Експорт та імпорт капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Експорт та імпорт капіталу

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ ЯК ФОРМА МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

1.1 Сутність та роль експорту та імпорту капіталу в економічній системі держави

1.2 Регулювання імпорту та експорту капіталу в Україні

РОЗДІЛ ІІ. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛІВ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

2.1 Класифікація форм експорту та імпорту капіталів

2.2 Розподіл міжнародних інвестицій у сучасному світовому господарстві

РОЗДІЛ ІІІ. ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ В УКРАЇНІ

3.1 Перспективи економічного і соціального розвитку України в 2011-2013 роках

3.2 Пропозиції щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Кожна країна володіє певними інвестиційними ресурсами, що склада­ються з її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси можуть використовуватися як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування. напрямком руху інвестиційних ресурсів пов'язані поняття «експорт капіталу» та «чистий приплив капіталу». Головною метою експорт капіталу е одержання вигід від його розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу це різниця між обсягом надходжень грошових коштів з-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивезення капіталу у формах позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів.

На рівні окремих країн розрізняють експорт (імпорт) приватного та державного капіталів. Основу міжнародного руху підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому.

Вихід із глибокої соціально-економічної кризи неможливий без кардинального збільшення інвестицій у реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залучення інвестиційних ресурсів, що забезпечить економічне зростання, є однією з ключових проблем сучасного етапу економічного розвитку України. Саме тому тему курсової роботи вважаємо актуальною.

Мета і завдання дослідження. Головною метою роботи є комплексне теоретичне та практичне дослідження питань експорту та імпорту капіталу та впливу міграційних процесів на інвестиційний клімат України.

Для досягнення поставленої мети намічено вирішити наступні завдання:

- узагальнити наукове визначення міжнародного руху капіталів як форми міжнародних економічних відносин;

- розглянути правове регулювання експорту та імпорту капіталу в Україні;

- дослідити міжнародний рух капіталів та інвестицій;

- проаналізувати розподіл міжнародних інвестицій в сучасному світовому господарстві;

- зробити висновки стосовно формування інвестиційної стратегії в Україні;

- визначити аспекти позитивного та негативного впливу іноземних інвестицій на українську економіку.

Предметом даного дослідження є основні напрямки міжнародного руху капіталів, та умови що визначають функціонування інвестиційної діяльності.

Об'єктом дослідження є механізм руху міжнародного капіталу та інвестицій

Методологія і методика дослідження. Теоретичною основою і методичною базою дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних фахівців із проблем міжнародної економічної діяльності, закони України, а також інші офіційні документи і матеріали періодичної преси, присвячені дослідженню вказаних питань в їх критичному науковому осмисленні. При цьому використовувалися методи економічного і статистичного аналізу, порівняльний аналіз та ін.

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ ЯК ФОРМА МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

1.1 Сутність та роль експорту та імпорту капіталу в економічній системі держави

До основних форм міжнародних економічних відносин належать: міжнародна торгівля товарами і послугами; міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій; міжнародна міграція робочої сили; міжнародна кооперація виробництва та обмін у галузі науки і техніки; валютно-кредитні відносини.

Міжнародна торгівля -- торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівля послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці [9, с.13].

Міжнародний рух капіталів можна визначити як міжнародне переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх застосування.

Міжнародна міграція капіталу (експорт та імпорт) зумовлена зовнішніми та внутрішніми причинами. Одні з них викликають необхідність чи потребу його вивезення за кордон, а інші -- ввезення з-за кордону. Дослідження показують, що причини експорту та імпорту капіталу переважно перетинаються, хоча їхні остаточні ролі бувають різними. Мета залучення іноземного капіталу визначається пріоритетами, що встановлені програмами економічного розвитку країни.

В основі міжнародної міграції капіталу лежить бажання отримати більший прибуток, ніж у країні походження капіталу, або забезпечити високоефективну роботу національних підприємств. Тому основними причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:

Ш відносний надлишок капіталу на національних ринках, що перешкоджає високоприбутковому його використанню;

Ш попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірністю економічного розвитку держав;

Ш різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;

Ш інтернаціоналізацію виробництва;

Ш зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпечення сировиною своїх підприємств;

Ш відмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн, що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих виробництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб;

Ш бажання обійти тарифні та нетарифні бар?єри, які є у звичайному комерційному експорті;

Ш захист грошей від інфляції;

Ш технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших технологій;

Ш необхідність технічного переозброєння та модернізації національних підприємств.

Переважна більшість країн використовують зарубіжні інвестиції для індустріалізації, підвищення наукомісткості виробництва та зайнятості населення. Країни -- експортери капіталу за рахунок цього збільшують свою економічну могутність.

Показники вивезення капіталу характеризують рівень економічного розвитку країни. До них належать:

а) обсяг зарубіжних інвестицій даної країни та його співвідношення з національним багатством країни;

б) співвідношення обсягу зарубіжних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території;

в) зовнішній борг країни і його співвідношення з її ВВП/ВНП.

Міжнародний рух капіталів можна звести до трьох видів:

1) експорт (імпорт) підприємницького капіталу;

2) експорт (імпорт) позичкового капіталу;

3) міжнародна допомога.

Експорт підприємницького капіталу -- це закордонні довгострокові інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі у капіталі. Він має дві форми: прямі і портфельні закордонні (якщо стосується імпорту капіталу, то іноземні) інвестиції [15, с.10].

Прямі інвестиції - це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід.

Портфельні інвестиції - це капіталовкладення в закордонні підприємства, які приносять інвесторові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами. Інколи портфельні інвестиції розглядають як капіталовкладення в іноземні цінні папери з метою отримання доходу, але щодо підприємницького капіталу, то це стосується тільки пайових цінних паперів.

Експорт позичкового капіталу належить до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.

Міжнародні кредитні відносини - це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, враховуючи наростання процентів. Міжнародний кредит можна визначити як позику у грошовій чи товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику з іншої країни на умовах терміновості, повернення і сплати процентів.

Міжнародний кредит має 3 субформи:

I. пільговий кредит, тобто кредит з певними пільгами щодо терміновості, величини та форми сплати процентів;

II. звичайний закордонний кредит, тобто позика усталеного гину, що надається за кордон тамтешньому суб'єктові на умовах повернення та платності;

III. портфельні інвестиції, але лише у частині капіталовкладень у боргові цінні папери.

Ще однією формою експорту капіталу можна назвати міжнародну економічну допомогу - надання капіталу в грошовій і товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення, тобто невідшкодування.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

1. фінансова допомога -- це надання коштів у вигляді безкоштовного кредиту чи безвідшкодовного фінансування суб'єктами одних країн суб'єктів інших країн для здійснення певних соціально-економічних програм і технічних проектів;

2. матеріальна допомога - безплатна передача суб'єктами одних країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення суб'єктам інших країн.

Водночас капітал, що експортується, за приналежністю ділиться на державний і приватний. Приватний капітал експортується частіше у формі підприємницькій і позичковій, дуже рідко - у формі матеріальної допомоги. Державний капітал має дещо іншу тенденцію. Його експорт здійснюється у формі позик центральним банкам або урядам інших країн під їхні гарантії.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:

I. прагнення контролювати діяльність підприємства, контролювати частину місцевого ринку;

II. отримання підприємницького прибутку;

III. отримання процентів на позичковий капітал;

IV. прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

Якщо подивитись на рух капіталів з позиції приймаючої сторони, тобто розглянути іноземні інвестиції, то можна побачити як позитивні (корисні) риси цього процесу, так і негативні (шкідливі) [20, с.11].

Корисність від імпорту капіталу:

1. отримання нових технологій при порівняно низьких витратах;

2. порівняно швидкий розвиток виробництва;

3. - спрощене здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

4. розширення експорту;

5. підвищення рівня кваліфікації працівників

6. розвиток сфери послуг

7. нові робочі місця

8. поповнення національного бюджету;

9. набуття іноземного досвіду в господарюванні.

Негативні риси імпорту капіталу:

1) можливе вивезення сировини;

2) іноземне втручання у національну банківську справу, особливо це стосується країн, що розвиваються;

3) конкуренція з місцевими виробниками може стати причиною згортання деяких видів національної промислової діяльності;

4) захоплення іноземним капіталом основних сфер приймаючої економіки країни, що може призвести до однобічного розвитку національної економіки;

5) втрати контролю над частиною національного ринку з боку національних виробників;

6) вивезення-прибутків з країни (це може здійснюватись і в прихованому вигляді, а саме: за рахунок підвищення частки витрат на сировину і засоби виробництва, що використовуються іноземною фірмою, не виправдано знижуючи тим частку прибутку у виручених коштах).

1.2 Регулювання імпорту та експорту капіталу в Україні

Стаття 30 Закон України Про Національний банк України" встановлює, що Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу. Таким чином, об'єктом правового регулювання цих відносин є експорт та імпорт, тобто рух товару та капіталів.

Основними інструментами Національного банку України щодо контролю за цими операціями є видання індивідуальних ліцензій та реєстрація кредитів.

Регулювання імпорту більш обмежене порівняно із регулюванням експорту. Інвестиції в Україну не потребують індивідуальних ліцензій. Іншою формою імпортних операцій із руху капіталу є кредитування в іноземній валюті. Реєстрація таких кредитів була введена Указом Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» [4,19], а врегульовані у Положенні Національного банку України [19]. Всі договори про кредити в іноземній валюті, отримані резидентами, підлягають контролю шляхом реєстрації в Національному банку України (з видачею відповідного реєстраційного свідоцтва) протягом семи робочих днів з дати надходження необхідних для реєстрації документів. Уповноважені банки здійснюють обслуговування операцій за договорами на підставі реєстраційних свідоцтв. Отримання реєстраційного свідоцтва мусить бути здійснене ще до здійснення кредитної операції. В разі одержання кредиту без реєстрації резидент сплачує фінансові санкції - штраф у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики з подальшою обов'язковою реєстрацією договору. Цей порядок не поширюється на відносини, що виникають у зв'язку із залученням іноземних кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України.

Значно більш широке коло відносин охоплює регулювання експорту, оскільки воно стосується, перш за все, резидентів - суб'єктів господарської діяльності України. Сюди відносяться інвестиції українських резидентів за кордон, кредитування іноземних суб'єктів, відкриття українськими резидентами валютних рахунків за кордоном. Щодо всіх цих операцій мають видаватися індивідуальні ліцензії Національного банку України. Зокрема, порядок отримання таких ліцензій передбачено в Інструкції Національного банку України про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями [19]. З точки зору грошово-кредитної політики основним у них є вимоги, які ставить НБУ до отримувачів ліцензій. Інструкцією передбачено, що ліцензії за експортною, імпортною та лізинговою операцією надаються виключно центральним апаратом НБУ. Для їх отримання резидент повинен подати до НБУ відповідні документи, а в деяких випадках для отримання індивідуальної ліцензії в ряді випадків вимагається висновок органів по боротьбі з організованою злочинністю (СБУ та інші правоохоронні органи).

Документом, в якому відображаються експортно-імпортні операції і весь товарообмін по зовнішньоекономічних операціях, є платіжний баланс, який являє собою співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс включає рух капіталів: інвестиції та кредити [4].

Складання, аналіз і прогнозування платіжного балансу є прерогативою НБУ, який використовує методику МВФ. Складається платіжний баланс на основі таких принципів: а) до платіжного балансу заносяться лише економічні трансакції між вітчизняними та зарубіжними суб'єктами; б) розрізняються статті дебету і кредиту; в) платіжний баланс є документом подвійного запису, оскільки більшість операцій відбуваються в еквівалентному обміні економічними цінностями [22, с. 171]. Платіжний баланс складається із двох великих розділів - балансу поточних операцій (це є операції з товарами, роботами, послугами та поточні трансферти) і балансу операцій з капіталом та фінансових операцій (здебільшого це інвестиційні операції).

Складовими частинами балансу поточних операцій є торговельний баланс, баланс послуг, баланс доходів від закордонних інвестицій та платежів за ними, баланс поточних трансфертів (односторонніх переказів). До складу операцій з капіталом та фінансових операцій входять капітальні трансферти, прямі, портфельні та інші інвестиції. Третій розділ платіжного балансу складають резервні активи (валюта та депозити, депозитна позиція в МВФ, золото та ін.). Таким чином, платіжний баланс є аналітичним документом для оцінки зовнішньоекономічних відносин України.

Одним із актуальних питань регулювання експорту та імпорту капіталів є вдосконалення форм управління ним. Рух України до Ради Європи має супроводжуватись лібералізацією руху капіталів, оскільки вільний економічний обмін є одним із принципів Європейського співтовариства. Але це не означає згортання системи контролю за рухом капіталів - вона лише має бути модифікована і збережена.

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛІВ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

2.1 Класифікація форм експорту та імпорту капіталів

Світовий ринок позичкових капіталів -- система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.

Світовий грошовий ринок -- надання короткострокових позик переважно для обслуговування міжнародної торгівлі, і виступає у вигляді грошей (депозитів).

Світовий ринок капіталів -- надання тривалих позик, фінансування капіталовкладень.

1. Кредитний ринок,

2. Ринок цінних паперів

3. Ринок євровалют

4. Євроринок

Інституціональна структура світового ринку позичкових капіталів:

1. Вкладники - населення планети, офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.

2. Посередники (акумулятори і постачальники капіталу) - транснаціональні банки фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.

3. Споживачі(позичальники) -- ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.

Географічна структура світового ринку позичкових капіталів -- відображає рух капіталів між країнами, групами країн та регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні передумови формування фінансових центрів:

Ш Високий рівень економічного розвитку країни.

Ш Активна участь у МЕВ.

Ш Розвинений національний ринок капіталів.

Ш Ліберальне валютне і податкове законодавство.

Ш Відносна політична стабільність.

Провідними фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих, Фракфурт-на-Майні; нові фінансові центри: Бахрейн, Панама, Гонконг, Сінгапур.

Ядром світового ринку капіталів є Євроринок -- це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах(валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження). Обсяг позичкових капіталів Євроринку в 2010 р. складав 7-8трл $, а загальний обсяг світового ринку позичкових капіталів складав 10трл $ [43].

Функції світового ринку позичкових капіталів:

1. Акумуляція капіталу.

2. Перерозподіл капіталу.

3. Стабільність світового господарства.

4. Забезпечення прибутку від кредитних операцій.

Міжнародний кредит -- це позика в грошовій або товарній формі, яку надає кредитор однієї країни позичальнику іншої країни на умовах строковості, повернення і платності.

Класифікація кредитів різноманітна:

1. За призначенням:

а). комерційні кредити -- це кредити, що надаються для закупівлі певних товарів або оплати необхідних послуг.

б). фінансові кредити -- це кредити, які можуть використовуватися позичальниками на довільні цілі(інвестиції, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію.)

2. За джерелами кредитування:

а). внутрішні -- це кредити, які надаються суб'єктами однієї країни один одному для здійснення ЗЕД.

б). зовнішні -- це кредити іноземних позичальників національним суб'єктам для здійснення ЗЕД.

3. Суб'єктами кредитування:

а) приватні кредити -- це кредити приватних фізичних та юридичних осіб.

б)державні кредити -- це міжнародні кредити, що надаються урядовими установами від імені держави.

в)кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.

г)змішані кредити -- це міжнародні кредити, що надаються під одну програму різними кредиторами.

4. За формою надання:

а). товарні кредити -- це переважно комерційні кредити, для закупівлі певних видів товарів чи послуг.

б). валютні кредити -- це грошові фінансові кредити.

5. За формою забезпечення:

а). забезпечений кредит -- це кредит, що забезпечується нерухомістю, товарами, цінними паперами, як заставою.

б). бланковий кредит -- це міжнародний кредит, який надається під зобов'язання боржника сплатити його і під соло-вексель з одним підписом позичальника.

6. За терміном дії:

а)короткострокові кредити - до 1 року.

б)середньострокові кредити - від 1-5 років.

в)довгострокові кредити - зверх 5-7 років.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. У той же час він може приводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платіжну спроможність позичальників за рахунок сплати величезних процентів за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Міжнародні інвестиції - це довгострокове вкладення міжнародного капіталу в економіку країни у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі.

В залежності від ступеню реального здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств інвестиції мають дві форми:

1). Прямі закордонні інвестиції-це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід. Прямий контроль за діяльністю підприємства забезпечує іноземному інвестору володіння як 100% акціонерного капіталу так і володіння контрольним пакетом акцій (не менше 25% акціонерного капіталу, а в американських фірмах не менше 10% ) [39, с.13].

2). Портфельні закордонні інвестиції-це капіталовкладення в закордонні підприємства, які приносять інвесторові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами.

Інвестування має велике значення для обох країн: експортери капіталу отримують прибуток, який вивозять з країни, або використовують для інвестицій на місці. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела коштів і технологій національних інтересах.

В останні роки екс-соціалістичні країни стали заохочувати прямі іноземні інвестиції, бо саме вони суттєво впливають на трансформацію економіки країн, у яких відбувається перехід до ринкових відносин, становлять реальний шлях використання та впровадження сучасної техніки та методів управління.

Види інвестицій:

1). Реальні інвестиції-це вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва та предмети споживання.

2). Фінансові інвестиції-це вкладення капіталу у цінні папери, а також вміщення капіталу в банки.

3). Інтелектуальні інвестиції-це інвестиції, що передбачають купівлю патентів, ліцензій, ноу-хау, підготовку та перепідготовку персоналу.

У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі попадає в зростаючу залежність від економіки інших країн. . Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном. вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.

Вивіз капіталу здійснюється в першу чергу в економічно слабко розвинуті країни, тому що в результаті недостачі власних капіталів, низьких цін на землю і сировину, низького рівня заробітної плати робітників норма прибутку там значно вище, ніж у країнах розвитого капіталізму.

2.2 Розподіл міжнародних інвестицій у сучасному світовому господарстві

Величина функціонуючих за рубежем іноземного капіталу достатньо велика. Щорічно міжнародний рух капіталу оцінюється приблизно 0,7-1,2 трлн. дол., у т.ч. прямих інвестицій - близько 0,13-0,24 трлн., портфельних - 0,12-0,67 трлн.дол. Тільки обсяг накопичених у світі прямих інвестицій складає близько 3 трлн.$. Т.о. картина сучасного міжнародного економічного життя створюється насамперед тими компаніями, що не тільки активно торгують із закордонними країнами, але й активно інвестують там. Це надійний спосіб проникнення і розширення присутності їх на зовнішньому ринку. Компанії США і Японії реалізовують у такий спосіб відповідно мінімум половину і чверть усієї продаваної ними за рубежем продукції [26].

Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах:

1. Динаміка експорту капіталу традиційно випереджає динамікові експорту товарів (в останні роки більш ніж у 2 рази).

2. У загальному обсязі вивозу капіталу підвищується роль і частка вивозу державного капіталу (близько 25%). Серед загального обсягу експортованого капіталу в країни, що розвиваються, 90% є державним капіталом, а в країни Східної Європи і СНД - 35% (при цьому у виді пільгових кредитів - 35%, безпроцентних кредитів - 65%).

3. Більш 50% мігруючого капіталу у світовому господарстві належить приватним суб'єктам (корпораціям, ТНК, банкам, інвестиційним, пенсійним, страховим фондам і ін.). В останні десятиліття відзначається тенденція скорочення частки банків з 50 до 25% і одночасний ріст частки капіталів ТНК. Ростуть обсяги приватного капіталу мігруючого між промислово розвитими країнами (близько 75%).

4. Збільшення частки прямих інвестицій у загальному обсязі приватного і державного капіталу (у 90-і роки близько 33 %).

5. Частка портфельних інвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій - 35-40%.

6. Частка міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій у міжнародній міграції капіталів складає близько 12% і має найбільш швидкі темпи росту.

7. Росте число інтернаціональних злиттів і придбань фірм (близько 79% сукупного обсягу прямих закордонних інвестицій).

8. Відзначається зрушення в галузевій структурі іноземних інвестицій від обробної промисловості і торгівлі до інвестицій у наукомісткі галузі і сферу послуг (більш 55%) [26].

9. Створюється система міжнародного регулювання закордонним інвестуванням. Країни члени ОЕСР у 1979 р. прийняли «Декларацію про міжнародні капіталовкладення і багатонаціональні підприємства», де рекомендується надавати інвесторам режим «не менш сприятливий, чим той, котрий надається в аналогічних випадках місцевим підприємствам». У 1992 р. Група Світового банку розробила «Рекомендації з режиму для іноземних прямих інвестицій», де головною умовою сприятливого інвестиційного клімату названий однаковий режим для інвесторів в однакових обставинах в умовах вільної конкуренції. У 1994 р. членами Організації Тихоокеанського Співробітництва прийнятий «Добровільний кодекс прямих іноземних інвестицій», а ООН прийнятий «Міжнародний кодекс поводження ТНК» і т.д.

10. Відбувається зміна географічних напрямків іноземних інвестицій:

Ш переважає міграція підприємницького капіталу між промислово розвитими країнами, особливо між країнами «тріади» (США, Японія, Західна Європа) і між країнами Західної Європи. Основні експортери капіталу - США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Швейцарія. Але промислово розвиті країни є і головними імпортерами закордонних ресурсів (85-87% усього світового імпорту позикових засобів із зовнішніх фінансових ринків і близько 60% світового імпорту прямих закордонних інвестицій);

Ш збільшується експорт підприємницького капіталу з промислово розвитих країн у що розвиваються, але тільки в 18 нових індустріальних країн ЮВА (57,1%) і Латинської Америки (34,4%).

Ш збільшується обсяг іноземних інвестицій між країнами, що розвиваються;

Ш спостерігається повільний ріст іноземних інвестицій у країни з перехідною економікою.

За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЭСР) на розвиті країни приходиться близько 90% вивозу і близько 80% увозу світового щорічного обсягу прямих інвестицій. Т.ч. рух прямих інвестицій йде насамперед між розвитими країнами.

Після закінчення II світової війни закордонні інвестиції здійснювалися в основному підприємствами США. Поступово протягом 70-х і особливо 80-х рр. на зміну їм прийшли європейські, а потім і японські компанії. Японія з початку 80-х років став самим великим інвестором за кордоном, хоча сама вона приймає дуже мало іноземних інвестицій. Більш половини потоку іноземних інвестицій Європи складають інвестиції усередині самої Європи. Країни "третього світу" у міру поліпшення політичної обстановки або міжнародних механізмів захисту від некомерційних ризиків знову стають привабливим місцем розміщення іноземних інвестицій.

Значення країн, що розвиваються, з ринковою економікою і країн з перехідною економікою в міжнародному русі прямих інвестицій невелике, хоча і зростає. Так, що розвиваються країни за 1997 р. залучено 84 млрд. і вивезли 33 млрд. дол. прямих інвестицій (у 1987р.- 14 млрд. і 3 млрд.). Вся Східна Європа - у тому ж році залучила тільки 6 млрд. дол. прямих інвестицій, хоча і це був помітний ріст.

Особливо швидко росте щорічний приплив прямих інвестицій у Китай - 4 млрд. дол. у 1999р., 11 млрд. у 2002р., 26 млрд. у 2003р. і 35 млрд. у 2004р., останні роки - більш 40 млрд. дол. у рік [31, с.43].

Основна частина прямих інвестицій розміщена в обробній промисловості. Падає частка вкладень у видобувну промисловість, росте частка вкладень у сферу послуг, включаючи транспорт і торгівлю.

Аналізуючи існуючі тенденції руху капіталу, можна дійти висновку, що при наявних темпах вивозу підприємницького капіталу вартість нагромаджених у всьому світі прямих закордонних інвестицій може скласти до 2010р. - від 20 до 28,6 трлн., а до 2015 р. - від 40 до 60 трлн. доларів. У більш довготривалій перспективі, глобальні потоки повинні збільшитися і повернутися до зростаючого тренду. Перспективи майбутнього зростання залежать від факторів на макро-, мікро- та інституційному рівнях [43].

Різке зростання цін на глобальних ринках цінних паперів, яке почалося на початку 2003 року, тривало впродовж більшості періоду з 2006-го по 2007 рік, незважаючи на два гострі падіння курсів акцій у травні-червні 2006 року і в кінці лютого-травні 2007 року.

Таблиця 2.1. Середньорічні темпи приросту прямих закордонних інвестицій (%)

	1981-1995	1996-2000	2001-2005	2006-2010	2011-2015
Розвинені країни	11,7	14,0	14,5	15,0	15,0
Країни, що розвиваються	25,7	26,0	23,0	20,0	18,0
Світ в цілому	11,7	15,0	15,5	15,8	15,6

Упродовж трьох років поспіль акції в розвинених європейських країнах показували кращі результати, ніж акції на інших ринках розвинених країн, зі збільшенням індексів до 19% в період з кінця березня 2006 року до середини травня 2007 року, випереджаючи темпи зростання акцій в Америці та Японії на 17% і 2%.

Глобальні фондові ринки зазнали значних втрат у травні-червні 2006-го року і лютому-березні 2007-го року, з падінням глобального індексу MSCI на 13% і 7%, відповідно. Різке падіння курсів акцій в середині 2006-го року було більше спричинене послабленням схильності інвесторів до ризику, ніж переоцінкою основних принципів; в результаті, курси акцій країн, що розвиваються, пережили найістотніше падіння до 26%.

Однією з найважливіших подій на світовому фондовому ринку наприкінці 2007-го року стало повідомлення про те, що Китай уперше пообіцяв дозволити закордонним компаніям випускати й продавати акції й облігації в місцевій валюті. Таким чином, китайська влада частково пішла на поступки США, які очікують від Китаю лібералізації фінансових ринків. Багато західних компаній хотіли б зробити розміщення своїх акцій на китайському ринку, оскільки в 2007 році він показав найкраще зростання серед усіх фондових ринків світу. З іншого боку, це дозволить китайцям купувати акції світових компаній. Раніше про намір розмістити свої акції в Шанхаї як тільки це стане можливо повідомляв банк HSBC. Він уже інвестував в економіку Китаю більше п'яти мільярдів доларів. Крім того, лістинг можуть провести такі компанії як Coca-Cola і Siemens, які також влили в китайську економіку не один мільярд євро, відзначають експерти. Зараз китайський фондовий ринок є дуже закритим для закордонних інвестицій. Іноземним банкам заборонено організовувати продаж акцій на місцевих біржах. Очікується, що ця заборона незабаром буде знята за умови, що закордонний банк відкриватиме з китайським партнером спільне підприємство.

Скорегувала наміри та тенденції цьогорічна ситуація на світових фінансових ринках, яку відомий мільярдер Дж Сорос охарактеризував кризою, якої не було з часів Другої світової війни і пов'язана вона з можливою рецесією у США. А аналітик із MF Global Едвард Майєр називає ситуацію, що склалася катастрофою, оскільки „ослаблення американської економіки розповсюджується всюди, і від неї не можна сховатися навіть за урядовими облігаціями". І найбільш важко на негаразди американського іпотечного ринку відреагував азійський регіон. Основні фондові ринки в Азії від Токіо до Сіднея впали 22 січня 2008 року на 4-8%, відобразивши паніку інвесторів, спричинену страхом можливого негативного впливу рецесії в США на розвиток світової економіки. В цих умовах азійські інвестори, побоюючись затяжного "ведмежого" ринку зменшують операції з акціями, активізувавшись на більш безпечних, з їхньої точки зору, урядових облігаціях. Як зазначає Reuters, в першу чергу увага інвесторів буде прикована до звіту Bank of America. І все залежатиме від того, чи повідомить він про додаткові списання, пов'язані з іпотечною кризою, чи ні.

Аналітики вважають, що паніку серед азійських інвесторів загострила заява директора китайського банку China Merchants Bank Co про те, що прибуток китайських банків у цьому році може постраждати через іпотечну кризу в США. На його думку, такі відомості вказують на те, що навіть країни, що розвиваються не можуть уникнути негативного впливу погіршення міжнародної економіки.

Цьогорічні масштабні втрати провідних інвестиційних банків на ринку іпотечного кредитування США спричинили низку труднощів на світовому фінансовому ринку. За прогнозами фахівців американського банку Goldman Sachs ці труднощі збережуться до кінця 2008 року, оскільки провідні міжнародні інвестиційні інституції будуть змушені списати додатково 48 млрд. дол. в якості втрат з різних видів цінних паперів, прив'язаних до іпотечного ринку США. Ця масштабна криза викрила на поверхню усю вразливість, так званої епохи нерозмінних кредитних грошей і, звісно, звички американського суспільства жити у кредит, що нині уже перетворився на явище мультиплікованого кредиту.

Заслуговує уваги ще один висновок, який випливає із проведеного аналізу, що в Європі спостерігається ефект „доброчесного кола", в рамках якого прогрес у фінансовій інтеграції і покращені перспективи реальної економіки взаємопідсилюють один одного, а фінансові інновації призводять до зміни характеру посередництва. Поширились продукти у сфері похідних інструментів, структурованого фінансування та секюритизації, що дозволило розширити вибір варіантів співвідношення ризику і прибутку та виміряти розподіл ризиків. У країнах з розвиненою економікою банки все активніше впроваджують ці інновації, створюючи синергічний ефект між банківським і ринковим посередництвом.

У країнах з ринками, що формуються, в тому числі й Україні, очікується, що банки будуть як і раніше в основному займатися своїми традиційними посередницькими функціями, але консолідація в результаті приходу на ринок іноземних банків може за короткий час призвести до впровадження нових продуктів і в цих країнах. Окрім того, спостерігається переміщення капіталу з більш багатих країн у більш бідні. Конвергенція в країнах Європи відбувається на тлі зростаючої фінансової глобалізації. Остання, в свою чергу створила можливості для диверсифікації і розподілу ризиків, що підтверджує зростаючу роль фінансів у процесі конвергенції. Ступінь фінансової глобалізації, вимірюваний співвідношенням сукупних зовнішніх активів і зобов'язань до ВВП, досяг високого рівня у багатьох європейських країнах з ринками, що формуються. Найбільша частка іноземних активів і зобов'язань у ВВП спостерігається в Естонії (2,62%), найменша у Білорусії (0,35%), в Україні і Румунії цей показник дорівнює 0,99%, дещо вищий він у Польщі і Туреччині, а в Росії більше - 1,4% [26].

Дещо відмінною є ситуація із часткою активів іноземних банків, оскільки, безумовно значна присутність іноземних банків підвищує доступність кредитів і сприяє фінансовому розвитку і реформуванню у більш широкому сенсі; підтримка з боку добре капіталізованих материнських банків знижує шанси потрапляння банків під вплив національних (місцевих) фінансових установ, що забезпечує певний рівень стабільності, однак не слід забувати, що концентрована присутність великої кількості міжнародних учасників і подібний характер їх діяльності визначають схильність країн з ринками, що формуються до ризиків, які мають ланцюговий характер і пов'язані із зверненням до одних і тих самих кредиторів - так звана ланцюгова реакція іноземних банків, яка може створити додаткові проблеми фінансовому сектору. Незважаючи на це, майже усі країни з ринками, що формуються, які стали членами ЄС різко збільшили присутність іноземних банків за період з 2008 по 2010 рік. За винятком Словенії, яка у цій ситуації поводилась обережно, а у Македонії і Латвії навіть скоротилась частка активів іноземних банків. Щодо країн з ринками, що формуються та не є членами ЄС - України і Росії, то дії цих країн протилежні, зокрема в Україні за цей же період майже подвоїлась частка активів іноземних банків, а в Росії майже на чверть зменшилась.

Щоб уникнути небажаних наслідків різношвидкісного розвитку фінансової конвергенції і швидкого поглиблення фінансового ринку на тлі значної невизначеності щодо правильного швидкісного режиму, регуляторні органи різних країн приймають низку попереджуючих заходів щодо усунення (нейтралізації) вразливих місць, зокрема:

Ш жорсткіша макроекономічна політика: країни Балтії - суворіша бюджетно-податкова політика з метою послаблення існуючого тиску з боку попиту або недопущення його посилення; Латвія - усунення фіскальних стимулів, які сприяють буму в секторі не зовнішньоторгових товарів; Україна - посилення грошово-кредитної політики; Болгарія - підвищення норми обов'язкових резервів;

Ш підвищення пруденційних стандартів: заходи у сфері пруденційного регулювання, спрямовані на усунення викривлень у банківському кредитуванні, пов'язані, наприклад, з ризиковим розподілом по секторах, нехеджованих валютних запозиченнях, необачною поведінкою банків у сфері фінансування чи завищеними цінами на нерухомість; певні вимоги щодо мінімального розміру капіталу для конкретних банків і, при необхідності, їх підвищення; впровадження перспективного нагляду, що ґрунтується на оцінці ризиків (прикладом є Болгарія, Латвія, Румунія та Словаччина);

Ш покращення співробітництва і координування у сфері нагляду: гарантування дієвої реалізації заходів пруденційного регулювання і нагляду за рахунок забезпечення адекватних можливостей правозастосування, міжнародне співробітництво між органами нагляду країн походження і приймаючих країн, а також координація між органами нагляду за небанківськими фінансовими установами з метою недопущення можливості ухилення від закону (Естонія, Литва, Польща, Словаччина та Чехія).

Покращення розкриття інформації про ризики: сприяння більш широкому розкриттю інформації і поглибленню уявлень про ризики, зміцнення ринкової дисципліни банків (країни Балтії, Польща, Словаччина, Угорщина та Хорватія).

Принципово важливе значення має також досягнення та підтримка низького рівня інфляції, оскільки інфляційні очікування впливають на здатність уряду подовжувати криву доходності за межі надто короткострокового горизонту. Для України це дуже важливо, однак і нині є вельми складним, і не лише через внутрішні проблеми та катаклізми, але й ситуацію на світових ринках. Окрім того, розвиток ринку державних цінних паперів можна стимулювати за рахунок розширення бази інвесторів і введення системи первинних дилерів, як тільки буде розроблено чітку стратегію управління боргом і збільшено обсяг первинної емісії. Не менш важливим є також укріплення корпоративного управління, оскільки на нинішній день якість законодавства, яке визначає відповідальність ради директорів, права акціонерів, розкриття інформації і забезпечення прозорості, нижчі за міжнародні стандарти (рис. 3). Не завадило б усунути недоліки у сфері регулювання ринку цінних паперів і нагляду за його функціонуванням, а також у системі клірингів та розрахунків; модернізувати системи проведення операцій на ринку і реєстрації цінних паперів; з метою формування відповідних кон'юнктурних тенденцій сформувати еталон кривої доходності державних цінних паперів, що в свою чергу полегшило б процес ціноутворення на корпоративні цінні папери. Фахівці Міжнародного Валютного Фонду ставлять Україну як хороший конкретний приклад того, як покращення якості інституційного середовища і корпоративного управління може сприяти розвитку корпоративних фінансів.

У наш час важливим та актуальним питанням розвитку світового господарства є розвиток інвестиційної діяльності, залучення та використання іноземних інвестицій. Майже всі країни світу спрямовують свої зусилля на підвищення інвестиційної привабливості іноземних інвестицій та збільшення їх обсягів в національну економіку.

В умовах глобалізації національний економічний розвиток залежить від здатності ефективно використовувати не тільки традиційні, але інтернаціоналізовані ресурси і чинники виробництва постіндустріального суспільства. Це, у свою чергу, забезпечується за умов реалізації моделей відкритої економіки, адаптованих до внутрішніх особливостей та зовнішнього еволюційного середовища. Міжнародне інвестування відіграє при цьому провідну роль. Воно формує канали передачі фінансових і матеріальних ресурсів, науково-технологічних і організаційно-економічних інновацій на новітній інформаційній основі [14, с.69].

За оцінками провідних спеціалістів Європи, підприємницький ризик інвестицій в країну становить 80 %. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій. Згідно з розрахунками у світовому потоці прямих інвестицій на економіку України припадає близько 1 %, або в середньому приблизно 5 дол. США на одну особу населення [14, с. 73].

За останні роки українська держава значно підвищила свою інвестиційну активність. Свідченням цього є: підписання угоди про сприяння і взаємний захист інвестицій із понад 70 країнами світу, укладення більше ніж 50 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, ратифіковання Вашингтонської конвенції 1965 року про порядок вирішення інвестиційних суперечок між державами та іноземними суб'єктами господарювання, вступ України у 2008 р. у СОТ.

Завдяки вжитим заходам приріст іноземних інвестицій в Україну, починаючи з 2005 р., становив понад 20 %. Однак світова фінансова криза, яка почалась у 2008 р., зруйнувала надії вітчизняних підприємців на отримання фінансових надходжень з-за кордону. На думку світових фінансових експертів, криза є довгостроковою, тому розвиток інвестиційної діяльності в Україні буде проблематичним. Хоча, як видно зі статистичних даних , іноземні інвестиції в економіку України не припиняли надходити [11, с. 69-70].

Протягом 2010 року іноземні інвестори вклали в економіку України 44708,0 млн. дол. США. За даними Державного комітету статистики України до основних країн- інвесторів, на які припадає більш ніж 10 % загального обсягу прямих інвестицій належать: Кіпр - 9914,6 млн. дол. США (22,2 % загального обсягу), Німеччина - 7076,9 млн. дол. США ( 15,8%), Нідерланди - 4707,8 млн. дол. США (10,5 %) [15].

Основними напрямами вкладання іноземних інвестицій є промисловість, де зосереджено 8873,4 млн. дол. (23,0% загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної - 7618,6 млн. дол. та добувної - 1102,9 млн. дол. , у фінансових установах акумульовано 8106,1 млн. дол. (21,0%) прямих інвестицій [26]. Чистий приріст прямих іноземних інвестицій в Україну у першому півріччі 2011 року склав 2,452 млрд. доларів, що в 4,9 разу перевищує цей показник за перше півріччя 2010 року. За даними Держстату, протягом січня-червня 2011 року іноземні інвестори вклали в економіку України 2,788 прямих інвестицій, що на 56,4% більше показника за аналогічний період 2010 року. Одночасно капітал інвесторів зменшився на 0,447 млрд. доларів, що на 16,3% менше показника першого півріччя 2010 року. Згідно із даними експертів, поліпшення результатів у 2011 році частково пов'язане зі зміцненням курсів більшості валют до долара, тоді як у першому півріччі 2010 року долар, навпаки, зміцнювався, особливо по відношенню до євро. Загальний обсяг ПІІ в Україну станом на 1 липня 2011 року досяг 47,206 млрд. доларів, що на 5,5% перевищує їх значення на початок 2011 року і на 16,8% - показник річної давнини. З розрахунку на одну людину ПІІ вперше перевищили 1 тис. доларів і склали 1033,2 долара. Як повідомлялося, чистий приріст ПІІ в Україну в 2010 році склав 4,655 млрд. доларів, що на 4,9% вище цього показника за 2009 рік.

При цьому в першому кварталі приріст дорівнював 0,098 млрд. доларів, у другому - 0,398 млрд. доларів, у третьому - 2,051 млрд. доларів і у четвертому - 2,108 млрд. доларів. У першому кварталі 2011 року чистий приплив ПІІ в Україну дорівнював 0,829 млрд. доларів.

В Україні простежується нераціональний розподіл іноземних інвестицій між галузями економіки. Велика увага зосереджена на інвестування у переробну промисловість. Незважаючи на те, що Україна багата на природні ресурси на добувну промисловість спрямована незначна частка іноземних інвестицій.

В Україні існує ряд проблем, які перешкоджають ефективному залученню іноземних інвестицій: відсутність відповідного інвестиційного клімату; недосконалість ринкового механізму; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової та професійних кваліфікації підприємців; відсутність зацікавлених партнерів; нестача привабливих інвестиційних проектів; недосконалість податкової системи; відсутність дієвої системи страхування інвестицій; надвисокий рівень інфляції [43].

Отже, залучення іноземних інвестицій є важливим для економічного розвитку України. Правильний та раціональний розподіл іноземних інвестицій між галузями народного господарства забезпечить економічний розвиток та підвищить авторитет нашої країни у світовому господарстві. Іноземні інвестиції потрібно спрямовувати не тільки на поточні потреби розвитку, а й враховувати майбутні перспективи, розвиток НТП, орієнтуватися на зміни, які відбуваються у світі, щоб вийти на міжнародний рівень розвитку. Вирішення проблем, які перешкоджають ефективному залученню іноземних інвестицій, сприятиме покращенню інвестиційного клімату країни та сприятиме покращенню її економічного становища.

РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ В УКРАЇНІ

3.1 Перспективи економічного і соціального розвитку України в 2011-2013 роках

Протягом 2011-2013 років очікується посткризове упорядкування вітчизняної фінансової та економічної системи на основі якісних структурних зрушень в економіці у напрямі посилення інвестиційної складової та подальшого впровадження інноваційної моделі розвитку економіки, а також удосконалення ринкових інститутів, поглиблення інтегрованості національної економіки у світову економіку. В умовах загострення конкурентної боротьби за ринки збуту проводитиметься робота із зменшення ресурсозатратності виробництва шляхом використання енергозберігаючих технологій, обладнання і матеріалів та впровадження інвестиційних проектів інноваційного спрямування.

Державна політика спрямовуватиметься на створення умов для посткризового розвитку України, зняття інфраструктурних обмежень розвитку, підвищення технологічного рівня промисловості, створення сучасного агропромислового комплексу, продовження інтеграції у світовий простір. Ці заходи сприятимуть усуненню впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальному розвитку національної економіки. У результаті передбачається відновлення та закріплення позитивних тенденцій щодо темпів зростання реального ВВП на рівні 6,4 відсотка в середньому за рік, що відповідає довгостроковому потенціалу розвитку економіки. У 2012 році темпи зростання реального ВВП будуть вищими за середні і становитимуть 7,2 відсотка, що пов'язано з додатковим підвищенням економічної активності у зв'язку з проведенням фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу [43]. Підготовка та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу забезпечить збільшення обсягу прямих іноземних інвестицій, спрямованих на модернізацію та розбудову об'єктів інфраструктури. Реалізовуватимуться інвестиційні проекти, пов'язані з розширенням транспортної інфраструктури, підвищенням безпеки руху, зростанням обсягів перевезень, що сприятиме становленню України як транзитної держави. Це забезпечить зростання обсягу іноземних інвестицій в Україну щороку в середньому на 11 млрд доларів США.

Протягом 2011-2013 років передбачається стабілізація ситуації у сфері зайнятості і закріплення позитивних тенденцій в міру розв'язання проблем, що виникли внаслідок світової кризи, та відновлення динамічного розвитку виробничої діяльності.

Прогнозується збереження мінімальної заробітної плати на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, зростання реальної заробітної плати темпами, що відповідатимуть реальним можливостям економіки -- підвищенню продуктивності праці.

З метою наближення якості життя громадян до європейських стандартів передбачається проведення подальшого реформування системи соціального та пенсійного страхування, удосконалення недержавного пенсійного забезпечення. Підвищенню якості продуктивності праці, якості робочої сили також сприятимуть здійснення заходів, спрямованих на поліпшення якості освітніх та медичних послуг, популяризацію здорового способу життя, розвиток фізичної культури та спорту, поліпшення екологічного стану довкілля.

Основна увага в період відновлення економіки після виходу з кризи приділятиметься стимулюванню становлення середнього класу як основи стабільності суспільства, що позитивно вплине на економічне зростання в цілому та на рівень життя населення.