Податкова політика України на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи податкової політики в Україні

1.1 Сутність податкової політики, її мета, цілі та засади

1.2 Сутність податків, їх види та функції

Розділ 2. Аналіз податкової політики України

2.1 Аналіз статистичної інформації

2.2 Проблеми податкової політики України

Розділ 3. Напрями вдосконалення податкової політики в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки до розділу 1

Додатки до розділу 2

Додатки до розділу 3

Вступ

На сучасному етапі Україна перебуває у стані політичної та економічної кризи, через що відбувається загострення вже давно існуючих проблем. Однією з найгостріших проблем стала проблема оподаткування. Актуальність цієї проблеми неможливо переоцінити: податки - основне джерело наповнення державного бюджету, в свою чергу, кошти з державного бюджету спрямовуються на забезпечення життєдіяльності країни. Таким чином, можна з упевненістю сказати, що податкова політика здатна вплинути на економічний розвиток країни.

У більшості країн світу податки є “ефективним знаряддям державної політики” відносно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу ВВП у соціальному, віковому, територіальному і галузевих аспектах, компенсації недоліків ринкових механізмів, розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, антициклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон'юнктури. Податкова система в кожній країні є однією із стрижневих основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини.

В Україні сьогодні постала проблема: як максимально наповнити державну казну, в тому числі за рахунок платників податків, при мінімальному зростанні податкового навантаження? Адже різке збільшення цього показника неодмінно приведе до незадоволення населення, і як результат, до поглиблення політичної і економічної кризи. З іншої сторони, в умовах нестабільності, коли держава має колосальні зовнішні борги, які провокують збільшення економічної та політичної залежності країни, наповнення державного бюджету та ефективний його розподіл мають надважливу роль. З огляду на все вищесказане, питання податкової політики, безсумнівно, можна вважати одним з найактуальніших питань сьогодення.

Метою даної курсової роботи є дослідження податкової політики України на сучасному етапі та виділення шляхів її вдосконалення та напрямів подальшого розвитку.

Відповідно до мети даної курсової роботи можна виділити такі завдання:

Ш Визначити сутність та функції податкової політики.

Ш Визначити сутність, види та функції податків.

Ш Встановити перелік основних податків, що наразі діють в Україні.

Ш Встановити принципи та завдання податкової політики держави.

Ш Проаналізувати податкову складову в структурі доходів бюджету.

Ш Окреслити можливі шляхи вдосконалення податкової політики держави.

Об'єктом нашого дослідження є формування і практика реалізації податкової політики України з притаманними їй фіскально-регулюючими механізмами впливу на соціально-економічне життя суспільства.

Предметом дослідження є сукупність фінансових відносин, які виникають у процесі правового регламентування, організації справляння та адміністрування податків та податкових платежів і формування на цій основі централізованих грошових фондів держави.

Розділ 1. Теоретичні основи податкової політики в Україні

1.1 Сутність податкової політики, її мета, цілі та засади

податковий політика україна держава

Безліч вчених-економістів приділяють увагу висвітленню сутності податкової політики. Проте, досліджуючи податкові проблеми у своїх наукових працях, вчені не знайшли єдиний висновок щодо розуміння сутності податкової політики. Як приклад, Федосов В. М., Опарін В. М. та П'ятаченко Г.О. дають таке визначення податкової політики: «Податкова політика - діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зокрема з формування державних доходів за рахунок постійних і тимчасових джерел, встановлення видів податків, платежів, об'єктів, ставок, пільг, механізму зарахування» [16]. З іншими визначеннями поняття «податкова політика» можна ознайомитись в додатку до 1 розділу (таблиця 1.1).

Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого -- залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. При цьому держава не може задовольнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів'ям “щоб і вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості, економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості.

Державна податкова політика - це діяльність органів державної влади з формування та удосконалення податкової системи.

Мета державної податкової політики:

- забезпечення надходження доходів до складу державних фондів;

- проведення регулювання економічного і соціального розвитку країни.

Зміст і цілі податкової політики можуть змінюватися залежно від об'єктивних та суб'єктивних факторів та обумовлені соціально політичним устроєм суспільства. Виділяють фіскальну та економічну цілі податкової політики [4]:

Згідно з Постановою Верховної Ради України, податкова політика формується на таких засадах:

ь Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності: введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

ь Обов'язковість: впровадження норм щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

ь Рівнозначність і пропорційність: справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків та інших обов'язкових платежів на рівні прибутки і пропорційно більших податків та інших обов'язкових платежів на більші доходи;

ь Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації: забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів;

ь Соціальна справедливість: забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

ь Стабільність: забезпечення незмінності податків та інших обов'язкових платежів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

ь Економічна обгрунтованість: встановлення податків та інших обов'язкових платежів на підставі показників розвитку національної

ь економіки та фінансових можливостей, враховуючи необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

ь Рівномірність сплати: встановлення строків сплати податків та інших обов'язкових платежів виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

ь Компетенція: встановлення і скасування податків та інших обов'язкових платежів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до чинного законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України;

ь Єдиний підхід: забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку та іншого обов'язкового платежу, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку та іншого обов'язкового платежу, податкового періоду, ставок податку та іншого обов'язкового платежу, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

ь Доступність: забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків та інших обов'язкових платежів [1].

Залежно від механізмів реалізації податкову політику держави поділяють на два типи [4] - дискреційну (свідомі зміни збоку уряду) і не дискреційну (саморегулювання). Дискреційна поділяється на стримуючу та стимулюючу. Залежно від величини податкового тиску на виробників та споживачів ВВП податкову політику поділяють на три типи - стягування максимальних податків, помірну і високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій (див. Додаток до розділу 1, рис. 1.1).

Податкова політика здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування. Встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

Держава формує свою податкову політику через зміну елементів системи оподаткування (наприклад, збільшення або зменшення податкових ставок, бази оподаткування; введення або скасування податкових пільг та ін.).

При виборі певної податкової політики визначають відповідні податкові системи, кожна з яких має задовольняти інтереси держави та її громадян на відповідних етапах становлення та розвитку економіки країни. З метою задоволення інтересів держави та підтримання вітчизняного виробника використовують певний вид ставок та податкових пільг.

Результатом формування податкової політики є податкова система.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система -- це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства [7].

Отже, податкова система [3] -- сукупність податків і зборів, механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.

На відміну від країн з низькими доходами, як Україна, в промислово розвинутих країнах основним джерелом надходжень є податки з приватних осіб і податки, які утримуються відповідно до програми соціального страхування.

Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є:

а) можливість податкової політики збільшити джерела доходів. Збільшення суми доходів може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази. Дискреційний ріст надходжень є результатом змін в податковій системі, таких як перегляд податкових ставок, введення нових податків тощо. Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства;

б) здатність податкової політики визначити прийнятну податкову базу. Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податкових ставках. при значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки для того, щоби забезпечити відповідні податкові надходження. В результаті цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків;

в) направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату. Для того, щоб не було затримок, викликаних заборгованістю по патентах, необхідно використовувати штрафні санкції;

г) нейтральність податкової політики відносно стимулів. [4]

Отже, результатом податкової політики є податкова система. Вона повинна забезпечувати фінансування державної діяльності при мінімальних затратах, а також при мінімальних порушеннях характеру виробництва. До економічної діяльності, яка є найбільш прибутковою для сплати податків, не потрібно втрачати інтерес і після їх сплати.

Таким чином, можна зробити висновки, що податкова система України на даний момент не є ефективною, хоча урядом проводяться реформування з метою її наближення до світових стандартів.

Побудова ефективної системи оподаткування можлива при науковому поєднанні наступних критеріїв (за інтерпретацією Паретто) [4]:

1) критерій фіскальної достатності (максимальне забезпечення інтересів держави);

2) критерій економічної ефективності (належне задоволення інтересів та потреб платників податків);

3) критерій соціальної справедливості (забезпечення належного рівня соціальних гарантій для найменш забезпечених верств населення);

4) критерій стабільності (формування стабільної продовж певного періоду системи оподаткування для підвищення ефективності виробництва та полегшення роботи податкових органів);

5) критерій гнучкості (можливість податкової системи вчасно реагувати на найменші зміни в економічній політиці держави.

Участь держави у регулюванні економічних процесів при проведенні податкової політики здійснюється з допомогою таких податкових інструментів, як податкова ставка, податкові пільги, податкові санкції, податкова база та деякі інші. Тому необхідно ознайомитись з поняттям «податок», його сутністю та видами.

1.2 Сутність податків, їх види та функції

Згідно з Податковим Кодексом України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку [2] (інші підходи до визначення податку див. додаток до розділу 1, таб. 1.2.). Слід відрізняти термін «податок» від терміну «збір», адже згідно з Податковим Кодексом України це різні поняття. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій [2].

Залежно від органу влади, який встановлює і скасовує податки та території дії податку вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Обов'язкові платежі податкового характеру класифікуються за різними ознаками.

1. Залежно від органу влади, який встановлює і скасовує податки та території дії податку:

· загальнодержавні -- встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України;

· місцеві--встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України;

2. За видом платника:

· податки з фізичних осіб--сплачують лише фізичні особи;

· податки з юридичних осіб -- сплачують лише юридичні особи;

· змішані--сплачують як юридичні, так і фізичні особи;

3. За формою оподаткування:

· прямі -- встановлюються безпосередньо щодо платників податків і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування;

· непрямі -- встановлюються в цінах товарів і послуг та сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів;

4. За методом оподаткування:

· прогресивні-- податки, ставки яких зростають зі збільшенням величини об'єкта оподаткування;

· пропорційні -- податки, ставки яких не залежать від розміру об'єкта оподаткування;

· регресивні--податки, ставки яких зменшуються зі зростанням величини об'єкта оподаткування. [5]

Більш широку класифікацію можна переглянути в додатках до розділу 1, таблиця 1.3.

Сьогодні вчені пропонують різні варіанти формулювання функцій податків. Наприклад, Козирін А. Н. виносить такі функції: фіскальну (бюджетну), розподільну (соціальну), регулюючу (економічну), контрольну та заохочувальну [17]. Гега П. Т. та Доля Л. М. виділяють фіскальну, регулюючу та контрольну функції як основні, а розподільну, стимулюючу (дестимулюючу) та накопичувальну як додаткові функції [6]. Існує незліченна кількість варіантів визначення функцій податків, але теорія оподаткування виділяє дві функції: фіскальну та регулюючу. Регулююча функція реалізується шляхом впливу податків на економічний та соціальний розвиток окремих галузей економіки, регіонів, підприємств. Вона пов'язана з вирішенням таких питань: визначення об'єкта оподаткування і методики його розрахунку, визначення джерел сплати податків, встановлення розміру ставок податків та методики їх розрахунку, встановлення термінів сплати податків, надання податкових пільг, застосування штрафним санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Фіскальна функція полягає в забезпеченні держави необхідними їй для виконання своїх функцій фінансовими ресурсами.

У 2015 році відбулося реформування податкової системи. Ці кардинальні зміни в оподаткуванні юридичних осіб та громадян покликані спростити і здешевити систему адміністрування податків, а також додатково залучити до бюджету держави 40 млрд. грн. в рік. З цією метою з 2015 року в Україні зменшується кількість податків з 22 до 11 в основному за рахунок групування (див. додаток до розділу 1 рис 1.2.)

Сьогодні, згідно з Податковим кодексом, в Україні справляються 11 податків та зборів, з них 7 загальнодержавних (є обов'язковими до сплати на усій території України) та 4 місцеві (сплачуються на території деяких регіонів за рішенням сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад).

До загальнодержавних податків належать:

1) податок на прибуток підприємств;

2) податок на доходи фізичних осіб;

3) податок на додану вартість;

4) акцизний податок;

5) екологічний податок;

6) рентна плата;

7) мито.

До місцевих податків належать:

1) податок на майно;

2) єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1) збір за місця для паркування транспортних засобів;

2) туристичний збір. [2]

Окремо необхідно сказати про Єдиний соціальний внесок (далі - ЄСВ) та військовий збір. ЄСВ вноситься до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування з метою забезпечення страхових виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Військовий збір - тимчасовий платіж з доходів.

Ставки основних податків в додатках до 1 розділу (таб. 1.3.)

Розділ 2. Аналіз податкової політики України

2.1 Аналіз статистичної інформації

Як відомо, для забезпечення нормального функціонування держави необхідні фінансові ресурси. Доходи держави складаються з податкових та неподаткових надходжень.

Податкові надходження - це обов'язкові платежі, які надходять до бюджету внаслідок виконання платниками податкового законодавства.

Неподаткові надходження - це доходи держави відмінні від податкових. Це можуть бути і доходи від підприємницької діяльності, адміністративні збори і платежі, надходження від штрафів та фінансових санкцій та ін.

Пропоную розглянути структуру доходів бюджету для подальшого поглибленого аналізу. Графічно структура надходжень станом на 2015 рік представлена в додатках до розділу 2, рис. 2.1., рис 2.2.

Таблиця 2.1

Структура доходів бюджету за 2011-2016 рр.

Як свідчать дані, станом на кінець 2015 року в структурі доходів бюджету домінують податкові надходження. Це означає, що у 2015 році доходи бюджету на 76,45% складались з податків юридичних та фізичних осіб. Загальна сума податкових надходжень скала 453664 млн. грн., що номінально значно перевищує податкові надходження попередніх років. Ріст цього показника може означати, що держава збільшує податковий тиск на фізичних та юридичних осіб, але зважаючи на високий рівень інфляції, можна стверджувати, що ріст цього показника в даній ситуації є результатом зміни вартості грошей в часі.

Також можна простежити тенденцію до незначного зменшення частки податкових надходжень в бюджет і збільшення частки неподаткових надходжень. Ці процеси можуть відбуватись внаслідок ухилення від податків, тобто тінізації економіки. В період затяжної економічної кризи в Україні фізичні та юридичні особи не витримують податкового тягаря і знаходять способи ухилення від податків.

Далі, пропоную розглянути структуру податкових надходжень до бюджету. Графічно структура надходжень станом на 2015 рік представлена в додатках до розділу 2, рис. 2.3.

Таблиця 2.2

Структура податкових надходжень до бюджету за 2011-2015 рр.

В таблиці чітко видно, що найбільша частка податкових надходжень припадає на ПДВ. Ця тенденція простежується протягом всіх п'яти років, що аналізуються. Це свідчить про те, що даний податок відіграє найважливішу роль у формуванні бюджету з-поміж інших податків. У 2015 році до бюджету було сплачено податок на додану вартість у сумі 245106 млн. грн. і ця сума складала 47,25% всіх податкових надходжень. Не складно порахувати, яку частку ПДВ займає в структурі доходів бюджету. В 2015 році питома вага ПДВ сягає 41,3% загальних надходжень. Варто зауважити, що ПДВ - непрямий податок, тобто він сплачується кінцевими споживачами, незалежно від їх доходів. Ця плата лягає тягарем на плечі всіх людей-споживачів товарів та послуг, і більшість з них навіть не здогадуються про те, що купуючи необхідні речі вони щодня роблять свій вклад в бюджет, забезпечуючи його на 41,3%. Але це ще не все, додайте в цю суму ще два непрямі податки: акцизний податок, частка якого становить 12,83% та ввізне мито з питомою вагою 7,21% і ми отримаємо ще більшу суму. Загальна питома вага непрямих податків в 2015 році складала 67,29%.

Пропоную розглянути співвідношення прямого і непрямого оподаткування за 2011-2016 рр. Більш розгорнуту таблицю представлено в додатках до розділу 2, таблиця 2.4.

Таблиця 2.3

Співвідношення прямого і непрямого оподаткування

Рік	Непрямі податки	Прямі податки	ВСЬОГО
	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
2011	217255	57,97%	157531	42,03%	374786	100,00%
2012	236201	58,57%	167050	41,43%	403251	100,00%
2013	231650	58,92%	161535	41,08%	393185	100,00%
2014	246730	61,98%	151376	38,02%	398106	100,00%
2015	349099	67,29%	169665	32,71%	518764	100,00%
2016*	339327	57,19%	254025	42,81%	593352	100,00%
*Інформація за 2016 рік подана станом на 31.03.2016.

Як бачимо, частка непрямого оподаткування в Україні має тенденцію до збільшення: з 2011 до 2015 року питома вага непрямого оподаткування збільшилась на 9,32 процентні пункти (на 16%).

Непрямі податки активно використовуються у формуванні бюджетних ресурсів держави як ефективний інструмент фіскальної політики, що дає змогу державі вирішувати проблеми фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій. Непрямі податки, на відміну від прямих більш ефективні у фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки, від них важко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату, але з іншої сторони вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення.

Переваги непрямих податків:

§ регулярне надходження коштів до бюджету;

§ регулювання деяких видів виробництва, споживання;

§ не мають примусового характеру, оскільки непрямі податки визначаються розміром споживання;

§ непрямі податки знімають напругу в міжрегіональному розподілі доходів, оскільки споживання більш-менш рівномірне в територіальному розрізі.

Недоліки непрямих податків:

§ соціальна несправедливість;

§ фіскалізація доходів у однієї і тієї ж верстви населення;

§ зі зростанням споживання і стягування непрямих податків, зростає інфляція;

§ гальмування виробництва через високі ставки непрямих податків, які включаються в ціну товару;

§ відвернення обігових коштів підприємства (авансування засобів товаровиробників і, як наслідок, залежність від реалізації).

Основним чинником, який визначає співвідношення між прямими та непрямими податками, є життєвий рівень основної маси населення. Низький рівень об'єктивно обмежує масштаби прямих податкових надходжень. Саме тому, як правило, переважання непрямих податків у структурі зведених Державних бюджетів спостерігається у країнах, що розвиваються та у країнах з перехідною економікою, якою, власне, і є Україна.

Натомість тенденція щодо зменшення податків на споживання, тобто непрямих податків, та збільшення питомої ваги прямих податків спостерігається в досить розвинених державах світу. Відповідно в цих країнах збільшуються можливості в регулюванні економічних процесів та вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування.

Отже, основні переваги прямого оподаткування полягають у такому:

§ прямі податки дають можливість встановити пряму залежність між доходами платника і його платежами до бюджету;

§ в країнах з розвиненою ринковою економікою пряме оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання економічних процесів (інвестицій, накопичення капіталу, сукупного споживання, ділової активності і т. д.);

§ податки сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що великі податкові витрати мають ті члени суспільства, у яких більш високі доходи.

§ Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу вважається найбільш справедливим [4].

Проте слід зазначити і недоліки прямих податків:

§ пряма форма оподаткування вимагає складного механізму стягування податків, оскільки пов'язана з досить складною методикою ведення бухгалтерського обліку і звітності;

§ контроль вступу прямих податків вимагає істотного розширення податкового апарату і розробки сучасних методів обліку і контролю платників;

§ прямі податки пов'язані з можливістю ухилення від сплати податків через недосконалість фінансового контролю і наявність комерційної таємниці;

§ пряме оподаткування вимагає певного розвитку ринкових стосунків, оскільки тільки в умовах реального ринку може формуватися реальна ринкова ціна, а отже, і реальні доходи (прибуток), проте з такою ж вірогідністю можуть мати місце і збитки. Тому прямі податки не можуть бути стабільним джерелом.

Загальнодержавні податки та збори надходять до Державного бюджету, кошти якого використовуються на забезпечення оборони України, розвиток зовнішніх зв'язків, валютно-кредитне регулювання, розвиток фундаментальних наукових досліджень, соціальне забезпечення, стимулювання економічного розвитку та ін. Джерелом центральних бюджетів є податок з доходів громадян (прибутковий податок), податок на прибуток підприємств, ПДВ.

Місцеві податки та збори (обов'язкові платежі) -- податки збори, що надходять до місцевих бюджетів від юридичних та фізичних осіб, які отримують доходи, мають майно і продають товари та надають послуги на території певної адміністративної одиниці. Стягують їх на підставі національного законодавства і рішення місцевих органів влади.

Співвідношення між загальнодержавним та місцевими податками та зборами залежить від розподілу соціально-економічних функцій між різними ланками державної влади. На місцеві бюджети покладено функцію розвитку комунального господарства, будівництво окремих об'єктів економічної та соціальної інфраструктури. Саме з місцевих бюджетів фінансуються заклади освіти, культури, охорони здоров'я населення, засоби масової інформації та різноманітні молодіжні програми, видатки на впорядкування населених пунктів.

Потрібно відзначити, що на сьогодні мiсцевi податки i збори не є вагомою дохідною базою місцевих бюджетів, адже до місцевих бюджетів надходять і загальнодержавні податки, такі як ПДФО, акцизний податок, податок на прибуток підприємств, екологічний податок та рентна плата. Проте, я пропоную розглянути співвідношення загальнодержавних та місцевих податків та зборів.

Таблиця 2.5

Рік	Загальнодержавні податки та збори	Місцеві податки та збори	Всього
	млн. грн	%	млн. грн	%	млн. грн	%
2011	329456	99,23%	2 550	0,77%	332 006	100,00%
2012	351835	98,47%	5 457	1,53%	357 292	100,00%
2013	332424	97,85%	7 314	2,15%	339 738	100,00%
2014	339832	97,68%	8 056	2,32%	347 888	100,00%
2015	430116	94,81%	23 548	5,19%	453 664	100,00%
2016*	567 432	95,63%	25 920	4,37%	593 352	100,00%

Співвідношення загальнодержавних податків та зборів і місцевих податків та зборів за 2011-2015 рр.

Як бачимо, питома вага місцевих податків та зборів збільшується. В 2015 році, порівняно з 2014, частка місцевих податків та зборів зросла на 2,87 процентних пунктів. Це пояснюється тим, що сума місцевих податків та зборів у 2015 році збільшилась на 15492 млн. грн., тобто майже в 3 рази. Це дає можливість концетрувати більшу кількість ресурсів в регіоні і спрямовувати їх на вирішення проблем даного регіону. Графічно можна переглянути в додатках до розділу 2, рис. 2.4.

Пропоную розглянути співвідношення доходів державного та місцевого бюджетів.

Таблиця 2.6

Співвідношення доходів державного та місцевого бюджетів

Рік	Місцеві бюджети	Державний бюджет	Зведений бюджет
	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
2011	71 640	21,58%	260 366	78,42%	332 006	100,00%
2012	84 097	23,54%	273 195	76,46%	357 292	100,00%
2013	89 981	26,49%	249 757	73,51%	339 738	100,00%
2014	85 909	24,69%	261 979	75,31%	347 888	100,00%
2015	85 742	18,90%	367 922	81,10%	453 664	100,00%
2016*	98 688	16,63%	494 664	83,37%	593 352	100,00%
*Інформація за 2016 рік подана станом на 31.03.2016.

Можна зробити висновок, що частка надходжень в місцеві бюджети має тенденцію до зменшення, але номінально сума надходжень не зменшується, а в 2016 році (станом на 31.03.16) вона вже на 12946 млн. грн. перевищила надходження за 2015 рік.

Податкове навантаження є важливим фіскальним показником, що характеризує сукупний вплив податків на економіку країни загалом чи на окремих суб'єктів господарювання, тобто фактично є показником ефективності бюджетно-податкової політики. Податкове навантаження розглядається як показник, що вказує на ефект від впливу податків або ефективність рівня втручання держави на економіку країни та окремих платників. Власне, цей показник показує частку ВВП, що була акумульована завдяки діяльності з оподаткування і буде перерозподілена відповідно цілям податкової політики.

В Україні податкове навантаження розраховується як співвідношення податкових надходжень до ВВП.

Податкове навантаження за останні 5 років, розраховане за цією формулою, наведене в таблиці.

Таблиця 2.7

Податкове навантаження на ВВП за 2011-2015 рр

Рік	Под. надходження, млн. грн	ВВП, млн. грн	Податкове навантаження, %
2011	332 006	1316600	25,22%
2012	357 292	1408889	25,36%
2013	339 738	1454931	23,35%
2014	347 888	1566728	22,20%
2015	453 664	1 751 000	25,91%

Згідно з таблицею, в 2015 році податкове навантаження сягнуло найвищого рівня, а саме 25,91%. Ця тенденція має місце через складну економічну ситуацію, що склалася в Україні. Тобто, витрати держави зростають (наприклад, витрати на обслуговування зовнішнього боргу) і уряд змушений акумулювати більшу кількість фінансових ресурсів. Варто зауважити, що при збільшенні розміру податкового навантаження в Україні існує висока ймовірність збільшення тінізації економіки, в той час як зменшення цього показника призведе до виведення секторів економіки з тіні. Окрім того, в Україні податковий тягар розподілений нерівномірно, через що навантаження на бідніші прошарки населення та середній клас більші.

Проте, багато вчених вважають, що до розрахунку податкового навантаження необхідно включати і внески до позабюджетних фондів, які також мають податковий характер. Таким чином розраховується податкове навантаження в країнах Європи, тому я пропоную розглянути таблицю, в якій податкове навантаження розраховане таким методом.

В середньому податкове навантаження в Європі складає 40%, і ми бачимо, що Україна в 2015 році наблизилась до цього показника. Проте, на мою думку, Україні зарано рівнятися з країнами Європи в плані податкової політики, оскільки рівень життя, доходи населення дуже відрізняються, а отже, фіскальні можливості також різні.

Таблиця 2.8

Податкове навантаження на ВВП з урахуванням доходів пенсійного фонду за 2011-2015 рр

Рік	Под. надходження, млн. грн.	Надходження до пенсійного фонду, млн. грн.	ВВП, млн. грн.	Податкове навантаження, %
2011	332 006	141 436	1316600	35,96%
2012	357 292	159 532	1408889	36,68%
2013	339 738	169 211	1454931	34,98%
2014	347 888	168 463	1566728	32,96%
2015	453 664	266 536	1 751 000	41,13%

З таблиці можна визначити, яка частина ВВП припадає на різноманітні пільги та пенсії: 41,13% - 25,91% = 15,22%. Отже, 15,22% від ВВП перерозподіляється за рахунок пільг та пенсій певним верствам населення.

Проаналізувавши статистику, можна перейти до виділення основних проблем податкової політики.

2.2 Проблеми податкової політики України

На цей час в Україні діє податкова система, яка за своїм складом та структурою подібна до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони з питань оподаткування розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства, а також аспектів податкової політики ГАТТ/СОТ та інших міжнародних економічних організацій.

Проте, на відміну від країн Європейського Союзу податкова система України не є інструментом підвищення конкурентоспроможності держави, не сприяє зростанню економічної активності суб'єктів господарювання. Існуюча система формування державних доходів відображає недосконалість перехідної економіки та має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалося неодноразовими спробами удосконалити податкову систему шляхом прийняття окремих законодавчих актів, що були недостатньо адекватними стану економіки, характерними рисами яких є неузгодженість окремих норм, наявність значних обсягів тіньових оборотів.

Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

- нормативно-правові акти з питань оподаткування є складними та нестабільними, окремі законодавчі норми - недостатньо узгоджені, інколи суперечливі. Питання оподаткування і досі регулюються не тільки законами, а і декретами Кабінету Міністрів України, указами Президента України. Через наявність у законодавчих актах норм непрямої дії значна кількість питань у сфері оподаткування регулюється підзаконними актами. У зв'язку з тим, що чимало податкових норм мають неоднозначне тлумачення при їх застосуванні, це негативно позначається на діяльності суб'єктів господарювання, знижує привабливість національної економіки для іноземних інвесторів;

- неефективність податкових та соціальних пільг. Зараз пільги мають не тільки ті, кому вони необхідні, а й ті, хто може справлятись і без них. На пільги витрачаються кошти бюджету, які могли б направлятись на вирішення проблем більш насущних;

- витрати на адміністрування окремих податків є більшими порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння;

- корумпованість органів влади.

Вищезазначені недоліки призвели до таких проблем системного характеру у податковій системі, як:

- податкова заборгованість платників перед бюджетом та державними цільовими фондами. Ця проблема породжена низкою причин, а саме, відсутністю ефективних механізмів, що забезпечують відповідальність суб'єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов'язань; практикою щодо списання та реструктуризації державою податкової заборгованості підприємств перед бюджетом; проведення масових бюджетних взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасну і в повному обсязі сплату податків, сприяють укоріненню у суспільній свідомості зневажливого ставлення до податкових зобов'язань.

- нерівномірне податкове навантаження, внаслідок чого найбільше податкове навантаження покладено на законослухняних платників, позбавлених податкових пільг.

- широкомасштабне ухилення від оподаткування. В Україні на масштаби ухилення від податків впливають не стільки розміри податкових ставок, скільки викривлення умов конкурентної боротьби внаслідок нерівномірного розподілу податкового тягаря.

- бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість. Основними причинами, що ускладнюють виконання державою зобов'язань перед платниками податку на додану вартість, є недоліки законодавчих норм, якими регулюється процедура відшкодування та пред'явлення необґрунтованих вимог на відшкодування податку на додану вартість та заниження сум податкових зобов'язань;

Враховуючи вищезазначене можливо зробити висновок, що основою реформування податкової системи України має бути визнання того факту, що в цілому податкова система України вже склалася і не дивлячись всі свої недоліки не повинна розглядатись як така, що має підлягати докорінному реформуванню. Тобто, створення нової законодавчої бази у сфері оподаткування повинно відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем, проте враховувати особливості національного менталітету.

Розділ 3. Напрями вдосконалення податкової політики в Україні

Головними проблемами податкової політики України я вважаю фіскальну недостатність (в першу чергу через масштабні ухиляння від сплати податків) та нерівномірність розподілу податкового тягаря (а отже обтяжливість для окремих платників). Як на мене, податкова система потребує вдосконалення саме по цим напрямкам, адже вони відображають головну дилему: збільшення податкових надходжень і загострення проблеми податкового навантаження чи зменшення навантаження і фіскальна недостатність?

Незважаючи на реформи, податкова система України залишається, м'яко кажучи, недосконалою. Реформи не вирішили таких проблем:

I. неефективність податкових та соціальних пільг;

II. недоліки нормативно-правової бази;

III. корумпованість органів влади;

IV. нерівномірне податкове навантаження;

V. широкомасштабне ухилення від оподаткування;

VI. фіскальна недостатність;

Для подолання цих проблем необхідний цілий комплекс заходів:

Ш скасування деяких пільг;

Ш заходи у сфері права;

Ш заходи по боротьбі з корупцією;

Ш зміни у рівні податкового навантаження;

Ш заходи по боротьбі з ухилянням від податків.

Ш заходи по оптимізації структури податків;

Одними з найбільш важливих стратегічних заходів є заходи в сфері права. По-перше, закріплення на законодавчому рівні стратегічних цілей і завдань податкової політики і забезпечення узгодженості законодавства. По-друге, введення законодавчих обмежень на прийняття дискреційних податкових рішень (як процедурних так і змістовних), тобто на зміну ставок, введення податкових пільг, тощо. Ці заходи мають забезпечити нейтральність податкової політики, унеможливити прийняття рішень в ручному режимі.

Наступними є заходи по боротьбі з ухилянням від податків. Я пропоную наступні два заходи: непрямі методи контролю та загальне декларування доходів.

Перевірка достовірності нарахування податків може здійснюватися не тільки за даними бухгалтерського та податкового обліку чи за первинними документами. Можна також застосовувати непрямі методи контролю. Непрямі методи -- це прийоми і способи визначення сум податкових зобов'язань виходячи з витрат платника, приросту його активів, кількості найманих працівників та інших показників, що є елементами податкових баз. Існують такі методи непрямого контролю як: метод банківського депозиту (аналіз джерел походження усіх банківських депозитів), метод джерел походження і використання фондів (порівняння доходів та інших надходжень із витратами), та багато інших.

Наявність в арсеналі податкових органів непрямих методів і реальна можливість їх застосування, на нашу думку, є потужним стримувальним фактором проти ухиляння від оподатковування.

Іншою важливою умовою для зниження розмірів тіньової економіки має стати загальне декларування доходів і майна населення. При цьому потрібно:

* Створити максимально зручну для населення процедуру декларування та найбільш ефективну систему контролю цих декларацій;

* Провести інформаційну компанію щодо інформування населення з питань переходу до загального декларування;

* Надавати методичну допомогу населенню з боку держави щодо складання та подання декларацій.

Запропоновані вище методи мають значні недоліки і ризики:

1. Вони потребують дуже значних додаткових витрат на запровадження і здійснення.

2. Необхідні додаткові кадри для запровадження такої системи.

3. В разі вибіркового застосування можуть стати зброєю в боротьбі влади з неугодними для неї членами суспільства.

Однак на мою думку, без жорстких методів побороти тіньову економіку неможливо, а тому позитивні наслідки важливіші, ніж негативні.

Наступним заходом є скасування деяких податкових пільг і введення жорсткого обліку тих, що залишаються. Цей захід повністю відповідає обраній меті оподаткування, оскільки не тільки збільшить податкові доходи, а й зменшить втрати економічних суб'єктів через більш рівномірних розподіл податкового тягаря. Це важлива позиція, оскільки пільги є здебільшого неефективними, надаються безсистемно і невиправдано. Більш ефективним було б взагалі скасування пільг із заміною їх адресною допомогою, проте ці дії потягнуть за собою збільшення недовіри уряду.

Позитивні наслідки:

* зменшення нераціональних витрат бюджетних коштів (тобто зменшення ризику нецільового використання податкових пільг)

* зменшення нерівномірного податкового навантаження (всі підприємства будуть сплачувати однакові податки в однаковому розмірі)

* зменшення частки тіньового сектору економіки (за відсутності податкових пільг у підприємців зникне відчуття несправедливості і не буде бажання піти в тінь, щоб уникнути оподаткування - всі в рівних умовах)

* розширення податкової бази і податкових доходів

* не відбуватиметься порушення законів конкуренції

Можливі ризики:

* ризик збільшення частки тіньового сектору (деякі підприємства без будь-яких податкових пільг не зможуть прибутково функціонувати і будуть змушені приховувати свої реальні доходи) - в першу чергу це стосується малого і середнього бізнесу

* ризик закриття підприємств державної форми власності державного значення і заміна їх на приватні (тому що перші не зможуть функціонувати, сплачуючи податки у повному розмірі адже їх фінансування відбувається з боку держави і ці кошти виділяються в недостатніх розмірах)

* ризик того, що скасування податкових пільг для аграріїв у майбутньому обернеться стагнацією і тінізацією економіки, згортанням інвестиційних процесів та погіршенням соціально-економічного становища в сільській місцевості. Фактично йтиметься про загрозу закриття значної кількості підприємств тваринницької спеціалізації та зупинку розвитку рослинницької галузі.

Враховуючи ризики, доцільним є залишити пільговий режим оподаткування (у вигляді спрощеної системи оподаткування) сільськогосподарському сектору та малому і середньому бізнесу. Це пов'язано з їх малим фіскальним значенням але значним соціальним.

Наступними заходами є заходи по боротьбі з корупцією:

1. Збільшити зарплатню працівникам податкової служби - достатня заробітна плата зменшить спокусу до корупції.

2. Збільшити важкість покарання за корупцією - прибрати попереджувальні міри, та адміністративне покарання, ввести за кожний злочин термін позбавлення воли з конфіскацією власного майна.

3. Притягати до відповідальності за погану якість обслуговування - у вигляді штрафів або звільнення.

4. Запровадити спостереження за поведінкою, службовими контактами державних службовців тощо. Слід вивчати коло посадових осіб та громадян, з якими державний службовець з корисливих спонукань контактує в процесі роботи, встановлення осіб, з якими такі контакти здійснюються систематично.

5. Здійснювати вибіркові перевірки діяльності державного службовця, оцінку законності та обґрунтованості його дій, та вивчення документів щодо діяльності державного службовця за певний період часу.

6. Проведення періодичних співбесід з державним службовцем, його керівником, колегами органу виконавчої влади з певного кола питань з метою виявлення ознак корупції.

7. Здійснювати аналіз даних оперативного, статистичного та інших видів обліку.

8. Моніторинг конкретних управлінських процедур, прийняття рішень, у зв'язку з якими найчастіше здійснюється корупційні правопорушення.

Можливі недоліки вказаних вище заходів по боротьбі з корупцією:

1. Вони потребують значних додаткових витрат та створення додаткових органів контролю,

2. Необхідні кадри, які б здійснювали цей контроль.

А тому потрібно знайти оптимальне співвідношення між рівнем корупції і зловживань та витратами на боротьбу з нею.

Надзвичайно важливими також є заходи по забезпеченню прозорості і відкритості інформації про діяльність податкової, що мають підвищити довіру до податкових органів. Вони передбачають надання публічної інформації, зокрема:

* забезпечення прозорості, достовірності та відкритості інформації про діяльність Державної фіскальної служби України, яку слід публікувати у зручному вигляді на сайті ДФС;

* надання інформації про діяльність ДФС за запитами на інформацію;

Також можна збільшити податкові надходження до бюджету шляхом оптимізації оподаткування.

На сьогоднішній день шкода, що наноситься екосистемам не співставна з надходженнями до бюджету від екологічного податку. Саме тому я пропоную наступні заходи: значно підвищити ставки податку, встановити прогресивну шкалу і розширити кількість об'єктів оподаткування.

Позитивні наслідки підвищення екологічного податку:

1. Покращення екологічної ситуації як в країні загалом, так і в окремих регіонах.

2. Стимулювання уникнення понаднормових викидів забруднюючих речовин шляхом встановлення прогресивної шкали їх оподаткування

3. Стимулювання розвитку екологічно чистих виробництв та альтернативних джерел енергії.

Негативні:

1. Збільшення податкового тягаря з усіма відповідними негативними наслідками і ризиками

2. Найбільш розвинені в Україні галузі промисловості є найбільшими забрудниками довкілля, тому є ризик уповільнення розвитку економіки.

Наступним тактичним заходом є введення податку на дороге майно (нерухомість і транспортні засоби). Можливість такого податку пов'язана з тим, що в Україні вже сформувались відповідні ринки (в першу чергу нерухомості), а отже здійснити оцінки вартості цього майна не так складно. Головною перевагою податку є те, що він є соціально справедливим, оскільки забезпечує перерозподіл доходу, і може бути заміною прогресивній шкалі оподаткування (але від нього складно ухилитися).

Позитивні наслідки введення податку:

1. отримання додаткових доходів за незначних витрат на адміністрування (оскільки податок відносно простий та прозорий в адмініструванні);

2. у короткостроковій перспективі такий податок є фіксованим, і забезпечує відносно стабільні надходження до бюджету;

3. податок заохочує перерозподіл фондів від менш ефективного до більш ефективного власника, що є надзвичайно важливим в Україні, зважаючи на непрозорий та часто неефективний розподіл власності в процесі приватизації;

4. сприятиме кращій оцінці власних активів підприємствами;

Недоліки і ризики:

1. Складність визначення порядку проведення оцінки майна

2. Необхідність функціонування органу, який вестиме Державний реєстр прав власності на майно, що пов'язано з додатковими витратами.

Висновки

Отже, в результаті роботи було досліджено податкову політику України на сучасному етапі. Було визначено, що податкова політика - діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зокрема з формування державних доходів за рахунок постійних і тимчасових джерел, встановлення видів податків, платежів, об'єктів, ставок, пільг, механізму зарахування. Її основною метою є забезпечення надходження доходів до складу державних фондів та проведення регулювання економічного і соціального розвитку країни. Зміст і цілі податкової політики можуть змінюватися залежно від об'єктивних та суб'єктивних факторів та обумовлені соціально політичним устроєм суспільства. Податкова політика здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування.

Держава формує свою податкову політику через зміну елементів системи оподаткування (наприклад, збільшення або зменшення податкових ставок, бази оподаткування; введення або скасування податкових пільг та ін.).

Результатом формування податкової політики є податкова система.

Податкова система -- це, по-перше, сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства.

Участь держави у регулюванні економічних процесів при проведенні податкової політики здійснюється з допомогою таких податкових інструментів, як податкова ставка, податкові пільги, податкові санкції, податкова база та деякі інші. Тому необхідно ознайомитись з поняттям «податок», його сутністю та видами.

Згідно з Податковим Кодексом України поняття «податок» та «збір» -- різні. Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

В Україні справляються 11 податків та зборів, з них 7 загальнодержавних (є обов'язковими до сплати на усій території України) та 4 місцеві (сплачуються на території деяких регіонів за рішенням сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад).

В ході роботи було проаналізовано структуру доходів бюджету, структуру податкових надходжень, співвідношення прямого та непрямого оподаткування, співвідношення загальнодержавних і місцевих податків, співвідношення надходжень до державного та місцевих бюджетів та розраховано податкове навантаження на ВВП двома методами.

Аналіз статистики дозволив визначити такі проблеми податкової політики:

o неефективність податкових та соціальних пільг;

o недоліки нормативно-правової бази;

o корумпованість органів влади;

o нерівномірне податкове навантаження;

o широкомасштабне ухилення від оподаткування;

o фіскальна недостатність;

Відповідно до проблем, були запропоновані шляхи їх вирішення, що полягають в таких заходах:

Ш скасування деяких пільг;

Ш заходи у сфері права;

Ш заходи по боротьбі з корупцією;

Ш зміни у рівні податкового навантаження;

Ш заходи по боротьбі з ухилянням від податків.