Виробничі фонди, їх характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни „Економіка, організація та планування"

на тему: "Виробничі фонди, їх характеристика"

Зміст

Вступ

1. Капітал. Поняття виробничих фондів підприємства, їх характеристика

2. Виробнича потужність підприємства

3. Способи покращення ефективності підприємства

Висновки

Список використаних джерел

Практична частина

Вступ

Із вступом вітчизняної економіки в ринкову стадію свого розвитку змінились форми ведення господарської діяльності. Господарюючому суб'єкту (називатимемо його "підприємством") надані широкі права і можливості у реалізації своїх економічних інтересів, виборі способів організації виробництва, збуту продукції.

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Для нормального функціонування підприємства, необхідна наявність визначених устаткування, транспорту, будівель і т.п.. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруджень, машин, устаткування й інших засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності фірми. Без їхньої наявності навряд чи змогло б підприємство розпочати свою діяльність.

Раціональне й ощадливе використання основних фондів підприємства є на сьогодні однією з найактуальніших задач, що стоять перед підприємством.

Мета даної курсової роботи полягає в дослідженні складу, структури, планування і аналізу основних виробничих фондів.

Предметом виступають основні виробничі фонди підприємства, а об'єктом дослідження є підприємство.

Основні завдання курсової роботи:

"розкрити економічну суть основних виробничих фондів підприємства; " дослідити структуру основних фондів підприємства; "освітити питання планування та налізу основних виробничих фондів підприємства; "дослідити шляхи ефективного використання основних фондів підприємства.

1. Капітал. Поняття виробничих фондів підприємства та їх характеристика

Під капіталом розуміють суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення будь-якої підприємницької діяльності (бізнес-процесів).

Частина капіталу, яка витрачається на придбання засобів виробництва, утворює постійний капітал, інша частина, яка спрямовується на залучення робочої сили, утворює змінний капітал.

В залежності від мети використання та характеру кругообігу капіталу постійний капітал розподіляється на:

1. Основний капітал - частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.

2. Оборотний капітал - частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання предметів праці та оплату праці найманої робочої сили.

За джерелами формування капітал підприємства поділяється на:

1. Власний капітал - капітал, створюваний переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за відрахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів, який зазвичай включає статутний, пайовий та резервний фонди підприємства.

2. Позиковий (залучений) капітал - капітал, сформований на тимчасовій основі у вигляді довгострокової та (або) короткострокової позики, яка залучається у формі банківського кредиту.

Класифікацію капіталу представлено у вигляді структурної схеми (рис. 1).

Матеріально-речовинне відтворення праці людей та певних засобів виробництва в процесі їх взаємодії утворює виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні.

Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку.

Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу підприємства.

Рис. 1. Класифікація виробничого капіталу підприємства

До складу продуктивних сил входять насамперед засоби виробництва і люди. Засоби виробництва називають речовими факторами виробництва (оскільки вони складаються з певних речей), а працівників -- особистісними.

Засоби виробництва складаються із засобів праці (верстати, машини, устаткування та ін.) та предметів праці (сировина, паливо, електроенергія тощо).

Засоби виробництва і люди відіграють неоднакову роль у створенні національного доходу. Єдине його джерело -- праця людини. Засоби виробництва у процесі праці є невід'ємним фактором виробництва (тобто таким елементом, без якого в сучасних умовах неможливий сам процес праці й які сприяють створенню багатства), але самі національного доходу не створюють. Тому на підприємствах капіталістичного типу їх називають постійним капіталом. Інша частина витрат капіталіста пов'язана з придбанням робочої сили найманих працівників. Оскільки працівники створюють не лише необхідний продукт (що йде на виплату їм заробітної плати), а й додатковий (який привласнює капіталіст), то такі витрати на придбання робочої сили є змінним капіталом. Проте такий поділ не визнається в сучасній західній літературі.

Виробничі фонди -сукупність засобів і предметів праці, необхідних для ведення виробництва, виражена у грошовій формі.

Виробничі фонди поділяють на фонди сфер матеріального і не матеріального виробництва (сфера послуг), сфер виробництва та обігу, на основні і оборотні фонди тощо[6, 78].

Поділ на основні і оборотні фонди здійснюється залежно від перенесення засобами праці своєї вартості на створений продукт. Одні і ті самі засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час (наприклад, верстат, машина можуть використовуватися не менше 10 років, будівлі, споруди - кілька десятків років), тому вони переносять свою вартість на новостворений продукт не доразу, а деякі переносять свою вартість на новостворений продукт одразу, за один цикл виробництва.

Основні виробничі фонди - частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами в міру їх зношування, тобто - це капітал, вкладений в сукупність матеріально-речовинних цінностей, що відносяться до засобів праці. Основні засоби і довгострокові інвестиції в основні засоби роблять багатоплановий і різносторонній вплив на фінансовий стан і результати діяльності фірми[9, 34].

За наказом міністерства фінансів України від 18.11.2005. Основні засоби це матеріальні активи, які підприємство утримує, щоб використовувати як засоби праці чи при поставці товару, надання послуг, надання в оренду чи виконувати адміністративні і соціально культурні функції, очікуваний строк використання яких більше ніж один рік, тобто основні виробничі фонди - це будівлі та споруди виробничого призначення, передавальне обладнання, силові та робочі машини та устаткування, транспортні засоби тощо.

Оборотний виробничий капітал (оборотні фонди) - це частина капіталу фірми (підприємства), яка повністю бере участь у процесі виробництва, витрачається за один виробничий цикл; вартість її при цьому повністю переноситься на новостворений продукт і після реалізації продукції повертається до підприємства у грошовий формі. За матеріально-речовинною ознакою до складу оборотного капіталу включаються: предмети праці (сировина, матеріали, паливо і т. д.), готова продукція на складах, товари для перепродажу, грошові кошти і кошти в розрахунках. Характерною особливістю оборотних коштів є швидкість їх обороту. Функціональна роль оборотних коштів в процесі виробництва в корені відрізняється від основного капіталу. Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва, тобто оборотні виробничі фонди це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці елементи якої споживаються у кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають свою форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції або послуг, термін використання яких не перевищує один рік.

Фонди обігу - це сукупність всіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають: готову продукцію на складах підприємства, товари відвантажені, грошові кошти у касі, банку, на рахунках, а також ресурси, які необхідні для реалізації готової продукції, її зберігання, доведення до якості, яка відповідає вимогам споживачів, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції[6, 43].

Оборотні фонди і фонди обігу, виражені у грошах, - це оборотні засоби. За джерелами формувань їх розрізняють таким чином:

- власні виробничі засоби;

- позикові (залучені) оборотні засоби.

Основні фонди й оборотні засоби утворюють статутний фонд підприємства, рух якого знаходить відображення у самостійному балансі.

Відтворення виробничих фондів підприємства

Відтворення фондів - це безперервне їх відновлення, яке забезпечує постійне повторення процесу виробництва. У ході відтворення фондів вони відновлюються і розвиваються, як за натуральною формою так і за вартістю. Змінюється структура фондів, відбувається відновлення та розвиток їх економічної структури.

Витрати капіталу на відтворення основних засобів мають довгостроковий характер і здійснюються у вигляді довгострокових інвестицій на нове будівництво, на розширення і реконструкцію виробництва, на технічне переозброєння і на підтримку потужностей підприємств, що діють.

До джерел власних коштів фірм для фінансування відтворення основних засобів відносяться:

- амортизація;

- знос нематеріальних активів;

- прибуток, що залишається у розпорядженні фірми.

Достатність джерел коштів для відтворення основного капіталу має вирішальне значення для фінансового стану фірми.

До позикових джерел відносяться:

- кредити банків;

- позикові кошти інших фірм;

- пайова участь в будівництві;

- фінансування з бюджету;

- фінансування з позабюджетних фондів.

Питання про вибір джерел фінансування капітальних вкладень повинно вирішуватися з урахуванням багатьох чинників: вартості капіталу, що привертається; ефективності віддачі від нього, співвідношення власного і позикового капіталів, економічних інтересів інвесторів і кредиторів.

Питання про джерела формування оборотного капіталу дуже важливе. Кон'юнктура ринку постійно міняється, тому потреби фірми в оборотних коштах не стабільні. Покрити ці потреби тільки за рахунок власних джерел стає практично неможливо. Привабливість роботи за рахунок власних джерел йде на другий план. Досвід показує, що в більшості випадків ефективність використання позикових засобів виявляється вищою, ніж власних[8, 56].

Структура джерел формування оборотного капіталу охоплює:

- власні джерела;

- позикові джерела;

- додатково привернуті джерела.

Як правило, мінімальна потреба фірми в оборотному капіталі покривається за рахунок власних джерел: прибутку, статутного капіталу, резервного капіталу, фонду накопичення і цільового фінансування. Проте через низку обставин у фірми виникають тимчасові додаткові потреби в оборотному капіталі. В цьому випадку фінансове забезпечення супроводжується залученням позикових джерел: банківських і комерційних кредитів, позик, інвестиційного внеску працівників фірми, облігаційних позик.

Механізм формування і використання оборотного капіталу має активний вплив на хід виробництва, виконання поточних виробничих і фінансових планів.

Оборотні кошти повинні забезпечувати безперервність процесу виробництва. Тому склад і розмір потреб фірми в оборотних коштах визначається не тільки потребами виробництва, але і потребами обертання. Для цього необхідно вести точний розрахунок потреб фірми в оборотному капіталі з розрахунку часу перебування оборотних коштів у сфері виробництва і у сфері обертання.

Виробничі фонди поділяються на фонди сфер матеріального і нематеріального виробництва (сфера послуг), на фонди сфери виробництва і сфери обігу, на основні й оборотні фонди та ін., які в умовах капіталізму набувають соціальної форми основного та оборотного капіталу.

Поділ на основні й оборотні фонди здійснюється залежно від перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт. Одні й ті самі засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час (наприклад, верстат, машина можуть використовуватися не менше 10 років, будівлі, споруди -- кілька десятків років), тому переносять свою вартість на новостворений продукт не одразу.

Основний капітал -- частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами в міру їх зношування.

Оборотний капітал -- частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва і повністю переносить свою вартість на новостворений продукт.

На основні й оборотні поділяється лише продуктивна частина виробничих фондів. Та частина фондів підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є фондами обігу. Оборотні фонди та фонди обігу -- оборотні засоби.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основних фондів. Фізичне (або матеріальне) зношування --- поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і вартості. Основні виробничі фонди в Україні фізично зношені в середньому на 70%. Моральне зношування -- втрата основним капіталом своєї вартості, яка не переноситься на вартість створюваного продукту.

Категорію "моральне зношування" введено в науковий обіг приблизно 2 століття тому. Моральне зношуваня буває двох видів: 1) на основі зростання продуктивності праці дешевшають елементи основного капіталу; пов'язане з появою нових, досконаліших засобів праці.

Водночас частково знецінюється функціонуючий основний капітал[5, 89].

В Україні основний капітал морально зношений майже на 95%. У розвинутих країнах світу принципово но-а технологія у промисловості з'являється приблизно через 3--5 років.

Процес перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру фізичного зношування називається амортизацією. Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховують відповідні кошти.

Проте у розвинутих країнах світу не чекають, поки основні фонди повністю фізично зносяться. Під впливом внутрішньої, особливо міжнародної, конкурентної боротьби підприємці та держава переважно орієнтуються на моральне зношування. Так, у США у 90-х роках середня норма амортизації для устаткування становила 13%, для будівель і споруд -- 3,7%. З 1 січня 1997 р. в Україні введено нові річні норми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів: для будівель, споруд та передавальних пристроїв -- 5%; для транспортних засобів, інформаційних систем -- 25%; для інших основних фондів -- 15%.

Оборот фондів має місце тоді, коли гроші, витрачені підприємцем на придбання засобів праці, повністю повертаються до нього. Це означає, що фонди підприємства здійснили один оборот.

У свою чергу, поняття "оборот капіталу" нерозривно пов'язане з кругообігом капіталу. Процес кругообігу капіталу охоплює три основні стадії, внаслідок чого формуються три різні функціональні форми капіталу[7, 55].

Перш ніж почати виробництво товарів або послуг, підприємець повинен мати певну суму грошей. Це означає, Що він володіє капіталом у грошовій формі. Але перетворення грошей на грошовий капітал відбувається лише тоді, коли ці гроші будуть пущені в оборот для отримання прибутку. Відтак підприємець купує необхідні засоби виробництва і робочу силу, внаслідок чого відбувається перетворення грошового капіталу на продуктивний (або виробничий), що означає першу стадію руху капіталу.

Друга стадія здійснюється у процесі виробництва, Результатом якого є виготовлення товару. Водночас

відбувається перетворення продуктивної форми капіталу на товарну, вартість якої вища від вартості витрачених підприємцем коштів на засоби виробництва і робочу силу.

На третій стадії здійснюється реалізація товару і товарний капітал перетворюється на грошовий.

Зі сказаного випливає визначення кругообігу капіталу

Кругообіг капіталу -- безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і повертається до вихідної точки з приростом.

Названі три форми капіталу (грошову, продуктивну і товарну) називають функціональними.

Проте рух капіталу не обмежується одним кругообігом.

Оборот капіталу -- процес його кругообігу, що постійно повторюється.

Час обороту виробничих фондів складається з часу виробництва і часу обороту.

Час виробництва охоплює: 1) робочий період -- кількість робочих днів, протягом яких виготовляється продукт (наприклад, легковий автомобіль на сучасних заводах сходить з конвеєра кожних 3--4 секунди, а корабель треба будувати кілька років); 2) час дії природних сил на продукт (наприклад, час, коли достигає зерно); 3) час перебування сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо у виробничих запасах на складах. Вирішальне значення для скорочення цього часу мають своєчасні поставки продукції; 4) час перерв у процесі праці (на поточний ремонт тощо).

Час обороту виробничих фондів -- час, який витрачається на закупівлю засобів виробництва, і час реалізації готового продукту.

Оборотні фонди (сировина, паливо, електроенергія та ін.) здійснюють свій оборот протягом кожного виробничого циклу. Тому їх оборот відбувається значно швидше.

Витрати виробництва і шляхи їх зниження. Як зазначалося, в основі цін товарів і послуг лежать суспільне необхідні витрати, які є вартістю товару. Вони виражаються формулою

W = с + q,

де W-- вартість товару; с -- вартість спожитих засобів виробництва; q -- нова вартість, створена працівником.

З появою додаткового продукту новостворений продукт розпадається на необхідний і додатковий. Тому формула вартості товару набуває такого вигляду:

q = v + т,

де v -- вартість необхідного продукту (необхідного для відтворення робочої сили працівника); т -- вартість додаткового продукту, який створюється ним понад необхідний і привласнюється власниками засобів виробництва. Внаслідок цього вартість товару W можна визначити за формулою

W - с + (v + т).

Суспільне необхідні витрати, як зазначалося, тяжіють до підприємств, які виготовляють основну масу товарів даного виду, оскільки на них формуються суспільне необхідні умови виробництва (середня продуктивність, інтенсивність праці тощо). Будучи економічно самостійними (відособленими), підприємства формують свої витрати на виготовлення товарів.

Витрати виробництва -- те, у що обходиться виготовлення товару підприємству.

Вони складаються з матеріальних витрат та витрат на оплату робочої сили найманих працівників (ВВ) і виражаються формулою

ВВ = с + v.

Отже, витрати виробництва відрізняються від суспільне необхідних витрат на величину додаткового продукту (т).

Матеріальні витрати і витрати на оплату робочої сили повинні бути відшкодовані в результаті реалізації виготовленої на підприємстві продукції. Тому витрати виробництва на виготовлення і реалізацію продукту називають собівартістю виробництва, або комерційною собівартістю.

У західній економічній літературі термін "вмінені витрати" -- справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання економічних ресурсів[3, 74].

Щодо окремого підприємства вмінені витрати поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні -- витрати на придбання сировини, матеріалів, наймання робочої сили та ін. Внутрішні витрати -- наявне обладнання компанії, її грошовий капітал, інші активи, підприємницькі здібності (або власні ресурси). Використовуючи власні ресурси, підприємець порівнює їх ефективність у своїй компанії з альтернативними можливостями. Наприклад використання техніки для виготовлення товарів порівнюється з можливим доходом, який би він отримав від її здання в оренду іншим підприємцям; витрачання грошових коштів -- з доходом, який би він отримав, поклавши їх у банк.

Відповідно до теорії граничної корисності західні економісти розрізняють поняття "граничні витрати". Крім того, виділяють постійні та змінні витрати. До постійних належать витрати на заробітну плату, на сплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), на освітлення, опалення, сплату відсотків за кредит та ін. їх відносять до постійних тому, що вони є незмінними для діючого підприємства. До змінних належать витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію.

Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва, або собівартості продукції (тобто вартості для себе, для даного підприємства). Це зумовлено тим, що зниження собівартості -- основа зниження цін, що, у свою чергу, дає змогу підприємцю отримати більший прибуток. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складським приміщень, інших споруд, тари, бочок та ін.). Слід особливу увагу звертати на зниження непродуктивних витрат -- штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві[4, 76].

В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива. Так, Франція, яка за територією та чисельністю населення майже така сама, як Україна, виробляє приблизно у 5 разів більше товарної продукції, споживаючи при цьому майже у 3 рази менше газу. В розрахунку на 100 дол. виробленого валового суспільного продукту Україна споживає 1840 кг нафтового еквівалента (тобто 1840 кг нафти, якщо перерахувати на неї всі витрати енергоносіїв), а Фінляндія -- 206 кг, Франція -- 182, Німеччина -- 145, Данія -- 141 кг.

Зниження витрат виробництва значною мірою залежить від ціноутворення.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості представляє виробничу структуру основних фондів. Чим вище питома вага активних основних фондів, тим більш прогресивною є їхня структура.

На структуру основних фондів впливають такі фактори:

- особливості матеріально-технічної бази виробництва;

- рівень концентрації виробництва, розмір підприємства;

- технічний рівень виробництва, механізація, автоматизація та комп'ютеризація процесів;

- географія розміщення підприємства;

- співвідношення між різними видами капітальних робіт - будівництвом нових та реконструкцією діючих підприємств тощо.

Згідно з вимогами податкового обліку основні виробничі фонди поділяють на 4 групи.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22.05.1997 р. №283/97-ВР зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.05.2002 p. №349-IV, основні виробничі фонди розподіляються на такі групи:

1. До І групи віднесено будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

2. До II групи віднесено автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, пристрої і приналежності до них;

3. До III групи включено будь-які інші основні фонди, які не увійшли до І, II чи IV груп;

4. До IV групи належать електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування чи друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (в тому числі мобільні), мікрофони та рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

Відповідно до виробничого призначення розрізняють виробничі та невиробничі фонди. При цьому до виробничих фондів відносять всі фонди виробничого призначення, які беруть безпосередню участь у всіх виробничо-господарських процесах підприємства, є знаряддями праці в своїй натуральній формі, утворюють нову споживчу вартість. Витрати на їх придбання, виготовлення чи поліпшення поступово відносять на зменшення скоректованих прибутків в межах норм амортизаційних відрахувань. Виробничі фонди відтворюються за рахунок амортизаційного фонду.

До невиробничих фондів відносять капітальні активи, які не беруть участі у виробничих процесах і не створюють вартості. їх вартість не підлягає амортизації. Разом-з тим вони відтворюються за рахунок національного доходу (фонду накопичення). До них належать:

- капітальні активи (або їх структурні компоненти), що підпадають під визначення І групи основних фондів, в тому числі орендовані;

- капітальні активи, що підпадають під визначення II, III і IV груп основних фондів, які є невід'ємною частиною, розташовані чи використовувані для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення І групи основних фондів, або вилучені з місця здійснення господарської діяльності підприємства і передані в безоплатне користування особам, які не є платниками прибуткового податку[5, 55].

Поліпшення структури основних фондів можна забезпечити за рахунок відновлення і модернізації устаткування; удосконалення структури устаткування; більш ефективно використання наявних основних фондів; ліквідації застарілого і зайвого устаткування.

Матеріальними носіями основних виробничих фондів є виробничі споруди, будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби і т. ін. Вони використовуються у процесі виробництва тривалий час, самі матеріально не входять в новий продукт, довго не втрачають своєї натурально-речової форми, переносять свою вартість на новий продукт поступово, частинами, у формі амортизаційних відрахувань. Процес поступового перенесення вартості основного капіталу на продукт, що виготовляється, називають амортизацією. Вартість основного капіталу здійснює повний оборот і перетворюється на вихідну грошову форму за кілька кругообігів, за кілька років або десятиріч.

Строк застосування основних фондів визначається зношенням засобів праці, що дуже важливо враховувати при їх використанні.

Розглядають дві форми зношення капіталу: фізичну і моральну.

Фізичне зношення -- втрата споживної вартості засобів праці та їх вартості в результаті їх застосування і під впливом сил природи.

Моральне зношення -- втрата вартості засобів праці під впливом НТП. Це може відбуватися за двох випадків: по-перше, коли зменшується вартість тих машин, які вже використовуються у виробництві; по-друге, коли виробляються машини принципово нові, продуктивніші і дешевші в розрахунку на одиницю потужності.

Фізичне та моральне зношення засобів праці необхідно враховувати при визначенні норми амортизаційних відрахувань. Під нормою амортизації розуміють відношення амортизаційних відрахувань до застосованого основного капіталу, виражене у процентах. У кожній країні визначають строки та максимальні щорічні норми амортизації. Щорічні амортизаційні відрахування формують і поповнюють амортизаційний фонд, який може бути використаний на відшкодування основних фондів, їх ремонт, реновацію, а також здійснення нових інвестицій.

У багатьох розвинених країнах використовують принцип прискореної амортизації, що пов'язано насамперед з прискоренням НТП. Підприємці зацікавлені в цьому, оскільки амортизаційні відрахування, як правило, не обкладаються податками, є змога здійснювати нові інвестиції здебільшого за рахунок власних коштів, зменшується ризик витрат від морального старіння основного капіталу, прискорюється оборот капіталу.

Матеріальними носіями оборотних виробничих фондів є предмети праці, наприклад, сировина, матеріали, пальне, куповані напівфабрикати, тара і тарні матеріали, запасні частини для поточного ремонту, незавершене виробництво тощо. Вони споживаються цілком в кожному виробничому циклі, втрачають свою натуральну форму, повністю у цьому циклі переносять свою вартість на продукт, що виготовляється; їх вартість повертається підприємцю у грошовій формі відразу ж після реалізації продукту виробництва, тобто при завершенні кожного кругообігу, яких, як правило, може бути кілька на рік[6, 87].

Оборотні виробничі фонди поділяють на дві групи: сировина і матеріали. Сировина -- це те, що дано природою або виготовлено у сільському господарстві. Матеріали -- це те, що піддано промисловій обробці. Ця частина оборотного капіталу передає свої природні властивості продукту, що виготовляється, є активним елементом створення його споживної вартості, становить його матеріальну основу. Наприклад, у галузях виробництва, які виготовляють предмети споживання, витрати на цю складову оборотного капіталу становлять значний відсоток у загальних витратах, на транспорті та у добувній промисловості ці витрати відсутні;

1) допоміжні матеріали. Ця частина оборотного капіталу не передає свої природничі властивості продукту, що виготовляється, і не бере безпосередньої участі у створенні споживної вартості, але вона необхідна для нормального функціонування знарядь праці. До цієї групи включають паливно-енергетичні та мастильні матеріали;

2) інші складові оборотного капіталу. До них в основному належать ті знаряддя праці, які за своїми ознаками не включаються до основного капіталу, наприклад, малоцінний інвентар, інструменти, що швидко зношуються, запасні частини.

До оборотних фондів належать також кошти, що авансуються на наймання робочої сили, на оплату її праці. Це пов'язано з тим, що після реалізації товарів підприємець одержує гроші і сплачує працівникам їх заробітну плату. Кошти, авансовані підприємцем на наймання робочої сили, повністю повернуться до нього протягом одного кругообігу.

Основний та оборотний капітал обертаються з різною швидкістю. За той час, що основний капітал здійснить один оборот, оборотний -- кілька.

Виробничі фонди (основні та оборотні) обслуговують процес виробництва. Одночасно з ними функціонує і така частина виробничих фондів, як фонди обігу. Вони забезпечують реалізацію продукції, купівлю необхідних для виробництва ресурсів. Фонди обігу охоплюють готові вироби підприємства, призначені для реалізації, а також його кошти. Вони можуть бути у касі підприємства, на його банківських рахунках, у розрахунках тощо[9, 34].

Фонди обігу разом з оборотними виробничими фондами становлять оборотні кошти підприємства, їх розмір повинен бути достатнім для забезпечення безперервності його функціонування.

Вирішальне значення для ефективної роботи підприємства має функціонування основних виробничих фондів, їх технічний стан, продуктивність і рівень використання. Конкурентна боротьба спонукає підприємців до впровадження принципово нової техніки, технології, тобто до постійного оновлення основних фондів. Звичайно, дуже важливо застосовувати у виробництві нові матеріали, паливо та інші елементи оборотних фондів з кращими технологічними та експлуатаційними можливостями (властивостями). До того ж рух оборотного капіталу, оборотних коштів загалом забезпечує безперервність функціонування основних фондів, оскільки використання останніх і ритмічність роботи підприємства значною мірою залежить від наявності сировини, матеріалів, палива, коштів[3, 56].

2. Виробнича потужність підприємства

Планування випуску продукції (для підприємств, що займаються її виготовленням) є головним розділом річного плану тому, що інші розділи забезпечують його реалізацію. План випуску та реалізації продукції розробляється в натуральному і вартісному виразі. Для підприємства, яке випускає кілька видів виробів, можна вимірювати випуск в умовних одиницях (за трудомісткістю, часом роботи устаткування).

Запланована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обґрунтування, тобто визначення її забезпеченості виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Вибуття потужності відбувається з наступних причин:

- знос та вибуття обладнання;

- збільшення трудомісткості виготовлення виробів;

- зміна номенклатури і асортименту продукції, що випускається;

- зменшення фонду робочого часу;

- закінчення терміну лізингу обладнання.

- Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

- натуральними;

- умовно-натуральними;

- у багато номенклатурних виробництвах - вартісним вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники - штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю і трудомісткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника, тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу по кількості і трудомісткості (хоча це не обов'язково). Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається[2, 78].

Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною тому, що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

- потужність на початок планового періоду (вхідна);

- потужність на кінець планового періоду (вихідна);

- середньорічна потужність.

- Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:

- номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

- кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

- прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються) .

- При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:

- проведення заходів щодо ліквідації "вузьких місць" протягом планового року;

- збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

- перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;

- можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

- Під "вузьким місцем" розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху.

- Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:

- намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації "вузьких місць";

- запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Частина цих заходів випливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, виходячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва[4, 44].

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Вп_вих) обчислюється за формулою :

Вп_вих = Вп_вх + Вп_вв - Вп_вив,

де Вп_вх - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

Вп_вв - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

Вп_вив - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (Вп_сер.р, грн) підприємства, цеху, обчислюється за формулою :

Вп_сер.р = Вп_вх + Вп_вв ? к / 12 - Вп_вив ? (12 - к) / 12,

де к - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

ПРИКЛАД. На початок планового періоду виробнича потужність підприємства становить 2000 од. У березні виведене обладнання виробничою потужністю 50 од., у липні - 100 од. У квітні ввели в експлуатацію потужність на 100 одиниць, у серпні - на 200 одиниць.

Середньорічна виробнича потужність:

Вп_сер.р = 2000 + (100 ? 9 / 12 + 200 ? 5 / 12) - (50 ? (12 - 3) / 12 + 100 ? ? (12 - 7) / 12) = 2000 +158 - 79 = 2079 од.

При розрахунку потужності беруть до уваги наступні фактори:

- структура і величина основних засобів;

- якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

- передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;

- прогресивність технологічних процесів;

- режим роботи підприємства;

- ступінь спеціалізації;

- рівень організації виробництва та праці;

- якість сировини і ритмічність поставок;

- фонд робочого часу обладнання.

Вихідні дані та послідовність розрахунків, за якими визначається виробнича потужність підприємства, наведені на рис. 2.



Рис. 2. Вихідні дані та послідовність розрахунків виробничої потужності підприємства.

Розрахунки виконуються технологічними службами підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, повинні розглядатися як "вузькі місця", за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, котрі дозволять довести їхню пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Можуть бути вжиті заходи щодо заміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають устаткування, встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефективний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд часу (Ф_к) виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді (Д_к) на число годин на добу (Г) [3, 48]:

Ф_к = Д_к ? Т,

Наприклад, на період одного року при 2 - змінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він складає 365 ? (8 ? 2) =5840 годин.

Режимний або номінальний фонд робочого часу (Ф_р) машини (агрегату) залежить від числа календарних днів (Д_к) і числа неробочих днів (Д_н) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу [3, 113]:

Ф_к = (Д_к - Д_н) ? t,

де t - середнє число годин роботи машини на добу в робочі дні за прийнятим режимом змінності з врахуванням скороченої тривалості зміни в святкові дні, або [16, 113]:

Ф_р = [(Д_к - Д_с) - t_з - Д_сп - t_сп] ? n_з,

де Д_с - число вихідних і святкових днів у плановому періоді;

t_сп - тривалість робочої зміни, годин;

Д_сп - число передвихідних (передсвяткових) днів зі скороченою тривалістю робочої зміни;

t_сп - час, на який скорочена тривалість робочої зміни в передсвяткові і передвихідні дні, год.;

n_з - режим змінності роботи підприємства (1,2,3 зміни).

Наприклад, при 5-денному робочому тижні та 8-годинному робочому дні (1 зміна) номінальний фонд складає - (365 - 53 - 52) ? 8 = 2080 год., а при 6-денній роботі та 8-годинному робочому дні (1 зміна) - (365 - 53) ? 8 = 312 ? 8 = 2496 год.

Плановий (ефективний, дійсний) (Ф_д) фонд робочого часу обладнання дорівнює різниці між режимним (номінальним) фондом (Ф_р) і сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду [16, 113]:

Ф_п = Ф_р - (Т_tn + Т_tp) = Ф_р ? [1 - (t_p + t_n) / 1000]

де Т_tp, t_p - витрати часу на ремонт даного обладнання, відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду;

Т_tn, t_n - витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду.

Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.

Наприклад, номінальний фонд робочого часу дорівнює 2080 годинам, заплановані витрати часу на ремонт, налагодження та переналагодження обладнання - 1 % номінального фонду часу.

Дійсний (плановий) фонд робочого часу

Ф_п = 2080 ? (1 - 1 / 100) = 2080 ? 0,9 = 1872 год.

Таким чином, виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва[2, 34].

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику - натуральні показники за видами продукції; у знаменнику - загальний вартісний (грошовий) показник .

На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю сировини, що переробляється за добу.

Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості - для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії - для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспорті - для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях - для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо[7, 21].

3. Способи покращення ефективності підприємства

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв'язку з цим для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначення головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва;

3) місцем реалізації у системі управління виробництвом.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондомісткості (капіталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; побутова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій чинників - внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані "тверді чинники" і "м'які чинники" (Класифікація внутрішніх чинників на "тверді" і "м'які" природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви "тверді" і "м'які" чинники запозичені з англійської комп'ютерної технології відповідно до якої сам комп'ютер називається "твердим товаром", а програмне забезпечення - "м'яким товаром". При цьому "твердими чинниками" позначають таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а "м'якими" - ті, які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо)[8, 67].

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх чинників - економічної соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо[3, 43].

Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв'язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньо змінних витрат робочого часу тощо.