Роль податків у фінансовій системі України

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

I. Економічна сутність податків

1.1 Суть податків та їх функції

1.2 Види податків

1.3 Податкова служба України

II. Історія формування податкової системи України

III. Місце та роль податків у державному регулюванні економіки

IV. Аналіз податкових надходжень до бюджету у 2012 - 2014 році

V. Досвід формування податкової системи країн світу

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В наш час, коли в Україні відбуваються кардинальні перетворення в соціально-економічній та політичній сферах, і значна увага приділяється створенню ефективної системи оподаткування, актуальність вибраної теми є очевидною. Адже від механізму стягнення податків залежить формування доходної частини бюджету, а це, як відомо, основна фінансова база держави.

Саме податкова система сприяє постійним,табільним і повноцінним надходженням коштів до бюджету.

Тому аналіз функціонування податкової системи особливо зараз в умовах системної кризи набуває великого значення.

В умовах перебудови економіки України, створення нових соціальних та економічних відносин у суспільстві, розбудови нашої держави як незалежної та самостійної, важлива роль відводиться податковій системі.

Одним з першочергових завдань ринкової реформи в Україні є створення ефективної податкової системи, яка б забеспечувала розвиток народногосподарського комплексу країни, відповідним чином регулювала б економічні відносини. Ефективність податкової системи визначається тим, наскільки цілеспрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов'язаних з керованістю економіки, як системи, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення.

Податкова система повинна успішно вирішувати фіскально-розподільче завдання. Шляхом оптимального розподілу доходів суб'єктів підприємництва та громадян забезпечується дохідна частина бюджету, достатня для фінансування соціальних процесів та розвитку в цілому України та регіонів, зокрема.

Система оподаткування має бути побудована таким чином, щоб сприяти розвитку виробничої діяльності, посиленню таких стимулів, які б забезпечили “прорив” на пріоритетних напрямах економічного та соціального розвитку країни. В залежності від проведення податкової політики державою податки можуть відігравати, крім суто фіскальної функції, роль стимуляторів економічних процесів у державі.

Податкова система є найвагомішим та ефективним інструментом регулювання фінансових відносин у державі.

В 1997 році почався новий етап формування податкової системи України, пов'язаний з утворенням замість колишніх податкових інспекцій нових підрозділів - податкових адміністрацій в областях та містах Києві та Севастополі на чолі з Державною податковою адміністрацією України. Ця реорганізація спричинила подальше оновлення, яке відобразилося в необхідності створення Податкового Кодексу України. До вже існуючих податків та платежів додалися кілька нових (гербовий збір, відрахування до Пенсійного фонду з купівлі-продажу валюти, золота, дорогоцінних металів та каміння, автомобілів), разом з цим деякі платежі та збори до бюджету скасовано (відрахування в фонд Чорнобиля).

Такі нововведення, безумовно, повинні бути підкріплені нормативною базою, тому розроблені нові закони в сфері оподаткування. Першими з пакету законодавчих актів були прийняті зміни і доповнення до Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до Декрету "Про прибутковий податок з громадян". Ці закони є основними, тобто стосуються найважливіших видів податків, що поповнюють доходну частину бюджету.

В цілому можна сказати, що розвиток податкової системи України продовжується. Вдосконалюються форми і методи оподаткування, система стягнення податків і контроль за надходженням їх до бюджету.

Предметом дослідження даної роботи є саме розвиток, становлення податкової системи України, її функціонування та вдосконалення. 06'єктом являється дослідження взаємовідносин між державою та платниками податків в процесі утворення доходної частини бюджету країни.

Структура роботи побудована таким чином, що відображає як теоретичні аспекти формування і розвитку податкової системи, так і аналіз практичних показників діяльності в сфері оподаткування.

Робота складається з чотирьох глав, висновків та пропозицій, бібліографії (50 назв), додатків (16 шт.). Перша глава роботи присвячена теоретичним питанням: принципам побудови системи оподаткування, основним її елементам, а також розгляду етапів розвитку податкової системи України з 1932 року по наш час.

Друга глава роботи - це аналіз практичних матеріалів, на основі яких побудовані таблиці, схеми і проведені розрахунки, що характеризують діяльність податкових органів в сфері оподаткування. Також увага приділена аналізу матеріалів, які стосуються конкретної роботи податкових органів щодо стягнення податків. Наведені дані описують ситуацію за останні роки, тому дають змогу порівняти результати діяльності податкових органів України за відповідні періоди.

У третій главі роботи проведений аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду у галузі податкової системи, а також висловлені пропозиції, які могли б бути втілені в законодавство України з врахуванням досвіду розвинутих країн. Тут розглядаються проблеми в сфері оподаткування, а також визначаються деякі можливі шляхи вдосконалення податкової системи держави, обґрунтування необхідності запровадження Податкового кодексу України.

Сьогодні податкова система України перебуває на етапі кардинальних перетворень - готується до впровадження Податковий кодекс України. В державі постійно проводилась політика зміни системи оподаткування, але, на жаль, не завжди продумана, економічно обґрунтована, та не завжди це відбувалось у комплексі з іншими нововведеннями.

Характерним і дестабілізуючим фактором для України сьогодні є значна кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар, часті зміни податкового законодавства тощо.

1. Економічна сутність податків

Основним джерелом формування фінансових ресурсів для існування держави і виконання нею своїх функцій є податки, отримувані від фізичних і юридичних осіб, суб'єктів економічного життя. Податкові надходження є основою доходну" частини державного бюджету, і водночас найбільш важливим регулятором соціально-економічних процесів на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. Податки сплачуються періодично, тому формується постійний потік коштів до бюджету: в Україні вони акумулюються на Єдиному казначейському рахунку в Національному банку України і водночас витрачаються відповідно до регламентованих Державним казначейством України дій розпорядників бюджетних коштів. У податковій термінології для деталізації видів і особливостей платежів до централізованих фондів застосовують такі терміни: плата, відрахування, внески, податки і збори. Термін "плата" вживається при визначенні платежу, як правило, за використання природних ресурсів, що належать державі. Наприклад, плата знімається за промислове використання води, за заготівлю сировини тощо. Розмір плати залежить від обсягу ресурсів, що використовуються. Якщо держава втратить право власності на ці ресурси, то вона і втратить джерело доходу від цих ресурсів. Терміни "відрахування", "внески" означають платежі у цільові фонди: загальнодержавний пенсійний фонд, фонд соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності тощо. Податок - це обов'язковий регулярний платіж юридичних або фізичних осіб до бюджету держави або місцевого бюджету, визначений законодавчо. Збори, на відміну від податків, є платежами разовими, випадковими і незначними за розміром, їх справляють для покриття конкретних потреб, прикладом є курортний збір з громадян, які прибувають на курортне лікування, ринковий збір - за користування фізичною особою місцем на ринку тощо. При розгляді питання економічної сутності податків зупинимося більш детально на основних елементах системи оподаткування.

1.1 Суть податків та їх функції

Податки - це обов'язкові відрахування до загальнодержавного і місцевих бюджетів юридичними та фізичними особами. Податки є важливою складовою фінансової системи. З її допомогою формуються фінансові ресурси держави. Податки виконують такі функції: * фіскальну - означає необхідність створення державної скарбниці для забезпечення існування держави та її установ, органів тощо; * перерозподільчу - податки є важливим інструментом розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів.

Відбувається це в основному через бюджетну систему;

* стимулюючу -- вилучення податків впливає на активізацію трудової активності, на краще використання основних фондів, стимулювання тих чи інших галузей виробництва завдяки створенню податкових пільг. Використання податкових пільг сприяє розвитку підприємницької діяльності, закріпленню кадрів в окремих галузях господарства. Нарешті, здійснення митної політики спрямоване на збереження власного виробника і активізацію його виробничої діяльності. Податкова система складається з ряду елементів. Розглянемо основні з них. Суб'єкт податку -- особа, яка за законом зобов'язана сплачувати податки. Носій податку -- особа, що фактично сплачує податок. Об'єкт податку -- доход або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, доход з цінних паперів, нерухоме майно тощо). Ставка податку -- величина податкових нарахувань на одиницю об'єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару тощо). Розрізняють тверді, прогресивні пропорційні та регресивні податкові ставки.

Податковий період - це строк (наприклад, календарний рік), після закінчення якого здійснюється формування податкової бази: визначається її обсяг та начисляється сума податку, яку слід сплатити. Поняття податковий період не слід ототожнювати з поняттям звітний період, тобто строк складання і подання податковим органам звітності. Податкові пільги - це часткове або повне звільнення окремих фізичних і юридичних осіб від сплати податків. Надання переваги цим платникам податків може бути пов'язане із особливою роллю, яку вони виконують для розвитку національної економіки, наприклад, вони розвивають інноваційні виробництва. В цьому разі вважається доцільним повне або часткове звільнення їх від виконання загальноприйнятих правил, обов'язків, полегшення умов діяльності. Пільги окремим категоріям платників можуть бути визначені тільки чинним законодавством. Сутність податків як економічної категорії проявляється в функціях, які вони виконують: фіскальна, регулююча і розподільча. В усіх державах на різних етапах їхнього розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВВП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат і забезпечення виконання державою своїх функцій. На сьогодні всі держави світу особливу увагу звертають на можливості регуляторної функції податків. Сутність цієї функції полягає у впливі податків на процес формування структури національної економіки. Вилучаючи за допомогою податків певну частину доходів економічних суб'єктів, яка законодавчо регулюється, можна стимулювати діяльність однієї частини з них або стримувати діяльність інших, а отже регулювати соціально-економічні процеси в країні. Вплив на господарську діяльність здійснюється також через маневрування податковими ставками. Змінюючи механізм оподаткування, держава може досягти змін в економічної діяльності підприємств у бажаному напрямі, забезпечити прискорення чи гальмування розвитку в окремих галузях.



1.2 Види податків

Еволюція податкових відносин держави і платників податків відібрала тільки ті податки, податкові платежі, збори, які є відносно простими і дешевими для адміністрування, дозволяють однозначно визначити розмір податку, можуть наповнити доходну частину бюджету. На сьогодні у світовій практиці існують різні види податків, але всі вони класифікуються за визначеними ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом, за порядком використання, за складовими ціни товарів, які оподатковуються, за співвідношенням ставки оподаткування і об'єкта оподаткування, за видами суб'єктів оподаткування. За формою оподаткування податки прийнято поділяти на прямі і непрямі. Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо на дохід чи майно платника податків. До них відносять: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок з власників транспортних засобів, плата за землю тощо. Як видно, податки встановлюються безпосередньо на майно або дохід платників, їх розмір прямо залежить від величини (обсягу) об'єкта оподаткування, чим більше об'єкт оподаткування, тим більша сума податку повинна бути сплачена. Непрямими є податки, що включаються у вигляді доданої вартості до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами цих товарів і послуг. Зв'язок між платниками податку (споживачами товару) і державою здійснюється опосередковано (наприклад, податок на додану вартість сплачують споживачі товарів і послуг, але не прямо державі, а через посередників - підприємства, які виступають у ролі колекторів, збирачів податку). До непрямих податків, крім згаданого податку на додану вартість, також належать акцизний збір, митні збори. Розміри податкових платежів при постійних ставках (тарифах) прямо пропорційно залежать від кількості й вартості товарів (послуг), що купуються. За економічним змістом податки поділяють на З групи: Податки на доходи стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних та юридичних осіб. До них належать такі податки: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян. Податки на споживання стягуються з покупців у цінах на товари і послуги, які купуються. До них належать: податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори. Податок на майно встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб, наприклад, на транспортні засоби, інші об'єкти рухомого та нерухомого майна. Залежно від рівня бюджету, в який сплачуються податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки встановлюються вищими законодавчими органами влади (Верховна рада України) і стягуються на території всієї країни, місцеві встановлюються місцевими органами управління і є обов'язковими до сплати тільки на певній території. До загальнодержавних податків і зборів належать: податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, мито, державне мито, податок на нерухомість, плата за землю, рентні платежі, податок на промисел, плата за торговий патент, податок з власників транспортних засобів, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього середовища, збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збір в Пенсійний фонд, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок. До місцевих податків і зборів належать: податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за пар кування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, курортний збір, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш у бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір за право проведення кіно- і телезйомок, збір за проведення місцевого аукціону, лотерей, збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, збір за видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак. За порядком використання податки поділяють на загальні та спеціальні. Загальними с податки, які не мають цільового призначення і використовуються на загальнодержавні потреби (поточні витрати, фінансування освіти, охорони навколишнього середовища, утримання армії тощо). До таких податків належать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, мито, акцизний збір тощо. Спеціальними (цільовими) є такі, які встановлюються для фінансування спеціальних заходів. В першу чергу, спеціальними податками виступають збори, а саме, збір у Пенсійний фонд, збір у фонд соціального страхування на випадок безробіття, збір у фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, які передбачають чітко визначене джерело їх формування та напрями використання.

Крім того, до спеціальних податків можна віднести плату за землю, оскільки цей платіж використовується для фінансування витрат, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель тощо. За складовими ціни, до яких відносять податки їх можна поділити наступним чином: податки, які відносять на витрати виробництва, податки, які сплачують з прибутку, акцизи. Податки, які відносять на витрати виробництва включаються у собівартість продукції, товарів, робіт, послуг. До них відносять нарахування на фонд оплати праці: відрахування у пенсійний фонд, у фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд соціального страхування на випадок безробіття тощо. Податки, які сплачуються з прибутку - це податки, джерелом сплати яких є прибуток суб'єктів підприємницької діяльності. В першу чергу до цієї групи податків належить податок на прибуток підприємств. Акциз - це вид непрямого оподаткування, який включаються в ціну товарів і сплачуються в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товарів. Акцизи поділяються на універсальні, у вигляді податку на додану вартість та специфічні, у вигляді акцизного збору. За співвідношенням між ставкою оподаткування і об'єктом оподаткування податки поділяють на: Прогресивні податки (ставки) - це податки, ставки і розмір яких збільшується із збільшенням обсягу об'єкта оподаткування. Прогресія ставок оподаткування може бути простою і ступеневою. При простій прогресії підвищена ставка застосовується, при збільшенні розміру об'єкта оподаткування, до всього об'єкта оподаткування. При ступеневій прогресії підвищена ставка застосовується лише до тієї частини, що перевищує встановлені інтервальні обмеження. Регресивними податками (ставками) є податки, ставки і розмір яких знижується в міру збільшення обсягу об'єкта оподаткування. В оподаткуванні прогресивні й регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і разом у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок.

При запровадженні таких податків необхідно виходити з існуючого досвіду оподаткування з урахуванням повного та своєчасного покриття витрат держави і позитивного впливу кожного податку на фінансові результати діяльності платників податків. Пропорційними є податки, величина ставок яких є незмінною і не залежить від розміру об'єкта оподаткування. Класичним прикладом пропорційних податків є податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств. Наприклад, величина ставки останнього складає 25 відсотків, незалежно від величини отриманого підприємством прибутку. За суб'єктами оподаткування податки прийнято поділяти на ті, які сплачують лише юридичні особи (податок на прибуток підприємств, комунальний податок),

Рис 1. Класифікація податків лише фізичні особи (прибутковий податок з громадян) і податки, які сплачують, як юридичні, так і фізичні особи (збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збір в Пенсійний фонд тощо).

1.3 Податкова служба України

Державну податкову службу України було створено рішенням Ради Міністрів УРСР вiд 12.04.90 р. №70. У грудні того ж року Верховна Рада УРСР ухвалила Закон “Про державну податкову службу в Українській РСР”, а в 1993 роцi -- Закон “Про внесення змiн i доповнень до Закону України “Про державну податкову службу в Українi”.

Новостворена державна податкова служба підпорядковувалася на той час Мiнiстерству фiнансiв України та складалася з Головної податкової iнспекцiї України, державних податкових iнспекцiй в АР Крим, областях, районах, мiстах i районах у мiстах.

22 серпня 1996 року Президент України видав Указ №760/96 “Про утворення Державної податкової адмiнiстрацiї України та мiсцевих державних податкових адмiнiстрацiй”, а 30 жовтня 1996 року -- Указ №1013/96 “Питання державних податкових адмiнiстрацiй”.

Указом №760/96 передбачалося, що ДПА України є центральним органом виконавчої влади, а державнi податковi адмiнiстрацiї в областях, районах, мiстах i районах у мiстах -- самостiйними одиницями, якi не можуть входити до складу мiсцевих державних адмiнiстрацiй. Одночасно в серпнi 1996 року, згiдно з Указом №1013/96, у складi Державної податкової адмiнiстрацiї України було створено податкову полiцiю, яка з лютого 1998 року почала називатися податковою мiлiцiєю.

У лютому 1998 року Верховна Рада України схвалила нову редакцiю Закону України “Про державну податкову службу в Українi” та Закон України “Про внесення змiн i доповнень до Кримiнально-процесуального кодексу України та деяких iнших законодавчих актiв України у зв'язку з утворенням податкової мiлiцiї”1.

Таким чином, було створено якiсно нову державну податкову службу, до складу якої увiйшли:

* Державна податкова адмiнiстрацiя України;

державнi податковi адмiнiстрацiї в АР Крим, областях, мiстах Києвi та Севастополi;

* державнi податковi iнспекцiї в районах, мiстах, районах у мiстах.

У 2000 роцi вiдповiдно до вищезазначених указiв Президента України проводилася широкомасштабна адмiнiстративна реформа державної служби, невiд'ємною складовою якої було реформування i державної податкової служби. З цiєю метою ДПА України в рамках iснуючої на той час єдиної цiлеспрямованої вiдомчої iдеологiї розвитку податкової служби було вжито ряд широкомасштабних заходiв, спрямованих на рацiоналiзацiю органiзацiйно-функцiональної структури:

* проведено скорочення штатної чисельностi;

* здiйснено аналiз функцiй та процедур з метою уникнення дублювання їх структурними пiдроздiлами;

* затверджено новi типовi органiзацiйнi структури обласного апарату та державних податкових iнспекцiй.

Було проведено роботу щодо вдосконалення органiзацiйної структури центрального апарату ДПА України.

З метою пiдвищення ефективностi функцiонування, розвитку та модернiзацiї державної податкової служби на пiдставi постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19 вересня 2000 року №1454 створено Департамент розвитку та модернiзацiї Державної податкової служби України.

У 2001 роцi було продовжено реалiзацiю єдиної вiдомчої цiлеспрямованої iдеологiї розвитку податкової служби в напрямi реорганiзацiї її органiзацiйної структури, iнформатизацiї процесiв адмiнiстрування податкiв, розробки нових пiдходiв до проведення податкового аудиту, протидiї злочинностi та корупцiї у сферi оподаткування.

Так, на виконання указiв Президента України було створено департаменти боротьби з вiдмиванням доходiв, отриманих незаконним шляхом, i з питань адмiнiстрування акцизного збору i контролю за виробництвом i обiгом пiдакцизних товарiв.

Проведенi у 1997-2001 роках заходи були логiчним i послiдовним втiленням єдиної вiдомчої iдеологiї з еволюцiйного розвитку податкової служби.

Накопичений досвiд, проведення чергових етапiв адмiнiстративної реформи, розвиток суспiльства в напрямi демократизацiї та вiдкритостi й виникнення у зв'язку з цим об'єктивних проблем у дiяльностi податкової служби привели до чiткого розумiння необхiдностi якiсних кардинальних змiн у розвитку державної податкової служби.

У 2002 роцi було продовжено роботу з удосконалення органiзацiйної структури центрального апарату i регiональних податкових органiв. Було прийнято рiшення про створення нових структурних пiдроздiлiв, якi були б спроможнi вирiшувати органiзацiйнi та методологiчнi питання.

Проведено органiзацiйну структурну перебудову на всiх рiвнях. У складi Державної податкової адмiнiстрацiї України лiквiдовано 12 структурних пiдроздiлiв, а на їх базi створено п'ять за основними функцiональними напрямами дiяльностi. Вiдповiдну реорганiзацiю проведено i на регiональному рiвнi.

З метою пiдвищення ефективностi органiзацiї роботи органiв державної податкової служби щодо забезпечення надходжень до державного бюджету, полiпшення обслуговування платникiв податкiв та на виконання постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 15 жовтня 2002 року №1550 “Про упорядкування структури апарату центральних органiв виконавчої влади та його структурних пiдроздiлiв” у березнi поточного року Голова ДПА України затвердив нову структуру. Так, у центральному апаратi проведено реорганiзацiю структурних пiдроздiлiв: на базi 12 головних управлiнь створено вiдповiднi департаменти.

Враховуючи важливiсть завдань та вимог, що випливають iз послань Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибiр. Концептуальнi засади стратегiї економiчного та соцiального розвитку України на 2002 -- 2011 роки” та “Про внутрiшнє i зовнiшнє становище України у 2001 роцi”, та з метою запровадження стратегiчного планування в практику роботи у центральному апаратi Державної податкової адмiнiстрацiї України створюється структурний пiдроздiл з питань стратегiчного планування.

Державна податкова адмiнiстрацiя України є центральним органом виконавчої влади зi спецiальним статусом.

Структуру ДПА України затверджує Голова ДПА України.

Станом на 12 березня 2003 року:

до складу центрального апарату Державної податкової адмiнiстрацiї України входять: 14 департаментiв, 4 головнi управлiня, 8 управлiнь;

до складу органiв державної податкової служби входять:

* Департамент розвитку та модернiзацiї Державної податкової служби України;

* державнi податковi адмiнiстрацiї в АР Крим, областях, мiстах Києвi та Севастополi -- 27 од.;

* спецiалiзованi державнi податковi iнспекцiї з функцiями безпосереднього обслуговування та контролю за великими платниками податкiв -- 7 од.;

* державнi податковi iнспекцiї у мiстах без внутрiмiського подiлу -- 42 од.;

* державнi податковi iнспекцiї у мiстах з внутрiмiським подiлом -- 6 од.;

* державнi податковi iнспекцiї у районах мiст -- 78 од.;

* мiжрайоннi державнi податковi iнспекцiї -- 115 од.;

* об'єднанi державнi податковi iнспекцiї -- 100 од.;

* державнi податковi iнспекцiї у сiльських районах -- 102 од.

Крiм того, до складу Державної податкової служби України входять:

* Академiя державної податкової служби України (в тому числi Київський фiнансово-економiчний коледж та Науково-дослiдний iнститут фiнансового права);

* Навчально-курсовий комбiнат ДПА України;

* Центр перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї керiвних кадрiв ОДПС;

* журнал “Вiсник податкової служби України”;

* Агентство податкової iнформацiї;

* Головний сервiсний центр комп'ютерних технологiй та iншi пiдроздiли.

Державна фіскальна служба України

Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом

Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове

державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. Основні завдання ДФС: 1) реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування: державної податкової політики; державної політики у сфері державної митної справи; державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів; державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску; державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів. Податкова міліція

Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

На податкову міліцію покладено завдання:

-- із запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

-- із розшуку платників, котрі ухиляються від сплати податків, інших платежів;

-- із запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

-- із забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних звиконанням службових обов'язків.

Відповідно до чинного законодавства працівники податкової міліції уповноважені:

-- здійснювати перевірку і приймати відповідні рішення за заявами, повідомленнями та іншою інформацією про злочини та правопорушення;

-- здійснювати оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також провадити дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживати заходів до відшкодування заподіяних державі збитків;

-- вживати заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування;

-- забезпечувати безпеку працівників органів державної податкової служби та захист їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням ними посадових обов'язків;

-- збирати, аналізувати, узагальнювати інформацію про порушення податкового законодавства, прогнозувати тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов'язаних з оподаткуванням.

Крім прав, наданих відповідно до Закону «Про державну податкову службу», податкова міліція має право (згідно із Законом «Про міліцію»):

-- вимагати від громадян і службових осіб, котрі порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, котрі допустили малозначні адміністративні порушення;

-- перевіряти в громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їхню особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

-- викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами, що є в її провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати приводу їх у встановленому законом порядку;

-- виявляти і вести облік осіб, котрі підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

-- затримувати і тримати в спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та проводити огляд їхніх речей і вилучати документи та предмети, що можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їхньому здоров'ю;

-- складати протоколи про адміністративні правопорушення;

-- у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських об'єднань або трудових колективів;

-- здійснювати в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

-- проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських та річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством;

-- входити безперешкодно в будь-який час доби: на територію і в приміщення підприємств, установ та організацій, в тому числі митниці та громадян, оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах; на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах;

-- одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і від об'єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що є у провадженні міліції;

-- тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об'єкти з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і здоров'я людей;

-- користуватися безплатно всіма видами громадського транспорту міського, приміського та місцевого сполучення (крім таксі), а також попутним транспортом. Під час службових відряджень працівники міліції мають право на позачергове придбання квитків на всі види транспорту і розміщення в готелях при пред'явленні службового посвідчення та посвідчення про відрядження;

-- використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям та громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, котрі потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та доставки їх в міліцію;

-- користуватися у невідкладних випадках безперешкодно і безплатно засобами зв'язку, що належать підприємствам, установам та організаціям.

II. Історія формування податкової системи України

Податкова система є одним із ключових чинників впливу на економічний розвиток держави. Історія виникнення податків досить давня, оскільки вони зародились ще на початку перших цивілізацій. Розвиток суспільства істотно вплинув на зміну податкових систем, оскільки змінювались функції податків, їх фома, завдання. Із утворенням державних формувань система оподаткування набувала більш чіткого характеру.

Етапи еволюції вітчизняної податкової системи проходили в межах історичних періодів розвитку: Київської Русі; Галицько-Волинського князівства, Великого Князівства Литовського, Української козацької держави, Запорізької Січі, перебування український земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, Радянської України, Незалежної України.

В часи Київської Русі (VIII ст.) податки існували у вигляді безсистемних платежів, що мали переважно натуральну форму і називалися данина, подимне, полужне, полюддя тощо. Данину, що стягувалась на утримання княжого двору, сплачували здебільшого продуктами сільського господарства й промислів. Близько 1/3 зібраної данини князь брав на свої особисті потреби, а решта йшла на утримання дружини, органів управління, ведення війни. До прямих податків також належали дари та оброк.

Найхарактернішою особливістю феодальної податкової системи, що виявлялась під час збирання данини, була неврегульованість розмірів та періодичності збирання податків, їх величезна кількість i різнорідність. - Випадковість i свавілля поборів, збирання їх особами, що мали особисту зацікавленість в максимальному доході. Все це зумовило значні зловживання, результатом яких були заворушення i навіть повстання.

У 947 р. княгиня Ольга здійснила першу реформу податкової системи України - започаткувала стабільне стягнення податків. Правнук Ольги - князь Ярослав Мудрий - склав перший писемний звід законів - знамениту "Руську правду", складовою частиною якої був i "Покон вірний", яким детально регламентувалася система оподаткування . Разом з тим варто зазначити, що навіть у ті часи були виділені категорії людей, які звільнялися від сплати данини. До них належали дружинники, князівські слуги, духовенство. З появою "Руської правди" князя Ярослава Мудрого було законодавчо закріплено сплату непрямих податків, що були важливим джерелом князівських прибутків, які існували у формі торгових і судових зборів (мита)

Після хрещення Русі було впроваджено обов'язкову церковну "десятину". З плином часу цей податок перетворився на добровільні благодійні пожертви на користь церкви. Однією з характерних особливостей розвитку феодальних відносин на Галицько-Волинських землях було виділення серед феодалів дуже сильної і впливової боярської верхівки, яка на зміну відробітковій ренті встановила продуктову ренту. За такої форми ренти безпосередній виробник стає більш самостійним і дістає змогу створювати деякий надлишок понад ту кількість продуктів, яка задовольняє його необхідні потреби.

У першій половині ХІІІ ст. роздроблена Київська Русь була завойована татаро-монголами, які встановили на деяких землях свою податкову систему і для стягнення податків періодично здійснювали переписи населення, господарств та майна. Усе чоловіче населення змушене було платити на користь завойовників спеціальний грошовий податок - "вихід" з кожного чоловіка та з кожної голови худоби. Крім того, збирачі податків "баскаки" стягували натуральну данину ("татарщину", "ям", "тамгу" тощо), призначали примусові роботи тощо. Проте податковий тягар на цих українських землях був слабшим, ніж на тих, де управляли українські князі і бояри.

Внаслідок міжусобиць в Золотій Орді поширився політичний контроль Великого Князівства Литовського на всю Південно-Західну Русь. Руські землі становили 9/10 загальної площі князівства і мали великий вплив на суспільно-політичне й культурне життя Великого Князівства Литовського. Тут зберігалась податкова система періоду Київської Русі та діяли закони "Руської правди" аж до другої половини XVI ст., коли ці землі внаслідок Люблінської унії Великого Князівства Литовського з Польщею (1569 р.) увійшли до складу Речі Посполитої.

Згодом польські феодали поширили своє панування на більшу частину України, а на українських землях була введена польська податкова система, за якою шляхта і маєтки католицької церкви були звільнені від оподаткування. Коронний скарб поповнювався лише прибутками із зобов'язань сільського та міського населення, з королівських земель та самоуправління міст. Найширші маси сільського і частково міського населення були зобов'язані до панщини, натуральної данини і грошових чиншів та інших оплат безпосередньо своїм панам (шляхті). З XVI ст. під впливом польської правої системи відбувається еволюція права землеволодіння селян, у зв'язку з чим селянська земля починає належати панам або державі.

У кінці XVI ст. - на початку XVII ст. широкого розповсюдження в Речі Посполитій, зокрема в Україні, набула практика здавання збирання надзвичайних і міських податків в оренду. Подібна ситуація значно збільшила нерівність і зловживання під час збирання податків, адже орендарі намагались зібрати не лише суму, яка йшла до коронної казни, а й значні кошти для себе.

Наприкінці XV ст. на історичну арену вийшло козацтво, яке відіграло значну роль в економічному розвитку українських земель. Запорізька Січ мала свою власну податкову систему, особливістю якої було те, що вона одночасно включала до свого складу: традиційні, характерні для нашого народу фіскальні інструменти з минулого; запозичені елементи; оригінальні, що були лише в козацькій державі. Під час формування козацької податкової системи використовували досвід Київської Русі та Великого Князівства Литовського. Її основними складниками були військовий оклад, мито, господарська частина та кладове, торговельні акцизи ("торгове"), куфовий збір, податок із шинків, подимне, руга та роговщина.

За часів Б. Хмельницького з кожного двору вільних військових сіл і містечок збирали 4 таляри чиншу для купівлі військових припасів, а також 2-3 злотих з дому для гетьмана. З 1665 р. почали збирати податок з млинів в обсязі третини помолу для утримання російських гарнізонів, який сплачувало все працездатне населення; податки з різних промислів; з продажу хліба, різних продуктів, худоби та інші види податків (за перевіз через ріки, з весіль, на утримання ратуш тощо). У 1783 р. було встановлено подушний податок сумою 1 крб. 20 коп. за рік з селян і козаків та 72 коп. з поміщицьких і монастирських селян (для порівняння 70 коп. у корчмі коштувало відро меду).

За царювання імператриці Катерини II на українських землях було встановлене "подушне", що сплачувалося грішми і стягувалось у визначених розмірах із ревізьких душ, які значилися у сільських чи міських громадах під час одного з переписів населення, так званих ревізій. Такі переписи проводили нерегулярно й нечасто. Однак зміни кількості населення жодним чином не позначалися на зменшенні сум податків. Непомірна величина цього податку змушувала найбідніші верстви населення (селян) продавати останнє майно, аби його сплатити. Так тривало аж до 1859 р., коли було створено комісію для перегляду податків і зборів, члени якої одностайно дійшли висновку, що лише скасувавши "подушну подать", можна істотно покращити систему прямого оподаткування.

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років минулого століття в українських селах існувала система натурально-продуктових та грошових повинностей селян. Особливості оподаткування селянських господарств в Україні у цей період випливали з класового принципу податкової політики радянської держави, її фіскального характеру. Єдиний сільськогосподарський податок офіційно визначали однією з форм повинностей населення. Причому сума цього податку автоматично збільшувалася зі зростанням дохідності з ріллі, від продажу худоби, городини, продуктів садівництва. Існувала також специфічна форма селянських повинностей - самообкладання.

У роки Другої світової війни податки в розрахунку на душу населення зросли більш ніж утроє, вартість життя - на 72 %. Надалі фінансова система Радянського Союзу еволюціонувала в напрямі діаметрально протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Поряд з податками вона активно використовувала адміністративні методи вилучення прибутків. Повна централізація грошових засобів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань поступово зумовили фінансову кризу.

Після проголошення Україною незалежності почалася кропітка робота зі створення власної податкової системи. Вагомий вклад у розроблення власної концепції системи оподаткування вніс Закон України "Про систему оподаткування", прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 р.

За всю історію формування податкової системи України податки мали різні форми та види, але кожен з них вніс свій вклад у процес формування економіки нашої держави. На основі цього можна виділити ряд позитивних та негативних моментів, які слід використати в процесі удосконалення існуючої системи оподаткування.

Досліджуючи податкову систему Київської Русі спостерігаємо, що невре-гульованість розмірів та періодичності збирання податків зумовлює значні зловживання, що рано чи пізно призведе до незадоволення і ряду протистоянь в країні. Проте з досвіду Київської Русі бачимо (на прикладі княгині Ольги і князя Ярослава Мудрого), що лише ефективне введення реформ і єдиного законодавчого документу здатне врегулювати податкові правовідносини, чого бракує нашій податковій системі.

Дослідження податкової системи Великого Князівства Литовського підтверджують, що лише розсудлива політика керівництва щодо оподаткування дасть змогу стабілізувати економічне становище країни.

Високою ефективністю характеризувалась податкова система часів Запорізької Січі. Декілька її особливостей можна застосувати і в наш час, зокрема те, що податки в ті часи мали чітке цільове призначення, а покарання за їх нецільове використання було достатньо жорстким, що попереджувало виникнення правопорушень. Важливим є те, що запозичення елементів податкової системи іноземних країн здійснювалось дуже обдумано і максимально пристосовувалось до реалій тих часів.

Податкова система часів імператриці Катерини ІІ була дуже жорсткою, про що свідчать тяжке економічне становище найбідніших верств населення, існування подвійного оподаткування. Такий підхід призвів до багатолітнього економічного занепаду українських земель.

Податкова система 20-30-х р.р. унеможливлювала індивідуальне господарювання, адже була побудована таким чином, аби на заможних селян (куркулів) припадав найбільший податковий тиск. Це все пригнічувало розвиток індивідуального підприємництва, що частково позначилось на сучасному економічному стані України, адже у свідомості наших громадян ще залишились стереотипи господарювання тих часів, а також боязнь до самостійного підприємництва і прийняття управлінських рішень. Проте вражає ефективністю система штрафних санкцій, що застосовувались до неплатників податків.



III. Місце та роль податків у державному регулюванні економіки

Серед економічних важелів, за допомогою яких держава впливає на ринкову економіку, важливе місце належить податкам. В умовах ринкової економіки будь-яка держава широко використовує податкову політику як певний регулятор впливу на негативні явища ринку. Податки, як і вся податкова система, є могутнім інструментом управління економікою в умовах ринку.

З отриманням незалежності Україна почала формувати свою власну податкову політику, і нині економіка нашої держави знаходиться на надзвичайно відповідальному етапі становлення ринкових відносин.

Україна, як і інші цивілізовані держави, згідно з її Конституцією, є гарантом соціально-економічного розвитку суспільства, забезпечення належного рівня життя громадян і соціального захисту певних груп населення. Для вирішення і фінансування загальнодержавних завдань використовуються засоби державного і місцевого бюджетів, з яких фінансується утримання державних службових рівнів армії, освіти, охорони здоров'я, культури .

Застосування податків є одним з економічних методів управління і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів з комерційними інтересами підприємців, підприємств незалежно від форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, з банками, а також з вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи залучення іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий дохід і прибуток підприємства.

Як відомо, податки з'явилися з поділом суспільства на класи і виникненням держави. В історії розвитку суспільства ще жодна держава не змогла обійтися без податків, оскільки для виконання своїх функцій із задоволення колективних потреб їй потрібна певна сума коштів, що можуть бути зібрані тільки за допомогою податків. На основі цього мінімальний розмір податкового тягаря визначається сумою витрат держави на виконання мінімуму його функцій, які стосуються управління, оборони, суду, охорони порядку тощо чим більше функцій покладено на державу, тим більше вона повинна збирати податків.

Таким чином, податки виражають обов'язок усіх юридичних і фізичних осіб, що одержують доходи, брати участь у формуванні державних фінансових ресурсів. Тому податки є найважливішою ланкою фінансової політики держави в сучасних умовах.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що вилучення державою на користь суспільства певної частини валового внутрішнього продукту у вигляді обов'язкового внеску, який роблять основні учасники виробництва, і складає сутність податку. А економічний зміст податків виражається взаєминами господарюючих суб'єктів і громадян, з одного боку, і держави, з іншого боку, із приводу формування державних фінансів.



V. Аналіз податкових надходженнь до бюджету у 2012 - 2014 році

податок служба бюджет

Податкові надходження є важливою формою перерозподілу валового внутрішнього продукту. Вони забезпечують значну частину доходів Державного бюджету України. Податки це обов'язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету. Історично вони є найдавнішою формою фінансових відносин між державою та членами суспільства. Основне завдання податкових надходжень полягає у забезпеченні державного бюджету фінансовими ресурсами з метою фінансування державних видатків. Формування податкових надходжень здійснюється за рахунок мобілізації до бюджету податків, зборів та обов'язкових платежів, які утворюють систему оподаткування. Розміри податкових надходжень бюджету залежать від стану розвитку економіки країни, а також потреб держави щодо перерозподілу ВВП і фінансового забезпечення реалізації державних програм. Однак, державі не вистачає доходів державного бюджету для фінансування видатків повною мірою, особливо це помітно в останні роки, коли дефіцит Державного бюджету України зростав значними темпами (рис.1). Отже, з рисунка 1 видно, що дефіцит Державного бюджету зростав протягом останніх трьох років, а саме у 2013 році дефіцит зріс з 53,4 млрд. грн. до 64,7 млрд. грн. У 2014 році розмір дефіциту становив 78 млрд., що на 13,3 млрд. грн. більше ніж у попередньому році.