Перспективи розвитку та удосконалення податкової системи

Сільські, селищні, міські ради можуть збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, встановлена цим підпунктом.[7]

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

9. За престижні автомобілі сплачуватиметься транспортний податок:

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Ставка податку - 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль,

Транспортний податок сплачується:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (податкове повідомлення - рішення вручається до 1 липня);

б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації»;

Законом України від 29.12.2014 р. №77-VIII створено єдиний Фонд соціального страхування шляхом об'єднання Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Фонд соціального страхування України здійснюватиме керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадитиме акумуляцію страхових внесків, контролюватиме за використанням коштів, забезпечуватиме фінансування виплат за цими видами соціального страхування та здійснюватиме інші функції згідно з затвердженим статутом.

Утримання Фонду здійснюватиметься за рахунок коштів, що надійшли від єдиного внеску, а не за рахунок держбюджету. Кабмін вважає, що це підвищить ефективність управління в сфері зайнятості та соцстрахування, скоротить й оптимізує витрати на управління та спростить обслуговування застрахованих осіб і роботодавців.

Крім того, Закон вносить суттєві зміни до Закону про ЄСВ:

1. Члени сімей фізосіб-підприємців, які беруть участь у провадженні підприємницької діяльності, виключаються з переліку платників єдиного внеску;

2. Підприємці, і на загальній системі і на єдиному податку, зобов'язані платити мінімальний ЄСВ навіть за місяці, в яких вони взагалі не отримували доходів;

3. Збільшуються розміри штрафів:

· за несплату (несвоєчасну сплату) єдиного внеску - з 10% до 20% від своєчасно не сплачених сум;

· за донарахування податковою своєчасно не нарахованого ЄСВ - з 5% до 10% від донарахованої суми за кожний повний або не повний звітний період, але не більше 50% від донарахованого ЄСВ.

Крім того встановлено штраф за неподання звіту з ЄСВ - 170 грн (10 н.м.д.г.) і 1020 грн (60 н.м.д.г) за повторне порушення.

3. Роботодавці тепер зобов'язані платити ЄСВ не менше мінімального (розрахований з мінімальної зарплати встановленої законодавством), не залежно від суми нарахованої зарплати. Це, щоправда, не стосується виплат за неосновним місцем роботи.

4. Роботодавці - підприємства та підприємці, які виплачують зарплату або винагороду за договором ЦПХ, - мають право платити ЄСВ (нарахування на ФОП) за ставками з урахуванням понижуючого коефіцієнту (не менш 0,4 для 2015 року), якщо роботодавець дотримується наступних умов:

база ЄСВ за період, за який проводиться нарахування, як мінімум в 2,5 рази

· більше середньомісячної бази нарахування ЄСВ за 2014;

· середня зарплата по підприємству збільшилася не менше як на 30% порівняно з середньою зарплатою за 2014;

· середній платіж за працівника (іншу застраховану особу) після застосування коефіцієнта) становить не менше 700 грн;

середня зарплата по підприємству становить не менше ніж 3-х кратний розмір мінімальної зарплати.

Продовжено мораторій на перевірки бізнесу

Законом України № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо податкової реформи)» встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізосіб - підприємців з обсягом доходу до 20 млн гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабміну, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Проте це обмеження не поширюється :

· - з 1 січня 2015 року:

на перевірки госпсуб'єктів, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари,

на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

· - з 1 липня 2015 року:

на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування РРО.

Водночас Законом від 28.12.2014 р. №76 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" встановлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.[5]

2.3 Особливості справляння прямих податків

Зміни в оподаткуванні доходів фізосіб у 2015 році

Насамперед зауважимо, що таких кардинальних змін у законодавстві, як ті, котрі ми отримали останніми днями минулого року, давно вже не було. У матеріалі ми проаналізуємо основні нововведення, пов'язані з ПДФО. Змін чимало, тому серед них виділимо такі категорії:

· зміна ставок ПДФО;

· зміни в оподаткуванні пасивних доходів;

· зміни в оподаткуванні виграшів і призів;

· зміни в оподаткуванні пенсій тощо.

Розглянемо всі ці нововведення почергово.

Збільшена ставка ПДФО

Замість 17% -- 20%. Правила застосування підвищеної ставки не змінилися: якщо база обкладення ПДФО для місячного оподатковуваного доходу не перевищує 10-кратного розміру мінзарплати, установленої законом станом на 1 січня звітного податкового року (у 2015 році --12180 грн), застосовується ставка ПДФО 15%. У разі якщо база обкладення ПДФО, визначена з урахуванням п. 164.6 ПКУ, перевищує розмір десяти мінзарплат -- до суми перевищення застосовують ставку 20%. Відповідні зміни внесено до п. 167.1 ПКУ.

Отже, замість звичних 17% податку на доходи, із 1 січня 2015 року ставка ПДФО підвищена до 20%.

Застосування подвійної ставки ПДФО (30%). Подвійний розмір ставки, визначеної абз. 1 п. 167.1 ПКУ (30%), застосовується до доходів, нарахованих як виграш чи приз (окрім виграшів, призів у лотерею) на користь резидентів або нерезидентів. Раніше серед винятків, прописаних у п. 167.3 ПКУ, були також виграші в державну та недержавну грошові лотереї та виграші гравця (учасника), отримані від організатора азартної гри.

Тож виграші від азартної гри з нового року також обкладаються ПДФО за спеціальною ставкою -- 30%. Крім того, зважаючи на те що пп. 165.1.46 ПКУ вилучили, виграші та призи в державну та недержавну грошові лотереї підлягають оподаткуванню в повній сумі за ставкою 15%. Звільнення від обкладення ПДФО суми виграшу в державну грошову лотерею в розмірі, що не перевищує 50 мінімальних зарплат, з 01.01.2015 р. уже не діє.

Ставку ПДФО в розмірі 10% для зарплати шахтарів скасували. Адже вилучено п. 167.4ПКУ, яким була запроваджена пільгова ставка ПДФО (10%) для обкладення ПДФО зарплати шахтарів -- працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві й уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, якщо вони зайняті на підземних роботах протягом повного робочого дня та 50% і більше робочого часу на рік, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), у вугільній промисловості.

Зміни в оподаткуванні пасивних доходів

До пп. 164.2.8 ПКУ внесено зміни, згідно з якими до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включаються пасивні доходи (крім визначених у пп. 165.1.41 ПКУ). Перелік пасивних доходів наведений у пп. 167.5.3 ПКУ.

Тож із 1 січня 2015 року за ставкою 20% обкладаються ПДФО такі пасивні доходи:

· проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок;

· проценти на вклад (депозит) у кредитних спілках;

· інші проценти (у тому числі дисконтні доходи);

· процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом;

· плата (відсотки), що розподіляється згідно із пайовими членськими внесками членів кредитної спілки;

· дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону, доходи у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування;

· дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами);

· відсотки (дисконт), отриманий власником облігації від їх емітента;

· дохід за сертифікатом фонду операцій із нерухомістю та дохід, отриманий платником податку в результаті викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій із нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів;

· інвестиційний прибуток, включаючи прибуток від операцій з облігаціями внутрішніх державних позик, у тому числі від зміни курсу іноземної валюти;

· роялті.

Як бачимо, з 2015 року перелік пасивних доходів, які оподатковуються за ставкою 20%, доповнено, зокрема, інвестиційним прибутком (пп. 170.2.9 ПКУ), роялті (пп. 170.3.1 ПКУ) йіншими процентами (тобто не лише за банківськими вкладами), у т.ч. дисконтних доходів (пп. 170.4.3 ПКУ).

У спецнормі щодо обкладення процентів по банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунках, ощадних (депозитних) сертифікатах, вкладах (депозитах) членів кредитної спілки (абз. 2 пп. 170.4.1 ПКУ) досі йдеться про обкладення ПДФО таких доходів за ставкою 15% відповідно до абз. 1 п. 167.1 ПКУ. Найімовірніше, це упущення авторів Закону № 71. Адже щойно перелічені види процентів є пасивними доходами, які згідно з пп. 167.5.1 ПКУ мають обкладатися за ставкою 20%. Вони не можуть обкладатися за ставкою 15%, оскільки ставки, визначені пп. 167.1 ПКУ, не застосовуються до доходів, прописаних у п.п. 167.2-167.6 ПКУ, про що чітко мовиться в абз. 4 п. 167.1 ПКУ.

На окрему увагу заслуговують дивіденди, правила оподаткування яких теж дещо змінилися з 01.01.2015 р.:

· для дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами -- платниками податку на прибуток підприємств, ставку податку на доходи зберегли на рівні 5% (пп. 167.5.2 ПКУ);

· дивіденди, нараховані по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, що виплачуються інститутами спільного інвестування, обкладають ПДФО за ставкою 20% (пп. 167.5.1 ПКУ);[3]

· дивіденди за привілейованими акціями, як і раніше, згідно з пп. 170.5.3 ПКУприрівнюються до зарплатних виплат й обкладаються ПДФО за ставкою 15% (20%).

· Як бачимо, у разі виплати дивідендів єдинниками ставка ПДФО становить 20%. Законотворець лояльно поставився лише до платників податку на прибуток.

Стосовно іноземних дивідендів (дивідендів з іноземним джерелом нарахування або нарахованих нерезидентами), то норму абз. 2 пп. 170.11.1 ПКУ, яка дозволяла їх оподатковуватиза ставкою 5%, виключено. Тож виходить, що з нового року такі іноземні дивіденди обкладаються як пасивні доходи -- за ставкою ПДФО 20%.

Дивіденди остаточно обкладаються податковим агентом під час їх нарахуванняплатнику податку (пп. 170.5.4 ПКУ). Тому дивіденди, нараховані в 2014 році, обкладаються за старими правилами із застосуванням ставки 5%.

Оподаткування виграшів і призів

По-перше, податковим агентом платника податку під час нарахування (надання) на його користь доходу у вигляді виграшів у букмекерському парі та в парі тоталізатора тепер також є особа, яка здійснює це нарахування (виплату) (пп. 170.6.1 ПКУ).

По-друге, податковий агент -- оператор лотереї щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, має сплачувати до бюджету загальну сума податку, нарахованого за ставкою 15%, із загальної суми виграшів (призів), виплачених за податковий (звітний) місяць гравцям у лотерею (пп. 170.6.2 ПКУ). Такі податкові агенти у формі № 1ДФ відображають загальну суму нарахованих (виплачених) у звітному податковому періоді доходів у вигляді виграшів (призів) і загальну суму утриманого з них ПДФО. Інформація про суми окремого виграшу, суми нарахованого на нього податку, а також відомості про фізичну особу -- платника податку, яка одержала дохід у вигляді виграшу (призу), уформі № 1ДФ не зазначається (абз. 2 пп. 170.6.2 ПКУ).

По-третє, під час нарахування (виплати) доходів у вигляді виграшів у лотерею або в інших розіграшах, які передбачають попереднє придбання платником податку права на участь у таких лотереях чи розіграшах, до уваги не беруться витрати платника податку у зв'язку з отриманням такого доходу (пп. 170.6.4 ПКУ).

По-четверте, доходи у вигляді виграшів і призів остаточно обкладаються під час їх виплатий за їх рахунок (пп. 170.6.5 ПКУ).

Оподаткування пенсій

Із 1 січня 2015 року пенсії (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячне довічне грошове утримання, що одержуються із ПФУ чи бюджету, підлягають обкладенню ПДФО за ставками 15% (20%) -- у частині, що перевищує 3 розміри мінзарплати (у 2015 році -- 3654 грн). До 01.01.2015 р. під обкладення ПДФО потрапляла лише частина пенсії, що перевищувала 10000 грн (пп. 164.2.19 ПКУ).

У разі якщо розмір пенсії не перевищує 3654 грн, її не включають до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та не обкладають ПДФО (пп. «е» пп. 165.1.1ПКУ).

Щодо недержавного пенсійного страхування, то в пп. 164.2.16 ПКУ уточнено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається також дохід у вигляді сум пенсійних внесків, страхових платежів, у т.ч. за договорами добровільного медичного страхування та за договором страхування додаткової пенсії, сплачений будь-якою особою-резидентом за платника податку чи на його користь.

Тож страхові платежі за договорами добровільного медичного страхування та за договорами страхування додаткової пенсії тепер підлягають обкладенню ПДФО. Потрапили під податковий прес і внески роботодавців-резидентів за договорами довгострокового страхування життя, які прибрали із винятків, передбачених пп. «в» пп. 164.2.16 ПКУ, щодо звільнення від обкладення ПДФО.

Тож, починаючи із 01.01.2015 р. внески роботодавців за своїх найманих працівників за договорами довгострокового страхування життя, незалежно від розміру таких внесків, включаються до загального (річного) оподатковуваного доходу платників податків -- найманих працівників.

Перерахунок ПДФО

Загалом зміни стосовно перерахунку є суто технічними. В абз. 5 пп. «є» п. 176.1 ПКУ ставку 17% замінили на ставку 20%. До того ж в абз. 6 згаданого підпункту уточнено, що від'ємна різниця податку (отримана в результаті перерахунку) підлягає поверненню платнику податку в порядку, установленому ПКУ.

Розмір податкової соціальної пільги

У попередній редакції абз. 8 п. 1 «Прикінцевих положень» ПКУ було зазначено таке: до 31 грудня 2014 року податкова соціальна пільга, згідно з п. 169.1 ПКУ, надається в розмірі, що дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць) для будь-якого платника податку. Із 1 січня 2015 року розмір пільги планували підвищити до 100% розміру такого прожиткового мінімуму. Однак у зв'язку зі складною економічною ситуацією введення податкової соцпільги в розмірі 100% тепер перенесли на 2016 рік (п. 117 Закону № 71).

Таким чином, упродовж 2015 року розмір податкової соцпільги становитиме (як і у 2014 році) 609 грн.

Інші зміни

Надання нерухомості в оренду. У матеріалі «Коли сплачувати ПДФО з орендної плати: судова практика» газети «Інтерактивна бухгалтерія» № 226/2014 ми вже порушували питання щодо неоднозначного трактування ПКУ дати сплати ПДФО з доходу, отриманого від надання нерухомості в оренду.[10]

Ця неоднозначність полягала в тому, що норма пп. 170.1.4 ПКУ, у якій зазначалося, що доходи від надання нерухомості в оренду оподатковуються під час їх виплати, не узгоджувалася з пп. 168.1.5 ПКУ, який вимагає з нарахованого, але не виплаченого доходу, перераховувати ПДФО до бюджету не пізніше 30 календарних днів, наступних за місяцем нарахування доходу.

Тож тепер таку неузгодженість усунено. Доходи від надання нерухомості в оренду, відповідно до оновленого пп. 170.1.4 ПКУ, обкладаються податковим агентом під час їх нарахування(виплати).

Оподаткування боргу, прощеного кредитором. Із 1 січня 2015 року ст. 165 ПКУ доповнено пп. 165.1.55, згідно з яким, якщо кредитор за власним самостійним рішенням (не пов'язаним із процедурою банкрутства) до спливу строку позовної давності прощає платнику податку основну суму боргу (кредиту) у сумі, що не перевищує 50% однієї мінімальної зарплати (у 2015 році -- 609 грн) -- така сума прощеного боргу не включається до загального оподатковуваного доходу платника податку та не обкладається ПДФО. Сума перевищення обкладається ПДФО як додаткове благо (пп. «д» пп. 164.2.17 ПКУ).

Кредитор при цьому зобов'язаний повідомити платника податку -- боржника про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до форми № 1ДФ за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Повідомлення надсилається рекомендованим листом із повідомленням про вручення або надається боржнику під підпис особисто. Також можна укласти договір про прощення боргу.

За умови якщо повідомлення було направлено боржнику, то він самостійно сплачує ПДФО та відображає його в річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента.

Екологічний податок

З 1 січня 2015 року з кола платників екологічного податку виключено суб'єктів господарювання, які сплачували екологічний податок за викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення. Разом з тим Закон України від 28 грудня 2014 року №71-УШ, яким внесено зміни до Податкового кодексу, передбачає збільшенням ставок акцизного податку на всі види моторного палива.

Відтепер платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються (п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України):

· викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

· скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

· розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів, які розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів

· утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

· тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Слід зазначити, що у 2015 році об'єкти, база оподаткування, ставки, базовий податковий (звітний) період, порядки обчислення, подання податкової звітності та сплати податку залишилися незмінними порівняно з попереднім роком. При цьому платник податку зобов'язаний визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини (п. 249.2 ст. 249 Кодексу).

Платники податку складають податкові декларації за встановленою формою, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації (п. 250.2 ст. 250 Кодексу). До затвердження Міністерством фінансів України нової форми податкової декларації платникам податків рекомендується звітувати за формою податкової декларації, затвердженою наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.12.2011 за№ 26/18764.

Якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, він зобов'язаний повідомити про це контролюючий орган за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення податку. У іншому випадку платник податку зобов'язаний подавати податкові декларації (п. 250.9 ст. 250 Кодексу).

Рентна плата: особливості справляння

Внесеними змінами до Податкового кодексу України (далі - ПКУ) Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71) окремі платежі трансформовано у рентну плату.

Так, відповідно з 1 січня цього року рентна плата складається з рентної плати за:

· користування надрами для видобування корисних копалин;

· користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин;

· користування радіочастотним ресурсом України;

· спеціальне використання води;

· спеціальне використання лісових ресурсів;

· транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.

Платники, об'єкти оподаткування, бази оподаткування та ставки рентної плати у 2015 році залишилися незмінними, крім ставок рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України, користування надрами для видобування вуглеводневої сировини.

Разом з тим, ставки рентної плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копали, встановлено в абсолютних значеннях за календарний рік, а ставки рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України - за календарний місяць.

Про ці та інші питання рентної плати йдеться у листі ДФС України від 29.01.2015 №2703/7/99-99-15-04-02-17.

2.3 Особливості справляння не прямих податків

Змінами, внесеними до Податкового кодексу України Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014, передбачено певні особливості справляння податків і зборів, що сплачуються до місцевих бюджетів, на які слід звернути увагу місцевим радам при прийнятті відповідних рішень.

Особливості оподаткування та встановлення ставок акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів

З 1 січня 2015 року Законом №71 запроваджено акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів (пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти та інше паливо) та одночасно скасовано збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.[2]

Платники податку та їх реєстрація контролюючими органами

Платниками цього податку є суб'єкти роздрібної торгівлі, які реалізують безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування, такі підакцизні товари: пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну, товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Кодексу, зокрема нафтопродукти, насамперед бензин та дизельне пальне, паливо моторне альтернативне, біодизель, скраплений газ тощо (п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14, п.п. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Кодексу).

Відповідно до п.п. 212.3.11 п. 213.1 ст. 213 Кодексу платниками податку є особи - суб'єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів. Такі суб'єкти підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням пункту продажу зазначених вище підакцизних товарів. Реєстрація здійснюється не пізніше граничного терміну подання декларації з акцизного податку за місяць, в якому здійснюється реалізація таких товарів.

Отже, реєстрація контролюючими органами таких платників, як платників акцизного податку здійснюється автоматично при поданні ними декларації з акцизного податку до контролюючих органів, які територіально обслуговують адміністративно-територіальні одиниці, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.

Щодо бази, об'єкта оподаткування та ставки акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів

База оподаткування - це вартість (з податком на додану вартість) реалізованих через роздрібну торговельну мережу підакцизних товарів (п.п. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 Кодексу).

Датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України від 6 липня 1995 року №265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (далі - Закон №265), а у разі реалізації товарів фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок, - дата надходження оплати за проданий товар (п. 216.9 ст.216 Кодексу).

Згідно із Законом №265 розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

До повноважень сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення в межах, визначених Кодексом, ставок акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (п.п. 12.4.4 п.12.4 ст.12 Кодексу).

При цьому п.п.215.3.10 п.215.3 ст.215 Кодексу передбачено, що для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості підакцизних товарів (з податком на додану вартість) - у розмірі 5 відсотків.

Відповідно до п.4 Розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону №71 органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році ставок акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Згідно з п.п.12.3.5 п. 12.3 статті 12 Кодексу, якщо сільською, селищною або міською радою не прийнято рішення про встановлення акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковим відповідно до Кодексу, такий податок до прийняття рішення справляється виходячи з норм Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Таким чином, акцизний податок за ставкою 5 відс. сплачується починаючи з 1 січня 2015 року незалежно від наявності прийнятих місцевими радами рішень, оскільки Кодексом передбачено єдину ставку - 5 відсотків.

Щодо подання декларації та сплати акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів

Відповідно до п. 223.1 ст. 223 Кодексу базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю.

Суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, подає щомісяця (не пізніше 20 числа наступного періоду) контролюючому органу за місцем реєстрації (тобто, за місцем розташування пункту продажу підакцизних товарів) декларацію з акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 Кодексу (п.223.2 ст.223 Кодексу).

Отже, декларації з акцизного податку подаються до контролюючих органів, які територіально обслуговують адміністративно-територіальні одиниці, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів. Тобто, кількість таких декларацій за звітний період має відповідати кількості адміністративно - територіальних одиниць, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.

Перше подання декларації за січень 2015 року здійснюється платниками акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів не пізніше 20 лютого 2015 року.

Суми податку перераховуються до бюджету суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період (п.п. 222.3.1 п. 222.3 ст.222 Кодексу).

Особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, сплачує податок за місцем реалізації таких товарів (п.п. 222.3.2 п.222.3 ст. 222 Кодексу).

Отже, сплата податку відбувається до місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.

Перша сплата задекларованих сум податку з роздрібного продажу підакцизних товарів за січень 2015 року здійснюється платниками акцизного податку не пізніше 2 березня 2015 року.



РОЗДІЛ 3. Напрями вдосконалення податкової системи України

3.1 Децентралізація податкових повноважень як головний приорітет в бюджетній реформі

Сутність бюджетної децентралізації полягає у забезпеченні фінансової автономії місцевого самоврядування . Втілення бюджетної децентралізації передбачає існування наступних базових чинників:

· наявність кількох рівнів влади із чітким розмежуванням повноважень;

· достатність наданих повноважень місцевим органам влади й місцевому самоврядуванню в межах своїх територій, у тому числі й нормативно-правового регулювання;

· центральний уряд має сприяти вільному переміщенню товарів, послуг і факторів виробництва між територіями;

· наявність жорстких бюджетних обмежень для всіх рівнів влади;

· наявність відповідальності та інституційних гарантій, щоб розмежування повноважень між рівнями влади мало стійкий і довгостроковий характер.

Бюджетна децентралізація актуалізує виконання принципу партнерства, кооперації і координації між рівнями влади шляхом прозорих, формалізованих і зрозумілих процедур взаємодії, які забезпечують не тільки відповідальність органів публічної влади, але й мотивують їх на підвищення ефективності управління публічним сектором. Місцеві посадовці повинні відповідати за свої дії, щоб не мати можливість перекласти свою низьку якість управління фінансами на центральну владу, їх недостатню фінансовому підтримку і недосконалу податкову політику.

Податкові повноваження органів державної і місцевої влади й місцевого самоврядування як їх компетенція з оподатковування, установлюється законодавством. Ця компетенція насамперед полягає в установленні податків, умов їх стягнення та мобілізації. Рівень децентралізації податкових повноважень залежить від закріплених за владою податків і податкових повноважень, а також від ступеню обмеженості прав центральної влади, обласних і районних державних адміністрацій щодо реальності місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування повинне мати як мінімум повноваження із встановлення місцевих податків і зборів та додаткових податкових ставок на окремі загальнодержавні податки, а також не менш ніж одне істотне власне податкове джерело.

Загальнопоширеною практикою є закріплення за місцевими рівнями влади податкових повноважень з малозначимих податкових джерел - місцевих податків і зборів, а також платежів за місцеві послуги, щоб їх повноваження дозволяли покривати видатки з надання публічних благ. Більш вищий рівень місцевої влади не може мати прав на встановлення податкової бази і максимального рівня ставки місцевих податків, які є компетенцією місцевого самоврядування.

Найважливішим завданням при закріпленні податкових джерел є відповідність податків функціям центральної чи місцевої влади. Алокаційній функції відповідають непрямі податки, які не залежать від циклічних коливань та їх закріплюють на всіх рівнях влади. При закріпленні податкових джерел важливо, щоб податкові повноваження органів місцевої влади й місцевого самоврядування не обмежували переміщення ресурсів, не спотворювали ринкове поводження виробників і споживачів, а також не дозволяли експортувати податковий тягар на сусідні території. Тому податки, бази яких є мобільними (наприклад, податок на прибуток підприємств) або розподілені вкрай нерівномірно між територіями (наприклад, плата за природні ресурси), варто залишити загальнодержавними, тобто закріпити за центральною владою. Місцевій владі варто передати немобільні податки, які не переміщуються з одної території в інші. Типовими загальнодержавними податками центральної влади є мито, рента, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, податок на багатство, податок на нерівномірно розташовані природні тощо.

Типово місцевими податками місцевого самоврядування є податки на нерухомість, землю, роялті, місцеві збори (наприклад, збір на вивіз сміття), платежі за надані послуги бюджетними установами тощо. Місцеве оподатковування, база і/або граничний розмір ставок місцевих податків має встановлювати місцеве самоврядування разом із затвердженням бюджету. Закон не повинен обмежувати місцеве самоврядування на встановлення зборів і плати місцевого значення, які мають не постійний характер.

Ряд податків можуть бути одночасно закріплені за різними рівнями влади відповідно до виконуваних функцій та фіскальної еквівалентності публічних благ. Зокрема - це акцизи, рівномірно розподілені природні ресурси, екологічний податок, окремі види бізнесу (малий, гральний).

При обмеженості найважливіших джерел податкових доходів, які переважно закріплюються за центральним рівнем, багато країн на місцевих рівнях влади стали використовувати додаткові податкові ставки, насамперед до загальнодержавних податків на доходи фізичних осіб, прибуток корпорацій й універсального акцизу. При цьому місцева влада має право встановлювати додаткову ставку податку, а Уряд має податкове адміністрування і контроль за величиною цієї ставки. Місцева влада має право встановлювати додаткові ставки до податку на доходи фізичних осіб в Бельгії, Канаді (за винятком Квебека), Данії й Ісландії. У Португалії місцева влада має право вводити додаткову ставку до податку на прибуток корпорацій в розмірі до максимальної ставки 10 %. У США окремі штати ввели місцеві додаткові ставки до податку із продажів. Таким чином, використання додаткових ставок до загальнодержавних податків дозволяє поєднати переваги централізованого управління податковою системою і переваги децентралізації окремих податкових повноважень місцевій владі.

При цьому, запорукою успіху децентралізації податкових повноважень має бути бюджетна реформа, яка базується на трьох первинних складових:

· територіальна реформа;

· адміністративна реформа разом із одночасною люстрацією влади;

децентралізація публічного адміністрування, що включає передачу повноважень, ресурсів, відповідальності на рівень місцевого самоврядування. Головним спрямуванням децентралізації податкових повноважень в Україні має стати встановлення принципу фіскальної ефективності, що передбачає вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку територій.

3.2 Напрями реформування Податкової системи України

У даний період розвитку держави податки відіграють важливу роль, а тому можна говорити про те, що без чітко впорядкованої податкової системи, яка відповідає умовам розвитку вітчизняного виробництва, не можливо збудувати ефективну ринкову економіку. Розвиток економіки регулюється фінансово-економічними методами, а саме застосуванням налагодженої системи оподатковування, маневруванням позичковим капіталом і процентними ставками, виділенням із бюджету капітальних вкладень і дотацій, державних закупівель та ін. Податки в цьому комплексі посідають центральне місце і, як і всі економічні відносини, потребують постійного контролю.

Податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи [2].

Загальні проблеми вдосконалення податкового контролю знайшли своє відображення у працях вітчизняних вчених - В. Борейка, А. Даниленка, М. Свердан, В. Литвиненка, В. Ревуна, А. Сігаєва. Питанням податкового контролю значну увагу приділяли такі вітчизняні вчені, як: В. Вишневський, Д. Липницький, С. Каламбет, А. Крисоватий та ін.

Таким чином, метою даної статті є розкриття сутності напрямів удосконалення податкового контролю в Україні [3].

Якість податкового контролю, що включає рівень, повноту, достатність, порядок виконання податковими інспекторами як суб'єктами контролю роботи із забезпечення його цілей, реалізації окремих процедур є досить важливою умовою ефективності діяльності податкових служб. Для цього першочергового вирішення потребують питання оптимізації процедур податкового контролю, підвищення якості проведення податкових перевірок та забезпечення контролю за роботою податкових інспекторів [4].

У Податковому кодексі зберігається існуючий поділ податкових перевірок, який не відображає суті цих перевірок і призводить до появи ще нових термінів, таких, як документальна, оперативна, зустрічна перевірки тощо. В результаті проект кодексу не вирішує проблеми з визначенням предмета перевірки. Запропонована в проекті Податкового кодексу концепція правового регулювання податкового контролю, яка побудована на запровадженні єдиних уніфікованих правил для всіх напрямів контрольної діяльності податкових органів, не дозволяє уникнути існуючих труднощів у взаємовідносинах податківців та платників податків під час проведення контролю та гарантувати свободу підприємницької діяльності [5].

Наявність прогалин у податковому контролі не дає змоги стабілізувати потреби держави у грошових і матеріальних ресурсах, тому з'явилась необхідність дослідження недоліків у контрольно-перевірочній роботі податкових органів із метою визначення подальших напрямів щодо його вдосконалення.

Податковий контроль можна розглядати з двох сторін: як функцію державного управління економікою і як особливу діяльність щодо виконання податкового законодавства України. Обидві сторони податкового контролю знаходяться в нерозривній єдності, безупинному розвитку та вдосконаленні. Якість податкового контролю, що включає рівень, повноту, достатність, порядок виконання податковими інспекторами як суб'єктами контролю роботи із забезпечення його цілей, реалізації окремих процедур є досить важливою умовою ефективності діяльності податкових служб [6].

Податковий кодекс визначає порядок організації та проведення податкового контролю органами державної податкової служби разом з іншими контролюючими органами, уповноваженими від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання. Зокрема встановлюється перелік контролюючих органів, які мають право здійснювати перевірки суб'єктів господарської діяльності. Визначені форми проведення податкового контролю, загальні правила проведення податкових перевірок (камеральних і виїзних), встановлені терміни тривалості податкових перевірок, закріплені права та обов'язки службових осіб податкових органів.

Актуальною проблемою сьогодні є підвищення ефективності проведення податкових перевірок, зниження кількості помилок під час проведення та прийняття вмотивованих рішень за їх результатами.

Системного вдосконалення потребує методика проведення контрольно-перевірочних дій. На відміну від існуючої практики суб'єктивно-вибіркового формування програм перевірки в діяльність податкових органів слід упровадити структурно-організаційну модель як норматив документальної перевірки, яка передбачатиме напрями контрольно-перевірочних дій, їх послідовність та перелік процедур, що мають бути виконані. Поліпшенню обслуговування платників податків сприятиме створення інформаційно-довідкової служби податкових органів, а також інституту податкових консультантів. Реалізація цих пропозицій забезпечить підтримання балансу інтересів платників податків і фіскальних органів, що сприятиме підвищенню рівня дотримання податково- го законодавства, добровільності сплачування податків та ефективності податкової системи в цілому. Також має бути вдосконалена система фінансування податкових органів та оплати праці їх фахівців.

Сучасне реформування податкової служби спрямоване на європейську і світову інтеграцію економіки України. Основна його мета - створення дієвої системи отримання державою доходів на основі добровільного виконання платниками податків вимог податкового законодавства; компетентного, чесного, неупередженого адміністрування податків; сприяння розвиткові підприємництва та економічному піднесенню держави. Зазначене потребує одночасного реформування податкової системи і податкового контролю, який має виконувати задекларовані цілі з адміністрування податків, профілактиці, виявленню і припиненню податкових правопорушень [7].

Ефективний податковий контроль має забезпечувати прозоре економічне адміністрування податкових відносин при оптимальному розмірі витрат на його здійснення і є необхідною умовою функціонування податкової системи. За його відсутності або малої ефективності важко розраховувати на те, що всі платники податків будуть своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки і збори, що, у свою чергу, може поставити під загрозу економічну безпеку держави [8].

Слід зазначити, що ефективний податковий контроль за умови неефективної системи оподаткування матиме обмежену дію, що призведе до посилення його фіскальної функції та загрожує перерости у державний каральний механізм. Тому податковий контроль має бути адекватним системі оподаткування, а його реформування - відбуватись у контексті реформування податкової системи України в цілому.

Розглядаючи питання податкового контролю, варто пам'ятати про те, що однією є головна вимога його здійснення випливає з відомого принципу оподаткування - контроль повинен приносити значно більше коштів, ніж витрачається на його проведення.

Розробка урядом та виконання ним своїх головних функцій неможливі у випадку, якщо контроль буде обмежено лише проведенням перевірок платників податків і застосуванням санкцій до порушників. Без масової роз'яснювальної роботи, глибокого аналізу економічної ситуації неможливо реалізувати великий регулюючий, стимулюючий і перерозподільний потенціал оподаткування. У час фінансової кризи потрібно приділяти велику увагу податковому контролю, тому що працівники державних органів виявляють відхилення параметрів дохідної частини бюджету від заданих умов, аналізують їх причини та визначають шляхи подальшого розвитку оподаткування.

3.3 Перспективи використання Україною міжнародного досвіду у частині розбудови ефективної системи оподаткування

Податкова система, крім функції наповнення дохідної частини бюджету, впливає на економічний розвиток та є інструментом перерозподілу коштів, забезпечення функціонування соціальної сфери. Проблема побудови та модернізації ефективної податкової системи є однією із найбільш актуальних у процесі розвитку в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Вивченню питань, що стосуються формування ефективних податкових систем, а також можливих шляхів їх вдосконалення, присвячені численні дослідження вітчизняних та закордонних науковців, зокрема І. Барановського, В. Буряковського, А. Вагнера, В. Вишневського, В. Гейця, Ю. Іванова, І. Лютого, Т. Єфименко, Н. Калдора, В. Корнуса, О. Погорлецького та інших. Оскільки податкові системи різних країн формувалися під впливом різних економічних, політичних та соціальних умов, це пояснює їхню специфіку і, в свою чергу, зумовлює ту обставину, що в різних країнах ведеться постійний пошук взаємоузгоджених оптимальних рішень у сфері оподаткування. Основне протиріччя при формуванні податкових систем полягає в неузгодженості потреб у податкових надходженнях із можливостями їхнього отримання. На сьогодні в Україні система оподаткування відстає у своєму розвитку та дієвості від багатьох розвинених країн. Про це свідчить, наприклад, рівень тінізації економіки в Україні у порівнянні з іншими країнами. Враховуючи, той факт, що між рівнем податкового навантаження та рівнем тіньової економіки просліджується слабкий взаємозв'язок, можна навіть сказати - обернений, для вдосконалення системи оподаткування необхідно, перш за все, звернути увагу на її якісні, а не кількісні показники. Про оберненість зв'язку між рівнем податкового навантаження та рівнем тіньової економіки свідчить розрахований коефіцієнт кореляції, що склав -0,24. До уваги бралися, як країни з податками більше 25, але менше 30% ВВП (США, Австралія, Португалія), так і країни з податками більше 40% ВВП (Норвегія, Франція, Бельгія, Данія, Швеція). У 2012 році рівень тіньової економіки у відсотках від офіційного ВВП складав: у Польщі - 26, у Румунії - 30,2, у Німеччині - 15,3, у Франції - 14,7, у Великобританії - 12,2, в той час як в Україні - 46,8 . Це означає, що Україні варто застосовувати зарубіжний досвід при модернізації системи оподаткування та підвищенні її ефективності. Розглядаючи питання оптимальної структури податкових надходжень, насамперед, варто звернути увагу на співвідношення прямих і непрямих податків.

Основний фактор, що визначає дане співвідношення -- це життєвий рівень переважної частини населення. Низький рівень об'єктивно обмежує масштаби податкових надходжень із доходів юридичних і фізичних осіб, тим самим зменшуючи роль прямих податків. У розвинених країнах, навпаки, прямі податки відіграють головну роль в обсягах податкових надходжень. Структура податків, що існує в Україні, не повністю відповідає структурі податків країн Євросоюзу. Основним податком в ЄС є податок на доходи фізичних осіб, який у середньому становить 8,95 % ВВП.

В Україні податок на доходи фізичних осіб у 2012 році становив 4,8% ВВП . В Україні ж найбільшу частину податкових надходжень забезпечує ПДВ (10% ВВП). Після ПДВ за своїм фіскальним значенням йдуть у порядку зменшення податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств і акциз. Беручи до уваги структуру надходжень розвинених країн, і якби рівень життя українців був достатньо високим, можна було б приділити більшого значення ПДФО, податку на прибуток підприємств, податку на доходи від власності, акцизному збору, платі за землю. Ці податкові надходження є найкращими з точки зору управління та значення для бюджету. Вони не потребують значних затрат і зусиль на управління і разом з тим мають істотне фіскальне значення, забезпечуючи високі надходження до бюджету. Зазначимо, що прибуткові податки відіграють важливу роль у податковій системі таких розвинених країн, як Велика Британія, Німеччина, США. Проте на даний момент в нашій країні неможливе підвищення ставки прибуткових податків і тим самим надання їм більшого фіскального значення, адже в Україні, як вже зазначалося, не існує достатньо високого рівня добробуту населення .

Розглядаючи питання ефективності системи оподаткування, не можливо не згадати про податкові пільги, які за певних умов є дієвим інструментом підтримки національної конкурентоспроможності. Основним недоліком чинного пільгового оподаткування в Україні є те, що більшість податкових пільг надаються на невизначений термін, з необґрунтованим і нецільовим змістом, що призводить до постійних втрат бюджетних надходжень і гальмування економічного зростання. Досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов'язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі. Надання пільг в Україні повинне супроводжуватись ефективним моніторингом. Наприклад, в Австралії компанії, що отримують пільги, 3 перебувають під наглядом урядового спостережного комітету, який кожні три роки оприлюднює офіційну оцінку результативності програми. Також в податкових системах багатьох розвинених країн активно застосовується принцип зручності сплати податків. Так, суб'єктам підприємництва пропонуються декілька процедурних варіантів сплати податків, які вони можуть вільно обирати з огляду на соціально-економічні особливості їх діяльності. Отже, можна впевнено стверджувати, що система оподаткування в Україні потребує значного вдосконалення, має базуватися на обґрунтованій адаптації передового зарубіжного досвіду до умов, що склалися в країні, а не зводитися до формального копіювання моделі оподаткування інших країн. Рівень розвитку нашої економіки значно нижчий від розвинених країн, проте, спираючись на їхній досвід, можна використати певні світові здобутки при модернізації нашої системи оподаткування.



ВИСНОВОК

Сучасна фінансова наука дедалі більше уваги приділяє розробці концепцій справедливості оподаткування, зменшення податкового тиску на менш забезпечених суб'єктів оподаткування. Важливим є те, що поступово податковий тягар переноситься на фізичних осіб. При цьому юридичні особи як провідна категорія платників податків поступово втрачають свої позиції у структурі фіскальних платежів за винятком внесків до державних цільових фондів. Зменшення податкового тиску на юридичних осіб можна досягти шляхом зниження ставок оподаткування цільовими фондами, що сприятиме зростанню фонду оплати праці, а відповідно, збільшенню фінансових ресурсів для фізичних осіб - домогосподарств. Це сприятиме зростанню ролі фізичних осіб як платників податків, а також трансформації податкової системи щодо оподаткування фізичних осіб.