Фінансові ресурси підприємств вугільної промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

1.1 Сутність і функції фінансів підприємств, їх місце у фінансовій системі держави

Фінансова система держави охоплює: державні фінанси, місцеві фінанси, фінанси підприємств, фінанси банків і небанківських фінансових структур, фінанси некомерційного сектора, фінанси домашніх господарств. Визначальне місце в структурі фінансових відносин суспільства займають фінанси підприємств. Результатом діяльності підприємств є виготовлена продукція, виконані роботи чи надані послуги, які у своїй сукупності формують валовий внутрішній продукт - основне джерело фінансових ресурсів держави [ 32].

Фінанси підприємств за своєю сутністю - це складна економічна категорія. У вітчизняній економічній літературі прийнято вважати, що фінанси підприємств - це економічні (грошові) відносини, які виникають у процесі формування, розподілу та використання грошових фондів і доходів підприємств. Проте останнім часом окремі сучасні вітчизняні і більшість зарубіжних економістів вважають, що фінанси підприємств - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств.

Фінансові відносини підприємств охоплюють виробничі, обмінні і розподільчі відносини, що відображаються в різноманітних грошових потоках. З руху грошей розпочинається і ним завершується кругообіг коштів підприємства, оборот усього капіталу.

До фінансових належать такі економічні відносини підприємства:

а) зовнішні фінансові відносини:

- із засновниками (формування статутного капіталу, зміна статутного капіталу, виплата дивідендів на акції та процентів на паї);

- з іншими суб'єктами підприємництва щодо розрахунків із позичальниками, підрядниками, покупцями, замовниками;

- із бюджетом (платежі та асигнування);

- із цільовими фондами (внески і надходження);

- із банками (відкриття та ведення рахунків, відкриття депозитів, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата відсотків);

- зі страховими компаніями (страхові платежі, страхове відшкодування);

- з учасниками фондового ринку (розміщення власних цінних паперів, купівля, продаж цінних паперів інших емітентів);

- із галузевими і корпоративними органами управління (внески в централізовані фонди, надходження з них);

б) внутрішні фінансові відносини щодо:

- формування і розподілу грошових доходів підприємства (виторгу, чистого доходу від продажу продукції, робіт, послуг, іншого операційного доходу, доходу від фінансової діяльності, інших доходів, доходів від звичайної діяльності);

- формування, розподілу і використання чистого прибутку;

- формування та використання амортизаційних відрахувань;

- утворення та використання забезпечень майбутніх витрат і платежів, інших цільових фондів підприємства тощо [ 23].

Матеріальною основою фінансів підприємств є грошовий обіг. У зв'язку з цим, поняття "фінанси підприємств" часто помилково ототожнюють із грошовими коштами. Фінансами гроші стають тоді, коли їх власник створює відповідний грошовий фонд і використовує його для фінансування господарських операцій (внесення коштів у статутний капітал, придбання акцій, облігацій, надання кредиту тощо) з метою отримання певного доходу.

Підприємства, як і фізичні особи та держава загалом, формують грошові фонди. Грошові фонди підприємства - це частина його грошових коштів, які мають цільове призначення. До грошових фондів належать статутний фонд, пайовий фонд, фонд оплати праці, резервний фонд, амортизаційний фонд та інші. Підприємства формують грошові фонди для фінансового забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, виконання зобов'язань перед державою і діловими партнерами (контрагентами) тощо. Правильна організація процесу формування грошових фондів забезпечує можливість ефективного управління грошовими потоками підприємств, прийняття оптимальних фінансових рішень, підвищення прибутковості підприємницької діяльності. Необхідною умовою при цьому є аналіз фінансової інформації, що міститься у бухгалтерській і статистичній звітності, у комерційних угодах, розрахункових, платіжних та інших документах.

Як одна з основних підсистем фінансової системи держави, фінанси підприємницьких структур мають свою специфіку організації та реалізації притаманних їм функцій. Специфіка фінансів підприємств полягає в тому, що за їх допомогою мобілізуються кошти і створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого розподілу, як у підсистемі державних фінансів, а, насамперед, для обслуговування процесу виробництва і реалізації продукції. Тобто фінанси підприємств обслуговують процес створення нової вартості, яка знаходить своє відображення у вартості валового внутрішнього продукту, здійснюючи первинний його розподіл на фонди нагромадження, споживання і відновлення матеріальних елементів процесу виробництва [ 22]..

У процесі відтворення фінанси підприємств виконують такі ж функції, що й загальнодержавні фінанси, а саме:

розподільчу - розподіл фінансових ресурсів підприємств за їх цільовим призначенням: на покриття витрат, формування фондів тощо. Завдяки розподільчій функції фінансів підприємств забезпечується послідовність і пропорційність розподілу національного доходу на макро- і мікрорівні економіки;

контрольну - контроль за дотриманням пропорцій у первинних розподільчих і перерозподільних процесах. Контрольна функція фінансів підприємств зумовлена їх здатністю об'єктивно відбивати кількісні і вартісні пропорції виробництва і реалізації продукції. Контролюючи грошові розрахунки, аналізуючи фінансові показники, можна оцінити фінансовий стан і перспективи розвитку підприємства. Фінансовий контроль у формі перевірки видів фінансових відносин підприємства, порядку ведення його фінансово-господарської діяльності здійснюють спеціальні уповноважені органи - державні та відомчі контрольні органи, незалежні аудиторські фірми, відділи контролінгу тощо. Залежно від часу проведення, фінансовий контроль поділяють на попередній, поточний і наступний. Попередній контроль проводять до здійснення фінансово-господарських операцій; поточний - під час фінансових і господарських операцій; наступний - після здійснення операцій. Він призначений для встановлення відхилень, які не були виявлені під час попереднього і поточного контролю [ 11].

Слід зазначити, що розподільча функція фінансів підприємств може бути реалізована тільки за наявності сформованих фінансових ресурсів. Тому для фінансів підприємств виділяють такі основні функції:

– формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

– розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, для соціального розвитку підприємства;

– контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів підприємства у процесі його операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Фінансові ресурси підприємств формуються під час становлення статутного капіталу, а також у процесі розподілу грошових надходжень від продажу продукції, товарів, робіт і послуг та надходжень від інших видів операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Формування фінансових ресурсів здійснюють з метою фінансування оборотних і необоротних активів, формування резервного капіталу, забезпечень, фондів цільового призначення тощо.

Умовами ефективної реалізації функцій фінансів підприємств є:

- різноманітність форм власності;

- наявність ринків товарів, праці, капіталу;

- свобода підприємництва, самостійності у прийнятті підприємницьких рішень;

- вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

- самофінансування підприємницьких структур;

- правове забезпечення підприємницької діяльності;

- обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

1.2 Сфери фінансових відносин підприємств

фінанси грошовий продукція економіка

Сутність фінансів проявляється при опосередкуванні руху вартості валового внутрішнього продукту, який продиктований закономірностями розвитку матеріального виробництва і необхідністю дотримання пропорцій відтворення.

Пов'язування фінансів зі створенням, розподілом і використанням фінансових ресурсів є цілком прийнятним на всіх рівнях. Так, на загальнодержавному рівні пропорції розподілу валового внутрішнього продукту, який властивий закону виробництва матеріальних благ, дозволяють у подальшому державним інституціям і суб'єктам господарювання оперувати в своїй діяльності грошовими потоками і фінансовими ресурсами, одержаними внаслідок такого розподілу. Це значить, що сферою виникнення фінансів є процеси трансформації вартості валового внутрішнього продукту (С + V + m) у фінансові ресурси на рівні держави і суб'єктів господарювання шляхом виділення матеріальних і прирівняних до них витрат (С), необхідного продукту (V), додаткового продукту (m). Разом з тим, при віднесенні складових валового внутрішнього продукту до фінансових ресурсів потрібно враховувати, що грошового характеру участі в розподільчих і перерозподільних процесах набувають ціни, заробітна плата та ін. [17.]

Фінанси підприємств характеризуються такими самими рисами, як і державні фінанси. Однак їм властиві певні особливості, пов'язані з їх функціонуванням у сфері матеріального виробництва. На цьому рівні фінанси опосередковують процес розподілу і перерозподілу частки валового внутрішнього продукту, створеного на підприємстві шляхом формування фондів грошових коштів і фінансових ресурсів, які спрямовуються на сплату податків і платежів до бюджету, збори та відрахування до державних цільових фондів, на відшкодування витрат, пов'язаних зі створенням матеріальних благ, на забезпечення розвитку виробництва та розширення самого підприємства.

Опосередковування фінансами розподілу і перерозподілу створеної на мікрорівні частки валового внутрішнього продукту між суб'єктами володіння набирає інших форм і змісту залежно від рівня організаційно-правової форми суб'єктів господарювання [ 17].

У корпоративному підприємництві, де суб'єкти господарювання відчужені від фізичних осіб (засновників, акціонерів та найманих працівників), участь у процесах розподілу і перерозподілу створеної за їх участю частки валового внутрішнього продукту, доходів між суб'єктами володіння покладено на юридичні особи. Це практично нівелює вплив на розподільчі процеси суб'єктивних факторів (засновників, директорату, членів трудового колективу)

Інша ситуація складається на рівні суб'єктів малого підприємництва та індивідуальних підприємців. Унаслідок ототожнення засновниками (власниками) суб'єктів малого підприємництва і підприємців, які отримують доходи від індивідуального бізнесу, відносини з державним бюджетом та іншими державними інституціями у сфері розподільчих процесів стають більш індивідуалізованими і суб'єктивними. Тобто, фінанси проявляються, перш за все, у безпосередній реакції суб'єктів господарювання та індивідуальних підприємців на пропорції у розподілі їх індивідуального доходу. Таким чином, об'єктивність розподільчих процесів набуває суб'єктивного характеру, а то й навіть психологічного.

Не дивлячись на різний характер реалізації розподільчих і пере-розподільчих процесів на всіх рівнях бізнесу, об'єктом фінансів підприємств (суб'єктів господарювання) є рух вартості валового внутрішнього продукту і його трансформація у фінансові ресурси.

Суб'єктами фінансів є державні інституції (Державний бюджет, Пенсійний фонд України, інвестиційні фонди та ін.), страхові компанії, банківські установи, підприємства та інші суб'єкти господарювання, які є як юридичними, так і фізичними особами, а також суб'єкти малого підприємництва та індивідуальні підприємці [ 32].

Виходячи з такого розуміння суті фінансів підприємств (суб'єктів господарювання), можна сформулювати їх визначення: фінанси підприємств - це відповідна сфера стосунків підприємства (підприємця) з державними і недержавними інституціями, суб'єктами господарювання, які пов'язані з процесами розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між суб'єктами його володіння, та з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів підприємством у процесі відтворення.

У навчальній і спеціальній літературі можна зустріти різноманітні визначення фінансів підприємств, наприклад:

"Фінанси підприємств - це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення". [46. С. 6].

Фінанси підприємств - це "грошові відносини, які виникають в процесі господарської діяльності підприємств і пов'язані з формуванням власних і залучених коштів, їх використанням на фінансування витрат і інвестицій підприємств, утворенням і розподілом отриманого прибутку" [36. С. 5].

Фінанси - це "… сукупність економічних, грошових відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу і використання сукупного суспільного продукту, національного доходу, національного багатства, і пов'язані з утворенням, розподілом і використанням валового доходу, грошових нагромаджень і фінансових ресурсів підприємств" [ 42 С. 11].

Фінанси - це "…совокупность денежных отношений, которые возникают у хозяйствующих субъектов в процессе создания и осуществления производственно-финансовой деятельности". [ 42. С. 5].

Фінанси підприємства, що випливає з їх економічної природи, виконують такі ж функції, як і державні фінанси: розподільчу і контрольну.

В окремих підручниках і навчальних посібниках наголошується, що фінанси підприємств проявляються та виражають свою сутність через такі функції:

"… - формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення". [ 46С. 7];

"Фінанси виконують дві ключових функції: розподільчу і контрольну (функція нагромадження стосується фінансів України)" [36.С. 6-7];

"Функції фінансів підприємств: розподільна; контрольна; формування грошових доходів".[42 С. 16].

"Финансы предприятий как экономическая стоимостная категория своё действие в воспроизводственном процессе проявляют через две основные функции: распределительную и контрольную" [46. С. 9].

Виходячи з розглянутого вище, можна стверджувати, що фінанси підприємств обслуговують розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту шляхом забезпечення процесу створення централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів і використання їх за цільовим призначенням.

Контрольна функція фінансів підприємств - це, перш за все, прояв внутрішньо властивої фінансам якості об'єктивно відображати стан розподільчих і перерозподільних процесів у грошовому вимірі. Використання такої якості фінансів дає можливість не тільки контролювати дотримання пропорцій у розподільчих і перерозподільних процесах, а й впливати на них.

1.3 Фінансові ресурси підприємств

Під терміном "фінансові ресурси підприємств" в економічній науці й на практиці прийнято вважати сукупність фондів грошових коштів і грошові кошти у нефондовій формі, які є у розпорядженні підприємств [17.].

Вітчизняні автори підручників та посібників із фінансів підприємств вважають, що:

"Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові засоби, що є в розпорядженні підприємств" [46 С. 9];

"Фінансові ресурси - це грошові засоби акумульовані по фондах цільового призначення для здійснення визначених витрат" [42. С. 22].

"финансовые ресурсы предприятий - это собственный, заемный и привлеченный денежный капитал, который используется предприятиями для формирования своих активов и осуществления производственно-финансовой деятельности…" [46. С. 9].

Грошові кошти, які є у розпорядженні підприємства, можна поділити на кілька груп залежно від джерел їх створення, а саме:

1. Привласнені кошти: статутний капітал - вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства; кошти засновників, спрямовані на поповнення статутного фонду в обмін на цінні папери; страхові відшкодування; кошти міжнародної технічної допомоги; кошти та кредити, отримані без вимоги їх повернення; бюджетні кошти, передані в розпорядження підприємствам.

2. Власні кошти: амортизаційні відрахування; чистий прибуток у національній валюті; іноземна валюта.

3. Залучені кошти: тимчасово вільні кошти резервів, що формуються за рахунок чистого прибутку; реінвестовані кошти резерву на виплату дивідендів; перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською; інші види заборгованості (із заробітної плати та нарахувань на неї, платежів до бюджету тощо).

4. Позичені кошти: кредити банків та небанківських фінансових структур (довготермінові, середньотермінові, короткотермінові); лізинг (фінансовий) - товарний кредит; франшиза; комерційний кредит; факторинг; кошти, що надходять з бюджету міністерств на умовах повернення.

Основними ознаками грошових коштів, які характеризують фінансові ресурси матеріальної основи функціонування фінансів підприємств є джерела їх походження і право суб'єкта господарюванні розпоряджатися ними без будь-яких обмежень.

Однозначно, що фінансові ресурси є грошовим вираженням новоствореної вартості на підприємстві. Тобто джерелом їх формування є валовий внутрішній продукт. [ 23].

Так, спочатку з грошових надходжень відшкодовують авансовані в процесі виготовлення продукції обігові кошти і погашають заборгованість за короткотерміновими кредитами, взятими на придбання матеріальних цінностей, енергоносіїв тощо.

Закінчується процес відшкодування затрат, пов'язаних з основною діяльністю, формуванням амортизаційних відрахувань, спрямуванням відповідної частини коштів до державних цільових фондів та інших витрат, необхідних для функціонування виробництва і продажу продукції. Одночасно із загальної суми надходжень виділяється фонд оплати праці з нарахуваннями, пов'язаними із соціальним захистом працівників. Решта коштів, після віднесення на доходи адміністративних витрат і витрат на збут продукції та інші витрати загальногосподарського характеру, сплати до бюджету податків і платежів, залишається на підприємстві у вигляді чистого прибутку. Таким чином, основою формування фінансових ресурсів є грошові кошти у вигляді амортизаційних відрахувань і грошових резервів, які формуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства (товариства).

Як зазначалось вище, у розпорядженні підприємств перебувають кошти, отримані у вигляді поповнення засновниками статутного фонду, фінансової допомоги без вимоги її повернення, дотацій та субсидій з бюджету, різного виду відшкодувань тощо. [ 26].

На розмір грошових коштів, що є у розпорядженні підприємства (товариства), впливають надходження ресурсів у вигляді позичених (банківські та комерційні кредити) та залучених (різного виду заборгованості) ресурсів. Це означає, що на підприємствах грошові кошти перебувають у вигляді резервів та в інших формах.

Враховуючи, що грошові кошти підприємств входять у цільові резерви, важливою ознакою фінансових ресурсів варто вважати право суб'єкта господарювання розпоряджатись ними без будь-яких обмежень. Відомо, що такі грошові кошти для будь-якого суб'єкта господарювання є майном, і тому підприємство, залежно від форми власності, може розпоряджатися ними на правах власності, оперативного управління або повного господарського відання. Ця характерна ознака фінансових ресурсів не може бути застосована до коштів, отриманих від міністерств (асоціацій) чи державних цільових фондів на умовах повернення, довготермінових та середньотермінових кредитів та ін. Таким чином, фінансовими ресурсами підприємства можна вважати сукупність грошових резервів та надходжень цільового призначення, якими воно розпоряджається на правах власності, оперативного управління або повного господарського відання і використовує на статутні потреби.

Природним є і те, що підприємства функціонують в умовах обмежених фінансових ресурсів. Тому вони вдаються до позичених коштів з метою середньотермінового або довготермінового покриття потреби у власних фінансових ресурсах. Позичені кошти, як правило, на довший або коротший період заміняють власні джерела фінансування основного й обігового капіталу підприємства.

Стосовно всієї сукупності фондів грошових коштів, які відображають рух вартості валового внутрішнього продукту, їх можна кваліфікувати як інвестиційні ресурси.

1.4 Основи організації фінансів підприємств

Організація фінансів підприємств, які відображають процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів, ґрунтується на відповідних принципах організації діяльності суб'єктів господарювання, а саме: фінансової незалежності та відповідальності, комерційного розрахунку, формування фінансових резервів та ін. [17.].

Фінансова незалежність підприємств гарантується чинним законодавством України. Держава гарантує всім суб'єктам господарювання, незалежно від обраних ними організаційних форм (підприємство, товариство), однакові права і створює однакові можливості для доступу до фінансових та природних ресурсів; недоторканість майна; забезпечує захист будь-якої форми власності. Підприємства самостійно вирішують і визначають, яку виробляти продукцію, поділяти чистий дохід (виручку) і використовувати фінансовий результат від таких рішень, які підприємства узгоджують. Відповідальність за результати діяльності реалізується у випадках неплатоспроможності підприємств, виникнення збитків, порушення чинного законодавства України та зарубіжних країн (податкового, антимонопольного, антидемпінгового та ін.).

Підприємства несуть повну реальну відповідальність за своєчасність і повноту виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державними інституціями, кредитними установами та іншими підприємствами й організаціями. Вони зобов'язані покривати збитки і втрати за рахунок власних фінансових ресурсів та резервів. Неможливість виконувати свої зобов'язання перед державою і кредиторами у разі збитковості й неплатоспроможності створює безпосередню загрозу будь-якому підприємству стати банкрутом.

Комерційний розрахунок як метод господарювання передбачає постійне порівняння витрат і результатів діяльності підприємства. Його метою є отримання прибутку за оптимальних витрат капіталу при мінімальних ризиках.

Комерційний розрахунок відповідає основним принципам саморозвитку підприємств - самооплатності та самофінансуванню:

- самооплатність створює умови для забезпечення підприємства необхідними матеріальними, трудовими та грошовими ресурсами і передбачає рентабельну діяльність;

- самофінансування передбачає забезпечення за рахунок власних ресурсів не тільки покриття поточних витрат, а й витрат капітального характеру, фінансування соціально-економічного розвитку підприємства та витрат майбутніх періодів.

Формування фінансових резервів. Фінансові резерви, які створюються на підприємствах, в асоціаціях та міністерствах за рахунок прибутків, необхідні для забезпечення стабільності кругообігу грошових коштів і всього процесу розширеного відтворення. [44]. Наявність централізованих (формуються за рахунок чистого прибутку у міністерствах і в асоціаціях) і децентралізованих (формуються за рахунок чистого прибутку) фінансових резервів дозволяє маневрувати фінансовими ресурсами, ліквідувати тимчасові фінансові труднощі, які виникають у процесі ведення господарської діяльності, проводити єдину технічну і технологічну політику певної групи підприємств тощо.

Формування і використання грошових фондів та фінансових ресурсів зачіпає не лише інтереси підприємств (товариств), їх працівників, акціонерів та інших контрагентів, а й інтереси держави, і тому потребує належного фінансового контролю за господарсько-фінансовою діяльністю суб'єктів господарювання. Контроль здійснюється через аналіз фінансових показників діяльності підприємства і засобів впливу відповідного змісту.

Розмежування коштів на власні й позичені. Поділ коштів на власні й позичені є важливим для підприємств тому, що в окремі періоди діяльності або постійно, виникає додаткова потреба в коштах, яка реалізується шляхом отримання короткотермінових позик і довготермінових кредитів. Поєднання власних та позичених коштів дозволяє раціональніше використовувати і зберігати власний обіговий капітал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти. [ 36].

На організацію фінансів мають вплив організаційно-правові форми суб'єктів господарювання. Перш за все, це проявляється в процесах формування капіталу (статутного капіталу), організації взаємовідносин з бюджетом і державними цільовими фондами, проведенням дивідендної політики (акціонерні товариства).

Галузеві особливості теж мають вплив на організацію фінансів. Наприклад, сезонність виробництва передбачає відповідний склад і структуру обігового капіталу, особливості у розподілі та використанні прибутків (формування резервів), а рівень технічного забезпечення підприємства вимагає проведення відповідної амортизаційної політики.

Фінансова діяльність реалізується шляхом використання відповідних форм і методів фінансового забезпечення функціонування підприємств для досягнення основної мети - отримання доходів [17.].

Основними завданнями фінансової діяльності є:

- забезпечення фінансовими ресурсами виробничо-господарської та інших видів діяльності підприємств;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, що забезпечує виконання зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами та іншими суб'єктами господарювання;

- контроль за ефективним розподілом і використанням фінансових ресурсів.

Фінансову роботу на підприємстві організують за такими напрямками:

- фінансове прогнозування і поточне планування;

- поточна й оперативна фінансово-економічна робота;

- аналіз і контроль за виробничо-господарською та фінансовою діяльністю.

Фінансове прогнозування та поточне планування забезпечує визначення загальної потреби у фінансових ресурсах для проведення виробничо-господарської діяльності. Метою складання фінансового плану є встановлення розміру власних фінансових ресурсів на основі прогнозування доходів, прибутку, амортизаційних відрахувань, власних обігових коштів, платежів до бюджету.

Поточна та оперативна робота спрямовується на реалізацію фінансового забезпечення потреб підприємства, пов'язаних із його основною діяльністю, і підтримання на належному рівні його платоспроможності.

Аналітична робота на підприємстві пов'язана з встановленням його реального фінансового стану, необхідного для організації фінансового планування та прогнозування.

1.5 Управління фінансовими ресурсами на підприємстві

Управління, як діяльність, існувало протягом усієї історії людства. Можна сказати, що управління існувало з того моменту, як у людей виникла потреба у спільній праці. Певна форма управлінської діяльності виникла, коли треба було збирати податки, створювати армію, годувати людей, які самі не виробляли продуктів харчування [41].

У словнику слово "управляти" означає керувати, направляти діяльність кого-небудь, чого-небудь. Тому управління - це процес впливу на кого-небудь, що-небудь. Крім того, слово "управління" поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо. Отже, управління можна трактувати як процес впливу, і водночас як систему управляючих суб'єктів, об'єктів, якими управляють, та управлінських дій.

Управління в економіці - це свідоме спрямування економічних і соціальних процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.

У фінансах підприємств управління означає процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для реалізації фінансової політики господарюючого суб'єкта. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність всіх органів апарату управління підприємства та їх управлінських дій.

Метою фінансового управління є забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності.

Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об'єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері грошовою обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансово-господарської роботи підприємства. [ 41].

Суб'єктом управління фінансами підприємств є керівний та фінансовий апарат системи органів управління на підприємстві.

У практичному плані управління фінансами підприємства - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.

Поняття "управління фінансами" пов'язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємств різних організаційних форм та різних форм власності використовують поняття "фінансовий менеджмент". Фінансовий менеджмент - це управління фінансами підприємства, направлене на досягнення його мети за допомогою певних методів.

Управління фінансами підприємства базується на об'єктивних та суб'єктивних законах суспільного розвитку, на знанні та використанні закономірності розподілу готового продукту і валового доходу підприємства.

Сутність поняття фінансовою управління можна трактувати як інструмент реалізації фінансів та фінансової політики, як сукупність методів впливу на організацію і використання фінансових відносин та фінансових ресурсів, як сукупність управлінських структур і фінансовою апарату на всіх рівнях управління підприємством.

Фінансове управління має свою систему, функції, які пропонується визначити таким чином:

- взаємодія всіх елементів апарата управління підприємством;

- створення ефективних організаційних структур управління;

- аналіз фінансових ресурсів і фінансових відносин;

- прогнозування, планування, регулювання фінансових процесів;

- обґрунтування й прийняття оперативних фінансових рішень;

- контроль за виконанням розроблених планів та прийнятих фінансових рішень.

Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів:

- фінансового прогнозування;

- фінансового планування;

- фінансового регулювання;

- фінансового контролю.

Значне місце в управлінні фінансами підприємства займає прогнозування. Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10-ти років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Мета фінансового прогнозування - це визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють фінансовому підрозділу підприємства намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансових відносин, форми та методи реалізації фінансової політики. [ 40].

Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:

- асоціації і аналогії;

- побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів у залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;

- кореляційно-регресивний аналіз;

- безпосередньої експертної оцінки. При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:

- об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;

- аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;

- вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;

- історичний підхід.

Створення відповідного фінансового прогнозу є досить складним завданням. Адже коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише ускладнюють прогнозування, а й підвищують його важливість. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом.

Процес фінансового прогнозування зосереджується на таких аспектах:

- фінансові ресурси;

- економічний та фінансовий стан;

- фінансова політика.

Перший етап - на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вихідні дані для розрахунку необхідних показників, що рангуються залежно від ступеня їх вагомості.

Другий етап - виділення факторів, які мають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів.

Третій етап - вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.

На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), намічається стратегія дій та складається фінансовий план.

В економічній літературі планування представлено як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє.

Фінансове планування розглядають на підприємстві як діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів, на різних стадіях його функціонування. При цьому збалансування означає оптимальне у часі співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання. Фінансове планування є складовою загальноекономічного планування підприємства, в основі якого лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх відділів фінансової структури підприємства. [ 15].

Головним об'єктом фінансового планування є фінансові відносини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах.

Процес планування діяльності підприємств у нових господарських умовах використовує систему бюджетування. Бюджет на рівні підприємства - це плановий документ, що відображає господарські операції підприємств та результати, пов'язані з їх виконанням.

Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач, визначення засобів їх досягнення та вирішення. Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, але й обсяг наявних ресурсів, очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети.

Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах з 60-х років. Сутність його полягає у складанні "плаваючих" планів видатків на п'ять років. Кожного року план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року. Показники при цьому пересуваються за 5-річною шкалою на рік вперед. Планові показники 1-го майбутнього року є директивними, а в наступні 4 роки - орієнтовними.

Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мети збалансування за ресурсами та виконавцями. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань. Отже, фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління фінансами.

Сутність фінансового контролю як методу управління та як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вживання заходів для їх розв'язання, усунення порушень, їх попередження у майбутньому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії. [ 6].

Побудова ефективної системи управління фінансами підприємства передбачає створення відповідної фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги і складність задач, що вирішуються на підприємстві, його фінансова служба може бути представлена:

- фінансовим управлінням - на великих підприємствах;

- фінансовим відділом - на середніх підприємствах;

- фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, але й питаннями фінансової стратегії - на малих підприємствах.

Структура фінансової служби представлена на рис. 1.1.

Рисунок 1.1 - Структура фінансової служби підприємства

На бухгалтерію покладаються обов'язки вести бухгалтерський облік підприємства та формувати його відкриту фінансову звітність у відповідності до встановлених вимог та положень.

Аналітичний відділ зобов'язаний аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань по прибутку, обсяги виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.

Відділ фінансового планування розробляє плани та бюджети підприємства (баланс доходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів і пасивів тощо).

Оперативний відділ виконує збір рахунків, накладних, простежує їх оплату, забезпечує ефективні взаємовідносини з банками з приводу безготівкових розрахунків та отримання готівкових коштів, контрагентами - з приводу оплати товарів, послуг, вирішення спірних питань, державою - з приводу сплати податків, обов'язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.

Відділ по роботі з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелем цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції доходності і ризику.

Функціонування будь-якої системи управління фінансами здійснюється в рамках чинних законодавчих актів і нормативної бази. У вітчизняній теорії та практиці питання стратегічного управління діяльністю підприємством до цього часу недостатньо розроблені. Частково це пояснюється тим, що функція стратегічного управління тривалий час належала державі. Крім того, дається взнаки недосконалість правового, законодавчого, економічного регулювання в державі, а також нестабільність законодавчої бази, відсутність практичного досвіду у фахівців.

Враховуючи, що ринок передбачає роботу підприємства в умовах конкуренції, сьогодні ділова стратегія підприємств націлена на досягнення стратегічних конкурентних переваг. Отже, стратегію можна визначити як узагальнюючий план управління, який орієнтовано на досягнення основних цілей підприємства шляхом виявлення та реалізації довгострокових конкурентних переваг на даному ринку.

Таким чином, управління фінансами підприємств (фінансовий менеджмент) забезпечує його господарську діяльність фінансовими ресурсами, вирішує існуючі фінансові протиріччя у фінансових відношеннях, здійснює контроль за дотриманням фінансової дисципліни, націлене на подальший розвиток підприємства, досягнення його стратегічних цілей.

Платіжна дисципліна полягає в суворому дотриманні суб'єктами господарювання встановлених правил проведення розрахункових операцій і виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків [47.].

Додержання платіжної дисципліни сприяє прискоренню кругообігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни найчастіше буває наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства або його складного фінансового стану.

Платіжна дисципліна передбачає передусім здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та в установлені строки.

Отже, її забезпечення залежить від фінансового стану суб'єктів господарювання і водночас впливає на їхній фінансовий стан. За безготівкових розрахунків відвантаження і оплата товарів не збігаються в часі, це призводить до виникнення дебіторської і кредиторської заборгованості. Беручи загалом, така заборгованість у процесі фінансово-господарської діяльності є неминучою через авансові платежі в розрахунках. Водночас така заборгованість може стати наслідком порушення розрахунково-платіжної дисципліни.

Дебіторська заборгованість пов'язана з порушенням строків оплати: за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи і надані послуги; за розрахунками з бюджетом (переплата) або з працівниками підприємства (переплата). У наслідок нестабільності економіки України нині значно зросла несвоєчасність розрахунків за відвантажену продукцію, виконані роботи і надані послуги. Це призводить до того, що значна частина оборотних коштів підприємств-виробників виводяться з обороту на невизначений час.

Враховуючи це, досить важливими стають резерви розрахунків з боргами, які формуються з валового прибутку. За списання з балансу підприємства цих боргів відповідно зменшується сума створеного резерву в кореспонденції з рахунками обліку розрахунків з дебіторами. За доданням невитраченої суми резервів за сумнівними боргами до суми прибутку наступного (за роком їх створення) року відповідно зменшується сума резервів і збільшується розмір оподаткування прибутку. [ 27]. Сумнівними боргами вважаються такі види дебіторської заборгованості, які не погашено в установлені строки і не забезпечено гарантіями. Якщо протягом року не отримано борги з дебіторів, ці суми відносять на фінансові результати підприємства.

Фактично дебіторську заборгованість можна розглядати як безвідсоткову позику покупцям, тобто своєрідний спосіб інвестування оборотного капіталу. Надання покупцеві відстрочки платежу - це, по суті, надання йому товарного кредиту, який не може бути безоплатним. Збитки або упущену вигоду від надання такого кредиту можна оцінити, виходячи з розміру банківського відсотка, який міг би належати підприємству, якби покупець розрахувався своєчасно, а гроші було покладено на банківський депозит. І це необхідно використовувати у відносинах дебітор-кредитор.

Кожне підприємство мусить проводити облік дебіторської заборгованості та управління нею.

Управління дебіторською заборгованістю передбачає прийняття управлінських рішень стосовно двох протилежних процесів діяльності підприємства: зростання безнадійних боргів, з одного боку, а з другого - збільшення обсягів реалізації продукції (робіт, послуг). [ 30].

Отже, у процесі управління дебіторською заборгованістю необхідно забезпечити оптимальний розмір інвестицій оборотного капіталу в дебіторську заборгованість.

Управління дебіторською заборгованістю дає змогу підприємству ефективніше використовувати фінансові ресурси, зменшувати можливість зростання безнадійних боргів і забезпечує збільшення інвестиційних можливостей підприємства. Кредиторська заборгованість виникає здебільшого за розрахунків з постачальниками і свідчить про використання в фінансово-господарській діяльності коштів, які не належать підприємству, але перебувають у нього в обороті.

Кредиторську заборгованість доцільно аналізувати за:

- розрахунковими документами, строк оплати яких не настав;

- постачальниками (за несплаченими своєчасно розрахунковими документами);

- товарами;

- розрахунками з бюджетом;

- розрахунками в порядку зарахування у взаємних вимог;

- виданими векселями, строк оплати яких не настав;

- простроченими векселями;

- використаним кредитом.

Нині в Україні обсяг кредиторської заборгованості підприємств зростає одночасно зі зростанням загальної дебіторської заборгованості. Заліки взаємної заборгованості можуть тільки тимчасово стабілізувати ситуацію, але не усувають причин виникнення заборгованості. Це свідчить про те, що система платежів і розрахунків об'єктивно відображає кризовий стан справ в економіці в галузі виробництва і реалізації товарів, надання послуг, виконання робіт.

Зменшенню обігу дебіторсько-кредиторської заборгованості підприємств сприятиме подальше вдосконалення грошових розрахунків, через використання обігу, клірингової системи обслуговування векселів та ін.

Зміцненню платіжної дисципліни сприяє запровадження санкцій за її порушення.

Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб'єкта. [ 16].

Чинним законодавством України до підприємств (підприємців) застосовуються штрафні санкції за:

– перевищення встановлених лімітів каси;

– неоприбуткування (неповне оприбуткування) в касах готівки;

– перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без вичерпного пояснення щодо використання раніше виданих коштів;

– витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;

– використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням;

– проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів.

Організація готівкового обороту передбачає:

– повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових коштах;

– забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і підприємцям на оплату праці, пенсій, допомоги та на інші цілі;

– створення умов для залучення готівки до кас банків;

– сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за товари і послуги через запровадження прогресивних форм безготівкових розрахунків;

– здійснення та вдосконалення контролю за дотриманням підприємствами і підприємцями порядку ведення операцій із готівкою та рухом готівкових коштів.

Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові. [ 18].

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати недоутримки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств при порушенні кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків введення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Фінансові санкції застосовуються при порушенні суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковою адміністрацією.

Висновки

Фінанси підприємств за своєю сутністю - це складна економічна категорія. У вітчизняній економічній літературі прийнято вважати, що фінанси підприємств - це економічні (грошові) відносини, які виникають у процесі формування, розподілу та використання грошових фондів і доходів підприємств. Проте останнім часом окремі сучасні вітчизняні і більшість зарубіжних економістів вважають, що фінанси підприємств - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств.

У фінансах підприємств управління означає процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для реалізації фінансової політики господарюючого суб'єкта. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність всіх органів апарату управління підприємства та їх управлінських дій.

Метою фінансового управління є забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності.

Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об'єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері грошовою обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансово-господарської роботи підприємства.

Суб'єктом управління фінансами підприємств є керівний та фінансовий апарат системи органів управління на підприємстві.

У практичному плані управління фінансами підприємства - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.

Поняття "управління фінансами" пов'язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємств різних організаційних форм та різних форм власності використовують поняття "фінансовий менеджмент". Фінансовий менеджмент - це управління фінансами підприємства, направлене на досягнення його мети за допомогою певних методів.

Список літератури

1 Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - Львів: ЛБІ НБУ, 2003. - 265 с.

2.Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Кондор, 2003. - 364 с

3.Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф. А.М. Поддєрьогіна. - 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - С. 6 .

4 Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посіб. 2-ге вид., доп. і перероб. - Луцьк: Ред.-вид. від. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, - 2001. - С. 5 .

5. Фінанси підприємств: Навч. посіб. / За ред. В.В. Буряковського. - Д.: Пороги, 1998. - С. 11 .

6. Филимоненков А.С. Финансы предприятий: Учеб. пособ. - К.: Ника-Центр; Эльга, 2002. - С. 5

7. Фінанси підприємств: Навч. посіб. / За ред. Г.Г. Кірейцева. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 268 с.

Размещено на Allbest.ru