Податкова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Сутність, структура та основні принципи побудови податкової системи

2. Практика та проблематика ефективного функціонування податкової системи України

3. Шляхи удосконалення податкової системи України

Висновки

Список використаних джерел

податковий збір україна дохід

Вступ

Актуальність. Економіка України останні роки функціонує в умовах високого незбалансованого завищеного фіскального тиску. На сьогодні система оподаткування, методи збору податків та контролю за їх сплатою посилюють негативні тенденції та є основою для корупції, розвитку тіньової економіки. Це стає причиною того, що в належному обсязі не поповнюється дохідна частина бюджету, а від так скорочуються соціальні видатки та видатки розвитку, збільшується частина невдоволеного населення. Виникає брак коштів на підтримку освіти, культури, гуманізації суспільних відносин. Отже, виникає необхідність дослідження питань, пов'язаних із впливом податкової системи на основні економічні процеси, оскільки для подолання негативних тенденцій і з метою підвищення рівня ефективності оподаткування необхідне подальше удосконалення як системи оподаткування в цілому, так і окремих податків.

Призначення податкової системи, яка є відображенням і органічною складовою економічної моделі розвитку країни, полягає не лише у збиранні податків та забезпеченні дохідної частини бюджету для виконання державою своїх функцій, а й у сприянні досягненню стратегічної мети розвитку національної економіки.

Мета. Метою роботи виступає аналіз сучасних проблем функціонування податкової системи України та виокремлення основних шляхів її удосконалення.

Із логіки поставленої мети можна виокремити ряд таких завдань:

· розкрити сутність, структуру та основні принципи побудови податкової системи;

· проаналізувати діючу практику функціонування податкової системи в Україні;

· запропонувати основні шляхи удосконалення податкової системи України.

Об'єкт. Об'єктом дослідження є податкова система України її проблеми та шляхи удосконалення.

Предмет. Предметом дослідження є теоретичні й практичні засади реформування податкових відносин.

Розробленість. Вагомий внесок дослідження питань теорії та практики функціонування ефективного механізму податкового регулювання економіки зробили як зарубіжні вчені економісти Ф. Бекон, С. Брю, Т. Гоббс, Дж. Кейнс, А. Лаффер, К. Маркс, Е.Ліндаль, Д. Рікардо, А. Сміт, М. Фрідман. У вітчизняній науковій літературі дана проблема також достатньо висвітлена, зокрема комплексне дослідження даної теми можна зустріти в працях:- А. Крисоватого, С. Юрія, Б. Іванова, О. Василика, О Данілова, А. Соколовської, Л. Тарангул, В. Федосова та багатьох інших.

Інформаційною базою дослідження є Податковий кодекс України, постанови Верховної Ради України, постанов Кабінету Міністрів України з питань оподаткування. Використано статистичні і аналітичні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України. Інформаційним забезпеченням дослідження стали також монографічні дослідження і наукові статті вітчизняних і зарубіжних авторів.

Структура роботи. Курсова робота складається з 42 сторінок друкованого тексту, яка включає вступ, 3 питання, висновок та 25 позицій використаної літератури, 1 рисунок, 4 таблиці.

1. Сутність, структура та основні принципи побудови податкової системи

У науковій літературі немає єдиного підходу до визначення змісту поняття "податкова система". Найважливіші підходи, що розкривають зміст аналізованого поняття, містять такі положення [23, с. 98].

До складу податкової системи входять всі види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які встановлено чинним законодавством і запроваджено в країні.

Податковою системою визначається перелік суб'єктів, на яких покладається виконання функцій у сфері оподаткування.

Податкова система установлює порядок проведення операцій з оподаткування.

Ґрунтуючись на вищенаведених положеннях можна дати таке загальне визначення: податкова система визначає суб'єктів податкових відносин, сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) та порядок проведення операцій з оподаткування.

Податкова система - це, з одного боку, сукупність податків і зборів, що утворюють систему, побудовану згідно з визначеними принципами, прийнятими в країні з метою реалізації функцій оподаткування; з іншого - вона регламентує порядок проведення операцій з оподаткування відповідно до прийнятої системи.

Зміст і структура податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку

Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні [24, c. 10].

За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша, чим вона зручніша як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.

Рис. 1.1. Структура податкової системи України[11, с. 93]

Система оподаткування - це сукупність установлених чинним законодавством держави податків і зборів , а також механізмів і способів їх розрахунку і сплати до бюджету та інших державних цільових фондів [18, с.120].

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. Зокрема до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених Кодексом. Натомість до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Таблиця 1.1. Загальнодержавні та місцеві податки і збори України [12 ]

Податки	Збори
Загальнодержавні
1. на прибуток підприємств	1. збір за першу реєстрацію транспортного засобу
2. на доходи фізичних осіб	2. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктоводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України
3. ПДВ	3. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
4. акцизний податок	4. плата за користування надрами
5. екологічний податок	5. плата за землю
6. фіксований с/г податок	6. збір за користування радіочастотним ресурсом України
7. мито	7. збір за спеціальне використання води
	8. збір за спеціальне використання лісових ресурсів
	9. збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства (застосовується до 31 грудня 2014 року);
	10. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
	11. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природній газ для споживачів усіх форм власності
Місцеві
1. податок на нерухоме майно,відмінне від земельної ділянки	1. збір запровадження деяких видів підприємницької діяльності
2. єдиний податок	2. збір за місце паркування транспортних засобів
	3. туристичний збір

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів. База оподаткування ? це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених Податковим кодексом або законами з питань митної справи [19].

Платниками податків - визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або проводять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з Кодексом.

Згідно визначення зрозуміло, що традиційно платниками податків виступають фізичні та юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодавством. Разом з тим, є категорії платників податків, що передбачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи. Окрім того платники податків є зобов'язаними суб'єктами. На правовий статус платників податків впливає метод фінансово-правового регулювання.

Державне управління в сфері формування доходної частини бюджету об'єктивно Зумовлено необхідністю підпорядкування суб'єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулювання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямовано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов'язаних суб'єктів.

У зв'язку з цим у правовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс податкових обов'язків щодо податкових прав, які є похідними від обов'язків.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх класифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифікація закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підставами:

І. Залежно від способу організації господарської діяльності:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) іноземні юридичні особи; постійні представництва іноземних юридичних осіб;

4) юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);

5) відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

6) консолідована група платників податків.

ІІ. Залежно від податкової юрисдикції держави:

· резиденти - особи, які мають місце постійного проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);

· нерезиденти - особи, які не мають місця постійного знаходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).

Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

· постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій - в Україні це 183 календарних дні);

· джерела отриманих доходів;

· межі податкової відповідальності - повної чи обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну належність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.

Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Велика Британія, СІЛА, Росія, Україна); інші - переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Різне об'єднання цих критеріїв зумовлює неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподаткування.

ІІІ. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:

- великий платник податків - це особа (юридичний, відособлений підрозділ без статусу юридичної. особи, постійне представництво іноземної юридичної особи), сукупний валовий доход якої становить від 4 до 20 млн. грн.1;

- середній платник податків - це особа (всі платники, перераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн. грн. У встановлених законодавством випадках ці суб'єкти можуть виступати малими платниками податків;

Контролюючими органами виступають:

· Державна податкова служба 1 України є центральним органом виконавчої влади, займає рівень міністерства в ієрархії державної влади. Її очолює Голова ДПС України, якого призначає на посаду і звільняє Президент України за поданням Прем'єр-міністра.

· Митна служба України - це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій.

До основних вимоги щодо оптимальної побудови податкової системи відносять :

· Розподіл податкового навантаження повинен бути рівномірним;

· Мінімальний тиск на економічні рішення суб'єктів господарювання

· Зведення до мінімуму можливого порушення рівноваги між соціальною справедливість та економічною ефективністю

· Сприяння стабілізації економіки та економічного росту

· Зрозумілість оподаткування для всіх його учасників, справедливість управління ним

· Мінімальні затрати на управління податковою системою.

Науковий підхід у побудові ефективної податкової системи передбачає:

· системність. Потреба системності полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов'язані і органічно доповнювати один одного, при цьому не вступати в протиріччя з системою оподаткування в цілому і з окремими її елементами.

· встановлення основобудовної бази. Основобудовною базою побудови податкової системи є об'єм бюджетних видатків, оскільки податки є засобом виконання державою своїх функцій.

· формування правової бази. Податкова система є продуктом податкового законодавства, яке базується на правовій базі.

Для оптимальної побудови та функціонування податкової системи необхідно дотримуватись певних принципів серед яких:

· принцип вигоди та адміністративної зручності. Вигода в оподаткуванні означає, що втрата добробуту в результаті сплати податків мають бути сумірними для платників з тими вигодами, які вони отримують за рахунок фінансованих з податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає в тому, що податкова система має бути максимально зручною для платників і для державних структур з точки зору змісту податкової роботи і податкового законодавства;

· принцип платоспроможності декларує те, що тягар оподаткування має розподілятися згідно платоспроможності платників, вартості споживання майна. З цим принципом пов'язано горизонтальна і вертикальна рівність в оподаткуванні. Горизонтальна передбачає, що платники з однаковою платоспроможність і податковою базою сплачують однакові суми податків протягом певного періоду. Вертикальна досягається, коли платники з різною платоспроможністю сплачують різні по величині суми податків, які диференціюються відповідно до принципів соціальної справедливості.

· принцип визначальної бази. В основу побудови будь-якої податкової системи має бути закладена соціально-економічна доктрина держави, виходячи з якої в країні формується середній рівень оподаткування та частина ВВП, що перерозподіляється через бюджет з допомогою податків шляхом побудови конкретної податкової системи [19].

Отже підсумовуючи вище сказане можна зазначити, що основною метою реформування податкової системи є сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності, на цій основі задоволення державних та соціальних потреб. Податкова система повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподілу національного доходу. Реформуванню підлягають правові норми, що визначають форми, механізм регулювання. Також досить актуальними виступають питання реформування ДПС.

2. Практика та проблематика ефективного функціонування податкової системи України

Сьогодні проблема побудови ефективної податкової системи є одним з найбільш актуальних питань у процесі розвитку в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого в світі досвіду у сфері оподаткування. У 2011 році правила оподаткування платників єдиного податку зазнали істотних змін. Нові правила набрали чинності 1 січня 2012 року. Єдиний податок запроваджений з метою зменшення податкового та адміністративного навантаження на малі підприємства та стосується як юридичних, так і фізичних осіб. Класифікація платників, ставки, а також види підприємницької діяльності для відповідних груп платників єдиного податку, наведені в таблиці нижче [4]:

Таблиця 2.1. Класифікація платників, ставки, а також види підприємницької діяльності для відповідних груп платників єдиного податку

Групи	Платники	Максимальна сума річного доходу	Максимальна Кількість працівників	Види діяльності*	Ставка, %
I	Фізичні особи	150	0	Роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринкахабо господарська діяльність з надання побутових послуг населенню	1-10 **
II	Фізичні особи	1,000	10	Надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку або населенню, виробництво або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства	2-20 **
III	Фізичні особи	3,000	20	Будь які види діяльності, які не є забороненими для платників Єдиного податку *	3/5 ***
IV	Юридичні особи	5,000	50	Будь які види діяльності, які не є забороненими для платників Єдиного податку *	3/5 ***
V	Фізичні особи	20,000	Без обмежень	Будь які види діяльності, які не є забороненими для платників Єдиного податку *	5/7 ***
VI	Юридич- ні особи	20,000	Без обмежень	Будь які види діяльності, які не є забороненими для платників Єдиного податку *	5/7 ***

Юридичні та фізичні особи, що сплачують єдиний податок звільняються від сплати наступних податків:

· Податку на прибуток;

· Податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи;

· Податку на додану вартість (за винятком платників єдиного податку, що є платниками ПДВ на загальних умовах) ;

· Земельного податку;

· Плати за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

· Плати за розвиток виноградарства та хмелярства.

Фізичні особи підприємці, що сплачують Єдиний податок, також повинні сплачувати єдиний соціальний внесок (ЄСВ), нарахований на свої доходи, але не менш ніж встановлений мінімальний платіж (мінімальна місячна заробітна плата множиться на відповідну ставку ЄСВ).

Юридичні особи - резиденти України, що здійснюють підприємницьку діяльність, зобов'язані зареєструватися як платники податку на прибуток. Резиденти України є платниками податку на прибуток з доходів, отриманих як на території України, так і за її межами. Нерезиденти сплачують в Україні податок на прибуток з доходів з джерелом їх походження з території України.

Постійні представництва компаній-нерезидентів, які здійснюють господарську діяльність, також зобов'язані зареєструватися як платники податку на прибуток. Для цілей оподаткування податком на прибуток такі представництва прирівнюються до відокремлених суб'єктів господарювання.

Визначення терміну "постійне представництво", наведене у Податковому кодексі, в основному, відповідає визначенню постійного представництва у розумінні ОЕСР, але також включає в себе і діяльність з надання послуг у разі надання таких послуг в Україні протягом не менше 6 місяців упродовж будь-якого 12-місячного періоду.

Інші групи платників податку на прибуток Податковим кодексом України не передбачені.

Прибуток, що підлягає оподаткуванню, визначається шляхом зменшення суми оподатковуваного доходу на собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт,послуг) та інших операційних витрат. Для цілей оподаткування доходи та витрати визнаються, виходячи із принципів бухгалтерського обліку, які базуються на національних та міжнародних стандартах бухгалтерського обліку, якщо інше прямо не передбачено нормами Податкового кодексу.

Вартість матеріальних та нематеріальних активів підлягає амортизації. Для цілей нарахування амортизації Податковий кодекс визначає 16 груп основних засобів та 5 груп нематеріальних активів, а також мінімальний строк їх корисного використання та методи розрахунку сум. Сума амортизації по матеріальних і нематеріальних активах нараховується по кожному об'єкту окремо.

Відповідно до норм Податкового кодексу деякі (окремо визначені) витрати не включаються до складу податкових витрат або мають певні обмеження щодо такого включення.

Витрати, що не враховуються при визначені об'єкту оподаткування включають в себе, зокрема:

· Витрати, не пов'язані з господарською діяльністю платника податку;

· Витрати, які не підтверджені відповідними первинними документами бухгалтерського обліку;

· Дивіденди;

· Авансові платежі;

· Штрафи та пені.

Також існують обмеження щодо віднесення до витрат роялті, інжинірингових, маркетингових та рекламних послуг при сплаті за такі послуги на користь нерезидентів. Так, роялті та консультаційні, маркетингові і рекламні послуги, сплачені на користь нерезидентів, підлягають включенню до витрат в податковому обліку в межах 4% виручки від реалізації, отриманої у попередньому звітному році. При цьому, при виплаті нерезиденту, який має офшорний статус, такі витрати у повному обсязі не підлягають включенню до складу витрат.

Крім вищевказаних обмежень, роялті, які виплачуються нерезидентам, також не підлягають включенню до витрат в податковому обліку, якщо:

1. одержувач доходу не є фактичним одержувачем доходів;

2. виплата проводиться щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України;

3. роялті не підлягають оподаткуванню в країні резиденства особи-отримувача.

Витрати на інжинірингові послуги, що сплачуються нерезиденту (за винятком тих, які нараховані на користь постійних представництв нерезидентів), підлягають врахуванню у складі витрат в межах 5% від митної вартості імпортованого обладнання. При цьому, отримувач платежів має бути бенефіціарним власником таких доходів і не повинен мати офшорний статус.

Будь-які платежі на користь нерезидентів, які мають офшорний статус, підлягають включенню до витрат у розмірі 85% від їх загальної суми, за винятком вищезгаданих платежів, які не підлягають включенню до витрат у повному обсязі.

Податковий Кодекс передбачає певні обмеження щодо віднесення до складу витрат процентів, у разі їх виплати на користь нерезидентів.

Це обмеження застосовується, якщо отримувач (компанія - нерезидент) відповідає наступним критеріям:

* Компанія-нерезидент володіє щонайменш 50% статутного фонду української юридичної особи, або

* Нерезидент є пов'язаною стороною компанії-нерезидента, згаданої вище.

У цьому випадку, спеціальна норма Податкового кодексу передбачає, що проценти підлягають віднесенню до витрат в межах процентних доходів, отриманих компанією-резидентом, плюс 50% від оподатковуваних доходів, отриманих з інших джерел без врахування суми таких отриманих процентів. У випадку, якщо проценти, що виплачуються, перевищують дозволений ліміт, сума такого перевищення може бути віднесена до витрат у майбутніх податкових періодах в межах ліміту таких періодів.

Правила трансфертного ціноутворення (TЦ) застосовуються до операцій з:

· пов'язаними сторонами;

· нерезидентами;

· особами, що застосовують нульову або знижену ставку оподаткування;

· платниками податку, які застосовують спеціальні податкові режими.

Трансфертне ціноутворення також застосовується при оцінюванні отриманих доходів та понесених витрат у зв'язку здійсненням бартерних операцій.

Ціна договору вважається такою, що відповідає правилам трансфертного ціноутворення, якщо не буде доведено протилежного.

Обов'язок доведення фактів порушення ціноутворення покладається на податкові органи. Податковий кодекс допускає відхилення між контрактною та справедливою цінами на рівні 20%.

Податковий кодекс передбачає п'ять методів визначення звичайної ціни,використовуючи однакові з ОЕСР підходи до цього питання.

Платники податків, які підпадають під визначення великих платників, можуть заздалегідь узгодити звичайні ціни по операціях з окремими контрагентами у відповідних угодах з податковими органами.

Як правило, збитки повинні бути перенесені до витрат наступних звітних періодів без обмежень.

Однак, згідно зі змінами, внесеними в 2012 році, збитки, що накопичені станом на 31 грудня 2011 року можуть бути включені до складу витрат в рівних частках у розмірі 25% на рік протягом 2012-2015 рр. Залишок непогашеної у такому порядку суми, враховується у наступних періодах до повного погашення такого від'ємного значення.

Можна також очікувати, що певні обмеження можуть бути введені і в майбутніх звітних періодах.

Декларування податкового збитку протягом 4-ьох поспіль податкових періодів (календарних кварталів) може слугувати підставою для проведення позапланової податкової перевірки.

Існують певні обмеження щодо перенесення на наступні звітні періоди збитків, понесених в результаті операцій з цінними паперами. Більш детальну інформацію з цього питання можна знайти нижче в розділі "Спеціальні правила для оподаткування доходів, отриманих від операцій з цінними паперами".

Основна ставка податку на прибуток:

* 19% - починаючи з 1 січня 2013 року;

* 16% - починаючи з 1 січня 2014 року.

Окремі платники можуть застосовувати нульову ставку оподаткування з податку на прибуток.

Також Податковий кодекс передбачає, що доходи платників податків, які працюють у певних галузях, звільняються від сплати податку на прибуток терміном на 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року. Зокрема, такими галузями є (список не є вичерпним):

· Сфера готельних послуг (тільки для 3, 4 і 5-ти зіркових готелів);

· Легка промисловість (крім підприємств, які працюють на давальницькій сировині);

· Електроенергетика (виробництво електроенергії, виключно з відновлювальних джерел енергії);

· Суднобудівна промисловість;

· Літакобудівництво;

· Виробництво сільськогосподарських машин.

Починаючи з 01 січня 2013 року та протягом наступних 10 років платники податку, які реалізують окремі інвестиційні проекти, у разі відповідності ряду критеріїв, зможуть користуватися наступними пільгами з податку на прибуток:

* з 1.01.2013 до 31.12.2017 ставка податку складатиме 0%,

* з 01.01.2018 до 31.12.2022 ставка податку - 8%

* після 1 січня 2023 ставка податку - 16%.

Для застосуванню пільги підприємства повинні відповідати визначеним критеріям, які включають в себе вимоги щодо розміру інвестицій, кількість створених робочих місць, розмір заробітної плати і т.д.

Ще однією вимогою є те, що суми вивільнених коштів у зв'язку із застосуванням пільгового режиму, платник податку повинен спрямовувати на ремонт техніки та обладнання, розширення виробничих потужностей, впровадження нових технологій і т.д.

Дивіденди нараховуються емітентом корпоративних прав та виплачуються власнику таких корпоративних прав, виходячи з чистого прибутку, розрахованого за даними бухгалтерського обліку, незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами податкового обліку.

Виплата дивідендів зобов'язує емітента перераховувати до Державного бюджету авансовий внесок з податку на прибуток за основною ставкою від суми виплачених дивідендів та без зменшення такої суми на суму авансового внеску.

Авансовий внесок враховується емітентом-платником податку на прибуток при сплаті такого податку за відповідний звітний період.

Якщо авансовий внесок перевищує суму нарахованого податку, то сума, що залишилася, може бути врахована у зменшення податку на прибуток в майбутніх періодах. Податковий кодекс також передбачає деякі винятки з цього правила. У разі, якщо підприємство-резидент отримує дивіденди від інших українських компаній, отримана сума дивідендів не оподатковується.

Дивіденди, отримані від нерезидентів, оподатковуються за загальною ставкою. Однак, якщо платник-нерезидент перебуває під контролем українського суб'єкта господарювання - дивіденди не оподатковуються податком на прибуток в Україні.

Термін під "контролем" означає, що корпоративні права, якими володіє український суб'єкта господарювання, перевищують щонайменше 20% статутного фонду платника і він має прямий чи опосередкований вплив на діяльність суб'єкта господарювання шляхом вирішального впливу на рішення, що приймаються керівництвом такого платника і т.д.

Починаючи з 01.01.2013 р. вступили в дію нові правила подачі звітності та сплати податку.

В залежності від розміру доходів платників податку нові правила передбачають щомісячну сплату авансових внесків до Держбюджету та річну звітність замість щоквартальної, а саме:

· платники податків з доходом, що перевищує 10 млн. грн. на рік сплачують податок щомісяця в розмірі 1/12 з суми податку на прибуток за попередній рік;

· новостворені підприємства та такі, річний дохід яких менше 10 млн. гривень подають податкову декларацію та сплачують податок на прибуток 1 раз на рік;

· у випадку, якщо особа сплачує щомісячні авансові платежі не отримуючи прибутку або зазнаючи збитків, протягом 1 кварталу звітного року, вона може почати сплачувати податок відповідно до квартальної декларації, без перерахування авансових платежів.

· Якщо особа не мала прибутку або отримала збитки в попередньому звітному році, їй необхідно подати податкову декларацію та сплатити податок на прибуток, виходячи із результатів діяльності за квартал.

Податковим кодексом передбачені наступні терміни подання податкових декларацій та сплати податку на прибуток:

· щоквартальні податкові декларації повинні бути подані протягом 40 календарних днів після закінчення звітного кварталу, річний звіт - протягом 60 календарних днів.13

· встановлений термін сплати податку складає 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання декларації

· щомісячні авансові внески сплачуються у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік.

З метою оподаткування цінні папери поділяються на цінні папери, що перебувають в обігу на фондовій біржі, та такі, що не перебувають в обігу на фондовій біржі.

Платник податків зобов'язаний вести окремий облік фінансового результату за операціями з цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі, окремо від фінансового результату за операціями с цінними паперами, що не перебувають в обігу на фондовій біржі.

Якщо доходи, отримані від продажу цінних паперів перевищують витрати, понесені у зв'язку з їх придбанням, прибуток оподатковується за ставкою 10%.

Якщо за результатами операцій з продажу цінних паперів, що перебувають в обігу на фондовій біржі отриманий збиток, він може бути врахований при оподаткуванні майбутніх доходів від операцій з такими цінними паперами без обмеження.

Однак, якщо збитки понесені у відношенні операцій з цінними паперами які не перебувають в обігу на фондовій біржі, такі збитки розподіляються на наступні три роки. Прибутки, отримані від операцій з цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі, не можуть бути зменшені на збитки від операцій з цінними паперами, що не перебувають в обігу на фондовій біржі, і навпаки.

Наведені вище правила не поширюються на емітентів цінних паперів за операціями з розміщення, погашення, викупу, конвертації та повторного їх продажу, а також векселедавців, заставодавців та інших осіб, що видали ордерний або борговий цінний папір, при видачі та погашенні даних цінних паперів.

Збитки за операціями з цінними паперами, накопичені станом на 01.01.2013 не можуть бути перенесені.

Також по операціях з продажу цінних паперів запроваджений специфічний акцизний податок.

Різні умови продажу цінних паперів передбачають застосування різних ставок цього податку, а саме:

* 0% від суми операції з деривативами на фондовій біржі;

* 0,1% від суми операції з продажу поза фондовою біржею цінних паперів, що перебувають у біржовому реєстрі;

* 1,5% від суми операції з продажу цінних паперів поза фондовою біржею, що не перебувають у біржовому реєстрі;

* 85 грн. за укладений дериватив (контракт) поза фондовою біржею.

Платниками податку є:

* фізичні особи-резиденти, які отримують доходи як з джерелом їх походження з України, так і іноземні доходи;

* фізичні особи-нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з України;

* податкові агенти

Нерезидентом вважається особа, яка не має дозволу на проживання в Україні.

Податковий кодекс передбачає наступні правила та критерії, за якими може бути визначений статус резиденства фізичної особи, а саме:

а. Місце проживання;

б. Постійне місце проживання;

в. Центр життєвих інтересів;

г. Перебування в Україні не менше 183 календарних днів протягом податкового (календарного) року.

Існують дві базові ставки ПДФО: 15 і 17%. Ставка 17% застосовується до суми перевищення місячного отриманого доходу над десятикратним розміром мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня звітного року.

Окремі види доходів підлягають оподаткуванню за іншими встановленими ставками:

Таблиця 2.2. Ставка податку на вид доходу

Вид доходу	Ставка податку, %
Проценти*	5
Роялті	15 (17)
Дивіденди	5
Дохід, отриманий в результаті продажу нерухомості не більше 1 разу на рік	Не оподатковується
Дохід, отриманий в результаті продажу нерухомості більше ніж 1 раз на рік	5
Дохід, отриманий в результаті продажу автомобіля, мотоциклу, скутеру не більше 1 разу на рік	0**
Доходи від продажу рухомого майна	5
Спадщина, отримана від близьких родичів	0
Інша спадщина	5
Спадщина, отримана від нерезидента	15 (17)
Іноземний дохід	15 (17)
Дохід, отриманий нерезидентом	За ставками, передбаченими для нерезидентів

Особи, що сплачують податок з доходів фізичних осіб за таких осіб визнаються податковими агентами такої особи і несуть відповідальність за нарахування та утримання сум податку. У випадку, коли дохід отриманий не від податкового агента, особа, яка отримала такі доходи, зобов'язана сплатити податок самостійно.

Податковий кодекс зобов'язує платників податків подавати річну декларацію про майновий стан та доходи у наступних випадках:

- платник податку отримує доходи не від податкових агентів;

- платник податку отримує доходи від двох і більше податкових агентів, і при цьому, загальна річна сума оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) такими податковими агентами, перевищує 120-ти кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року;

- платник податку отримує доходи від операцій з інвестиційними активами (цінні папери, корпоративні права і т.п.).

Декларація подається до 1 травня року, наступного за звітним. Оплата повинна бути здійснена до 1 серпня року, що настає за звітним.

Податкові доходи Державного бюджету України на 2013 рік можна представити у вигляді таблиці в якій детально розписані всі надходження грошей в бюджет України [5]:

Таблиця 2.2. Податкові доходи Державного бюджету України на 2013 рік

Код	Найменування згідно з класифікацією доходів бюджету	Всього (грн.)	Загальний фонд (грн.)	Спеціальний фонд (грн.)
10000000	Податкові надходження	300780074,3	278602454,3	22177620,0
11000000	Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості	64839742,3	63559742,3	1280000,0
11010000	Податок на доходи фізичних осіб	8203742,3	8203742,3
11020000	Податок на прибуток підприємств	56636000,0	55356000,0	1280000,0
13000000	Збори та плата за спеціальне використання природних ресурсів	13771436,6	13771436,6
13010000	Збір за спеціальне використання лісових ресурсів	102376,8	102376,8
13020000	Збір за спеціальне використання води	656722,2	656722,2
13030000	Плата за користування надрами	13012337,6	13012337,6
13030100	Плата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення	913102,5	913102,5
13030400	Плата за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони	99084,8	99084,8
13030700	Плата за користування надрами для видобування нафти	5479836,5	5479836,5
13030800	Плата за користування надрами для видобування природного газу	4391922,4	4391922,4
13030900	Плата за користування надрами для видобування газового конденсату	2128391,4	2128391,4
14000000	Внутрішні податки на товари та послуги	195328120,0	179328000,0	16000120,0
14010000	Податок на додану вартість	154576120,0	151721000,0	2855120,0
14010100	Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)	100602120,0	98397000,0	2205120,0
14010200	Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами	-59500000,0	-59500000,0
14010300	Податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів	112824000,0	112824000,0
14010700	Податок на додану вартість, що сплачується юридичними особами при здійсненні ними операцій з постачання власної виробленої продукції (молока, молочної сировини, молочних продуктів, м'яса, м'ясопродуктів, іншої продукції переробки тварин (шкур, субпродуктів, м'ясо-кісткового борошна), виготовленої з поставлених молока або м'яса в живій вазі сільськогосподарськими підприємствами, іншими юридичними і фізичними особами, у тому числі фізичними особами - підприємцями, які самостійно вирощують, розводять, відгодовують продукцію тваринництва	650000,0		650000,0
14020000	Акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції)	30724000,0	25939000,0	4785000,0
14030000	Акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції)	10028000,0	1668000,0	8360000,0
15000000	Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції	15324000,0	12550000,0	2774000,0
15010000	Ввізне мито	15075000,0	12301000,0	2774000,0
15020000	Вивізне мито	249000,0	249000,0
17000000	Рентна плата, збори на паливно-енергетичні ресурси	7316292,4	7316292,4
17010000	Рентна плата	2407460,5	2407460,5
17010700	Рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України	2168909,2	2168909,2
17010800	Рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами територією України	164744,1	164744,1
17010900	Рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України	73807,2	73807,2
17050000	Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками	2500000,0	2500000,0
17060000	Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності	2408831,9	2408831,9
19000000	Інші податки та збори	4200483,0	2076983,0	2123500,0
19010000	Екологічний податок	2123500,0		2123500,0
19060000	Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства	1180000,0	1180000,0
19070000	Збір за користування радіочастотним ресурсом України	896278,0	896278,0
19090000	Податки та збори, не віднесені до інших категорій	705,0	705,0

На даний момент не існує моделі ідеальної податкової системи, яка позбавлена будь-яких недоліків.

Громадяни країни завжди незадоволені тим, що повинні сплачувати податки, але оскільки держава не в змозі ефективно функціонувати за відсутності податкового механізму, вона повинна створити такі умови, які не будуть руйнівними для добробуту агентів. Адже податки - це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Тому теоретики й практики працюють над тим, аби створити таку податкову систему, яка б забезпечила оптимальне конкурентне середовище для бізнесу, й одночасно була ефективним фіскальним інструментом.

Постановка проблеми. Сучасна податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які є системними.

По-перше, витрати платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються надмірно високими.

По-друге, відсутність стабільного регулювання оподаткування, а діюча нормативно-правова база непрозора та заплутана.

По-третє, багаторазове оподаткування (оподатковуються дохід, додана вартість, справляються акцизний збір, обов'язкові відрахування до спеціальних фондів), високі ставки деяких податків, переважно фіскальний характер податкової системи створюють несприятливі умови для підприємництва та стримують економічну активність.

До того ж прийняття Податкового кодексу є дещо поспішним, а тому і зміст його потрібно постійно удосконалювати. надзвичайно актуальним завданням вирішення питань, які потребують наукових досліджень, розробка принципів кодифікації податкового законодавства і удосконалення податкового механізму.

3. Шляхи удосконалення податкової системи України

Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у період переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення господарства, чільне місце посідає створення ефективної системи оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава, податкові органи, так і платники податків. Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.[3]

Діюча сьогодні в Україні система оподаткування формувалась протягом багатьох років. Вона відіграла свою позитивну роль на етапі становлення України як незалежної держави. Однак подальший розвиток ринкових відносин та поглиблення ринкових перетворень все більше підкреслюють наявні в ній недоліки. На жаль, поки що діюча система оподаткування є не зовсім досконалою і не повністю відповідає вимогам часу. Сьогодні ще існують неузгодженості та протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність, безсистемне надання пільг та перекручування суті окремих видів податків. Податкова система в кожній країні є основою економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним важелем реалізації державної економічної політики. В умовах формування ринкової економіки виконання доходної частини Державного бюджету України є одним із актуальних завдань, успішне вирішення якого створює сприятливі умови для суспільного розвитку.

Діюча система оподаткування сьогодні не задовольняє ні державу, ні платників податків.

Цілий ряд прорахунків та перекосів, які були допущені при її створенні, призвели до того, що податки не виконують повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої функцій.

Сфера матеріального виробництва практично задушена податками, що веде до скорочення оподатковуваних оборотів, а значить, і до зменшення бюджетних надходжень.

У результаті функціонуюча податкова система замість стимулювання виробництва спричиняє його скорочення, а замість поповнення доходної частини бюджету - призводить до його зубожіння.

Суть проблеми полягає в тому, що при створенні цієї системи не було повною мірою враховано теоретичні принципи оподаткування, виведені на підставі багатовікового досвіду. Тому треба проаналізувати відповідність функціонуючої в Україні системи оподаткування існуючим теоретичним принципам:

1) податки повинні рівномірно розподілятися між джерелами доходів, а кожен окремий податок повинен однаково припадати на те джерело, на яке він спрямований;

2) час сплати, спосіб сплати і розмір податку повинні бути чітко визначені;

3) податок повинен стягуватись у такій формі і таким способом, які найбільш зручні для платника;

4) податок повинен стягуватись таким чином, щоб на його вилучення витрачалось якомога менше грошей зверх того, що надходить до Державного казначейства. Зібрані кошти повинні залишатись якнайменше у руках збирачів.

Застосування першого принципу в Україні можна проаналізувати на прикладі податків на споживання (ПДВ, акцизний збір, мито). Ці податки повинні впливати на всі джерела доходів. Але тут слід врахувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони знову ж таки впливають не на всі джерела доходів однаково, а в основному на заробітну плату.

Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить, і обсяги виробництва товарів народного споживання.

І знову ж завдячувати треба саме нерівномірному розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але, очевидно, при розробці ставок оподаткування необхідно брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення, згасає й виробництво. Слід також зазначити, що незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України не з'явилася з повітря. Вона будувалася і будується на основі небагатого власного і зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувався досвід країн з розвинутою ринковою економікою, в яких, як відомо, питання "сколочування" первинного капіталу для підйому виробництва не стоїть. У нас картина протилежна. І ми повинні дати зелене світло процесу правового та легального накопичення капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Інакше не можна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом. [1]

Стосовно сучасного стану, і зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, яке враховувалось багатьма теоретиками при поясненні цього визначення - до того, як почнеться період дії того чи іншого податку. А у цьому наша держава допускає значні порушення. Протягом всього періоду незалежності час від часу вводились у дію ставки податків заднім числом. Аналогічна справа з введенням чи скасуванням деяких пільг та інше. Закони в галузі оподаткування спішно приймались, починали діяти, а їх публікація провадилась з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли законодавчі акти вже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були зроблені й надходили до виконавців через тижні, а то й через місяці.

Все це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що призводить до великих труднощів в роботі фінансового апарату підприємств. Тому платник повинен завчасно бути проінформований про підготовку, ведення в дію чи зміну податкового законодавства.

У питаннях зручностей терміну та способів утримання податків справи у нас порівняно непогані. Щодо останнього принципу, потрібно уточнити два таких моменти:

1) податок може вимагати від платника більшу кількість грошей, ніж та, що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат чиновників-збирачів;

2) високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і зайнятості у ньому, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення.

Звертаючись до засад управління податками, визначених свого часу можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно працюють у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, часті зміни розмірів ставок мита та акцизів, досить високі тарифи відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування, відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з громадян тощо. Не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів. Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах.[2]

Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато нарікань із боку платників податків - це досить часті перевірки їхньої діяльності працівниками податкових органів та інших державних структур.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб'єктами господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає свого функціонального призначення не можна.

Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а також до скорочення податкової бази. Тому важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться принципу фіскальної достатності, який полягає в здійсненні податкової політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на проголошену економічну доктрину. Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні його доходам і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження ляже на законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості ухилятися від оподаткування.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн.

Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переваження справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевою продукцією іноземних фірм, тощо.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів.

Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування, на мою думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки і збори. Річ у тім, що на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу спрямувати додаткові кошти на розв'язання економічних і соціальних проблем регіонів.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегулювати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування. Сплата податків має носити обов'язковий характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.