Основні тенденції та проблеми податкової політики на сучасному етапі економічного розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Моніторинг нагромаджених у сфері державних фінансів суперечностей свідчить про те, що вітчизняна податкова політика не склалася як єдине ціле, у якому узгоджені всі функціональні елементи. Це і нестабільність правового регламентування податкових відносин, складність адміністрування податків та податкових платежів, порушення принципів економічної, соціальної справедливості та рівномірності податкового навантаження, незадовільне вирішення фіскальних завдань через перекоси як в галузевому, так і територіальному аспектах, негативний вплив політики в сфері оподаткування на стан національної економіки, низький рівень податкової дисципліни. Названі суперечливі тенденції, на нашу думку, породжені дією об'єктивних та суб'єктивних чинників. Сьогодні в Україні питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному контексті. Податкова політика України поєднала в собі принципи двох податкових систем, найбільш характерних для світової практики - європейської та американської. При цьому, якщо в європейській системі переважає обкладання обороту у формі податку на додану вартість, то в американській - прибутковий принцип оподаткування. Складність вітчизняної податкової політики визначена поєднанням обох зазначених систем з базовою метою - забезпечення максимального рівня податкових надходжень, як основної складової доходної частини бюджету.

Метою випускної кваліфікаційної роботи бакалавра є аналіз розвитку податкової політики та її дієвість і ефективність в умовах становлення ринкових відносин та розробка основних напрямків стратегії податкових реформ з одночасним окресленням вихідних принципів трансформації податкової політики в контексті забезпечення економічного зростання та інтеграції у Європейське співтовариство.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв'язання комплексу завдань:

· з'ясувати соціально-економічну природу податкової політики як складової інструментарію державного регулювання економіки;

· з'ясувати вихідні методологічні принципи стратегії і тактики податкової політики в контексті оптимального врахування інтересів держави, платників податків та громадян, які отримують оплачені через бюджет суспільні блага;

· виявити принципи та критерії ефективності та дієвості податкової політики;

· здійснити моніторинг функціонування системи оподаткування як практичного прояву чинної податкової політики в Україні і виявити проблеми гармонізації податкового законодавства;

· провести розгорнутий аналіз практики реалізації податкової політики через призму моніторингу функціонування податків на доходи і податків на споживання

· з критичних позицій оцінити стан державного податкового менеджменту, податкового адміністрування й управління оподаткуванням;

· обґрунтувати концепцію уніфікації податкової політики в контексті Європейської інтеграції;

· розробити податково-боргові стратегії фіскального регулювання транзитивної економіки;

· окреслити напрями трансформації податкової політики як засобу сприяння економічному зростанню і змоделювати на цій основі вектори реформування податкової політики.

Об'єктом дослідження є формування і практика реалізації податкової політики України з притаманними їй фіскально-регулюючими механізмами впливу на соціально-економічне життя суспільства.

Предметом дослідження є сукупність фінансових відносин, які виникають у процесі правового регламентування, організації справляння та адміністрування податків та податкових платежів і формування на цій основі централізованих грошових фондів держави.

Інформаційну базу дослідження складають нормативно-правові документи України, звітні дані Міністерства фінансів України, Держкомстату України, Державної податкової адміністрації України, дослідження та наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених із проблем державного управління, функціонування державних фінансів, фіскального забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Поняття податкової політики і основні напрямки її проведення

Держава для відображення інтересів суспільства в найбільш важливих галузях життєдіяльності розробляє та реалізує відповідну політику - економічну, військову, соціальну, міжнародну тощо. Одними з основних елементів системи державного регулювання є фінансові механізми, що безпосередньо ґрунтуються на фінансовій та відповідно податковій політиці держави.

Податкова політика являє собою діяльність органів державної влади і державного управління у сфері запровадження, правового регламентування та організації утримання податків і податкових платежів до централізованих державних фондів [58, c.307].

Податкова політика, що здійснюється нині в регулюванні економік країн світу характеризується перш за все рівнем участі держави в підтриманні макроекономічної стабільності. Не дивлячись на економічні, національні, політичні та інші особливості при визначені основних напрямів податкової політики будь-якої держави проявляється визначальна роль держави як активного учасника в процесі суспільного виробництва. Вирішення економічних, соціальних та інших завдань впливає на відповідні напрямки формування та здійснення податкової політики. Визначив задачі та цілі податкової політики, держава вибирає методи та інструменти її здійснення. Вибір того чи іншого інструментарію залежить від: економічної кон'юнктури, політичної ситуації, коротко та довгострокових планів соціально-економічного розвитку країни, національних традицій.

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях самостійного розвитку з метою побудови ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки. Це був період становлення податкової системи, в основу якої покладено класичну схему податків, характерну для країн з розвинутою ринковою економікою. Застосування такої класичної системи в умовах перехідного періоду України призвело до виникнення низки суттєвих проблем:

· збільшення кількості збиткових підприємств;

· зростання безробіття;

· ускладнення соціально-економічної ситуації в країні

Що зумовлено акцентом у податковій політиці саме на фіскальну функцію, а її регулююча та стимулююча роль фактично зведена нанівець.

Ефективна податкова політика повинна тримати курс на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед урядами розвинутих країн постають такі довгострокові цілі: економічно зростання. Максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення; і короткострокові: поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні відносно до внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності [30, c.47-50].

Виділяють три основні напрямки здійснюваної податкової політики, які використовуються на сучасному етапі розвитку економічно розвинених країн:

· Політика максимальних податків, при цьому підвищення податків не супроводжується зростанням державних доходів;

· Політика середнього рівня оподаткування;

· Політика, що передбачає високий рівень податків, але при значному рівні соціального захисту суспільства.

Забезпечення довгострокового інноваційно орієнтованого економічного зростання та якісної структурної перебудови національної економіки потребує зосередження навколо цього завдання усіх напрямів державної економічної політики. Відтак на даному етапі перебудова податкової політики повинна виходити насамперед з потреби максимізації регуляторної та стимулюючої функцій податків.

1.2 Становлення та розвиток податкової служби України

Будь-яка господарська та управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань. Як у процесі, так і після завершення такої роботи необхідно дати правильну оцінку фактично зробленому і досягнутому, виявити недопустимі відхилення від мети і пов'язані з цим негативні наслідки, віднайти нові, раніше невідомі можливості і резерви.

Функції органів державного фінансового контролю полягають у забезпеченні раціонального застосування державою методів регулювання економічних процесів, які в умовах існування різних форм і видів власності, вільного підприємництва, економічної самостійності виробників, ринку, ринкових відносин у системі всієї економіки є найбільш виправданими, динамічними і ефективними.

Серед контролюючих органів виконавчої влади центральне місце займають органи, які контролюють сплату податків і обов'язкових платежів.

Контролюючий орган - це державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу.

Склад контролюючих органів наведено на рис. 1.1).



Рис.1.1 Склад контролюючих органів

Податковий контроль - елемент фінансового контролю і податкового механізму, проводиться службовими особами податкових органів шляхом обліку платників податків і об'єктів, які підлягають оподаткуванню, документальних перевірок, опитування платників податків та інших осіб, перевірки даних обліку і звітності, обстеження приміщень і територій, де можуть знаходитись об'єкти, які підлягають оподаткуванню або використовуються для отримання доходу. Податковий контроль починається на стадії державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності у вигляді податкового обліку платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Сучасний рівень організації діяльності податкової системи України в значній мірі залежить від місця і ролі її керівного органу - Державної податкової адміністрації України в системі центральних органів виконавчої влади д.

Як і наша держава в цілому, система органів державної податкової служби України пройшла свій досить складний шлях становлення і розвитку: від управління по контролю за надходженням податкових платежів у складі Міністерства фінансів України до центрального органу виконавчої влади держави зі спеціальним статусом для здійснення державного управління в сфері податкових правовідносин.

24 грудня 1993 року прийнято Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Даним законом вперше було чітко визначено структуру органів державної податкової служби і вертикаль її підпорядкування. В основу цієї структури було покладено формування державних податкових інспекцій на трьох рівнях підпорядкування, а саме: Головна державна податкова інспекція - керівний орган Державної податкової служби, державні податкові інспекції на рівні областей, а також районні державні податкові інспекції. Вперше даним законом встановлювались права і повноваження цієї структури згідно з розмежуванням функціональної підпорядкованості, визначались види порушень податкового законодавства та міри відповідальності за них.

Завдання, що ставились перед цією державною структурою, ставали реально можливими для їх виконання. Але, в самому законі були протиріччя, які пізніше перетворились у суттєву перешкоду при виконанні завдань, що стали значно складнішими, ніж у попередніх періодах. Сутність недоліків цього закону полягала в тому, що встановивши правовий статус Головної державної податкової інспекції України як центрального органу державної виконавчої влади, визначивши функції, завдання, права та повноваження і забезпечивши фінансування з Державного бюджету України, керівний орган державної податкової служби був позбавлений правосуб'єктності і знаходився у підпорядкуванні Міністерства фінансів України. Тому Головна державна податкова інспекція не могла самостійно приймати рішення з вкрай важливих на той час питань, навіть при виконанні поставлених перед нею завдань.

Ще однією стратегічною помилкою була практика підміни дії чинних законів про податки шляхом перекладення (переведення) їх функцій на Закони України про Держбюджет України (така практика мала місце у 1993-1996 рр.).

Особливо відчутним став той факт, що дія законів про державний бюджет обмежена бюджетним періодом, який триває один рік, тоді як закони про податки не мають таких обмежень. Негативний вплив, крім того, мали факти запізнілого прийняття бюджетних законів, які приймалися в першому кварталі бюджетного року, а не у попередньому році.

Одночасно з розгортанням системи оподаткування, утворенням та закріпленням системи органів державної податкової служби на законодавчому рівні запроваджувався інститут відповідальності.

Необхідно відмітити, що державою вживались заходи з підвищення виконавчої дисципліни як серед платників податків, так і серед державних службовців, які виконували свої обов'язки в державних установах, що здійснювали контроль та управління процесами в сфері оподаткування.

З прийняттям та запровадженням в дію статті 148-2 Кримінального кодексу України встановлювалась кримінальна відповідальність платників податків за ухилення від оподаткування їх доходів і прибутків.

Законами України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХII "Про державну службу" та від 5 жовтня 1995 року № 356/95 "Про боротьбу з корупцією " запроваджувалась система заходів, направлених на підвищення виконавчої та службової дисципліни серед службових і посадових осіб органів державної податкової служби та інших державних установ, що мали відношення до галузі оподаткування. Ці заходи посилювались з прийняттям Закону від 2 жовтня 1996 року № 393/96 "Про звернення громадян ", коли кожен здобув право на оскарження дій або бездіяльності органів місцевої влади та державного управління, до яких відноситься державна податкова служба України.

Наступний етап розвитку податкової системи держави характеризується рядом заходів з виправлення попередніх помилок, допущених в сфері економіки, удосконаленню податкового законодавства, модернізації системи органів державної податкової служби та реформування податкової політики.

Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 1995 року були схвалені основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні.

До середини 1996 року Урядом був підготовлений пакет законопроектів з питань реформування податкової системи України, який мав наміри провести намічені заходи та ряд інших питань соціально-економічного розвитку держави. Але, запропоновані Урядом законопроекти Верховною Радою України не були розглянуті. Тому в такій ситуації, Урядом вживались радикальні заходи з поліпшення становища в сфері економіки та інших напрямах державного будівництва.

31 липня 1996 року Президентом України видано Указ № 621/96 "Про заходи щодо реформування податкової політики" з метою коригування податкової політики відповідно до основних напрямів економічних реформ в Україні, захисту інтересів вітчизняного товаровиробника, посилення податкової та платіжної дисципліни, забезпечення своєчасних надходжень до бюджету.

Зазначеним Указом вимагалось під час підготовки законопроектів з питань реформування податкової політики виходити з необхідності створення в Україні: стабільної податкової системи, зменшення рівня розміру податкових вилучень до 45 відсотків обсягів валового внутрішнього продукту, упорядкування стягнення податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати та несвоєчасну їх сплату, скасування авансової сплати податків та інше.

22 серпня 1996 року Указом Президента України № 760/965 " Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій " з метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, подальшого зміцнення виконавчої дисципліни працівників податкових органів на базі Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах, що ліквідувались, було утворено Державну податкову адміністрацію України та відповідні державні податкові адміністрації, які стали їх правонаступниками.

Одним із фактів, що вказував про наміри реформування податкової системи на той час, був процес прийняття, і особливо, запровадження в дію Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97 " Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про податок на додану вартість ". Нова редакція цього закону стосувалась кожного суб'єкта підприємницької діяльності і стала предметом дискусій та принципових підходів щодо введення його в дію. Майже до жовтня 1997 року не вдавалося прийняти його кінцеву редакцію. До першого варіанту законопроекту було внесено близько ста змін та доповнень. Це тому, що процедура запровадження нової редакції закону про податок на додану вартість носила характер маломасштабної податкової реформи.

Була проведена перереєстрація всіх юридичних осіб-платників податків та зупинена діяльність певної кількості сумнівних, а то й нелегальних підприємницьких структур, які змушені були тимчасово припинити свою діяльність і знятися з відповідного обліку. Таким чином, була проведена перереєстрація всіх юридичних осіб - платників податків (ПДВ).

Одночасно фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та всі інші громадяни зобов'язувались зареєструватися у територіальних органах державної податкової служби і отримати особистий ідентифікаційний номер (код),який у подальшому став обов'язковим для пред'явлення при оформленні на роботу та поданні звітності (декларації) про сукупний оподатковуваний доход за підсумками звітного року.

Такі заходи правового регулювання були суттєвими і відчутними. Внаслідок їх запровадження були створені можливості для найбільш об'єктивного обліку платників податків за їх видом діяльності, за галузями, за формами власності і організації підприємництва, за видами податкових платежів, за строками звітності та інше. Це дало змогу для формування єдиного банку даних на платників податків - юридичних осіб та запровадження державного реєстру платників податків - фізичних осіб.

На той час радикальні зміни відбулися в інфраструктурі взаємовідносин щодо економічної основи організації і формування структури суб'єктів підприємницької діяльності. На побічний план відійшла кооперативна основа організації підприємництва.

Нові види підприємницької діяльності запроваджувались на ринковій основі господарювання незалежно від форм власності та галузевої належності.

У цей час помітно зростав інтерес іноземного капіталу до можливостей співпраці на митній території нашої держави. Головним досягненням було те, що в економіці держави були зупинені руйнівні процеси занепаду вітчизняного товарного виробництва. Набрали контрольованого стану процеси роздержавлення та приватизації з їх спотвореними методами проведення та іншими недоліками. Зупинено інфляційні процеси і стабілізувалась національна валюта, яка отримала визнання і зайняла відповідну нішу на валютному ринку. В цей період, крім внутрішніх умов, набували значення зовнішні фактори у зв'язку із спрямуванням України до інтеграції у міжнародні сфери співпраці.

Ці та ряд інших чинників дали змогу утримувати виробничу сферу та функціонування інших галузей і напрямів діяльності у контрольованому та регульованому режимі. У загальному вигляді складалося враження про те, що завдання щодо встановлення правового контролю та регулювання в певній мірі були виконані, але в нових умовах необхідно було знаходити рішення з удосконалення та підвищення ефективності всієї системи оподаткування, в тому числі її складової - державної податкової служби.

Тому до середини 1997 року вперше розглядався проект Концепції модернізації податкової служби, стратегічні напрями якої полягали, перш за все, у здешевленні самої системи управління і контролю в галузі податкових відносин. Модернізація державної податкової служби проводилась на базі узагальненого практичного досвіду роботи усіх ланок податкової системи з урахуванням рекомендацій та зарубіжної практики функціонуючих податкових систем.

Вперше було звернуто значну увагу на визначення поняття модернізації державної податкової служби України, наповнення її змістом, що відповідав би процесам державного будівництва в галузі оподаткування.

Змістом модернізації Державної податкової служби України стало включення в її процес наступних основних завдань: перехід структури податкових органів на функціональну основу; введення нових податкових технологій і процедур; навчання податкових працівників і платників податків; підвищення рівня інформатизації податкової адміністрації.

Метою модернізації податкової служби було: підвищення ефективності її роботи відповідно до діючого податкового законодавства; підвищення контролю за додержанням вимог податкового законодавства, виконавчої та платіжної дисципліни за рахунок проведення якісних змін у механізмі обчислення та сплати податків; концентрація сукупності ресурсів податкової служби по основних напрямах її функціонування; формування інформаційної бази та інше.

Прийняття Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97 "Про систему оподаткування" було значним кроком щодо систематизації податкового законодавства. У правовому регулюванні діяльності системи органів державної податкової служби також відбувалися зміни, які виводили податкову службу на більш високий рівень організації її діяльності та функціонування з прийняттям Закону України від 5 лютого 1998 року № 83/98 "Про внесення змін до Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Даним законом закріплювались правові основи організації діяльності державної податкової служби, визначена її структура на всіх рівнях функціонування. Крім цього, встановлено правовий статус Державної податкової адміністрації України та підпорядкованої системи органів державної податкової служби як центрального органу виконавчої влади і юридичної особи.

Наступний етап розвитку податкової системи України характерний особливими умовами, в яких діяли органи державної податкової служби. У даний період на формування завдань перед податковими органами мали вплив тенденції проявів та зростання податкової заборгованості.

У середині вересня 1999 року у складі державної податкової служби і податкової міліції були створені спеціальні підрозділи по примусовому стягненню податкової заборгованості. Головним завданням цих формувань було виявлення платників податків, які мали заборгованість по податкових платежах перед бюджетами та державними цільовими фондами, та скорочення податкової заборгованості із застосуванням методів її примусового стягнення (за рахунок надходжень коштів від реалізації майна платників-боржників, що перебувало у податковій заставі; за рахунок примусового стягнення грошових коштів з розрахункових, валютних та інших рахунків платників - боржників та їх дебіторів шляхом вилучення готівки та інше). Державою також вживались заходи щодо реструктуризації та списання податкової заборгованості, розстрочення такого боргу на умовах бюджетного (податкового) кредиту. Ці та інші заходи вимагали додаткових затрат та навантажень на співробітників структур державної податкової служби і податкової міліції, які безпосередньо виконували роботу, пов'язану із скороченням податкової заборгованості.

Особливого значення та ваги набули ці заходи з прийняттям та введенням в дію Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-111 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Цим законом було скасовано право органів державної податкової служби України на примусове стягнення податкової заборгованості, ліквідовано картотеку обліку податкової заборгованості, скасовано ряд законодавчих і нормативно-правових актів, що регулювали ці питання, внесено відповідні зміни щодо інших повноважень органів державної податкової служби стосовно порядку стягнення недоїмки по узгоджених податкових зобов'язаннях платників податків та інше.

Державна податкова служба в Україні є одним з провідних органів державної виконавчої влади, що представляє інтереси держави в правовідносинах між державою і платником з приводу сплати податків. Система органів державної податкової служби складається з трьох рівнів (рис. 1.2):

І рівень	Державна податкова адміністрація України
	Центральний орган виконавчої влади

ІІ рівень	Державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі

ІІІ рівень	Державні податкові інспекції в районах, містах, районах в містах , міжрайонні і об'єднані
	ДПІ з обслуговування найбільших платників податків

Рис.1.2 Система податкових органів в Україні

Саме для виконання зазначених завдань на органи державної податкової служби покладено такі функції (рис. 1.3)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.3 Функції податкової служби

Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції забезпечують облік платників податку, інших платежів, а також реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, ведуть облік векселів, що видаються суб'єктами підприємницької діяльності при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах; проводять роботу, пов'язану з обліком безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна та інше.

Виконуючи завдання формування та ведення державного реєстру фізичних осіб-платників податків та єдиного банку даних про платників податків-юридичних осіб Державна податкова адміністрація України здійснює функцію обліку - надає фізичним особам-платникам податків ідентифікаційні номери і направляє до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем одержання нею доходів чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування документ, що засвідчує реєстрацію фізичної особи-платника податків та їх обов'язкових платежів та веде Єдиний банк даних про платників податків-юридичних осіб. .

Державна податкова адміністрація України та державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі та державні податкові інспекції в містах з районним поділом виконують функцію прогнозування та аналітичну. Вони прогнозують, аналізують надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень. А спеціальні підрозділи органів державної податкової служби - податкова міліція - аналізують інформацію про порушення податкового законодавства, прогнозують тенденції розвитку негативних процесів, пов'язаних з оподаткуванням.

Здійснення таких завдань, як внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування потребує виконання відповідної функції, яку можна назвати нормотворчою. Цю функцію реалізує Державна податкова адміністрація України, яка розробляє і видає у передбачених законом випадках нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування, які, до речі, мають відношення до оподаткування, впливають на права й інтереси платників; розробляє основні напрями, форми і методи проведення перевірок за додержанням податкового та валютного законодавства; вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування.

Державна податкова адміністрація України розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України.

Органи державної податкової служби виконують і інформаційну функцію: у разі виявлення фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляють матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам з боротьби із організованою злочинністю; передають відповідним правоохоронним органам матеріали про факти правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції.

Наступна функція, яку здійснюють органи державної податкової служби, - правоохоронна. Як зазначалося вище, у їх структурі діють спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями - податкова міліція. Саме наявність таких підрозділів, які приймають і реєструють заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснюють в установленому порядку їх перевірку і приймають щодо них передбачені законом рішення; здійснюють відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводять дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживають заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; виявляють причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживають заходів щодо їх усунення; забезпечують безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням ними посадових обов'язків; запобігають корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби; збирають, аналізують, узагальнюють інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозують тенденції розвитку негативних процесів, пов'язаних з оподаткуванням. Це відрізняє органи державної податкової служби від інших органів, що сприяють чи забезпечують формування дохідної частини бюджетів.

В умовах розвитку нових економічних відносин в Україні різко зростає актуальність боротьби з порушеннями податкового законодавства. У таких умовах особливого значення набуває оптимізація управління та вдосконалення організаційних структур. Певне місце тут займає організаційно-штатна робота - діяльність податкового органу, спрямована на ефективне використання певної штатної чисельності працівників.

Облік платників податків в органах державної податкової служби здійснюється працівниками підрозділу з обліку платників податків, які повинні забезпечити виконання таких робіт (рис.1.4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Компетенція, завдання та функції органів державної податкової служби, що реалізуються через їх організаційну структуру, взаємовідносини між ними та окремими службами надають системі органів державної податкової служби необхідної цілісності, чіткого підпорядкування та певної самостійності окремих елементів. Зазначене дає можливість державній податковій службі ефективно діяти на основі єдиних правових норм, незважаючи на складні завдання, покладені на неї. Зазначені завдання обумовлюють і досить складну організаційну структуру.

Структура Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі дещо відрізняється від структури Державної податкової адміністрації України у зв'язку з відсутністю в їх компетенції ряду функцій, що викликане конкретними особливостями їх діяльності.

Для виконання завдань, що стоять перед податковою службою, актуальним є вдосконалення організаційної структури органів державної податкової служби України. З цією метою опрацьовується програма модернізації державної податкової служби, яка передбачає насамперед реорганізацію та консолідацію її органів шляхом об'єднання та укрупнення. Планується з 27 діючих територіальних підрозділів сформувати 10 податкових округів та 150 податкових інспекцій районного рівня, що дасть можливість істотно скоротити чисельність керівного управлінського персоналу, а також підвищити ефективність роботи податкових органів, зміцнити їх кадровий потенціал, зменшити видатки на утримання служби тощо [51, с.11 ].

У якості першочергових кроків модернізації передбачається розробка та впровадження більш досконалої функціональної організації для трьох рівнів податкової служби (Державна податкова адміністрація України, регіональні органи податкової служби, районні та міські інспекції), впровадження системи управління, яка б відповідала новій функціональній організації, та вдосконалення діяльності за рахунок розвитку програмних продуктів, нового комп'ютерного обладнання та законодавчої бази.

1.3 Основні принципи податкової політики в Україні

Виходячи із загальної функції політики держави, мети та завдань податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них належать:

Принцип справедливості та соціальної направленості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб - доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш "справедливого" податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури та рівня оподаткування, яка мають максимально задовольняти всі верстви населення, господарюючі суб'єкти. З принципом соціальної справедливості щільно пов'язаний принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість.

Принцип вигідності або економічної зацікавленості - як для держави так і для платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку має отримати максимум благ чи послуг, яка б задовольняла його уяву про їх вартість.

Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватися визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватись поступово, еволюційним шляхом. Стабільність податкової політики:

по-перше, дає змогу всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Ні про яке нормальне фінансове планування, в таких умовах не може бути й мови.

по-друге, стабільність податкової політики забезпечує високій рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку.

Принцип економічної ефективності. Така ефективність передбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків, мінімальність затрат пов'язаних з обліком платників і збирання податків, порівняно з надходженнями від цих податків.

Гнучкість податкової політики. Даний принцип відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків, зборів як фінансових інструментів впливу на економіку країни.

Основи податкової політики складуються на кожний фінансовий рік через прийняття державного бюджету, а її проведення здійснюється шляхом прийняття відповідних законодавчо-нормативних актів.

При визначені ефективності здійснюваної податкової політики виділяють поняття етатизму - пріоритет інтересів держави над суспільством та обов'язків суб'єктів перед їх правами.

Усю сукупність завдань податкової політики умовно поділяють на три групи:

фіскальна - мобілізація коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами.

економічна - спрямована на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності в країні і міжнародних економічних зв'язків, сприяння вирішенню соціальних проблем.

контролююча - контроль за діяльністю суб'єктів економічних відносин

При розробці податкової політики враховуються інтереси всіх сторін податкових відносин. На практиці податкова політика здійснюється через відповідний податковий механізм, що являє собою сукупність організаційно - правових форм і методів управління оподаткування. Держава додає цьому механізму юридичну форму через податкове законодавство[58, c.249].

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз стану системи прямого оподаткування в Україні

Однією з складових податкової системи України є прямі податки, які відіграють важливу роль у формуванні дохідної частини бюджету.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки зручніші, їх простіше вирахувати, легше контролювати надходження, з їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. Багато хто вважає, що вони справедливіші, залежать від величини доходу платників податку, в той час, коли непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену долю втрат доходу для тих, у кого він менший.

Але на жаль структура податкової системи України підтверджує ту закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального законодавства і роботи податкових служб прослідковується поступове зменшення долі прямих податків. В Україні чинником, що підсилює цю закономірність є падіння реальних доходів.

Актуальним проблемам прямого оподаткування в Україні приділяється велика увага. Зокрема, з 1 січня 2004р. знижено ставки основних прямих податків: податку на доходи фізичних осіб - до 15%, спрощено деякі правила обліку і нарахування так званих «соціальних податків і зборів», зменшились відсотки відрахування до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у 2004р. - 0,7%, а вже у 2009р. - 0,6%, але відсотки відрахування до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття навпаки збільшились у 2004р. - 0,5%, а вже у 2009р. - 0,6%. Це свідчить про намагання економічного апарату держави оптимізувати механізм прямого оподаткування, спростити адміністрування прямих податків, посилити їхню регулюючу дію на розвиток національної економіки. Натомість подальше реформування системи прямого оподаткування гальмується як макроекономічними причинами (загальна економічна нестабільність, низька продуктивність економіки), так і окремими вадами податкового адміністрування. Українська економіка має розвиватися на інвестиційно-інноваційній основі зі сталими випереджаючими темпами. Відродження випереджаючого економічного зростання можливе лише в умовах створення економіко - правового середовища. Досягти цієї мети можна лише в результаті вироблення і реалізації ефективної державної податкової політики, передусім в напрямі реформування системи прямого оподаткування, оскільки саме прямі податки справляють вплив на результати господарювання та економічної активності юридичних і фізичних осіб.

Проаналізуємо стан розвитку системи прямого оподаткування. Дані про доходи зведеного бюджету, обсяг податкових надходжень, надходження податку на прибуток підприємств та податку на доходів фізичних осіб за 2007 - 2009рр. [32] (табл.2.1)

Таблиця 2.1 Надходження окремих податків до загального фонду Державного бюджету України за 2006-2009 рр., млрд. грн. *

Показники	2006	2007	2008	2009
Доходи зведеного бюджету України	171,8	219,9	297,8	301,2
Податкові надходження	125,7	161,3	227,2	236,0
Податок з доходів фізичних осіб	22,8	34,8	45,9	49,3
Податок на прибуток підприємств	26,2	34,4	47,9	56,1

*Складено за даними: Міністерство фінансів України; Держаний комітет статистики України

Згідно із наведеними даними, щороку обсяги надходжень основних прямих податків зростали.

На основі даних табл.2.1 можна побудувати таблицю аналітичних даних, які характеризують роль основних прямих податків у формуванні загального обсягу бюджетних доходів та обсягу податкових надходжень (табл.2.2).

Таблиця 2.2 Частка прямих податків у доходах зведеного бюджету України за 2006-2009рр., % *

Показники	2006	2007	2008	2009
Частка податку з доходів фізичних осіб у доходах зведеного бюджету України	13,3	15,8	15,4	16,0
Частка податку на прибуток підприємств у доходах зведеного бюджету України	15,3	15,6	16,1	16,7
Частка основних прямих податків у доходах зведеного бюджету України	28,6	31,4	31,5	32,0
Частка податку з доходів фізичних осіб у податкових надходженнях	18,1	21,6	20,2	19,9
Частка податку на прибуток підприємств у податкових надходженнях	20,8	21,3	21,1	22,1
Частка основних прямих податків у податкових надходженнях	38,9	42,9	41,3	41,0

*Складено за даними: Міністерство фінансів України; Держаний комітет статистики України.

Рис. 2.1а Надходження окремих податків до загального фонду Державного бюджету України за 2006-2009 рр., млрд. грн

Рис. 2.1 б Частка прямих податків у доходах зведеного бюджету України за 2006-2009рр., %

Дані таблиць 2.1 і 2.2 відображено графічно (Рис. 2.1а, 2.1б), на основі аналізу даних можна зробити висновок про різну роль основних прямих податків у формуванні загальних тенденцій прямого оподаткування.

Так, провідну роль у формуванні бюджетних доходів і податкових надходжень у 2007р., 2009р. відігравав податок з доходів фізичних осіб, а у 2008р. та 2009р. - податок на прибуток підприємств. Зазначене стало наслідком коливання макроекономічних показників щодо формування доходів інституційних секторів економіки, а також маніпулювання ставками основних прямих податків.

За висновком деяких науковців, механізм реалізації сучасної системи прямого оподаткування України є переважно фіскальним [32].

У непростих умовах (падіння обсягів зовнішньої торгівлі, загострення світової фінансово - економічної кризи) роль і значення непрямих податків може знижуватися. Через це створюються умови для збільшення частки прямих податків у формуванні доходів бюджетів. Але це станеться лише у тому випадку, якщо номінальні доходи основних платників (насамперед, фізичних осіб) будуть зростати достатніми темпами. Тому до вироблення системи прямого оподаткування держава має підходити особливо виважено, враховуючи при цьому не лише власні фіскальні інтереси, а й економічне становище платників.

Аналіз динаміки і структури податкових систем провідних країн свідчить, що не існує усталених підходів до встановлення співвідношення між прямими і непрямими податками. Так, протягом 2006 - 2009рр. (табл. 2.2) основні прямі податки в Україні забезпечили надходження на рівні 28,6 - 32,0%. Майже аналогічні показники, згідно з даними за 2004 - 2008рр., в інших країнах становили: у Німеччині - 35,9, у Швеції - 41,0%, у Великій Британії - 39,9% [16].

Досвід використання стимулюючого впливу оподаткування провідних країн світу дозволяє зробити висновок, що встановлення співвідношення між прямими і непрямими податками має здійснюватися з урахуванням як історичного минулого, так і стратегічних орієнтирів розвитку в глобальній системі координат. Склад і структура податкової системи залежать від особливостей формування доходів національної економіки і населення країни.

Інколи в літературі обґрунтовується думка про надмірний податковий тиск на товаровиробника, що спричиняють в тому числі і прямі податки [36]. Варто погодитися з висновками провідних учених, що надмірний тиск прямих податків на платників, пригнічує виробництво, торгівлю, інвестування і будь-яку іншу ділову активність [18]. У такому разі прямі податки не можуть забезпечити належних надходжень і стають впливом на загальний економічний розвиток.

Залежність бюджетів багатьох країн від основних прямих податків неоднакова й характеризується певними коливаннями. Роль корпоративних податків пов'язана не лише з особливостями їх стягнення, а й із реальними можливостями використання для потреб стійкого економічного зростання.

Ця причина значною мірою визначає і тенденції динаміки прибуткового податку з громадян, які мають самостійні доходи (йдеться, передусім, про підприємців).

На основі узагальнення наукових праць можемо виділити інші проблеми прямого оподаткування, серед яких: непередбачувані зміни законодавства про прямі податки; неефективна система пільгового оподаткування за основними прямими податками.

Система прямого оподаткування має бути побудована так, аби збільшення виробництва призводило до зниження податкового навантаження на одиницю продукції, а збільшення доходів бюджету відбувалося не за рахунок збільшення кількості податків і ставок оподаткування, а за рахунок збільшення маси прибутку суб'єктів господарювання [36].

2.2 Оцінка ефективності функціонування непрямого оподаткування

Непряме оподаткування займає особливе місце в сфері як оподаткування, так і бюджету, оскільки через непрямі податки держава може реалізовувати перерозподіл фінансових ресурсів між різними категоріями споживачів - широкими верствами населення, підприємствами, бюджетом, між резидентами та нерезидентами. Система непрямого оподаткування у світі поєднує в собі дві різні складові - акцизні та митні податки, справляння яких має тисячолітню історію та податок на додану вартість - сучасний податок, реально функціонуючий з середини минулого століття. Так, широке запровадження ПДВ вважається за останні півстоліття найважливішим досягненням процесу еволюції оподаткування в цілому і непрямого оподаткування зокрема [34].

Податок на додану вартість є найбільш ефективним видом податку з обігу, тому сьогодні він є обов'язковим елементом податкової системи абсолютної більшості країн з різним рівнем економічного розвитку.

Водночас, в Україні цей податок став одним із чинників охолодження економіки. Український уряд надмірно сконцентрований на фіскальному потенціалі ПДВ, тому будь-які зміни до порядку його нарахування чи сплати ведуть до посилення фіскального тиску на підприємства.

У свою чергу, вітчизняний бізнес проявляє значну активність щодо мінімізації сплати ПДВ, знаходячи все нові прогалини у законодавстві чи лобіюючи численні ініціативи що податкових пільг та преференцій. У кінцевому підсумку, ПДВ перетворився на податок, що не задовольняє ні уряд, ні підприємства.

Реформа податкової системи України визначена у 2010 році одним з головних пріоритетів економічної політики держави, і передусім мова йде про ПДВ.

Сьогодні на нього припадає 57% загальних податкових надходжень і майже 38% загальних доходів держбюджету. Обсяг мобілізації податку до казни складає 9,3% ВВП. При цьому в останні роки, в умовах фінансової кризи, його питома вага у податкових надходженнях стійко зростає. Це пояснюється меншою чутливістю ПДВ до коливань економічної кон'юнктури.

Рис. 2.2 Динаміка питомої ваги ПДВ у доходах державного бюджету, %

Вагома питома вага ПДВ у надходженнях бюджету визначає його критично важливе значення у податковій системі України. Проте останнім часом посилився комплекс серйозних проблем, пов'язаних з адмініструванням цього податку та викривленням його економічної сутності.

ПДВ почав негативно впливати на роботу компаній та добробут громадян. Це спровокувало радикальні заклики на кшталт скасування податку і заміни його іншим видом податку з обігу.

Такі ідеї - це спроба вирішити складну проблему простим способом, що неприпустимо. Більш раціональним і менш затратним є реформування та удосконалення самого ПДВ. Це потребує з'ясування ключових суперечностей функціонування податку та причин їх виникнення.

Сьогодні велика кількість нарікань на ефективність ПДВ звучить і з боку уряду, і з боку бізнесу. ПДВ хоч і забезпечує левову частку доходів бюджету, однак вона є меншою від потенційної. Фіскальний потенціал відносно високої номінальної ставка ПДВ в Україні знижується неадекватно низькою ефективною - імпліцитною - ставкою податку.

З одного боку, вона склала у 2009 році 15,8%, що є значним показником. З іншого боку, якщо враховувати обсяг невідшкодованого ПДВ, то реальна ставка становить 11,5%. У 2004 році імпліцитна ставка ПДВ була дещо нижчою, зате обійшлося без простроченої заборгованості з відшкодування податку.

Після скасування численних пільг реальна ставка у 2005-2006 роках склала 14,6% при помірній динаміці заборгованості з повернення ПДВ - 1,5 мільярда гривень.

податковий політика служба



Рис. 2.3 Ефективна ставка ПДВ

Проте вже з 2007 року реальна ставка ПДВ має тенденцію до зниження. Це пояснюється низькою ефективністю боротьби з оптимізацією оподаткування та новою хвилею "пільгових ініціатив".

Аналогічним чином коливалася і продуктивність ПДВ. У 2005-2008 роках уряд зміг підвищити його продуктивність майже вдвічі. У той же час, через значний обсяг невідшкодованого ПДВ показник продуктивності був завищеним.

За умови виконання зобов'язань щодо відшкодування податку, його продуктивність склала б у 2008 році 57,58%, а не 79%, як показують розрахунки на основі офіційної методики.

Рис. 2.4 Продуктивність ПДВ

Це дає підстави зробити висновок, що додаткові надходження від скасування галузевих пільг з ПДВ, пільг у СЕЗ і ТПР, скасування ПДВ-векселів, запровадження 20-відсоткової ставки на імпорт газу було майже повністю нівельовано втратами ПДВ через інші схеми мінімізації оподаткування.

Найбільш точну картину проблем ілюструє показник бюджетної ефективності ПДВ, який відображає, скільки надходжень податку у відсотках до ВВП припадає на 1% номінальної ставки. В Україні він коливається у межах 0,4-0,47, у Болгарії - 0,63, в Естонії - 0,5, у Латвії - 0,47, у Словенії - 0,44.

Рис. 2.5 Коефіцієнт бюджетної ефективності ПДВ

До слова, при наближенні українського показника бюджетної ефективності ПДВ до рівня Болгарії додаткові надходження податку складуть 40 мільярдів гривень або збільшаться майже удвічі [59].

2.3 Аналіз податкового навантаження на економіку та регулюючого впливу податкової систем

Сьогодні в Україні досить гостро стоїть питання податкового навантаження. Адже даний показник є основним критерієм ефективності системи оподаткування країни, який впливає на наповнення державних доходів, рівень податкових надходжень у структурі ВВП і відповідно частку ВВП на душу населення. Теоретичні основи сучасних наукових підходів до визначення та оцінки важкості податкового навантаження в Україні, причин та наслідків його нерівномірного розподілу між суб'єктами господарювання, тенденцій та шляхів зміни закладені в роботах вітчизняних економістів В. Андрущенка, В. Вишневського, І. Луніної, А. Соколовської, В. Федосова та ін. Проте спеціальних досліджень з питань податкового навантаження в Україні, незважаючи на дискусійний характер багатьох аспектів цієї проблеми, досі немає. Серед зарубіжних дослідників даного питання можна взяти до уваги праці таких вчених як А. Гарбергер, П. Самуельсон, Дж. Стігліц та інших.

Поняття “податкове навантаження” можна визначити як ефекти впливу податків на економіку в цілому та на окремих їх платників, пов'язані з економічними обмеженнями, що виникають у результаті сплати податків і відволікання коштів від інших можливих напрямів їх використання [51].

Визначення та досягнення ефективного показника податкового навантаження є необхідним для кожної країни, тому що завищене податкове навантаження може спричинити пригнічення виробництва, його тінізацію, зменшення податкових надходжень до бюджету країни тощо. Тому податкове навантаження має бути оптимальним для вирішення комплексу завдань, пов'язаних із управлінням економікою, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення.