Податкова політика України на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

"Податкова політика України на сучасному етапі"

податковий політика україна

Вступ

Темою дослідження даної курсової роботи є податкова політика України на сучасному етапі. Ця тема є дуже актуальною зараз, оскільки податкова політика України порівняно з іншими державами має ряд недоліків, критикується багатьма фахівцями, вона на даний момент змінюється, і точаться бурхливі дискусії щодо нового Податкового Кодексу.

Об'єктом дослідження курсової роботи є податкова політика як складова фінансової політики держави.

Предмет дослідження - особливості формування податкової політики України на сучасному етапі.

Мета роботи - визначення напрямів подальшого розвитку та шляхів вдосконалення податкової політики України.

При написанні курсової роботи використовувалися такі методи: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння (усі розділи), спостереження (розділи 2 і 3), статистичні методи (розділ 2).

Робота складається з трьох розділів. У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження податкової політики держави» визначається сутність податкової політики, її функції, принципи організації, функції державних органів в Україні щодо податкової політики.

У розділі 2 «Дослідження сучасного стану податкової політики України» проводиться аналіз податкової політики України на основі статистичних даних, визначаються основні тенденції її розвитку, їх причини, дається оцінка цим тенденціям.

У розділі 3 «Напрями вдосконалення податкової політики України» розкриваються основні проблеми, недоліки податкової політики, визначаються можливі шляхи їх вирішення, напрями подальшого розвитку податкової політики України.

Теоретико-методологічні основи дослідження податкової політики держави. Принципи організації податкової політики та її суб'экти

Податкова політика держави є невід'ємною складовою фінансової політики -- сукупності державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання для виконання державою своїх функцій. Фінансова політика охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики. Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами на податкову і бюджетну.

Схема

Податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку, застосовуються в комплексі з іншими методами її регулювання. Податок -- це обов'язковий платіж фізичної або юридичної особи на користь держави у визначених розмірах і у певний час (див. таблицю 1.1 у додатку до розділу 1).

Загалом податкова політика -- це система відносин, які складаються між платником податку і державою, а також стратегія їх дій у різних умовах господарювання та економічних системах. Це вибір найефективніших з альтернативних варіантів здійснення податкових платежів з урахуванням впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, які діють в умовах, що склалися. Податкова політика -- це діяльність держави у сфері акумулювання і використання податків (див. таблицю 1.1 у додатку до розділу 1).

Суб'єктами податкової політики в Україні виступають:

- Верховна Рада України - приймає закони загальної та спеціальної дії в сфері оподаткування;

- органи виконавчої влади (Міністерство фінансів, Державне казначейство, Міністерство економіки) - забезпечують дію механізмів справляння податків і податкових платежів;

- органи податкової служби - здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, розробляють нормативно-правову базу дії законів про оподаткування, здійснюють облік платників і податкових надходжень, здійснюють нарахування та стягнення окремих податків, проводять роз'яснення податкового законодавства, притягують до відповідальності його порушників (див. таблицю 1.2 у додатку до розділу 1).

Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб'єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми (юридичних і фізичних осіб) (див. рис. 1.1 у додатку до розділу 1).

Кожен рівень має свої особливості, завдання, мету і методи її досягнення.

Якщо розглядати податкову політику на макроекономічному рівні, то вона є системою відносин між державою і платниками податків та інших обов'язкових платежів, які складаються при отриманні та розподілі їх у державі.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій.

З урахуванням особливостей фінансової політики та наявності великої кількості джерел наповнення державного бюджету державну податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому значеннях.

У широкому сенсі сутність державної податкової політики полягає у формуванні державного бюджету за рахунок різних джерел, які можна поділити на два блоки:

* безпосередньо податки з юридичних і фізичних осіб;

* використання інших джерел, до яких належать внутрішні державні позики. Вони можуть бути в різних формах, головним чином у вигляді випуску цінних паперів, підписування на позики тощо. Сутність державної внутрішньої позики полягає в тому, що держава тимчасово бере у населення (іноді й у підприємств) кошти і зобов'язується їх повернути з відсотками за користування. Але в будь-якому разі ці кошти повертають населенню з державного бюджету. Однак головним джерелом надходжень до бюджету залишаються податки. Тому державні внутрішні позики можна визначити також як податки, сплата по яких з боку держави відстрочена у часі.

У вузькому значенні під державною податковою політикою розуміють систему оподаткування, яка складається з системи податків, об'єкта та суб'єкта оподаткування, ставок оподаткування, механізму їх сплати та вилучення, строків сплати тощо. Податкова політика, яка проводиться у державі і формується відповідними державними структурами, на практиці виявляється у податковій системі країни.

Податкова система -- це податки, обов'язкові платежі та збори, які законодавчо встановлені в державі та обов'язкові для сплати юридичними та фізичними особами (див. таблицю 1.1 у додатку до розділу 1).

Виходячи із загальної фінансової політики держави, мети та завдань податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них належать (див. рис. 1.2 у додатку до розділу 1):

1. Забезпечення реалізації головних напрямів державної фінансової політики на основі ефективного здійснення державної податкової політики, її напрямів та умов реалізації. Державна податкова політика при досягненні кінцевого результату повинна мати те саме спрямування, що й державна фінансова політика.

2. Стабільність нормативно-правового забезпечення, яке регулює податкову систему держави, зменшення різних доповнень до законів. Підзаконні акти не повинні суперечити головним законам або указам Президента.

3. Економічна зацікавленість. У сплаті податків повинні бути зацікавлені як платники (юридичні та фізичні особи), так і держава, яка має піклуватися про зростання добробуту населення, виконання в повному обсязі соціальних функцій та ін.

4. Соціальна справедливість як щодо юридичних осіб, так і щодо фізичних. Наприклад, ставки податків, тарифів або інших обов'язкових платежів повинні бути однакові для всіх платників.

5. Рівнонапруженість податкового тиску як щодо всіх платників податкових та інших обов'язкових платежів, так і в регіональному аспекті. Дотримання цього принципу пов'язане із суттєвим зменшенням пільг при встановленні податків різних видів.

6. Принцип вигідності для держави та платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку повинен отримати від суспільства таку частину благ або послуг, яка задовольняла б його уяву про їх вартість. Під загальним благом розуміють ті вигоди, які платник податку може отримати і які фінансуються за рахунок бюджету. Відповідно до цього фінансування державного бюджету повинно проводитись за рахунок тих платників, які сплачують більші податки. Тобто податки можна розглядати як ціну послуги держави. Позитивним є те, що розмір податку пов'язується з витратами бюджету. Цей принцип має місце при встановленні митних тарифів, державного мита, сплати в соціальні фонди (соціального страхування, обов'язкового пенсійного страхування тощо).

7. Економічна ефективність. Усі витрати, пов'язані з організацією податкової діяльності, вилученням і зборами податків, повинні бути значно меншими, ніж результати цієї роботи. Насамперед це залежить від ставлення платника податків до виконання своїх податкових зобов'язань, а також від продуктивності праці самих податківців, від ефективності організації їх праці, ступеня технічного оснащення.

8. Гнучкість. Державна податкова політика повинна постійно пристосовуватись до чинної економічної системи, відображати зміни, що відбуваються в країні. Але це протидіє принципу стабільності нормативно-правової бази. Головним при здійсненні цього принципу є оптимальність при проведенні будь-яких змін і доповнень. Платник податку повинен бути впевнений, що та діяльність, яку він розпочинає і яка, за його підрахунками, буде ефективною, не стане для нього збитковою після початку роботи.

Формуючи податкову політику, держава шляхом збільшення або зменшення державного обсягу податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої національної політики. Використовуючи податкові пільги, держава регулює пропозиції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування здійснює значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податкова політика має бути спрямована на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові цілі. Перед керівництвом розвинутих країн стоять такі довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями стосовно податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні щодо внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності.

Податкова політика є однією з найважливіших основ макроекономічної політики будь-якої країни, оскільки має здатність впливати на сукупний попит. Рішення уряду підвищити процентні ставки призводить до скорочення витрат приватного сектору на інвестиції. Падіння рівня інвестиційних витрат призводить до того, що податкова політика може скоротити норму накопичення. Таким чином, відбувається ефект заміщення, який має місце в тому випадку, коли виникає бюджетний дефіцит і уряд змушений збільшувати борги для покриття своїх видатків. Збільшення державних видатків підвищує сукупний попит і приводить до того, що набирає силу тенденція до збільшення виробництва, що підвищує відсоткову ставку на ринках активів і тим самим пом'якшує вплив податкової політики на виробництво. Найбільш ефективна податкова політика за стабільного обмінного курсу і стійкого руху капіталів.

Фінансова теорія і практика виробили низку принципів побудови податкової системи, але основним, із погляду функціонування усієї фінансової системи як єдиного цілого, є забезпечення збалансування інтересів держави і платників податків. З одного боку, держава повинна мати достатньо коштів для надійного фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій. З іншого боку -- податкове вилучення частини доходів юридичних і фізичних осіб не повинно підривати їх фінансову базу, оскільки це вимагатиме додаткових витрат у тієї ж держави. Податки не зменшують і не збільшують сукупних доходів у суспільстві, вони є лише одним із інструментів їх перерозподілу. Але, виконуючи цю функцію, податки можуть стимулювати або, навпаки, стримувати окремих юридичних чи фізичних осіб, ту чи іншу діяльність, певні напрямки розвитку суспільства. Тому надзвичайно важливим є завдання збалансування податкової політики. Головною метою формування податкової системи повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності, особливо пріоритетних для країни напрямів виробництва. Оподаткування не повинно створювати перешкоди для економічного зростання, більше того -- воно покликане сприяти йому. Досягти економічного зростання неможливо при занадто великому податковому тягареві.

Проте не слід забувати, що податки є дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку держави. Концепція податкової політики держави має містити обґрунтовані висновки про вплив оподаткування на результати господарської діяльності підприємств і організацій, обсяг, напрями і характер інвестицій, розмір і структуру фонду споживання, галузеву і територіальну структуру економіки.

За характером державна податкова політика може бути дискреційною та антидискреційною. Такий розподіл залежить від циклічності розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства (див. рис. 1.3 у додатку до розділу 1).

Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно, зростає перевиробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. При збільшенні доходів повинен зростати й попит споживачів. Таке збільшення відбувається, але залежить від особливостей характеру споживачів. У цілому всі доходи населення поділяють на три типи: товарні витрати (або покупні фонди населення), обов'язкові платежі та заощадження. Залежно від того, як змінюються друга та третя частини всіх витрат споживачів, відбувається збільшення першої частини -- споживчих фондів, які й відображають попит населення. Зміни обов'язкових платежів залежать передусім від цінової політики держави, загальної економічної та фінансової стратегії, а також від стану ринку послуг. Третя частина -- заощадження -- залежить від особливостей людини, бажання придбати речі в майбутньому або від її невпевненості в майбутньому, причому здійснюється в тих формах, які найбільше задовольняють населення (на жаль, не завжди в установах банку).

З другого боку, держава має можливість зменшувати податки з юридичних осіб, товаровиробників з метою зниження загальних цін на товари та їх доступності для споживачів з низьким рівнем доходів. У цьому разі успіх залежить від того, наскільки виробники схильні до цих змін і яка стратегія для них прийнятніша (наприклад, в Україні в окремих випадках надання податкових пільг деяким товаровиробникам не супроводжується зменшенням цін на їхню продукцію, що не давало загального ефекту).

Але в державі може скластися й інша ситуація, коли попит значно перевищує пропозицію, тобто у населення накопичується велика грошова маса, з'являється дефіцит товарів і підвищується темп інфляції. Тоді держава збільшує податки з фізичних осіб і таким чином зменшує вільну грошову масу населення.

Однак у будь-якому разі така форма дискреційної політики має фіскальний характер.

Антидискреційна (автоматична) державна податкова політика пов'язана з теоретичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватися при зміні економічного циклу. Так, при збільшенні виробництва товарів і валового національного продукту автоматично зростає розмір податкових платежів до бюджету. Найбільший ефект досягається, коли загальна державна податкова політика має прогресивний напрям, тобто податки збільшуються залежно від зростання податкової бази об'єкта оподаткування. Але при цьому потрібно мати на увазі, що антидискреційна державна податкова політика має тимчасовий та неавтоматичний характер, тому не може тривати довгий час і тільки послаблює негативні наслідки, властиві конкретному циклу розвитку економіки держави.

Ефективність податкової політики держави відбивається у наступному (див. рис. 1.4 у додатку до розділу 1):

1. Можливість збільшення джерела доходів за рахунок податкової політики. Збільшення суми надходжень може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін.

Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства.

2. Здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу. Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податкових ставках. При значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки для того, щоби забезпечити відповідні податкові надходження. В результаті цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків.

3. Направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату.

4. Нейтральність податкової політики відносно стимулів. Податкова система повинна забезпечувати фінансування державної діяльності при мінімальних затратах, а також при мінімальних порушеннях характеру виробництва.

Отже, податкова політика є складовою фінансової політики. Вона має такі характеристики, як принципи організації, види, ознаки ефективності. Суб'єктами податкової політики в Україні виступають Верховна Рада, органи виконавчої влади, органи податкової служби.

Дослідження сучасного стану податкової політики України

Завдання: провести аналіз податкової політики України, виявити тенденції її розвитку, дати їх якісну оцінку, встановити причини виявлених тенденцій.

Формування відособленої самостійної податкової системи України почалося ще в рамках колишнього СРСР. У 1991 році був прийнятий Закон УРСР «Про систему оподаткування». У цьому законі був приведений перелік загальнореспубліканських податків, зборів і обов'язкових платежів, стягнутих з юридичних і фізичних осіб. Згодом у цей Закон був внесений ряд змін і доповнень.

У 1997 році був прийнятий Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про систему оподаткування», у якому була викладена нова редакція Закону «Про систему оподаткування». Відповідно до даного Закону в Україні впроваджувалися загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори.

12 грудня 2010 року було прийнято Податковий кодекс України. Він передбачає внесення багатьох змін до податкової системи України. Із 2011 року в Україні зменшилася кількість податків. Згідно з ПКУ справляються 18 загальнодержавних та 5 місцевих податків і зборів.

1. Загальнодержавні податки та збори (ст. 9 ПКУ): податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; рентна плата за транспортування нафти й нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; плата за користування надрами; плата за землю; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. Скасовано збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, податок на промисел, податок на нерухоме майно (нерухомість), збір до Державного інноваційного фонду, збір за проведення гастрольних заходів, збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження, гербовий збір

Місцеві податки та збори (ст. 10 ПКУ):

Місцеві податки: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вводиться з 01.01.12 р.; єдиний податок, податок з реклами.

Місцеві збори: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Скасовано збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, комунальний податок, збір за видачу ордера на квартиру, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі, збір за право проведення кіно- і телезйомок, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак.

У Податковому кодексі передбачено зниження ставок основних податків. Зокрема, ставка податку на прибуток, яка до 2010 року становила 25%, буде знижена в 2012 році до 24%, в 2013 році - до 22% і з 2014 року - до 20%. Крім того, податок на додану вартість з 2014 року також буде зменшено до 17% з нинішніх 20%. У частині оподаткування доходів фізичних осіб єдина ставка 15% перетворена в малопрогресивну шкалу за рахунок додаткової ставки 17% для доходів, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Починаючи з 1 січня 2015 року доходи у вигляді процентів на банківський депозит та доходи у вигляді дивідендів підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5%. Починаючи з 1 січня 2012 року особи, що володіють нерухомим майном, площа якого перевищує встановлені межі (120 кв. метрів для квартир і 250 кв. метрів для житлових будинків), сплачуватимуть податок на нерухомість.

Українська податкова система має ряд недоліків. Згідно з рейтингом «Paying Taxes 2010», складеним Світовим банком, вона є однією з найбільш обтяжливих у світі. Підприємцям в Україні доводиться платити 147 податків і зборів та витрачати на це більш ніж 736 годин. Таким чином, у рейтингу податкових систем Україна займає 181 місце із 183 (гірше справи йдуть тільки у Венесуелі та Білорусі).

Експерти Міжнародної фінансової корпорації у своєму дослідженні «The Costs of Tax Compliance in Ukraine» зазначають, що на адміністрування податків український бізнес щорічно витрачає більше 4 млрд. гривень. Так, у період з 2007 по 2009 роки приватний бізнес, окрім сплати безпосередньо податків та зборів, передбачених законодавством, витратив ще як мінімум 7,8 млрд. гривень на заходи, пов'язані з їх адмініструванням, що складає приблизно 1% ВВП України.

Для виміру ефективності оподаткування та його впливу на економічний стан країни використовують показник податкового навантаження (тягаря). У макроекономічному масштабі податкове навантаження визначається як відношення фактичних податкових надходжень у зведений бюджет держави до обсягу валового внутрішнього продукту (див. табл. 2.1 у додатку до розділу 2):

ПНв = ПНд / ВВП * 100%, де

ПНв - податкове навантаження;

ПНд - фактичні податкові надходження до зведеного бюджету;

ВВП - розмір валового внутрішнього продукту за відповідний рік.

За офіційними даними Держкомстату України, податкове навантаження в Україні з 2005 по 2010 рік становило:

Таблиця.

Рік	Податкові надходження, млрд. грн.	ВВП у фактичних цінах, млрд. грн.	Податкове навантаження, %
2005	98,1	441,5	22,2
2006	125,7	544,2	22,7
2007	161,3	720,7	22,4
2008	227,2	948,1	24
2009	208,1	913,3	22,8
2010	234,4	1094,6	21,4
Середнє значення	22,6

Отже, протягом 2005-2010 років податкове навантаження в Україні практично не змінювалося і складало в середньому 22,6% (див. табл. 2.2 у додатку до розділу 2).

Однак такий розрахунок показника є дещо суперечливим. Це пояснюється двома основними моментами: 1) він не враховує потенційні податкові надходження, які через різні причини (передусім важкість податкового тягаря) не надійшли у бюджет держави; 2) поза розрахунком залишається частина ВВП, не відображена у офіційній статистиці, тобто вироблена у тіньовому секторі економіки і запропонована на ринку.

Таким чином, показник податкового навантаження не враховує втрати і бюджету, і ВВП, обумовлені власне важкістю цього навантаження. Тому при використанні даної формули маємо заниження абсолютних значень показників податкових надходжень та обсягу ВВП, що призводить до отримання результатів із відносно високим ступенем похибки.

Доцільно буде порівняти значення податкового навантаження в Україні з аналогічним показником у деяких розвинених країнах (за даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР):

Таблиця

Країна	Середнє значення податкового навантаження за 2005-2009 роки, %
США	26,6
Японія	28
Велика Британія	35,7
Німеччина	36
Франція	43,3
Канада	32,6

Отже, податковий тягар в Україні є меншим, ніж у розвинених країнах. Однак сьогодні немає однозначної оцінки важкості податкового тягаря в Україні. Ряд учених та державних діячів зазначають, що податкова система «не є надмірно жорсткою, рівень оподаткування не є надто великим і не перевищує середні показники в країнах з перехідною економікою». Проте вони одночасно наголошують на існуванні досить високого рівня потенційного податкового навантаження, коли при суворому дотриманні податкового законодавства рівень стягнень податків наближається до 40-42 % ВВП, що перевищує показники більшості розвинених європейських країн. Думка учених стосовно значного податкового навантаження практично співпадає із оцінкою важкості податкового тягаря в Україні аналітиками Світового Банку. За підрахунками Світового Банку, загальне податкове навантаження, включаючи відрахування у соціальні фонди, становить приблизно 35 % ВВП. Це підтверджує, що українські підприємства та громадяни несуть податкове навантаження, адекватне країнам із значно вищими рівнями прибутків та особистих доходів відповідно.

Близько половини економічно активних суб'єктів господарювання в Україні знаходиться в тіні і, як мінімум, половина платників податків приховують свої доходи від оподаткування. Повне податкове навантаження несе лише незначна частка економічно активного населення держави.

Отже, реальне податкове навантаження в Україні, яке несуть законослухняні платники податків, набагато вище від офіційно визначеного. Головними причинами цієї розбіжності, на мою думку, є:

1. Відсутність стабільної та послідовної податкової політики, науково обґрунтованих орієнтирів її проведення; постійні зміни податкового законодавства, які практично неможливо відстежити та виконати.

2. Наявність значної кількості податкових пільг та преференцій, що надаються різним категоріям платників податків, встановлених у багатьох випадках лише підзаконними актами, а не спеціальним законом.

3. Існування механізму незаконного тіньового податкового тиску, який ставить суб'єкти господарювання у скрутне становище. Наявність хабарництва та корупції у податкових і митних органах, що дає змогу багатьом підприємцям уникати сплати повної суми податків.

4. Значна асиметричність податкової системи України, а також «пільгової» економіки, яка сплачує лише такі окремі непрямі податки, як ПДВ та акциз. Тому практично весь податковий тягар повинна нести лише частина офіційної економіки, що сплачує більшу частку своєї доданої вартості.

Ще одним показником, який характеризує податкову систему, є співвідношення між прямими і непрямими податками в загальній сумі податкових надходжень до зведеного бюджету (див. табл. 2.1 у додатку до розділу 2). В Україні протягом 2005-2010 років, за даними Статистичних щорічників, це співвідношення складало:

Таблиця

Рік	Частка прямих податків, %	Частка непрямих податків, %
2005	57,5	42,5
2006	53,1	46,9
2007	56,6	43,4
2008	53,8	46,2
2009	49	51
2010	51,2	48,9

Отже, загалом спостерігається тенденція до зростання частки непрямих податків (див. табл. 2.2 у додатку до розділу 2). Це явище є також характерним для багатьох розвинених країн. Загалом непрямі податки мають ряд переваг і недоліків. Серед переваг можна виділити:

- бюджетні: регулярність та великі суми надходжень до бюджету;

- економічні: стимулювання (стримування) деяких виробництв, регулювання процесу споживання;

- фіскально-технічні: для кінцевого споживача непрямі податки зручніші. Вони визначаються розміром споживання, не мають примусового характеру, не потребують накопичення значних сум, їх зручно сплачувати;

- складність ухиляння від сплати;

- територіальні: споживання більш-менш рівномірне у територіальному розрізі, а тому непрямі податки знімають напруження у міжрегіональному розподілі доходів. Якщо ж доходи бюджету базуються на доходах підприємств, то внаслідок нерівномірності економічного розвитку постає проблема нерівноцінності дохідної бази різних бюджетів.

Водночас непряме оподаткування має ряд суттєвих недоліків.

Головним із них є те, що їх сплата не залежить від розміру доходів платників. Зважаючи на те, що рівень споживання має певний мінімум, питома вага цих податків у доходах громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів.

Вплив непрямих податків на фінансову-господарську діяльність підприємств - суб'єктів господарювання є досить суттєвим, а водночас складним і недостатньо вивченим.

Щодо податку на доходи фізичних осіб, доцільно розглянути особливості доходів фізичних осіб в Україні. Проблема розподілу доходів у ринковій економіці є однією із ключових, оскільки принципи розподілу передбачають механізм вирішення низки як економічних, так і соціальних проблем. Перерозподіл доходів проходить зокрема через податкову систему. Проблема нерівномірності розподілу доходів характерна як для країн з низьким рівнем розвитку, так і для найрозвинутіших країн. Ступінь нерівномірності розподілу доходів можна проаналізувати за допомогою кривої Лоренца (за ім'ям американського економіста Макса Лоренцо).

Рис. Крива Лоренца

На графіку по одній осі відкладена частка сімей з різними доходами, а по іншій - частка доходу. Якщо уявити, що доходи розподіляються рівномірно, то це означатиме, що існує абсолютна рівність, за якої, наприклад, 10% сімей одержують 10% доходу, 30% сімей - 30% доходу, 70% сімей - 70% доходу і т.д. Такий розподіл на графіку показує бісектриса ОА. Реальний розподіл, як показують реальні результати його аналізу в багатьох країнах, відбувається таким чином, що більша частина сукупного доходу розподіляється на користь меншої частини сімей. Його відображає на графіку крива Лоренца. Чим далі ця крива відхиляється від бісектриси, тим більший ступінь нерівності в розподілі доходів. Якщо заштриховану площу між бісектрисою і кривою Лоренца поділити на площу трикутника АОВ, отримаємо показник ступеня нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом Джині (за ім'ям італійського економіста Коррадо Джині, який запропонував використовувати цей коефіцієнт). Чим більший цей коефіцієнт, тим більший ступінь нерівномірності. У 2006 році цей індекс в Україні складав 0,31. У розвинених країнах він різний: у США - 0,45, у Великій Британії - 0,34, у Франції та Німеччині - 0,28, у Японії - 0,38. Водночас у розвинених країнах існує прогресивна шкала податку на доходи фізичних осіб, що забезпечує ефективніший перерозподіл доходів через державний бюджет. В Україні згідно з Податковим кодексом єдина ставка 15% перетворена в малопрогресивну шкалу за рахунок додаткової ставки 17% для доходів, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Це не є достатнім для ефективного перерозподілу доходів, тому доцільно було б застосовувати більш прогресивну шкалу.

Отже, можна підсумувати, що податкова система України ще має ряд недоліків. Значна частина доходів приховується від оподаткування. Податковий тягар не відповідає рівню доходів у країні. Прогресивна шкала оподаткування доходів фізичних осіб є недостатньо ефективною для перерозподілу доходів через бюджет.

Таблиця 2.1 Показники, які характеризують податкову політику

Показник	Формула розрахунку	Одиниця вимірювання
Податкове навантаження (у макроекономічному масштабі)	Податкові надходження у зведений бюджет/ ВВП*100%	%
Частка прямих податків	Надходження прямих податків/ податкові надходження у зведений бюджет	%
Частка непрямих податків	Надходження непрямих податків/ податкові надходження у зведений бюджет	%

Таблиця 2.2. Результати аналізу податкової політики України

Питання, які підлягали аналізу	Виявлені явища, факти, процеси, тенденції
Рівень податкового навантаження в Україні протягом 2005-2010 років	Протягом 2005-2010 років податкове навантаження в Україні практично не змінювалося і складало в середньому 22,6%
Частка прямих і непрямих податків у сукупних податкових надходженнях до зведеного бюджету	Спостерігається тенденція до зростання частки непрямих податків (з 42,5 % у 2005 до 48,9 % у 2010)
Нерівномірність розподілу доходів фізичних осіб (через коефіцієнт Джині) та доцільність застосування прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних осіб	У 2006 році коефіцієнт Джині в Україні складав 0,31. Застосовується єдина ставка 15% та додаткова ставка 17% для доходів, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року

Таблиця 2.3. Якісна оцінка результатів аналізу

Виявлені явища, факти, процеси, тенденції	Інтерпретація (якісна оцінка, причини виникнення, вплив, наслідки)
Протягом 2005-2010 років податкове навантаження в Україні практично не змінювалося і складало в середньому 22,6%	Поза розрахунком залишається частина ВВП, не відображена у офіційній статистиці, тобто вироблена у тіньовому секторі економіки і запропонована на ринку. Фахівці стверджують, що при суворому дотриманні податкового законодавства рівень стягнень податків наближається до 40-42 % ВВП (як у розвинених країнах). Для України характерним є зловживання податковими пільгами, наявність хабарництва та корупції у податкових і митних органах, що дає змогу багатьом підприємцям уникати сплати повної суми податків.
Спостерігається тенденція до зростання частки непрямих податків (з 42,5 % у 2005 до 48,9 % у 2010)	Це явище є також характерним для багатьох розвинених країн. Загалом непрямі податки мають ряд переваг і недоліків. Серед переваг можна виділити: регулярність та великі суми надходжень до бюджету; стимулювання (стримування) деяких виробництв; складність ухиляння від сплати; непрямі податки знімають напруження у міжрегіональному розподілі доходів. Недолік: сплата не залежить від розміру доходів платників. Питома вага непрямих податків у доходах громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів.
У 2006 році коефіцієнт Джині в Україні складав 0,31. Застосовується єдина ставка 15% та додаткова ставка 17% для доходів, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року	У розвинених країнах коефіцієнт Джині різний: у США - 0,45, у Великій Британії - 0,34, у Франції та Німеччині - 0,28, у Японії - 0,38. Водночас у розвинених країнах існує прогресивна шкала податку на доходи фізичних осіб, що забезпечує ефективніший перерозподіл доходів через державний бюджет. В Україні згідно з Податковим кодексом застосовуються ставки 15% і 17% для доходів, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Це не є достатнім для ефективного перерозподілу доходів, тому доцільно було б застосовувати більш прогресивну шкалу.

Напрями вдосконалення податкової політики України

Прийняття Податкового кодексу, який набрав чинності з 1 січня 2011 року, покликано вирішити нагальні питання, врегулювати відносини, що виникають у процесі встановлення та зміни податків та зборів в Україні, запровадити однакові «правила гри» для платників податків, і, таким чином, досягти підвищення рівня добровільної сплати податків та збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Основною метою проекту Податкового кодексу є зведення значної кількості законодавчих та нормативних актів до єдиного Закону. Завдання Кодексу - поліпшення умов ведення бізнесу для сумлінних платників та унеможливлення використання схем для ухилення від оподаткування. Кодексом з одного боку посилено відповідальність платників за порушення норм податкового законодавства, з іншого - передбачено зниження податкового тиску на сумлінних платників. Передбачається зниження ставки податку на прибуток з 25 до 20 відсотків, зменшення кількості загальнодержавних податків з 30 до 19, а місцевих податків і зборів з 14 до 5.

Для готелів (3, 4, 5 зірок), які введено в експлуатацію до вересня 2012 року, передбачено звільнення від податку на прибуток на термін 10 років. Це стосується і підприємств легкої промисловості, які не працюють на давальницькій сировині.

На 5 років зроблять канікули із сплати податку на прибуток для компаній, створених після 1 січня 2011 року, або з об'ємом доходів до 3 млн. грн. протягом 3 останніх років і з числом працівників не більше 20 чоловік.

Особлива увага приділена стимулюванню інноваційної та інвестиційної діяльності, що є досить важливим кроком в умовах міжнародної економічної інтеграції. Зокрема, передбачене пільгове оподаткування податками на додану вартість та на прибуток в рамках реалізації інвестиційних проектів. Поліпшення інвестиційного клімату створить перспективи для залучення в країну інвестицій, та, як наслідок, покращить економічний розвиток держави.

Крім цього, передбачається скорочення кількості податкової звітності та спрощення системи документообігу.

Експерти Світового банку (СБ) вважають, що новий Податковий кодекс містить низку позитивних моментів, проте він не вирішує ключові проблеми податкової політики та адміністрування. «Податковий кодекс майже не знижує складність і обтяжливість податкового адміністрування», - йдеться в макроекономічному огляді СБ. Серед негативних аспектів у всесвітньому банку називають зниження податкової бази податку на прибуток (ППП) та податку на додану вартість (ПДВ) через введення податкових пільг. «Таким чином, зниження ставки прямих податків стає фіскально більш складним», - підкреслюється в макроекономічному огляді СБ. Також у СБ незадоволені відстрочкою реформи системи єдиного податку, яка призначена для охоплення малого бізнесу в усіх сферах діяльності і зниження ухилень від сплати податків. Серед досягнень у СБ зазначили оптимізацію місцевих податків, реформування податку на прибуток для страхових компаній і консолідацію окремих частин податкового законодавства в єдиний кодекс.

У Податковому кодексі є й інші спірні положення. Податковим кодексом запроваджено податок на нерухоме майно як місцевий податок, що відноситься до місцевих податків і зборів. В той же час його дійсне впровадження відстрочено у часі (до 2012 року), що позбавляє органи місцевого самоврядування суттєвого джерела ресурсів для фінансового забезпечення їх повноважень.

Податковий кодекс значно скорочує кількість осіб, які матимуть змогу працювати за спрощеною системою оподаткування. На єдиному податку зможуть працювати лише фізичні особи, об'єм доходів в яких не перевищує 300 тис. грн. і число працівників не більше 2 осіб. Кодексом передбачено, що якщо у підприємця за результатами цього року об'єм виручки не перевищить 500 тис. грн., він ще зможе в наступному році працювати на єдиному податку. Але в 2012-му - вже ні. Із видів діяльності, дозволених при використанні спрощеної системи оподаткування, виключається великий список: рекламісти, ріелтори, оптові посередники і торговці, виробники і роздрібні торговці підакцизними товарами (крім продажу пива і столових вин), паливно-мастильними матеріалами, роздрібні торговці ювелірними виробами, «секонд-хендом», роздрібні торговці через Інтернет, торговельні автомати, приватні детективи, юристи, аудитори, бухгалтери, інженери, консультанти з питань комерційної діяльності та управління, управління підприємствами, кадрові агентства, лотерейники, організатори дозвілля (боулінг, більярд тощо), продавці антикваріату; ті, що займаються фінансовою діяльністю; ті, що надають послуги зв'язку, у сфері телерадіооповіщення, експортери, перевізники, експедитори, ті, що на момент подання заяви мають податковий борг. Крім того встановлено заборону на можливість працювати на єдиному податку абсолютно всім юридичним особам.

Ідеальна податкова система не функціонує в жодній країні світу, тому що просто не існує моделі ідеальної податкової системи, яка позбавлена будь-яких недоліків. Громадяни країни завжди незадоволені тим, що повинні сплачувати податки, але оскільки держава не в змозі ефективно функціонувати за відсутності податкового механізму, вона повинна створити такі умови, які не будуть руйнівними для добробуту агентів. Адже податки - це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Тому теоретики й практики працюють над тим, аби створити таку податкову систему, яка б забезпечила оптимальне конкурентне середовище для бізнесу й одночасно була б ефективним фіскальним інструментом.

Сучасна податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які є системними (див. таблицю 3.1 у додатку до розділу 3). По-перше, витрати платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються надмірно високими. По-друге, відсутність стабільного регулювання оподаткування, а діюча нормативно-правова база непрозора та заплутана. По-третє, багаторазове оподаткування (оподатковуються дохід, додана вартість, справляються акцизний збір, обов'язкові відрахування до спеціальних фондів), високі ставки деяких податків, переважно фіскальний характер податкової системи створюють несприятливі умови для підприємництва та стримують економічну активність. До того ж прийняття Податкового кодексу є дещо поспішним, а тому і зміст його потрібно постійно удосконалювати. Надзвичайно актуальним завданням є вирішення питань, які потребують наукових досліджень, розробка принципів кодификації податкового законодавства і удосконалення податкового механізму. Проблематикою даного питання займались такі українські вчені: Ревун В.І., Єфименко Т.І., Музиченко О.В., Мельник О.Я. та інші.

Як показує аналіз, система переобтяжена численними дрібними податками, витрати на облік, контроль і адміністрування яких перевищують надходження від їх сплати. За даними звіту «Ведення бізнесу 2010» (Doing Business 2010), на оформлення і сплату податків компанії щороку витрачають по 736 годин робочого часу і мають зробити 147 проплат за рік. Для порівняння: в Польщі даний показник становить 395 годин, тобто майже в 2 рази менший, в Естонії витрати часу на оформлення податків складають 81 годину, а проплат потрібно зробити лише 10. Така кількість податкових платежів та витрати часу на їх оформлення і сплату, безперечно, стримують розвиток підприємницької активності, а отже, й конкуренції на ринках товарів і послуг. Хоча, варто зазначити, що в Україні намітилася позитивна тенденція. У звіті «Ведення бізнесу 2008» для України був наведений показник 2085 годин, що майже в 3 рази перевищує теперішній.

Підприємства змушені вести подвійний облік - бухгалтерський і податковий, щомісяця готувати численні звіти, впроваджувати нові та дорогі засоби автоматизації облікової роботи, відстежувати часті зміни нормативної бази. Методи обчислення податків встановлено у законодавчих актах та обумовлено в інструкціях Державної податкової адміністрації України, але часто надто складні алгоритми обчислення податків перетворюються на широке поле для помилок і зловживань як з боку платників, так і з боку податківців.

В Україні набула поширення практика, коли тягар податкового тиску перекладається на ті підприємства, які працюють легально і доволі прибутково. Це спонукає керівників таких компаній шукати шляхи отримання податкових пільг, замість того щоб підвищувати ефективність своїх підприємств. В результаті пільгами користувались підприємства й галузі, що спроможні вийти із кризи й розвиватися й без довгострокового пільгового режиму оподаткування та які не є основою підвищення конкурентоспроможності національної економіки. А ринково орієнтовані підприємства, що потребують фінансової підтримки для освоєння нових ринків, технологій, продуктів, навпаки, змушені платити більшу частину податків. Таким чином пільги стимулюють розвиток тіньової економіки. Як констатують експерти, пороговим, тобто критичним рівнем тінізації економіки є 40% офіційного ВВП. За оцінками австрійського економіста Фрідріха Шнейдера у Північній Європі її частка зараз становить 10-18% від реального ВВП, у Середземномор'ї - 20-25%, а в колишніх соціалістичних державах - 36-39% (в Україні - 57%).

Для розв'язання зазначених проблем доцільно вжити заходи, які могли б удосконалити систему оподаткування (див. таблицю 3.2 в додатку до розділу 3):

1. Зменшення податку на прибуток підприємств. До 2011 р. включно ставка цього податку в Україні складає 25 відсотків. Податковий кодекс передбачає її поступове зниження до 20 відсотків у 2014 р. У деяких країнах вона значно нижча: у Росії та Сербії - 14%, у Латвії - 15%, в Угорщині - 18%. На думку деяких експертів зрівняння ставки податку підприємств зі ставкою податку з доходів фізичних осіб зменшить стимули до мінімізації та ухилення від сплати податків, стимулюватиме розвиток підприємництва. Зараз згідно з Податковим кодексом загальна ставка ПДФО становить 15% та 17% для доходів, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати.

Доцільно використати досвід розвинених країн в оподаткуванні прибутку підприємств. Ставки податків визначають прибуток підприємства, який є фінансовим джерелом його розвитку, удосконалення науково-технічного потенціалу й матеріальної бази. Прибуток є власним джерелом інвестиційних та інноваційних проектів підприємства, а впровадження останніх передбачає як вихідну умову отримання достатнього за величиною прибутку. Отже, там, де ресурси використовуються неефективно, ставки податків мають бути високими, і навпаки, там, де ефективність використання є високою - ставки податків низькі. Оптимальним є варіант плаваючих ставок податків. Законодавством установлюється гранична (максимальна) ставка податку, яка автоматично (без участі органів управління) знижується, зважаючи на підвищення ефективності роботи підприємства. Фактично виробник сам визначає ставку податку в тій частині, в якій він забезпечує найвищу ефективність використання фінансових ресурсів, одержаних внаслідок зниження ставки податку. Тобто, якщо підприємство може із найвищою ефективністю використати фінансові ресурси - використовує зниження ставки, не може - віддає ці переваги тим підприємствам, які здатні на це.

Плаваючі ставки податків дають змогу оптимізувати пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством. Раніше цю функцію намагалися виконувати, надаючи різні податкові пільги. Право на податкову пільгу фіксувалося в законодавстві й ніяк не узгоджувалося з ефективністю використання фінансових ресурсів на підприємстві, якому пільга надавалася. За своєю суттю податкові пільги є прихованою формою надання дотацій виробникам. Тому пільги слід оформлювати у вигляді дотацій. Дотації не відіграють жодної стимулюючої ролі. Швидше - навпаки, дедалі погіршують ефективність роботи підприємств, яким вони надаються. Запроваджуючи плаваючі ставки податків, бажано відмовитися від податкових пільг. Із податкового законодавства доцільно виключити таке поняття, як податкова пільга, а всі проблеми вирішувати пільговим кредитуванням (зокрема податковим) і дотаціями (за виняткових обставин). Однак у кожному конкретному випадку рішення про дотації повинно прийматися окремо.

2. Спрощення вимог до амортизації активів підприємств стимулює тим самим інвестиційну діяльність.

3. Зменшення ставки ПДВ розширює базу оподаткування за умови скасування всіх пільг. За розрахунками експертів при скасуванні лише деяких пільг з ПДВ ставку податку можна було б негайно зменшити до 16% без будь-яких втрат доходу.

Численні рекомендації провідних західних економістів щодо залучення необхідних коштів через непрямі податки, можливо, і зіграли свою роль на початковому етапі застосування ПДВ в Україні. Саме фіскальні мотиви викликали в 1992 введення ПДВ із надто високою ставкою - 28 %. Після її зниження 1995 р. до 20 % ПДВ залишається на рівні максимальних ставок, рекомендованих ЄС (14-20 % на основні групи товарів за більш низьких ставок для окремих груп). Чинна в Україні ставка ПДВ помітно перевищує ставки у розвинених країнах: у Канаді - 7,58 %, у Німеччині - 15 (для продуктів - 6 %), в Англії - 17,5 %, в Японії - 3 %. Тож позитивно можна оцінити намір зниження ставки ПДВ в Україні згідно з Податковим кодексом до 17 % у 2014 році. З метою зменшення диференціації рівня життя громадян ставки непрямих податків, зокрема ПДВ, доцільно встановлювати диференційовані: використовувати занижені ставки для товарів, які включені до мінімального споживчого кошика, і завищені - для предметів розкоші.

Доцільно встановлювати еластичну ставку ПДВ лише на продукцію, яка реалізується на внутрішньому ринку. Оскільки прийнятий в Україні порядок передбачає повернення ПДВ суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, то ставка ПДВ для них залишається фіксованою. Передбачається також, що сума ПДВ, яка повертається експортерам, зараховується до Державного інноваційного фонду відповідної галузі виробництва.

Знижуючи ставку ПДВ, можна змінити попит на продукцію, а отже, оподаткуванню ПДВ підлягатиме більший обсяг товарів, хоча і за нижчою ставкою. У цьому разі є можливість так відрегулювати ставки ПДВ, що при зменшеній ставці ПДВ сумарні податкові надходження збільшаться завдяки збільшенню кількості товару, який оподатковується.

4. Зменшення кількості податків та спрощення алгоритму їх нарахування.