Прямі податки з підприємств у системі фінансового регулювання ринкових відносин

- спочатку з прибутку підприємства, як юридичної особи;

- потім з витрат підприємства у вигляді податків (цільових зборів у позабюджетні пенсійно-соціальні фонди) на заробітну плату найманих працівників;

- потім з отриманої найманими працівниками заробітної плати - ще податок з доходів фізичних осіб та збори з них у пенсійно-соціальні фонди;

- потім знову з прибутку підприємств у вигляді податку на дивіденди власників (акціонерів) підприємства з прибутку;

Створення умов розвитку підприємництва в державі відноситься до явищ

суспільного життя, які є найбільш складними із всіх видів явищ, відомих людині, оскільки вони формуються під впливом багатьох взаємопов'язаних факторів. Суспільні явища органічно пов'язані між собою, залежать одне від іншого і обумовлюють одне одного.

Тільки макроекономічні показники економічного росту валового внутрішнього продукту та зведеного бюджету держави можуть свідчити, чи впливають активні регулюючі дії держави по регулюванню рівня прямого оподаткування підприємництва як фактори зростання ВВП та бюджету, чи напроти - їх дія згубна та приводить до знищення умов розвитку підприємництва.

Зв'язки між явищами та їх ознаками можуть бути різні. Вони відрізняються за характером, напрямком, аналітичним вираженням, числом взаємодіючих факторів та іншим.

За характером залежності явищ є два види зв'язку [116]:

1) функціональний (повний) зв'язок;

2) кореляційний (неповний) зв'язок.

При функціональному зв'язку є повна відповідність між причиною (факторною ознакою) і наслідком (результативною ознакою), тобто величина результативної ознаки цілком визначається однією або кількома факторними ознаками.

Під чинником розуміють певну причину, рушійну силу, що визначає характеристики процесу, явища або їх окремих рис. Чинники можна поділити на такі групи:

За економічним змістом чинники поділяються на:

а) основоположні, тобто ті чинники, які визначають основні макроекономічні пропорції розвитку економіки в цілому: обсяги валового внутрішнього продукту, обсяг національного доходу, розмір бюджетного дефіциту, рівень зайнятості, рівень оподаткування;

б) похідні - чинники, які є наслідком впливу основоположних чинників: стан рівня доходів, споживання та заощаджень населення, рівня соціальної забезпеченості населення, соціальні гарантії.

2. За походженням чинники поділяються на:

а) чинники, що випливають у результаті дії об'єктивних економічних законів: закон народонаселення, закон попиту і пропозиції, закон обмеження природних ресурсів;

б) чинники, що виникають у зв'язку з державним регулюванням економіки: бюджетна політика, податкова політика, зовнішньоекономічна політика, політика регулювання рівня оплати праці та соціального захисту населення.

При кореляційному зв'язку між причиною і наслідком немає повної відповідності, а спостерігається лише певне співвідношення. Під впливом зміни багатьох факторних ознак (деякі з котрих можуть бути невідомі) змінюється середня величина результативної ознаки.

Наявність багатьох факторних ознак, ступінь впливу яких на результативну ознаку невідомий, виступає як одна з характеристик особливостей кореляційних зв'язків. Кореляційний зв'язок між результативною ознакою і одиницею з певної кількості факторних ознак може проявитися лише в загальному, в середньому, при інших однакових умовах. Вплив факторів, які не є об'єктом дослідження, усувається шляхом заміни їх середніми показниками. Відповідно до закону великих чисел це досягається на підставі взаємопогашення відхилень ознак певних одиниць в тій чи інший бік від середньої при достатньо великій кількості одиниць, що вивчаються. Чим більше статистична сукупність, тим точніше встановлюване співвідношення виражає закономірність кореляційних зв'язків.

За напрямком зв'язку між явищами розрізняють зв'язки прямі та обернені. Якщо із збільшенням факторної ознаки є тенденція до зростання індивідуальних і середніх значень результативної ознаки, то це буде прямий зв'язок. Як із збільшенням факторної ознаки результативна ознака зменшується або, навпаки, із зменшенням факторної ознаки результативна ознака зростає, то це є обернений зв'язок.

За кількістю взаємодіючих факторів зв'язки можуть бути однофакторними та багатофакторними. Однофакторні - це такі, при яких одна результативна ознака пов'язана з однією факторною ознакою. Багатофакторні зв'язки - це такі, при яких одна результативна ознака пов'язана з двома або більшою кількістю факторних ознак. У суспільних явищах найчастіше зустрічаються багатофакторні зв'язки. За аналітичним вираженням розрізняють прямолінійні (лінійні) та криволінійні (нелінійні) зв'язки. При лінійному зв'язку із зростанням факторної ознаки відбувається рівномірне зростання (або зменшення) результативної ознаки.

Математично такий зв'язок позначається рівнянням прямої , а графічно - прямою лінією. При криволінійному зв'язку із зростанням факторної ознаки зростання (або зменшення) результативної ознаки відбувається нерівномірно, або напрямок зв'язку змінюється з прямого на обернений. Геометрично такий зв'язок позначається кривими лініями (гіперболою, параболою тощо).

Поглиблене дослідження впливу рівня прямих податків на їх питому вагу в формуванні зведеного бюджету протягом часу потребує застосування економетричних моделей. Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встановлює кількісне співвідношення між доходами, що нас цікавлять, і чинниками, що їх зумовлюють. Аналіз формування зведеного бюджету за допомогою економетричних методів включає [116]:

- з'ясування чинників, що можуть впливати на розмір доходів;

- формування масиву статистичної інформації;

- знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); економічна інтерпретація моделей і практичне використання.

Синтез регресійних моделей як одновимірна лінійна регресійна модель представляється у вигляді рівняння [62]:

, (2.1)

де - постійна складова доходу (початок відліку);

- коефіцієнт регресії;

- відхилення фактичних значень доходу від оцінки (математичного сподівання) середньої величини доходу в і-й період.

Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим, найуніверсальнішим є метод найменших квадратів [62]. За цим методом параметри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць між фактичними значеннями доходу та його оцінками є мінімальною, що можна записати як

. (2.2)

Відмітимо, що залишкова варіація (3.5) є функціоналом від параметрів регресійного рівняння:

(2.3)

За методом найменших квадратів параметри регресії і є розв'язком системи двох нормальних рівнянь [62]:

, (2.4)

.

Розв'язок цієї системи має вигляд:

, (2.5)

.

Середньоквадратична помилка регресії, знаходиться за формулою

, (2.6)

Коефіцієнт детермінації для даної моделі

(2.7)

повинен дорівнювати: >0,75 - сильний кореляційний зв'язок, 0,36>>0,75 - кореляційний зв'язок середньої щільності; <0,36 - кореляційній зв'язок низької щільності [62].

В табл. 2.7 наведені основні результати первинної статистичної обробки та групування даних для виконання регресійно-кореляційного аналізу та побудови економетричних моделей.

Таким чином, зростання відносного рівня сумарних доходів Державного бюджету України в% від рівня ВВП з мінімуму 20% у 2001-2002 роках до рівня 25-27% у 2006-2007 роках не є результатом росту рівня прямого оподаткування, тобто Державний бюджет України з 2001-2002 років все більше формується за рахунок непрямих податків на споживання та неподаткових доходів, знижуючи податковий тиск на пряме оподаткування виробництва.

Таблиця 2.2. Динаміка ставок оподаткування прибутку підприємств в Україні в 1994-2007 роках та відносного рівня надходження прямого податку на прибуток підприємств в державний бюджет України в% ВВП (виключення фактору інфляції)

3. Шляхи вдосконалення прямого оподаткування в Україні в системі фінансового регулювання ринкових відносин

3.1 Зарубіжний досвід регулювання ринкових відносин прямими податками

В науково-теоретичному плані в перші сто років існування США американська фінансова думка знаходилася під впливом західноєвропейських учених. Оригінальні роботи американських авторів появилися з другої половини XIX ст. Так, Генрі Джордж (1839-1897) у книзі «Прогрес і бідність» (1879 р.) висунув ідею націоналізації земельної ренти в формі заміни всіх податків єдиним податком на землю. Попри свою утопічність, ця пропозиція принесла автору світове визнання. В 1892 р. виходить видатна праця Едвіна Селігмена (1861-1939) «Перекладання і сфера дії податків», у 1894 р. - «Прогресивне оподаткування в теорії та на практиці». Ці роботи цитують донині [101].

З другої половини ХХ ст. американська фінансова наука зайняла домінуючі позиції. У 1959 р. виходить досі не перевершений за науковим рівнем підручник Ричарда Масгрейва «Теорія державних фінансів (Дослідження державної економіки)». В монографії «Економіка податкового бунту» (1979 р.) Артур Лаффер оприлюднив тепер широко відому «криву Лаффера», яка зробила його знаменитим і слугувала теоретичним обґрунтуванням податкової реформи 1986 р. Світове визнання заслуг американської школи фінансової науки стало особливо помітним після нагородження в 1986 р. Джеймса Б'юкенена Нобелівською премією - першого в історії цих нагород ученого-фінансиста. Б'юкенен - автор і співавтор багатьох монографій, у тому числі і роботи «Влада накладати податки» (1980 р.). Основна ідея Б'юкенена: в сфері державних фінансів, оподаткування зокрема, інтереси осіб, які приймають рішення (від простого виборця до президента) і в сукупності формують суспільний вибір (public choice), визначаються не одними економічними, але й соціальними, політичними, культурними та іншими неекономічними мотиваціями. Щоправда, за визнанням самого лауреата, в розробці фіскально-бюджетних аспектів вчення про суспільний вибір, що стало новим словом у теорії державних фінансів, він опирався на роботи представників італійської і шведської шкіл фінансової науки. Вільям Вікрі (1914-1996), другий лауреат Нобелівської премії, крім іншого, відомий розробкою концепції оптимального прибуткового податку в розрахунку на довготерміновий період життя платника, а не в щорічному вирахуванні.

Податкова система США 3-4 рівнева [121].

1. Система федеральних податків

В центрі системи федеральних податків знаходиться індивідуальний прямий прибутковий податок (personal income tax), забезпечуючи близько 49% податкових надходжень до федерального бюджету, обсяг якого у 2002/2003 фінансовому році досяг 2 трильйонів доларів.

Найперша проблема прибуткового податку - визначення оподатковуваного доходу як бази оподаткування. Важлива деталь: податковий кодекс США не дає визначення доходу. Згідно поправки до Конституції про запровадження індивідуального прибуткового податку, «Конгрес наділяється правом вводити і збирати податки на доходи з будь-яких джерел» [49, p. 360], тобто чіткий перелік конкретних видів доходів не передбачений.

У фінансовій теорії існує два підходи до визначення доходу: концепція суми джерел і концепція приросту чистої вартості споживання. На світанку розвитку прибуткового податку Б. Ф'юстінг (1907 р.) запропонував визначення доходу як суми доходів у грошовій і товарній формах, що надходять платнику з постійних джерел, тим самим нехтуючи податковою платоспроможністю, що походить із тимчасових джерел. Цей спосіб став теоретичною підставою для визначення оподатковуваного доходу в Англії та Німеччині.

В США Роберт Хейг і Генрі Сімонс запропонували інше визначення доходу: дохід - це грошова вартість чистого приросту реальної вартості індивідуального споживання протягом певного періоду. Другими словами, дохід підсумовує вартість фактичного споживання плюс чистий приріст потенційного споживання (багатства, капіталу, заощаджень) даної особи за певний час.

Отже, за способом Хейга-Сімонса дохід включає всі джерела як фактичного, так і потенційного споживання, незалежно від грошової чи товарної форми споживання. В той же час, даний спосіб передбачає скорочення доходу на суму зменшення потенційного споживання.

Неоподатковуваний мінімум (personal and dependency exemption) складає 6000 дол. на кожного члена сім'ї у рік (дані 2004 р.), стандартна скидка (basic standard deduction) за даними 2002 р. - 7850 дол. на подружжя (при подачі спільної декларації). Крім того, по відношенню до деяких категорій платників діє додаткова стандартна скидка (each additional standard deduction) у розмірі 900 дол. на сім'ю, 1150 дол. - на самітних, а також на подружжя при подачі окремих декларацій. (Для довідки: межа бідності для сім'ї з чотирьох чоловік складає 14335 дол.; середня величина сімейного доходу дорівнює близько 40 тис. дол.).

Максимальні ставки індивідуального прибуткового податку мають тенденцію до зниження: 1954-1961 рр. - 91%; 1962-1981 рр. - 70%; з 1982 р. - 50%; 1986 р. - 39,6%; 2001 р. - 30,1%; 2002 р. - 38,6%. Мінімальна ставка з 1986 р. знаходилася на рівні 14-15%, в 2002 р. знижена до 10%. З 1998 р. для всіх категорій платників діяла п'ятиступенева прогресія, в 2002 р. установлена шестиступенева шкала оподаткування. Коли нагадати, що до 1986 р. діяла 14 ти розрядна шкала, вочевидь значне спрощення адміністрування податку.

На другому місті за питомою вагою у доходах федерального бюджету (біля 33,5%, більше 600 млрд. дол.) знаходяться цільові соціальні податки або внески (обов'язкові платежі) у фонди соціального страхування: податок для фінансування програм соціального страхування (social security tax), податок для медичного обслуговування (medicare tax), податок на фінансування допомог по безробіттю (unemployment tax). Податок на соціальне страхування (пенсії по старості та інвалідності, допомоги по тимчасовій непрацездатності) справляються в залежності від фонду заробітної плати за ставкою 12,4%, яка розділяється порівну - по 6,2% для роботодавців і працюючих. За таким же принципом розщеплюються порівну ставка податку (2,9%) на медичне обслуговування та податок у фонд допомог по безробіттю (14,5% від фонду заробітної плати).

Зокрема, за рахунок податку на медичне обслуговування фінансуються федеральні програми Medicare - безплатного лікування літніх людей (старших 65 років) і Medicaid - безплатної або пільгової медичної допомоги тим, хто не може оплачувати лікування.

Податок на прибуток корпорацій (corporate income tax) складає близько 10% доходів федерального бюджету (близько 200 млрд. дол.). Він справляється за 8 ми розрядною шкалою оподаткування.

Отже, особливість американського податку на прибуток корпорацій полягає в тому, що максимальна ставка в загалом прогресивній шкалі оподаткування знаходиться не в кінці шкали, а в її середині.

Всі корпорації, незалежно від розміру, оподатковуються в однаковому порядку, в тому числі мають право на податкові кредити. Збори акціонерів вправі прийняти рішення, за яким податок сплачується не на корпоративному рівні, а самими акціонерами в формі прибуткового податку з дивідендів. Саме у такий спосіб сплачує податок на прибуток більшість американських корпорацій.

Прибуток, одержаний корпорацією, підлягає подвійному оподаткуванню: перший раз як дохід корпоративної господарської одиниці, другий раз - як прибуток після сплати корпоративного податку, що підлягає розподілу між акціонерами. В результаті сукупний тягар обох податків може сягати і навіть перевищувати 60% [121, c. 47].

Крім розглянутих прямих індивідуального і корпоративного прибуткових податків, у США справляється так званий альтернативний мінімальний податок (АМП), який був запроваджений у 1969 р. з метою запобігання зменшення платниками з високим рівнем доходів податкових зобов'язань шляхом зловживання пільгами, знижками і кредитами, передбаченими для податку на прибуток корпорацій (тобто легалізованого ухилення від податків). Для АМП кількість пільг значно скорочена. Отже, АМП - реакція на можливість такої комбінації пільг і знижок, що здатна звести податкові зобов'язання нанівець. Якщо АМП, нарахований однаково на дохід корпорації чи фізичної особи, перевищує суми звичайних зобов'язань по корпораційному й індивідуальному прибуткових податках, то платник має сплатити саме альтернативний податок. Ставки АМП: 26% для фізичних осіб, доходи яких не перевищують 175 тис. дол., і 28% на суму перевищення 175 тис.; для корпорацій - 20%.

Прямий податок на спадщину і дарування - податок на майно, яке переходить до спадкоємців (посмертний податок) і/або роздаровується при житті. Лише 2% громадян США підпадають під дію даного податку, оскільки майно вартістю менше 675 тис. дол. не оподатковується. До 2006 р. Неоподатковуваний поріг має піднятися до 1 млн. дол. Дарування, вартість яких не перевищує 10 тис. дол. на рік, також звільнені від оподаткування. Тому не дивно, що надходження податку на спадщину і дарування складають 1,5% доходів федерального бюджету (близько 28 млрд. дол.). Податок справляється за прогресивною шкалою при мінімальній ставці 18% і максимальній - 55%.

Помітна особливість американської системи федеральних податків - відсутність непрямого податку на додану вартість, що вочевидь суперечить загальносвітовій тенденції. Полеміка навколо цього податку ведеться в США давно, але уряд так і наважився запровадити ПДВ на федеральному рівні. Можливі причини полягають у тому, що проти налаштовані впливові ділові кола, з погляду яких ПДВ не надає реальних конкурентних переваг американським корпораціям на внутрішньому ринку та у зовнішніх економічних зв'язках. Крім того, в опозиції до ПДВ знаходяться губернатори штатів, оскільки даний податок буде конкурувати з штатним податком із продаж.

Домінуюче фіскальне значення прямого оподаткування індивідуальних доходів у структурі державних доходів відображає високу ефективність ринкової економіки США, матеріальний добробут американського суспільства, де абсолютна більшість громадян мають високі доходи з відповідно високою купівельною та податковою спроможністю.

2. Система податків штатів і місцевих податків

В американській традиції організації державних фінансів відсутнє поняття зведеного або консолідованого бюджету як предмету законодавчих актів, фінансово-економічного аналізу чи показника офіційної статистики. Всі ланки бюджетної системи США автономні, формально незалежні одна від одної. Ця традиція походить із двох джерел: американської історії та національної ментальності.

Відповідно до принципів фінансової автономії та бюджетного федералізму, котрі історично склалися в США, кожна з ланок бюджетної системи має власні, закріплені за нею податкові доходи. Між окремими бюджетами податки розмежовуються на підставі трьох підходів:

- виключного права (податок закріплений за одним із бюджетів: федеральним, штатним чи місцевим);

- співпадаючого права (на один і той же податок мають право різні рівні влади, податкові надходження розподіляються між бюджетами в дольовому порядку або мають форму надбавок; наприклад, у такому порядку справляється податок на майно, надходження від якого розподіляються між бюджетами штату та місцевими бюджетами міст, графств, округів);

- делегованого права або «правила Ділона» (з одного рівня влади на інший разом із певними повноваженнями передаються і адекватні податкові доходи, необхідні для їх фінансування).

Основу доходної бази бюджетів штатів складають прямі прибуткові податки з громадян і корпорацій, а також непрямий податок із продаж. Ставки прямого прибуткового податку диференційовані в залежності від штату в діапазоні від 2 до 15%. Реальну автономію штатів відображає також порядок визначення оподатковуваного доходу та справляння індивідуального прибуткового податку, що кожен із штатів робить посвоєму. Так, одні оподатковують лише доходи громадян свого штату, незалежно від місця походження доходів. Інші обмежуються доходами, одержаними в межах даного штату. Треті враховують всі доходи, незалежно від території їх походження. Подібний різнобій створює умови для так званої міграції податків із штату в штат, і, звичайно, породжує серйозні труднощі в адмініструванні податків. Крім того, штати мають право установлювати власний неоподатковуваний мінімум.

Непрямий податок із продаж (sales tax) - різновид податку з обороту - стягують у 44 штатах. Ставки знаходяться в межах від 3 до 8,25%. Самі високі ставки в Каліфорнії (7,25%) і Нью-Йорку (8,25%), що можна пояснити виключно високим економічним потенціалом саме цих штатів. Як виняток, у штаті Мічиган, одному на всю країну, з 1975 р. запроваджений податок на додану вартість.

На рівні штатів справляється також комбінований податок на ділову активність, який складається з двох частин: непрямого податку з річного обороту (ставки 1-2,5%) і прямого податку на фонд заробітної плати (1,6%).

3. Серед місцевих податків найперше фіскальне значення має прямий податок на нерухоме і рухоме майно. В загальній сумі місцевих податків доля майнового податку в окремі роки перевищує 80%. До нерухомого майна відносять землю, будинки, будівлі та споруди різного призначення. Під рухомим майном розуміють власність «осязаему и неосязаемую». До першої належать виробниче обладнання, товарні запаси, худоба, а також деякі предмети особистого користування та побутового призначення (витвори мистецтва, антикваріат, коштовності); до другої - цінні папери (акції, облігації), договори і патенти, що засвідчують право їх власника на певний дохід.

Ставка податку на нерухоме майно (землю і будівлі) сягає 6,75% від 1/3 їх оціночної вартості, але в середньому по країні складає 1,4%.

Сучасна податкова система Великобританії [121].

У державний бюджет Великої Британії поступають:

- прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування;

- непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу.

Місцеві бюджети формуються за рахунок муніципального прямого податку на нерухоме майно.

Прямий прибутковий податок (income tax) - фіскально й соціально найбільш важливий податок у Великій Британії. Був запроваджений у 1842 р. у розмірі ставки - 2,9%.

При визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає скидки і пільги. Стандартна особиста скидка, яка виконує роль неоподатковуваного мінімуму, складає 3445 ф. ст. у рік; для осіб, старших 64 років - 4200 ф. ст. старших 74 років - 4370 ф. ст. Платники ще старшого віку сплачують податок по понижених ставках, якщо їх сукупний дохід не перевищує 14200 ф. ст. Величина знижок щорічно індексується в залежності від інфляції. Оподатковуваний дохід зменшується на суму витрат, пов'язану з одержанням доходу (спецодяг, обладнання для роботи), а також на суми внесків до пенсійних і благодійних фондів, медичної страховки для старших 65 років, процентних платежів по позиках на придбання житла та власності (максимум 30 тис. ф. ст.).

На перші 3900 ф. ст. оподатковуваного доходу установлена ставка 20%, на доходи від 3901 до 25 тис. ф. у рік - 22% (базова ставка), 40% - доходи, що перевищують 25 тис. [46, p. 62]. По відношенню до прибуткового податку діє правило маржинальної ставки. Це означає, що платник, який сплачує податок за найвищою ставкою 40%, буде на такому ж рівні сплачувати податок на всі додаткові доходи. Є твердження, що таке правило дестимулює зусилля найбільш діяльної категорії платників.

Британський прибутковий податок має так звану шедулярну форму, що означає групування оподатковуваних доходів за певною ознакою. Шедули названі за літерами англійського алфавіту: A, C, D, E, F. Названі шедули передбачають оподатковування таких видів доходів:

- Шедула A - доходи від власності та орендованого майна (землі, будинку, квартири, якщо це буде навіть автофургон чи яхта, пристосовані для постійного проживання); оподатковуваний дохід вираховується як різниця між доходами від власності чи володіння майном і експлуатаційними видатками на його утримання; до даної шедули відносяться також доходи від колишньої шедули B (комерційна експлуатація лісів, що знаходяться в приватній власності);

- Шедула C - доходи від облігацій державних позик;

- Шедула D - доходи від виробничо-комерційної діяльності (наприклад, прибуток власника магазину), від надання послуг особами вільних професій (адвокатами, лікарями і т. д.), аліменти, гонорари, доходи британських підданих від цінних паперів і майна, що знаходиться за кордоном);

- Шедула E - заробітна плата, пенсії з приватних пенсійних фондів, оподатковувані соціальні допомоги;

- Шедула F - дивіденди та інші виплати, здійснювані компаніями. Оподаткування доходів за шедулою E передбачає збирання податку в момент і по місцю одержання доходу («біля джерела») за процедурою payasyouearn - «платіть там і тоді, де і коли заробляєте». Зрозуміло, до цієї групи платників прибуткового податку відносяться особи найманої праці, на роботодавців яких покладається обов'язок стягувати податки із заробітків і перераховувати в державний бюджет. Інші категорії платників сплачують податок за деклараціями. Загалом, шедулярна система має ту перевагу, що дозволяє визначити кількість платників по кожній із окремих груп доходів.

Прямий корпоративний податок (corporation tax) - податок на прибуток компаній від комерційних операцій та інших доходів після зменшення валового доходу на величину передбачених законом відрахувань і податкових пільг. Стандартна ставка - 30%, для компаній, прибутки яких не досягають 250 тис. ф. ст., - 19%.

Справляння даного податку здійснюється за процедурою pay and file - «заплати і поклади в папку», що означає обов'язок компанії сплатити належний податок через 9 місяців після закінчення розрахункового періоду, а звіт подати ще через три місяці.

Корпоративний податок ділиться на дві частини: авансовий і основний податок. Авансовий податок (advance corporation tax) пов'язаний з так званим принципом оподаткування з умовним нарахуванням (imputation system of taxation), який застосовується при взаємодії стягнення податку з компанії як юридичної особи з прибутковим оподаткуванням дивідендів її акціонерів. При виплаті дивідендів своїм акціонерам британські компанії сплачують податок за базовою ставкою прибуткового податку (24%) плюс авансовий податок (33% від суми дивідендів). Отже, встановлення авансового податку переслідує потрійну мету: (1) сплату особистого прибуткового податку на дивіденди, одержані акціонерами; (2) частина корпораційного податку прирівнюється до сплати акціонерами прибуткового податку з одержаних дивідендів; (3) якщо компанія розрахувалася з податком на корпорації, будь-які суми виплачуваних нею дивідендів можуть пройти через необмежену кількість інших компаній, не підлягаючи більше податку на корпорації. Тобто, корпоративний податок у певній його частині виконує роль податкового кредиту по відношенню до особистого прибуткового податку, сплачуваного власниками акцій з доходу від дивідендів·.

Даний порядок стає зрозумілішим у порівнянні з альтернативною системою, коли залишок прибутку компанії після сплати корпораційного податку розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів, які підлягають повторному оподаткуванню за повними ставками прибуткового податку.

Економічною базою capital gains tax (прямого податку на приріст вартості капіталу, в іншій версії перекладу - податку на капітальний прибуток, коротко - податку на капітал) є збільшення (реалізований чистий приріст після вирахування збитків) ринкової вартості активів за період між їх придбанням і продажем. Тобто, в ряді випадків оподаткування торкається спекулятивних операцій. До активів відносяться всі форми власності на території Великої Британії і за кордоном, включаючи як матеріальні (земля, будівлі та споруди, машини і устаткування, товарні запаси, акції, дебіторська заборгованість, іноземна валюта), так і нематеріальні активи (патенти, авторські права, торгові марки та ін.). Від оподаткування звільняються перші 5 тис. ф. ст. доходу від реалізації, а також доходи від продажі приватних автомобілів, житлових будинків, витворів мистецтва, державних цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів), а також доходи від полісів на страхування життя та азартних ігор.

У Великій Британії даний податок має однакову шкалу з прибутковим податком, тобто 20, 25, 40%.

Прямий податок на спадщину (inheritance tax) - різновид податку на багатство, яким у кумулятивній сумі оподатковується все майно (власність) небіжчика, залишене на момент смерті з урахуванням вартості дарувань, зроблених в останні сім років життя. Оподаткування дарувань установлене з метою попередити можливе ухилення від податку шляхом розподілу майна між родичами у формі дарунків. При цьому вартість дарувань, одержаних протягом року, не повинна перевищувати 3 тис. ф. ст. Продаж або дарування будь-якої власності (будівель, цінних паперів і т.д.) розглядаються як активи, передача яких оподатковується податком на реалізований приріст ринкової вартості капіталу. Ставка податку на спадщину становить 40% вартості майна, що перевищує 150 тис. ф. ст. Податок справляється з суми активів за вирахуванням особистих зобов'язань покійного.

Внески на соціальне страхування, маючи характер прямих соціальних цільових податків, витрачаються на виплату пенсій і соціальних допомог. У Великій Британії суб'єкти даної форми оподаткування діляться на чотири класи. До першого класу відносяться особи найманої праці та їх роботодавці; до другого - особи, які не перебувають у відношеннях найму (так звані самозайняті: фермери, професійні спортсмени, митці і т.д.); до третього - непрацюючі або ті, хто не відноситься до перших двох класів; до четвертого - особи другого класу з підвищеними доходами. Величина соціальних виплат залежить від приналежності до певного класу.

Найбільш численна і соціально диференційована категорія належить до першого класу. Ті з них, хто заробляє менше 54 ф. ст. на тиждень повністю звільнені від сплати соціальних внесків. Якщо заробітна плата перевищує дану суму, внески становлять 2% від перших 54 ф. ст. плюс 9% із решти доходу, але не вище 405 ф. ст. на тиждень. Другий і третій класи сплачують соціальні внески за твердими ставками відповідно 5,35 і 5,25 ф. ст. на тиждень. Четвертий клас сплачує внески за ставкою 6,3% від заробітку·.

Основу місцевого оподаткування складає прямий муніципальний податок (council tax) - податок на майно, що замінив собою в 1993 р. непопулярний суспільний збір подушного типу (community charge). Справляється з власників і орендарів нерухомого майна, вартість якого оцінюється один раз у 10 років, та в залежності від кількості членів родини, проживаючих за одною адресою. В кожному з регіонів країни установлені свої норми оподаткування, тому ставки податку значно диференційовані.

3. Податкова система Канади [121]

При вивченні податкової системи Канади слід прийняти до уваги загальний економічний і фінансовий стан держави. В Канаді найвищий у світі життєвий рівень населення, бездефіцитний в останні роки державний бюджет і разом із тим найбільший серед розвинених країн Заходу зовнішній борг (40% валового внутрішнього продукту). Канада дає приклад непростого, але успішного вирішення проблем міжбюджетних відносин (фіскального федералізму) в країні, що більше нагадує конфедерацію, ніж федерацію.

Канадська податкова система функціонує на федеральному, провінційному, місцевому рівнях. У відповідних бюджетах зосереджується 48%, 42% і 10% податкових надходжень.

1. Федеральні податки

Федеральний податок на індивідуальний дохід передбачає оподаткування доходу платника як сукупності всіх його матеріальних вигод, джерелом яких є трудова і підприємницька діяльність, власність на майно та інші поступлення в грошовій і натуральній формі (в т. ч. пенсії, соціальні допомоги, доходи з капіталу, доходи від фермерства і риболовства та ін).

Таблиця 3.2. Шкала ставок податку на індивідуальні доходи в Канаді

Оподатковуваний дохід, дол. у рік	Ставка податку, %%
Від 0 до 28275	17
від 28276 до 56549	26
від 56550 і вище	29

Податок на прибуток корпорацій. База даного податку складається з валового доходу фірми з усіх джерел за мінусом витрат, понесених в процесі одержання доходу (заробітна плата; вартість використовуваних у виробництві матеріалів, енергії і т.д.; процентів на позичений капітал; вартість основних фондів за мінусом амортизації). Ставки податку на доходи корпорацій диференційовані в залежності від статусу і категорії платника. Загальна ставка - 28% чистого доходу (прибутку); ставка для виробничих підприємств - 24%; для дрібних корпорацій, які знаходяться у власності канадців, - 12%. Великі корпорації сплачують додатковий податок у розмірі 0,175% від вартості капіталу, що складається з простих акцій, запасів, позик, облігацій, векселів, закладних). Податок на корпорації сплачується щомісячно.

Канадський уряд використовує режим оподаткування доходу корпорацій як засіб фіскальної політики стимулювання інвестицій, зайнятості, розвитку регіонів за допомогою таких заходів: інвестиційного податкового кредиту; податкового кредиту на витрати науково-дослідного характеру; прискореного списання амортизації; скидок на виснаження надр; податкових пільг для корпорацій, які створюють робочі місця в фармацевтичній, комп'ютерній, телекомунікаційній, аерокосмічній галузях промисловості.

На федеральному рівні справляються такі непрямі податки на споживання: податок на товари і послуги, акциз, акцизне мито, мито.

Податок на товари і послуги (GST) - 7% ний канадський аналог податку на додану вартість, запроваджений у 1991 р. Поширюється на всі товари і послуги за винятком неоподатковуваних (нульова ставка) та звільнених від податку. До першої групи, що має право на податковий кредит, відносяться основні продукти харчування, ліки та приладдя для хворих, товари на експорт.

Під назвою прямі прибуткові податки в канадській податковій системі фігурують по суті цільові внески на фінансування соціальних програм (пенсійного фонду та фонду зайнятості), що стягуються з працюючих і роботодавців у залежності відповідно від величини окремого заробітку або фонду заробітної плати по підприємству в цілому. Величина внесків корегується по мірі змін соціального законодавства. За останніми даними внески у фонд зайнятості складали для працюючих 2,25 дол. із кожних 100 дол. тижневого заробітку, але не більше 635 дол.; внески роботодавців - 3,15 дол. із кожних 100 дол. фонду заробітної плати. Фінансування пенсійного фонду здійснюється за рахунок рівних відрахувань (по 2%) від працюючих і роботодавців, для працюючих - не більше 574 дол. на рік. Не працюючі за наймом (фермери, адвокати, лікарі, письменники, художники і т. п.) вносять 4,4% заробітку, але не більше 1148 дол.

Прямий податок на індивідуальний дохід поступає в провінційні бюджети, але справляється на базі однойменного федерального податку у вигляді певного проценту від нього - в межах від 62% (Ньюфаундленд) до 43% (Північно-Західні території) - в залежності від рівня економічного розвитку певних регіонів.

5. Податкова система Італії [121]

Найбільш значними подіями в розвитку сучасної податкової системи Італії стали реформи 1973-1974 рр. та 1988 р. Перша була проведена з метою модернізувати структуру й адміністрування національної податкової системи у відповідності з вимогами Європейського Союзу, друга внесла зміни в оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

Прямий прибутковий податок з фізичних осіб резиденти сплачують із усіх видів доходів, одержаних в Італії і за кордоном, нерезиденти - лише з доходів, одержаних в Італії. В залежності від свого походження джерела доходів поділені на п'ять категорій, кожній з яких властиві свої особливості оподаткування: нерухоме майно (земля і будівлі); капітал; підприємництво; трудові доходи від роботи за наймом і в порядку самостійної зайнятості осіб вільних професій; інші джерела. Під одною назвою по суті справляються п'ять різних податків.

Прямий податок на нерухоме майно справляється на основі кадастрових оцінок, котрі переглядаються кожні 10 років. Норми оподаткування диференційовані в залежності від характеру експлуатації майна. Так, здані в оренду, належні державі, зайняті під будівництво землі не оподатковуються. Якщо земельна ділянка або будівля не використовуються за призначенням, кадастрова оцінка збільшується за установленою системою коефіцієнтів (максимально до 300%).

Прямий прибутковий податок на капітал справляється в момент і по місцю одержання доходу. Він поширюється на депозитні рахунки в банках, проценти по позиках, доходи від цінних паперів, лотерейні виграші. Проценти по банківських рахунках оподатковуються за ставкою 25%; по облігаціях, по бонах і кредитних сертифікатах - 12,5%; по іноземних позиках - 30% [31, c. 292].

Прямий податок на трудові доходи осіб працюючих за наймом поширюється на заробітну плату, компенсації, винагороди, доплати та ін.; осіб вільних професій - на гонорари, доходи від оплати послуг, виручку від продажу витворів мистецтва і т. ін.

Соціальною базою податку на підприємців є представники дрібної буржуазії, що ведуть приватну комерційну діяльність або сімейний бізнес. Тому об'єктом даного податку може бути як доход, так і прибуток.

До п'ятого виду прибуткового податку з фізичних осіб - податку на інші джерела доходів - відноситься оподаткування доходів від спекулятивної перепродажі землі та іншого нерухомого майна; разових продаж витворів мистецтва; від власності, яка знаходиться за кордоном; від винагород за випадкові чи тимчасові послуги. При визначенні величини оподатковуваного доходу загальний доход (прибуток) зменшується на суми витрат на орендну плату; сплату процентів за іпотечний кредит; видатків на лікування й освіту; пожертвування на користь церкви, благодійних організацій, наукових і культурних установ та деякі інші затрати.

Платниками прямого прибуткового податку з юридичних осіб, що справляється за ставкою 36%, є промислові підприємства, комерційні організації, фінансово-кредитні установи, в тому числі їх філіали за кордоном. Об'єкт оподаткування - чистий дохід у формі нерозподіленого прибутку. Останній визначається в такому порядку: валовий дохід мінус затрати виробництва та видатки на комерційну діяльність (заробітна плата, експлуатаційні затрати, амортизаційні відрахування та ін.). До складу валового доходу входять: виручка від основної діяльності та реалізації цінностей (землі, будівель, споруд, зайвого обладнання і т. п.). Не підлягають оподаткуванню резервні фонди.

Непрямий податок на додану вартість справляється в Італії за диференційованою шкалою ставок: 2% (пільгова), 9% (основна), 18% і 38% (підвищені), 0,8% (експортна). Пільгова ставка поширюється на продукти харчування першої необхідності (хліб, молоко та ін.), а також газети і журнали, підвищена - на предмети розкоші (ювелірні вироби, спортивні автомобілі, хутра).

Об'єкт прямого податку з спадщини та дарувань - ринкова вартість майна, що змінює власника у випадку смерті або в результаті дарування. Шкала ставок побудована за принципом так званої подвійної прогресії, тобто знаходиться в залежності як від вартості спадщини або дарування, так і від степені спорідненості з тими, у власність яких переходить майно. Так, подружжя, батьків і дітей стосується лише перша частина податку, інші спадкоємці, починаючи з братів і сестер, сплачують обидві частини податку. Ставки податку з загальної вартості майна знаходяться в діапазоні від 3 до 27%, майно вартістю до 120 млн. лір не оподатковується.

6. Податкова система Франції [87]

Податкова система Франції є головним джерелом надходжень до центрального бюджету, податки складають понад 90% його прибуткової бази. Основними видами податків, що надходять до центрального бюджету, є непрямі і прямі податки, а також гербові збори (держмито). Протягом останніх 30 років домінуючими податками по сумі надходжень є непрямі, насамперед, податок на додану вартість (біля 50% від суми непрямих податків).

Існує жорсткий розподіл податків на ті, що надходять до центрального бюджету і на місцеві податки. Це пов'язано з політикою формування місцевих бюджетів на принципах самофінансування і бездефіцитності. Є лише поодинокі винятки, коли суми центральних податків частково розподіляються у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. При цьому збір як центральних, так і місцевих податків здійснюється єдиною податковою службою. Місцеві податки складають трохи більше за третину від суми податків, що надходять до центрального бюджету.

Основні федеральні податки Франції: непрямий ПДВ, прямий прибутковий податок з фізичних осіб, прямий податок на прибуток підприємств, мита на нафтопродукти, акцизи (крім звичайних продуктів до акцизного відносять: сірника, мінеральна вода, послуги авіатранспорту), податок на власність, мита, податок на прибуток від цінних паперів і ін.

Основні місцеві податки Франції: туристський збір, податок на родину (складається з трьох податків: на житло, земельний податок на будинки і будівлі, податок на землю), податок на професію, податок на збирання території, податок на використання комунікацій, податок на продаж будинків. У цілому, місцеві податки складають 30% загального податкового тягаря, вони ж наповняють 40% місцевих бюджетів.

Характерні риси податкової системи Франції:

- стимулюючий вплив на підвищення ефективності економіки;

- соціальна спрямованість;

- облік територіальних аспектів.

Усі закони про оподатковування знаходяться в компетенції Парламенту (Національна Асамблея). Там щорічно уточнюються ставки. Для французької системи характерні тверда законодавча регламентація, що сполучається, разом з тим, із гнучкістю. Правила застосування податків стабільні протягом ряду років. Французькі податки взаємопов'язані в цілісну систему, у якій існує механізм захисту від подвійного оподатковування.

Найбільш перспективним з погляду фінансування діяльності ЄС є податок на додану вартість. Наявність ПДВ у податковій системі держави - обов'язкова умова його приєднання до Співтовариства, тому що фінансові надходження від податку на додану вартість складають одне з основних джерел формування бюджету ЄС. Доходи, що надходять у бюджет ЄС від податку на додану вартість, являють собою встановлену рішенням Ради єдину процентну надбавку до ставки ПДВ у державах - членах.

У Франції непрямий податок на додану вартість є ведучою ланкою бюджетної системи і забезпечує 41% усіх податкових надходжень, незважаючи на те що французька система ПДВ являє собою більш гнучку структуру ніж в Україні.

ПДВ забезпечує 45% усіх податкових надходжень. Він стягується методом часткових платежів. Існує 4 види ставок ПДВ:

- 18,6% - нормальна ставка на усі види товарів і послуг;

- 33,33% - гранична ставка на предмети розкоші, машини, алкоголь, тютюн;

- 7% - скорочена ставка на товари культурного побуту (книги);

- 5,5% - на товари і послуги першої необхідності (харчування, за винятком алкоголю і шоколаду; медикаменти, житло, транспорт).

Зараз спостерігається тенденція до зниження ставок і переходу до двох ставок - 18,6% і 5,5%.

7. Податкова система Японії [121]

Система державних доходів Японії має свої особливості. По-перше, вони полягають у досить високій долі неподаткових доходів - 15% у державному (центральному) бюджеті, 25% - у місцевих бюджетах. До цієї категорії доходів належать доходи від продажу землі та іншої державної чи муніципальної нерухомості, орендна плата, пені і штрафи, доходи від лотерей і надходження від позик. По-друге, для Японії властива висока централізація податкових поступлень, дві третини яких мають статус державних податків, решта податків надходять у місцеві бюджети, забезпечуючи 40% їх доходів. (Для порівняння: в США за рахунок місцевих податків нерідко формується до 75% доходної бази місцевих бюджетів, а в Україні питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів у цілому складає лише 2%). По-третє, в Японії співвідношення окремих видів оподаткування в державному і місцевих бюджетах співпадає: і там, і там більше половини припадає на прямі прибуткові податки, на другому місці знаходяться прямі майнові податки, на третьому - непрямі податки на споживання.

Головні складові сучасної податкової системи Японії:

- прямий податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок);

- прямий податок на прибуток корпорацій;

- прямий податок на майно фізичних та юридичних осіб;

- прямий податок на спадщину та дарування;

- непрямі акцизи;

- непрямий податок на додану вартість;

Прямий прибутковий податок Японія запровадила однією з перших у 1887 р., що відповідає проголошеному національному девізу вчитися в усього світу. Для прибуткового податку на основі єдиної бази (сукупності доходів платника) передбачено три рівні оподаткування: національний, префектурний, муніципальний. Тобто, за ознакою розподілу надходжень даний податок має комбінований характер за ознакою адміністративно-територіального поділу країни. Після реформи 1988 р. дванадцятиступенева шкала ставок прибуткового податку з прогресією від 10,5 до 60%, була зведена до трьох ставок: 10, 25, 50%, за якими справляється національний прибутковий податок. Ставки префектурного податку диференційовані від 2 до 4%, муніципального - від 3 до 12%. Відповідно загальна норма оподаткування знаходиться в діапазоні від 15 до 76% (!). Під обкладання даним податком попадають заробітна плата, доходи фермерів і осіб вільних професій, дивіденди, проценти, бонуси, допомоги і пенсії, доходи від нерухомого майна, інші грошові заробітки. Серед пільг по даному податку привертає увагу звільнення від сплати податків на строк до 5 років для деяких категорій платників. У 2004 р. уряд прийняв рішення надати додаткові податкові пільги тим, хто інвестує гроші у фінансові ринки шляхом перенаправлення коштів з ощадних депозитів на ринки капіталів.

Прямий податок на прибуток корпорацій також має комбіновану систему розподілу доходів між бюджетами у такому порядку: національна ставка - 33,48%; префектурна - 5% від рівня національної ставки (або 1,67% від величини прибутку); муніципальна ставка - 12,3% від національної (або 4,12% прибутку). Отже, загальна норма оподаткування прибутку юридичних осіб складає близько 40% (33,48 + 1,67 + 4,12). Для суб'єктів малого бізнесу ставка податку на прибуток у 1988 р. була знижена з 30 до 28%, були передбачені податкові пільги.

Прямий податок на майно фізичних і юридичних осіб справляється за єдиною ставкою 1,4% від вартості оподатковуваного майна, котре переоцінюють кожні три роки. Підлягають оподаткуванню нерухомість, цінні папери, депозити.

В 1989 р. був запроваджений непрямий 3% ний податок на споживання (податок з продажі), пізніше трансформований у податок на додану вартість європейського зразка. Японський ПДВ справляється за ставкою 5%.

Система акцизів включає податки на алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти, електроенергію, автомобілі, побутові послуги. Оригінальною рисою оподаткування послуг з соціальним контекстом є справляння податку при перевищенні певної суми, на яку надається послуга. Наприклад, обід у ресторані при вартості до 7,5 тис. ієн (близько 75 дол.) не підлягає оподаткуванню, з дорожчого стягується 3х процентний акциз.

8. Загальні риси податкових систем ринкових країн світу

Порівняння української податкової системи з її аналогами в країнах-членах ЄС потрібно для визначення конкурентоспроможності нашої країни на світовому ринку товарів та інвестицій та вибору головних векторів реформування податкових відносин. Порівняння необхідне у деяких напрямах [75]:

1) рівня загального податкового навантаження;

2) його розподілу між основними видами податків та групами платників;

3) фіскальної ефективності податкової системи;

4) ефективності регулюючої дії останньої; достовірності розрахунків податкових зобов'язань та інших.

Фіскальна ефективність системи оподаткування в Україні є нижчою від країн Євросоюзу практично з усіх видів податків. Маючи більш високі ставки в оподаткуванні індивідуальних доходів громадян, Україна збирала їх у 2004 році у сумі, що дорівнювала лише 3,8% обсягів ВВП. В країнах же ЄС - 25 частка цих податків складала у 2004 р. 8,8% ВВП. Сума ПДВ, зібраного того ж р. в Україні, становила 4,9% ВВП, в той час як у країнах Євросоюзу - 7,7% ВВП (див. табл. А.1 Додатку А). Тільки з податку з прибутку підприємств фіскальна ефективність української системи може бути порівняна з аналогічними європейськими: цей податок дорівнював в Україні 4,7% ВВП, а у країнах ЄС25 - 3,1%.

Значно гірше виконується українською податковою системою й регулятивна функція. У європейських країнах ПДВ справляється за декількома ставками для різних за соціальною й економічною значимістю груп товарів і послуг, що забезпечує відповідну зацікавленість щодо їх виробництва і споживання. В Україні ж, як відомо, застосовується єдина ставка, що позбавляє цей податок регулюючого впливу.

Відсутня у нашій національній системі й диференціація ставок оподаткування індивідуальних доходів громадян, натомість у країнах ЄС вона широко застосовується. Значно меншими в наших умовах є й можливості звільнення від оподаткування доходів сімей, що спрямовуються на лікування, освіту, оздоровлення і т. ін.

Відсутня у нас й диференціація ставок інших податків - з прибутку підприємств, з оподаткування робочої сили (фондів зарплати підприємств), яка в Європі широко застосовується.

Слабкість регулюючої дії в Україні ще одного податку - з прибутку підприємств - обумовлена незастосуванням таких засобів як, наприклад, інвестиційні податкові знижки чи інвестиційний податковий кредит, що широко Використовуються у європейських країнах (Бельгії, Великобританії, Данії, Італії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії, Франції та інших). Такі податкові преференції надаються для малого і середнього бізнесу, при здійсненні інновацій, науково-дослідних робіт, запровадженні енергозберігаючих технологій, капітальних інвестиціях і т.п.

Суттєвою відмінністю європейських податкових систем є застосування, по-перше, спеціального екологічного оподаткування, яке стає на сторожі ефективного захисту природи і оточуючого середовища, а по-друге, - спеціальних обмежуючих податків: на нерухомість, за використання об'єктів природи, води й енергетичних джерел (газ, електроенергія, вугілля, мазут, дизельне паливо, якщо вони використовуються не для виробництва електроенергії). Платниками цих податків є як підприємства, так і населення. Ставки податків встановлюються у грошовому виразі в розрахунку на одиницю відходів (викидів) та використаних ресурсів. По енергетичних джерелах ставки знижуються: по-перше, для більших обсягів споживання; по-друге, при використанні альтернативних джерел (вітру, сонця, біомаси, супутнього газу тощо); по-третє, при зменшенні (економії) споживання енергії. При власній переробці відходів платник податків отримує відшкодування сплаченого податку на відповідний їх обсяг.