Експорт та імпорт капіталу

Зростанню обсягів виробництва сприятиме підвищення продуктивності економіки, яке забезпечуватиметься в результаті ефективного використання таких факторів виробництва, як капітал та робоча сила.

Прогнозується, що темпи зростання обсягів промисловості протягом 2011-2013 років становитимуть щороку в середньому 4,2 відсотка за рік. Зростання обсягу виробництва в промисловості прогнозується досягти за рахунок: продовження структурної перебудови вітчизняного промислового комплексу, зокрема пришвидшення процесів імпортозаміщення; нарощування інвестиційної активності, у тому числі через підготовку до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу; сприятливої кон'юнктури на зовнішніх сировинних ринках. Вищим за середній буде обсяг зростання виробництва у машинобудуванні, металургії, харчовій та легкій промисловості.

Пріоритетом економічної політики у середньостроковій перспективі є також реформування житлово-комунального господарства, формування конкурентного середовища у цій сфері та підвищення якості послуг, вартість яких визначатиметься на ринкових засадах з урахуванням необхідності соціального захисту малозахищених верств населення.

Послабленню залежності національної економіки від імпорту енергоресурсів та зниженню енергоємності виробництва сприятиме проведення ефективної державної політики, спрямованої на оптимізацію їх споживання з одночасним збільшенням обсягів власного видобутку (виробництва). При цьому пріоритетом є забезпечення надійності і якості транзиту енергоресурсів з одночасним розширенням експортних можливостей об'єднаної енергетичної системи України.

Протягом 2011-2013 років динаміка формування цін визначатиметься зменшенням фіскального навантаження на реальний сектор економіки, наданням ефективної державної підтримки агропромисловому комплексу відповідно до правил СОТ, проведенням виваженої тарифної політики, відсутністю різких коливань на зовнішньому ринку. За таких умов темпи зростання цін виробників у промисловості знизяться з 12,9 відсотка у 2011 році до 9,5 відсотка у 2013 році. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, проведення політики щодо збільшення заробітної плати відповідно до підвищення продуктивності праці, збалансоване з економічним розвитком розширення споживчого кредитування також сприятимуть стабілізації цінової ситуації. Зростання споживчих цін матиме тенденцію до поступового зниження з 9,2 відсотка в 2011 році до 5,5 відсотка у 2013 році. Забезпеченню цінової стабільності сприятиме також розвиток банківської системи за рахунок розширення кола депозитно-кредитних операцій, а також проведення банками більш виваженої кредитної політики.

Помірні темпи зростання імпорту товарів і послуг у середньостроковій перспективі (щороку в середньому на 13,5 відсотка) будуть зумовлені відсутністю зовнішньо-кредитної експансії, що одночасно з розширенням ринків збуту (створення зони вільної торгівлі з ЄС) та підвищенням конкурентоспроможності вітчизняних товарів сприятиме поліпшенню торговельного сальдо з «мінус» 0,4 млрд доларів США у 2011 році до «плюс» 0,3 млрд доларів США у 2013 році. Основні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі формуватимуться в умовах нової посткризової моделі розвитку світу під впливом відновлення сприятливої кон'юнктури, а саме: зростання світових цін на металопродукцію, продукцію хімічної промисловості, машинобудування та сільського господарства і попиту на світовому ринку.

Незважаючи на відкритість національної економіки, яка посилюватиметься у зв'язку із створенням зони вільної торгівлі з ЄС, протягом прогнозного періоду передбачається підвищення ефективності якісних внутрішніх факторів зростання, яке забезпечуватиметься проведенням структурних реформ, усуненням внутрішніх диспропорцій в економіці України, що виникли внаслідок кризи, та формуванням сприятливого інвестиційного клімату.

Ризиками макроекономічних показників, урахованих у прогнозі показників зведеного бюджету України на 2011-2013 роки, є можливі зміни у зовнішньоекономічній кон'юнктурі, стрімке зростання цін на енергоресурси та відповідно зростання собівартості виробленої продукції, зволікання з проведенням структурних реформ, реформи у житлово-комунальній сфері, а також зростання інфляції понад цільові показники [43].

Таблиця 3.1. Основні прогнозні показники економічного і соціального розвитку України на 2011-2013 роки

Найменування показника	2011 рік	2012 рік	2013 рік
ВВП номінальний, млрд гривень	1384,3	1637,6	1891,7
ВВП реальний, темпи зростання, відсотків	105,4	107,2	106,5
Індекс споживчих цін, відсотків:
грудень до грудня попереднього року	109,2	107,9	105,5
Індекс цін виробників, відсотків:
грудень до грудня попереднього року	112,9	110,3	109,5
Фонд оплати праці, млрд гривень	393,8	467,7	548,1
Середньомісячна заробітна плата працівників, номінальна, скоригована на індекс споживчих цін, у відсотках до попереднього року	105,5	107,3	106,6
Баланс товарів і послуг (платіжний баланс), млн доларів США	-401	-819	295
Експорт товарів і послуг:
млн доларів США	73 354	82 327	92 659
відсотків до попереднього року	112,7	112,2	112,6
Імпорт товарів і послуг:
млн доларів США	-73 755	-83 146	-92 364
відсотків до попереднього року	116,6	112,7	111,1

Розвиток економіки за песимістичним прогнозом призведе до значних ризиків під час виконання бюджету в середньостроковій перспективі. З метою мінімізації таких ризиків та забезпечення відновлення високих темпів розвитку економіки України шляхом надання можливості національним товаровиробникам з мінімальними втратами пристосуватись до нових умов розвитку Урядом вживатимуться заходи до створення стимулів для розширення внутрішнього попиту, особливо інвестиційного, активізації процесів просування вітчизняних товарів на зовнішній ринок, стимулювання розвитку нових високотехнологічних виробництв, проведення політики імпортозаміщення.

Дохідна частина зведеного бюджету України

Прогноз доходів зведеного бюджету розроблено з урахуванням основних напрямів проведення податкової реформи відповідно до положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток» та основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2010-2013 роки.

Пріоритетними завданнями податкової політики на середньострокову перспективу, спрямованими на забезпечення економічного зростання та виконання зобов'язань держави перед населенням, є:

1. реформування системи та удосконалення методів адміністрування податків (особливо -- податків на додану вартість) і зборів (обов'язкових платежів);

2. зміщення акцентів з прямих податків на непрямі, зокрема перенесення податкового навантаження з праці і капіталу на споживання, ресурсні, рентні та екологічні платежі;

3. забезпечення переходу до системи платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу з метою встановлення прийнятної плати за використання природних ресурсів;

4. перехід до зарахування податку з доходів фізичних осіб за місцем податкової адреси фізичної особи, а у разі відсутності податкової адреси фізичної особи -- нерезидента на території України;

5. перехід до застосування загальної системи оподаткування у сфері страхової діяльності;

6. скасування податкових пільг (преференцій) юридичним особам та надання пільг фізичним особам виключно з урахуванням рівня їх річного доходу незалежно від професійної або галузевої ознаки;

7. зменшення кількості податків і зборів (обов'язкових платежів);

8. удосконалення спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малого підприємництва;

9. запровадження податку на нерухоме майно (нерухомість);

10. удосконалення плати за землю;

11. зближення податкового та бухгалтерського обліку;

12. забезпечення переходу до визначення податку на прибуток підприємств із застосуванням методу нарахування;

13. досягнення нейтральності оподаткування доходів від капіталу;

14. монетизація пільг;

15. адаптація податкового законодавства до вимог ЄС;

16. запровадження непрямого методу визначення податкових зобов'язань громадян разом із щорічним суцільним декларуванням їх майнового стану шляхом здійснення контролю за доходами та витратами, а також визначення особливого (разового та обмеженого у часі) порядку декларування фізичними та юридичними особами доходів, одержаних з порушенням вимог законодавства України з питань оподаткування та валютного регулювання.

Прогноз обсягу надходжень з податку на прибуток підприємств до бюджету у 2011-2013 роках розроблено відповідно до базової ставки оподаткування, яка становить 25 відсотків, та норм і положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». З урахуванням наведеного і прогнозних макроекономічних показників на 2011-2013 роки очікується, що частка податку на прибуток підприємств зберігатиметься на рівні 3,6-3,7 відсотка ВВП, проте цей показник може бути уточнено під час проведення податкової реформи.

Прогноз надходження сум податку з доходів фізичних осіб розраховано відповідно до базової ставки оподаткування доходів (15 відсотків) та з урахуванням положень Програми дій Уряду щодо забезпечення збільшення розмірів мінімальної заробітної плати відповідно до індексу інфляції (індексу споживчих цін) та недопущення зниження рівня оплати праці у бюджетній сфері, завдяки чому у 2011-2013 роках частка податку з доходів фізичних осіб у ВВП становитиме 4,3-4,4 відсотка ВВП.

У зв'язку з набуттям Україною членства у СОТ прогнозом показників доходів бюджету враховано внесення відповідних змін до податкового законодавства, що зумовить відповідне скорочення надходжень до бюджету. Так, у 2011-2013 роках зменшуватимуться ставки вивізного мита: на живу худобу -- щороку на 5 відсотків та становитимуть 40, 35 та 30 відсотків відповідно; на шкіряну сировину -- щороку на 1 відсоток та становитимуть 29, 28 та 27 відсотків відповідно; на відходи та брухт чорних металів становитимуть 14,8, 13,2 та 11,6 відсотка відповідно; на насіння деяких видів олійних культур -- щороку на 1 відсоток та становитимуть 14, 13 та 12 відсотків [40].

Під час розрахунку прогнозних обсягів надходжень до зведеного бюджету України у 2011-2013 роках не враховувалися надходження податкової заборгованості з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість та рентної плати за транзит природного газу, які є джерелом формування спеціального фонду та на 2007-2009 роки визначені в обсязі 2,64 млрд гривень, 4,99 млрд гривень та 3,5 млрд гривень відповідно.

У середньостроковій перспективі передбачається тенденція до зростання надходжень від плати за землю завдяки скасуванню пільг для різних категорій її платників (крім пільг, що надаються соціально незахищеним верствам населення та бюджетним установам), а також підвищення заінтересованості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в адмініструванні цього податку.

Пріоритетом у реформуванні податкової системи також визначено систему податків і зборів (обов'язкових платежів), які надходитимуть до місцевих бюджетів, що сприятиме зниженню диспропорцій у ресурсній базі місцевих бюджетів та створить додаткові умови для їх фінансової самодостатності, зокрема скасування податків та зборів, які є малоефективними для місцевих бюджетів у частині забезпечення незначних, але досить обтяжливих в адмініструванні надходжень.

Видаткова частина зведеного бюджету України

У посткризовому періоді 2011-2013 років бюджетна політика спрямовуватиметься на відновлення та стабілізацію національної економіки, проведення структурних змін в економіці та бюджетній сфері, забезпечення макроекономічної стабільності, стійкості та збалансованості бюджетної системи. Розподіл бюджетних коштів здійснюватиметься за програмно-цільовим методом з урахуванням пріоритетів і завдань бюджетної політики в умовах зниження податкового навантаження та обмеженості бюджетних ресурсів.

У соціальній сфері бюджетна політика орієнтуватиметься на піднесення життєвого рівня населення шляхом підвищення заробітної плати, пенсій і допомог. Продовжуватиметься реформування системи соціального захисту населення шляхом підтримки малозабезпечених верств населення.

Здійснюватиметься подальше реформування пенсійної системи, зокрема, запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Також передбачається подальше проведення реформ у галузі охорони здоров'я та освіти, зокрема створення умов для переходу у перспективі до загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування та повного переходу навчальних процесів в усіх освітніх закладах до норм Болонського процесу, що створить умови для розбудови «економіки знань».

Економічна політика спрямовуватиметься на забезпечення стабільного розвитку національної економіки шляхом відновлення та подальшого розвитку експортно-орієнтованих галузей економіки та галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, забезпечення диверсифікації енергетичних ресурсів, стимулювання розвитку альтернативних джерел енергії та палива, подальшого переоснащення виробничих циклів підприємств на основі сучасних інноваційних розробок, що дасть змогу в посткризовий період підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів та сприятиме збереженню їх ринків збуту. Особлива увага приділятиметься модернізації вітчизняних шахт та забезпеченню безпечних умов праці на них.

З метою ефективного розподілу бюджетних коштів у агропромисловому комплексі удосконалюватиметься та приводитиметься у відповідність з нормами СОТ та ЄС система надання державної підтримки сільгоспвиробникам.

У рамках підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу здійснюватиметься комплекс заходів, пов'язаних з реконструкцією та будівництвом нових стадіонів, спортивних баз, готелів, автомобільних доріг, аеропортів тощо.

Протягом 2011-2013 років бюджетна система України функціонуватиме на засадах Бюджетного кодексу України у новій редакції, положеннями якого, зокрема, врегульовується запровадження механізму середньострокового бюджетного планування та прогнозування, який максимально узгоджено з державним плануванням та прогнозуванням соціально-економічного розвитку, орієнтованого на визначення стратегічних пріоритетних завдань та досягнення конкретних результатів соціально-економічного розвитку, а також удосконалюється застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі, у тому числі запроваджується його застосування на рівні місцевих бюджетів.

До Бюджетного кодексу України вносяться важливі зміни щодо здійснення реформи місцевих бюджетів, а саме: зміцнення їх фінансової бази, удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин, запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу, посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів, забезпечення прозорості процесу їх формування та виконання.

Податково-бюджетна політика на відповідний рік з метою забезпечення послідовності її реалізації здійснюватиметься відповідно до стратегічних напрямів на середньостроковий період, які можуть уточнюватися з урахуванням фактичного досягнення визначених цілей за попередній період та змін економічної ситуації чи інших зовнішніх факторів. Прогнозні показники видатків зведеного бюджету України на 2011-2013 роки розроблено на основі відповідних макроекономічних показників, показників дохідної частини, фінансування та кредитування бюджету. Обсяг видатків на наступні роки може уточнюватися у разі зміни макроекономічної ситуації та пріоритетів державної політики, внесення змін до законодавства, фактичних результатів виконання бюджетних програм та стану досягнення головними розпорядниками бюджетних коштів установлених цілей [40].

Прогнозні показники видаткової частини зведеного бюджету України на середньостроковий період розроблені з урахуванням таких припущень:

1) зниження питомої ваги видатків на загальнодержавні функції із 2,46 відсотка ВВП у 2011 році до 2,13 відсотка ВВП у 2013 році, що зумовлюватиметься скороченням значної частки соціальних привілеїв для окремих категорій державних службовців;

2) підвищення розміру заробітної плати залежно від зростання обсягу продуктивності праці;

3) поступове скорочення чисельності населення призведе до необхідності зменшення кількості працівників правоохоронних структур; скасування привілеїв для зазначеної категорії працівників. Відповідно зменшаться у середньостроковому періоді видатки на забезпечення громадського порядку, безпеки та судової влади у питомій вазі до ВВП;

4) зменшення у 2011 році на 41 відсоток порівняно з 2008 роком обсягу видатків на провадження економічної діяльності (30,3 млрд гривень проти 51,3 млрд. гривень) зумовлюватиметься відсутністю потреби у резервуванні бюджетних коштів для рекапіталізації банків та зниженням податкового навантаження на підприємства, що даватиме можливість підприємствам нарощувати власну ресурсну базу і відповідно збільшувати прибутки;

5) у разі загального збільшення обсягу фінансування освіти її питома вага у ВВП зменшуватиметься із 5,29 відсотка у 2011 році до 4,86 відсотка у 2013 році, що зумовлюватиметься зміною підходів у фінансуванні закладів освіти, а також скороченням потреби через демографічну ситуацію та перенасичення ринку фахівцями у галузях економіки і права;

6) зменшення у середньостроковій перспективі кількості пільговиків (ветеранів війни, дітей війни, чорнобильців) у зв'язку з удосконаленням системи надання пільг і заміною їх на адресну допомогу, а також урахуванням природного чинника, що додатково вивільнятиме ресурс держави при фінансуванні системи соціального захисту та соціального забезпечення. У питомій вазі до ВВП частка видатків зведеного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення у 2011 році буде навіть меншою (6,65 відсотка) ніж у 2007 році (6,73 відсотка) та утримуватиметься на цьому ж рівні у 2012 та 2013 роках.

Фінансування бюджету та державний борг

У 2000-2007 роках показник відношення державного боргу до ВВП постійно зменшувався в результаті як утримання державного боргу на відносно стабільному рівні, так і економічного зростання.

Однак у 2008 і 2009 роках сума державного боргу, показник та його відношення до ВВП зростали у зв'язку з розгортанням кризових явищ і відповідно зростанням потреб держави у державних запозиченнях для стимулювання сукупного попиту та економічної активності. Очікується, що показник відношення державного боргу до ВВП наприкінці 2009 року становитиме близько 18,9 відсотка [40].

Ситуація, що склалася на сьогоднішній день, характеризується зростанням вартості державних запозичень для України на світовому ринку капіталу, що не дає змоги здійснювати випуск облігацій зовнішньої державної позики на прийнятних умовах. З метою задоволення потреб держави у позикових фінансових ресурсах Урядом активізовано співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями.

Здійсненню внутрішніх державних запозичень перешкоджає ряд факторів, спричинених низьким рівнем розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів. З метою розвитку зазначеного ринку державою здійснюються заходи щодо забезпечення ринкового ціноутворення у разі розміщення внутрішніх державних облігацій; розширення спектра інструментів державної позики; створення системи первинних дилерів державних цінних паперів; посилення прозорості здійснення державних запозичень; розміщення коштів єдиного казначейського рахунка тощо.

Метою управління державним боргом у 2010-2013 роках є забезпечення фінансування бюджету за рахунок боргових джерел при мінімально можливій вартості з урахуванням ризиків у середньо- та довгостроковій перспективі.

У цілому управління державним боргом у 2010-2013 роках спрямовується на виконання таких завдань:

1. координація політики управління державним боргом з бюджетною та грошово-кредитною політикою, зокрема в частині розвитку ринку облігацій внутрішньої державної позики та сприяння здешевленню вартості залучених ресурсів;

2. утримання обсягу державного боргу відносно ВВП на економічно безпечному рівні;

3. своєчасне та у повному обсязі виконання зобов'язань за державним боргом;

4. здійснення державних запозичень із строками погашення, які дають змогу уникнути пікових навантажень у графіку платежів з погашення державного боргу та зменшити ризик рефінансування;

5. збільшення частки державного боргу в національній валюті;

6. надання переваги запозиченням з фіксованою відсотковою ставкою;

7. утримання середньозваженого строку до погашення державного боргу протягом не менше ніж чотирьох років;

8. удосконалення системи управління ліквідністю єдиного казначейського рахунка;

9. запровадження здійснення в процесі управління державним боргом операцій з дострокового погашення та інших активних операцій з управління державним боргом;

10. розвиток внутрішнього фінансового ринку шляхом перетворення державних цінних паперів в універсальний та надійний інструмент управління ліквідністю фінансових установ, зокрема, випуск облігацій внутрішньої державної позики на постійній основі, забезпечення постійного двостороннього котирування облігацій внутрішньої державної позики, випуску їх для некомерційних інвесторів;

11. забезпечення умов для належного функціонування інституту первинних дилерів на ринку державних цінних паперів.

Виконання середньострокової програми управління державним боргом дасть змогу створити передумови для розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів, що дасть можливість набути державним цінним паперам якості інструменту управління ліквідністю, підвищити їх привабливість та попит на них з боку інвесторів. Зазначене сприятиме задоволенню потреб держави у фінансуванні за прийнятних умов з точки зору витрат та ризиків. Рівень бюджетного дефіциту в середньостроковому періоді передбачатиметься в межах від 0,47 відсотка у 2011 році до 0,33 відсотка у 2013 році. При цьому фінансування державного бюджету здійснюватиметься за рахунок боргових джерел, значна частина надходжень від яких у кожному конкретному році спрямовуватиметься на рефінансування боргових зобов'язань держави за раніше здійсненими запозиченнями. Зростатимуть видатки на обслуговування державного боргу.

У посткризовому періоді приватизаційні процеси не набудуть значних масштабів, у зв'язку з чим надходження від приватизації у 2011-2013 роках очікуються у невеликих обсягах -- 600-800 млн гривень [40].

капітал імпорт міграційний інвестиція

3.2 Пропозиції щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні

Розвиток міжрегіонального співробітництва - один зі шляхів до міжнародного безпечного і стабільного економічного розвитку, зміцненню державності. До того ж, міжнародне співробітництво - один з реальних шляхів залучення значних інвестиційних ресурсів в економіки держав, і при цьому закриває ту нішу інвестиційного ринку, що не цікава національними і регіональним інвестиційним інститутами - ніша малих проектів. Не враховувати процеси глобалізації, що відбуваються, розвивати регіональні економіки поза основними тенденціями розвитку світової економіки - значить залишитися на задвірках інвестиційної світової імперії. Головна задача для економіки України - не доганяти світове співтовариство, а виробити на основі аналізу існуючого положення випереджальні рішення і встати в джерел системою глобалізації й упорядкування інвестиційних відносин, регулювання інвестиційного ринку На сьогоднішній день потрібні конкретні негайні дії, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Інвестиційна політика держави повинна бути націлена на відновлення інвестиційного процесу, який можна досягти за допомогою децентралізації управління економікою і розширення повноважень регіонів. Для відновлення інвестиційних процесів і розвитку економіки України потрібно: встановлення приватної власності в більшості секторів економіки;

— створення сильної інституціонально-правової системи;

— направлення державних інвестицій в стратегічно важливі галузі.

Привабливість інвестиційного клімату, по-перше, залежить від створення необхідних умов, серед котрих необхідно виділити такі:

1. поступовий економічний розвиток держави;

2. існування секторів економіки, що швидко розвиваються;

3. помірні ставки відсотків по банківських кредитах;

4. державні гарантії захисту інвестицій;

5. помірні податки;

6. стабільна економічна і політична ситуація;

7. розвиток фінансової і банківської системи;

8. правова система, що надійно захищає корпоративні права і свободу громадян. Досягнення цих умов базується на певних принципах економічної організації, як-от приватної власності і конкурентної ринкової економіки. Держава реалізує заходи, що стосуються поліпшення функціонування ринків і забезпечує регулювання в тих секторах економіки, що є не особливо привабливими для приватних інвестицій, хоча мають важливе значення для розвитку економіки і суспільства.

Перелік першочергових завдань, що здатні підвищити привабливість України для інвесторів, складаються в наступному:

1. досягнення макроекономічної стабілізації;

2. розвиток конкуренції;

3. покращення інституціонально-правової бази.

До задач, що пов'язані з досягненням макроекономічної стабілізації належать: установлення контролю над інфляцією і курсом національної валюти.

Економічний розвиток неможливий без стабілізації виробництва, створення умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Коливання обсягів виробництва посилюють економічний ризик у країні і негативно впливають на інвестиційний клімат.

В країну, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти в розвиток виробництва не піде й іноземний інвестор. Тому в умовах економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.

Український уряд, діючи відповідно до рекомендацій МВФ, здійснює в цілому обґрунтовані жорсткі міри, спрямовані на скорочення бюджетного дефіциту й інфляції шляхом обмеження бюджетних дотацій і пільгового кредитування промислових підприємств, різкого обмеження темпів росту грошової маси. Наслідком цього є припинення діяльності багатьох промислових підприємств, неадаптованих до ринкової трансформації, нестача обігових коштів, криза неплатежів, бартеризація економіки. Жорстка податково-бюджетна політика призводить не тільки до зменшення капітальних вкладень, але і негативно впливає на інвестування інших економічних суб'єктів, гальмує ділову активність.

На сьогодні основним джерелом фінансування інвестицій в Україні є іноземний капітал. Іноземні інвестори будуть вкладати кошти після того, як наступить стабілізація виробництва, а політика держави буде орієнтована на стимулювання попиту в країні. Основними чинниками, що стабілізують виробництво в країні є збільшення попиту і зменшення вартості кредитів.

Показовим є також те, що навіть в умовах досягнутої макроекономічної стабільності Україна залишилася непривабливою для прямих іноземних інвестицій. Більше того, традиційні фактори інвестиційної непривабливості (недостатні надійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей і конкретних об'єктів інвестування, перепони адміністративно-бюрократичного характеру тощо) доповнилися тим, що під впливом жорстких стабілізаційних заходів попит у країні занадто скоротився І перспективи його швидкого зростання не є очевидними.

Попит же на товари і послуги формується за рахунок особистого споживання, державного споживання, інвестиційного попиту, чистого експорту. Динаміка особистого споживання в значній мірі визначається соціальною диференціацією населення.

Державне споживання в ринкових умовах грає стабілізуючу роль. Внаслідок низького рівня збору податків і зменшення бюджетних витрат державне споживання не може дати додаткових стимулів процесу стабілізації виробництва.

Слід відмітити, що можливості продуктивного використання інвестицій в Україні разюче відрізнятимуться залежно від того, чи поєднуються стабілізаційні заходи, які проводить уряд з пожвавленням економіки, чи є сама стабілізація динамічною, розрахованою на структурно орієнтоване зростання. При цьому масштаби інвестицій залежатимуть не від пожвавлення і структурних зрушень як таких, а від таких змін на цих напрямах, які надають певного темпу формуванню внутрішнього й зовнішнього ринків.

Для динаміки інвестицій формування внутрішнього ринку має вирішальне значення. Головне для інвестора й товаровиробника - щоб вироблена продукція або послуги були оплачені, адже платоспроможний попит визначається рівнем доходів населення. На сьогодні важливо запустити такий механізм, завдяки якому кожний імпульс попиту супроводжуватиметься резонансним ефектом, тобто ефектом відтворення нових хвиль попиту та їх заспокоєння за рахунок пожвавлення взаємопов'язаних технологічних ланцюжків. Цьому сприятиме політика підтримки фірм, підприємств і навіть галузей, здатних взяти на себе функції локомотивів цього процесу. І якщо при цьому зароблені кошти залишаються на внутрішньому ринку й опосередковують відтворення, то небезпека сильних інфляційних сплесків виключається, а гроші, що обслуговують обіг, мінімізуються. Диверсифікація вкладень, яка при цьому відбуватиметься, супроводжуватиме розширення попиту й на ті інвестиції, що відтворюються за рахунок збільшення прибутку [51].

Не викликає сумнівів те, що в активізації інвестиційного процесу головну роль повинні грати банки й інші фінансово-кредитні утворення. Можна виділити такі головні напрямки участі банків в інвестиційному процесі:

Ш проведення операцій, пов'язаних із державними інвестиційними ресурсами;

Ш здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

Ш інвестиціях у складі промислово-фінансових груп;

Ш трастове правління ресурсами;

Ш притягнення іноземних інвестиційних ресурсів.

Але українська законодавча база сьогодні не має чітких визначених дій, спрямованих на удосконалення кредитних відносин між фінансово-кредитними утвореннями і підприємствами.

Тому, чинне законодавство України необхідно удосконалити за наступними напрямками:

1) розробити пакет нових законів, що регламентують діяльність банківських утворень, з урахуванням міжнародних норм і звичаїв у банківській практиці;

2) обмежити втручання держави в сферу приватних інтересів комерційних банків рамками, установленими законодавство;

3) узгодити норми спеціального банківського законодавства з нормами інших галузей українського законодавства;

4) дати чітку правову фіксацію структури і функцій фінансово-кредитної системи, її рівнів, елементів, визначити основні поняття.

У умовах обмеженого обсягу фінансових ресурсів варто звернути увагу на основні принципи, що стосуються інвестування. Досвід країн Латинської Америки і Північної Кореї довів, що в умовах, де існує інфляція, існує можливість стимулювання виробничої діяльності на інноваційних принципах. У зв'язку з цим особливе значення має застосування нетрадиційних методів інвестування, до яких належить фінансовий лізинг. По своїм цілям і завданнями фінансовий лізинг схожий на звичайний банківський кредит, із тієї тільки різницею, що в кінцевому виді він здійснює в натурально-речовій формі.

Одночасно сьогодні багато написано про механізм реорганізації довірчих товариств у інституції загального інвестування, трансформацію інституціональних учасників українського фондового ринку в такі структури, як страхові компанії, інвестиційні банки. І це дійсно об'єктивний і необхідний процес. Але тут знову таки необхідна наявність відповідної законодавчої бази.

Такий досить ефективний спосіб активізації інвестиційної діяльності як інвестиційний податковий кредит (податкові канікули на час фінансування інвестиційних проектів) у сучасних умовах не може бути впроваджений через його високу вартість, а також через труднощі формування доходної частини бюджету. Економічні результати діяльності країни в значній мірі залежать від економічної політика і якості інституціонально-правової системи. Недостатня інституціонально-правова система сприяє посиленню зловживань державних організацій і чиновників. Потрібно підвищувати ефективність системи за рахунок правил і нормативів, які б стимулювали чиновників діяти в інтересах суспільства й обмежували корупцію. Що стосується загальних правових рамок, ситуація характеризується непевністю і суперечливим законодавством, що часто змінюється, а іноді навіть зі зворотною дією. Що стосується конкретних правових підприємств, реєстрація і далі продовжує відбирати багато часу і не здійснюється по одній схемі.

Сучасна макроекономічна теорія підтверджує, що вихід економіки з кризової ситуації можливий тільки за умови зростання виробництва, тобто пропозиції. А для цього необхідно активізувати попит. Але щоб, з одного боку, збільшилася пропозиція, а з іншого боку - попит додатково стимулював виробництво, необхідно знизити податковий тиск на виробника. У свою чергу, розвиток виробництва неможливо без росту інвестиційної активності, збільшення загального обсягу інвестицій в усіх секторах економіки. Проте, домогтися цього в наш час, в умовах вкрай низького рівня заощаджень населення, досить важко. Заощадження населення впливають на темпи економічного росту в країні, якщо вони сягають не менше 12-14% валового внутрішнього продукту.

Дослідження Світового банку свідчать, що одна третина громадян України залишилась за межею бідності, причому загальний рівень їх споживання приблизно на 10% нижче межі фізичного виживання. В той же час особливістю економіки є і те, що приріст заощаджень населення в усіх формах залишається високим при відносно низьких офіційних прибутках [69]. Причина цього в значному тіньовому секторі в країні, що, по визначеннях деяких дослідників, охоплює 60% економіки. Біля 40% населення одержують офіційно незареєстрованні прибутки. Залучення цих засобів, хоча б частково, дуже важливо, тому що, по різних розрахунках, вони складають досить велику суму - 10-15 млрд. дол [52].

Це досить складне питання, тому що велика частина інвестиційного потенціалу націлена на вкладення в житло (через валютні заощадження). Крім того, значна частина заощаджень вкладається в короткострокові активи, що забезпечують високу прибутковість, або вивозяться за кордон. Крім привабливості для населення того або іншого фінансового інструменту вкладення засобів, велику роль грають психологічні чинники, насамперед ступінь довіри населення тим структурам, що мобілізують заощадження.

Кошти населення - не повною мірою реалізоване в Україні джерело інвестиційних ресурсів. За прогнозом, зробленим Німецькою консультативною групою при Міністерстві економіки України і Міжнародним Валютним Фондом, заощадження населення України в найближчі 4 - 5 років підвищаться в середньому до 20,5% у ВВП, тому зможуть реально впливати на темпи економічного росту. У зв'язку з цим необхідно вже зараз вирішувати питання створення економічного механізму високопродуктивного функціонування інститутів інвестиційної інфраструктури (інвестиційних банків, страхових компаній, інвестиційних фондів).

Значним потенційним джерелом реального інвестування є кошти, що вивозяться за межі країни. Безумовно, навіть при сприятливому інвестиційному кліматі в державі далеко не всі кошти були б використані на інвестування всередині країни. Потенційні можливості цього джерела дуже великі, з огляду на те, що, по оцінках спеціалістів, оборот капіталу, вивезеного за межі України за останні два роки, складає близько 5 млрд. дол., а загальна його сума за роки реформ досягла 20 млрд. дол. [71].

Застосувавши світову практику спеціального регулювання грошових потоків в Україні необхідно відпрацювати регулятори, які роблять невигідним відтягнення коштів з їх основної сфери до спекулятивної. Вигідним має стати капітал, що фінансує довгострокові реальні проекти. Належна мотивація, використання механізмів переливу коштів у реальний сектор економіки і стимулів заміщення “коротких” грошей “довгими” - передумови вкрай необхідні, але за браком вільних коштів - недостатні. Справа навіть не в діях українського Уряду, “стратегічна воля” якого паралізована дуже важливою, але в кінцевому підсумку тактичною проблемою - будь-якими заходами зберегти атрибути “макроекономічної стабілізації”. Справа в тому, що реанімування та пожвавлення економіки дійсно не можливі без наповнення сфери виробництва реальним капіталом.

Існує багато способів вирішення цієї проблеми: послаблення податкового тягаря з розширенням податкової бази і легалізацією “тіньовою" економіки, пошук шляхів залучення заощаджень населення, мобілізація коштів через цінні папери, селективне стимулювання великих прямих іноземних інвестицій, використання іноземних кредитів тощо. Важливо усвідомлювати, що масштабність, швидкість та ефективність використання цих способів можуть суттєво різнитися, що залежить не тільки від їх значних природних відмінностей, а й від того, наскільки аналогічні способи були успішними чи неуспішними у поточній практиці реформування І наскільки вони адекватні сучасній фінансово-економічній ситуації. Так, зміщення податкового механізму в бік стимулювання виробника і, відповідно, послаблення фіскальної та перерозподільної функцій податків загальну ситуацію одразу не поліпшить. Послаблення фіскального начала може не супроводжуватися легальним нагромадженням капіталу в ринковому секторі. Внаслідок цього держава не зможе компенсувати втрати від зниження рівня оподаткування збільшенням загальної суми надходжень від податків. Може утворитися вакуум внаслідок інерції практики ухилення від податків через приховування прибутку. Самі собою кошти не "випливуть” з схованок. Тут потрібні зміни у законодавстві, які б посилювали довіру й надавали відчуття надійності й безпеки легальній підприємницькій діяльності.

У цьому зв'язку необхідно ввести практику експертизи -- і щодо ймовірних негативних наслідків, і щодо засобів подолання перешкод на шляху кожного заходу, пов'язаного з мобілізацією й переливом фінансів, насамперед, у вигляді заощаджень. Одночасно важливо долати недовіру населення до ринкових інститутів спільного інвестування, які були дискредитовані внаслідок державного дерегулювання при їх створенні та функціонуванні.

Використання державних цінних паперів як методу швидкого отримання коштів потребує детального планування фінансування відповідних проектів. Наповнення реального сектора грошима, одержаними від реалізації державних цінних паперів, стає і реальним, і дійовим заходом лише за умови, що ці кошти будуть направлені на фінансування інвестиційних проектів з високою і швидкою віддачею. Мається на увазі, що держава, фінансуючи високоліквідний проект, залучає до нього і підприємницькі структури, але утримує контрольний пакет акцій. Повертаючи гроші з прибутком, вона має можливість розширювати таку практику. Принцип спільної участі у високоприбуткових проектах держави і підприємницьких кіл може набути значного поширення та реалізовуватись у різноманітних формах. Адже саме такий симбіоз, заснований на взаємодії керма (держава) і мотора (підприємництво), не раз викликав до життя ефект “економічного чуда” (класичний приклад -- Південна Корея). Практично невикористаним залишається потенціал залучення внутрішніх та іноземних інвестицій через муніципальні та, особливо, корпоративні цінні папери [51].

Селективне стимулювання великих проектів залишається практично єдиним способом залучення прямих іноземних інвестицій до української економіки, оскільки формування загального сприятливого інвестиційного клімату - процес досить тривалий.

Перераховані вище чинники і проблеми інвестиційного клімату повинні відповідати концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Їхнє виконання і підтримка з боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом.

Для України існують три основні напрямки подальшого економічного розвитку:

Прихід до влади олігархії веде до збільшення соціальної диференціації, послабленню державної влади, росту соціальної напруги з можливістю використання армії для досягнення миру.

Демократичний шлях. Модернізація суспільства здійснюється «знизу». Прихід до влади нових людей, що опираються на підтримку малого і середнього бізнесу, вільного від корумпованої державної номенклатури [45].

Останній напрямок є найбільше прогресивним для України, але найменш можливий. На сьогодні найбільше реалістичним є розвиток по першому шляху. З цією умовою варто створити чинний механізм управління, який був би в змозі не допустити авторитарності влади.

ВИСНОВКИ

Розгляд сучасних теоретичних та практичних положень функціонування прямих іноземних інвестицій в конкурентному міжнародному середовищі дає можливість зробити деякі висновки та подати пропозиції щодо подальшого розвитку. Прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії. Іноземні прямі інвестиції є досить відчутними до мотивуючих та демотивуючих факторів країни-реципієнта. Основними видами мотивації прямих іноземних інвестицій є: виробничо-економічна мотивація (придбання сировини, можливість запобігання циклічності тощо); маркетингова (зростання ефективності маркетингу, проникнення на конкретний географічний ринок тощо); інші (екологічні, персональні, престижні). Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо). Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи. Серед характеристик глобальної конкурентної стратегії можна відзначити: високу уніфікацію маркетингових програм; міжнародну стандартизованість більшості продуктів; функціонування виробничих потужностей як складової частини глобальних або регіональних мереж; невелику схильність до участі в стратегічних альянсах з іншими фірмами; використання передових досягнень науки і техніки при необов'язковій орієнтації на радикально нові технології. Методика здійснення прямих зарубіжних інвестицій являє собою складний процес, на кожному етапі якого від інвестора вимагається високий рівень інформованості про галузі, сфери та країни прикладання капіталу. Це допомагає не лише своєчасно вжити необхідних заходів для збереження капіталу, але і успішно розвиватися на міжнародних ринках.

Найбільш важливим у цьому сенсі, на наш погляд є те, що нові тенденції фінансового розвитку ставлять нові, складніші завдання перед регуляторами і наглядовими органами та обумовлюють потребу у формуванні нової стратегії розвитку вітчизняного фінансового ринку. Адекватність оцінки переваг та недоліків таких майбутніх нововведень потребує відповідного вивчення, проте отримання конструктивної та аргументованої відповіді можна очікувати уже від практики. А поки що реалії такі, що: фондовий ринок України не структурований; банківська система недокапіталізована (власні капітали, як, між іншим і активи усієї банківської системи України еквівалентні аналогічним показникам одного європейського банку - найбільшого); валютний ринок зарегульований; страховий ринок недорозвинутий (як з точки зору обсягів операцій, так і кількості та якості відповідних продуктів). А на нерозвинутий ринок іноземні інвестиції в сучасних умовах не спрямовуються. І готовність українського ринку до включення у світову систему руху капіталів, у глобальну економіку, в якій на зміну міжнародного поділу праці приходить система глобальних альянсів - це відповідальність як суб'єктів ринку, так і органів державного регулювання.

Відповіддю повинна бути економічна політика чіткого і послідовного проведення фінансових реформ, яка одночасно забезпечувала б стабільність у країнах, що розвиваються і вигоди від інтеграції у світові ринки капіталу. Існує чотири ключових компоненти такого підходу:

- для отримання вигод від внутрішньої фінансової лібералізації країни, що розвиваються повинні зміцнити банківське регулювання і, по можливості, створити взаємодоповнюючі і чітко регульовані ринки цінних паперів;

- одночасно зі зміцненням банківського регулювання повинні бути вжиті заходи політики щодо скорочення попиту на короткострокові іноземні запозичення і коливання їх обсягів;

- слід розглянути можливості посилення міжнародного співробітництва у розробці і проведенні податково-бюджетної, грошово-кредитної і валютної політики;

- довгострокові іноземні інвестиції повинні стимулюватися політикою забезпечення здорового економічного середовища - включаючи інвестиції в людський капітал, створення умов для роботи внутрішніх ринків без непотрібних диспропорцій, прихильність до сильного режиму дотримання прав і виконання зобов'язань інвесторів - а не пропозицій субсидій чи інших стимулів.

Всі перераховані вище умови поліпшення інвестиційного клімату в Україні відповідають концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Виконання і підтримка цих умов із боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом. Забезпечить стійкий розвиток економіки і підвищення життєвого рівня населення: удосконалення системи охорони здоров'я й утворення і створити, таким чином, сприятливий інвестиційний клімат в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996р., №254к/96-ВР.

2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 16.11.06р., №358-У.

3. Закон України "Про вступ України в Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію, Міжнародну асоціацію розвитку і Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій" від 03.06.92р., №2402-ХІІ.

4. Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні" від 17.12.93р., №3744а-ХІІ.

5. Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10.12.91г., №1953-ХІІ.

6. Указ Президента України Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 587/2000 від 12.04.2000) // Урядовий кур'єр, 2000 р. 16 липня.

7. Аристов Г. Оптовая торговля на Западе // Экономика и жизнь. 2009. №32. С.15-19.

8. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2009. - 651 с.

9. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і Європейська інтеграція // Економіка України, 2009, № 4.

10. Васюренко О. В. Банківські операції: навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2003. - 243 с.

11. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник - К.: Видавничий центр "Академія", 2001 - 320с.

12. Витлинський В., Пернаривский А. Кредитный риск. Как его определить? // Деловая Украина. 2009. - № 45. - с. 6.

13. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Л. Горбач, О. Плотніков,. - К.: Кондор, 2009. -263 с.

14. Гринів Т.Т. Іноземні інвестиції в Україні в умовах кризи: стан і перспективи розвитку // Національний університет "Львівська політехніка", кафедра обліку та аналізу - 2010. - с. 69 - 73.

15. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. - К.: Знання , 2006. - 481 с.

16. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

17. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2010. - 256 с.

18. Экономическая теория (политэкономия): Учебник /под общей ред. акад. В.И.Видяпина, акад. Г.П. Журавлевой. - М.: ИНФРА-М, 2004.-560 с.

19. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2009. -779 с.

20. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. - 6-тє вид., доп. і перероб.. - К.: Знання-Прес, 2008. - 615 с.

21. Кредитна угода (Третій проект "Ремонт автомобільної дороги Київ - Чоп") між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку. 19 грудня 2006 року.

22. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2009. -405 с.

23. Колосова В.П., Кредитування економіки України міжнародними фінансовими інститутами // Фінанси України, 2005, - № 2. - С.45-48.

24. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - К.: Атіка, 2001. - 343 с.

25. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 6-те вид., стереотип.. - К.: Вікар, 2009. - 405 с.Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2010. -406 с.

26. Луцишин З. Луцишин О. Тенденції світового фінансового ринку, економічна криза та інтеграційний курс України в 2011 р. //Фінансова України інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку http://www.ufin.com.ua/analit_mat/gkr/009.htm

27. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / под ред. Л.Н.Красавиной - М.: Финансы и статистика, 1994. - 592 с.

28. Международные экономические отношения: Учебник/ под общ. ред. В.Е.Рыбалкина.-2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», Дипломатическая академия МИД РФ, 1998. -368 стр.