Для більш детального аналізу структури всієї заборгованості, доцільно розглянути співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, представлений у таблиці 2.7.

Таблиця 2.7 Порівняльний аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості ТОВ „КВАРК” (тис. грн.)

Розрахунки	Дебіторська заборгованість	Кредиторська заборгованість	Перевищення заборгованості
	2008	2009	2008	2009	Дебіторської	Кредиторської
					2008	2009	2008	2009
1.З покупцями або постачальниками за товари і послуги	465,90	377,00	299,20	250,40	166,70	126,60
2.По векселях
3. По авансах	0,30		2,40	5,70			2,10	5,70
4. По відрахуваннях на соціальні нестатки
5. З бюджетом		14,80	55,00	30,20			55,00	15,40
6. По оплаті праці			15,50	12,90			15,50	12,90
7. З іншими	8,20	10,50	0,20	0,20	8,00	10,30
Разом	474,40	402,30	372,30	299,40	174,70	136,90	72,60	34,00

В наявності перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською в сумі 102 тис. грн. або в 4 рази. Тобто, якщо 1/6 частина дебіторів погасять свої зобов'язання, то ТОВ «КВАРК» зможе погасити всі зобов'язання перед кредиторами.

3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Шляхи підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства

У системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів. Проблема поліпшення використання оборотних коштів стала ще більш актуальної в умовах формування ринкових відносин. Інтереси підприємства вимагають повної відповідальності за результати своєї виробничо-господарської діяльності. Оскільки фінансове положення підприємств знаходиться в прямій залежності від стану оборотних коштів і припускає порівняння витрат з результатами господарської діяльності і відшкодування витрат власними коштами, підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів - організації їхнього руху з мінімально можливою сумою для одержання найбільшого економічного ефекту.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.

Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій формі у виробничі запаси і до виходу готової продукції і її реалізації. Кругообіг коштів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.

Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах як однієї, так і різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва і збуту продукції, розміщення оборотних коштів і інших факторів. Так, у важкому машинобудуванні з тривалим виробничим циклом час обороту коштів найбільше, швидше обертаються оборотні кошти в харчовій і видобувних галузях промисловості.

Оборотність оборотних коштів характеризується поруч взаємозалежних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).

Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється по формулі:

О = Т / С:Д , де (3.1)

С - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату);

Т - обсяг товарної продукції;

Д - число днів у розглянутому періоді.

Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання оборотних коштів.

Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності оборотних коштів (Ко), обчислюється по формулі:

К_О = Т / С (3.2)

Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються оборотні кошти.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз), зворотний коефіцієнту оборотності, визначається по формулі:

Кз = С / Т (3.3)

Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків оборотних коштів.

Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.

Зміна оборотності коштів є шляхом зіставлення фактичних показників із плановими показниками чи попереднього періоду. У результаті порівняння показників оборотності оборотних коштів є її прискорення чи уповільнення.

При прискоренні оборотності оборотних коштів з обороту вивільняються матеріальні ресурси і джерела їхнього утворення, при уповільненні - в оборот утягуються додаткові кошти.

Вивільнення оборотних коштів унаслідок прискорення їхньої оборотності може бути:

- Абсолютне вивільнення має місце, якщо фактичні залишки оборотних коштів менше нормативу чи залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за розглянутий період.

- Відносне вивільнення оборотних коштів має місце в тих випадках, коли прискорення їхньої оборотності відбувається одночасно з ростом виробничої програми підприємства, причому темп росту обсягу виробництва випереджає темп росту залишків оборотних коштів.

Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів, які можна розділити на зовнішні, що роблять вплив поза залежністю від інтересів підприємства, і внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати. До зовнішніх факторів можна віднести такі, як загальноекономічна ситуація, податкове законодавство, умови одержання кредитів і процентні ставки по них, можливість цільового фінансування, участь у програмах, що фінансуються з бюджету. Ці й інші фактори визначають рамки, у яких підприємство може маніпулювати внутрішніми факторами раціонального руху оборотних коштів.

На сучасному етапі розвитку економіки до основних зовнішніх факторів, що впливають на стан і використання оборотних коштів, можна віднести такі, як криза неплатежів, високий рівень податків, високі ставки банківського кредиту.

Криза збуту зробленої продукції і неплатежі приводять до уповільнення обороту оборотних коштів. Отже, необхідно випускати ту продукцію, яку можна досить швидко і вигідно продати, припиняючи чи значно скорочуючи випуск продукції, що не користується поточним попитом. У цьому випадку крім прискорення оборотності запобігається ріст дебіторської заборгованості в активах підприємства.

При існуючих темпах інфляції отриманий підприємством прибуток доцільно направляти насамперед на поповнення оборотних коштів. Темпи інфляційного знецінення оборотних коштів приводять до заниження собівартості і перетоку їх у прибуток, де відбувається розпилення оборотних коштів на податки і невиробничі витрати.

Значні резерви підвищення ефективності і використання оборотних коштів криються безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься насамперед до виробничих запасів. Будучи однієї зі складових частин оборотних коштів, вони відіграють важливу роль у забезпеченні безперервності процесу виробництва. У той же час виробничі запаси представляють ту частину засобів виробництва, що тимчасово не бере участь у виробничому процесі.

Раціональна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання оборотних коштів. Основні шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; удосконалюванню нормування; поліпшенню організації постачання, у тому числі шляхом установлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їхнього виконання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню організації складського господарства.

Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві досягається шляхом удосконалювання організації виробництва, поліпшенням застосовуваної техніки і технології, удосконалювання використання основних фондів, насамперед їхньої активної частини, економії оборотних коштів.

Перебування оборотних коштів у сфері обігу не сприяє створенню нового продукту. Зайве відволікання їх у сферу обігу - негативне явище. Найважливішими передумовами скорочення вкладень оборотних коштів у цю сферу є раціональна організація збуту готової продукції, застосуванні прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху, дотримання договірної і платіжної дисципліни.

Ефективність керування оборотними коштами підприємства дуже впливає на результати його фінансово-господарської діяльності.

З одного боку, необхідно більш раціонально використовувати наявні оборотні ресурси - мова йде насамперед про оптимізацію виробничих запасів, скорочення незавершеного виробництва, удосконалювання форм розрахунків.

З іншого боку, у даний час підприємства мають можливість вибирати різні варіанти списання витрат на собівартість, визначення виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) для цілей оподатковування.

Наприклад, у залежності від кон'юнктури попиту та пропозиції, прогнозування обсягів продажів підприємства можуть бути зацікавлені в інтенсивному списанні витрат або в їх більш рівномірному розподілі протягом якого-небудь періоду. Для цього важливо вибирати з переліку варіантів той, котрий буде відповідати поставленим цілям. Необхідно простежити, яке вплив зроблять прийняті рішення на собівартість, розміри прибутку і податків. Значна частина зазначених альтернативних можливостей відноситься до сфери керування оборотними коштами підприємства.

Матеріально-виробничі запаси є найменш ліквідною статтею серед статей оборотних активів. Для обігу цієї статті в кошти потрібен час не тільки для того, щоб знайти покупця, але і для того, щоб одержати з його згодом оплату за продукцію.

Аналіз цієї статті має велике значення для ефективного фінансового керування. Запаси можуть складати значну питому вагу не тільки в складі оборотних активів, але й у цілому в активах підприємства. Це може свідчити про те, що підприємства мають утруднення зі збутом своєї продукції, що у свою чергу може бути обумовлено низькою якістю продукції, порушенням технології виробництва і вибором неефективних методів реалізації, недостатнім вивченням ринкового попиту і кон'юнктури. Порушення оптимального рівня матеріально-виробничих запасів приводять до збитків у діяльності фірми, оскільки збільшує витрати по збереженню цих запасів, відволікає з обороту ліквідні кошти, збільшує небезпеку знецінювання цих товарів і зниження їхніх споживчих якостей, приводить до втрати клієнтів, якщо це викликано порушенням яких-небудь характеристик товарів. У цьому зв'язку визначення і підтримка оптимального обсягу запасів є важливим розділом фінансової роботи.

Матеріально-виробничі запаси відображаються в звітності відповідно до правила нижчої з двох оцінок - по собівартості або ринковій ціні. Відповідно до загальноприйнятих стандартів базою оцінки матеріально-виробничих запасів є собівартість, під якою розуміються витрати на їхнє придбання. Ці витрати не є постійною величиною і змінюються в результаті коливання цін на ці товари, у зв'язку з чим той самий вид товару може мати різну собівартість у залежності від терміну його закупівлі. В умовах великої кількості запасів важко визначити фактичну собівартість товарів, що вже знаходяться в переробці, і товарів, що ще залишаються на складі. Щоб вирішити цю проблему, в обліку використовується допущення, відповідно до якого послідовність надходження запасів у переробку трактується не як потік фізичних одиниць товарів, а як рух їхньої вартості (flow of cost). Відповідно до цього використовуються наступні методи оцінки запасів: по собівартості кожної одиниці закуповуваних товарів (specific identification method); по середній собівартості (average cost), зокрема по середньозваженій вартості (weighted average cost) і ковзної середньої вартості (moving average cost); по собівартості перших закупівель (у часі) ФІФО (first-in-first-out - FIFO); по собівартості останніх за часом закупівель ЛІФО (last-in-first-out - LIFO).

Метод оцінки на підставі визначення собівартості кожної одиниці закуповуваних запасів - це облік їхнього руху по фактичній собівартості. Для використання цього методу необхідна фізична ідентифікація усіх вироблених закупівель товарно-матеріальних цінностей, що досить складно зробити в умовах великомасштабного виробництва. У зв'язку з цим даний метод, незважаючи на його точність, можуть застосовувати тільки ті фірми, що або виконують спеціальні замовлення на виробництво якої-небудь продукції. або роблять операції з порівняно невеликими втратами дорогих товарів (ювелірні вироби й автомобілі, деякі види меблів). Оцінка запасів по методу ФІФО заснована на припущенні, що запаси використовуються в тій же послідовності, у якій вони закуповуються підприємством, тобто запаси, що першими надходять у виробництво, повинні бути оцінені по собівартості перших у часі закупівель. Порядок оцінки не залежить від фактичної послідовності витрати матеріалів. При розрахунку застосовується формула:

В = З + П - К , де (3.4)

В - вартість витрачених матеріалів, З - залишок матеріалів на початок періоду, П - вартість матеріалів, що надійшли, за весь період, К - залишок матеріалу на кінець періоду.

Залишки матеріалів на кінець періоду оцінюються за ціною останньої закупівлі:

К = V * Ц , де (3.5)

V - кількість матеріалів на кінець звітного періоду в натуральному вимірі, Ц - ціна останньої закупівлі.

Метод ЛІФО дозволяє більш точно визначити собівартість реалізованої продукції і чистий прибуток від реалізації, однак змінює собівартість запасів на кінець періоду. Але на відміну від методу ФІФО, метод ЛІФО забезпечує ув'язування поточних доходів і витрат (принцип відповідності) і дозволяє згладити вплив інфляції. При росту цін прибуток, відбиваний підприємством у звітності, знижується. Усі приведені методи оцінки матеріально-виробничих запасів відповідають міжнародним стандартам обліку і звітності.

Прискорення обороту оборотних коштів дозволяє визволити значні суми і, таким чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а кошти, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства. Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається наступними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів - впровадження економічно обґрунтованих норм запасу; наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів; широке використання прямих тривалих зв'язків; розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва - прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної і маловідходної, роботизованих комплексів, роторних ліній, хімізації виробництва); розвиток стандартизації, уніфікації, типізації; удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструкційних матеріалів; удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів; збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу - наближення споживачів продукції до її виготовлювачів; удосконалювання системи розрахунків; збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів; ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується по партіях, асортименту, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

3.2 Реструктуризація дебіторської заборгованості, як один з шляхів поліпшення фінансового стану підприємства

У політиці управління активами, а саме дебіторською заборгованістю одним із головних етапів розглядають процес її реструктуризації. Необхідність реструктуризації товарної дебіторської заборгованості може виникнути не лише у разі проведення внутрішньої фінансової санації підприємства-постачальника в час загрози банкрутства, а й при виявленні симптомів легкої кризи, пов'язаної із зниженням рівня абсолютної платоспроможності, виникненням постійної потреби у залученні додаткових позикових коштів для здійснення поточних платежів.

Хоч сьогодні термін "реструктуризація" став чи не найпопулярнішим в українському економічному лексиконі, необхідно дати роз'яснення з приводу його застосування щодо товарної дебіторської заборгованості.

Реструктуризація товарної дебіторської заборгованості підприємства є складовою процесу реструктуризації активів і може розглядатися як сукупність заходів, спрямованих на підвищення рівня її ліквідності та прибутковості.

Достатній рівень ліквідності товарної дебіторської заборгованості характеризується можливістю своєчасної (відповідно до термінів кредитної угоди) або дострокової трансформації у грошову форму без значних фінансових втрат. Підвишення рівня прибутковості товарної дебіторської заборгованості пов'язане із забезпеченням зростання доходів (збільшення обсягів реалізації, підвищення ціни реалізації, стягнення штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки) та зменшенням відносних витрат з її обслуговування.

Процес реструктуризації відрізняється від політики управління дебіторською заборгованістю непостійністю, необов'язковістю, але чіткою цілеспрямованістю. Потреба у зміні структури та обсягу товарної дебіторської заборгованості виникає внаслідок виявлення негативних змін у поточній платоспроможності підприємства-постачальника. Прийняття рішення щодо ліквідації відхилень залишається за фінансовим директором або власником і може бути пов'язане не одразу із дебіторською заборгованістю, а навпаки - з реструктуризацією поточних зобов'язань підприємства. При неможливості використання внутрішніх резервів підвищення рівня платоспроможності, пов'язаних із поточними зобов'язаннями, виникає потреба у реструктуризації товарної дебіторської заборгованості. Обов'язкова цілеспрямованість такого процесу пояснюється необхідністю обґрунтування ефективності форм та порядку проведення.

Проведення роботи з реструктуризації товарної дебіторської заборгованості підприємства потребує чітко визначеної послідовності дій.

На першому етапі власник або керівництво підприємства повинні усвідомити та оцінити наявні або можливі проблеми, зрозуміти необхідність їх розв'язання та виявити бажання зробити це за допомогою реструктуризації активів, в тому числі товарної дебіторської заборгованості.

Доведення до підлеглих прийнятих управлінських рішень щодо обсягу та структури товарної дебіторської заборгованості повинно супроводжуватися встановленням кінцевих результатів у кількісному вимірі, тобто цілей, яких необхідно досягти після завершення процесу реструктуризації дебіторської заборгованості.

Другий етап процесу реструктуризації товарної дебіторської заборгованості пов'язаний із призначенням відповідальної особи або керівника групи спеціалістів (залежно від розмірів підприємства та обсягів дебіторської заборгованості).

Третій етап - проведення поглибленого її дослідження. Основним завданням на цьому етапі є оцінка рівня й складу товарної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестованих у неї фінансових ресурсів.

Аналіз обсягів та питомої ваги у загальному обсязі окремих "вікових груп" заборгованості дає змогу наочно виявити гостроту проблеми погашення дебіторської заборгованості. Точний аналіз стану дебіторської заборгованості за окремими її видами може бути зроблено тільки шляхом визначення "віку" усіх рахунків дебіторів за книгами підприємства та класифікації їх за строками виникнення (наприклад: до 20 днів, до 40 днів, до 60 днів) -- і далі шляхом порівняння цих строків з умовами кредитування за кожною угодою. За результатами такого порівняння необхідно зробити висновок щодо доцільності кредиту конкретному дебітору.

На четвертому етапі робіт і реструктуризації товарної дебіторської заборгованості розробляються окремо заходи щодо підвищення її ліквідності.

Основною метою фінансового аналізу є отримання невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового становища підприємства, його прибутків і збитків, змін в структурі активів і пасивів, в розрахунках з дебіторами і кредиторами.

Фінансовий аналіз, як метод пізнання економічних процесів і явищ, займає важливе місце в системі управління підприємством.

Основними функціями фінансового аналізу є [13]:

об'єктивна оцінка фінансового становища об'єкта аналізу;

виявлення чинників і причин досягнутого стану;

підготовка і обґрунтування управлінських рішень, що приймаються в області фінансів;

виявлення і мобілізація резервів поліпшення фінансового становища діяльності.

Результати фінансового аналізу сприяють зростанню інформованості адміністрації підприємства інших користувачів економічної інформації (суб'єктів аналізу) про стан цікавлячих об'єктів.

Практика фінансового аналізу вже виробила основні правила читання (методику аналізу) фінансових звітів. Серед них можна виділити шість основних методів:

Горизонтальний (тимчасовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

Вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат загалом.

Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з поряд попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показників, обчищеної від випадкових впливів і індивідуальних здібностей окремих періодів. З допомогою тренда формують можливі значення показників в майбутньому, а отже ведеться перспективний прогнозний аналіз.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відносин між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників

Порівняльний (просторовий) аналіз - це як внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності по окремих показниках фірми, підрозділів, так і міжгосподарський аналіз показників даної фірми з показниками конкурентів і середніми господарськими даними.

Факторний аналіз - аналіз впливу окремих чинників на результативний показник. Причому факторний аналіз може бути як прямим, коли результативний показник дроблять на складові частини, таким чином, коли його окремі елементи з'єднують в загальний результативний показник.

Мета фінансового аналізу оцінити фінансове становище підприємства на основі виявлених результатів, дати рекомендації по його поліпшенню.

Оскільки фінансове становище оцінюється перед усім по статтях бухгалтерського балансу і додатком до нього, то такий аналіз можна назвати зовнішнім.

Задачами зовнішнього аналізу є: оцінка майнового положення, аналіз фінансової стійкості платоспроможності підприємства, аналіз ефективності вкладеного капіталу.

Внутрішній фінансовий аналіз більш глибоко досліджує причини складання фінансового становища, ефективність використання основних і обробки коштів, взаємозв'язок показників об'єму, собівартості і прибутку.

Управлінський аналіз може бути тільки внутрішнім. Він використовує весь комплекс економічної інформації, носить оперативний характер і повністю підлеглий волі керівництва підприємства. Тільки такий аналіз має можливість реально оцінити стан для підприємства, дослідити структуру собівартості не тільки всієї випущеної і реалізованої продукції, але і собівартості окремих її видів, склад комерційних і управлінських витрат, дозволяє з особливою ретельністю вивчити характер відповідальності посадових осіб за дотримання розділів бізнес-плану. Результати управлінського аналізу розголосу не підлягають, тобто відносяться до відомостей, що є комерційною таємницею.

Фінансовий аналіз є гнучким інструментом в руках керівників підприємства. Особливо це торкається малих підприємств, фірм.

3.3 Обґрунтування методики визначення показників ефективності використання позикового капіталу

Поточна неплатоспроможність - це такий фінансовий стан підприємства, коли на певний момент через випадковий збіг обставин у господарюючого суб'єкта недостатньо високоліквідних активів для погашення поточних зобов'язань. Показником, що характеризує поточну неплатоспроможність (П_нп), є різниця між сумою грошових засобів, їх еквівалентів, інших високоліквідних активів та сумою поточних зобов'язань підприємства:

П_нп = Д_фі + П_фі + Г_к - П_з, (3.6)

де Д_фi - довгострокові фінансові інвестиції; П_фі- поточні фінансові Інвестиції; Г_к - грошові кошти та їх еквіваленти; П_з - поточні зобов'язання.

Від'ємний результат свідчить про поточну неплатоспроможність господарюючого суб'єкта.

Критична неплатоспроможність - такий фінансовий стан підприємства, коли присутні ознаки поточної неплатоспроможності, коефіцієнт покриття менше 1,5, а коефіцієнт забезпечення власними засобами менше 0,1.

Якщо за результатами року коефіцієнт покриття менше одиниці і підприємство не одержало прибутку, то такий фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності. Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану підприємства, коли воно відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зобов'язане звернутись у місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто якщо задоволення вимог одного чи декількох кредиторів призведе до неможливості погашення зобов'язань в повному обсязі перед іншими кредиторами [14]. З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючих підприємств та використання антикризових заходів з метою попередження банкрутства, методичними рекомендаціями пропонується проведення систематичного експрес-аналізу фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера (К₆), який визначається як відношення різниці між чистим прибутком та нарахованою амортизацією до суми довгострокових та поточних зобов'язань.

Ознакою формування незадовільної структури балансу є такий фінансовий стан підприємства, коли протягом тривалого проміжку часу (1,5 - 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2. Даний результат відображує небажане скорочення прибутку, який спрямовується на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому результаті призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг, а його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1

Згідно задуму коефіцієнт Бівера повинен виконувати роль показника, який характеризує рентабельність довгострокових та поточних зобов'язань. Але чистий прибуток - це результат використання як залучених , так і власних фінансових ресурсів. Тому він не може виконувати це завдання.

Найбільш оригінальною методикою визначення ефективності використання позикового капіталу є методика , запропонована А. Андрійчуком та С. Галузинським 1. Основним показником ефективності використання позикового капіталу розглядається розмір прибутку в розрахунку на одиницю власного капіталу, тобто рентабельність. Формула в цьому випадку з урахуванням перетворень може бути подана в одному з варіантів:

або ;(3.8)

;(3.9)

;(3.10)

;(3.11)

(Р_вл.к - рентабельність власного капіталу; Р_а.к - рентабельність авансованого капіталу; ПП. - позиковий відсоток; П, ПАК - загальний розмір прибутку, грош. одиниць; П1 - прибуток, одержаний на власний капітал, грош. одиниць; П2 - прибуток, одержаний на позиковий капітал, грош. одиниць; В_л.к - власний капітал, грош. одиниць; ПК - позиковий капітал, грош. одиниць).

Наведені формули є, на наш погляд, некоректними, бо у чисельнику представлено прибуток, який є результатом ефективного використання як власного, так і позикового капіталу, тобто авансованого капіталу (УА_к=В_л.к+П_к). У знаменнику ж значиться тільки власний капітал, який при відсутності позикового капіталу не міг забезпечити реалізацію потенційних можливостей біологічних виробничих ресурсів. Це потребує подальшого вдосконалення та уточнення методик оцінки достатності розмірів кредиту та його ефективності.

Метою даного дослідження є розробка методики обчислення показників ефективності використання кредитних ресурсів та обґрунтування оптимального розміру кредиту для збереження позитивного рівня рентабельності виробництва займача.

В процесі дослідження використовується монографічне та вибіркове спостереження ,абстрактно-логічний метод,метод групувань та разрахунково - конструктивний .

Результати досліджень . Вивчення методик визначення показників ефективності використання позикових фінансових ресурсів показало , що в них є раціональне зерно. В найбільшій мірі цьому завданню відповідає методика А. Андрійчука та С. Галузиньського. Тим не менше, на наш погляд, вона потребує деякого вдосконалення.

Уявляється правильним обчислення рентабельності всього авансованого капіталу, виходячи із загального розміру одержаного прибутку:

.(3.12)

Прибуток, одержаний від використання позикового капіталу, буде дорівнювати загальному обсягу прибутку, помноженому на питому вагу позикового капіталу в авансованому:

.(3.13)

Але зважаючи на те, що займач повинен сплачувати позиковий відсоток, загальна сума прибутку, одержаного від використання позикового капіталу, повинна бути зменшена на величину виплат кредитодавцю (П_к*ПП):100% . Тоді сума прибутку, одержаного за рахунок позикового капіталу, буде обчислюватися за формулою:

П₂ = ( П_{ак *} П_к/ А_к ) - ( ПК _* ПП ) : 100%. (3.14)

Прибуток від використання власного капіталу може бути обчислений за формулою:

П₁=П_АК-П₂; (3.15)

Тоді рентабельність власного капіталу можна обчислити за формулою:

; (3.16)

Рентабельність позикового капіталу у цьому разі може бути обчислена за формулою :

 ; (3.17)

Таким чином, для забезпечення існуючого рівня рентабельності авансованого капіталу рентабельність власного капіталу повинна бути більшою, тому що рентабельність позикового капіталу, в залежності від величини позикового відсотка, може бути і від'ємною.

З урахуванням зниження рентабельності авансованого капіталу при збільшенні в ньому питомої ваги позикового капіталу виникає запитання, до яких розмірів її можна збільшувати. Тобто потрібні критерії доцільності збільшення питомої ваги позикового капіталу при існуючих рівнях рентабельності авансованого капіталу та позикового відсотка.

Результати дослідження . На основі запропонованої методики в таблиці 3.1 розраховано допустимий розмір позики даного підприємства при існуючій рентабельності для збереження її позитивного рівня.

Розрахунки, зроблені згідно із запропонованою методикою визначення рентабельності авансованого капіталу за існуючим рівнем рентабельності власного капіталу і питомою вагою позикового капіталу при фіксованій ставці позикового відсотка, дозволяють визначати граничну межу питомої ваги позикового капіталу. При рентабельності на рівні 40 %, виробництво продукції буде рентабельним навіть при повній заміні власного капіталу на позиковий для забезпечення виробництва оборотними засобами. При рівні 30 % можна використовувати 80 % позикового капіталу, при 20% - 50%, при 10 % - не більше 20 %.

Таблиця 3.1. Допустимий розмір позики при відповідному рівні рентабельності виробництва, %

Рівень рентабельності власного капіталу, %.	Питома вага позикового капіталу, %.
	0	10	20	30	40	50	60	70	80	90	100
40	40	36,6	33,2	29,8	26,4	23,0	19,6	16,2	12,8	9,4	6,0
30	30	26,6	23,2	19,8	16,4	13,0	9,6	6,2	2,8	-0,6	-4,0
20	20	16,74	13,2	9,8	6,4	3,0	-0,4	-3,8	-7,2	-10,6	-14,0
10	10	6,6	3,2	-0,2	-3,6	-7,0	-10,4	-13,8	-17,2	-20,6	-24,0

Таким чином, можливості використання позикового капіталу в залежності від існуючого рівня рентабельності для більшості підприємств обмежені. Цей критерій дозволяє банку визначати розмір кредиту, який може бути наданий підприємству при існуючому рівні ефективності виробництва.

Разом з тим для низькорентабельних господарств, тим більше для збиткових, проблема позикових коштів є ще актуальнішою. Тому поряд з визначенням граничних розмірів позики важливе значення має обґрунтування випадків, коли надання позик можливе навіть при збитковості підприємства.

Можливість і необхідність надання кредиту в обмеженому розмірі базується на тому, що в сучасних умовах визнання майже всіх сільськогосподарських підприємств банкрутами не змінить ситуації, інвесторів або бажаючих стати власниками цих підприємств на Україні знайти майже неможливо. Тому головним завданням самих підприємств і кредитодавців-банків є підтримка тих галузей, де ще не втрачено можливості реалізації потенціалу.

ВИСНОВКИ

Ефективне управління коштами, метою якого є їх раціональне використання визначає в цілому розвиток підприємства, а формування і використання оборотного капіталу вимагають ретельного аналізу.

В умовах ринкової економіки підприємство повинне приділяти велику увагу не тільки маркетинговим дослідженням, вивченню ринку, але й ефективному використанню наявних внутрішніх ресурсів. Важливий показник економічного аналізу - собівартість. Вона багато в чому залежить від методів керування запасами (ФІФО і ЛІФО).

Підприємство в першу чергу повинне піклуватися про одержання прибутку, тому що прибуток є важливим показником положення фірми на ринку. Величина прибутку залежить від ефективного використання оборотних коштів (їх оборотності).

Таким чином слід зазначити, що поряд з основними фондами для успішної роботи підприємства величезне значення мають оборотні кошти, їхня оптимальна кількість і ефективне використання. Управління оборотними коштами повинно чітко регулювати їх кількість, оборотність та ефективність використання. Розумне керування цими коштами має забезпечити оптимальний рівень ефективності використання оборотними коштами, що призведе до економії ресурсів підприємства і тим самим подальшого розвитку.

Коли говориш про основні фонди й оборотні кошти, обов'язково постає питання про ефективність їх використання і застосування.

Підвищення ефективності основних фондів здійснюється за рахунок більш швидкого освоєння нових потужностей, підвищення змінності роботи машин і устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази, ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного переозброєння підприємств, модернізації і проведення організаційно-технічних заходів.

У системі заходів щодо підвищення ефективності суспільного виробництва важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів у всіх сферах діяльності людини, особливо в промисловості.

При найбільш економічному використанні оборотних коштів, при ресурсах, що вивільняються, необхідно зміцнити фінансовий стан підприємств і об'єднань, підвищити матеріальну зацікавленість робітників та службовців у підвищення ефективності виробництва.

На основі проведеного аналізу фінансової діяльності ТОВ "КВАРК" були зроблені наступні висновки. Не дивлячись на збільшення вартості майна підприємство в 2009 році, його фінансова стійкість залишилася на незадовільному рівні. Маючи на балансі значну по величині вартість оборотних активів, підприємство має потребу в більшій величині оборотних коштів, незважаючи на значну питому вагу в складі майна. Усі показники, що характеризують платоспроможність знаходяться на рівні нижче норми, що визвано, в основному, наявністю у підприємства значної суми кредиторської заборгованості.

Балансовий прибуток у 2009 році знизився майже на 19%. Це було викликано зниженням показників рентабельності, за рахунок втрати підприємством конкурентоздатності на ринку збуту. Показник оборотності основних засобів на кінець аналізованого періоду є не задовільним (197 днів), на що в основному вплинула оборотність дебіторської заборгованості (160 днів). На підставі цих даних був зроблений висновок про не ефективність використання майна підприємства.

Для досягнення оптимального складу активів на аналізованому підприємстві рекомендується провести ряд заходів щодо поліпшення фінансових показників:

§ При подальшій роботі з клієнтами оцінювати їхню платоспроможність та впровадити нову кредитну політику (відстрочка платежу до 15 днів). Ця міра викликана величезною дебіторською заборгованістю (53% загального майна підприємства), причому заборгованість прострочена. Також рекомендується вести моніторинг платоспроможності клієнтів. Якщо надалі підприємство буде проводити регулярні перевірки платоспроможності клієнтів, це знизить до мінімуму кількість простроченої дебіторської заборгованості, що у свою чергу підвищить оборотність дебіторської заборгованості й оборотності оборотних коштів у цілому. Дані заходи дозволять більш ефективно використовувати капітал підприємства і підвищать частину фінансових показників.

§ У максимально короткий термін витребувати по можливості більшу частину простроченої дебіторської заборгованості та спрямувати отримані кошти на розширення асортименту пропонованої продукції та відкриття торгівельних площ на нових ринках збуту. Розширення асортименту підвищить конкурентоспроможність та дозволить підняти об'єми продаж, тобто оборотність мобільного капіталу.

§ За останні роки рентабельність продаж і рентабельність підприємства в цілому мала тенденцію до зниження. Це було викликано сильно вирослим конкурентним тиском. Для підвищення показників рентабельності і відповідно прибутковості підприємства рекомендується: підвищити якість обслуговування постійних покупців і привернути увагу нових шляхом проведення рекламних і маркетингових акцій, розміщення інформації про підприємство і пропонованої їм продукції електронних каталогах глобальної мережі Інтернет, ведення реєстру постійних покупців з наданням для них додаткових пільг, участі у виставках, масованої рекламної компанії в місцевій печаті, на радіо каналах і шляхом адресного розсилання. Для цих цілей керівництво може створити на базі підприємства відділ маркетингу і реклами або при відсутності засобів необхідних для цього заходу звернутися у фірми, що спеціалізуються на цьому виді діяльності.

§ збільшити обсяг продажів за рахунок одержання великих державних або приватних замовлень. Для цього необхідно регулярно відслідковувати проведені тендери, а також для великих організацій пропонувати спеціальні умови по комплексному обслуговуванню інформаційних систем і мереж. Великі замовлення можуть забезпечити стабільний достатній доход у поточному періоді, навіть при не високій рентабельності, і попередньо спланувати діяльність підприємства. Наприклад, якщо підприємство виконає державне замовлення на 5 млн. гривень, то його прибуток при рентабельності 5% складе 200 тис. грн., коефіцієнт оборотності оборотних коштів при незмінному їхньому розмірі підніметься до рівня 4,66, а кількість днів обороту упаде до 77.

§ збільшити ефективність використання капіталу шляхом розміщення тимчасово вільних засобів на депозит у банку або вкладення в цінні папери.

§ Тенденція останніх років до збільшення питомої ваги необоротних активів з 18,66% до 28,13 є негативним при умові, що прибутковість та рентабельність підприємства знижується. Це збільшення виправдане лише якщо іде процес інвестування коштів у новий напрямок розвитку підприємства який ще не приносить прибутку. Інакше керівництву підприємства необхідно звернути увагу на цю тенденцію та переоцінити необхідність таких вкладень у найближчий час. Рекомендований відсоток питомої ваги необоротних активів на торгівельному підприємстві - 20%.

СПИСОК використаної літератури

1. Андрейчук В., Галузинский С. Собственный и ссудный капитал предприятий и критерии их рационального соотношения// Экономика Украины. - 2008.- С.15-23.

2. Балабанов А.И., Балабанов И.Т. Финансы: Учеб.пособие. -Спб.: Питер, 2000. - 190 с.

3. Батехин С. Финансовая инженерия и оптимизация финансовых потоков // Финансы. - 2001. - №1. - C. 68-69.

4. Береславська О. Складовi та механiзми стабiлiзацiї:Аналiз проблем фiнансових ринкiв України // Вiсник Нацiонального банку України. - 2000. - №6. - C. 37-39.

5. Бланкарт Ш. Державнi фiнанси в умовах демократiї: Вступ до фiнансової науки/ Пер. з нiм. С.I. Терещенко та О.О. Терещенко. Передмова та наук. редагування В.М.Федосова. - К.: Либiдь, 2000. - 654 с.

6. Бланк И. А. Управление активами. - К.: Ника-Центр-Эльга, 2000. -716 с. -(Биб-ка финансового менеджмента).

7. Бланк И. А. Управление использованием капитала. - К.: Ника-Центр-Эльга, 2000. -651 с.

8. Богачева Г. Государственное воздействие на среду фиктивного капитала //Економист. - 2000. - №10. - С. 49-53

9. Богачева Г. Фиктивный капитал как обучающая система реального сектора экономики: Взаимодействие реального и фиктивного капитала // Маркетинг. - 2000. - №2-3.

10. Бородина И. Национальный капитал и его финансовые потоки // Консультант директора. - 2000. - №8. - C. 2-9.

11. Бойко А.та iн. Прозорiсть на ринку капiталу // Фондовий ринок. - 2001. - №17. - C. 2-9.

12. Брезвiн А. Удосконалення фiнансово-економiчних вiдносин в iнтегрованих структурах // Фiнанси України. - 2001. - №1. - C. 81-93.

13. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. - М.: Финансы и статистика, 2006. - 799 с

14. Василик О. Фiнанси в економiчнiй системi держави // Фiнанси України. - 2000. - №1. - C. 3-10.Василик О. Фiнансова наука // Фiнанси України. - 2001. - №1. - C. 3-11.

15. Вяземский А. Национальная депозитарная система: проблемы и пути их решения: [в Украине] // Зеркало недели.- 2000.- №41.- С. 9

16. Венецкий И.Г., Венецкая В.И. Основные математико-статистические понятия и формулы в экономическом анализе: Справочник.-М.: Статистика, 1979. - 447с.

17. Василик О., Василик Д. Фінансові методи забезпечення суспільного добробуту // Вісник Київського університету. Сер. Економіка. - 2000. - вип. 45.- С. 13-16.

18. Воробйов Ю. Особливостi формування фiнансового капiталу пiдприємств // Фiнанси України. - 2001. - №2. - C. 77-86.

19. Гласюк В., Гласюк В. Понятие денежных потоков и условных денежных потоков в контексте финансовой концепции капитал МСБУ // Финансовая консультация. - 2000. - №31-32. - С. 17-19.

20. Данич В. Денежно-финансовые и товарные потоки:Динамические модели // Бизнесинформ. - 2009. - №13-14. - C. 43-48.

21. Долгов С.,Фрумкин А. О проектах реформирования международной финансовой системы//Деньги и кредит.-2000.-№6.-С.54-63

22. Долiшнiй М. Фiнансова полiтика i стабiлiзацiя економiки України // Регiональна економiка. - 2000. - №1. - C. 7-13.

23. енисенко Ю. Неокласичний підхід у сучасній теорії корпоративних фінансів //Банківська справа.-2000.-№4.-С.53-55

24. Довгань Л. Державне регулювання фiнансової дiяльностi акцiонерних товариств // Фiнанси України. - 2000. - №1. - C. 52-58.

25. Дуб K. Питання розвитку малого бiзнесу в Українi // Вiсник УАДУ. - 2000. - №2. - C. 162-168.

26. Запоточний И., Захарченко В. Адаптация предприятий к экономическим проблемам реформы // Фондовый рынок. - 2000. - №22. - C. 26-35.

27. Загороднiй А. Г. и др. Фiнансовий словник / Загороднiй А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. - 3-є вид. виправ. та доп.. - К.: Знання, 2000. - 587 с.

28. Запоточный И. Хозяйственная деятельность предприятий в условиях действующей налоговой системы // Фондовый рынок. - 2001. - №2. - C. 20-26.

29. Збаразька Л. Фiнансовi аспекти ринкової адаптацiї промислових пiдприємств // Фiнанси України. - 2001. - №1. - C. 47-54.

30. Iщук С. Фiнансово-кредитнi потреби пiдприємств України // Регiональна економiка . - 2001. - №1. - C. 98-105.

31. Климко Г. та ін. Прогнозування та запобігання впливу міжнародних фінансових криз на економіку України//Вісник Київського університету.Сер.Економіка.-2000.-№44.-С.14-17

32. Кравець В. Перспективи здійснення безготівкових розрахунків в Україні//Банківська справа.-2000.-№6.-С.3-8

33. Кондинская О. Стратегический маркетинг и финансовое планирование // Маркетинг. - 2001 . - №2. - C. 34-46.

34. Крейнина М.Н. Финансовая устойчивость предприятия: оценка и принятие решения // Финансовый менеджмент. - 2001. - №2. - C. 3-12.

35. Крюков А.Ф. Анализ методик прогнозирования кризисной ситуации коммерческих организаций с использованием финансовых индикаторов // Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - №2. - C. 92-98.

36. Крамаренко Г. А. Финансовый анализ: Учеб. пособие. - Дн-ск: Академия управления бизнеса и права, 2000. - 150 с.

37. Лагутiн В.Д. Фiнанси i виробництво: структурнi взаємозв'язки, суперечностi, стимули // Фiнанси України. - 2000. - №2. - C. 10-19.

38. Лобода К. Вплив нетарифного методу регулювання на експортний потенцiал цукрової галузi // Фiнанси України. - 2000. - №3. - C. 51-58.

39. Лукасевич И.Я. Анализ финансовых операций. Методы, модели, техника вычислений. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 2008. - 400 с.

40. Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства. - м.: Финансы и статистика, 2006

41. Нестеренко О.П. Сучасний монетаризм i Україна:проблеми сумiсностi // Вiсник Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка,сер.Економiка. - 2000. - №46. - C. 29-31.

42. Основи фiнансового аналiзу: Навч. Посiбник / Єлейко Я.I. та iнш. - Львiв: Львiвський банкiвський iнститут НБУ, 2000. - 141 с.

43. Палий В. Международные стандарты отчетности - условие прозрачного управления предприятием // Проблемы теории и практики управления. - 2000. - №3. - C. 86-91.

44. Печеник В. Концептуальні підвалини фінансової системи України //Вісник Київського університету.Сер.Економіка.-2000.-вип.45.-С.34-37

45. Пташек Я. Стратегии поддержки экспорта // Проблемы теории и практики управления. - 2001. - №2. - C. 24-27.

46. Сазонець О. М. Iнформацiйнi системи у фiнансово-кредитних установах: Навч. посiбник. -Дн-ск: Дн-ська академiя управлiння , бiзнесу та права, 2000. - 94 с.

47. Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины: Власть. Право. Предпринимательство. Финансы. Налоги. Маркетинг. Менеджмент. Торгов ля. Реклама. Преступность. - К.: А.С.К., 2000. - 539 с.

48. Тадвей Р. Фiнансовi аспекти суспiльного добробуту // Фiнанси України. - 2000. - №5. - C. 30-35.

49. Финансово-юридическая терминология: Справочник / Под ред.С.А.Смирнова. -Дн-ск: ДФ ООО Ника ЛТД, 2000. - 351 с. - (Золотые страницы Украины).

50. Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учеб.для вузов/ Под ред. Л.А.Доброзиной. -М.: ЮНИТИ, 2000. -477 с.

51. Шесть шагов к успешной реструктуризации: Шаг четвертый:финансы // Фондовый рынок. - 2000. - №27. - C. 10-14.

52. Шеремет А. Д. Сайфулин Р. С. Финансы предприятий. - М.: Инфра, 2007 г.

ДОДАТКИ

Додаток А

БАЛАНС на 31. 12. 2008 р.

Актив	Код	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
1	2	3	4
I. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість	10
первісна вартість	11
знос	12	()	()
Незавершене будівництво	20
Основні засоби:
залишкова вартість	30	115,3	163,4
первісна вартість	31	148,6	212,6
знос	32	33,33	49,2
Довгострокові фінансові інвестиції:
- які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств	40
- інші фінансові інвестиції	45
Довгострокова дебіторська заборгованість	50
Відстрочені податкові активи	60
Інші необоротні активи	70
Усього за розділом I	80	115,3	163,4
II. Оборотні активи
Запаси:
- виробничі запаси	100	7,8	4,8
- тварини на вирощуванні та відгодівлі	110
- незавершене виробництво	120
- готова продукція	130
- товари	140	1,1	1,5
Векселі одержані	150
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість	160	285,0	465,9
первісна вартість	161	285,0	465,9
резерв сумнівних боргів	162	()	()
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
- з бюджетом	170	2,5
- за виданими авансами	180	170,5	0,3
- з нарахованих доходів	190
- із внутрішніх розрахунків	200
Інша поточна дебіторська заборгованість	210	5,5	8,2
Поточні фінансові інвестиції	220
Грошові кошти та їх еквіваленти:
- в національній валюті	230	29,6	67,8
- в іноземній валюті	240		0,1
Інші оборотні активи	250
Усього за розділом II	260	502,0	548,6
III. Витрати майбутніх періодів	270	0,6	0,3
Баланс	280	617,9	712,3

Пасив	Код	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
1	2	3	4
I. Власний капітал
Статутний капітал	300	122,5	170,6
Пайовий капітал	310
Додатковий капітал	320
Інший додатковий капітал	330
Резервний капітал	340	118,0	163,2
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350
Неоплачений капітал	360	()	()
Вилучений капітал	370	()	()
Усього за розділом I	380	240,5	333,8
II. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення виплат персоналу	400
Інші забезпечення	410
Цільове фінансування	420
Усього за розділом II	430
III. Довгострокові зобов'язання
Довгострокові кредити банків	440
Інші довгострокові фінансові зобов'язання	450
Відстрочені податкові зобов'язаня	460
Інші довгострокові зобов'язання	470
Усього за розділом III	480
IV. Поточні зобов'язання
Короткострокові кредити банків	500
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями	510
Векселі видані	520
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	530	118,1	299,2
Поточні зобов'язання за розрахунками:
- з одержаних авансів	540	177,7	2,4
- з бюджетом	550	28,0	25,3
- з позабюджетних платежів	560	28,1	29,7
- зі страхування	570	7,3	6,2
- з оплати праці	580	17,9	15,5
- з учасниками	590
- із внутрішніх розрахунків	600
Інші поточні зобов'язання	610	0,3	0,2
Усього за розділом IV	620	377,4	378,5
V. Доходи майбутніх періодів	630
Баланс	640	617,9	712,3

Додаток Б

БАЛАНС ТОВ „КВАРК”на 31.12. 2009 р.

Актив	Код	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
1	2	3	4
I. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість	10
первісна вартість	11
знос	12	()	()
Незавершене будівництво	20
Основні засоби:
залишкова вартість	30	163,4	200,8
первісна вартість	31	212,6	284,8
знос	32	49,2	84,0
Довгострокові фінансові інвестиції:
- які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств	40
- інші фінансові інвестиції	45
Довгострокова дебіторська заборгованість	50
Відстрочені податкові активи	60
Інші необоротні активи	70
Усього за розділом I	80	163,4	200,8
II. Оборотні активи
Запаси:
- виробничі запаси	100	4,8	9,8
- тварини на вирощуванні та відгодівлі	110
- незавершене виробництво	120
- готова продукція	130
- товари	140	1,5	2,7
Векселі одержані	150
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість	160	465,9	377,0
первісна вартість	161	465,9	377,0
резерв сумнівних боргів	162	()	()
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
- з бюджетом	170		14,8
- за виданими авансами	180	0,3
- з нарахованих доходів	190
- із внутрішніх розрахунків	200
Інша поточна дебіторська заборгованість	210	8,2	10,5
Поточні фінансові інвестиції	220
Грошові кошти та їх еквіваленти:
- в національній валюті	230	67,8	92,8
- в іноземній валюті	240	0,1	5,5
Інші оборотні активи

Страница:

•  1 
•  2 
•  3 
•  4 

дипломная работа "Управління активами та пасивами підприємства" скачать

Подобные документы

• Управління активами і пасивами підприємства

  Економічна сутність та класифікація активів та пасивів підприємства, принципи їх формування. Сутність і завдання управління оборотними та необоротними активами, власним та позиковим капіталом. Фінансово–коефіцієнтний аналіз діяльності підприємства.
  
  курсовая работа [5,4 M], добавлен 27.01.2011
  

• Управління оборотними активами на підприємстві

  Сутність, склад і структура оборотних активів. Класифікація і принципи організації, джерела формування. Визначення наявності і ефективності використання оборотних активів. Заходи щодо підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства.
  
  курсовая работа [54,0 K], добавлен 05.01.2011
  

• Аналіз власних коштів підприємства

  Характеристика власних коштів підприємства та методики їх аналізу. Аналіз головних показників формування та оцінка ефективності використання власних коштів підприємства. Напрямки вдосконалення системи аналізу та стратегія управління власними коштами.
  
  курсовая работа [95,0 K], добавлен 08.07.2014
  

• Необоротні активи. Фінансовий аналіз діяльності підприємства

  Статутний капітал як первинна основа створення необоротних активів підприємства. Фінансове забезпечення відтворення необоротних активів. Форми здійснення інвестицій. Мета і основні показники фінансового аналізу прибутковості діяльності підприємства.
  
  контрольная работа [457,1 K], добавлен 30.11.2010
  

• Аналіз фінансового стану видавництва "Наукова думка"

  Теоретичні основи аналізу фінансового стану підприємства та методик проведення аналізу активів та пасивів. Фінансовий стан видавництва та розробка шляхів його покращення. Фінансово-економічна діяльність підприємства та основні показники його роботи.
  
  курсовая работа [230,3 K], добавлен 24.03.2013
  

• Розрахунок й оцінка фінансової стійкості підприємства

  Фінансова стійкість підприємства у процесі господарювання. Аналіз активів, пасивів підприємства та їх прибутковості. Абсолютні та відносні показники фінансової стійкості. Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства. Аналіз ймовірності банкрутства.
  
  курсовая работа [121,0 K], добавлен 21.02.2009
  

• Управління оборотними активами на прикладі підприємства "Мікадо Груп"

  Сутність оборотних активів та їх значення в умовах ринкової економіки. Сучасні моделі управління оборотними активами та їх характеристика. Аналіз фінансової звітності підприємства "Мікадо Груп". Удосконалення управління оборотними активами підприємства.
  
  дипломная работа [156,8 K], добавлен 04.04.2014
  

• Аналіз фінансового стану ЗАТ "Перлина"

  Аналіз структури активів та пасивів торговельного підприємства, показників ліквідності та платоспроможності, показників ділової активності, рентабельності оборотних активів і коефіцієнту оборотності оборотних активів, структури власного капіталу.
  
  контрольная работа [59,7 K], добавлен 24.03.2011
  

• Формування та оптимізація капіталу підприємства ВАТ Городоцька молочна компанія "Біла роса"

  Особливості процесів формування та використання капіталу підприємства. Характерні риси процесу формування капіталу підприємства за рахунок власних та позикових коштів. Основні методологічні та методичні підходи до оцінки вартості капіталу підприємства.
  
  курсовая работа [81,0 K], добавлен 19.02.2011
  

• Фінансовий стан підприємства

  Аналіз фінансового стану та грошових потоків ПАТ "Новомосковський трубний завод". Динаміка складу, структури активів і пасивів підприємства. Підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи організації.
  
  курсовая работа [54,9 K], добавлен 09.12.2013
  

Другие документы, подобные "Управління активами та пасивами підприємства"

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам