформації, а також формуванням та реалізацією нових підходів, які забезпечували б якісний рівень її функціонування.

Ефективна податкова політика є вагомою умовою для підвищення рівня і якості життя населення, забезпечення економічного зростання, модернізації економіки і соціальної сфери. В сучасних умовах податкове регулювання являє собою макроекономічний регулятор відтворювальних процесів, спрямований на реалізацію стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку країни. Циклічність економічних процесів зумовлює необхідність адаптації податкової політики до змін макроекономічних умов. У зв'язку з цим важливо своєчасно оцінити вплив внутрішніх та зовнішніх чинників на інституційні складові податкової системи.

Стратегічні цілі соціально-економічного розвитку України на даний час передбачають продовження і поглиблення податкової реформи з метою формування та реалізації податкової політики на якісно новому рівні.

Пріоритетним напрямом враховуючи інституційні перетворення вітчизняної економіки є удосконалення податкового законодавства з метою підвищення інвестиційної складової та зміцнення дохідної частини бюджету, раціональне використання податкового потенціалу адміністративно-територіальних одиниць надасть змогу для забезпечення соціально-економічного розвитку країни в цілому. Проте вагомим завданням є не тільки оптимізація використання податкового потенціалу, а й створювати сприятливих умов для зростання економічної активності суб'єктів господарювання; відновлення довіри між платниками податків та державою.

Необхідно скоротити кількість податків та зборів, які справляються в Україні. Разом з цим важливо застосовувати комплексний підхід, що дозволить не тільки удосконалити інструменти податкового регулювання, а й структурувати їх застосування в часі.

З метою підвищення обґрунтованості прийнятих управлінських рішень важливим є здійснення прогнозування наслідків передбачуваних заходів податкової політики, зокрема щодо зміни податкового навантаження залежно від впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, що характеризуються високим ступенем невизначеності, зокрема динаміка соціально-економічних показників, зміна податкового та бюджетного законодавства, підвищення привабливості території як об'єкта для інвестицій тощо.

Важливим завданням визначення ефективності зміни податкового навантаження виступає аналіз чутливості обсягу податкових надходжень до зміни елементів податку, зокрема ставки та бази оподаткування.

Доцільно розробити і впровадити систему моніторингу основних категорій платників податків, на основі якої можна аналізувати динаміку нарахованих податкових платежів до бюджетів усіх рівнів та обсяги реалізованої продукції, що може дати уявлення про основні показники, що використовуються для розрахунку податкової бази, даних, що впливають на базу оподаткування з податку на прибуток, динаміку надходження податкових платежів за рівнями бюджетів, заборгованості та податковому навантаженні. Моніторинг динаміки цих показників дозволить оцінити реальний податковий потенціал господарюючого суб'єкта та обґрунтованість податкових зобов'язань, покладених на нього, своєчасно виявляти причини зміни оподатковуваної бази, а також платників, які неправомірно знижують податкове навантаження.

Важливим завданням є встановлення виважених критеріїв та вимог щодо надання податкових пільг з метою уникнення необґрунтованих втрат доходів бюджету. Надання податкових пільг доцільно здійснювати в межах пріоритетів державної соціально-економічної політики. Разом з тим, виходячи з досвіду розвинутих країн, доцільним є збереження пільг соціальної спрямованості, а також пільг, спрямованих на інновації та енергозбереження. Підвищення рівня якості оцінки ефективності використання податкових пільг передбачає удосконалення процесу розкриття статистичної інформації та податкової аналітики в розрізі галузей економіки, визначених у державних програмах, що надасть можливість забезпечити прозорість та відкритість формування бюджетних інвестицій. Надання податкових пільг має ґрунтуватись на оцінці інноваційної та інвестиційної діяльності за пріоритетними секторами економіки. Доцільним є визначення характеру податкових пільг, об'єкту їх впливу, створення єдиного реєстру інвестиційних та інноваційних проектів з метою застосування прямих і непрямих заходів державної підтримки стимулювання економіки. Підвищенню результативності надання податкових пільг сприятиме удосконалення фінансового інструментарію, у тому числі методів аналізу, оцінки та фінансування інноваційної та інвестиційної діяльності організацій з урахуванням зарубіжного досвіду. [11]

Розробка податкової стратегії із врахуванням циклічності соціально-економічних процесів, збалансованості складових податкової системи сприятиме дієвому перетворенню вітчизняної економіки у напрямі інноваційної моделі розвитку.



РОЗДІЛ 1. Особливості побудови та розвитку податкової системи України

1.1 Історичні аспекти розвитку податкової системи

Історія податків сягає своїм корінням глибокої давнини. Податкова система та її розвиток залежать від політичних напрямів, пов'язаних із розвитком суспільних відносин. Механізм сплати податків найкраще характеризує рівень цивілізованості суспільства. Облік та звітність підприємств цілком залежать від податкової системи країни. Створення та подальше функціонування податкових систем у сучасному світі базується на різних принципових засадах, головною метою яких є розроблення концептуальних основ структури національних систем оподаткування. Відповідно, розвиток податкового обліку прямо залежить від розбудови податкової системи.

Сутність розвитку податкового обліку в економічній системі прямо залежить від розвитку податків, вибору бази оподаткування та сплати. Змінюється податкова система, як наслідок - вносяться зміни до наказів про облікову політику підприємств, а відповідно, змінюється звітність. Існує досить багато наукових досліджень, у яких розглядається загальний підхід до проблеми оптимального оподаткування, досліджується розвиток податкової системи, однак недостатньо уваги приділяється розвитку податкового обліку. Виходячи з цього, постає питання: яким чином вносити зміни до податкової системи, а відповідно, до системи ведення податкового обліку, особливо протягом звітного періоду, щоб підприємства мали змогу не приховувати отримані доходи, а були зацікавлені їх сплачувати.

Протягом багатьох століть Україна постійно перебувала під владою інших держав або входила до їх складу. Тому податкові механізми цих держав справляють певний вплив на формування податкової системи України.

Історичний розвиток системи оподаткування України поділяється на кілька етапів.

Перший етап - період Давньоруської держави і Київської Русі. Він характеризується введенням поплужного податку, що пов'язаний з основним землеробським знаряддям (плугом); полюсного та подимного податку, яким обкладалася окрема особа (полюддя) або сім'я (подимне); стягувалися податки на утримання державної влади та церковної парафії; велика кількість податків сплачувалась у вигляді мит.

Другий етап - період Золотоординського ярма, для якого було характерним уведення десятини. Крім того, сплачувався ямський обов'язок, що йшов на утримання численних чиновників з їх почтом.

Третій етап - період Московської держави. Він характеризувався введенням нових податків на території України з метою поповнення імперської казни та пригнічення національних інтересів, а саме подвійного оподаткування - за одиницю оподаткування брався двір - селянське господарство.

В кінці ХIХ ст. і практики, і теоретики, і навіть законодавці досліджували проблеми бухгалтерської звітності. У цей період виникають правила подання публічної звітності., з'являються товариства бухгалтерів, були прийняті закони, що є актуальними і в сучасних умовах господарювання.

Основною податковою звітністю кінця ХІХ та початку ХХ ст. був баланс підприємства, за даними якого проводилися розрахунки з оподаткування прибутку й особистих промислів. Бухгалтерський баланс встановлює рівновагу між дебетом і кредитом, причому розрізняють рахунок балансу вхідного, якщо ним відкриваються комерційні книги, та рахунок балансу вихідного, якщо він виводиться після закінчення рахунків.

Майно (інвентар), яке відображається в балансі, іноді досконально перераховується. Складання інвентарю дуже важливе для того, щоб переконатися, що цифра чистого капіталу, яка зазначається на рахунку балансу, є не тільки результатом арифметичних викладок, а й оцінкою дійсно існуючого майна. Але законодавство, що нормує ведення торгових книг, має на меті не інтереси приватних господарств, а прагне до забезпечення суспільного кредиту, дає інші правла для складання балансу й піклується головним чином про те, щоб баланс указував кредиторам купця точний розмір його активу, його дійсно існуючого майна.

Четвертий етап - період Російської імперії. На цьому етапі був введений особливий збір, тобто по суті - непрямий податок - це плата за торгівлю з крамниць, лотків, розносів тощо. На особливу увагу заслуговує податок введений Петром І - це подушна подать замість подвірної і пов'язана з нею збірна подать з державних селян. Непрямими податками переважно обкладалися сіль, напої, тютюн, введений акциз на буряковий цукор, гас, дріжджі, освітлювальні нафтові масла, сірники та інші товари.[3]

П'ятий етап - період Української Народної Республіки. Під час громадянської війни діяли механізми стягнення податків шляхом обкладання населення добровільними податками, що спрямовувався на розбудову української державності, були введені денікінський та білогвардійський податки, які витрачалися на утримання армії.

Шостий етап - період Української Радянської Соціалістичної Республіки. Використовувався такий механізм стягнення податків, як здавання хліба селянами. Основними видами прямого податку були сільськогосподарський, промисловий, рентний, прибутково-майновий, гербовий збори, мито. Був запроваджений єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі, тобто примусово стягували товарні надлишки в селян. Характерним для років НЕПу було формування хлібного фонду шляхом закупівлі на ринку хліба.

Основними непрямими податками були: акцизи i митний збiр. Цей перiод характеризувався впровадженням податку з обороту, тобто пiдлягали оподаткуванню обороти господарюючих органiзацiй i пiдприємств з продажу ними товарiв. Обороти з виконання робіт і надання послуг оподатковувалися податком з нетоварних операцiй, а по кожному товару податок з обороту сплачувався один раз, вiдповідно, внутрiшнi обороти не підлягали оподаткуванню. Характерною для цього перiоду є повна централiзацiя коштiв і вiдсутнiсть будь-якої самостiйностI пiдприємств у вирiшеннi фiнансових питань, тобто це позбавило господарюючих суб'єктiв свободи в господарюваннi, що призвело країну до фінансової кризи.

Сьомий етап - сучасний. Характерним є формування податкової системи незалежної держави. При формуваннi законодавства України важливим кроком стало визначення системи мiсцевих податкiв i зборiв. Також було прийнято Закон України «Про державний реєстр фiзичних осiб - платників податкiв та iнших обов'язкових платежiв», відповiдно до якого створено реєстр фiзичних осiб - платникiв податкiв та iнших обов'язкових платежiв як автоматизований банк даних. У 1997 р. було введено податковий облiк в Українi. Проблема податкового обліку постала у зв'язку з рiзними пiдходами до визначення фiнансового результату дiяльностi пiдприємств для його власника та фiнансового результату як об'єкта оподаткування. Методологiя розрахунку фiнансового результату однакова - «витрати - випуск», тобто зіставляють усі доходи всi витрати. Реформування податкового облiку триває до сьогоднi. Також з 2000 р. Україна перейшла на мiжнароднi стандарти бухгалтерського облiку, що зумовило суттєвi змiни у веденнi бухгалтерського облiку. Позитивним при переході на мiжнароднi стандарти бухгалтерського облiку є те, що інвестори мають змогу самостійно читати фiнансову звiтнiсть господарюючих суб'єктiв та приймати вiдповіднi рішення щодо вкладення інвестицій.

Водночас бухгалтерський облiк та оподаткування регулюються рiзною нормативною базою, оскiльки мають рiзну мету.

Сутнiсть податкiв і їх мiсце в економiчнiй системi суспiльства змiнюються паралельно з розвитком суспiльних відносин. Механізм сплати податкiв характеризує рiвень цивлiзацiї суспільства. Очевидно, що оподаткуванню повиннi підлягати результати кiнцевої працi, чи, говорячи мовою сучасних бухгалтерiв, має дотримуватися принцип вiдповідностi доходiв i віднесених на них витрат. Однак сьогодення свідчить про iнше: якщо отримав бiльше доходiв, відповідно, сплати бiльше податкiв. Окремим податкам немає аналогiв - це податок на додану вартість, що стягується за ставкою 20% для всiх суб'ектiв господарювання або податок на прибуток за ставкою 25%.

Актуальним є також питання оподаткування прибутку пiдприємств, що регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку», який регламентує склад валових доходiв i валових витрат. Що стосується оподаткування прибутку товаровиробникiв як основного джерела фiнансування пiдприємства, то воно не враховує інтересiв юридичних суб'єктiв господарювання, дiє таке спiввiдношення: чим більший прибуток, тим бiльша величина податку на прибуток в абсолютному виразi. Але оскiльки основним джерелом збiльшення прибутку є зниження валових витрат, то не менш очевидним стає спiввідношення: чим меншi валовi витрати, тим бiльша величина прибутку, а вiдповідно, податку на прибуток в абсолютному виразi. Така ситуацiя не тiльки не забезпечує рацiональних витрат на виробництво продукцiї, а й не створює економiчної зацiкавленостi у виробника зменшувати валовi витрати.

Запровадження в Українi податку на додану вартiсть, а також спроби удосконалення його в 1997 р., знаменували перехiд до класичної форми податку, свідчили про наближення до цивiлiзованих форм і методiв справляння податку.

Однак цi нововведення в Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. зi змiнами та доповненнями стали додатковим податковим тягарем як для юридичних, так i для фiзичних осб, тобто зазнали суттєвих деформацiй i замiсть оптимiзацiї справляння ПДВ дали поштовх до нагромадження проблем, які поступово перетворили податок на найслабшу ланку української податкової системи. Ставки податку змiнювалися зi змiнами потреб держави, при цьому не враховувалася діяльність господарюючих суб'єктів, а також були спроби впровадження спецрахункiв.

Основним негативним ефектом від запровадження спецрахункiв, що викликав найбiльшу критику, є «заморожування» обiгових коштiв підприємств. Це свiдчить про те, що спецрахунки не стали iнструментом вирiшення всiх проблем справляння ПДВ.

Відомо, що основною метою податкової політики є збiльшення доходiв держави i зниження диференцiацiї доходів населення, забезлечення бiльшої соцiальної справедливостi. Принципи податкового перерозподiлу, що дiють у кожнiй країнi, найповнiше відображаються в оподаткуванні iндивуальних доходів. Однак варто визнати те, що єдина ставка оподаткування прибуткового податку, до якої прагнула Україна, не дала позитивних результатiв, сьогоднi вона є скорiше винятком, нiж правилом.

Розвинутi країни свiту завжди враховують життєво важливі витрати громадянина, на якi вiн має право зменшити оподатковуваний дохiд, це стосується також i підприємцiв, котрi скорочують на суму витрат, пов'язаних з веденням бiзнесу, свій оподатковуваний дохід. Звичайнi громадяни зарубiжних країн зменшують доходи на розмiр комунальних платежiв, страхових платежiв, витрат на будiвництво житла, на виховання й освіту дітей тощо. У розвинутих країнах світу звiльняються вiд оподаткування доходи, що не забезпечують мiнiмальних життєвих потреб, а максимальнi ставки податку застосовуються до надвисоких доходiв, що перевищують рiвень, обумовлений у демократичних державах як економiчно й соцiально розумний. Що стосується оподаткування фізичних осіб України, важливо правильно скоригувати валовий і оподатковуваний дохід.

Запроваджений законодавчий акт щодо податку з доходiв фiзичних осіб не дає чітких вiдповідей стосовно зменшення податкового тягара, а навпаки до цього часу вносяться змiни щодо збiльшення сплати податків. Вiдповiдно, нововведення в оподаткуваннi фiзичних осiб також вплинули на змiну ведення бухгалтерського облiку: змiнилася ставка оподаткування, база оподаткування, а також податкова соціальна пільга та пiльги щодо дітей, інвалідiв i чорнобильцiв.

Податкове законодавство України повинно постiйно розвиватися, змiнюватися, реагуючи на реалiї життя. Досить тривалий час вiдбуваються дебати щодо зниження ставки податку на додану вартiсть, що буде компенсатором запровадження жорсткiшої системи його адмінiстрування, а також автоматичного вiдшкодування ПДВ окремiй групi платників (спочатку до зазначеної групи пропонувалося зарахувати великих платникiв, потiм - сумлiнних). Ця ідея є досить правабливою, оскiльки сприяє створенню передумов для розв'язання такої гострої проблеми, як зміцнення податкової дисциплiни і зменшення недоплати податку. Однак в умовах корупції преференцiї можуть сприяти не розв'язанню проблеми з ПДВ, а лише «модернізації» наявної iндустрiї вiдшкодування. Тому сьогодення потребує обмеження будь-яких преференцiй, оскiльки вони є живильним пiдгрунтям для корупцiї, інструментом, за допомогою якого полiтики i бюрократія забезпечують перерозподiл ВВП на користь окремих бiзнесових груп, що користуються їх підтримкою.

Основними недолiками чинної податкової системи є її надмiрна заплутанiсть (як теоретичних тлумачень, так і в практичному застосуваннi), велика кiлькiсть податкiв, високi ставки. Тобто на сьогоднi податкова система продовжує виконувати лише фiскальну функцiю. У цiлому вона потребує упорядкування і перегляду податкових ставок. При цьому необхiдно враховувати, що Податковий кодекс - дуже складний документ, оскiльки вiн втручається у сферу численних суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi. Важливо дуже виважено сформувати його за змiстом, гармонiзуючи iнтереси держави, юридичних i фiзичних осiб.

Великi надiї платники податкiв покладали на введення Податкового кодексу. Новий Податковий кодекс повинен звільнитися вiд недолiкiв чинної податкової системи, зберегти все раціональне, врахувати нагромаджений позитивний досвiд, стабiлiзувати систему податкiв.

Податковий кодекс повинен бути надiйним гарантом стабiльностi вітчизняного податкового законодавства, його адаптацiї до правового поля єдиної системи, а також запорукою подальшого інтегрування України у свiтове співтовариство.

Надiї платникiв податкiв поки що не виправданi, тому що до цього часу вносяться змiни до проекту Податкового.

1.2 Види податків

податковий система реформа бюджетний

Податок є одним з головних понять фінансової науки. Чинна правова база з питань оподаткування містить таке визначення податку: «Під податком та збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування».

Податки встановлюються виключно державою на підставі закону, за юридично закріпленими правилами. Податки, порівняно з іншими обов'язковими платежами, мають ряд характерних ознак.

По-перше, податки - це обов'язковий вид платежу. Обов'язковість податку виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати, передбачена відповідальність платника, тобто необхідність примусового виконання даного платежу, що відрізняє його від добровільної пожертви. По-друге, при сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність усієї держави. Іншими словами, податкові надходження мають, як правило, односторонній характер і пов'язані з перерозподілом частини вартості ВВП від юридичних і фізичних осіб до держави. По-третє, податку властива індивідуальна безоплатність. Це означає, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків по наданню кожному окремому платнику певного еквіваленту, рівного їх платежу. По-четверте, для податку характерна регулярність його стягнення, а це означає, що даний платіж вноситься періодично, в чітко встановлені законодавством строки. По-п'яте, податок - категорія не тільки економічна, але й правова. Правовий зміст категорії податку проявляється через систему специфічних зобов'язань, правових норм, інститутів. По-шосте, податки є невід'ємним атрибутом держави, який встановлюється для фінансового забезпечення виконання нею своїх функцій і соціально-економічної підтримки населення та господарських структур. Основним законодавчим актом, який визначає основні терміни та загальні положення оподаткування в Україні, є Закон України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 року (зі змінами та доповненнями).

Законом також визначено принципи побудови податкової системи України та перелік видів податків і зборів, які справляються на території України. В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Одним із видів податків є непрямі податки, що включаються до ціни товарів та послуг як надбавка до них і сплачуються за рахунок такої надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Вони поділяються на два види: акцизи та мито. У свою чергу, акцизи можуть носити універсальний та специфічний характер. До універсальних акцизів відносять податок на додану вартість, податок з обороту та податок з продажу; до специфічних акцизів - акцизний податок. Нині в Україні застосовується така форма універсального акцизу, як податок на додану вартість, а також мито.

Податок на додану вартість (ПДВ) - це податок, який нараховується та сплачується на кожному етапі просування товару від виробника до кінцевого споживача і пливає на процеси ціноутворення та на структуру споживання. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання та кредиту звітного періоду.

Акцизи- це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, що включається до ціни цих товарів. На відміну від ПДВ, який включається до ціни на кожному етапі просування товарів від виробника до кінцевого споживача, акцизний збір закладається один раз, як правило, на кінцевому етапі виготовлення підакцизних товарів. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою. Цей перелік останнім часом значно скорочений і на сьогодні включає чотири підакцизних товарів: алкогольні напої та пиво, тютюнові вироби, транспортні засоби та нафтопродукти. Взагалі, акцизам у сучасній фінансовій науці відводиться особливе місце, адже саме вони є найбільш фіскально значимими для бюджетів різних рівнів. Непрямі податки та їх складова - акцизи - є важливим інструментом регулювання економіки будь-якої держави в галузі фінансів і найважливішим елементом фінансових відносин на всіх рівнях - держави, підприємств, громадян. Універсальними акцизами оподатковуються усі групи товарів (з окремими виключеннями), їх встановлюють для всіх виробництв, а сплачують всі споживачі. Специфічні акцизи встановлюються лише на окремі групи товарів і, зазвичай, їх стягнення пов'язано з необхідністю регулювання споживання окремих товарів. Серед усіх видів акцизів саме специфічний акциз був першим із непрямих податків, який коли-небудь застосовувало людство. Основною метою запровадження такого податку було забезпечення надходжень до казни через оподаткування окремих груп товарів. Платниками акцизного збору можуть бути:

Суб'єкти підприємницької діяльності, а також філії, відділення - виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;

Нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва та осіб, прирівняних до них згідно з законодавством;

Будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

Юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, коригування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів;

Фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні товари або предмети на митну територію України у вигляді супроводжуваного або несупроводжуваного багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні товари, переслані з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжуваного багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного перевезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством.

Мито - це податок на товари та інші предмети, які перетинають митний кордон України. Платником мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню. Об'єктом оподаткування митом, в залежності від виду ставки, є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщують через митний кордон країни, чи кількість товарів. В залежності від напряму руху товарів та митної політики держави встановлені такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне.

В зв'язку з діленням податків на прямі та непрямі фінансова наука обговорювала їх переваги та недоліки, що мело значення для побудови податкової системи. А.Сміт вважав, що прямому оподаткуванню повинні підлягати всі види доходів. Аналізуючи непрямі податки, в першу чергу на предмети першої необхідності, А.Сміт дійшов висновку, що утримання останніх сприяє скороченню виробництва. Але при цьому А.Сміт стверджував, що без непрямих податків держава залишиться без доходів, «тому вона має вагомі причини не відміняти таких податків».

Д.Рікардо не додавав значення класифікації податків, вважаючи, що всі податки сплачуються з прибутку і лише деякі - з поземельної ренти.

Ж.Сисмонді вважав, що головним недоліком непрямих податків (на споживання) є їх непропорційність доходам платників при здійсненні витрат.

На перший погляд, перевагою непрямих податків, які включаються в ціну товару, є їх непомітність для споживача. Наприклад, купуючи кілограм солі чи кави, покупець не задумується над тим, що він сплачує в ціні податок. Разом з тим зі світової практики податкового регулювання відомо про недостатньо неоднорідний вплив непрямих податків на економіку. Непрямі податки є одним з вагомих ціноутворюючих факторів, що нерідко створюють негативний вплив на ринкову кон'юнктуру.

Проте не можна не враховувати і достатньо позитивний вплив непрямого оподаткування на структуру споживання (наприклад, через механізм стягування акцизів по алкогольній продукції).

Система українського оподаткування спирається на підсистему непрямого, внаслідок того, що майже 70% традиційних доходів радянського бюджету наповнювали непрямі податки та труднощів при переході до ринку, де змінилися основи податкової системи.[2]

Ще одним засобом оподаткування є прямий податок, що встановлюється безпосередньо щодо платника. Розмір прямих податків залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. До них належать: подушний податок, прибутковий податок, майновий податок, податки на спадщину та дарування. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать: земельний податок, домовий податок, промисловий податок та податок на грошовий капітал. Ніні в Україні застосовуються податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, податок на землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел.

В останній час в економічній пресі багато уваги приділяється ролі прибуткового оподаткування, яке відноситься до категорії прямих податків. Доходи державного бюджету на 2015 рік, сформовані за рахунок податкових надходжень, складуть 365,6 млрд грн, що вище від фактичних показників податкових надходжень у 2014 році.

За даними Мінфіну, найбільші надходження до загального фонду державного бюджету в січні-грудні 2014 року становили:

- податок на додану вартість (збір) з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - 80685,1 млн. грн., на 3540,7 млн. грн., або на 4,2 відсотка менше за аналогічний період минулого року;

- податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів - 107287,3 млн. грн., що на 10743,5 млн. грн., або на 11,1 відсотка більше за аналогічний період минулого року;

- податок на прибуток підприємств - 39805,9 млн. грн., що на 14444,0 млн. грн., або на 26,6 відсотка менше за аналогічний період минулого року;

- акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), включаючи особливий податок на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами - 25668,7 млн. грн., що на 1612,6 млн. грн., або на 6,7 відсотка більше за аналогічний період минулого року;

- плата за користування надрами - 18199,1 млн. грн., що на 5178,8 млн. грн., або на 39,8 відсотка більше за аналогічний період минулого року;

- ввізне мито - 11038,1млн. грн., що на 57,3 млн. грн., або на 0,5 відсотка менше за аналогічний період минулого року.

У січні-грудні 2014 року кошти, що перераховуються Національним банком України відповідно до Закону України «Про Національний банк України» становили 22807,3 млн. гривень. Проти аналогічного періоду минулого року надходження зменшились на 5500,8 млн. грн., або на 19,4 відсотка.

До спеціального фонду державного бюджету за 12 місяців 2014 року надійшло 46304,5 млн. грн., що на 1349,9 млн. грн., або на 2,8 відсотка менше ніж за аналогічний період минулого року, у співставних умовах (без врахування відшкодування ПДВ у сумі 6,9 млрд. грн. по спеціальному фонду державного бюджету за рахунок випуску ОВДП) більше на 5533,6 млн. грн., або на 11,6 відсотка.

Зростання доходів спеціального фонду державного бюджету у співставних умовах проти січня-грудня 2013 року в основному обумовлене збільшенням надходжень від акцизного податку з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) на 7220,7 млн. грн. та запровадженням у 2014 році сплати збору з купівлі іноземної валюти в безготівковій та/або готівковій формі, від якого надійшло у січні-грудні 6658,5 млн. гривень.

Власні надходження бюджетних установ становили 21957,5 млн. грн., що на 7074,5 млн. грн., або на 24,4 відсотка менше ніж за аналогічний період 2013 року, та пов'язано із надходженням у січні-грудні 2013 року коштів від залучення Державним агентством автомобільних доріг України кредиту під гарантію уряду в сумі 6,0 млрд. грн., тоді як у 2014 році такі кошти не надходили.

1.3 Структура системи оподаткування

Без сумнiву, для реформування системи оподаткування в Українi необхiдно використати досвiд економiчної науки всiх епох. Враховуючи особливостi системи оподаткування України, сформованої на постсоцiалiстичному просторi, її фiскальний характер сьогоднi, для вiдродження регулюючої i стимулюючої функцiї пропонуються такi принципи оподаткування:

1. Принцип однозначної визначеностi податку.Як говорив геніальний А. Смiт: «3 досвiду всiх народiв нiщо не приносить такого великого зла, як найнезначнiша невизначенiсть у податку». В Українi ж, i це визнають усi учасники податкового процесу, неоднозначне, а часто навiть i множинне тлумачення законодавчих норм з питань оподаткувания давно вже стало нормою життя.

2. Принцип рiвностi в опадаткуваннi. Цей принцип має означати абсолютно рiвнi обов'язки громадян суспiльства сплачувати податки, рiвну (однакову) вiдповiдальнiсть всiх громадян перед законом за несплату податку. Податки мають сплачувати всi, нiхто не може буги звiльнений вiд сплати податкiв повнiстю. В законодавствi можуть бути тiльки певнi знижки (зменшення) та розстрочки при сплатi податкiв.

З. Принцип подоходностi податку. Цей принцип має означати, що податок виникає тiльки там, де виникає доход. Немає доходу - немає i податку Україна ж при побудовi власної системи оподаткування вiдступила вiд цього принципу, засновуючи податки. якi не мали нiчого спiльного з доходом, як наприклад:

- комунальний податок (податок з підприємств за кожного штатного працiвника);

- податок на рекламу (підприємство, замовляючи рекламу, може зовсiм не отримати вiд неї доходу, або навiть мати збитки, але повинне сплачувати податок);

- податок на символiку (аналогiчно немає нiякого прямого зв'язку з можливим чи неможливим доходом, а податок сплачуеться) та iншi.

Недотримання цього принципу спричинює неприйняття, вiдторгнення платниками таких податкових законiв, i, як наслiдок, - ухилення вiд сплати податкiв, тiнiзацiя економiки.

4. Принцип справедливостi. Принцип податкової справедливостi полягає в тому, що оподаткування орiєнтується на економiчну платоспроможнiсть. Це означає, що оподатковуватись мають доходи, якi залишаються у людини пiсля задоволення основних життєвих потреб. Зазначений принцип є головним у побудовi податкових систем багатьох розвинених країн свiту. На жаль, в Українi вiн також не виконується, про що яскраво свiдчить досвiд прибуткового оподаткування громадян, коли встановлюється неоподатковуваний мiнiмум значно менший вiд мiнiмальної заробiтної плати, яка, у свою чергу, менша вiд прожиткового мiнiмуму.

5. Принцип рснтабельностi податку. Будь-який податок, збiр, обов'язковий платiж має приносити значно бiльший дохiд, нiж витрати на його адмiнiстрування. Для кожного податку повинна визначатись ефективнiсть, рентабельнiсть - економiчнi показники. Для ефективностi справляння податку формула рентабельностi може мати такий вигляд:

R = 100 - (Витрати із стягнення / Сума податку) 100.

6. Принцип мiнiмізацiї витрат при стягненнi податкiв. Органiзацiя адмiнiструвания податкiв має вимагати мiнiмально можливих витрат.

7. Принцип зручностi. Кожен податок слiд стягувати тодi, коли платниковi найзручнiше його платити (А. Смiт).

Принципи виконують роль стандартiв податкової системи, провiдних настанов щодо проведения податково полiтики та розробки технологiй оподаткувания.

З моменту проголошення України незалежною державою вона забезпечує проведення ефективної податкової політики згідно з Конституцією України.

Податкова політика як інструмент державного регулювання економічних та соціальних процесів забезпечує інтереси держави, підприємницьких структур та громадян, але, як показує практика податковій політиці властивий низький рівень функціонування сучасної моделi оподаткування підприємства, її невiдповідністъ вітчизняному розвитку підприємств в Україні. Оскільки сучасна податкова політика України розроблялася та реалізувалася без достатнього практичного досвіду, враховуючи постійні зміни та доповнення до податкових ставок без прогнозованого впливу цього процесу на ділову активність підприємницького сектора, рівня прибутку підприємства, розмірів пільг тощо. Саме тому покращення сучасного стану податку на прибуток підприємства знаходиться в числі найважливіших соціально-економічних проблем, від швидкого вирішення яких великою мірою залежить подальший розвиток малого та середнього 6ізнесу в Україні.

Це дозволяє максимально наблизитися за своїми обсягами до найбільш значного за розмірами в доходах бюджету податку з доходів фізичних осіб. Податок на прибуток, який стягується в Україні, має дуже велике фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлено, перш за все, пропорціями в розподiлі валового нацiонального продукту, що склалася історично в централізовано-плановій економіці. Основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну - податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження. У нинішніх умовах ймовірним є поступове вирівнювання між фондом споживання і фондом нагромадження, наслідком чого стане збільшення бюджетного значення податку на доходи з фізичних осіб і зменшення податку на прибуток підприємств.[1]

Податок на прибуток підприємства, крім великого фіскального значення, має й широкі можливостi для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. Цей вплив можна здійснюватися як завдяки диференціації ставок оподаткування по різних видах діяльностi, так і у виробництві пріоритетних товарів. Але в нашій країні можливості щодо використання податку на прибуток як регулюючого фактора дещо обмежено його великим бюджетним значенням, внаслідок цього і застосовуєтъся крайня ставка податку на прибуток підприємств. У результаті проведення реформування податкової системи України у 2002-2005 роках змінилася методика, ставка та порядок адміністрування податку на прибуток підприємств.

Для України дуже важливим на сьогодні є вдосконалення податку на прибуток підприємства, який має бути необхідністю забезпечення достатніх державних надходжень.

Податки завжди залишалися спiрним питанням для обговорення щодо функціонування їх чи ні, навіть 33% пiдприємцiв до складу податкiв України відносяться позитивно й 67% - негативно, тому державi слiд звернути увагу на це, оскільки, можливо, таке вiдношення до податкiв у деякiй мiрi має вiдношення пiдприємцiв до сплати податкiв.

Першочерговим кроком до удосконалення функцiонування податку на прибуток пiдприємства є виявлення витокiв i сфер прояву протистояння iнтересiв держави та платника податкiв, серед одних найбiльшим витоком на сьогоднi можна вважати вiдсутність єдиного Податкового кодексу, проте Президент, Кабiнет мінiстрів, Верховна Рада поступово починають реалізувати цей недолiк. Обговорення та ухвалення Верховною Радою України концепцiї реформування податку на прибуток пiдприємства повинно стати першим етапом прийняття Податкового кодексу.

З метою детального ознайомлення з проблемою функцiонування податку на прибуток підприємства було проведено анкетування серед пiдприємцiв, зокрема на запитання, якою, на їх думку, має бути ставка податку на прибуток .

Відношення підприємців до нинішньої ставки податку на прибуток підприємств

За результатом 59% опитаних вважають, що ставка податку на прибуток має дорiвнювати 0-20%, 33% опитаних вважають, що ставка має становити 21-40%, та 8% твердять про ставку податку 41-60%.

Висока ставка податку призводить до приховування прибутківта ухилення вiд оплати податкiв пiдприємством, а це є основною причиною збiльшення вiдтоку прибутку у тiньову економiку. Передусiм наобхідно встановити реальну ставку оплаченого податку, компенсувати його оборот, щоб на ускладнювати обчислення податку на прибуток пiдприємства.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що в Українi майже 50% підприємств, які здійснюють підприємницьку діяльність, щорічно не оплачують податку на прибуток підприємства на суму 6 млрд.грн.. До того ж результатом анкетування на запитання, якби ставка вiдповідала вибраному варіанту попереднього питання, то чи була б ймовiрність того, що вони приховували б свої прибутки .

Ймовірність приховування своїх прибутків підприємцями після зміни відсоткової ставки податку на прибуток підприємства.Результат був очiкуваний, оскiльки 75% опитаних стверджують, що вони не будуть приховувати своїх прибутків, 17% вважають, що вони б приховували свої прибуток, і лише 8% опитаних відносяться до тієї категорiї, які вбачають залежнiсть від податкового законодавства.

Таким чином, ставка податку має бути зменшеною, звiдси знизиться високе податкове навантаження на прибутки суб'єктiв господарювання. Причому зниження ставки податку на прибуток має відбуватися поступово, оскiльки через це може виникнути рiзке зниження надходжень до державного бюджету, тому це має стати предметом грунтового аналiзу держави.

Одним з недолікiв при нарахуваннi та сплаті податку на прибуток пiдприємства є необґрунтоване розширення податкових пiльг, в разультаті яких затримується поповнення державного бюджету, звiдси, ускладнюється робота податкових органів. Досвід розвинутих країн свідчить, що поширення форми пiдтримки пiдприємства, як пільги на податок з прибутків підприємства, не є перспективною. Діюча система оподаткування передбачає досить широке коло пільг для пiдприємства. Скасування пiльг на податок з прибутку підприємства дасть змогу створення основних умов для здорової економіки. Так, необхідно зазначити, що за умови вiдмови від пiльг можна з впевненістю знижувати ставку податку на прибуток, тобто якщо ставка податку на прибуток підприємств не є високою, а податкова система є обґрунтованою, то підприємства зможуть обiйтися і без пiльги, оскiльки встановлена пльга не є вагомим показником стимулювання. Принаймні, якщо пiльга вже функцiонує, то це має вiдбуватися протягом визначеного термiну, або поетапне її обмеження чи взагалi скасування. Хоча можливе лише встановлення амортизаційних пiльг платникам податку на прибуток підприємства.[2]

Отож, виходячи з рiвня економiчного розвитку України потрiбно переглянути доцiльністъ пiльг податку з прибутку підприємства, оскiльки скасування безпiдставних податкових пільг дасть поштовх до створення фiнансової могутностi ринкової економiки держави.



РОЗДІЛ 2. Оцінка діючої податкової системи України

2.1 Нововведення до податкової системи України

Закон України № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо податкової реформи)» підписаний Президентом і опублікований в "Голосі України" 31 грудня 2014 р. Таким чином, уже 1 січня 2015 року він набув чинності.

Серед основних змін, внесених цим Законом:

1. Скорочено кількість податків та зборів.

Так, до загальнодержавних податків належать:

· податок на прибуток підприємств;

· податок на доходи фізичних осіб;

· податок на додану вартість;

· акцизний податок;

· екологічний податок;

· рентна плата;

· мито.

До місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів - збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Окрім того, вони вирішують питання щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених ПКУ, забороняється.

2. Податок на прибуток

Зокрема, уточнено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно НП(С)БО або МСФЗ, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухобліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує 20 млн грн, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Такий платник податку може прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату не більше одного разу протягом безперервної сукупності років, в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про це слід зазначити у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років.

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухобліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує 20 млн грн, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці.

Основна ставка податку на прибуток не змінилася і становить 18%.

3. Податок на доходи фізосіб

Встановлено такі ставки ПДФО:

- 15% - якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати (тобто 12 180 грн);

- якщо ж база оподаткування в календарному місяці перевищує 10-кратний розмір мінімальної зарплати, то до суми такого перевищення застосовується ставка 20 % (раніше було 17%).

До доходу у розмірі до 120 мінімальних зарплат буде застосовуватись ставка 15 %; понад 120 розмірів мінімальної заробітної плати - 20 %.

Також вводиться оподаткування так званих пасивних доходів, зокрема, дивідендів, процентів, роялті. Зокрема, ставки податку на пасивні доходи до бази оподаткування встановлюються у таких розмірах:

- 20 % - для пасивних доходів, у тому числі нарахованих у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, що виплачуються ІСІ;

- 5 %- для доходів у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами - платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування).

Норму пп. 169.1.1 ПКУ, згідно з яким розмір податкової соціальної пільги дорівнює 100 % розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць) (розд. XIX ПКУ), перенесено на 1 січня 2016 року.

4. Податок на додану вартість

Збільшено «поріг» обов'язкової реєстрації суб'єкта господарювання платником ПДВ до 1 млн грн ( раніше - 300 тис. грн).

Окрім того, передбачено тестовий режим застосування електронної системи адміністрування ПДВ з 1 лютого до 1 липня 2015 року. У розділі ХХ «Перехідні положення» уточнено, що з 1 лютого 2015 року реєстрації в ЄРПН підлягають всі податкові накладні та Розрахунки коригування (у тому числі які не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру ПДВ в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

У перехідному періоді до платників податків не будуть застосовувати штрафи за порушення термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі.

5. Спрощена система оподаткування

Зменшено кількість груп платників єдиного податку з 6-ти до 4-х:

перша група - фізособи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300 000 гривень (раніше - 150 000 грн);

друга група - фізособи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; а обсяг доходу не перевищує 1500000 грн (раніше - 1000000 грн).

третя група - фізособи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юрособи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20 000 000 грн;

четверта група - сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка с/г товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 %.

Зверніть увагу! Платники єдиного податку третьої - шостої груп, які перебували на обліку в контролюючих органах до 1 січня 2015 року, з 1 січня 2015 року вважаються платниками єдиного податку третьої групи.

Розширено коло осіб, які зобов'язані застосовувати касові апарати. Тепер обов'язок застосування РРО поширюється також і на підприємців ІІ та ІІІ груп (фізособи) спрощеної системи, крім тих які, здійснюють діяльність на ринках та продаж товарів дрібнороздрібної торговельної мережі через засоби пересувної мережі. При цьому мораторій на перевірки стосовно питань застосування РРО такими підприємцями встановлено до 2017 року.

6. Військовий збір

Продовжено дію військового збору до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України. Уточнено також, що об'єктом оподаткування військовим збором є усі доходи, визначені статтею 163 ПКУ.

7. Для роздрібної торгівлі підакцизними товарами вводиться акцизний податок

Ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків.

8. Змінено об»єкт оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Пільги із сплати податку передбачено:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.