Прямі податки з підприємств у системі фінансового регулювання ринкових відносин

Податкові системи України та ЄС відрізняються також правилами розрахунків і стягнення податкових зобов'язань. Так, у європейських країнах Використовується єдина методологія бухгалтерських і податкових обліків діяльності підприємств і визначення їх фінансових результатів. Відмінності ж між бухгалтерськими і податковими методами обліку, що мають місце в Україні, створюють передумови довільного тлумачення валових витрат і валових доходів, що призводить до чисельних викривлень податкової звітності й приховувань прибутків, які підлягають оподаткуванню.

Як можна зробити висновок з вищенаведеного порівняльного аналізу,

податкова система України має суттєві вади і є набагато обтяжливішою як для ведення бізнесу, так і для споживчого попиту порівняно з податковими системами країн ЄС. Вона має бути реформована у частині зниження загального податкового навантаження, зміни структури податкових вимог підприємствам, покращення податкового клімату, вдосконалення виконання фіскальної та регулюючої функцій податків, реорганізації самої податково-митної служби і т.ін. Причому орієнтуватися потрібно на динамічні трансформації, що спостерігаються у країнах - нових членах ЄС, які є одними з головних конкурентів України на світових ринках товарів і капіталів.

3.2 Вдосконалення податкового законодавства в напрямку посилення регулюючої ролі прямих податків

Аналіз Розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» проекту Податкового Кодексу Азарова 2007 [95] показує наступні відмінності від діючого Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [6]:

1. Ставка податку становить (стаття 4):

4.1) 20 відсотків об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 3 цього розділу, інвестованого у звітному періоді на придбання нових основних засобів класифікаційних груп 4, 5 (крім легкових автомобілів) та 6, об'єктів нематеріальних активів групи 4, що в подальшому використовуються у господарській діяльності такого платника не менше 3 років;

4.2) 25 відсотків об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 3 цього розділу;

4.3) за ставкою 0 відсотків доходу від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених підпунктом 11.8.1 пункту 11.8 статті 11 цього розділу;

4.4) за ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб з джерелом їх походження з України у випадках, встановлених статтею 13 цього розділу.

Стаття 5. Порядок обчислення податку

5.3. Доходи і витрати нараховуються в момент їх утворення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів, якщо інше не встановлено нормами цього розділу.

5.4. Платник податку веде бухгалтерський облік доходів, витрат, тимчасових та постійних податкових різниць, визначених згідно із цим розділом.

5.5. Платник податку повинен забезпечувати накопичення в регістрах бухгалтерського обліку інформації про доходи, витрати, тимчасові та постійні податкові різниці, визначені згідно із цим розділом, для складення декларації з податку на прибуток.

Податковою різницею визнається різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та доходами і витратами, визначеними згідно з цим розділом.

Тимчасова податкова різниця виникає у звітному періоді та анулюється у наступних звітних податкових періодах.

Постійною податковою різницею визнається податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється у наступних звітних податкових періодах.

Стаття 8. Порядок нарахування амортизації

Амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів для використання у господарській діяльності, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

витрати на самостійне виготовлення основних засобів для використання у господарській діяльності, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

витрати на проведення реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів;

витрати на капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі;

сума індексації основних засобів, проведена відповідно до цієї статті.

8.3. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх корисного використання (експлуатації):

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 - земельні ділянки
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15
група 3 - будинки, споруди, передавальні пристрої	20 15 10
група 4 - машини та обладнання з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 1000 гривень	5 2
група 5 - транспортні засоби	5
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 - тварини	6
група 8 - багаторічні насадження	10
група 9 - інші основні засоби	12
група 10 - бібліотечні фонди
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 - природні ресурси
група 14 - інвентарна тара	6
група 15 - предмети прокату	5
група 16 - довгострокові біологічні активи	7

Згідно з Розділом XVII «СПЕЦІАЛЬНІ ПОДАТКОВІ РЕЖИМИ» проекту Податкового Кодексу [95] законодавчо легалізується спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва - система оподаткування, що передбачає заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку в порядку і на умовах, визначених цим Кодексом, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (далі у цьому підрозділі - спрощена система оподаткування);

Стаття 2. Платники податку

2.1. Спрощена система оподаткування поширюється з урахуванням обмежень, встановлених у пункті 2.2 цієї статті, на таких суб'єктів малого підприємництва:

2.1.1) фізичні особи - підприємці, які провадять господарську діяльність без утворення юридичної особи та протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) відповідають сукупності таких критеріїв (далі у цьому підрозділі - фізичні особи):

кількість осіб, що перебувають з ними у трудових відносинах, протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) сукупно не перевищує 10 осіб (включаючи членів сімей таких фізичних осіб);

обсяг доходу, отриманого протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів), сукупно не перевищує 500 000 гривень;

2.1.2) юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) відповідають сукупності таких критеріїв (далі у цьому підрозділі - юридичні особи):

Середньооблікова кількість працівників протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів) сукупно не перевищує 50 осіб;

обсяг доходу, отриманого протягом таких чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів), сукупно не перевищує 1 000 000 гривень.

Стаття 3. Об'єкт оподаткування

3.1. Об'єктом оподаткування з урахуванням положень пунктів 3.2 - 3.4 і 3.8 цієї статті є дохід платника податку, зменшений на обумовлені Кодексом суми, що надійшли у звітному періоді (підпункти 3.1.а) - м)).

Стаття 4. База оподаткування

4.1. Базою обкладення податком є виражений у гривнях дохід платника податку, визначений згідно з пунктами 3.1 - 3.4 статті 3 цього підрозділу.

Стаття 5. Ставки податку для фізичних осіб

5.1. Ставки податку для фізичних осіб встановлюються щороку сільськими, селищними та міськими радами у межах від 20 до 200 гривень з розрахунку на місяць залежно від виду господарської діяльності та місця її провадження.

5.7. Фізична особа, що провадить господарську діяльність не за місцем державної реєстрації або на всій території України, придбаває одне свідоцтво платника податку i сплачує податок за ставкою 200 гривень з розрахунку на календарний місяць незалежно від виду діяльності.

5.8. У разі коли фізична особа провадить господарську діяльність з використанням найманої праці або за участю у такій діяльності членів своєї сім'ї, ставка податку, встановлена органом місцевого самоврядування, збільшується на 20 відсотків за кожну таку особу.

5.9. Якщо за результатами податкового (звітного) періоду дохід фізичної особи перевищує 300 000 гривень, сума перевищення оподатковується за ставкою у розмірі 1 відсоток.

5.10. У разі коли у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, отриманого фізичною особою, перевищує обсяг, зазначений у абзаці третьому підпункту 2.1.1 статті 2 цього підрозділу, сума перевищення за результатами такого податкового (звітного) періоду оподатковується за ставкою податку у розмірі 15 відсотків.

Стаття 6. Ставки податку для юридичних осіб

6.1. Ставки податку для юридичних осіб визначаються у розмірі:

6.1.1) для юридичних осіб, зареєстрованих як платники податку на додану вартість, - 3 відсотки бази оподаткування (без урахування податку на додану вартість);

6.1.2) для юридичних осіб, не зареєстрованих як платники податку на додану вартість (сплачують податок на додану вартість у складі єдиного податку), - 5 відсотків бази оподаткування.

6.2. Ставки податку, зазначені у пункті 6.1 цієї статті, обираються юридичними особами самостійно в порядку, встановленому цим підрозділом.

6.3. У разі коли у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, отриманого юридичною особою, перевищує обсяг, зазначений у абзаці третьому підпункту 2.1.2 цього підрозділу, сума перевищення за результатами такого податкового (звітного) періоду оподатковується за подвійною ставкою податку.

Проведений аналіз відмінностей Розділу 11 - «Податок на прибуток підприємств» альтернативного проекту Податкового Кодексу України (проект Катеринчука 2007) [73] з нормами діючого Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [6] дозволяє ідентифікувати наступне:

1. Особливості формування валових витрат викладені в статтях:

Якщо об'єкт оподаткування платника податку з-поміж резидентів за результатами звітного (податкового) року має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволено в наступному звітному (податковому) році збільшити суму валових витрат на суму 60 процентів такого від'ємного значення (стаття 163).

Для новостворених підприємств дозволено враховувати від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду у складі валових витрат у повному обсязі протягом другого, третього звітного року з часу утворення такого підприємства.

2. Дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів та їхніх структурних підрозділів не підлягає оподаткуванню за ставкою, яку встановлено у статті 184 цього Кодексу. Його оподатковувати (стаття 164):

- за ставкою 0 процентів - у разі отримання доходу внаслідок виконання договорів із довготривалого страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення;

- за ставкою 4 відсотки - в разі отримання доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

3. Емітент корпоративних прав, що ухвалює рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету податок на прибуток розміром 25 процентів, що його нараховано попередньо на суму дивідендів, які призначено для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений податок вносити до бюджету до/або водночас із виплатою дивідендів (стаття 168).

Під час виплати дивідендів на користь фізичних осіб - резидентів емітент корпоративних прав нараховує, утримує та вносить до відповідного бюджету прибутковий податок із громадян (податок із доходів фізичних осіб) розміром 15 процентів від суми виплати та її коштом.

Стаття 184. Розмір ставки податку

Прибуток платника податку оподатковувати за ставкою 20 процентів до об'єкта оподаткування.

Проведений в дипломному дослідженні спільний аналіз новаторських змін в прямому оподаткуванні підприємств в 2х варіантах проектів Податкового Кодексу України показав, що:

а) урядовий проект Податкового Кодексу (проект Азарова 2007):

- зберігає існуючий рівень ставки оподаткування прибутку підприємств 25%;

- вводить новий рівень ставки 20% для частки оподатковуємого прибутку, направленого на інвестиційні цілі розвитку підприємства;

- вводить оподаткування прибутку комерційного страхового бізнесу за рівнем 25% замість 3% оподаткування доходу;

- суттєво підвищує податковий тиск на доходи нерезидентів, отримані від діяльності в Україні;

- вводить 16 рівней амортизації замість існуючих 4х;

- суттєво змінює ставки та умови в спрощеній системі оподаткування (єдиний податок).

б) альтернативний проект Податкового Кодексу групи народних депутатів України (проект Катеринчука -2007):

- знижує загальну ставку оподаткування прибутку підприємств з існуючих 25% до 20%;

- для компенсації зниження ставки оподаткування прибутку підприємств вводить новий податок на основні засоби підприємств розміром 1%, від якого практично неможливо ухилитись;

- підвищує ставку оподаткування доходів комерційного страхування з існуючого рівня 3% до нового рівня 4%;

- вводить нові норми амортизації для існуючих 4х класів основних засобів;

- суттєво змінює ставки та умови в спрощеній системі оподаткування (єдиний податок);

- для компенсації зниження рівня непрямих податків вводить новий прямий податок на нерухомість (власність) в розмірі 1%;

На основі проведеного аналізу існуючої системи прямого оподаткування в дипломному проекті обґрунтована доцільність більш революційних змін, які потрібно внести до проектів Податкового Кодексу України.

Нова податкова модель повинна відповідати трьом визначальним критеріям: по-перше, реалізовувати пріоритети соціального розвитку суспільства; по-друге, забезпечувати інвестиційні можливості економічного розвитку; по-третє, створювати сприятливі умови для становлення громадянського суспільства і правової держави в Україні.

Ознакою нової податкової моделі буде відновлення дії елементів соціальної справедливості у розподілі податкового навантаження. По-перше, ставки податків з індивідуальних доходів громадян необхідно диференціювати, знижуючи їх значення для малозаможних громадян. По-друге, треба оподатковувати усі види індивідуальних доходів (окрім пенсій, соціальних допомог і т.ін.), в той час як зараз багато їх видів не враховується в оподаткуванні. По-третє, підвищене податкове навантаження поширюватиметься на доходи від виграшів, спадщини, подарунків і т.ін.

Важливими ознаками нової моделі буде введення оподаткування основних суспільних ресурсів: енергії, природних об'єктів і корисних копалин, забруднення довкілля, землі та інших об'єктів нерухомості.

Нову модель податкових відносин має відзначати також уніфікованість, спрощеність й однозначність норм, зобов'язань, звітності, рівноправність відносин та взаємоповага між платниками податків і податківцями, здійснення презумпції невинуватості платників, скасування надзірних і каральних функцій податкових органів, судовий захист майнових прав платників податків, якісне обслуговування податківцями своїх контрагентів.

Суттєвого зниження потребує й ставка податку з прибутку підприємств. Високе значення ставки негативно впливає на інвестиційні можливості підприємств. Виходячи з її рівня, приймають рішення з вибору країни, у якій доцільніше розміщувати свої інвестиції, транснаціональні компанії. Тому ставка податку з корпоративного прибутку в Україні не може бути вищою ніж у країнах, схожих на нас за рівнем продуктивності праці і прибутковості та за структурою виробництва.

Розуміючи тенденцію зниження цього податку у Європейських країнах, доцільним є зниження його ставки до 20% у 2007 році з поступовим подальшим зменшенням до 2010-2011 років до 10-12% суми корпоративного (нерозподіленого) прибутку підприємств.

Компенсуючими факторами можливого зменшення надходжень до бюджету внаслідок зниження ставки податку з прибутку підприємств треба враховувати збільшення чистого прибутку та інвестицій підприємств, а також розширення бази оподаткування внаслідок легалізації частини прихованих корпоративних прибутків.

Іншого типу трансформацій потребує податок із заробітної плати та інших індивідуальних доходів громадян (включаючи прибутки від бізнесу та майнових прав). Існує реальна необхідність переорієнтації платежів цього податку з державного бюджету - до накопичувальної пенсійної системи. У зв'язку з такою необхідністю доцільно знизити ставку податку відрахувань індивідуальних доходів громадян до держбюджету з паралельним введенням обов'язкового внеску частини індивідуальних доходів до державного Накопичувального фонду.

Введення понижених ставок має бути поступовим, тому у 2007 році пропонується ввести знижки, які б запровадили їх значення від 11 до 15% від сум індивідуальних доходів. Після поступового зниження ставок у наступному їх кінцева диференціація у 2010 році буде знаходитися у межах від 5 до 15%.

При такому підході необхідним є зниження базової ставки податку (15%) для низько і середньооплачуваних працівників.

Окрім того, потрібне повне звільнення від оподаткування індивідуальних доходів, які не перевищують, скажімо, 120 чи 140% від рівня прожиткового мінімуму для працездатної особи.

За підвищеною ставкою (25%) незалежно від суми доходу повинні оподатковуватися доходи від виграшів, подарунків, спадку, отриманого від родичів непершого ступеня рідства та від третіх осіб. При цьому дрібні суми разових виграшів, дарувань тощо (наприклад, до 1000 грн.) оподатковувати недоцільно.

На часткову заміну оподаткування індивідуальних доходів повинно бути введено обов'язкове відрахування страхових внесків на індивідуальні накопичувальні пенсійні рахунки (державного накопичувального фонду). При цьому варто прийняти зворотну (регресивну) динаміку ставок відрахувань цих внесків в залежності від обсягів доходів: чим менші доходи, тим вища ставка.

Можна прогнозувати, що запропоновані трансформації оподаткування індивідуальних доходів громадян частково зменшать відповідні надходження до державного бюджету. В той же час зниження відсотка нарахувань на фонд зарплати підприємств, що відбуватиметься паралельно, створить передумови легалізації частини індивідуальних доходів, які сьогодні приховуються від оподаткування. Головний же наслідок: зростання пенсійних відрахувань до державної накопичувальної системи, що поступово компенсуватиме нестачу коштів солідарного пенсійного фонду.

Необхідне також внесення змін у порядок обчислення і справляння податків з прибутку підприємств (нерозподілений корпоративний прибуток) і з дивідендів чи інших прибутків власників (акціонерів) цих підприємств (розподілений між власниками корпоративний прибуток). Зниження ставки податку з нерозподіленого корпоративного прибутку (див. раніше) дасть змогу застосувати справляння податку на дивіденди, що сьогодні не здійснюється. Введення з 2007 р. ставки податку з нерозподіленого прибутку підприємств у 20% дозволить ввести податок на дивіденди, скажімо, у 5%. В подальшому поступове зниження податку з нерозподіленого прибутку дозволить у 2010 році запровадити рівень їх оподаткування у 15%. Причому здіймання податку з дивідендів доцільне лише у випадку, коли вони отримані фізичними особами і не реінвестуються в активи корпорації або купівлю акцій.

Сумарний податок з нерозподіленої та розподіленої частин прибутку не перевищить сьогоднішньої загальної ставки оподаткування прибутку підприємств (25%). Це зменшить зацікавленість у його приховуванні. В той же час можливість сплати податку з нерозподіленого корпоративного прибутку за низькою ставкою і більш високе оподаткування дивідендів посилить мотивації до реінвестування чистого доходу підприємств.

Узагальнені кількісні зміни податкових зобов'язань по роках мають наступний вигляд (табл. 3.3).

Вбачається необхідним зберегти і легітимізувати діючі спеціальні системи оподаткування: спрощеної системи - для малого бізнесу та за єдиним фіксованим податком - сільськогосподарських підприємств. З цією метою необхідні такі зміни до оподаткування малого підприємництва: по-перше, повне законодавче відновлення дії спрощеної системи оподаткування малого бізнесу; по-друге, чітке окреслення видів діяльності, у яких не може застосовуватися ця система оподаткування (торгівля паливо-енергетичними ресурсами, горілчаними напоями і тютюновими виробами, фінансові послуги, гральний, кіноіндустріальний, концертно-розважальний бізнес, мас-медіа тощо); по-третє, забезпечення правових бар'єрів переводу великих і середніх підприємств шляхом їх дроблення на умови оподаткування за спрощеним порядком (наприклад, заборона його застосування для юридичних осіб, одним із засновників яких є інша юридична особа і т. ін.); по-четверте, встановлення твердих ставок відрахувань єдиного соціального внеску суб'єктами спрощеного оподаткування малого підприємництва; по-п'яте, введення порядку здіймання ПДВ з суб'єктів малого підприємництва, якщо їх річний оборот перевищує граничну величину (наприклад, 300 тис. грн.) та інші.

Таблиця 3.3. Пропозиції по динаміці зниження податкових ставок на підприємництво та підвищення податкових ставок на пряме оподаткування споживання

Види податків	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2012 р.
Оподаткування підприємництва
Середні ставки єдиного соціального внеску, %	37	34	31	28	22
Ставки податку з прибутку, %	25	20	16	13	10
Ставки ПДВ, %	20	19	17	15	12
Пряме оподаткування споживання
Ставки податку з індивідуальних доходів громадян, %	15	11-15	9-15	7-15	5-15
Ставки індивідуальних накопичувальних пенсійних внесків, %	0	0-4	0-8	0-12	0-15
Ставки податку в пенсійно-соціальні фонди з дивідендів, золотовалютних операцій та деяких операцій споживання%	1	5	9	12	15
Ставки податку на індивідуальне майно	0	1	1-2	1-2	2
Компенсація сплаченого ПДВ за покупку індивідуального майна в рахунок податку на власність	0	0	5%	10%	20%
Ставки податку на майно підприємництва	0	1	1-2	2-3	3-5

Податок з нерухомості може бути встановлений у відсотках до ринкової вартості будинків, споруд та земельної ділянки, що належить підприємству. Його значення має бути диференційованим для підприємств різних галузей, а за абсолютним рівнем достатньо низьким аби не створювати шокові ситуації для підприємств, що будувалися за минулих економічних умов і мають надлишкові майнові активи (за попередньою оцінкою - не вище 0,5% вартості). Має бути визначений й перелік об'єктів нерухомості (історичні, оздоровчі, сільські і сільськогосподарські тощо), по яких податок не справляється.

Також мають оподатковуватися об'єкти нерухомості негосподарського призначення - побутового, комунального, управлінського тощо, окрім закладів медицини й оздоровлення.

Податок з нерухомості доцільно встановлювати у відсотках до вартості об'єкта, поступово оптимізуючи його ставки. Якщо об'єкт (наприклад, житловий будинок) знаходиться у власності декількох осіб чи сімей, то ставка плати з будинок розподіляється між ними пропорційно займаній площі. В той же час дія цього податку не повинна розповсюджуватися на власників підприємств, будинків, приміщень, споруд, якщо:

площа приміщення господарського використання не перевищує 200 м²;

площа житла не перевищує 50 м² на одного члена сім'ї (цей показник може варіюватися для окремих міст і територій);

приміщення, споруди, будинки використовуються для аграрного виробництва.

Окреме значення повинна мати система податкових преференцій для стимулювання внесення виробничих інвестицій в національну економіку. На відміну від існуючого порядку, потрібні преференції у вигляді зниження оподаткування нерозподіленого корпоративного прибутку, а також зниження відсотка внеску до солідарного пенсійного фонду. При цьому рішення щодо встановлення таких преференцій повинні надавати відповідно Верховна Рада України (в частині зниження податкових внесків до державного бюджету і пенсійного фонду) та обласні чи міські ради депутатів (в частині зниження податкових відрахувань до відповідних місцевих бюджетів). Надання цих преференцій має відбуватися індивідуально по окремих проектах та на обмежений строк (наприклад, 3 роки), а причини такого надання повинні бути законодавчо окреслені (інновації, екологія, створення робочих місць у депресивних регіонах і т.ін.).

Такого типу знижки доцільні у випадках використання інвестицій на науково-дослідні й інноваційні роботи та на заходи з енергозбереження.

За європейськими стандартами має бути вдосконалене оподаткування транспортних засобів. Зокрема, доцільно оподатковувати нових власників лише в момент реєстрації транспортного засобу. Це не стосується вантажних автомобілів та автобусів, оподаткування яких включатиме як сплату при реєстрації, так і щорічну (або помісячну) сплату за їх експлуатацію. Ставка податку при реєстрації має встановлюватися у відсотках до вартості автомобіля (мотоцикла, фургона, автобуса і т.ін.). Її значення повинно знижуватися в залежності від стр. користування транспортним засобом та відповідно зменшенню через це його вартості.

Потребує змін система нарахувань, адміністрування й управління соціальними внесками до солідарного пенсійного й фондів загальнообов'язкового соціального страхування. По-перше, потрібне справляння цих внесків кожним суб'єктом як одного платежу. По-друге, має бути знижена планка максимальної місячної суми витрат на оплату праці в розрахунку на 1 працівника, понад яку єдиний соціальний внесок на застосовується, наприклад, до рівня, що не перевищує 300% середньої зарплатні в економіці. По-третє, усі доходи відповідних пенсійного й соціальних фондів повинні витрачатися виключно за призначенням - на виплату пенсій, допомог, компенсацій тощо. Витрати на утримання керівного апарату, оплату послуг, що йому надаються, капітальні витрати на розбудову системи цих фондів і т.ін. повинні фінансуватися за рахунок державного бюджету.

3.3 Пряме оподаткування та його адаптація до сучасних європейських стандартів

Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства передбачливо запровадив достатні юридичні підстави для проведення Радою ЄЕС гармонізації податків з обігу в державах-членах.

«ПЛАН заходів щодо виконання у 2006 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» в сегменті адаптації податкового законодавства виділяє наступні документи податкового законодавства Європейського Союзу по правовому регулюванню прямого оподаткування, в яких існує суттєві розходження європейських та українських норм податкового законодавства:

1. Директива Ради ЄС від 23 липня 1990 р. 90/434/ЄЕС щодо спільної системи оподаткування, яка застосовується у разі злиття, поділу, переведення активів та обміну акціями, якщо акціонерні товариства перебувають у межах юрисдикції різних держав - членів ЄС

2. Директива Ради ЄС від 23 липня 1990 р. 90/435/ЄЕС щодо спільної системи оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірніх компаній, що перебувають у межах юрисдикції різних держав - членів ЄС

3. Директива Ради ЄС від 3 червня 2003 р. 2003/48/ЄЕС щодо оподаткування прибутку фізичних осіб

4. Директива Ради ЄС від 3 червня 2003 р. 2003/49/ЄЕС щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до сплати дивідендів та роялті, що вчиняються між афілійованими компаніями, які є резиденти різних держав - членів ЄС

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - процес тривалий та доволі складний, який став невід'ємною складовою правової реформи в Україні взагалі. Слід відмітити, що процес адаптації не є тотожним уніфікації, тобто, мова йде про відповідність рівня українського законодавства законодавству ЄС, а не про абсолютну його ідентичність з останнім. Адаптація повинна провадитись з урахуванням особливостей української національної правової системи, економічних та соціальних умов українського суспільства.

Отже, адаптація податкового законодавства проводиться з метою забезпечення відповідності законодавства з питань оподаткування України зобов'язанням, що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом, інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з ЄС, а також для розвитку національного податкового законодавства в напрямі його зближення із аналогічним законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні законопроектів з питань оподаткування.

Ст. 90 Договору про заснування ЄС забороняє будь-які прояви податкової дискримінації, яка могла б прямо чи опосередковано надати певні переваги національним продуктам перед продуктами з інших держав-членів ЄС.

Разом з тим, країни-члени ЄС повинні дотримуватися запроваджених у ЄС принципів у сфері прямого оподаткування. Базисом політики у сфері прямих податків є принцип недискримінації та забезпечення фундаментальних свобод стосовно вільного руху громадян, капіталів та товарів, передбачених ст. 3 та 14 Договору про заснування ЄС.

Відповідно до ст. 94 Договору про заснування Європейського Співтовариства, Рада Європейського Співтовариства, діючи одностайно на пропозиції Комісії, та після консультацій з Європейським Парламентом і Економічним та Соціальним Комітетом видає директиви щодо наближення таких законів, правил або адміністративних положень держав-членів, які безпосередньо впливають на утворення та функціонування спільного ринку. При цьому, відповідно до ст. 58 Договору про заснування ЄС держави-члени можуть вживати всіх необхідних заходів для запобігання порушень національних законів та актів виконавчої влади, особливо у сфері оподаткування.

В Європейському Союзі фактично не відбувається гармонізації або координації прямих податків. Існуючі акти тільки дають часткову відповідь на конкретні випадки подвійного оподаткування.

У Договорі про заснування ЄС немає статей., що стосуються прямих податків, але законодавство держав-членів з питань прямого оподаткування також є об'єктом гармонізації. В основному це стосується окремих аспектів прямого оподаткування і пов'язано з отриманням доходів фізичними і юридичними особами в результаті транскордонних операцій.

Відповідно основне навантаження по врегулюванню прямих податків в ЄС покладається на національне законодавство держав-членів.

На сьогоднішній день прийнято лише кілька директив, положення яких спрямовані на зближення законодавства держав-членів з питань прямого оподаткування.

Зокрема, Директива Ради 90/434/ЄЕС від 23 липня 1990 р. щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується у випадках злиття, поділу, переведення активів та обміну акціями, коли товариства знаходяться в межах юрисдикції різних держав-членів, була прийнята з метою узагальнення податкових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній, і для врегулювання питань оподаткування материнських та дочірніх компаній, що належать різним державам-членам Європейського Співтовариства.

Поряд з цим, проблема, яку повинна була вирішити Директива, полягала в тому, що транскордонні операції компаній всередині однієї держави не залучаються до оподаткування доходів на приріст капіталу, а здійснювані компаніями різних держав-членів - підлягають оподаткуванню. Тому, з метою створення в рамках Співтовариства умов, аналогічних тим, які існують на внутрішніх ринках, а також для забезпечення створення та ефективного функціонування спільного ринку, було вирішено шляхом прийняття відповідної Директиви заснувати загальні правила, які були б нейтральними з точки зору конкуренції, а також для надання суб'єктам господарювання можливості адаптуватися до вимог спільного ринку, підвищити їхню продуктивність та конкурентоспроможність на міжнародному рівні.

Директива Ради 90/435/ЄЕС від 23 липня 1990 р. щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірніх компаній, які знаходяться в межах юрисдикції різних держав-членів, була прийнята з метою узагальнення податкових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній, і для врегулювання питань оподаткування материнських та дочірніх компаній, що належать різним державам-членам Європейського Співтовариства.

Норми податкового права, що регулюють відносини між материнськими і дочірніми компаніями, що належать різним державам-членам, є менш сприятливими в порівнянні з положеннями, що діють у відношенні материнських і дочірніх компаній однієї держави. Регулювання цих відносин між компаніями різних держав-членів має важливі розбіжності. Проблема, яку покликана була вирішити директива, полягала в тому, що держава, у якій розташована материнська компанія, вправі оподатковувати податком отриманий від дочірньої компанії розподілений прибуток, що приводить до подвійного оподатковування, тому що держава в якій розташована дочірня компанія також вправі стягувати з цього прибутку податок у джерела виплати.

При адаптації податкового законодавства у сфері спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва - у Європейському Співтоваристві мікропідприємства, малі та середні підприємства розглядаються як визначний фактор у забезпеченні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринка, а також як фактор забезпечення зайнятості населення.

Вивчивши законодавство ЄС, можна дійти висновку, що нормативні акти, прийняті з метою підтримки малого бізнесу, не передбачають встановлення будь якої форми спрощеної системи оподаткування, зокрема, єдиного або фіксованого податку. Натомість передбачається можливість суб'єктам малого підприємництва - фізичним особам нарівні з юридичними особами сплачувати податок на прибуток підприємств, оскільки, в більшості європейських країн ставки прибуткового податку на доходи фізичних осіб є значно вищими ставок податку на прибутки юридичних осіб. З урахуванням практики застосування діючого законодавства спрощеної системи оподаткування та аналізу законодавство ЄС, необхідно переглянути критерії, які дають право суб'єктам малого бізнесу перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Європейське співтовариство розглядає мікропідприємства, малі та середні підприємства (далі - ММСП), як визначний фактор у забезпеченні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринку, також як фактор забезпечення зайнятості населення.

З метою регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва у ЄС розроблені та діють програми підтримки та розвитку ММСП.

Покращення податкового середовища для ММСП є одним із ключових аспектів ініціатив, які здійснюються у цьому напрямку.

З метою забезпечення відповідності положень розроблюваних проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування до законодавства Європейського Союзу необхідно керуватись такими рекомендаціями Європейського Союзу:

1) «Рекомендація Комісії 94/390/ЄЕС від 25 травня 1994 р. стосовно оподаткування малих та середніх підприємств».

За загальним правилом спільна діяльність без створення юридичної особи (партнерство) у державах - членах ЄС оподатковується так само, як доходи фізичних осіб - за прогресивною ставкою прибуткового податку з фізичних осіб.

При невеликих доходах таких суб'єктів господарювання, коли ставка податку є відносно невисокою, податковий тягар не є надто обтяжливим для суб'єктів малого підприємництва, і більш вигідною у порівнянні зі сплатою податку на прибуток підприємств є сплата прибуткового податку з фізичних осіб.

Однак із розширенням діяльності застосування вищої граничної ставки прибуткового податку з фізичних осіб значним чином обмежує фінансові можливості цього суб'єкта, зокрема, щодо самофінансування та здійснення інвестицій. Тому доцільно надати суб'єктам малого підприємництва можливість вибору більш сприятливого для них режиму оподаткування, оскільки вони становлять переважну більшість учасників ринку, забезпечують нові робочі місця, сприяють пожвавленню економіки країни.

Відповідно до ст. 1 Рекомендації 94/390/ЄЕС держави-члени закликаються до вжиття таких податкових заходів, які є необхідними для виправлення негативних наслідків прогресивного прибуткового податку, сплачуваного одноособовими володіннями та партнерствами в частині, що стосується прибутків, які використовуються для цілей реінвестування. Зокрема, повинна бути розглянута можливість надання цим підприємствам та партнерствам права надавати перевагу сплаті податку на прибуток юридичних осіб та/або обмеження розміру податку, яким обкладаються прибутки, що використовуються для цілей реінвестування, до ставки, співрозмірної із ставкою податку на прибуток юридичних осіб.

2) «Рекомендація Комісії 94/1069/ЄЕС від 7 грудня 1994 р. щодо переведення малих та середніх підприємств».

Згідно зі ст. 1 зазначеної Рекомендації державам-членам пропонується вжити найбільш прийнятних заходів щодо їхніх правових, податкових та адміністративних систем з метою:

ознайомлення власників з проблемами здійснення переведення і, таким чином, заохочення їх до ефективної підготовки проведення успадкування протягом свого життя;

забезпечення фінансового середовища, сприятливого для здійснення успішного переведення;

надання підприємцю можливості ефективно підготуватись до здійснення переведення за допомогою використання відповідних процедур;

забезпечення збереження партнерства та одноособового володіння на випадок смерті партнера чи одноособового власника;

гарантування успішного переведення членам сім'ї, враховуючи те, що податок зі спадщини та дарування не становить загрози для продовження існування суб'єкта господарювання;

заохочення власника за допомогою податкових заходів до передачі свого бізнесу шляхом продажу або передачі працівникам і, зокрема, у випадку відсутності спадкоємця, в межах сім'ї.

Оскільки податкові процедури не повинні заважати вибору суб'єктом господарювання найбільш прийнятної для здійснення переведення організаційно-правової форми, ст. 3 Рекомендації закликає держави-члени забезпечити сприятливе для цього фінансове середовище.

З метою заохочення підприємців розглянути можливість здійснення передачі бізнесу третім особам, якщо це не можна зробити в межах сім'ї, згідно із ст. 7 Рекомендації держави-члени закликаються:

утримуватись від оподаткування, принаймні щодо частини доходу від доданої вартості чи приросту капіталу з активів бізнесу у випадку продажу і, зокрема, у випадку досягнення підприємцем 55 річного віку;

передбачати податкові заохочення у відношенні реінвестування в інший суб'єкт господарювання прибутку, отриманого від продажу бізнесу, що не котирується на фондовій біржі і залучений у виробництві чи продажу товарів та послуг;

сприяти передачі суб'єкта господарювання на користь працівників за допомогою зменшення оподаткування приросту капіталу, отриманого від передачі акцій працівникам, утримання від реєстраційних зборів, або за допомогою податкових пільг з метою надання можливості працівникам до смерті придбати суб'єкт господарювання, або відстрочення сплати податку до продажу працівником його частки участі. Такі заходи застосовуються однаково як до суб'єктів господарювання, так і до кооперативів працівників.

3) «Рекомендація Комісії 96/280/ЄЕС від 3 квітня 1996 р. щодо визначення малих та середніх підприємств».

Згідно із ст. 1 Рекомендації держави-члени, Європейський інвестиційний банк та Європейський інвестиційний фонд рекомендовано:

дотримуватися положень, встановлених у ст. 1 Додатка до Рекомендації стосовно граничних величин річного обороту, суми балансу та чисельності працівників для малих, середніх та мікропідприємств;

дотримуватись максимальних величин річного обороту та суми балансу, якщо вони змінені Комісією відповідно до ст. 2 Додатку до Рекомендації;

вживати необхідних заходів для статистичних даних з огляду на кількісні групи, встановлені у п. 2 ст. 3 Додатка до Рекомендації, особливо там, де це стосується моніторингу фінансових інструментів Співтовариства.

При цьому, ст. 2 Рекомендації встановлено, що граничні величини річного обороту, суми балансу та чисельності працівників, визначені в ст. 1 Додатка, повинні розглядатися як максимальні величини. Держави-члени, Європейський інвестиційний банк та Європейський інвестиційний фонд можуть у певних випадках обирати встановлення нижчих величин. У застосуванні певних політик вони також можуть обирати застосування тільки критерію кількості працівників, окрім сфер, в яких застосовуються норми щодо державної допомоги.

Відповідно до ст. 1 Додатка до Рекомендації малими та середніми суб'єктами господарювання є такі, що визначаються як підприємства, які:

а) мають менш ніж 250 найманих працівників та/або їх річний оборот не перевищує 40 млн. євро, або баланс не перевищує 27 млн. євро;

б) відповідають критерію незалежності, який полягає у тому, що не більше, як 25 відсотків капіталу чи прав голосу перебувають у власності одного чи у спільній власності декількох суб'єктів господарювання, які не є малими та середніми суб'єктами господарювання за цим визначенням.

Якщо необхідно визначитись між малими та середніми підприємствами, то відповідно до п. 2 ст. 1 Додатка до Рекомендації «мале підприємство» визначається як підприємство, яке відповідає таким критеріям:

1) кількість працюючих є менша ніж 50 осіб;

2) річний оборот не перевищує 7 млн. євро або річний баланс не перевищує 5 млн. євро;

3) підприємство відповідає критерію незалежності, тобто 25 відсотків або більше капіталу чи прав голосу не перебувають у володінні одного підприємства або у спільному володінні декількох підприємств.

Крім того, для відповідних випадків передбачено розмежування «мікро», «малих» та «середніх» суб'єктів господарювання.

Якщо необхідно відрізнити мікропідприємства від «малих» та «середніх» суб'єктів господарювання, то мікропідприємства визначаються як підприємства, що мають менше 10 працівників.

Висновки

Проведений в дипломному дослідженні аналіз показує, що питома вага прямих податків в Державному бюджеті України у 2003-2007 роках поступово знижується з рівня 28,3% у 2003 році до рівня 24,7% у 2007 році. В той же час йде симптоматичне розширення питомої ваги непрямих податків в Державному бюджеті України у 2003-2007 роках з рівня 40,0% у 2003 році до рівня 53,3% у 2007 році, як за рахунок прямих податків, так ї за рахунок інших джерел доходів.

Спільний аналіз дає наступну діагностику вагомості та структури прямих податків в Державному бюджеті України у 2003-2007 роках:

- основну частку в прямих податках займає податок на прибуток з підприємств, при цьому ця частка поступово зменшується з рівня 77,3% у 2003 році до рівня 73,7 у 2007 році за рахунок зростання часток рентних платежів та держмита;

- абсолютне зростання податку на прибуток підприємств в Державному бюджеті характеризується рівнями 11,7 млрд. грн. у 2003 році та 28,6 млрд. грн. у 2007 році;

- базовий темп росту податку на прибуток за 2003-2007 роки становить

245,4%, що нижче базового темпу росту доходів Держбюджету і рентної плати - 295,2% та в 1,8 рази менше темпу росту рівня платежів держмита (462%);

- ланцюговий темп росту податку на прибуток підприємств з рівня бюджету 2005 року (темп приросту відносно 2004 року - 61,2%) поступово знижується до рівня приросту 28,1% у 2006 році та до рівня приросту 9,9% у 2007 році, тобто стабілізується до рівня 8,0% щорічного приросту, характерного для 2003-2004 років.

Проведений в дипломному дослідженні аналіз показує, що в структурі джерел доходів місцевих бюджетів по Київській області:

- сумарно прямі податки характеризуються практично постійним рівнем питомої ваги - 94,5% у 2003 році та 95,8% у 2007 році;

- основним прямим податком в доходах місцевих бюджетів є прямий податок з доходів фізичних осіб, який має питому вагу 67,2% у 2003 році та 74,7% у 2007 році.

Проведений аналіз структури прямих податків в місцеві бюджети (на прикладі зведеного обласного бюджету по Київській області) у 2003-2007 роках та структури основного прямого податку з доходів фізичних осіб у 2003-2007 роках показує, що податкове навантаження на діяльність підприємств - юридичних осіб, які є предметом дипломного дослідження, на рівні місцевих бюджетів в Київській області характеризується:

- зниженням питомої ваги фіксованого сільгоспподатку в місцевих бюджетах з рівня 0,52% у 2003 році до рівня 0,21% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку залишився на рівні 9,0 млн. грн. (2003-2006) при тимчасовому рості до 11,0 млн. грн. у 2005 році;

- зниженням питомої ваги земельно-орендного податку з юросіб в місцевих бюджетах з рівня 17,6% у 2003 році до рівня 11,0% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 307,0 млн. грн. (2003) до рівня 445,3 млн. грн. (2006);

- зниженням питомої ваги єдиного податку з юросіб в місцевих бюджетах з рівня 1,87% у 2003 році до рівня 1,23% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 32,6 млн. грн. (2003) до рівня 44,0 млн. грн. (2006);

- зниженням питомої ваги транспортного податку з юросіб в місцевих бюджетах з рівня 2,02% у 2003 році до рівня 1,45% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 35,2 млн. грн. (2003) до рівня 44,2 млн. грн. (2006);

- підвищенням питомої ваги податку на прибуток комунальних підприємств в місцевих бюджетах з рівня 0,43% у 2003 році до рівня 1,04% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 7,5 млн. грн. (2003) до рівня 31,9 млн. грн. (2007);

- зниженням питомої ваги місцевого комунального податку в місцевих бюджетах з рівня 0,85% у 2003 році до рівня 0,56% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 14,7 млн. грн. (2003) до рівня 17,1 млн. грн. (2007);

- стабільним рівнем питомої ваги плати за торговий патент в місцевих бюджетах на рівні 1,80% у 2003 році та рівні 1,83% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 31,3 млн. грн. (2003) до рівня 62,5 млн. грн. (2007);

- зниженням питомої ваги місцевого податку з реклами в місцевих бюджетах з рівня 0,2% у 2003 році до рівня 0,05% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зменшився з величини 3,5 млн. грн. (2003) до рівня 1,4 млн. грн. (2007), що при інтенсивній рекламі на телебаченні та «бігбордах» свідчить про явне ухилення підприємств від сплати цього податку при «нейтральній» підтримці місцевих рад;

- зниженням питомої ваги податку на промисел в місцевих бюджетах з рівня 0,01% у 2003 році до рівня 0,004% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зменшився з величини 163,8 тис. грн. (2003) до рівня 132,2 тис. грн. (2007), тобто податок «відмирає».

Проведене порівняння темпів росту доходів та основних прямих податків в державному та місцевих бюджетах у 2003-2007 роках показує:

- темп росту доходів місцевих бюджетів у Київській області за 2003-2007 рік становить 176,4%, що в 1,8 рази нижче темпів росту доходів Держбюджету України за 2003-2007 роки - 295,2%;

- при цьому темп росту основного прямого податку з доходів фізичних осіб в місцевих бюджетах у Київській області за 2003-2007 рік становить 193,8%, що є нижче, ніж темп росту основного прямого податку на прибуток підприємств в державному бюджеті України за 2003-2007 рік - 245,4%;

- основний внесок в більш високий темп росту доходів Державного бюджету, ніж темп росту доходів місцевих бюджетів, вносить зростання непрямих податків в державному бюджеті з темпом росту 390,0% за 2003-2007 роки, які в місцевих бюджетах відсутні.

Слід відмітити, що основні прямі податки в Державному бюджеті (податок на прибуток підприємств) та місцевих бюджетах (податок з доходів фізичних осіб) знаходяться в діалектичному протиріччі:

- підвищення рівня заробітної плати на підприємстві супроводжується при ринковому регулюванні цін реалізації продукції підвищенням собівартості, тобто зниженням прибутку підприємства;

- таким чином природним процесом при підвищенні частки заробітної плати в собівартості продукції з сучасного рівня 10 -12% для України до європейського рівня 25 -30% будуть 2 ефекти:

а) зростання рівня прямого податку з доходів фізичних осіб в місцевих бюджетах;

б) зниження рівня прибутковості підприємств та падіння рівня прямого податку на прибуток підприємств в Державному бюджеті України.

Побудовані в дипломному проекті регресійні економетричні моделі мають високим рівнем коефіцієнта детермінаціїї, значення якого відповідають середньому та високому рівню щільності кореляційного зв'язку, тобто з великим рівнем ймовірності дозволяють ідентифікувати та прогнозувати:

- падіння рівня прямого податку на прибуток підприємств відносно рівня ВВП з 12,0% у 1994 році до мінімального рівня 4,1% у 2001 році та практично стабілізацією на рівні 5,0% у 2003-2007 роках;

- лінійну тенденцію падіння питомої ваги прямого податку на прибуток підприємств в загальних доходах Державного бюджету України з рівня 40% у 1994 році до рівня 17% у 2006-2007 роках.

Таким чином, зростання відносного рівня сумарних доходів Державного бюджету України в% від рівня ВВП з мінімуму 20% у 2001-2002 роках до рівня 25-27% у 2006-2007 роках не є результатом росту рівня прямого оподаткування, тобто Державний бюджет України з 2001-2002 років все більше формується за рахунок непрямих податків на споживання та неподаткових доходах, оскільки подальший податковий тиск на пряме оподаткування виробництва не приводить до підвищення збору податків, тобто існуючий механізм та ставки прямого оподаткування не є оптимальними з точки зору кривої Лафера та визивають опор і «тінізацію» формування реальних доходів підприємництва в Україні:

- масова безприбуткова робота підприємств;

- масова виплата зарплати в «конвертах»;

- масова виплата заробітної плати на законодавчо мінімальному рівні;

- масове нарощування рухомого та нерухомого майна підприємств невиробничого використання при збиткові чи малоприбутковій роботі.