Шляхи вдосконалення управління фінансами акціонерних товариств

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву. Аналіз ліквідності балансу наведено в таблиці 2.9

Таблиця 2.9 Аналіз ліквідності балансу за 2009-2011 роки, (тис. грн.)

Актив	Код рядка	На початок звітного року	На кінець звітного року	Пасив	Код рядка	На початок звітного року	На кінець звітного року	Платіжний надлишок або недостача
								на початок звітного року	на кінець звітного року
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
2009 рік
1.Найбільш ліквідні активи (А1)	230, 240	-	2,9	1.Негайні пасиви (П1)	540 - 610	45,4	28,3	-45,4	-25,4
2.Активи, що швидко реалізуються (А2)	150, 160, 170, 180, 210, 220	110,9	96,9	2.Коротко-строкові пасиви (П2)	500 - 530	14,4	37,4	+96,5	+59,5
3.Активи, що реалізуються повільно (А3)	100, 120, 130, 140, 250, 270	57,1	90,3	3.Довгострокові пасиви (П3)	480	-	-	+57,1	+90,3
4.Активи, що важко реалізуються (А4)	080	79,8	73,7	4.Постійні пасиви (П4)	380, 430, 630	188,0	198,1	+108,2	+124,4
Баланс	280	247,8	263,8	Баланс	640	247,8	263,8	0,0	0,0
2010 рік
1.Найбільш ліквідні активи (А1)	230, 240	2,9	1,7	1.Негайні пасиви (П1)	540 - 610	28,3	28,5	-25,4	-26,8
2.Активи, що швидко реалізуються (А2)	150, 160, 170, 180, 210, 220	96,9	63,7	2.Короткострокові пасиви (П2)	500 - 530	37,4	6,5	+59,5	+57,2
3.Активи, що реалізуються повільно (А3)	100, 120, 130, 140, 250, 270	90,3	35,1	3.Довгострокові пасиви (П3)	480	-	-	+90,3	+35,1
4.Активи, що важко реалізуються (А4)	080	73,7	67,8	4.Постійні пасиви (П4)	380, 430, 630	198,1	133,3	+124,4	+65,5
Баланс	280	263,8	168,3	Баланс	640	263,8	168,3	0,0	0,0
2011 рік
1.Найбільш ліквідні активи (А1)	230, 240	1,7	0,2	1.Негайні пасиви (П1)	540 - 610	28,5	28,7	-26,8	-28,5
2.Активи, що швидко реалізуються (А2)	150, 160, 170, 180, 210, 220	63,7	24,6	2.Короткострокові пасиви (П2)	500 - 530	6,5	19,7	+57,2	+4,9
3.Активи, що реалізуються повільно (А3)	100, 120, 130, 140, 250, 270	35,1	34,7	3.Довгострокові пасиви (П3)	480	-	-	+35,1	+34,7
4.Активи, що важко реалізуються (А4)	080	67,8	65,3	4.Постійні пасиви (П4)	380, 430, 630	133,3	76,4	+65,5	+11,1
Баланс	280	168,5	124,8	Баланс	640	168,3	124,8	0,0	0,0

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

А1 ? П1 ; А2 ? П2 ; А3 ? П3 ; А4 < П4

Результати розрахунків показують, що на цьому підприємстві співставлення груп по активу та пасиву має наступний вид:

А1 < П1; А2 > П2; А3 > П3; А4 < П4,

і не змінюються протягом трьох звітних періодів. Тобто виконання цієї умови означає що баланс підприємства не є абсолютно ліквідним.

Як бачимо наявних грошових коштів не вистачає для покриття кредиторської заборгованості (А1 < П1). Тобто на початок 2009 року платіжна нестача становила -45,4 тис. грн., але вже на кінець 2010 року вона зменшилася до -25,4 тис. грн. За період 2010 року знов почала рости і на кінець 2011 року платіжна нестача становила -28,5 тис. грн.

За рахунок виконання другої умови (А2 > П2) платіжний лишок направляється на покриття платіжного нестатку по першій групі (для періоду з початку 2009 року до кінця 2010 року). Це відбувалося за умов, що дебіторська заборгованість не було простроченою. Але цю операцію не можливо провести для платіжного лишка, який утворився на кінець 2010 року, так як він дорівнює 4,9 тис. грн., а платіжна нестача по першій групі -28,5 тис. грн.

Це підсилюється виконанням третьої умови (А3 > П3), яке відбувається за відсутністю значення П3 (довгострокові пасиви). Платіжний лишок направляється на покриття платіжного нестатку по першій групі.

Остання умова нерівності виконується, тобто П4 > А4 і це свідчить, що на підприємстві є власні оборотні кошти. Зміна у динаміці цих показників показала що найбільший лишок підприємство мало на початок 2010 року у розмірі 124,4 тис. грн., а вже на кінець 2010 року він зменшився до 11,1 тис. грн. Якщо ця тенденція буде зберігатися, тоді підприємство у скорому майбутньому стикнеться з проблемою нестачі власних оборотних коштів.

В цілому найбільш ліквідний баланс підприємство мало на кінець 2009 року, але з початку 2010 року ситуація на підприємстві стала погіршуватися. На кінець 2011 року підприємство опинилося у кризовому положенні, тобто на межі банкрутства.

Аналіз, який проводиться по цій схемі є приблизним. Більш детальним являється аналіз ліквідності при допомозі фінансових коефіцієнтів. Вони застосовуються для оцінки здатності підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзвичайних ситуацій.

Основні показники ліквідності:

Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства і розраховується за формулою:

К з.л. = [А1 + А2 + А3 ] : [П1 + П2]

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання.

2. Коефіцієнт швидкості ліквідності - це коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частку - виробничі запаси.

Він обчислюється так:

К ш.л. = [А1 + А2] : [П1 + П2]

Його нормативне значення 0,7-0,8.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і визначається за формулою:

К абс.л. = [А1] : [П1 + П2]

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових позикових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Теоретично достатнє значення 0,2 - 0,35 .

Коефіцієнтний аналіз ліквідності (платоспроможності) наведений у таблиці 2.10.

Таблиця 2.10 Коефіцієнтний аналіз ліквідності (платоспроможності) підприємства за 2009-2011 роки, (тис. грн.)

Показники	Нормативне значення	2009 рік	2010 рік	2011 рік
		на початок року	на кінець року	зміни	на початок року	на кінець року	зміни	на початок року	на кінець року	зміни
1. Загальний коефіцієнт ліквідності К з. л.	2	2,81	2,89	+0,08	2,89	2,87	-0,02	2,87	1,23	-1,64
2. Коефіцієнт швидкої ліквідності К ш.л.	0,7-0,8	1,85	1,52	-0,33	1,52	1,87	+0,35	1,87	0,51	-1,36
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності К абс.л.	0,2-0,35	-	0,04	+0,04	0,04	0,05	+0,01	0,05	0,00	-0,05

Як видно з приведеного розрахунку, коефіцієнти загальної та швидкої ліквідності в період з початку 2009 року по початок 2011 року вище признаного нормативного значення. Це вважається негативним явищем, оскільки може свідчити про порушення структури капіталу. Але на кінець 2011 року ліквідність балансу знизилась. Коефіцієнт загальної ліквідності став дорівнювати 1,23. Це, по-перше, у короткостроковій перспективі не повинно погіршити фінансової позиції підприємства, а по-друге говорить про більш раціональне використання коштів та оптимізації структури балансу. У той же час керівництву ПрАТ "Співдружність" необхідно слідкувати за тим, щоб значення цього коефіцієнту не знизилось нижче 1,0.

Коефіцієнт швидкої ліквідності зменшився до 0,51, тобто нижче від оптимального значення. Це свідчить про те, що коефіцієнт загальної ліквідності знаходиться у межах норми за рахунок найменш ліквідних активів, а це запаси підприємства та витрати майбутніх періодів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності за аналізований період жодного разу не досягав рівня нормативного значення. Це говорить про те, що підприємству не вистачає грошових коштів для розрахунку за поточними зобов'язаннями і воно користується комерційним кредитом.

2.3 Дослідження механізму управління фінансами ПрАТ "Співдружність"

Показники діяльності підприємства в формі №2 групуються в розрізі видів діяльності.(рис. 2.1.).

Рис. 2.1 Види діяльності підприємства

В результаті фінансової діяльності за 2009 рік підприємство збільшило доходи від реалізації на 9,8 тис. грн., а темпи росту склали 2,6 %.За рахунок цього збільшився чистий дохід від реалізації на 7,8 тис. грн. (темпи збільшення 2,5%) та податок на додану вартість на 7,8 тис. грн. (темпи росту склали 3,2%). За 2007 рік відбувається зменшення: доходів від реалізації на 13,9 тис. грн.. (темпи зменшення склали 3,7%); податку на прибуток на 2,3 тис. грн. (темпи зменшення 3,5%); чистого доходу від реалізації на 11,6 тис. грн.. (темпи зменшення склали 3,6%). На кінець 2011 року доходи від реалізації збільшилися на 0,4% (на 2,8 тис. грн.) і стали складати 378,0 тис. грн.. В результаті цього збільшилися на 0,4% податок на додану вартість (на 0,4 тис. грн.) і став дорівнювати 63,0 тис. грн., а чистий дохід від реалізації збільшився на 1,9 тис. грн. і склав 315,0 тис. грн.. Питома вага ПДВ на кінець 2009 року складала 16,7% , а чистий дохід від реалізації 83,3% до виручки від реалізації. Зміна питомої ваги цих показників у динаміці не відбувається.

Собівартість реалізованої продукції на кінець звітного періоду 2009 року зменшилась на 24,9 тис. грн. (темпи зменшення 9,1%), а її питома вага до виручки від реалізації теж зменшилась на 8,2% відносно до попереднього періоду. За 2010 рік собівартість продукції в абсолютній величині збільшилась на 30,7 тис. грн. (темпи росту 12,4%), а її питома вага збільшилась на 10,5%. На кінець 2011 року собівартість продукції склала 260,9 тис. грн. за рахунок зменшення абсолютної величини на 18,3 тис. грн. (темп зменшення склав 6,6%). Питома вага до виручки від реалізації теж зменшилась на 5,3% і стала дорівнювати 69,0%. Тобто зменшення собівартості є позитивним моментом бо веде до збільшення валового прибутку підприємства, та навпаки.

Завдяки наведеним вище положенням валовий прибуток за 2009 рік збільшився на 32,7 тис. грн. (темпи росту 75,2%),а за 2010 рік зменшився на 42,3 тис. грн. (темпи зменшення 65,5%). За 2011 рік збільшилися на 20,9 тис. грн. (темпи росту 59,6%) і став складати 54,1 тис. грн.. У питомій вазі відбулися такі зміни: за 2009 рік вона збільшилася на 8,1%; за 2010 рік зменшилася на 10,6%; за 2008 рік збільшилася на 5,3%. Тобто на кінець 2011 року питома вага валового прибутку до виручки від реалізації склала 14,3%.

В результаті отримання підприємством інших операційних доходів на суму 48,3 тис. грн. прибуток від операційної діяльності склав 30,4 тис. грн. (адміністративні витрати при цьому склали 46,8 тис. грн. та інші витрати 47,3 тис. грн.). За звітний період 2010 року інші операційні доходи зменшилися на 4,5 тис. грн. (темпи зменшення 9,3%); адміністративні витрати збільшилися на 11,7 тис. грн..(темпи росту 25,0%); інші операційні витрати збільшилися на 24,4 тис. грн. (темпи росту 51,6%). Тобто фінансовий результат від операційної діяльності - збиток у розмірі 52,5 тис. грн..

Метод «Витрати-Обсяг-Прибуток» передбачає групування операційних витрат на фіксовані (постійні) і змінні. Рівень фіксованих витрат, як правило, не змінюється при зростанні чи зменшенні обсягів виробництва і реалізації продукції. До них відносяться амортизаційні відрахування, зарплата управлінського персоналу, утримання адміністративних приміщень, оренда плата, проценти за кредит тощо. Змінні витрати зростають або зменшуються пропорційно обсягам виробництва. Це витрати на закупку сировини, матеріалів, спожиту електроенергію, зарплату виробничого персоналу та інше.

Визначальними поняттями методу «Витрати-Обсяг-Прибуток» є:

1. Поріг рентабельності - це такі обсяги виробництва і реалізації продукції, за яких підприємство вже не має збитки, але ще не має і прибутку.

2. Валова маржа (маржинальний дохід) - це різниця між сумарними операційними доходами і змінними витратами. За своєю структурою валова маржа - це сума постійних витрат і операційного прибутку підприємства.

ВМ = СОД - 3 або ВМ = F+ ОП

де ВМ - валова маржа підприємства;

СОД - сумарні операційні доходи підприємства;

3 - сума змінних витрат;

ОП - операційний прибуток підприємства.

3. Запас фінансової стійкості - це зона виробничо-комерційної діяльності, в межах якої формується операційний прибуток підприємства. Визначається за формулою:

ЗФС = СОД - Qр.

Відповідно операційний прибуток що формується в зоні запасу фінансової стійкості, визначається наступним чином:

ОП = ЗФС х Увм.

4. Операційний важіль - показник, що характеризує структуру валової маржі. Розраховується за формулою:

За величиною операційного важеля визначається рівень підприємницького ризику діяльності підприємства.

Поріг рентабельності діяльності підприємства визначається аналогічним і графічним способом. Для визначення порогу рентабельності підприємства попередньо потрібно провести групування сумарних операційних витрат на фіксовані і змінні. Сумарні операційні доходи та витрати розраховуються у таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Операційні доходи та витрати за 2009-2011 роки, (тис. грн.)

Показники	Формула для розрахунку	2009 рік	2010 рік	Зміни	2010 рік	2011 рік	Зміни
Сума операційних доходів	У ряд. (040+070+080+090)	373,0	356,9	-16,1	356,9	334,2	-22,7
Сума операційних витрат	ряд. 035+060	342,6	409,4	+66,8	409,4	377,9	-31,5

Розраховуємо елементи операційних витрат товарної та реалізованої продукції у таблиці 2.12.

Таблиця 2.12

Елементи операційних витрат за 2009-2011 роки, (тис. грн.)

Показники	2009 рік	2010 рік	2011 рік
	тис. грн.	питома вага	тис. грн.	питома вага	тис. грн.	питома вага
Товарна продукція
1. Матеріальні витрати	128,10	42,7	183,9	50,0	153,4	44,6
2. Витрати на оплату праці	90,2	30,0	98,4	26,7	113,5	33,0
3. Відрахування на соціальні заходи	38,6	12,9	37,6	10,2	41,3	12,0
4. Амортизація	6,0	2,0	5,8	1,6	4,9	1,4
5. Інші витрати	37,4	12,4	42,3	11,5	31,1	9,0
РАЗОМ	300,3	100	368,0	100	344,2	100,0
Реалізована продукція
1. Матеріальні витрати	146,3	42,7	204,7	50,0	168,5	44,6
2. Витрати на оплату праці	102,8	30,0	109,3	26,7	124,7	33,0
3. Відрахування на соціальні заходи	44,2	12,9	41,8	10,2	45,3	12,0
4. Амортизація	6,8	2,0	6,5	1,6	5,4	1,4
5. Інші витрати	42,5	12,4	47,1	11,5	34,0	9,0
РАЗОМ	342,6	100	409,4	100	377,9	100,0

Ураховуючи структуру елементів таблиці 2.12, склад фіксованих і змінних витрат має такий вигляд.

Таблиця 2.13

Обсяг та структура фіксованих витрат за 2009-2011 роки, (тис. грн.)

Найменування показників	2009 рік	2010 рік	2011 рік
1. Амортизація	6,8	6,5	5,4
2. Заробітна плата управлінського персоналу (21%)	21,7	23,0	26,2
3. Відрахування на соціальні заходи управлінського персоналу (21%)	9,2	8,8	9,5
4. Інші фіксовані витрати (72%)	30,7	33,9	24,5
Разом - фіксовані витрати	68,4	72,2	65,6

Таблиця 2.14

Обсяг та структура змінних витрат за 2009-2011 роки, (тис. грн.)

Найменування показників	2009 рік	2010 рік	2011 рік
1. Матеріальні витрати	146,3	204,7	168,5
2. Заробітна плата виробничого персоналу (79%)	81,1	86,3	98,5
3. Відрахування на соціальні заходи виробничого персоналу (79%)	34,8	33,0	35,5
4. Інші змінні витрати (28%)	12,0	13,2	9,5
Разом - фіксовані витрати	274,2	337,2	312,3

Після групування витрат на фіксовані і змінні формується базова таблиця показників операційної діяльності підприємства в такому вигляді.

Таблиця 2.15 Базовий рівень показників операційної діяльності за 2009-2011 роки, (тис. грн.)

Найменування показників	2009 рік	2010 рік	2011 рік
1. Сума операційних доходів	373,0	356,9	334,2
2. Змінні витрати	274,2	337,2	312,3
3. Валова маржа (маржинальний дохід)	98,8	19,7	21,9
4. Фіксовані витрати	68,4	72,2	65,6
Прибуток від операційної діяльності	+30,4	-52,5	-43,7

Використовуючи дані таблиці 2.15, проведемо розрахунки порогу рентабельності, запасу фінансової стійкості, операційного важеля у таблиці 2.16.

Таблиця 2.16 Поріг рентабельності, запасу фінансової стійкості, операційного важеля за 2009-2011 роки

Показники	Одиниці виміру	2009 рік	2010 рік	Зміни	2010 рік	2011 рік	Зміни
Питома вага валової моржі в сумарних операційних доходах	-	0,27	0,06	-0,21	0,06	0,06	-
Точка беззбитковості	тис. грн.	258,11	312,7	54,7	312,7	109,3	-203,4
Запас фінансової стійкості	тис. грн.	114,89	44,2	-70,69	44,2	224,9	180,7
Запас фінансової стійкості в відсотках	%	30,80	12,4	-18,4	12,4	67,2	54,8
Операційний важель	-	3,25	1,59	-1,7	1,59	0,39	-1,2

Висновок

Дане підприємство вже 10 років успішно працює на ринку будівельних послуг, монтажу та встановлення віконно-дверних конструкцій, а також встановлення кондиціонерів. Підприємство досить скоро розвивається про це свідчить, що в них збільшилась кількість працівників в 2 разів і в останній рік досить різко зросли зарплати у працівників підприємства.

Товариство є юридичною особою. Правовий статус Товариства визначається діючим законодавством, установчим договором і Статутом Товариства.

В своєму розпорядженні ПрАТ „Співдружність" має печатку, штампи, фірмові бланки, зареєстрований товарний знак та інші реквізити.

Підприємство створене з метою отримання прибутку на основі здійснення виробничої, комерційної, торгівельної, посередницької та іншої діяльності і задоволення економічних і соціальних інтересів Акціонерів та працівників Товариства. ПрАТ „Співдружність" у порядку. Встановленому чинним законодавством та Статутом, здійснює такі види діяльності:

· Виробництво товарів народного споживання, продукції виробничо-технічного призначення, будівельних матеріалів та конструкцій;

· Ремонтно-будівельні роботи;

· Торговельна діяльність в тому числі комісійна, роздрібна, гуртова, дрібно-гуртова, торгівля зі складу, в т. ч. Торгово-закупівельна, комерційна та постачальницько-збутова, торгово-посередницька діяльність;

· Виконання науково-дослідних, дослідно-експериментальних та проектних робіт в галузях народного господарства та впровадження їх результатів у практичну діяльність підприємства;

· Проектування і будівництво виробничих будівель, об'єктів виробничого, житлового та соціально-побутового призначення;

Посередницькі роботи та послуги в будівництві.

На даний час ПрАТ „Співдружність" охоплює 3 основні види діяльності:

· Будівництво;

· Системи акліматизації;

· Віконно-дверні конструкції.

1) ПрАТ виконує весь комплекс будівельних робіт від дизайну, розробки проектно-кошторисної документації й погодження її у встановленому порядку, земляні роботи; будівельні, ремонтно-будівельні роботи; монтажні роботи;комплексний ремонт та оздоблення; проектування Інтер"є рів;

2) виконується повний комплекс робіт щодо акліматизації

У нашому випадку на початок 2009 року ПрАТ "Співдружність" фінансувалося за рахунок власного капіталу на 55 % та на 45 % за рахунок позиченого. За період з початку 2009 року до початку 2011 року відбувається збільшення (зменшення) в динаміці коефіцієнтів автономії та коефіцієнтів концентрації залученого капіталу. Це є позитивною тенденцією, бо говорить, що підприємство збільшило (зменшило) фінансування своєї діяльності за рахунок власного капіталу до 68 % і за рахунок залученого до 32%. Відповідно при зростанні частки власного капіталу зменшується коефіцієнт фінансової залежності та збільшується коефіцієнт фінансування. Тобто на початок 2009 року на кожну гривню власних коштів підприємства приходилося 0,83 грн. позичених та на кожну гривню позичених коштів припадає 0,21 грн. власних. Зменшення в динаміці коефіцієнта фінансової залежності та коефіцієнта заборгованості означає зменшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства, а зростання коефіцієнта фінансування - зростання власних коштів та навпаки. Але вже на кінець 2011 року спостерігається зменшення першого показника на 0,12 та відповідне збільшення другого. За рахунок цього відбувається зміна і у наступних трьох показниках. Це свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх кредиторів, а саме про зниження фінансової стійкості.

Відсутність значення коефіцієнта довгострокового залучення коштів говорить про те, що підприємство не користується довгостроковими кредитами.

Наступні коефіцієнти характеризують діяльність підприємства за рахунок власного капіталу. На початок 2009 року поточні зобов'язання у загальній сумі зобов'язань складають 53 %, а на кінець 2011 року вони зросли до 88 %.

На початок 2009 року 33 % власних коштів було вкладено в обіговий капітал. За рахунок цього були сформовані на 100 % матеріальні запаси та на 41 % обігові засоби. В результаті діяльності підприємства за 2009 рік відмічався зріст коефіцієнтів забезпеченості, що говорить про підвищення ефективності роботи організації. Але на кінець 2010 року динаміка цих коефіцієнтів змінилася на протилежну, тобто у сторону зменшення. На кінець 2011 року маємо значення цих коефіцієнтів нижче нормативно прийнятого. А саме, тільки 8 % власних коштів вкладено в обіговий капітал. За рахунок цього були сформовані на 14 % матеріальні запаси та на 6 % обігові засоби. Тобто у підприємства не вистачає власних коштів для фінансування своєї діяльності і воно користується комерційним кредитом.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення управління фінансами акціонерних товариств

3.1 Напрями підвищення ефективності використання капіталу ЗАТ "Співдружність"

Формування оптимальної структури капіталу підприємства для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством.

Шляхи оптимізації структури капіталу були вперше запропоновані професором І.О. Бланком у працях, опублікованих в 1988-2000 рр.

Згідно з ним, оптимальна структура капіталу відображає таке співвідношення використання власного та позикового капіталу, при якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв'язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних ним пасивів. Активи та пасиви підприємства за строками обігу можна поділити на коротко та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, як уже зазначалося вище, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

Мета управління структурою капіталу -- мінімізувати витрати по залученню довгострокових джерел фінансування і тим самим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними грошових коштів.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у наступній послідовності.

1. Аналіз складу капіталу в динаміці за ряд періодів (кварталів, років) та тенденцій зміни його структури, а також вплив, що вони здійснюють на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу. В процесі аналізу розглядаються такі показники, як коефіцієнти фінансової незалежності, заборгованості, співвідношення між довгостроковими та короткостроковими зобов'язаннями, коефіцієнт фінансового важеля. Далі вивчаються показники оберненості та рентабельності активів та власного капіталу (всі вище перелічені показники були розглянуті в третьому питанні курсової роботи).

2. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу. До них відносяться:

§ галузеві особливості операційної діяльності (характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність);

§ стадія життєвого циклу підприємства (молоді компанії з конкурентоспроможною продукцією можуть залучати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі -- використовують переважно власні кошти);

§ кон'юнктура товарного ринку (чим стабільніша кон'юнктура цього ринку, а відповідно, стабільніший попит на продукцію підприємства, тим вище та безпечніше стає використання позикового капіталу, та навпаки);

§ кон'юнктура фінансового ринку (в залежності від стану цієї кон'юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу);

§ рівень рентабельності операційної діяльності;

§ податковий тиск на компанію (частка прямих та непрямих податків, що сплачуються у доході від продаж-брутто);

§ ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій).

З урахуванням наведених та інших факторів управління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових задач:

а) встановлення прийнятних пропорцій використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечення у випадку необхідності залучення додаткового внутрішнього або зовнішнього капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для таких розрахунків був обраний критерій, який найбільш повно відображає вплив ефективності сформованих джерел фінансування на збільшення доходності вкладених власниками коштів, тобто максимізації фінансової рентабельності. Також для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового важеля.

Сутність фінансового важеля полягає в тому, щоб посилити вплив зміни прибутку на динаміку фінансової рентабельності, тобто у підвищенні еластичності фінансової рентабельності відносно прибутку.

(3.1)

Де ФР - фінансова рентабельність;

ЕР- економічна рентабельність;

СРСР - середня розрахункова ставка відсотку;

Вк - відсоток за кредит;

ВК - власний капітал;

ПК - позикового капіталу;

n - ставка податку на прибуток.

Після перетворень одержуємо:

.

Друга складова цієї суми -- ефект фінансового важеля -- відображає вплив структури капіталу на підвищення фінансової рентабельності. Вплив важеля обумовлений тим, що при позитивному значенні диференціалу для підприємства доцільне залучення позикових коштів, однак постійне нарощування плеча важеля може знизити загальний ефект, так як залучення великих розмірів кредитних ресурсів, як правило, супроводжується жорсткістю умов їх залучення. В такому випадку ефект важеля не буде давати максимальної віддачі, а при певних умовах (коли диференціал стане менше нуля) буде знижувати фінансову рентабельність.

Таким чином, позитивний вплив ефекту фінансового важеля проявляється тоді, коли економія за рахунок зниження податкових платежів перевищує витрати підприємства за користування позиковими коштами. Значення ефекту фінансового важеля повинно бути таким, щоб компенсувати податкові вилучення з прибутку та забезпечити мінімізацію відхилення між економічною та фінансовою рентабельністю.

Процес оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності можна розглянути по таблиці:

Таблиця 3.1 Розрахунок коефіцієнта фінансової рентабельності при різних значеннях коефіцієнта фінансового важеля

№	Показники	Варіанти
		I	II	III	IV	V	VI	VII
1	Власний капітал	90,000	90,000	90,000	90,000	90,000	90,000	90,000
2	Обсяг позикового капіталу	0,000	22,500	45,000	90,000	135,000	180,000	225,000
3	Загальний обсяг капіталу (ряд.1 + ряд.2)	90,000	112,500	135,000	180,000	225,000	270,000	315,000
4	Коефіцієнт фінансового важеля	0,000	0,250	0,500	1,000	1,500	2,000	2,500
5	Рентабельність активів, %	30,000	30,000	30,000	30,000	30,000	30,000	30,000
6	Мінімальна ставка процента з кредит, %	0,000	15,000	15,000	15,000	15,000	15,000	15,000
7	Мінімальна процентна ставка з урахуванням премії за кредитний ризик, %	0,000	0,000	15,500	16,000	16,500	17,000	17,500
8	Бухгалтерський прибуток з урахуванням процентів за кредит (ряд.3 ряд.5 : 100)	27,000	33,750	40,500	54,000	67,500	81,000	94,500
9	Сума процентів за кредит (ряд.2 ряд.6 : 100)	0,000	3,375	6,750	13,500	20,250	27,000	33,750
10	Бухгалтерський прибуток без урахування суми процентів за кредит (ряд.8 - ряд.9)	27,000	30,375	33,750	40,500	47,250	54,000	60,750
11	Ставка податку на прибуток	0,300	0,300	0,300	0,300	0,300	0,300	0,300
12	Сума податку на прибуток (ряд.10 ряд.11)	8,100	9,113	10,125	12,150	14,175	16,200	18,225
13	Чистий прибуток (ряд.10 - ряд.12)	18,900	21,263	23,625	28,350	33,075	37,800	42,525
14	Чиста рентабельність власного капіталу (ряд.13 : ряд.1 100), %	21,000	23,625	26,250	31,500	36,750	42,000	47,250
15	Приріст чистої рентабельності власного капіталу, %	0,000	2,620	2,630	5,250	5,250	5,250	5,250

Як видно з наведеної таблиці, найбільший приріст чистої рентабельності власного капіталу (5,25%) був отриманий у варіанті IV. В подальшому він відсутній, так як коефіцієнт фінансового важеля досягнув свого оптимального значення 1,000, що визначає співвідношення позикового та власного капіталу в пропорції 90 / 90 та наступні позики недоцільні. Необхідна умова приросту чистої рентабельності власного капіталу: рентабельність активів більше середньої відсоткової ставки за кредит. Саме такий максимальний результат отриманий у варіанті IV (30% > 16%).

Отже, здійснення таких розрахунків з використанням механізму фінансового важеля дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, яка призводить до максимізації рівня фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес оптимізації базується на попередній оцінці власного та позикового капіталу при різних умовах його залучення та здійсненні розрахунків середньозваженої вартості капіталів. Вирішення задачі побудовано на виявленні тенденції зміни ціни кожного джерела ресурсів при зміні фінансової структури підприємства. Згідно з дослідженнями провідних вчених, зростання частки позикових коштів у загальній сумі джерел супроводжується більш швидкими темпами зростання ціни власного капіталу, ніж ціни позикових коштів. Виходячи з того, що ціна позикових коштів дещо нижча, ніж власних, стверджують, що існує оптимальна структура капіталу, що мінімізує їхню середньозважену ціну, а відповідно, максимізує ціну підприємства.

Ціна підприємства має важливе значення для досягнення стратегічної мети підприємства, так як її зростання призводить до зростання цінності підприємства, його привабливості з точку зору власників майна.

Але оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації середньозваженої ціни капіталу має недолік, так як не враховує впливу сформованої структури на результативні показники діяльності підприємства.

Розглянемо процес оптимізації за цим критерієм на прикладі даних, наведених в таблиці:

Таблиця 3.2 Розрахунок середньозваженої вартості капіталу ЗАТ «Співдружність» при різній його структурі

№	Показники	Варіанти
		I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII
1	Загальна вартість капіталу	30	30	30	30	30	30	30	30
2	Варіанти структури капіталу, %
2.1	Власний (акціонерний) капітал	25	30	40	50	60	70	80	100
2.2	Позиковий капітал	75	70	60	50	40	30	20	0
3	Норма дивіденду, %	10	10	10	10	10	10	10	10
4	Мінімальна процентна ставка з урахуванням премії за кредитний ризик, %	18,0	17,5	17,0	16,5	16,0	15,5	15,0	0,0
5	Ставка податку на прибуток	0,3	0,3	0,3	0,3	0,3	0,3	0,3	0,3
6	Податковий коректор (1 - 0,3)	0,7	0,7	0,7	0,7	0,7	0,7	0,7	0,7
7	Ставка проценту за кредит з урахуванням податкового коректора (ряд.4 ряд.6), %	12,60	12,25	11,90	11,55	11,20	10,85	10,50	0,00
8	Ціна складових елементів капіталу, %
8.1	Власного капіталу ((ряд.2.1 ряд.3) : 100)	2,5	3,0	4,0	5,0	6,0	7,0	8,0	10,0
8.2	Позикового капіталу ((ряд.2.2 ряд.7) : 100)	9,450	8,575	7,140	5,775	4,480	3,255	2,100	0,000
9	Середньозважена вартість капіталу (СВК) ((ряд.8.1 ряд.2.1) + (ряд.8.2 ряд.2.2)) : 100	7,713	6,903	5,884	5,388	5,392	5,877	6,820	10,000

За даними таблиці мінімальна величина середньозваженої вартості капіталу досягається у варіанті IV (5,388%) при співвідношенні між власним та позиковим капіталом, рівним 1,0 (50% / 50%). Така структура капіталу дозволяє максимізувати ринкову вартість підприємства.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод пов'язаний з вибором більш дешевих джерел фінансування активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства розподіляються на такі три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів (незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності);

в) змінна частина оборотних активів.

Існує три підходи до фінансування різних груп активів підприємства: консервативний, помірний та агресивний.

При консервативному підході приблизно 50% змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов'язань, інші 50% змінної частини, постійна частина оборотних активів та необоротні активи покриваються власним капіталом та довгостроковими зобов'язаннями.

При помірному підході 100% змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов'язань, а 100% постійної частини -- за рахунок власних коштів, що дозволяє встановити конкретні його значення на майбутній період. В процесі такого вибору враховуються індивідуальні особливості діяльності кожного підприємства. Заключне рішення по даному питанню дозволяє сформувати на прогнозований період найбільш прийнятну для підприємства структуру капіталу.

При агресивному підході 100% змінної частини та 50% постійної оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов'язань, решта постійної частини оборотних активів та необоротні активи фінансуються за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов'язань.

Виходячи зі свого ставлення до фінансового ризику керівництво підприємства обирає один з розглянутих варіантів фінансування активів.

Враховуючи, що на сучасному етапі довгострокові позики підприємствам практично не надаються, тоді обрана модель фінансування активів буде представляти співвідношення власного та позикового (короткострокового) капіталу, тобто оптимізувати його структуру з цих позицій.

6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору його конкретних значень на плановий період. В процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства.

Остаточне рішення, що приймається по цьому питанню, дозволяє сформувати на майбутній період показник “цільової структури капіталу”, у відповідності з яким буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.

Таким чином, вирішення проблеми визначення розміру кредитних ресурсів, що залучаються, залежить від розрахунку оптимального співвідношення позикових та власних коштів, яке б максимізувало фінансову рентабельність підприємства і знижувало середньозважену ціну капіталу (що підвищить ціну підприємства), від обрання “найдешевшої” політики фінансування активів (мінімізації рівня фінансових ризиків) та від формування цільової структури капіталу.

Можливість залучати фінансові ресурси з різних джерел, у тому числі на фінансовому ринку, дає змогу підприємству відносно вільно маневрувати структурою цих ресурсів, вибираючи оптимальні їхні комбінації. Однак є певні чинники, що впливають на обсяг і структуру фінансових ресурсів підприємства. До них належать: форма власності й організаційно-правові форми підприємства (так, наприклад, державні підприємства багато в чому залежать від складу і обсягу державних фінансових ресурсів як додаткового джерела формування капіталу), галузева приналежність підприємства, мета і завдання фінансово-господарської діяльності на певному проміжку часу, внутрішня фінансова політика підприємства тощо.

Для того щоб поліпшити фінансовий стан ЗАТ "Співдружність", необхідно нормалізувати поточну фінансову ситуацію, збалансувати і синхронізувати надходження і витрати його коштів.

Необхідно скоротити поточні витрати підприємства з метою попередження зростання фінансових зобов'язань і реалізації окремих видів активів з метою збільшення позитивного грошового потоку.

Після цього слід вжити тактичних заходів, спрямованих на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді, за принципом "стискання підприємства", тобто перевищення обсягу генерування над обсягом споживання власних фінансових ресурсів.

Повна фінансова стабілізація досягається за умови, якщо підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу. Тому стратегічний механізм захисних заходів має бути спрямовано на підтримку фінансової стабільності підприємства протягом тривалого періоду.

З метою скорочення дефіциту власного оборотного капіталу акціонерне підприємство може спробувати поповнити його за рахунок випуску і розміщення нових акцій і облігацій. Однак при цьому слід мати на увазі, що випуск нових акцій може призвести до падіння їхнього курсу, і це теж може стати причиною банкрутства.

Один із шляхів удосконалення фінансового стану ЗАТ "Співдружність" зменшення виплати дивідендів за акціями чи повна відмова від неї за умови, що вдасться переконати акціонерів у реальності програми фінансового оздоровлення і підвищення дивідендних виплат у майбутньому.

Одним а ефективних методів відновлення матеріально-технічної бази підприємства є лізинг, що не вимагає повної одноразової оплати орендованого майна і служить одним з видів інвестування. Використання прискореної амортизації за лізинговими операціями дозволяє оперативно оновлювати обладнання і здійснювати технічне переозброєння виробництва.

Залучення кредитів під прибуткові проекти, здатні принести підприємству високий дохід, також є одним із резервів удосконалення фінансового стану підприємства.

Цьому ж сприяє і диверсифікованість виробництва за основними напрямами господарської діяльності, коли вимушені втрати на одних напрямах покриваються прибутком від інших.

Зменшити дефіцит власного капіталу можна за рахунок прискорення його оборотності шляхом скорочення термінів ремонтів, наднормативних залишків запасів, незавершеного виробництва і т. ін.

Скорочення витрат на утримання об'єктів житлосоцкультпобуту шляхом передачі їх у муніципальну власність також сприяє припливу капіталу в основну діяльність.

З метою скорочення витрат і підвищення ефективності основного виробництва в окремих випадках доцільно відмовитися від деяких видів діяльності, що обслуговують основне виробництво (будівництво, ремонт, транспорті т. ін.), і перейти до послуг спеціалізованих організацій.

Збільшити обсяг власних фінансових ресурсів можна також шляхом:

* зменшення суми постійних витрат на утримання управлінського персоналу, ремонт основних засобів ;

* зниження рівня змінних витрат за рахунок скорочення чисельності виробничого персоналу і зростання продуктивності праці;

* прискореної амортизації машин і обладнання;

* реалізації невикористовуваного майна;

* відмови від зовнішніх соціальних та інших програм, зниження інвестиційної активності підприємства.

Потрібно проаналізувати використання прибутку. Скорочення частки участі працівників у прибутку, відрахувань у резервний і страхові фонди слід розглядати як потенційний резерв поповнення власних оборотних коштів підприємства.

Велику допомогу у виявленні резервів поліпшення фінансового стану підприємства може дати маркетинговий аналіз із вивчення попиту і пропозиції, ринків збуту і формуванню на цій основі оптимального асортименту і структури виробництва продукції.

Одним з основних і найбільш радикальних напрямів фінансового оздоровлення підприємства є пошук внутрішніх резервів збільшення прибутковості виробництва і досягнення беззбиткової роботи за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, зниження її собівартості, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат і втрат.

Основну увагу при цьому необхідно приділити питанням ресурсозбереження: впровадженню прогресивних норм, нормативів і ресурсозберігаючих технологій, використанню вторинної сировини, організації діючого обліку і контролю за використанням ресурсів, вивченню і впровадженню передового досвіду в здійсненні режиму економії, матеріального і морального стимулювання працівників за економію ресурсів і скорочення непродуктивних витрат і втрат.

Для систематизованого виявлення й узагальнення всіх видів втрат на кожному підприємстві доцільно вести спеціальній реєстр втрат із класифікацією їх за певними групами:

* від браку;

* зниження якості продукції;

* незатребуваної продукції;

* втрати вигідних замовників, вигідних ринків збуту;

* неповного використання виробничої потужності підприємства;

* простоїв робочої сили, засобів праці, предметів праці і грошових ресурсів;

* перевитрати ресурсів на одиницю продукції порівняно з установленими нормами;

* псування і нестачі матеріалів та готової продукції;

* списання не повністю амортизованих основних засобів;

* сплати штрафних санкцій за порушення договірної дисципліни;

* списання незатребуваної дебіторської заборгованості;

* простроченої дебіторської заборгованості;

* залучення невигідних джерел фінансування;

* невчасного введення в дію об'єктів капітального будівництва;

* стихійних лих;

* за виробництвами, що не дали продукції.

Аналіз динаміки цих втрат і розробка заходів для усунення їх дозволять значно поліпшити фінансовий стан ЗАТ "Співдружність".

Можна провести реінжиніринг бізнес процесу, тобто докорінно переглянути виробничу програму, матеріально-технічне постачання, організацію праці і нарахування заробітної плати, підбір і розстановку персоналу, керування якістю продукції, ринки сировини і ринки збуту продукції, інвестиційну й цінову політику та інші питання.

3.2 Шляхи підвищення ефективності механізму фінансового управління ЗАТ "Співдружність"

Однією з причин виникнення кризової ситуації на багатьох українських підприємствах є низький рівень менеджменту. Саме некваліфіковані та помилкові дії керівництва привели велику кількість суб'єктів господарювання на межу банкрутства. Істотним фактором, який зумовлює прийняття неправильних управлінських рішень, є відсутність на вітчизняних підприємствах ефективної системи контролінгу.

Поняття «контролінг» походить від англійського «to control», яке в економічному розумінні означає управління, спостереження, контроль.

У деяких літературних джерелах під поняттям «контролінг» розуміють виключно контроль або управлінський облік (managerial accounting). Таке тлумачення контролінгу є неповним, оскільки і контроль, і управлінський облік є лише окремими функціями контролінгу.

Контролінг як система підтримки управлінських рішень був уперше запроваджений на підприємствах у США наприкінці XIX - на початку XX століття. Спочатку контроліг був сконцентрований переважно на фінансових питаннях (фінансовий контролінг) і розглядався виключно як функціональний блок фінансового менеджменту. З часом сфера компетенцій контролера поступово поширювалася на маркетинг, постачання, виробництво. У континентальній Європі контролінг активно почав впроваджуватися починаючи з 70-х років XX ст.. сьогодні служби контролінгу функціонують практично на всіх великих та на більшості середніх підприємств.

Контролінг - це спеціальна саморегулююча система методів та інструментів, яка спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства і включає інформаційне забезпечення, планування, координацію, контроль і внутрішній консалтинг.

Фінансовий контролінг зорієнтований на функціональну підтримку фінансового менеджменту, що визначає його зміст та основні завдання. Провідною метою фінансового контролінгу є орієнтація управлінського процесу на максимізацію прибутку та вартості капіталу власників при мінімізації ризику і збереженні ліквідності та платоспроможності підприємства. Для досягнення цієї мети фінансовий контролінг (контролер) вирішує цілий ряд функціональних завдань. Каталог цих завдань наведено у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 Функції і завдання фінансового контролера

Функції	Завдання
1.Координація	· Регулювання інформаційних потоків · Координація процесу планування
2.Фінансова стратегія	· Активна участь у розробці фінансової стратегії підприємства та координація роботи з планування фінансово-господарської діяльності · «Продаж» цілей і планів · Вироблення пропозицій щодо адаптації організаційної структури підприємства до обраної стратегії розвитку
3.Планування та бюджетування	· Розробка та постійне вдосконалення внутрішньої методики прогнозування та бюджетування · Забезпечення процесу бюджетування · Участь у розробці інвестиційних та інших бюджетів
4.Бюджетний контроль	· Внутрішній (управлінський) облік = managerial accounting · Участь у складанні річних, квартальних і місячних звітів · Аналіз відхилень фактичних показників діяльності від запланованих · Забезпечення постійного аналізу та контролю ризиків у фінансово-господарської діяльності, а також розробка заходів щодо їх нейтралізації · Виявлення та ліквідація вузьких місць на підприємстві · Своєчасне реагування на появу нових можливостей (виявлення та розвиток сильних сторін) · Підготовка звіту про виконання бюджетів і розробка пропозицій щодо коригування планів і діяльності (рапортування)
Функції	Завдання
5.Внутрішній консалтинг та методологічне забезпечення	· Розробка методичного забезпечення діяльності окремих структурних підрозділів · Надання консультації і рекомендацій керівництву підприємства та структурним підрозділам у процесі розробки фінансової стратегії, планування, розробки і впровадження нових продуктів, процесів, систем
6.Внутрішній аудит та ревізія	· Забезпечення постійного контролю за дотриманням співробітниками встановленого документообороту, процедур проведення операцій, функцій і повноважень згідно з покладеними на них обов'язками · Проведення внутрішнього аудиту та координація власної діяльності з діями незалежних аудиторських фірм при проведенні зовнішнього аудиту підприємства · Забезпечення збереження майна підприємства

Під стратегічним фінансовим контролінгом розуміють комплекс функціональних завдань, інструментів і методів довгострокового (три і більше років) управління фінансами, вартістю та ризиками.

Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, майже на 20% - від ефективності оперативного управління і майже на 10% від якості виконання поточних завдань. У цілому стратегія - це визначення основних довгострокових цілей та завдань підприємства, прийняття курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

Найважливішою формою прояву стратегічного фінансового контролінгу є система стратегічного (довгострокового) планування. Стратегічний план повинен враховувати результати аналізу сильних і слабких сторін підприємства, вимоги партнерів по ринку та інтереси власників. У плані фіксуються цілі, яких підприємство прагне досягти в довгостроковому періоді. Ці цілі можуть мати немонетарний (якісні цілі) або монетарний вигляд. Класифікація фінансових цілей підприємства наведена на рисунку 3.1.

Базовими складовими оперативного фінансового контролінгу є система річних бюджетів і бюджетний контроль. У разі необхідності бюджети можуть складатися з розбивкою на кварталах, місяцях, декадах і навіть днях.

Головною метою оперативного фінансового контролінгу є організація системи управління досягненням поточних (короткострокових) фінансових цілей . підприємства такі цілі можуть знаходити свій вираз у показниках виручки від реалізації, прибутку, постійних і змінних витрат, рентабельності капіталу тощо. Цінові показники оперативного контролінгу повинні корелювати з монетарними та немонетарними цілями, визначеними в рамках стратегічного контролінгу.

Взаємозв'язок бюджетування та бюджетного контролю характеризує основний зміст оперативного контролінгу, який , власне, полягає в систематичному порівнянні фактичних показників діяльності підприємства із запланованими та подальшому аналізі відхилень.

Координація забезпечує організацію ефективного використання всіх видів ресурсів (фінансових, трудових, виробничих), якими володіє підприємство. Найважливішими інструментами тут виступають стратегічне, довгострокове планування та бюджетування.

До сфери функціональних компетенцій контролінгу, як правило, належить внутрішній аудит (ревізія) - сукупність процедур щодо перевірки відповідності фактичного стану об'єкта аудиту нормативному (тому, що повинен бути). Служба внутрішнього аудиту є органом оперативного контролю виконавчих органів підприємства. Внутрішній аудит здійснює перевірку не лише рівня дотримання фінансового та податкового обліку нормативним вимогам, а й якість виконання планів і рекомендацій контролера відповідними службами.

Результати внутрішнього аудиту мають знайти відображення в аудиторському висновку, де викладаються виявлені недоліки, порушення та зловживання, а також невикористані резерви. Увага акцентується на позитивному досвіді роботи підрозділу (центр затрат), який можливо використати іншими стратегічними одиницями. Необхідно також викласти причини, що зумовили порушення і зловживання, та надати свої пропозиції щодо вжиття заходів по їх усуненню.

Методи контролінгу. Служби контролінгу в процесі виконання своїх функцій використовують велику кількість методів. Порядок з окремими загальнометодологічними та загальноекономічними методами використовуються специфічні. До перших методів належать такі, як спостереження, порівняння, групування, аналіз, трендовий аналіз, синтез, систематизація, прогнозування. До основних специфічних методів контролінгу належать:

1. аналіз точки беззбитковості;

2. бенчмаркінг;

3. вартісний аналіз;

4. портфельний аналіз;

5. ABC - аналіз;

6. XYZ - аналіз;

7. SWOT - аналіз;

8. методи фінансового прогнозування (експертні, екстраполяції тощо).

Аналіз точки беззбитковості. Дійовим інструментом виконання калькуляції ціни, планування прибутку та асортименту продукції є розрахунок точки беззбитковості та необхідної суми покриття. Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умовно постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого - створити умови для самофінансування підприємства.

Бенчмаркінг (від англ.. benchmarking - встановлення контрольної точки) - це перманентний, це перманентний , безперервний процес порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджувального підприємства (структурного підрозділу) з аналогічними об'єктами інших підприємств чи структурних підрозділів.

Вартісний аналіз - це метод контролінгу, що полягає в дослідженні функціональних характеристик продукції, яка виробляється , на предмет еквівалентності їх вартості та корисності. Отже, в центрі уваги вартісного аналізу перебувають функціональні та вартісні параметри продукції (робіт, послуг), а саме тому цей вид аналізу позначають також як функціонально-вартісний. Функціонально-вартісний аналіз значною мірою спрямований на те, щоб виявити зайві з погляду їх вартості та корисності для споживачів параметри продукції.

Портфельний аналіз - ефективний інструмент стратегічного контролінгу. На основі результатів портфельного аналізу приймаються рішення щодо додаткових інвестицій в окремі виробничі програми, реінвестицій чи дезінвестицій, а також визначається стратегія управління ризиками в розрізі кожної із стратегічних бізнес-одиниць.