Взаємозвязок державного дефіциту і державного боргу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття, причини і види дефіциту державного бюджету та державного боргу

2. Оцінка та аналіз динаміки та причин дефіциту державного бюджету та державного боргу в Україні та їх взаємозв'язок

3. Шляхи розв'язання проблеми дефіциту державного бюджету та державного боргу

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Проблема державного боргу та бюджетного дефіциту існувала з появою такої організації, як держава та початком виникнення грошових відносин у суспільстві. Ця проблема є актуальною не тільки для України, так як у всьому світі налічується близько 240 держав і лише 8-10 країн, які мають бездефіцитний бюджет.

Актуальність теми на сьогодні полягає в тому, що останніми роками у фінансовій системі України суттєву роль почали відігравати державні позики, що застосовувалися як метод мобілізації грошових ресурсів до державного бюджету, інструмент регулювання грошово-кредитної сфери й платіжного балансу країни.

Державний борг є невід'ємною і важливою складовою державних фінансів. Під державним боргом розуміють непогашену основну суму безумовних фінансових зобов'язань держави, що виникають унаслідок державного запозичення і державних гарантій, які набирають чинності, перед суб'єктами права у грошовій формі. Теоретично наявність державного боргу передбачає його наступне погашення за рахунок майбутніх надходжень насамперед від податків. Тобто це фактично податки, узяті наперед. Насправді ж погашення державного боргу формально переноситься на більш пізній термін, а реально ніколи не відбувається. Оскільки матеріальні інтереси позикодавців у цілому в розвинених країнах зосереджуються, насамперед, не на очікуванні повернення позики, а на отриманні постійних процентів за її використання державою, то основним способом погашення позик виступає їх рефондування (рефінансування заборгованості). То ж для сплати процентів і погашення попередніх позик доводиться звертатися до все більш масштабних нових. Фахівці відзначають, що в світі витрати на управління державним боргом в зв'язку з розширенням позикових операцій зростають і абсолютно і відносно.

Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спаду обсягів національного виробництва, коли податкові надходження зменшуються, а потреба у видатках зростає. Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності. Проблема дефіциту державного бюджету в економіці - це не стільки проблема безпосереднього його впливу, скільки проблема негативного впливу державного боргу і витрат по його обслуговуванню. Бюджетний дефіцит проявляється у невчасному та (або) неповному фінансуванні бюджетної сфери економіки. Таким чином, уряд скорочує видатки, зменшуючи відкритий дефіцит бюджету.

Об'єктом роботи є дослідження боргових зобов'язань та дефіциту бюджету України.

Предметом роботи є комплексне дослідження відносин, що виникають при утворенні державного боргу та забезпеченні зменшення бюджетного дефіциту.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є комплексне теоретичне і практичне вивчення економічної природи і суті дефіциту бюджету та державного боргу та їх впливу на стабілізацію і розвиток економіки.

Відповідно до поставленої мети у роботі були поставлені і вирішувались такі завдання дослідження:

– визначення сутності, причин виникнення та меж бюджетного дефіциту;

– дослідження дефіциту бюджету та державного боргу, їх впливу на національну економіку;

– вивчення проблем бюджетного дефіциту та державного боргу в Україні та способи їх усунення.

Методи дослідження. Під час вирішення поставлених завдань використовувалися загальнотеоретичні та економіко-статистичні методи. Крім того, застосовувалися прийоми спостереження, групування, класифікації та графічне зображення результатів.

1. ПОНЯТТЯ, ПРИЧИНИ І ВИДИ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ТА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

У науковій літературі під дефіцитом бюджету розуміють такі об'єктивні економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного виробництва щодо використання коштів понад наявні закріплені джерела доходів бюджету в силу зростання граничних витрат виробництва[5, с. 45].

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування необхідного обсягу державних витрат.

Як стверджує економічна наука, державний бюджет, необов'язково має бути збалансований щороку за доходами і видатками. В окремі роки з метою регулювання економічної активності держава може допускати дефіцит бюджету. Якщо йдеться про ринкову економіку, то дефіцит бюджету може бути корисним, коли при спаді виробництва держава втрачає більше, ніж одержує; він забезпечує збільшення попиту, в тому числі й купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємства - більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття. Проте, в період піднесення економіки, держава не може дозволити собі дефіциту бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію.

За своєю природою державний дефіцит має конкретний інтервал дії, що визначається з одного боку законами зростання вартості, з іншого - законами інфляції, якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції - то пасивної.

Регулювання бюджету в тому й полягає, щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва.

Бюджетний дефіцит виникає як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві.

Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів)[14, с. 17].

Саме на цій основі можна і виділити активні і пасивні форми дефіциту державного бюджету. Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Активний дефіцит характеризує комплекс заходів, спрямований на розвиток відтворювальних процесів у виробництві і розвиток економіки в цілому. Пасивний дефіцит бюджету виникає в умовах економічної кризи, розвитку інфляційних процесів, згортання виробництва, зменшення доходів бюджету, і, як результат, зростання його дефіциту.

Важливо зазначити, що в зарубіжній літературі розрізняють реально спостережуваний, структурний і циклічний дефіцити бюджету.

Під реально спостережуваним розуміють дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним доходам від податків за мінусом витрат на державні закупівлі і платежі.

Структурний дефіцит - це обчислення різниці між доходами і витратами за певної фіскальної політики і базового рівня безробіття. Під фіскальною політикою розуміють сукупність фінансових заходів країни щодо регулювання бюджетних доходів і витрат з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни. Базовий рівень безробіття дорівнює 6%.

Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально спостережуваний дефіцит перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю й інші соціальні програми, а також частково через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуваним дефіцитом і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

Дефіцит бюджету виникає на основі дії різних чинників. Загальновідомим чинником дефіциту бюджету є неможливість держави забезпечити наповнення бюджету необхідними доходами. Причиною цього можуть бути спад виробництва, високий рівень собівартості виробництва товарів, потреби у новітньому обладнанні та реконструкції виробництва за рахунок впровадження нових технологій, не збалансування економіки, а в цілому - зниження ефективності господарювання.

Другим чинником бюджетного дефіциту є непомірне зростання видатків без урахувань фінансових можливостей. Причому витрати проводять не зважаючи на їх доцільність та ефективність.

Третім чинником дефіциту бюджету і найголовнішим є інфляційні процеси, розбалансування грошового обігу та системи розрахунків, не виважена податкова, інвестиційна та кредитна політика[12, с. 99].

Інфляцію спричиняє нераціональне використання грошей при зниженні рівня виробництва. Головними негативними наслідками інфляції є те, що вона зупиняє процес відтворення як у сфері виробництва, так і в грошовому обігу, призводить до повного розвалу фінансів держави, спричиняє тяжкі економічні і соціальні потрясіння. Характерною ознакою інфляції є різке зростання грошової маси, що потребує все більшої емісії грошової маси. Інфляційні процеси спричиняють різке підвищення бюджетного дефіциту.

Варто зазначити, що одним із головних недоліків процесу формування бюджету є те, що економічні прогнози та проекти витрат складаються практично незалежно один від одного.

Часто процес бюджетного планування розробляється на нереальних прогнозах економічного розвитку при одночасному складанні планів видатків, на підставі яких вишукуються доходи на покриття запропонованих витрат. Якщо доходів не вистачає, то в межах встановленого рівня планується дефіцит, коригуються в бік зменшення витрат, вишукуються нові джерела частіше податкових надходжень. Тому, потрібно порівнювати підготовлені незалежно один від одного дві частини бюджету, скоригувавши суми запланованих видатків у відповідності до доходів.

Дефіцит державного бюджету виникає, тому що головні фактори, які визначають якість бюджету, мають негативний прояв: економіка нестабільна, економічна політика невизначена, розрахунки проекту бюджету недосконалі, суб'єктивний вплив визначається відповідальністю.

Визначальними чинниками, які впливають на дефіцит державного бюджету в країнах з перехідною економікою є:

1) характер політики;

2) рівень інфляції;

3) рівень безробіття;

4) курс національної валюти.

Ці чинники відображають особливості і причини можливого зростання державних витрат.

Прорахунки як в економічній так і фінансовій політиці призводить до розвитку позаекономічних методів перерозподілу фінансів - розкрадання державного майна, розвитку тіньової економіки, що не можна назвати позитивним; це негативно впливає на бюджет. Неефективне використання державних фінансів порушує фінансові відносини, за якими завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес утворення, розподілу і використання доходів та їх вагомої частки - державного бюджету. Це й спричиняє постійний дефіцит бюджету.

Отже, досліджуючи характеристики бюджетного дефіциту, можна констатувати, що його причинами є:

- загальний спад виробництва, зниження ефективності роботи окремих галузей виробництва;

- невчасне проведення структурних змін в економіці;

- жорстка податкова політика, яка не стимулює виробництво;

- розвиток інфляційних процесів (інфляційні процеси закономірно призводять до економічної кризи, різкого зниження доходів бюджету та різкого зростання дефіциту бюджету), кредитна та цінова політика;

- незбалансованість доходів і видатків бюджету, зростання видатків при зменшенні доходів[18, с. 10].

Державний борг -- об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і завдань, покладених на неї. Звичайно, щоб Україна відчула практичний вплив стимулюючого ефекту зовнішніх і внутрішніх запозичень, уряду необхідно проводити обґрунтовану й зважену боргову політику, яка має враховувати ймовірні макроекономічні наслідки, пов'язані з процесом управління державним боргом.

Погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу державного боргу на економіку держави й добробут населення мають плюралістичний характер. Так, А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" наголошував, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Д. Рікардо вважав, що державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запозичення висловлювалися такі відомі вчені, як Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Е. Мід, Ф. Модільяні та інші.

Посідаючи односторонню позицію щодо державного кредиту, яка проявляється у повному його несприйнятті або необґрунтованому схваленні, не варто абсолютизувати ту чи іншу точку зору. На цьому етапі серед українських економістів і науковців переважають негативні погляди на залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів. На нашу думку, слід детальніше зупинитися актуалізувати питання впливу державного боргу на економічне зростання держави[7, с. 5].

В економічній теорії ще в XIX столітті сформувався напрям економічної думки, що надавав великого значення позиковому фінансуванню у стимулюванні економічного розвитку. Це -- вчення Дітцеля і Вагнера про "об'єктивно зумовлені принципи покриття", розвиток класичною школою поняття компенсаційного бюджету, обґрунтування кейнсіанським напрямом необхідності дефіцитного фінансування з метою стимулювання сукупного попиту.

Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, що наростання державного боргу не загрозливе, оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явиш. Так, вступ економіки в стадію піднесення супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витрати за проведення економічно обґрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі, має спрямовуватися на погашення боргів, які виникли під час кризи.

Один із методів стимулювання сукупного попиту під час економічних спадів кейнсіанці вбачають у випуску державних позик із метою фінансування виробничих інвестицій. Вони обґрунтовують це таким чином: кризовий стан економіки характеризується низьким рівнем інвестиційної активності під впливом несприятливого економічного оточення. Тому, як правило, виникає надлишок приватних заощаджень над приватними інвестиціями.

Таке перевищення приватних заощаджень дуже небажане, бо створює недостатність сукупних витрат стосовно внутрішнього виробництва, що через деякий час викликає падіння ВВП. Для запобігання таким процесам держава може абсорбувати заощадження, які використані приватними підприємствами, та витрачати їх на інвестиційні цілі.

Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. А таке скорочення макропопиту дуже небажане, оскільки має мультиплікативний ефект: спад виробництва веде до зменшення зайнятості й падіння попиту на товари виробничого призначення. Це знижує споживчі витрати домашніх господарств та інвестиційні витрати підприємств, що, в свою чергу, ще більше обмежує макропопит[10, с. 128].

Стимулювальний вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки в реальних термінах означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню.

Зовнішня заборгованість, зокрема, дає змогу крамі здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід.

У макроекономічному аналізі відоме таке рівняння:

NDІ - А = -dFD,

де ND1 -- національний дохід; А -- сукупні витрати; dFD -- приріст зовнішньої заборгованості.

За таких умов завдяки зовнішньому запозиченню виникає можливість прискорення темпів зростання національного доходу країни за рахунок можливих додаткових інвестицій:

S - І = - dFD,

де S -- внутрішні заощадження; І -- інвестиції[9, с. 142].

Якщо можливості збільшення внутрішніх заощаджень за перехідної економіки обмежені мінімально необхідним рівнем споживання, то саме зовнішнє фінансування стає важливим джерелом інвестування в економіку.

У платіжному балансі ці процеси виражаються таким співвідношенням:

СА = -dFD + dR,

де СА -- сальдо поточного рахунка;

dR -- накопичення чистих міжнародних резервів.

Зазначена рівність свідчить про те, що від'ємне сальдо поточного рахунка може фінансуватися чи то нарощуванням зовнішнього боргу, чи то зменшенням міжнародних резервів.

2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ТА ПРИЧИН ДЕФІЦИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ТА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ В УКРАЇНІ ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК

В сучасних умовах причинами дефіциту бюджету та державного боргу в Україні є:

– зменшення приросту національного доходу;

– збільшення бюджетних витрат;

– зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками;

– відсутність чіткої фінансової стратегії;

– інфляційні процеси.

Державний бюджет у 2011 році виконано з дефіцитом в межах плану, проте з перевищенням затвердженого обсягу. Фінансування державного бюджету здійснювалося, насамперед, за рахунок державних запозичень, що призвело до нарощування державного боргу[4, с. 19].

Дефіцит державного бюджету склав 23,6 млрд.грн (див. рис.1), що становить 60,7% встановленого граничного розміру.



Рисунок 1. Динаміка дефіциту (-) / профіциту (+) державного бюджету за 2006-2011 рр.[2, c. 46]

Порівняно з минулим роком розмір дефіциту зменшився на 40,7 млрд.грн., або у 2,6 раза, а порівняно з 2009 роком - на 33,5%.

У цілому структура джерел фінансування протягом 2006-2011 років не відображає сталої тенденції. І хоча упродовж трьох останніх років вона досить схожа у 2011 році збільшилась частка надходжень коштів від приватизації, що пов'язано з продажем «Укртелекому», та значно зменшилась частка зовнішніх запозичень (див.рис. 2).



Рисунок 2.Структура джерел фінансування державного бюджету за 2006-2011 роки [2, c. 47]

Суттєво зменшено розрив між обсягами запозичень та погашенням боргу (на 64,1 %) до 35,1 млрд. грн. порівняно із 97,6 млрд. грн. у 2010 році (див. рис. 3). Таке зменшення позитивно вплинуло на ефективність використання залучених коштів. Так, дефіцит загального фонду бюджету лише несуттєво (на 1,8 %) перевищує капітальні видатки, а поточні видатки забезпечені доходами бюджету. Для порівняння у 2010 році на капітальні видатки загального фонду було спрямовано лише 11,9 % загальної суми дефіциту. Отже у 2011 році забезпечено ефективне збалансування витрат в межах реальних джерел фінансування.



Рисунок 3. Порівняння обсягів запозичень до державного бюджету та погашення державного боргу у 2006-2011 роках [2, c. 47]

Як видно з рисунку 3, запозичення до державного бюджету здійснені у сумі 80,7 млрд. грн. і порівняно з показником 2010 року зменшились на 35,1 %. Запозичення були здійснені, зокрема для:

· здійснення платежів з погашення державного боргу -44,9 млн. грн.;

· фінансування дефіциту загального фонду бюджету -4,8 млрд. грн.;

· збільшення статутного фонду НАК «Нафтогаз України» на суму 12,5 млрд. грн.;

· передачі Аграрному фонду на умовах кредитування -5,0 млрд. грн.;

· капіталізації ПАТ «Укргазбанк» на суму 4,3 млрд. грн., ПАТ "Родовід банк - 4,0 млрд. грн., та ПАТ "Державний ощадний банк України» - 0,6 млрд. грн.;

· реалізації Інституційних та Інвестиційних проектів (кошти міжнародних організацій економічного розвитку) - 4,6 млрд. грн., що у 1,8 раза більше, ніжу минулому році.

Внутрішні запозичення були здійснені у сумі 53,4 млрд. грн. (до загального фонду - 48,4 млрд. грн.) і зменшились на 23,7 %. На зовнішньому ринку було залучено 27,3 млрд. грн., що майже удвічі менше ніж у 2010 році. Погашення боргу здійснено у сумі 45,6 млрд грн., що становить 73,2 % річного планового обсягу та більше за аналогічний показник 2010 року в 1,7 раза (див. рис. 3). Погашення внутрішнього боргу становило 32,1 млрд. грн., або 70,5 % від річного планового обсягу, зовнішнього боргу - 13,5 млрд. грн., або 54,7 % планового обсягу на рік.

Як свідчать дані таблиці 1, частка внутрішніх запозичень складає 66,2 %, що більше минулорічного показника на 9,8 в. п., зовнішніх - 33,8 %. Виконання річного планового показника за внутрішніми запозиченнями становить 74,7 %, за зовнішніми запозиченнями - 61,0 %. На платежі за внутрішнім боргом припадає більш ніж дві третини загального обсягу у платежів з погашення боргу.

По загальному фонду бюджету профінансовано дефіцит у сумі 20,9 млрд. грн., або 62,8 % планового річного обсяг у (див. табл.1).

Загальний обсяг витрат на погашення та обслуговування державного боргу становив 68,8 млрд. грн., або 20,2% усіх витрат державного бюджету, що на 7,6 в. п. більше показника 2010 року.

З них, видатки на обслуговування державного боргу у 2011 році, як І у минулому році, були профінансовані у повному обсязі і становили 23,1 млрд. грн. Видатки на обслуговування зовнішнього боргу становили 7,6 млрд. грн., тобто відбулося майже повне виконання запланованого обсягу (99,2 %). Обслуговування внутрішнього боргу профінансовано стовідсотково та становить 15,5 млрд. грн. (див. табл. 2).

Таблиця 1. Показники фінансування Державного бюджету України за 2007-2011 роки

Роки Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2011 рік
					План	Факт	Виконання,%
Загальне фінансування, млрд. грн., ут.ч.:	9,8	12,5	35,5	64,3	39,0	23,5	60,3
загальний фонд	11,4	9,7	37,7	30,7	33,3	20,9	62,7
спеціальний фонд	-1,6	2,8	3,8	33,6	5,5	2,6	47,7
Фінансування за борговими операціями, млрд. грн.	3,9	27,3	89,7	97,6	49,0	35,0	71,4
Запозичення, млрд.грн.,ут.ч.:	10,4	33,3	121,0	124,2	116,2	80,6	69,4
внутрішні запозичення	3,6	27,1	62,8	70,0	71,5	53,4	74,7
частка. %	34.6	81.4	57.9	56.4	67.5	66.3	107,7
зовнішні запозичення	6,8	6,2	58,2	54,2	44,7	27,2	60,9
частка, %	65,4	18,6	48.1	43,6	38,5	33,7	87,7
Погашення, млрд. грн., ут.ч.:	-6,5	-6,0	-31,3	-26,7	-67,2	-45,6	67,9
- внутрішні зобов'язання	-2,4	-3,7	-17,9	-19,7	-42,5	-32,1	75,5
частка. %	36.9	67.7	57.2	73.8	63.2	70.4	111.3
зовнішні зобов'язання	-4,1	-2,3	-13.4	-7,0	-24,7	-13,5	54,7
частка. %	63.7	38.3	42.8	26.2	36.8	29.6	80,5
Надходження від приватизації державного майна, млрд. грн.	2,5	0,5	0,8	1,1	10,0	11,5	115,0
Фінансування за активними операціями, млрд. грн.	3,4	-15,3	-54,9	-34,4	-20,0	-23,0	115,0

Таблиця 2. Витрати бюджету на погашення та обслуговування державного боргу за 2009-2011 роки

Роки Показники	2009 рік	2010 рік	2011 рік
	План, млрд. грн.	Факт, млрд. грн.	Виконання, %	План, млрд. грн.	Факт, млрд. грн.	Виконання, %	План, млрд. грн.	Факт, млрд. грн.	Виконання, %
ПЛАТЕЖІ ЗА ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ, усього, у т.ч.:	41,6	40,4	97,1	42,5	42,2	99,4	90,4	68,8	76,0
Внутрішнім	23,7	22,6	95,4	30,6	30,6	100,0	58,0	47,6	82,0
Зовнішнім	17,9	17,8	99,4	11,9	11,6	98,0	32,4	21,2	65,3
Платежі з погашення державного боргу, у т.ч.:	27,4	31,3	114,2	26,9	26,7	99,2	67,2	45,6	67,8
Внутрішнього	14,5	17,9	123,4	19,7	19,7	99,9	42,5	32,1	75,4
Зовнішнього	12,9	13,4	103,9	7,2	7,0	97,0	24,7	13,5	54,7
Видатки на обслуговування державного боргу, у т.ч.:	14,2	9,1	64,1	15,6	15,6	99,8	23,2	23,1	99,8
Внутрішнього	9,2	4,7	51,1	10,9	10,9	100,0	15,5	15,5	100,0
Зовнішнього	5,0	4,4	88,0	4,7	4,7	99,4	7,7	7,6	99,2
ВИТРАТИ БЮДЖЕТУ, усього (видатки, надання кредитів, погашення державного боргу)	307,4	280,4	91,2	338,4	335,0	99,0	368,8	340,4	92,3
Питома вага платежів за державним боргом у витратах бюджету, %	13,5	14,4	X	12,5	12,6	X	24,5	20,2	X

Державний та гарантований державою борг України на кінець 2011 року становив 473,1 млрд грн. (див.рис.4) (або 59,2 млрд. дол. США), що на 40,8 млрд грн. більше показника 2010 року.

На державний борг припадає 75,4 % від загальної суми державного та гарантованого державою боргу, а на гарантований державою борг - 24,6 %.

Як видно з рисунка 4, у 2011 році зберігалася тенденція до подальшого зростання обсягу державного боргу, хоча слід зазначити, що суттєво нижчими темпами (збільшення становило 33,8 млрд грн. з початку року, що на 65,0 % менше минулорічного показника). Обсяг гарантованого державою боргу за аналізований період збільшився на 7,0 млрд три., що на 62,7 % менше, ніж у минулому році.



Рисунок 4. Динаміка державного та гарантованого державою боргу за 2006-2011 роки. [2, ст.50]

Граничний розмір державного боргу на 2010 рік встановлено у сумі 375,6 млрд. грн., фактичний його розмір на кінець року становив 357,3 млрд. грн. і збільшився впродовж року на 33,8 млрд грн., або на 10,5%.

Державний внутрішній борг становив 161,5 млрд. грн., або 20,2 млрд. дол. США, і збільшився за рік на 19,8 млрд. грн., або на 14,0 %. Державний зовнішній борг становив 195,8 млрд. грн., або 24,5млрд. дол. США, і збільшився на 14,0млрд. грн., або на7,7%.

Гарантований державою борг становив 115,8 млрд. грн., або 14,5 млрд. дол. США, у тому числі внутрішній - 12,2 млрд. грн., або 1,5 млрд. дол. США, зовнішній - 103,6 млрд. грн., або 12,0 млрд. дол. США. Гарантований державою борг України збільшився за 2011 рік на 6,4 %, що пов'язано із залученням коштів:

· державним підприємством «Фінансування Інфраструктурних проектів» («ФІНІНПРО») для фінансування заходів, пов'язаних з проведенням Євро-2012 (у вигляді облігацій на суму 5,5 млрд. грн.);

· Укравтодором для фінансування будівництва, реконструкції, капітального та поточною ремонту автомобільних доріг загального користування і придбання дорожньої техніки та обладнання для дочірніх підприємств ВАТ "Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (у сумі 3,0 млрд. грн.);

· державним підприємством «Конструкторське бюро "Південне» Імені М. К. Янгеля» для продовження фінансування проекту створення космічного ракетного комплексу «Циклон-4» (у сумі 2,1 млрд. грн.);

· Укрексімбанком для впровадження проекту з енергоефективності, метою якого є зниження енергоємності в промисловості України та зменшення втрат енергії в комунальному секторі (кредит Міжнародного банку реконструкції та розвитку у сумі 1,6млрд. грн.);

· ВАТ "Лисичанськвугілля» для реалізації пілотного проекту технічного переоснащення та модернізації (у сумі 0,7 млрд. грн.).

За 2011 рік відбулись незначні зміни у структурі державного та гарантованого державою боргу (див. рис. 5 і 6). Частка зовнішнього прямого боргу за 2011 рік становить 41,3 %, що на 0,8 в. п. менше, ніж на кінець грудня 2010 року.

На внутрішній прямий борг припадає 34,1 %, що на 1,4 в. п. більше, ніж відповідний показник 2010 року. На гарантований державою борг припадає 24,6 % усієї суми боргу, що на 0,6 в. п. менше за аналог ічний показник минулого року.



Рисунок 5. Структура державного боргу за 2010 рік [2, ст.53]

Рисунок 6. Структура державного боргу за 2011 рік[2, ст.53]

Внутрішній державний і гарантований державою борг на кінець грудня 2010 року становив 173,7 млрд. грн. і складався із:

- заборгованості перед юридичними особами -164.1 млрд. грн., з них: ОВДП - 158,2 млрд. грн., або 33,4 % загальної суми державного та гарантованого державою боргу (внутрішнього та зовнішнього), що на 1,4 в. п. більше, ніж на кінець грудня 2010 року; ОДІУ - 2,0 млрд. грн., або 0,4 % (на 0,3 в. п. менше, ніж показник кінця грудня 2010 року); облігацій державних підприємств -2,1 млрд. грн., або 0,5 % (у питомій вазі змін не відбулося);

· заборгованості перед банківськими установами -9,6 млрд. грн., а саме: перед Національним банком України - 3,2 млрд. грн. (на 3,1 % більше, ніж на кінець грудня 2010 року), або 1,8 % у загальній сумі державного та гарантованого державою боргу; перед Укрексімбанком - 2,1 млрд. грн., або 1,2 % у загальній сумі заборгованості; перед Ощадним банком -4,3 млрд. грн., або 2,5 % від усього обсягу державного та гарантованого державою боргу.

У складі зовнішнього державного та гарантованого державою боргу (299,4 млрд. грн.) основна сума припадає на заборгованість за:

· позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку, - 145,8 млрд. грн. (на 0,8 % більше, ніж на кінець грудня 2010 року), або 48,7 % загального обсягу боргу (на 3,6 в. п. менше, ніж на кінець грудня 2010 року). У тому числі перед Міжнародним валютним фондом обсяг боргу залишився у сумі 113,4 млрд. грн. (37,8 % загального обсягу, що на 3,1 в. п. менше минулого року), перед Світовим банком - 25,4 млрд. грн. (8,4 %), перед Європейським банком реконструкції та розвитку -4,5 млрд. грн. (1,5 %);

· позиками, наданими закордонними органами управління, - 12,2 млрд. грн. (4,0 %), з них Росією - 7,2 млрд. грн. (2,4% загального обсягу);

· облігаціями зовнішньої державної позики - 61,7 млрд. грн. (20,6 %, що на 7,8 в. п. більше);

· позиками, наданими іноземними комерційними банками, - 28,6 млрд. грн. (9,5 %).

Структура державного та гарантованого боргу за валютою не зазнала істотних змін. Як і в минулому році найбільші частки у структурі державного та гарантованого державою боргу припадають на борг в українській гривні - 36,0 %, у доларах США - 32,7 %, що на 2,7 % більше показника 2010 року, у спеціальних правах запозичення (СПЗ) - 27,4 %, або на 0,6 в. п. менше, у євро - 3,5 %, або на 0,2 в. п. менше, у японській єні - 0,4 %, або на 0,1 в. п. менше за показник кінця грудня 2010 року.

Аналогічна ситуація у структурі боргу за відсотковими ставками. Так, найбільші частки у структурі державною та гарантованого державою боргу припадають на запозичення з фіксованою ставкою - 63,5 %, або на 4,2 в. п. більше, ніж показник на кінець грудня 2010 року. У тому числі запозичення за ставкою МВФ - 27,3 %, або на 2,7 в. п. менше, запозичення за ставкою LIBOR - 8,7 %, або на 1,5 в. п. менше, ніж на кінець грудня 2010 року.

дефіцит бюджет державний борг

3. ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ТА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активного фінансової політики, використання узвичаєних у практиці країн з перехідною економікою методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету - це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

Стосовно ситуації, що склалася в Україні для подолання дефіциту державного бюджету, вважаємо, що найбільш ефективними напрямками є ті, на які роблять акцент вчені-економісти Н.І. Редіна, Л.П. Гордєєва, І.С. Невінчаний: збільшення доходної частини бюджету; скорочення видаткової частини бюджету; здійснення внутрішніх і зовнішніх позик; проведення грошової і кредитної емісії, а також є необхідність у вдосконаленні контролю за використанням коштів та виконанням законодавства[19, с. 94].

На наш погляд, можна погодитись з усіма напрямами подолання дефіциту бюджету, окрім проведення грошово-кредитної емісії, бо це питання є дуже суперечливим стосовно наслідків, які воно спричинює. Це явище викликає знецінення грошей, яке породжує інфляцію. Як результат погіршується економічний стан в країні: суттєво знижується купівельна вартість грошей, знижуються доходи громадян тощо. Всі ці наслідки суттєво знижують національний дохід країни. Тому, використання цього напряму доцільно впроваджувати лише в крайньому випадку.

Дефіцит державного бюджету не може бути ліквідований, якщо не буде вжито заходів щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами.

Подолання бюджетної кризи слід почати з вирішення проблем формування державного бюджету. Пропозиції щодо напрямків вирішення проблеми: пропонувалось розробити і застосувати науково обґрунтовану систему макро- та мікроекономічних показників, на основі яких складався б бюджет; планувати бюджет на сформованій, сталій податковій базі; розширити систему бюджетної класифікації та бюджетної статистики, яка б відповідала міжнародним стандартам.

Основною базою успішного планування бюджету має стати єдина база визначення доходів і видатків, тобто матеріали, прогнози та розрахунки, на основі яких складатиметься майбутній бюджет. Якщо формування бюджету починається з визначення структури й обсягу його доходів, які дозволяють встановити обсяг видатків, то його вдосконалення має починатися з визначення структури і обсягу видатків.

Визначено три концепції збалансування бюджету:

1. Збалансування бюджету на щорічній основі - це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Для цього потрібно підвищити чисті податки або зменшити державні закупки.

2. Збалансування бюджету на циклічній основі - бюджет повинен балансуватися в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку держава підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку. Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва.

3. Концепція функціональних фінансів - тут мається на увазі, що стабілізація економіки є важливішою проблемою, ніж збалансування державного бюджету. Державний бюджет є інструментом досягнення цієї стабілізації.

Для того, щоб ліквідувати дефіцит бюджету, треба неухильно провадити лінію на випередження зростання доходів порівняно з видатками держави.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

1) збільшення дохідної частини бюджету;

2) скорочення видаткової частини бюджету;

3) здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

4) проведення грошової і кредитної емісії[12, с. 99].

Перший напрямок - збільшення дохідної частини бюджету - може бути пов'язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформ заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов'язано із зацікавленістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.

Другий напрямок - скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто віднести насамперед скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Витрати, пов'язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використати частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.

Скорочення видаткової частини бюджету може бути пов'язане, наприклад, зі скороченням військових витрат на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки, тимчасового скорочення витрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров'я) і що особливо важливо зі скороченням витрат на управління.

Третій напрямок - здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався.

Зовнішні позики можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні форми. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас є можливість виникнення нового явища - державного боргу, що тісно пов'язане з дефіцитом державного бюджету.

Зовнішній державний борг, що перевищує 80% від ВВП, вважається небезпечним для стабілізації економіки.

У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик, уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

Платежі по внутрішньому боргу підвищують сукупний попит і позитивно впливають на економіку, а платежі по зовнішньому боргу - негативно.

Грошово-кредитна емісія означає, що випускаються нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансується уряд.

Позики як джерело фінансування бюджетного дефіциту створюють державний борг, що є негативним проявом. Грошово-кредитна емісія не створює державного боргу, але є інфляційною. Інфляційні процеси у свою чергу ведуть до неконтрольованого різкого зростання дефіциту бюджету. Тому доцільно використовувати такі напрямки подолання дефіциту бюджету як збільшення дохідної частини або скорочення видаткової частини бюджету. Витрати мають бути доцільні і ефективні.

Щоб уникнути дефіциту державного бюджету потрібно проект бюджету розробляти на реальних прогнозах економічного розвитку, потрібно порівнювати дві частини бюджету - видатки і доходи - і збалансувати суми запланованих видатків у відповідності з доходами.

Для збільшення дохідної частини бюджету необхідно вдосконалювати податкову систему - побудувати чіткий механізм оподаткування та сплати податків, використовувати з ціллю їх через бюджет[11, с. 100].

Необхідна розробка якісно нових економічних, правових, законодавчих та нормативних актів щодо створення кредитної, податкової, цінової політики, що відповідають завданню стабілізації та розвитку економіки.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. Сюди відносяться:

ѕ зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

ѕ зниження воєнних витрат;

ѕ зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

ѕ заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

Неінфляційні джерела містять в собі:

ѕ фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об'єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

ѕ трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту - зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

Для подолання хронічних дефіцитів, зниження масштабних обсягів державного боргу, інфляції й досягнення сталого розвитку Україна може скористатись досвідом багатьох зарубіжних країн із розвиненою економікою, центральним елементом у податково-бюджетній політиці яких є застосування спеціальних фіскальних правил. Вони являють собою спеціальні правила і процедури, за допомогою яких політичні діячі приймають рішення в сфері фіскальної політики стосовно і розподілу державних видатків, а також джерел їх фінансування - податкового чи боргового[22, с. 24].

ВИСНОВКИ

Отже, фіскальна політика держави реалізовується державою головним чином через державний бюджет. Роль бюджету в розвитку економічних процесів зазнала значної еволюції. Спочатку бюджет грав роль робочого інструмента фіскальної політики. Супутнім результатом цієї політики був і зростаючий державний борг, що виникав при цьому і збільшення якого стало наслідком щорічного дефіциту. В сучасних умовах етап бюджету став чинником, що спричиняє істотний вплив на хід макроекономічних процесів. Трактування такого впливу в макроекономічній теорії неоднозначні.

Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. На обсязі бюджетного дефіциту відбиваються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції. Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалася також в реальних, а не лише в номінальних величинах.

Можна визначити наступні дефіцито- та боргоутворюючі фактори політико-економічного й фінансового характеру, що зумовили виникнення проблеми бюджетного дефіциту в Україні та активізували зовнішні запозичення:

* незбалансованість державних фінансів ще з часів початку незалежності та хронічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу;

* нестабільність грошової одиниці, відсутність ефективної державної політики енергозбереження та надмірна імпортна енергетична залежність;

* суттєва потреба в інвестиціях на тлі зниження інвестиційної активності;

* неможливість залучення коштів населення у банківський сегмент, значний відтік капіталу за межі України і пов'язана з ними нестача фінансових ресурсів для реалізації соціально-економічних реформ.

Україна, незважаючи на прагнення зменшити залежність національної економіки від зовнішніх запозичень шляхом активного залучення кредитних коштів на внутрішньому ринку, найближчим часом не зможе обійтися без міжнародних кредитів з огляду на обмежені можливості внутрішнього кредитного ринку. Водночас в умовах, коли обсяги експорту сягають 50% від її ВВП, подальше розширення запозичень на зовнішніх ринках стане виправданим як тільки відбуватиметься випереджальне зростання ВВП порівняно з експортом, поліпшуватиметься структура експорту та підвищуватиметься ефективність використання залучених зовні коштів.

Основними напрями вдосконалення боргової політики України в системі макрорегулювання є такими:

- у короткостроковому періоді боргові заходи уряду мають бути спрямовані на зменшення боргового тягаря для бюджету через проведення масштабних реструктуризаційних операцій, вдосконалення процесу бюджетування, розширення діапазону курсових коливань, що дозволить зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні для підтримання платіжного балансу та знизити процентні ставки з метою стимулювання інвестицій;

- у довгостроковому періоді, коли утвориться більш ринкове мікросередовище, фінансові ринки висловлять довіру до реформ, а видатки бюджету будуть більш транспарентними, система дефіцитного фінансування має забезпечити інвестиційне підкріплення всебічної структурної перебудови та мікроекономічної реструктуризації. Інституціональним механізмом цього має виступити створення бюджету розвитку, функціонування якого має підпорядковуватись критеріям ринкової економіки.

Щоб ліквідувати бюджетний дефіцит потрібно вжити заходи по забезпеченню стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами. Головна мета регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Асадчий Г. В. Структура та динаміка державного боргу України / Г.В. Асадчий // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - Вип.16. - С. 56-65.

2. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за 2011 рік. - К.: USAID, 2012. - 120с.

3. Вахненко Т.П. Вплив державного боргу на макроекономічну ситуацію в Україні / Т.П. Вахненко // Проблеми праці, економіки та моделювання. - Хмельницький, 2008. - Ч.2. - С.12-14.

4. Висновки щодо виконання Державного бюджету України за 2011 рік / Підготовлено департаментом з питань бюджетної політики і затверджено постановою Колегії Рахункової палати. - Рахункова палата України, 2011. - 63с.

5. Д'яконова І.І. Дефіцит бюджету: система показників та джерела фінансування // Вісник Національного банку України. - 2011. - № 5. - С. 45-46

6. Довідка щодо державного та гарантованого державою боргу України на 31.12.2011 // http://minfin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/

7. Драчук Ю. В. Державний борг у фінансовій політиці України / Ю.В. Драчук // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - Вип.10 (53). - С. 3-8.

8. Житарюк В. В. Державний борг і його вплив на соціально-економічний стан України / В. В. Житарюк // Науковий вісник. - Чернівці, 2011. - Вип.6. - С.275-279.

9. Куреда Н.М., Чермошенцев І.С. Ефективність державного менеджменту платіжного балансу України // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2010. - № 3. - С. 45-51

10. Малий І. Й. Вплив державного боргу на розвиток економіки / І. Й. Малий // Київський нац. екон. ун-т. Вчені записки. - К., 2009. - Вип.2. - С.127-133.

11. Медведєва Т.О., Озаріна О.В. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв'язання // Матеріали науково-практичної конференції "Реформування державних фінансів в умовах світової фінансової кризи". - К., 2009. - 12 - 16 квітня

12. Невінчаний І.С. Основні шляхи подолання бюджетного дефіциту в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №6.-с.98-101.

13. Опарін В.Л. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2001. - 280с.

14. Павлова Л. П. Економічна характеристика бюджетного дефіциту / Л. П. Павлова // Фінанси України. - 2010. - № 3. - С. 15-20.

15. Пасічний М.Д. Дефіцит Державного бюджету в умовах трансформаційної економіки України / М.Д. Пасічний // Наукові праці НДФІ. - 2009. - №1 (46). - С. 34-39

16. Петренко І.В. Бюджетний дефіцит в Україні та основні шляхи його подолання // Матеріали науково-практичної конференції "Реформування державних фінансів в умовах світової фінансової кризи". - К., 2009. - 12 - 16 квітня

17. Платіжний баланс і зовнішній борг України // Щоквартальне аналітично-статистичне видання Національного банку України. - К. : НІСД, 2010

18. Радіонова І.Ф., Бурлай Т.В. Модель дефіциту бюджету України // Фінанси України. - 2008. - №9. - с. 9-15.

19. Рєдіна Н.І. Дефіцит бюджету й основні шляхи його подолання в Україні / Н.І. Рєдіна, Л. П.Гордєєва // Фінанси України. - 2009. - №5. - С. 93-96

20. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 312с.

21. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 441 с.

22. Шелест В.В. Бюджетний дефіцит України / В.В. Шелест // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 3. - С.19-24.

Размещено на Allbest.ru