Хеджування як ринковий метод страхування валютних ризиків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Контрольна робота

з дисципліни: Міжнародні фінанси

на тему: «Хеджування як ринковий метод страхування валютних ризиків»

Виконала: студентка ІV курсу

заочного факультету

групи Фт-IV (10.26)

№ залікової книжки 10.26-12

Коваленко О.А.

Перевірив: проф. Пузанов І.І.

Київ - 2013

Вступ

Стратегія хеджування відбиває загальний підхід, концепцію управління активами і пасивами, зміст якої визначається як обмеження або мінімізація ризиків.

Під хеджуванням (від англ. hedge - захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, яка спрямована на створення захисту від можливих втрат у майбутньому. Хеджування -- це загальний термін, який використовується для опису дій з мінімізації цінових ризиків.

Цінові ризики пов'язуються з невизначеністю майбутніх цін на фінансові товарні активи. До фінансових активів відносять, насамперед , валюту, грошові кошти, цінні папери. Під товарами розуміють певні види ресурсів та сировини, такі як нафта, газ, зерно, метали, електроенергія тощо. Ціни на такі групи товарів істотно впливають на загальний стан економіки і зрештою формують вартість продуктів споживання. Хоча зміни цін на сировину безпосередньо не торкаються банківських установ, опосередкований їх вплив через клієнтів та позичальників безперечний. Протягом 80-х -- наприкінці 90-х років стійке зниження на міжнародних ринках цін на електроенергію, нафту, нерухомість створило великі труднощі не лише для виробників, а й для банків, які працювали з такими позичальниками.

Найзначнішими ціновими ризиками у фінансовій діяльності є ризики зміни відсоткових ставок та обмінних валютних курсів, а також ринковий ризик, пов'язаний зі зміною вартості цінних паперів. Цінові ризики належать до категорії фінансових ризиків, оскільки пов'язані з імовірними втратами грошових коштів, причому за можливими наслідками та масштабами вони є найвагомішими. Тому іноді під фінансовими ризиками розуміють лише цінові ризики -- відсотковий, валютний та ринковий.

У широкому розумінні хеджуванням вважають будь-які дії, спрямовані на обмеження чи мінімізацію цінових ризиків. До хеджування належать способи впливу на структуру балансу з метою обмеження цінових змін та створення систем захисту від ризиків укладанням додаткових фінансових угод, які дозволяють компенсувати можливі втрати. До методів хеджування належать:

структурне балансування;

управління розривом між чутливими активами та зобов'язаннями (геп-менеджмент);

управління середньозваженим строком погашення (дюрація);

укладення форвардних та ф'ючерсних угод з метою створення компенсуючої позиції;

проведення операцій страхування за допомогою опціонів;

обмін платежами згідно з балансовими характеристиками учасників угоди (своп-контракти).

Якщо добір активів і зобов'язань за сумами та строками здійснюється в рамках балансових позицій, то такий підхід до управління ціновими ризиками називають природним (або натуральним) хеджуванням. До такого типу належать перші три методи зі щойно згаданих. Використання позабалансових видів діяльності розглядається як штучне чи синтетичне хеджування. Зміст такого прийому полягає у створенні позабалансової (штучної) позиції, яка дозволяє одержати компенсацію фінансових втрат за балансовою позицією в разі реалізації цінового ризику.

У цілому процес хеджування дозволяє відчутно зменшити або повністю усунути ризик. Теоретично хеджування слугує імунітетом для банківського балансу, захищаючи від непередбачених цінових змін на ринку. Хеджування є способом стабілізації ринкової вартості банківської установи. Але оскільки між ризиком і прибутком існує пряма залежність, то низький рівень ризику означає обмеження можливостей одержання прибутку. Отже, недолік хеджування полягає в тому, що воно не дає змоги хеджеру використати сприятливий розвиток кон'юнктури ринку.

Хеджування як ринковий метод страхування валютних ризиків

Під хеджуванням (від англ. hedge -- захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, спрямовану на створення захисту від можливих фінансових втрат у майбутньому, пов'язаних зі зміною ринкової ціни фінансових інструментів чи товарів. Хеджування -- це загальний термін, який використовується для опису дій з мінімізації цінових ризиків, пов'язаних із імовірністю зміни ринкової ціни інструмента протягом певного часу. За можливими наслідками та масштабами найзначнішими ціновими ризиками у банківській діяльності є ризики зміни відсоткових ставок та обмінних валютних курсів, а також ризик, пов'язаний зі зміною вартості цінних паперів. Цінові ризики належать до групи фінансових ризиків.

В економічній науці та практиці термін «хеджування» має кілька значень: стратегія, метод, операція та інструменти хеджування, які об'єднані однією ідеєю, -- зниження рівня цінових ризиків.

Стратегія хеджування відбиває загальний підхід, концепцію управління фінансовою діяльністю, зміст якої полягає в обмеженні або мінімізації ризиків. Стратегія хеджування стабілізує прибуток за мінімального рівня ризику і надає можливість одержати однакові результати незалежно від мінливості фінансових ринків.

Однак стратегія хеджування унеможливлює використання переваг від сприятливої кон'юнктури ринку. З огляду на це банки та їхні клієнти можуть свідомо брати на себе ризики, які виникають внаслідок зміни майбутньої ціни фінансового інструмента, коли деяка частина активів чи пасивів лишається чутливою до зміни параметрів ринку (відсоткової ставки, валютного курсу). Такий підхід до управління називають стратегією нехеджування. Стратегія нехеджування має на меті максимізацію прибутку і супроводжується підвищеним рівнем ризику. Банки можуть ризикувати в надії на сприятливі зміни цін, які дали б змогу одержати спекулятивний прибуток. За такого підходу банк не захищений від несприятливих змін на ринку і може зазнати суттєвих фінансових втрат.

Методи хеджування -- це способи впливу на структуру фінансових активів та зобов'язань для обмеження рівня ризику або створення систем захисту від ризику укладанням додаткових фінансових угод.

Операція хеджування передбачає укладення строкової компенсаційної угоди з третьою стороною для повної ліквідації або часткової нейтралізації цінового ризику. Умови такої угоди дозволяють мати виграш (компенсацію) у разі фінансових втрат в основній (балансовій) операції. Якщо ж за основною операцією отримано прибуток спекулятивного характеру (як наслідок сприятливих змін ціни), то за додатковою угодою матимуть місце втрати. Зміст прийому полягає у створенні позабалансової позиції, яка дозволяє компенсувати фінансові втрати за балансовою позицією в разі реалізації цінового ризику.

Інструменти хеджування -- це фінансові угоди, механізм дії яких сприяє мінімізації ризику зміни ціни базового інструмента в майбутньому. Для хеджування ризиків використовують похідні фінансові інструменти, такі як форвардні угоди, ф'ючерсні контракти, опціони та своп-контракти, а також гібридні фінансові інструменти -- свопціони, опціонні форвардні угоди, опціони на купівлю (продаж) ф'ючерсів і т. ін. Ці самі види похідних фінансових інструментів використовуються і для проведення операцій спекулятивного характеру, а тому не завжди деривативи є інструментами хеджування. У разі проведення операцій з похідними фінансовими інструментами в банку утворюється позабалансова позиція.

Отже, така діяльність як хеджування пов'язується, насамперед, з функціонуванням ринку похідних фінансових інструментів.

У широкому розумінні хеджуванням вважають будь-які дії, спрямовані на обмеження чи мінімізацію цінових ризиків. До хеджування належать способи впливу на структуру балансу з метою обмеження цінових змін та створення систем захисту від ризиків укладанням додаткових фінансових угод, які дозволяють компенсувати можливі втрати. До методів хеджування належать:

структурне балансування;

управління розривом між чутливими активами та зобов'язаннями (геп-менеджмент);

управління середньозваженим строком погашення (дюрація);

укладення форвардних та ф'ючерсних угод з метою створення компенсуючої позиції;

проведення операцій страхування за допомогою опціонів;

обмін платежами згідно з балансовими характеристиками учасників угоди (своп-контракти).

Якщо добір активів і зобов'язань за сумами та строками здійснюється в рамках балансових позицій, то такий підхід до управління ціновими ризиками називають природним (або натуральним) хеджуванням. До такого типу належать перші три методи зі щойно згаданих. Використання позабалансових видів діяльності розглядається як штучне чи синтетичне хеджування. Зміст такого прийому полягає у створенні позабалансової (штучної) позиції, яка дозволяє одержати компенсацію фінансових втрат за балансовою позицією в разі реалізації цінового ризику.

Під фінансовим інструментом розуміють будь-який контракт з чітко визначеними економічними наслідками, предметом якого є грошові кошти (або чинне право на отримання грошових коштів чи їх еквівалентів) і який обумовлює виникнення права в одного суб'єкта господарської діяльності та зобов'язання чи інструмента капіталу в іншого. Фінансові інструменти досить різноманітні за своїми характеристиками .

Залежно від предмету угоди фінансові інструменти поділяються на первинні та похідні. До первинних фінансових інструментів належать угоди, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), зокрема такі, як кредиторська та дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг; форфейтинг; фінансова оренда (операційна оренда не є фінансовим інструментом); гарантії; кредитні лінії; страхові угоди фінансового характеру.

Похідні фінансові інструменти -- це контракти, які укладаються для перерозподілу фінансових ризиків і передбачають попередню фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди. Похідні фінансові інструменти ще називають деривативами (від англ. derivative -- похідний), оскільки їх вартість похідна від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди.

Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів, такі як грошові кошти в національній та іноземній валюті, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи.

У загальному випадку предметом похідного контракту можуть бути не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до чого виділяють фінансові та товарні деривативи. В даний час на міжнародних товарних біржах знаходиться в обігу близько 70 видів товарів, які поділяються на дві великі групи: сільськогосподарські і лісові товари та продукти їх переробки (близько 50 видів); мінеральна сировина (нафта, газ, метали, електроенергія) та напівфабрикати (15--20 видів). Ціни на такі групи товарів істотно впливають на загальний стан економіки і зрештою формують вартість продуктів споживання. Хоча зміни цін на сировину безпосередньо не торкаються банківських установ, опосередкований їх вплив через клієнтів та позичальників безперечний. Протягом 80-х -- наприкінці 90-х років ХХ ст. стійке зниження на міжнародних ринках цін на електроенергію, нафту, нерухомість спричинило великі труднощі не лише для виробників, а й для банків, які працювали з такими позичальниками.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО) товарні деривативи не належать до групи фінансових інструментів і навіть можливість їх багаторазового перепродажу, а отже і генерування грошових потоків, не перетворює їх на фінансовий інструмент, адже розрахунки через сплату грошових коштів не змінюють основного характеру угоди. Водночас деривативи, які тільки індексовані відносно ціни товару, але не передбачають можливості фізичної його поставки, належать до фінансових інструментів.

У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів -- валюта, грошові кошти у формі кредитів та депозитів, цінні папери, фондові індекси.

До похідних інструментів можуть належати й інші угоди фінансового характеру, укладені на строк, наприклад такі, як фондові варранти. Фондові варранти -- це угоди, що засвідчують право їх власника на придбання цінних паперів в емітента за ціною виконання у будь-який час до закінчення строку дії цього варранта. Емітентом фондових варрантів виступає той самий суб'єкт, який випускає цінні папери, що є предметом угоди. Перелік похідних інструментів повсякчас розширюється, оскільки процес розробки та впровадження в практику нових фінансових конструкцій у сучасних умовах відбувається досить динамічно.

Для захисту від можливих втрат у майбутньому поряд з операціями хеджування на фінансових ринках проводяться операції страхування. Слід підкреслити, що хеджування і страхування -- не синоніми і відрізняються за змістом, формою, наслідками.

На міжнародних ринках під страхуванням (від англ. -- insurance) розуміють діяльність з відшкодування можливих втрат, які бере на себе спеціалізована організація -- страхова компанія за деяку наперед сплачену суму (страхову премію). Отже, ризик зміни ціни активу переноситься на учасника, який отримав винагороду -- страхову премію. Операція страхування базується на попередній виплаті премій за можливу компенсацію майбутніх збитків, незалежно від того, чи стануться ці збитки чи ні. Це не виключає можливості здобуття переваг від сприятливих змін ціни активу. Страхування пов'язується, насамперед, з виникненням надзвичайних ситуацій, які призводять до втрат. У фінансовій діяльності страхування може застосовуватись до кредитного ризику, ризику банкрутства, ризику транспортування матеріальних цінностей, тоді як хеджування мінімізує виключно цінові ризики.

Між хеджуванням і страхуванням існують суттєві відмінності навіть тоді, коли вони застосовані до одного і того самого ризику в ідентичних ситуаціях.

Наслідки хеджування симетричні: за результатами строкової угоди буде отримано прибуток, який компенсує збитки від несприятливої зміни ринкової ціни базового інструмента за балансовою позицією, або прибутки за балансовою позицією будуть нівельовані втратами за строковою угодою.

Наслідки ж страхування асиметричні. Це означає, що страхування компенсує негативні результати зміни ціни базового інструмента, водночас надаючи можливість дістати переваги від сприятливої кон'юнктури ринку. Серед похідних інструментів право вибору надають опціони, тоді як форварди, ф'ючерси та свопи -- це тверді угоди, а отже, обов'язкові до виконання. Ціною за надану можливість вибору та отримання додаткового прибутку є опціонна премія.

Загалом вартість операцій страхування набагато перевищує вартість проведення операцій хеджування, витрати за якими незначні і, порівняно із сумами контрактів, можуть не братися до уваги.

Операції хеджування дозволяють мінімізувати ціновий ризик, а у разі можливості проведення ідеального хеджу -- повністю його уникнути, тоді як операції страхування тільки обмежують рівень ризику опціонною премією.

Отже, хеджування і страхування мають ряд суттєвих відмінностей і, строго кажучи, тільки операції з опціонами можна класифікувати як операції страхування ризику. Але оскільки і операції з опціонами, і операції з іншими видами похідних фінансових інструментів проводяться на строковому ринку для захисту від цінових ризиків, то їх розглядають як складові елементи процесу хеджування в цілому. Саме такий підхід і переважає на міжнародних фінансових ринках, де під хеджуванням розуміють також і операції з опціонами, а опціонні угоди поряд з ф'ючерсами, форвардами і своп-контрактами прийнято розглядати як інструменти хеджування.

Під ідеальним (або досконалим) хеджуванням розуміють таке проведення операцій з фінансовими деривативами, яке дозволяє повністю уникнути цінового ризику, а результати переоцінки балансової позиції хеджера внаслідок зміни кон'юнктури ринку абсолютно точно компенсуються результатами від проведення операцій хеджування.

Традиційний ідеальний хедж складається з балансової позиції на конкретний фінансовий інструмент і протилежної за напрямом позиції на ринку деривативів, в основу якої покладено той самий фінансовий інструмент, що обліковується за балансовою позицією.

Проведення операцій ідеального хеджування дозволяє мати однакові результати за будь-яких змін ціни базового інструмента, але позбавляє можливості скористатися перевагами від сприятливих цінових тенденцій на ринку. Ідеальне хеджування розглядається як повне та нединамічне, а його метою є цілковите уникнення цінового ризику. В практичній діяльності хеджування допомагає якщо не повністю ліквідувати ризик, то суттєво його знизити, а за правильного вибору стратегії хеджу -- мінімізувати.

Ступінь наближення до досконалого хеджування за результатами суттєво залежить від виду застосовуваних строкових контрактів. За механізмом дії найточніше досягненню цієї мети відповідають ф'ючерсні контракти. Проте й у цьому випадку існують причини, які не дозволяють цілковито реалізувати методику ідеального хеджування на практиці.

На міжнародних фінансових ринках існує багато потенційних хеджерів:

дилери з торгівлі державними цінними паперами та іноземною валютою, які захищаються від зниження дохідності та валютних курсів;

інвестиційні банки, які використовують строковий ринок для продажу більшої кількості короткострокових активів, ніж це можна зробити на готівковому ринку;

експортери та імпортери для захисту майбутніх платежів від зміни валютних курсів;

корпорації для фіксації відсоткової ставки за залученими або розміщеними коштами;

компанії, які здійснюють операції із власністю, при випуску конвертованих акцій захищаються від можливого зростання відсоткових ставок до завершення випуску та розміщення;

пенсійні фонди захищають дохід від інвестицій в першокласні цінні папери та казначейські зобов'язання;

банки, які захищаються від зниження кредитних відсоткових ставок та підвищення депозитних ставок у майбутньому;

інвестиційні фонди захищають номінальну вартість фінансових активів, якими вони володіють, або фіксують ціни на ті фінансові інструменти, які заплановано купити в майбутньому.

Цей перелік хеджерів далеко не повний, але він дає уявлення про різноманітність типів організацій, які можуть використовувати ринок строкових угод для зменшення ризику валютних курсів, відсоткових ставок чи ризику на фондовому ринку.

Висновки

Хеджувамння-- засіб зменшення ризику шляхом укладання протилежної угоди. Форма страхування вартості товару або прибутку, валютного ризику при здійсненні ф'ючерсних угод у банківській, страховій, біржовій та комерційній практиці.Учасники угоди мають можливість застерегтись, знизити ступінь фінансового ризику, пов'язаного з можливою зміною кон'юнктури ринку, попиту чи рівня цін впродовж виконання умов угоди. Його можна визначити як сукупність дій та засобів, спрямованих на усунення ризиків або їх утримання на прийнятному рівні та отримання прибутку. Хеджування являє собою систему економічних відносин учасників фінансового ринку, які пов'язані зі зниженням кредитних та цінових ризиків і досягаються за рахунок одночасності та протилежного спрямування торгових угод на строковому ринку і ринку реального товару. Інструментом хеджування є інструменти строкового ринку (деривативи) - форвардні контракти, опціони та ф'ючерсні контракти. Деривативи - це стандартний документ, що засвідчує право придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому.

Хеджування - дуже багатопланове за своїм змістом. Це дозволяє максимально ефективно використовувати всі наявні інструменти та його види в залежності від цілей, умов та потреб. За технікою здійснення хеджування може бути коротким та довгим. Коротке хеджування - продаж строкових контрактів, а довге - купівля строкових контрактів. Техніка довгого хеджування дає можливість негативних коливань ціни активу. Коротке хеджування сприяє забезпеченню ціни продажу базового активу, який знаходиться у власності продавця.

Цінові ризики пов'язуються з невизначеністю майбутніх цін на фінансові товарні активи. До фінансових активів відносять, насамперед , валюту, грошові кошти, цінні папери. Під товарами розуміють певні види ресурсів та сировини, такі як нафта, газ, зерно, метали, електроенергія тощо. Ціни на такі групи товарів істотно впливають на загальний стан економіки і зрештою формують вартість продуктів споживання. Хоча зміни цін на сировину безпосередньо не торкаються банківських установ, опосередкований їх вплив через клієнтів та позичальників безперечний.

Найзначнішими ціновими ризиками у фінансовій діяльності є ризики зміни відсоткових ставок та обмінних валютних курсів, а також ринковий ризик, пов'язаний зі зміною вартості цінних паперів. Цінові ризики належать до категорії фінансових ризиків, оскільки пов'язані з імовірними втратами грошових коштів, причому за можливими наслідками та масштабами вони є найвагомішими. Тому іноді під фінансовими ризиками розуміють лише цінові ризики -- відсотковий, валютний та ринковий.

Серед основних методів хеджування валютних ризиків треба назвати такі: структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості, зміна термінів платежів, форвардні угоди, операції своп, опціонні угоди" фінансові ф'ючерси, кредитування та інвестування в іноземній валюті, реструктуризація валютної заборгованості, паралельні позички, лізинг, дисконтування вимог в іноземній валюті, використання валютних коштів, здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.

Використання широкого спектра методів дає змогу уникнути можливих втрат від валютних спекуляцій та організувати дійову систему менеджменту валютного ризику в конкретній фінансовій установі.

Управління валютним ризиком базується переважно на використанні певних інструментів банківської діяльності.

У світовій практиці найпоширеніші термінові валютні операції: форвардні, свопові, опціонні та ф'ючерсні, що широко використовуються на міжбанківському ринку, валютних, форвардних та опціонних біржах.

На українському валютному ринку розглянуті методи хеджування валютних ризиків тільки починають запроваджуватися.

Перепонами на їхньому шляху є низький рівень розвитку валютного ринку взагалі та відсутність його сучасної інфраструктури зокрема.

Список використаної літератури

хеджування ризик страхування

1. ЗУ "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 p. (зі змінами і доповненнями).

2. ЗУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", № 185/94-ВР від 23.09.1994 р. (зі змінами і доповненнями).

3. ЗУ "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.96 р. (зі змінами і доповненнями).

4. ЗУ "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 р.(із змінами і доповненнями).

5. Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України: Затверджено постановою № 502 Правління НБУ від 12.12.2002 р. (зі змінами і доповненнями).

6. http://uk.wikipedia.org/wiki/Хеджування.

7. Гроші. Фінанси. Кредит: Навч.-метод, посібник / M. М. Александрова, С. О. Маслова. - 2-ге вид., переробл. і доп. - К.: ЦУЛ, 2002. - 336 с.

8. Примостка Л.О. Підручник. -- 2-ге вид., доп. і перероб. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 468 с.

9. Примостка Л.О.«Фінансовий менеджмент банку» Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 280 с.

10. Банківські операції - Коцовська P.P.,О.П.Павлишин. - вид-во 2010р.

11. Словник банківських термінів. Банківська справа: термінологічний словник / А. Загородній, О. Сліпушко, Г. Вознюк, Т. Смовженко. - К.: Вид-во "Аконіт", 2000. - 596 с.

Размещено на Allbest.ru