Структура державних фінансів і взаємозв'язок фінансових відносин різних рівнів державного управління економікою

Загальнодержавний бюджет і позабюджетні спеціальні фонди в зарубіжних ринкових державах, їх функції. Структура державних фінансів України. Аналіз джерел витрат та взаємозв'язку фінансових відносин різних рівнів державного управління економікою в країні.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 10.07.2010
Размер файла 90,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Придніпровська державна академія

будівництва та архітектури

Економічний факультет

Кафедра Фінансів

Курсова РОБОТА

по дисципліні „Фінанси”

на тему:

Структура державних фінансів і взаємозв'язок фінансових відносин різних рівнів державного управління економікою.

Дніпропетровськ

2005

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ РИНКОВОГО ТИПУ РОЗВИНУТИХ ДЕРЖАВ СВІТУ

1.1 Загальнодержавний бюджет в зарубіжних ринкових державах та його функції

1.2 Структура бюджетів членів федерації, місцевих бюджетів (територіальні фінанси) в зарубіжних ринкових державах та їх функції

1.3 Державний кредит в зарубіжних ринкових державах та його функції

1.4 Позабюджетні спеціальні фонди в зарубіжних ринкових державах та їх функції

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ДЖЕРЕЛ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1 Державний бюджет України

2.2 Місцеві бюджети України

2.3 Бюджет Пенсійного фонду України

2.4 Бюджети фондів соціального страхування України

2.5 Фонд державного кредиту України

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ВИТРАТ ТА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН РІЗНИХ РІВНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ В УКРАЇНІ

3.1 Джерела фінансування загальнодержавних витрат

3.2 Джерела фінансування витрат місцевих бюджетів

3.3 Структура джерел формування фондів соціального захисту населення

3.4 Розрахунковий аналіз динаміки структур державного та зведеного бюджету України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Фінансова система і фінанси використовуються як індикатор національної економіки, зростання добробуту, обмеження негативних моментів в економічному зростанні. Чим розвиненіші ринкові відносини, тим складніше і різноманітніше зв'язки в державі, тим складніше її фінансова система.

Фінансова система виникла з появою держави і нерозривно пов'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава накопичує і використовує кошти для утримання свого апарату, а також направляє їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами, організаціями, державою і населенням, між підприємствами й усередині них.

З іншого боку фінансова система - це сукупність ринків та інших інститутів, які використовуються для укладання фінансових угод, обміну активами і ризиками. Ця система містить у собі ринки фінансових інструментів, фінансових посередників, фірми, які пропонують фінансові послуги, і органи, що регулюють діяльність усіх цих установ.

Головна функція фінансової системи полягає в задоволенні потреб людей, включаючи всі основні життєві потреби. Суб'єкти економічної діяльності будь-якого виду( як фірми, так і органи державної влади всіх рівнів) існують для того, щоб сприяти виконанню цієї основної функції.

Таким чином, фінансова система - це система форм і методів утворення, розподілу і використання фондів коштів держави та підприємств.

Поділ фінансової системи на окремі ланки - явище об'єктивне, обумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

У розвинутих зарубіжних країнах державна фінансова система включає такі ланки фінансових відносин:

1) державний бюджет;

2) територіальні (або місцеві) фінанси;

3) державний кредит і кредити місцевих органів влади, а у федеративних

державах - і кредити членів федерації;

4) спеціальні позабюджетні фонди;

5) фінанси державних підприємств.

Актуальністю теми дослідження курсової роботи є факт, що в країнах з перехідною економікою, яка є дійсністю в Україні, ринкові фінансові системи характеризуються незавершеністю, тобто їхні окремі ланки перебувають в стадії формування.

Метою курсової роботи було дослідження принципів функціонування систем державних фінансів в розвинутих ринкових країнах світу та порівняння з принципами побудови системи державних фінансів України.

Предметом дослідження курсової роботи були структури державних фінансів в розвинутих ринкових країнах світу та в Україні.

Об'єктом дослідження були принципи побудови фінансових систем та внутрішні взаємозв'язки різних рівнів в системах державних фінансів.

Інформаційне забезпечення: статистичні дані доходної частини Державного бюджету України в 1992 - 2005 роках, бюджети Пенсійного фонду України 2003 - 2005 років, бюджети фондів соціального страхування України у 2003 2005 роках, статистичні таблиці з доповідей Президента України „Про внутрішнє та зовнішнє становище України” за 2002 2003 роки.

Методологічне забезпечення: структурування бюджетних надходжень за реєстрами бюджетної класифікації, аналітична обробка та групування показників в динаміці.

Актуальністю отриманих результатів є висновки по структурі державних фінансів для перехідної економіки України, що система державного бюджету наближається до австралійського типу (тимчасова відміна прийнятих законів про самостійне формування податками місцевих бюджетів та їх перерозподіл у державний бюджет), а система територіальних фінансів наближається до „регламентованого” типу, впровадженого в Німеччині.

РОЗДІЛ 1

СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ РИНКОВОГО ТИПУ РОЗВИНУТИХ ДЕРЖАВ СВІТУ

Фінанси, як самостійна сфера людської діяльності й економічна категорія сформувалися на кілька сторіч раніше бюджетних відносин в державі, але поступово бюджетні відносини стали головними у фінансових.

Структура державної фінансової системи (бюджетної системи) залежить від державного устрою. Вважається, що в унітарних державах бюджетна система містить дві ланки: державний бюджет та численні місцеві бюджети (бюджети міст, округів, сільських округів і т.д.).

У федеративних державах бюджетна система складається з трьох ланок: державного бюджету (чи федерального бюджету), бюджетів члені федерації (штатів в США, провінцій в Канаді, ландів у Німеччині, кантонів в Швейцарії і т.д.), місцевих бюджетів [23].

Насправді, кожна країна має індивідуальну, властиву тільки їй бюджетну систему. Незважаючи на різноманіття і безліч місцевих бюджетів у зарубіжних країнах, вони можуть бути згруповані у наступні визначені системи.

Для зарубіжних країн характерна, як правило, трирівнева або чотирирівнева система бюджетів. Наприклад, у Швеції функціонує трирівнева система бюджетів: бюджет центрального уряду, бюджети ленів і бюджети комун. У Великобританії - центральний бюджет, бюджети графств і бюджети округів. У Японії - центральний бюджет, бюджети префектур і бюджети муніципалітетів. У Польщі - бюджети центрального уряду, бюджети воєводств, бюджети гімн.

Чотирирівнева система бюджетів функціонує у Франції, Німеччині, США:

Франція - бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів, бюджети комун;

Німеччина бюджет федерації, бюджет землі, бюджет округу, бюджет громади;

США - бюджет центрального уряду, бюджет штату, бюджет графства, бюджет муніципалітету, а також ряд додаткових місцевих бюджетів, зв'язаних з утворенням цільових адміністративних одиниць(шкільних округів та інш.).

Місцеві бюджети в унітарних державах своїми доходами та витратами не входять у державний бюджет, місцеві бюджети в федеративних державах входять в бюджети членів федерації, а останні не включаються до центрального державного федерального бюджету.

1.1 Загальнодержавний бюджет в зарубіжних ринкових державах та його функції

Державний бюджет (budget - валіза, мішок з грошима) - провідна ланка фінансової системи ринкової держави й основна економічна категорія. Бюджет поєднує основні форми фінансування (податки, капіталовкладення, операційні витрати, кредити і дотації) у їхній дії - через бюджет здійснюється постійна мобілізація ресурсів і їх перерозподіл та витрачання [23].

Державний бюджет є основним фінансовим планом держави на поточний рік, що має силу закону, який затверджується законодавчими органами влади - парламентами.

За матеріальним змістом державний бюджет - це форма утворення і використання централізованого фонду коштів держави, а за соціально-економічною сутністю - основне знаряддя перерозподілу національного доходу.

Державний бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі основні функції [26]:

- перерозподіл національного доходу;

- державне регулювання та стимулювання економіки;

- фінансове забезпечення соціальної політики;

- контроль за утворенням і використанням централізованого фонду коштів.

Аналіз загального впливу центрального бюджету держави на національну економіку вияви наступні ефекти в ринкових державах.

По - перше, в другій половині 20 сторіччя відбулося одержавлення великої частки національного доходу. Через усі ланки фінансової системи нині перерозподіляється до 50 -60% національного доходу, при цьому через державний бюджет до 40% національного доходу. Такий перерозподіл, як показують дослідження здійснюється в інтересах широких прошарків населення, а також все в більшій мірі на користь монополій, як внутрішньодержавних, так і транснаціональних.

Останній вид використання бюджетного перерозподілу національного доходу в пользу монополій виник як наслідок кредитування монополіями держави та отримання великих відсотків за державними позиками (“піраміди” державних облігацій внутрішнього та закордонного розміщення), тому що основними кредиторами держави виступають банківські монополії, страхові компанії, акціонерні інвестиційні компанії (так, виплати відсотків за державними позиками становлять 15% загальних сум витрат федерального бюджету США).

Досвід розвитку Швеції показує, що “розбухання” частки ВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить до придушення стимулів економічної активності, до депресивної економіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни піти на здійснення реформ, спрямованих на велику лібералізацію економіки.

По-друге, тільки в результаті різкого зростання частки національного доходу в розпорядженні держави стало можливим державне регулювання економіки. Вперше воно було здійснене в роки першої Світової війни (1914 - 1918 р.р.); знову було введено в роки “великої депресії” (1929 -1933 рр.), коли в США за рахунок державних коштів були створені такі організації, як Реконструктивна фінансова корпорація (РЕФІКО), Адміністрація по відновленню промисловості (НИРА), що надавали підприємствам, які перебували на грані банкрутства кредити ї рятували їх від краху; потім введено під час Другої світової війни (1939 -1945 рр.).

Правлячі кола західних країн широко використовували рекомендації англійського економіста Дж.М. Кейнса і його численних послідовників. Центральний бюджет у більшості основних розвинутих країн став використовуватися для антициклічного регулювання сукупного попиту. В США це найбільш послідовно здійснювалося у 1961 -1963 рр., коли адміністрація Дж. Кеннеді приступила до масштабного бюджетного впливу на скупний попит, намагаючись форсувати економічне зростання і скоротити безробіття.

З початку 80років 20 сторіччя уряди багатьох промислово розвинутих країн, особливо США та Великобританії, здійснюючи неоконсервативний економічний курс, поставили завдання зниження рівня державного втручання в економіку. Для бюджетної системи це означало зміну цілей і напрямків бюджетної політики держави, стабілізацію і спроби зниження витрат держбюджету, скорочення податків, а також перегляд їхнього обсягу і структури.

У 90ті роки 20 сторіччя ця тенденція збереглася, хоча в ряді країн бюджет став відігравати більш активну роль як інструмент макроекономічного регулювання. У сучасних умовах витрати по втручанню в економіку в країнах з розвинутими товарно-грошовими відносинами досягли рівня зниження до 20 -25% загальної суми витрат державних бюджетів.

По-третє, важливе значення належить соціальній функції бюджету. Державний бюджет став великим джерелом коштів для відтворення робочої сили. Завдяки науково-технічному прогресу відтворення робочої сили дедалі все більше залежить від витрат на освіту, охорону здоров'я, соціальне страхування і забезпечення.

В усіх зарубіжних країнах спостерігається значне зростання соціальних витрат і підвищення їхньої частки у ВВП і національному доході. Так, питома вага соціальних витрат у бюджетах західноєвропейських країн зросла у середньому з 18% у середині 50х років 20 сторіччя до 20% у середині 60х років та до рівня 3035% у 8090х роках.

По-четверте, безпосередньо об'єктом державного фінансового контролю є процеси формування і використання фондів фінансових ресурсів при створенні, розподілі та споживанні ВВП. Специфіка фінансового контролю полягає в тому, що при його проведенні використовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу. Відповідно до діючого законодавства в більшості країн світу сформовані і розвиваються три незалежні одна від одної галузі фінансового контролю, що містять усі необхідні їм елементи, а саме:

- державна сфера, у якій функціонує система державного казначейського фінансового контролю;

- муніципальна сфера, де діє система фінансового контролю місцевого самоврядування;

- сфера цивільного суспільства з незалежною системою фінансового контролю.

Контроль за своєю економічною функцією - це функція управління. Фінансове управління державними ресурсами здійснюють національні казначейства, але міжнародний досвід показує, що органи, які називаються однаково - казначейство, виконують в різних країнах різні функції щодо керування державними фінансами.

1.2 Структура бюджетів членів федерації, місцевих бюджетів (територіальні фінанси) в зарубіжних ринкових державах та їх функції

Територіальні фінанси - друга ланка фінансової системи. Територіальні фінанси можна охарактеризувати як сукупність коштів, використовуємих на економічний і соціальний розвиток територій.

Регіональні бюджети - основна складова частина територіальних фінансів, і в економічній науці частіше використовується поняття регіональна бюджетно-податкова система. (РБПС). РБПС передбачає не тільки просте об'єднання таких елементів, як регіональні бюджети, регіональні податки, збори, пільги, а й механізм специфічних відносин центрального і регіонального бюджетів, податків, використання важелів бюджетного регулювання. Форми РБПС є похідними від територіальної організації держави і повторюють у цілому структуру та взаємозв'язок адміністративно-територіальних одиниць.

Функціями РБПС є [22]:

- закріплення певного порядку руху бюджетно-податкових потоків у залежності від територіальної організації суспільства;

- зосередження і використання в загально-територіальних цілях коштів, які отримані на даній території й надійшли в регіональні бюджети;

- реалізація регіональними органами влади й управління своїх повноважень в умовах формальної фінансової незалежності;

- самозабезпечення внутрішньо-регіональних соціальних програм;

- формування інфраструктури даної території;

- раціональне використання природно-ресурсного і екологічного потенціалу території;

- стимулювання визначених регіональних орієнтирів розвитку.

Механізм використання РБПС, особливості взаємин складових їх елементів породили ряд специфічних форм:

1) Плюралістична (США) - характеризується стабільністю бюджетно-правових відносин держави в регіонів. Фактично штати мають рівні права в цій галузі з федерацією в цілому, тому на рівні федерації і в штатах існують ідентичні за найменуваннями податки (прибутковий податок з населення і з корпорацій). Найбільш принциповим обмеженням податкових прав штатів є заборона на введення окремих непрямих податків, які перешкоджають свободі торгівлі між штатами, що заборонено Конституцією США. Саме тому середня ставка податку з продажів, яка забезпечує до 30% бюджетних надходжень, становить по штатах приблизно 4% у роздрібній ціні. Прямий перерозподіл коштів між штатами практично відсутній.

2) Регламентована (Німеччина) - наявність системи фінансового вирівнювання з властивою німецькому федералізму “інституцією неконгруентністю” дозволили при споконвічно нерівних економічних можливостях окремих земель, обумовлених природно-географічними, історичними, демографічними і культурними розбіжностями,конституційно закріпити бюджетну самостійність суб'єктів федерації. Уся сукупність податків поділяється на дві групи: власні (закріплені, які надходять повністю у відповідний бюджет) і загальні (які розподіляються за нормативами між бюджетами). Основи податкової системи законодавчо закріплені на федеральному рівні, і землі не можуть змінювати ставки та механізм основних податків. Збір податків розподілений між федеральними та земельними фінансовими відомствами.

3) Централізована (Австралія) - система високоцентралізованої у фінансовому відношенні держави. Характер цієї централізації сформувався після введення єдиного оподаткування у 1942 році, що змінило конституційно гарантовані права штатів. Фактично з того часу федеральний рівень влади одержав повноваження використовувати будь-які форми оподаткування, а штатам заборонені податкові корегування. При відсутності податкових надходжень у регіональні бюджети федеральний рівень широко використовує систему субсидій штатам, розмір яких визначається в умовах твердого фінансового контролю за їх витратами. Фактично, незважаючи на федеральний устрій, у сфері регіональної бюджетно-податкової системи Австралія значною мірою нагадує унітарну державу.

4) Конфедеративна (Швейцарія) - конфедеративному характеру повною мірою відповідає РБПС Швейцарії. На федеральному рівні в основному реалізуються міжнародні функції держави, які, відповідно, коректують її податкову базу й акумулюють надходження за рахунок акцизів і митних зборів. Основна маса податків знаходиться в компетенції кантонів, що і несуть відповідальність за проведення внутрішньої політики. Це призвело до певного розходження в економічному розвитку кантонів. Вирівнювання регіонів здійснюється переважно за рахунок міграції населення і коштів, а останнім часом і виділення субсидій з федерального бюджету. Особливістю Швейцарії є те, що рішення про введення якого-небудь податку чи нових ставок з кантонів приймається шляхом референдуму, що обмежує можливості кантонів щодо самостійного корегування податкової системи.

1.3 Державний кредит в зарубіжних ринкових державах та його функції

Державний кредит - третя ланка фінансової системи. Це кредитні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого, при яких держава чи місцеві органи управління виступають головним чином, як позичальники коштів на платній основі.

Призначення державного кредиту виявляється, в першу чергу, в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету фінансові ресурси, які додатково мобілізуються, направляються на покриття різниці між бюджетними доходами та витратами. При позитивному бюджетному сальдо кошти, які мобілізуються за допомогою державного кредиту, прямо використовуються для фінансування економічних та соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Оцінюючи фінансове значення державного кредиту, не слід забувати, що кошти, які мобілізуються державою з його допомогою, є взятими наперед податками. Необхідність повернення коштів державного кредиту, тобто погашення державного боргу, вимагає відшукання додаткових ресурсних надходжень у бюджет, а вони можуть бути отримані (якщо не вважати “піраміди” нових позик державного кредиту) тільки за допомогою додаткових податків. До того ж, погашення боргових зобов'язань і виплата відсотків за них відволікає частину бюджетних надходжень від продуктивного використання, скорочує можливості нарощування виробничого й інтелектуального потенціалу суспільства.

Державні і місцеві позики емітуються, головним чином, тоді, коли в бюджетах присутній дефіцит, навіть самі економічні розвинуті країни світу мають дефіцитний бюджет від 10 до 30%. У урядів є два традиційні способи покриття дефіциту бюджету - це державні позики (державний кредит) та додаткова жорсткість оподаткування.

Зараз у більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 15% до 2% ВВП при середньосвітовій його величині 4,5%. Прийнято вважати, що коли дефіцит державного бюджету не перевищує 5% ВВП країни, то він припустимий, інакше - призводить до різкого зниження інвестиційної активності і переростає надалі в різні форми кризових явищ. Щорічні бюджетні дефіцити, накопичуючись, утворюють державний борг.

У США з 1983го по 1992 р. бюджетний дефіцит федерального бюджету в середньому на рік становив 207 млрд. доларів. Починаючи з 1993 р., дефіцит бюджету став щорічно знижуватись так, що у 1998 році він скоротився до 10 млрд. доларів, а у 1999 р. вперше профіцит бюджету склав 10 млрд. доларів та продовжує нарощуватись ( у 2000 р. профіцит склав 112 млрд. доларів, а прогноз профіциту на 2009 р. становить 500 млрд. доларів).

Незважаючи на різке зниження бюджетних дефіцитів і починаючи з 1999 р. позитивне сальдо бюджету, федеральний борг США продовжує зростати. У 1997 р. заборгованість федерального уряду становила 5,37 трлн. Доларів, у 1998 р. - 5, 544 трлн. Доларів а у 1999 р. зросла до 5,738 трлн. доларів. Для порівняння, державний борг у Великобританії у 1999 році становив 300 млрд. ф.стерл., у Німеччині - 796 млрд. марок, у Франції - 3,898 трлн. франків.

Таке зростання федерального боргу пояснюється величезними процентними платежами, які включаються в загальну суму федерального(державного) боргу.

Як правило, місцеві бюджети хронічно дефіцитні й одержують необхідні їм кошти шляхом субсидій і кредитів з державного бюджету та випуску місцевих позик, гарантованих урядом.

1.4 Позабюджетні спеціальні фонди в зарубіжних ринкових державах та їх функції

Позабюджетні спеціальні фонди - четверта ланка фінансової системи. До спеціальних фондів за кордоном належать різні автономні і приєднані бюджети, позабюджетні фонди, спеціальні кошториси і рахунки. На них покладаються насамперед економічні і соціальні функції. Використовуючи кошти фондів, держава може втручатися в процес виробництва, надавати субсидії та кредити підприємствам, а також зовнішні позики, робити соціальні послуги населенню.

У фінансовій системі зарубіжних країн спеціальні фонди займають важливе місце. Обсяг коштів, які в них концентруються, значний. В Франції спеціальні фонди за розміром наближаються до державного бюджету країни. У Японії зі спеціальних фондів фінансується понад половину державних витрат, у Великобританії - одна третина. У країнах з розвинутою ринковою економікою найбільші позабюджетні фонди: фонди національного страхування, утворені за рахунок страхових внесків працівників підприємств, само зайнятих осіб, підприємців та державних дотацій. У США та Чехії ці фонди об'єднані з держбюджетом.

Державні спеціальні фонди знаходяться у розпорядженні центрального уряду. Це найбільш важливі фонди: інвестиційні, валютні, соціального страхування й ін. У місцевих органів влади є велика кількість місцевих фондів, серед яких найбільші позикові фонди.

У залежності від цілей використання спеціальні фонди поділяються на економічні, науково-дослідні, кредитні, соціальні, особистого та майнового страхування, військово-політичні, міждержавні.

Соціальні фонди - це ресурси, призначені для надання соціальних послуг населенню. Зростання чисельності осіб найманої праці в результаті розвитку виробництва, збільшення розриву в інтересах різних соціальних груп суспільства, викликане НТР, загальне старіння населення країн об'єктивно призвели до необхідності збільшення фондів соціального страхування. В останнє десятиріччя обсяг фондів соціального страхування у промислово розвинутих країнах зріс в абсолютних сумах у п'ять - шість разів. Зростання обсягу соціальних фондів дає можливість підвищити соціальні виплати. Фонди утворюються за рахунок трьох джерел: страхових внесків громадян, страхових внесків підприємців і субсидій держави.

Внески застрахованих громадян представляють пряме відрахування з їхнього доходу і, власне кажучи, є прямим цільовим податком. Ставка податку в більшості розвинутих країн встановлюється у відсотках незалежно від величини доходу. При цьому передбачається обмеження річної максимальної суми внеску чи максимального доходу, до якого застосовується ставка. Діють страхові ставки для застрахованих і для підприємців.

У більшості країн ставки для застрахованих встановлюються у відсотках до прибутку, а для підприємців у відсотках не до загального фонду заробітної плати, а до заздалегідь визначеної максимальної валової заробітної плати, тобто сума, що перевищує цей максимум, не враховується. Тому чим вища частка кваліфікованих працівників у компанії, чим вища їх заробітна плата, тим менше відрахувань у відсотковому рахуванні роблять вони у соціальні фонди. Внески підприємців прирівнюються до витрат виробництва і відшкодовуються їм у вигляді підвищених цін на реалізовані товари. У країнах діє або один внесок з усіх видів страхування (Великобританія), або кілька (Німеччина), сплата яких надає право на відповідні види соціальних послуг.

У США, наприклад, підприємці і застраховані виплачують страхові внески за однаковими ставками: 6,2% у вигляді відрахувань за соціальне забезпечення і 1,45% на безплатну медичну допомогу. Крім того, з підприємців стягуються відрахування на допомогу по безробіттю в розмірі 0,8%. Таким чином для підприємців комбінована ставка дорівнює 8,45% при максимальному рівні оподатковуваного доходу близько 45 тис. доларів на одного працівника.

У Німеччині підприємці і ті то працює за наймом, також сплачують однакові ставки внесків в соціальні фонди. Однак самостійні ставки діють для пенсійного фонду, фонду страхування через хворобу, фонду страхування від нещасних випадків. Так ставка внесків в пенсійний фонд встановлена для застрахованих і підприємців у розмірі 9,5% до фонду зарплати.

У США діє велика кількість соціальних фондів, найбільшими з них є три загальнонаціональних фонди: фонд страхування за віком, інвалідністю та на випадок втрати годувальника; фонд страхування державних службовців; фонд допомоги нужденним. У Великобританії функціонують два основних соціальних фонди: фонд національного страхування і пенсійні фонди державних підприємств. У Японії - чотири великих фонди: фонд страхування здоров'я, фонд національних пенсій, фонд страхування від виробничого травматизму, фонд страхування від безробіття.

РОЗДІЛ 2

СТРУКТУРА ДЖЕРЕЛ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені Бюджетним Кодексом України [12].

Бюджетна система України - це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права;

Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. У разі, коли місту або району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл.

Бюджетна система України грунтується на таких принципах:

1) принцип єдності бюджетної системи України єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

4) принцип повноти до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обгрунтованості бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен грунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів бюджетні кошти Використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

9) принцип справедливості і неупередженості бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

2.1 Державний бюджет України

Доходи Державного бюджету України включають [12]:

1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:

1) операцій з коштами державного бюджету;

2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Міжбюджетні відносини це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

1) видатки державного бюджету на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;

2) видатки місцевих бюджетів, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки місцевих бюджетів на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України;

3) третя група видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів.

Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

8) охорону здоров'я:

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

10) культуру і мистецтво:

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

2.2 Місцеві бюджети України

Місцевий бюджет, відповідно до Бюджетного Кодексу України [12], містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

1. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у цій статті, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

2. До доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 відсотків загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території цих міст.

3. До доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75 відсотків від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території цих міст.

4. До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на цій території.

5. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 25 відсотків податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на відповідній території;

2) 25 відсотків плати за землю, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

6. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 50 відсотків податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що сплачуються (перераховуються) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

7. До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100 відсотків плати за землю для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 цього Кодексу;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

8. До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

2) освіту: дошкільну освіту; загальну середню освіту (школи дитячі садки);

3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);

4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки;

5) місцеву міліцію.

9. До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) державне управління:

а) органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;

б) органи місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту:

а) дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення);

б) загальну середню освіту:

в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

г) інші державні освітні програми;

ґ) вищу освіту відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів;

3) охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення:

б) державні програми соціального захисту:

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

5) державні культурно-освітні та театрально видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту:

7) місцеву міліцію.

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенцію;

3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) інші дотації.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

2.3 Бюджет Пенсійного фонду України

Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” [3] визначаються принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим Законом.

Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади.

Бюджет Пенсійного фонду план утворення і використання цільового страхового фонду, що формується за рахунок страхових внесків до солідарної системи та надходжень з інших джерел, визначених цим Законом.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є:

1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду;

2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;

4) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;

5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

6) добровільні внески;

7) інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не підлягають оподаткуванню.

Кошти Пенсійного фонду використовуються на:

1) виплату пенсій, передбачених цим Законом;

2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;

3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Облік надходжень і витрат коштів Пенсійного фонду здійснюють виконавчі органи Пенсійного фонду.

Кошти Пенсійного фонду зараховуються на єдиний рахунок Пенсійного фонду і зберігаються на окремих рахунках територіальних органів Пенсійного фонду в уповноваженому банку.


Подобные документы

  • Державні фінанси: значення, призначення та шляхи утворення державних фінансів. Місцеві фінанси. Порядок надбання місцевих фінансів, їх цільове призначення, шляхи розподілу. Взаємозв’язок місцевих і державних фінансів в українській державі.

    творческая работа [53,2 K], добавлен 05.11.2007

  • Сутність фінансів та форми їх виявлення, характеристика складових фінансових відносин. Функції фінансів та їх характеристика. Принципи функціонування, призначення та роль фінансів. Економічна суть, призначення, склад і структура фінансових ресурсів.

    лекция [24,3 K], добавлен 24.01.2009

  • Державні фінанси: сутність, функції та їхня структура. Державний бюджет, як центральна ланка системи фінансів України. Аналіз чинної законодавчої й нормативної бази із питань державних фінансів. Основні функції фінансової системи. Державні цільові фонди.

    реферат [54,8 K], добавлен 13.12.2014

  • Сутність і касифікація форм державного кредиту - специфічного елементу державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів, кредитора або гаранта повернення коштів. Аналіз дефіциту Державного бюджету України та розміру державного боргу.

    курсовая работа [338,2 K], добавлен 17.10.2011

  • Три характерні риси фінансових відносин. Кругопотік матеріальних ресурсів товарів, послуг та шляхи переливу надлишкових коштів у моделі ринкової економіки. Найважливіший інститут економічного суверенітету держави. Реструктуризації державних фінансів.

    реферат [1,3 M], добавлен 30.01.2015

  • Основи формування, організації і функціонування фінансів державних підприємств. Відмінності державних фінансів відповідно до приватних та основні показники соціально-економічного розвитку. Чинники, що сприяють поширенню державного підприємництва.

    курсовая работа [91,6 K], добавлен 01.06.2014

  • Взаємозв’язок державного боргу та державного кредиту. Переваги та недоліки прямих та непрямих податків. Взаємозв’язок державного кредиту та бюджетного дефіциту. Аналіз законодавчої та нормативної бази щодо формування державного боргу України.

    контрольная работа [51,6 K], добавлен 20.03.2012

  • Сутність державного боргу як складової державних фінансів. Виявлення тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні, аналіз механізму управління ним в умовах перехідної економіки. Способи погашення державної заборгованості.

    курсовая работа [1,8 M], добавлен 27.11.2014

  • Теоретичні засади розвитку державних фінансів, характеристика їх складових частин та роль у розвитку економіки. Інституційно-правове забезпечення державних фінансів, стан податкової системи, характеристика розвитку бюджетних та позабюджетних фондів.

    курсовая работа [1,5 M], добавлен 19.09.2011

  • Боргова складова у системі державних фінансів. Поняття державного боргу як розміру накопиченої заборгованості уряду країни власникам державних цінних паперів. Основні причини виникнення та збільшення державного боргу. Граничний обсяг державного боргу.

    презентация [204,4 K], добавлен 06.04.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.