Нейтралізація фінансових ризиків підприємства на матеріалах ФГ "Стимул-777"

Размещено на http://www.allbest.ru/

47

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет

Імені В.В. Докучаєва

Факультет обліку і фінансів Кафедра фінансів

Дипломна робота

на тему

Нейтралізація фінансових ризиків підприємства на матеріалах ФГ "Стимул -777"

Харків-2010

Вступ

В умовах реформування української економіки та оновлення організаційних структур відповідно до сучасних світових тенденцій розвитку економіки значної уваги потребує розв'язання проблеми мінімізації фінансових ризиків на підприємствах.

Зміна економічної ситуації в країні та кон'юнктури фінансового ринку призводить до зростання впливу фінансових ризиків на результативність фінансової діяльності підприємства.

Значні трансформаційні зміни, що відбуваються останніми роками в умовах ринкових відносин в Україні, надають надзвичайної актуальності питанням нейтралізації та мінімізації фінансових ризиків для підвищення ефективності функціонування економічної системи підприємства.

У роботі розглянуто особливості страхування фінансових ризиків. Узагальнено теоретичні основи та запропоновано шляхи нейтралізації фінансових ризиків.

Питанням дослідження різних підходів щодо зниження та передбачення ризикових подій в діяльності різних підприємств присвячено ряд робіт зарубіжних і вітчизняних учених-економістів: Г. Александера, Ф. Беа, О.В. Васюренка, В.В. Вітлінського, Д. Галаі, М. Гроуха, Ш. Де Ковни, С.М. Козьменко, А.А. Лобанова, Б.М. Мізюка, Л.О. Примостки, Л.Ф. Романенко, К.К. Сіо, К. Таккі, А.В. Чугунова, У. Шарпа та ін.

Узагальнення й аналіз опублікованих за даною проблематикою робіт дозволили зробити висновок про те, що питання формування концептуальних і методичних підходів щодо вирішення задачі зниження та нейтралізації впливів ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств недостатньо розроблені як у науковому, так і в організаційно-практичному аспектах.

Об'єктивна необхідність подальшого поглиблення теоретичних і методичних досліджень пов'язана, насамперед, з необхідністю визначення засад формування механізмів нейтралізації ризиків підприємства, вдосконалення оцінки ефективності прийняття фінансових рішень з урахуванням ймовірності розвитку ризикових подій. Це, в остаточному, і зумовило вибір теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування, вивчення методичних підходів і рекомендацій, спрямованих на зниження та передбачення дії ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств.

Відповідно до поставленої мети вирішено такі задачі:

- розкрито сутність та економічний зміст ризиків фінансової сфери діяльності підприємств;

- встановлено напрямки зниження та нейтралізації дії ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств.

Базою для написання даної курсової роботи є фермерське господарство «Стимул -777» Кремінського району Луганської області.

1. Теоретико-методичні основи нейтралізації фінансових ризиків підприємства

Сучасне підприємство як складна, динамічна соціально-економічна система функціонує не ізольовано від зовнішнього світу, а виступає одним із його структурних елементів, сукупність яких утворює також соціально-економічну систему, проте вже більш високого рівня. Ефективність і стійкість функціонування таких систем напряму залежать від раціональності, гнучкості, внутрішніх взаємозв'язків між її структурними елементами. Це є головною умовою прояву позитивного синергетичного ефекту в процесі розвитку й управління великими системами соціально-економічних об'єктів, зокрема на рівні регіону або, навіть, країни.

Якщо розглянути гомеостатичні властивості економічної системи через відоме прислів'я: "Ланцюг слабкий настільки, наскільки слабка його найслабкіша ланка", дійдемо висновку про необхідність усебічного аналізу процесів, пов'язаних із реалізацією взаємовідносин між окремими елементами цієї системи, з метою виявлення можливих "вузьких місць" в її структурі. Вони повинні відбивати й охоплювати увесь спектр небажаних подій, спричинених політичними, природними, транспортними, майновими, торговими, комерційними, фінансовими, валютними, ціновими й іншими дестабілізуючими чинниками, які, у свою чергу, мають здебільшого стохастичну природу.[10]

Ризик властивий будь-якій сфері людської діяльності, отже, сама по собі наявність ризику, який супроводжує діяльність конкретного підприємства, не є ані перевагою, ані недоліком. Питання аналізу, класифікації різновидів ризиків, розробки методів якісного та кількісного їх оцінювання є об'єктом наукового інтересу зарубіжних і вітчизняних науковців ще з минулого століття й дотепер не втратило актуальності. Так, значна роль у становленні теоретичної і прикладної ризикології належить відомим вітчизняним ученим - В.В. Вітлінському, О.І. Ястремському, П.І. Верченко, вагомий внесок у вивчення проблем управління ризиками підприємницької діяльності зробили Ю.Г. Лисенко, О.Л. Устенко, питанням управління ризиками на фінансових ринках присвячено праці молодих українських учених Л.Б. Долінського, А.В. Матвійчука, О.В. Пернарівського та ін. [24]

Шокун В.В у своїй статті пропонує узагальнення категорії «ризик підприємницької діяльності». Проводиться аналіз класифікаційної бази ризиків підприємницької діяльності. На основі проведених досліджень автором пропонується карта ризиків підприємницької діяльності. Основою класифікації та систематизації ризиків підприємницької діяльності є джерело генерування ризиків. [26]

Науковці погоджуються з оцінкою іноземних менеджерів, що істотний негативний вплив на розвиток вітчизняного господарства справляють економічні й фінансові ризики, які виникають унаслідок невизначеності. Для ефективного управління фінансовими ризиками необхідно чітко визначити структуру джерел їх утворення та розробити дієві заходи для запобігання негативним наслідкам та зниження несприятливого впливу фінансових ризиків. У статті Солдатенко В. запропонував виокремлювати джерела виникнення фінансових ризиків за рівнем їх утворення, а також проаналізовано, які джерела фінансових ризиків входять до макроекономічних, мікроекономічних та специфічних груп у діяльності підприємств в Україні. [21]

Ризики, які супроводжують фінансову діяльність підприємства, формують великий портфель ризиків і визначаються загальним поняттям - фінансовий ризик [24].

У загальному портфелі ризиків підприємства значне місце займають фінансові ризики. Зміна економічної ситуації в країні та кон'юнктури фінансового ринку призводить до зростання впливу фінансових ризиків на результативність фінансової діяльності підприємства [19].

Залежно від розуміння змісту і сфери підприємництва та фінансів в економічній фаховій літературі пропонуються різноманітні підходи до визначення фінансових ризиків. Заслуговують на особливу увагу системи фінансових ризиків, розроблені І.Т. Балабановим [4] та В.Т. Севрук [18].

Так, В.Т. Севрук запропонував класифікаційну схему фінансових ризиків. Усі фінансові ризики поділяються на економічні і політичні, внутрішні і зовнішні.

Значна увага класифікації фінансових ризиків була приділена в роботі І.А. Бланка [5]. В.В. Шокун та Л.П. Пилипенко [26] під фінансовими ризиками розуміють ймовірність настання непередбачуваних фінансових втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталів тощо) у ситуації невизначеності умов фінансової діяльності суб'єктів господарювання. До основних видів фінансових ризиків вони відносять низку ситуацій, при настанні яких може погіршитися фінансовий стан суб'єкта господарювання. Серед вітчизняних економістів проблему фінансових ризиків досліджували Л.А. Лахтіонова [14] та А.М. Поддєрьогін [24].

У широкому розуміння фінансові ризики - це ризики, які характеризуються ймовірністю втрат фінансових ресурсів (грошових коштів) у підприємницькій діяльності. У цьому значенні поняття «фінансовий ризик» тотожне поняттю «комерційний (підприємницький) ризик». Поняття «фінансовий ризик» також використовується і у вужчому значенні як частина комерційних ризиків, пов'язана з ймовірністю фінансових втрат внаслідок операцій у фінансово-кредитній і біржових сферах [20].

Разом із тим, питанням управління ризиками партнерських відносин вітчизняні науковці достатньо уваги майже не приділяли.

Основними прийомами управління ризиком є: уникнення, попередження, прийняття та зниження ступеня ризику [28].

Важливим етапом процесу управління ризиками, за реалізацію якого відповідає блок ринкової інформації, є визначення джерел виникнення й характеристик цих ризиків. Основними функціями цього блоку є збір, обробка й аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому й поточному періодах, прогноз щодо майбутнього поводження виходячи з конкретних цілей досліджуваного підприємства. [3]

У результаті ґрунтовного якісного й кількісного аналізу, обирають один із способів або позицію способів управління ризиком:

1. Уникнення ризику означає просте ухилення від певного заходу, обтяженого надмірним ризиком. Однак уникнення ризику для менеджера нерідко означає відмову від прибутку, а це пов'язано з ризиком невикористаних можливостей.

2. Попередження ризику - це досить ефективний засіб, який, на жаль, лише в окремих випадках дає змогу зменшити ризик.

3. Прийняття ризику - менеджер має бути впевнений, що є можливості покриття імовірних збитків або що вони йому не загрожують.

4. Зниження ступеня ризику - за умови високого рівня ризику приймають рішення щодо його оптимізації з використанням формалізованих, слабоформалізованих або неформалізованих методів. [25]

Для ефективного функціонування як фінансово-кредитних установ, так і всіх суб'єктів господарювання важливим завданням є попередження, подолання виникаючих ризикових ситуацій, а також відшкодування нанесених збитків.

Основними способами зниження фінансових ризиків є страхування, хеджування, резервування, диверсифікація, мінімізація, або відмова від здійснення фінансової операції. Перераховані способи відрізняються за своєю економічною сутністю, яка полягає у передачі фінансового ризику третій особі, або управління ним при власному утриманні, а також за об'єктом управління, в якості якого може бути ймовірність настання ризику або збиток внаслідок проявлення ризику. Тому розрізняють фінансові ризики за способами управління, спрямованими на зниження ризику. [17]

Вивчення результатів наукових досліджень зарубіжних учених Джона Ф. Маршала, Ш. Ковні, Т. Райса та інших показує, що протягом останніх десятиріч хеджування стає найпопулярнішим і найефективнішим підходом до управління ризиками, що забезпечує компенсацію фінансових втрат, які сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого реального або фінансового інструменту, доходами за спеціально створеною (компенсуючою) позицією. Проведення подібних операцій дає змогу суб'єктам ринкових відносин істотно знизити або навіть практично уникнути цінових ризиків. Хеджування привертає увагу багатьох учасників ринку насамперед завдяки досить широким можливостям щодо мінімізації цінових ризиків, незначними порівняно з номінальними сумами угод витратами на проведення операцій, широким вибором фінансових інструментів. [8]

Бойко К.В. у своїй статті дослідив особливості нормативної регламентації відносин хеджування в Україні. Законодавче регулювання відносин хеджування розглянуто у розрізі нормативно-правового регулювання проведення хеджування, відображення в бухгалтерському обліку операцій хеджування та їх оподаткування. [ 7 ]

Важливу роль в управлінні фінансовими ризиками підприємства відіграє механізм нейтралізації ризиків. Його перевага - високий ступінь альтернативності прийнятих управлінських рішень, які залежать від здійснення фінансової діяльності і фінансових можливостей підприємства.

Механізм нейтралізації фінансових ризиків передбачає внутрішнє страхування (самострахування) та зовнішнє - як звернення до страхових компаній, які мають відповідні страхові продукти [10].

У класифікації видів страхування фінансових ризиків, яку наводить А.О. Таркуцяк [22], до фінансових ризиків відносяться:

- кредитний (депозитний) ризик;

- непрямий ризик (втрати доходу, прибутку);

- біржовий ризик;

- ризик неправомірного застосування фінансових санкцій державними податковими службами;

- ризик пов'язаний з інвестуванням грошових чи інших ресурсів у певний вид виробництва (робіт).

Об'єктом страхування фінансових ризиків розглядається також і ризик відповідальності. Так, В.Д. Базилевич [6] визначає страхування фінансових ризиків у складі страхування відповідальності. Тобто основним ризиком вважається ризик втрати суб'єктом можливості виконати свої зобов'язання перед третьою особою, а страхуванню підлягає ризик відповідальності позичальника за неповернення кредиту, ризик відповідальності інвестора, ризик відповідальності підприємця за невиконання договірних зобов'язань.

У статті 6 Закону «Про страхування» наведено перелік видів добровільного страхування, серед яких названо страхування фінансових ризиків. У зв'язку з цим страхова компанія на підставі ліцензії та правил страхування фінансових ризиків (які встановлюються страховиком і визначають загальні умови та порядок здійснення добровільного страхування) має право здійснювати такий вид страхування. [1]

Серед визначених видів до страхування фінансових ризиків відносяться:

- страхування кредитів (у тому числі відповідальності перед третіми особами);

- страхування інвестицій;

- страхування фінансових ризиків;

- страхування судових витрат;

- страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій. [1]

Отже, згідно чинного законодавства страхування кредитних та інвестиційних ризиків не відноситься до страхування фінансових ризиків, а визначення поняття та сутності фінансових ризиків зовсім відсутнє. Це породжує невизначеність в процесі страхування фінансових ризиків.

Група заходів для внутрішнього страхування фінансових ризиків покликана забезпечити нейтралізацію їхніх негативних наслідків у процесі економічного розвитку підприємства.

Існує також зовнішній механізм страхування фінансових ризиків, який характеризується передачею ризику відповідним страховим компаніям. Таке страхування фінансових ризиків здійснюється за двома основними формами - обов'язковою і добровільною [13].

У світовій практиці страхування фінансових ризиків є поширеною послугою, але на вітчизняному страховому ринку у неї неоднозначна репутація.

Вважається, що недосконала нормативно-правова база страхування фінансових ризиків і відсутність методичного забезпечення сприяють використанню страхування фінансових ризиків для податкової оптимізації та переведення коштів в готівку. Тому останні роки цей вид страхових послуг збільшувався значними темпами, і займав вже половину всього сегменту майнового страхування. [22].

Розглядаючи ризик у фінансовій сфері діяльності підприємств, слід визначити його більш широким, аніж ризик лише фінансової діяльності суб'єкта господарювання. Підґрунтям цього є те, що ризики саме фінансової сфери охоплюють усі напрямки діяльності підприємства, бо у загальному під ризиком розуміють можливість втрат частини своїх ресурсів.

2. Організаційно-економічна характеристика ФГ «Стимул-777» Кремінського району Луганської області

Фермерське господарство «Стимул -777» було створено 12 серпня 2004 року. Центральна садиба знаходиться в райцентрі м. Кремінна, на відстані 140 км. від міста Луганськ. Загальна площа землекористування 3765 га.

Предметом діяльності підприємства є :

організація сільськогосподарського виробництва та реалізація продукції та сировини;

переробка сировини як власного виробництва так і придбаного;

надання матеріально-технічної і агросервісної допомоги та посередницьких послуг приватним власникам;

надання технічної допомоги в обробітку землі, збирання урожаю;

постачальницька діяльність товаровиробникам.

Основними показниками розміру є обсяг виробництва продукції,площа земельних угідь, середньорічна кількість працюючих, вартість основних фондів та інші які наведені в таблиці 2.1.

Проаналізувавши дану таблицю, можна сказати, що в даному господарстві спостерігається тенденція до зростання валової продукції, у 2009 році вона склала 4240,7 тис. грн. що на 23,86% більше ніж у 2007 році на 25,24% більше, ніж у 2008 році. Також у 2009 році збільшується і товарна продукція, і складає 7239,8 тис. грн., що пов'язано з отриманням високого урожаю. Збільшується середня чисельність працівників у 2009 році на 4 особи,у порівнянні з 2008 роком.

Середня вартість активів зросла у 2009 році порівнюючи з 2007 роком, більш ніж у 2 рази, що було спричинене введенням в дію нової техніки.

В підсумку підприємство стало працювати ефективніше, отримавши прибуток у 2009 році 2512,6 тис. грн.,порівнюючи з минулим роком, в якому отримало збиток.

Таблиця 2.1. Динаміка показників розвитку та ефективності діяльності ФГ «Стимул -777».

Показники	Роки	2009 у % до
	2007	2008	2009	2007	2008
Валова продукція в порівняльних цінах, тис грн.	3423,72	3385,95	4240,7	123,86	125,24
У т.ч. рослинництва	2064,48	2840,19	3197,51	154,88	112,58
тваринництва	1359,19	545,76	1043,19	76,75	191,14
Товарна продукція у фактичних цінах реалізації, тис.грн.	4842,2	2121	7239,8	149,51	341,33
У т.ч. рослинництва	2822,9	1358	6058,1	158,47	446,10
тваринництва	1019,3	763	1181,7	115,93	154,88
Площа с.-г. угідь, га	3442	38258	3765	109,38	98,43
У т.ч. рілля	1838	2278	2218	120,67	97,37
Середня чисельність працівників,осіб	43	40	44	102,67	97,37
У т.ч. рослинництва	26	26	29	181,25	110
тваринництва	17	14	15	88,24	107,14
Середня вартість активів, тис.грн.	3942	6623	8574,95	217,53	129,47
Витрати на виробництво продукції, тис.грн.	2809,4	4719	5749	204,63	121,83
У т.ч. рослинництва	1630	3482	3629	222,64	104,22
тваринництва	1179,4	1237	2120,0	179,75	171,38
Чистий прибуток	2529,8	-295	2512,6	99,32	-

На основі даних підприємства про наявність земельних угідь та їх використання, визначають структуру посівів певних культур в загальній площі посівів, що наведено в таблиці 2.2.

Аналізуючи таблицю необхідно зазначити, що провідною галуззю підприємства є рослинництво. Питома вага товарної продукції цієї галузі у різні роки становить: 2007 році вона склала 78,91%, у 2008 - 64,85%, у 2009 - 83,68. Головним напрямком виробництва є вирощування соняшнику.

Таблиця 2.2. Обсяг і структура товарної продукції ФГ «Стимул -777»

Види продукції	2007	2008	2009
	Тис. грн.	%	Тис. грн.	%	Тис. грн.	%
Зернові, всього	783,0	16,17	831	39,18	2403,3	33,2
Соняшник	2391,4	61,78	527	24,85	3521,3	48,64
Баштанні продовольчі	44,7	0,92			133,5	1,84
Разом по рослинництву	3921,2	78,91	1358	64,85	6058,1	83,68
Жива маса худоби,
В т.ч. свині	9,9	0,2	192	9,05	454,4	6,28
Птиці	80,3	1,67	331	15,6	7,7	0,11
Яйця курячі, тис.штук	928,71	19,18	240	11,32	7196	9,94
Разом по тваринництву	1019,3	21,05	763	35,97	1181,7	16,32
Всього по господарству	4842,2	100	2121	100	7239,8	100

Питома вага у структурі товарної продукції становить: 2007 рік - 61,8%, 2008 - 24,85, 2009 - 48,64%.

Друге місце у структурі товарної продукції займає продукція тваринництва. Питома вага у структурі товарної продукції становить : 2007 рік - 21,05%, 2008 - 35,97%, 2009 - 16,32%.

В основному можна сказати, що обсяг товарної продукції значно зріс у порівнянні з минулим роком.

Результат господарської діяльності багато в чому залежить від рівня спеціалізації і концентрації виробництва. Спеціалізація виробництва - це процес суспільного розподілу праці, якому властивий розвиток окремих галузей виробництва відповідно до ґрунтово-кліматичних умов кожного підприємства.

Основним показником спеціалізації сільськогосподарського виробництва є структура товарної продукції.

Розрахунок індексу спеціалізації надано в таблиці 2.3.

Для оцінки рівня глибини спеціалізації використовують коефіцієнт спеціалізації:

,

де К - коефіцієнт спеціалізації підприємства,

у_п - питома вага окремого виду продукції в структурі товарної продукції,

n - порядковий номер окремих видів продукції в ранжируваному ряду від максимуму до мінімуму.

Таблиця 2.3. Розрахунок індексу спеціалізації ФГ «Стимул -777»

Види продукції	Реалізація	№ПВ	2і - 1	ПВ*(2і - 1)
	Тис. грн.	ПВ
Зернові, всього	2403,3	33,2	2	3	99,6
Соняшник	3521,3	48,64	5	9	16,56
Баштанні продовольчі	133,5	1,84	1	1	48,64
Разом по рослинництву	6058,1	83,68
Жива маса худоби,
В т.ч. свині	454,4	6,28	4	7	43,96
Птиці	7,7	0,11	6	11	1,21
Яйця курячі, тис.штук	7196	9,94	3	5	49,7
Разом по тваринництву	1181,7	16,32
Всього по господарству	7239,8	100			259,67

Проаналізувавши дану таблицю і визначивши індекс спеціалізації, який склав 0,385 ( К = 100/259,67 = 0,385), можна сказати, що підприємство має середній рівень спеціалізації. Основним напрямом діяльності в рослинництві є вирощування зернових, а в тваринництві є вирощування птиці.

Фінансовий стан будь-якого підприємства можна оцінювати з двох точок зору: з позиції короткострокової та довгострокової перспектив. В першому випадку критеріями оцінки фінансового стану є платоспроможність підприємства та ліквідність його балансу.

Рівень платоспроможності характеризується через його коефіцієнт, який розраховується як відношення суми платіжних засобів підприємства до суми платіжних зобов'язань.

Якщо коефіцієнт ?1, то підприємство вважається платоспроможним і на конкретну дату воно може повністю погасити свою заборгованість. Якщо коефіцієнт <1, то підприємство може погасити тільки частину своїх зобов'язань. Якщо коефіцієнт дорівнює нулю - то підприємство вважається банкрутом.

Показники, що характеризують стан платоспроможності підприємства наведені в таблиці 2.4.

2.4 Платоспроможність ФГ «Стимул -777» на 2009 рік, тис. грн

Показники	На початок року	На кінець року	Зміни (+/-)
Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті	90,3	18,5	-71,8
Готова продукція	1,4	634,9	633,5
Дебіторська заборгованість	985,2	832,6	-152,6
Разом платіжних засобів	1076,9	1486	409,1
Платіжні зобов'язання:
Короткострокові кредити	682	-	-682
Розрахунки з кредиторами	579,6	586,4	6,8
Поточні зобов'язання за розрахунками	403,3	250,5	-152,8
Разом платіжних зобов'язань	1664,9	836,9	-828
Коефіцієнт платоспроможності	0,647	1,776	-1,129

Проаналізувавши дану таблицю можна сказати, що підприємство за поточний рік підвищило свою платоспроможність, коефіцієнт платоспроможності підвищився з 0,647 на початку року, до 1,776 на кінець року. Це передусім було досягнуто значним зменшенням платіжних зобов'язань, які на кінець року зменшилися майже вдвічі, з 1664,9 тис.грн. до 836,9 тис.грн. та незначним підвищенням платіжних засобів, з 1076,9 тис.грн. на початок року, до 1486 тис.грн. на кінець року. В цілому підприємство вважається платоспроможним і на конкретну дату воно може повністю погасити свою заборгованість.

Велике значення відводиться і показнику ліквідності у визначенні фінансового стану підприємства. Проаналізуємо і його у наступній таблиці.

2.5 Показники ліквідності балансу ФГ «Стимул -777» на 2009 рік, тис. грн.

Показники	На початку року	На кінець року	Зміни (+/-)
I. Оборотні засоби (грошові кошти та поточні фінансові інвестиції) тис. грн.	90,3	18,5	-71,8
II. Дебіторська заборгованість тис. грн.:	985,2	832,6	-152,6
III. Запаси, тис. грн.	3434,0	3714,9	-280,9
Всього оборотних засобів, тис. грн.	4509,5	4566	56,5
IV. Поточні зобов'язання, тис. грн.	1664,9	836,9	-828
V. Коефіцієнт ліквідності балансу
· абсолютний	0,0542	0,0221	-0,0321
· проміжний	0,6460	1,0170	0,371
· загального покриття	2,7086	5,4558	2,7472

Проаналізувавши дану таблицю можна прийти до таких висновків, протягом року сума грошових коштів зменшилася на 71,8 тис. грн., також зменшилась і сума поточних зобов'язань на 828 тис. грн. що вплинуло на показник абсолютної ліквідності, який зменшився на 0,0321 і склав 0,0221 ( при теоретичному значенні 0,1-0,2 ).

Проміжний коефіцієнт ліквідності на початок року становив 0,6460 ( при теоретичному значенні 0,6-0,8 ) і свідчить про те, що за рахунок грошових коштів та дебіторської заборгованості господарство може розрахуватися зі своїми зобов'язаннями лише на 64,6%. Протягом року цей коефіцієнт дещо зменшився на 0,371.

Коефіцієнт загального покриття показує, яку частину зобов'язань зможе погасити підприємство, якщо реалізує всі свої активи. На початок року цей показник становив 2,7086 ( при теоретичному значенні 2-2,5 ), а кінець року він зріс на 2,7472 і склав 5,4558. Така ситуація свідчить про стабільне фінансове становище підприємства, тому що всі оборотні активи перевищують суму поточної заборгованості, і свідчить про те, що господарство в змозі самостійно погасити всі свої борги і є фінансово-стійким.

3.Нейтралізація фінансових ризиків підприємства

3.1 Поняття нейтралізації ризику та толерантності ризику

Нейтралізація фінансових ризиків як функціональний організаційний елемент моделі управління фінансовими ризиками суб'єкта господарювання представляє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю здійснення управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення співставності результативності господарської операції суб'єкта господарювання із відповідним рівнем фінансового ризику. Нейтралізація фінансовим ризиків здійснюється на основі відповідної стратегії суб'єкта господарювання, що представляє собою функціонально-організаційну форму реалізації превентивних заходів по відношенню до фінансових ризиків такого суб'єкта господарювання.

Загалом, у сукупності основних стратегій нейтралізації фінансових ризиків, що найбільш часто використовуються у сучасній практиці, прийнято виділити дві альтернативні її форми:

- стратегія уникнення ризику

- стратегія утримання ризику.

Будь-яка стратегія нейтралізації фінансових ризиків суб'єкта господарювання включає в себе принаймні один (або кілька) методів нейтралізації ризиків як сукупність конкретних фінансово-математичних методик, технологій, способів та прийомів обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення співставності результативності господарської операції суб'єкта господарювання із відповідним рівнем фінансового ризику. Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації фінансових ризиків можна виділити кілька основних, у тому числі:

- страхування фінансових ризиків;

- диверсифікація фінансових ризиків;

-хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів. Визначаючи особливості стратегії утримання фінансових ризиків, постає питання щодо рівня фінансового ризику, який приймається на утримання суб'єктом господарювання, а також доцільність такого утримання. Для дослідження даної проблеми у сучасній теорії корпоративних фінансів використовуються поняття толерантності ризику як форма виміру (якісного або кількісного) співвідношення між рівнем цільового показника (як правило, величини прибутку) та рівнем фінансового ризику, що пов'язаний із його досягненням.

Толерантність ризику - найбільший ризик, на який погоджується інвестор (клієнт) для заданого рівня очікуваної доходності.

Для визначення толерантного ризику клієнту пропонується на вибір різні варіанти умовного портфелю, який складається лише з акцій і безризикових державних облігацій. Для кількісної оцінки толерантності ризику суб'єкта господарювання може використовуватися наступна модель:

,

де т - кількісна оцінка толерантності ризику суб'єкта господарювання; Х - очікувана величина цільового показника X (розраховується як математичне оці кування абсолютних значень цільових показників за п попередніх періодів xrf - безризикове абсолютне значення цільового показника х; а2 - дисперсія цільового показника X.

Економічна сутність показника толерантності ризику: цей показник означає, на який додатковий ризик згоден клієнт при зростанні доходності на 1%.

Якщо ми знаємо толерантність ризику, тобто співвідношення ризику і доходності для потенційного кола інвесторів, потрібно визначити гарантовану еквівалентну доходність.

де t- толерантність ризику;

u_i - гарантована еквівалентна доходність;

r_p - потенційна доходність портфелю;

s - стандартне відхилення доходності портфелю.

Цей показник дає можливість порівняння інвестиційної привабливості портфелів з різним ступенем ризику і різною очікуваною доходністю за умови, що нам відома толерантність ризику інвестора. Інвестиційна політика може вважатись успішною при зростанні гарантованої еквівалентної доходності портфеля. Вважається, що основним завданням інвестиційної політики є максимізація гарантованої еквівалентної доходності при заданій толерантності ризику.

де t- толерантність ризику;

u_i - доходність портфелю з нульовим ризиком;

r_p - потенційна доходність портфелю;

s - стандартне відхилення доходності портфелю.

Формула наглядно демонструє, що потенційна доходність і потенційний ризик інвестиційного портфелю пов'язані між собою лінійною залежністю з коефіцієнтом 1/t.

Успіх роботи фінансового посередника багато в чому залежить від того, наскільки вищою буде гарантовану доходність ніж у конкурентів.

Таким чином, максимізація гарантованої еквівалентної доходності є основним завданням, яке необхідно вирішувати інвестиційним менеджерам в ході формування та управління портфелем.

Нейтралізація ризиків має здійснюватися із дотриманням сукупності певних критеріїв та принципів, серед яких необхідно виділити такі як:

- інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та пене представлення фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації фінансового ризику;

- адекватність як форма обґрунтованого використання методу нейтралізації фінансового ризику відповідно до його базових характеристик;

- ефективність нейтралізації ризику шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних наслідків, ймовірність настання яких визначається фінансовим ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків або збільшення затрат суб'єкта господарювання);

- інші принципи, які визначаються специфікою моделі управління фінансовими ризиками та основними цілями фінансового менеджменту. Методологічним забезпеченням виконання визначених вище завдань нейтралізації фінансових ризиків на рівні фінансово - математичних моделей виступає сукупність специфічних методів та систем.

3.2 Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків

Поняття ризику пов'язується з усвідомленням небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. На думку дослідників, термін «ризик» походить від латинського слова «resecum» -- скеля або небезпека зіткнення з нею. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім. Фінансові ризики - це комерційні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два види результатів - доход чи збиток. Особливістю фінансового ризику є імовірність настання збитку в результаті проведення яких-небудь операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, що випливає з природи цих операцій. Існують внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків.

А саме:

Диверсифікованість, що являє собою процес розподілу інвестованих засобів між різними об'єктами вкладення капіталу, безпосередньо не зв'язаних між собою, з метою зниження ступеня ризику і втрат доходів; диверсифікованість дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності (наприклад, придбання інвестором акцій п'яти різних акціонерних товариств замість акцій одного суспільства збільшує імовірність одержання їм середнього доходу в п'ять разів і, відповідно, у п'ять разів знижує ступінь ризику).

Придбання додаткової інформації про вибір і результати. Більш повна інформація дозволяє зробити точний прогноз і знизити ризик, що робить її дуже цінною.

Лімітування - це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.п., застосовується банками для зниження ступеня ризику при видачі позичок, що хазяюють суб'єктами для продажу товарів у кредит, надання позик, визначення сум вкладення капіталу і т.п.

Контроль над ризиками здійснюється різними способами:

уникненням ризику;

зменшенням (мінімізацією) ризику;

обмеженням (локалізацією) ризику;

розсіюванням (поділом) ризику.

Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконання методом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризикогенної, ризиконебезпечної діяльності або способу буття. Безумовно, про уникнення може йтися лише за наявності альтернативних вирішень, які є менш ризиковими.

У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ризику вичерпуються, постає потреба використовувати інші способи антиризикового характеру. Один із таких способів полягає в попереджувальній (превентивній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику. Здійснення ефективної попереджувальної діяльності потребує значних фінансових витрат на придбання різноманітних технічних засобів та проведення організаційно-технічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків. У тій ситуації, коли попри всі попереджувальні зусилля ризик настане, вживають заходів, спрямованих на його обмеження (локалізацію). Ці заходи здебільшого мають репресивний характер.

З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. Поділ ризику як форма контролю полягає в тому, що господарські суб'єкти можуть обмінятися пакетами акцій, віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операції відомі як операції з диверсифікації портфеля активів господарського суб'єкта.

Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.

Термін «хеджування» (англ. heaging - загороджувати) використовується в банківській, біржовій та комерційній практиці для позначення різноманітних методів страхування ризиків.

Хеджування на підвищення або хеджування купівлею є біржовою операцією з купівлі термінових контрактів або опціонів.

Хеджування на підвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватись від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Воно дозволяє встановити закупочну ціну набагато раніше, ніж був придбаний товар.

Припустимо, що ціна товару (курс валюти чи цінних паперів) через три місяці зросте, а товар потрібен буде через три мiсяцi. Для компенсації збитків вiд очікуваного росту цiн необхідно купити зараз за сьогоднішньою ціною терміновий контракт, пов'язаний із цим товаром, i продати через три місяці в той час, коли буде придбаний товар. Оскільки ціна на товар i на пов'язаний із ним терміновий контракт змінюється пропорційно в одному напрямі, то куплений раніше контракт можна продати дорожче майже на стільки ж, на скільки зросте до того часу цiна товару.

Таким чином, хеджер, здійснюючий хеджування на підвищення, страхує себе від можливого пiдвищення цін у майбутньому. Хеджування на зниження або хеджування продажем - це біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, здійснюючий хеджування на зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж i тому, продаючи на біржі терміновий контракт або опцiон, він страхує себе вiд можливого зниження цiн у майбутньому. Хеджер прагне знизити ризик, викликаний невизначеністю на ринку, за допомогою купівлі або продажу термінових контрактів. Це дає можливість зафіксувати ціну та зробити доходи чи видатки більш передбачуваними. При цьому ризик, пов'язаний із хеджуванням, не зникає.

Його беруть на себе спекулянти, тобто підприємці, йдучи на певний, раніше розрахований ризик.

Хеджування - це процес зменшення ризику можливих втрат. Компанія може прийняти рішення хеджувати всі ризики, не хеджувати нічого або хеджувати що-небудь вибірково. Вона також може спекулювати чи то свідомо, чи ні.

Відсутність хеджування може мати дві причини. По-перше, фірма може не знати про ризики або можливості зменшення цих ризиків. По-друге, вона може вважати, що обмінні курси чи процентні ставки будуть залишатися незмінними або змінюватися на її користь. У результаті компанія буде спекулювати: якщо її чекання виявляться правильними, вона виграє, якщо ні - вона понесе збитки.

Хеджування всіх ризиків - єдиний засіб цілком їх уникнути. Проте фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют або процентних ставок зміняться негативно для них, то вони хеджують ризик, а якщо прямування буде в їхню користь - лишають ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляція. Цікаво зауважити, що прогнозисти-професіонали звичайно постійно помиляються у своїх оцінках, проте співробітники фінансових відділів компаній, що є «аматорами», продовжують вірити у свій дарунок передбачення, що дозволить їм зробити точний прогноз.

Одним із недоліків загального хеджування (тобто зменшення всіх ризиків) є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один із засобів зниження загальних витрат. Інший засіб - страхувати ризики тільки після того, як курси або ставки змінилися до визначеного рівня. Можна вважати, що якоюсь мірою компанія може витримати несприятливі зміни, але коли вони досягнуть припустимої межі, позицію варто цілком хеджувати для запобігання подальших збитків. Такий підхід дозволяє уникнути витрат на страхування ризиків у ситуаціях, коли обмінні курси або процентні ставки залишаються стабільними або змінюються в сприятливому напрямі.

Головним етапом менеджменту ризиків є покриття їх негативних наслідків (збитків) фінансовими засобами. Фінансування ризиків здійснюється двома методами: самофінансуванням та переданням ризику іншому господарському об'єкту згідно з попередньою взаємною домовленістю. Самофінансування ризиків відоме також як самострахування, є формою безпосереднього самостійного покриття збитків власними коштами.

При самострахуванні підприємець воліє підстрахуватися сам, ніж купувати страховку в страховій компанії; самострахування являє собою децентралізовану форму, створення натуральних і грошових страхових фондів безпосередньо в що хазяюють суб'єктах, особливо в тих, чия діяльність піддається ризику; основна задача самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної діяльності.

За наявності коштів у фондах та резервах вони можуть бути використані аж до повного задоволення потреби. Істотним недоліком самофінансування ризиків є неможливість точного визначення потреби у резервних коштах через недостатню статистичну та розрахункову базу. А створення фонду в обсязі, меншому за майбутню реальну потребу, призведе до неповного фінансування. Проте формування фондів та резервів у обсягах, більших за майбутні потреби в коштах, неминуче призведе до вилучення з господарського обігу значних фінансових ресурсів.

У тих випадках, коли збитки очікуються більшими за фінансові можливості господарського суб'єкта до самофінансування ризиків, постає потреба передати власну фінансову відповідальність за ними іншим суб'єктам, здатним до фінансування таких ризиків на певних умовах. Передання (трансфер) ризиків може здійснюватися в двох основних формах: - ризики передаються під фінансову гарантію іншого суб'єкта; - ризики передаються професійним страховикам на підставі договору страхування за відповідну плату.

Фінансовий менеджер постійно зіштовхується з проблемою вибору джерел фінансування. Особливість полягає в тому, що обслуговування того чи іншого джерела обходиться підприємству неоднаково. Кожне джерело має свою ціну. Рішення фінансового характеру будуть точні в тій мірі, у якій об'єктивна і достатня інформація. Рівень же об'єктивності залежить від того, у якому ступені ринок капіталів відповідає ефективному ринку. В основі ризику-менеджменту лежать цілеспрямований пошук і організація роботи зі зниження ступеня ризику, мистецтво одержання і збільшення доходу (виграшу, прибутку) у невизначеній господарській ситуації. Кінцева роль ризику-менеджменту цілком відповідає цільової функції підприємництва. Вона полягає в одержанні найбільшого прибутку при оптимальному співвідношенні прибутку і ризику.

Сутність правила максимуму виграшу полягає в тім, що з можливих варіантів ризикових вкладень капіталу вибирається варіант, що дає найбільшу ефективність результату при мінімальному чи прийнятному для інвестора ризику.

Досягнення оптимальної імовірності результату полягає в тому, що з можливих рішень вибирається те, при якому імовірність результату є прийнятної для інвестора. На практиці застосування правила оптимальної імовірності результату звичайно сполучається з використанням правила оптимального коливання результату, сутність останнього полягає в тім, що з можливих рішень вибирається те, при якому імовірності виграшу і програшу для того самого ризикового вкладення капіталу мають найменший розрив.

Прагнення оптимального сполучення розміру виграшу і величини ризику полягає в тім, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу і ризику і приймає рішення вкласти капітал у той захід, що дозволяє одержати очікуваний виграш і одночасно уникнути великого ризику. Правила ухвалення рішення ризикового вкладення капіталу доповнюються різними способами вибору варіанта рішення. Серед останніх вибір:

- варіанта рішення за умови, що відомі імовірності можливих господарських ситуацій;

- варіанта рішення за умови, що імовірності можливих господарських ситуацій невідомі, але маються оцінки їхніх відносних значень,

- варіанта рішення за умови, що імовірності можливих господарських ситуацій невідомі, але відомі основні напрямки оцінки результатів вкладення капіталу.

У першому випадку визначається середнє очікуване значення норми прибутку на вкладений капітал по кожнім варіанті і вибирається варіант із найбільшою нормою прибутку. В другому шляхом експертної оцінки встановлюється значення імовірності умов господарських ситуацій і проводиться розрахунок середнього очікуваного значення норми прибутку на вкладений капітал. У третьому випадку маються три напрямки оцінки результатів вкладення капіталу: вибір максимального результату з мінімальної величини; вибір мінімальної величини ризику з максимальних ризиків; вибір середньої величини результату. Розрахунок по оцінці ризику і вибору оптимального варіанта вкладення капіталу виробляється за допомогою математичних методів, що вивчаються такими дисциплінами, як економетрія, фінансовий менеджмент, економічний аналіз.

Підприємець у процесі своїх дій на ринку зобов'язаний вибрати стратегію, яка б дозволила йому зменшити ступінь ризику. Математичний апарат для вибору стратегії в конфліктних ситуаціях дає теорія ігор, що дозволяє чи підприємцю менеджеру краще розуміти конкурентну обстановку і звести до мінімуму ступінь ризику. Аналіз за допомогою прийомів теорії ігор спонукує підприємця розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів, конкурентів. Теорія ігор допомагає вирішувати багато економічних проблем, зв'язані з вибором, визначенням найкращого положення, підлеглого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов самої проблеми. Отже, ризик має математично виражену імовірність настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високим ступенем точності.

Центральне місце в оцінці підприємницького ризику займають аналіз і прогнозування можливих утрат ресурсів при здійсненні підприємницької діяльності. Мається на увазі не витрата ресурсів, об'єктивно обумовлений характером і масштабом підприємницьких дій, а випадкові, непередбачені, але потенційно можливі втрати, що виникають унаслідок відхилення реального ходу підприємництва від задуманого сценарію.

Щоб оцінити імовірність тих чи інших утрат, обумовлених розвитком подій по непередбаченому варіанті, випливає насамперед знати усі види втрат, зв'язаних з підприємництвом, і вміти заздалегідь обчислити їхній чи вимірити як ймовірні прогнозні величини. При цьому природно бажання оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі і вміти звести їхній воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається зробити. Тут треба мати на увазі одна важлива обставина. Випадковий розвиток подій, що робить вплив на хід і результати підприємництва, здатне приводити не тільки до втрат у виді підвищених витрат ресурсів і зниження кінцевого результату. Воно може викликати збільшення витрат одного виду ресурсів і зниження витрат іншого виду, тобто поряд з підвищеними витратами одних ресурсів може спостерігатися економія інших.

Якщо випадкова подія впливає на кінцеві результати підприємництва, має несприятливі і сприятливі наслідки, то при оцінці ризику треба в однаковій мірі враховувати і ті, і інші. Інакше кажучи, при визначенні сумарних можливих утрат варто віднімати з розрахункових утрат супровідний їхній виграш.

Утрати, що можуть бути в підприємницькій діяльності, доцільно розділяти на матеріальної, трудової, фінансові, утрати часу, спеціальні види втрат. Матеріальні види утрат виявляються в непередбачених підприємницьким проектом додаткових чи витратах прямих втратах устаткування, майна, продукції, сировини, енергії і т.д. Стосовно кожному окремий з перерахованих видів утрат використовуються свої одиниці виміру. Найбільше природно вимірювати матеріальні втрати в тих же одиницях, у яких виміряється кількість даного виду матеріальних ресурсів, тобто у фізичних одиницях ваги, обсягу, площі й ін.

Однак звести воєдино втрати, вимірювані в різних одиницях, і виразити їхньою однією величиною не представляється можливим. Не можна складати кілограми і метри. Тому неминуче числення втрат у вартісному вираженні, у грошових одиницях. Для цього втрати у фізичному вимірі переводяться у вартісний вимір шляхом множення на ціну одиниці відповідного матеріального ресурсу. Для матеріальних ресурсів, вартість яких відома, утрати відразу можна оцінювати в грошовому вираженні. Маючи оцінку ймовірних утрат по кожному з окремих видів матеріальних ресурсів у вартісному вираженні, реально звести їхній воєдино, дотримуючи при цьому правила дій з випадковими величинами і їх імовірностями.

Трудові втрати представляють утрати робочого часу, викликані випадковими, непередбаченими обставинами. У безпосередньому вимірі трудові утрати виражаються в людино-годинах, чи людино-днях просто годинник робочого часу. Переклад трудових втрат у вартісне, грошове вираження здійснюється шляхом множення працегодин на вартість (ціну) однієї години.

Фінансові втрати - це прямий грошовий збиток, зв'язаний з непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових податків, утратою коштів і цінних паперів. Крім того, фінансові втрати можуть бути при чи недоодержанні неотриманні грошей з передбачених джерел, при неповерненні боргів, несплаті покупцем поставленої йому продукції, зменшенні виторгу внаслідок зниження цін на реалізовані продукцію і послуги. Особливі види грошового збитку зв'язані з інфляцією, зміною валютного курсу карбованця, додатковим до узаконеного вилученням засобів підприємств у державний (республіканський, місцевий) бюджет. Поряд з безповоротними можуть бути і тимчасові фінансові втрати, обумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею засобів, відстрочкою виплати боргів.

Утрати часу існують тоді, коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких утрат здійснюється в годинник, днях, тижнях, місяцях запізнювання в одержанні наміченого результату. Щоб перевести оцінку втрат часу у вартісний вимір, необхідно установити, до яких утрат доходу, прибутку від підприємництва здатні приводити випадкові втрати часу.

Спеціальні види втрат мають місце у виді нанесення збитку здоров'ю і життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, а також внаслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків. Найчастіше спеціальні види утрат украй важко визначити в кількісному, тим більше у вартісному вираженні. Для кожного з видів утрат вихідну оцінку можливості їхнього виникнення і величини роблять за визначений час, що охоплює місяць, рік, термін функціонування бізнесу. При проведенні комплексного аналізу ймовірних утрат для оцінки ризику важливо не тільки установити всі джерела ризику, але і виявити, які джерела переважають.

Необхідно далі розділити ймовірні втрати на визначальні і побічні. При оцінці підприємницького ризику побічні втрати можуть бути виключені в кількісній оцінці рівня ризику. Якщо в числі розглянутих утрат виділяється один вид, що або по величині, або по імовірності виникнення свідомо більше інших, то при кількісній оцінці рівня ризику в розрахунок можна приймати тільки його.

У принципі треба враховувати тільки випадкові втрати, що не піддаються прямому розрахунку, безпосередньому прогнозуванню і тому не враховані в підприємницькому проекті. Якщо втрати можна заздалегідь передбачати, то вони повинні розглядатися не як утрати, а як неминучі витрати і входити в розрахункову калькуляцію. Так, що передбачається рух цін, податків, їхня зміна в ході здійснення господарської діяльності підприємець зобов'язаний врахувати в бізнес-плані.

Тільки в силу недосконалості використовуваних методів розрахунку підприємницької чи діяльності недостатньо глибокого пророблення бізнес-плану систематичні помилки можуть розглядатися як втрати в тім змісті, що вони здатні змінити очікуваний результат у гіршу сторону. Отже, перш ніж оцінювати ризик, обумовлений дією сугубо випадкових факторів, украй бажано відокремити систематичну складову утрати від випадкових.

3.3 Форми і види страхування фінансових ризиків

Страхування тісно пов'язане з підприємницькою діяльністю, яка неможлива без ризику. При допомозі страхування створюються деякі фінансові гарантії стабільності й прибутковості виробництва. У випадку настання різного роду несприятливих ситуацій, в які рано чи пізно певною мірою потрапляє кожна підприємницька структура, страхування є не тільки спосіб захисту господарства від різного роду руйнівних стихійних чинників, а й засіб подолання несприятливих періодів в економічній ринковій кон'юнктурі.

Для підприємця виключного значення набуває страхування від політичних ризиків, комерційних, правових, технічних небезпек. Воно ж сприяє упорядкуванню фінансових і юридичних взаємозв'язків між різними суб'єктами ринку.

Враховуючи, що метою будь-якої підприємницької діяльності є одержання прибутку, особливо велике значення набуває страхування від можливої Його втрати або неодержання передбачуваних доходів.

Прийнято вважати, що фактори, які викликають втрати (неодержання) прибутку, зумовлюються двома групами причин. До першої відносяться різні порушення нормального виробничого процесу внаслідок стихійних чинників, аварій та інших непередбачуваних подій. До другої групи відносять зміну ринкової кон'юнктури, погіршення або ж порушення умов виконання контрактів постачальниками, чи відмову споживачів від замовленої продукції (послуг).