Бюджетна система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВНЗ ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра фінансів

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Бюджетна система»

Завдання 7

ВИКОНАЛА

студентка Деркач Н.В.

курс 4, спеціальність фінанси

група ЗФН-41

форма навчання заочна

КИЇВ - 2011г.



ЗМІСТ

1. Взаємозв'язок державного боргу та державного кредиту

2. Переваги та недоліки прямих та непрямих податків

3. Взаємозв'язок державного кредиту та бюджетного дефіциту

Тести № 1

Список використаної літератури



1. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

Неминучим і закономірним наслідком застосування державного кредиту є державний борг. З'ясування суті та економічної природи державного боргу має важливе теоретичне й практичне значення. Ще донедавна поняття "державний борг" у вітчизняній фінансовій науці трактувалося однозначно як "негативне явище", притаманне лише капіталістичній економіці, з негативними наслідками для країн, що брали у борг. Переконливий досвід багатьох країн світу свідчить про те, що бюджетний дефіцит, державний кредит і державний борг у певних допустимих межах не продукують негативних наслідків для економіки. Разом з тим, надмірний державний борг може призвести до серйозних небажаних наслідків, що супроводжуються виплатою значних сум відсотків, а відповідно, скороченням заощаджень, витісненням приватних інвестицій державними запозиченнями, що уповільнює економічне зростання і призводить до зменшення доходів населення.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього.

Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Відповідно до Закону України "Про Державний внутрішній борг" до складу державного внутрішнього боргу України входять:

- позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм;

- заборгованість минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України [4].

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

1. збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

2. циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

3. скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

4. вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

* відношення боргу до ВВП;

* відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров'я країни.

Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.

Стан державного боргу в нашій країні регулюється наступними законодавчими та нормативними актами: Конституція України, Закон України «Про Державний внутрішній борг», Закон України «Про структуру Державного внутрішнього боргу України», Закон України «Про бюджетну систему України», Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», Закон України «Про Національний банк України», Постанова Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації» та деякі інші.

Аналіз законодавчої та нормативної бази щодо формування державного боргу України дає підставу стверджувати, що правове регулювання цих відносин є недостатнім і торкається винятково проблем внутрішньої заборгованості. Відносини стосовно сфери зовнішнього державного боргу взагалі законодавчо не врегульовані.

Державний кредит - складова фінансової системи держави. Інститут державного кредиту є інститутом особливої частини фінансового права, на який поширюють свою дію норми Загальної частини. Йдеться про методи правового регулювання, характерні також для відносин у сфері державного та муніципального кредиту, особливості фінансово-правових норм, статус суб'єктів фінансових відносин, що виникають у сфері залучення коштів шляхом оформлення зовнішніх або внутрішніх позик та повернення таких коштів. Як і в будь-якій іншій сфері фінансової діяльності, у сфері державного кредиту актуальним є питання організації і проведення фінансового контролю, роль якого є визначальною у цій сфері, оскільки йдеться про необхідність обов'язкового повернення залучених коштів та сплату процентів за придбаним кредитом.

Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів - явище складне й неординарне. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даного виду правовідносин (тобто чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є державний борг.

Економічний зміст і юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися.

Інститут державного кредиту не допускає однобічності вирішення питання і є надзвичайно чутливим до політичних, економічних змін. Обслуговування і погашення державного боргу - одна з найвагоміших витратних статей державного бюджету. Проте, з власного досвіду і досвіду зарубіжних країн відомо, що найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок цих коштів, визначаються терміни, на які можна їх вкладати, з тим щоб сплата процентів здійснювалася за рахунок одержаних доходів від проінвестованих галузей. Принцип цільового використання позичених коштів є виправданим на будь-якому рівні чи за будь-якої форми кредитування: банківський кредит, державне кредитування, кредити, надані міжнародними фінансово-кредитними установами тощо. Водночас використання позик на погашення заборгованості з заробітної плати, погашення раніше випущених позик тощо не вирішує проблему в глобальному розумінні, а лише збільшує незабезпечений борг. Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед зовнішніми та внутрішніми позичальниками. Зрозуміло, що державний борг, як і будь-яка інша категорія фінансового права, є водночас предметом дослідження фінансової науки, економіки тощо, тобто має складну природу.

2. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ НА СЬОГОДНІ ТА ПРОГНОЗИ НА МАЙБУТНЄ

Україна у 2011 р. на обслуговування та погашення державного боргу витратить 53 млрд 486,71 млн. грн. Про це йдеться у прогнозних розрахунках Мінфіну України платежів за діючими державними борговими зобов'язаннями до повного їх погашення станом на 14 жовтня 2010 р.

Так у 2011 р. на обслуговування державного боргу піде 19 млрд 611,56 млн грн (внутрішнього - 13 млрд 256,02 млн грн; зовнішнього - 6 млрд 355,54 млн грн), а на погашення - 33 млрд 875,15 млн грн (внутрішнього - 25 млрд 802,99 млн грн, зовнішнього - 8 млрд 072,16 млн грн).

Україна у 2012 р. на обслуговування та погашення державного боргу витратить 47,399 млрд грн, у 2013 р. - 55 млрд 510 млн грн, у 2014 р. - 39 млрд 301 млн грн.

У 2013 р. Україна спрямує на погашення зовнішнього боргу 31 млрд грн, а на обслуговування - 5 млрд 596 млн грн.

Прогнозні дані Мінфіну розраховані до 2060 р., коли Україна має сплатити 15 млрд 268,5 млн грн на погашення боргу Міжнародному валютному фонду.

Станом на 31 травня 2011 року державний та гарантований державою борг України становив 460.575.646,54 тис.грн. або 57.784.313,20 тис.дол.США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг - 294.092.385,68 тис.грн. (63,85% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 36.897.145,23 тис.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг - 166.483.260,86 тис.грн. (36,15%) або 20.887.167,97 тис.дол.США.

Державний борг України становив 345.099.158,18 тис.грн. (74,93%) або 43.296.509,45 тис.дол.США. Державний зовнішній борг становив 192.278.074,55 тис.грн. (41,75%) або 24.123.412,86 тис.дол.США. Державний внутрішній борг становив 152.821.083,63 тис.грн. (33,18%) або 19.173.096,59 тис.дол.США.

Гарантований державою борг України становив 115.476.488,36 тис.грн. (25,07%) або 14.487.803,75 тис.дол.США, в тому числі: гарантований зовнішній борг - 101.814.311,13 тис.грн. (22,11%) або 12.773.732,37 тис.дол.США; гарантований внутрішній борг - 13.662.177,23 тис.грн. (2,97%) або 1.714.071,38 тис.дол.США.

Протягом січня-травня 2011 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 28.280.895,34 тис.грн. (6,54%). Державний зовнішній борг збільшився на 10.464.757,55 тис.грн. (5,76%), в основному, за рахунок зростання курсів іноземних валют до гривні, довипуску ОЗДП 2010 року в обсязі 100 млн.дол.США, випуску ОЗДП 2011 року в обсязі 1,5 млрд.дол.США. Державний внутрішній борг збільшився на 11.158.985,57 тис.грн. (7,88%), в основному, за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики для фінансування державного бюджету, збільшення статутного фонду НАК «Нафтогаз України» на суму 5 млрд. грн. та капіталізації ПАТ «Родовід Банк» на суму 3,95 млрд.грн.

Гарантований державою борг України збільшився на 6.657.152,22 тис.грн. (6,12%) за рахунок зростання курсів іноземних валют до гривні та залучення під державну гарантію коштів (єврооблігації) в обсязі 690 млн.дол.США для ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 06.02.2011 № 104 та від 06.04.2011 № 387.

При цьому, протягом травня 2011 року сума державного та гарантованого державою боргу України зменшилася у гривневому еквіваленті на 2.747.699,88 тис.грн. в основному, за рахунок погашення внутрішнього та зовнішнього державного боргу та зниження курсу СПЗ до національної валюти. [12]

Таблиця 1.1

Розмір державного боргу [12], тис. од. На 31.05.2011

	Внутрішній	Зовнішній
	дол.США	грн.	дол.США	грн.
2005	3 799 661,57	19 188 290,90	8 704 222,93	43 956 325,90
2006	3 288 655,86	16 607 712,12	9 803 183,83	49 506 078,42
2007	3 526 017,09	17 806 386,34	10 591 661,77	53 487 891,96
2008	5 800 850,34	44 666 547,59	11 171 831,40	86 023 101,79
2009	11 405 144,25	91 070 076,77	17 022 696,28	135 926 229,69
2010	17 792 945,97	141 662 098,06	22 835 965,17	181 813 103,99
2011	19 173 096,59	152 821 083,63	24 123 412,86	192 278 074,55

2. ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ПРЯМИХ ТА НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на реальні й особисті.

Реальні податки включають податки на землю, промисел і т.п.

До особових податків відносяться прибутковий податок, податок на прибуток, податок на доходи від грошового капіталу, ресурсні платежі, податок на майно.

Прибутковий податок -- основний вид прямого податку, що стягується з доходу чи прибутку підприємства, організації, юридичних осіб і надходить у дохідну частину бюджету.

Податок на прибуток -- складова частина податкової системи. Він встановлюється у відсотках (ставка податку), є частиною балансового прибутку і служить джерелом перерозподілу національного доходу.

Податок на майно підприємства, що знаходиться на балансі -- це сукупність основного капіталу, нематеріальних активів, виробничих запасів і витрат. Податок на майно не може перевищувати 20% від вартості оподатковуваного податком майна.

Переваги прямого оподаткування:

- надають можливості безпосередньо впливу на економічні процеси, стимулюючи чи дестимулюючи тенденції розвитку;

- забезпечують можливість більш точного прогнозування податкових надходжень;

- здійснюють розподіл податкового тягаря більш рівномірно порівняно із системою непрямого оподаткування.

Недоліки прямого оподаткування:

- податкові надходження залежать від ринкової кон'юнктури, оскільки в моменти зниження ділової активності чи наявності негативних господарських тенденцій доходи платників істотно знижуються;

- нерегулярність фіскальних надходжень, оскільки вони вносяться платниками нерівномірно, а через певні проміжки часу;

- механізм фіскального адміністрування вимагає ведення досить складної системи обліку й звітності, а також створення системи спеціальних контрольно-аналітичних процедур, що призводить до підвищення затрат на їх справляння;

- платники мають більше можливостей до ухилення від оподаткування, як законними, так і незаконними шляхами, що потребує створення відповідного репресивного апарату.

Прямі податки відіграють важливу роль у формуванні Зведеного бюджету України:

Домінуюча позиція в системі прямого оподаткування належить особистим податкам: податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб; їх фіскальне значення виглядає таким чином: 93,5 % - частка в системі прямого оподаткування; 41,3 % - частка у податкових доходах бюджету; 31,5% - частка в сукупних доходах бюджету.

Непрямі податки -- це податки на товари і послуги, що сплачуються у виді надбавок до ціни і тарифів.

До них відносяться:

акцизи;

податок на додаткову вартість;

мита;

податки на операції з цінними паперами.

Акцизні податки застосовуються в основному для товарів масового споживання і послуг приватних підприємців і організацій. Їх включають у ціну на чи товар тариф. Абсолютна величина акцизного податку встановлюється як надбавка до вільної відпускної ціни товару.

По способу стягування акцизні податки підрозділяються на індивідуальні й універсальні.

Індивідуальний податок стягується з вартості валової продукції підприємства, а універсальний -- з одиниці вартості товару.

За часом оплати вони класифікуються на одноразові і багаторазові.

Одноразові податки виплачуються один раз на якій-небудь стадії виробництва, багаторазові -- на кожній стадії виробничого циклу.

Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюються вищими органами влади, їх стягнення є обов”язковим на всій території країни. Вони можуть розподілятись таким чином між ланками бюджетної системи:

повністю надходити до державного бюджету;

повністю надходити до місцевих бюджетів;

розподілятись у визначених пропорціях між державним і місцевими бюджетами.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади. Існують кілька варіантів повноважень місцевих органів влади щодо їх встановлення :

1) місцеві органи влади мають право встановлювати надбавки до загальнодержавних податків;

2) встановлення місцевими органами місцевих податків в межах переліку, затвередженого вищими органами влади;

3) встановлення місцевими органами влади будь-яких податків без обмежень. Цей варіант суто теоретичний, який на практиці не застосовується.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Тільки прямо, оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Тому непрямі податки вважаються найнесправедлішими, фіскальними. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Серед переваг непрямих податків можна виділити:

- бюджетні: регулярність та великі суми надходжень до бюджету;

- економічні: стимулювання (стримування) деяких виробництв, регулювання процесу споживання;

- фіскально-технічні: для кінцевого споживача непрямі податки зручніші. Вони визначаються розміром споживання, не мають примусового характеру, не потребують накопичення значних сум, їх зручно сплачувати і територіально;

- психологічні: непрямий податок входить до ціни товару (послуги) і якщо платник і усвідомлює, що ціна підвищена через податок, він усе одно отримує натомість необхідний продукт;

- територіальні: споживання більш-менш рівномірне у територіальному розрізі, а тому непрямі податки знімають напруження у міжрегіональному розподілі доходів. Якщо ж доходи бюджету базуються на доходах підприємств, то внаслідок нерівномірності економічного розвитку постає проблема нерівноцінності дохідної бази різних бюджетів.

Таким чином, непрямі податки мають досить багато переваг, а тому використання їх цілком доцільне.

Водночас непряме оподаткування має ряд суттєвих недоліків

Головним із них є те, що їх сплата не залежить від розміру доходів платників. Зважаючи на те, що рівень споживання має певний мінімум, питома вага цих податків у доходах громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів.

Вплив непрямих податків на фінансову-господарську діяльність підприємств - суб'єктів господарювання є досить суттєвим, а водночас складним і недостатньо вивченим.

По-перше, непрямі податки включаються в ціну реалізації споживачам товарів, робіт, послуг. Отже, на суму вказаних податків зростає ціна реалізації. За певних обставин це може негативно впливати на обсяги виробництва і реалізації продукції, призводити до зростання її залишків.

По-друге, сплата непрямих податків підприємствами в процесі здійснення господарської діяльності, а також до бюджету суттєво і негативно впливає на фінансовий стан суб'єктів господарювання.

У процесі господарської діяльності підприємства виробничої сфери закуповують для своїх потреб сировину, матеріали, обладнання, в ціну яких входять непрямі податки (в основному ПДВ). Отже, на суму непрямих податків зростають витрати підприємств, а значить і їх потреба у фінансових ресурсах (оборотних коштах, на фінансування капітальних вкладень).

Якщо сплачений у ціні придбаних матеріальних цінностей ПДВ підлягає відшкодуванню, то негативний вплив на діяльність підприємств проявлятиметься в іммобілізації коштів до їх відшкодування і залежатиме від суми іммобілізації коштів та тривалості періоду іммобілізації.

Якщо сплачений у ціні придбаних матеріальних цінностей ПДВ не відшкодовується, то на його суму зростають витрати на виробництво (собівартість продукції), а також витрати на фінансування капітальних вкладень.

Негативний вплив на діяльність підприємств, їх фінансовий стан проявляється при сплаті непрямих податків до бюджету, оскільки можлива іммобілізація оборотних коштів підприємств для сплати податків. Це обумовлено тим, що терміни сплати непрямих податків до бюджету встановлені за подією, яка відбулася першою: відвантаження товарів або надходження коштів за відвантажені (передані) товари на банківський рахунок платника податків. Якщо має місце затримка надходження коштів від покупців за відвантажену продукцію, платники непрямих податків сплачують їх зі своїх оборотних коштів.

У разі закупівлі товарів за імпортом сплата непрямих податків до бюджету здійснюється при їх розмитненні. Відшкодування (повернення) суб'єкту господарювання сплачених при розмитненні товару непрямих податків відбудеться після реалізації імпортованих товарів споживачами. Отже, іммобілізація оборотних коштів підприємства матиме місце протягом указаного періоду.

Вплив непрямих податків на фінансово-господарську діяльність суб'єктів підприємництва залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому є певні особливості впливу непрямих податків на діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які ведуть торгово-посередницьку діяльність, і тих, що надають послуги (у тім числі фінансові).

Доходи зведеного бюджету в першому півріччі 2011 року зросли на 22.4% (10.8 % - у 2010 році).

Зростання доходів, як і в попередньому кварталі, відбулося виключно за рахунок податкових надходжень, що пов'язано як з поліпшенням економічної ситуації, так і з методологічними змінами - певні надходження, що обліковувалися в неподаткових надходженнях, були перенесені в податкові (рентна плата, збори на паливно-енергетичні ресурси тощо).

Податкові надходження збільшилися:

у ІI кварталі - на 34.7% порівняно з 27.4% у 2010 році. Внесок у зростання становив 26.6 в. п.; з початку року - на 36.8% порівняно з 17.4% у 2010 році.

Податкові надходження збільшилися в основному за рахунок ПДВ та податку на прибуток підприємств. На фоні пожвавлення діяльності економічної активності, а також посилення адміністрування надходження від ПДВ зросли:

у ІІ кварталі на 4.9 млрд. грн., або 19.4% (у 2010 році - на 41.6%). Внесок у зростання доходів зведеного бюджету 6.3 в. п.; з початку року на 12.9 млрд. грн., або 27.9% (у 2010 році - на 33.5%).

Одночасно в IІ кварталі було збільшено обсяги відшкодування ПДВ до 12.0 млрд. грн. та з початку року до 21 млрд. грн. (у січні - червні 2010 року 7.8 млрд. грн.). Така ситуація спостерігалася на фоні зростання експорту в ІІ кварталі на 31% та в першому півріччі на 35.3% порівняно з 2010 роком.

Покращання фінансового стану підприємств сприяло збільшенню обсягів податку на прибуток підприємств:

у ІІ кварталі на 6.4 млрд. грн., або 82.1% (у 2010 році - на 9.9%). Внесок у зростання доходів зведеного бюджету становив 8.1 в. п.; з початку року на 8.5 млрд. грн., або 50.0% (у 2010 році - 18.5%).

Унаслідок зростання номінальної заробітної плати надходження від податку з доходів фізичних осіб збільшилися:

у ІІ кварталі на 2.6 млрд. грн., або 21.1% (у 2010 році - на 8.9%); з початку року на 4.7 млрд. грн., або 20.5% (у 2010 році - 9.1%).

Надходження від акцизного збору в ІІ кварталі зросли лише на 329.4 млн. грн., або 4.3% (у 2010 році - на 52.2%), з початку року - на 2 млрд. грн., або 15.1% унаслідок тимчасового зменшення ставок акцизного збору на бензин.

1. Одночасно неподаткові надходження зменшилися на 28.3%, або на 4.7 млрд. грн. відносно ІІ кварталу 2010 року (з початку року - на 24.1%), що пояснюється зміною бюджетної класифікації в 2011 році. [11 c. 21-22]

3. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ ТА БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ

Головною причиною наявності державного кредиту в сучасних умовах є дефіцит бюджетних коштів. І тому, перш за все, кошти що залучаються за допомогою державного кредиту передаються органам державного управління для покриття бюджетного дефіциту. Така практика є більш доцільною у порівнянні з емісією грошей, наслідком якої є посилення інфляції.

В Україні вперше в 1995 році було здійснено фінансування дефіциту Державного бюджету шляхом проведення державної позики. І починаючи з цього часу уряд не вдавався до емісії грошових знаків для покриття дефіциту Державного бюджету України. Згідно із Законом України “Про бюджетну систему України” для фінансування бюджетного дефіциту можуть використовуватися: внутрішні державні позики, позики іноземних держав та інші фінансові інститути.

Основними ознаками та відмінними рисами державного кредиту є:

1) неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів у кредитних відносинах;

2) державний кредит призначений для задоволення загальнодержавних або пріоритетних для суспільства потреб. У випадку, коли держава виступає позичальником, кредитні ресурси спрямовуються до бюджету, що забезпечує виконання державою її функцій. У випадку, коли вона виступає кредитором, позики зазвичай спрямовуються у пріоритетні галузі господарства, або на вирішення нагальних соціальних потреб;

3) джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них, а також надання позик є в основному ресурси бюджету;

4) держава і як позичальник, і як кредитор іманентно (відповідно до її функціонального призначення) в основному не ставить на перше місце економічну вигоду, беручи участь у кредитних відносинах. Так, зазвичай, кредити, які надає держава, спрямовуються на вирішення важливих соціально-економічних програм і є пільговими. А взяті державою у борг кошти можуть спрямовуватися на покриття нагальних поточних потреб. Тут варто зазначити, що ефективність державного кредиту не зводиться лише до економічної ефективності, а зачіпає соціальні ефекти;

5) наявність підвищеної небезпеки зловживань з боку державної влади у сфері кредитних відносин. Так, можливість залучення кредитних ресурсів для покриття державних видатків часто є “спокусою” для уряду у вигляді легкого вирішення проблеми бюджетного дефіциту та спонукою до перевитрачання бюджетних коштів за рахунок майбутніх урядів, адже саме наступникам доведеться погашати борги.

У державного і банківського кредиту є спільні засади функціонування, справа в тому, що вони надаються на принципах поверненості, строковості і платності. Відмінність банківського кредиту полягає у тому, що він призначений у більшості випадків для задоволення виробничих потреб суб'єктів господарювання. Державний кредит призначений для задоволення потреб державних органів влади і управління.

Банківське кредитування. Обсяг наданих українськими банками кредитів за 2 роки зріс майже в 3 рази. Більше половини загального їх обсягу припадає на кредити, надані в іноземній валюті (на 01.01.2008 - 52%). Це було передусім пов'язано з більш низькими процентними ставками за кредитами в іноземній валюті порівняно з національною, нерозвиненістю вітчизняної фінансової системи, яка все ще не може гідно конкурувати із зовнішніми ринками як в частині обсягів наявних кредитних ресурсів, так і строків, на які вони можуть бути надані позичальникові. Кредити, надані фізичним особам, протягом останніх двох років зростали вищими темпами, ніж кредити, надані суб'єктам господарювання (3,5 рази порівняно з 2.8). Такий великий попит на кредити не завжди відповідав реальним можливостям позичальників щодо обслуговування та погашення отриманих кредитів, оскільки позичальники не завжди можуть об'єктивно оцінити наслідки інфляції, ризик безробіття, зростання цін, зменшення доходів.

Середньозважена вартість кредитів у національній валюті зменшилася з 19,6% у грудні 2009 року до 16,8% у березні 2010 року. Ураховуючи, що середньозважена вартість депозитів у гривні в цей період зменшувалася значно меншими темпами - з 14,0% до 13,2%. Відрізнялася динаміка вартості коштів в іноземній валюті - середньозважена вартість кредитів в іноземній валюті за цей період збільшилася з 10,2% до 11,3%, тоді, як середньозважена вартість депозитів в іноземній валюті знизилася з 9,5% до 8,9%, відображаючи зменшення зацікавленості банків у залученні валютних пасивів. На міжбанківському кредитному ринку середньозважена ставка за угодами зменшилася з 7% річних у грудні 2009 року (у тому числі за кредитами овернайт з 3,3%) до 3,2% (у тому числі за кредитами овернайт 1,6%) у березні 2010 року.

Найбільш поширена форма державного кредиту -- це державні позики. Вони можуть випускатися центральними і місцевими органами державної влади. В залежності від строку, на який здійснено випуск, розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) позики. Під час економічних криз та інфляції переважають короткострокові ісередньострокові державні позики.

Державні кредити. Розміщення державних позик може проходити на добровільних засадах (виключно так відбувається в умовах ринку) і примусовим шляхом. Примусові облігації і формально добровільні (по підписці) використовувалися в нашій країні в складні періоди війни і післявоєнного відновлення народного господарства. В цілому такі методи розміщення державних позик притаманні лише тоталітарним системам.

Формами випуску державних позик можуть бути готівка (емісія державних цінних паперів) і безготівка (шляхом записів на відповідних рахунках). Державні цінні папери бувають іменними і на пред'явника. Перші випуски облігацій внутрішньої державної позики 1995 року в Україні були проведені безготівковим шляхом. Коло власників, серед яких розміщуються державні цінні папери, визначається умовами випуску і ними можуть бути: лише юридичні або фізичні особи, чи юридичні і фізичні особи.

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту. Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів. Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції:

1. фіскальна -- залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

2. регулятивна -- коригування обсягу грошової маси через купівлю продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

- збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

- циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

- скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

- вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

- відношення боргу до ВВП;

- відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Починаючи з 1999 року рівень державний боргу України у співвідношенні до ВВП почав скорочуватися, але з 2007 р. знову почав у подвійній пастці власної та світової фінансових криз.

Світова фінансова система поширила свій вплив на Україну шляхом як включення до неї через кредитування національних банківських установ, так і придбання українських приватних банків іноземними банками. В результаті різко зріс корпоративний борг. Станом на 31.10.2009 р. державний борг України становив 72,90% від ВВП.

Обсяг валового зовнішнього боргу України на 1 січня 2010 року становив 104 млрд. дол. США (88,7% від ВВП). Суттєво змінилися акценти у структурі заборгованості за секторами економіки країни: 2009 рік був позначений заміщенням боргу банківського сектору боргом секторів державного управління та ОГКР, частка яких у валовому зовнішньому боргу зросла за звітний рік з 16,4 до 23,1%, а банківського - зменшилася з 38,8 до 29,6%. Частка інших секторів економіки становила 47,3 проти 44,8% на кінець 2008 року.

Валовий приріст зовнішнього боргу за 2009 рік на рівні 2,3 млрд. дол. США (2,3%) сформувався як наслідок: суттєвого зростання боргу секторів державного управління та органів грошово-кредитного регулювання (на 7,3 млрд. дол. США, або - на 43,9%); скорочення боргу банківського сектору (на 8,7 млрд. дол. США, або - на 22,0%); нарощування боргу інших секторів (на 3,7 млрд. дол. США, або - на 8,1%).

Борг сектору державного управління за станом на 1 січня 2010 року досяг 17.8 млрд. дол. США (17.1% від обсягу валового зовнішнього боргу та 15.2% від ВВП), що на 5.8 млрд. дол. США (48.9%) більше, ніж на початок року.

Приріст боргу відбувся за рахунок:

- надходження на рахунки уряду траншів стабілізаційного кредиту за програмою standby Міжнародного валютного фонду у розмірі 3.1 млрд. СПЗ у ІІ та ІІІ кварталах звітного року;

- використання у IV кварталі 2009 року урядом частини від додаткового розподілу Спеціальних прав запозичень (1.2 млрд. СПЗ), здійсненого Міжнародним валютним фондом на користь України в межах її квоти;

- кредитних ресурсів, які надані міжнародними організаціями економічного розвитку (Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку і Європейським інвестиційним банком) - на 0.2 млрд. дол. США.

У 2009 році державою погашено 1.2 млрд. дол. США зобов'язань за облігаціями зовнішньої державної позики 2004 року та номінованими у швейцарських франках ОЗДП 2006 року. Борг сектору органів грошово-кредитного регулювання за 2009 рік збільшився на 1.5 млрд. дол. США (на 31.4%) до 6.2 млрд. дол. США (5.3% від ВВП; 6% від валового обсягу зовнішнього боргу проти 4.6% за станом на 01.01.2009 р.). Зростання відбулося внаслідок надходження у звітному році частин другого траншу стабілізаційного кредиту Міжнародного валютного фонду (875 млн. СПЗ) та додаткового розподілу Спеціальних прав запозичень, здійсненого Міжнародним валютним фондом (81 млн. СПЗ). Водночас зміна курсу СПЗ у IV кварталі зменшила обсяги зобов'язань на кінець 2009 року на 65 млн. дол. США.

На кінець 2009 року зовнішній борг банківського сектору України повернувся до рівня 2007 року та становив 30.8 млрд. дол. США (26.3% від ВВП), що на 8.7 млрд. дол. США менше, ніж на початок року.

Зовнішній борг інших секторів економіки у 2009 році зріс на 3.7 млрд. дол. США (8.1%) - до 49.2 млрд. дол. США (41.9% від ВВП).

Найвагомішою у структурі валового зовнішнього боргу залишається частка кредитів (включно з міжфірмовим боргом), що на кінець 2009 року становила 65.7 проти 68.6% на 01.01.2009 р. Наступними за вагомістю були частки боргових цінних паперів та торгових кредитів: 12.6 та 11.3% (відповідно 14.5 та 9.6% на початок року). Частка валюти та депозитів протягом року коливалася від 6.2% на початок року до 5.1% на кінець року. Зобов'язання, що виникли у звітному році за Спеціальними правами запозичення, збільшили частку інших боргових зобов'язань з 1.1 до 5.3%.

Основною валютою зовнішніх запозичень України на 1 січня 2010 року залишається долар США, хоча його частка скоротилася до 70.5 проти 80% на початок року. У 2009 році, після надходження стабілізаційного кредиту за програмою stand-by та додаткового розподілу Міжнародним валютним фондом Спеціальних прав запозичень, помітно зросли зобов'язання у СПЗ (12.5 проти 4.6% на початок року). Частка зобов'язань у євро змінилася несуттєво (12.8% на 01.01.2010 р. проти 10.3% на 01.01.2009 р.). [6]

Бюджетний дефіцит має різні вияви, характеризується розмаїттям причин, чинників і наслідків.

За строком виникнення розрізняють плановий і звітний бюджетний дефіцит. Плановий дефіцит -- затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами. Звітний бюджетний дефіцит -- фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України.

За місцем виникнення бюджетний дефіцит поділяється на зовнішній і внутрішній. Зовнішній дефіцит -- різниця між зовнішніми видатками та надходженнями від зовнішніх джерел. Внутрішній дефіцит характеризує перевищення обсягів загального дефіциту над зовнішнім.

За формою вияву розрізняють відкритий, прихований і квазіфіскальний бюджетний дефіцит. Відкритий дефіцит -- офіційно затверджений стан бюджету у законі про Державний бюджет України на плановий рік чи у рішеннях сесій місцевих рад про відповідний місцевий бюджет. У цих документах не тільки фіксуються загальні обсяги дефіциту, а й конкретизуються джерела його фінансування. Прихований бюджетний дефіцит, на відміну від відкритого, офіційними документами не визнається. На практиці є кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту, пов'язаних зі свідомим завищенням планових обсягів доходів, включенням до складу доходів таких джерел, які використовують не для фінансування планових видатків, а для покриття бюджетного дефіциту.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і невимушеним. Вимушений дефіцит пов'язаний із необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх можна мобілізувати. Він є наслідком стихійних лих, епідемій, воєн, розрухи, економічної кризи, супроводжується дефіцитом фінансових ресурсів, якого уникнути неможливо. Невимушений бюджетний дефіцит (іноді його називають свідомим) виникає внаслідок проведення неефективної фінансової політики та некваліфікованого керівництва фінансовою системою.

За напрямами дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетний дефіцит. У цілому різниця між цими видами дефіциту полягає у тому, що активний дефіцит дає змогу підштовхнути, активізувати подальший розвиток економіки і зростання капіталу, а пасивний -- підкоряється законам інфляції.

Виділяють три складові частини бюджетного дефіциту:

– фактичний бюджетний дефіцит

– структурний бюджетний дефіцит

– циклічний бюджетний дефіцит.

Якщо фактичний дефіцит є зовнішнім проявом розбалансування дохідної і видаткової частин бюджету, то структурний і циклічний дефіцити є його внутрішніми складовими.

Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, витрати бюджету і дефіцит за визначений період.

1. Структурний дефіцит - це дефіцит при умовах повного використання потенційних виробничих ресурсів.

2. Циклічний дефіцит - це результат недонадходження бюджетних доходів в наслідок циклічних перепадів в економіці. У загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

За строками дії бюджетний дефіцит поділяється на стійкий і тимчасовий. Стійкий дефіцит спостерігається у довгостроковому періоді, а тимчасовий -- у короткостроковому. Тимчасовий дефіцит, як правило, пов'язаний з касовими розривами у бюджеті, зокрема з незбіганням строків здійснення видатків зі строками надходження доходів. Тимчасовий дефіцит ще називають касовим.

За зв'язком із державним боргом розрізняють первинний та операційний бюджетний дефіцит. Первинний дефіцит -- різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою відсотків за борг. Цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів та державних закупівель товарів і послуг та податковими надходженнями до бюджету за формулою:

У випадку випуску урядом державних цінних паперів для фінансування первинного бюджетного дефіциту зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування.

Операційний дефіцит -- дефіцит державного бюджету із вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу.

У цілому основною причиною виникнення бюджетного дефіциту є випередження темпів зростання бюджетних видатків порівняно зі зростанням доходів бюджету. Конкретні причини можна об'єднати у такі групи: об'єктивні (або вимушені), суб'єктивні (невимушені або свідомі).

У результаті об'єктивних причин, пов'язаних з вимушеними діями держави виникає необхідність збільшувати видатки бюджету за відсутності необхідного обсягу доходів. До суб'єктивних причин, пов'язаних з невимушеними, свідомими діями держави, у результаті яких виникає бюджетний дефіцит.

Якщо об'єктивні причини є вимушеними, не залежать від бажання чи небажання держави і не свідчать про низький рівень державного фінансового менеджменту, то суб'єктивні причини безпосередньо пов'язані з неефективним державним фінансовим менеджментом і за бажанням державної влади можуть бути усунені повністю. [15, c. 475-478]

Очевидно, що зменшення і повна ліквідація бюджетного дефіциту можуть бути забезпечені лише шляхом подолання причин, які його зумовлюють. Зрозуміло і те, що це справа багатьох років, протягом яких економіка буде функціонувати в умовах бюджетного дефіциту. Тому вплив його на державне господарство вимагає теоретичних досліджень. Незважаючи на очевидність того, що бюджетний дефіцит негативно впливає на економіку, зокрема, стимулює в ній інфляцію, є й протилежні позиції. Само по собі існування бюджетного дефіциту не справляє вирішального впливу на економіку, не відображається на доходах населення, якщо сильно розвинутий приватний сектор. Однак навіть у країнах із розвинутою економікою, основою економічної системи яких саме і є високорозвинений недержавний сектор, існування державного дефіциту визнається гальмом економічного прогресу, не кажучи вже про його негативні соціальні наслідки.

Розглянемо причини виникнення державного бюджетного дефіциту ( Таблиця 3.1)



Таблиця 3.1- Причини виникнення дефіциту бюджету

Загальні причини бюджетного дефіциту	Причини бюджетного дефіциту в Україні (кінець XX - початок XXI ст.)
1) Виникнення надзвичайних обставин (війни, стихійні лиха, техногенні аварії). 2) Зміна економічного устрою. 3) Криза політичної системи. 4) Некомпетентність керівництва держави. 5) Незадовільна робота державних служб. 6) Необхідність здійснення крупних державних вкладень. 7) Надання безкоштовної допомоги іншим державам. 8) Структурна незбалансованість народного господарства. 9) Крупномасштабний оборот "тіньового" капіталу. 10) Недосконалість податкової системи. 11) Низька ефективність суспільного виробництва. 12) Нераціональна структура бюджетних витрат. 13) Великі витрати на отримання силових структур. 14) Неможливість одержання міжнародних кредитів. 15) Низький рівень життя населення. Низький рівень соціального забезпечення.	1) Перехід від адміністративної економіки до ринкової. 2) Ліквідація наслідків авари на Чорнобильській атомній станції. 3) Неефективність податкової системи. 4) Висока питома вага збиткових підприємств. 5) Велика частка "тіньової" економіки. 6) Низький рівень життя більшої частини населення України. 7) Необгрунтовано великі витрати бюджетних коштів на фінансування деяких сфер (державного управління, законодавчої та виконавчої влади тощо)

Бюджетний дефіцит негативно впливає на розвиток економіки, стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного росту держави, не говорячи вже про його негативний вплив на соціальний розвиток держави. Однак у науковій літературі зустрічаються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. У країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково буде впливати на господарське життя в майбутньому. Тому бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

В Україні, беручи до уваги, що економічний спад і інфляція є прямим наслідком кризового стану всього господарства, весь бюджетний дефіцит можна характеризувати як структурний. Тому навіть за наявності на сучасному стані формування ринкових умов господарювання не слід було б покладатись на сили ринкового саморегулювання в подоланні бюджетного дефіциту та інфляції. В цих обставинах вкрай необхідна політика уряду, спрямована на подолання вищенаведених негативних явищ. Це передбачає наявність чіткої і обгрунтованої концепції виходу з кризового стану і розроблену у відповідності з нею бюджетну стратегію. [8, с. 361]

Головними причинами бюджетного дефіциту в Україні є: спад виробництва, зниження ефективності функціонування промисловості і сільського господарства, не продумана соціально-економічна політика держави.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх запозичень означає виникнення можливості здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання та реальної інвестиційної діяльності приватного сектору. Разом з тим, повернення боргу і його обслуговування будуть відбуватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує в майбутньому відповідного збільшення імпортованих товарів та послуг. Важливо при цьому мати на увазі, що при кредитному фінансуванні державних видатків відбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частина з яких прийдеться відшкодовувати майбутнім поколінням. Це навантаження можливо перекладати дише в тому випадку, коли мова йде про видатки, ефект ви яких з'явиться через певний інтервал часу.

бюджетний дефіцит борг податок кредит



Тести № 1

1. Бюджет за економічним змістом -- це:

3. відносини щодо формування на загальнодержавному і регіональному рівнях централізованих фондів, призначених для реалізації функцій держави

2. Скандинавська модель бюджетних відносин характеризується:

2. розгалуженою державною соціальною сферою

3. Період дії бюджету (бюджетний період) в Україні встановлено на строк:

3. з 1 січня по 31 грудня

4. Бюджет як фінансовий план -- це:

1. розпис доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої і представницької влади у вигляді закону

5. Основними способами реалізації державної політики є:

3. бюджетний моніторинг і бюджетна статистика;

6. Найпоширенішими методами бюджетного регулювання в Україні є:

1. бюджетних запитів, бюджетного планування та бюджетного регулювання

7. Структурний дефіцит:

3. дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів

8. Бюджетна система України включає рівні, що відповідають адміністративно-територіальному поділу держави:

4. загальнодержавний, обласний, районний, низовий

9. В яких розрізах розглядається структура бюджету держави?

4. горизонтальний та вертикальний

10. Субвенція - це:

1. державна допомога для розвитку державної установи, що має безповоротний та безоплатний характер

11. Згідно положень Бюджетного кодексу за рахунок міжбюджетних трансфертів передбачено фінансування наступних видатків:

2. відшкодування витрат на надання населенню житлових субсидій, державна допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

12. Встановлення прямої залежності між доходами платника і його відрахуваннями в бюджет, розподіл податкового тягара - це:

3. переваги прямих податків

13. Узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня на принципах обов'язковості та безповоротності - це:

1. визначення податку

14. Видатки, що забезпечують інноваційну й інвестиційну діяльність, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, належать до:

2. поточних видатків

15. Статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень - це:

2. захищені видатки

16. Внески до Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності з боку роботодавців та працівників з 13.01.09 складають відповідно:

4. 1, 4% та 0,5 % - 1,0% відповідно;

17. Фізіологічний мінімум - це:

2. вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

18. Обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть - це:

2. нещасний випадок;

19. Залежно від територіального розміщення державні позики поділяються на:

2.зовнішні і внутрішні

20. Гарантовані позики:

1. форма державного кредиту, коли уряд гарантує повернення позик, які отримують юридичні особи (підприємства, організації)



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про бюджетну систему України” № 253/95-ВР від 29.06.1995. змінами і доповненнями від 09.07.10 N 2478-VI/// Верховна Рада України [електронний ресурс] / / Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2542-14

2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 зі змінами і доповненнями від 27.04.10 № 2156-VI /// Верховна Рада України [електронний ресурс] / / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=283%2f97-%d0%b2%d1%80

3. Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р, № 1251-12 зі змінами і доповненнями від 20.05.2010 /// Верховна Рада України [електронний ресурс] / / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1251-12

4. Закон України "Про Державний внутрішній борг" [електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2604-12

5. Базилевич В.Д. Макроекономіка: підручник Текст В.Д Базилевич., К.С Базилевич. За ред. В.Д. Базилевича. - 2-ге вид., випр. - К.: Знання, 2005. - 851

6. Боргові зобов'язання України на світовому валютному ринку Рибаченко К.В. 2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: < http://www.info-library.com.ua/books-text-5227.html >

7. Горобець О. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 3. - С. 17-23.

8. Василик О.Д. Державні фінанси України [Текст]: Підручник.// О.Д. Василик, К.В. Павлюк-- К.: НІОС, 2002. -- 608 с.

9. Вісник Хмельницького національного університету 2011, № 2, T. 3 Особливості управління та обслуговування державного боргу України О. О. Присяжнюк с. 209-211

10. Карлін М.І. Фінансова система України: навч. посіб. [Текст]- К.: Знання, 2007.- 324 с.

11. Національний банк України Макроекономічний огляд II -2011 с.44

12. сайт Міністерства фінансів України [електронний ресурс] Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/

13. сайт Національний банк України [електронний ресурс] Режим доступу:b

14. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. - К.: НІОС, 2008. - 435 с.