Організаційно-економічний механізм регулювання та управління фінансовими ресурсами акціонерних товариств

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Формування в Україні нового типу економіки сприяло створенню підприємств різних форм господарювання, розвитку корпоративних відносин, зростанню частки акціонерної власності та її впливу на розвиток промисловості. Основні переваги акціонерних товариств обумовлені наявністю відмінних характеристик, що надають даній формі підприємництва економічної привабливості.

Однією з найбільш важливих переваг є корпоративний характер відносин, який полягає в об'єднанні юридичних та фізичних осіб спільними фінансовими, економічними, професійними, соціальними та іншими інтересами, що уможливлює акумулювання коштів значної кількості інвесторів та їх ефективного використання за рахунок багаторівневої системи управління акціонерним товариством. Однак процес формування, погодження та реалізації цілей учасників корпоративних відносин є складним через їх різноспрямованість, яка пов'язана з розмежуванням функцій управління та володіння. Тобто управління акціонерним товариством відбувається в умовах постійного узгодження інтересів акціонерів, керівництва й інших зацікавлених осіб. Тому актуальною проблемою є регулювання управлінської діяльності керівних органів товариства через реалізацію комплексу заходів щодо створення ефективної структури, чіткого розподілу компетенцій та визначення системи мотивації, яка б дозволила досягти балансу цілей та потреб учасників корпоративних відносин, з метою підвищення ефективної роботи всього підприємства.

Теоретико-методологічним базисом дослідження зазначеної проблеми є праці закордонних та вітчизняних науковців і фахівців в сферах корпоративного управління: Р. Аккофа, М. Аюкі, У. Батлера, Р. Брейлі та С. Майерса, М. Хаммера, М. Хесселя, В. Багацького, О. Вінник, А. Воронкової, В. Гриньової, Л. Довгань, В. Євтушевського, С. Масютіна, Т. Момот, Г. Назарової, М. Чечетова, З. Шершньової, О. Ястремської тощо.

Одною з умов успішної підприємницької діяльності є правильне прийняття рішень про фінансову стратегію підприємства, що припускає, крім можливостей поширення ринку збуту продукції, установлення взаємовідносин між дійсними і потенційними партнерами. Водночас, невизначеність наслідків інфляції, з одного боку, і як результат - відсутність довгострокового кредитування, з іншого, змушують акціонерні підприємства далеко не кращим способом формувати структуру коштів і джерела їхнього утворення. Тому як одне з рішень фінансових проблем виробництва і можливостей розширеного відтворення є визначення фінансового стану підприємства і розроблення практичних рекомендацій по його поліпшенню.

Метою даної курсової роботи є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на створення організаційно економічного механізму регулювання та управління фінансовими ресурсами в акціонерному товаристві.

Поставлена мета зумовила вирішення таких задач:

- вивчити сутність та основні джерела формування фінансових ресурсів підприємств;

- визначити об'єктивну необхідність і реальну обумовленість виникнення акціонерних відносин, узагальнити ознаки класифікації акціонерного товариства, дослідити особливості формування фінансових ресурсів корпорацій, вивчити і проаналізувати порядок формування акціонерного капіталу підприємств, організації емісії цінних паперів, їх розміщення;

- визначити необхідність регулювання та управління фінансовими ресурсами акціонерних товариств, дослідити головні особливості фінансового менеджменту корпорацій, розглянути теоретико-методологічні основи регулювання та управління фінансовими ресурсами корпорацій;

- дослідити особливості формування організаційно-економічного механізму регулювання та управління фінансовими ресурсами акціонерного товариства.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

1 Економічна сутність фінансових ресурсів підприємства та основні джерела їх формування

Протягом тривалого часу вченими-економістами досліджується економічна сутність фінансових ресурсів. Однак дана тема не втратила своєї актуальності і в умовах розвитку ринкової економіки України. Як свідчить проведене дослідження, сутність поняття «фінансові ресурси» в економічній літературі тлумачиться по-різному.

Найпоширенішою точкою зору є розуміння фінансових ресурсів як грошових коштів (фондів, доходів, накопичень), що мають цільове спрямування. Має місце й інший підхід, де науковці під фінансовими ресурсами розуміють не лише грошові кошти, а й кошти, авансовані в основні й оборотні засоби. Прихильники даного підходу розуміють фінансові ресурси більш широко за рахунок тієї їх частини, яка матеріалізована в активах підприємства.

Аналіз та оцінка різних трактувань економічної сутності фінансових ресурсів підприємства дозволили уточнити визначення даного поняття як грошових коштів, які формуються в процесі фінансово-господарської діяльності із внутрішніх і зовнішніх джерел, визначають фінансовий потенціал підприємства і використовуються для фінансування процесів відтворення у наступному періоді.

Згідно з Господарським кодексом України, фінансові ресурси - це сукупність усіх видів грошових коштів, фінансових активів, що знаходяться в розпорядженні економічного суб'єкта. Фінансові ресурси є результатом взаємодії надходження та витрат, розподілу грошових коштів, їх нагромадження та використання [№1].

Фінансові ресурси комерційного підприємства складаються з таких елементів:

· статутного (або пайового) капіталу (фонду);

· додаткового капіталу, одержаного за рахунок того, що вартість реалізації випущених акціонерним товариством (AT) акцій перевищує їх номінальну вартість; суми дооцінки необоротних активів (вартості активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних і фізичних осіб);

· резервного капіталу;

· амортизаційних відрахувань;

· забезпечення наступних виплат і платежів (резервів на оплату наступних відпусток тощо);

· нерозподіленого прибутку;

· довго- і короткострокових кредитів комерційних банків;

· позикових коштів від реалізації облігацій власної емісії;

· законної кредиторської заборгованості всіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, відрахувань у державні страхові фонди з оплати праці, за виданими векселями, за одержаними авансами;

· інших коштів, відображених у пасиві бухгалтерського балансу підприємства [№ 22, с. 17].

Інформація про рух коштів підприємства та про використання ним різних джерел фінансових ресурсів віддзеркалюється у двох основних фінансових документах:

- балансовому звіті (балансі) підприємства;

- звіті про фінансові результати (про прибутки і збитки) підприємства.

Баланс підприємства містить інформацію про майно (кошти), що має підприємство та про джерела їх формування. Майно (кошти) підприємства називається активами, а джерела їх формування - пасивами [№9, с.182].

Активи господарюючого суб'єкта -- це сукупність майнових прав, що належать йому. До складу активів господарюючого суб'єкта входять основні засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти.

Пасиви господарюючого суб'єкта -- це сукупність його боргів і зобов'язань, що складаються з позикових і привернутих засобів, включаючи кредиторську заборгованість. До пасивів не відносяться дотації, субвенції, власні засоби і інші джерела.

Бухгалтерський баланс є найбільш інформативною формою для аналізу й оцінки фінансового стану підприємства.

Джерела формування фінансових ресурсів відображаються у пасиві балансу, до них належать:

· власні (статутний або пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, амортизаційні відрахування, нерозподілений прибуток тощо);

· позикові (довгострокові і короткострокові кредити банків та інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані із залученням позикових коштів, на які нараховуються відсотки);

· залучені кошти (кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги та всі види поточних зобов'язань підприємства за розрахунками).

Можна представити ще одну, більш широку, класифікацію грошових коштів, наявних в розпорядженні підприємства, залежно від джерел їх створення:

1. Привласнені кошти:

- статутний капітал - вартість активів (майно, кошти підприємства), які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства;

- кошти засновників, спрямовані на поповнення статутного фонду в обмін на цінні папери;

- страхові відшкодування;

- кошти міжнародної технічної допомоги;

- кошти та кредити, отримані без вимоги їх повернення;

- бюджетні кошти, передані в розпорядження підприємствам.

2. Власні кошти:

- амортизаційні відрахування;

- чистий прибуток у національній валюті;

- іноземна валюта.

3. Залучені кошти:

- тимчасово вільні кошти резервів, що формуються за рахунок чистого прибутку;

- реінвестовані кошти резерву на виплату дивідендів;

- перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською;

- інші види заборгованості (із заробітної плати та нарахувань на неї, платежів до бюджету тощо).

4. Позичені кошти:

- кредити банків;

- лізинг (фінансовий) - товарний кредит;

- франшиза;

- комерційний кредит;

- факторинг;

- кошти, що надходять з бюджету, міністерств на умовах повернення.

За напрямками надходження джерела формування фінансових ресурсів підприємства поділяють на зовнішні та внутрішні (рис. 1.1).

Зовнішні фінансові ресурси -- це додаткові власні та позикові кошти, одержані через фінансовий ринок (розміщення власних акцій та облігацій), від кредитно-банківської системи (отримання кредитів) та інших кредиторів (отримання авансів замовників, товарних кредитів від постачальників). За рахунок зовнішніх надходжень може збільшуватись як власний капітал підприємства (продаж власних акцій, додаткові внески до статутного фонду у вигляді фінансової допомоги, добровільних пожертвувань, страхові відшкодування за застрахованими ризиками, що відбулися, бюджетні дотації), так і позиковий (продаж облігацій власної емісії, банківські кредити, кошти інших кредиторів).

Внутрішні фінансові ресурси -- це нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та кредиторська заборгованість, що постійно перебуває на балансі підприємства (стійкі пасиви) [№16, с. 45].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1 Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

Можна також відобразити основні джерела формування фінансових ресурсів підприємства (внутрішніх і зовнішніх) за допомогою рис. 1.2.

Первинне формування фінансових ресурсів відбувається у момент виникнення підприємства, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, галузеві фінансові ресурси (при збереженні галузевих структур), довгостроковий кредит, бюджетні кошти. Величина статутного фонду показує розмір тих грошових коштів -- основних і оборотних -- які інвестовані в процес виробництва.

Рис. 1.2 Формування фінансових ресурсів підприємства



Статутний фонд - це виділені підприємству або залучені ним кошти на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, закріплені за підприємством права власності або повного господарського відання [№17, с. 33].

Початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму -- форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

Виторг -- це ще не прибуток, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукції ресурсів та формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства. В результаті використання виторгу з нього виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.

Насамперед це пов'язано з формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у вигляді амортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковою умовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.

Оскільки матеріальну основу утворюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншими матеріальними витратами: зносом основних виробничих фондів, заробітною платою робітників, складають витрати підприємства по виробництву продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних ресурсів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні ресурси відновляються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються.

Відокремлення витрат у вигляді собівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування ресурсів у виробництво продукції відображається в одержанні чистого прибутку, і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у вигляді прибуток.

Прибуток підприємства є основним внутрішнім джерелом збільшення власних фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства не може бути стійким, якщо воно не одержує прибуток, який забезпечує необхідний приріст грошових ресурсів, насамперед для фінансування заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази виробництва і соціальної сфери. Якщо підприємство збиткове, це призводить до зменшення, «проїдання» фінансових ресурсів, передусім статутного фонду.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства -- це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства [№ 18, с. 67].

Балансовий прибуток -- представляє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат по них.

Прибуток від реалізації продукції -- представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції.

Прибуток від іншої реалізації -- представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб'єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна.

Чистий прибуток - частина загального прибутку підприємства, яка залишається у розпорядженні підприємства після сплати до бюджету податків та відрахувань, сплати штрафних санкцій та ін.

Доходи від позареалізаційних операцій включають:

* доходи, отримані від дольової участі в діяльності інших господарюючих суб'єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншим цінним паперам, що належать господарюючому суб'єкту;

* доходи від здачі майна в оренду;

* присуджені або визнані боржником штрафи, пеня, неустойка, інші види санкцій за порушення умов господарчих договорів, а також доходи від відшкодування спричинених збитків;

* прибуток минулих років, виявлений у звітному році;

* позитивні курсові різниці по валютним рахункам, а також операції в іноземній валюті;

* суми ресурсів, отримані безоплатно від інших підприємств при відсутності спільної діяльності;

* інші доходи від операцій, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції.

Господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрями використання прибутку, якщо інше не передбачене статутом.

Створення резервного фонду є обов'язковим для акціонерного товариства, кооперативу, підприємства з іноземними інвестиціями.

Фонди нагромадження і фонди споживання - це фонди спеціального призначення, вони формуються, якщо це передбачено установчими документами.

Фонд нагромадження представляє собою джерело ресурсів господарюючого суб'єкта, акумулюючого прибуток і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб'єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб'єкта не зачіпають фонд нагромадження [№20, с. 95].

Фонд споживання представляє собою джерело фінансових коштів акціонерного товариства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню коллектива. До фондів споживання перераховуються наступні виплати в грошовій і натуральній формах:

- суми, нараховані на оплату праці;

- доходи по акціям членів трудового колективу і їх внескам у майно господарюючого суб'єкта, нараховані до виплат робітникам;

- сума представлених господарюючим суб'єктом трудових і соціальних пільг.

В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства.

Амортизація -- економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням ресурсів для відтворення основних засобів.

Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації. [№6, с. 234].

Все майно, яке підлягає амортизації об'єднано в чотири категорії:

1) будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

2) транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;

3) інші основні фонди, що не ввійшли до попередніх груп;

4) нематеріальні активи.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу ресурсів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.

Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи з цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у результатах фінансово-господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Самофінансування -- обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел. При тимчасовій недостатності в ресурсах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.

У широкому розумінні самофінансування - це метод господарювання, який означає покриття за рахунок власних доходів усіх видатків діяльності підприємства як при простому, так і при розширеному відтворенні.

Самофінансування є економічною базою самостійності та самоуправління підприємства. Розрізняють валове і чисте самофінансування (рис. 1.3).



Рис.1.3 Види самофінансування на підприємстві

Основними складовими валового самофінансування є частина прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства на умовах власності або повного господарського відання (чисте самофінансування), і амортизаційні відрахування.

Під чистим самофінансуванням необхідно розуміти саме фінансування інвестицій за рахунок чистого прибутку підприємства у вигляді фондів спеціального призначення, а не всієї частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Ринкові умови господарювання породжують об'єктивну необхідність використання суб'єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутними, резервними, амортизаційними і іншими фондами цільового призначення.

Тимчасова потреба в додатковому фінансуванні задовольняється за рахунок позикових ресурсів, що дозволяє підприємствам найбільш ефективно використовувати власні обігові кошти. Оскільки потреба в коштах з часом змінюється, її забезпечення тільки за рахунок власних коштів з економічної точки зору є недоцільним. Застосування лише власних коштів для фінансування діяльності обумовило б необхідність їх формування з розрахунку на максимальну потребу, що призвело б до уповільнення швидкості обертання обігових коштів та зниження ефективності їх використання.

Використання різних форм кредитування підприємства дозволяє прискорити рух грошових та матеріальних ресурсів підприємства шляхом забезпечення своєчасних розрахунків, перерозподілу коштів, що дозволяє підприємству максимально ефективно здійснювати свою господарсько-фінансову діяльність.

За питомою вагою перше місце серед позичених ресурсів у більшості підприємств займає банківський кредит.

Банківський кредит - це закономірне явище ринкової економіки, притаманне нормальному і ефективному функціонуванню господарюючих суб'єктів[№18, с. 126].

У залежності від терміну погашення кредиту розрізняють такі його види:

- короткострокові (до 1 року);

- середньострокові (від 1 до 3 років);

- довгострокові (3-5 років і більше).

Обов'язковими умовами кредитування є платність і строковість.

Довготермінові банківські кредити для фінансування інвестиційних проектів залежно від надійності їх забезпечення можна поділити на довгострокові кредити для придбання обладнання та інших необоротних активів (проектні кредити) та іпотечні кредити.

Надання довготермінового кредиту зумовлює укладання кредитної угоди, яка передбачає: величину (суму) кредиту; термін, на який надаються грошові кошти; забезпеченість кредиту - майно або додаткові гарантії третіх осіб; спосіб погашення (повернення) кредиту; банківський відсоток.

Іпотечні кредити - це довготермінові кредити під заставу нерухомості та земельних ділянок.

Характерною рисою фінансування за допомогою кредиту є наявність матеріальної гарантій або забезпечення кредиту, найпоширенішими серед них є:

- гарантії третьої особи;

- товарні запаси підприємства;

- нерухоме майно;

- рухоме майно;

- цінні папери [№17, с. 123].

Крім банківського кредиту, у складі позичених фінансових ресурсів підприємства всіх галузей народного господарства значне місце посідає кредиторська заборгованість усіх видів, яка виникає у розрахунках з іншими юридичними і фізичними особами, постачальниками, покупцями, бюджетом, організаціями соціального страхування, позабюджетними фондами, а також у розрахунках з робітниками і службовцями підприємства. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» кваліфікує частину кредиторської заборгованості, залученої до складу позичених фінансових ресурсів, як товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Вони являють собою дві форми позабанківського кредиту.

Кредити надають також під боргове зобов'язання, яке являє собою цінний папір, що підтверджує зобов'язання банку надати кредит, а позичальника - повернути кредит і виплатити проценти в певні встановлені строки.

Конкретно в борговому зобов'язанні вказують: суму кредиту; ставку процента; умови і терміни виплати кредиту; забезпечення боргу заставою, що підтверджує платоспроможність; інші умови, передбачені банком і позичальником.

Фінансування господарської діяльності підприємств здійснюється за допомогою ще одного зовнішнього джерела фінансових ресурсів: надходження з державних цільових фондів (бюджетні асигнування). Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці надані ресурси мають строго цільовий характер, котрий випливає із суті даних фондів.

Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги підприємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відрізняються від банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.

Державні дотації -- це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.

Державні субсидії -- це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм. Державні субсидії надаються підприємствам у виключних випадках з державного бюджету з метою підтримки певних галузей або виробництв. Наприклад, у багатьох країнах ними користуються вугільні шахти та фермерські господарства.

До зовнішніх джерел фінансування підприємницької діяльності належать також ресурси, отримані за рахунок продажу цінних паперів. Цінні папери являють собою грошові документи, вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.

Джерелом фінансування підприємницької діяльності також є інвестування. Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції трактуються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями закон визначає: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно; майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих; права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні - на прямі й портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, які випускають підприємства та держава.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ. А як наслідок - одержання більшого прибутку.

Зовнішні прямі інвестиції - це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10 % вартості того чи іншого конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10 % вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називають портфельними.

До зовнішніх джерел фінансування підприємницької діяльності відносять також лізинг і факторинг.

Лізинг є особливим джерелом фінансових ресурсів підприємства, що одночасно поєднує у собі і кредитне зобов'язання, і оренду. Він передбачає довгострокове використання коштовного обладнання, транспортних засобів, устаткування, які підприємство не може придбати в інший спосіб. Причому, вартість цих засобів виробництва відшкодовується частинами, а витрати відносяться на виготовлену підприємством готову продукцію. Як правило, це джерело фінансування відкриває нові можливості для розвитку малого та середнього бізнесу, якщо інші джерела фінансування виявляються недоступними.

Отже, лізинг - форма довгострокової оренди, пов'язана з переданням у користування обладнання, транспортних засобів, споруд виробничого призначення та іншого рухомого та нерухомого майна. Майно спеціально закуповує лізингова фірма. Воно залишається її власністю та надається в оренду підприємцеві [№17, с. 166].

У лізинговій операції беруть участь, як правило, кілька сторін:

- лізингове підприємство, яке одночасно є покупцем обладнання і лізингодавцем;

- постачальник обладнання (продавець). В окремих випадках постачальник обладнання може виступати у ролі орендодавця - материнський лізинг;

- лізингоотримувач отримує в оренду обладнання, яке лізингове підприємство придбало до лізингової угоди з ним. В окремих випадках лізингоотримувач сам купує обладнання, але відповідно до складеної угоди його оплачує лізингодавець.

Ще одним джерелом зовнішнього фінансування підприємницької діяльності вважається факторинг, який в нашій країні можна вважати нетрадиційним джерелом фінансових ресурсів підприємства.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

До нетрадиційних джерел фінансування підприємств належать кредити спеціальних фондів та програм, що надають адресну підтримку бізнесу. Нетрадиційними джерелами фінансування є також кошти меценатів та спонсорів. На подібну фінансову підтримку можуть розраховувати підприємства, що виробляють продукцію, якій властива особлива суспільна корисність. Вона може виявлятися у покращенні стану довкілля, здоров'я нації, збереженні культурних цінностей тощо.

Спонсор -- це юридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство -- це двосторонній процес: підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор -- деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним заходу.

Область фандрейзингу -- абсолютно нова для нашої культури -- розвинена в США більш, ніж в будь-якій іншій країні світу. Це пояснюється тим, що культура і мистецтво в Америці завжди одержували нікчемні субсидії від держави, і, так, щоб вижити, повинні були вишукувати інші джерела фінансування. Держава сприяла таким методам, створюючи необхідні умови, виробляючи витончену систему пільг і заохочень вкладникам, будь то комерційні структури, фонди або приватні особи. Поступово, пошук субсидій або грошових коштів -- фандрейзинг -- виріс в окрему професійну управлінську область.

Отже, фінансові ресурси підприємства - це грошові кошти, які є в його розпорядженні і призначені для здійснення поточних затрат і затрат по розширеному відтворенню, платежів по усіх зобов'язаннях та стимулювання працівників.

Джерела формування фінансових ресурсів відображаються у пасиві балансу, до них належать: власні (статутний або пайовий капітал, додатковий, резервний капітал, амортизаційні відрахування, нерозподілений прибуток тощо); позикові (кредити банків та інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані із залученням позикових коштів, на які нараховуються відсотки); залучені кошти (кредиторська заборгованість та всі види поточних зобов'язань за розрахунками).



1.2 Особливості формування фінансових ресурсів акціонерних товариств

Особливості формування, використання та управління фінансовими ресурсами багато в чому залежать від організаційно-правової форми підприємства. Варто відмітити, що у вітчизняній практиці організації фінансів підприємств майже неможливо чітко відокремити фінанси акціонерних товариств від фінансів підприємств інших організаційно-правових форм.

Виникнення акціонерних товариств ставить перед фінансовою наукою цілий ряд нових завдань, пов'язаних із дослідженнями особливостей мобілізації фінансових ресурсів, форм і методів фінансування, податковим плануванням, інформаційним забезпеченням аналізу інвестицій і фінансової діяльності по запитах користувачів, забезпеченням економічної безпеки підприємства тощо.

В економічній літературі принципи організації фінансів підприємств досліджують вітчизняні вчені А.М. Поддєрьогін, В.М. Опарін, І.В. Зятковський. Вивчення фінансів акціонерних товариств у країнах з розвиненою ринковою економікою займаються І.О. Бланк, В.М. Суторміна, В.М. Федосов, Н.С. Рязанова. До найвідоміших зарубіжних дослідників принципів організації фінансів корпорації можна віднести Р. Брейлі, С. Майєрса, С. Росса, Р. Вестерфілда, Б. Джордана, Брігхема Є.Ф., Ришара Ж.

Проблемам управління фінансовими ресурсами присвячені праці економістів Балабанова І.Т., Ковальова В.В., Крейніної М.Н., Стоянової Е.С.

У вітчизняній літературі проблема фінансування корпоративного сектору в умовах реформування економіки спеціально не розроблялась, хоча в публікаціях Бланка І.А., Карбовника О.І., Комаринського Я., Скударя Г., Суторміної В.М., Яремчука І. розглядалися аспекти цієї проблеми.

Практика функціонування акціонерних товариств в Україні далека від досконалості, що обумовлюється цілою низкою причин: порівняно нетривалим періодом їхнього існування; недосконалістю законодавчої бази; не використанням у повному обсязі фінансових інструментів мобілізації засобів, що широко поширені у світовій практиці і т.п.

У ряді випадків недоліки законодавчої бази приводять до виникнення «фіктивних» акціонерних товариств при відсутності в них власного капіталу і їхнього функціонування на основі побудованої «піраміди». Не одержали належного поширення ефективні методи залучення фінансових ресурсів, особливо акціонерними підприємствами-гігантами, такі як облігаційні позики товариств у національній і зарубіжній валюті, що за певних умов могли б знайти стійкий попит не тільки на внутрішньому, але і на світовому ринках. Підприємства виробничого призначення не повною мірою використовують можливості інтеграції національних виробництв у національну економіку [№ 5, с. 82].

Досвід розвинених країн із розвиненою економікою переконує, що вибір стратегії становлення у суспільстві масового власника в особі великого й дрібного акціонерів є найвдалішим. Акціонерне товариство як структура господарювання в найбільшій мірі відповідає економічній природі людини та інтересам держави. Це пов'язано з тим, що акціонерна форма господарювання найспроможніша до швидкої регенерації в періоди зростання після економічного спаду. Вона володіє можливістю прискореного нарощування потенціалу, а також інтеграції та взаємодії з іншими ринковими суб'єктами господарювання.

На думки групи вчених-економістів організація підприємства у формі акціонерного товариства здатна максимізувати його прибутковість. На це є такі причини:

1. обмежена відповідальність знижує ризик інвесторів, при цьому постійно діє принцип: чим менше ризиків у діяльності фірми, тим вища вартість її капіталу;

2. вартість капіталу фірми залежить від можливостей її розвитку, що, у свою чергу, залежить від уміння залучати капітал, адже акціонерним товариствам зручніше залучати капітал, ніж іншим підприємствам, вони мають кращі можливості зростання у бізнесі;

3. вартість фірмового майна також залежить від його ліквідності, тобто легкості продажу певного майна за готівкову конвертовану валюту за поточною ринковою ціною. З огляду на те, що інвестиції в акціонерний капітал корпорації мають більшу ліквідність, ніж подібні інвестиції в індивідуальні та партнерські підприємства, це також означає, що саме акціонерна форма організації бізнесу може збільшити вартість підприємства.

Суб'єкт, який в законодавстві України прийнято називати «акціонерним товариством», в законодавствах інших держав має інші назви, що свідчить про різні етимологічне коріння цього правового явища. Так, у Франції він називається societe anonyme (анонімне товариство), в Англії - joint stock company with limited liability (спільна акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю), у Німеччині - Actiengessllshaft (акціонерне товариство). В США поняттю «акціонерне товариство» відповідає термін «підприємницька корпорація» (joint stock business corporation), який слід відрізняти від non-profit corporations (корпорації, що не ставлять за мету отримання прибутку) і government corporations (урядові корпорації).

Відповідно до закону України «Про господарські товариства»: «Акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства» [№1].

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний (складений) капітал акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства».

Акціонерні товариства являється юридичними особами, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Вони мають повну господарську самостійність в питаннях вибору форми управління, реалізації продукції, встановлені цін і оплати праці, використання чистого прибутку, несуть відповідальність по своїм зобов'язанням всіма активами.

Особливості правового статусу товариства виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства.

Акціонерна форма господарювання здатна залучити на підприємства грошові кошти населення, зокрема підприємців, стимулювати більш продуктивну працю робітників і службовців, управлінського персоналу, залучити зарубіжні інвестиції, які можуть створити передумови для інтеграції нашої економіки до системи міжнародного розподілу праці.

Акціонерні товариства сьогодні є однією з найпоширеніших організаційних форм підприємств, яка внаслідок поглиблення процесів роздержавлення власності, приватизації та акціонування стає домінуючою у народному господарстві країни. Сплеск появи акціонерних товариств припадає на 1995-1996 рр., коли темпи зростання досягали 158,8%.

Після здобуття незалежності в Україні почався процес роздержавлення підприємств. В процесі приватизації значна їх частина була перетворена на акціонерні товариства. Цей процес перетворення державних підприємств на акціонерні товариства має деякі відмінності поряд із створенням нових акціонерних товариств.

До корпоративних акціонерних товариств належать товариства, які створені на основі приватизаційного права, тобто Законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизаційні папери», які регулюють порядок перетворення державних підприємств в акціонерні товариства.

Законодавство України встановлює ряд особливостей, які стосуються створення корпоратизованих акціонерних товариств. Наприклад, продаж акцій корпоратизованих акціонерних товариств здійснює, акції повинні випускатись лише прості, акції повинні продаватись винятково на конкурсній основі, корпоратизовані акціонерні товариства не можуть засновуватися як акціонерні товариства закритого типу [№13, с. 39].

Відповідно до приватизаційного законодавства, засновником корпоратизованого акціонерного товариства може бути державний орган приватизації або державний орган, уповноважений керувати майном підприємства, яке перетворюється на акціонерне товариство .

Існує ряд особливостей, які стосуються визначення розміру статутного фонду корпоратизованого акціонерного товариства, а також засобів його формування.

Визначення розміру статутного фонду корпоратизованого акціонерного товариства здійснюється на підставі оцінки вартості основних засобів за вирахуванням їх зносу, фактичної вартості оборотних коштів, а також урахування дебіторської та кредиторської заборгованості державного підприємства, яке перетворюється на акціонерне товариство. Оцінка та розрахунки проводяться за затвердженою державною методикою.

Отже, в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, формування акціонерних товариств відбувалося у процесі приватизації (корпоратизації) в Україні через розподіл статутних фондів державних підприємств, а не класичним шляхом об'єднання приватних капіталів. Це дає підстави стверджувати, що в результаті акціонування було здійснено не об'єднання, а навпаки - поділ капіталів. Випущені в обіг акції шляхом обміну на приватизаційні цінні папери не дали реального залучення грошових ресурсів. Тому принцип діяльності акціонерних товариств порушений ще на початковому етапі реформування.

На жаль, більшість акціонерних товариств, створених на Україні, виявились, за невеликим виключенням, нежиттєздатними. Недостатня ефективність акціонерних товариств пояснюється тим, що закладені в такій організаційно-правовій формі господарювання потенційні можливості функціонування колективної власності не дістали належного розвитку. Значна частина комерційних організацій була утворена без істотних фінансових зусиль (учасників, акціонерів) і має обмежені масштаби діяльності. Наявні вади у прийнятих ще на ранньому етапі переходу до ринкових відносин правових актах , які регулюють процеси створення і функціонування акціонерних та інших господарських товариств, неузгодженість, а інколи й суперечливість їхніх норм істотно ускладнюють ефективність правового регулювання використання акціонерної власності, що не може не відбиватися негативно на діяльності таких господарських формувань.

За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства.

Акціонерним товариством закритого типу вважається акціонерне товариство , акції якого розподіляються поміж засновниками і не можуть вільно відчужуватися третім особам без згоди або дозволу на це керівних органів акціонерного товариства, визначених статутом товариства.

Використання акцій закритого акціонерного товариства як предметів застави також має бути врегульоване установчими документами емітента.

Акціонерним товариством відкритого типу вважається акціонерне товариство, акції якого випускаються на умовах їх вільного подальшого обігу, тобто за умов, що наступні після випуску акцій відчуження акціонерами належних їм акцій на користь інших акціонерів або третіх осіб не потребують згоди на це з боку інших акціонерів чи емітента.

Акції відкритих акціонерних товариств також випускаються з розрахунку на те, що будь - які інвестори, а не певне їх коло, можуть стати акціонерами.

Такі акції, як правило, є предметами угод купівлі - продажу на акціонерному ринку, вони можуть обертатися на біржовому та позабіржовому ринках.

Акції відкритих акціонерних товариств можуть також без будь - якої згоди емітента використовуватися як предмет застави виникнення зобов'язань.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України ( 435-15 ) та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування [№4].

Акція є неподільною. Порядок реалізації прав співвласників акції (акцій) визначається Цивільним кодексом України ( 435-15 ) та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. {Частину першу статті 6 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 1522-VI ( 1522-17 ) від 11.06.2009 }.

Акція повинна містити такі реквізити:

– назва АТ та його місце знаходження;

– назва цінного паперу - акція;

– порядковий номер акції;

– дата випуску;

– вид акції та її номінальна вартість;

– ім'я власника (для іменної акції);

– розмір статутного фонду АТ до дня випуску акцій;

– кількість акцій, що випускаються;

– термін виплати дивідендів;

– підпис голови правління АТ або іншої повноваженої особи;

– печатка АТ.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.

Громадяни можуть бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яка ведеться товариством. В ній повинні бути внесені відомості про кожну іменну акцію, а також кількість таких акцій у кожного із акціонерів. Тобто перехід іменних акцій від одного власника до іншого фіксується і акціонерне товариство завжди знає своїх учасників та кількість акцій у кожного з них.

Акції на пред'явника вільно переходять від одного власника до іншого без якої б то фіксації такого переходу в акціонерному товаристві. За акціями на пред'явника в книзі реєструється їх загальна кількість.

Власнику простої акції сплачуються дивіденди, якщо протягом року акціонерне товариство отримало прибуток і загальні збори акціонерів прийняли рішення про спрямування всього чи частини прибутку на виплату дивідендів.

Право власника простої акції на відповідну частку майна у разі ліквідації товариства забезпечується після забезпечення прав власників облігацій та привілейованих акцій.

Право власників простих акцій на участь в управлінні корпорацією реалізується згідно з правилом: «Одна акція -- один голос на загальних зборах акціонерів».

Привілейовані акції дають власнику переважне право на отримання дивідендів, а також на пріоритетну участь в розподілі майна акціонерного товариства у випадку його ліквідації. Власники цих акцій не мають право участі в управлінні акціонерним товариством, якщо це не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатись з фіксованим в процентах до їх номінальної вартості дивідендам, що виплачуються щорічно. Виплата дивідендів проводиться в розмірі, який вказаний в акції, не залежно від розміру отриманого прибутку товариством у звітному році. У випадку, коли прибуток звітного року є не достатнім, виплата дивідендів по цих акціях проводиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, які виплачуються акціонерам, по простим акціям перевищує розмір дивідендів по привілейованим акціям, власникам останніх може проводитись доплата до розміру дивідендів, які виплачуються іншим акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства.

До акції може пропонуватись купонний лист на виплату дивідендів. Будь-яку кількість акцій прийнято називати «пакетом акцій», а конкретні розміри такого пакета опосередковано визначають і його статус, тобто співвідношення з іншими акціями (іншими пакетами акцій) у товаристві.

Розглянемо вплив акціонерної форми організації підприємницької діяльності на формування фінансових ресурсів.

Як економічна категорія фінансові ресурси акціонерного товариства - це відносини, які виникають між господарюючими суб'єктами у процесі формування джерел та напрямків використання коштів. Вони є об'єктом економічного впливу на підприємство (акціонерне товариство) [№10, с. 71].

Фінансові ресурси акціонерного товариства мають виконувати наступні функції: забезпечення процесу виникнення підприємства; формування його стартового капіталу; формування ресурсного потенціалу; забезпечення безперервності і відтворення торговельного процесу; виконання фінансових зобов'язань; забезпечення його фінансової стійкості; платоспроможності; конкурентоспроможності і ефективності господарської діяльності.

Фінанси представляють собою сукупність грошових відносин, що виникають на всіх стадіях створення, функціонування і ліквідації товариства. Виходячи з цього визначення, та детально проаналізувавши структуру акціонерного товариства виходить, що фінанси акціонерного товариства являють собою врегульовані правом відносини щодо:

1) об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів;

2) випуск та обіг акцій;

3) отримання доходів;

4) розподіл майна та прибутку у фонди товариства;

5) виплата дивідендів на акції.

Джерела формування фінансових ресурсів акціонерних товариств класифікуються так само, як джерела фінансування господарської діяльності підприємств інших форм власності, можна виділити дві групи джерел фінансування:

· Власні кошти (внутрішнє фінансування);

· Залучені кошти (зовнішнє фінансування).

Внутрішнім називається фінансування, якщо воно здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні суми, грошові кошти, одержані від продажу майна, стійкі пасиви).

Зовнішнє фінансування - це кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства, до них належать:

1) кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку:

- продаж акцій, облігацій;

- кредит;

- операції з валютою та дорогоцінними металами;

- проценти і дивіденди за цінними паперами інших емітентів.

2) кошти, які підприємство одержує в порядку перерозподілу:

- державні бюджетні субсидії;

- страхові відшкодування;

- фінансові ресурси, що поступають від галузевих структур, асоціацій, концернів.

Специфіка формування фінансових ресурсів акціонерних товариств визначається використанням такого методу фінансового забезпечення як акціонування, механізм якого зумовлює акціонерну сутність статутного капіталу і розширює можливості щодо концентрації і централізації фінансових ресурсів. Особливості формування фінансових ресурсів акціонерних товариств визначаються фінансовим механізмом, кількісна і якісна характеристики якого встановлюються тим, яка величина фінансових ресурсів зосереджується й витрачається та якою є технологія їх зосередження й витрачання [№12, с. 107].

В умовах розвитку ринкових відносин суттєво зростає значення фондового ринку як джерела фінансових ресурсів акціонерних товариств. В процесі дослідження обґрунтовано необхідність використання емісії акцій, яка здійснюється з використанням процедури первинного розміщення на фондовому ринку як основного напрямку формування власних фінансових ресурсів акціонерних товариств України на нинішньому етапі їх розвитку. З метою мінімізації ризиків випуску акцій первинної емісії, головними серед яких визначено ризики нерозміщення акцій та недооцінки вартості компанії, обґрунтовано сукупність ціноутворюючих факторів, що дозволить акціонерним товариствам у подальшому виявити ті внутрішні процеси, покращення яких дозволить цілеспрямовано впливати на свою ринкову вартість і реалізувати її у справедливій ціні розміщення акцій. До внутрішніх факторів пропонується віднести коефіцієнт фінансового левериджу, прибутковість активів та період функціонування на ринку. Зовнішні фактори в основному оцінюють ситуацію на фондовому ринку за період, що передує розміщенню акцій.