Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Основи формування, організації і функціонування фінансів державних підприємств

Необхідною умовою прибутковості діяльності будь - якого підприємства є правильна і раціональна організація його фінансів. Для того, щоб успішно функціонувати на ринку, кожне підприємство повинно формувати, розподіляти і використовувати фонди грошових коштів, обґрунтовано залучати зовнішні джерела фінансування. Фінанси підприємств за своєю сутністю - це складна економічна категорія.

Фінанси підприємств - це економічні відносини, що зв'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення (у вітчизняній економічній літературі). Проте останнім часом більшість економістів вважають, що фінанси підприємств - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств [8, с. 13].

З допомогою державних фінансів держава розподіляє і перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин. Суб'єктами державних фінансів, з одного боку, є держава, з іншого - населення і суб'єкти господарювання. В Україні державні фінанси як провідна сфера фінансової системи держави опосередковують майже 80% усіх фінансових ресурсів і охоплюють різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. До складу державних фінансів включають: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте і майнове страхування.



Рис. 1.1. Склад та організація державних фінансів України

Господарським кодексом України передбачено дві групи суб'єктів господарювання державного сектора економіки:

1) підприємства, що діють на основі лише державної власності;

2) інші суб'єкти державного сектора економіки, що мають, крім акціонера - держави, також й інших акціонерів (учасників), однак держава забезпечує вирішальний вплив на господарську діяльність цих суб'єктів.

Стосовно правового статусу підприємств державної форми власності слід зазначити, що стаття 63 Господарського кодексу України визначає види та організаційні форми підприємств, що можуть діяти в Україні залежно від декількох критеріїв.

Так, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів [1]:

§ приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

§ підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

§ комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

§ державне підприємство, що діє на основі державної власності;

§ підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Таким чином, державними підприємствами відповідно до Господарського кодексу України є підприємства, що діють на основі державної власності [1].

Відповідно до частини третьої статті 63 Господарського кодексу України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні або казенні підприємства.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

Відповідно до статті 77 Господарського Кодексу казенні підприємства створюються в галузях народного господарства, в яких:

- законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

- основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

- за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

- переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

- приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

В Україні сьогодні також діють і державні підприємства корпоративного типу. На нашу думку, до цієї категорії державних підприємств відносяться державні акціонерні товариства, 100% акцій яких перебуває у державній власності. На сьогодні відсутні спеціальні правові норми, які б чітко відносили їх до такого виду, як «державні підприємства». На підставі аналізу положень Цивільного і Господарського кодексів України, Закону України «Про приватизацію державного майна» можна зробити висновок, що державні акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок державного майна і 100% акцій яких перебуває у державній власності, також є підприємствами державної форми власності [1].

У нинішніх умовах держава наділяє підприємства основними й оборотними коштами, і вони є повністю самостійними: мають баланс доходів і видатків, або фінансовий план. Вони вступають у господарські зв'язки і відносини з іншими підприємствами і збутовими організаціями, здійснюють з ними розрахунки, мають закінчений баланс прибутків і збитків. Реалізація підприємством продукції та послуг зумовлює необхідність грошових доходів і видатків, існування фінансових відносин і створення фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності. [9, с. 47]

Фінансові ресурси підприємства - це його грошові засоби, що перебувають у його постійному або частковому володінні для забезпечення умов безперебійної діяльності, а також достатніх доходів і накопичень [7, с. 9]. Джерелом фінансових ресурсів є створюваний підприємствами чистий продукт у грошовому вираженні.

Труднощі в розумінні суті фінансів полягають у тому, що економічне життя в державі постійно вимагає створення грошових фондів, тобто фондів фінансових ресурсів для задоволення різноманітних потреб. Ці фонди і є фінансами. Обсяг цих фондів характеризує кількісно і якісно масштаби діяльності та фінансові можливості підприємця, держави, громадянина, їхнє фінансове становище. Фінанси поділяють на державні і приватні.

Ознаки державних фінансів:

· це економічні відносини;

· це відносини з приводу мобілізації, розподілу та витрачання коштів;

· мета: виконання завдань та функцій держави.

Відмінності державних фінансів відповідно до приватних:

o держава застосовує примусовий порядок мобілізації фінансових ресурсів;

o державні фінанси дуже тісно пов'язані з грошовою системою держави;

o значний розмір державних фінансів;

o державні фінанси спрямовані на задоволення загальносуспільних потреб;

o пріоритет видатків над доходами [14, с. 174].

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є:

§ грошові та матеріальні внески засновників;

§ доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

§ доходи від цінних паперів;

§ капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

§ надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

§ кредити банків та інших кредиторів;

§ безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

§ інші джерела, не заборонені законом [2, с. 108].

Економічна система кожної держави включає низку підсистем: власності, управління, соціальних гарантій, цін, грошей, кредиту, фінансів та інших складових господарського механізму. Кожна із вказаних складових має свою сферу діяння і принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв'язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія. Вона визначає ефективність господарювання. Тому розмежування об'єктивних засад і суб'єктивних дій у їх використанні в процесі управління економікою є необхідною умовою ефективного розвитку.

Фінансам в економічній системі держави належить провідна роль. Це зумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні й якісні параметри будь - якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати дій. Обов'язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, здійснення державою своїх функцій, задоволення населенням своїх життєвих потреб немає фінансів. Фінанси мають забезпечити ефективне формування та використання фондів фінансових ресурсів як на макро -, так і на мікрорівнях для успішного здійснення господарської діяльності, виконання державою своїх функцій і задоволення громадянами власних потреб [20, с. 317].

Так, наприклад, держава створює централізовані фонди у формі бюджетів різних рівнів, інші цільові фонди - пенсійний, фонд зайнятості, інноваційний тощо для виконання функцій, покладених на неї конституцією. Підприємець створює фонд фінансових ресурсів у формі статутного фонду як для здійснення господарської діяльності, так і в процесі своєї роботи й використання її результатів, це фонди амортизації, оплати праці, відрахувань до централізованих фондів соціального характеру, фонд обігових коштів тощо. Після одержання виручки від реалізації продукції створюються фонди розвитку, задоволення соціальних потреб, виплати дивідендів за акціями та пайовими внесками, фонд розрахунків із бюджетом тощо. Громадянин, який одержує доходи в формі оплати праці чи з інших джерел, має в своєму розпорядженні певну суму грошей, але це ще не фінанси. Тут відбувся обмін праці на специфічний товар - гроші. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, тобто в акції та сертифікати або у певні внески до статутного фонду підприємства, чи в формі кредиту фізичній особі, завдяки чому одержуватиме певний дохід.

Призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина [6, с. 235]. Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко окупаються.

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв'язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом. У складі державного чи місцевих бюджетів - це витрати на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм [17, c. 340]. За умов перехідної економіки - це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково - дослідних робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій.

Треба зауважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями з бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд.

Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі - одне з основних завдань фінансової політики владних структур.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів [12, с. 89].

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є не речовими, нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

Суспільні блага й послуги включають асигнування на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту, охорону здоров'я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована класифікація подібних благ. Ринок неспроможний забезпечити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатними своєчасно й ефективно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.

Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передовсім - з ціною. Ціна це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту [3].

У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного і їхнє використання залежить від конкретної економічної ситуації.

Отже, державними підприємствами відповідно до Господарського кодексу України є підприємства, що діють на основі державної власності.

Фінанси підприємств - це економічні відносини, що зв'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення. Проте останнім часом більшість економістів вважають, що фінанси підприємств - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств.

В сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо.

2. Аналіз фінансових ресурсів державних підприємств

Основними показниками, що характеризують роботу підприємств, є валове виробництво, виручка, собівартість, прибуток від реалізації, чистий прибуток, податкові платежі та ін.

У даному пункті проаналізуємо результати діяльності українських підприємств в 2011-2013 рр., розглянемо таблицю 2.1.

Таблиця 2.1. Основні показники соціально-економічного розвитку

Показники	2011	2012	2013	Приріст в 2012	Приріст в 2013
ВВП, млрд. грн.	36565	49992	63679	27,4%	74,2%
зокрема валова додана вартість промисловості, млрд. грн.	9533	14007	17429	24,4%	82,8%
Основні засоби (за первинною вартістю на кінець року), млрд. грн.	192456	235329	243395	3,4%	26,5%
зокрема промисловості	67047	82484	83553	1,3%	24,6%
Продукція промисловості, млрд. грн.	33387	48530	62545	28,9%	87,3%
Виробництво споживчих товарів, млрд. грн.	10329	13651	16155	18,3%	56,4%
непродовольчі товари	4962	6363	7060	11,0%	42,3%
продовольчі товари	4829	6509	8198	25,9%	69,8%
алкогольні напої	538	779	897	15,1%	66,7%
Продукція сільського господарства, млрд. грн.	7814	10545	12826	21,6%	64,1%
Середньорічна чисельність зайнятих в економіці, тис. чоловік	4339,3	4136,3	4349,8	5,2%	0,2%
Зокрема у промисловості	1158,5	1157,7	1163	0,5%	0,4%
Інвестиції в основний капітал, млрд. грн.	7131	10783	15096	40,0%	111,7%
Роздрібний товарообіг, млрд. грн.	15170	19452	25230	29,7%	66,3%

Як видно з таблиці в 2012 році збільшення ВВП відбулося на 37% (без урахування індексу цін), в 2013 році збільшення на 27%, Отже можна зробити висновок, що спостерігається тенденція до збільшення виробництва. Як раніше було відмічено в державній власності знаходиться 27,4% підприємств з фондоозброєністю в 3 рази вище, ніж у підприємств інших видів власності, тому можна припустити що ріст виробництва надалі буде перспективніший у підприємствах інших форм власності за рахунок залучення капіталу і збільшення фондоозброєності. Цей факт підтверджує те, що спостерігається зростання інвестицій.

Крім того за даними таблиці можна сказати, що в 2012 році зростання виробництва перевищило ріст роздрібного товарообігу, але в 2013 році ситуація дещо стабілізувалася, в результаті за два роки виробництво виросло на 74% (без урахування індексу цін), а роздрібний товарообіг - на 66%. Отже необхідно було б провести політику по стимулюванню продажів - збільшення запасів приведе до зменшення віддачі від капіталу.

Далі необхідно проаналізувати показники прибутковості і рентабельності, які розглянемо у таблиці 2.2.

Як видно з таблиці зростання прибутку досить неоднозначне: по деяких галузях спостерігається приріст за два роки (2012-2013) у декілька разів (хімічна і нафтохімічна промисловість), при цьому слід враховувати чинник інфляції, а по деяких скоротився, також без урахування індексу цін. Така ситуація пояснюється тим, що держава підтримує деякі (найбільш вигідні) галузі за допомогою субсидій, але це може привести до того, що через деякий час підприємства можуть втратити свою конкурентоспроможність на зовнішньому ринку. І якщо враховувати той факт, що підприємства паливної, хімічної нафтохімічної промисловості і машинобудування це підприємства орієнтовані на експорт, то слід задуматися про правильність такої стратегії.

Таблиця 2.2. Прибуток від реалізації товарів, продукції, робіт, послуг з галузей промисловості (у фактично діючих цінах мільярдів гривень)

Показники	2011	2012	2013	Приріст в 2012	Приріст в 2013
Вся промисловість	2834,5	5167,6	6533,5	26%	130%
Електроенергетика	241,7	449,8	456,0	1%	89%
Паливна промисловість	805,8	1469,4	1950,9	33%	142%
Паливна промисловість	805,8	1469,4	1950,9	33%	142%
Чорна металургія	218,6	502,7	373,0	26%	71%
Хімічна і нафтохімічна промисловість	423,5	886,8	1357,8	53%	221%
Машинобудування і металообробка	551,6	960,9	1204,3	25%	118%
Лісова деревообробна і целюлозно-паперова промисловість	128,4	189,6	173,4	9%	35%
Промисловість будівельних матеріалів	80,4	126,8	149,1	18%	85%
Легка промисловість	60,3	96,1	80,0	17%	33%
Текстильна	11,9	32,6	11,6	64%	3%
Швейна	21,7	31,3	39,8	27%	83%
шкіряна, хутряна і взуттєва	27,4	32,8	30,2	8%	10%
Харчова промисловість	250,2	369,8	621,0	68%	148%
Харчово-смакова	189,4	311,1	352,8	13%	86%
М'ясна і молочна	35,2	22,8	223,9	882%	536%
Рибна	25,7	36,0	44,3	23%	72%

Основну частину в прибутку складає паливна, хімічна і нафтохімічна промисловості, а також машинобудування, які разом приносять 69% прибутку для всієї промисловості [15, с. 142]. Отже, у разі втрати конкурентоспроможності цими підприємствами, держава може прийти до дуже глибокої кризи, з якої вибратися буде досить складно.

За даними можна сказати, що середня рентабельність підприємств на рівні 15%, при цьому сформована вона за рахунок паливної, хімічної і нафтохімічної промисловості і чорної металургії. Крім того, слід зазначити, що рентабельність чорної металургії має тенденцію до зниження, отже, можливе зниження загальної рентабельності в промисловості.

Зіставивши табл. 2.1 і табл. 2.2 можна відзначити, що підприємства енергетики при рентабельності нижче середнього рівня приносять 30% всьому прибутку, це говорить про те, що необхідно привертати інвестиції для зниження собівартості продукції (слід розмежувати субсидії і інвестиції).

Легка промисловість має найнижчу рентабельність, окрім того спостерігається схильність до зниження, тому слід визначити чинники які впливають на собівартість продукції і розробити програму поліпшення ефективність виробництва [13, с. 185].

Як найкраща ситуація спостерігається у підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості: рентабельність росте високими темпами, тому слід спробувати зберегти таку тенденцію.

До показників що характеризує фінансову ситуацію відносяться також число збиткових підприємств.

З економічної точки зору збитковість є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості [21, с. 219].

Збитковість підприємства безпосередньо пов'язане з погіршенням його фінансового стану і отриманням збитків. За даними Державного комітету статистики, в 2007-2013 роках збитки підприємств України суттєво зросли.

З рис. 2.1. бачимо, що найменше збиткових підприємств було зареєстровано у 2007 році і вони становили 32,5%. А далі з кожним роком їхня кількість постійно зростає. Лише в 2011 році спостерігається тенденція до зменшення, що свідчить про позитивні зрушення. Найбільша питома вага збиткових підприємств у 2011 році зареєстрована в таких галузях як: надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту - 41,9%; операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 40,8%; фінансова діяльність - 40,1%; діяльність готелів та ресторанів - 39,7%; охорона здоров'я та надання соціальної допомоги - 38,1%.

Рис. 2.1. Частка підприємств, що отримали збиток в загальній кількості підприємств України

Відповідно найменша питома вага збиткових підприємств зареєстрована в таких галузях як: сільське господарство, мисливство, лісове господарство - 16,6%; освіта - 31,3%; торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 33,3% [18, с. 122].

Як видно з рис. 2.1. позитивна тенденція спаду числа збиткових підприємств виявилася нетривалою. Їхня кількість вже в наступних роках перевищила усі попередні показники. У 2013 році збиткові підприємства досягли піку своєї чисельності протягом розглянутих нами років - порівняно з показниками 2012 року збільшились з 41,4% до 42,2%.

При цьому прибуток промислових підприємств в 2013 року склав 40,6 млрд. грн., а збиток - 30 млрд. грн. [4, с. 36].

Найбільш прибутковими за підсумками цього року були підприємства добувної промисловості, фінансовий результат яких до оподаткування склав 9,8 млрд. грн., підприємства з виробництва харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів - 3,2 млрд. і підприємства з виробництва автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транспортних засобів - 2 млрд. [16, с. 44].

У той же час підприємства переробної промисловості отримали збиток до оподаткування у розмірі 3,34 млрд. грн.

Зокрема, металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування, скоротилося на 6,2 млрд. грн., виробництво хімічних речовин і хімічної продукції - на 3,7 млрд. грн., виробництво продуктів нафто перероблення скоротилося - на 1 млрд. грн. і виробництво гумових та пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції - на 100,2 млн. грн. [11, с. 174].

Чисельність підприємств, що отримали збиток від господарської діяльності, відрізняється не тільки за видами економічної діяльності а й за регіонами країни. Найбільш збитковими регіонами України є АРК Крим, Волинська обл., Рівненська обл., Житомирська обл. та Чернівецька обл. Відповідно найменш збитковими є підприємства Вінницької, Донецької, Закарпатської та Івано-Франківської областей [22].

Згідно інформації, яка надходить до Державного департаменту з питань банкрутства, станом на кінець 2013 року загальна кількість підприємств, які перебували у процедурах банкрутства, становить 17178, що на 2536 більше, ніж у попередньому році. Загалом протягом 2007-2013 років кількість підприємств, що збанкрутували, зросла на 4878 одиниць [23].

Отже, підприємства енергетики при рентабельності нижче середнього рівня приносять 30% всьому прибутку, це говорить про те, що необхідно привертати інвестиції для зниження собівартості продукції (слід розмежувати субсидії і інвестиції).

Легка промисловість має найнижчу рентабельність, окрім того спостерігається схильність до зниження, тому слід визначити чинники які впливають на собівартість продукції і розробити програму поліпшення ефективність виробництва.

Як найкраща ситуація спостерігається у підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості: рентабельність росте високими темпами, тому слід спробувати зберегти таку тенденцію.

3. Шляхи вдосконалення фінансів державних підприємств

Державне підприємництво виконує багато важливих функцій у ринковій економіці. Виступаючи альтернативою приватному, воно здійснює такі призначення, які або не можуть бути забезпечені приватною ініціативою, або задовольняються нею на умовах вищих суспільних витрат.

Найчастіше серед цілей державного підприємництва називають забезпечення населення суспільними товарами (благами). На відміну від індивідуальних товарів, виробництво яких у своїй основі є прерогативою приватного бізнесу, суспільні товари знаходяться у сфері громадських інтересів. Ці товари характеризуються двома ознаками:

1) неконкурентність, що означає загальнодоступність блага, можливість його безоплатного споживання;

2) невинятковість, означає, що ніхто не може бути дискримінований під час його споживання.

Одна із функцій державного підприємництва полягає у тому, що воно виступає ініціатором (провайдером) щодо приватного сектору. Воно започатковує процеси, спрямовані на реконструкцію та розвиток економічного потенціалу суспільства, зростання сукупного капіталу. Саме державні виробничі об'єкти можна трактувати і як своєрідну матеріальну базу, і як інструмент для здійснення урядової економічної політики. Ще однією із функцій державного підприємництва є реалізація соціальних цілей. На сучасну державу покладається обов'язок вирішення соціальних проблем, розвиток соціальної інфраструктури. Досягнення соціальної рівноваги у суспільстві є важливим чинником державного підприємництва.

Аналіз результатів ринкових перетворень в Україні показує, що ефективному використанню державної власності через інститути державного підприємництва перешкоджають багато проблем:

- відсутні науково обґрунтовані критерії оптимізації обсягу і структури державного сектору економіки;

- потреба в удосконаленні механізму державного регулювання і контролю на підприємствах з державною формою власності;

- відсутня стратегія розвитку підприємств державного сектору економіки;

- низький професійний рівень менеджменту підприємницької діяльності.

Чинниками, що сприяють поширенню державного підприємництва, є: дезорганізація, нестійкість або порушення функціонування ризиків, слабкість національного приватного капіталу, воєнно - стратегічні і політичні мотиви.

Підприємства державної форми власності мають свою специфіку функціонування, а саме [19]:

§ державні підприємства створюються і діють у тих сферах, де приватні підприємства є неефективними;

§ у державній власності залишаються ті підприємства, які потребують державної підтримки;

§ у державній власності знаходяться підприємства, які є стратегічними і забезпечують цілісність і безпеку держави;

§ державними є ті підприємства, які відносяться до некомерційного господарювання, тобто надають суспільні та квазісуспільні товари та послуги;

§ на державні підприємства покладені функції, які не спроможні здійснити підприємства інших форм власності, - стратегічна, оздоровча та природоохоронна.

Фінансова діяльність державних підприємств стикається з багатьма проблемами, як і фінансова діяльність всього реального сектору економіки. Зокрема нераціональною залишається структура підприємств державної форми власності, що є наслідком помилок, допущених під час здійснення приватизації економіки. Значною мірою гальмують розвиток підприємств і фінансові проблеми, такі як забезпеченість власним оборотним капіталом, обгрунтованість фінансового планування, неефективність фінансового контролю тощо.

В теперішній час, не дивлячись на велику кількість інформації по фінансовому плануванню і збільшення кількості кваліфікованих спеціалістів, система планування діяльності на державних підприємствах не позбавлена ряду серйозних недоліків. Так, форми більшості облікових і звітних документів (податкових декларацій, фінансової звітності) не пристосовані для фінансового аналізу, тому вихідну інформацію частіше приходиться збирати із інших джерел. Нерідко при плануванні переважає витратний метод ціноутворення без врахування попиту на продукцію. Це призводить до того, що не проводиться аналіз беззбитковості продажів. Також часто загальноекономічне планування просто не доводиться до фінансового, тому не дає можливості визначити потребу у фінансуванні діяльності підприємства [24].

Крім того, в сучасних ринкових умовах діють фактори, що обмежують використання фінансового планування на підприємствах, а саме: 1) високий ступінь невизначеності на українському ринку, пов'язаний з триваючими глобальними змінами у всіх сферах громадського життя; 2) відсутність ефективної нормативно - правової бази в сфері внутрішньофірмового фінансового планування; 3) обмеженість фінансових можливостей для здійснення фінансових розробок в галузі планування на підприємствах.

Однак, неможливість застосування фінансового планування на підприємствах зумовлюється не лише перерахованими факторами, а й звичайним небажанням керівників цих підприємств вдаватися до його методів та прийомів. Вирішення наведених проблем створить умови для розвитку й ефективного функціонування бізнесу, а також сприятиме перетворенню підприємств державного сектора економіки в одну з рушійних сил на шляху до ринку.

Достовірності виконання фінансових планів сприятиме відповідний алгоритм моніторингу процесів фінансового планування на державних підприємствах. Основними показниками моніторингу мають бути: фактичні показники, що характеризують поточний фінансовий стан окремих підприємств та груп підприємств державного сектору економіки; планові показники окремих підприємств; узагальнені показники за галузями державного сектору економіки та за окремими критеріями відбору; показники щодо виконання фінансових планів окремих підприємств і узагальнені за підприємствами окремих галузей у розрізі відповідних органів виконавчої влади та в цілому за державним сектором економіки за поточний рік і в динаміці; показники, що характеризують виконання умов контрактів із керівниками підприємств. Врахування результатів моніторингу сприятиме поліпшенню фінансового управління підприємствами.

Відновлення фінансового планування на новій основі зумовлює необхідність для державних підприємств нормування власних обігових коштів.

Чим вища частка власного оборотного капіталу в складі оборотних активів, тим стійкіший фінансовий стан підприємства. Доцільно, щоб цей капітал покривав не менш як 50% потреби підприємства, а ще 50% відшкодовувалися за рахунок кредиторської заборгованості й короткострокових позичок банків. Нормування власного оборотного капіталу потребує розробки політики його формування і фінансування.

Послідовність дій щодо формування політики фінансування оборотних активів полягає у:

1) вивченні джерел формування оборотних активів у попередньому періоді;

2) прийнятті політики формування оборотних активів на підприємствах на майбутній період із позиції прибутковості й ризику фінансово - господарської діяльності.

3) оптимізації обсягу і структури джерел формування оборотних активів, тобто встановлення прийнятного для підприємства співвідношення між власним оборотним капіталом, короткостроковими кредитами і позиками, кредиторською заборгованістю, іншими короткостроковими зобов'язаннями.

До процедури планування входять розрахунки прогнозних обсягів запасів, дебіторської заборгованості, коштів, інших оборотних активів, а також джерел їхнього фінансування разом із власними, позиковими і залученими.

Основою для виявлення недоліків і проблем державних підприємств є постійне проведення фінансового аналізу. Вимогам забезпечення фінансового аналізу має відповідати інформаційна база - фінансова звітність державних підприємств. Для кардинального поліпшення ситуації необхідно розробити політику збалансованого розвитку як щодо підприємств, котрі діють у ринкових умовах як підприємницькі структури, так і виробництв, які реалізують суспільні інтереси.

В умовах реформування державного сектора економіки України з метою адаптації його до ринкових вимог, підвищення ефективності функціонування промислових підприємств залежить від збільшення значення комерційної діяльності і може бути досягнуто через впровадження механізму комерціалізації. В сучасних умовах комерціалізація - це система заходів з реструктуризації комерційної діяльності, спрямованих на реформування господарської діяльності державних підприємств та досягнення ними стратегічних цілей розвитку шляхом здійснення необхідних структурних перетворень, адаптованих до зміни факторів зовнішнього середовища функціонування з метою отримання максимального прибутку, переважно швидкої обвальної приватизації, особливо якщо вдається ефективно впровадити діючий кредитний механізм переливу ресурсів.

Однак, комерціалізацію підприємств державного сектора не слід розглядати як разовий процес здійснення найбільш суттєвих реформаторських дій по оздоровленню підприємств. Вона повинна стати постійною функцією, за допомогою якої державні підприємства забезпечують собі своєчасну адаптацію до конюнктури і вимог ринку, залишаються конкурентоспроможними і прибутковими, а також виконувати місію наповнення державного бюджету.

Негативним фактором, що впливає на фінансову діяльність державних підприємств є відсутність належного державного фінансового контролю за використанням державної власності. Є повністю державні й казенні підприємства, а також підприємства, у статутному фонді яких є частка держави. Однак, з боку їхнього власника - держави керівництво і контроль за діяльністю таких підприємств, утворенням прибутку та його використанням фактично не здійснюється. Величезні фінансові потоки і кошти зовсім не контролюються. До 2002 року фінансові плани цих підприємств навіть не вимагались, і не затверджувались Міністерством фінансів [25].

Державні підприємства не підлягають і аудиту Рахункової палати, за винятком бюджетних коштів, ними отриманих. Фінансовий аудит, наприклад, державних акціонерних компаній здійснює не ГоловКРУ, а приватні аудиторські фірми. Але звіти про цей аудит, як і фінансові звіти державних підприємств, що пройшли аудит, не подаються ні Міністерству фінансів, ні уряду, ні Верховній Раді України. Така ситуація призводить до негативних наслідків. Сьогодні в Україні урядовий контроль за державним майном формально урядом начебто здійснюється, водночас зовнішнього, незалежного від уряду контролю та державного аудиту використання цього майна взагалі немає. Основи державного фінансового контролю в напрямі контролю власності могли б бути аналогічними основам державного контролю у сфері фінансів.

В даний момент, значний вплив на фінансову діяльність державних підприємств справляють наслідки світової фінансової кризи. Тому, з метою мінімізації її наслідків затверджено План заходів Фонду державного майна України щодо запобігання можливому негативному впливу наслідків світової фінансової кризи на діяльність державних підприємств та господарських товариств, в статутному капіталі яких є державний пакет акцій (частка), які відносяться до сфери управління ФДМУ, яким передбачено завдання відповідальним Департаментам та регіональним відділенням [26]:

а) щодо організації невідкладного проведення засідань наглядових рад, на яких розглянути наступні питання стосовно:

· аналізу впливу світової фінансової кризи на фінансово - господарську діяльність підприємств;

· своєчасності та повноти сплати заробітної плати працівникам підприємств, внесків до пенсійного фонду, інших фондів соціального страхування, податків, зборів (обов'язкових платежів) до державного та місцевих бюджетів;

· проблем взаємодії з банківськими установами, постачальниками, споживачами;

· можливих наслідків в зайнятості працівників; пропозицій правлінь щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на фінансово - господарську діяльність підприємств;

б) затвердити план заходів господарських товариств щодо недопущення (мінімізації) негативних наслідків світової фінансової кризи на підприємствах;

в) запровадити здійснення моніторингу погашення заборгованості із заробітної плати, зі сплати внесків до Пенсійного фонду;

г) з метою запобігання скорочення робочих місць проводити аналіз ситуації щодо виконання колективних договорів на підпорядкованих підприємствах.

Отже, для рівномірного соціально - економічного розвитку держави потрібно розвивати економічний потенціал усіх регіонів. Основною метою економічного розвитку держави є власне підвищення добробуту і якості життя мешканців усіх регіонів, яке є можливим внаслідок як розвитку окремих галузей, його підприємств, так і рівномірного територіального розвитку, значного рівня зайнятості населення, шляхом покращання економічного розвитку вітчизняних підприємств.

Подальші процеси приватизації державних підприємств, які відбуваються в Україні, негативно впливають на розвиток державного підприємництва, на їх регулювання та контроль з боку держави. В Україні необхідно вдосконалити закони та правила, які б чітко визначали відповідальність органів державної влади щодо приватизації підприємства, які б поповнювали Державний бюджет та сприяли розвитку ринкової економіки країни загалом.

Важливу роль для державних підприємств відіграють процеси їх реструктуризації. Реструктуризація підприємства є елементом його соціально - економічного розвитку і націлена на ефективне функціонування підприємства в умовах ринкової економіки. Як внутрішня, так і зовнішня реструктуризації включають заходи з реорганізації підприємства, які можуть змінювати власників статутного капіталу та їх правовий статус. Реструктуризація підприємства формує механізми стимулювання персоналу на підвищення фінансово - господарської діяльності, на конкуренто - спроможність підприємства на ринку, на підвищення економічного потенціалу та забезпечення підняття соціальних стандартів працюючих і покращання їх добробуту.

Висновки

фінанси економічний підприємництво державний

Визначено, що останнім часом фінансами підприємств прийнято вважати різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств.

Охарактеризовано різні види державних підприємств - унітарні (комерційні, казенні) та корпоративні, способи їхнього утворення, користування майном згідно Господарського кодексу.

Проведено аналіз положень Цивільного і Господарського кодексів, Закону України «Про приватизацію державного майна» і віднесено державні акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок державного майна і 100% акцій яких перебуває у державній власності до підприємств державної форми власності, так як на сьогодні відсутні спеціальні правові норми, які б чітко відносили їх до такого виду, як «державні підприємства».

Виділено основні джерела формування майна державних підприємств. Ними є грошові та матеріальні внески засновників, доходи від реалізації продукції, доходи від цінних паперів, капітальні вкладення і дотації з бюджетів, кредити банків та інших кредиторів, безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян, а також інші джерела, незаборонені законом.

Визначено, що призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі, що досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина.

Зауважено, що пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі являється одним з основних завдань фінансової політики владних структур.

Проаналізовано результати діяльності українських державних підприємств в 2011-2013 рр., які свідчать про наступне:

1) необхідність проведення політики по стимулюванні продажів у зв'язку з тим, що в останні роки зростання виробництва перевищувало ріст роздрібного товарообігу;

2) зростання прибутку досить неоднозначне: по деяких галузях спостерігається приріст у декілька разів, а по деяких скорочення, що пояснюється тим, що держава підтримує деякі (найбільш вигідні) галузі за допомогою субсидій, але це може привести до того, що через деякий час підприємства можуть втратити свою конкурентоспроможність на зовнішньому ринку;

3) середня рентабельність підприємств на рівні 15%, при цьому сформована вона за рахунок паливної, хімічної і нафтохімічної промисловості і чорної металургії. Крім того, слід зазначити, що рентабельність чорної металургії має тенденцію до зниження, тому можливе зниження загальної рентабельності в промисловості.

Вибудувано послідовність дій щодо формування політики фінансування оборотних активів, яка полягає у:

- вивченні джерел формування оборотних активів у попередньому періоді;

- прийнятті політики формування оборотних активів на підприємствах на майбутній період із позиції прибутковості й ризику фінансово - господарської діяльності.

- оптимізації обсягу і структури джерел формування оборотних активів, тобто встановлення прийнятного для підприємства співвідношення між власним оборотним капіталом, короткостроковими кредитами і позиками, кредиторською заборгованістю, іншими короткостроковими зобов'язаннями.

Таким чином, основними напрямами удосконалення організації фінансової діяльності державних підприємств, на нашу думку, мають бути:

1. Здійснення оптимального фінансового планування, яке створить умови для розвитку й ефективного функціонування бізнесу, а також сприятиме перетворенню підприємств державного сектора економіки в одну з рушійних сил на шляху до ринку.

2. Необхідність нормування для державних підприємств власних обігових коштів.

3. Впровадження механізму комерціалізації як системи заходів з реструктуризації комерційної діяльності, спрямованих на реформування господарської діяльності державних підприємств та досягнення ними стратегічних цілей розвитку.

4. Вдосконалення законів та правил, що чітко визначали б відповідальність органів державної влади щодо приватизації підприємства, які б поповнювали Державний бюджет та сприяли розвитку ринкової економіки країни загалом.

5. Здійснення належного державного фінансового контролю за використанням державної власності, оскільки фактично не ведеться контроль за діяльністю державних, казенних і тих підприємств, у статутному фонді яких є частка держави, а також за утворенням і використанням прибутку таких підприємств. Величезні фінансові потоки і кошти залишаються безконтрольними.

Список джерел

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-IV [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/436-15

2. Базецька Г. І. Фінанси підприємства: планування та управління у виробничій сфері: навч. посіб. / Г. І. Базецька, Л.Г. Суботовська, Ю.В. Ткаченко; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Х.: ХНАМГ, 2012. - 292 с.

3. Бланк І.А. Управління финансовими ресурсами/ І.А. Бланк. - М.: Омега - Л, 2010.

4. Гладченко Л. Прозорість державних фінансів як передумова ефективності державного управління / Л. Гладченко // Ринок цінних паперів України. - 2011. - №3-4. - С. 35-41.

5. Економіка та фінанси підприємства: методика розв'язання практичних завдань: навчальний посібник / Л.О. Лігоненко, І.О. Чаюн, Г.В. Ситник. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2011.

6. Зайцев О.В. Фінансові розрахунки. Теорія і практика: Навчальний посібник/ О.В Зайцев. - К.: ЦУЛ, 2013. - 548 с.

7. Кудряшов В.П. Сектор державних фінансів України та його складові / В.П. Кудряшов // Наукові праці НДФІ. - 2011. - №2. - С. 3-17.

8. Кремень О.І. Фінанси: Навчальний посібник/ О.І. Кремень. - К.: ЦУЛ, 2012. - 416 с.

9. Луніна І.О. Державні фінанси та інфраструктурні проблеми розвитку економіки/ І.О. Луніна // Економіка України. - 2011. - №8. - С. 46-56.

10. Луніна І.О. Проблеми і перспективи розвитку системи державних фінансів в Україні / І.О. Луніна // Фінанси України. - 2010. - №2. - С. 3-12.

11. Меглаперидзе А.С. Фінанси: Навчальний посібник/ А.С. Меглаперидзе. - К.: ЦУЛ, 2013. - 420 с.

12. Молдован О.О. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ: монографія / О.О. Молдован. - К.: НІСД, 2011. - 380 с.

13. Мостова М.А. Особливості кризового стану підприємств харчової промисловості України та Чернігівському регіоні / М.А. Мостова, М.В. Литовченко // Фінанси. Банківська справа. - 2010. - №3 (7). - С. 176-186

14. Непочатенко О.О. Фінанси підприємств: підручник/ О.О. Непочатенко, Н.Ю. Мельничук. - К.: Центр учбової літератури, 2013. - 504 с.

15. Статистичний щорічник України за 2010 рік / За редакцією О.Г. Осауленко. - К.: Державна служба статистики України, 2011. - 560 с.

16. Терещенко О.О. Фінансовий контролінг: навч. посіб. / О.О. Терещенко, Н.Д. Бабяк. - К.: КНЕУ, 2013. - 408 с.

17. Фінанси підприємств:Підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк; кер. Кол. авт і наук. Ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - восьме вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2013. - 519 с.

18. Фінанси підприємств: проблеми та перспективи: в 3 т. /За ред. М.Д. Білик: Монографія. - КНУТД. - К.: ТОВ «ПанТот», 2012. - 336 с

19. Фінансове забезпечення розвитку підприємств: монографія / І.О. Бланк, Л.О. Лігоненко Н.М. Гуляєва; за ред. І.О. Бланка. - К.: Київ, нац. торг.-екон. ун-т, 2011.

20. Шеремет О.А. Фінанси для фінансистів: Підручник/ О.А Шеремет. - К.: ЦУЛ, 2013. - 612 с.

21. Шило В.П. Фінанси підприємств за модульною системою навчання / В.П. Шило, С.Б. Ільїна, В.В. Балабанова. - К.: Кондор, 2011. - 429 с.

Размещено на Allbest.ru