Аналіз податкової політики України на сучасному етапі та шляхи її вдосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

У даній курсовій роботі розглянуто етапи економічного розвитку, теоретичні засади формування податкової політики, досліджена податкова політика України та шляхи її вдосконалення.

У першому розділі курсової роботи розглядаються наступі питання: етапи економічного розвитку суспільства, сутність і напрями проведення податкової політики, проблемні аспекти податкової політики в Україні.

У другому розділі курсової роботи досліджено податкову політику України та розкриті такі питання:правове забезпечення податкової політики України, критерії її формування та вплив податкової політики на благополуччя суспільства.

У третьому розділі «Шляхи вдосконалення податкової політики України» висвітлюються питання вдосконалення податкової політики країни відповідно до світового досвіду та напрями підвищення рівня податкової культури платників податків.

податковий система економічний розвиток



Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади формування податкової політики

1.1 Етапи економічного розвитку суспільства

1.2 Сутність податкової політики і напрями її проведення

1.3 Проблемні аспекти податкової політики України

2. Дослідження податкової політики України

2.1 Правове забезпечення податкової політики України

2.2 Критерії формування податкової політики України

2.3 Вплив податкової політики на благополуччя суспільства

3. Шляхи вдосконалення податкової політики України

3.1 Удосконалення податкової політики країни відповідно до світового досвіду

3.2 Напрями підвищення рівня податкової культури платників податків

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність цієї теми заключається у тому, що Україна відносно молода держава і її податкова система знаходиться на стадії формування, в той час коли в інших економічно розвинутих країнах вона лише коректується відповідно до ситуації, що склалася в певний момент. Негативний момент у процесі формування податкової політики України полягає у тому, що цей процес є надто затяжним, адже навіть після прийняття Податкового кодексу податкова система України має багато недоліків та потребує реформувань.

Метою курсової роботи є дослідження податкової політики України, виявлення її переваг та недоліків та визначення шляхів її поліпшення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути етапи економічного розвитку суспільства та виникнення податків;

- дати визначення терміну «податкова політика», розкрити суть;

- виявити проблемні аспекти податкової політики України;

- проаналізувати податкове законодавство України, розглянути його переваги та недоліки;

- визначити критерії формування податкової політики;

- провести аналіз доходів та видатків державного бюджету України та бюджету Луганської області;

- розглянути види та обсяги матеріальної допомоги, субсидій, дотацій;

- порівняти податкові системи країн світу та України;

- внести пропозиції щодо напрямів підвищення рівня податкової культури платників податків.

Об'єктом дослідження є економічний розвиток суспільства. Предметом дослідження є теоретичні засади та практичні аспекти здійснення податкової політики.

У першому розділі розглянуті такі підходи до класифікаціїетапів економічного розвитку суспільства: модель Ліста, модель Гільденбранта-Бюхера, формаційний підхід Маркса-Сталіна, інституціонально-технологічний підхід та історіко-хронологічний. А також, як виникли і розвивалися податки,визначено сутність податкової політики і податкової системи.

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Будувати свою власну податкову систему Україна почала відносно нещодавно - після проголошення незалежності. Становлення її засновано здебільшого на практиці інших країн. Але податкову систему, політику не можна просто скопіювати у первозданному вигляді, адже повинні бути враховані такі чинники, як економічний розвиток держави та менталітет, переконання, які панують у суспільстві.На даний момент податкова політика України знаходиться на новому етапі розвитку, адже с початку 2011 року почав діяти Податковий кодекс України, який був прийнятий лише у грудні 2010 року.

Тому у другому розділі проведено аналіз Податкового кодексу України, розглянуті його слабкі та сильні сторони. Розглянуті критерії формування податкової політики.

На сучасному етапі розвитку суспільства, у тому числі й економічному, істотно змінюється роль податкової політики в регулюванні суспільного виробництва і розподілі національного доходу.Тому вважаю за необхідне розглянути як податкова політика впливає на благополуччя суспільства.

У третьому розділі порівнюється податкова система України з податковими системами країн світу.Оскільки однією з проблем, з якими стикається Україна, і є низький рівень податковою культури пропоную також розглянути напрями її підвищення.



1. Теоретичні засади формування податкової політики

1.1 Етапи економічного розвитку суспільства

Перш ніж розглядати самі етапи, пропоную дати визначення терміну «етап».

Термін «етап» має наступні визначення:[76, с. 1118] 1) шлях прямування ув'язнених до місця ув'язнення або посилання; 2) окремий момент, стадія якого-небудь процесу. У даній курсовій роботі цей термін використовується у другому значенні.

Існує безліч варіантів трактування поняття «суспільство» та всі вони зводяться до наступних висновків [76, с. 509]: 1) сукупність людей, об'єднаних історично обумовленими соціальними формами спільного життя та діяльності; 2) коло людей, об'єднаних спільністю положення, походження, інтересів.

3) Об'єднання громадян, підприємств для здійснення спільної господарської діяльності; 4) об'єднання осіб, громадян за інтересами; суспільна організація, що утворюється з ціллю допомоги у будь-якій справі [59, с. 258].

Економічний розвиток [17, с. 793]-економічний процес, що включає періоди економічного росту та економічного спаду в часі. В якості елементів економічного розвитку виступають [17, с. 793]: а) економічне зростання, що здійснюється шляхом структурної перебудови в економіці через індустріалізацію та збільшення ВНП і доходів на душу населення; б) економічний спад. Якщо економічне зростання представляє з себе позитивний компонент економічної динаміки, то економічний спад - негативний.

Загальновідомий факт, що скільки людей - стільки думок. Тому в даному розділі курсової роботи пропоную розглянути класифікації етапів економічного розвитку суспільства запропоновані Фрідріхом Лістом, Бруно Гільденбрантом і Карлом Бюхером, класифікацію запропоновану К. Марксом, а згодом затверджену Й. Сталіним, а також інституційно-технологічний та історико-хронологічний підходи.

Модель Ліста. Німецький економіст Фрідріх Ліст [8, с. 12] розділив історію економічного розвитку суспільства на п'ять етапів:

а) перший - етап дикості, який тривав декілька тисячоріч і завершився приблизно у Х-ХІІ столітті до н. е. з переходом до осілого життя, хазяйство в цей період носило привласнюючий характер - полювання, збір, риболовля; організація суспільства характеризувалась стадно-колективними формами;

б) другий - етап пастуший, приблизно з Х до Vстоліття до н. е.: основний вид діяльності - скотарство, а землеробство - городництво грає допоміжну роль; організація суспільства - родо-племенна;

в) третій - етап землеробства, з V тисячоліття до н. е. по середину XІII століття вже нашої ери; основні види діяльності - сільське господарство і ремесло; організація суспільства - сімейно-сословно-державна;

г) четвертий - етап землеробсько-мануфактурний, з середини ХІІІ по середину XVII століття; основні види діяльності - сільське господарство, ремесло; організація суспільства - сословно-державна;

д) п'ятий - етап землеробсько-мануфактурно-комерційний, з середини XVII по середину ХІХ століття; основні види діяльності - землеробство, ремесло-промисловість, торгівля; організація суспільства - сословно-державна.

Сьогодні, до цього розподілу слід прибавити шостий етап - фінансово-промисловий, з середини ХІХ століття і до нині.

Модель Гільденбранта-Бюхера [8, с. 14].Німецькі економісти і історики - Бруно Гільденбрант і Карл Бюхер, виділили всього три стадії у історії господарства. При цьому в основу розподілу історичних епох була покладена довжина шляху, який долає товар-продукт, направляючись з виробничого господарства в споживаюче:

1) «натуральне» (або домашнє) господарство, з прадавніх часів - до середини ХІІІ століття. Шлях у середньому не більше милі - з поля чи городу землероба через млин і ковальню в його і панський дім;

2) «грошове» (або міське) господарство, до кінця XVIIIстоліття. Шлях від кількох миль до декількох десятків миль, з поля селянина чи майстерні ремісника, через міський ринок або ярмарок за допомогою купця в дома споживачів;

3)»кредитне» (або народне) господарство, починаючи з ХІХ століття. Шлях у сотні і тисячі миль.

Формаційний підхід Маркса-Сталіна [8, с. 15]. У нашій країні єдино вірним 75 років вважався так званий «політичний» (або марксистський) підхід, запропонований у другій половині ХІХ століття Карлом Марксом, який потім перекочував у праці Леніна і офіційно затверджений Сталіним у 1933 році. Відповідно до цього підходу виділяють п'ять суспільно-політичних формацій, в залежності від господарюючого виду власності на основні засоби виробництва:

а) общинний (або первіснообщинний) стрій с Х тисячоліття по VІ століття до н. е. Рівень економічного розвитку низький, який забезпечує споживання на межі фізичного виживання. Відсутня приватна власність на землю - основного засобу виробництва, а отже, відсутня експлуатація. Основні суспільні відносини мають внутрішньо общинний дарообмін. Примушення до праці носить об'єктивно-фізиологі-чний характер - хто не добуває собі їжу, помирає з голоду. Класів не існує;

б) рабовласницький стрій - з V століття до н. е. до V століття н. е. З'являється і поширюється приватна власність, у тому числі і на людей (рабів), експлуатація яких приносить рабовласникам прибавочний продукт. Примушення до праці носить суб'єктивно-терористичний характер - полонених, котрі відмовлялися бути рабами, вбивають; так само поступають з «поганими» рабами. Основні суспільні відносини - рабство. Основні суспільні класи - раби і рабовласники. Протиліття між ними не можуть бути вирішені і рано чи пізно призведуть до зміни формації;

в) феодальний стрій - VІ-ХVІІІ століття. Земля стає головним об'єктом приватної власності, джерелом прибавочного продукту і експлуатації. Примушення до праці носить суб'єктивно-економічний характер - власник землі відстоює своє право на прибавочний продукт силою зброї і сам вирішує, кому надати право оренди цього основного засобу виробництва необхідного продукту. Основні суспільні відносини - рента. Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами - селяни і феодали;

г) капіталістичний стрій - ХІХ століття. Головним об'єктом приватної власності стають засоби виробництва в промисловості. Примушення до праці носить об'єктивно-економічний характер - той, хто не має власності або інших засобів існування, змушений продавати свою робочу силу (труд) на ринку і підвергається експлуатації. Основні суспільні відносини - прибавочна вартість (капітал). Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами - робочі і капіталісти;

д) комуністичний стрій - настає з перемогою робочих над буржуазією. Засоби виробництва переходять у колективну (суспільну) власність, а отже, зникає експлуатація. Примусовий, «тяжкий» характер праці змінюється добровільним, творчим. На базі чого досягається найвищий рівень виробництва і задовольняти потреби всіх членів суспільства.

Інституціонально-технологічний підхід [8, с. 16] був запропонований американською інституціональною школою, відповідно до якого історія поділяється на три великі епохи:

1) доіндустріальну - з Х тисячоліття до н. е. до середини XVIII століття н. е. Її особливостями є низький рівень економічного розвитку, широке застосування простого живого (фізичного) труда, переважно в сільському господарстві, де зайнято до 85% працездатного населення і головним робочім органом являються ноги;

2) індустріальну - з останньої треті по останню чверть ХХ століття. Її особливості зводяться до: середнього рівня економічного розвитку, широкого використання кооперації і спеціалізації живого (фізичного) труда з машинами і обладнанням в промисловості, де зайнято до 60% працездатного населення і головним робочим органом являються руки;

3) постіндустріальну - з останньої чверті ХХ століття. Її особливості у високому рівні економічного розвитку, широкому застосуванні електроніки, робототехніки, біотехнологій, дозволяючи замінити живий фізичний труд у промисловості машинним, а основною сферою діяльності стає так званий «третинний» сектор - сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і обробки інформації, де зайнято понад 65% працездатного населення і головним робочим органом є голова.

Історіко-хронологічний підхід [8, с. 17] налічує вісім періодів:

а) стародавній - ХХХІІІ-VІІІ століття до н. е. Відбувся розподіл праці і сформувалися основні соціальні інститути: сім'я, община, власність, право, держава, релігія;

б) античний - з VІІІ століття до н. е. по V століття до н. е. З'являються ремесла, торгівля, приватна власність на землю і рабів;

в) середньорічний - з VІ до середини ХV століття. Сформувалися основні європейські нації, зросли самостійні города;

г) відродження - з середини ХV до середини ХVІІ століття. Це епоха великих географічних відкриттів і початкового накопичення капіталів;

д) просвітництва - з середини ХVІІ до останньої чверті ХVІІІ століття. Відбувся територіальний розподіл світу;

е) вільної конкуренції - з останньої чверті ХVІІІ до останньої чверті ХІХ століття. Промислова революція;

ж) монополістичної конкуренції - з останньої чверті ХІХ по середину ХХ століття. Концентрація капіталів і боротьба за економічний перерозподіл світу призвели до низки криз і війн;

з) соціального (ринкового) господарства - починаючи з середини ХХ століття. Найбільш розвинуті країни досягли стабільності, сформувався новий середній прошарок і суспільство споживання.

На певному етапі виникла потреба у формуванні податкової системи. Вона виникла і розвивалася разом із державою. Ще в ХІІІ-ХІІ столітті до н. е. є згадка про подушний податок у Вавілоні. Приблизно до цього ж часу відносяться перші вісті про поголовний податок у Китаї і на території Персії[71, с. 22]. Ще за часів перших дінастій фараонів стягувався земельний податок у Єгипті[71, с. 22]. У старогрецьких містах - полісах стягувалися податки з громадян у розмірі десятини. Це крім церковної десятини, що стягувалася у формі добровільних жертвопринесень. Були і акцизи у вигляді зборів біля воріт міста. Це дозволяло концентрувати і витрачати кошти на утримання найманих армій, на зведення зміцнень навколо міст - держав, на будівництво храмів, водопроводів, доріг, на організацію свят, роздачу грошей і продуктів біднякам і на інші суспільні цілі. А от у давньоримській державі спочатку в мирний час податків не було. Витрати по управлінню містом були мінімальні, оскільки магістри виконували посади безоплатно, деколи вкладаючи свої кошти. Головну статтю витрат складало будівництво громадських будівель. Головним джерелом доходів у римських провінціях служив поземельний податок [71, с. 23].

Пізніше почала складатися податкова система Русі[71, с. 22]. Основним джерелом доходу княжої скарбниці була дань з підвладних князю племен і народностей. Після татаро-монгольського нашестя основним податком став «вихід», що стягувався з кожної чоловічої душі і з худоби. Дещо впорядкована фінансова система була в царювання Олексія Михайловича, який у 1655 році створив рахунковий наказ. Епоха Петра І характеризується постійним браком фінансових ресурсів, у результаті чого вводилися нові податки [71, с. 24].

Найбільший інтерес викликає періодизація розвитку податкових платежів, запропонована Е. Салігменом [71, с. 12]:

1 етап - панує ідея дару (індивідуум робить подарунок державі);

2 етап - проведення паралелі між податком і проханням держави до народу про підтримку;

3 етап - закріплюється ідея допомоги, яка виявляється державі;

4 етап - розповсюджується ідея про жертву, яка приноситься громадянином на користь державі, при якій він відмовляється від чогось на користь суспільного блага;

5 етап - навіювання почуття обов'язку;

6 етап - ідея примушення з боку держави;

7 етап - ідея певної частки або окладу, встановлених урядом поза всякою залежністю від волі платника.

Що стосується етапів формування податкових механізмів, то дореволюційні видання виділяють п'ять основних етапів [71, с. 27]:

1) податки Східних держав: появу схожих на податкові механізмів можна виявити в найбільш ранньому різновиді соціальних норм - звичаях. Фінансові переконання в східних державах ґрунтувалися в основному на релігійних уявленнях;

2) податки Древньої Греції та Риму: особливостями державних доходів і витрат було те, що на цьому етапі надзвичайні потреби негайно розподілялися на громадян, тоді як уже до ХХ століття вони задовольнялися за рахунок державних позик, які виплачувалися поступово;

3) податки в умовах феодалізму: особливістю цього періоду є мінливість важелів насичення доходів держави. Були відсутні постійні податки, а діючі дуже часто набували надзвичайного характеру, задовольняючи яку-небудь конкретну потребу правителя, що виникла в даний момент;

4) податки в період абсолютизму: цей період характеризується подоланням феодальної роздробленості і зміцнення центральної влади. У основу державного і фінансового устрою лягають ідеї, запозичені з теорій Макіавеллі, Бодена, Гоббса та ін..;

5) податки в період конституціоналізму: у області податків все давно було випробувано. Особливо багато проектів впровадження нових податків з висвітлюванням благотворної дії податків на практиці було запроваджено в XVII-XVIIIстолітті в Англії.

Отже, разом з економічним розвитком суспільства та збільшенням ролі держави у суспільному житті з'являється потреба у виникненні податків, за рахунок яких би держава виконувала свої функції. З виникненням податків з'являється необхідність регулювання податкових стягнень, яка призводить до формування податкової політики.

1.2 Сутність податкової політики та напрями її проведення

Спочатку визначимо, що означає термін «політика». Визначення представимо у вигляді табл. 1.1.

Розрізняють внутрішню і зовнішню політику. Зовнішня політика [17,с. 784]-- діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями.

Таблиця 1.1. Визначення терміну «політика»

Автори	Визначення
Панов М. І. [62, с. 44]	- особлива сфера діяльності між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання та використання державної влади.
Азрилиян А. Н. [11, с.354]	- це діяльність органів державної влади і державного управління, що відображає суспільний устрій і економічну структуру країни, а також діяльність суспільних класів, партій і інших класових організацій, суспільних угрупувань, що визначається їх інтересами та цілями; - це питання і події суспільного, державного життя.
Кирилюк Ф. М. [61, с. 16]	-. причинно зумовлена , ситуативно змінна за формою і орієнтацією діяльність, яка служить практичній організації суспільства.
Агафонов Ю. А. [5, с. 5]	-. самостійна сфера діяльності людей з власними принципами і закономи.
Рудич Ф. М. [66, с. 6]	- це сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів у використанні інститутів публічної влади задля реалізації своїх соціально значущих інтересів і потреб; - це обмежене застосування влади.
Матвєєв С. А. [60, с. 34]	- це відносини, що включають згоду, підкорення, домінування, конфлікт і боротьбу між класами. групами і людьми та між державами, ядром цих відносин є влада.

Внутрішня політика [17с. 784] охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на[17, с. 784]: економічну; національну; соціальну; демографічну; культурну; аграрну; науково-технічну; екологічну; військову, або оборонну; антропологічну.

Економічна політика [65, с. 459] - це генеральна лінія дій, система заходів у сфері управління економікою, надання певної спрямованості економічним процесам відповідно до цілей, задач, інтересів країни і включає: інституціональну, структурну, інвестиційну, фінансово-кредитну, зовнішньоекономічну, науково-технічну, податкову та бюджетну політики.

Одним з найважливіших видів економічної політики є податкова політика. Вона виступає основою поповнення бюджету.

Податкова політика [53, с. 56] - це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів.

Зміст і цілі податкової політики можуть змінюватися залежно від об'єктивних та суб'єктивних факторів та обумовлені соціально політичним устроєм суспільства. Виділяють фіскальну та економічну цілі податкової політики (рис. 1.1) [3, с. 36].

Рис. 1.1. Цілі податкової політики

Залежно від механізмів реалізації податкову політику держави поділяють на два типи [3, с. 38] - дискреційну і не дискреційну, а залежно від величини податкового тиску на виробників та споживачів ВВП її поділяють на три типи [3, с. 38] - стягування максимальних податків, помірну і високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій (рис. 1.2) [3, с. 38].

При виборі певної податкової політики визначають відповідні податкові системи,кожна з яких має задовольняти інтереси держави та її громадян на відповідних етапах становлення та розвитку економіки країни. З метою задоволення інтересів держави та підтримання вітчизняного виробника використовують певний вид ставок та податкових пільг.



Рис. 1.2. Типи податкової політики

У світовій практиці ставки поділяють на [3, с. 37]: прогресивні, регресивні та пропорційні. Щодо пільг, то їх класифікують за такими ознаками [3, с. 37]:

1) залежно від ступеня зниження податкових виплат: система пільг, що знижує податкові суми та система пільг, що звільняє від оподаткування;

2) залежно від ступеня впливу на податковий процес:

а) вилучення: (за видами платників податків - повні та часткові; за термінами дії - постійні та тимчасові; за видами об'єкта - майнові та прибуткові; за видами діяльності).

б) знижки;

в) податкові кредити (зниження ставки податків, зниження оподаткованої суми, перенесення терміну сплати чи сплата податку частинами, повернення раніше сплаченого податку, зарахування раніше сплаченого податку).

Для податкової політики України характерні такі форми податкових пільг[3, с. 39]:

o встановлення неоподатковуваного мінімуму;

o вилучення визначених складових об'єкту оподаткування;

o зменшення податкових ставок;

o звільнення від оподаткування певних категорій населення;

o використання податкових кредитів.

Застосовуючи вказані вище форми у тому чи іншому співвідношенні, держава збільшує або зменшує податковий тягар, який лягає на плечі громадян країни.

Для його вимірювання використовують декілька показників.

Так, на макрорівні податкове навантаження визначає частка податкових поступлень у бюджет у ВВП (П₁). Податкове навантаження визначається відношенням податкових поступлень в бюджет до валового внутрішнього продукту, помноженим на сто відсотків[3, с. 37]:

П₁ = * 100%,

де ПБ - податкові поступлення в бюджет;

ВВП - валовий внутрішній продукт.

При характеристиці податкового навантаження на підприємстві можна використовувати такі показники:

1) частку податкових виплат підприємства (П₂) в загальній сумі прибутку. Податкове навантаження дорівнює податковим виплатам підприємства, поділеним на прибуток підприємства і помноженим на сто відсотків[3, с. 38]:

П₂ = * 100%



де ПВ - податкові виплати підприємства;

П - прибуток підприємства.

2) частку податкових виплат підприємства (П₃) в обсязі реалізації. Тоді податкове навантаження розраховується як відношення податкових виплат підприємства до обсягу реалізації, помножене на сто відсотків[3, с. 38]:

П₃ = * 100%

де О_р - обсяг реалізації підприємства.

Податкове навантаження в країнах-членах Організації економічної співдружності і розвитку коливається від 52% в Швеції до 30% в США і Туреччині[29, с. 38]. В основній групі країн воно складає 40-45% [29, с. 38]. Спостерігається тенденція до збільшення податкового тиску, що пояснюється інтеграційними процесами в Європі, які передбачають вирівнювання умов господарювання, в тому числі оподаткування.

Сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового тягаря немає. На шляху реалізації такої політики стоять наступні проблеми [29, с. 38]:

· наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній борг та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ;

· дефіцит бюджету, який сьогодні набув латентного характеру;

· великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдасться.

Крім того, економічне зростання не обов'язково відбувається в умовах зниження податкового навантаження. В умовах неконкурентоспроможної економіки та відсутності механізмів її створення зниження податкового тягаря - надзвичайно обмежений метод, що не дає довгострокових результатів. Слід також врахувати масштаби збитковості - для збиткових підприємств будь-яка ставка є високою.

Податкова політика є найбільш ефективною при стабільному обмінному курсі і стійкому русі капіталів. При аналізі податкової політики країни, велику увагу приділяють структурі оподаткування. В країнах з низькими доходами структура оподаткування виглядає наступним чином[29, с. 40]:

1) більшу частину поступлень складають податки на вітчизняні товари і зовнішньо-торгівельні операції, які в сукупності складають близько 70% всіх податкових поступлень, причому частка лише імпортованого мита складає більше 40%;

2) внутрішні прибуткові податки не є значними (більше 25% податкових поступлень), причому юридичні особи оподатковуються в більшій мірі ніж фізичні. Це пов'язано зі зручністю використання великих (часто іноземних) компаній в якості джерел доходів, а також з адміністративними труднощами в організації оподаткування ефективним прибутковим податком приватних осіб.

Надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає у всіх суб'єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з другого - забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі розроблюваних нормативно-правових актів із питань оподаткування та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Податкова політика здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування. Встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами[53, с. 63].

Держава формує свою податкову політику через зміну елементів системи оподаткування (наприклад, збільшення або зменшення податкових ставок, бази оподаткування; введення або скасування податкових пільг та ін.).

Результатом формування податкової політики є податкова система.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система -- це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства (рис. 1.3) [72, с. 116].

Рис. 1.3. Структура податкової системи України

Отже, податкова система[53, с. 65] -- сукупність податків і зборів, механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.

Побудова ефективної системи оподаткування можлива при науковому поєднанні наступних критеріїв (за інтерпретацією Паретто) [3, с. 42]:

1) критерій фіскальної достатності (максимальне забезпечення інтересів держави);

2) критерій економічної ефективності (належне задоволення інтересів та потреб платників податків);

3) критерій соціальної справедливості (забезпечення належного рівня соціальних гарантій для найменш забезпечених верств населення);

4) критерій стабільності (формування стабільної продовж певного періоду системи оподаткування для підвищення ефективності виробництва та полегшення роботи податкових органів);

5) критерій гнучкості (можливість податкової системи вчасно реагувати на найменші зміни в економічній політиці держави.

Визначний вплив на структуру податкової системи має політичний устрій держави. Відповідно до того, чи є країна унітарною, чи федеративною, відтворюється структура податкової системи. Держава не може виконувати покладених на неї функцій без фінансових ресурсів, тому система розподілу бюджетів різних рівнів має бути адекватною системі делегування влади.

На відміну від країн з низькими доходами, як Україна, в промислово розвинутих країнах основним джерелом надходжень є податки з приватних осіб і податки, які утримуються відповідно до програми соціального страхування.

Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є [3, с. 36]:

а) можливість податкової політики збільшити джерела доходів. Збільшення суми доходів може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази. Дискреційний ріст надходжень є результатом змін в податковій системі, таких як перегляд податкових ставок, введення нових податків тощо. Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства;

б) здатність податкової політики визначити прийнятну податкову базу. Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податкових ставках. при значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки для того, щоби забезпечити відповідні податкові надходження. В результаті цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків;

в) направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату. Для того, щоб не було затримок, викликаних заборгованістю по патентах, необхідно використовувати штрафні санкції;

г) нейтральність податкової політики відносно стимулів.

Отже, результатом податкової політики є податкова система. Вона повинна забезпечувати фінансування державної діяльності при мінімальних затратах, а також при мінімальних порушеннях характеру виробництва. До економічної діяльності, яка є найбільш прибутковою для сплати податків, не потрібно втрачати інтерес і після їх сплати.

Таким чином, можна зробити висновки, що податкова система України на даний момент не є ефективною, хоча урядом проводяться реформування з метою її наближення до світових стандартів. Тож у наступному пункті розглянемо з якими проблемами стикається податкова політика України.

1.3 Проблемні аспекти податкової політики України

Податкова система України є неефективною та не сприяє стабільним та адекватним надходженням до державного бюджету, а чинне податкове законодавство замість стимулюючої ролі депресивно впливає на розвиток економіки, як істотне гальмо соціально-економічного розвитку держави. Упродовж останніх років тривали спроби прийняти Податковий кодекс - економічну конституцію країни.

«Каменем спотикання» під час реформування податкової системи є те, що фінансування державних функцій у повному обсязі саме по собі створює суперечності між величиною потреби в податкових надходженнях і реальною можливістю їхнього одержання. Вирішення цього питання полягає у пошуку шляхів підвищення ефективності податкової політики і забезпечення державних фінансових потреб, з одного боку, а з другого - зменшення податкового тиску на суб'єктів економіки і оптимізація видатків держави.

Податкова система України має багато недоліків, серед яких [79, С. 3-5]:

- високий рівень податкового навантаження на економіку в цілому та на бізнес зокрема (ставка податку на прибуток в Україні становить 25%, у середньому по країнах ЄС-12 - 18,9%, у т. ч. у Польщі - 19%, Чехії - 20%, Естонії - 21%, Латвії - 15%, Болгарії - 10%);

- відсутність економічно обґрунтованого балансу між фіскальною й регулюючою функціями податків, неефективна система державного податкового регулювання, її неузгодженість із завданням економічної політики держави;

- велика кількість малоефективних податків та менша, ніж у європейських системах оподаткування, тривалість базових податкових періодів (щоквартальне декларування і сплата податку на прибуток, тоді як у європейських країнах - раз на рік), що погіршує позиції України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу за показником «кількість платежів на рік» та збільшує витрати часу суб'єктів підприємницької діяльності на сплату податків;

- нестабільність податкового законодавства, яка обмежує можливості формування суб'єктами господарювання фінансової та економічної політики в середньо- й довгостроковому періодах;

- неоднорідність і складність нормативно-правової бази оподаткування, недостатня узгодженість і суперечливість окремих законодавчих норм, відсутність єдиної технології, наявність норм непрямої дії в податкових законах, що призводить до застосування підзаконних актів, податкових роз'яснень, а також збільшення навантаження на судову систему у зв'язку зі зростанням кількості позовів щодо порушень податкового законодавства;

- неузгодженість податкового законодавства з іншими законодавчими й нормативними актами;

- наявність економічно необґрунтованих розбіжностей у підходах до визначення й оцінки доходів і витрат для встановлення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та нормативно-правовою базою бухгалтерського обліку в частині розрахунку фінансового результату, що призводить до невідповідності сум податкових платежів підприємств реальному результату їх господарської діяльності;

- несвоєчасне виконання зобов'язань із відшкодування податку на додану вартість суб'єктам господарювання;

- відсутність істотного прогресу в досягненні цілей реформування податку з доходів фізичних осіб - розширення його бази шляхом виведення доходів із «тіні», про що свідчать результати податкових перевірок суб'єктів господарювання у 2008 році, за якими заробітну плату «в конвертах» сплачували 42% перевірених роботодавців, із них 74% роботодавців - фізичних осіб;

- порушення фундаментального принципу справедливості в оподаткуванні не виконання податковою системою функції перерозподілу доходів від багатих до бідних;

- недостатнє виконання акцизним збором функції обмеження споживання шкідливих для здоров'я людини товарів, перед усім унаслідок низьких ставок податку, зо значно відстають від рівня в європейських країнах, Зокрема, навіть після підвищення у 2009 році ставок акцизного збору на алкогольні напої, тютюнові вироби й нафтопродукти акциз на сигарети з фільтром у середньому становив 2,34 грн. із пачки (близько 0,25 євро порівняно з 1,28 євро у країнах ЄС); загальна частка акцизів (специфічна плюс адвалорна) в ціні сигарет виросла до 43% за мінімального для країн ЄС рівня 57%;

- викривлення стимулів до економічної діяльності внаслідок співіснування в податковій системі України двох підсистем - загальної і спрощеної, незацікавленість суб'єктів малого підприємництва у зміні свого статусу й, відповідно, зростанні обсягів діяльності; використання суб'єктів підприємницької діяльності, які застосовують спеціальний режим оподаткування, у схемах мінімізації податкових зобов'язань підприємств, що працюють у загальному режимі оподаткування;

- недосконала й витратна система адміністрування податків і зборів;

- низький рівень податкової культури, значне поширення схем мінімізації й ухилення від сплати податків, що призводить до податкової заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами, недостатнього фінансування виконання функцій держави;

- нераціональна система податкових пільг, що спричиняє порушення принципу справедливості в оподаткуванні та зниження фіскальної ефективності основних податків;

- нераціональна структура внесків до Пенсійного та інших державних фондів соціального призначення, наслідком чого є перекладання основного тягаря внесків на роботодавців. Існування чотирьох автономних фондів соціального страхування та диференційованих платежів до кожного з них призводить до збільшення витрат на адміністрування внесків, порівняно із консолідованим варіантом їх сплати (єдиний соціальний внесок).

Валентин Симоненко [15] виділяє наступні проблемні питання оподаткування, які або слабо прописані, або взагалі не знайшли відображення у Податковому кодексі:

1)система відповідальності за порушення податкового законодавства не сприяє підвищенню рівня податкової дисципліни в країні. З одного боку, списання податкового боргу; з другого боку, за останні роки податковою адміністрацією було щорічно порушувалося близько 3 тисяч кримінальних справ. Але до суду доходило тільки кожна п'ята. Практично кожне друге рішення податкових органів оскаржується в судовому порядку й виграється позивачами. Це свідчить про вкрай низький рівень результативності роботи податкових органів як на стадії нарахування штрафних санкцій і пені, так і під час наступного стягнення належних сум.

Однак в обговорюваному проекті Податкового кодексу ці питання, на жаль, взагалі не враховано. Варто зауважити, що посилення «каральних» функцій податкової адміністрації не розв'яже проблем, а створить величезний вал судових розглядів, що на практиці не забезпечить підвищення рівня контролю за вчасним надходженням податків у бюджет.

Для вирішення цього питання необхідно в першу чергу в Податковому кодексі передбачити відповідальність податкових органів та інших органів стягнення за дотримання ними вимог податкового законодавства. Крім того, необхідно запровадити відповідальність за вчасне й повне виконання рішень суду стосовно забезпечення стягнення в державний бюджет податкового боргу, штрафних санкцій і пені.По-друге, у Податковому кодексі необхідно передбачити застосування таких запо-біжних заходів, як заборона відчуження активів, передачі їх у користування або в заставу тощо під час апеляційного узгодження платником податків нарахованих податкових зобов'язань. По-третє, необхідно ввести в податкових органах і органах державної виконавчої служби облік нарахованих і штрафних санкцій, що надійшли в державний бюджет у розрізі механізмів примусового погашення, а також облік виконання рішень судових органів у частині стягнення платежів. По-четверте, потрібно заборонити прийняття рішень про розстрочку й відстрочку податкових зобов'язань або податкового боргу платника, коли в нього вже є не-виконані зобов'язання за раніше розстроченими платежами. При цьому всі рішення про розстрочку поточних платежів мають прийматися фінансовими органами на підставі висновків органів державної податкової служби, оскільки саме фінансові органи забезпечують збалансованість грошових потоків за доходами і видаткамибюджету; 2) у Податковому кодексі, як і раніше, не передбачено сплати необхідних платежів до бюджету за використання природних ресурсів, залишилися без змін порядок і ставки оподаткування рентними платежами видобутку нафти, природного газу й газового конденсату. Система стягнення рентних платежів дає можливість нафтогазовим компаніям отримувати надприбутки, а держава при цьому втрачає значну частину доходу від видобутку корисних копалин, які належать всьому українському народу, а не окремим особам.

В Україні оподаткування рентними платежами здійснюється залежно від обсягу видобутку вуглеводнів, що унеможливлює перехід до системи платежів із застосуванням принципу рентного доходу. У результаті рентна плата платиться практично в однаковому розмірі від обсягу добутих корисних копалин незалежно від величини отриманого компаніями прибутку. Однак у проекті Податкового кодексу України збережено чинний порядок. А якщо врахувати пропоноване скорочення загальної ставки оподаткування на 5 відсотків і збереження чинного порядку сплати рентних платежів, то ситуація з використанням природних ресурсів - народним надбанням, швидше, буде схожа на їхню роздачу.

Загалом податкова політика щодо оподатковування природних ресурсів має відповідати двом критеріям. Це дотримання правила оподаткування частини додаткового доходу, отриманого підприємствами внаслідок використання державних активів у вигляді природних ресурсів і при цьому не пов'язаного з результатами їхньої підприємницької діяльності (рентні платежі). Крім того, необхідно здійснювати збір коштів за спеціальне використання природних ресурсів, розмір яких має покривати видатки держави на їхнє відновлення й утримування відповідної інфраструктури (збір за спеціальне використання водних, лісових ресурсів та інші);

3) безсистемні галузеві податкові пільги і преференції стали своєрідним консерватором недостатнього розвитку галузей народного господарства, гальмом длярозв'язан-ня соціальних проблем і питань у галузі, масштабним резервом недоодержання доходів до державної скарбниці;

4) протягом останнього десятиліття в податкове законодавство щорічно вносилися зміни, чим розв'язувалися окремі проблеми, але водночас зачіпалися застарілі базові принципи оподаткування й основи податкової системи. У результаті безсистемність внесення цих змін призвела до того, що українське податкове законодавство можна охарактеризувати як занадто складне, суперечливе і заплутане, що призводить до його неефективності, нестабільності й непередбачуваності.

Як вже зазначалося вище, Податковий кодекс має враховувати інтереси як держави, так і платників податків. Ще до прийняття Кодексу в Україні спостерігалась тривожна тенденція - зростала кількість підприємців-фізичних осіб, що припиняють свою діяльність. На запитання, чому підприємці припиняють свою діяльність (адже розділ 14, який стосується підприємництва, ще не прийнято), один з них відповів, що люди інтуїтивно відчувають: влада ніколи не робить чогось позитивного на їхню користь. Завжди, коли мова йде про наповнення казни, вона піклується лише про власні інтереси. У більшості своїй це відбувається за рахунок платників податків. А тому, навіть не бачивши Податкового кодексу, підприємці апріорі знають, що будь-які зміни лише погіршать їхнє становище [32, С. 11].

У червні минулого року до парламенту поступив проект закону про спрощену систему для підприємців (реєстр. №4549-2) по представленню народного депутата А. Гриценко. Особливість цього документу відносно малого бізнесу - диференційований розмір єдиного податку і спосіб його визначення в залежності від видів діяльності, збільшення існуючого розміру єдиного податку у розмірі 200 грн. до 350 грн., зміна структури єдиного податку на користь ПФУ, сплата мінімального пенсійного внеску в солідарну систему, амністія на борги спрощенців перед ПФУ. Високодохідними сферами малого і середнього бізнесу в межах спрощеної системи пропонується сплачувати на вибір: 10% від сукупного доходу або 6% плюс НДС. У результаті підприємцям-фізичним особам не потрібно було б утворювати юридичні особи, приймати до штату бухгалтера, вести загальний облік, звітність [32, С. 11].

За словами О. Кузьміна[32, С. 12], влада впустила можливість структурувати малий і середній бізнес у корисному державі напрямку. Необхідно було створювати такі закони, у тому числі податкові, які стимулювали би виробництво, інноваційну діяльність, наприклад венчурну. Вона би сформувала заінтересованість малих підприємств у об'єднанні з крупними компаніями.

Підбиваючи підсумки можна сказати, що головною проблемою української податкової політики була велика кількість податкових законів і підзаконних актів, які суперечили один одному. З 2011 року набув чинності Податковий кодекс та він не усунув цих протиріч і потребує перегляду.

Таким чином, можна сказати, що виникнення податків пов'язане з ускладненням суспільних відносин, з розвитком ринкових відносин та появою держави.

Суть і призначення податків нашого часу істотно відрізняються від найперших податків. Спершу податки носили тимчасовий характер та збиралися на утримання армії. Основними податками були поземельний та подушний податки. З часом податки набувають регулярного характеру і призначаються для проведення водопроводу, укріплення міста, роздачі грошей для бідних та інші соціальні цілі.

З розвитком держави податки набувають все більшого значення та потребують регулювання. В результаті виникає податкова політика.

Податкова політика як складова економічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) у взаємозв'язку і взаємодії із платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою, і критерієм її ефективності.

Виділяють фіскальну та економічну цілі податкової політики, які можуть змінюватися під впливом економічної ситуації в країні. Цілі податкової політики обумовлені соціально-політичним ладом суспільства.

Залежно від механізмів реалізації податкову політику поділяють на два типи - дискреційну і не дискреційну, а залежно від величини податкового тиску на три типи - стягування максимальних податків, помірну і високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій.

Податкова політика України має багато недоліків, основними серед яких є:високий рівень податкового навантаження, нестабільність податкового законодавства, недосконала система пільг, недостатня узгодженість і суперечливість окремих законодавчих норм, що створюють умови для ухилення від сплати податку.

Вирішення цих проблем можливе шляхом усунення протиріч у податковому законодавстві та його суперечностей з іншими законодавчими і нормативними актами. Вдосконалення інституту відповідальності платників податків та підвищення рівня їхньої податкової культури також сприятиме поліпшенню ситуації, що склалася у сфері оподаткування, а як результат і в усій економіці.



2. Дослідження податкової політики України

2.1 Правове забезпечення податкової політики України

У першому розділі було розглянуто проблемні аспекти податкової політики України, з чого витікає висновок, що податкове законодавство має недоліки та потребує вдосконалення. У даному пункті пропоную розглянути ці недоліки та переваги податкового законодавства.

Спочатку ознайомимося зі структурою податкового законодавства. Податкове законодавство визначається статтею 3 Податкового кодексу України [2] та складається з Конституції України; Податкового кодексу України; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Податковим Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Податковим кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Графічно структуру податкового законодавства у загальному вигляді можна представити наступним чином (рис. 2.1).

Проаналізуємо податкове законодавство. З цією метою розглянемо якими законодавчими актами регулюються податки.

Чинне податкове законодавство налічує 135нормативних актів. Серед них найбільш важливими є наступні[58]:

Рис. 2.1. Структура податкового законодавства

1) податок на додану вартість (Pозділ V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);

2) податок на прибуток підприємств (Pозділ III Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);

3) податок на доходи фізичних осіб (Pозділ ІV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);

4) акцизний податок (Pозділ VІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI; Постанови Кабінету Міністрів України; Накази ДПА України);

5) збір за першу реєстрацію транспортного засобу (Pозділ VІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);

6) екологічний податок (Розділ VIІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010р. №2756-VI);

7) фіксований сільськогосподарський податок (Глава 2 розділу XIV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010р. №2755-VI);

8) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України (Pозділ ІХ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);

9) рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні (Pозділ Х Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI);

10) плата за користування надрами (Розділ ХІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010р. №2755-VI; Кодекс України про надра від 27.07.1994р. №132/94-ВР (із змінами та доповненнями));