72

ЗМІСТ

ВСТУП .....................................................................................................................3

1. Сутність та розвиток податкової системи .................................................5

1.1 Суть та принципи побудови податкової системи; .............................5

1.2 Класифікація податків і зборів; .........................................................11

1.3 Податкова політика держави. ............................................................17

2. Характеристика основних виді загальнодержавних податків та зборів …………………………………………………………………………………….21

3. Характеристика основних видів місцевих податків та зборів ...............28

4. Податкова служба як складова податкової системи ...............................33

5. Аналіз розвитку податкової системи ......................................................43

6. Податковий кодекс, як регулюючий документ .......................................50

7. Податкові зміни у 2007 році .....................................................................54

8. Вдосконалення роботи податкової системи України .............................63

7.1 Реформування податкової системи; .............................................................63

7.2 Модернізація податкової служби. ...............................................................68

ВИСНОВОК ..........................................................................................................71

Додатки ..................................................................................................................74

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................76

ВСТУП

Податкова система відіграє провідну роль у формуванні доходів держави. У державному бюджеті України саме на податки припадає більша частина доходів (приблизно 85%). В умовах ринкової економіки бюджетні надходження залежать від результатів діяльності суб'єктів господарювання. Тому раціонально організована система оподаткування повинна стимулювати господарську і підприємницьку ініціативу, бути простою і зрозумілою для всіх громадян держави, забезпечувати ефективність процесу стягнення податків. Крім цього, вона повинна бути стабільною.

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів, але й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Як свідчить зарубіжна практика, держава може використовувати податкову систему для перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювати деякі види діяльності. Свідоме використання податків для досягнення визначених цілей відбувається в рамках податкової політики. Податкова політика являє собою систему урядових заходів для досягнення поставлених перед суспільством завдань за допомогою податкової системи країни.

В Україні відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені заміною колишнього механізму управління економікою ринковими методами господарювання. Перехід до ринкових відносин спричинився до запровадження умовної податкової системи: використовуючи податки, пільги і фінансові санкції, держава висуває єдині вимоги до підприємств щодо господарювання.

У будь-якій державі юридичні й фізичні особи зобов'язані віддавати частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм і методів передачі цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інститутів.

В Україні податкове регулювання доходів юридичних осіб і громадян перебуває у стадії становлення. Велика кількість податків, складний механізм їх нарахування в бюджет, часті зміни податкового законодавства ускладнюють як теоретичне сприйняття окремих податків, так і практичне їх нарахування.

Метою даної курсової роботи є вивчення податкової системи України від початку її становлення, процес її розвитку та стан на сьогоднішній день.

Завдання курсової роботи - розглянути складові податкової системи, дослідити та проаналізувати розвиток податкової системи України, порівняти її з податковими системами розвинутих країн, визначити її недоліки і переваги та висловити пропозиції щодо вдосконалення податкової системи в Україні.

СУТНІСТЬ ТА РОЗВИТОК ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

1.1 Суть та принципи побудови податкової системи

Податкова система - це сукупність загальнодержавних і місцевих податків та зборів до бюджетів усіх рівнів, а також форм, методів установлення, зміни, обчислення, сплати, стягнення, також податкова служба, яка займається податковим контролем.

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності.

Науковий підхід до створення податкової системи передбачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення визначальної бази цієї системи і, по-третє, формування правової основи і вихідних принципів. Звичайно, можливий і варіант, що визначається як метод «спроб і помилок», який, до речі, використовується в Україні в даний час. Але це довгий шлях. Крім того, експериментувати можна тільки тоді, коли економічна ситуація більш-менш стабільна. Якщо ж економіка і суспільство охоплені кризою, то права на це ні уряд, ні законодавча влада не мають.

Принцип системності полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись функції податків. З позицій фіскальної функції, податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З позицій регулюючої функції, - забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості. Система доходів бюджету має включати насамперед такі, які б забезпечували сталу фінансову базу держави. Найкращими для виконання цього завдання є непрямі податки, а також податки на майно, землю, прибутковий податок з населення. Таких податків у системі доходів бюджету рекомендується мати в середньому до п'яти видів на випадок зриву у виконанні плану мобілізації одного з них.

Кількість податків, на які покладається здебільшого регулююча функція, теж має бути досить значною. Це пояснюється тим, що не можливо за допомогою одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя.

Але платників цікавить не так кількість податків, котрі вони сплачують, як загальна сума податків і їх частка в одержаному доході.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Податки з позиції організації фінансової діяльності держави вторинні відносно видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до тяжких наслідків - високого рівня оподаткування. Йдеться про інфляцію, яка, по суті справи, теж є своєрідною прихованою формою оподаткування населення. Відмінність полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак завтра доводиться платити набагато більше, ніж сьогодні. Причиною інфляції, тобто знецінення грошей, є випуск в обіг зайвої їх кількості, не забезпеченої товарною масою. Це, у свою чергу, визначається бюджетним дефіцитом, тобто перевищенням видатків бюджету над доходами. Тож при створенні нової податкової системи слід пам'ятати, що бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов'язково балансом доходів і видатків, і нехтувати цим вкрай небезпечно.

Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності.

По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності - державної чи приватної. При державній власності не тільки майно підприємств, але й створювані на них доходи належать державі, і вона може вилучати усі «зайві» кошти у вигляді вільного лишку прибутку. Відносно у приватних підприємств держава може отримати тільки певну частку їх доходів. Отже, якщо для державних підприємств податкова політика майже не має відчутного значення, то для приватних - це одне з головних питань.

По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, особливості ж формування доходів повинні враховуватися при встановленні об'єкта оподаткування. Тому об'єктом оподаткування визначено кінцевий результат роботи підприємства - прибуток.

Принципи оподаткування, які вперше були сформульовані основоположником теорії оподаткування шотландським економістом і філософом А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» ще у XVIII от., не втратили значення і до нашого часу. Вони зводяться до чотирьох понять: справедливість, визначеність, зручність, економія (раціональність).

Ці загальні принципи оподаткування поступово розширювались, трансформувалися під впливом соціально-економічних і політичних перетворень, які відбувались у світі. В даний час вони в основному зводяться до наступного:

1. Рівень податкової ставки повинен встановлюватись з врахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів. Доход, який залишиться після сплати податків, повинен забезпечувати йому нормальний розвиток.

2. Необхідно прикласти всі зусилля, щоб оподаткування доходів носило одноразовий характер. Багаторазове обкладання доходів чи капіталу неприпустиме.

3. Податки повинні бути обов'язковими. Податкова система не повинна залишати у платника податків сумнівів в уникненні платежу.

4. Процедури розрахунку і сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і економічними для установ, які збирають податки. Слід прагнути до мінімізації витрат на стягнення податків.

5. Податкова система повинна забезпечувати раціональний перерозподіл частини створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державної економічної політики.

6. Податки можуть використовуватись як фінансові регулятори з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами роботодавців і найманих працівників, між коштами, які направляються на споживання і нагромадження.

7. Необхідно забезпечувати стабільність оподаткування; ставки податків не повинні змінюватись упродовж досить тривалого періоду. Разом з тим, податкова система повинна бути адекватною конкретним етапам економічного розвитку країни; це досягається здійсненням податкових реформ, які забезпечують еволюцію податкової системи.

8. Не можна допускати індивідуального підходу до конкретних платників податків при встановленні податкових ставок і застосуванні податкових пільг. Оподаткування має бути досить універсальним, забезпечувати однакові вимоги і однаковий підхід до платників, з одного боку, і розумну диференціацію ставок та використання податкових пільг - з іншого.

Багатовікова історія формування і застосування як загальнотеоретичних, так і конкретних практичних принципів оподаткування, що відповідають певному рівню розвитку соціально-економічного життя конкретної країни, дала змогу відібрати найдієвіші і найефективніші серед них. В умовах становлення ринкової економіки в Україні постійно ведуть роботу з удосконалення податкової системи, але, на жаль, вона й досі не відповідає світовим стандартам.

Податкові зобов'язання

Основним обов'язком платника податків, зборів та інших обов'язкових платежів є виконання податкового зобов'язання.

Органи державної податкової служби можуть здійснювати нарахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів чи вносити зміни до раніше нарахованих сум податку до закінчення терміну давнини, тобто протягом трирічного періоду з останнього дня представлення податкової декларації (розрахунку).

При донарахуванні податків, включаючи суми пені, а також при несвоєчасному надходженні належних бюджету засобів, органи податкової служби списують з рахунків платників у примусовому порядку шляхом виписки інкасових доручень (розпоряджень) установам банку про стягнення прострочених платежів, пені, штрафів та інших санкцій. Суми заборгованості в бюджет списуються на підставі рішення керівника державного податкового органа.

Самостійно визначати суми податкового зобов'язання платника податків може орган податкової служби у випадку, якщо платник не надає у встановлений термін податкову декларацію (розрахунок) чи дані перевірок результатів діяльності платника свідчать про заниження чи завищенні сум його податкових зобов'язань, а також, якщо орган податкової служби виявив арифметичні чи інші помилки в представленій декларації.

При виявленні помилок податковою службою після одержання декларації, податковий орган самостійно здійснює перерахунок відповідно до діючого нормативним законодавством і повідомляє платника про здійснення такого перерахунку і про суми недоплат або переплат.

Виявлена в результаті податкової перевірки заборгованість самостійно погашається платником.

У випадку виявлення податкової заборгованості чи при ненаданні у встановлений термін розрахунку орган державної служби повідомляє першою податковою повісткою протягом трьох робочих днів. Після того протягом п'яти календарних днів органи податкової служби повідомляють платника податку. Третя повістка посилається після 15 днів із дня повідомлення першою повісткою.

Для підприємства (платника податку) можуть бути змінені терміни виконання податкового зобов'язання, якщо відстрочка здійснена на умовах податкового кредиту, тобто при перенесенні терміну сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів на більш пізній термін на підставі кредитного договору з органом податкової служби.

Зміна терміну виконання податкового зобов'язання можливо також при розстрочці при умовах податкового кредиту, що припускає поділ суми податків на кілька термінів оплати на умовах, визначених кредитним договором.

Зміни термінів сплати податків надаються в межах бюджетного року при наявності кредитного договору і з урахуванням фінансового стану підприємства на підставі письмової заяви платника. У заяві вказується сума податків, зборів та інших обов'язкових платежів, по яких платник просить розстрочку, а також термін розстрочки. До заяви платник додає аналіз фінансового стану підприємства, розрахунок прогнозних доходів і графік погашення податкових зобов'язань. Заява і представлені документи податкові органи розглядають у десятиденний термін і повідомляють платника про надання чи відмові у відстрочці. При позитивному рішенні орган податкової служби підписує з платником кредитний договір.

Не може бути змінений термін виконання податкового зобов'язання, якщо порушена кримінальна справа, пов'язана з податковими порушеннями, а також якщо платник є банкрутом чи використовує зміну термінів для приховання своїх коштів, що підлягають оподатковуванню.

При ліквідації підприємства майно, майнові права і засоби, відбиті в ліквідаційному балансі, використовуються в першу чергу для повного погашення податкової заборгованості підприємства, далі для погашення інших видів заборгованості, що підлягають безперечному стягненню і виконанню інших видів зобов'язань відповідно до діючого в Україні законодавства. Майно, що залишилося після оплати заборгованостей, розподіляється між засновниками підприємства відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до діючого законодавства, після закінчення встановленого терміну сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, суми платежів є недоїмкою і стягуються з нарахуваннями пені.

При переплаті суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів у результаті неправильного їхнього нарахування дані суми підлягають нарахуванню на рахунок платежів майбутніх періодів чи поверненню платнику за його письмовому звертанню. Про суму платежу, що перевищує суму розрахунку, органи податкової служби повідомляють платника в десятиденний термін із дня надходження платежу і виникнення переплати.

Зарахування чи повернення суми, що перевищує розрахункову і надійшла в бюджет, здійснюється в місячний термін із дня подачі платником заяви.

При неправильному нарахуванні податків, зборів та інших обов'язкових платежів податковими органами дана сума підлягає зарахуванню на рахунок майбутніх податкових платежів чи поверненню платнику незалежно від письмової заяви про повернення суми податку, і на цю суму нараховуються відсотки в розмірі дисконтної ставки Національного банку України за кожний день неправильного стягнення, починаючи з дня зарахування суми у бюджет.

1.2 Класифікація податків і зборів

Законом України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються

Згідно закону України "Про систему оподаткування", податки - це обов'язкові безповоротні платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Збори та інші обов'язкові платежі являють собою обов'язкові безповоротні платежі в бюджет чи державні цільові фонди, що вносяться у зв'язку з наданням платнику збору певної послуги або прав.

Усі податки, збори й інші обов'язкові платежі формують бюджетну систему України.

Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, податкова квота, джерело сплати.

Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування.

Податкова ставка - розмір податку з одиниці виміру об'єкта оподаткування.

Ставки поділяються на тверді і процентні.

· тверда ставка встановлюється у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні;

· процентна - встановлюється щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вимір. В свою чергу процентні ставки діляться на: пропорційні, прогресивні (ставка збільшується при збільшенні доходу), регресивні (при збільшенні доходу ставка зменшується) та змішані.

Податкова квота - частка податку в доході платника.

Джерело сплати - дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції.

Усі податки можна класифікувати так:

1. За формою оподаткування - прямі та непрямі;

2. За об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні), на майно і на витрати;

3. Залежно від рівня встановлення - загальнодержавні та місцеві;

4. За методом стягнення - розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму

розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та складні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)

5. Залежно від характеру використання - податки загального призначення (використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків) та спеціальні (цільові) податки (зараховуються до державних цільових фондів і використовуються виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).

6. За періодичністю стягнення - а) разові, себто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше - податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо); б) систематичні (регулярні), себто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки - це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або майна платника податку.

1. Податок на прибуток підприємств і організацій;

2. Податок на доходи фізичних осіб;

3. Податок на промисел;

4. Збір за спеціальне використання природних ресурсів;

5. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

6. Єдиний податок;

7. Фіксований сільськогосподарський податок;

8. Державне мито;

9. Податок на нерухоме майно (нерухомість);

10. Плата (податок) за землю;

11. Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

12. Гербовий збір тощо.

Непрямі податки - це податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі. З підвищенням їх зростають ціни. До них належать:

1. Податок на добавлену вартість;

2. Акцизний збір;

3. Мито.

До основних видів загальнодержавних податків, зборів і інших обов'язкових платежів в Україні відносяться:

1. Податок на додаткову вартість;

2. Акцизний збір;

3. Податок на прибуток підприємства;

4. Податок на доходи фізичних осіб;

5. Державний збір;

6. Податок на землю;

7. Збір у Державний інноваційний фонд;

8. Податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

9. Податок на промисел;

10. Збір на спеціальне використання природних ресурсів;

11. Збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

12. Збір за забруднення навколишнього середовища;

13. Збір на обов'язкове соціальне страхування;

14. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

15. Збір у Фонд по здійсненню заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальному захисту населення;

16. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

17. Фіксований сільськогосподарський податок;

18. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва;

19. Гербовий збір;

20. Єдиний збір, що сплачується в пунктах пропуску через державний кордон України;

21. Мито;

Загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою і справляються на всій території України.

Сільськими, селищними, міськими радами встановлюються місцеві податки і збори. Обласними радами встановлюються збори за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що направляється за кордон. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів.

До місцевих податків віднесені:

1. Податок із реклами;

2. Комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів):

1. Збір за парковку автомобілів

2. Ринковий збір

3. Збір за видачу ордера на квартиру

4. Курортний збір

5. Збір за участь у бігах на іподромі

6. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

7. Податок з реклами

8. Збір за право використання місцевої символіки

9. Збір за право проведення кіно- і телезйомок

10. Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

11. Комунальний податок

12. Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі

1.3 Податкова політика держави

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого, - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся Історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнитися лише загальними пропорціями розподілу валового національного продукту. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Податкова політика ведеться, виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основними принципами є:

§ соціальна справедливість;

§ рівнонапруженість;

§ економічна ефективність;

§ стабільність;

§ гнучкість.

Принцип соціальної справедливості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб - доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Така система, за винятком окремих випадків, не може бути надмірно жорсткою для одних чи безмежно ліберальною до інших. Основою реалізації цього принципу є встановлені орієнтири соціальної політики. Вони виступають первинним явищем, а податкова політика - вторинним. Якщо ці орієнтири встановлені неправильно, то й податкова політика не може бути справедливою.

Оскільки не існує абсолютної справедливості, то не може бути й установленої на всі часи абсолютно справедливої податкової системи. Аналогічно не існує ідеально справедливого податку. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш «справедливого» податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури податкової системи, яка має максимально задовольняти всі верстви населення. Саме всі верстви, а не окремі групи, для яких може встановлюватися пільговий механізм оподаткування, а не особливі умови. Порушення принципу соціальної справедливості в податковій політиці неминуче призводить до напруженості в суспільстві, до труднощів в економіці, до негараздів у духовній сфері.

З принципом соціальної справедливості тісно пов'язаний принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість. Якщо податкова політика виходить тільки з підсумків діяльності, то вона не враховує потенційні можливості платника. Якщо ж податкова політика відштовхується від потенціалу, то вона ігнорує різні результати його реалізації, на які впливає безліч факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Рівнонапруженість досягається різними способами: в одних випадках - шляхом установлення єдиних для всіх платників ставок, в інших, навпаки, - за допомогою їх диференціації. Головне - забезпечення рівноцінних початкових умов для всіх платників податків. Винятки з цього правила допускаються тільки з огляду на певні орієнтири економічної та соціальної політики.

Принцип економічної ефективності має два аспекти. Перший, який відображає фіскальну функцію податків, полягає в ефективності стягнення самих податків. Ця ефективність передбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків, мінімальність витрат, пов'язаних з обліком платників і збиранням податків, порівняно з надходженнями від цих податків. Немає сенсу встановлювати такі податки, які надто складно мобілізувати в бюджет, або такі, стягнення яких потребує значних витрат.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків як фінансових інструментів. При цьому всі податки поділяються на дві групи. Одну становлять ті податки, в які закладена регулююча дія, другу - ті, які виконують регулюючу функцію в обмеженій формі або безпосередньо. Зрозуміло, що принцип економічної ефективності стосується тільки тих податків, які наділяються регулюючим впливом при їх створенні. При цьому слід зазначити, що регулююча функція податків не завжди діє автоматично. Саме тому податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну ефективність. Якщо це завдання не виконується, необхідно або коригувати механізм стягнення тих чи інших податків, або констатувати непридатність діючих податків.

Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватися визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватись поступово, еволюційним шляхом. Стабільність податкової політики, по-перше, дає змогу всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і, виходячи з них, вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів на рік (як, наприклад, в Україні в 1993 р.), то це призводить до неврівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Ні про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку. Коли ж податки і порядок їх стягнення весь час змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платників накладається ще й плутанина в роботі податкової служби.

Слід зазначити, що стабільність податкової політики має і певні обмеження. У зв'язку з тим, що соціально-економічна ситуація в кожній країні весь час змінюється, необхідні і відповідні зміни в податковій політиці. Ці зміни можуть відбуватись або шляхом податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення податкової системи. Необхідність своєчасного реагування на зміни в соціально-економічному житті суспільства визначає принцип гнучкості. Причому гнучкість податкової політики забезпечується насамперед через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі. Податкова ж реформа проводиться при дуже нагальній необхідності.

Отже, принципи стабільності і гнучкості в податковій політиці перебувають у діалектичній протилежності, і держава має забезпечувати оптимальне співвідношення між ними. Не може бути ідеальної системи оподаткування для всіх часів і країн. Однак не можна і безперервно змінювати податкову політику. І та, й інша крайність призводять до негативних результатів. [10, 27]

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ

1) Податок на додану вартість

Податок на додану вартість - це непрямий податок, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення.

Платниками є суб'єкти підприємницької діяльності, що знаходяться на території України, міжнародні об'єднання та іноземні юридичні особи, громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України, і обсяг податкових операцій яких за останні 12 місяців перевищив 300 000 грн.

В Україні встановлена єдина ставка ПДВ. Вона має два вираження - 20% -- включення в ціни товарів, робіт, послуг; 16,667% - визначення суми ПДВ в реалізації товарів, робіт, послуг за цінами, що включають ПДВ. Крім того, для окремих випадків передбачена так звана нульова ставка.

Контроль за сплатою податку на добавлену вартість з імпортних товарів під час переміщення через митний кордон України покладено на митні органи, всі інші питання, включаючи операції з імпортними товарами, знаходяться під контролем податкової служби України.

2) Акцизний збір

Акцизний збір є видом специфічних акцизів, що встановлюються за індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою.

Платниками акцизного збору є національні виробники підакцизних товарів та суб'єкти, що імпортують чи реалізують ці товари.

Об'єктом оподаткування виступає оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних -- їх митна вартість.

Ставки акцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна ставка акцизного збору може бути зіставлена зі ставкою 16,667% ПДВ).

Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено справляння податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць, а для алкогольних напоїв -- щоденно).

3) Мито

Мито являє собою податок на товари та інші предмети, що переміщу-ються через митний кордон.

Платниками мита є юридичні та фізичні особи, які здійснюють експортно-імпортні операції. Існує два основних види мита: ввізне та вивізне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Даний вид мита є диференційований:

а) преференційні ставки ввізного мита - до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони, а також до товарів та інших предметів, що походять з країн, що розвиваються;

б) пільгові ставки - до товарів та інших предметів, що походять з країн економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

в) повні (загальні) ставки - до решти товарів та інших предметів.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.

Об'єктом оподаткування виступає митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Ставки мита встановлюються:

-- у процентах до митної вартості;

-- у грошовому вимірі в ЕСU на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики.

Процентні ставки мита встановлено на трьох рівнях: повні, пільгові, преференційні, їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

4) Податок на прибуток

Прибуткове оподаткування підприємств може засновуватись на двох об'єктах оподаткування: валовому доході й прибутку. Податок на доход справлявся в Україні у 1993--1994 рр. З 1995 р. відновлено податок на прибуток.

Платниками податку на прибуток є юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в частині комерційної діяльності. Національний банк України і його установи (за винятком госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим Верховною Радою України.

Об'єктом оподаткування є балансовий прибуток (з відповідними корективами) який визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами.

Нині встановлена єдина ставка податку на прибуток на рівні 30%.

Порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу податок сплачується у вигляді авансових платежів (до 25 числа наступного місяця), виходячи з фактично отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення кварталу складається перерозрахунок, виходячи з фактичного балансового прибутку, встановленого на основі бухгалтерського і податкового обліку. Сума плати за перерозрахунком вноситься в п'ятиденний термін після встановленого строку подання бухгалтерського звіту.

5) Податок на доходи фізичних осіб

Податок на доходи фізичних осіб є видом особистого прибуткового оподаткування.

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об'єктом оподаткування виступає:

§ у громадян, що постійно проживають в Україні -- сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;

§ у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні -- дохід, одержаний з джерел в Україні.

Ставки прибуткового оподаткування громадян встановлені за прогресивною шкалою (станом на 01.01.99 р.):

Неоподатковувані Ставка податку

мінімуми в даному інтервалі

від 1 до 5 10%

від 5 до 10 15%

від 10 до 60 20%

від 60 до 100 30%

понад 100 40%

Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.

Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи -- щомісячно за встановленою шкалою ставок;

не за місцем основної роботи -- при виплаті за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів -- в податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.

Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) сплачується щоквартально авансовими платежами (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік) з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу.

6) Плата за землю

Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

Платниками земельного податку виступають юридичні та фізичні особи, яким земля надана у власність або користування.

Об'єктом оподаткування є площа земельної ділянки.

Ставки податку диференціюються залежно від призначення земель:

§ землями сільськогосподарського призначення - залежно від напрямів використання землі (рілля, багаторічні насадження; сінокоси і пасовища) та родючості фунтів;

§ землями несільськогосподарського призначення - за групами населених пунктів залежно від чисельності населення та місцем знаходження земельної ділянки

Порядок обчислення і сплати. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і подають розрахунки в податкову інспекцію до 15 липня. Для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата податку проводиться рівними долями до 15 серпня і 15 листопада.

7) Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

Платниками є фізичні та юридичні особи, у власності яких є відповідні транспортні засоби.

Об'єкт оподаткування - об'єм двигуна автотранспорту та довжина корпусу водного транспорту.

Ставка податку встановлюється в ECU зі 100 смІ об'єму двигуна чи 1 см довжини корпуса водного транспорту.

8) Податок на промисел

Платниками податку на промисел є фізичні особи, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний (не більше 4 разів протягом календарного року) продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товарів.

Ставка начисляється не однаково:

§ 10%, якщо товари підлягають продажу протягом трьох днів;

§ 20%, якщо товари підлягають продажу протягом семи днів.

Сума податку не повинна бути менша за одну мінімальну зарплату.

9) Державне мито

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Розрізняють такі ставки державного мита:

§ просте держ. мито - встановлюється у твердих сумах;

§ пропорційне держ. мито - у відсотках до відповідної суми. [1, 2, 3, 7, 29, 30]

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ

1) Комунальний податок

Комунальний податок - це обов'язковий місцевий податок, який нараховується на основі неоподаткованого мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих.

Платники податку - юридичні особи, за виключенням бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Граничний розмір ставки не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, розрахованого виходячи з неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Податок вираховується з фонду оплати праці, розраховується, виходячи з офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян (незалежно від фактичної заробітної плати), помноженого на середньо-спискову чисельність працюючих за звітний місяць.

2) Ринковий збір

Ринковий збір -- це плата за право зайняття місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, зокрема, у павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків.

Платниками є фізичні та юридичні особи, які реалізують сільсько-господарську, промислову продукцію та інші товари на ринках.

Ставка - для фізичних осіб - від 0,05 до 0,15 нмдг, для юридичних осіб - від 0,2 до 2 нмдг.

Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі.

3) Збір за паркування автотранспорту

Зіймається з юридичних осіб і громадян, які паркують автомобілі у спеціально відведених місцях.

Ставка - до 3% мінімальної зарплати у спеціально обладнаних місцях, до 1% - у відведених місцях.

4) Збір за видачу ордера на квартиру

За послуги, пов'язані з видачею документа, який надає право на заселення квартири.

Ставка - 30% неоподатковуваного мінімума доходів громадян.

5) Курортний збір

Це збір із громадян, які тимчасово перебувають у курортній місцевості.

Ставка податку - не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Від сплати курортного збору звільняються:

§ діти віком до 16 років;

§ інваліди та особи, які їх супроводжують;

§ учасники Великої Вітчизняної війни;

§ воїни-інтернаціоналісти;

§ учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

§ особи, які прибули за путівками та курсівками до санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, включно з містечками та базами відпочинку;

§ особи, які прибули до курортної місцевості у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

§ особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ та організацій, а також ті, котрі здійснюють подорож за маршрутними книжками;

§ чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.

6) Збір за участь у бігах на іподромі

Збір за участь у бігах на іподромі - це збір, який стягується з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змаганнях комерційного характеру.

Ставка - до 3 мінімальних зарплат за кожного коня.

7) Збір за виграш у бігах на іподромі

Збір за виграш у бігах на іподромі - це збір, який стягується адміністрацією іподромів з осіб, які виграли на іподромі у грі на тоталізаторі.

Ставка не повинна перевищувати 6% від суми виграшу.

8) Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

Збір, який стягується у виді процентної надбавки до плати, визначеної за участь у грі.

Об'єкт оподаткування - вартість білетів на участь у грі на тоталізаторі

Ставка не повинна перевищувати 5% від суми плати, визначеної за участь у грі на тоталізаторі.

9) Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей

Платниками є юридичні і фізичні особи, які мають дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного продажу і лотерей, що видається уповноваженою організацією.

Об'єкт оподаткування - вартість заявлених на місцеві аукціони, конкурсний розпродаж товарів, виходячи з їх початкової ціни або сума, на яку випускається лотерея

Ставка - 0,1% вартості заявлених товарів або суми, на яку випускається лотерея, але не більше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із кожного учасника.

10) Збір за право використання місцевої символіки

Це збір за право використання цієї символіки у комерційних цілях.

Дозвіл на використання місцевої символіки (гербу міста чи іншого населеного пункту, назви або зображення архітектурних, історичних пам'ятників і т.д.) видається уповноваженими організаціями строком на 1 рік, які і ведуть облік платників.

Об'єкт - вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Ставка - для юридичних осіб - 0,1% вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг із використанням місцевої символіки; для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю - 5 неоподаткову-ваних мінімумів доходів громадян.

11) Збір за право проведення кіно - і телезйомок

Платники - комерційні кіно - і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями, та зарубіжні організації, які проводять зйомки.

Об'єкт - фактичні витрати на проведення необхідних для здійснення зйомок додаткових заходів місцевими органами виконавчої влади

Ставка не повинна перевищувати фактичні витрати на проведення зазначених заходів.

12) Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі - це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях.

Платники - юридичні і фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари у спеціально відведених місцях

Ставка не повинна перевищувати: 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, які постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях; одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у день за одноразову торгівлю.

13) Збір з власників собак

Стягується за кожний рік.

Платниками збору являються громадяни - власники собак (крім службових), які проживають у домах державного та громадського житлового фонду і приватизованих квартирах.

Ставка не повинна перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходу громадян на момент нарахування збору.

14) Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон

Це місцевий збір, який стягується у розмірі до 0,5 нмдг. залежно від марки й потужності автомобілів, а з юридичних осіб і громадян інших держав, у тому числі й суб'єктів колишнього СРСР, - у розмірі від 5 до 50 доларів США.

Платники - юридичні особи та громадяни України. [1, 2, 3 , 7, 30]

4. ПОДАТКОВА СЛУЖБА ЯК СКЛАДОВА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Надійність та ефективність податкової системи залежать від двох факторів: раціональності побудови податкової системи і рівня організації податкової служби держави.

Податкова служба - це сукупність державних органів, які організують і контролюють надходження податків, податкових і окремих видів неподаткових платежів.

До системи органів державної податкової служби належать: вищий рівень -- Державна податкова адміністрація України; середній рівень -- державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; низовий (базовий) рівень -- державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

Основними завданнями органів державної податкової служби є:

* здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);

* внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

* прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

* формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів та єдиного банку даних про платників податків -- юридичних осіб;

* роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

* запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Органи податкової служби різних рівнів виконують різні функції. Так, на вищу ланку, тобто на Державну податкову адміністрацію України, покладаються функції організації та методичного забезпечення податкової роботи в державі, а також контроль за діяльністю податкових органів нижчого рівня.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) (середній рівень) -- виконують функції, передбачені для вищого рівня податкової служби за винятком законодавчої та методичної роботи. На середню ланку покладається організація податкової роботи в області або місті з районним поділом. Це головна ланка консультаційної роботи, яка потребує висококваліфікованих фахівців, добре обізнаних із податковим законодавством. В окремих випадках податкові адміністрації цього рівня можуть безпосередньо вести податкову роботу щодо незначного кола платників, які перебувають на обліку в цих адміністраціях. Стосовно даних платників державні податкові адміністрації областей і міст з районним поділом виконують ті ж самі функції, що й адміністрації низової ланки.

Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції (низовий рівень) безпосередньо ведуть податкову роботу щодо платників, які перебувають на обліку в цих інспекціях. Серед основних функцій низової ланки податкових органів слід назвати такі:

* здійснення контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі;

* забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів, а також здійснення реєстрації фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;