Еволюція розвитку податкової системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА

Повідомлення

на тему:

Еволюція розвитку податкової системи в Україні

Підготувала :

Студентка 42-З групи

Гуляр Ольга

Умань 2012

Вступ

Податкова система відіграє провідну роль у формуванні доходів держави. У державному бюджеті України саме на податки припадає більша частина доходів (приблизно 85%). В умовах ринкової економіки бюджетні надходження залежать від результатів діяльності суб'єктів господарювання. Тому раціонально організована система оподаткування повинна стимулювати господарську і підприємницьку ініціативу, бути простою і зрозумілою для всіх громадян держави, забезпечувати ефективність процесу стягнення податків. Крім цього, вона повинна бути стабільною.

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів, але й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Як свідчить зарубіжна практика, держава може використовувати податкову систему для перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювати деякі види діяльності. Свідоме використання податків для досягнення визначених цілей відбувається в рамках податкової політики. Податкова політика являє собою систему урядових заходів для досягнення поставлених перед суспільством завдань за допомогою податкової системи країни.

оподаткування дохід держава бюджет урядовий

Еволюція розвитку податкової системи в Україні

Податкова система є одним із ключових чинників впливу на економічний розвиток держави. Історія виникнення податків досить давня, оскільки вони зародились ще на початку перших цивілізацій. Розвиток суспільства істотно вплинув на зміну податкових систем, оскільки змінювались функції податків, їх фома, завдання. Із утворенням державних формувань система оподаткування набувала більш чіткого характеру.

Етапи еволюції вітчизняної податкової системи проходили в межах історичних періодів розвитку: Київської Русі; Галицько-Волинського князівства, Великого Князівства Литовського, Української козацької держави, Запорізької Січі, перебування український земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, Радянської України, Незалежної України.

В часи Київської Русі (VIII ст.) податки існували у вигляді безсистемних платежів, що мали переважно натуральну форму і називалися данина, подимне, полужне, полюддя тощо [9]. Данину, що стягувалась на утримання княжого двору, сплачували здебільшого продуктами сільського господарства й промислів [5]. Близько 1/3 зібраної данини князь брав на свої особисті потреби, а решта йшла на утримання дружини, органів управління, ведення війни. До прямих податків також належали дари та оброк.

Найхарактернішою особливістю феодальної податкової системи, що виявлялась під час збирання данини, була неврегульованість розмірів та періодичності збирання податків, їх величезна кількість i різнорідність. - Випадковість i свавілля поборів, збирання їх особами, що мали особисту зацікавленість в максимальному доході. Все це зумовило значні зловживання, результатом яких були заворушення i навіть повстання.

У 947 р. княгиня Ольга здійснила першу реформу податкової системи України - започаткувала стабільне стягнення податків. Правнук Ольги - князь Ярослав Мудрий - склав перший писемний звід законів - знамениту "Руську правду", складовою частиною якої був i "Покон вірний", яким детально регламентувалася система оподаткування [10, с. 23-40]. Разом з тим варто зазначити, що навіть у ті часи були виділені категорії людей, які звільнялися від сплати данини. До них належали дружинники, князівські слуги, духовенство [1, с. 95]. З появою "Руської правди" князя Ярослава Мудрого було законодавчо закріплено сплату непрямих податків, що були важливим джерелом князівських прибутків, які існували у формі торгових і судових зборів (мита) [9].

Після хрещення Русі було впроваджено обов'язкову церковну "десятину". З плином часу цей податок перетворився на добровільні благодійні пожертви на користь церкви. Однією з характерних особливостей розвитку феодальних відносин на Галицько-Волинських землях було виділення серед феодалів дуже сильної і впливової боярської верхівки, яка на зміну відробітковій ренті встановила продуктову ренту. За такої форми ренти безпосередній виробник стає більш самостійним і дістає змогу створювати деякий надлишок понад ту кількість продуктів, яка задовольняє його необхідні потреби [5].

У першій половині ХІІІ ст. роздроблена Київська Русь була завойована татаро-монголами, які встановили на деяких землях свою податкову систему і для стягнення податків періодично здійснювали переписи населення, господарств та майна. Усе чоловіче населення змушене було платити на користь завойовників спеціальний грошовий податок - "вихід" з кожного чоловіка та з кожної голови худоби. Крім того, збирачі податків "баскаки" стягували натуральну данину ("татарщину", "ям", "тамгу" тощо), призначали примусові роботи тощо. Проте податковий тягар на цих українських землях був слабшим, ніж на тих, де управляли українські князі і бояри [3, с. 248].

Внаслідок міжусобиць в Золотій Орді поширився політичний контроль Великого Князівства Литовського на всю Південно-Західну Русь. Руські землі становили 9/10 загальної площі князівства і мали великий вплив на суспільно-політичне й культурне життя Великого Князівства Литовського. Тут зберігалась податкова система періоду Київської Русі та діяли закони "Руської правди" аж до другої половини XVI ст., коли ці землі внаслідок Люблінської унії Великого Князівства Литовського з Польщею (1569 р.) увійшли до складу Речі Посполитої [8, с. 129].

Згодом польські феодали поширили своє панування на більшу частину України, а на українських землях була введена польська податкова система, за якою шляхта і маєтки католицької церкви були звільнені від оподаткування. Коронний скарб поповнювався лише прибутками із зобов'язань сільського та міського населення, з королівських земель та самоуправління міст. Найширші маси сільського і частково міського населення були зобов'язані до панщини, натуральної данини і грошових чиншів та інших оплат безпосередньо своїм панам (шляхті). З XVI ст. під впливом польської правої системи відбувається еволюція права землеволодіння селян, у зв'язку з чим селянська земля починає належати панам або державі.

У кінці XVI ст. - на початку XVII ст. широкого розповсюдження в Речі Посполитій, зокрема в Україні, набула практика здавання збирання надзвичайних і міських податків в оренду. Подібна ситуація значно збільшила нерівність і зловживання під час збирання податків, адже орендарі намагались зібрати не лише суму, яка йшла до коронної казни, а й значні кошти для себе [8, с. 247].

Наприкінці XV ст. на історичну арену вийшло козацтво, яке відіграло значну роль в економічному розвитку українських земель. Запорізька Січ мала свою власну податкову систему, особливістю якої було те, що вона одночасно включала до свого складу: традиційні, характерні для нашого народу фіскальні інструменти з минулого; запозичені елементи; оригінальні, що були лише в козацькій державі. Під час формування козацької податкової системи використовували досвід Київської Русі та Великого Князівства Литовського [2]. Її основними складниками були військовий оклад, мито, господарська частина та кладове, торговельні акцизи ("торгове"), куфовий збір, податок із шинків, подимне, руга та роговщина.

За часів Б. Хмельницького з кожного двору вільних військових сіл і містечок збирали 4 таляри чиншу для купівлі військових припасів, а також 2-3 злотих з дому для гетьмана. З 1665 р. почали збирати податок з млинів в обсязі третини помолу для утримання російських гарнізонів, який сплачувало все працездатне населення; податки з різних промислів; з продажу хліба, різних продуктів, худоби та інші види податків (за перевіз через ріки, з весіль, на утримання ратуш тощо). У 1783 р. було встановлено подушний податок сумою 1 крб. 20 коп. за рік з селян і козаків та 72 коп. з поміщицьких і монастирських селян (для порівняння 70 коп. у корчмі коштувало відро меду) [4, с. 345].

За царювання імператриці Катерини II на українських землях було встановлене "подушне", що сплачувалося грішми і стягувалось у визначених розмірах із ревізьких душ, які значилися у сільських чи міських громадах під час одного з переписів населення, так званих ревізій. Такі переписи проводили нерегулярно й нечасто. Однак зміни кількості населення жодним чином не позначалися на зменшенні сум податків. Непомірна величина цього податку змушувала найбідніші верстви населення (селян) продавати останнє майно, аби його сплатити. Так тривало аж до 1859 р., коли було створено комісію для перегляду податків і зборів, члени якої одностайно дійшли висновку, що лише скасувавши "подушну подать", можна істотно покращити систему прямого оподаткування [6].

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років минулого століття в українських селах існувала система натурально-продуктових та грошових повинностей селян. Особливості оподаткування селянських господарств в Україні у цей період випливали з класового принципу податкової політики радянської держави, її фіскального характеру. Єдиний сільськогосподарський податок офіційно визначали однією з форм повинностей населення. Причому сума цього податку автоматично збільшувалася зі зростанням дохідності з ріллі, від продажу худоби, городини, продуктів садівництва. Існувала також специфічна форма селянських повинностей - самообкладання.

Податкова система 20-30-х р.р. унеможливлювала індивідуальне господарювання, адже була побудована таким чином, аби на заможних селян (куркулів) припадав найбільший податковий тиск. Це все пригнічувало розвиток індивідуального підприємництва, що частково позначилось на сучасному економічному стані України, адже у свідомості наших громадян ще залишились стереотипи господарювання тих часів, а також боязнь до самостійного підприємництва і прийняття управлінських рішень. Проте вражає ефективністю система штрафних санкцій, що застосовувались до неплатників податків.

В роки революції і громадянської війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

У роки Другої світової війни податки в розрахунку на душу населення зросли більш ніж утроє, вартість життя - на 72 %. Надалі фінансова система Радянського Союзу еволюціонувала в напрямі діаметрально протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Поряд з податками вона активно використовувала адміністративні методи вилучення прибутків. Повна централізація грошових засобів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань поступово зумовили фінансову кризу.

Після проголошення Україною незалежності почалася кропітка робота зі створення власної податкової системи. Вагомий вклад у розроблення власної концепції системи оподаткування вніс Закон України "Про систему оподаткування", прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 р. [7].

За всю історію формування податкової системи України податки мали різні форми та види, але кожен з них вніс свій вклад у процес формування економіки нашої держави. На основі цього можна виділити ряд позитивних та негативних моментів, які слід використати в процесі удосконалення існуючої системи оподаткування.

Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи -- з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану.[1]

Податкова система сучасної України

· підсистема оподаткування юридичних осіб;

· підсистема оподаткування фізичних осіб;

· збори в державні цільові фонди.

Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв'язку між собою, їх складають одні структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.

Формування відособленої самостійної податкової системи України почалося ще в рамках колишнього СРСР. У 1991 році був прийнятий Закон УРСР «Про систему оподаткування». У цьому законі був приведений перелік загальнореспубліканських податків, зборів і обов'язкових платежів, стягнутих з юридичних і фізичних осіб. Згодом у цей Закон був внесений ряд змін і доповнень.[2]

У 1997 році був прийнятий Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про систему оподаткування», у якому була викладена нова редакція Закону «Про систему оподаткування». Відповідно до даного Закону в Україні стягуються:

· загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

· місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Податкова система України визначена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий уперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був ухвалений у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992--1993 рр. Нині діє редакція з доповненнями до Закону, прийнята в 1997 р. Він містить перелік податків та інших обов'язкових платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.

Чинне в Україні податкове законодавство передбачає, по суті, дворівневу систему їх встановлення: загальний закон, у якому встановлюється сукупність податків, та закони з конкретних видів податків. При цьому окремі види податків і обов'язкових платежів у законодавчому порядку не були відрегульовані. У зв'язку з цим розроблено і підготовлено до затвердження «Податковий кодекс», як єдиний законодавчий акт, що регулює усю податкову систему.

Загалом чинна в Україні податкова система відповідає міжнародними стандартам оподаткування. Основна її відмінність полягає в тому, що у структурі податкових надходжень поки що провідна роль належить платежам підприємств, а податки з громадян становлять менш як 20%.

Висновки

Збір податків - виключне право держави, жоден інший суспільний інститут не має такого права. Адже держава є політичною організацією, яка представляє все населення на певній території на відміну від будь-якої іншої організації, що діє в суспільстві і представляє окремі локальні групи інтересів за ознакою. Тому держава повноважна встановлювати і збирати податки з усіх суб'єктів (фізичних і юридичних осіб), що перебувають на її території, як певну плату за послуги, які вона надає суспільству, забезпечуючи ті чи інші спільні потреби всіх громадян. Податки - основа формування бюджету країни, а отже і фінансування цілої низки суспільно необхідних галузей життя - освіти, науки, культури, медицини, соціальних та економічних програм тощо, утримання державного апарату. Світова практика збирання податків накопичила величезний обсяг знань у податковій сфері. Практика податкової системи України функціонує і розвивається в одному напрямі з податковою практикою інших держав світу, що розвиваються. Аналізуючи історичне минуле, зазначимо, що за певних обставин податки можуть бути вирішальним чинником розвитку суспільства в цілому - допомогати йому виходити з кризового стану, або, навпаки, - призводити до кризу, зміцнювати існуючу владу чи спричиняти її падіння.

У різні періоди розвитку суспільства змінювались не лише види податків і форми їх стягнення, але і ставлення до них. Податки стають ефективним знаряддям втілення державної політики з питань економіки та соціального розвитку. Дослідження еволюції податкової системи України повинно використовуватись для створення ефективної системи оподаткування, оскільки часто сьогодні повторюються ті ж самі помилки і прорахунки, які вже не раз негативно впливали на економічний розвиток нашої держави.

Література

1. Бадида М. Історії оподаткування на землях України до 1991 р. / М. Бадида // Збірник наукових праць Академії ДПС України. - 2000. - 4 (10). - С. 95-102.

2. Британська Н.Н. Податкова система Запорізької Січі / Н.Н. Британська, Д.В. Шпильова, К.Г. Синиченко. [Електронний ресурс]. - Доступний з intkonf.org/britanska-nn-shpilova-dv-sinichenko-kg-podatkova-sistema-zaporizkoyi-sichi/.

3. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України / М.С. Грушевський. - К. : Вид-во "Лібра", 1992. - 544 с.

4. Мочерний С.В. Економічна теорія : підручник / С.В. Мочерний, М.В. Довбенко. - К. : Вид. центр "Академія", 2004. - 856 с. (Альма-матер).

5. Податкова система Київської Русі // Сайт Держаної податкової адміністрації у Львівській області. [Електронний ресурс]. - Доступний з sta.lviv.ua/index.php? id= 1050.

6. Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.91 № 1251-XII.

7. Субтельний О. Історія України / О. Субтельний. - К. : Вид-во "Либідь", 1998. - 340 с.

8. Цимбал Т.Я. Держава, право та податкова система України (у схемах) : навч. посібн. / Т.Я. Цимбал. - Ірпінь, 2001. - 45 с.

9. Ярошенко Ф.О. Історія податків та оподаткування в Україні : навч. посібн. / Ф.О. Ярошенко, В.Л. Павленко. - Ірпінь, 2002. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru