Державний борг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В Україні формується соціально - орієнтована ринкова економіка. Світова практика свідчить про те, що в соціально - ринковій моделі розвитку господарства держава відіграє особливу роль, оскільки на неї покладено широкі функції. Соціальна політика у сфері зайнятості також є однією з функцій держави. Однак системна криза українського суспільства засвідчила неспроможність держави здійснювати ефективне соціальне управління. Виходячи з цього, ситуація на ринку праці залишає бажати кращого, а особливо - у сфері зайнятості. Вона має вигляд складної багатопланової, неоднорідної, динамічної та схильної до впливу із зовні підсистеми ринкових відносин. Зайнятість населення в цілому та особливо молоді, має не тільки економічний, а й соціальний зміст, як одна з форм адаптації різних соціальних груп до ринку. Соціальна роль зайнятості проявляється і в тому, що спрямовані в минулому на установи, традиції, стереотипи поведінки можуть як допомагати, так і протистояти ринковим перетворенням. Перехід до ринку здійснюється дуже болісно, супроводжується кризою промисловості в усіх інших сферах, несплатою податків, зниженням життєвого рівня більшості соціальних груп.

Також загострюється проблема безробіття молоді, що загрожує великою небезпекою для кардинальних змін та перетворень на шляху демократизації.

Предмет - вплив державного боргу України на макроекономічні показники.

Об'єкт дослідження - державний борг України.

Мета дослідження - розкрити механізм управління державним боргом.

Мета дослідження зумовлює вирішення в роботі наступних завдань:

- Розкрити теоретичні засади проблеми державного боргу України;

- Надати визначення державному боргу і механізму управління ним;

- Проаналізувати структуру і динаміку державного боргу України на сучасному етапі;

- Надати рекомендації щодо удосконалення механізму управління державним боргом України.



Розділ 1. Теоретико - методологічні основи державного боргу

1.1 Сутність державного боргу, його види

Державний борг - це сукупність фінансових забов 'язань центрального уряду, місцевих органів влади, державних підприємств і організацій, що підлягає погашенню в обумовлені терміни.

Згідно з Бюджетним кодексом України право здійснювати державні внутрішні та зовнішні запозичення, надані Міністерству фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України в межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України.

Використовувати емісійні кошти НБУ для фінансування бюджетного дефіциту, а також позики для фінансування поточних видатків держави забороняється.

Граничний обсяг внутрішнього й зовнішнього державного боргу та граничний обсяг надання гарантій повинні встановлюватися на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати фактичного річного обсягу ВВП України.

Сума основного боргу (принципал) - первісна сума позики, на яку нараховуються проценти.

Процентні платежі за державним боргом - це платежі, які здійснюються за рахунок коштів державного бюджету за користування позиченими коштами. їхні розміри визначаються на момент платежу.

Поточна заборгованість за неоплаченими зобов'язаннями не враховується ускладі державного боргу доти, доки ці зобов'язання не будуть визнані як борг із фіксованим терміном погашення.

Розмір непогашеного боргу - це сума, яку необхідно сплатити при погашенні, а не сума, що визначена на момент виникнення боргового зобов'язання.

Залежно від ступеня охоплення державних боргових зобов'язань державний борг поділяється на капітальний і поточний.

Капітальний державний борг - це сукупність усіх раніше випущених і непогашених на цей момент боргових зобов'язань, у тому числі відсотків, які мають бути сплачені.

Поточний державний борг - це сума витрат поточного періоду (як правило, фінансового року), спрямованих на погашення частини державного боргу, строк сплати якого настав, і на сплату щорічних відсотків для обслуговування капітального боргу, який переходить у майбутні періоди.

Чистий державний борг - це сума зобов'язань без урахування відсотків за користування позиками.

Залежно від позиції уряду держави щодо накопичення державного боргу його поділяють на активний і пасивний.

Активний державний борг виникає внаслідок дискретних заходів уряду щодо залучення додаткових ресурсів. Він пов'язаний з формуванням активної форми бюджетного дефіциту. Активний дефіцит створюється внаслідок державного втручання у подолання кризи.

Пасивний державний борг створюється автоматично з виникненням пасивного бюджетного дефіциту. Пасивний бюджетний дефіцит виникає тому, що в умовах економічної кризи зменшуються доходи економічних суб'єктів, а тому й податкові надходження до бюджету.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може формуватися як прямий та умовний.

Прямий державний борг відображає обсяги залучених кредитних ресурсів, що надійшли в розпорядження уряду країни.

Умовний державний борг - це борг, сформований залученням кредитних ресурсів у розпорядження суб'єктів господарювання під гарантію уряду, коли виникають зобов'язання у держави як гаранта повернення ресурсів кредиторові у випадках неплатоспроможності позичальника.

Залежно від джерел залучення коштів державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній державний борг - це сукупність усіх отриманих і невиконаних зобов'язань країни на користь резидентів щодо сплати основної суми боргу та процентів за ним.

Зовнішній державний борг - це сукупність усіх отриманих і невиконаних зобов'язань на користь нерезидентів щодо сплати основної суми боргу та процентів за ним.

1.2 Управління державним боргом та його обслуговування

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дифіциту. Сунасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного діфіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

· загальний дефіцит бюджету, який називаютьт також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

· зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

· внутріній дефіцит - це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

· операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

· первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

· поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або закупленні товари, а також за рахкнок підвищення податків. Ці заходи мають неінфляційний характер.

Боргове фінансування дифіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи - витрпти”. Коли в економіці зростають доходи, то зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, всі заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

1.3 Міжнародний досвід регулювання державного боргу

У світовій економічній науці існує цілий ряд концепцій щодо позитивного впливу створюваного і фінансованого за рахунок позик дефіциту як антикризового інструменту бюджетного регулювання економіки. Ці концепції ґрунтуються на вченні Дж. М. Кейнса про необхідність збільшення попиту у кризовий період за рахунок збільшення державних видатків загалом та зміну структури компонентів внутрішнього попиту зокрема. Адже причинами падіння виробництва у різних країнах протягом останніх десятиліть були, як правило, збої в роботі фінансових ринків, що виливалось у падіння фондових індексів, виникнення банківської паніки та збільшення недовіри між кредитором та позичальником. Позичальники забирають свої кошти, вони не перебувають у обігу, загальна швидкість обігу зменшується, а отже, зменшується і грошова маса. Зменшення внутрішнього попиту, внаслідок посилення заощаджувальних тенденцій, із одночасним зменшенням грошової маси приводить до нестачі фінансових ресурсів для нарощування виробництва підприємствами і до його реального падіння. Тобто, поява розриву у кругообігу коштів, показаного на рис. 1, а також ослаблення тісної прив'язки руху коштів до протилежного руху матеріальних потоків у реальній економіці, зумовлюють дисбаланс національної економіки і кризові явища. Чим глибші зазначені розриви, тим глибша фінансово-економічна криза, тим більші зусилля необхідні для її подолання.

Зважаючи на це, все більшої актуальності набирає практика використання дефіциту бюджету як ключового інструменту щодо усунення кризових наслідків. Адже держава, як позичальник із найвищим кредитним рейтингом може стати посередником між потенційним кредитором, який не довіряє іншим позичальникам, крім держави, і суб'єктами економічної діяльності, здійснити державні запозичення, і спрямувати відповідним чином ці фінансові ресурси в економіку, збільшуючи внутрішній попит і одночасно підтримуючи кругообіг коштів.

Однак державні запозичення, за певних умов, можуть відігравати і негативну роль, яка полягає у витісненні приватних інвестицій із внутрішнього ринку внаслідок обмеженості його інвестиційної здатності. В довгостроковій перспективі держава не повинна підміняти собою банківську систему та її інвестиційну діяльність. Тому, в країнах ЄС законодавчо було обмежено дефіцит сектора загальнодержавного управління нарівні 3 % від ВВП. Отримана критична межа є науково-обґрунтованою. Дотримання цього рівня дефіциту надає змогу країнам ЄС при середньостатистичному темпі економічного зростання у 3 % та інфляції у 2 % утримувати рівень державного боргу в граничнодопустимих межах - 60 % від ВВП.

Від способу використання запозичених ресурсів, неменшою мірою, ніж від обсягів запозичень та джерел їх походження, залежать кінцева ефективність прийнятого рішення про необхідність дефіцитного фінансування. Спрямовуючи отримані у борг ресурси в галузі, які з тих чи інших причин не отримують належної уваги з боку приватного сектора, стимулюючи компоненти внутрішнього попиту (інвестиції чи споживання), частка у ВВП яких є нижчою від оптимального рівня, уряд, може прямо впливати на структуру економіки, підвищуючи добробут суспільства.

Існує декілька основних способів використання дефіцитного фінансування, що використовуються у світовій практиці для подолання кризових явищ в економіці. Серед них:

1) збільшення державних видатків;

2) зменшення рівня оподаткування;

3) кредитування приватного сектора із запозичених коштів;

4) участь держави у капіталі фінансових інститутів, що потребують фінансової підтримки в умовах фінансової кризи, та їх часткова або повна націоналізація;

5) взяття державою боргових зобов'язань приватного сектора, в тому числі і через викуп неліквідних та безнадійних активів.

Вибір того чи іншого способу використання дефіцитного фінансування напряму залежить від причин, що зумовили уповільнення чи падіння виробництва. Зокрема заходи щодо збільшення державних видатків та зменшення податків ефективніше діють в умовах, коли безпосередня причина падіння виробництва не пов'язана із функціонуванням фінансових ринків. Натомість, втручання держави у роботу фінансових ринків почало практикуватися в останні декілька десятиліть, коли збої у роботі останніх все більше відображаються на темпах економічного зростання.

Разом з тим не слід абсолютизувати ці положення. Так, велика депресія у США та інших капіталістичних країнах на початку 30-х років, в основі якої була дестабілізація роботи фінансових ринків, була подолана без втручання держави у їх роботу. Натомість держава, за допомогою дефіциту бюджету, здійснювала фінансування громадських робіт із розвитку інфраструктури, стимулюючи таким чином внутрішній попит та сприяючи підвищенню ефективності виробничого процесу приватного сектора і збільшенню пропозиції товарів та послуг.

В умовах банківської кризи напочатку 80-х років способи використання дефіцитного фінансування були іншими. Більшість розвинутих країн взяли курс на зменшення податкового тиску для бізнесу з метою стимулювання пропозиції товарів та послуг. Зокрема у США у 1981 році був прийнятий закон про податкові пільги при проведенні досліджень та експериментів, який передбачав зменшення податку на прибуток на 25 % від додаткових видатків на НДККР в порівнянні із затратами на ці цілі за попередні три роки. Аналогічні заходи були вжиті і в інших розвинутих країнах, зокрема у Великобританії та Ізраїлі. Іншим механізмом стимулювання виробництва у 80-х роках стало кредитування та гарантування урядами пріоритетних галузей та виробництв, де застосовувались інновації.

На початку 90-х років уряди ряду скандинавських країн, у яких було зафіксоване падіння виробництва внаслідок дестабілізації роботи фондового ринку, підтримали їх роботу шляхом придбання привілейованих акцій, що найбільше впали у ціні, а також здійснювали кредитування приватного сектора у сферах, які найбільше потерпали від збурень на фінансових ринках. Як наслідок, величина відношення боргу сектора державного управління до ВВП, наприклад, у Швеції з 1990 по 1994 роки зріс на 31,2 %. Для подолання фінансової кризи у 2008 році, яка, в свою чергу, зумовила падіння виробництва, подібна практика використовувалась у Великобританії, США, Нідерландах та інших країнах.

Однак, незважаючи на тенденцію щодо збільшення втручання держави у роботу фінансових ринків через рекапіталізацію банківської системи, надання державних кредитів, гарантій тощо, уряди не відмовилися від використання податкового та видаткового механізмів для стимулювання НТП. Зокрема у переліку антикризових заходів у США передбачено цілий ряд пільг для виробників відновлювальних енергоресурсів та енергоефективних побутових приладів, які дозволяють суттєво зменшити енергоємність економіки.



Розділ 2. Аналіз державного боргу в Україні

2.1 Аналіз структури і динаміки державного боргу

Державна заборгованість - одна з характеристик сучасних національних економік. У теперішній час майже неможливо знайти державу, яка була б спроможна обходитися без запозичень. Використання державою позик зумовлено нестачею власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання боргових зобов'язань, покриття дефіциту державного бюджету, фінансування проектів. За умови ефективного використання залучені ресурси можуть стати позитивним чинником економічного зростання. Проте в іншому випадку збільшення заборгованості може призвести до фінансової кризи, порушити макроекономічну стабільність [2].

Одним із перших вчених, який запропонував у сфері державного регулювання економіки позику для забезпечення повної зайнятості в економіці і стабільних темпів економічного зростання, був Дж. М. Кейнс. Дослідженню оптимальних джерел погашення державного боргу присвячені праці М. Максгрейвера, А. Лернера, Г. Роузена, Дж. Сакса та інших зарубіжних економістів.

До дослідження соціально-економічних передумов і наслідків формування боргових зобов'язань державного та приватного сектора економіки доклали зусиль багато вітчизняних вчених, зокрема: Вахненко Т.П., Василик О.Д., Гавриленко Є., Гальчинський А.С., Савлук М.І., Федосова В.М., Юрій С.І.

Державний борг - загальна сума боргових зобов'язань з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [1].

Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу. Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60% від ВВП [3].

Таблиця 1

Аналіз динаміки державного та гарантованого державного боргу за 2007 - 2009 роки, млрд. грн.

Показник	Роки	Відхилення 2010 року до
	2008	2009	2010	2008 року	2009 року
				+	%	+\-	%
Загальна сума боргу	189,4	316,9	432,2	242,8	128,2	115,3	36,4
Прямий державний борг: - внутрішній - зовнішній	130,7 44,7 86	227 91,1 135,9	323,5 141,7 181,8	192,8 97,0 95,8	147,5 217,0 111,4	96,5 50,6 45,9	42,5 55,5 33,8
Гарантований борг: - внутрішній - зовнішній	58,7 2 56,7	89,9 14,1 75,8	108,8 13,8 95	50,1 11,8 38,3	85,3 590,0 67,5	18,9 -0,3 19,2	21,0 -2,1 25,3

Якщо ж брати до уваги проаналізований період, то ми бачимо що розмір державного та гарантованого державного боргу значно зріс. Так, розмір державного та гарантованого державного боргу станом на 31 грудня 2008 року становив 189,4 млрд. грн. Станом вже на 31 грудня 2010 року цей показник дорівнював близько 432,2 млрд. грн. Тобто розмір державного та гарантованого державного боргу за цей період зріс на 115,3 млрд. грн, тобто збільшився більше ніж у 2,3 рази. Детальніше структуру та динаміку державного боргу показано в таблиці 1.

Як ми бачимо, загальна сума державного боргу значно зростала з року в рік. Аналізуючи структуру боргу, видно, що найбільшого зростання досягає саме зовнішній борг, як прямий так і гарантований. Так, прямий зовнішній борг зріс з 86 млрд. грн у 2008 році до 181,8 у 2010 році, тобто збільшився на 95,8 млрд. грн, або на 111,4%. Аналогічний показник по гарантованому боргу зріс із 56,7 млрд. грн. до 95 млрд. грн. за відповідний період, тобто зростання абсолютного показника становить 38,3 млрд. грн., а у відносному розрахунку він дорівнює 67,5%.

Значне зростання саме зовнішнього боргу відбулося в періоді 2007 -2008 років. Одним з факторів, який мав вагомий вплив на даний процес, стало падіння курсу гривні через світову фінансову кризу. Перевищення фактичного обсягу державного боргу над граничним становить 18,2 млрд. грн. і спричинене стрімким зростанням курсів іноземних валют: так на початок 2008 року офіційний курс становив 5,05 гривні за дол. США, а на 31 грудня 2008 року - 7,7 гривні за дол. США. Таке падіння національної валюти, спричинене негативним впливом світової фінансової кризи, не було передбачено державним бюджетом, показники якого розраховані виходячи із прогнозного курсу 5,1 гривні за дол. США.

В 2009 році державний борг також суттєво збільшився (на 67,3% порівняно з 2008 році). Державний борг України становив 227 млрд. грн. (71,63%) або 28 млрд. дол. США. Статтею 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлений граничний розмір державного боргу України в сумі 193,1 млрд. грн. Перевищення фактичного обсягу державного боргу над граничним становить майже 34 млрд. грн. і спричинене як здійсненням державних запозичень відповідно до статті 85 в сумі більшій ніж передбачено додатком №2 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», так і зростанням фактичних курсів іноземних валют порівняно із прогнозними, що застосовувались при плануванні державного бюджету (збільшення державного боргу за рахунок курсових різниць становить близько 3,0 млрд. грн. або 3% зростання державного боргу), а також віднесенням на державний борг України коштів МВФ, отриманих Україною в результаті спеціального розподілу СПЗ в сумі 1,228 млрд. СПЗ (або 15,7 млрд.грн.).

Важливим є той факт, що з 2007 року по 2010 значно зріс державний борг за ставкою МВФ (від 2,178 млрд. грн. до 113,3 млрд. грн.). Ця ситуація пояснюється тим, що з настанням фінансової кризи уряд почав залучати кредити МВФ для збереження стабільності банківського сектору країни та стабілізації національної валюти. Також частина цих коштів використовувалась і для покриття державного боргу.

Загальну структуру державного боргу станом на 31 грудня 2010 року за валютами погашення подано в таблиці 2

Таблиця 2

Структура боргу у валютах погашення

Валюта погашення	%
Долар США	30,04
Євро	29,95
Українська гривня	35,97
Японська йена	0,28
СПЗ	3,75

Отже, як ми бачимо державний борг України має значну тенденцію до зростання, і на даний момент немає втішних прогнозів щодо зменшення даної тенденції. Великі розміри і швидке зростання державного боргу залишає актуальним питання розробки підходів регулювання державної заборгованості з урахуванням її позитивного і негативного впливу на економіку. Світовою практикою напрацьовано багато схем, які передбачають зменшення боргового тягаря для країни. Для покращення механізмів управління державним боргом в Україні, я вважаю доцільним запропонувати наступне:

*- прийняття Закону України «Про державний борг»;

*- розвиток ринку державних цінних паперів;

*- зниження вартості запозичень;

На мою думку, ці кроки зможуть забезпечити подальший розвиток і прогрес механізму управління державним боргом. Адже вони дозволять вдосконалити систему управління державним боргом і підвищать її ефективність. Так, у провідних країнах світу існує не лише закон, який регламентує боргову політику держави, а й спеціальне агентство, яке займається цією політикою, наприклад Велика Британія чи Португалія. Також закордоном в першу чергу намагаються розвивати і залучати внутрішні позики, для того, щоб зменшити вплив валютних коливань на економіку країни в цілому і на державний борг в тому числі. А для України саме це має бути одним з основних орієнтирів, адже через велику питому частку зовнішнього боргу ми так сильно залежимо від валютних коливань. Тому саме ці кроки я вважаю найнеобхіднішими для України.

2.2 Аналіз сучасного стану прямого та гарантованого державного боргу

Зростання рівня зовнішньої заборгованості в Україні та значна питома частка ресурсів, які відволікаються на його обслуговування, зумовлюють дедалі гостріший характер проблеми зовнішньої заборгованості та можливості виникнення дефолту, ефективність проблеми розв'язання яких пов'язана з тактичними і зі стратегічними підходами.

Можна визначити наступні боргоутворюючі фактори політико-економічного й фінансового характеру, що зумовили виникнення проблеми зовнішньої заборгованості в Україні та активізували зовнішні запозичення:

* незбалансованість державних фінансів ще з часів початку незалежності та хронічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в період 1992-1999 рр.;

* нестабільність грошової одиниці, відсутність ефективної державної політики енергозбереження та надмірна імпортна енергетична залежність;

* суттєва потреба в інвестиціях на тлі зниження інвестиційної активності;

* неможливість залучення коштів населення у банківський сегмент, значний відтік капіталу за межі України і пов'язана з ними нестача фінансових ресурсів для реалізації соціально-економічних реформ.

На початок 2009 року зовнішні банківські зобов'язання склали 39,5 млрд. дол. США, у яких частка короткострокових - 9,4 млрд. дол. США, довгострокових - 30,1 млрд. дол. США. Зовнішні зобов'язання державного та інших секторів на 1 січня 2009 року становили 62,2 млрд. дол. США. Загалом зовнішній державний борг склав 101,7 млрд. дол. США, що згідно ВВП України за 2008 рік, яке складало 119,7 млрд. дол. США, становить 85%.

Даний фактстановить реальну загрозу фінансовій безпеці України. Як правило, аналіз безпеки держави у сфері зовнішньої заборгованості здійснюється шляхом експертних оцінок: порівнюються боргові індикатори конкретної держави з їхніми граничними значеннями, що використовуються у світовій практиці. Проте прогнозна точність згаданих індикаторів та їхніх розрахунків в багатьох випадках не спрацьовує. Тому існує щонайменше три загальновизнані точки зору щодо граничної межі співвідношення боргу до ВВП. Вважається, що критичним за обсягом і таким, що загрожує безпеці держави, є зовнішній борг, який складає 50% ВВП і більше. Але з цього приводу існує ще два порогові значення та критерії оцінки: 60% ВВП і більше та 80% ВВП і більше. Отож, порогові значення боргових індикаторів не варто сприймати як догму. По-перше,такі показники можуть відображати певний стабільний рівень розвитку економіки держави і перспективи її росту; а при кризовому економічному становищі держави, від'ємному сальдо її торгового балансу і досить неоднозначних перспективах економічного росту, наведені індикатори та їх порогові значення можуть бути вичерпними і потребують постійного доповнення і вдосконалення. По-друге,подані співвідношення не дають вичерпної інформації про важливі показники зовнішнього боргу.

Ситуація за результатами діяльності, які ми маємо на початок 2010 року теж потребує розгляду. Зовнішні банківські зобов'язання склали 30,7 млрд. дол. США. Заборгованість державного сектору, органів грошово-кредитного регулювання, а також міжфірмового боргу становить 17,8 млрд. дол. США, 6,2 млрд. дол. США та 5,1 млрд. дол. США. Що в сукупності з іншими секторами становить загальний зовнішній державний борг 103,9 млрд. дол. США. ВВП ж за результатами діяльності 2009 року складає 115,5 млрд. дол. США. У відсотковому співвідношені державний борг України складає майже 90% від ВВП, що в індивідуальному індексі по відношенню до попереднього року становить 1,059.

Зазначене зростання валового зовнішнього боргу частково можна пояснити пропорційним збільшенням короткострокових і довгострокових запозичень у банківському секторі в першому кварталі 2008 року, а також зростанням короткострокових зовнішніх запозичень у другому кварталі і довгострокових зовнішніх запозичень в третьому кварталі в секторі діяльності суб'єктів господарювання за винятком державного і банківського секторів.

Проте варто зазначити, що існують певні проблеми, пов'язані з бюджетно-податковою політикою держави. Так, уразі звичайної сек'юритизації одні державні зобов'язання обмінюються на інші державні зобов'язання. При проведенні свопів на акції державний борг, фактично, обмінюється на зобов'язання приватного сектора. Для реалізації даної схеми державі спочатку необхідно знайти джерела коштів на купівлю акцій національних компаній (якщо акції перебувають у власності держави, то необхідно врахувати альтернативні витрати, пов'язані з відмовою від можливих приватизаційних доходів).

В цьому контексті конверсія зовнішньої заборгованості в іноземній валюті у внутрішні боргові зобов'язання також має певні специфічні риси і могла б більш активно використовуватися в Україні. Дана процедура дає можливість іноземним банкам-кредиторам обміняти боргові зобов'язання країни-боржника на акції її промислових корпорацій чи внутрішні боргові зобов'язання. В обох випадках іноземний кредитор отримує частку в капіталі даної країни. Але при значному борговому тягарі спосіб фінансування дефіциту балансу за поточними операціями шляхом нових іноземних позик є більш небезпечним, аніж корекція балансу руху капіталу (а саме - продаж частини активів іноземцям). Отже, шляхом обміну боргу на акціонерний капітал (своп) можна скоротити дефіцит балансу поточних операцій, не вдаючись до нових позик і збільшення боргового тягаря. Кроки до капіталізації частини боргу можна здійснити, запропонувавши іноземним банкам-кредиторам власність в Україні. З цією метою доцільно створювати спеціальні інвестиційні фонди, в активи яких передавати відповідні державі підприємства, об'єкти нерухомості, пакети акцій приватизованих підприємств, а пакети акцій самих інвестиційних фондів надати банкам-кредиторам на покриття боргу. На акції інвестиційних фондів банки мали б гарантований дохід від господарської експлуатації належної фондам власності. Банки могли б також перепродавати ці акції іншим банкам або ж інвесторам, тобто акції фондів могли б обертатися на міжнародному фінансовому ринку.

Важливо зважати на той факт, що коливання потоків приватного капіталу пов'язані не стільки з динамікою довгострокової кредитоспроможності країни, а зі змінам в поведінці і довірі міжнародних інвесторів. У разі існування найменших ознак проблем, вони починають вилучатися з країни, навіть якщо динаміка розвитку макропоказників не свідчить про економічні дисбаланси в країні. Саме тому частка приватного короткострокового фінансового капіталу, залученого до національної економіки, фактично визначає рівень її залежності від поведінки міжнародних інвесторів. Як наслідок, зміни і коливання в напрямах і обсягах потоків приватного іноземного капіталу провокують невизначеність економічних умов, збільшують вартість фінансування і можуть негативно вплинути на довгострокове інвестування та темпи економічного зростання.

Сьогодні ризики, пов'язані із залежністю України від коливань притоку і відтоку міжнародного капіталу, зводяться до таких, що підвищують залежність країни від зовнішнього фінансування та таких, що впливають на внутрішню фінансову стабільність. А тому зовнішні приватні потоки капіталу є нестабільним ресурсом для фінансування економіки країни і не можуть розглядатися як надійне джерело фінансування як платіжного балансу, так і економічного розвитку в країні. Для України, характерними рисами якої є нерозвиненість фінансових ринків, недостатній рівень внутрішніх заощаджень і низька швидкість накопичення капіталу, залучення зовнішніх фінансових ресурсів є вкрай актуальним. Для фінансування економічного розвитку необхідні довгострокові фінансові ресурси, а не короткострокові вкладення чи спекулятивні портфельні трансферти, оскільки останні не можуть бути використані для фінансування довгострокових інвестиційних проектів.

Для розв'язання проблеми зовнішньої заборгованості в довгостроковому періоді необхідне “оздоровлення” самої економіки, оскільки без забезпечення динамізму її розвитку і реальної, відчутної ефективності фінансова стабільність в країні буде короткочасною і відносною, незалежно від того, які прогресивні фінансові заходи використовуються для її підтримки. Більше того, швидка ліквідація зовнішнього боргу, непідкріплена реальними кроками в напрямі стабілізації самої економіки, її всебічної структурної перебудови, лише ускладнить ситуацію та проблеми, які необхідно розв'язувати.

До того ж, бажано, щоб питома частка довготермінового офіційного державного боргу не перевищувала 30-35%, а перевага надавалася акумулюванню ресурсів із приватних джерел у формі прямих іноземних інвестицій і приватних іноземних кредитів, не гарантованих урядом. При цьому, позиція офіційних кредиторів не має вирішального впливу на переваги і пріоритети приватного інвестора, адже перспективи отримання іноземного капіталу із приватних джерел прямо пов'язані із кредитним рейтингом держави та рейтингом підприємницького ризику країни.

Розділ 3. Шляхи покращення регулювання державного боргу в Україні.

3.1 Напрямки оптимізації державного боргу

Аналіз стану державного боргу та управління ним мають важливе значення в сучасних умовах. Державні запозичення для більшості країн світу є основним джерелом покриття дефіциту державного бюджету, а розмір, динаміка, структура, темпи росту державного боргу є основними показниками фінансового стану країни та ефективності її боргової політики. Тому питання оптимізації управління державним боргом набувають все більшої актуальності в сучасних умовах.

Незначна, але неочікувана зміна певних факторів, таких як зростання зовнішньої процентної ставки, економічна криза у торгових партнерів, зміна кон'юнктури на міжнародних фінансових ринках, викличе девальвацію курсу національної валюти та некероване зростання боргу. Важливо розуміти те, що політика постійних міжнародних запозичень негативно впливає на довіру до національної валюти як на внутрішніх так і зовнішніх валютних ринках.

Станом на 01.01.2011 року Україна потрапила до списку 18 країн, яким загрожує дефолт. Відповідний перелік країн-невдах склало американське видання Business Insider. У своїх оцінках експерти виходили з розміру зовнішнього боргу, а також фінансової і політичної стабільності в країні.

Загалом обсяг державного боргу України не дуже великий, у порівнянні з іншими країнами, але темп його зростання досить значний. Наприклад, якщо до кризи відношення його до ВВП було менше 10%, то зараз цей показник становить близько 40%. В подальшому, якщо не знизити темп росту обсягу державного боргу, - це може спричинити значні проблеми в економіці країні.

На сьогодні Україна на міжнародній арені не вважається добросовісним позичальником, завдяки чому ставки для України зберігаються на рівні 8-9%, тоді як для більшості європейських країн вони не перевищують 3-4%.

В таких умовах досить важливим є провадження ефективної боргової політики. Важливою перешкодою цьому є відсутність належного законодавчого регулювання управління державним боргом. Зокрема, неврегульованими є наступні питання: компетенція органів влади щодо державного боргу; визначення величини, складу та структурних параметрів державного боргу, на які має орієнтуватися відповідна політика; регламентування операцій щодо управління державним боргом.

Стратегічною метою державної боргової політики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу та ВВП.

Оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та стратегічні завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

Отже, пріоритетними завданнями у сфері управління державним боргом України можна вважати зниження темпів росту державного боргу, отримання Україною статусу «добросовісного позичальника» на міжнародному ринку капіталів, зниження витрат на обслуговування державного боргу, прийняття відповідних законодавчих актів для врегулювання існуючих питань, оптимізація співвідношення державного боргу України до ВВП. Вирішення даних питань дасть змогу поліпшити економічну ситуацію в країні, її становище на міжнародній арені, а також підвищити рівень життя населення держави.

3.2 Пропозиції щодо удосконалення механізму управління державним боргом

За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов'язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв'язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров'я, а також розширить масштаби зубожіння населення.

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов'язаннями держави. У квітні 2000 р. було завершено переговори з комерційними кредиторами щодо конверсії зовнішніх облігаційних позик України у нові боргові цінні папери з строком погашення до 2007 р,. а також щоквартальною сплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Однак реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов'язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється -- за рахунок процентних виплат, нараховуваних на відстрочену суму.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу України з боргової кризи є:

-припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

-застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань (на рівні 1,7% ВВП);

-досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;

-скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного регулювання;

-посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів припинення втечі капіталів за кордон;

-укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових зобов'язань у корпоративні цінні папери І товарні поставки.

Ліквідація ринку ОВДП, припинення обслуговування державних облігацій, придбаних НБУ, та застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань значно допоможуть зняти гостроту боргової проблеми в наступні роки. Очевидно, що продаж ОВДП комерційним кредиторам не забезпечить надходження ресурсів, необхідних для обслуговування боргу, а навпаки -- внаслідок формування зобов'язань щодо виплати процентів стане дефіцитоутворюючим фактором. Купівлі ж ОВДП Національним банком є еквівалентними прямій грошовій емісії -- за винятком того факту, що обслуговування ОВДП передбачає значні процентні виплати. 3 огляду на наведені міркування, варто перейти від практики розміщення ОВДП до здійснення грошової емісії для підтримки бюджету.

Очевидно, що держава повинна скористатися своїм законним правом на емісійний доход. З огляду на це, нагальних змін потребує механізм направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного бюджету. Крім того, варто зазначити, що емісія для підтримки бюджету має переваги над іншими видами емісії, оскільки в даному випадку кошти надходять до реального сектора економіки і малозабезпечених верств населення, а не потрапляють на спекулятивні ринки.

Доцільність пропозиції щодо застосування грошової емісії для розв'язання нагальних проблем суспільства підтверджується міжнародним досвідом. Практику залучення державою емісійного доходу поширено в багатьох країнах, які розвиваються: в Аргентині реальний сеньйораж (% ВВП) у середньому на рік сягає 4%, у Болівії -- 6,2%, у Мексиці - 1,5% і в Перу -- 1,9%.

Згідно з розрахунками, при залученні державою емісійного доходу в розмірі 1,7% ВВП приріст споживчих цін становитиме, щонайбільше, 20%. Такі темпи інфляції не стануть перешкодою для інвестування та економічного зростання при фактичній адаптації економічних суб'єктів до умов інфляційної економіки.

Необхідно враховувати, що джерелом вкладень НБУ у державні цінні папери слугувала грошова емісія, тобто інфляційний податок на підприємства і громадян України. За таких умов економічно абсурдний вигляд має схема вилучення державою доходів підприємств і громадян для забезпечення виплати боргів Уряду Національному банкові України.

Зменшення державного боргу та вирішення проблеми його обслуговування вимагають також досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП у 2000 році, з можливістю його поступового зниження до 2,6% ВВП у 2005 р.

Первинний профіцит бюджету на рівні 3,6% ВВП, досягнення якого пропонується для послаблення гостроти боргових проблем, є на 0,4% ВВП нижчим від показника первинного профіциту, закладеного в бюджеті на 2000 р., тобто передбачає проведення м'якшої бюджетної політики. Проте, якщо в бюджеті передбачається використати перевищення доходів над безпроцентними видатками на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державних боргів, то за пропонованим варіантом ці кошти повинні направлятися на обслуговування зовнішнього боргу, обслуговування внутрішнього боргу виключно комерційним кредиторам, а також погашення зовнішнього боргу. У даному випадку бюджет матиме профіцит на рівні 0,4% ВВП. При цьому видатки бюджету, не пов'язані з сплатою процентів, фінансуватимуться у розмірі 21,4% ВВП, що перевищує відповідний показник сценарію І на 0,5% ВВП. У наступні роки з'явиться можливість знизити первинний профіцит до 2,6% ВВП у 2005 р.

За умови реалізації пропонованого нами сценарію істотно зменшиться залучення державних позик, що, у свою чергу, значно послабить залежність бюджету від настрою офіційних кредиторів і дозволить розпочати кардинальне скорочення державного боргу.

Застосування пропонованих методів забезпечить мобілізацію до бюджету країни ресурсів, необхідних для обслуговування державного боргу. Поряд з тим, реалізація розробленого сценарію вимагає зменшення відпливу валютних коштів з національної економіки (на 2,9% ВВП у 2002--2005 рр. -- порівняно з обсягами, закладеними в попередньому сценарії). Для збільшення пропозиції іноземної валюти на валютному ринку України (яка частково має бути викуплена Урядом для обслуговування своїх зовнішніх боргів) доцільно зосередити зусилля на скороченні імпорту та припиненні відпливу капіталів за кордон.

Поряд з створенням загальноекономічного середовища, сприятливого для інвестування, з метою припинення втечі капіталівза кордон необхідно виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни такими каналами:

- переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних імпортних контрактів;

-неповернення до країни експортної валютної виручки; заниження контрактних цін при експорті та їх завищення при імпорті; фальсифікації цін при товарообмінних операціях;

- зловживання при одержанні зовнішніх фінансових ресурсів. Сьогодні адміністративні заходи щодо недопущення втечі капіталів за кордон практикуються в Індії, Бразилії та Китаї. Вони діяли також у післявоєнній Франції та в Японії. В ряді країн Азії та Латинської Америки обмеження на вивезення капіталів усуваються поступово, в міру досягнення загальноекономічної стабільності та нагромадження офіційних валютних резервів. Тим часом, за експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим зовнішньоекономічної діяльності та повна конвертованість гривні за поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку вивозити за кордон 3-5 млрд. дол.

Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб -- перевести капітали за кордон, а комерційних банків -- заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти.

Про дієвість адміністративних заходів щодо валютного регулювання говорить досвід Росії: запровадження системи валютного контролю в II півріччі 1998 -- І півріччі 1999 р. дозволило втричі скоротити масштаби втечі капіталів за кордон і стабілізувати обмінний курс. Тим часом, за розрахунками російських економістів, скасування валютних обмежень спровокувало девальвацію рубля на 25--49% і спричинило відновлення відпливу капіталів у обсягу, не меншому від 1 млрд. дол. на місяць.

Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат ї обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.

Заборгованість перед офіційними кредиторами може бути реструктуризована через укладання угод з «Паризьким клубом», а перед іноземними комерційними банками -- відповідно, з консорціумом комерційних банків. Позики міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку) реструктуризації не підлягають. За надзвичайних обставин допомога цих організацій полягає у наданні додатних нетто-кредитів. Порушуючи перед кредиторами питання про реструктуризацію, країна-позичальниця повинна подати програму коригування платіжного балансу на середньостроковий період.

«Паризький клуб» є організацією офіційних кредиторів, у віданні якої перебувають кредити, надані урядами, державними установами або банками під гарантії національних урядів (або застраховані державними страховими компаніями). З 1990 р, у рамках «Паризького клубу» для країн з доходами, нижчими від середніх (до 2465 дол. на рік у розрахунку на душу населення), було започатковано «Хьюстонські умови» реструктуризації боргу, які передбачають продовження строку сплати його основної суми до 20 років (включаючи 10-річний пільговий період). При цьому процентні ставки не зазнають змін у бік зменшення, У цілому протягом 1976--1997 рр. «Паризький клуб» уклав з країнами-позичальницями 267 угод (на загальну суму 333,5 млрд. дол.) про реструктуризацію, списання та перегляд умов обслуговування боргу, і в тому числі 21 (відповідно, на 143,9 млрд. дол.) -- з країнами з перехідною економікою.

Переговори щодо боргів приватним комерційним банкам проводяться, як правило, в рамках «Лондонського клубу», Протягом останніх років він здійснив реструктуризацію зовнішніх боргів Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини, Бразилії та інших країн. Негативним наслідком реструктуризації заборгованості приватним кредиторам є призупинення надходження нових позик. Здебільшого, при досягненні угод з комерційними банками і строк сплати основної суми боргу переноситься на 7 років (включаючи 3-річний пільговий період).

Проте іноді, з огляду на політичні міркування, до деяких країн застосовується пільговий підхід. Так, у 1991 р. у рамках «Паризького клубу» Польщі було списано 50% вартості боргу ^:та витрат на його обслуговування. Частину, що залишилася, пролонговано на 19-23 роки. В 1991--1992 рр. Болгарія уклала з «Паризьким клубом» угоду про реструктуризацію боргів, згідно з якою виплату 700млн. дол.було перенесено на 10 років. У 1994р. Болгарії вдалося врегулювати свою заборгованість перед Іноземними комерційними банками: боргу розмірі 8,1 млрд. дол. було зменшено майже на половину.

Крім того, з 1989 р. кредиторами «Лондонського клубу» прийнято новий підхід до врегулювання зовнішньої заборгованості країн, які розвиваються. З того часу почали проводитися операції щодо добровільного зменшення розміру боргу з урахуванням котирувань вторинного ринку. Для скорочення боргових виплат або цінні папери держави підлягали обміну на нові боргові зобов'язання з дисконтом (чи з нижчими процентними ставками), або ж державні зобов'язання мали викуповуватися позичальником за гроші. Фактично за рахунок зазначених операцій було списано частину зовнішньої заборгованості Аргентини, Мексики, Венесуели, Коста-Ріки, Філіппін, Уругваю, Йорданії, Бразилії та Домініканської Республіки.

За формальними критеріями (обсяг зовнішнього боргу -- до 40% ВВП, а норма обслуговування боргу -- до 20% експорту), за якими країна здобуває право на пільговий підхід, сьогодні Україна має законні підстави добиватися залучення схем реструктуризації. в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних виплат. Досягнення поступок з боку кредиторів вимагає вироблення чіткої переговорної позиції. Необхідно акцентувати увагу на тому, що Україна не зможе виконувати свої платіжні зобов'язання, якщо її економіка продовжуватиме занепадати під тиском значних боргових виплат. Не варто також виключати і можливість дефолту, оголошення якого суперечить інтересам кредиторів, отже -- вони самі намагатимуться не допустити його.



Висновки

державний борг управління фінансовий

Сучасний етап формування боргових зобов'язань характеризується низкою специфічних особливостей. По-перше, в умовах глобалізації фінансових потоків, здійснення політики необмеженої відкритості щодо іноземних інвестицій певною мірою відбувається нівелювання меж між внутрішнім і зовнішнім боргом. По-друге, дедалі яскравіше унаочнюється посилення взаємозв'язку державних зобов'язань і зобов'язань господарюючих суб'єктів. Так, наприклад, попри те, що держава не має відповідати за зобов'язаннями недержавних фінансових структур, банкрутство провідних системоутворювальних кредитних установ може спричинити катастрофічні наслідки для платіжної системи країни, а відтак і для фінансової безпеки держави. По-третє, простежується практика перекладання боргових зобов'язань по кредитах, залучених під гарантії уряду, з господарюючих суб'єктів на державу.

Негативним моментом зростання внутрішньої державної заборгованості є те, що:

- в умовах суттєвої нестачі фінансових ресурсів стають реаліями невиконання державою своїх боргових зобов'язань, оголошення дефолту, а відтак - підрив довіри до держави як до надійного позичальника;

- унаслідок такого перерозподілу фінансових ресурсів унаочнюється "ефект витіснення" вітчизняних товаровиробників з ринку кредитних ресурсів, падіння інвестиційної активності;

- виплата високих відсотків по державних цінних паперах заохочує вітчизняні комерційні банки до проведення недосконалої ресурсної політики, а також збільшує нерівність у доходах фізичних осіб, оскільки боргові зобов'язання держави зосереджуються в руках найбільш заможної частини населення, яка, отримуючи відсотки, стає ще багатшою.