Режим прямого іноземного інвестування. Порівняльно-правова характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕЦЕНЗІЯ

на дипломну роботу

Ярмолюк Анастасії Юріївни

на тему: «Режим прямого іноземного інвестування. Порівняльно-правова характеристика»

У сфері міжнародних економічних відносин одним з найбільш актуальних є питання прямих іноземних інвестицій. Світова практика використання прямих інвестицій доводить, що вони являють собою один з найбільш ефективних способів включення національної економіки у світове господарство, і, що особливо важливо, саме виробничого включення, а не того, що йде лише на рівні організації зв'язків у сфері обігу.

Автор дипломної роботи зробив комплексну загальну характеристику джерел, нормативно-правової бази з приводу прямого іноземного інвестування. В дипломній роботі широко висвітлена характеристика інвестиційного клімату України, проблемні питання оподаткування прямих іноземних інвестицій. Особливої уваги заслуговує підрозділи, присвячені виявлення впливу держави на зростання масштабів залучення прямих іноземних інвестицій та створення сприятливого інвестиційного клімату й ефективної інвестиційної політики, розвитку спільної підприємницької діяльності та спеціальних економічних зон як «пасток капіталу».

Робота викладена в трьох розділах, в кінці наведений список використаних джерел і літератури. Текст має логічну послідовність та відповідає всім вимогам магістерської роботи. Аналіз роботи свідчить про те, що автор добре ознайомлений з основним законодавством, що прямого іноземного інвестування та зможе застосувати набуті теоретичні знання у практичній діяльності.

Робота заслуговує відмінної оцінки.

Реферат

іноземне інвестування україна

Робота містить 105 сторінок, 2 таблиці, 1 рисунок, список використаних джерел становить 106 найменувань, 7 додатків .

Режим прямого іноземного інвестування (порівняльно-правова характеристика)

Предметом дослідження є інвестиційний клімат в Україні і заходи держави щодо його покращення, законодавча база гарантій розвитку співробітництва з прямими іноземними інвестиціями в Україні.

Мета та завдання дослідження, формувались виходячи з актуальності та досягнутого ступеня наукової розробки проблеми. Отже, метою дисертаційної роботи є всебічне дослідження одного з визначальних її аспектів - особливостей залучення та регулювання прямих іноземних інвестицій в економіку України з позиції порівняльного аналізу досвіду КНР; виявлення впливу держави на зростання масштабів залучення прямих іноземних інвестицій та створення сприятливого інвестиційного клімату й ефективної інвестиційної політики, розвитку спільної підприємницької діяльності та спеціальних економічних зон як «пасток капіталу».

Висвітлена проблематика функціонування прямих іноземних інвестицій в аспекті податкових проблем вітчизняного законодавства та економіки.

За наслідками дослідження сформульовані напрями вдосконалення правової системи правового забезпечення, та діяльності суб'єктів господарювання.

Одержані результати можуть бути використані для вдосконалення роботи суб'єктів господарського процесу.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

1.1 Сутність іноземних інвестицій та їх класифікація. Оцінка іноземних інвестицій

1.2 Інвестиційний клімат України

1.3 Гарантії прав та законних інтересів іноземних інвесторів

РОЗДІЛ ІІ. СУТНІСТЬ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ. ЇХ РІЗНОСТОРОННІЙ АНАЛІЗ

2.1 Суть та умови прямих іноземних інвестицій. OLI-підхід (за Д.Даннігом)

2.2 Альтернативні пояснення суті та причин прямого іноземного інвестування. Прямі іноземні інвестиції як показник транснаціоналізації

2.3 Нематеріальні активи у прямому іноземному інвестуванні як засіб зниження корпоративних витрат

2.4 Стимулювання здійснення прямого іноземного інвестування

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ. ХАРАКТЕРИСТИКА КОЛА ПРАВОВИХ ПРОБЛЕМ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ'ЯЗКУ ІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯМ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇН

3.1 Статистичний аналіз впливу прямих іноземних інвестицій на економіку України

3.2 Вільні економічні зони як ефективний засіб залучення іноземних інвестицій

3.3 Прямі іноземні інвестиції як спосіб ухилення від сплати податків

3.4 Прямі іноземні інвестиції та економічна безпека України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Світова практика використання прямих інвестицій доводить, що вони являють собою один з найбільш ефективних способів включення національної економіки у світове господарство, і, що особливо важливо, саме виробничого включення, а не того, що йде лише на рівні організації зв'язків у сфері обігу.

Формування в Україні принципово нової (ринкової) економічної системи передбачає подолання існуючого високого рівня відособлення української економіки від світового господарства, пошук оптимальних та ефективних механізмів її включення у цю систему. При цьому важливого значення набуває розширення співробітництва, пов'язаного з міжнародною міграцією капіталу і перш за все - прямими іноземними інвестиціями.

Актуальність питання щодо прямих інвестицій в економіку України продиктовано також стрімким нарощенням негативних тенденцій у самому інвестиційному секторі ( відсутність мотивацій до інвестування, недостатнє нагромадження ресурсів практично усіма основними групами інвесторів, їх слабка залежність від сучасних потреб економіки, широкі масштаби відтоку капіталу за кордон).

Питання міжнародних прямих інвестицій активно досліджувалися економістами та правовиками різних країн світу, вченими і практиками. Ці проблеми висвітлюють у своїх працях Виленський П.Л., Лившиц В.Н., Орлова Е.Р., Смоляк С.А., Горшкова H.I., Губський Б.В., Доленко Г.О., Заславський В.А., Тимашов О.О., Зимин И.А., Кириченко О.А., Меламед М.

Існуючі наукові дослідження не можуть вважатись достатніми для магістерського дослідження, якщо не брати до уваги чинне законодавство в питаннях прямих іноземних інвестицій, а саме Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами», Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди)», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок», Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», Закон України «Про режим іноземного інвестування», Указ Президента України «Про деякі питання іноземного інвестування» тощо.

Мета та завдання дослідження, формувались виходячи з актуальності та досягнутого ступеня наукової розробки проблеми. Отже, метою магістерської роботи є всебічне дослідження одного з визначальних її аспектів - особливостей залучення та регулювання прямих іноземних інвестицій в економіку України; виявлення впливу держави на зростання масштабів залучення прямих іноземних інвестицій та створення сприятливого інвестиційного клімату й ефективної інвестиційної політики, розвитку спільної підприємницької діяльності та спеціальних економічних зон як «пасток капіталу.

Досягнення цієї мети у магістерському дослідженні передбачає розв'язання таких завдань:

· виробити сучасне наукове розуміння іноземного інвестування та іноземних інвесторів у перехідних суспільствах з урахуванням наявних досягнень економічної науки;

· виявити причини та мотиви руху прямих іноземних інвестицій;

· охарактеризувати передумови та оцінити гарантії притягнення іноземних інвестицій в економіку України;

· обґрунтувати такі провідні організаційні форми залучення прямих іноземних інвестицій у транзитивні економіки як підприємства з іноземними інвестиціями та створення СЕЗ;

· розкрити основні елементи механізму залучення та державного регулювання прямих іноземних інвестицій в Україні;

· показати роль і визначити межі впливу держави на збільшення притоку та ефективність використання прямих іноземних інвестицій.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають при залученні прямих іноземних інвестицій і виявленні їх ролі у розвитку економіки України.

Предметом дослідження є нормативна база, заходи держави щодо покращення інвестиційного клімату в Україні та гарантій розвитку співробітництва з прямими іноземними інвестиціями в Україні.

Теоретико-методологічною основою дипломної роботи є критичне осмислення фундаментальних положень економічної теорії у працях українських та західних вчених та їх застосування до розв'язання проблеми прямого інвестування і його впливу на транзитивні економіки.

Дослідження базується на використанні загальнонаукових методів пізнання: методу наукової абстракції та логічного аналізу; економіко-статистичних, фінансово-економічних методів та прогнозування. Статистичну і фактологічну базу дослідження складають дані Мінстатистики і Мінекономіки України, Державного Митного комітету, а також окремих спільних підприємств (СП) й аналітичні матеріали МВФ, Світового банку, ЕБРР; розробки в українських і західних монографіях, спеціальній періодичній літературі: українські статистичні збірники та ін.

Наукова новизна м дослідження, яка розкриває особистий внесок автора в розробку проблеми, полягає в наступному.

Розкрити і конструктивно узагальнити вітчизняний досвід щодо розвитку системи залучення та регулювання прямих іноземних інвестицій в умовах перехідної економіки, особливо звертається увага на пошук оптимального співвідношення між їх державним регулюванням і саморегулюючими інструментами, що виникають у процесі формування конкурентного ринкового середовища на основі різних форм власності та господарювання і досягнення їхньої економічної рівноваги. При цьому підкреслюється, що нахил повинен зміщуватися у бік зближення традиційних національних і міжнародних правових, адміністративних й економічних методів стимулювання та обмеження інвестиційної діяльності і доповнення їх новими регуляторами, котрі посилюють вплив у глобальному масштабі.

Науково-практичне значення дослідження полягає в тому, що у ньому обґрунтовано такі особливості світової економіки в умовах посилення його глобалізації, які мають прояв насамперед у міжнародному русі капіталу й прямих іноземних інвестицій; виявлено ключові тенденції міжнародного прямого інвестування та форми залучення капіталу в транзитивні економіки України; оцінено продекларовані й реальні можливості та масштаби прямого іноземного інвестування в економіку України. Основні положення та висновки щодо розвитку СЕЗ можуть бути використані у діяльності органів законодавчої влади та місцевого самоврядування, а також при розробці та реалізації державної інвестиційної політики, формуванні конкретних програм і проектів іноземного та спільного інвестування на рівні галузей та підприємств. Ряд висновків та наведений аналіз може бути корисним та цікавим для керівників і менеджерів українських фірм та компаній, які здійснюють інвестиційну діяльність.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Важко, мабуть, переоцінити ту роль, котру відіграє наразі для вітчизняної економіки іноземне інвестування. Аналіз сучасного стану економічних змін та тенденцій, що складаються у виробничій сфері світової економіки, показує, що з послабленням міждержавних бар'єрів все більш важливим фактором розвитку промислових фірм стають саме зовнішньоекономічні операції, в тому числі іноземне інвестування.

Інвестиції є фундаментальною економіко-правовою категорією. Саме тому формуючи категорійний апарат перед законодавцем ставиться важливе завдання - визначення категорії «іноземні інвестиції». Оскільки воно є ключовим питанням. Таким чином він визначає коло правовідносин, які підпорядковані регулятивному процесу даного законодавства. Важливість правильного нормативного тлумачення поняття «іноземних інвестицій» усвідомлене і автором, саме це спонукало його до системного аналізу даного явища. Однак викладена інформація та аналіз не стосуються виключно термінологічного дослідження. Охарактеризувавши та як можна глибше розкривши суть поняття «іноземних інвестицій», автор ставить за мету розглянути дане поняття в аспекті функціонування на тлі сучасної економічної ситуації, даючи характеристику загальному інвестиційному клімату в Україні, що склався на разі, звертаючи особливо увагу на передумови створення стабільності та привабливості для іноземних інвесторів. Розглядаючи проблематику, що нині існує в інвестиційному кліматі нашої держави, автор робить висновки, які будуть запропоновані ним пізніше. Іноземне інвестування є діяльністю у сфері господарювання, яка має транскордонний характер, а відтак являє собою різновид зовнішньоекономічної діяльності. Саме тому автор ставить за мету дослідити також основні правові режими іноземних інвестицій на території України.

Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно також дослідити суб'єкти іноземного інвестування. Окрім такого дослідження автор паралельно розглядає і гарантії їх прав та законних інтересів. Важливим вбачається автору дослідити механізм стимулювання іноземного інвестування - як запоруку розвитку та покращення інвестиційного клімату в нашій країні.

Слід сказати, що дослідження поняття іноземних інвестицій автор нерозривно пов'язує із паралельним дослідженням та аналізом нормативно-правової бази. Розкриваючи будь-яке поняття, автор прослідковує його нормативне забезпечення, кожен раз, аналізуючи, чи відповідає нормативне забезпечення потребам реальності.

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості, автор підіймає актуальність поняття трансформації економіки. Українське економічне середовище одночасно і приваблює, і відштовхує. Хоча Україна й займає стратегічне географічне положення, має багаті природні ресурси та робочу силу з високим рівнем освіти, що робить її привабливим інвестиційним середовищем, вона ще не досягла свого очікуваного потенціалу через те, що не змогла звести до мінімуму втручання держави у дію ринків, усунути адміністративні перепони, що заважають веденню бізнесу, виконати намічені показники приватизації та стати привабливою для іноземних та внутрішніх інвесторів. Потенційно Україна може бути однією з провідних країн Європи, де вкладають прямі та портфельні іноземні інвестиції. Цьому сприяє її великий внутрішній ринок, значний промисловий і сільськогосподарський потенціал, а також вигідність геополітичного розташування України на перехресті торговельних шляхів Європи та Азії.

Саме це й спонукало автора до комплексного вивчення поняття іноземних інвестицій вцілому. Результати якого представленні нижче.

1.1 Сутність іноземних інвестицій та їх класифікація. Оцінка іноземних інвестицій

Визначення категорії «іноземні інвестиції» є ключовим питанням для законодавця, оскільки таким чином він визначає коло правовідносин, які підпорядковані регулятивному процесу даного законодавства.

Інвестиції є фундаментальною економіко-правовою категорією. З точки зору економічної сутності інвестиції являють собою вкладення капіталу в усіх його формах у різноманітні об'єкти (інструменти) господарської діяльності з метою отримання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення яких базується на ринкових принципах і пов'язане з факторами часу, ризику та ліквідності.

Легальна дефініція інвестицій міститься в ч. 1 ст. 1 Закону України від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність», який визначає загальні правові умови інвестиційної діяльності на території України: це - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [18].

Суб'єкт, який здійснює вкладення інвестицій (інвестування) є інвестором. Залежно від державної належності інвестора інвестиції поділяються на національні та іноземні.

Іноземне інвестування є діяльністю у сфері господарювання, яка має транскордонний характер, а відтак являє собою різновид зовнішньоекономічної діяльності.

Основи правового режиму іноземних інвестицій на території України визначаються:

· законами України, а саме: главою 38 «Іноземні інвестиції» ГК, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також спеціальним Законом України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування»;

· двосторонніми міжнародними угодами про взаємне заохочення та захист інвестицій за участю України;

· багатосторонніми міжнародними угодами (конвенціями), як-от: Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (Вашингтон, 1965 р.), Конвенція про заснування багатостороннього Агентства з гарантій інвестицій (Сеул, 1985 р.), Угода про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності (Ашгабат, 1993 р.), Конвенція про захист прав інвестора (Москва, 1997р.).

Відповідно до ст. 400 ГК, у разі, якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору [2].

Признаючи ту чи іншу особу іноземним інвестором, держава тим самим визнає його право на пільги та гарантії, що проголошені в Законі «Про режим іноземного інвестування».

Згідно з Законом України «Про режим іноземного інвестування» під іноземними інвестиціями розуміють усі «цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту» [31].

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступних формах:

· участь іноземних інвесторів у підприємствах України;

· створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;

· придбання діючих підприємств;

· придбання рухомого та нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт і т.д.).

Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно, перш за все, розмежовувати державні та приватні інвестиції.

Державні інвестиції - це позики, кредити, які одна держава або група держав надає іншій державі. У цьому випадку мова йде про відношення між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права. Можливі і «діагональні відносини», коли консорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі.

Під приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни відповідним суб'єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні та багатогранні, що нерідко відносини між державами тісно пов'язані з відносинами між приватними інвесторами. Такий зв'язок найбільше проявляється, коли інвестор передає свої права та вимоги державі.

Можлива і більш складна конструкція відносин, коли матеріальні зобов'язання держави-боржника за отриманими кредитами (наприклад, сплата процентів) задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав приватного інвестора в країні боржника (наприклад, надання прав на розробку природних ресурсів).

Перелік видів (форм) іноземних інвестицій, що надається в законодавчих актах і міжнародних договорах, є приблизним, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює всі види майнових цінностей, які іноземний інвестор вкладає на території приймаючої сторони.

До цього переліку входять: рухоме і нерухоме майно (приміщення, споруди та інші матеріальні цінності) та відповідні майнові права, включаючи заставу; грошові кошти; акції, внески, облігації чи будь-які інші форми участі в товариствах, підприємствах, у тому числі і спільних; право вимоги за грошовими внесками, які вносяться для створення економічних цінностей, чи послугами, що мають економічну цінність; права на результати інтелектуальної діяльності, що визначаються як права на інтелектуальну (в тому числі і промислову) власність; права на здійснення господарської діяльності, які надаються на основі закону чи договору, включаючи частково право на розвідку та експлуатацію природних ресурсів.

Залежно від ступеня контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі інвестиції - основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією.

Прямі інвестиції поділяються на дві групи:

· трансконтинентальні капітальні вкладення, зумовлені кращими умовами ринку, тобто тоді, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни (континенту). Витрати відіграють у цьому випадку незначну роль, основне - знаходження на ринку. Різниця у витратах виробництва порівняно з материнською компанією є меншим фактором впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальними для визначення країни даного континенту, в якій необхідно створювати нові виробничі потужності;

· транснаціональні вкладення - прямі вкладення, часто в сусідній країні. Мета - мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.

Риси, що характерні для прямих інвестицій:

· при прямих закордонних інвестиціях інвестори, як правило, втрачають можливість швидкого виходу з ринку;

· більший ступінь ризику та більша сума, ніж при портфельних інвестиціях;

· більш високий термін капіталовкладень, характерних для країн-імпортерів іноземного капіталу.

Прямі іноземні інвестиції спрямовуються в приймаючі країни двома шляхами:

· організація нових підприємств;

· купівля або поглинання вже діючих компаній.

З точки зору прямих витрат, перший шлях дешевше другого, однак другий шлях доцільніше.

Портфельні інвестиції - капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестиції. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку (дивідендів).

У певних випадках міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями, в силу двох причин:

· через значну розпорошеність акцій серед інвесторів;

· наявність додаткових договірних зобов'язань, що обмежують оперативну самостійність іноземної фірми, (ліцензійні та франчайзингові угоди, контракти на маркетингові послуги та технічне обслуговування).

Підвищення ролі портфельних інвестицій у повоєнні роки пов'язане з можливістю проведення спекулятивних операцій, збільшенню масштабів яких сприяв ряд факторів: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж, зняття обмежень на допущення іноземних компаній на багатьох великих фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків із цінними паперами пенсійних фондів та інших ощадних закладів.

Окрім наведеного аналізу видів іноземних інвестицій автором для зручності ознайомлення складена таблиця «Класифікація іноземних інвестицій» (табл. 1.1.1).

Таблиця 1.1.1

Класифікація іноземних інвестицій

За інституціональною природою (джерелами)	· приватні · державні · міждержавних організацій · недержавних організацій · змішані
За метою інвестування	· досягнення фінансової мети (отримання процентів за користування кредитом, позикою та ін. формами позикового капіталу) · досягнення підприємницької мети (встановлення контролю над підприємством, отримання інформації про діяльність підприємства, недопущення конкурентів на ринок) · досягнення іншої мети (встановлення впливу на суверенний суб'єкт, санація міждержавних економічних зв'язків)
За формою оформлення	· явні інвестиції (юридично правильно оформлені проводки капіталу) · приховані інвестиції (оформлені у вигляді інвестицій перетоку капіталу, наприклад, потоки капіталу між філіалами ТНК, наявний вивіз капіталу через цінні папери) · «чорні інвестиції» (кошти, отримані незаконним шляхом, походження яких не прослідковується, є легітимними через приймаючі країни)
За характеристиками потоків капіталу	Геополітична спрямованість: · країни, що розвиваються · розвинені країни · інтернаціональні Ступінь повернення: · що повертаються (кредити, позики і т.д.) · ризикові (частка у власності капіталу) · що не повертаються (технічна допомога міжнародних організацій) За ступенем первинності: · первинні · реінвестиції За величиною · дрібні · середні · великі · дуже великі
За характеристиками приймаючої сторони	За режимами приймаючої сторони: · обмежений режим · національний режим · пільговий режим · режим примусу За характером використання інвестиційних капіталів: · інвестиції, що «проїдаються» · амортизаційні та сировинні інвестиції · екстенсивні інвестиції · інноваційні інвестиції та інформаційної підтримки бізнесу · кредити та позики (в тому числі пільгові) · концесії · іноземні підприємства (філії материнських фірм) на території приймаючої сторони · спільні підприємства вільні економічні зони

Визначення кола осіб, які визнаються іноземними інвесторами, має суттєве практичне значення. По-перше, від визнання особи іноземним інвестором залежить отримання відповідних прав та пільг, які надаються внутрішнім законодавством та міжнародними договорами. По-друге, статус іноземного інвестора має значення при реєстрації, допуску до здійснення господарської діяльності. По-третє, якщо особа визнана інвестором в певній державі, на неї можуть поширюватися гарантії та інші умови, що передбачені міжнародними договорами з відповідною країною, а також дипломатичний захист з боку країни інвестора.

Перелік інвесторів згідно з законами різних держав в основному співпадає, хоча існують певні розбіжності.

До числа іноземних інвесторів звичайно відносять наступні категорії суб'єктів:

· іноземні юридичні особи;

· іноземні фізичні особи (іноземні особи, особи без громадянства);

· вітчизняні громадяни, що проживають за кордоном;

· іноземні держави;

· міжнародні організації.

Відповідно до практики здійснення своєї діяльності інвесторами існують різні шляхи їх виходу на зарубіжні ринку задля реалізації власних інвестицій. Здійснення інвестицій пов'язане з певним ризиком для іноземного інвестора. Можливість таких ризиків, які часто називаються «некомерційними», збільшується при політичній та економічній нестабільності в приймаючій країні, при виникненні воєнних конфліктів, введенні надзвичайного стану тощо. Усе це загострює питання про гарантії і робить необхідним встановлення певних гарантій як у внутрішньому законодавстві, так і в міжнародних договорах.

Для зручності сприйняття автор подає інформацію у вигляді таблиці «Основні форми виходу на зарубіжні ринки» (табл. 1.1.2).

Таблиця 1.1.2

Основні форми виходу на зарубіжні ринки

Форма виходу	Переваги	Недоліки
Експорт	Збереження контролю;підтримка виробництва в країні	Вразливість перед зарубіжними протекціоністськими бар'єрами
Контрактні коопераційні угоди:ліцензуванняфранчайзинг	Невисока потреба в інвестиціях	Мінімальний рівень реального контролю
Спільні підприємства	Мінімальність ризику;потреба в менших затратах, ніж у разі створення власної виробничої філії	Необхідність високодеталізованої контрактної роботи;складність управління
Створення за кордоном власної виробничої філії	Забезпечення повного контролю; локалізація виробництва	Необхідність значних інвестицій; можлива непопулярність з політичної точки зору

Іноземні інвестиції у негрошовій формі, які вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності на території України, підлягають оцінці відповідно до ст. 393 ГК та ст. 5 Закону «Про режим іноземного інвестування».

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Оцінка іноземних інвестицій проводиться у відповідності з вимогами, визначеними ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування».

У випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін оцінка іноземних інвестицій повинна проводитися відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [27]. Правила торгівлі іноземною валютою, затверджені постановою Правління НБУ від 10 серпня 2005 р. № 281, передбачають обов'язкове подання оригіналу або засвідченої у встановленому порядку копії звіту про оцінку (акта оцінки) майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності, що є таким відповідно до Закону «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні», для купівлі (обміну) іноземної валюти з метою повернення іноземних інвестицій, а також доходів, прибутків, інших коштів, одержаних від інвестиційної діяльності в Україні, у таких випадках:

а)за портфельними інвестиціями (крім операцій з облігаціями внутрішньої державної позики) у разі повного або часткового припинення володіння іноземним інвестором цінними паперами, емітованими резидентами, а також повного або часткового повернення доходів, прибутків, інших коштів, одержаних від володіння іноземним інвестором цінними паперами, емітованими резидентами (визначенню підлягає ринкова вартість цінних паперів, строк між датами оцінки та поданням заявки на купівлю іноземної валюти має становити не більше 30 календарних днів);

б)за інвестиційними операціями щодо повного або часткового повернення резидентом у грошових коштах майнової іноземної інвестиції, у тому числі здійсненої за договорами про спільну діяльність без створення юридичної особи (оцінці підлягає майнова інвестиція на час її внесення, у разі повернення доходів (прибутків) звіт або акт не подається);

в)для повернення резидентом на рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку коштів в іноземній валюті з рахунку для здійснення спільної інвестиційної діяльності (оцінці підлягає майнова інвестиція на час її внесення).

Важливо зазначити, що нерухоме або рухоме майно не завжди придбавається саме у зв'язку зі здійсненням інвестиційної діяльності. Відтак іноземне інвестування має місце лише тоді, коли майно придбавається іноземним інвестором для його господарського використання з метою отримання прибутку та/або іншого корисного ефекту самим інвестором чи іншим суб'єктом інвестиційної діяльності.

1.2 Інвестиційний клімат України

На сьогодні для економічного розвитку нашої держави обсяг внутрішніх фінансових ресурсів є недостатнім. У зв'язку з чим привабливими стають кошти іноземних інвесторів.

Українське економічне середовище одночасно і приваблює, і відштовхує. Хоча Україна й займає стратегічне географічне положення, має багаті природні ресурси та робочу силу з високим рівнем освіти, що робить її привабливим інвестиційним середовищем, вона ще не досягла свого очікуваного потенціалу через те, що не змогла звести до мінімуму втручання держави у дію ринків, усунути адміністративні перепони, що заважають веденню бізнесу, виконати намічені показники приватизації та стати привабливою для іноземних та внутрішніх інвесторів.

Потенційно Україна може бути однією з провідних країн Європи, де вкладають прямі та портфельні іноземні інвестиції. Цьому сприяє її великий внутрішній ринок, значний промисловий і сільськогосподарський потенціал, а також вигідність геополітичного розташування України на перехресті торговельних шляхів Європи та Азії.

Щодо тлумачення поняття: інвестиційний клімат держави -- це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багато секторна система капітального будівництва. Ліквідовані будівельні міністерства. Розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій -- послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.

До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:

1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

2) правове поле держави (законодавча база);

3) політична воля усіх гілок влади;

4) стан фінансово-кредитної системи;

5) статус іноземного інвестора;

6) інвестиційна активність населення.

За умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.

Рівень розвитку продуктивних сил держави -- один з найважливіших чинників, що впливає на покращення інвестиційного клімату. Оскільки основні джерела інвестицій формуються у виробництві, то велике значення має зростання ВВП та національного доходу, що спрямовуються на нагромадження.

На жаль, до 2008 р. ми маємо стійке падіння цих показників. Ретроспективна картина погіршується тим, що наша методика визначення ВВП суттєво відрізняється від світової, на що вказують вітчизняні і зарубіжні вчені. Розподіл національного доходу на фонди споживання і нагромадження та фінансування обігових коштів і основних фондів дає певну помилку у визначенні розміру ресурсів для інвестування, але не такою мірою.

Зрозуміло, що в останні роки структура національного доходу змінювалась не на користь фонду нагромадження і, перш за все, через інфляцію та стагнацію виробництва.

Одним з найважливіших чинників покращення інвестиційного клімату в Україні є створення адекватного ринковій економіці правового поля, яке цілком залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок влади. Так, наприклад, реалізація угоди про вільну торгівлю між Україною та РФ дозволила вести торгівлю з Росією без стягування ПДВ, що значно покращило інвестиційний клімат.

На теперішній час в Україні створено законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності, яка поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку інвестицій та підвищення ефективності їх використання.

Так, Законом України «Про режим іноземного інвестування» для іноземного інвестора в Україні встановлено національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, тобто рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором. Зазначеним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їх капіталовкладень. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, а їх реквізиція може бути здійснена лише у випадках стихійного лиха [31].

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій. Зазначені договори є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям та захисту їх на території іншої держави. Вони підписані з 70 країнами світу.

Для підвищення захисту іноземних інвестицій у 2000 році Верховною Радою України ратифіковано Вашингтонську конвенцію 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами.

5 січня 2006 р. набув чинності Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», який є базовим у регулюванні відносин при видачі документів дозвільного характеру. Результатом впровадження цього закону є поліпшення умов започаткування та ведення бізнесу в Україні, а саме скорочення часових і грошових витрат підприємців на проходження дозвільних процедур та зниження рівня корупції, що створює умови для поліпшення інвестиційного клімату в Україні [11].

Зміни, які були внесені наприкінці 2006 року до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» щодо приведення норм цього закону до вимог СОТ, мають забезпечити більш широкі можливості виходу українських товаровиробників на світові ринки та сприятимуть залученню інвестицій в економіку України [8].

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 16 листопада 2006 р. № 358 врегульовано питання про надання іноземним банкам права відкривати на території України філії та здійснення такими філіями банківської діяльності. Реалізація цього Закону має сприяти активному розвитку банківської системи України через широке залучення іноземного капіталу, застосування сучасних банківських технологій, розширенню спектру та якості банківських послуг для споживачів [7].

У свою чергу значним кроком на шляху до створення сприятливого інвестиційного клімату, збільшення притоку інвестиційних коштів має бути реформування податкової системи.

Так, у 2007 році затверджено Концепцію реформування податкової системи (розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. № 56).

Відповідно до положень цієї Концепції реформування податкової системи здійснюватиметься трьома етапами: на першому етапі (протягом 2007 року) передбачається проведення заходів, спрямованих на подолання основних недоліків податкової системи, розроблення та ухвалення Податкового кодексу; на другому етапі (2008-2012 роки) передбачається реалізація положень Податкового кодексу для створення сприятливого середовища сталого економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі; на третьому етапі (2013-2015 роки) передбачається поглиблення реформування податкової системи з урахуванням досягнутого соціально-економічного рівня розвитку держави [41].

Однак на початок 2009 року ми маємо досить нестабільну політичну ситуацію, яка є чи не найголовнішою передумовою нереалізації даної Концепції. Однак необхідність її реалізації не перестає бути актуальною.

Основою для реалізації принципів Концепції має стати прийняття Податкового кодексу України, що забезпечить створення єдиного правового поля для діяльності всіх платників податків та умов подальшого інтегрування України до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до принципів та директив законодавства Європейського Союзу.

З метою запровадження компенсаційних механізмів для інвесторів у СЕЗ і на ТПР слід активізувати роботу над законопроектом «Про внесення змін до Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів», головним розробником яких є Мінекономіки.

Таким чином, формуванню сприятливого інвестиційного клімату в Україні мають сприяти масштабні комплексні заходи щодо поліпшення умов діяльності інвесторів, розширення механізмів та інструментів здійснення інвестицій та реалізації інвестиційних проектів. Збільшення обсягу інвестицій в економіку України забезпечить пришвидшення соціально-економічного розвитку регіонів та пріоритетних галузей виробництва.

Вирішальна роль у зміні ситуації, що склалася з інвестиційним кліматом України, належить державній політиці щодо іноземних інвестицій.

Під інвестиційною політикою розуміється сукупність державних підходів і рішень, які визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки; мобілізацію засобів підприємств та створення сприятливого клімату для іноземних інвесторів за допомогою введення податкових та інших пільг; інституціональну визначеність в управлінні процесом залучення, планування та реалізації інвестицій і дебюрократизацію діяльності відповідних організаційних структур. Особливе значення в цьому аспекті має правове регулювання інвестиційної діяльності, яке, як правило, пропонує законодавство про власність, включаючи положення про іноземні інвестиції; податкове законодавство, в тому числі щодо іноземних інвесторів; законодавство про працю, соціальну захищеність окремих груп населення; антимонопольне законодавство: законодавство про охорону природи в зв'язку з виробничою діяльністю та ін.

В Україні вже запроваджено такі найважливіші зміни у сфері регулювання інвестиційної діяльності:

– врегульовано відносини щодо розподілу продукції, одержаної від видобування корисних копалин на території України;

– визначено умови концесії державного та комунального майна.

Значний вплив на інвестиційний клімат в Україні має Закон «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.99 [34], який регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції. Відповідно до угоди про розподіл продукції Україна доручає інвестору проводити пошук, розвідку та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобов'язується виконати доручену йому роботу за свій рахунок і на свій ризик за умови, що згодом компенсує свої витрати та отримає винагороду у вигляді частини продукції.

Закон «Про угоди про розподіл продукції» [34] визначає наступні умови та пільги для інвестора:

– угоду про розподіл продукції укладають із переможцем конкурсу, проведеного відповідно до порядку, визначеного в законі, що створює рівні стартові умови для потенційних інвесторів;

– держава гарантує, що до прав і обов'язків сторін, визначених в угоді про розподіл продукції, протягом терміну її дії застосовуватиметься законодавство, чинне на момент її укладення. Це положення суттєво знижує ризик для інвестора;

– на інвестора не поширюється дія нормативно-правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, якщо такі акти обмежують права інвестора, визначені в угоді про розподіл продукції, за винятком приписів органів державного контролю та нагляду за користуванням надрами; в угодах про розподіл продукції, які укладають за участю іноземного інвестора, передбачено відмову держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення;

– стягнення коштів з банківських рахунків, які відкрив інвестор на території України для обслуговування діяльності, передбаченої в угоді про розподіл продукції, не можна здійснювати в безакцептному порядку; для працевлаштування в Україні іноземців, яких найняв інвестор у межах та за спеціальностями, визначеними в угоді про розподіл продукції, не потрібно отримувати дозволу на працевлаштування [34].

З іншого боку, Закон встановлює норми, які обмежуватимуть свободу діяльності інвестора та, відповідно, привабливість інвестицій. Закон визначає, що в угоді про розподіл продукції належить вказати такі обов'язки інвестора:

– надання переваги продукції, роботам та послугам українського походження за рівних умов щодо ціни, терміну виконання, якості та відповідності міжнародним стандартам;

– наймання на території України працівників для виконання зазначених в угоді робіт переважно поміж громадян України [34].

Важливим став і Закон України «Про концесії» від 16.07.99 [22], який визначив поняття концесії. За Законом, концесією є надання (на платній та строковій засаді) суб'єкту підприємницької діяльності права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії [22]. Таке право надає уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, державного і комунального майна, а також він визначає умови і порядок її здійснення. У Законі подано перелік сфер господарської діяльності, де працюють державні підприємства, які можна надавати в концесію. До цього досить великого списку увійшли галузі міської інфраструктури.

Затвердження пооб'єктного переліку належить до компетенції Кабінету Міністрів. Рішення про надання концесії приймаються за підсумками концесійного конкурсу. Отже, Закон створює нові можливості для інвестиційної діяльності, реалізація яких залежатиме від дій виконавчої влади.

Аналіз нормативних актів, що визначають інвестиційний клімат України, показав наступне.

В останні роки політика щодо іноземних інвестицій носила суперечливий, подвійний характер. З одного боку, іноземні інвестори були допущені, хоча і з деякими обмеженнями, у заборонений для них раніше страховий та банківський бізнес, до участі в процесі приватизації. А з іншого - інвестиційна діяльність за участю іноземного капіталу все більше переводиться на національний режим.

На думку іноземних інвесторів, основним недоліком проведених перетворень була практично щомісячна зміна умов функціонування іноземного капіталу. Часта зміна «правил гри» на ринку капіталів відобразилась у негативних оцінках ситуації в Україні з боку закордонних банків, консультаційних та юридичних фірм, оскільки в загальноприйнятих методах розрахунків ступеня ризику правова стабільність відіграє ключову роль. А це, підірвавши довіру до довгострокової усталеності режиму інвестування, не сприяло притоку іноземних інвестицій.

Будь-який інвестор постійно діє, виходячи із співвідношення між отриманням розміру можливого прибутку та ризиком. На відміну від учасників процесу прямої купівлі-продажу товару, інвестор має намір вкласти свій капітал з розрахунком на майбутній результат і повинен бути впевнений у надійності операцій, які планує. У зв'язку з цим завдання приймаючої сторони, якщо вона серйозно і надовго зацікавлена в іноземних інвестиціях, полягає в створенні стабільного для ділової активності і зрозумілого для вкладника капіталу інвестиційного режиму. Як вважають самі інвестори, краще мати не зовсім гарні, але стабільні правила та умови інвестиційної діяльності (відносини власності, рівень оподаткування, репатріація прибутків та капіталів і т.д.), ніж більш привабливі, але схильні до постійних змін. При «правилах гри», які постійно змінюються, інвестори не можуть впевнено планувати свої дії на перспективу. У таких умовах вони або вимагають більш високих прибутків в якості компенсації за ризик, або втримуються від капіталовкладень, або обирають мінімально ризиковану стратегію. Наприклад, з точки зору американських вкладників, при роботі в Україні мінімальні норми прибутку повинні бути на 25 - 40 % вище, ніж у Західній Європі, і на 65 - 75 % вище, ніж у США.

Вибір та реалізація менш ризикованої стратегії підтверджується тим фактом, що свої капітали інвестори вкладають у великі сировинні проекти, де прибуток гарантовано виробництвом продукту, а фінансування можуть підтримувати міжнародні фінансові організації. До цієї категорії належать інвестиції на маловитратні виробництва товарів споживання та послуг або такі, що здійснюються в обладнання, яке вже було в користуванні. Однак більшість іноземних інвесторів, зберігаючи від ризику значні суми, найчастіше лише створюють підприємницькі структури, але не наповнюють їх фінансовими ресурсами, очікуючи стабілізацію економічної та нормативно-правової ситуації.

1.3 Гарантії прав та законних інтересів іноземних інвесторів

В умовах транзитивної економіки України необхідна активна державна політика залучення іноземних інвестицій та забезпечення умов нагромадження в країні. Така політика, з одного боку, повинна мати своїм прямим результатом оптимізацію міжнародно-інвестиційного режиму (спеціальні законодавчі акти, міжурядові угоди про взаємне сприяння інвестиціям, уточнення податкових ставок тощо), а з іншого боку - загальне поліпшення господарської ситуації в країні, забезпечення сталого економічного зростання, що має вирішальне значення для повноцінного розвитку інвестиційного, міжнародного інвестиційного процесу. Адже, саме здоровий ринковий простір, для якого типовим є пришвидшений розвиток високотехнологічних виробництв, може перетворити територію держави на бажаний об'єкт здійснення інвестицій, який би притягував капітали, а не відштовхував їх так, як це переважно траплялось протягом 80-90-х років та на початку ХХІ ст.

Для України актуальним завданням є подолання криміналізації інвестиційної сфери, для чого необхідно ефективніше застосування пенітенціарної системи та недопущення ущемлення інтересів легального бізнесу. Потрібні і стабілізація законодавства, обґрунтоване податкове регулювання.

Найбільш успішні транзитивні економіки активно впроваджують досвід ряду провідних індустріально розвинутих країн щодо проведення цілеспрямованої політики з концентрації як національних, так і іноземних капіталовкладень відповідно до пріоритетних науково-технічних напрямків розвитку, Найбільш характерний приклад цьому - розвиток мережі технопарків, що дає змогу поглиблювати сферу виробництва на нові технологічні цикли, формувати потужніший експортний потенціал, поліпшувати умови потенціальної участі в системі міжнародного поділу праці.

Залучаючи інвестиції до економіки України, слід брати до уваги, що загальний успіх цієї справи залежить від того, наскільки вдасться забезпечити механізм гарантування прав та законних інтересів інвесторів, а також їх захист.

Гарантії прав та законних інтересів інвесторів - це система господарсько-правових засобів, спрямованих на створення спеціальних можливостей реалізації та захисту прав та законних інтересів інвесторів з метою компенсації певних інвестиційних ризиків.

Частина 1 ст. 397 ГК, а також розділ II Закону України «Про режим іноземного інвестування» встановлюють такі гарантії для іноземних інвесторів:

· гарантії у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції;

· гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб;

· компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам;

· гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності;

· гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій;

· інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності.

В основу гарантій у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції покладений принцип захисту легітимних очікувань інвесторів від наступних та розумно не передбачуваних змін законодавства. Цей принцип знайшов відображення в Указі Президента України від 2 лютого 2001р. № 108/2001 «Про додаткові заходи щодо збільшення інвестицій в економіку України», який вказує на недопущення внесення проектів та видання нормативно-правових актів з питань інвестиційної діяльності, які можуть призвести до погіршення умов здійснення інвестиційної діяльності, звуження змісту та обсягу визначених законами прав інвесторів [43].

Частина 1 ст. 8 Закону «Про режим іноземного інвестування» встановлює, що якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II Закону «Про режим іноземного інвестування» , то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі [18].