Аспекти фінансової стійкості страхових компаній

Формування зобов'язань страховика суттєво відрізняється від аналогічного процесу, що здійснюється всіма іншими комерційними суб'єктами. Страховик має закріплені договором страхування зобов'язання перед кожним страхувальником, які виражені страховою сумою за даним договором, але це не означає, що зобов'язання страховика рівні сукупній сумі страхових зобов'язань, оскільки страхування за своєю суттю передбачає імовірнісний характер настання страхових випадків і певний розподіл збитку. Сукупні зобов'язання страховика визначаються тією частиною страхових внесків, що призначені для виплат. А засобом розрахунку цих зобов'язань є страхові тарифи, саме він визначає кількість премій і страхових зобов'язань.

Абсолютна величина статутного капіталу повинна розглядатися як критерій платоспроможності страховика, оскільки вимоги про достатність капіталу щодо прийнятих зобов'язань перекривають шлях страховику, який не виконав цей норматив, можливість виходу на ринок страхових послуг. Основним єлементом платоспроможності страховика є страховий тариф, який дає можливість сформувати страховий фонд у достатніх розмірах і забезпечити прибуток, який буде прямо збільшувати власні кошти страховика шляхом збільшення статутного як інших фондів, що створюються за рахунок прибутку в процесі розподілу, або опосередковано шляхом залучення коштів юридичних і фізичних осіб, які зацікавлені в отриманні доходу на вкладений капітал. Регулювання тарифних ставок - один із основних важелів жорсткої конкуренції і збереження платоспроможності страховиків.

Однією з умов забезпечення платоспроможності є гарантійний фонд, до якого належать додатковий та резервний капітал, що створюється за рахунок прибутку страховика, а також сума нерозподіленого прибутку. Величина гарантійного фонду не впливає на прийняття обсягів страхових зобов'язань і на рейтинг страхової компанії з погляду на їх платоспроможність.Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

У визначенні надійності страхової компанії та її можливість ефективного функціонування розраховують показник ліквідності. Ліквідність означає можливість здійснювати поточні виплати з поточних надходжень, тобто здатність платити негайно за своїми терміновими зобов'язаннями.

Зобов'язання страховика складаються з двох груп:

- зовнішні зобов'язання, тобто зобов'язання перед страхувальниками, фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом і т. ін.;

- внутрішні зобов'язання - це зобов'язання перед засновниками, представництвами та філіями, співробітниками.

За обсягом перевагу мають зовнішні зобов'язання, які можна поділити на страхові та інші. Обсяг зовнішніх зобов'язань є основним показником для визначення платоспроможності.

У Західних країнах страхові компанії поряд зі страховою діяльністю здійснюють фінансову та інвестиційну, тому у страховика виникають фінансові й інвестиційні зобов'язання, які впливають на його платоспроможність.

Страхові зобов'язання - основна складова зовнішніх зобов'язань. Страхова платоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел - коштів страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. З огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику та випадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бути недостатнім для виконання всіх зобов'язань за страховими виплатами. Тому страховик повинен мати вільні від зобов'язань кошти, які може використати для виплат у разі, коли страхові резерви будуть вичерпані.

Коли бракуватиме страхових резервів, страховик повинен буде виконати страхові зобов'язання за рахунок власних коштів. Західний досвід показує, що страховика можна вважати платоспроможним у разі, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов'язання.

До власних коштів страховика належить статутний фонд, а також резерви, які формуються за рахунок прибутку, та резерви, які не пов'язані із зобов'язаннями. Сюди слід також віднести нерозподілений прибуток. Наявність значного обсягу власних коштів має важливе значення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансованого страхового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційного прибутку, страховик за рахунок власних коштів може виконати свої зобов'язання. Власні кошти страховика утворюють запас (маржу) платоспроможності.

У Європейському союзі у зв'язку зі специфікою проведення кожного виду страхування та різним розподілом ризику запас платоспроможності визначається окремо за ризиковими видами страхування і зі страхування життя.

У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає в зіставленні фактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною.

Директивами ЄС передбачено визначати фактичний запас платоспроможності як різницю між активами (крім нематеріальних) і зобов'язаннями. У разі, якщо фактичний запас платоспроможності перевищує розрахунковий нормативний, страхова компанія вважається платоспроможною. Іншими словами, власних коштів, вільних від зобов'язань, разом із страховими резервами має бути достатньо для виконання зобов'язань за страховими виплатами.

Розрахунковий нормативний запас платоспроможності має дорівнювати найбільшій із двох сум, одна з яких обчислюється на підставі страхових премій, а друга - на підставі страхових виплат.

У першому випадку розрахунковий запас платоспроможності визначається на підставі надходжень страхових премій за звітний період, а саме:

Р = [(0,18 * SP1)+(0,16 * SP2)] * (Vs/V) (1.1)

Де Р1 - розрахунковий розмір на підставі страхових премій;

SP1 - сума надходжень страхових премій до 10 млн евро;

SP2 - сума надходжень страхових премій більше, ніж 10 млн евро (загальна сума страхових премії за винятком SP\);

Vs - загальна сума страхових виплат за винятком виплат, сплачених перестраховиками;

V- загальна сума страхових виплат.

З огляду на досвід західні компанії загальну суму надходжень страхових премій поділяють на дві частини - суму надходжень страхових премій до 10 млн евро і понад 10 млн евро. У разі, якщо страховик має надходження страхових премій понад 10млн євро, вважається, що страховик уклав більше угод страхування, у нього ширше розподілений ризик, а тому він (страховик) більш надійний. У такому разі застосовується "пільговий" коефіцієнт 0,16, інакше він становить 0,18.

Відношення загальної суми страхових виплат (за винятком виплат, що сплачені перестраховиками) до загальної суми страхових виплат виокремлює частку виплат, які сплачені самим страховиком, причому воно повинно бути не меншим від 50 %. У разі, коли фактично цей коефіцієнт менший за 50 %, він береться в розмірі 50 %.

У другому випадку розмір розраховується на підставі страхових виплат:

P2 = [(0,26 * V1) + (0,23*V2)] * (Vs/V) (1.2)

де P2 - розрахунковий розмір на підставі страхових виплат;

V1 - середньорічна сума виплат до 7 млн євро;

V2 - середньорічна сума виплат понад 7 млн євро (загальна сума страхових виплат за винятком V1).

Період розрахунку середньорічної суми виплат установлено три роки, при страхуванні кредитів - сім років. Використання середньорічної суми виплат на відміну від визначення страхової премії за звітний період пов'язане з випадковістю настання страхової події і коливань розміру збитків.

Поділ загальної середньорічної суми страхових виплат на дві частини зумовлений тими самими причинами, що й поділ загальної суми страхової премії.

Перший результат відрізняється від другого тим, що нормативний запас платоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов'язаннями, які прийняті, а нормативний запас платоспроможності на підставі страхових виплат - на основі зобов'язань, що виконані.

Директивами ЄС передбачено також наявність гарантійного фонду, тобто вільних від зобов'язань коштів в обсязі 1/3 фактичного запасу платоспроможності. Цей фонд створюється страховиками для контролю за додержанням фактичного запасу платоспроможності.

Забезпечення платоспроможності страховиків України контролюється згідно із Законом України "Про страхування", яким передбачено:

- наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика;

- створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

- перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Принциповим моментом у новому українському законодавстві є введення маржі платоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим, де розрахунковий нормативний запас встановлюється на рівні двох коефіцієнтів: 0,25 та 0,30, відповідно взятих від надходжень страхових премій за звітний період та від страхових відшкодувань за той самий період.

Зміст методики визначення платоспроможності страховика полягає в порівнянні обсягу зобов'язань страховика перед страхувальниками з обсягом власних коштів, які можуть бути використані на покриття зобов'язань. Порівняння фактичного запасу платоспроможності над нормативним запасом відображає частку власних коштів страховика в загальних зобов'язаннях.

Згідно з українським законодавством фактичний запас платоспроможності страховика визначається відніманням від вартості майна страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, зокрема страхових, які беруться в розмірі технічних резервів. Фактичний запас платоспроможності страховика має перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика дорівнює більшій з двох визначених величин. Першої, яка визначається множенням суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на 0,18. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50 % страхових премій, сплачених перестрахо-викам. Другої, яка визначається множенням суми здійснених страхових виплат протягом звітного періоду за договорами страхування на 0,26. При цьому сума здійснених страхових виплат зменшується на 50 % страхових виплат, компенсованих перестраховикам згідно з укладеними договорами перестрахування.

Платоспроможність залежить також від розміру ресурсів страховика і зобов'язань, які бере на себе страховик. Якщо страховик бере страхові зобов'язання, які не відповідають його фінансовим можливостям, то частина зобов'язань лишається не покритою ресурсами, за рахунок яких страховик мав би змогу їх виконати. З урахуванням забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками Законом України "Про страхування" передбачено обов'язкове укладання договору перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів.

Коефіцієнт платоспроможності визначається наступним чином:

(1.3)

На 2008 р.:

На 2009 р.:

Коефіцієнт загальної платоспроможності на 2008 рік і на 2009 рік значно вищий від нормативу. Це означає, що платоспроможність має тенденцію до росту. Разом з абсолютними показниками для оцінки ліквідності підприємства розраховують фінансові коефіцієнти ліквідності. Розрахунок даних коефіцієнтів проводиться шляхом поетапного зіставлення окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основі даних бухгалтерського балансу. Дані показники представляють інтерес не тільки для керівництва підприємства, але і для зовнішніх суб'єктів аналізу: коефіцієнт абсолютної ліквідності представляє інтерес для постачальників, коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків, коефіцієнт поточної ліквідності - для інвесторів.

Розрахуємо коефіцієнт відновлення платоспроможності за період, який дорівнює шістьом місяцям:

(1.4)

де К⁰_тл , К^б_тл - значення коефіцієнта покриття ліквідності в базовому і звітному періоді відповідно;

6 - період відновлення платоспроможності за 6 місяців;

Т - звітний період, місяці;

2 - нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності, що приймає значення більше 1, свідчить про наявність реальної можливості страховій компанії відновити свою платоспроможність. В нашому випадку К_ВОС = 2,53.

Розрахуємо коефіцієнт втрати платоспроможності за період, який дорівнює трьом місяцям:

(1.5)

де 3 - період втрати платоспроможності за 3 місяця.

Коефіцієнт втрати платоспроможності, що приймає значення більше 1, свідчить про наявність реальної можливості страховій компанії не втратити платоспроможність. В нашому випадку К_у = 2,5352.

В усьому світі питання платоспроможності як фактор забезпечення фінансової надійності страховика є найбільш важливим у діяльності страхових компаній та суттєвим як для страховиків, так і для страхувальників. Одним із його аспектів є досягнення реальної платоспроможності.

Страхова компанія, як і будь-який суб'єкт господарювання, має внутрішні (перед засновниками, власними працівниками) та зовнішні зобов'язання. Зовнішні - це зобов'язання перед страхувальниками (найважливіша частина зобов'язань), партнерами, бюджетом. Обсяг зовнішніх зобов'язань є ключовим у визначенні платоспроможності, оскільки у світовій практиці прийнято вважати компанію платоспроможною, якщо її активи більші, ніж взяті зобов'язання.

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових.

(1.6)

де А - активи;

НА - нематеріальні активи;

ПЗ - поточні зобов'язання.

На 2007 р. П_ФЗ = 394521,0 - 0,0 - 65944,0 = 328577 тис. грн.

На 2008 р. П_фз = 1004746,0 - 0,0 - 29749,0 = 974997,0 тис. грн.

На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ НАДІЙНОСТІ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

2.1 Тарифна політика страховика

Під тарифною політикою прийнято розуміти цілеспрямовану діяльність страховика по встановленню страхового тарифу в інтересах успішного і беззбиткового розвитку страхової справи.

У загальному виді тарифна ставка являє собою ціну послуги, що робиться страховиком, тобто це своєрідна вартість страхового захисту. За допомогою тарифних ставок обчислюються страхові внески, що сплачуються страхувальниками, розмір платежу (премії) від сукупної страхової суми. Основна задача при побудові страхових тарифів зв'язана з визначенням ймовірної суми збитку, що приходиться на кожного страхувальника або на одиницю страхової суми. Тому тарифи повинні бути розраховані так, щоб сума зібраних внесків виявилася достатньої для виплат, передбачених умовами страхування. Якщо тарифна ставка досить вірогідно відбиває ймовірний збиток, то забезпечується необхідна розкладка збитку між страхувальниками. Періодом, прийнятим за основу для встановлення тарифів, найчастіше служить рік. Повна тарифна ставка називається брутто-ставкою. Вона складається з нетто-ставки і навантаження.

Нетто-ставка призначен для формування страхового фонду в його основній частині, що призначена для страхових виплат у формі страхового відшкодування і страхового забезпечення. Розраховується нетто-ставка виходячи з імовірності нанесення страхувальникам збитку.

Навантаження до нетто-ставки складає меншу частину брутто-ставки. У залежності від форми і виду страхування вона коливається від 9 до 40%. Навантаження до нетто-ставки включає три різних по призначенню виду витрат, зв'язаних зі страховою діяльністю: адміністративно-управлінські витрати, що прийнята називати витратами на ведення справи; відрахування на попереджувальні (превентивні) заходу; а також прибуток страхової компанії.

Витрати на ведення справи і попереджувальних заходів розраховуються або аналогічно нетто-ставці, або встановлюються у відсотках від брутто-ставки. Вони включають витрати, зв'язані з висновком і обслуговуванням договору страхування.

Дані витрати поділяються на витрати:

- на ведення справи внутрішньої служби страхового суспільства;

- на ведення справи зовнішньої мережі страхового суспільства;

- організаційні, зв'язані з установою страхового суспільства;

- аквізиційні (виробничі витрати, зв'язані з залученням нових страхувальників і висновком нових страхових договорів за посередництвом страхових агентів);

- інкасаціонні, зв'язані з обслуговуванням надходження наявних страхових платежів (витрати на виготовлення бланків, квитанцій, облікових регістрів і т.п.);

- ліквідаційні або по ліквідації збитку, заподіяного страховим випадком (витрати на оплату праці особам, що займаються ліквідацією збитку, судові витрати, витрати по виплаті страхового відшкодування і т.п.);

- загальні керування (оплата праці управлінського персоналу, витрати на інноваційні проекти і т.п.);

- по керуванню майном.

Усі витрати по веденню справи поділяють на:

- постійні (не залежні від виду страхування);

- перемінні (залежні від виду договорів, що укладаються, страхового покриття, ступеня зайнятості персоналу);

- залежні (зв'язані зі зміною страхової суми);

- незалежні (не зв'язані зі зміною страхової суми);

- загальні;

- частки по веденню справи страховика.

Тарифні ставки тісно зв'язані з обсягом страхової відповідальності. Установлення, розширення й обмеження обсягу страхової відповідальності прямо впливають на розмір тарифної ставки. При правильному розрахунку тарифних ставок забезпечується необхідна фінансова стійкість страхових операцій, тобто збалансованість доходів і витрат страховика або перевищення доходів над витратами. Завищення тарифів приводить до перерозподілу через страховий фонд зайвих засобів, заниження, навпаки, до утворення дефіциту фінансових ресурсів у страховому фонді і до невиконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.

Для успішного і беззбиткового розвитку страхування необхідна цілеспрямована діяльність страховика по встановленню, уточненню й упорядкуванню страхових тарифів. Ці умови виконуються при дотриманні наступних принципів:

1. Відповідність розміру нетто-ставки імовірності збитку. Це забезпечує зворотність засобів страхового фонду за тарифний період тієї сукупності страхувальників, у масштабі якої будувалися страхові тарифи. Зворотність сплачених внесків у виді страхового відшкодування повинна відбуватися в тих територіальних і тимчасових рамках, у яких установлюються тарифні ставки.

2. Приступність і стабільність розмірів страхових тарифів. При незмінності тарифних ставок протягом тривалого часу в страхувальників зміцнюється тверда впевненість у солідності страхової справи. Крім того, страхові внески повинні складати таку частину доходу страхувальника, що не буде для нього обтяжної. Приступність тарифних ставок знаходиться в прямої залежності від числа страхувальників і кількості застрахованих об'єктів. Чим більше коло застрахованих осіб і об'єктів охоплений страхуванням, тим менша частка в розкладі збитку приходиться на кожний з них, тим доступніше стають страхові тарифи. Підвищення тарифних ставок можливо лише при неухильному росту збитковості страхової суми з метою забезпечення беззбиткового проведення страхування.

3. Розширення ринку страхових послуг. Ніж ширше обсяг пропонованої страхової відповідальності, тим більше страхування відповідає потребам страхувальників. Розширення обсягу страхової відповідальності забезпечується зниженням показників збитковості страхової суми.

4. Забезпечення самооплатності і рентабельності страхових операцій. Страхові тарифи повинні будуватися таким чином, щоб надходження страхових платежів постійно покривало видатки страховика і навіть забезпечувало деяке перевищення доходів над витратами (прибуток страховика). Воно може в плановому порядку закладатися в навантаження до тарифної ставки.

Таким чином, ефективна тарифна політика страховика дозволяє розробити науково обґрунтовані страхові тарифи і сформулювати оптимальний розмір страхового фонду як необхідна умова успішного розвитку страхування.

Найважливіше значення для правильності розрахунку страхового тарифу має обґрунтованість нетто-ставки. Разом з тим розрахунок ставки є самим складним моментом при визначенні страхового тарифу.

З погляду особливостей розрахунку нетто-ставок усі види страхування необхідно розділити на двІ категорії:

1-страхування життя;

2-ризикові види страхування.

Розглянемо докладніше кожну з цих категорій.

У страхуванні життя головними об'єктивно діючими факторами тарифікації є вік страхувальника (або застрахованого) при укладанні договору і термін дії страхування. Внески по страхуванню життя інвестуються для одержання доходу. Сума цього доходу зменшує розмір внесків. Для визначення можливості зниження внесків використовуються множники, що дисконтують.

Тарифні ставки при страхуванні життя будуються на основі прийнятої таблиці смертності і встановленої норми прибутковості. Розраховується розмір одноразового, внесеного при укладанні договору, внеску, щоб до закінчення терміну страхування нагромадилася сума, достатня для виплати всім дожившим до цього терміну. Чим менше вік страхувальника і більше тривалість дії договору, тим менше внесок. Так визначається одноразова ставка по страхуванню на дожиття. Потім обчислюється одноразова ставка внесків для покриття виплат по договорах, коли застраховані вмирають протягом терміну страхування (нетто-ставка на випадок смерті). Звичайно внески по страхуванню життя вносяться на виплат. Для визначення щомісячних внесків використовують спеціальні коефіцієнти розстрочки. У цілому сума місячних внесків за весь термін страхування більше одноразового внеску.

Ризикові види страхування не передбачають зобов'язань страховика по виплаті страхової суми при закінченні терміну дії договору страхування і не связанны з нагромадженням страхової суми протягом терміну дії договору страхування.

У зазначених видах страхування не використовується принцип капіталізації (нагромадження) і, отже, при розрахунку нетто-ставок не використовуються методи фінансових вирахувань (дисконтирование, нарахування складних відсотків і т.д.). Це відрізняє ризикові види страхування від страхування життя.

Ризикові види страхування можна умовно розділити на масові види і страхування рідких подій і великих ризиків.

Масові ризикові види страхування. Під масовими видами страхування розуміються види страхування, що приблизно охоплюють значне число суб'єктів страхування і страхових ризиків, що характеризуються однорідністю об'єктів страхування і незначним розкидом у розмірах страхових сум.

Наявність великої кількості застрахованих об'єктів припускає, що по зазначених ризиках існує достатня кількість статистичних даних. Для страхових компаній ці дані можуть бути як внутрішніми, тобто, що базуються на даних обліку договорів і бухгалтерського обліку, так і зовнішніми, тобто отриманими з інших організацій. На основі цих даних, за допомогою методів математичної статистики, можливо, описати всю сукупність ризиків за допомогою числових характеристик, таких як середнє значення і дисперсія. При цьому, з огляду на однорідність застрахованих об'єктів, можна затверджувати, що середні значення будуть досить точно характеризувати всю сукупність у цілому. Тому при розрахунку нетто-ставок по масових видах страхування широко використовуються середні показники частоти страхових випадків, розмірів збитку і страхових сум. Такий підхід дозволяє істотно спростити методику розрахунку тарифів.

До масових ризикових видів страхування відноситься більшість видів страхування майна і цивільної відповідальності приватних осіб, а також деякі види особистого страхування (такі як страхування від нещасного випадку, страхування медичних витрат і т.д.).

Страхування рідких подій і великих ризиків. У даному випадку мова йде про ризики, що характеризуються, з одного боку, низькою частотою настання страхових подій, а з іншого боку, великою можливою величиною збитку. Кількість об'єктів, який можна застрахувати, обмежено, а розкид страхових сум складає значну величину.

Найбільш характерним видом страхування, який можна віднести до даної категорії, є страхування промислових підприємств (насамперед, на випадок пожежі). Особливості цього виду страхування досить яскраво видні на прикладі Західної Європи. У межах Європейського союзу по всіх галузях нараховується близько 100000 великих промислових підприємств. Сукупність цих підприємств неоднорідна як по ступені ризику, так і по вартості. З огляду на відносно велику кількість страховиків і можливість вільної пропозиції страхових послуг у рамках Європейського союзу, можна сказати, що на один страховика приходиться не більш 100 промислових підприємств із різних країн, різної галузевої приналежності, з різною вартістю і рівнем технології, найчастіше зовсім непорівнянних. Використовувати в такій ситуації середні показники не представляється можливим. Крім того, час від часу в різних галузях відбуваються дуже великі страхові випадки, що можуть серйозно порушити баланс премій і виплат.

До страхування рідких подій і великих ризиків відносяться також авіаційне і космічне страхування. Тут також мається обмежена кількість об'єктів, мала частота настання і велика можлива величина збитку по одному страховому випадку.

У найбільш загальному виді тарифікаційна система виглядає в такий спосіб. Усі об'єкти, які страхуються, поділяються на трохи досить великих категорій. Для кожної категорії розраховується базова тарифна ставка. Крім того, приводиться список усіх факторів ризику, що страховик хоче відбити у своїй системі. Наявність або відсутність кожного фактора на страхуемом об'єкті враховується при розрахунку тарифу за допомогою поправочних коефіцієнтів. Існує багато видів поправочних коефіцієнтів: множені, що додаються (від'ємники), що складаються і т.д. Вибір необхідного виду коефіцієнта здійснюється страховиком при створенні тарифікаційної системи і залежить від його переваг і характеру впливу фактора ризику.

Чому ж необхідно розробляти тарифікаційні системи, поділяти страхуемые об'єкти на групи і враховувати різні фактори ризику, а не можна обмежитися одною середньою тарифною ставкою? Існує кілька причин, основними з яких є економічні і комерційні розуміння, а також мотиваційний аспект, зв'язаний з поводженням страхувальника. Зупинимося докладніше на кожнім з них.

Створення докладної тарифікаційної системи забезпечує формування страхового фонду в розмірі, достатньому для виконання страховиком своїх зобов'язань і що забезпечує задану фінансову надійність. Цього не можна домогтися, якщо використовувати тільки єдину середню тарифну ставку.

Тарифікаційна політика страхової компанії впливає на комерційну сторону діяльності страховика. Насамперед, страхові тарифи, що визначають ціну на страхову послугу, є одним з основних засобів конкурентної боротьби.

Під селекцією ризиків розуміється добір страховиком за допомогою різних методів вигідних для себе договорів страхування і "відторгнення" небезпечних ризиків. При цьому мова йде не тільки і не стільки про відмовлення від прийняття на страхування небезпечних ризиків, скільки про створення для них невигідних умов договору страхування, зокрема розмірів страхової премії. Неправильна тарифна політика при відсутності інших стримуючих факторів може привести до того, що в портфелі в страховика виявляться несприятливі для нього ризики.

Величина страхової премії залежить від ступеня ризику, що являє собою даний страхувальник для страховика. На степень ризику впливає багато факторів. Тому якщо страховик використовує тарифікаційну систему, що враховує різні фактори ризику, те тарифна ставка буде визначатися наявністю або відсутністю згаданих факторів. На деякі з них страхувальник може безпосередньо впливати. Наприклад, власник майна може установити сигналізацію на автомобіль, поставити на двер і вікна ґрат, не використовувати легкозаймисті речовини і т.д. Страховикові також вигідно, коли приймаються запобіжні заходи, тому що це істотно знижує його ризик. Отже, страховикові необхідно спонукати страхувальника до вживання заходів по запобіганню страхових випадків або зменшенню можливого збитку. Зробити це він може за допомогою страхових тарифів. Якщо, наприклад, страхувальник побачить, що установити протипожежну сигналізацію на своєму підприємстві дешевше, ніж через її відсутність платити підвищені страхові премії, то це підштовхне його удатися до цього способу зниження небезпеки, а отже, і внесків.

Таким чином, ефективна тарифна політика страховика дозволяє розробити науково обґрунтовані страхові тарифи і сформулювати оптимальний розмір страхового фонду як необхідна умова успішного розвитку страхування.

2.2 Формування страхових резервів та інвестиційна політика

Головна особливість фінансів страховиків - виділення й у складі притягнутого капіталу страхових резервів. Потреба у формуванні страхових резервів обумовлена вероятностным характером страхових подій і невизначеністю моменту настання і величини збитку. Діяльність страхової організації по висновку договорів страхування здійснюється постійно. Відповідно до теорії імовірностей, застраховані об'єкти піддають тому самому ризикові в різний час і на різних територіях. При цьому величина страхових виплат, що зобов'язаний зробити страховик при настанні страхового випадку, варіює в межах страхової суми за договором .

Для здійснення страхових виплат страхова організація повинна розташовувати спеціальними грошовими ресурсами, наявність яких гарантує виконання зобов'язань перед страхувальниками. Обов'язок формування і право використання страхових резервів установлені законом "Про страхування". У ст. 26 Закону зазначено, що для забезпечення виконання прийнятих страхових зобов'язань страховики в порядку і на умовах, установлених законодавством України, утворять з отриманих страхових внесків необхідні для майбутніх страхових виплат страхові резерви по особистому страхуванню, майновому страхуванню і страхуванню відповідальності.

Резерви страхових організацій відповідно до вимог страхового законодавства розділяються на: резерви по страхуванню життя і резерви по видах страхування іншим, чим страхування життя ризикові види страхування. Такий поділ викликаний різним змістом, функціями задачами страхового захисту, характером ризиків і, нарешті, методологією розрахунку тарифів.

Резерви по ризикових видах страхування в обов'язковому порядку включають резерв незаробленої премії, резерв заявлених, але не урегульованих збитків, резерв що відбулися, але не заявлених збитків. До числа додаткових резервів відносяться стабілізаційний і деякі інші резерви.

Класифікація страхових резервів з погляду їхнього цільового призначення - для здійснення майбутніх і поточних виплат представлена в табл. 2.1 окремо для ризикових видів страхування і страхування життя.

Таблиці 2.1 - Цільове призначення страхових резервів

Природа резервів	Рискові види страхування	Страхування життя
Для майбутніх виплат	Резерв незаробленої премії Стабілізаційний резерв	Резерви що до страхування життя (математичні резерви)*
Для поточних виплат	Резерв заявленных, але не урегульованых збітків Резервщо відбулися, але незаявленных збитків	Резерв посиленого фактору риска

Резерви, формовані в країнах Європейського Союзу відповідно до директив.

Відповідно до нормативних актів, в обов'язковому порядку страховики формують резерв:

- незаробленої премії;

- заявлених, але неурегульованих збитків;

- що відбулися, але незаявлених збитків.

До числа страхових резервів, формованих при наявності визначених фінансових умов, зокрема при погрозі збитковості окремих видів страхування, відноситься стабілізаційний резерв. До введення нових правил формування страхових резервів по ризикових видах страхування в їхній склад уключався резерв попереджувальних заходів (РПЗ). Цей резерв страховики можуть створювати в добровільному порядку і в даний час, він служить для фінансування заходів щодо попередження нещасних випадків, втрати й ушкодження застрахованого майна. Однак, по новому положенню, цей резерв не включається до складу страхових резервів, тому що не має відносини до страхових зобов'язань страховика по договорах страхування. Відрахування на формування резерву попереджувальних заходів повинні бути передбачені в складі страхового тарифу, що дозволяє враховувати них як видаткову статтю при визначенні прибутку.

Резерв незаробленої премії (РНП) - це частина нарахованої страхової премії (внесків) за договором, що відноситься до періоду дії договору, що виходить за межі звітного періоду (незароблена премія), призначена для виконання зобов'язань по забезпеченню майбутніх виплат, що можуть виникнути в наступних звітних періодах.

Для з'ясування сутності резерву незаробленої премії варто розглянути принцип поділу премії на зароблену і незароблену. Діяльність страхової організації по висновку і веденню договорів страхування здійснюється постійно, а регулярна звітність припускає визначення обсягу відповідальності страховика на конкретну звітну дату. При цьому виходять із припущення, що відповідальність за договором страхування, укладеному до звітної дати, частково переноситься за звітну дату, на майбутній період. Страхова премія, що відповідає відповідальності, що переходить на наступний період, позначається незароблена премія. Частина відповідальності, що приходиться на парний період, визнається умовно виконаною, а відповідно цьому обсягові премія - заробленою.

У силу того, що страхова організація постійно знаходиться в стані виплат, виникає об'єктивна необхідність формування резерву збитків (РЗ) по вже наступили страховим подіям. Правилами формування страхових резервів по видах страхування іншим, чим страхування життя, передбачена наявність двох обов'язкових РЗ: резерву заявлених, але неурегульованих збитків і резерву що відбулися, але незаявлених збитків.

Резерв заявлених, але неурегульованих збитків (РЗЗ) є оцінкою не виконану або виконаних не цілком на звітну дату зобов'язань страховика по здійсненню страхових виплат, що виникли в зв'язку зі страховими випадками, про факт настання яких йому заявлено у встановленому законом або договорі порядку в звітному або попередньому періодах. У цей резерв включаються суми коштів , необхідні страховикові для оплати експертних, консультаційних або інших послуг, зв'язаних з оцінкою розміру і зниженням збитку, нанесеного майновим інтересам страхувальника (витрати по врегулюванню збитків).

Резерв що відбулися, але незаявлених збитків (РПНУ) є оцінкою зобов'язань страховика по здійсненню страхових виплат, включаючи витрати по врегулюванню збитків, що виникли в зв'язку зі страховими випадками, що происшли в звітному або попередніх йому періодах, про факт настання яких страховикові не заявлено в звітному або попередніх йому періодах у встановленому законом або договором порядку.

Стабілізаційний резерв (СР) формується по відповідних видах страхування у випадку утворення негативного фінансового результату від проведення страхових операцій у результаті дії факторів, що не залежать від волі страховика, або у випадку перевищення коефіцієнта збитків, що відбулися, над його середнім значенням.

Коефіцієнт збитків, що відбулися, розраховується як відношення суми зроблених у звітному періоді страхових виплат по страхових випадках, що відбувся в цьому періоді, резерву заявлених, але неурегульованих збитків і резерву що відбулися, але незаявлених збитків, розрахованих по збитках, що відбувся і цьому звітному періоді, до величини заробленої страхової премії за цей же період.

Розрахунок страхових резервів виробляється окремо по кожній обліковій групі договорів. Сукупна величина кожного резерву визначається шляхом підсумовування резервів, розрахованих по всіх облікових групах договорів.

Страхові резерви мають особливий правовий і економічний статус в обороті засобів по наданню страхового захисту.

Сфера діяльності страхових організацій не обмежується винятково забезпеченням страхового захисту. Розташовуючи достатнім обсягом тимчасово вільних засобів, страхова організація поряд із проведенням страхових операцій активно бере участь в інвестиційній діяльності. Інвестиційна діяльність страхових організацій заснована на механізмі розміщення страхових резервів.

Інвестиції є одним зі значимих для страхових компаній напрямків діяльності. Увага до інвестиційної діяльності обумовлюється істотним впливом її результатів на фінансовий стан страхової компанії в цілому. Фінансовий результат - прибуток або збиток, у визначеній мері є наслідком і відображенням правильності інвестиційної політики. Нерідко страховики покривають збитки від безпосередньо страхової діяльності за рахунок прибутку від інвестиційних операцій. Ця сторона діяльності страхових компаній, як правило, доходна, і ступінь ризику тут більш прогнозована. Іншими словами, якщо в страхуванні фінансовий результат - величина, залежна в основному від об'єктивних факторів, в інвестиційній діяльності прибуток визначається, з одного боку, інвестиційними навичками страховика, з іншого боку, знаходиться в залежності від сучасної економічної ситуації в країні. Таким чином, ефективна інвестиційна діяльність виступає механізмом зміцнення фінансової стійкості страхової компанії.

Інвестиційний доход є істотним джерелом розвитку страхового підприємства. За рахунок доходів від інвестицій у страхової компанії існує реальна можливість знизити страховий тариф або гарантувати бонуси. Так поряд із захистом від непередбачених ситуацій, по договорах страхування життя можуть бути гарантовані бонуси й інвестиційний доход.

Крім того, що інвестиційна діяльність страхових організацій впливає на мікро-рівні, так і на рівні економічної системи в загальному. Мобілізація значних грошових ресурсів і наступне їхнє інвестування страховими компаніями робить страхову галузь важливим фінансовим джерелом розвитку національної економіки. Інвестиційна привабливість страхового бізнесу й інвестиційна активність страхових організацій багато в чому визначаються умовами зовнішнього середовища. Страхові компанії, як і будь-який інший інвестор, будуть активно розміщати вільні грошові ресурси на фінансових ринках і в різних інструментах, якщо такі операції будуть доцільними. Тільки при наявності відповідних економічних умов інвестиційна діяльність страховиків буде приносити відчутний економічний ефект і для окремих учасників, і для ринку в цілому.

До умов інвестиційної діяльності страхових організацій варто віднести:

- наявність адекватної ринкової інфраструктури, у тому числі ринку цінних паперів;

- розвиток інвестиційних інструментів;

- стабільність національної фінансової системи (у тому числі банківської);

- ефективне фінансове законодавство (включаючи податкове, страхове);

- інші макроекономічні умови, що забезпечують стійкий розвиток ринкової економіки.

Страхова компанія як суб'єкт ринку не може повноцінно здійснювати свою діяльність, у тому числі й інвестиційну, якщо відсутні інші суб'єкти ринку і не склалися ефективні механізми їхньої взаємодії. Крім того, при відсутності на ринку привабливих інвестиційних інструментів, що дозволяють рентабельно і з низьким ступенем ризику проводити інвестиційні операції, інвестиційна діяльність страхових організацій не буде приносити очікуваний ефект. У свою чергу, наявність відповідних фінансових інструментів не є достатньою підставою для інвестування страховиками в умовах нестабільної фінансової системи. Тобто відсутність надійних фінансових інструментів і/або їхню обмеженість не сприяють розвиткові інвестиційної активності. Усі перераховані вище умови багато в чому визначаються тими правилами гри на ринку, що передбачені законодавством. Таким чином, функціонування страхових організацій на фінансовому ринку знаходиться в прямої залежності від рівня розвитку економічної системи, від сформованих у країні інвестиційного клімату, макроекономічної ситуації в цілому.

Як джерело інвестиційної діяльності страхової компанії виступають, що маються в розпорядженні страховиків власний і притягнутий капітал. При цьому все-таки в основному грошові ресурси страхових організацій що інвестуються представлені засобами страхових резервів..

Успішна інвестиційна діяльність страхової організації, забезпечуючи стійкі доходи і бонуси клієнтам, дозволить регулярно збільшувати власний капітал, а це може привести до розширення страхового поля і збільшенню страхового портфеля, і як наслідок, це фактори зміцнення фінансової стійкості страхової компанії в цілому.

Інвестиційна діяльність страхових компаній, заснована на використанні тимчасово вільних притягнутих засобів, досить жорстко регулюється з боку держави. Це порозумівається не тільки природою инвестируемых ресурсів страхових організацій, але і відсутністю у фактичних власників цих коштів - страхувальників об'єктивної можливості контролювати, наскільки ефективно страхова компанія розпоряджається наданими їй засобами.

У регулюванні інвестиційної діяльності страхових організацій виділяють два основних напрямки:

- регулювання розміщення власного капіталу;

- регулювання розміщення страхових резервів.

Великий ступінь регламентації з боку органів нагляду спостерігається в частині розміщення засобів страхових резервів. Це порозумівається притягнутим характером даної категорії фінансових ресурсів страхової компанії. Власне кажучи страхові резерви являють собою оцінку невиконаних зобов'язань страховика перед страхувальниками. Необхідність виконання зазначених зобов'язань з боку страхової компанії може виникнути в будь-який момент часу, у зв'язку, з чим законодавством визначені обмеження по інвестуванню цих засобів. Галузева особливість страхової діяльності виявляється в тім, що в переважної більшості страхових організацій страхові резерви є основним джерелом інвестицій страховика.

З огляду на вимоги законодавства, страхові організації повинні здійснювати свою інвестиційну діяльність, у першу чергу забезпечуючи схоронність активів, а також оберігати них від знецінення унаслідок впливу інфляційних процесів, що підсилюються. Страховик керується умовою забезпечення фінансової безпеки вкладень.

Визначальною умовою інвестиційної діяльності страхових компаній є забезпечення ліквідності вкладень. Інвестиційна діяльність страховиків є вторинної, що й обумовлює необхідність підтримки відповідності між термінами вкладень і термінами виконання страхової відповідальності. При розгляді ліквідності інвестицій приймаються в увагу ринкова ціна і надійність. Обоє цих важливих аспекту ліквідності впливають у випадку екстреного продажу активів компанії за умови виконання задачі реалізації інвестицій не нижче їхньої облікової вартості.

При виборі об'єкта вкладення враховується взаємозалежність ризику і прибутковості, розглядаються два основних критерії оцінки інвестицій - безпека і прибутковість активів. Під безпекою розуміють вкладення засобів тільки в стійкі, стабільні активи, при цьому повинна бути гарантія повного повернення вкладених коштів. Традиційно безпека вкладень і їхня висока прибутковість знаходяться в протиріччі один одному. З погляду страхового підприємства буде не безпечно інвестувати засобу в дуже дохідні активи з високою часткою ризику. У такій ситуації ризикові піддається навіть не стільки доход від інвестицій, скільки можливість повернення вкладених коштів.

Диверсифікованість вкладень є не що інше, як розумний розподіл інвестиційних ризиків. Наприклад, вкладення однієї частини засобів у низкодоходные і малорискованные активи, а іншої - у високоприбуткові, але з високим ступенем ризику. У результаті чого інвестиційний ризик розподіляється на різні види вкладень, що і може забезпечити стійкість, збалансованість інвестиційного портфеля страховика.

Слід зазначити, що успішність інвестиційної діяльності будь-якого учасника фінансового ринку багато в чому визначається макроекономічними умовами. Так, основні проблеми страхових компаній в області інвестиційної діяльності викликані крайньою нестабільністю на вітчизняному фінансовому ринку. Під час відсутності розвитого фондового ринку виникають проблеми інвестиційного вибору. З одного боку, обмеженість пропозиції на фінансовому ринку, з іншого боку - необхідність обліку фактора ризику вкладень за умови недоліку необхідної інформації. Високий ступінь ризику на російському фондовому ринку робить досить складним прогнозування доходу для інвесторів. Поряд з об'єктивними умовами причинами фінансових утруднень у страховиків можуть бути відсутність навичок формування і керування інвестиційним портфелем.

Інвестиційний портфель страховика являє собою сукупність об'єктів вкладень коштів (інвестиційних інструментів). Склад і структура інвестиційного портфеля залежать від багатьох факторів макро- і мікроекономічного рівня. Макроекономічні фактори у свою чергу можна розділити на суб'єктивні й об'єктивні. Суб'єктивні макроекономічні фактори обумовлені діяльністю держави в області економіки, виконанням їм регулюючої функції. У даному випадку можна говорити про обмеження в інвестиціях страховиків, установлених відповідними нормативними документами. Об'єктивні макроекономічні фактори визначаються ринковою кон'юнктурою. Сюди можна віднести ставку позичкового відсотка, рівень розвитку фондового ринку, стійкість фінансової системи (у тому числі і банківської), стабільність національної валюти і т.п. Фактори мікрорівня в основному зв'язані з діяльністю конкретного страховика. Це політика компанії в області інвестицій, професійний рівень менеджменту, фінансовий або, точніше, інвестиційний потенціал страхової організації й ін. Усі фактори макро- і мікрорівня взаємозалежні і взаємообумовлені. При проведенні інвестиційної діяльності необхідно враховувати не тільки їхню автономність, але і механізм взаємодії. Керування інвестиційним портфелем страховика, як і будь-якого суб'єкта, що хазяює, являє собою складний по своєму змісті процес, заснований на великій аналітичній роботі.

Керування інвестиційним портфелем страхової організації поєднує кілька етапів: обстеження, планування, розміщення, аналіз і оцінка результатів. Перш ніж приступити до реальних дій, проводиться дослідження ситуації на ринку і вивчення інвестиційних можливостей компанії, її інвестиційного потенціалу. На цьому етапі приймаються в увагу всі істотні об'єктивні і суб'єктивні фактори, складається інвестиційний прогноз. На стадії планування формується інвестиційна стратегія і тактика, визначаються мета і задачі інвестиційної діяльності страховика, здійснюється вибір інвестиційних інструментів. Після чого власне і здійснюються інвестиції. Успішність реалізації поставлених цілей і задач визначається при аналізі й оцінці результатів інвестиційної діяльності. Це дозволяє в наступному підвищити ефективність інвестицій. Безумовно, така схема являє собою теоретичну модель організації керування інвестиційним портфелем страховика. На практиці усі виглядає трохи інакше, оскільки інвестиції являють собою один з елементів безперервного господарського циклу і невіддільні від загального функціонування страхової компанії. Надходження страхових внесків йде постійно. Тому стадії керування інвестиційним портфелем можуть бути сполучені, йти паралельно.

Досягнення оптимального інвестиційного портфеля не може бути одноразовою задачею, оскільки фінансовий ринок досить динамічний, та й інвестиційний потенціал не є статичною величиною. Структура активів страхової організації ефективна за певних умов на визначеному тимчасовому інтервалі. Тобто задача оптимізації портфеля інвестицій повинна вирішуватися постійно. При цьому її успішність багато в чому залежить від наявності оперативної інформації про стан ринку і своєчасності й адекватності дій страховика. Це означає, що керування інвестиційним портфелем страхової організації ґрунтується на систематичному моніторингу ситуації і приведенні у відповідність структури портфеля.

Регулювання інвестиційної діяльності страхових компаній, що здійснюють свою діяльність на території України, засновано на нормативних документах, випущених Міністерством фінансів. Як відомо, у даний час страхові організації при проведенні інвестиційної діяльності повинні керуватися Правилами розміщення страхових резервів, затвердженими Наказом МФ України від 08.08.2005р. Контроль за дотриманням страховиками вимог, установлених дійсними Правилами, здійснюється ДКРРФП. Невиконання страховиком вимог дійсних Правил є підставою для прийняття до страховика мір у відповідності зі страховим законодавством України. У Правилах указується, що під розміщенням страхових резервів маються на увазі активи, прийняті в покриття (забезпечення) страхових резервів. Правила установлюють види активів, вимоги до активів і структуру активів, прийнятих у покриття страхових резервів, і регламентують структуру вкладень, тобто позначають максимально припустимі вкладення по кожнім виді активів до сумарної величини страхових резервів. Дія дійсних Правил не поширюється на склад і структуру активів, прийнятих для покриття (забезпечення) страхових резервів, сформованих по обов'язковому медичному страхуванню.

Активи, прийняті для покриття страхових резервів, повинні задовольняти умовам диверсифікованості, зворотності, прибутковості (прибутковості) і ліквідності.

Крім того, що держава встановлює конкретний перелік активів, у які можуть бути розміщені страхові резерви, ці активи до того ж повинні відповідати визначеним критеріям, на приклад, активи розміщаються в нерухоме майно або в житлові сертифікати. Ринкова вартість такого майна повинна бути підтверджена відповідно до вимоги законодавства, а житлові сертифікати повинні бути випущені на території України.

Законодавчо встановлене, що розміщення засобів страхових резервів може здійснюватися страховиком самостійно, а також шляхом передачі частини засобів страхових резервів у довірче керування довірчим керуючим, що є резидентами України.

2.3 Оцінка фінансової діяльності страховика та її паказник

Таблиця 2.2 - Аналіз структури та динаміки оборотних активів страхової компанії

Статті	На початок року	На кінець року	Зміни	Темп росту, %
	сума, тис. грн.	пит. вага, %	сума, тис. грн.	пит. вага, %	суми, тис. грн.	пит. ваги, % п.
Запаси	-	-	-	-	-	-	-
Дебіторська заборгованість	251680,0	75,21	741867,0	86,16	490187,0	194,77	294,8
Грошові кошти	82937,0	24,79	119135,0	13,84	36198,0	43,65	143,6
Оборотні (поточні) активи	334617,0	100	861002,0	100	526835	157,3	257,3

Висновок: поточні активи (оборотні активи) займають велику питому вагу в загальній сумі засобів, якими володіє страхове товариство. Від раціональності їх розміщення й ефективності використання у великій мірі залежать успішний результат роботи товариства. До кінця року вартість основних засобів збільшилась на 526835,0 тис. грн. Це викликано збільшенням дебіторської заборгованості і грошових активів. Найбільшу питому вагу має дебіторська заборгованість на 01.01.2010 рік - 86,16%. Його частка збільшилась на 194,77 процентних пункта.