Прогнозне моделювання фінансових показників відповідно до стратегії розвитку підприємства

2.3 Методика прогнозування банкрутства підприємства

Серед моделей, які одночасно широко застосовуються у фінансовому і стратегічному аналізі, виділяються моделі прогнозування банкрутства підприємства. В економічно розвинених країнах вони почали з'являтися починаючи приблизно з 50-х років XX ст. Причиною цього було посилення конкуренції після 2-ої світової війни, коли багато підприємств скорочувало свою діяльність або банкрутувало. Спочатку банкрутство намагалися передбачати емпірично, на основі вже відомих фактів банкрутства компаній відповідної галузі. Звичайно, такий підхід призводив до численних помилок.

Перші моделі передбачення банкрутства, в яких було використано статистико-математичний апарат, були розроблені у 60-х роках. Серед них найвідомішими є Z рахунок Альтмана (США), коефіцієнт Таффлера (Велика Британія), А-рахунок Арженті та деякі інші.

З часом методики передбачення банкрутства почали застосовувати для прогнозування ризиків в антикризовому управлінні, а потім і для діагностики стратегічних проблем. Кожна методика мас свої позитивні та негативні характеристики, які потрібно знати при їх виборі для вирішення діагностичних завдань.

Z - рахунок Альтмана був запропонований у 1968 р. відомим економістом Едвардом І. Альтманом. Z - рахунок було побудовано з допомогою мультиплікативного дискримінантного аналізу (США). Він дозволяє визначити, чи належить певне підприємство до потенційних банкрутів, чи ні.

Для побудови Z-рахунка Альтман дослідив фінансові показники 66 підприємств, половина яких збанкрутувала у період 1946 - 1965 рр., а половина продовжувала успішно працювати. Він спочатку визначив 22 коефіцієнта, які могли би бути корисні для прогнозування можливого банкрутства, а потім відібрав з них 5 найбільш важливих і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, Z-рахунок Альтмана являє собою функцію від декількох показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді 2-рахунок мас вигляд:

,

де - оборотний капітал / сукупні активи;

- нерозподілений прибуток / сукупні активи;

- прибуток від операційної діяльності / сукупні активи;

- ринкова вартість акцій / зобов'язання;

- виручка від реалізації / сукупні активи.

Результати численних розрахунків за моделлю Альтмана показали, що узагальнюючий показник 2 може приймати значення у межах [-14, +22]. При цьому шкала значень Z дозволяє виділити чотири категорії підприємств за імовірністю банкрутства протягом наступного року.(Табл.2.4)

Таблиця 2.4

Прогнозування можливості банкрутства з допомогою Z - рахунка Альтмана

Z - рахунок має декілька суттєвих недоліків, які не дозволяють беззастережно використовувати його для аналізу показників вітчизняних підприємств.

По-перше, Z - рахунок придатний лише для крупних компаній, акції яких котируються на біржі. Тільки для таких компаній можна отримати об'єктивну ринкову оцінку власного (акціонерного) капіталу.

По-друге, показники звітності, які використовуються для розрахунку, можуть виявитися недостовірними. Як правило, компанії, у яких погіршується фінансове становище, намагаються прикрасити свою звітність для запобігання відтоку капіталу.

По-третє, методика Альтмана була розрахована на фінансові коефіцієнти, які визначалися за даними балансу, звіту про прибутки і збитки та приміток до річної звітності компаній, складених на основі GААР - загальноприйнятих принципів (стандартів) бухгалтерського обліку, прийнятих у США та деяких інших країнах. У зв'язку з прийняттям в Україні П(С)БО - національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку - потрібно шукати відповідні показники для того, щоб проводити аналіз фінансових коефіцієнтів вітчизняних підприємств.

По-четверте, в зарубіжних країнах та в Україні існують різні критерії та процедури визнання підприємств банкрутами. Відповідно, використання 2-рахунку Альтмана для вітчизняних підприємств обмежується прогнозуванням негативних тенденцій платоспроможності і фінансового стану, а прогнозування банкрутства через законодавчу неврегульованість цього процесу залишається проблематичним.

Щоправда, в 1983 році Альтман запропонував нову модель, яка дозволяла виправити перший з перерахованих вище недоліків. За новою формулою можна було визначати ймовірність банкрутства компаній, акції яких не були представлені на біржі:

, (2.8)

де - облікова вартість акцій / зобов'язання. Інші змінні ідентичні традиційній моделі.

Фірма характеризується доброю фінансовою ситуацією, якщо 2 > 2,9; та поганою фінансовою ситуацією, якщо 2 < 1,2. За умови 1,2 < 2 < 2,9 фінансовий стан фірми вважається задовільним з середньою імовірністю банкрутства.

Пам'ятаючи про недоліки Z-рахунка, його все ж таки можна застосовувати для проведення перспективного фінансового аналізу, особливо для визначення фінансової стійкості підприємств і передбачення кризових явищ.

Ще одним з відомих критеріїв передбачення банкрутства є коефіцієнт Таффлера, запропонований у 1977 році. Для його визначення з допомогою комп'ютерної техніки розраховують 80 співвідношень за даними збанкрутілих і платоспроможних компаній. Далі, використовуючи статистичний метод, відомий як багатомірний дискримінант, будують модель платоспроможності. При цьому визначаються часткові співвідношення, які найкращим чином виділяють дві групи компаній та їх коефіцієнти. Такий вибірковий підрахунок співвідношень є типовим для визначення деяких ключових вимірників діяльності компанії, таких як прибутковість, відповідність оборотного капіталу, фінансовий ризик та ліквідність. Поєднуючи ці показники в одній формулі, модель платоспроможності Таффлера відтворює картину фінансового становища компанії. Типова модель для аналізу компаній, які котируються на біржах, має такий вигляд:

, (2.9)

де - прибуток до сплати податків / поточні зобов'язання (52%);

- поточні актини / загальна сума зобов'язань (13%);

- поточні зобов'язання / загальна сума активів (18%);

- відсутність інтервалу кредитування (16%);

,... - коефіцієнти.

Проценти у дужках вказують на пропорції моделі;. вимірює прибутковість, - стан оборотного капіталу, - фінансовий ризик і -ліквідність.

Для посилення прогностичної здатності моделі 2-коефіцієнт може трансформуватися у так званий РАS-коефщіснт (Performance Analysis Skore) - коефіцієнт, який дозволяє відстежувати діяльність компанії в часі.

РАS - коефіцієнт - це лише відносний рівень діяльності компанії, виведений на основі її Z- коефіцієнта за певний період і виражений у відсотках (від 1 до 100). Наприклад, РАS- коефіцієнт, що дорівнює 50. вказує на те, що діяльність компанії оцінюється задовільно, тоді як РА5-коефіціснт зі значенням 5 свідчить про те, що лише 5% компаній знаходиться у гіршому становищі (незадовільна ситуація). Таким чином, підрахувавши Z-коефіщ'єнт для компанії, можна потім трансформувати абсолютний вимірник фінансового стану у відносний вимірник фінансової діяльності. Іншими словами, якщо Z-коефщієнт може свідчити про те, що компанія знаходиться у стабільному чи ризикованому становищі, то РАS-коефіцієнт відображає поточyу діяльність і тенденцію на перспективу.

Позитивною рисою такого підходу є його здатність поєднувати ключові характеристики звіту про фінансові результати і балансу в межах однієї моделі. Наприклад, прибуткова компанія з досить нестійким фінансовим станом може бути співставлена з менш прибутковою, але більш стійкою компанією. Таким чином, розрахувавши РАS-коефіціснт, можна швидко оцінити фінансовий ризик, пов'язаний з цією компанією, і відповідно вибирати варіант стратегічного рішення.

Вченими Іркутської державної економічної академії було запропоновано власну модель прогнозування ризику банкрутства - модель R, яка має такий вигляд:

, (2.10)

де - оборотний капітал / активи;

- чистий прибуток / власний капітал;

- виручка від реалізації / активи;

- чистий прибуток / інтегральні затрати.

Імовірність банкрутства підприємства згідно моделі R визначається за критеріями, наведеними у табл. 2.5.

Таблиця 2.5.

Прогнозування можливості банкрутства з допомогою К-моделі

Модель R краще адаптована до умов перехідної економіки, оскільки розраховувалася на підставі даних про показники російських компаній, які збанкрутували. Тим не менш, навіть ця модель не може сприйматися як повноцінний метод передбачення банкрутства у юридичному розумінні цього слова. Модель К та інші відомі методи прогнозування банкрутства доцільно використовувати для виявлення негативних тенденцій і кризових явищ, які можуть очікувати підприємство у майбутньому.

Розділ 3. Вдосконалення системи прогнозного моделювання фінансових показників

3.1 Основні напрямки антикризового управління підприємством на базі застосування сучасних методів і моделей прийняття управлінських рішень

Програма антикризового управління підприємством включає сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур. Реалізація антикризових процедур розпочинається на певному етапі життєвого циклу підприємства, в умовах різкого спаду, який характеризується неплатоспроможністю підприємства.

Спеціалісти антикризового управління виділяють три стадії банкрутства підприємства:

- прихована стадія

- фінансова нестійкість

- явне банкрутство

Глибокий аналіз діяльності підприємства, раннє виявлення ознак кризової ситуації, її передбачення є досить важливим на будь-якій стадії банкрутства. Керівництву підприємства в цих умовах необхідно орієнтуватись на стабільне підвищення якості управління в умовах кризи.

Програма антикризового управління повинна складатися з таких основних підсистем

- Діагностики фінансового стану та оцінки перспектив розвитку бізнесу

- Маркетингу

- Антикризової інвестиційної політики

- Управління персоналом

- Організаційно-виробничого менеджменту

- Організації ліквідації підприємства

Діагностика фінансового стану та оцінка перспектив розвитку бізнесу - одна з найважливіших процедур фінансового оздоровлення підприємства. Фінансовий аналіз, який проводиться економістами підприємства, повинен оцінити внутрішню структуру підприємства, чисті грошові потоки, передбачити слабкі місця, виявити ступінь залежності діяльності підприємства від зовнішніх та внутрішніх чинників. Вивчається доцільність зміни стратегії підприємства, можливості переходу на випуск нової продукції і виходи на нові ринки збуту, виявляються системи товарних, фінансових, організаційних та інших зв'язків підприємства.

Не менш важливим елементом антикризової програми підприємства є маркетингова стратегія, яка передбачає глибокий аналіз ринку, прогнозування його подальшого розвитку, визначення власної позиції на ринку цінової й асортиментної політики, оцінку комерційного ризику, пов'язаного зі зміною ринкової ситуації, підготовку кваліфікованих спеціалістів з маркетингу.

Важливе місце в розробці антикризової програми займає інвестиційна політика як складова стратегічного планування. Вона включає такі основні напрямки:

- Управління ризиком

- Програмно-цільове управління і складання капітальних бюджетів

- Стратегічний аналіз

- Стратегічне управління

Антикризової програма охоплює три сфери прийняття рішень:

- інвестиції

- фінансування

- виробничу діяльність

Ефективність виробничої діяльності може бути забезпечена тільки за умов оптимального використання виробничих ресурсів, ефективного фінансування та інвестування.

Одним із факторів підвищення ефективності діяльності підприємствс, його конкурентоспроможності є ефективне управління персоналом, яке базується на принципах формування унікального кадрового персоналу, його оптимізації, орієнтації на професійне ядро, подолання опору до зміни персоналу.

Вихід підприємства з кризи передбачає розробку стратегії організаційних заходів. Для цього необхідно проаналізувати складові організаційної структури підприємства, а саме

- Рівень спеціалізації, концентрації, кооперації, централізації виробництва

- Управлінські процеси, склад управлінських ланок та їх взаємодію, ступінь централізації управління

- Рівень господарської самостійності підприємства, його підрозділів та філіалів

- Рівень використання економічних, організаційних і соціально-психологічних методів управління

Основою підвищення конкурентоспроможності продукції, підтримки інновацій є створення прогресивної структури виробництва і впровадження нових технологій. Аналіз передбачає оцінку організації розробки і впровадження інновацій, науково-технічної і технологічної політики на виробництві, оскільки єдність цієї політики на виробництві сприяє залученню інвестицій і фінансуванню проектів технологічного переозброєння підприємства при виході з кризи.

Таким чином, підприємство зможе успішно подолати кризову ситуацію за умови проведення глибокого системного і комплексного аналізу впливу всіх зовнішніх і внутрішніх факторів на діяльність підприємства, діагностики його фінансового стану, оцінки перспектив розвитку бізнесу, вирішення проблем ефективної виробничої діяльності, ефективного фінансування та інвестування, маркетингової стратегії, системи управління персоналом, ефективного організаційно-виробничого менеджменту.

3.2 Фінансова санація підприємства, та її суть у запобіганні банкрутства підприємства

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад, І.А.Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М.І.Тітов пропонує таке законодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України "Про банкрутство" 1992р., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитись.

Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація - це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно з версією НБУ режим фінансової санації - це система не примусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень.

Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати одне універсальне визначення. На мою думку, найближче до цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг). Вони вважають, що санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Випадки, коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств:

- З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, - коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому.

- Після того, як боржник із власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.

- Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства.

- З ініціативи фінансово-кредитної установи.

- З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства.

- З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%.

- З ініціативи Національного Банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку.

Висновки

Розвиток України на сучасному етапі характеризується становленням ринкової економіки, її інтеграції у систему міжнародних економічних відносин, виникнення акціонерних компаній, товариств, різних фондів. До розвитку економіки залучаються зовнішні й внутрішні інвестиції, кредити, проводяться емісії цінних паперів, іде роздержавлення власності та приватизація майна. Учасники цих процесів потребують достовірної і неупередженої інформації про фінансово-майновий стан, перспективи розвитку й фінансову стабільність суб'єктів господарювання, нарахування дивідендів.

Фінансова звітність складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів Подання достовірної та неупередженої інформації зацікавленим особам забезпечується через аудиторський висновок, виданий суб'єктом аудиторської діяльності.

Завдяки використанню системи варіантних прогнозів створюються умови для перевірки результатів, здобутих за допомогою різних методів прогнозування, тобто підвищується їх ймовірність. Передбачене майбутнє дає змогу підготуватися як до позитивних, так і до негативних тенденцій, максимізувати результати та мінімізувати збитки.

Найважливіші функції прогнозування в системі стратегічного планування такі:

- визначення можливих цілей і напрямків розвитку об'єкта прогнозування;

- оцінювання соціальних, економічних, наукових, технічних та екологічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку об'єктів прогнозування;

- попереднє визначення змісту заходів щодо забезпечення реалізації можливостей та послаблення загроз кожного з імовірних варіантів розвитку прогнозованих подій;

оцінювання необхідних витрат і ресурсів для впровадження розроблених заходів і наслідків щодо прояву обмежень у системі «час -- гроші».

В даній курсовій роботі висвітлені питання з прогнозування в системі стратегічного аналізу та стратегічного управління, розкриті основні методики прогнозного моделювання фінансових показників, на прикладі фінансової звітності підприємства Липковатівський аграрний коледж проведено аналіз його фінансового стану і наведено основні напрямки антикризового управління підприємством.

Список використаних джерел

1. Закон України „ Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 40, ст.365) Документ 996-14, чинний, остання редакцiя вiд 18.07.2000

2. Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою КМУ від 28.02. 2000 № 419.

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 4, ст. 28. Документ 334/94-вр, чинний, поточна редакція вiд 28.07.2005 http://zakon.rada.gov.ua

4. Азаренкова Г.М., Богатіщев О.М., Шубіна С.В., Сердюк Л.В. Методичні рекомендації до формування структури та оформлення рефератів, курсових, дипломних та науково-дослідних робіт студентів.- Харків: ХБІ УАБС,2004.- 38с.

5. Білик М.Д., Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 592с.

6. Головко Т.В., Сагова С.В. Стратегічний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення диск.\ За ред. д-ра екон. наук, проф. М.В. Кужельного. - К.: КНЕУ,2002.

7. Салига С.Я., Дацій Н.В. та ін. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. - 210 с.

8. Калина А.В., Конева М.И. Современный экономический анализ и прогнозирование Учебн. пособие для вузов. - 2-е. изд. - К.: КНЕУ, 1998. - 272 с.

9. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 224 с.

10. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Методы и процедуры. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 560 с.

11. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті. Навчальний посібник для студентів спец. 7.050106 “Облік і аудит”.\ За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ЖДТУ, 2004. - 352 с.

12. Редченко К.І. Стратегічний аналіз у бізнесі: Навчальний посібник. Видання 2-ге доповнене. - Львів: «Новий світ - 2000», 2003 - 272с.

13. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия -

14. 4-е изд., перераб. и доп. - Мн.: 000 "Новое знание", 2000. - 668 с.

15. Стоун Д. Бухгалтерский учет и финансовый анализ - К.: КНЕУ, 1998.- 300 с.

16. Финансовый анализ /Под ред. В.И.Стражева - Мн.: Вышейшая школа, 2002. - 356 с.

17. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Підручник. - 2-ге вид., перероб. І доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 699с.

18. Економічне прогнозування: Навчальний посібник. \ За ред. Глівенка С.В. та ін. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2004. - 207 с.

19. Економічний аналіз: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит". За ред. проф. Ф.Ф.Бутинця. - Житомир: ПП "Рута", 2003. - 680 с.

20. Економічний аналіз: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит". За ред. проф. Ф.Ф.Бутинця. - Житомир: ПП "Рута", 2003. - 680 с.

21. Економічний аналіз: Навч. посібник /М.А.Болюх, В.З.Бурчевський, М.І.Горбатор; за ред. акад. НАНУ, проф. М.Г.Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2001. - 540 с.

22. Ефимова О.В. Финансовый анализ. - 2-е изд., доп. - М. Бухгалтерский учет, 1998. - 320 с.