Внаслідок прийняття Податкового кодексу було скасовано велику низку Законів України, які на протязі 19 років регулювали оподаткування і слугували об'єктом критики та вдосконалення. Ми вважаємо, що Податковий кодекс повістю не вирішив усіх питання вдосконалення та розвитку системи оподаткування в Україні, але його започаткування є великим кроком у майбутнє, тобто подальший розвиток оподаткування, формування бюджетів на новій податковій базі тощо.

До прийняття Податкового кодексу податкова система України характеризувалась структурою.

По-перше, загальнодержавними податками, зборами та обов'язковими платежами:

? податок на додану вартість;

? акцизний збір;

? податок на прибуток підприємств;

? податок на прибуток фізичних осіб;

? мито;

? державне мито;

? податок на нерухоме майно (нерухомість);

? плата (податок) за землю;

? рентні платежі;

? податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмі

? податок на промисел;

? збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

? збір за забруднення навколишнього природного середовища;

? збір за спеціальне використання природних ресурсів;

? збір на обов'язкове соціальне страхування за тимчасовою непрацездатністю;

? збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

? збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

? фіксований сільськогосподарський податок;

? відрахування та збір на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання загального користування;

? плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

? збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

По-друге, місцевими податками, зборами та обов'язковими платежами:

? податок з реклами;

? комунальний податок;

? збір за паркування автотранспорту;

? ринковий збір;

? збір за видачу ордера на квартиру;

? курортний збір;

? збір за участь на бігах на іподромі;

? збір за виграш на бігах на іподромі;

? збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

? збір за право ви користування місцевої символіки;

? збір за право проведення кіно - і телезйомок;

? збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

? збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

? збір з власників собак.

Аналіз загальнодержавних та місцевих податків, зборів та обов'язкових платежів дає змогу сформулювати наступні висновки та пропозиції.

По-перше, загальнодержавні та місцеві податки, збори та обов'язкові платежі, які входили до складу податкової системи України мають різні економічні, фінансові, фіскальні характеристики, а тому вони по різному впливають на соціально-економічний стан країни, фінансові можливості держави, суб'єктів підприємництва і домогосподарств.

По-друге, для загальнодержавних та місцевих податків, зборів та обов'язкових платежів їх кількість у податковій системи можливо вважати занадто значною величиною. На перспективу є необхідність поступового зменшення чисельності податків, зборів і обов'язкових платежів.

По-третє, серед податків, зборів і обов'язкових платежів існує велика кількість тих, що фактично не мають значення для формування бюджетів різного рівня, а тому є необхідність їх виключати із складу податкової системи країни.

По-четверте, вважаємо, що із складу загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів необхідно виключити збори, що пов'язані з соціальним страхуванням.

По-п'яте, вважаємо за доцільним частину податків, зборів та обов'язкових платежів перевести із загальнодержавних в місцеві.

По-шосте, для підвищення рівня фінансової самостійності місцевих органів влади пропонуємо виділити у структурі податкової системи України не дві, а три групи податків, зборів і обов'язкових платежів, а саме: а) загальнодержавні податки та збори; б) регіональні податки, збори та обов'язкові платежі; в) місцеві збори і обов'язкові платежі.

По-сьоме, вважаємо за доцільним провести перегрупування податків, зборів та обов'язкових платежів між різними групами, що дасть змогу підвищити рівень фіскальної забезпеченості бюджетів різного рівня.

Пропонуємо включати до загальнодержавних податків і зборів лише ті, які за своїми економічним і фіскальними властивостями відповідають інтересам всього суспільства.

До загальнодержавних податків і зборів слід віднести:

а) податок на додану вартість;

б) податок на прибуток підприємств;

в) акцизний збір;

г) мито;

д) рентні платежі;

е) відрахування та збір на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування;

ж) збір за спеціальне використання природних ресурсів.

До регіональних податків, зборів та обов'язкових платежів необхідно віднести:

а) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

б) збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

в) збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

г) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

и) податок на рекламу

к) комунальний податок.

До місцевих зборів та обов'язкових платежів можливо віднести:

а) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

б) плата за землю;

в) податок на доходів фізичних осіб;

г) податок на нерухомість;

д) податок на промисел;

е) збір за паркування автотранспорту;

ж) ринковий збір.

Інші збори та відрахування вважаємо за доцільним виключити із структури податкової системи. Збори на соціальне страхування також виключити із податковій системи.

З прийняттям Податкового кодексу податкова система України частково змінилась в першу чергу за рахунок скорочення кількості податків, зборів та обов'язкових платежів, а також за рахунок більш точного групування податків, зборів та обов'язкових платежів за групами податків.

Так, до загальнодержавних податків та зборів за Податковим кодексом було віднесено:

1) податок на прибуток;

2) податок на доходи фізичних осіб;

3) податок на додану вартість;

4) акцизний податок;

5) збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6) екологічний податок;

7) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів нафтопроводами та транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8) рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобувається в Україні;

9) плата за користування надрами;

10) плата за землю;

11) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12) збір за спеціальне використання води;

13) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14) фіксований сільськогосподарській податок;

15) збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

16) мито;

17) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплому енергію;

18) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Аналіз загальнодержавних податків і зборів дає змогу стверджувати, що в Податковому кодексі не повністю був урахований фіскальний, фінансовий і соціально-економічний аспект відбору податків і зборів. Ми вважаємо, що до загальнодержавних податків і зборів у Податковому кодексі необхідно було віднести:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на додану вартість;

в) акцизний податок;

г) екологічний податок;

д) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газ та аміаку територією України;

е) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

ж) мито.

Інші податки та збори, що за кодексом віднесені до загальнодержавних бажано було віднести або регіональних, або до місцевих з метою суттєво покращити фінансові можливості місцевої влади. Це стосується таких податків та зборів:

а) податок на доходи фізичних осіб;

б) збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

в) рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобувається в Україні; г) плата за користування надрами;

д) плата за землю;

е) збір за спеціальне використання води;

ж) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

з) фіксований сільськогосподарській податок;

и) збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

к) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплому енергію;

л) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Аналіз місцевих податків і зборів дає можливість стверджувати, що при розробці Податкового кодексу був урахований досвід минулого, а тому значну частину податків та зборів, що складали раніше основу дохідної частини місцевих бюджетів було скасована як не ефективні. Але податки, збори, що складають базу місцевого оподаткування не можуть забезпечити відповідне наповнення місцевих бюджетів. Звідси, ми вважаємо за доцільним при подальших змінах у Податковому кодексі зарахувати частину податків і зборів з загальнодержавних до місцевих.

Внаслідок такого перерозподілу податків та зборів наповнення бюджетів різного рівня будуть більш високими, що позитивно відобразиться на соціально-економічному стані як держави в цілому, так і окремих регіонів. Великий крок у розвитку податкової системи України пов'язаний з впровадженням в практику Податкового кодексу та підвищенням якості окремих положень механізму оподаткування. Податкова система країни повинна змінюватись в напрямі скорочення чисельності податків та зборів, одночасно посилюючи їх дієвість в процесі використання, тобто справлення податків.

На основі проведеного дослідження можливо сформулювати наступні висновки і пропозиції:

По-перше, історичний шлях пройдений з початку формування податкової системи України дав змогу накопити відповідний досвіт, який був використаний при побудові Податкового кодексу країни;

По-друге, чинна на сьогодення податкова система не задовольняла ні державу, ні підприємців, внаслідок чого її необхідно було реформувати шляхом утворення більш досконалої податкової системи.

По-третє, прийняття Податкового кодексу слід розглядати як позитивне явище в розвитку податкової системи і фінансової системи країни взагалі. Однак з прийняття Податкового кодексу процес вдосконалення та розвитку податкової системи не припиняється. Існує необхідність подальших напрацювань щодо розвитку вітчизняного податкового законодавства, підвищення ефективності її фіскальної та економічної направленості.

По-четверте, у подальших дослідження необхідно більш детально зосередитись на окремих напрямах реформування податкової системи, які доцільно в майбутньому запровадити у Податковий кодекс. Це стосується більш деталізованого розподілу податків між державою, регіонами та місцевими органами влади. Впровадження більш ефективного механізму та методів адміністрування податками на рівні держави та регіонів.

6. Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, удосконалення податкової системи України

На розвиток держави впиває безліч факторів, серед них і стабільність на політичному рівні, і на економічному, а саме фінансові кризи, світові рейтинги країни. В останні роки всі країни, в тому числі й Україна відчули на собі значний вплив світової економічної кризи. Для виходу з кризи необхідний прилив нової енергії для відновлення та подальшого розвитку економіки. Найкращим енергетиком для економіки є інвестиції. Але для того, щоб інвестор захотів вкласти в країну гроші, необхідно його зацікавити в цьому. Саме для цього слугує таке поняття, як інвестиційний клімат.

Загалом інвестиційний клімат - це сукупність економічних правових, регуляторних, політичних та інших факторів, які в кінцевому рахунку визначають ступінь ризику капіталовкладень та можливість їх ефективного використання.

Для країни інвестиційний клімат означає сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.

Інвестиційна діяльність є складним видом діяльності, що несе в собі багато ризиків, на яку впливає безліч факторів як внутрішньодержавних, так і зовнішніх. Головним чином, при дослідженнях інвестиційного клімату порівнюють параметри інвестиційного потенціалу та ризики, що характеризують політичну стабільність, дотримання норм податкового законодавства та стабільність нормативно-правової бази.

Відмітимо, що в Україні існує правове забезпечення інвестиційної діяльності, за якого іноземним інвесторам гарантується захищеність їхніх коштів, повернення коштів при припиненні інвестиційної діяльності, стабільні та своєчасні виплати за інвестиційними вкладеннями, а також іноземним інвесторам надається національний режим, що дозволяє іноземцям вести бізнес на рівні із громадянами України. Та попри все наша держава програє в надійності інвестиційного клімату. Насамперед важливу або навіть першочергову роль відіграють зовнішні фактори, такі як боргова криза в Єврозоні, падіння цін на нафту в Росії, негативний імідж України на міжнародній арені на тлі справи Ю. Тимошенко [3]. Несприятливі внутрішні фактори також відлякують інвесторів: рівень компетентності та послідовність дій влади, відповідність норм законодавства міжнародним нормам і рівень його дотримання, високий рівень корупції, недостатній рівень інфраструктури, корпоративного управління та судової системи.

Окрім вищеназваного сьогодні важливим фактором зниження інвестиційної активності є уповільнення темпів зростання світової економіки за рахунок погіршення ситуації в експортних галузях. На рівні з цим негативну роль відіграв і Національний банк, який з метою утримання валютного курсу вдався до жорсткості монетарної політики, що також сприяло зниженню темпів зростання економіки України.

За даними Держстату в січні - вересні 2012 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 4,3 млрд дол. прямих іноземних інвестицій, що становить 91,07 % до відповідного періоду 2011 року, у січні - вересні 2011 року - 138,52 % до відповідного періоду 2010 року.

Обсяг внесених з початку інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 1 жовтня 2012 року становив 52673,8 млн дол., що на 5,2 % більше обсягів інвестицій на початок 2012 року, та в розрахунку на одну особу населення складає 1157,0 дол.

Відмітимо, що інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економічної діяльності (рис. 6.1). На підприємствах промисловості зосереджено 32,0 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, в фінансових установах - 29,8 %.

Рис. 6.1 Розподіл прямих іноземних інвестицій за основними видами економічної діяльності (у % до загального обсягу інвестування)

Спостерігається непропорційний розподіл обсягів залучення інвестицій у регіони України (рис.6.2). До восьми регіонів (Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Київської, Львівської, Одеської, Запорізької областей, Автономної Республіки Крим та до м. Київ) надходить найбільше всього інвестицій - 87,7 відсотка всіх залучених прямих іноземних інвестицій. Це саме ті регіони, які на сьогодні вже є економічно розвинутими та найбільш привабливими для іноземних інвесторів. Таке спрямування прямих іноземних інвестицій та інвестицій в основний капітал в регіональному розрізі не сприяє рівномірному соціально-економічному розвитку регіонів та посилює подальше збільшення розриву у їх розвитку.

Рис. 6.2. Розподіл залучених прямих іноземних інвестицій за основними регіонами-реципієнтами інвестицій України (у % до загального обсягу)

За підсумками рейтингу Світового банку "Ведення бізнесу 2013" (Doing Business 2013) Україна не тільки покращила свої позиції на 15 пунктів (до 137 місця із 185 країн), а і увійшла до списку із 23 країн світу-найбільших реформаторів умов ведення бізнесу у 2011-2012 роках, які оцінює даний рейтинг.

Україна також увійшла до списку країн-лідерів зростання у рейтингу серед країн СНД на ряду із Вірменією (+18 позицій до 32 місця), і на 9 позицій скоротила своє відставання від Росії, яка зайняла 112 місце у рейтингу Doing Business 2013.

У рейтингу Doing Business 2013 за субіндексом "Сплата податків" Україна не лише покращила свої позиції на 18 місць, а й потрапила до десятки країн - найбільших реформаторів даної сфери діяльності за останні 7 років - 6 місце. Так, за даний період Україна наблизилась до оптимального значення на 31 в. п. (з 16% до 47% від оптимального значення). В Україні з проведенням податкової реформи поступово зменшується як рівень податкового навантаження, так і кількість та тривалість платежів із сплати податків.

Завдяки прийняттю та набуттю чинності ряду положень Податкового кодексу від 02.12.2010 № 2755-VI, Закону України 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та інших нормативно-правових актів кількість податкових платежів на рік було скорочено до 28 проти 135 платежів у попередньому рейтингу.

Для суттєвого покращення місця України у рейтингу "Ведення бізнесу - 2013" актуальним на сьогодні є питання удосконалення правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення сприятливого інвестиційного клімату й формування основи збереження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Варто відмітити ряд позитивних кроків у цьому напрямі, які вже здійснено:

1. На сьогодні в Україні створене правове поле для інвестування та розвитку державно-приватного партнерства. Законодавство України визначає гарантії діяльності для інвесторів, економічні та організаційні засади реалізації державно-приватного партнерства в Україні.

2. На території України до іноземних інвесторів застосовується національний режим інвестиційної діяльності, тобто надано рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

3. У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів від інвестицій у грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій.

4. Для підвищення захисту іноземних інвестицій Законом України від 16.03.2000 № 1547 ратифікована Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Вирішенню проблемних питань інвесторів покликані сприяти комісії зі сприяння досудовому врегулюванню спорів з інвесторами, які можуть створюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування як тимчасові консультаційно-дорадчі органи з метою сприяння досудовому врегулюванню спорів між інвестором і органом виконавчої влади (місцевого самоврядування), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1024 "Про заходи щодо вдосконалення роботи органів виконавчої влади з інвесторами".

5. Підписано та ратифіковано Верховною Радою України міжурядові угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій з більше ніж 70 країнами світу.

6. Для сприяння іноземним інвесторам у питаннях взаємодії з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування утворено Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України.

7. З метою сприяння залученню й ефективному використанню вітчизняних та іноземних інвестицій для забезпечення розвитку економіки України, прискорення її інтеграції в європейську і світову економічні системи, забезпечення права приватної власності і права на підприємницьку діяльність утворено Раду вітчизняних та іноземних інвесторів при Президентові України. Очолив зазначену Раду Президент України.

8. З 1 січня 2012 року набрав чинності Закон України № 2623 "Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом "єдиного вікна". Цей Закон визначає правові та організаційні засади відносин, пов'язаних з підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів за принципом "єдиного вікна".

Диверсифікації галузей, до яких спрямовуються інвестиційні ресурси, сприяють положення Податкового кодексу, які встановлюють пільгові режими оподаткування підприємств окремих сфер економічної діяльності, а саме:

підприємств, які виробляють продукти дитячого харчування; здійснюють впровадження енергоефективних технологій; здійснюють видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ; надають готельні послуги;

підприємств паливно-енергетичного комплексу; житлово-комунального господарства; легкої промисловості; суднобудівної галузі; літакобудівної промисловості; машинобудування для агропромислового комплексу; будівельної галузі (при здійсненні будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти); космічної діяльності; сільського та лісового господарства, а також рибальства;

виробників біопалива, підприємств з одночасного виробництва електричної і теплової енергії та/або виробництва теплової енергії з використанням біологічних видів палива, виробників техніки, обладнання, устаткування, визначених статтею 7 Закону України "Про альтернативні види палива";

видавництв, видавничих організацій, підприємств поліграфії;

суб'єктів кінематографії та мультиплікації;

переробних підприємств з виробництва молока, молочної сировини та молочних продуктів, м'яса та м'ясопродуктів

Так, питання сприяння інвестиціям знайшли своє відображення у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава". Зокрема, в рамках програми реформ здійснюватимуться конкретні заходи з покращення бізнес-клімату, а саме: удосконалення дозвільної системи, ліцензування, адміністративних послуг, започаткування та ліквідації бізнесу, державного нагляду та контролю, технічного регулювання, формування митних процедур.

Зазначені заходи сприятимуть покращенню інвестиційного іміджу України та збільшенню обсягів залучення іноземних інвестицій та капітальних інвестицій в її економіку.

7. Державні гарантії захисту інвестицій

Розвиток інвестиційної діяльності породжує низку проблем, чільне місце серед яких посідає проблема захисту прав інвесторів. Чинне законодавство містить норми, що регулюють питання захисту прав інвесторів, але вони, як правило, мають декларативний характер, що потребує вдосконалення існуючої нормативно - правової бази та практики застосування цих норм.

Серед державних гарантій інвестиційної діяльності виділяються загальні гарантії (держава гарантує суб'єктам інвестиційної діяльності, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, однакові права і створює рівні можливості для доступу до різних ресурсів) та майнові гарантії (держава шляхом прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур гарантує недоторканність майна та захист права власності).

Законом України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Це зумовлено тим, що інвестиційна діяльність пов'язана з певним ризиком для інвестора, а тому обсяг інвестицій, особливо іноземних, залежить значною мірою від ефективності правових гарантій, передбачених національним законодавством та міжнародними договорами. Обов'язком держави є створення і забезпечення ефективності існування механізму захисту інвестицій та інвесторів. І саме держава в особі уповноважених нею державних органів має забезпечити законодавчі засади щодо сприяння захисту прав інвесторів і створити належний механізм реалізації законодавчих норм.

Законодавство повинне забезпечити реалізацію таких основних прав інвесторів, як право на отримання прибутку від здійснення інвестиційної діяльності; право на пересилання прибутку за межі України; право на судовий захист законних прав та інтересів інвестора; право на відшкодування заподіяних інвестору збитків.

Значне місце в інвестиційному законодавстві також має бути відведене гарантіям інвестиційної політики, до яких можна віднести такі: стабільність інвестиційного законодавства; стабільність правового режиму інвестиційної діяльності; стабільність правового статусу інвесторів та учасників інвестиційної діяльності; можливість ефективного захисту прав у випадку їх порушення.

Під гарантіями розуміється підкріплена силою держави система юридичних засобів та умов, що посилюють права уповноважених суб'єктів і обов'язки зобов'язаних суб'єктів правовідносин, що забезпечують їх реалізацію за допомогою особливої процедури (деталізація регулювання, надання регулюванню більшої юридичної сили).

Під захистом інвестицій розуміється комплекс організаційних, технічних, правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють збереженню інвестицій, досягненню мети інвестиційної діяльності, ефективної діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав і інтересів інвесторів, у тому числі й права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Правові гарантії захисту інвестицій поділяються на:

- гарантії від зміни законодавства;

- гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб;

- компенсація і відшкодування збитків інвесторам;

- гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності;

- гарантії переказу доходів, прибутків та інших сум у зв'язку з іноземними інвестиціями.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності та джерел існування. Усім інвесторам забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкоджати управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації. Інвесторам забезпечується рівноправний режим здійснення інвестиційної діяльності, включаючи незастосування дискримінаційних заходів, способів дискримінаційного характеру, які могли б зашкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також умови і порядок вивезення вкладених цінностей та результатів інвестиційної діяльності.

Гарантії від зміни законодавства. Однією з важливих умов залучення інвестицій є гарантії стабільності законодавства, яке регулює правовий режим інвестицій. На думку В.М. Коссак, під гарантіями стабільності законодавства розуміється те, що в разі погіршення умов інвестування до іноземних інвестицій буде застосовуватися законодавство, яке діяло на момент вкладення інвестицій. Така гарантія стосується спеціального законодавства про іноземні інвестиції. Але законодавець не розкриває змісту поняття "спеціальне законодавство". Це положення стосується безпосередньо законодавства про іноземні інвестиції. Разом з тим умови здійснення іноземних інвестицій містяться і в податковому, антимонопольному, підприємницькому законодавстві. І тому в юридичній літературі існує думка, що цей принцип не повинен поширюватися на зміни в інших галузях законодавства. Статтею 8 Закону України "Про режим іноземного інвестування" встановлено, що держава гарантує іноземному інвестору в разі погіршення умов інвестування застосування до іноземних інвестицій норм законодавства, що діяло на момент вкладення інвестицій. Аналогічна норма міститься і в Господарському кодексі України. Відповідно до ч.2 ст.397 Господарського кодексу України в разі зміни законодавства про режим іноземного інвестування на вимогу іноземного інвестора у випадках і в порядку, визначених законом, застосовуються державні гарантії, які визначені законодавством, що діяло на момент вкладення інвестицій.

На думку О.М. Вінник, ці гарантії означають, що в разі погіршення умов інвестування проти умов укладених інвестиційних договорів на весь строк дії договору зберігають силу договірні умови. Це положення ґрунтується на підставі аналізу ч.1 ст.18 Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Законом України "Про внесення змін до статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" встановлено, що гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, які здійснено в період дії таких гарантій.

Гаранти від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб. Частиною 2 ст.18 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб. Держава забезпечує захист від примусових вилучень інвестицій у вигляді націоналізації, реквізиції та конфіскації.

Під націоналізацією розуміють безоплатне або сплатне вилучення майна, яке належить іноземному інвестору, і передання його у власність держави. Статтею 41 Конституції України передбачено непорушність права приватної власності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Стаття 55 Закону України "Про власність" до обставин надзвичайного стану відносить стихійне лихо, аварії, епідемії, епізоотії. І при їх настанні майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучене (реквізоване) у власника в порядку й на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою вартості майна в обсязі, передбаченому ч.4 ст.48 Закону України "Про власність". Це правило закріплене також і в ч.2 ст. 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність". Статтею 9 Закону України "Про режим іноземного інвестування" також забороняє націоналізацію іноземних інвестицій, але у випадках здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій передбачає можливість реквізиції іноземних інвестицій державними органами. Вказана реквізиція може бути проведена на підставі рішення органів, які уповноважені на це Кабінетом Міністрів України. Це рішення та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку згідно зі ст.26 цього Закону. Таким чином, реквізиція інвестицій здійснюється лише у випадках, прямо передбачених законодавством: при здійсненні рятівних заходів і на засадах компенсації витрат і збитків інвесторам. Майно інвестора може бути безоплатно вилучене (конфісковане) за рішенням (вироком) суду як санкція за вчинене правопорушення. Відповідно до ч. З ст.397 Господарського кодексу України іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

Компенсація і відшкодування збитків інвесторам. Ця гарантія тісно пов'язана з попередньою. Інвестори мають право згідно з ч.2 ст.18 Закону України "Про інвестиційну діяльність" у випадку прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, на відшкодування збитків, які їм заподіяні, у повному обсязі цими органами. Ач.2 ст. 19 Закону передбачає, що всі понесені витрати, які заподіяні інвестору внаслідок примусових вилучень, що здійснюються тільки на підставі законодавчих актів України, повинні бути відшкодовані інвестору в повному обсязі збитків, що заподіяні у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків визначається цими актами.

Законодавство України зазначає, що виплачувана компенсація повинна бути швидкою, адекватною, ефективною і визначеною на час фактичного здійснення рішення щодо відшкодування збитків. Таким чином, розмір компенсації визначається розміром збитків, завданих іноземному інвестору. Склад та розмір відшкодування збитків визначені ст.225 Господарського кодексу України. Частиною 6 ст.397 Господарського кодексу України передбачено, що сума компенсації має бути негайно виплачена у валюті, у якій були здійснені інвестиції, чи в іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства. Законом може бути передбачене нарахування відсотків на суму компенсації.

Зобов'язання по відшкодуванню заподіяної шкоди належать до позадоговірних зобов'язань. Умовами виникнення відповідальності за заподіяну інвестору шкоду є: наявність збитків; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою; вина заподіювача шкоди. Але слід мати на увазі, що підстави відшкодування збитків і компенсація майнових втрат, завданих інвестору внаслідок реквізиції іноземної інвестиції, є за правовим характером різними категоріями.

Якщо реквізиція здійснюється на основі й у випадках, передбачених законодавством, то однією з підстав відшкодування збитків є завжди неправомірна поведінка, тобто скоєння правопорушення. Тому, на думку В.М. Коссак, хоча за розміром відшкодування втрат ці категорії можуть збігатися, за правовим змістом їх не можна ототожнювати. А звідси до державно-правових гарантій необхідно відносити право іноземних інвесторів на компенсацію втрат у разі реквізиції здійснених інвестицій у розмірі їх вартості, а також упущену вигоду.

Відшкодування збитків іноземним інвесторам, які заподіяно ним внаслідок правопорушення, має регулюватися, виходячи із загальних засад цивільно-правової відповідальності. А тому, на думку автора, відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями або бездіяльністю державних органів України чи їх посадових осіб, а також унаслідок неналежного здійснення такими органами чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємств з іноземними інвестиціями, не можна вважати державно-правовою гарантією захисту прав іноземного інвестора. Зміст гарантій пре - зюмує забезпечення відповідних умов, передбачених законодавством, іноземному інвестору. У разі обмеження державою в особі уповноважених органів у випадках, передбачених законодавством, майнових прав інвесторів (зокрема, при реквізиції), втрати повинні бути відшкодовані. Тим самим держава бере на себе зобов'язання гарантувати забезпечення майнових прав інвесторів.

Гаранти в разі припинення інвестиційної діяльності. Відповідно до ст.11 Закону України "Про режим іноземних інвестицій" та ст.399 Господарського кодексу України у разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців від дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в розмірі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлене законодавством або міжнародними договорами України. Законодавець не розкриває змісту поняття "доходи в грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю". В.М. Коссак вважає, що взагалі отримати доходи в грошовій формі за реальною ринковою ціною неможливо, оскільки вони вже виражені в конкретному грошовому еквіваленті й їх можна лише проіндексувати, враховуючи інфляцію. Доходи в товарній формі існують у натурі.

Отже, немає потреби визначати їх за реальною ринковою ціною в контексті гарантій у разі припинення інвестиційної діяльності.

Встановлюючи цей вид гарантій, законодавець не визначив суб'єкта, покликаного матеріально забезпечити їх виконання, а тому, на наш погляд, є доцільним у чинному законодавстві визначити органи або організації, які повинні відшкодувати ці кошти іноземним інвесторам.

Гарантії переказу за кордон доходів, прибутків та інших коштів, отриманих іноземним інвестором. Відповідно до ст.12 Закону України "Про режим іноземних інвестицій" та ст.398 Господарського кодексу України іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається Національним банком України.

Питання щодо способів захисту прав інвесторів розглядається в юридичній літературі.

Так, окремі автори, аналізуючи способи, встановлені чинним законодавством України, пропонують виділити такі:

- недопущення націоналізації, реквізиції інвестицій, крім випадків, установлених законодавством;

- відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями держави та її органів;

- гарантії інвесторам у разі зміни законодавства;

- страхування інвестицій;

- судовий захист прав інвесторів.

8. Шляхи підвищення ефективності інвестиційної діяльності на сучасному етапі

Вихід України з кризи вимагає розробки ефективної державної інвестиційної політики. Її необхідністю зумовлена перш за все тим, що інвестиції і пов'язані з ними зрушення в економіці відіграють ключову роль у формуванні макроекономічних пропорцій. А інвестиційна політика підприємства - загальне керівництво з формування програми капіталовкладень, відбору проектів і фінансових рішень. Інвестиційна політика полягає у виборі та реалізації найбільш раціональних шляхів розширення і оновлення виробничого потенціалу, посилення конкурентних переваг.

Для проведення заходів щодо активізації інвестиційних процесів на підприємствах України спочатку треба здійснити їх аналіз за схемою "згори-вниз", починаючи з рівня країни з метою дослідження характеру і стану інвестиційного клімату країни. Далі необхідно виконати так званий індустріальний аналіз макрорівня - специфічних секторів (регіонів, галузей) і завершити аналіз треба мікрорівнем - оцінка фінансового і економічного стану підприємства.

Покращити рівень активності інвестиційних процесів на підприємствах можна тільки за умов проведення спеціальних заходів:

1. Збільшення обсягів державного інвестування при посиленні його цільової спрямованості;

2. Заохочення інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання шляхом створення плану дій щодо формування сприятливого інвестиційного клімату та упровадження при прийнятті Податкового кодексу України дієвих податкових та амортизаційних стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності суб'єктів господарювання.

3. Необхідно збільшувати питому вагу наукоємних галузей з екологічно чистими технологіями, легкої та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг;

4. Покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

5. Пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;

6. Збільшення обсягів капітальних вкладів на будівництво житла та інших об'єктів громадського користування і медичного забезпечення.

7. Стратегічне планування соціально-економічного розвитку регіонів;

8. Реалізація регіональної інформаційної політики, спрямованої на формування сприятливого інвестиційного іміджу регіону.

Отже, проблема активізації інвестиційної діяльності на підприємствах України є досить актуальною. Вона стосується подолання незбалансованості та недосконалості в процесах здійснення інвестиційної діяльності безпосередньо на вітчизняних підприємствах. Основними перешкодами на шляху до реалізації поставлених цілей є недосконалість чинного законодавства та байдужість влади до ситуації, що склалася, економічний спад та низька конкурентоспроможність національних підприємств порівняно із закордонними представниками. Вони повинні вирішуватись не тільки на рівні країни в цілому, але й на регіональному рівні зокрема. Нагальність цього питання не терпить відкладень, адже саме на ефективній підприємницькій діяльності в Україні і буде базуватись стабільна та конкурентоспроможна ринкова економіка.

Висновки

На сьогоднішній день в нашій державі існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов'язана із політичною нестабільністю, надмірним втручанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, від сутністю в Україні єдиного центрального органу з питань державного управління іноземного інвестування, недостатнім розвитком малого та середнього підприємництва, наявністю великої кількості "тіньових капіталів".

Напрями інвестиційної політики України необхідно переглянути та розробити єдину чітку стратегію залучення іноземних інвестицій, оскільки залучення іноземних інвесторів з метою вкладення грошей в економіку держави є основною органічною частиною інвестиційної політики будь-якої країни.

Податковий кодекс України як єдиний консолідований нормативно-правовий акт надасть можливість запобігти штучній податковій збитковості суб'єктів господарювання, створення єдиних справедливих підходів та прозорих правил нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), забезпечить сталість податкового законодавства в державі. Податковий кодекс направлений на вирішення наступних питань: розмежування політичних та адміністративних аспектів податкової політики та забезпечення автономності і незалежності податкової системи; забезпечення максимальної "нейтральності" податкової системи щодо економіки; забезпечення максимально можливого ступеню адаптації податкової системи до європейський та світових вимог; сприяння залученню інвестицій до пріоритетних сфер економіки.

Недоліки чинного податкового законодавства призвели до втрати ним функції стимулювання підприємницької діяльності, воно не підсилює, а навпаки, значно послабляє мотивацію до праці фізичних осіб, не сприяє інвестиційним (інноваційним) процесам, у тому числі й за участю іноземних суб'єктів. Тяжкий податковий тягар сприяє розширенню сфери тіньової економіки і її криміналізації.

Послабити негативний вплив чинної системи прямого оподаткування на фінансово-господарську діяльність суб'єктів підприємництва: зменшення податкового навантаження на підприємства; зменшення сум сплачуваних підприємством прямих податків, зборів та обов'язкових платежів податкового характеру шляхом реалізації на підприємстві системи податкового планування.

Удосконалення системи оподаткування інвестиційної діяльності на рівні регіону треба розпочати з диференціації ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що спрямовується до регіональних бюджетів. Система оподаткування має базуватися на таких принципах, як прозорість і повнота сплати податків, стабільність та рівномірність податкових надходжень до регіонального бюджету, їхнє зростання за рахунок розширення бази.

Розбудова системи оподаткування на підставі зазначених принципів дасть можливість створити інституціонально-правове та економічне середовище, яке сприятиме активізації інвестиційної діяльності регіону.

Список використаних джерел

1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2756-МІ з послідуючими змінами та доповненнями.

2. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 04.07.2002 р. №40-ІV з послідуючими змінами та доповненнями.

3. Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21.11.1995 р. №437/95-ВР з послідуючими змінами та доповненнями.

4. Закон України "Про інститути спільного інвестування" (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) від 15.03.2001 р. - № 2299-111.

5. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. - № 2664 - III.

6. Андрущенко В.Л. Економічні та позаекономічні аспекти оподаткування / В.Л. Андрущенко, Ю.І. Ляшенко. // Фінанси України. - 2005. - № 1. - С.36-43

7. Балацкий Е. Аналіз впливу податкової загрузки на економічний розвиток з допомогою виробничо-інституційних функцій // Проблеми прогнозування. - 2009. - № 2. - С.88 - 105.

8. Василик О. Д Фiнанси в економiчнiй системi держави // Фiнанси України. - 2009. - № 1. - C.3-10.

9. Василик, О.Д. Державні фінанси України: Підручник / О.Д. Василик, К.В. Павлюк; МОН України, КНУ ім.Т. Шевченка. - 3-ге вид., перероб. та доп. - К.: ЦУЛ, 2008. - c.308

10. Вишневський В.П. Оцінка можливості зниження податкового тягаря / В.П. Вишневський, Д.В. Липницький // Фінанси України. - 2010. - № 1. С.93 - 105.

11. Захарченко В., Кузьмина Т. Хозяйственная деятельность предприятий в условиях действующей налоговой системи // Економіка. Фінанси. Право. 2010. - № 3. - С.6 - 11.

12. Захарін С.В. Вплив оподаткування на заощадження та інвестиції // Фінанси України. - 2010. - № 10. - С.83.

13. Економіка, Фінанси, Право // Механізм державного регулювання інвестування в Україні. Наскільки він досконалий? //, Я. Шестакова, - №6, 2009-12-18 с.

14. Квасовський О.Р. Ефективне оподаткування малого бізнесу в умовах ринкової трансформації // Регіональна економіка - 2009. - №.4. - С. 191_197.

15. Кириленко, О.П. Модернізація механізму справляння податку на прибуток малих підприємств [Текст] / О.П. Кириленко, О.Р. Квасовський // Фінанси України: Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України. - 2008. - №4. - С.52-62

16. Левошко Л.В. Податок на прибуток як інструмент регулювання підприємницької діяльності: [Електронний ресурс] Сьома Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція "Сучасний соціокультурний простір 2010". - Режим доступу: http://intkonf.org/levoshko-lv-podatok-na-pributok-yak-instrument-regulyuvannya-pidpriemnitskoyi-diyalnosti/

17. Онисько С.М. Податкова система. Підручник / За заг. ред.С.М. Онисько [І.М. Тофан, Грицина О. В.]. - Львів: "Магнолія Плюс”, 2008. - 312 с.

18. Литвиненко Я. Система оподаткування малого підприємства як чинник підвищення ефективності його діяльності // Економіка. Фінанси. Право. - 2009. - № 4. - С.17 - 21.

19. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. - Ірпінь: Академія держ. под. служби України, 2009. - 362 с.

20. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. - Київ: УЛЛ, 2006. - 459 с.

21. Мойсеєнко І.П. Інвестування. Навчальний посібник. - К: Знання. 2006. - 513 с.

22. Музиченько А.С. Інвестиційна діяльність в Україні: Навчальний посібник. - К: Кондор. 2005. - 472 с.

Размещено на Allbest.ru