Економічна сутність і структура державних фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади розвитку державних фінансів

1.1 Економічна сутність та структура державних фінансів

1.2 Характеристика складових державних фінансів

1.3 Роль державних фінансів у розвитку економіки

Розділ 2. Система державних фінансів в Україні

2.1 Інституційно-правове забезпечення державних фінансів

2.2 Оцінка стану податкової системи

2.3 Характеристика розвитку бюджетних та позабюджетних фондів

2.4 Фінанси державних підприємств

Розділ 3. Перспективи розвитку державних фінансів в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Система державних фінансів є одним із найважливіших інструментів економічної політики держави. Тому ефективність функціонування такої системи багато в чому визначає можливості та характер державного впливу на економіку в цілому та поведінку підприємств.

При цьому не слід забувати, що така діяльність держави має бути спрямована в кінцевому результаті на забезпечення розвитку та підвищення добробуту суспільства. Разом з тим створення ефективної системи державних фінансів може розглядатися як показник успішності реформування державної влади та, відповідно, завершення важливого етапу економічної реформи в цілому.

Головне призначення державних фінансів - через різноманітні фінансові інституції забезпечувати успішний економічний та соціальний розвиток держави. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів держави та використання їх для розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади.

Держава будує свою фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою прискорення зростання матеріально виробництва і добробуту населення.

Для побудови такої моделі потрібно визначити рівень втручання держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов'язань держави з соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового національно продукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створюваних державою.

Висока частка централізації фінансових ресурсів призводить до негативних наслідків, оскільки централізовано важко здійснювати раціональний розвиток і забезпечити ефективне їх використання.

Потрібна також оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, що знаходиться в розпорядженні населення. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами і в якій формі відбувається їх рух. За умов ринку основними формами мобілізації фінансових ресурсів у розпорядженні держави є податки, збори і відрахування.

Україна обрала свій шлях реформування державних фінансів. Першим етапом став перехід на нову систему формування місцевих бюджетів та міжбюджетних трансфертів, який було закріплено відповідною Постановою Кабінету Міністрів України № 1932 від 26 грудня 2000 року.

Другим етапом можна вважати прийняття Верховною Радою Бюджетного кодексу. Сьогодні з цілком зрозумілих причин ще рано говорити про якість та наслідки практичної реалізації цього документу. Але важливість самого факту його прийняття важко недооцінити.

Можливо третім етапом реформування стане прийняття Податкового кодексу.

Об'єктом дослідження курсової роботи є державні фінанси. Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином.

Предметом дослідження є економічні відносини, які виникають у процесі мобілізації і перерозподілу фінансових ресурсів держави.

Як бачимо тема державних фінансів надзвичайно актуальна у сьогоднішній час, саме тому вона стала об'єктом дослідження у даній роботі.

Розділ 1. Теоретичні засади розвитку державних фінансів

1.1 Економічна сутність та структура державних фінансів

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб'єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами [1].

Фінанси -- сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Окреслюючи засади фінансової теорії, по-перше, необхідно визначити основоположні елементи, що характеризують сутність такого специфічного і важливого явища, як фінанси, та, по-друге, здійснити їх відповідну структуризацію. Тобто, визначаючи фінанси, як і будь-яке інше явище, необхідно дати відповідь на просте і водночас надзвичайно складне запитання -- що це таке і що воно в себе включає? Незважаючи на здавалось би очевидність трактування, сучасна фінансова наука однозначної відповіді на ці запитання не дає. Можна навести безліч визначень фінансів, які різняться не окремими специфічними ознаками і деталями, а самою сутністю поняття. Звернемося, наприклад, до книг зарубіжних авторів, виданих в Україні. У книзі «Фінанси» Е. Нікбахт і А. Гроппеллі, розглядаючи, по суті, фінанси підприємств, тобто мікрорівень економічної системи, визначають їх як «застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу».

Ш. Бланкарт у підручнику «Державні фінанси в умовах демократії», досліджуючи макроекономічний рівень, дає визначення не фінансів, а фінансової науки, характеризуючи її як «економічний аналіз державної діяльності» [25]. Але аналіз -- це процес, тоді як будь-яка наука являє собою систему знань про певний предмет.

Детальне дослідження проблеми визначення державних фінансів проведено В. Л. Андрущенком у монографії «Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів)». Лейтмотивом переважної більшості визначень є характеристика державних фінансів як доходів і видатків держави, як суспільного багатства у формі грошей і кредиту, що перебуває у розпорядженні державних органів. При цьому фінанси тісно пов'язуються з грошима.

Вітчизняна фінансова наука виходить з того, що фінанси -- це не просто гроші, доходи чи видатки або суспільне чи персоніфіковане багатство, а сукупність відносин, насамперед розподільного характеру, які опосередковуються через доходи і видатки підприємницьких структур, держави, фінансових інституцій і міжнародних організацій. У зв'язку з цим виникає питання, чи вказані відмінності у визначенні фінансів є справді абсолютно різним їх тлумаченням, чи це просто різні підходи до одного і того самого явища? Адже, характеризуючи зміст і конкретні прояви фінансів, у кінцевому підсумку всі вчені-фінансисти розглядають, може і по-різному, але одне й те саме: доходи та видатки підприємницьких структур і держави, заощадження та інвестиції, фінансові ресурси і фінансові результати.

Відмінності у визначенні фінансів вітчизняною та західною фінансовою наукою полягають у виборі тієї чи іншої сторони різноманітних проявів фінансів як відправної точки для їх ідентифікації і характеристики. Ключовими елементами визначення сутності фінансів та засад їх функціонування, яке полягає у постійному русі і кругообігу коштів, є характеристика фінансових відносин і фінансової діяльності. Фінансові відносини, відображаючи рух вартості від одного суб'єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні і перерозподільні процеси і проявляються у грошових потоках. Фінансова діяльність будь-якого суб'єкта проявляється у формуванні доходів і здійсненні витрат. Це водночас і різні, і тісно взаємопов'язані сторони прояву функціонування фінансів: адже, з одного боку, фінансові відносини завершуються формуванням доходів одного суб'єкта при здійсненні витрат іншим, а фінансова діяльність, з іншого боку, не може здійснюватись кожним суб'єктом відособлено -- доходи надходять від когось, а витрати йдуть комусь.

Західна фінансова наука у визначенні фінансів більше виходить із прагматичного аспекту їх функціонування, тобто з погляду фінансової діяльності. Однак визначення нею фінансів як доходів і видатків фактично означає визнання і фінансових відносин у суспільстві, адже, ще раз підкреслимо, гроші нізвідки не беруться і нікуди безслідно не зникають, а доходи одного суб'єкта завжди є витратами іншого. Вітчизняна ж фінансова наука більше уваги приділяла й досі приділяє фінансовим відносинам, розглядаючи доходи і видатки як їх результат. Отже, можна зробити висновок, що ні явного протиріччя, ні принципових відмінностей у підходах до розуміння сутності фінансів у світовій фінансовій науці не існує [3].

Фінанси, як і будь-яке інше явище, мають певні ознаки, за якими їх ідентифікують. Більшість вітчизняних учених вважають, що суттєвою ознакою фінансів є їх розподільний і перерозподільний характер, а відносини обміну до них не належать. Окремі фінансисти вважають, що характерною рисою фінансів є не просто розподільні чи обмінні відносини, а процес формування і використання фондів фінансових ресурсів чи грошових коштів. Значною мірою це правильно, але дещо обмежує розуміння фінансів. На макрорівні, у сфері державних фінансів, фондовий характер фінансових відносин яскраво виражений. Однак на мікрорівні, у сфері фінансів підприємств, ці відносини сьогодні, як правило, не пов'язані з формуванням і використанням фондів. Оскільки фінансові відносини можуть мати і фондовий, і канальний характер руху коштів, наявність фондів грошових коштів не є ключовою ознакою фінансів.

Головною ознакою, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, є рух грошових потоків, у якому відображаються і фінансові відносини, і фінансова діяльність. Саме вони є тією універсальною властивістю, що поєднує всі аспекти функціонування фінансів. У них завжди чітко відображаються відносини двох суб'єктів з яскраво вираженим їх характером: обмін -- оплата рахунків за товари і послуги; розподіл і перерозподіл -- сплата податків, виплата дивідендів, отримання субсидій та ін. Вхідні потоки пов'язані або з формуванням фінансових ресурсів -- надходження від розміщення акцій, отримання кредиту, бюджетні асигнування тощо, або з отриманням доходів -- надходження оплати за товари, роботи, послуги. Вихідні потоки відображають або видатки чи витрати, або процес повернення фінансових ресурсів, що використовувались на поворотній основі, або розміщення тимчасово вільних ресурсів на фінансовому ринку.

Оскільки інструментом фінансових відносин є гроші, необхідно визначити співвідношення між категоріями «фінанси» і «гроші». Загальновідомим і визнаним усіма є твердження, що фінанси -- це не гроші. Сфери функціонування грошей і фінансів, будучи досить широкими і розгалуженими, пересікаються у певному сегменті. Це пересічення настільки важливе, що визначає характер дії і грошей, і фінансів. З одного боку, фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових відносин є саме гроші, а зовнішнім, видимим проявом цих відносин є грошові потоки. З іншого боку, функціонування грошей без фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних питань обміну. Виходячи з цього врешті-решт зрозумілим стає побутове ототожнення фінансів і грошей.

Функціонування фінансів, що пов'язане з такими поняттями, як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші і грошові кошти, фінансові ресурси, доходи і видатки (витрати), відображено на рис 1.

Рис 1. Організаційні засади функціонування фінансів

Вихідними фінансовими категоріями є доходи і видатки та фінансові ресурси. Доходи одного з суб'єктів завжди є видатками іншого. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні -- це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (витрат). У вузькому розумінні, це ті надходження, що відображають приріст вартості. Джерелом цих доходів є основні складові доданої вартості -- заробітна плата, прибуток, позичковий процент, рента, непрямі податки [18].

Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб'єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси -- це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншого -- фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів.

Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП (рис 2).

Рис 2. Об'єкти фінансових відносин.

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва -- ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З іншого боку, саме ВВП як об'єкт фінансових відносин характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

За умов, коли об'єктом фінансових відносин є національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище можна назвати тільки в тому разі, коли існують зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також коли є значні запаси природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства означатиме звичайне «проїдання» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою. Тільки зростаюче виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації.

Нормальна фінансова ситуація	Кризова фінансова ситуація
Основним об'єктом фінансових відносин є ВВП; національне багатство -- тільки в частині зайвих ресурсів.	ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство.

Суб'єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є підприємці, робітники і службовці, держава (рис 3).

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

За правом виробників ВВП За правом керуючої

структури суспільства

як власник-підприємець

Рис 3. Суб'єкти фінансових відносин у процесі створення ВВП.

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності на практиці не існує. Оцінювання проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує стабільно й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальне напруження у суспільстві відсутнє, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках -- рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

Обсяг валового національного продукту на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня населення окремих країн. Як відносний показник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Обсяг ВНП на душу населення за рік у різних країнах має дуже значні коливання. У розвинених країнах він становить 25--40 тис. дол. США, а в деяких, наприклад у Швейцарії, перевищує 40 тис. дол. У найменш розвинених країнах цей показник становить 80--100 дол. В Україні в останні роки рівень ВНП на душу населення перебував на рівні 700 дол. З 2001 р. наша країна входить до групи найбідніших країн світу [8].

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Разом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну -- ознаки розподілу. Наприклад, податки можна розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею установлених функцій і надання відповідних послуг: скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яких відносинах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг. Слід пам'ятати, що в чистому вигляді обмін та розподіл і перерозподіл -- це тільки наукові абстракції. У реальному житті все набагато складніше і провести чітке розмежування відносин досить важко і навряд чи доцільно.

1.2 Характеристика складових державних фінансів

Державні фінанси являють собою досить розгалужену систему відносин, яка опосередковується формуванням і використанням централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фондів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функцій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади [1].

Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб'єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з одного боку, формування коштів централізованих фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обсягами і питомою вагою і пов'язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держави у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на основі обміну і розподілу, а перерозподільні -- тих, що отримані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні фінанси мають насамперед яскраво виражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну -- плата за державні послуги.

Склад державних фінансів, що відображений на рис 4, розглядається за ланками і рівнями органів державної влади й управління. Ланками державних фінансів, як вже зазначалося, є:

- бюджет держави;

- фонди цільового призначення;

- державний кредит;

- фінанси державного сектора.

За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві.

	Ланки
	Бюджет держави	Цільові фонди	Державний кредит	Фінанси державних підприємств
Рівні	Загальнодержавні фінанси	Державний бюджет	Загальнодержавні фонди	Державні позики	Фінанси державного сектора
	Місцеві фінанси	Місцеві бюджети	Регіональні фонди	Місцеві позики	Фінанси муніципального господарства

Рис 4. Система державних фінансів

Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, а з іншого -- у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів -- забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

Основна проблема структурної побудови системи державних фінансів -- установлення оптимального співвідношення між її рівнями

З одного боку, рівень загальнодержавної централізації має бути таким, щоб надійно забезпечувати загальнонаціональні інтереси. Брак коштів у центральних органів влади й управління підриває їх фінансову, а відтак і політичну силу, звужує можливості їх впливу, що може негативно позначатись на країні в цілому. З іншого боку, рівень загальнодержавної централізації не може підривати фінансової бази регіонів. Місцеві органи влади й управління потребують достатньо фінансових стимулів для ефективної діяльності. Якщо цього немає, місцева влада перетворюється у звичайних виконавців, які тільки отримують кошти, а не заробляють їх самостійно.

Функціонування сфери державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний кредит.

Державні доходи -- це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані (рис. 5). Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. За методами мобілізації вони поділяються на податкові, позикові, надходження від державного майна та угідь. Децентралізовані доходи розміщуються на державних підприємствах. У свою чергу, частина з них може централізуватись (і централізується) в бюджеті та фондах цільового призначення. При цьому держава стосовно своїх підприємств може застосовувати як податковий метод мобілізації коштів, так і пряме вилучення частини доходів.

Метод взаємовідносин держави зі своїми підприємствами визначається характером економічної системи. В умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів. У ринковій економіці державні підприємства, перебуваючи у ринковому середовищі, будують свої взаємовідносини з державою на загальноприйнятих податкових засадах.

Рис 5. Система державних доходів

державний фінанси бюджетний податковий

Основне призначення системи державних доходів -- створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.

Державні видатки -- це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані (рис 6). За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні видатки і видатки на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети. За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування. Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.

Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни [17].

Рис 6. Система державних видатків

Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі. В окремих випадках держава може бути кредитором (при наданні кредитів іншим країнам) чи гарантом з боргових зобов'язань підприємств своєї країни. Кошти, що мобілізуються з допомогою державного кредиту, надходять до бюджету. Вони можуть використовуватись як знеособлено через бюджетні видатки, так і на конкретні проекти -- при випуску цільових позик.

Фінансова діяльність держави ґрунтується на принципово інших засадах, ніж у підприємств, і характеризується досить простою, на перший погляд, схемою:

З позицій підпорядкованості фінансування видатків надходженню доходів дуже важливим є налагодженість механізму формування державних доходів. Саме тому у фінансовій системі кожної країни така велика увага приділяється податковій службі, яка повинна забезпечити повне, регулярне і стабільне надходження податків та обов'язкових платежів, що є основою системи державних доходів. При цьому дуже важливим чинником є податкова дисципліна і свідомість. Але для цього держава повинна забезпечувати прозорість своєї фінансової діяльності, щоб було видно, хто, скільки і як платить податки та куди вони використовуються.

Система державних фінансів характеризується досить розгалуженими грошовими потоками, які поділяються на зовнішні -- з іншими суб'єктами розподільних відносин та іншими сферами і ланками фінансової системи, і внутрішні -- між окремими ланками державних фінансів (рис 7).

Рис 7. Грошові потоки сфери державних фінансів.

Внутрішні відносини в системі державних фінансів, що відображаються у грошових потоках, складаються між бюджетом і фондами цільового призначення. Водночас ці відносини є швидше винятком із правил, оскільки цільові фонди створюються саме з метою певного відокремлення частини доходів. Прикладом таких відносин є перерахування з бюджету до пенсійного фонду на виплату пенсій військовослужбовцям та інвалідам з дитинства. Перерахування коштів цільових фондів до бюджету має винятковий характер[9].

У системі зовнішніх відносин сфери державних фінансів пріоритетними є взаємовідносини з юридичними і фізичними особами. Це, з одного боку, сплата податків та інших обов'язкових платежів до бюджету, купівля державних цінних паперів, внески в цільові фонди, з іншого -- асигнування і виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та виплата процентів за позиками. Через бюджет забезпечуються міжнародні фінансові відносини держави -- платежі до міжнародних організацій і фінансових інституцій та надходження від них. Тимчасово вільні кошти бюджету, і насамперед цільових фондів, можуть розміщуватись на фінансовому ринку, внаслідок чого формуються відповідні доходи.

1.3 Роль державних фінансів у розвитку економіки

Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії. Призначенням фінансів, як уже зазначалось, є забезпечення діяльності та функціонування юридичних і фізичних осіб та держави. Це забезпечення здійснюється через процеси формування доходів окремих суб'єктів, які, у свою чергу, є результатом розподілу і перерозподілу створеного у суспільстві ВВП чи накопиченого національного багатства. Причому, оскільки ці процеси опосередковуються рухом грошових потоків і відображають суперечливі відносини, вони і потребують, і створюють належні передумови для контролю за діяльністю всіх суб'єктів фінансових відносин. Звідси випливає, що фінанси виконують дві функції:

- розподільну;

- контролюючу.

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги -- нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію вимірювання вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП [6].

Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень -- крадіжок, зловживань службовим становищем, розкрадання майна підприємств, уникнення від сплати податків та ін. Однак це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки -- правознавства.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл -- це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб -- заробітна плата, у юридичних осіб -- прибуток, у держави -- прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі -- це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

- вилучення частини доходів у одних суб'єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб'єктів, що створюють ці фонди;

- використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб'єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи -- заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

Вторинний розподіл -- це другий етап перерозподілу. Механізм дії розподільної функції фінансів зображено на рис 8.

Рис 8. Механізм дії розподільної функції фінансів.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси -- це інструмент контролю за діяльністю суб'єктів обмінно-розподільних відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості і тому об'єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб'єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі. Установлення і здійснення фінансових взаємовідносин автоматично передбачає і взаємний контроль сторін.

У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб у процесі розподілу і перерозподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.

Фінансовий контроль -- це один з найдійовіших видів контролю у суспільстві. На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний суб'єкт перевіряє кожного. Оскільки фінансові показники діяльності виступають результативними, то фінансовий контроль є наскрізним -- він фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних і фізичних осіб. Звідси випливають широкі повноваження органів фінансового контролю, їх доступність до будь-яких документів і сфер діяльності. Відповідно і результати контролю підлягають повному оприлюдненню. Фінансова діяльність кожного суб'єкта має бути прозорою, що створює передумови для її законності.

Виконуючи розподільну і контрольну функції, фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони:

- забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

- забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність відтворення виробництва;

- здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

- впливають на інтереси суб'єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

- відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

- утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

- забезпечують усеохоплюючий контроль між суб'єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів та доходів.

Головне призначення державних фінансів -- сприяти через різноманітні фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади.

Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фінансового механізму системи управління в державі. Від того, наскільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян. Важливе значення має те, скільки фінансових ресурсів від загальної кількості їх, створюваних у державі, вона акумулює у своє розпорядження і на які цілі використовує. Проте ці загальні показники ще не забезпечують повної характеристики ефективності фінансового механізму.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів -- інваліди, діти, престарілі, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров'я тощо.

Розділ 2. Система державних фінансів в Україні

2.1 Інституційно-правове забезпечення державних фінансів

Державно-правове регулювання фондового ринку в Україні здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ. В сучасну систему органів державно-правового регулювання фондового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад Національний банк України, Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди. Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює упорядкування відносин винятково на фондовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або упорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами [9].

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється головним чином на основі застосування принципу субординації та примусовості. У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусків акцій та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випуск акцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними паперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функції комісії з цінних паперів, актуальна і для України.

Серед державних органів, на які покладено практичні завдання забезпечення розроблення і здійснення фінансової політики в Україні провідне місце належить органам системи Міністерства фінансів України, які мають:

-- вищу ланку -- центральний апарат Міністерства фінансів України;

-- середню ланку -- Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні та міські, міст Києва і Севастополя фінансові управління державних адміністрацій;

-- базову ланку -- міські та районні фінансові відділення. Центральний апарат Міністерства фінансів України було сформовано у 1992 р. і його загальним завданням є забезпечення державної фінансової політики та здійснення загального керівництва у сфері державних фінансів, зокрема складання і забезпечення виконання державного бюджету.

Детальніше зупинимося на функціях Міністерства фінансів України у сфері організації бюджетного процесу, якими є:

1) організація роботи, пов'язана з складанням проекту державного бюджету України за дорученням Кабінету Міністрів України, визначення порядку і строків подання центральним органам державної виконавчої влади Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями матеріалів для підготовки проекту державного бюджету і прогнозних розрахунків для визначення частини загальнодержавних податків, зборів і платежів, що зараховуються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

2) складання проекту державного бюджету, підготовка пропозицій щодо нормативів відрахувань частини загальнодержавних податків, зборів і платежів до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та подання їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

3) організація виконання державного бюджету за доходами і видатками, ведення обліку касового виконання державного бюджету;

4) разом з іншими міністерствами, відомствами, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, виконкомами місцевих рад забезпечення надходження доходів до державного бюджету та вживання заходів щодо ефективного використання бюджетних коштів;

5) здійснення методичного керівництва роботою в галузі територіального фінансово-бюджетного планування, розроблення порядку надання з державного бюджету субвенцій, дотацій та субсидій;

6) складання річного та щомісячного розпису доходів і видатків, забезпечення виконання державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України, проведення у встановленому порядку взаємних розрахунків державного бюджету з бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, у межах своїх повноважень здійснення обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу;

7) здійснення контролю за виконанням державного бюджету і дотриманням установами Національного банку України та комерційними банками правил касового виконання державного бюджету за доходами;

8) визначення порядку ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, кошторисів, видатків бюджетних установ, встановлення форм обліку і звітності щодо касового виконання бюджету;

9) складання звіту про виконання державного бюджету, розроблення та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо ефективного використання коштів державного бюджету;

10) розроблення проекту Правил складання і виконання державного та місцевих бюджетів і подання його на затвердження Кабінету Міністрів України;

11) затвердження класифікації доходів і видатків державного та місцевих бюджетів;

12) участь у розробленні пропозицій щодо вдосконалення структури органів державної виконавчої влади та здійснення контролю за витрачанням коштів на їх утримання, аналіз витрат на утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади і підготовка пропозицій щодо їх оптимізації;

13) участь у розробленні умов оплати праці працівників органів виконавчої та судової влади, правоохоронних органів, закладів освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, культури та інших бюджетних установ.

До другої складової органів Міністерства фінансів України належать фінансові управління обласних державних адміністрацій, які засновуються рішенням державної адміністрації за принципом подвійного підпорядкування, яке підвідомче і підзвітне у своїй діяльності центральному апарату Міністерства фінансів України.

Третьою складовою у системі органів Міністерства фінансів України є міські, районні і районні у містах фінансові відділи, які забезпечують втілення у життя державної фінансової політики на відповідній території, аналізують показники розвитку економіки міста та району, здійснюють заходи з оздоровлення фінансового стану галузей місцевого господарства та збільшення доходів бюджету.

Окрім системи органів Міністерства фінансів України, є ще певна кількість організацій, які здійснюють оперативне управління бюджетом. До них належать Державна контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Державна податкова служба України, Рахункова палата України.

Державна контрольно-ревізійна служба України була створена у 1993 р. і функціонує відповідно до Закону України "Про контрольно-ревізійну службу в Україні", яким визначено її статус, функції та правові засади діяльності.

Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби України є здійснення контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх зберіганням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів, а також розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у майбутньому.

Основними функціями Державної контрольно-ревізійної служби є:

1) організація роботи контрольно-ревізійних підрозділів щодо проведення ревізій та перевірок;

2) проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності щодо збереження коштів і матеріальних цінностей;

3) здійснення ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної влади;

4) залучення на договірних засадах кваліфікаційних фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади;

5) розроблення інструктивних та інших нормативних актів про проведення ревізій та перевірок;

6) здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями і перевірками;

7) здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнення досвіду проведених ревізій та перевірок і поширення його у системі органів Контрольно-ревізійної служби;

8) вимагання від керівників об'єктів, де здійснюється ревізія чи перевірка, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків;

9) одержання від посадових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, де здійснюється ревізія чи перевірка, письмового пояснення з питань, які виникають під час ревізії чи перевірки;

10) вилучення до бюджету виявлених ревізіями чи перевірками, прихованих або занижених валютних чи інших платежів;

11) накладання у випадках, передбачених законодавством, на керівників та інших посадових осіб адміністративних штрафів;

12) застосування до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансових санкцій.

Відповідно до Бюджетного кодексу України органи Державної контрольно-ревізійної служби України здійснюють контроль у таких напрямах:

1) за цільовим та ефективним використанням коштів державного та місцевих бюджетів;

2) за цільовим використанням і тимчасовим поверненням кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України;

3) за порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю звітності під час виконання державного та місцевих бюджетів і кошторисів.

Державна контрольно-ревізійна служба здійснює державний контроль у формі ревізій та перевірок і щомісячно подає до Верховної Ради України та Міністерства фінансів України узагальнені результати звітів щодо своєї діяльності.

У квітні 1995 р. відповідно до Указу Президента України "Про Державне казначейство України" від 27 квітня 1995 р. було створено Державне казначейство України. Свої функції воно здійснює згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про питання Державного казначейства" від 31 липня 1995 р., де передбачено положення про Державне казначейство.

Метою діяльності Державного казначейства України є забезпечення ефективного управління коштами державного бюджету України та підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів.

Бюджетним кодексом України передбачено такі повноваження Державного казначейства України:

1) ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень і видатків Державного бюджету України;

2) встановлення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності під час виконання бюджетів і кошторисів, розроблення інструкцій з цих питань та здійснення контролю за їх дотриманням;

3) контроль за відповідністю платежів, взятих зобов'язань і бюджетних асигнувань.

Отже, головним завданням органів Державного казначейства України є організація, виконання та безпосереднє здійснення контролю за виконанням державного бюджету України.

Ще одним органом оперативного управління бюджетом є Державна податкова служба України, діяльність якої регулюється Законом України "Про Державну податкову службу України" від 24 грудня 1993 р. зі змінами і доповненнями, включаючи зміни від 15 січня та 5 лютого 1998 р. Але про неї докладніше буде розглянуто у розділі 2.2.

Ще одним органом оперативного управління бюджетним процесом є Рахункова палата України, діяльність якої регулюється Законом України "Про Рахункову палату України" (1996 р.), де передбачені правові основи, статус, функції, повноваження і порядок здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства в Україні.

Рахункова палата України була створена у липні 1996 р. Вона виконує свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Основними завданнями Рахункової палати України є:

1) організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної і видаткової частин Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

2) здійснення контролю за утворенням і покриттям внутрішнього та зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків бюджетних коштів, валютних і фінансово-кредитних ресурсів;

3) контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і соціально-культурного розвитку, охорони довкілля, використання об'єктів права власності, які не підлягають приватизації;

4) контроль за своєчасністю та законністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах НБУ та уповноважених банків;

5) здійснення контролю за грошовою емісією, використанням золотого запасу, дорогоцінних металів, коштовного каміння, надання кредитів і здійснення операцій щодо розміщення золота та валютних резервів;

6) аналіз виявлених відхилень від показників державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про вдосконалення бюджетного процесу в цілому.

Відповідно до поставлених завдань Рахункова палата України виконує такі функції:

1) контролює виконання законів України та постанов, прийнятих Верховною Радою України;

2) контролює виконання Державного бюджету України за доходами і видатками щодо обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

3) контролює витрати коштів загальнодержавних цільових фондів і коштів позабюджетних фондів;

4) контролює діяльності Державного казначейства України з питань ефективного управління коштами державного бюджету;

5) проводить операційний аналіз звітів Антимонопольного комітету України щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, звітів Фонду держмайна України щодо ефективного управління майном;

6) здійснює перевірку цільового використання коштів, виділених з бюджету на утримання Верховної Ради України та її апарату, служб Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, інших виконавчих органів, державних установ і організацій, які діють за кордоном і на території України;

7) здійснює зв'язки з контролюючими органами іноземних держав і відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво;

8) здійснює контроль за діяльністю Міністерства фінансів України, Державної контрольно-ревізійної служби України та Державної податкової адміністрації України у сфері виконання бюджету держави.

Основними формами роботи Рахункової палати є перевірки та ревізії. Щорічно не пізніше 1 грудня вона подає до Верховної Ради України загальний письмовий звіт про результати виконання доручень Верховної Ради України, проведення перевірок, ревізій та обстежень. Звіт затверджується Верховною Радою України і публікується у виданнях Верховної Ради України.

У складі Рахункової палати України є департаменти за такими напрямами діяльності:

-- контроль видатків на державне управління та національну безпеку;

-- контроль видатків на економічну діяльність держави;

-- контроль використання коштів державних цільових і позабюджетних фондів;

-- контроль видатків соціального спрямування;

-- контроль і аналіз бюджетного процесу;

-- контроль і аналіз видатків бюджету;

-- контроль банківських і міждержавних фінансово-економічних операцій;

-- департамент правового забезпечення діяльності Рахункової палати.

Ефективність управління бюджетним процесом України залежить від якості та своєчасності виконання своїх функцій відповідними органами державної влади. Тільки плідна співпраця згаданих організацій забезпечить своєчасне прийняття якісного бюджету та афективне його виконання на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу країни.

2.2 Оцінка стану податкової системи

За роки незалежності в Україні сформовано податкову систему, що за своїм складом та структурою в цілому є подібною до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони, якими регулюється справляння більшості податків, розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства. Водночас податкова система України будується з урахуванням податкових аспектів ГАТТ/СОТТ та інших міжнародних економічних організацій [12].