Державний борг України

3. Необхідно зменшити вартість позичкових коштів і відповідно вартість обслуговування державного боргу. Дохідність державних цінних паперів не повинна бути вищою за дохідність інших фінансових інструментів.

4. Випуск державних позик повинен бути зумовлений не лише покриттям поточного дефіциту бюджету, а й інвестиційними потребами. Держава повинна фінансувати продуктивні інвестиції. За рахунок коштів, залучених на ринку державних облігацій, в першу чергу слід фінансувати галузі, розвиток яких сприятиме швидкому збільшенню виробничого та експортного потенціалу економіки України і зростанню ВВП. Від цього виграє як економіка, так і держава, адже залучені кошти з процентами можна повернути за рахунок прибутку, а не за рахунок нових позик чи податкових надходжень.

5. Першочерговим завданням політики управління державним внутрішнім боргом є забезпечення принципу ефективного використання залучених коштів. Адже борги держави виправдані лише у випадках, якщо здійснювані за їх рахунок витрати сприяють збільшенню майбутніх бюджетних доходів [14, с. 204].

Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в Україні. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів вітчизняного фінансового ринку, а також вплив державних запозичень на фінансову систему та економіку країни. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. До принципових моментів, на яких варто зосередити увагу при вироблені стратегії боргового управління, слід віднести чітко визначену граничну межу частки зовнішнього та внутрішнього боргу та витрат на їхнє обслуговування в структурі державних витрат; подальше зниження вартості обслуговування державного боргу та подовження терміну запозичень, поєднання ринкових та інституціональних механізмів управління державним боргом [10, с. 284].

Процес управління державним боргом для України пов'язаний із численними проблемами. Тому боргова політика України потребує негайно удосконалення, а саме:

- утримувати в економічно допустимих межах обсяг державного боргу та платежів, пов'язаних з його обслуговуванням;

- запровадити облік та аналіз стану заборгованості за всіма фінансовими зобов'язаннями, що може вплинути на стратегію управління державними фінансами та державним боргом;

- встановити єдині стандарти розкриття інформації про державний борг; ? необхідно встановити ліміт надання державних гарантій на рівні 1,5% ВВП і забезпечити їх цільову спрямованість на інвестиції в інфраструктуру;

- запроваджувати нові інструменти на ринку внутрішніх запозичень з метою підвищення попиту на державні цінні папери й розширення кола потенційних інвесторів (страхових компаній, пенсійних фондів, фізичних осіб);

- забезпечувати спрямування запозичених коштів на інвестиції в інфраструктурні галузі, які сприятимуть підвищенню ефективності виробництва й активізації економічної діяльності в країні.

- удосконалення правової бази регулювання боргу України з урахуванням міжнародних стандартів.

- запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів [11, с. 234].

Для забезпечення платоспроможності держави в процесі управління державним боргом можливим є застосування різноманітних методів коригування боргової політики. Найбільш поширеними серед них є рефінансування та реструктуризація державного боргу.

Рефінансування державного боргу - це погашення основної суми боргу та відсотків по ньому за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Рефінансування боргів може бути ефективним лише у тому випадку, якщо країна-позичальник має високу кредитну репутацію на світовому фінансовому ринку.

Реструктуризація державного боргу - це відстрочення сплати часткової або повної суми боргу країною-позичальником. За такого варіанта можливий також обмін боргових сум на акції або спеціальні облігації для вкладення їх в національну економіку. [10, с. 268].

Зменшення рівня заборгованості в країні можна досягти завдяки скорочення обсягів державних витрат, а саме за рахунок наступних заходів:

- відмовитись від участі держави у збільшенні статутних капіталів фінансово-слабких банків;

- ініціювати процес реструктуризації зовнішніх боргів корпоративних позичальників;

- відмовитись від практики емісійного фінансування дефіциту бюджету та дотримуватись курсу поміркованої грошово-кредитної політики;

- посилити роль внутрішніх ринкових позик у процесі фінансування дефіциту бюджету, запровадити ОВДП з плаваючою відсотковою ставкою, прив'язаною до темпів інфляції

- встановити граничний розмір дефіциту Державного бюджету України, що не перевищує 3% ВВП;

- продовжити співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями та провадити стриману політику залучення іноземних кредитів від урядів іноземних держав [3, с. 49-51].

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновки, що Уряду України необхідно:

- удосконалити механізми правового регулювання, прийняти Закон України «Про державний внутрішній борг України»;

- визначити критерії оцінки державного боргу України, тобто розробити критичні показники економічної безпеки держави;

- обов'язково додержуватись оптимальної структури боргу з точки зору сумарного його обсягу та строків погашення облігацій;

- розробити показники ефективності використання позичкових коштів з метою «самоокупності державних позик;

- закріпити принципи гласності та публічності у відносинах у сфері державного боргу. [18, с. 88].

Отже, щоб запобігти кризовим ситуаціям у сфері внутрішнього державного боргу, необхідно вдосконалювати систему управління державним боргом на основі розробки коротко - та довгострокових стратегій управління портфелем зобов'язань країни. Метою стратегії державних запозичень є визначення оптимальної структури та обсягу державного боргу з метою зниження вартості обслуговування позик і мінімізації ризику, який виникає при отриманні кредитів.

Висновок

Останніми роками у фінансовій системі України суттєву роль почали відігравати державні позики, що застосовувалися як метод мобілізації грошових ресурсів до державного бюджету, інструмент регулювання грошово-кредитної сфери й платіжного балансу країни. Державний борг є невід'ємною і важливою складовою державних фінансів. Під державним боргом розуміють непогашену основну суму безумовних фінансових зобов'язань держави, що виникають унаслідок державного запозичення і державних гарантій, які набирають чинності, перед суб'єктами права у грошовій формі. [9, с. 212].

Рівень розвитку національної економіки, який визначає її положення в світовій економічній системі, оцінюється мірою використання національного багатства для забезпечення національної безпеки, високого рівня якості життя населення і конкурентоспроможності країни на міжнародних ринках товарів, послуг і капіталів, тому наявність державного боргу, його розмір, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя країни, зокрема такі як: дефіцит державного бюджету; розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляція; звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції тощо. Це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, неефективне використання якого може призвести до порушення стабільного функціонування економіки.

Нинішній рівень економічної безпеки в Україні, з огляду на триваючу тенденцію до швидкого зростання обсягу внутрішньої заборгованості, недостатній. Розміри державного боргу в своїх абсолютних значеннях можуть досягати досить великих розмірів, проте борг завжди мусить знаходитися в певній залежності відносно величини ВВП. Перевищення показника державного боргу відповідно розмірів ВВП, починає становити загрозу економічній безпеці країни. Управління державним кредитом є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності.

Основними методами управління державним кредитом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики. Управління боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування - це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко - та середньострокові орієнтири управління державним кредитом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та стратегічні завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних інструментів фінансування бюджетних видатків.

Незважаючи на теперішній, відносно невдалий етап функціонування системи внутрішніх позик в Україні державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат. Для вдосконалення функціонування системи державної позики необхідно гарантувати довіру інвесторів; визначати обсяги залучень державою коштів виходячи із реальних можливостей їх повернення; дотримуватися тенденції збільшення строків обігу облігацій, та зменшення їх дохідності. [9, с. 352].

Варто зазначити, що у проаналізований період внутрішній борг України значно зріс. У 2009 році борг становив 105132919,41 тис. грн., а в 2011 році цей показник збільшився до 173707699,5 тис. грн. Основними факторами, які викликали дане зростання є світова фінансова криза та незбалансованість державних фінансів, хронічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу; нестабільність грошової одиниці, відсутність ефективної державної політики щодо обслуговування боргу.

На основі проведеного аналізу досвіду управління державними запозиченнями у розвинених країнах з'ясовано, що всі методи та інструменти управління державним боргом спрямовані на макроекономічну стабілізацію та структурні перетворення, формування адаптованої економіки, яка здатна функціонувати в умовах подальшої фінансової глобалізації, забезпечуючи економічне зростання, соціально-економічний розвиток та дотримання економічної рівноваги. [10, с. 264].

Враховуючи специфіку стану державної заборгованості України, дуже важливо розробити комплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності, включали б також індикатори гранично безпечного боргового навантаження на бюджет. Необхідність розрахунку таких індикаторів зумовлена тим, що рівень державної заборгованості значно впливає на бюджетно-податкову політику держави, обмежуючи можливість управління видатками бюджету для досягнення цілей макроекономічної стабілізації у майбутньому.

Якщо держава продовжить залучати позики такими ж темпами, то вже через кілька років настане момент, коли Україна буде не в змозі виплачувати відсотки і повертати кредити, які не зможе пролонгувати.

Стратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. За відсутності такої стратегії економічна криза загострюватиметься, а державний борг зростатиме. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. До принципових моментів, на яких варто зосередити увагу при вироблені стратегії боргового управління, слід віднести чітко визначену граничну межу частки внутрішнього боргу та витрат на їхнє обслуговування в структурі державних витрат; подальше зниження вартості обслуговування державного боргу та подовження терміну запозичень, поєднання ринкових та інституціональних механізмів управління державним боргом, використання світового досвіду врегулювання боргу [13, с. 204].

Список джерел

державний управління борг міжнародний

1. Закон України «Про Державний внутрішній борг». Затверджений Верховною Радою України №2605-ХІІ від 16.09.1992 р.

2. Базілінтська О.Я. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 442 с.

3. Бондарук Т.К. Механізм управління та обслуговування державного боргу. Фінанси України. №4. - 2007. - С. 14-18.

4. Бондарчук К.О. Ретроспективний аналіз формування та управління державним боргом // Науково-дослідний фін. ін-т. Наукові праці. - К., 2008. - Вип. 3. - С. 82-87.

5. Вахненко Т.П. Особливості формування державного боргу та управління його складовими в період фінансової кризи // Фінанси України. - 2009. - №6. - С. 14-28

6. Вахненко Т. Державний борг України: поточний стан і ризики // Економіка України. - 2008. - №7. - С. 37-46

7. Вахненко Т.П. Особливості формування державного боргу та управління його складовими в період фінансової кризи // Фінанси України. - 2009. - №6. - С. 14-28.

8. Василишин Р.П. Методика аналізу державного боргу України // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - №1. - C. 79-85

9. Гронтковська Г.Е., А.Ф. Косік. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 672 с.

10. Губар В.К. Проблеми використання в Україні світового досвіду управління державним боргом: наукове видання. // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - №1. - 2008. - С. 244-249.

11. Кучер Г. Калитчук В. Вплив державного боргу на економічне становище в Україні // Вісник КНТЕУ. - 2007. - №1. - С. 43-52.

12. Панчишин. С.П. Макроекономіка, Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ, 2006.

13. Приказюк Н.В. Моташко Т.П. Державні запозичення: світовий досвід та особливості здійснення в Україні // Економіка та держава. - 2009. - №5. - С. 12-1

14. Побединська В К. Державний борг і шляхи його оптимізації // Фінанси України. - 1999. - №7. - C. 108-110

15. Рожко О. Проблеми визначення оптимальної структури державного боргу України // Вісник КНУ Шевченка: Сер. Економіка. - 2007. - №92. - С. 27-30.

16. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: ЦУЛ, 2008. -320 с.

17. Ткаленко С.І. Вплив державного боргу на економічну безпеку України // Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2010. - №29. - С. 178-181.

18. Юревич Л.М. Механізм управління державним боргом в Україні // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. - 2007. - №7. - С. 88-96.

Размещено на Allbest.ru