Державний борг України

РОЗДІЛ 3. Способи погашення державного боргу

Важливий напрямок управління державним боргом - це проведення погашення одержаних коштів. Погашення державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Погашення боргу - це виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Погашення державного боргу може здійснюватися у грошовій формі, а за згодою з кредитором - шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.

У світовій практиці використовуються декілька способів погашення державного боргу:

1) проведення, передбачених умовами позик, виплат основного
боргу в установлені строки;

2) здійснення рефінансування державного боргу;

3) реструктуризація заборгованості;

4) списання боргу повністю або частково, яке проводиться за ініціативою боржника та за рішенням кредиторів;

5) анулювання боргу (повна відмова від виплати боргу).

Рефінансування державного боргу - це погашення боргу за рахунок коштів, мобілізованих шляхом емісії і розміщення нових боргових цінних паперів або проведення реструктуризації позик. Кожний із названих способів рефінансування боргу має позитивні і негативні сторони. Залучення коштів в процесі розміщення нових боргових цінних паперів держави є більш сприятливим для кредиторів. Адже в такому разі умови і строки погашення боргу не зменшуються. Разом з тим, такі операції є більш затратними для держави. Негативом в використанні цього способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В умовах здійснення незваженої політики управління боргом така тактика може привести до так званої перевернутої піраміди, коли поточні борги погашаються за рахунок нових наростаючих емісій. В кінці-кінців цей спосіб може обернутися тим, що фінансування боргу стає нераціональним і навіть збитковим (в порівнянні з іншими способами) для держави.

Для успішного застосування рефінансування державного боргу необхідно, щоб репутація країни на міжнародному фінансовому ринку, а також внутрішня економічна та політична стабільність не викликали сумніву, її досягнення та підтримка міжнародною спільнотою є важливим фактором для успішного управління державним боргом.

Реструктуризація боргу - це угода про прийняття нового плану погашення боргу, в результаті якої можна значно полегшити борговий тягар за рахунок перегляду умов і строків сплати загальної вартості кредиту й процентних платежів.

Реструктуризація державного боргу може проводитися такими методами:

Ш пролонгації боргу, тобто перенесення платежів - зміна термінів виплат основної суми боргу, відсотків за ним або платежів з обслуговування позики у цілому на більш віддалений період, ніж було обумовлено спочатку;

Ш скорочення суми боргу - зменшення величини несплаченої заборгованості шляхом або прямого списання частини позики, або продажу його зі знижкою на вторинному ринку, або конверсії у певні національні активи країни-боржника;

Ш рекапіталізація - обмін боргів на облігації боржників чи надання нових позик з метою сплати минулих кредитів;

Ш прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу;

Ш введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу;

Ш проведення конверсії позик.

Конверсія позик - це обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів та ін.

Конверсія може бути добровільною, обов'язковою і примусовою. При добровільній конверсії власник державного цінного паперу може вибирати або погодитися з новими умовами, або погасити папір. При примусовій конверсії власник зобов'язаний погодитися з новими умовами позики, яка здійснюється тільки в рамках установленого періоду, а при факультативній конверсії кредитор може або погодитися, або відмовитися від нових умов. Конверсія звичайно здійснюється при надлишку позикового капіталу і зниженні процентної ставки.

При проведенні конверсії державні органи управління, як правило, можуть перенести строки погашення позик на більш віддалені періоди. Це досягається, наприклад, шляхом заміни старих боргових паперів новими. Такі операції є менш затратними з боку їх проведення порівняно з емісією і розміщенням нових, не пов'язаних позик, та вони є більш складними за виконанням. Адже проведення конверсії позик потребує одержання згоди всіх або більшості кредиторів держави [18, с. 112 - 115].

Для погашення державного боргу України уряд широко застосовує конверсію для погашення заборгованості. Прикладом цього є проведення випуску конверсійних облігацій внутрішньої державної позики (КОВДП) 1998 року. В них були конвертовані ОВДП, випущені в 1997 році і в 1998 pоці, які підлягали погашенню в 1999 році. Обмін проводився на добровільних засадах. Одночасно реструктуризації підлягали державні цінні папери, випущені в 1998-2000 рр. з терміном погашення у 2000-2004 рр.

Загалом, можна визначити, що реструктуризація державного боргу України відбувалася шляхом трансформування зовнішнього державного боргу у внутрішній, реалізації конверсійних заходів, списання частини боргу у вигляді відсотків за кредитами НБУ. Однак необхідно усвідомлювати, що всі ці заходи можуть бути успішними за умови дотримання ряду поточних, проте стратегічно важливих умов:

1) бездефіцитність державного бюджету;

2) прозорість здійснення запозичень на стадіях їх залучення, використання та погашення;

3) налагодження приватизаційних процесів;

4) розроблення належного правового забезпечення у сфері формування, управління та обслуговування державного боргу.

Україна поступово набуває досвід у реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат, подовження строків оплати та обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. Це істотно обмежує бюджетні видатки, послаблює борговий тиск і створює сприятливі умови для економічного розвитку. Стратегія загальної реструктуризації зовнішнього боргу ґрунтується на принципі рівних пропорцій рефінансування боргових зобов'язань для всіх кредиторів України і реструктуризації заборгованості перед офіційними кредиторами шляхом укладення угод з Паризьким клубом, а перед іноземними комерційними банками - з консорціумом комерційних банків [33, с. 25 - 35].

В ситуації, коли державні борги країни накопичуються з великою швидкістю, державні органи управління можуть вдатися до проведення списання їх сум. Здійснення таких операцій передбачає досягнення відповідних домовленостей з кредиторами. Останні можуть дати згоду на повне або часткове списання боргів за наявності певних причин: не прогнозованих умов розвитку країни, погіршення її позицій на світових ринках з незалежних від уряду причин та ін.

Анулювання боргів -- держава повністю звільняється від зобов'язань по боргах без їх реальної компенсації кредиторам.

Прийняття рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів має місце або на підставі політичних мотивів, або у випадках фінансової неспроможності держави. Коли держава є неспроможною виконати платежі з погашення та обслуговування позик в односторонньому порядку може бути прийняте рішення про відмову виконати передбачені платежі. Така відмова одержала назву дефолту.

Дефолт - визнання неспроможності країни сплачувати борги в строк і в повному обсязі. Об'являється або самим позичальником, або кредиторами. Умови виникнення ситуації дефолту обумовлюються в кожній конкретній угоді про позику (яких-небудь міжнародних стандартів не існує). У якості формальної причини для оголошення дефолту може бути використана будь-яка заява вищої посадової особи держави-позичальника про неможливість виплати будь-яких боргів. Дефолт за одними видами зобов'язань може привести до дефолту по інших зобов'язаннях.

Він можливий за тих умов, що установи управління державою не здатні залучити необхідні кошти для обслуговування позик, в країні бракує валютних резервів, а кредитори не дають згоди на проведення рефінансування боргу [31, с. 253 - 255].

Оголошення дефолту має багато негативних наслідків для економічного і політичного розвитку країни. В таких випадках, вона, як правило, виключається з процесу інтеграції в світову економіку. Зарубіжні кредитори відмовляються надавати додаткові кредити. Можливі фінансові санкції до держави-боржника, включаючи заморожування її активів в іноземних банках, проведення арештів державної власності за кордоном, відтік з внутрішнього фінансового ринку коштів нерезидентів, скорочення експортно-імпортних операцій.

Таким чином, відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення.

ВИСНОВКИ

В результаті проведення даного дослідження було виконано ряд таких завдань:

1) обґрунтовано економічну сутність державного боргу як складової державних фінансів;

2) виявлено основні тенденції формування державного боргу України;

3) визначено основні етапів формування державного боргу,

4) здійснено аналіз механізму управління державним боргом України та виявлено ряд проблем, що пов'язані з управлінням заборгованості;

5) здійснено оцінку розміру та динаміки заборгованості України;

6) визначено способи погашення державної заборгованості.

Таким чином, можна сформулювати такі висновки:

1. Дефіцит державного бюджету, залучення значного обсягу державних запозичень як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел обумовили формування державного боргу в умовах перехідної економіки України.

Державний борг - це сума фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів та сума заборгованості держави по випущених і не погашених державних внутрішніх позиках. Державний борг є структурним компонентом державних фінансів будь-якої країни з розвиненими ринковими відносинами.

2. Обґрунтовано зміст поняття "управління державним боргом".

Управління державним боргом визначається як сукупність заходів держави, пов'язаних з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

3. Розмір державних позик не повинен перевищувати обсяги державних інвестицій, аби не покладати на наступні покоління тягар сплати державних боргів.

Вирішення проблеми заборгованості потребує в законодавчому порядку відображення таких заходів: обґрунтування нової державної заборгованості, розробка прозорих та переконливих критеріїв надання державних гарантій, встановлення оптимальних розмірів внутрішнього та зовнішнього державного боргу, вдосконалення системи управління та обслуговування державного боргу.

4. Дослідження динаміки і структури державного боргу України дало змогу систематизувати етапи його формування.

Державний борг України формувався в декілька етапів. Перший етап (1991 р. - І половина 1994 р.) характеризується залученням кредитів Національного банку України та утворенням зовнішнього боргу шляхом отримання іноземних кредитів під гарантії уряду.

Другий етап (ІІ половина 1994 р. - І половина 1997 р.) - отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій та за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики з поступовим заміщенням цими облігаціями кредитів НБУ.

Третій етап (з ІІ половини 1997 р. - 2000 р.) - зростання зовнішньої заборгованості. Державний борг України досягає у 2000 році 48% від ВВП країни.

Четвертий етап (з ІІ половини 2001 р. - 2007 р.) - період економічного зростання. Прямий державний та гарантований державою борг поступово зменшується до 12,2% від ВВП України.

П'ятий етап (ІІ половина 2008 р. - нинішній час) - глобальна фінансова криза ліквідності. На цьому етапі була врегульована заборгованість України за енергоносії, розпочався випуск облігацій внутрішньої державної позики та поступове заміщення ресурсами, отриманим від облігацій прямих кредитів Національного банку України. Цей етап характеризується також падінням експортної виручки, відновленням співпраці з МВФ, зростання прямого державного боргу до 27,4% від ВВП

Останнім часом запозичення уряду диктувались, насамперед, необхідністю погашення та обслуговування накопиченого боргу. Можливості залучення коштів з внутрішнього грошового ринку були майже вичерпані. Незважаючи на відносно низьку ефективність внутрішньої державної позики в Україні, державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат. Для вдосконалення механізму функціонування державної позики необхідно гарантувати довіру інвесторів, визначати обсяги залучень державою коштів, виходячи із реальних можливостей їх повернення, запозичені кошти необхідно використовувати в інвестиційних цілях, дотримуватися тенденції збільшення строків обігу облігацій та забезпечення їх дохідності.

5. Зростання державного боргу призводить до збільшення витрат на його обслуговування.

Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу, для цього в загальному обсязі державних зобов'язань довгострокові зобов'язання повинні займати центральне місце.

6. Нинішній рівень економічної безпеки в Україні, з огляду на триваючу тенденцію до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості, низький.

Розміри державного боргу в своїх абсолютних значеннях можуть досягати досить великих розмірів, проте борг завжди мусить знаходитися в певній залежності відносно величини ВВП. Перевищення показника державного боргу відповідно розмірів ВВП, а відтак й інших макроекономічних показників, починає становити загрозу економічній безпеці країни.

Проаналізувавши динаміку державного боргу України, можна зробити висновок, що він постійно зростає. Причиною цього є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, неефективне управління державним боргом, непослідовність, невчасність прийняття рішень щодо погашення державної заборгованості, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін.

В Україні гостро постає проблема дефіциту бюджету, що є першопричиною виникнення і збільшення державного боргу. Бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ в економічному та політичному житті держави і призводить до утворення та зростання державного боргу.

Дефіцит державного бюджету - перевищення видатків над доходами.

Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

Здебільшого для фінансування дефіциту бюджету Уряд залучає кредити Національного банку України, що потім,як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Неефективне управління державним боргом, непослідовність, невчасність прийняття рішень щодо погашення державної заборгованості, відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків. Серед них найбільш негативний вплив мають:

§ постійне недонесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;

§ відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов'язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;

§ послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;

§ неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості у використанні державних коштів та майна.

Щоб говорити про якусь стабілізацію економіки України, а також про подальший розвиток бюджетної системи, потрібно перш за все вирішувати ці проблеми.

Для цього необхідно:

1) створити єдину нормативно-правову базу щодо управління державним боргом;

2) краще вивчити макроекономічне становище України з точки зору боргового навантаження та визначити оптимальну середньо- та довгострокову боргову політику;

3) визначити нові боргові інструменти та підготовити нормативну базу їх застосування;

4) вдосконалити структуру державного боргу в розрізі інструментів позичання, ринків розміщення, валют позичання, відсоткових ставок та строків погашення;

5) організувати роботу щодо підвищення кредитного рейтингу України, що в свою чергу покращить інвестиційний клімат.

Комплексне вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього державного боргу із врахуванням запропонованих заходів сприятиме розбудові державних фінансів та покращанню фінансового стану України.

погашення державний заборгованість економіка

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001 р. - № 2542-III.

2. Закон України "Про державний внутрішній борг України" від 16.09.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 41.

3. Закон України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23.12.2010 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 2857-VI.

4. Закон України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22.12.2011 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 4282-VI.

5. Положення "Про Міністерство фінансів України", затверджене Указом Президента України від 08.04.2011 р. // Вісник Президента України. - 2011. - № 446/2011.

6. Наказ міністра фінансів України "Про затвердження програми управління державним боргом на 2012 рік" від 01.02 2012 р. // Вісник Міністерства фінансів України - 2012. - № 67.

7. Асадчев В.М., Сухоставець А.В. Борги і заборгованість. Різна природа - спільна проблема // Экономист. - 2003. - № 4. - С. 54 - 58.

8. Асадчий Г.В. Структура та динаміка державного боргу України // Формування ринкових відносин в Україні. - 2002. - № 1. - С. 56 - 60.

9. Балацкий Е.М. Принципы управления государственной задолженностью МЭиМО. - 2010. - № 5. - С. 36 - 41.

10. Барановський О.І. Боргова безпека // Банківська справа. - 2010. - № 1. - С. 28 - 32.

11. Башинська О.М. Формування та обслуговування державного зовнішнього боргу // Фінанси України. - 2000. - № 12. - С. 67 - 78.

12. Безунова М.В. Державний бюджет та державний борг України // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України: Зб. наук. статей. - Х.: Штрих, 2002. - 292 с.

13. Белокур А.В. Внутрішні борги України: розміри та історія виникнення // Закон і бізнес. - 2010. - № 10 - С. 4 - 9.

14. Бондарук Т.Г. Становлення системи фінансів соціального сектора в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - № 9. - C. 91 - 96.

15. Вавилов А.О. Государственный долг: уроки кризиса и принципы управления. - 2 изд., перераб. и доп. - М.: ООО Городециздат, 2003. - 412 с.

16. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.: ЦУЛ, 2003. - 327 с.

17. Вахненко Т.П. Теоретичні засади формування зовнішнього національного боргу // Вісник Національного банку України. - 2006. - № 9. - С. 16 - 25.

18. Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки / НАН України: інститут економічного прогнозування. - К.: Альтерпрес, 2006. 211 с.

19. Вахненко Т.П. Зовнішні боргові зобов'язання у системі світових фінансово-економічних відносин / НАН України: інститут економічного прогнозування. - К.: Фенікс, 2011. - 536 с.

20. Вахненко Т.П. Державний борг: ситуація в Україні та досвід інших країн Банківська справа. - 2011. - № 6. - С. 27 - 30.

21. Вахненко Т.П. Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України. - 2010. - № 5. - С. 16 - 24.

22. Вахненко Т.П. Проблема обслуговування державного боргу України та шляхи її розв`язання // Економіка. Фінанси. Право. - 2011. - № 7. - С.10 - 13.

23. Вахненко Т.П. Соціально-економічні фактори формування зовнішньої заборгованості // Економіка України. - 2009. - № 3. - С. 18 - 27.

24. Козюк В.В. "Ефект витіснення" як наслідок державного боргу в перехідній економіці України. // Вісник ТАНГу, 2005. - № 9. - С. 132 - 133.

25. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. - Тернопіль: Карт-бланш, 2009. - 238 с.

26. Козюк В.В. Макроекономічний аналіз зовнішнього боргу України за ринкової трансформації. // Вісник ТАНГу, 2010. - № 7. - С. 29 - 37.

27. Корнєєв В.Б Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень. Економіка України. - К., 2002. - 128 с.

28. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. - Херсон: Олді-плюс, 2002. - 393 с.

29. Кучер Г.В. Управління державним боргом та економічна безпека України. Актуальні проблеми міжнародних відносин К.: ВПЦ, 2001. - 216 с.

30. Новицький В.Є., Плотніков О.В. Динаміка боргових зобов'язань України. - К.: Політ. думка, 2011. - 330с.

31. Онищук Я.В. Вплив боргової та фіскальної політики на соціально-економічний розвиток. Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку) - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 350 с.

32. Орлюк О.П. Фінансове право. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 527с.

33. Редькін О.С., Коктаров О.В. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу в Україні // Фінанси України. - 2011. - №5. - С. 25 - 35.

ДОДАТКИ

Додаток А

Боргові інструменти, за допомогою яких планується забезпечити фінансування державного бюджету у 2012 р. (млн. грн.)

Додаток Б

Структура державних запозичень за типами ставок боргових інструментів у 2012 р. [34]

Додаток В

Структура запозичень у розрізі інструментів у 2012 р. [34]

Размещено на Allbest.ur