Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Фінансові аспекти управління капітальними інвестиціями

1.1 Капітальні інвестиції та джерела їх фінансування

1.2 Фінансова складова процесу управління капітальними інвестиціями

1.3 Методичні підходи до розробки програми фінансування капітальних інвестицій

2. Рекомендації щодо розробки програми фінансування капіталовкладень на малому підприємстві

2.1 Аналіз майнового та фінансового стану малого підприємства

2.2 Обґрунтування фінансової потреби підприємства в капітальних інвестицій

2.3 Практичні рекомендації щодо визначення можливих джерел капіталовкладень малого підприємства

3. Аналіз фінансових можливостей підприємства та розробка програми фінансування капітальних інвестицій на малому підприємстві

3.1 Аналіз майнового стану підприємства та його фінансових результатів

3.2 Обґрунтування потреби в капітальних інвестиціях

3.3 Визначення джерел фінансування капітальних інвестицій

4. Облік капітальних інвестицій

Висновки і пропозиції

Література

Вступ

Україна сьогодні знаходиться на шляху всебічних економічних перетворень. За таких умов, налагодження стабільного інвестиційного процесу є справою особливого значення.

Становлення і розвиток ринкової системи господарювання потребують принципово нових підходів до організації управління підприємницькою діяльністю на всіх рівнях. Реалізація будь - якого комерційного проекту в умовах ринкової економіки завжди починається з попередньо розробленого бізнес - плану.

Бізнес-план - це документ, що описує всі основні аспекти майбутнього підприємства, аналізує всі проблеми, з якими воно може зіштовхнутися, а також визначає способи рішення цих проблем. Тому правильно складений бізнес-план у кінцевому рахунку відповідає на запитання: чи варто взагалі вкладати гроші в цю справу і чи принесе воно доходи, що окуплять усі витрати. фінансування капітальний інвестиція

Капітальні вкладення є головним напрямком розвитку виробничих підприємств. Вони дозволяють вдосконалювати технічні засади виробництва, впроваджувати нові технології та підвищувати ефективність виробництва. Разом з тим, нове обладнання має бути добре обґрунтоване фінансовим аналізом та менеджментом. Інакше підприємство збанкрутує через збитки і неповернення інвестицій. Особливо актуальне поєднання технічної потреби та фінансової спроможності підприємства в умовах сучасної економіки України. Потрібно розробляти програми по вдосконаленню фінансової роботи при реалізації капітальних вкладень на виробничих підприємствах.

Незважаючи на те, що дану тему розробляли багато дослідників, таких як: І.А. Бланк, В.В. Бочаров, О.Д. Данілов, Г.М. Івашина, О.Г. Чумаченко, В.П. Савчук, С.І. Прилипко, Є.Г. Величко та інші., питання про фінансове забезпечення капітальних вкладень підприємства у економічній літературі розглянуто недостатньо повно. Практично відсутні деталізовані до рівня алгоритмів та методик рекомендації щодо формування та управління інвестиційними програмами. І тому темою нашої дипломної роботи було обрано “Фінансове забезпечення та облік капітальних інвестицій підприємства”.

Щодо управління реальними інвестиціями, у нашому законодавстві існує закон України "Про інвестиційну діяльність" № 1560 - 12 від 18.09.91.,а також методика складання бізнес - планів, затверджена Наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій № 56 від 21.04.97.

Мета дипломної роботи полягала у дослідженні фінансових засад капітальних інвестицій та їх обліку на підприємстві і застосуванні їх при плануванні розвитку конкретного підприємства.

Задачі дипломної роботи:

Обґрунтування економічної сутності капітальних інвестицій та їх фінансових аспектів.

Формування практичних рекомендацій стосовно розробки програм фінансування капітальних інвестицій на малому підприємстві.

Реалізація рекомендацій на прикладі реально діючого підприємства.

Розгляд питання обліку капітальних інвестицій.

Об'єктом дослідження було мале підприємство ТОВ “Обрій”. Предметом дослідження була організація фінансового забезпечення інвестицій у розвиток підприємства та методика їх обліку.

Наявна інформаційна база: Баланс підприємства та звіт про фінансові результати за 2001, 2002 і 2003 роки.

Основним при написанні нашої дипломної роботи було опрацювання теоретичних та практичних засад фінансової підтримки капітальних вкладень через аналіз основних фінансових показників, майнового стану даного підприємства трьох попередніх років, обґрунтування потреби в капіталовкладеннях та розробку програми фінансування.

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів викладення основного змісту дослідження, кожен з яких присвячений вирішенню вищезазначених завдань.

У першому розділі висвітлені основні терміни та поняття, економічна сутність, класифікація капітальних інвестицій та їх основних засад, основні складові процесу фінансового управління капіталовкладеннями.

Другий розділ представляє собою загальні практичні рекомендації стосовно розробки програми фінансування капіталовкладень на малому підприємстві..

Третій розділ дипломної роботи включає аналіз майнового та фінансового стану підприємства ТОВ “Обрій”, що проводиться на основі практичних рекомендацій, наведених в другому розділі дипломної роботи, а також містить програму фінансового забезпечення капіталовкладень підприємства ТОВ “Обрій” у виробництво головних уборів.

В четвертому розділі аналізується організація обліку капітальних інвестицій.

Робота закінчується висновками та списком використаних літературних джерел.

Основними результатами роботи стали:

Рекомендації стосовно розробки фінансового обґрунтування програми капіталовкладень на малому підприємстві.

Аналіз фінансових можливостей підприємства ТОВ “Обрій”

Проведення розрахунків фінансових потоків по проекту організації виробництва головних уборів на ТОВ “Обрій”.

1. Фінансові аспекти управління капітальними інвестиціями

1.1 Капітальні інвестиції та джерела їх фінансування

Інвестиції - відносно новий для нашої економіки термін. У вітчизняній економічній літературі поняття інвестицій використовується як синонім капітальних вкладень підприємства, що передбачає всі витрати матеріальних, трудових та грошових ресурсів, які направлені на відтворення основних фондів. Необхідно відмітити, що існують розбіжності у розумінні сутності інвестицій у плановій та ринковій економіках. Визначення, яке дається капітальним вкладенням в плановій економіці, звужує область інвестування та стосується лише вкладень у збільшення основних фондів. В ринковій економіці за своєю суттю інвестиції включають в себе дві сторони: витрати ресурсів та результати. Інвестиції здійснюються з метою отримання доходу та виявляються непотрібними, якщо вони не приносять ніякого результату. [48]

Основу інвестиційної діяльності підприємства становить реальне інвестування.

Наведемо декілька визначень поняття "реальних інвестицій", запропонованих різними авторами. Так, І.А. Бланк [16] пропонує таке визначення:

Реальні інвестиції характеризують вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, в приріст запасів товарне - матеріальних цінностей та в інші об'єкти інвестування, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства чи покращенням умов праці та побуту персоналу.

За В.В. Бочаровим [21] реальні інвестиції чи капітальні вкладення - це авансування грошових коштів у матеріальні та нематеріальні активи (інновації) підприємств.

Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовський, Є.Б. Стародубцева в сучасному економічному словнику [56] наводять таке визначення капітальних вкладень:

Капітальні вкладення - це довгострокове вкладення коштів у матеріальне виробництво, в матеріальні види діяльності.

В.Г. Федоренко та А.Ф. Гойко [72] визначають реальні інвестиції як вкладання коштів (майна) у реальні активи - матеріальні та нематеріальні.

В.П. Савчук, С.І. Прилипко та С.Г. Величко [60] розуміють реальні інвестиції як вкладання коштів в матеріальні( будови, споруди, обладнання) та нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", науково - технічні та проектно-конструкторські роботи в вигляді документації, програмні засоби) активи.

Аналізуючи всі вищенаведені визначення капітальних вкладень або реальних інвестицій можна сказати, що найбільш повно розкрив це поняття І.А. Бланк, але і його необхідно дещо розширити. Тобто наведемо визначення, на яке ми будемо спиратися надалі у нашій дипломній роботі.

Капітальні вкладення або реальні інвестиції - це довгострокове вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, в приріст запасів товарне - матеріальних цінностей та в інші об'єкти інвестування, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства чи покращенням умов праці та побуту персоналу.

Різноманітність економічних відношень, що стосується інвестиційного процесу, передбачає необхідність класифікувати реальні інвестиції.

В.В. Бочаров виділяє такі види капітальних вкладень:

Вкладання коштів у матеріальні активи (основні засоби).

Вкладання коштів у нематеріальні активи (інновації).

Матеріальні інвестиції пов'язані з придбаванням чи створенням елементів основного капіталу та здійснюються, як правило, в рамках інвестиційного проекту. Для цієї мети можуть бути використані як власні, так і позичкові кошти. В останньому випадку інвестором є банк чи інші джерела позичкових коштів, що здійснюють вкладання коштів у конкретний інвестиційний проект. Нематеріальні інвестиції (інвестиції в інновації підприємств) здійснюють при створенні нематеріальних благ та виражають вкладання коштів в підготовку та перепідготовку кадрів, проведення науково - дослідницьких та дослідно - конструкторських робіт, створення промислових зразків нової продукції та ін. [21]

Капітальне вкладення коштів у матеріальні та нематеріальні активи на сучасному етапі розвитку суспільства часто є єдиним напрямом інвестиційної діяльності підприємств. Це відбувається тому, що кожне підприємство на протязі свого життєвого циклу періодично вкладає кошти в нове обладнання для оновлення асортименту, покращення якості своєї продукції, підвищення кваліфікації персоналу. В такій ситуації є необхідність кваліфікованого управління реальними інвестиціями.

На основі аналізу літературних джерел можна навести головні особливості економічної сутності реальних інвестицій:

Вони пов'язані з матеріальними та грошовими затратами.

Реальні інвестиції забезпечують підприємству більш високий рівень рентабельності в порівнянні з фінансовими інвестиціями.

Реальні інвестиції мають високий ступінь проти інфляційного захисту,тому що ріст цін на реальні об'єкти ( обладнання та ін.) співпадає, часто навіть і перевищує інфляцію грошей.

Капіталовкладення можуть бути повернені лише на протязі наступних років у майбутньому.

Реальні інвестиції завжди містять у собі елемент ризику.

Реальне інвестування тісно пов'язане з операційною діяльністю підприємства. Від реалізованих підприємством інвестиційних проектів залежить подальший об'єм його операційної діяльності.

Реальні інвестиції є найменш ліквідними, що пов'язано з вузько націленою направленістю цих вкладень. І в незавершеному вигляді вони не мають іншого призначення.

Капітальні вкладення у виробництво, підвищення кваліфікації персоналу, та ін. безпосередньо пов'язані з підвищенням можливостей підприємства щодо досягнення своїх стратегічних і тактичних цілей. Саме ця форма інвестування допомагає підприємству проникати на нові товарні та регіональні ринки, забезпечувати постійний ріст своєї ринкової вартості. [ 16,21 ]

Реальне інвестування здійснюється в різноманітних формах.

Основними із яких є:

Капітальне інвестування чи капітальні вкладення в основнізасоби (придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, реконструкція, модернізація, відновлення окремих видів обладнання)

Інвестування в інновації підприємств (інноваційне інвестування в нематеріальні активи)

Інвестування приросту оборотних активів (інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів) [16].

1. Капітальне інвестування чи капітальні вкладення в основні засоби:

Ш Придбання цілісних майнових комплексів. Це інвестиційна діяльність великих підприємств, що забезпечує галузеву, регіональну чи товарну диверсифікацію їх діяльності.

Ш Нове будівництво. Воно являє собою інвестиційну операцію, пов'язану з будівництвом нового об'єкта з завершеним технологічним циклом за індивідуально розробленим чи типовим проектом на спеціально відведених територіях.

Ш Реконструкція. Вона являє собою інвестиційну операцію, пов'язану з суттєвим перетворенням всього виробничого процесу на основі сучасних науково - технічних досягнень, її здійснюють згідно комплексного плану реконструкції підприємства з метою радикального збільшення його виробничого потенціалу, покращення якості продукції, що випускається та ін. В процесі реконструкції може здійснюватися розширення окремих виробничих будівель та приміщень (якщо нове обладнання не може бути розміщено на вже існуючій площі); побудова нових будов та споруд того ж призначення замість ліквідованих на території діючого підприємства, подальша експлуатація яких не може проводитись з технологічних чи економічних причин.

Ш Модернізація. Це інвестиційна операція, що пов'язана з вдосконаленням та приведенням основної частини виробничих засобів до стану, що відповідає сучасному рівню здійснення технологічних процесів, шляхом конструктивних змін основного парку машин, механізмів та обладнання, що використовується підприємством в процесі операційної діяльності.

Ш Відновлення окремих видів обладнання. Воно пов'язане з заміною (в зв'язку з фізичним зносом) чи доповненням ( в зв'язку зі зростанням обсягів діяльності чи необхідністю підвищення продуктивності праці) кількості обладнання, що існує на даний момент, новим його видом, не змінюючи загальної схеми здійснення технологічного процесу.

2. Інноваційне інвестування в нематеріальні активи. Воно являє собою інвестиційну операцію, що направлена на використання в операційній та інших видах діяльності підприємства нових наукових і технологічних знань з метою досягнення комерційного успіху. Інноваційні інвестиції в нематеріальні активи здійснюються в двох основних формах:

Ш Шляхом придбавання готової науково - технічної продукції та інших прав (патенти на наукові відкриття, промислові зразки, винаходи та товарні знаки та ін.)

Ш Шляхом розробки нової науково - технічної продукції.

3. Інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів. Це інвестиційна операція, що направлена на розширення об'єму операційних оборотних активів, які використовуються в результаті здійснення інвестиційної діяльності. Необхідність цієї форми інвестування пов'язана з тим, що будь - яке розширення виробничого потенціалу визначає можливість випуску додаткового обсягу продукції. Але ця можливість може бути реалізована тільки при певному розширенні обсягів використання матеріальних оборотних активів окремих видів (запасів, сировини, напівфабрикатів).

Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченко О.Г [31] пропонують таку класифікацію реальних інвестицій:

За джерелами фінансування:

Ш централізовані - за рахунок коштів державного бюджету та державних кредитів;

Ш нецентралізовані - за рахунок довгострокових банківських кредитів, власних коштів підприємств, іноземних інвестицій.

Сьогодні в Україні спостерігається тенденція до збільшення частки централізованих капітальних вкладень. Така ситуація пов'язана із державною політикою у фінансовій та банківській сферах.

Галузевий розподіл реальних інвестицій на нинішньому етапі має наступний вигляд:

Ш машинобудування та металообробка;

Ш торгівля та громадське харчування;

Ш будівництво;

Ш целюлозно-паперова промисловість;

Ш промисловість будівельних матеріалів та ін.

Регіональний розподіл. Обсяг залучених інвестицій у різні регіони залежить від:

Ш стану інвестиційного клімату;

Ш послідовності проведення ринкових реформ;

Ш рівня розвитку економічного потенціалу;

Ш динаміки перетворення виробничої та фінансової інфраструктури;

Ш ефективності використання природних та трудових ресурсів;

За формами відтворення виділяють наступні види реальних

інвестицій:

Ш нове будівництво -- створення виробничих потужностей на нових майданчиках за новими проектами;

Ш розширення виробництва -- будівництво нових підприємств та розширення діючих виробничих підрозділів основного та допоміжного призначення;

Форми реального інвестування, які обираються підприємством тісно залежать від цілей підприємства, від його розвитку і можливостей.

Капітальні вкладення забезпечуються грошовими коштами з різноманітних джерел, основним із яких є національний дохід, який створюється в сфері матеріального виробництва.

Розрізняють два основних методи забезпечення капітальних вкладень грошовими коштами: безповоротній, чи фінансування, та поворотній, або кредитування. Безповоротне надання коштів не обумовлено їх поверненням в раніш обумовлений термін. Поворотне використання коштів відбувається на умовах повороткості у конкретний термін та в конкретному розмірі. Крім того, кредитування є поворотнім, строковим, платним та забезпеченим. Довгострокове кредитування більш повно, ніж безповоротне фінансування, відповідає умовам переходу до ринку. Необхідність погашення кредиту та виплата процентів за користування ним більш зацікавлює позичальників у обґрунтуванні розміру кредиту, мети, щодо реалізації якої він потрібен, економії, в процесі його використання, а також засобом контролю окупності капітальних вкладень.

Основним джерелом фінансування капітальних вкладень у індустріальне розвинених країнах з розвиненою ринковою економікою є власні кошти підприємств в вигляді чистого грошового потоку, тобто нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. До них ще можна віднести певну частину прибутку від продажу власних цінних паперів ( акцій та облігацій) і кредитів, що отримані з ринку позичкового капіталу.

Державне стимулювання інноваційних проектів у розвинутих країнах здійснюється в двох основних формах. Перша складається в здійсненні державою прямого фінансування інноваційних проектів, друга - у заохоченні інноваційних проектів приватних і державних підприємств шляхом створення пільгових умов для фірм, що впроваджують прогресивну техніку і технології, та здійснюють науково-дослідну діяльність.

Також, у цих країнах, джерелами фінансування реальних інвестицій є:

q Державний бюджет;

q Спеціальні урядові фонди ;

q Промислові фірми;

q Виконавці;

q Кошти приватних компаній та індивідуальних інвесторів

q Можливості світового фондового ринку;

q Кредити міжнародних фінансове - кредитних організацій;

q Кредити міжнародних експортних агентств;

q Кредити національних комерційних банків.

Але ці всі джерела інвестування не являються гарантією успішного вкладення коштів в економіку нашої країни. І багато крупних проектів потребують декілька джерел фінансування.

Серед джерел фінансування капіталовкладень в Росії В.В.Бочаров [21] виділяє такі:

1. Власні фінансові ресурси (чистий прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, які виплачуються органами страхування в формі покриття збитків від стихійних подій, аварій, катастроф).

Позичкові кошти (банківські кредити, облігаційні займи).

Залучені кошти (кошти, отримані від емісії акцій, внески в статутний капітал).

Грошові кошти, які централізуються добровільними співтовариствами підприємств та фінансове - промисловими групами.

Кошти федерального бюджету, які виділяються при умові повернення чи неповернення, а також кошти бюджетів суб'єктів РФ.

Кошти, які виділяються іноземними інвесторами в формі кредитів, позичок, внесків у статутні капітали російських підприємств.

Кредити та позички , що надаються Росії міжнародними фінансове-кредитними організаціями та іншими державами під гарантії уряду РФ.

Розглядаючи різні варіанти фінансування реальних інвестиційних проектів в Україні, можна обрати найбільш раціональну структуру капіталу. Капітал підприємства може поділятися на дві групи: власний і залучений. Співвідношення власного та залученого капіталу і визначає ефективність проекту.

До традиційних способів фінансування проекту належать:

Фінансування шляхом передавання частки акціонерного капіталу;

Фінансування шляхом отримання позики;

Фінансування шляхом отримання іноземних кредитів.

Фінансування шляхом передавання частки акціонерного капіталу

може здійснюватись різними шляхами:

1.Залучення компанії або приватної особи в якості партнера в закрите акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю. Цей спосіб фінансування може реалізовуватися шляхом створення спільного підприємства або часткового розміщення акцій. Потенційними інвесторами можуть бути приватні особи, які мають вільні кошти та довіряють проекту.

Цей спосіб фінансування має наступні переваги:

q Контроль тільки з боку обмеженої кількості осіб, які можуть бути пов'язані не лише діловими, але й особистими стосунками;

q Збереження конфіденційності бізнесової інформації;

q Можливість використання досвідчених співвласників в якості професійних радників з питань управління.

2. Перетворення підприємства у відкрите акціонерне товариство і проведення відкритої підписки на акції.

Так, залучити капітал можуть підприємства, які мають гарну репутацію і бажають збільшити обсяги виробництва. Переваги цього способу:

o Швидке покращення фінансового стану, що, у свою чергу, полегшує залучення необхідних кредитів на більш вигідних умовах;

o Встановлення "справедливої ціни" підприємства завдяки можливості котирування акцій підприємства на біржі;

o Можливість стимулювання провідних спеціалістів, шляхом передачі їм частки акцій;

o Покращення іміджу компанії;

o Забезпечення ліквідності акцій;

o Можливість зростання курсу акцій компанії.

Недоліки проведення відкритої підписки на акції:

o Втрата конфіденційності, необхідність відкриття інформації про діяльність компанії та її фінансовий стан;

o Обмеження діяльності менеджерів компанії;

o Можлива втрата контролю над компанією внаслідок консолідації пакета акцій у руках одного або декількох інвесторів.

3. Венчурне фінансування. Венчурний фінансист поділяє ризик з ініціатором проекту, при цьому сподівається отримати більш високий прибуток. Венчурне фінансування поділяють на три стадії:

1. фінансування передінвестиційної стадії проекту:

o проведення науково-дослідних та експериментально-конструкторських робіт, розробку бізнес-плану, формування початкового капіталу;

o фінансування створення компанії - розробка прототипу, стратегії маркетингу, покриття витрат до виробничого характеру.

2. фінансування виробничої стадії проекту:

o витрати на виготовлення інструментів, на маркетинг;

o створення або розширення необхідних виробничих потужностей;

o формування оборотного капіталу.

Фінансування шляхом отримання позики може відбуватися кількома способами:

З використанням традиційних інструментів позичкового фінансування. До них належать довгострокові банківські кредити, розміщення облігацій та кредити юридичних осіб.

Фінансування шляхом лізингу (оренди). Сутність лізингу полягаєв тому, що при нестачі вільних коштів на придбання обладнання,підприємство може звернутись до лізингової компанії. Остання на підставіугоди з підприємством купує необхідне обладнання у власника та надаєйого в оренду підприємству. Фінансовий лізинг передбачає викуп об'єкталізингу після закінчення строку оренди.

Переваги лізингу:

o підприємство отримує пільгові умови оподаткування. Це пов'язано з тим, що лізингові платежі відносяться на собівартість, тобто не підлягають оподаткуванню;

o лізинг дозволяє підприємству отримати обладнання та почати його експлуатацію, не відволікаючи кошти з обігу.

Недоліки лізингу:

o витрати на лізинг звичайно перевищують витрати на придбання активу в інший спосіб;

o підприємство не може розірвати лізингову угоду достроково, бо це призведе до суттєвих штрафних санкцій.

Підводячи підсумки глави 1.1 необхідно звернути увагу на такі особливості та характеристики капіталовкладень:

Капітальні вкладення або реальні інвестиції - це довгострокове вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, в приріст запасів товарне - матеріальних цінностей та в інші об'єкти інвестування, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства чи покращенням умов праці та побуту персоналу.

Існують такі види капітальних вкладень:

Вкладання коштів у матеріальні активи (основні засоби).

Вкладання коштів у нематеріальні активи (інновації).

Інвестування приросту оборотних активів.

Капітал підприємства може поділятися на дві групи: власний і залучений. Співвідношення власного та залученого капіталу і визначає ефективність проекту.

До традиційних способів фінансування проекту належать:

4. Фінансування шляхом передавання частки акціонерного капіталу:

o Залучення компанії або приватної особи в якості партнера в закрите акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю;

o Перетворення підприємства у відкрите акціонерне товариство і проведення відкритої підписки на акції;

o Венчурне фінансування. Венчурний фінансист поділяє ризик з ініціатором проекту, при цьому сподівається отримати більш високий прибуток;

5. Фінансування шляхом отримання позики:

o 3 використанням традиційних Інструментів позичкового фінансування;

o Фінансування шляхом лізингу (оренди);

6. Фінансування шляхом отримання іноземних кредитів.

1.2 Фінансова складова процесу управління капітальними інвестиціями

В задачі фінансового менеджера входить обґрунтування варіантів рішень про фінансування капітальних вкладень та визначення джерел їх фінансування; організація фінансування капіталовкладень; моніторинг інвестиційних проектів; визначення фактичної ефективності капітальних вкладень; формування портфелю реальних інвестицій.

Головною умовою успіху управління капітальними вкладеннями підприємства є його орієнтація в першу чергу на вирішення довгострокових завдань, а не на отримання миттєвих результатів. У теперішній час труднощі переходу до стабільного розвитку держави вимушують підприємства досягати короткострокових цілей шляхом створення антикризових програм, необхідних для виживання в умовах перебудови господарського механізму.

Перевага короткострокової орієнтації в діяльності підприємств також може пояснюватися такими причинами:

o Відсутністю державної програми виходу підприємств із кризи, а також частою зміною пріоритетів в економічній політиці держави;

o Відсутністю практичного досвіду управління інвестиціями у керівництва компанії, тому що в умовах планової системи керівники були позбавлені самостійності, необхідної для стратегічного планування, вирішуючи лише оперативні завдання;

o Недостатньою розробкою методологічних питань довгострокової стратегічної діяльності фірми через відсутність в цьому потреби в умовах директивного планування.

Для більш повного розуміння питання, є необхідним визначити термін “Інвестиційна політика”. Відповідно сучасного економічного словника за редакцією Б.А. Райзберга та ін. інвестиційна політика - складова частина економічної політики, яку проводить держава в вигляді встановлення структури та масштабів інвестицій, напрямів їх використання, джерел отримання з врахуванням необхідності відновлення основних засобів та підвищення їх технічного рівня. [56]

В умовах ринкових відносин процес формування інвестиційної політики, який спирається винятково на довгострокові цілі економічного розвитку, повинен займати сьогодні відповідне місце в арсеналі економічних інструментів підприємства.

Для реалізації цих завдань насамперед необхідно змінити підхід до інвестиційної політики, яка повинна бути заснована на принципах руху від майбутнього до теперішнього, а не навпаки. Це означає, що визначення стратегічних перспектив розвитку підприємства повинно відбуватися не тільки виходячи з теперішнього стану фірми та прогнозу її розвитку в майбутньому, а і з управлінської інтуїції, аналізу потенційних можливостей підприємства та альтернативних шляхів розвитку.

З точки зору капіталовкладень, які використовуються для розширення виробництва, реалізація цього підходу означає переважне направлення інвестиційних ресурсів в перспективні галузі, які мають шанси зростання в майбутньому, в порівнянні з галузями, які прибуткові в даний момент. Інвестиції на реконструкцію та технічне переобладнання підприємств, які мають високі видатки, з метою зниження їх не повинні відбуватися без відповідного аналізу перспектив даної галузі.

Таким чином, процес формування інвестиційної політики повинен спиратися на стратегію розвитку підприємства та мати в результаті створення довгострокових інвестиційних програм, що охоплюють великий часовий відтинок та направлені на найбільш ефективний розвиток фірми.

На цих позиціях заснований процес формування інвестиційної політики промислового підприємства. Він включає:

Ш Аналіз впливу зовнішнього середовища підприємства;

Ш Виявлення цілей і завдань, відповідно яким формується стратегія розвитку, що безпосередньо впливає на інвестиційну політику.

Процес прийняття рішень про капіталовкладення повинен бути направлений на досягнення певних цілей і завдань, відносно яких оцінюється ефективність фірми. Тому формування інвестиційної політики підприємства повинно починатися з ціле покладання, тобто з чіткого формулювання цілей та завдань. [48]

Інвестиційний портфель підприємства являє собою набір реальних проектів і програм, прийнятих на розглядання на предмет реалізації, які в нього входять. Формуючи портфель, інвестор повинен знайти відповіді на наступні питання в рамках обраної ним інвестиційної стратегії. Які конкретно проекти необхідно прийняти підприємству? Який загальний об'єм капітальних вкладень необхідно передбачити в інвестиційному плані та бюджеті? З яких джерел може фінансуватися інвестиційний портфель підприємства?

При складанні стратегії залучення інвестиційних ресурсів необхідно враховувати декілька принципів [31]:

"Золоте банківське правило" - капіталовкладення з тривалими строками окупності повинні фінансуватись за рахунок довгострокових коштів.

Принцип платоспроможності - планування повинно забезпечувати платоспроможність у будь-який час.

Принцип рентабельності капіталовкладень - для всіх джерел фінансування необхідно обирати найбільш дешеві способи фінансування.

Принцип збалансованості ризиків - найбільш ризикові капіталовкладення повинні фінансуватись за рахунок власних коштів.

Принцип пристосування до потреб ринку - необхідно враховувати кон'юнктуру ринку та власну залежність від надання кредитів.

Принцип граничної рентабельності - необхідно обирати максимально рентабельні капіталовкладення.

В радянській економічній літературі отримали загальне визнання наступні п'ять цілей, які може прагнути досягти підприємство:

Виробничо-технологічні цілі, які направляють підприємство на випуск певного виду продукції певної якості;

Господарсько-економічні цілі, обумовлені вимогами народногосподарської ефективності виробництва (виконання планових завдань з найменшими витратами);

Науково - технологічні цілі, пов'язані з необхідністю інтенсифікації виробництва та прискорення науково - технічного прогресу;

Соціальні цілі;

Екологічні цілі.

В процесі досягнення основної мети інвестиційної діяльності і управлінні портфелем реальних інвестицій на сучасному підприємстві вирішують ряд завдань.

Підвищення темпів економічного розвитку підприємства. Економічний ріст підприємства та капітальні вкладення тісно пов'язані. Чим більше обсяг продажу та прибуток підприємства, тим більше коштів залишається на капіталовкладення. Але цей залишок напряму залежить від різноманітних факторів, таких як вартість сировини та матеріалів, розмір податків, ставки процента, виплати дивідендів акціонерам та інших. І якщо ці фактори в період реалізації інвестиційної політики відносно стабільні, то при збільшенні обсягів продажу підприємство може залишити частину чистого прибутку собі та направити його у русло реальних капіталовкладень для збільшення капіталу фірми.

Максимізація прибутку від інвестиційної діяльності. Можливості підприємства безпосередньо залежать не від обсягів бухгалтерського, а від обсягів чистого прибутку, що залишається після оподаткування. Тому, при наявності вибору з кількох інвестиційних проектів, необхідно обрати той, що дає максимальний чистий прибуток на вкладений капітал. В інвестиційному аналізі для оцінки ефективності інвестицій використовують не тільки показник чистого прибутку, а і амортизаційні відрахування, тобто весь грошовий потік проекту.

Мінімізація ризиків. Ризики - це найбільший недолік капіталовкладень. При певних умовах вони можуть спричинити не тільки втрату прибутку від вкладених інвестицій, а і втрату всього капіталу чи його частини. Тому одним з основних завдань управління капіталовкладеннями є зменшення ризиків. Через те необхідно обмежити прийняття найбільш ризикованих інвестиційних проектів.

Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Капітальні вкладення пов'язані з відволіканням фінансових ресурсів у великих розмірах та на довгий період, що може бути причиною дефіциту ліквідних коштів для розрахунків за поточними господарськими операціями. Крім того фінансування окремих проектів відбувається за рахунок залучених коштів. Різке їх збільшення в пасиві балансу може призвести до втрати фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому, обираючи джерела фінансування необхідно одразу визначити, який вплив це фінансування здійснить на фінансову стійкість підприємства.

5. Прискорення реалізації інвестиційних проектів. При цьому досягається:

o Прискорення економічного розвитку в цілому.

o Скоріше формується чистий грошовий потік у формі чистого прибутку та амортизаційних відрахувань, який є джерелом покриття початкових інвестицій.

o Скорочення строків використання позичкових коштів. Що дозволяє інвестору економити на процентних платежах кредиторам.

o Зниження інвестиційних ризиків, пов'язаних з інфляцією та зміною ринкової кон'юнктури. [21]

Всі ці задачі дуже тісно взаємопов'язані. Так, високий прибуток на інвестиції пов'язаний з великими ризиками. Але при цьому високий показник чистого прибутку та амортизаційні відрахування створюють всі необхідні передумови для успішного виконання інвестиційних проектів, для максимізації прибутку від інвестиційної діяльності. Платоспроможність та фінансова стійкість підприємства забезпечується через мінімізацію фінансових та інших ризиків. Тобто, при формуванні портфелю реальних інвестицій необхідно орієнтуватися на отримання високого прибутку, забезпечення ліквідності та фінансової стійкості підприємства при найменшому ризику втрати інвестицій та капіталу в цілому.

І.А. Бланк виділяє такі етапи політики управління портфелем реальних інвестицій на підприємстві:

1. Аналіз стану реального інвестування в попередньому періоді. На протязі цього аналізу визначається рівень інвестиційної активності підприємства в попередньому періоді та ступінь завершеності реальних інвестиційних програм, які були початі раніше.

o На першій стадії аналізу вивчається динаміка загального обсягу інвестування капіталу в приріст реальних активів, дольова частка реального інвестування в загальному обсязі інвестицій підприємства в перед плановому періоді.

o На другій стадії аналізу розглядається ступінь реалізації окремих інвестиційних програм і проектів, рівень засвоєння тих інвестиційних ресурсів, які передбачені для цієї мети.

o На третій стадії аналізу визначається рівень завершеності раніш початих інвестиційних проектів та програм, уточнюється обсяг необхідних ресурсів для завершення їх.

Визначення загального обсягу реального інвестування в майбутньому періоді. Основою визначення цього показника є обсяг приросту основних засобів, нематеріальних та оборотних активів, що планує отримати підприємство. Обсяг визначається з урахуванням динаміки раніше незакінчених капітальних вкладень.

Визначення форм реального інвестування. Ці форми визначаються в залежності від цілі та завдань підприємства, в залежності від ступеню його розвитку виходячи з конкретних направлень його інвестиційної діяльності.

Підготовка бізнес -- планів реальних інвестиційних проектів. Майже всі форми великих інвестицій розглядаються як інвестиційні проекти. Підготовка таких інвестиційних проектів вимагає написання бізнес - планів. Для невеликих проектів розробляється короткий варіант бізнес - плану, а для

великих, або, якщо планується впровадження на ринок зовсім нового товару, повний.

Оцінка ефективності окремих реальних інвестиційних проектів. Ця оцінка здійснюється на основі показників: чистого приведеного доходу,періоду окупності інвестицій, та інших. Виходячи з цього ті інвестиційні проекти, які не відповідають критеріям інвестиційної політики підприємства,не повинні бути прийнятими.

Формування портфелю реальних інвестицій. Проекти, які були відібрані підприємством при оцінці їх ефективності підлягають подальшій розробці. На основі такої оцінки підприємство і формує свій портфель реальних інвестицій або капітальних вкладень на попередній період. Якщо при формуванні портфелю передбачається збалансованість окремих цілей, то портфель оптимізується за різними показниками.

Забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів та програм. Основні документи, які є необхідними для реалізації окремих проектів є капітальний бюджет і календарний графік реалізації інвестиційного проекту.

Календарний бюджет - це документ, який розробляється на період до одного року, і відображає всі витрати та надходження, що пов'язані з реалізацією конкретного реального інвестиційного проекту.

Календарний графік - документ, що визначає основні періоди, які потрібні для виконання окремих етапів робіт.

Щоб виявити кращий варіант проекту, треба розглянути широке коло його можливих варіантів. Дуже часто вибір певного способу чи варіанта проекту робиться передчасно. Необхідним є внесення всіх можливих варіантів до початкового переліку ідей, що обговорюються, а потім шляхом використання логічної схеми відбору відкинути гірші. Початковий список альтернативних підходів може звузитися до кількох або одного варіанту. У міру відкидання альтернативних варіантів деталі й

розрахунок кожного аспекту уточняються. Тим самим вдається уникнути надмірної, детальної підготовчої роботи над варіантами, які, врешті-решт, відкидаються.

Відхилення варіантів проекту відбувається на основі вибору ідей, які згодом буде прийнято і піддано детальному аналізу на стадіях розробки та експертизи проекту.

Причинами відхилення варіантів проекту можуть бути:

o Відсутність ринку збуту товару, тобто недостатній попит на запропонований продукт проекту;

o Не конкурентоспроможність товару;

o Надмірні витрати проекту порівняно з очікуваними вигодами, тобто неприбутковість проекту;

o Проект несумісний з політикою існуючої влади;

o Відсутність політичної підтримки влади;

o Непридатна, застаріла для здійснення цілей проекту технологія;

o Обмеженість сировини та обладнання для реалізації даного проекту та неможливість їх збільшення з різних причин;

o Завеликий масштаб проекту, що не відповідає наявним організаційним та управлінським можливостям фірми;

o Дуже високий ризик втрати капіталу ризик;

o Зависокі витрати на експлуатацію проекту порівняно з наявними фінансовими ресурсами;

o Реалізація проекту несумісна з екологічною ситуацією в регіоні.

Висновки:

Основні етапи політики управління портфелем реальних інвестицій на підприємстві:

Аналіз стану реального інвестування в попередньому періоді.

Визначення загального обсягу реального інвестування в майбутньому періоді.

Визначення форм реального інвестування.

Підготовка бізнес - планів реальних інвестиційних проектів.

Оцінка ефективності окремих реальних інвестиційних проектів.

Формування портфелю реальних інвестицій.

Забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів та програм.

1.3 Методичні підходи до розробки програми фінансування капітальних інвестицій

В світі існує безліч підходів до написання бізнес - планів, але для написання фінансової його частини існують певні вимоги та критерії, на які необхідно орієнтуватися під час складання бізнес - планів.

Програмою промислового розвитку ООН запропоновано бачення проекту як циклу, що складається з трьох окремих фаз -- передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної.

Передінвестиційна фаза має наступні стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір проекту -- попереднє техніко-економічне обґрунтування, висновок за проектом і рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання і передача технологій, детальне проектне опрацювання та укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання, перед виробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.

Фаза експлуатації розглядається як у довгостроковому, так і у короткостроковому планах. У короткостроковому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов'язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу. У довгостроковому плані до розгляду береться обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажу.

Універсальним підходом до визначення робіт, які відносяться до різних фаз і стадій циклу проекту, є підхід Всесвітнього банку. Це ідентифікація, розробка, експертиза, переговори, реалізація та завершальна оцінка.

Ці стадії об'єднані в дві фази:

o фаза проектування -- перші три стадії;

o фаза впровадження -- останні три стадії.

Перша стадія проекту, ідентифікація, стосується вибору або генерування таких ґрунтовних ідей, які можуть забезпечити виконання важливих завдань розвитку. На цій стадії слід скласти перелік усіх можливих ідей, придатних для досягнення цілей економічного розвитку. Перша стадія циклу проекту виходить із чіткого формулювання цілей, порівняння альтернативних засобів його виконання та вибору найвигідніших варіантів.

На стадіях розробки відбувається послідовне уточнення проекту за всіма його параметрами, а саме: о технічні характеристики;

o врахування впливу на навколишнє середовище;

o ефективність та можливість фінансового здійснення;

o прийнятність із соціальних та культурних міркувань;

o масштабність організаційних заходів.

Розробка проекту включає звуження кола ідей шляхом їх детальнішого вивчення. Можливе проведення кількох типів досліджень, таких як:

o попереднє інженерне проектування;

o аналіз можливості економічного та фінансового здійснення;

o розгляд систем адміністративного управління;

o оцінка альтернативних варіантів з погляду захисту навколишнього середовища;

o оцінка впливу проекту на місцеве населення.

Чим більше відомо про різні підходи до управління проектом, тим більше можна забракувати невдалих варіантів і перейти до детального вивчення обраного проекту.

Експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед запитом чи рішенням про його фінансування.

На стадії експертизи увага зосереджується на оптимальному варіанті. Проводиться ретельне вивчення:

o фінансово-економічної ефективності;

o факторів невизначеності й ризиків;

o окремих змін у керівництві або політиці, які можуть вплинути на успіх здійснення проекту.

На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект, докладають зусиль, щоб дійти згоди щодо заходів, необхідних для здійснення проекту. Досягнуті домовленості оформляються як документально підтверджені юридичні зобов'язання. Після проведення переговорів складається протокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнуті домовленості.

Під реалізацією проекту розуміють виконання необхідних робіт для досягнення його цілей. На стадії реалізації проводиться контроль і нагляд за всіма видами робіт. Порядок проведення контролю та інспекції повинен погоджуватися на стадії переговорів.

На стадії завершальної оцінки визначається ступінь досягнення Цілей проекту, із набутого досвіду робляться висновки для його використання в подальших проектах. Під час цієї стадії необхідно

порівнювати фактичні результати проекту із запланованими.

Ідея проекту може обумовлюватися:

1. Незадоволеними потребами і пошуком можливих шляхів їх задоволення;

2. Ініціативою приватних чи державних фірм, які прагнуть одержати переваги у використанні нових можливостей;

3. Наявністю невикористаних або не до використаних матеріальних чи людських ресурсів та можливістю їх застосування у більш продуктивних галузях;

4. Необхідністю зробити додаткові капітальні вкладення;

5. Прагненням створити сприятливі умови для формування відповідної інфраструктури виробництва й управління;

6. Пропозиціями іноземних громадян або фірм щодо інвестицій;

7. Інвестиційними стратегіями, розробленими іншими країнами, а також можливостями, що виникають у зв'язку з міжнародними договорами;

8. Діяльністю організацій щодо надання двосторонньої допомоги і поточними проектами цих організацій у даній країні. [31]

Для розробки програми фінансування Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій в Україні запропонувало від 21 квітня 1997 року методику складання бізнес - планів.[50]

Ця Методика розроблена відповідно до Положення про Реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1996 р.К 1403 для надання методичної допомоги спеціалістам підприємств, Агентства, інших органів виконавчої влади, банків та інвесторів при складанні бізнес-планів, а також для їх оцінки з метою вибору найбільш ефективного бізнес-плану в процесі проведення реструктуризації підприємств. За цією методикою Бізнес-план - це специфічний плановий документ, в якому відображено організаційно-фінансові заходи для забезпечення виробництва окремих видів товарів, робіт, послуг.

План дає можливість визначити перспективи розвитку майбутнього ринку збуту, оцінити витрати на виготовлення і реалізацію потрібної цьому ринку продукції, визначити її потенційну прибутковість. План повинен також дати відповідь: чи доцільно здійснювати інвестування виробництва з точки зору самоокупності витрат. Особливістю даної Методики є те, що вона містить рекомендації для підприємств, які здійснюють реструктуризацію і планують подальший випуск як традиційних, так і нових для даного підприємства видів продукції з урахуванням організаційних змін існуючих структурних підрозділів.

Перелік основних розділів Бізнес - плану:

Резюме;

Загальна характеристика підприємства;

Історична довідка;

Характеристика продукції, ринків збуту, маркетинг;

План виробництва;

Організаційний план;

Фінансовий план та програма інвестицій;

Аналіз можливих ризиків та їх страхування;

Охорона навколишнього середовища;

Заключні положення;

Найважливішим розділом бізнес - плану є фінансовий план, тобто складання програми фінансування. Цей розділ плану повинен дати можливість оцінити можливість проекту забезпечувати надходження грошових коштів в обсязі, достатньому для обслуговування боргу чи дивідендів.

Необхідно докладно описати необхідність в фінансових ресурсах, можливі джерела та схеми фінансування, відповідальність позичальників та систему гарантій. Особливе значення необхідно приділити поточному та прогнозному стану оточуючого економічного середовища. Також необхідно чітко передбачити всі витрати грошових коштів, описати всі умови кредитів. Необхідно відобразити: ставки податків, інфляцію, формування капіталу за рахунок власних коштів, випуск акцій та інше., порядок виплати займів.

Звичайно фінансовий розділ бізнес - плану представлений трьома основними документами:

Звіт про прибуток та збитки.

План руху грошових коштів

Балансова відомість,

хоча перелік документів може бути набагато ширший.[50] При необхідності може бути представлений графік погашення кредитів, процентів, податків. До цього можуть додаватися розрахунки основних показників платоспроможності та ліквідності, а також прогнозні показники ефективності проекту:

o Чистий дисконтований дохід (NРV)

o Індекс прибутковості (ІД)

o Строк окупності проекту (РВР)

o Внутрішня норма прибутковості (ІRR)

Структура фінансового плану за Методикою складання бізнес-планів, затвердженою наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21 квітня 1997 р. N 56.:

Звертається увага на виконання фінансового плану поточного року. Основні фінансові показники за останній звітний період порівнюються з плановими або їх значеннями за попередній рік.

Складається прогноз фінансових результатів на певний плановий період (рік, два, три...).

Розробляється план реструктуризації кредиторської заборгованості та повернення дебіторської заборгованості.

Визначається та обґрунтовується обсяг необхідних інвестицій для виконання плану реструктуризації та вказується ефективність даного інвестиційного проекту:

o потенційна прибутковість, рентабельність;

o наявність стабільних ринків збуту.

Розробляється графік надання фінансової підтримки (сума, рік, квартал).

Розробляється графік повернення фінансової підтримки та відсотків за нею (сума та термін).

Очікуваний результат від одержаної інвестиційноїпідтримки.

Для оцінки фінансової спроможності проекту необхідно спрогнозувати обсяг продажу, порівняти його з витратами за проектом та визначити джерела покриття можливих витрат.

Прогноз обсягів продажу можна подати у вигляді такої таблиці (т.1):

Найменування продукції	Фізичний обсяг реалізації (шт).	Ціна продажу (грн. або $)	Виручка від реалізації з ПДВ, акцизним збором.	Обсяг ПДВ.	Обсяг акцизного збору.
1	2	3	4	5	6

Кожна цифра таблиці повинна бути обґрунтована, виходячи з того, що товар справді буде вироблено і продано за вказаною ціною. Виручка від реалізації означає загальний дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) у грошовій формі.

Ключовим питанням розрахунку потреб у фінансуванні є розрахунок капітальних витрат, тобто усіх витрат, які забезпечують підготовку і реалізацію проекту, включаючи формування або збільшення основних та оборотних коштів. Вони не мають на меті дати прибуток принаймні протягом року і є довгостроковими вкладеннями. Залежно від виду і форм капітальних витрат значення їх показників матиме різний економічний сенс. Якщо йдеться про створення нового підприємства, капітальні витрати розглядаються як вклад засновників у статутний фонд, якщо про проект у рамках діючого -- як збільшення статутного фонду за рахунок залучених коштів акціонерів або як витрати, що погашаються за рахунок кредитів чи державних субсидій. Капітальні витрати не відносяться до валових витрат підприємства. Також для визначення суми інвестицій необхідним є розрахунок потреби в оборотних коштах проекту для визначення мінімально необхідних оборотних коштів у грошовій та матеріальній формі та для забезпечення постійної платоспроможності для закупівлі всіх видів поточних активів, насамперед, товарно-матеріальних цінностей.