Фінанси підприємств

1) Сутність фінансів підприємств

Фінанси підприємств - це грошово-економічні відносини, які відображають формування, використання, розподіл грошових фондів суб'єктів господарювання та їх доходів. Вони мають наступні ознаки: * функціонують в сфері товарно-грошових відносин, * відображають тільки ті відносини, які можна виразити у вартісних вимірниках, * обслуговують рух вартості створеного продукту на всіх стадіях відтворювального процесу, * мають свого матеріального носія - фінансові ресурси, * формуютьсь та використовують доход й фінансові ресурси, * характеризуються різноманітністю та багатогранністю форм прояву. ФП включають відносини: 1) з державою в особі її інститутів(податкові інспекції, антимонопольний комітет, фонд державного майна), 2) з ін. суб'єктами підприємницької діяльності з приводу купівлі-продажу товарів, послуг, 3) з фізичними особами (працівниками підприємства), 4) з позабюджетними фондами, 5) міжнародними організаціями тобто нерезидентами, 6) з власниками бізнесу та інвесторами, 7) учасниками фондового ринку, 8) з банками тобто фінансово-кредитними установами. Об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.

2) Функції фінансів підприємств як внутрішня властивість і форма їх прояву

В процесі відтворення ФП як економічна категорія проявляється і виражає свою сутність через функції: 1) формування фінансових ресурсів у процесі виробничого-господарської діяльності(процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної, інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання), 2) розподіл та використання фінансових ресурсів(будь-які ресурси обмежені і досягти бажаного ефекту можна не тільки регулюванням їхнього обсягу, а й через установлення оптимального співвідношення різних ресурсів), 3) контроль за формуванням й використанням фінансових ресурсів(випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод).

3) Вплив організаційно-правових форм господарювання і галузевих особливостей на організацію фінансів

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це виявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом. Під організацією ФП розуміють форми, методи, способи формування й використання ФР, контроль за їх кругообігом для досягнення певних економічних цілей в рамках чинного законодавства.

У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних засобів.

Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить певний пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків. Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств.

Оскільки фізичним особам дозволено вести підприємницьку діяльність, відкривати рахунки в банках, мати у приватній власності землю, з'являються фінанси домашнього господарства. Основу фінансів домашніх господарств становлять фінанси окремих родин. Головна мета їх полягає у формуванні доходів загальносімейних бюджетів і використанні цих коштів на поточне споживання і накопичення. При цьому грошові кошти, призначені для накопичення, можуть бути інвестовані у різні види дохідних інструментів.

Організація ФП ґрунтується на принципах: * плановості, * фінансове співвідношення термінів (забезпечує мінімальну різницю в часі між отриманням й використанням коштів), * гнучкість або маневрування, * мінімізація фінансових витрат, * раціональність, * фінансова стійкість, * зацікавленість у результатах діяльності підприємства, * матеріальна відповідальність, * здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю, * створення достатніх фінансових ресурсів.

4) Поняття фінансових ресурсів

Фінансові ресурси - грошові накопичення й доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу виручки й прибутку й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервного процесу відтворення та задоволення інших суспільних потреб. Переважно формою виявлення їх є грошові фонди, фінансові ресурси мають такі ознаки: > як у статичному плані так і в динаміці завжди виражають відносини власності (належать або державі, або підприємствам, приватному секторі), > фінансові ресурси завжди мають певне джерело й певне цільове призначення, > формування й використання ФР завжди має правову сторону й регламентується певними законодавчими актами. До складу ФР підприємства за джерелами створення відносяться: внески засновників, прибуток, заробітна плата, амортизаційні відрахування, цільове фінансування, благодійні внески. За напрямом використання до складу ФР підприємства відносять: витрати на розвиток економіки підприємства, на соціально-культурні заходи, на розвиток науки, надання благодійної допомоги, витрати на обслуговування залучених ФР, інші витрати підприємства.

5) Фінансова діяльність підприємства та її організація

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на виконання таких основних завдань: - фінансове забезпечення поточної виробничо-господарсь-кої діяльності; - пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності; - своєчасність виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками; - мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу; - контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів. Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками: - фінансове прогнозування та планування; - аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності; - оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

6) Зміст та завдання управління фінансами підприємств

У ринковій системі господарювання важливе значення має конкуренція як механізм регулювання економічних процесів. Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації фінансової роботи, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Фінансовий механізм підприємства - це система управління фінансами, яка включає організацію взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кре-дит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; удосконалення взаємовідносин з фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання.

У результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство - у вигляді чистого прибутку, а працівники - певні доходи від розподілу і використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку.

7) Сутність і призначення грошових розрахунків в господарській діяльності підприємства

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Грошовий обіг - сукупність всіх грошових розрахунків і платежів підприємства. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, веде до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов'язані з оплатою праці. Прямі і зворотні зв'язки між виробництвом і споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.

Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий є інструментом регулювання об'єкта грошового обороту - грошової маси. Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення. Грошовий оборот на кожному підприємстві відбувається в таких напрямках: - забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати); - реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів; - сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів; - забезпечення спільної діяльності підприємств; - отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.

Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а отже, і фінансовий стан суб'єктів господарювання. Одним із головних факторів нормалізації розрахунків у народному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.

8) Порядок відкриття розрахункових та інших рахунків підприємствами у банках

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи: - заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером; - копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію; - копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить запис про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власнику рахунка; - копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік; - картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджання рахунком та підписання розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства; - копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті: - поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошо-вих коштів та здійснення всіх видів банківських операцій; - бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти з державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання; - кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди); - депозитні, що відкриваються установою банку власникові рахунка на певний конкретний строк. Кошти на дeпoзитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки за депозитними вкладами перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняються. Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на: поточні (відкривається підпри-ємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті в разі здійснення поточних операцій); розподільчі (призначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті); кредитні (призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказом кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди); депозитні (вкладні).

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків. Підприємство може відкривати по одному рахунку на кожен вид валюти, але в різних банках. Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік. За наявності двох поточних рахунків у національній валюті їх власник протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один із них як основний і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, де відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додаткові рахунки, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.

9) Види грошових розрахунків: готівкові та безготівкові

Безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками з доручення підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Оплатою визнається факт надходження коштів за товари (послуги, роботи) на рахунки в установи банку, а за розрахунків готівкою - факт надходження грошей у касу. 1) За видами господарських операцій: за товарними операціями (пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг), за нетоварними(пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рів-нів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства. 2) За місцем розташування банківських установ, що обслуговують розрахунки: місцеві, міжміські, міжнародні. 3) За фактом здійснення оплати: попередня або авансована оплата, післяоплата. 4) За умовою оплати: акцептна, безакцептна. 5) За джерелами фінансування: грошові розрахунки власними коштами підприємств, за рахунок кредитів та ін. позичених коштів, за рахунок коштів клієнта. Для здійснення безготівкових розрахунків можуть застосовуватись такі платіжні документи (інструменти): платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив; вексель.

Готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), та іншого майна. Готівкова форма розрахунків застосовується в процесі обслуговування населення - виплати заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати 3 тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами.

Розрахунки готівкою проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, які підтверджують факт продажу (повернення) товарів або коштів, надання послуг, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо. Банк встановлює ліміт каси, тобто граничний розмір готівки, який може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня. Одержана в установі банку готівка, яка пов'язана з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), може зберігатися в касі підприємства протягом трьох робочих днів.

10) Організація і форми безготівкових розрахунків на підприємствах

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (перерахуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції. Виділяють такі основні принципи організації безготівкових розрахунків: Перший принцип стосується обов'язкового зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надається право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (за згодою банку). Третій принцип - принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків і способу платежу та широкого використання їх у своїх договорах і угодах. Четвертий принцип. Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки з доручення власників цих рахунків, як правило за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника. П'ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам - суб'єктам підприємницької діяльності, відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу. Шостий принцип визначає порядок здійснення платежів. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відвантаження продукції або надання послуг. Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту. Восьмий принцип: розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності проводяться, як правило, у безготівковому порядку. Готівкові розрахунки можуть застосовуватися в міжгосподарських взаємовідносинах, якщо це невеликі за сумою платежі (до 3000 грн), а також за витрат на внутрігосподарські потреби.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника банку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача. Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт чи послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, перерахувати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Платіжна вимога - це розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (або отримувача за договірного списання) до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником перерахування належної суми коштів з рахунка платника на рахунок отримувача. Розрахунковий чек - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Акредитив - це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк з доручення клієнта зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Вексельна форма розрахунків - це розрахунки з відстрочкою платежу між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів), які оформлюються векселем. Також існують розрахунки заліку взаємної заборгованості, розрахунки в електронних системах типу «клієн-банк».

11) Розрахунки платіжними дорученнями. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника банку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача. Доручення подається в банк не менше ніж у двох примірниках. Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись: - за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); - у порядку попередньої оплати (якщо це обумовлено договором); - для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; - для перерахування підприємствами сум, які належать фізич-ним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їхні рахунки в банках; - для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів; - в інших випадках за згодою сторін. Оформляючи платіжне доручення, платник надає повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу. Ця інформація наводиться в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками.

Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт чи послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, перерахувати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника. Платіжні вимоги-доручення використовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги.

12) Розрахунки акредитивами

Акредитив - це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк з доручення клієнта зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами обумовлюються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Усі заінтересовані сторони під час операцій з акредитивами мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами чи іншими видами зобов'язань.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: Покритий - це акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і перераховує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами». Непокритий - це акредитив, оплата за яким у разі тимчасового браку коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом наданням банківського кредиту. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом будь-коли без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом). Безвідкличний акредитив може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згоди бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента. Такий акредитив слід розглядати як тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива.

Вид акредитива (відкличний чи безвідкличний) зазначається на кожному акредитиві. Коли такої позначки нема, акредитив вважають безвідкличним. Для відкриття акредитива до банку-емітента подається заява за відповідною формою. Для відкриття покритого акредитива, депонованого у виконуючому банку (коли він не є банкомемітентом), крім заяви подається платіжне доручення на перерахування коштів для бронювання їх у виконуючому банку. У цьому разі банк-емітент переказує кошти заявника на рахунок «Розрахунки за акредитивами» у банкові-виконавцю та повідомляє його про умови акредитива. Акредитив уважають відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття й умови акредитива. Банк-емітент інформує виконуючий банк про відкриття акредитива електронним повідомленням (електронною поштою), а останній повідомляє про це бенефіціара протягом 10 робочих днів.

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива. Після ретельної перевірки дотримання всіх умов банк списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» і перераховує їх на рахунок бенефіціара. У всіх акредитивах передбачається зазначення дати закінчення строку і місця подання документів для платежу. Після закінчення строку дії акредитива кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» переказуються банкові емітенту і зараховуються на той самий рахунок, з якого вони надійшли.

13) Вексельна форма розрахунків

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки з відстрочкою платежу між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів), які оформлюються векселем. Також існують розрахунки заліку взаємної заборгованості, розрахунки в електронних системах типу «клієнт-банк». Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці. Власник векселя має можливість розжахуватися зі своїми кредиторами за відвантажені товари і надані послуги не тільки грошима, а й векселем або за потреби достроково облікувати вексель. Розрахунковий вексель - це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною купівлі векселя і вексельною сумою стає доходом. Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і безумовно зобов'язаний сплатити вексельну суму. Переказний вексель (тратта) - це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант). Переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (після акцепту платника називають акцептантом) сплатити за векселем. Ремітент - перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Трасант виписує (трасує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітентові у відповідному місці у відповідний строк. Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, яка передається кредиторові, банку або продавцю до моменту сплати боргу. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання. Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані: - для здійснення розрахунків; - для зарахування сплати податків до державного бюджету; - як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх зобов'язань перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи. Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим.

14) Проведення касових операцій

Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку). Касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами. Прибуткові касові ордери застосовуються за приймання готівки касами підприємств. Видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами, які підписують керівник і головний бухгалтер. Операція видачі готівки з каси підприємства на видатковий касовий ордер має бути відображена в касовій книзі. У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи.

Одержуючи касові ордери (прибуткові/чи видаткові) касир перевіряє наявність та ідентичність підпису головного бухгалтера; правильність оформлення ордерів; наявність перелічених у документах додатків і після одержання або видачі готівки підписує їх і проставляє позначку про оплату. Далі ці ордери реєструються бухгалтерією. Усі надходження і видачі готівки в національній валюті підприємство враховує в касовій книзі. Кожне підприємство веде тільки одну касову книгу. Щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день і виводить залишок готівки в касі. Записи в касовій книзі зберігаються протягом трьох років. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера або спеціально уповноважену керівником іншу особу.

15) Розрахунково-платіжна дисципліна, її зміст і значення для забезпечення господарської діяльності

Платіжна дисципліна полягає в суворому дотриманні суб'єктами господарювання встановлених правил проведення розрахункових операцій і виконанні засадничих принципів здійснення грошових розрахунків. Додержання платіжної дисципліни сприяє прискоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни найчастіше буває наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства або його складного фінансового стану.

Платіжна дисципліна передбачає передовсім здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та в установлені строки. Отже, її забезпечення залежить від фінансового стану суб'єктів господарювання і водночас впливає на їхній фінансовий стан. За безготівкових розрахунків відвантаження і оплата товарів не збігаються в часі. Це призводить до виникнення дебіторської і кредиторської заборгованості. Така заборгованість може стати наслідком порушення розрахунково-платіжної дисципліни. Дебіторська заборгованість пов'язана з порушенням строків оплати: за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи і надані послуги; за розрахунками з бюджетом або з працівниками підприємства. Кожне підприємство мусить проводити облік дебіторської за-боргованості та управління нею. Управління дебіторською заборгованістю передбачає прийняття управлінських рішень стосовно двох протилежних процесів діяльності підприємства: зростання безнадійних боргів, з одного боку, а з другого - збільшення обсягів реалізації продукції (робіт, послуг).

Кредиторська заборгованість виникає здебільшого за розрахунків з постачальниками і свідчить про використання в фінансово-господарській діяльності коштів, які не належать підприємству, але перебувають у нього в обороті. Зменшенню дебіторсько-кредиторської заборгованості підприємств сприятиме дальше вдосконалення грошових розрахунків, через використання обігу, клірингової системи обслуговування.

Зміцненню платіжної дисципліни сприяє запровадження санкцій за її порушення. Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб'єкта.

16) Економічні і фінансові санкції в системі грошових розрахунків платежів

Чинним законодавством України до підприємств (підприємців) застосовуються штрафні санкції за: * перевищення встановлених лімітів каси; * неоприбуткування (неповне оприбуткування) в касах готівки; * перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без вичерпного пояснення щодо використання раніше виданих коштів; * витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу; * використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням; * проведення готівкових розрахунків без подання одержува-чем коштів платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів.

Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб'єкта. Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові. Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання. Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів. Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковою адміністрацією.

17) Характеристика і склад грошових надходжень підприємств

Грошові надходження - це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств. Під грошовими потоками розуміють надходження і сплату грошових коштів та їхніх еквівалентів. Грошові потоки підприємств характеризуються різною структурою. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства - це його звичайна діяльність. Звичайна діяльність - це будь-яка основна діяльність під-приємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення. Крім звичайної діяльності, виділяють надзвичайні події. Надзвичайна подія - це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність підприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо). Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Повна і достовірна інформація про грошові надходження підприємства за звітний період формується в бухгалтерському обліку. У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам. Усі доходи підприємства поділяються на дві групи: 1) доходи від звичайної діяльності, 2) доходи від надзвичайних подій.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової (грошові надходження від покупців; від ін. операційної діяльності: операційна оренда, від операційних курсових різниць, від продажу оборотних активів, крім надходжень від продажу фінансових інвестицій). Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів (від інвестицій в асоційовані дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі; від продажу цінних паперів емітованих ін. підприємствами, але які знаходяться у власності даного підприємства; від продажу необоротних активів; від здійснення форвардних, ф'ючерсних та ін. спекулятивних операцій на фондовому ринку). Фінансова діяльність - це сукупність операцій, які призво-дять до зміни величини та (або) складу власного і позикового ка-піталу(надходження коштів від розміщення цінних паперів власної емісії, які призводять до збільшення власного капіталу; від утворення боргових зобов'язань).

У бухгалтерському обліку дохід визнається в разі збільшення активу або зменшення зобов'язань, що супроводжується зростанням власного капіталу ( за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства). Доходи від реалізації продукції = загальна сума доходів без врахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків й зборів які нараховуються при здійсненні актів купівлі-продажу. Чистий доход від реалізації продукції (валовий) = доход від реалізації - собівартість продукції.

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообороту коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

18) Фактори, які впливають на величину виручки від реалізації продукції (робіт та послуг)

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції: а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулося передавання права власності), - метод нарахування; б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію - касовий метод. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інших активів за бухгалтерським обліком визнається у разі наяв-ності умов: > покупцеві передані суттєві ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на товар (продукцію, актив); > підприємство не здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами (активами); > сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена; > є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигід підприємства; > витрати пов'язані із цією операцією, можуть бути достовірно визначені. Доход (виручка) від реалізації групуються за такими видами діяльності: * реалізація товарів; * реалізація готової продукції; виконання робіт та надання послуг.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від: 1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації; 2) рівня реалізаційних цін. Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець звітного періоду. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін, тому підприємство має їх обґрунтувати.

Залежно від того, яку мету має підприємство на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення (оптимізації цін). Такими цілями можуть бути: > виживання на ринку (можуть встановлюватись низькі ціни з надією на те, що ринок буде чутливим до них), > максимізація прибутку (зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток), > лідерство на ринку (установлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку), > лідерство щодо якості товарів (встановлення відносно високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості). Розрізняють такі види цін: оптова (собівартість+прибуток+ рентабельність*собівартість), відпускна (оптова+ акцизний збір+ ПДВ) та роздрібна. Також існують фіксовані ціни(встановлюються адміністративно), регульовані (встановлюються для регулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності), а також індикативні ціни (мінімальний та максимальний рівень цін) та вільні ціни (утворюються на ринку).

19) Грошові надходження від фінансово-інвестиційної діяльності

З переходом на ринкові основи господарювання зростає значення інвестиційної та фінансової діяльності підприємств. Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон'юнктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках. Раціональне використання грошових коштів, пошук ефективних напрямів їх інвестування, які даватимуть підприємству додатковий прибуток, є важливим напрямком його інвестиційної діяльності.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямі найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами тощо набувають важливого значення в роботі фінансових служб підприємств.

Інвестиційна діяльність підприємства починається з розробки інвестиційної стратегії. Інвестиційна стратегія - це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найефективніших шляхів їх досягнення. Отримання доходу від інвестиційної діяльності значною мірою визначається типом інвестиційної стратегії - агресивної (активної) чи пасивної. Агресивна стратегія спрямована на отримання максимального прибутку, тоді як пасивна - на збереження за рахунок інвестицій досягнутого рівня показників операційної діяльності.

Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора. Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності підприємств визначається на основі змін власного капіталу та інших пасивів, пов'язаних з фінансовою діяльністю. З фінансовою діяльністю пов'язані надходження грошових коштів. Надходження грошових коштів від розміщення акцій та від інших операцій ведуть до збільшення власного капіталу. Отримані позички, тобто надходження грошових коштів у результаті утворення боргових зобов'язань (позичок, векселів, облігацій, а також інших видів короткострокових і довгострокових зобов'язань, не пов'язаних з операційною діяльністю), призводять до збільшення позикового капіталу.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток. Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг. Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибутку підприємств.

20) Формування валового і чистого доходу підприємств

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок забезпечення нового кругообороту коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво - використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування). Залишок виручки становить валовий дохід.

Валовий дохід - це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями У складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства. Валовий дохід - основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів. У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці - це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.

Чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартість матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою. Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Отже, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави.

21) Поняття грошового потоку. Вхідні грошові потоки

Грошові потоки - сукупність розподілених за часом, грошових надходжень і напрямків використання коштів, що мають місце в процесі фінансово-господарської діяльності підприємства.

22) Економічний зміст прибутку

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Прибуток - це та частина додаткової вартості, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат у грошовому вираженні є собівартість продукції. Прибуток - це частина додаткової вартості, створеної і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми. Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною катего-рією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин. Прибуток є джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств.

Розрізняють валовий, операційний, оподатковуваний та чистий прибуток. Також залежно від виду діяльності в межах якої отримано прибуток виділяють * прибуток від реалізації за основним видом діяльності, * за неосновним видом діяльності, * від фінансових операцій, * інвестиційної діяльності. За методикою оцінки: номінальний та реальний. Як економічна категорія прибуток відображає чистий дохід створений сфері матеріального виробництва. Як економічній категорії прибутку притаманні особливості: > прибуток є частиною вартості додаткового продукту, прибуток - це частина додаткової вартості виробленої та реалізованої й готової до розподілу, > прибуток є одним з основних показників, який характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, > прибуток є одним з головних джерел поповнення фінансових ресурсів підприємств.

23) Формування прибутку підприємства

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.