Оподаткування підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Теорія оподаткування оформилася в останній третині вісімнадцятого століття. Її творцем можна назвати шотландського економіста і філософа А. Сміта.

З одного боку наука про податки - окрема галузь фінансової науки. В цьому напрямку вона розвивається за принципом «знати все більше про все менше», маючи характер вузько спеціалізованого знання про податкову систему або про окремі податки. В іншому сенсі податкова наука - галузь суспільствознавства, що розглядає оподаткування в контексті знання про людей, суспільство, економіку і державу, тобто відноситься до гуманітарних наук. У гуманістичному аспекті податки інтерпретуються як поставлений на службу інтересам людини фінансовий ресурс, що знаходиться в розпорядженні держави.

Податкова система будь-якої країни ставить собі за мету: по-перше, акумулювати фінансові ресурси в руках держави для того, щоб виконувати свої обов'язки перед суспільством щодо забезпечення соціальних умов життя населення; по-друге, стимулювати розвиток економіки держави за рахунок розширеного відтворення. Ця мета справдиться у тому разі, якщо суб'єкти підприємницької діяльності здійснять податкові відрахування і платежі до бюджетів усіх рівнів у потрібному обсязі, а частина нерозподіленого прибутку залишиться у їхньому розпорядженні. Саме за рахунок цієї частини дозволяється поповнити статутний капітал підприємства, його додатковий і резервний капітал, здійснювати операції, спрямовані на зміцнення і розширення своєї матеріально-технічної та економічної бази. Отже, система оподаткування має бути стабільною і передбачати вигоди для платників при дотримання правил податкової дисципліни.

Прикладом цього є праці вітчизняних вчених: Л.К. Воронової, М.П. Кучерявенка, Н.Ю. Пришви, М.О. Перепелиці, Ю.О. Костенко, О.В. Бакун, О.Г. Свєчнікової та інші.

Об'єктивна необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва з метою забезпечення стабільності їх функціонування обумовила вибір теми дослідження та її актуальність.

В сучасних економічних умовах питання податкових відносин між державою та суб'єктами підприємництва (платниками податків) є дуже непростими, в більшій мірі для платників податків.

Серед зарубіжних науковців, які вивчають дане питання важливе місце займають дослідження російських науковців Жежери М.П., Грек Г.В. Багато уваги приділяється податковим відносинам в роботах Стефана Бруксона, Коліна Берроу, Хілми Стольф, Джейн Бредлі та Марка Елісона. Проте дане питання залишається мало вивченим.

Оцінка економічних процесів, що відбуваються в Україні, свідчить, що розпочата економічна реформа здійснювалася без достатньо науково обґрунтованої податкової стратегії. Закладення практичних основ податкової політики в Україні при відсутності її цілісної концепції вкрай ускладнило можливості централізованого податкового регулювання підприємництва та викликало загострення взаємовідносин між державою та платниками податків.

Чинна система оподаткування в Україні створює значне податкове навантаження на суб'єктів малого підприємництва. Введення в Україні спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва ще не забезпечило необхідних зрушень в їх розвитку. У той же час, продовжується формування значного тіньового сектора економіки, в тому числі і за рахунок суб'єктів малого підприємництва, що призводить до масового ухилення від оподаткування. Одним із основних завдань української економіки під час економічної кризи є стимулювання підприємницької діяльності. Розвиток малого та середнього бізнесу сприяє створенню умов для позитивних структурних змін в економіці України. Малий бізнес забезпечує гнучкість і стійкість економічної системи, наближає її до потреб конкретних споживачів, надає робочі місця та забезпечує джерело доходу для значних прошарків населення.

Проблеми оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, знаходять своє відображення в багатьох наукових публікаціях. Науковці вивчають доцільність вибору спрощеної системи оподаткування, ефективність та недоліки її запровадження, динаміку податкових надходжень до бюджетів, проблеми застосування спрощеної системи оподаткування. Проте до сьогодні проблеми в системі оподаткування малого бізнесу потребують вирішення і подальших досліджень.

Звичайно, наше законодавство поки що недосконале і має вади. Але це природно за відсутності досвіду. Створення податкової системи вимагало вивчення закордонного досвіду, який довгий час висвітлювався у нас лише з негативної сторони. Поспішне його копіювання (у деяких випадках) також не дало позитивних результатів.

Предметом дослідження даної роботи є система оподаткування, як фактор впливу на діяльність підприємства.

Об'єктом дослідження є фінансово-господарський стан Пологівської дільниці водопровідно-каналізаційного господарства обласного комунального підприємства «Запоріжжяводоканал» та вплив на нього системи оподаткування.

Метою магістерської роботи є вивчення впливу системи оподаткування на діяльність підприємств, а саме, на діяльність Пологівської дільниці ВКГ та пошук шляхів щодо її покращення.

Основними завданнями мого дослідження є такі:

дослідження фінансового стану підприємства;

вивчення основних видів податків та їх функцій;

ознайомлення з сутністю податкової системи;

аналіз господарської діяльності Пологівської дільниці ВКГ з урахуванням впливу на неї податкової системи;

розробка пропозицій щодо оптимізації податкових платежів на Пологівській дільниці ВКГ;

Інформаційною базою для аналізу діяльності Пологівської дільниці ВКГ були дані:

балансу (форма №1);

звіту про фінансові результати (форма №2);

декларації про прибуток підприємства;

податкової декларації з податку на додану вартість;

аналітичні дані підприємства.

Робота складається з трьох розділів.

У першому розділі розкривається сутність податкової системи України та значення спрощеної системи оподаткування для роботи підприємств.

У другому розділі проводиться аналіз господарської діяльності та фінансового стану Пологівської дільниці ВКГ.

У третьому розділі визначається як саме система оподаткування впливає на політику ціноутворення підприємства, а також розробляються пропозиції щодо оптимізації податкових платежів.

Результатом мого дослідження стало обґрунтування впливу податкової системи на діяльність підприємств та розробка пропозицій щодо оптимізації податкових платежів на підприємстві, а також аналіз впливу реформування системи оподаткування України на діяльність підприємства.

1. Теоретичні основи оподаткування підприємств

1.1 Податкова система України: формування та етапи розвитку

Історично склалося так, що податки є однією з найдавніших форм фінансових відносин між державою та членами її суспільства. З виникненням держави з'явилася необхідність у фінансуванні державних витрат для виконання покладених на неї функцій. Це і спричинило появу різноманітних внесків і платежів до державної казни. На початку свого існування податки сплачувались в товарній формі і тільки з виникненням товарно-грошових відносин впроваджується грошова форма сплати податків. Історія знає багато прикладів, коли недосконалість податкових систем призводила до воєнних та соціальних конфліктів, занепаду країн та цілих цивілізацій. Здебільшого така недосконалість виражалася непосильним податковим тягарем та нерівномірним податковим навантаженням різних соціальних верств. Але разом з тим впровадження податків мало і значний позитивний вплив. Залучаючи за допомогою податків в своє розпорядження значні фінансові ресурси, держава забезпечувала собі нормальне функціонування та розвиток. З'являлася можливість покращити оборону своїх рубежів, розвивати виробництво, науку, культуру, а в подальшому і забезпечити соціальний захист своїх громадян. Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї древньої держави. І що важливо, давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - «диму». Тобто, «дому», селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.

Найбільшого свого розвитку податки досягли в умовах розвиненої економіки. Змінилося ставлення людей до оподаткування. В розвинених країнах податки вже не вважаються непосильним тягарем для членів суспільства, адже громадяни розуміють їх економічно-соціальну необхідність. Податки стають невід'ємним елементом фінансової системи країни і дійовим інструментом розподілу фінансових ресурсів.

В більшості розвинених країн вже створено сталу систему оподаткування. Досконалість податкової системи країни, загальний рівень оподаткування та рівень соціального забезпечення в країні свідчать про рівень розвитку держави та добробуту її громадян. Створення податкової системи країни має ґрунтуватись на серйозній науковій основі. Творцями теорії оподаткування вважаються такі відомі економісти: Адам Сміт, Давід Рікардо, Джон Кейно, Поль Самуельсон та інші. Ними доведено, що без наукової концепції податкової політики держава може перетворити податки на гальмо свого розвитку. Оподаткування в кожній країні має вестися з обов'язковим спиранням на висновки про вплив рівня оподаткування на розвиток економіки країни, на результати діяльності суб'єктів господарювання, на напрямки і характер інвестицій, на розмір і структуру фонду споживання та фонду нагромадження, на рівень ухилення від оподаткування в країні. Треба якомога більше намагатись дотримуватись пропорційності між рівнем сплачених членами суспільства податків та отриманням від держави благ та послуг. Не слід забувати, що висока частка податків у ВВП завжди є гальмом для розвитку економіки.

Податок - це одне з основних понять фінансової науки; одночасно економічне, господарське і політичне явище реального життя. Російській економіст М.М. Алексеєнко у 19 ст. писав: «З одного боку, податок - це один з елементів розподілу, одна зі складових частин ціни, з аналізу якої власне і почалася економічна наука. З іншого боку, встановлення, розподіл, стягування і споживання податків становить одну із функцій держави».

Податки - це обов'язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету [5, c.].

За економічним змістом податки є фінансовими відносинами між державою і членами її суспільства з метою створення загальнодержавних фондів фінансових ресурсів, необхідних для безперебійного забезпечення виконання державою своїх функцій. Специфікою податків як фінансової категорії є їх рух в одному напрямку - від платників до держави.

Належність податків до фінансових відносин зумовлює і виконувані ними функції. Податки використовуються державою як механізм розподілу фінансових ресурсів, з метою їх мобілізації в бюджет країни. Цим забезпечується виконання податками регулюючої функції, притаманної всім фінансовим категоріям, а також виконання специфічної функції податків - фіскальної. Ця функція є домінуючою в характеристиці податків і визначає їх суспільне призначення.

Виконання податками цієї функції пов'язане з декількома аспектами. По-перше держава має не просто отримувати до свого бюджету податки, а головне - отримувати їх постійно. Тобто податки мають надходити не у вигляді разових платежів, а пропорційно на протязі року в чітко визначені терміни, погоджені з видатками бюджету. По-друге, надходження до бюджету мають бути стабільними. Тобто має існувати гарантія того, що встановлені державою податки надходитимуть до бюджету на протязі року в повному обсязі. По-третє, розподіл податків має бути рівномірним в територіальному розрізі. В разі недотримання цього принципу виникає необхідність в значному перерозподілі грошових коштів між бюджетами різних рівнів, що зумовлює неефективність податкової та бюджетної системи.

Друга функція, притаманна податкам - регулююча. За її допомогою держава впливає на різні сторони діяльності платників, причому запроваджуючи той чи інший податок, різні рівні ставок або пільгове оподаткування вона може свідомо використовувати цю функцію для регулювання певних соціально-економічних процесів у суспільстві.

Існування у країні податкової системи завжди пов'язане з проблемою визначення термінології платежів державі, адже не всі вони називаються податками.

Плата стягується за користування ресурсами, тобто обумовлена державною власністю на ці ресурси. Її розмір залежить від розміру ресурсів, що використовуються. Прикладами можуть існувати плата за землю, плата за використання прісних водних ресурсів.

Відрахування і внески - передбачають цільове призначення платежів, тобто їх використання на конкретні цілі, яке випливає з назви платежу. При цьому цільове призначення може бути повним, або частковим. Прикладами платежів з повним цільовим призначенням можуть слугувати внески до загальнодержавних фондів: Пенсійного фонду, фонду соціального страхування. Часткове цільове призначення означає, що фінансування з бюджету заходів, на які спрямовано внески, може бути як більшим, так і меншим від суми надходжень. Прикладом можуть бути внески на геологорозвідувальні роботи.

Податки встановлюються для фінансового забезпечення виконання державою своїх функцій: оборони, управління, забезпечення соціального захисту громадян. Податкам присутні обов'язкові ознаки: без еквівалентність, відсутність цільового використання, законодавча регламентація.

Справляння будь-якого податку пов'язане з виділенням таких його елементів:

Суб'єкт - юридична або фізична особа, яка фактично сплачує податок. Вибір суб'єкта пов'язаний із зручністю, спрощенням та здешевленням стягнення податку, зменшенням можливостей ухилення від сплати податку. Слід пам'ятати, що насправді суб'єкт тільки перераховує податок до бюджету, а реальним платником податків завжди є споживач.

Об'єкт вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Об'єкт завжди має безпосередньо відноситись до платника, піддаватись чіткому обліку, бути стабільним. Прикладами об'єктів можуть слугувати доход, прибуток, земельна ділянка, обсяг забраної води, транспортний засіб та інше.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподаткування. Вимір може бути фізичним (гектари, кінські сили, сантиметри кубічні), або грошовим. Фізичний вимір завжди більш точний. Грошовий - може залишатись незмінним тільки на протязі певного часу, тому, якщо є можливість встановити фізичний вимір об'єкта оподаткування, то його й обирають.

Джерело сплати податку - це доход платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути пов'язане з об'єктом оподаткування (оподатковується доход або майно, яке приносить доход), або не мати до нього ніякого відношення (податки на майно та землю, що перебувають в особистому користуванні).

Податкова ставка - це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Податкові ставки бувають універсальні (тобто однакові для всіх платників), або диференційовані. За побудовою податкові ставки поділяються на:

1. Тверді - встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.

· фіксовані - встановлені в конкретних сумах;

· відносні - визначені у відсотках до певної суми (мінімальної заробітної плати).

2. Процентні ставки встановлюються до об'єкта, що має грошовий вимір.

· пропорційні - це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування;

· прогресивні - це ставки розмір яких збільшується в міру зростання об'єкту оподаткування;

· регресивні ставки зменшуються у міру збільшення об'єкта оподаткування.

Податкова квота - це частка податку в доході платника, яка характеризує рівень оподаткування. Вона може бути виражена відносно, або в абсолютному розмірі.

Податки можна класифікувати за різними ознаками.

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від розміру об'єкта оподаткування (податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок з власників транспортних засобів, податок на майно). Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, які мають більші доходи. Разом з тим їх головним недоліком є складний механізм їх стягнення і обчислення об'єкта оподаткування, а також можливість ухилення від їх сплати. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. При цьому більше платить той, хто більше споживає (податок на додану вартість, акцизний збір).

За економічним змістом об'єкта оподаткування виділяють три групи податків: податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні і місцеві.

За способом стягнення розрізняють два види податків: розкладні і окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі, залежно від потреб держави, а потім розкладаються між платниками. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для окремого платника. Загальна сума надходжень до держави складається із внесків окремих платників.

Податкова система - це сукупність встановлених у країні податкових платежів. Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути пов'язані між собою, одночасно доповнювати один одного, не заходити в суперечність з системою в цілому та іншими її елементами. При цьому обов'язково мають реалізовуватись обидві функції податків - фіскальна і регулююча. Виконуючи фіскальну функцію податки мають забезпечити надійне, стабільне, рівномірне надходження податків. З позиції регулюючої функції - здійснювати вплив на різні сторони діяльності платників. Виходячи з двох зазначених функцій очевидно, що держава повинна мати достатню кількість податків різного призначення.

Основою для побудови податкової системи країни має бути обсяг видатків. Податки є вторинним явищем по відношенню до кількості грошових коштів, необхідних державі для здійснення її функцій. Залежно від обсягу витрат держави і має встановлюватись рівень оподаткування.

Податкова система будь-якої країни має будуватись на загальних принципах, до яких належать наступні.

- Сума сплачених податків завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ та послуг. Платники обов'язково мають бути проінформовані урядом, куди використано сплачені ними податки. Нові податки мають вводитися тільки для покриття відповідних витрат бюджету, а не для подолання бюджетного дефіциту.

- Об'єктом оподаткування має бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат. Податок має бути пропорційним доходові, прогресія оподаткування при зростанні доходу повинна дотримуватись оптимального розміру, тобто не перевищувати третини доходу.

- Умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові, податок слід стягувати в зручний для платників час і прийнятним для них методом, при цьому має враховуватись дешевизна стягнення податку.

Податкова система України, що формується нині, з одного боку сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Таким чином, починаючи з 1991 року в державі постала проблема проведення кардинальної податкової реформи. Проте в ході її здійснення загострилися суперечності: необхідно було підвищувати економічну ефективність господарюючих суб'єктів і в той же час - збільшувати надходження до бюджету. Тобто для стимулювання економічного розвитку необхідно було знизити податковий тягар, що неминуче спричинило б значне скорочення податкових надходжень і в кінцевому рахунку - бюджетних видатків.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 року Закону «Про систему оподаткування». Цим Законом визначалися принципи побудови податкової системи, її призначення, давався перелік податків та зборів, визначались платники і об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи існування податкової системи та передумови її розвитку.

У 1997 році був прийнятий Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про систему оподаткування», у якому була викладена нова редакція Закону «Про систему оподаткування». Відповідно до даного Закону в Україні стягуються:

· загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

· місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Загальнодержавні податки і збори установлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України.

До 1 січня 2011 року в Україні діяли такі види загальнодержавних податків і зборів:

· податок на додану вартість (ПДВ);

· акцизний збір;

· податок на прибуток підприємств;

· прибутковий податок із громадян;

· мито;

· державне мито;

· податок на нерухоме майно (не регламентований);

· плата за землю;

· рентні платежі;

· податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

· податок на промисел;

· збір за геологорозвідувальні роботи;

· збір за спеціальне використання природних ресурсів;

· збір за забруднення навколишнього природного середовища;

· збір на обов'язкове соціальне страхування;

· збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

· плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори, механізм їх стягування і порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг, збір із власників собак є обов'язковими для встановлення при наявності об'єктів оподаткування чи умов, зв'язаних із введенням цих податків і зборів.

Основними місцевими податками і зборами до 1 січня 2011 року були:

· податок з реклами;

· комунальний податок;

· готельний збір;

· збір за паркування автотранспорту;

· ринковий збір;

· збір на видачу ордера на квартиру;

· курортний збір;

· збір за участь у бігах на іподромі;

· збір за виграш в бігах на іподромі;

· збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

· збір за право використання місцевої символіки;

· збір за право проведення кіно-і телезйомок;

· збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

· збір на проїзд по території прикордоних областей автотранспорту, що спрямовується за кордон;

· збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі сфери послуг;

· збір із власників собак.

З 1 січня 2011 року набрав чинності новий Податковий кодекс України, який значно змінює систему оподаткування в Україні. З прийняттям нового кодексу втратили чинність ряд Законів України, декретів Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради України та указів президента України. У новому кодексі змінено кількість та склад загальнодержавних і місцевих податків та зборів. Згідно Податкового кодексу в Україні на даний час діють 23 податки та збори, з них 19 загальнодержавних та 5 місцевих.

З 1 січня 2011 року до загальнодержавних податків та зборів належать такі податки та збори [1, с. 3]:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9. плата за користування надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне використання води;

13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Що стосується місцевих податків та зборів, з 1 січня 2011 року до них належать [1, с. 3]:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. єдиний податок;

3. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

4. збір за місця для паркування транспортних засобів;

5. туристичний збір.

Згідно з рейтингом «PayingTaxes2010», складеним Світовим банком, українська система оподаткування є однією з найбільш обтяжливих у світі. Підприємцям в Україні доводиться платити 147 податків і зборів та витрачати на це більш ніж 736 годин. Таким чином, у рейтингу податкових систем Україна займає 181 місце із 183 (гірше справи йдуть тільки у Венесуелі та Білорусі).

Експерти Міжнародної фінансової корпорації у своєму дослідженні «TheCostsofTaxComplianceinUkraine» відмічають, що на адміністрування податків український бізнес щорічно витрачає більше 4 млрд. гривень. Так, у період з 2007 по 2009 роки приватний бізнес, окрім сплати безпосередньо податків та зборів, передбачених законодавством, витратив ще як мінімум 7,8 млрд. гривень на заходи, пов'язані з їх адмініструванням, що складає приблизно 1% ВВП України за 2007 рік.

Дисбаланси податкової системи України створюють нерівномірні податкові навантаження та, як результат, призводять до збільшення тіньового сектору економіки, ухиленню від оподаткування, зменшенню податкових надходжень. Особливо гостро дисбаланси податкової системи почали проявлятися з початком фінансово-економічної кризи. Зменшення попиту на цільових ринках, неконтрольоване збільшення вартості базових ресурсів, хаос на валютному ринку поставили на межу виживання цілі галузі, які є бюджетоутворюючими.

1.2 Сутність спрощеної системи оподаткування та нарахування Єдиного соціального внеску

За умов ринкової економіки важлива роль належить малому бізнесу. Його підтримка, у тому числі через систему оподаткування, є одним із способів подолання економічної кризи в економіці. На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому підприємництву надавались певні пільги. Особливо це стосувалося оподаткування прибутку малих підприємств. Згодом податкові пільги для малого підприємництва практично було ліквідовано, що негативно вплинуло на його розвиток.

З метою реалізації державної політики щодо розвитку й підтримки малого підприємництва, підвищення його ролі в розвитку національної економіки з 1 січня 1999 року внесено зміни в оподаткування суб'єктів малого підприємництва.

Указані зміни пов'язані зі спрощенням системи оподаткування (встановлення єдиного податку), обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Такими визнано:

- юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що в них за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень;

- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім'ї, за рік не перевищує 10 осіб і величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків грішми.

Для переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт малого підприємництва має подати письмову заяву в орган державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу), за умови сплати всіх установлених податків та зборів за попередній звітний (податковий) період.

Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, мають право вибирати спосіб оподаткування доходів, одержуючи свідоцтво про сплату єдиного податку. Новостворені та зареєстровані в установленому Порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, стають суб'єктами вказаної системи оподаткування з того кварталу, в якому здійснено їхню державну реєстрацію.

Суб'єкт малого підприємництва може відмовитися від застосування спрощеної системи і повернутися до загальної системи оподаткування з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу). Для цього необхідно подати заяву до відповідного органу державної податкової служби за 15 днів до закінчення звітного податкового періоду.

Спрощена система оподаткування в Україні застосовується протягом 12 років і є затребуваною серед суб'єктів підприємництва. Вона застосовується поряд із загальною системою оподаткування, тобто є самостійним вибором платника податків.

Щодо застосування терміна «рік» у розумінні Указу №727/98, то постановою №507 визначено, що під терміном «рік» вживається термін «календарний рік», що розпочинається 1 січня та триває по 31 грудня включно. З 2011 року фізичні особи-підприємці надають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатом календарного року протягом 40 календарних, що настають за останнім календарним днем звітного року, в якій також зазначаються авансовані платежі з податку на доходи.

Відповідно до проекту Податкового кодексу України, що був опублікований у червні 2010, планувалося, що спрощену систему оподаткування не зможуть застосовувати банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії; установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом, громадські організації, суб'єктів господарювання, створених без мети отримання прибутку (неприбуткові організації); страхових (перестрахових) брокерів, страхових агентів; реєстраторів цінних паперів.

Не зможуть застосовувати спрощену систему оподаткування:

Фізичні особи, якізаймаються такими видами діяльності:

- роздрібний продаж підакцизнихтоварів (крім діяльності фізичнихосіб, пов'язаної зроздрібним продажем пива);

- торгівля виробами з дорогоціннихметалів та дорогоцінногокаміння, - дорогоцінного каміння органогенного утворення;

- діяльність у сфері права;

- діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту;

- діяльність з консультування з питань комерційної діяльності та управління;

- діяльність з управління підприємствами, допоміжна діяльність у сфері державного управління;

- діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії;

- технічні випробування та дослідження;

- рекламнадіяльність;

- підбір і забезпечення персоналом;

- посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна.

Фізичні та юридичні особи, якізаймаються такими видами діяльності:

- діяльність у сфер ігрового бізнесу;

- обмін іноземної валюти;

- виробництво підакцизнихтоварів;

- діяльність, пов'язана з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів;

- оптовий та роздрібний продаж пально-мастильнихматеріалів (крім роздрібного продажу пально-мастильних матеріалів (в ємностях до 10 літрів);

- видобуток і виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптова, роздрібна торгівля промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;

- діяльність у сфері фінансового посередництва;

- організація, створення належних умов для здійснення торгівлі іншими фізичними або юридичними особами та оренди торгових місць на ринках та/або у торговельнихоб'єктах;

- спільна діяльність без утворення юридичної особи, визначена пунктом 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

- видобуток і реалізація корисних копалин;

- діяльність з надання в оренду земельних ділянок, житлових та нежитлових приміщень та/або їх частини;

- діяльність з надання послуг стільникового зв'язку;

- продаж товарів (послуг) через мережу Інтернет із використанням електронних коштів;

- діяльність з надання послуг Інтернет-провайдерів;

- діяльність з перепродажу предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

- діяльність з надання послуг у сфері телерадіомовлення відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»;

- діяльність з проведення розслідувань та забезпечення безпеки;

- оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі;

- зовнішньоекономічна діяльність.

Актуальним є питання переходу на спрощену систему оподаткування суб'єктів господарювання, що мають філії. Необхідно врахувати, що платником єдиного податку може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності зі статусом юридичної особи, тому філії без статусу юридичної особи не можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності окремо від юридичної особи.

У разі, якщо підприємство переходить на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності разом з філіями, то при подачі заяви про видачу Свідоцтва про право сплати єдиного податку до органу ДПС вказується також ідентична інформація щодо філій. Перелік філій зазначається у Свідоцтві про право сплати єдиного податку.

За весь період дії спрощеної системи оподаткування ставки єдиного податку залишались незмінними. Як і у 1998 році максимальна ставка цього податку для фізичних осіб-підприємців становить 200 грн. на місяць (у 1998 році 200 грн. = $ 75; у 2009 році = $25,5, у 2011 -320 грн). За результатами 2009 року середнє податкове навантаження на фізичнихосіб-підприємців зі сплати єдиного податку в розрахунку на місяць становило 184 грн.

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт господарювання може прийняти не більше одного разу за календарний рік, самостійно обравши одну з таких ставок єдиного податку:

6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без врахування акцизного збору - у разі сплати ПДВ;

10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, - у разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Основною перевагою використання спрощеної системи оподаткування для платників податків є звільнення їх від сплати низки податків, зборів і внесків до фондів соціального страхування.

Єдиний податок - місцевий (п. 10.1.2 Податкового кодексу України) податок, що стягується в Україні з підприємств і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування.

Мінімальна ставка податку 20 грн., максимальна - 200 грн. Переклад поняття «Єдиний податок» на англійську як «SingleTax» - неправильний, оскільки в англійській мові «SingleTax» зазвичай асоціюється з ідеєю про єдиний податок, заснований на цінності землі.

До платника єдиного податку автоматично не застосовується низка штрафів і санкцій, які могли б застосувати податкові органи для звичайної системи оподаткування.

Також спрощена система оподаткування, обліку та звітності дає змогу невеликому підприємству зменшити чисельність штату бухгалтерії і завдяки цьому підняти свою рентабельність через зменшення витрат на оплату праці.
Єдиним недоліком, на думку суб'єктів підприємництва, є оподаткування єдиним податком за ставкою 6% за умови сплати ПДВ. Справа в тому, що 6% податку береться з суми виручки, включаючи ПДВ, яке надходить від покупців, а це економічно не правильно.

Отже, якщо суб'єкт малого підприємництва вирішив обрати спрощену систему оподаткування, то першим кроком для того, щоб стати платником єдиного податку, є отримання Свідоцтва про право сплати єдиного податку. Для цього суб'єкт господарювання повинен подати письмову заяву до органу податкової служби за місцем державної реєстрації із зазначенням обраної ставки. Заява подається не пізніше 15 днів до початку наступного (звітного) податкового періоду за умови відсутності заборгованості зі сплати податків на дату подання заяви.

Наявність у платників єдиного податку - юридичних осіб заборгованості по страхових внесках на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, не може бути підставою для відмови у реєстрації суб'єкта малого підприємництва в якості платника єдиного податку.

Платники єдиного та фіксованого податку сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

- податок на прибуток підприємств;

- ПДФО (для фізичних осіб - підприємців);

- ПДВ з операцій з постачання товарів та послуг, місценадання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6%;

- Земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

- Плата за користування надрами;

- Збір за спеціальне використання води;

- Збір за спеціальне використання лісовихресурсів;

- Збір за провадження деякихвидівпідприємницькоїдіяльності.

У разі переходу з 01.01.2011 р. суб'єкта господарювання на спрощену систему, його звільнено від сплати наступних податків і зборів:

- Податок на додану вартість з операцій із поставки товарів і послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, за винятком ПДВ, що сплачується юридичною особою, які обрали ставку оподаткування 6%;

- Податок на прибуток підприємств;

- Земельний податок, крім земельного податку, за земельні ділянки, які не використовуються для здійснення підприємницької діяльності;

- Плата за користування надрами;

- Збір за спеціальне використання води;

- Збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

- Збір за здійснення деяких видів підприємницької діяльності.

Суб'єктам господарювання, що мають намір перейти на сплату єдиного податку за ставкою 10%, слід нагадати про необхідність подання заявки про анулювання реєстрації платника ПДВ і повернення такого Свідоцтва до податкового органу, про що робиться відповідна відмітка у заяві про видачу Свідоцтва про право сплати єдиного податку. У такого платника втрачається право на нарахування податку при здійсненні операцій з продажу товарів (робіт, послуг), виписування податкових накладних, отримання податкового кредиту при здійсненні операцій з придбання товарів (робіт, послуг), отримання бюджетного (експортного) відшкодування.

Процедура зняття з обліку платника ПДВ при переході на спрощену систему оподаткування регламентується Положенням №79. При цьому зазначені платники зобов'язані повернути до податкового органу за місцем реєстрації оригінал Свідоцтва платника ПДВ і всі завірені податковим органом його копії, а також подати до податкового органу податкову декларацію з ПДВ, до якої мають бути включені всі операції за останній звітний період, за якими виникали податкові зобов'язання (у тому числі з умовним продажем товарних залишків та основних фондів), та внести до бюджету суми ПДВ, що підлягають сплаті згідно із зазначеною декларацією.

Суб'єкт малого підприємництва, що переходить на спрощену систему оподаткування та обрав ставку єдиного податку 6%, але до цього не був платником ПДВ, підлягає обов'язковій реєстрації як платник ПДВ, починаючи з першого числа того звітного періоду (кварталу), з якого здійснено перехід на спрощену систему оподаткування за ставкою єдиного податку 6%.

Якщо суб'єкт малого підприємництва отримав відмову податкового органу в реєстрації платником ПДВ, то такий платник єдиного податку втрачає право на застосування спрощеної системи оподаткування за ставкою 6% і повинен перейти на загальну систему оподаткування або змінити ставку єдиного податку на 10%.

У разі зміни платником місця перебування в середині року потрібно враховувати, що чинне законодавство зобов'язує платників податків до кінця бюджетного року сплачувати податки до бюджету за попереднім місцем реєстрації, тому для переходу на спрощену систему оподаткування на наступний календарний рік суб'єкт підприємництва - юридична особа в установлені терміни подає заяву до податкового органу за попереднім місцем реєстрації. У цій же податковій інспекції в установленому порядку видається свідоцтво. Це свідоцтво дає право на застосування спрощеної системи оподаткування і є чинним за новим місцем перебування, але після закінчення терміну його дії повертається до податкового органу, що його видав.

З 1 січня 2011 року набрали чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Податковий Кодекс України. Останніми роками пенсійні питання є чи не найактуальнішою темою серед населення України.

Довгий період часу (понад 11 років) фізичні особи - спрощенці сплачували внески до Пенсійного фонду на добровільних засадах. Лише з 01.07.2010 року відповідна категорія платників законодавчо зобов'язана сплачувати страхові пенсійні внески. Зазначені зміни в пенсійному законодавстві не тільки дають можливість більшого наповнення бюджету Фонду, але й зупинили використання спрощеної системи оподатковування як способу ухилення від сплати страхових внесків та забезпечують набуття права на майбутню пенсію фізичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування.

Починаючи з 1 січня 2011 року, податок і єдиний внесок сплачується окремо. Сума податку, розмір якого встановлює мiсцева рада за мiсцем державної реєстрацiї приватних підприємців - «спрощенців,» повністю зараховується до місцевого бюджету і відщеплень з неї до Пенсійного фонду України не проводиться.

При цьому до 2011 року єдиний податок містив в собі не лише чистий податок, це було поєднання декількох видів платежів, розщеплення яких проводило Держказначейство. Тобто, підприємець сплачував єдиний податок, який поступав на рахунок казначейства, яке проводило відщеплення від податку і перераховувало податок - на рахунок місцевого бюджету, 42% від суми - на рахунок місцевого управління Пенсійного фонду та ще декілька відсотків - на рахунки відповідних місцевих фондів соцстраху та безробіття.

З 1 січня 2011 року порядок сплати єдиного податку і єдиного внеску змінився. Це закріплено постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1196 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 №507», в якій, зокрема, передбачено, що «розподіл сплачених суб'єктом малого підприємництва сум єдиного податку Державною казначейською службою не здійснюється.

Суб'єкт малого підприємництва сплачує:

- 43% нарахованого єдиного податку на рахунки відповідного бюджету;

- 57% нарахованого єдиного податку на рахунки органів Пенсійного фонду України як частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»

Отже, що змінилось:

Перша зміна - це те, що «розподіл сплачених суб'єктом малого підприємництва сум єдиного податку Державною казначейською службою не здійснюється». Тобто, держказначейство тепер вже не проводить розщеплення єдиного податку, який сплачує підприємець. Тепер вираховувати суми і сплачувати їх на різні рахунки доведеться підприємцю особисто.

При цьому, 57% єдиного податку треба сплатити до Пенсійного фонду, але як частину єдиного соціального внеску (від 200 грн. податку сума складатиме 114,0 грн.).

Пенсійному фонду важливо, щоб підприємець сплатив не менше мінімального страхового внеску, який у січні - березні складає 326,53 грн. Тобто, виходить, якщо у підприємця в лютому 2011 року податок 200 грн., то на рахунок бюджету як податок він сплачує 86 грн. (43%), а на рахунок Пенсійного фонду 326,53 грн.

Отже, підприємцю тепер самостійно потрібно слідкувати за двома речами:

- за сумою податку, яку треба сплатити на рахунок бюджету (яка залежить від суми єдиного податку);

- за сумою єдиного соціального внеску, яку потрібно сплатити до Пенсійного фонду (яка залежить від розміру мінімальної зарплати).

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, встановлений статтею 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», та розмір єдиного внеску, встановлений для фізичних осіб - підприємців (34,7%), мінімальний страховий внесок для таких платників у 2011 році буде змінюватись 4 рази та становитиме:

- з 1 січня - 326,53 грн. (941 грн. х 34,7%);

- з 1 квітня - 333,12 грн. (960 грн. х 34,7%);

- з 1 жовтня - 341,80 грн. (985 грн. х 34,7%);

- з 1 грудня - 348,39 грн. (1004 грн. х 34,7%).

За 2011 рік це складатиме 4049,52 грн.

Підприємці сплачують єдиний внесок у вигляді авансового платежу до 20-го числа, наступного за місяцем за який він сплачує. Сума єдиного внеску, сплачена у вигляді авансових платежів, ураховується платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним не пізніше 20 січня року наступного за звітним, тобто за 2011 рік - остаточний розрахунок до 20.01.2012 року. Базовим звітним періодом для таких підприємців є рік. Отже, при щомісячній сплаті терміни складаються у наступний ланцюжок: за січень 2011 року потрібно сплатити до 20-го лютого, за лютий - до 20-го березня, і так далі.

До 1 січня 2011 року сплата внесків до соціальних фондів залежала від системи оподаткування підприємців. Тобто підприємці на загальній системі в обов'язковому порядку сплачували внески до Пенсійного фонду та добровільно - до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, єдиноподатники здійснювали обов'язкові доплати до Пенсійного фонду, у Фонді «нещасного випадку» вони могли реєструватися добровільно, а до решти фондів внесок сплачувався за рахунок розподілу єдиного податку; фікспатентники були зобов'язані провадити пенсійні доплати, а решту внесків сплачувати добровільно.

Тепер же підприємцями на будь-якій системі замість 4 внесків до вищезазначених фондів сплачується єдиний соціальний внесок(ЄСВ). Принцип обов'язкових і добровільних внесків зберігся за рахунок різних ставок ЄСВ незалежно від системи оподаткування підприємця.

Розмір «обов'язкової» ставки ЄСВ для підприємців установлено на рівні 34,7% бази оподаткування. При цьому підприємець є особою, застрахованою в Пенсійному фонді та Фонді загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Отже, застосування спрощеної системи оподаткування сприяє створенню сприятливих умов для започаткування власної справи та веденню бізнесу, зменшенню витрат та здійсненню підприємницької діяльності.

1.3 Пропозиції щодо вдосконалення спрощеної системи оподаткування

оподаткування спрощений внесок соціальний

У разі ухвалення Верховною Радою України законопроекту «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого бізнесу» відбудеться триразове збільшення ставок єдиного податку для фізичних осіб - підприємців. Так вважають члени Українського союзу промисловців і підприємців, а також учасники Антикризової ради громадських об'єднань, які зібралися сьогодні у Києві для спільного розширеного засідання, передає кореспондент.

Учасники засідання звернулися до громадськості зі спеціальною заявою. У ній зокрема, ідеться: «У момент загострення економічної кризи і невизначеності перспектив подальшого розвитку ситуації, всі зусилля держави повинні бути спрямовані на недопущення охолодження економіки, підтримку її реального сектора. Але замість цього центральна і місцева влада у дві руки з дивовижною наполегливістю і недалекоглядністю підсилюють фіскальний тиск на підприємництво, роблять все можливе, щоб вичавити останні соки з ослабленого бізнесу».

Таким тиском, на думку учасників сьогоднішнього засідання, служать проекти законів «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби», «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого бізнесу». Ухвалення першого документа приведе до скорочення об'ємів виробництва у більше ніж у двічі, згортанню інвестиційних програм, масовому звільненню працівників. Аналогічні наслідки, до речі, можливі й у разі ухвалення законів про зміну акцизів на алкогольні напої, нафтопродукти, у разі перегляду положень про місцеві податки і збори, а також деяких інших видів податків. Наприклад, збільшення ставок оподаткування на землю в 3-12 разів, як передбачається вже внесеним до парламенту відповідним законопроектом, помітно ударить по великих підприємствах, що займають велику територію. На межі зупинки опиняться сотні заводів.

Питання реформи єдиного податку також викликають стурбованість. Як випливає із заяви членів УСПП і Антикризової ради громадських об'єднань, зміна підходів до визначення єдиного податку в контексті загального удосконалення системи оподаткування, безперечно, актуальна. «Але в умовах фінансово-економічної кризи такі «новації» матимуть тільки негативні наслідки і призведуть до тінізації підприємницької діяльності, розширять можливості для зловживань»

За 12 років існування спрощеної системи оподаткування кількість платників єдиного податку збільшилась майже в 14 разів (з 95 тис. осіб до 1304,5 тис. осіб), а надходження до бюджету від сплати єдиного податку зросли в 32 рази (з 127 млн. грн. в 1999 році до 4107,6 млн. грн. в 2009 році). При цьому, суб'єкти - «спрощенці» створили понад 1,2 млн. робочих місць.