Особливості оподаткування операцій податком на додану вартість при переміщенні товарів через митний кордон України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КУРСОВА РОБОТА

На тему

«Особливості оподаткування операцій податком на додану вартість при переміщенні товарів через митний кордон України»

З дисципліни «Система оподаткування юридичних осіб»

Львів 2011р.



ВСТУП

Система оподаткування - сукупність податків, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку, а також права, обов'язки й відповідальність платників.

Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об'єкти оподаткування, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох секторів формування податків:

1) державний; 2) комерційний; 3) фінансовий; 4) населення.

Податкова система України базується на принципах: стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; обов'язковості; рівнозначності й пропорційності; рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; соціальної справедливості; стабільності; економічної обґрунтованості; рівномірності сплати; компетенції; єдиного підходу й доступності.

Податок на додану вартість (ПДВ) є загальнодержавним, непрямим податком на споживну вартість, що справляється з юридичних та фізичних осіб.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, постачання послуг, ввезення товарів, вивезення товарів, постачання товарів, постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Суб'єктом визнається юридична чи фізична особа, котра здійснює операції платників податку з постачання товарів, постачання послуг, ввезення товарів, вивезення товарів, постачання товарів, постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:

а) 17 відсотків;

б) 0 відсотків.

Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, обчисленої за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку.

Платник податку зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї Податкового кодексу для подання податкової декларації.



РОЗДІЛ І Теоретичні засади функціонування податку на додану вартість

1.1 Історія становлення та теоретичні засади податку на додану вартість

У системі податків важливе місце займає специфічна група непрямих податків, які називають податками на споживання. Вивчення зарубіжного досвіду їх застосування особливо актуальне нині, в період загострення фінансової кризи.

Група податків на споживання складає значну частку в оподаткуванні у різних країнах. Відповідно до міжнародної практики, визначено три види податків на споживання: на додану вартість (ПДВ), на продаж і з обороту.

Вирішальну роль серед них, безумовно, нині у світовій економіці відіграє ПДВ. Не є винятком й Україна. Приміром, у 1992-1995 рр. цей податок забезпечував близько 20-25% всіх податкових надходжень в країні. Це значно більше, ніж у країнах ЄС, де, до речі, цей податок відігравав першочергову роль.

З 1997р. питома вага ПДВ у податковій системі України значно збільшилася: цей податок забезпечував вже понад третину податкових надходжень до консолідованого бюджету. Пояснювалося це значним зменшенням податкових надходжень податку на прибуток (якщо у 1992-1995рр. він забезпечував близько третини всіх податкових надходжень, то з 1996 р. його доля зменшилась до 20%). Основна причина - різке збільшення (до 40-50%) кількості збиткових підприємств в багатьох галузях економіки, зростання обсягу «тіньової» економіки.

Коливання частки ПДВ в економіці досить значні (нагадаємо, що нині доля ПДВ в Держбюджеті України складає більш ніж 20%), тому доцільно звернутися до аналізу досвіду розвинутих країн у цій царині [4 С.16].

Як змінами у величині ставки цього податку на різні групи товарів парламенти та уряди намагаються пом'якшити вплив фінансової кризи у власних економіках.

Податки на споживання, як особлива група непрямих податків, широко використовувались в практиці оподаткування розвинутих країн. До 50-х років минулого століття до цієї групи входили лише два податки - з обороту і податок на продаж. Перший утримувався багаторазово - на кожній стадії просування від виробника до кінцевого споживача. Податок на продаж - одноразово як доля (в %) від вартості товару на кінцевій стадії його реалізації. З міжнародної практики відомі приклади використання податку з обороту в дещо звуженому варіанті, коли ним обкладали не все, а лише частину стадії обороту товарів.

Які ж основні ознаки, що дозволяють виділити податок з обороту і податок на продаж, а потім і ПДВ що виник на їх основі, в особливу групу податків на споживання?

По-перше, всі податки незалежно від оподаткованих ними стадій виробництва, направлені на кінцеве споживання. В цьому їх принципова різниця від прямих податків, що орієнтуються або на обладнання доходів підприємства (приклад - податок на прибуток), або на обкладання доходів населення (приміром, податок на доходи фізичних осіб).

По - друге, обкладання всього чи більшої частини кінцевого споживання при відносно помірних і рівних ставках для різних товарних груп. У цьому полягає принципова різниця від таких непрямих податків, як акцизи і мито, які також скеровані на оподаткування споживання, але не всього, а лише його відповідних частин, і несуть не тільки фіскальну функцію.

Наприклад, акцизами обкладаються відповідні товарні групи (перш за все алкогольна і тютюнова продукція, товари для заможних). Є інша мета - дещо обмежити за допомогою високих цін споживання певної продукції. Митом обкладаються лише товари, пов'язані з зовнішньоторговими течіями , причому часто поряд з фіскальними ставляться і інші цілі: наприклад, імпортне мито використовують для захисту вітчизняних виробників. експортне мито - для обмеження вивозу за кордон відповідних дефіцитних товарів.

Податки на споживання необхідні для поповнення дохідної частини державного бюджету без будь - яких завдань щодо подальшого використання одержаних податкових доходів. У цьому і є їх різниця від прямих податків, таких, як внески підприємців, наприклад, на соціальне страхування. Вони також покриваються за рахунок споживання (адже включаються у витрати виробництва) і йдуть на поповнення дохідної частини з чітким цільовим спрямуванням - фінансування різних державних програм соціального забезпечення.

До 50 - х років минулого століття в західних країнах діяли, як основні податки на споживання, податок з обороту і податок на продаж, згодом їх почав витісняти ПДВ. Цей процес мав довгу перед історію… .

Податок з обороту широкого використовування у західних країнах під час першої світової війни. На нього було багато нарікань з боку підприємців і споживачів, незадоволених значним подорожчанням при походженні ними послідовних стадій виробництва і обігу, обумовленим цим зменшенням споживання відповідних товарів. Як суттєвий недолік експерти відзначали те, що він знаходиться у прямій залежності від реального внеску кожної стадії виробництва (через різні частки матеріальних витрат в обороті виробленого на кожній стадії продукту). Це означає, що податок з обороту крім всього іншого змінювався ще під дією зміни кількості стаді виробництва (кількості операцій з реалізації). Тому після першої світової війни він був скасований у переважній більшості країн.

Коли почалась друга світова війна зростання військових фіскальних потреб знову змусило багато західних країн або повернутись до податку з обороту, або використовувати податок на продаж. Досвід використання другого податку виявив у ньому суттєвий недолік - він обмежував державу щодо можливостей впливання на всі стадії обігу товарів.

Після другої світової війни західні країни, в залежності від зростання фіскальних потреб в результаті значного посилення державного регулювання економіки на час військових дій не відмовились, як це було після першої світової війни, від податків на споживання. Замість цього був обраний інший шлях: заміна податку з обороту і податку на продаж - податком на додану вартість (ПДВ). Теоретично ПДВ являє собою долю (в %) від вартості, доданої на кожній стадії виробництва і обороту (тобто, на кожній стадії проходження товару від виробника до кінцевого споживача). Величина додаткової вартості обраховується підприємством як різниця між вартістю реалізованої продукції і вартістю матеріальних цінностей, використаних для виробництва відповідної продукції (за винятком зносу основного капіталу). Оподаткована ж база для ПДВ включає зарплату з усіма нарахуваннями, прибутком, процентами платежами, амортизацією і деякими іншими витратами загального характеру. Матеріальні ж витрати (за винятком амортизації) в цю оподатковану базу, на відміну від податку з обороту, не входять.

Піонером у зміні структури податків на споживання виступила Франція, яка в 1954р. провела заміну податку з обороту на ПДВ.

Економісти виходили з того, що ПДВ, зберігаючи переваги інших податків на споживання, позбавлений їх основних недоліків. Аргументи були серйозні: по - перше, ПДВ, як і податок з обороту багатократний, адже утримується на кожній стадії виробництва і обігу і, відповідно, на відміну від податку на продаж, зберігає можливість законодавчого впливу держави на всі стадії відтворення. По - друге, оскільки ПДВ обкладається не вся вартість обігу кожної стадії, а лише додана вартість, він знаходиться у прямій залежності від реального внеску кожної стадії до вартості кінцевого продукту. В результаті ПДВ, на відміну від податку з обороту, не впливає на зміни числа стадії обігу товару від виробника до споживача.

Приклад Франції був досить показовим. У наступні десятиліття ПДВ став використовуватись в податкових системах більшості країн, фактично витиснувши податок з обороту і помітно зменшивши долю податку на продаж (а в деяких країнах навіть замінивши частину акцизів, що свідчить про умовний характер відокремлення цих податків від податків на споживання).

Єдиним серйозним винятком можна вважати США, де до цього часу не використовують ПДВ і обмежуються в оподаткуванні споживання лише податком на продаж.

ПДВ нараховується і утримується з проданої продукції з моменту її поставки, а з закупленої для виробництва продукції - після моменту її оплати.

У міжнародній практиці використовують всі три методи, але перевага віддається методу поставки (постачання) або нарахувань. При цьому економісти наводять такі аргументи. По-перше, момент постачання найбільш тісно пов'язаний з об'єктом обкладання ПДВ. Нагадаємо, що цим об'єктом є поточне споживання товарів і послуг. Оскільки момент поставки більш тісно відповідає з цим споживанням порівняно з моментом оплати, тому базове на момент поставки залікове нарахування і сплата ПДВ розглядається як більш відповідне принципу оподаткування поточного споживання. По-друге, при методі постачання полегшується робота податкової служби з утримання ПДВ, адже встановлення факту і момент постачання мають простіші, ніж встановлення факту і момент здійснення платежу. При цьому потрібно підкреслити, що переважне використання методу поставки в переважаючій більшості країн з ринковою економікою базується на існуванні в цих країнах стабільного фінансово-грошового стану і відсутності перепон щодо використання сплати у встановлені терміни [4 С.17-19].

Існує ще один аргумент на користь нарахування і сплати ПДВ за методом постачання. Його використання (а також гібридного методу) дозволяє стабільно забезпечити отримування більш високого надходження ПДВ, ніж при використанні методу сплати (касового).

Розрахунки показують, що при заданих умовах (насамперед, при використанні єдиного методу заліку) метод поставок і гібридний метод забезпечують стабільно більш високі надходження ПДВ, ніж метод оплати.

Отже, в залежності від комбінації методів нарахування ПДВ, змінюється величина отриманого ПДВ, виникає можливість стабільного отримання більших обсягів цього податку лише шляхом переваги одних методів його нарахування над іншим.

Це пояснює не лише переважаюче використання методу поставки в рамках залікового методу нарахування ПДВ в більшості країн з ринковою економікою, але й підкреслює особливість ПДВ - можливість збільшувати його шляхом надходження лише шляхом комбінації методів нарахування податків, що безперечно, є однією з важливих причин такого швидкого розповсюдження ПДВ у міжнародному масштабі і завоювання ним ролі одного з вирішальних податків в податковій системі країн з ринковою економікою.

ПДВ в податковій системі розвинених країн

Найбільшу роль ПДВ відіграє в податковій системі країн ЄС. У програмі уніфікації в рамках цієї організації, проблеми ПДВ займають одне з чільних місць. Більше того, наявність законодавчого введення ПДВ в країні є обов'язковою умовою членства в цій організації. І невипадково. В ретроспективі, деякі провідні країни ЄС, наприклад, та ж Франція, до початку формування Загального ринку, відрізнялися широким використанням непрямих податків. І найбільш привабливим варіантом, що підходить для поступового зближення принципів оподаткування країн ЄС - а це розглядається як один з важливих завдань з початку інтеграційних процесів в Західній Європі - передбачався шлях формування єдиних основ непрямого оподаткування; стосовно податків на споживання найважливіша роль відводилась уніфікації використання ПДВ. За весь період західноєвропейської інтеграції уніфікація непрямого оподаткування і особливо ПДВ просунулась досить далеко. В більшості країн ЄС ПДВ відіграє тепер роль єдиного податку на споживання; хоча в деяких країнах поки що збереглося його використання паралельно з податком на продаж ( наприклад, Німеччині).

Аналіз засвідчує наявність достатньо високих ставок ПДВ в країнах ЄС.

У деяких країнах (приміром у Швейцарії, Фінляндії, Данії) ці ставки перевищують максимальні, що рекомендують керівні органи ЄС (14-20% з основних груп товарів при дозволі використання більш низьких ставок для деяких видів соціально - важливих товарів). Це свідчить про не завершення процесу уніфікації оподаткування в країнах ЄС, навіть в сфері оподаткування непрямими податками (стосовно прямого оподаткування різниця між країнами має більш серйозний характер).

Що стосується західноєвропейських країн, що не входять до ЄС, то ставки ПДВ в них досить різні ( в Норвегії до 1 січня 19955р. -22%, згодом - 23%; у Швейцарії - 6,5 % ).

До речі, стаття 99 Римського договору щодо створення ЄС цілком присвячена принципам гармонізації податків всередині Союзу з метою зняття податкових перешкод на шляху пересування робочої сили, товарів, послуг та капіталів. У 80- х роках минулого століття робота з гармонізації податків в рамках ЄС помітно посилилась. Особливо різниця щодо величини ставок ПДВ в країнах ЄС помітна в порівнянні з країнами, що обмежують використання непрямих податків взагалі і ПДВ також. Так, в США, взагалі не використовується ПДВ, ставка аналогічного податку на продаж - коливається по окремих штатах від 3 до 8,25 % ; в Канаді ставка ПДВ складає 7,5-8 %, в Японії - 3%.

Необхідно підкреслити, що в останній групі країн відбувалася інтенсивна боротьба навколо питання щодо введення ПДВ. Наприклад, в США вже з 1960- х років висувалася пропозиція щодо введення ПДВ як засобу рішення гострих фінансово-бюджетних проблем країни (іноді в якості часткової заміни податку на прибуток). Основним аргументом було посилання на широке використання цього податку в країнах ЄС, що, на думку американських прихильників ПДВ, ставить зовнішню торгівлю цих країн в більш вигідне становище, порівняно з США [7 С.107-109].

Американські супротивники введення ПДВ, приміром, посилаються на загрозу посилення інфляції в США і пов'язаних з цим інших негативних наслідків, включаючи зниження платоспроможності попиту основної маси населення і обумовленої цим спадом темпів економічного росту. Остання позиція базувалася на широко розповсюдженій в суспільстві США думці про негативне відношення до непрямих податків в аспекті їх відвертого соціально несправедливого характеру (так як в якості джерела цих податків служать споживання всього населення без обліку рівня доходу його окремих прошарків!!!). У результаті позиція супротивників ПДВ одержала перемогу.

У ході широкомасштабної податкової реформи, проведеної адміністрацією президента Рейгана в першій половині 1980- х років, були значно скорочені такі передові прямі податки, як податок на прибуток і індивідуальний прибутковий податок, але непряме оподаткування було зачеплено слабо і жодних кроків щодо введення ПДВ зроблено не було.

Нова Адміністрація президента Обами поки що вивчає зміни законодавства у цій сфері щодо мінімізації впливу фінансової кризи із застосуванням європейського законодавства.

Дуже серйозний супротив чинився щодо введення ПДВ в Японії. Проти цього податку були висунені серйозні заперечення: перш за все, засуджувалося викликане цим податком підвищення цін і відповідно звуження платоспроможного попиту; підкреслювалося, що ПДВ ставить в невигідне становище трудомісткі виробництва, а також компанії з високою прибутковістю.

Все це змусило уряд Японії довго тягнути з введенням цього податку; коли ж пішли на це, відповіддю була негативна реакція суспільства, що відобразилась в підриві політичного авторитету керуючої ліберально - демократичної партії та призвело до відставки уряду.

Фіскальну роль сучасних податків на споживання (із вирішальною долею ПДВ) можна виявити на базі оцінки долі цих податків в загальних податкових надходженнях.

У середньому в промисловості розвинутих країн частка податків на споживання в загальних податкових надходженнях складає 28,3 % (проти 31,4% з індивідуального прибуткового податку і 6,6% - з податку на прибуток).

В Україні ПДВ став вирішальним податком у всій системі оподаткування. Причому, ПДВ в нас має одну принципову різницю від західних аналогів, а саме - він розповсюджується на різні грошові операції, а також на такі, які в країнах ЄС і в інших західних країнах не є об'єктом оподаткування ПДВ (пеня, штрафи, ряд банківських операцій, значна частка обороту всередині великих підприємств тощо). В цьому сенсі ПДВ в Україні є по суті податком на грошові операції, в тому числі і на ті, які пов'язані з міжфірмовим виробничім оборотом доданої вартості. У зв'язку з цим реальні ставки ПДВ в Україні тобто ставки, що де-юре відповідають міжнародним стандартам, реально вищі від офіціально оголошених. За деякими оцінками експертів, ці ставки складають не 20% для всіх товарів і послуг, як зафіксовано офіційно, а розрахунково приблизно 26%.

У системі рекомендацій, якими супроводжується наразі процес підготовки прийняття Верховною Радою України (нарешті?!) Податкового Кодексу України, є ряд важливих думок щодо ПДВ. Основні з них: знизити стандартну ставку ПДВ до 15%, перейти від методу, що нині використовується при обчисленні ПДВ (метод оплати) - до касового метода; скоротити число пільг з ПДВ. Усі ці рекомендації мають чітку скерованість на поповнення доходної частини бюджету зростанням обсягів стосовно легкого отримання непрямих податків і перш за все ПДВ. Збільшення надходжень з податку на прибуток і індивідуальний прибутковий податок в сучасних кризових умовах України вважається більш важливим і вирішальним завданням.

Вказані рекомендації щодо ПДВ у випадку обмеження їх рамками подальшого посилення фіскальної направленості системи оподаткування в умовах економічної кризисної ситуації в Україні можуть лише тимчасово і неповно полегшити поповнення дохідних статей державного бюджету, не вирішуючи, а лише поглиблюючи інші важливі проблеми економіки країни, в першу чергу - відсутність економічного зростання. По суті це фіскальний шлях подальшого посилення ролі непрямих податків, копіюють досвід розвинених країн, в яких непрямі податки відіграють вирішальну роль в поповненні дохідної частини державного бюджету(причому в більшій мірі, ніж менше розвинута економіка тої чи іншої країни). Перехід же на касовий метод в сучасних аномальних умовах економіки України з жорсткими монетариськими обмеженнями, дефіцитом платіжних засобів, з широким розповсюдженням неплатежів і знову відродженим бартером може лише посилити негативну дію ПДВ на підприємства.

Як свідчить досвід країн з більш розвиненою ринковою економікою, заходи зі збільшення ПДВ можуть відіграти серйозну і довгочасну позитивну роль лише в тому випадку, коли отримані в результаті цього додаткові фінансові засоби будуть використовуватися як база для паралельного проведення в рамках активної промислової політики серйозних податкових обмежень з метою стимуляції економічного зростання, тобто помітного зниження податку на прибуток (як це, наприклад, було успішно зроблено в період економічної реформи в Чілі) [9 С.3-4].

1.2 Платники та об'єкти податку та на додану вартість

Для цілей оподаткування платником податку є [1С.124]:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

Ш особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

Ш особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб'єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 Податкового Кодексу;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів;

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 172 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 Податкового Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

7) особа, що уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

Особи, зазначені у пункті 180.2 статті 180 Податкового кодексу, мають права, виконують обов'язки та несуть відповідальність, передбачену законом, як платники податку.

Вимоги щодо реєстрації осіб як платників податку [1 С.136]

У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 Податкового Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Якщо особи, не зареєстровані як платники податку, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого податку.

Добровільна реєстрація платників податку

Якщо особа, яка провадить оподатковувані операції і відповідно до пункту 181.1 статті 181 Податкового Кодексу не є платником податку у зв'язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій є меншими від встановленої зазначеною статтею суми та обсяги постачання товарів/послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше 50 відсотків загального обсягу постачання, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою.

Порядок реєстрації платників податку [1 С.140]

Будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

У разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 Податкового Кодексу.

У разі добровільної реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на податковий кредит і виписку податкових накладних.

Особи, що переходять на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування за умови, якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 або пунктом 182.1 статті 182 Податкового Кодексу, що не передбачає сплати податку, подають реєстраційну заяву одночасно з поданням заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування.

Датою переходу зазначених осіб на загальну систему оподаткування є дата їх реєстрації як платників податку.

Оригінал свідоцтва про реєстрацію платника податку повинен зберігатися таким платником, а копії свідоцтва, достовірність яких засвідчена органом державної податкової служби, розміщуватися в доступних для огляду місцях у приміщенні платника податку та в усіх його філіях (відділеннях), представництвах.

Центральний орган державної податкової служби веде реєстр платників податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих як платники податку.

Для інформування платників податку центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює на своєму веб-сайті:

Ш дані з реєстру платників податку із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника податку, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера, номера свідоцтва про реєстрацію платника податку, дати початку його дії;

Ш інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників податку за заявою платника податку, з ініціативи органів державної податкової служби чи за рішенням суду, а саме про анульовані свідоцтва про реєстрацію платника податку із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дати анулювання, причин анулювання та підстав для анулювання свідоцтв.

Форми реєстраційної заяви, заяви про анулювання реєстрації, свідоцтва про реєстрацію, а також положення про реєстрацію платників податку затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі зміни платником податку місцезнаходження (місця проживання) або його переведення на обслуговування до іншого органу державної податкової служби зняття такого платника з обліку в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому здійснюється в порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Якщо відповідно до законодавства визначено строк, на який утворено особу, або строк, після якого змінюються дані у свідоцтві про реєстрацію платника податку, зазначене свідоцтво видається тільки на такий строк.

Особа, утворена в результаті реорганізації платника податку (крім особи, утвореної шляхом перетворення), реєструється платником податку як інша новоутворена особа в порядку, визначеному цим Кодексом, у тому числі у разі, коли до такої особи перейшли обов'язки із сплати податку у зв'язку з розподілом податкових зобов'язань чи податкового боргу.

Особі, що реєструється як платник податку, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для сплати податку.

Анулювання реєстрації платника податку

Реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо:

а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 Податкового Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов'язань у випадках, визначених цим розділом;

б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний або передавальний баланс щодо своєї діяльності відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов'язань із податку у випадках, визначених цим розділом;

в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість;

г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає органу державної податкової служби декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту;

ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними;

д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи банкрута;

е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду;

є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність;

ж) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання) або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;

з) закінчився строк дії свідоцтва про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість;

и) обсяг постачання товарів/послуг платниками податку, зареєстрованими добровільно, іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становить менше 50 відсотків загального обсягу постачання.

Орган державної податкової служби анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 статті 184 Податкового Кодексу.

У разі відсутності законних підстав для анулювання реєстрації орган державної податкової служби протягом 10 календарних днів після надходження заяви платника податку про анулювання реєстрації подає такому платникові податку вмотивовану письмову відмову в анулюванні реєстрації з поясненнями із зазначеного питання.

З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

У разі якщо на дату подання заяви про анулювання реєстрації платник податку має податкові зобов'язання за результатами останнього податкового періоду, така сума податку враховується в суму зменшення бюджетного відшкодування, а в разі його відсутності сплачується до державного бюджету. Анулювання реєстрації особи як платника податку відбувається у день, що настає за днем проведення розрахунків із бюджетом за податковими зобов'язаннями останнього податкового періоду.

Про анулювання реєстрації платника податку податковий орган зобов'язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.

Визначення об'єкта оподаткування [1 С.145]

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

податок доданий вартість митний



1.3 Дата виникнення податкового зобов'язання

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше [1 С.154-155]:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У разі постачання товарів або послуг з використанням торговельних автоматів або іншого подібного устаткування, що не передбачає наявності касового апарата, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою виникнення податкових зобов'язань вважається дата виймання з таких торговельних апаратів або подібного устаткування грошової виручки. Правила інкасації зазначеної виручки встановлюються Національним банком України.

У разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків, датою збільшення податкових зобов'язань у частині таких відсотків вважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору.

У разі якщо постачання товарів/послуг через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників національної валюти, датою збільшення податкових зобов'язань вважається дата постачання таких жетонів, карток або інших замінників національної валюти.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою збільшення податкових зобов'язань вважається дата, що засвідчує факт постачання платником податку товарів/послуг покупцю, оформлена податковою накладною, або дата виписування відповідного рахунка (товарного чека), залежно від того, яка подія відбулася раніше.

Датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).

Датою виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом.

Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Датою виникнення податкових зобов'язань виконавця довгострокових договорів (контрактів) є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами).

Для цілей цього пункту довгостроковий договір (контракт) це будь-який договір на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання.

У разі якщо платники податку, які постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості (далі ЖЕКи), датою виникнення податкових зобов'язань є дата зарахування коштів на банківський рахунок платника податку, а датою виникнення права на податковий кредит є дата списання коштів з банківського рахунка в оплату придбаних товарів/послуг.

Зазначене правило визначення дати виникнення податкових зобов'язань поширюється також на операції з постачання зазначених товарів/послуг для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують такі товари/послуги, якщо вони зареєстровані як платники податку.

Для цілей цього пункту послугами, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, вважаються послуги з технічного обслуговування ліфтів та диспетчерських систем, систем протипожежної автоматики та димовидалення, побутових електроплит, обслуговування димовентиляційних каналів, внутрішньобудинкових систем водо- і теплопостачання, водовідведення та зливової каналізації, вивезення та утилізації твердого побутового та грубого сміття, прибирання будинкової та прибудинкової території, а також інші послуги, які надаються ЖЕКами зазначеним у цьому пункті покупцям за їх рахунок.

РОЗДІЛ ІІ Структура, формування і обчислення податку на додану вартість при переміщенні товарів через митний кордон України

2.1 Особливості оподаткування операцій при переміщенні товарів через митний кордон України

При ввезенні товарів на митну територію України суми податку, нараховані митним органом, підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/ або на день подання митної декларації, безпосередньо на єдиний казначейський рахунок за винятком операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування [1 С.163].

У разі ввезення товарів на митну територію України залежно від митного режиму, у який розміщуються ці товари, оподаткування здійснюється у такому порядку:

у митних режимах імпорту та реімпорту податок сплачується у повному обсязі (крім товарів, що звільняються від оподаткування при ввезенні на митну територію України відповідно до статті 197 V розділу Податкового Кодексу);

у митних режимах транзиту та відмови на користь держави податок не сплачується;

у митних режимах митного складу, знищення або руйнування, магазину безмитної торгівлі застосовується повне умовне звільнення від оподаткування;

у митних режимах тимчасового ввезення (вивезення) застосовується умовне звільнення від оподаткування, а саме:

а) повне умовне звільнення застосовується при:

тимчасовому ввезенні на митну територію України та подальшому вивезенні товарів відповідно до Митного кодексу України та Додатків В.1 - В.9, С, D до Конвенції про тимчасове ввезення;

тимчасовому ввезенні на митну територію України та подальшому вивезенні повітряних суден, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу;

тимчасовому вивезенні товарів з митної території України та їх подальшому ввезенні до закінчення строку тимчасового вивезення;

б) часткове умовне звільнення застосовується у разі тимчасового ввезення товарів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог статті 4 додатка Е до Конвенції про тимчасове ввезення (крім підакцизних та визначених підпунктом «а» цього підпункту), на митну територію України з метою виробництва чи виконання робіт.

За кожний повний або неповний місяць заявленого строку перебування зазначених товарів на митній території України сплачується 3 відсотки суми податку, який підлягав би сплаті у разі випуску товарів у вільний обіг відповідно до митного режиму імпорту. Сплачені суми податку включаються до складу сум податку, що відносяться до податкового кредиту періоду, в якому було сплачено податок.

У такому ж порядку сплачується податок у разі продовження строку тимчасового ввезення зазначених товарів відповідно до Митного кодексу України.

Без сплати податку здійснюється продовження строку тимчасового ввезення зазначених товарів після закінчення трирічного періоду їх перебування на митній території України та сплати податку в попередні періоди такого перебування.

Загальна сума податку, яка підлягає сплаті в разі часткового звільнення від оподаткування товарів, не повинна перевищувати суми, яка підлягала б сплаті, якби товари було випущено у вільний обіг у митному режимі імпорту станом на дату, коли на них було поширено дію режиму тимчасового ввезення.

Сума податку, сплачена на підставі часткового звільнення від оподаткування товарів, які тимчасово ввозилися на митну територію України для використання з метою виробництва чи виконання робіт, у разі розміщення цих товарів в інші митні режими поверненню не підлягає.

У разі припинення дії режиму тимчасового ввезення з частковим звільненням від оподаткування товарів та випуску їх у вільний обіг або передачі ввезених за цим режимом товарів у користування іншій особі податок сплачується в обсязі, передбаченому законодавством для ввезення товарів на митну територію України у митному режимі імпорту, за відрахуванням суми вже сплаченого на підставі часткового звільнення від оподаткування товарів податку. При цьому за період, коли застосовувалося таке звільнення, підлягають сплаті проценти з сум податкових зобов'язань, що підлягали б сплаті, коли б стосовно таких сум надавалося розстрочення податкових зобов'язань відповідно до розділу II Податкового Кодексу;

у разі розміщення товарів у митному режимі переробки на митній території України, податок не підлягає сплаті.

При цьому повне умовне звільнення надається за умови надання на суму податкового зобов'язання простого векселя та за умови вивезення продуктів переробки з митної території України у визначений строк.

У разі коли платник податку не подає простий вексель, податкове зобов'язання сплачується на загальних підставах.

Випуск, обіг та погашення простих векселів здійснюються у порядку, визначеному законодавством, яке регулює здійснення операцій з давальницькою сировиною.

Під час ввезення на митну територію України продуктів переробки товарів, що вивозилися у митному режимі переробки за межами митної території України, податок сплачується у порядку, встановленому для митного режиму імпорту, за винятком операцій з ввезення в Україну продуктів переробки товарів, що вивозились за її межі з метою ремонту в митному режимі переробки за межами митної території України, які не підлягають оподаткуванню [1 С.168].

У разі порушення умов митних режимів, під час розміщення в які надано повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов'язана сплатити суму податкового зобов'язання, на яку було надане умовне звільнення. При цьому з дня надання умовного звільнення від оподаткування на суму податкового зобов'язання нараховується пеня відповідно до розділу II Податкового Кодексу.

У разі ввезення на митну територію України фізичними особами особистих речей, товарів та транспортних засобів порядок стягнення податку, що підлягає сплаті у разі переміщення товарів через митний кордон України, а також інші умови, не передбачені Податковим Кодексом, на яких товари підлягають звільненню від оподаткування, визначаються митним законодавством.

У разі подальшого вивезення товарів з магазинів безмитної торгівлі за межі митної території України податок не справляється (у тому числі за нульовою ставкою).

Постачання товарів магазинами безмитної торгівлі без нарахування податку може здійснюватися виключно фізичним особам, які виїжджають за межі митної території України та юридичним особам, які обслуговують пасажирів міжнародних рейсів після проходження ними паспортного та митного контролю.

У разі вивезення з магазинів безмитної торгівлі або митних ліцензійних складів товарів, що перебувають у митних режимах магазину безмитної торгівлі або митного складу, для вільного обігу на митній території України (крім переміщення до інших магазинів безмитної торгівлі або митних складів), оподаткування здійснюється у порядку, передбаченому для операцій з ввезення товарів на митну територію України.

У разі виявлення митним органом нестачі товарів у магазині безмитної торгівлі або на митному ліцензійному складі, нараховується податок згідно з пунктом 190.1 статті 190 V розділу Податкового кодексу. Відповідальність за перерахування податку до бюджету несе власник магазину безмитної торгівлі або власник митного ліцензійного складу.

У разі надання фінансових гарантій, встановлених митним законодавством при переміщенні товарів через митний кордон України, податок обчислюється відповідно до законодавства і за офіційним курсом національної валюти, встановленим Національним банком України, що діє на день оформлення таких гарантій, як при випуску товарів для вільного обігу у митному режимі імпорту.

Відповідно до абзацу 1 п. 190.1. ст. 190 розділу V Податкового Кодексу, базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком ПДВ. Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата оформлення митної декларації для митного оформлення.