Особливості інноваційної стратегії телекомунікаційної компанії на прикладі міжнародної корпорації "Вимпелком"

розумінні проект (англ. - project) - це «що-небудь, що задумується або планується, наприклад, велике підприємство» (тлумачний словник Webster).

Згідно з методологією управління проектами проект це сукупність цілеспрямованих, послідовно орієнтованих у часі, одноразових, комплексних і нерегулярно повторюваних дій (заходів або робіт), спрямованих на досягнення кінцевого результату в умовах обмеженості ресурсів і заданості строків їх початку і завершення. У «Кодексі знань щодо управління проектами» проектом вважається деяка задача з визначеними вихідними даними і потрібними результатами (цілями), які обумовлюють спосіб її вирішення.

Під інноваційним проектом будемо розуміти цілеспрямоване, заздалегідь обґрунтоване і заплановане новоутворення, зміну, або вдосконалення продукції (робіт, послуг), технології, об'єкта, системи, підприємства, а також розв'язання організаційно-технічної проблеми.

На основі системного підходу проект можна розглядати як процес переходу з вихідного стану у кінцевий.

Концепція управління проектами розглядає проект як керовану зміну початкового стану будь-якої системи, пов'язану з витратою часу і коштів. В економічно розвинених країнах усі проекти здійснюються у рамках методології управління проектами, яка дає змогу:

здійснити аналіз інвестиційного ринку і сформувати інвестиційний портфель компанії з його оцінкою за критеріями доходності, ризикованості та ліквідності;

оцінити ефективність інвестицій з урахуванням факторів ризику та невизначеності;

розробити стратегію формування інвестиційних ресурсів компанії;

провести відбір і оцінку інвестиційної привабливості конкретних проектів;

здійснити планування й оперативне управління реалізацією конкретних проектів і програм;

забезпечити ефективне здійснення інвестиційного процесу тощо.

Концепцію управління проектами доцільно застосовувати в діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють інновації, особливо в проектно-орієнтованих компаніях. Інноваційний проект здійснюється в певному оточенні, що включає в себе внутрішні й зовнішні компоненти, які враховують економічні, політичні, соціальні, технологічні, нормативні й інші чинники.

Інноваційні проекти спрямовані на досягнення певної мети: розробку нових продуктів (продуктові інновації), нових технологічних процесів (процесові інновації), освоєння випуску нової продукції, зміну продуктового портфеля, впровадження нових технологій, технічне переозброєння, маркетингові дослідження, рекламні акції, виведення товару на ринок, впровадження управлінського обліку тощо[7-9].

Кожен інноваційний проект незалежно від його складності є об'єктом управління протягом всього життєвого циклу. Життєвим циклом є проміжок часу від моменту виникнення ідеї до завершення інноваційного проекту.

Всесвітнім банком (World Bank) і Організацією Об'єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO) запропоновано в життєвому циклі проекту виділяти три фази:

передінвестиційну;

інвестиційну;

експлуатації інноваційного проекту.

Кожна із зазначених фаз характеризується досягненням одного або декількох результатів. Завершення фази, як правило, пов'язано з аналізом основних результатів і ходу виконання інноваційного проекту задля визначення доцільності його продовження та виявлення й виправлення допущенних помилок.

Кожна фаза включає ряд стадій, які охоплюють певні етапи які представленні у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Характеристика життєвого циклу інноваційного проекту

Стадія	Етап	Зміст етапу
1	2	3
	Передінвестиційна фаза
1.1 Наукові дослідження і розробки	*Аналіз і уточнення ідеї інноваційного проекту *Формування інноваційної пропозиції *Визначення інвестиційних можливостей та складу потенційних інвесторів	Обговорення ідеї проекту. можливих результатів реалізації. Оформлення ідеї інноваційного проекту у виді інноваційної пропозиції. Привернення уваги потенційних інвесторів до інноваційної пропозиції.
1.2. Підготовка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО)	* Попереднє техніко- економічне обґрун- тування (ПТЕО) * Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) інноваційного проекту	Попередній етап розробки бізнес-плану з метою оцінки доцільності здійснення витрат на розробку ТЕО і бізнес-плану. Оцінка ризиків, необхідних ресурсів й очікуваних результатів. Розробка ТЕО, формулювання остаточного висновку щодо доцільності здійснення проекту.
1.3. Розробка, аналіз і оцінка бізнес-плану інноваційного проекту	* Розробка бізнес-плану інноваційного проект обговорення його з інвесторами * Доопрацювання бізнес-плану * Прийняття рішення щодо інвестування	Поглиблена розробка розділів бізнес-плану з метою зниження невизначеності результатів. Прийняття рішення щодо фінансування інноваційного проекту.
2. Інвестиційна фаза (фаза впровадження інноваційного проекту)
2.1. Правова підготовка реалізації інноваційного проекту	* Проведення переговорів і укладання контрактів і договорів * Створення у разі необхідності юридичної особи	Підготовка і укладання договорів із усіма учасниками розробки і реалізації інноваційного проекту: кредитних угод,замовлень на обладнання, договорів на виконання контрагентських робіт.
2.2 Придбання нової технології, патентів, ліцензій, розкриття ноу-хау, торговельних марок	* Технічна підготовка виробництва * Організційна підготовка виробництва	Підготовка технічної документації на інноваційну продукцію, інноваційний продукт, інноваційну технологію. Розробка планів виробництва. Установка нового обладнання. Перепланування. Зміни виробничої структури і структури управління. Підготовка персоналу.
2.3. Передвиробничий маркетинг нових продуктів	* Попереднє дослідження ринку * Формування стратегії збуту * Рекламна компанія	Укладання договорів на постачання інноваційної продукції, інноваційного продукту.
3. Фаза експлуатації інноваційного проекту
3.1.Приймайння та запуск.	* Виробництво інноваційної продукції	Усунення поломок обладнання.
3.2.Маркетинг інноваційних продуктів	* Стратегічні дослідження ринків збуту * Реклама інноваційних продукції або продукту	Розробка політики цін на інноваційну продукцію. Розширення мережі розповсюдження інноваційної продукції.
3.3 Розширення виробництва інноваційної продукції, інноваційного продукту	* Розширення виробництва * Адаптація інноваційної продукції, інноваційного продукту	Підвищення продуктивності праці та якості інноваційної продукції. Модернізація виробництва.

Застосування методів і засобів реалізації цих робіт, ув'язки необхідних ресурсів та узгодження дій учасників інноваційного проекту;

процеси виконання - координація дій людей та інших ресурсів щодо виконання інноваційного проекту;

процеси аналізу - визначення відповідності планових та фактичних показників інноваційного проекту поставленим цілям і критеріям успіху, а також прийняття рішень щодо необхідності застосування коригуючих дій;

процеси управління - формулювання необхідних коригуючих дій, їх узгодження, затвердження та застосування;

процеси завершення - формалізація виконання інноваційного проекту і доведення його до упорядкованого фіналу. Бізнес-процеси управління реальними інноваційними проектами накладаються один на одного і здійснюються на всіх фазах життєвого циклу інноваційного проекту. Особливого значення в сучасній теорії менеджменту набуває поняття бізнес-процесів. Під бізнес-процесами розуміють сукупність взаємопов'язаних дій і процедур, що має вхід і вихід та інформаційні зв'язки. Бізнес-процеси управління інноваційними проектами пов'язані своїми результатами. Результати виконання одного бізнес-процесу стають вихідною інформацією для іншого бізнес-процесу. Крім цього, завершення однієї фази може бути початком ініціації наступної фази. Наприклад, завершення фази проектування потребує схвалення замовником проектної документації, яка необхідна для виконання проекту.

2.4 Методологія оцінки ефективності інноваційних проектів

До позитивних рис зазначених методичних рекомендацій необхідно віднести визначення витрат за етапами створення нової техніки (НДДКР, виробництво, застосування) і результатів у суміжних галузях, а також врахування ступеня невизначеності.

В умовах ринкових перетворень необхідна цілісна модель оцінки ефективності інновацій, яка надавала б можливість розглянути таку ефективність з п'яти взаємопов'язаних точок зору:

задоволення потреб зацікавлених сторін (хто є основними учасниками інноваційного процесу, на що вони сподіваються і в чому мають потребу);

вклад зацікавлених, сторін (чого саме підприємство-інноватор бажає і потребує від зацікавлених сторін на взаємовигідній основі);

інноваційні стратегії (які інноваційні стратегії необхідно розробити для того, щоб задовольнити побажання й потреби зацікавлених сторін, враховуючи при цьому власні інтереси);

процеси (які процеси необхідно налагодити, аби реалізувати інноваційні стратегії);

можливості (які саме можливості потрібні, аби керувати інноваційними процесами).

Крім внутрішніх зацікавлених сторін, учасниками інноваційного процесу виступають зовнішні:

замовники (майбутні власники і користувачі результатів проекту);

інвестори (сторони, що вкладають кошти в проект);

проектувальники (організації, що розробляють проектно-конструкторську документацію);

постачальники (особи, що відповідають за матеріально-технічне забезпечення проекту);

фінансові установи (юридичні особи, що забезпечують фінансування проекту) тощо.

Пошук перспективних напрямів інноваційної діяльності має здійснюватися за допомогою розробки інноваційних стратегій:

застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління;

переходу до нових організаційних структур;

застосування нових видів ресурсів тощо.

Принципи оцінки довгострокових інноваційних проектів мають ґрунтуватися на принципах оцінки інвестиційних проектів з урахуванням специфіки етапів і результатів інноваційного процесу. До числа найважливіших принципів можна віднести:

Розгляд і аналіз інноваційного проекту протягом усього його життєвого циклу (розрахункового періоду) - від моменту виникнення нової ідеї до моменту комерціалізації й практичного застосування. Життєвий цикл інноваційного проекту має свої специфічні етапи: дослідження та розробки (НДДКР, які охоплюють фундаментальні, прикладні дослідження та дослідно-конструкторські розробки); застосування; експлуатацію; удосконалення та модифікацію інновацій;

Моделювання потоків продукції, ресурсів, грошових коштів на всіх етапах реалізації інноваційного проекту;

Узгодження умов порівняння різних варіантів інноваційного проекту;

Принцип урахування фактора часу при оцінці параметрів інноваційного проекту та його зовнішнього економічного оточення;

Принцип альтернативності, який передбачає врахування різноманітних можливостей використання ресурсів, шляхів досягнення мети інноваційного проекту, вибору найкращих варіантів проектних рішень;

Оцінка ефективності інноваційного проекту має здійснюватися шляхом порівняння ситуацій «без проекту» та «з проектом», а не ситуацій «до проекту» і «після нього».

Урахування усіх найбільш істотних наслідків інноваційного проекту: економічних, екологічних, соціальних.

Багатоетапність оцінки на стадіях обґрунтування розміру інноваційних витрат, техніко-економічних обґрунтувань, вибору схеми фінансування, моніторингу і т. ін. На кожному етапі вартість проекту уточнюється;

Урахування впливу інфляції, невизначеності й ризиків, а також можливості використання за його реалізації різних валют.

Ефективність інноваційного проекту - це категорія, яка відображає відповідність проекту цілям і інтересам його учасників. Ось чому необхідно оцінювати ефективність проекту в цілому, а також ефективність участі в проекті кожного з його учасників. Ефективність інноваційного проекту в цілому оцінюється заради визначення потенційної привабливості проекту для можливих його учасників і обґрунтування джерел фінансування.

При оцінці ефективності інноваційних проектів аналізують декілька видів ефективності, залежно від призначення проекту: народногосподарську економічну ефективність, комерційна ефективність, бюджетну ефективність.

Оцінка ефективності участі в інноваційному проекті провадиться для перевірки значущості проекту й зацікавленості в ньому його учасників. Вона охоплює розрахунок: ефективності участі підприємств і організацій в інноваційному проекті; ефективності інвестування коштів в акції підприємства; ефективності участі в проекті структур більш високого рівня (регіональної, народногосподарської, галузевої ефективності). Види ефективності інноваційних проектів представленні на рис. 2.1.

Методологічний підхід до визначення ефективності інновацій
залишається загальновідомим: результати інноваційного проекту
порівнюються з інноваційними витратами, що забезпечили цей результат.

Рисунок 2.1 Види ефективності інноваційних проектів

До складу витрат у процесі визначення ефективності галузей національної економіки при реалізації проектів включаються необхідні для цього одноразові капітальні і поточні витрати всіх учасників здійснення проекту.

Поточні витрата включають у себе витрати на оплату праці робітників, які зайняті розробкою і впровадженням технологічних інновацій, відрахування до державних фондів соціального захисту, а також витрати на придбання сировини, матеріалів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для забезпечення інноваційної діяльності, що здійснюється підприємством протягом року. Капітальні вкладення (довгострокові інвестиції), необхідні для використання в інноваційній діяльності, складаються із витрат на придбання машин, обладнання, інших основних засобів, споруд, земельних ділянок та об'єктів природокористування.

Ефективність - це відносна величина, яка може вимірюватися показниками: індекс рентабельності інновацій; облікова норма рентабельності; внутрішня норма рентабельності; ефективність використання власного і запозиченого капіталу; бюджетна ефективність тощо.

Загальна схема оцінки ефективності інноваційних проектів має містити такі етапи:

експертну оцінку суспільної значимості інноваційного проекту для народногосподарських і глобальних проектів. Для локальних проектів оцінюється лише їхня комерційна ефективність, тобто враховуються фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

розрахунок показників ефективності інноваційного проекту в цілому з метою пошуку потенційних інвесторів;

оцінку ефективності після обгрунтування схеми фінансування. На цьому етапі уточнюється склад учасників і оцінюється ефективність участі в інноваційному проекті кожного з них. Для врахування фінансових наслідків інноваційного проекту на рівні регіону, галузі, бюджетів різних рівнів, окремих підприємств і акціонерів розраховується відповідно регіональна, галузева, бюджетна й комерційна ефективність.

У зарубіжній та вітчизняній практиці існують два методичні підходи до визначення доцільності інвестиційних проектів:

показники, що не враховують вартість грошей у часі (період окупності, індекс рентабельності, економічна додана вартість);

коефіцієнти дисконтування грошових потоків (чистий поточний ефект, внутрішня й модифікована норма рентабельності, дисконтований термін окупності).

З теоретичної точки зору більш обґрунтованими є методи дисконтування грошових потоків, оскільки вони враховують грошові витрати, які не відображаються у прибутку. Розбіжність між величиною грошового потоку і прибутком фірми зумовлена об'єктивно існуючими факторами:

величиною амортизаційних відрахувань (не грошові витрати);

змістом облікової політики (можливість використання різноманітних методів нарахування амортизації основних засобів, обліку матеріальних витрат, формування резервів сумнівних боргів тощо;

відстроченими платежами за розрахунками з постачальниками, працівниками тощо;

змінами у чистому оборотному капіталі (оборотних активах і поточних зобов'язаннях.

Методологія визначення грошових потоків інвестиційного проекту має певні відмінності. З точки зору управління проектами грошовий потік обчислюється як різниця між надходженнями грошових коштів та їх видатками, що виникають внаслідок реалізації проекту. Виникає поняття релевантний рух грошових коштів: це різниця між прогнозним рухом грошових коштів, пов'язаним з реалізацією проекту, і за умов відсутності проекту. При цьому обов'язковим є врахування так званих «альтернативних витрат». Якщо активи підприємства можуть бути продані, то пов'язані з ними альтернативні витрати дорівнюють ринковій ціні.

Методологічно порівняння показників «з проектом» і «без проекту» є більш виваженим, ніж «до» і «після» впровадження проекту. На практиці розрахувати майбутні грошові потоки підприємства з проектами чи без них досить важко. Тому доцільно зосереджуватися лише на додаткових грошових потоках, що є результатом проекту. Такий підхід має назву «принцип незалежності». Застосування його дає змогу відокремити додаткові грошові потоки за проектом та визначені за ним майбутні доходи і витрати [10], власні активи і власні грошові потоки. За цієї умови проектний грошовий потік розраховується як операційний грошовий потік, за вирахуванням проектних чистих капітальних витрат та проектного приросту чистого робочого капіталу.

Оцінка ефективності інвестицій в інноваційні проекти може здійснюватися різними якісними й кількісними методами, кожен з яких має певні переваги й недоліки. При застосуванні певних методів оцінки ефективності вкладень зарубіжні й вітчизняні фірми враховують існуючі цілі та власний досвід інвестиційного аналізу.

Наведені на рисунку 2.2 показники відображають співвідношення отриманих економічних результатів інноваційної діяльності з інноваційними витратами з різних точок зору.

Рис. 2.2 Показники оцінки економічної ефективності інноваційних проектів

Усі кількісні показники економічної ефективності можна поділити на дві групи:

1) показники, що враховують фактор часу. За їх розрахунку здійснюється процедура дисконтування, тобто визначення поточної (нинішньої) вартості майбутніх грошових видатків і нарахувань від здійснення інноваційного проекту;

2) показники, що не враховують фактор часу.

Найбільш складним в оцінці економічної ефективності інноваційних проектів є обґрунтування майбутніх грошових потоків: надходження готівки (позитивна величина) і видатки готівки (від'ємна величина).

Надходження готівки забезпечується за рахунок власних (чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, емісії акцій) і позикових (кредитів банківських і небанківських установ, емісії облігацій) джерел фінансування інноваційного проекту, а також завдяки реалізації фінансових інвестицій, застарілих основних засобів тощо.

Видатки готівкових коштів виникають при здійсненні інвестицій:

у необоротні активи (переважно в основні засоби й нематеріальні активи);

у чисті оборотні активи (чистий робочий капітал, Net Working Capital, NWC, - визначається як різниця між оборотними активами і поточними зобов'язаннями).

Окрім цього, видаток готівки відбувається через поточні інноваційні витрати, сплату податків і відсотків за кредитами, погашення позик тощо.

Величина грошового потоку може бути обчислена методом прямого розрахунку, якщо певний варіант інвестицій в інноваційний проект є повною мірою фінансово відокремленим, тобто має певні комерційні результати (створення нового підприємства, філій діючих компаній тощо) [12, с. 125]. При цьому основою розрахунків є виручка від реалізації інновацій, надходження і видатки готівки на здійснення інноваційного проекту.

Альтернативним підходом до визначення грошових потоків інноваційних проектів є непрямий метод (метод коригування), за яким величина прибутку коригується на доходи і витрати, що не пов'язані з рухом грошових коштів, операційної дебіторської та кредиторської заборгованості тощо.

Рух грошових коштів може визначатися як першим, так і другим методами за видами діяльності: операційною, інвестиційною, фінансовою.

Для розрахунку дисконтних показників економічної ефективності використовуються однакові вихідні дані, але в різних комбінаціях і з різними ставками дисконту.

Обґрунтування ставки дисконту є самостійною науковою проблемою, яка вирішується для кожного інноваційного проекту окремо.

Існують дві точки зору на проблему визначення ставки дисконту:

ставка має відображати вартість залучення коштів у проект;

при визначенні ставки слід враховувати альтернативні можливості використання цих коштів.

За першим підходом за основу береться без ризикова ставка (наприклад, LIBOR - London Interbank Offered Rate - річна процентна ставка, прийнята на Лондонському міжбанківському ринку банками першої категорії для оплати взаємних кредитів), яка збільшується на величину премії за ризик, премії за інфляцію та премії за низьку ліквідність [7-9].

Якщо інноваційний проект фінансується за рахунок одного джерела (власного чи позиченого капіталу), за основу береться та ставка відсотка, яку потрібно виплатити інвестору за користування його капіталом, і потім додаються премії за ризик, інфляцію, низьку ліквідність.

У разі фінансування проекту з декількох джерел за основу береться середньозважена вартість капіталу (Weighted Average Cost of Capital, WACC), що показує середню доходність, на яку очікують власники й кредитори.

У рамках другого підходу ставку дисконту визначають як максимальне значення ставок прибутковості всіх можливих альтернативних варіантів інвестицій в інноваційний проект [9, с.19].

Як свідчить світовий досвід, при оцінці ефективності інвестицій найчастіше застосовується показник внутрішньої норми рентабельності. Другий за частотою застосування показник - період окупності, третій - чистий поточний ефект. У табл. 2.3 наведено дані про частоту застосування різних показників ефективності інвестицій.

Таблиця 2.3

Частота застосування показників ефективності, разів

Показники ефективності	Вимірник
	основний	додатковий
Дисконтні * Внутрішня норма рентабельності	69	14
* Чиста поточна вартість	32	39
* Інші показники	12	21
Бухгалтерські * Період окупності	49	34
* Рентабельність	18	30
* Інші показники	14	23

Окрім формалізованих показників оцінки ефективності інвестицій, можуть враховуватися різні обмеження й неформальні критерії. Як обмеження можуть використовуватися: граничний термін окупності інвестицій, вимоги до охорони довкілля, безпеки персоналу тощо. До неформальних критеріїв можна віднести: проникнення на нові ринки збуту, витіснення з ринку конкуруючих фірм, політичні мотиви тощо.

У зарубіжній та вітчизняній практиці економічний ефект інноваційної діяльності визначається показником «чистий поточний ефект» (NPV) (або: інтегральний ефект, чистий зведений ефект, чистий зведений дохід, чиста зведена вартість, чиста поточна вартість тощо).

(2.1)

Якщо:

NPV>0 - інноваційний проект доцільно прийняти. У разі прийняття проекту вартість фірми, а отже й добробут її власників збільшується;

NPV<0 - інноваційний проект слід відхилити. У разі прийняття проекту вартість фірми зменшується, тобто її власники зазнають збитків;

NPV=0 - економічний ефект інноваційного проекту нульовий. У цьому разі вартість фірми не зміниться, тобто добробут її власників залишиться на тому ж самому рівні. Однак позитивним є те, що зростуть обсяги виробництва, тобто масштаби підприємства збільшаться.

Основні позитивні риси показника чистого поточного ефекту:

дає змогу оцінити приріст вартості капіталу фірми;

адитивність, що надає можливість використовувати його при оцінці економічного ефекту інноваційного портфеля:

надає змогу зробити правильний вибір при аналізі проектів з не рівномірними грошовими потоками.

Недоліки показника чистого поточного ефекту:

суттєва залежність від часових параметрів проекту, а саме - від терміну початку віддачі від інвестицій в інноваційний проект і тривалості періоду віддачі. Зрушення початку віддачі вперед зменшує величину NPV пропорційно коефіцієнту дисконтування аТ;

суттєва залежність від масштабів капітальних вкладень.

Від початку 90-х років XX ст. широко застосовується нова концепція прийняття інвестиційних рішень і оцінки результатів діяльності на всіх рівнях управління фірмою - концепція економічної доданої вартості (Economic Value Added, EVA).

Визначення економічного ефекту на основі показника економічної доданої вартості запропонувала американська консалтингова компанія «Stern Stewart».

Економічна додана вартість являє собою відомий з економічної теорії показник економічного прибутку (economic profit), який відрізняється від бухгалтерського прибутку тим, що при його визначенні враховуються не лише явні бухгалтерські витрати, а й неявні витрати використання капіталу (втрачені вигоди за найдохіднішим альтернативним варіантом інвестицій).

Фірма матиме прибуток лише в тому разі, якщо чистий прибуток від її інноваційної діяльності перевищуватиме той рівень доходності, який вона може отримати за іншими альтернативними варіантами вкладень.

(2.2)

де WАCC (Weighted Average Cost of Capital) - середньозважена вартість капіталу;

СОD (Cost of Debt) - ціна позикового капіталу;

Wd, We - питома вага позикового і власного капіталу в загальній сумі активів джерел відповідно.

З наведених формул бачимо, що бухгалтерський прибуток завжди більший за економічний, а фірма може бути прибутковою з бухгалтерської і нерентабельною з економічної точки зору.

Керівництво фірми може максимізувати економічний прибуток за рахунок: а) збільшення чистого прибутку завдяки збільшенню обсягів продажу або валового прибутку; б) зменшення розміру капіталу фірми; в) зниження вартості капіталу. При цьому слід зважати на можливі ефекти взаємозв'язків.

Оцінка економічного ефекту діяльності фірми в цілому і окремих її підрозділів на основі показника ЕVА має переваги перед традиційними показниками (такими як облікова норма рентабельності і темп її зростання, рентабельність власного капіталу (Return on Equity, ROE):

підвищення ефективності використання власного капіталу фірми за рахунок інвестування в проекті з позитивним економічним, а не бухгалтерським прибутком;

стимулювання економії власного капіталу при прийнятті управлінських рішень;

більш об'єктивна оцінка внеску кожного керівника у забезпечення економічного прибутку фірми.

Та водночас показник ЕVА має суттєві недоліки, які є загальним для усіх показників, що базуються на концепції економічного прибутку:

проблематичність визначення економічного прибутку окремих підрозділів;

можливість маніпулювання показником економічного прибутку заради збільшення винагороди в короткостроковій перспективі;

показник економічного прибутку застосовується в основному для оцінки існуючих компаній і напрямів бізнесу, перспективи яких можна спрогнозувати з високим ступенем імовірності, і він менш корисний для оцінки нових швидко зростаючих підприємств, ринків і галузей;

економічний прибуток є абсолютною вартісною величиною, що виключає можливість порівняння різних за масштабами проектів.

Внутрішня норма рентабельності інвестицій в інноваційний проект (Internal Rate of Return IRR, або: внутрішня норма прибутковості, внутрішня норма прибутку) являє собою розрахункову відсоткову ставку, за якої одержані чисті грошові потоки від інноваційного проекту починають дорівнювати інвестиціям на його здійснення:

Чим більшою є величина IRR, тим вищою стає ефективність інноваційного проекту. Економічна сутність показника IRR полягає в тому, що фірма може здійснювати проекти, рівень рентабельності яких не нижчий від вартості капіталу (Cost of capital). Це може бути вартість цільового джерела або середньозважена вартість капіталу (WАСС).

Якщо:

* IRR >СС - інноваційний проект приймають;

IRR < СС - відхиляють;

IRR = СС- проект не прибутковий і не збитковий.

Величина IRR може бути визначена у різні способи, в т. ч. ітеративним методом. Для цього обирають два значення ставки дисконту (r1<r2)таким чином, щоб в інтервалах r2 показник NPV змінював своє значення з «+» на «-», або з «-» на «+». Наближену величину IRRобчислюють за формулою:

(2.3)

де r1 - ставка дисконту, за якою NPV>0 (NPV<0);

r2 - ставка дисконту, за якою NPV<0 (NPV>0);

NPV1, NPV2 - чистий поточний (економічний) ефект відповідно, за умов використання r1 і r2.

Якщо І IRR< r, тобто доходність інноваційного проекту менша за очікувану інвесторами ставку доходу на вкладений капітал, інноваційний проект відхиляють.

Переваги показника IRR: він не залежить від абсолютного розміру інвестицій в інноваційний проект; може бути використаний для оцінки міри стійкості проекту; враховує зміну вартості грошового потоку за певний період часу; не потребує попереднього встановлення ставки дисконту.

Основні недоліки IRR: може мати декілька значень, якщо знак грошового потоку змінюється більше одного разу; не має властивості адитивності; може призвести до невірного рішення стосовно взаємовиключних інноваційних проектів.

Період окупності може визначатися за двома варіантами:

на основі дисконтованих грошових потоків - дисконтований період окупності (Discounted Playback Period, PDD);

без дисконтування грошових потоків - період окупності (Playback Period, РР).

При відносно однакових щорічних грошових потоках період окупності визначається відношенням величини інвестицій / до середньої очікуваної величини грошового потоку ().

За суттєвих коливань щорічних грошових потоків період окупності визначається порівнянням величини інвестицій із послідовно накопиченими (кумулятивними) грошовими потоками до моменту їхньої рівноваги:

Широке застосування показника РР зумовлене такими його перевагами: простотою розрахунків; використанням потоків реальних коштів, а не бухгалтерського доходу; охарактеризованістю ступеня ризику інноваційного проекту (чим більшою є величина РР, тим більшою є невизначеність економічних результатів). До недоліків показника РР можна віднести: не враховує вартість грошей у певному періоді часу; не має адитивності; ігнорує грошові потоки після досягнення періоду окупності, що може призвести до помилкових рішень [9, с.19].

Рентабельність інвестицій може визначитися двома показниками: індексом рентабельності інвестицій (з дисконтуванням грошових потоків) та бухгалтерською (обліковою) нормою рентабельності. В обох випадках результати інноваційного проекту співвідносяться з величиною інвестицій.

Індекс рентабельності інноваційного проекту (Profitability Index, РІ) характеризує рівень грошового потоку на одиницю інноваційних витрат і обчислюється за формулами: за одноразової інвестиції - за здійснення інвестицій протягом декількох років.

Якщо:

РІ>1 - інноваційний проект доцільно прийняти;

РІ<1 - відхилити;

РІ=1 - проект не прибутковий і не збитковий. Чим більшим є значення цього показника, тим вищою є віддача кожної грошової одиниці, інвестованої в інноваційний проект. Критерій РІ використовують при виборі певного проекту із декількох альтернативних, у яких значення МРУ приблизно однакові. Так, скажімо, якщо два проекти мають однакові значення ИРУ, але різні обсяги інвестицій, вигідніший той із них, що забезпечує більшу ефективність вкладень.

Позитивними рисами РІ є те, що він: характеризує відносну міру росту цінності фірми; служить інструментом ранжування інвестицій за ступенем вигідності; може використовуватися при формуванні інноваційного портфеля фірми.

Негативним моментом РІ можна вважати неможливість використання індексу рентабельності в аналізі проектів із різними життєвими циклами.

Облікова норма рентабельності (Accounting Rate of Return, ARR) характеризує відношення середньої величини чистого прибутку до середньої величини інвестиції. Існують різні алгоритми визначення середньої величини інвестицій: з урахуванням або без нього ліквідаційної вартості основних засобів, а також величини амортизаційних відрахувань.

Одна з модифікацій показника АRR обчислюється за формулою:

(2.4)

де Рt ~ величина чистого прибутку від здійснення інноваційного проекту в t-му році;

Dt - величина амортизаційних відрахувань за той самий період.

Основними перевагами показника ARR є простота розрахунку і можливість його перевірки зацікавленими особами за даними фінансової звітності. До недоліків ARR можна віднести те, що він не враховує грошові потоки та зміну їхньої вартості у певний період часу, розбіжність суми чистого прибутку за роками.

Учасники інноваційного проекту зацікавлені в проведенні аналізу ризиків, які можуть виникнути впродовж його здійснення. Під проектними ризиками розуміють ймовірність отримання результатів від здійснення інноваційного проекту в менших розмірах, ніж очікували усі зацікавлені сторони.

Оцінка ризику може здійснюватися різноманітними методами, серед яких найбільш поширеними є аналіз чутливості (Sensitivity Analysis) та аналіз критичного (беззбиткового) обсягу продукції (Break-Even Analysis) інноваційного проекту.

Аналіз чутливості являє собою спрощений метод оцінки ризиків інноваційного проекту, який дає змогу перевірити чутливість очікуваних результативних показників (прибутку, чистого поточного ефекту) до зміни окремих чинників:

- обсягу продажу інноваційної продукції;

- ціни одиниці інноваційної продукції;

- змінних витрат на одиницю інноваційної продукції;

- постійних витрат на загальний обсяг інноваційної продукції;

- обсягу капітальних вкладень в інноваційний проект;

- дисконтної ставки;

- ставки оподаткування;

- потреб в оборотних активах;

- темпів інфляції;

- зміни обмінного курсу національної валюти та ін.

Аналіз чутливості виконується із застосуванням методу імітаційного моделювання. У процесі аналізу визначається «базовий» варіант, за якого всі досліджувані чинники набувають своїх початкових значень. Тому чинники змінюють по одному, за фіксованих значень інших параметрів. Розраховують чистий поточний ефект внаслідок впливу наведених факторів (NPV 1) і в базовому варіанті (NPV 0).

Середня величина коефіцієнта одиничного проектного ризику () визначається за такою формулою:

(2.5)

де Kp.o1 ; Kp.o2 ; Kp.on - коефіцієнти одиничного ризику проекту першого, другого та n-го чинників;

n - кількість чинників, що аналізуються.

У зарубіжній і вітчизняній практиці аналіз чутливості проекту здійснюється за різними варіантами (сценаріями) розвитку подій: песимістичним, найбільш ймовірним, оптимістичним. Експертами, які мають оцінити песимістичні й оптимістичні значення показників проекту, виступають маркетологи, технологи, екологи, фахівці виробничого менеджменту, фінансові аналітики.

За допомогою аналізу чутливості визначають найбільш значущі чинники з точку зору ризиків, а також розробляють найбільш ефективну стратегію реалізації інноваційного проекту.

Перевагами методу аналізу чутливості є об'єктивність, простота розрахунків та наочність. Його недоліком - те, що він передбачає зміну лише одного чинника проекту. Це призводить до неповного врахування взаємозв'язків між окремими чинниками та їхнього сукупного впливу. Для врахування одночасної зміни декількох чинників необхідно використовувати комп'ютерну техніку.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ РИСИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ КОМПАНІЇ «ВИМПЕЛКОМ», ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

3.1 Фактори та критерії конкурентоспроможності оператора телекомунікацій

Як відзначалось, кінцевою метою аналізу конкурентоспроможності оператора телекомунікацій є кількісна оцінка рівня його конкурентоспроможності та використання цієї оцінки у процесі прийняття управлінських рішень стосовно встановлення, підтримки, а в необхідних випадках підвищення конкурентоспроможності. Успішне вирішення цієї задачі значною мірою залежить від правильного здійснення якісного аналізу конкурентоспроможності. В системі якісного аналізу конкурентоспроможності будь якого економічного об'єкту (продукції або послуги, підприємства, галузі, регіону, країни) найбільш важливими науково-методичними питаннями, вирішення яких дозволить найбільш повно та якісно виконати цей аналіз, є визначення складу критеріїв конкурентоспроможності об'єкту, а також факторів, які впливають на конкурентоспроможність об'єкту.

Перш ніж розглядати склад критеріїв, які визначають рівень конкурентоспроможності підприємства, та які потрібно враховувати при оцінці рівня цієї конкурентоспроможності, а також факторів конкурентоспроможності підприємства, слід зробити наступне, на нашу думку, важливе зауваження.

Як показує аналіз літературних джерел з питань конкурентоспроможності, питання визначення сукупності критеріїв та факторів конкурентоспроможності об'єктів певного рівня є однією з наукових проблем, яка ще очікує свого вирішення. Більшість учених-економістів, які займаються проблемами конкурентоспроможності, відзначають, що на даний час єдиних уявлень щодо складу критеріїв та факторів конкурентоспроможності ще не існує.

У літературних джерелах з проблеми конкурентоспроможності для характеристики показників, які використовуються для оцінки рівня конкурентоспроможності, різними авторами застосовуються різні терміни: «фактор конкурентоспроможності», «критерій (показник) конкурентоспроможності», «складова конкурентоспроможності» тощо. При цьому відомо, що фактор конкурентоспроможності та критерій конкурентоспроможності, не зважаючи на наявність тісного взаємозв'язку між ними, мають різне значення. У самому широкому розумінні цього поняття “критерій конкурентоспроможності будь якого економічного об'єкту -- це якісна та кількісна характеристика, що виступає основою для оцінки рівня його конкурентоспроможності. У той час як під факторами конкурентоспроможності прийнято розуміти «безпосередні причини, наявність котрих необхідно та достатньо для зміни одного чи кількох критеріїв конкурентоспроможності».

Тому, використання розглянутих вище термінів у одному значенні призводить до того, що в системі показників, які використовуються для оцінки конкурентоспроможності, в деяких випадках, присутні як критерії конкурентоспроможності, так і фактори, які впливають на кількісну характеристику цих критеріїв. Це може призводити до спотворення результатів кількісної оцінки конкурентоспроможності об'єктів певного рівня, а також до помилкових управлінських рішень, які приймаються на підставі такої оцінки. Можна погодитися з наступним висловом стосовно відмінностей між факторами та критеріями конкурентоспроможності: «Як не слід змішувати причину та наслідки, так не слід змішувати и поняття «фактор конкурентоспроможності» та «критерій конкурентоспроможності».

В цих умовах, докладний та змістовний якісний аналіз конкурентоспроможності підприємства надає можливість визначити критерії конкурентоспроможності, склад показників, які використовуються для їх кількісної або якісної оцінки, а також виявити та систематизувати фактори, які впливають на рівень конкурентоспроможності підприємства [10]. Результати якісного аналізу є вихідною інформацією для кількісного аналізу конкурентоспроможності підприємства. Тому питання щодо визначення критеріїв, на основі яких проводиться оцінка рівня конкурентоспроможності та визначаються фактори, які тією чи іншою мірою впливають на рівень конкурентоспроможності, отримало широку популярність у концепціях управління конкурентоспроможністю і знаходить свою реалізацію у практичній діяльності різних галузей економіки.

Як показує аналіз літературних джерел з проблеми, сьогодні не існує узгодженої думки щодо складу критеріїв та факторів, які характеризують конкурентоспроможність продукції та підприємства. Як і у випадку інших понять з проблем конкуренції та конкурентоспроможності, до об'єктивних причин значної кількості, існуючих у літературних джерелах, підходів до визначення цього складу можна віднести його зміною зі зміною умов господарювання, та еволюцією наукової думки на конкуренцію та конкурентні переваги, внаслідок еволюції ринкової економічної системи, а також його залежністю від об'єкта конкуренції та специфіки конкретного ринку. До суб'єктивних - різними точками зору на проблему, змішування чи ототожнювання факторів та критеріїв конкурентоспроможності, або простою невідповідністю науковим правилам логіки щодо аналізу економічних систем [7-9].

Як наслідок, у процесі формування складу критеріїв конкурентоспроможності підприємства різними авторами використовуються безліч різних показників та характеристик. Деякі автори в якості єдиного критерію конкурентоспроможності підприємства пропонують використовувати конкурентоспроможність продукції (товарів або послуг), яку виробляє підприємство. Інші для цієї мети використовують показники, що характеризують результати виробничо-фінансової діяльності підприємства (продуктивність праці, рентабельність, фінансова сталість та багато інших).

Досить часто, до складу показників виробничо-фінансової діяльності підприємства додається конкурентоспроможність продукції підприємства. Існують й інші, на нашу думку, досить дискусійні показники та характеристики, які пропонуються для використання в якості критеріїв конкурентоспроможності підприємства, тобто для його кількісної оцінки. В більшості випадків критерії конкурентоспроможності є агрегованими тому кількість показників та характеристик, які використовуються для кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності досягає сотні одиниць. Більш докладно існуючі підходи до визначення складу критеріїв конкурентоспроможності будуть розглянуті нами у подальшому, в розділі, присвяченому існуючим методам кількісної оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Тут лише відзначимо наступне. Виходячи з сутності поняття конкурентоспроможності, де поряд із її реальним значенням існує потенціальне, а також із відносним (порівняльним) характером, однією з її найважливіших ознак є динамічність (мінливість, часовий характер), яка характеризує положення суб'єкта у конкурентному полі в координатах часу та можливість швидких змін під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів, показники, які характеризують результати діяльності в минулому, не можуть характеризувати можливість підприємства до швидкої адаптації до цих змін. Крім того, практика показує, що традиційна орієнтація лише на фінансові показники, не завжди є ефективною. Такий підхід до управління підприємством може гальмувати його розвиток. Так, наприклад, для здобуття більш кращих фінансових показників у короткостроковому періоді, компанії знижують витрати, наприклад, на маркетинг або освіту працівників, що безпосередньо впливатиме на зниження рівня їх конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

В цих умовах можна погодитися з тими фахівцями, які вважають, що для цієї мети доцільно використовувати потенціал підприємства. Відомо, що термін «потенціал» (від латинського potential) зазвичай трактується як «сила», «міць». Часто під потенціалом, взагалі, розуміється «сукупність можливостей». Якщо говорити про його кількісну оцінку, то використовують такі характеристики як «міра готовності», «максимальні можливості» тощо. З цієї точки зору потенціал будь-якого суб'єкта (окремої людини, підприємства, галузі, країни тощо) - це сукупність показників або факторів, які характеризують його силу, джерела, можливості, засоби, запаси, здатності, ресурси та інші резерви,тобто поточні та майбутні можливості, які можуть бути використані у його діяльності.

Стосовно потенціалу підприємства, то можна погодитися з тими фахівцями, які розглядають його як сукупний обсяг накопичених ресурсів підприємства, які можуть бути задіяні для досягнення певних обсягів задоволення попиту ринку у перспективі при їх оптимальному використанні.

Як відзначається в «Основний зміст поняття «потенціал підприємства» полягає в інтегральному відображенні (оцінці) поточних і майбутніх можливостей економічної системи трансформувати вхідні ресурси за допомогою притаманних її персоналу підприємницьких здібностей в економічні блага і, таким чином, максимально задовольняти корпоративні та суспільні інтереси».

Слід також підкреслити, що потенціал є поняттям відносним, яке характеризує здатність системи досягнути певної мети. Якщо стверджується, що потенціал оператора мобільного зв'язку дозволяє йому якісно обслуговувати, наприклад, 400 тисяч абонентів, то для якісного обслуговування більшої кількості абонентів його можливостей буде замало. Не випадково, деякі фахівці розглядають потенціал, як резерви, що не залучені у виробництво. Тобто для того щоб оцінити потенціал, необхідно чітко визначити мету його використання. При цьому потенціал підприємства характеризує можливості досягнення цілі, які не обов'язково можуть бути реалізовані. Умовою реалізації цих можливостей, як вже відзначалося раніше, є високоефективне використання наявних ресурсів, а ця умова формується під впливом чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.

Наведені вище характеристики враховують такі найважливіші риси потенціалу підприємства:

- потенціал підприємства визначається його реальними можливостями в тій чи іншій сфері соціально-економічної діяльності. При цьому не тільки реалізованими, але й нереалізованими з певних причин.

- можливості будь-якого підприємства залежать переважно від наявності ресурсів і резервів (економічних, соціальних тощо), не залучених у виробництво. Тому потенціал підприємства характеризується також і певним обсягом ресурсів - як залучених у виробництво, так і ні, але підготовлених для використання.

- потенціал підприємства визначається не тільки і не стільки наявними можливостями, але ще й навичками різних категорій персоналу до його використання з метою вироблення товарів, надання послуг (здійснення робіт), отримання максимального доходу (прибутку) і забезпечення ефективного функціонування та сталого розвитку виробничо-комерційної системи. Інноваційний потенціал менеджменту підприємства представлено на рисунку 3.1.

Усе сказане вище стосовно потенціалу підприємства повною мірою відноситься до потенціалу операторів зв'язку взагалі, та телекомунікаційних операторів особисто. Розбіжності мають місце лише при використанні потенціалу телекомунікаційного оператора для характеристики складу критеріїв його конкурентоспроможності та використання їх при оцінці конкурентоспроможності телекомунікаційного оператора. Ці розбіжності обумовлені як специфікою телекомунікаційних послуг, так і організацією виробничої діяльності операторів телекомунікацій стосовно виробництва та надання цих послуг.

Як і у випадку інших понять, які використовуються у процесі аналізу конкурентоспроможності, ступінь можливостей підприємства характеризує поняття «рівень потенціалу», під яким розуміється кількісна оцінка резервів та можливостей підприємства, які воно може задіяти у разі необхідності. Наприклад, для швидкого реагування на негативні зміни, які можуть відбуватися під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів.

Дві групи складових потенціалу підприємства:

- об'єктивні - пов'язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства, до яких відноситься інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення;

- суб'єктні -- пов'язані із суспільною формою їх прояву, які по споживаються, а виступають як передумова, як загальноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник раціонального використання об'єктних складових. До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносяться: науково-технічний потенціал, управлінський, потенціал організаційної структури управління, маркетинговий потенціал.

У свою чергу, більшість із перелічених потенціалів підприємства є складовими, до яких входить певна кількість потенціалів. Так, наприклад, на думку авторів, до складу виробничого потенціалу входять: потенціал землі та природно-кліматичні умови; потенціал основних фондів; потенціал оборотних фондів; потенціал нематеріальних активів; потенціал технологічного персоналу. Існують й інші думки щодо складу потенціалу підприємства.

Стосовно конкурентоспроможного потенціалу телекомунікаційного оператора то він розглядається нами як сукупність виробничо-фінансових, інтелектуальних та трудових можливостей оператора, які можуть бути задіяні для забезпечення його сталих (за різних умов) конкурентних позицій на ринку. Найбільш часто ці можливості, які є критеріями конкурентоспроможності підприємства, визначаються: виробничим, фінансовим, комунікаційним, інноваційним, маркетинговим, управлінським, трудовим та мотиваційним потенціалом підприємства.

Розглянемо стисло зміст цих критеріїв конкурентоспроможності підприємства.

Виробничий потенціал -- це сукупність цінових та натурально-речових характеристик виробничої бази підприємства, яка виражає наявні та приховані можливості щодо випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг) певного складу, технічного рівня та якості. У більшості авторів виробничий потенціал ототожнюється із виробничою потужністю підприємства, яка визначається сукупністю функціонуючих ресурсів, здатних виробляти цей обсяг продукції (послуг).

Фінансовий потенціал - це сукупність фінансових характеристик, які віддзеркалюють наявність і розміщення коштів, реальні та потенціальні фінансові можливості. Основними з них є склад і структура активів підприємства, обсяг виробленої продукції та послуг, загальні витрати на виробництво, структура витрат, структура обігових коштів та період їх обороту Та платоспроможність, інтенсивність інвестицій, норма прибутку капіталу, рентабельність продукції. Факторами, які впливають на фінансовий потенціал підприємства, в першу чергу, є сталість темпів зростання власних коштів підприємства, якість управління поточними активами, забезпечення запасів та витрат власними коштами, забезпечення припустимої залежності підприємства від кредиторів, оборот акцій, дивіденди, що виплачуються.

Комунікаційний потенціал -- це сукупність характеристик, які визначають організаційно-технічні та інформаційні можливості підприємства, щодо збору, оброблення, зберігання (накопичення) та розповсюдження інформації, що використовується для підготовки та прийняття управлінських рішень. Він визначається наступними основними параметрами та характеристиками: застосування сучасних інформаційних технологій; використання можливостей комп'ютерної та оргтехніки; широтою обхвату функцій управління комп'ютерними програмами, ступенем опанування кадрами сучасними засобами обчислювальної техніки; релевантністю та корисністю інформації, що використовується.

Інноваційний потенціал -- це сукупність характеристик, які визначають готовність та спроможність підприємства використовувати досягнення науково-технічного прогресу для реалізації технічних та економічних заходів, з метою випуску продукції та технологій з новими споживчими властивостями. До основних таких характеристик можна віднести: структуру та кваліфікацію кадрів; матеріально-технічну базу; фінанси; форми організації й управління інноваційною діяльністю; наукову інформацію; інтелектуальну власність тощо. При цьому: «Під спроможністю розуміють наявність і збалансованість структури потенціалу, а під готовністю - достатність рівня розвитку потенціалу і наявних ресурсів для ефективної інноваційної діяльності» [20, с. 25]. Принципова схема інноваційного потенціалу підприємства з'язку зображена на рис. 3.1.