Внутрішні та зовнішні ризики фінансових криз

2

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Зміст

Вступ

Розділ 1.Поняття фінансових криз. Основні ризики економічних систем під час виникнення та поширення фінансових криз

1.1 Поняття, сутність та особливості виникнення фінансових криз

1.2 Характеристика зовнішніх та внутрішніх ризиків в умовах виникнення і поширення фінансових криз

Розділ 2. Аналіз зовнішніх та внутрішніх ризиків в умовах виникнення фінансових криз

2.1 Ризик виникнення глобальної фінансової нестабільності в умовах фінансової кризи

2.2 Ризик виникнення зовнішніх фінансових шоків в умовах фінансових криз та їх вплив на внутрішню нестабільність в країні

2.3 Ризики негативних макро- та мікроекономічних перетворень в умовах виникнення та поширення фінансових криз

Розділ 3. Зовнішні та внутрішні ризики сучасної глобальної фінансової кризи для України

Висновки

Список використаної літератури

фінансова криза ризик економічний

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що фінансові кризи останніх років продемонстрували необхідність досягнення стабільності міжнародних фінансових відносин, оскільки саме вони обумовлюють виникнення зовнішніх та внутрішніх ризиків фінансової нестабільності в країні.

Виходячи із актуальності теми метою даного дослідження є вивчення виникнення зовнішніх та внутрішніх ризиків в умовах фінансових криз та дослідження шляхів їх подолання.

Об'єктом даної роботи є економіка країн під час виникнення зовнішніх та внутрішніх ризиків внаслідок фінансових криз.

Виходячи із актуальності теми та мети дослідження завданнями даної роботи є:

ь вивчення поняття, сутність та особливості виникнення фінансових криз;

ь характеристика зовнішніх та внутрішніх ризиків в умовах виникнення і поширення фінансових криз;

ь розгляд ризиків виникнення глобальної фінансової нестабільності в умовах фінансової кризи;

ь з'ясування ризиків виникнення зовнішніх фінансових шоків в умовах фінансових криз та їх вплив на внутрішню нестабільність в країні;

ь узагальнення ризиків негативних макро- та мікроекономічних перетворень в умовах виникнення та поширення фінансових криз;

ь аналіз зовнішніх та внутрішніх ризиків, як наслідок прояву фінансових криз в економіці України та шляхи їх подолання.

Про фінансові кризи у світовій економіці відомо упродовж трьох століть. Перші фінансові кризи, які дуже вплинули на розвиток світового господарства, було піддано науковому аналізу в середині XVIII століття. У цей час найзначнішою була викликана семилітньою війною (1756-- 1763 рр.) фінансова криза у Великобританії. У подальшому фінансові кризи охоплювали США під час Громадянської війни (1861--1865 рр.), Францію під час Великої французької революції (1789--1794 рр.), царську Росію під час Кримської війни (1853-1856 рр.).

Не можна не згадати про велику фінансову кризу 1929-1933 років, яка охопила всю систему світових фінансових зв'язків. Під час цієї кризи багато держав оголосили себе фінансовими банкрутами.

Значно вплинули на розвиток економіки розвинутих країн світу фінансові кризи в 1937 та в 1948--1949 роках. Фінансові кризи потрясали світову економіку в 50--60-х роках XX століття. Фінансові кризи трапляються й нині. Все це дає підстави дійти висновку, що фінансові кризи мають певну періодичність і характеризуються циклічністю.

Глибина кризи залежить від того, як швидко інтелектуальні сили суспільства можуть її передбачити та вжити відповідних заходів щодо її усунення. Досвід майже трьох століть підтверджує, що фінансові кризи погано піддаються прогнозуванню, однак суспільство навчилося досить ефективно їх локалізувати. Якщо держава зуміє своєчасно скоротити видатки бюджету й зупинити спад виробництва, фінансова криза не матиме серйозного руйнівного впливу. Практика свідчить, що не завжди вдається вжити антикризових заходів, якщо перетинаються й суперечать між собою інтереси різних суспільних і політичних сил. Тоді криза стає затяжною й увесь її тягар лягає на доходи населення.

Фінансова криза в Україні має не тільки глибоке історичне коріння, залишене суспільству у спадок від тоталітаризму, а й грубі прорахунки та помилки, припущені в ході трансформаційних процесів.

Загальною причиною розладу фінансів в Україні є суттєвий спад виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП) при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, які до того ж неконкурентоспроможні. Так, наприклад, валовий внутрішній продукт в Україні упродовж 1991--1998 років у незмінних цінах зменшився більш як наполовину, продукція галузей промисловості -- майже втричі. За найважливішими показниками виробництва продукції у натуральному вираженні Україну відкинуто назад на 20--25 років.

У промисловості кожне друге підприємство є збитковим, у сільськогосподарському виробництві збиткових господарств понад 50 відсотків. Втратили рентабельність галузі машинобудування та металургії, легка промисловість.

За умов спаду виробництва на фінансах макрорівня позначається подальше послаблення фінансів мікрорівня. Відбувається загрозливе розбалансування між реальною структурою економіки, її якісними характеристиками (насамперед галузевим складом і рівнем переважаючих технологій) й основними макроекономічними регуляторами структурних та фінансових зв'язків -- ціновими, грошовими, кредитними, бюджетними, податковими.

В умовах глобалізації, суперечливих процесів на фінансових ринках, коливання валютних курсів все більше виявляється глобальна фінансова нестабільність. Причини глобальної фінансової нестабільності полягають у фінансовій лібералізації, інтеграції фінансових та валютних ринків, інтенсифікації глобального руху капіталу, факторах нестабільності американського долара як основної світової валюти.

Глобальна фінансова нестабільність виявляється у переплетінні фінансових та валютних дисбалансів, значних і реверсивних коливаннях валютних курсів та фінансових індикаторів на міжнародних ринках, у збільшенні ризиків операцій на міжнародних валютних та фінансових ринках, зміні динаміки міжнародного руху капіталу.

Суттєвим чинником глобальної нестабільності є падіння курсу долара США та прогноз його нестійкості на найближчі роки. Аналіз глобальної фінансової нестабільності необхідний для прогнозування зовнішніх фінансових шоків для української економіки, удосконалення управління валютними й фінансовими ризиками в діяльності українських компаній та банків.

Проблемами виникнення зовнішніх та внутрішніх ризиків в умовах фінансових криз займалися багато вітчизняних і зарубіжних науковців, основні серед них це: Боринець С.Я., Бойцун Н.Є., Стукало Н.В., Рогач О.I., Філіпенко А.С., Шемет Т.С., Монтес М.Ф., Попов В.В., Хорошковський В., Шемет Т.С., Юрчишин В. та ін.

РОЗДІЛ 1. Поняття фінансових криз. Основні ризики економічних систем під час виникнення та поширення фінансових криз

1.1 Поняття, сутність та особливості виникнення фінансових криз

Фінансова криза -- глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлюють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення. [10 , c.271]

У аспекті виникнення фінансових криз цікавим та таким, що заслуговує на особливу увагу, є підхід Хаймана Мінскі. Як і інші дослідники психології інвесторів, Мінскі вважав, що передумови фінансових криз виникають у період інвестиційного буму. Пояснюючи причини ендогенних процесів, що створюють такі умови, він розробив теорію системної крихкості. Фінансова крихкість -- невід'ємна характеристика фінансової системи; тобто нестійка (крихка) фінансова структура - результат нормального функціонування економіки. Загальна крихкість (або стійкість) фінансової системи визначається сукупністю існуючих фінансових механізмів. Мінскі виділив три можливі форми інвестиційного фінансування.

Загальна стабільність економіки залежить від поєднання всіх трьох перелічених форм фінансування. Зрушення від стійкої фінансової структури до крихкої визначене внутрішньою взаємодією галузевих факторів, макроеко-номічних умов, дій фірм, викликаних їх очікуваннями і фінансовим кліматом. У благополучні періоди частка короткострокового боргу у фінансах приватного бізнесу звичайно підвищується, а готівки - знижується. Відповідно в разі домінування оптимістичних настроїв на ринку питома вага спекулятивного фінансування зростає.

Фінансова криза відбувається, якщо компаніям потрібно більше готівкових коштів, ніж можна одержати зі звичайних джерел, і вони змушені звертатися до інших способів залучення, наприклад, ліквідувати ринкові позиції. У тій мірі, у якій бізнес залучає ресурси за рахунок фінансових активів, кожна ліквідована на фінансовому ринку позиція відсікає підприємства реального сектору від інвестиційних каналів. Таким чином, фаза «спекулятивної бульбашки» характеризується ірраціональністю й ейфорією і передує фінансовій кризі. Отже, фінансові «травми» - неминуча властивість нерегульованої капіталістичної системи: «насіння» кризи починають проростати на початку фази ейфорії, і «спекулятивні бульбашки» є усього лише каталізаторами неминучих фінансових криз. [9 , c.101]

Також, фінансову кризу можуть зумовлювати нераціональна структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв'язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки.

Усі згадані вище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат, як на державному, так і на рівні підприємницьких структур і населення.

Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці. Зазначені причини у своїй кумулятивній дії накладаються на внутрішні причини фінансової кризи в окремій країні. [6 , c.11]

Крім того що фінансова криза виникла вона може поширюватися із однієї країни в іншу. Визначення шляхів, за допомогою яких фінансова криза, яка виникла в одній країні, може поширитися на інші, є надзвичайно важливим як з огляду на глибоке розуміння самої суті міжнародної фінансової кризи, так і для розроблення дієвих заходів блокування таких криз.

1.2 Характеристика зовнішніх та внутрішніх ризиків в умовах виникнення і поширення фінансових криз

Фінансові кризи проявляються у наявності зовнішніх та внутрішніх ризиків фінансової діяльності країни. Узагальнимо дану різноманітність ризиків. Так, виділяють наступні ризики під час виникнення і поширення фінансових криз:

Виникнення загальних шоків. Глобальні зрушення у світовому господарстві, такі як зміни в економіках провідних країн і на міжнародному товарному ринку, можуть викликати переміщення капіталів і наступну кризу. Непередбачене падіння цін на експортовані товари або стрибок процентної ставки на ринках головних нетто-кредиторів здатні докорінно підірвати конкурентоспроможність внутрішніх фірм і їхнє обслуговування зовнішніх боргів. Загальні шоки, що впливають на всі країни світу, або на їх більшість, з подачі відомого експерта МВФ Пола Мессона отримали назву «міжнародні мусони» (international monsoons).

Наприклад, зміна процентних ставок у США (рис.1.2.1.) у свій час призвела до переорієнтації потоків капіталу серед країн, що розвиваються, і, насамперед, у Латинській Америці (рис.1.2.2.).[12 , c.5]

Рис 1.2.1. Зміна деяких процентних ставок у США [12 , c.5]

Рис 1.2.2. Мексика: фінансовий рахунок [12 , c.5]

Негативні зміни у торговельних зв'язках та конкурентній девальвації. Локальні шоки, такі як криза в одній країні, можуть негативно вплинути на стан економіки інших країн через торговельні зв'язки та валютні девальвації. Один з каналів інфікування кризою ґрунтується на міжнародних торговельних зв'язках. Криза у великого торговельного партнера спричинює зниження рівня експорту внутрішніх компаній, а це, в свою чергу, відбивається на внутрішньому ринку падінням цін на активи, відтоком капіталу і спекулятивною атакою на валютний курс. Пов'язано це з тим, що інвестори передбачають зниження обсягів експорту і погіршення рахунка поточних операцій. Конкурентні девальвації також можуть бути шляхом інфікування кризами. Девальвація у країні, яка уражена кризою, знижує експортну конкурентоспроможність країн, які мають з нею торговельні зв'язки, здійснюючи тиск на валюти інших країн, особливо коли курс цих валют не є вільно плаваючим. Тому, якщо відбувається падіння валютного курсу країни - торговельного партнера, то внутрішній уряд часто змушений девальвувати національну валюту, щоб уникнути втрати конкурентоспроможності експорту. Відповідно ж до емпіричних досліджень ігри в конкурентну боротьбу звичайно закінчуються надлишковим знеціненням національної валюти. Крім того, учасники ринку, прогнозуючи конкурентну девальвацію, починають позбавлятися цінних паперів країн, пов'язаних загальною торгівлею, скорочувати їхнє кредитування і т.п., що прискорює настання кризи.

Звуження використання фінансових каналів. Фінансові зв'язки можуть бути ще одним каналом поширення інфекції. Криза в країні або групі країн змушує інвесторів переглянути свої портфелі через вимоги ризик-менеджменту, ліквідності або з інших причин. Приміром, падіння цін на фінансові активи на одному з ринків стимулює інвесторів знизити загальний ризик по міжнародному портфелю і продати активи, що корелюють з активами кризової країни і чия прибутковість є високоволатильною. Тобто, механізмом, що обумовлює поширення фінансових криз, є захист інституційних інвесторів від можливих збитків шляхом продажу не тих фінансових активів, ціни на які вже впали внаслідок безпосереднього впливу фінансової кризи, а тих, що ще мають достатньо високі ціни. Внаслідок цього фінансові ринки інших країн починають відповідно колапсувати, особливо на сегментах з інтенсивними спекулятивними операціями, що підтримують невиправдано високі ціни на певні категорії фінансових активів.

Зниження ефективності інформаційного каналу. Даний канал відбиває інформаційний ефект і гіпотезу про те, що валютна криза в одній країні посилає сигнал спекулянтам, що режим фіксованого курсу в країнах з аналогічною макроекономічною політикою став хитким, внаслідок чого інвестори починають звертати підвищену увагу на фундаментальні параметри інших країн. Криза в одній країні служить «запускаючим викликом» (wake-up call). Фінансове вразливі країни або держави зі слабкими макроекономічними показниками можуть стати об'єктом інфікування в результаті змін в настроях ринку або збільшення неприйняття ризику. Додатковим інформаційним фактором може бути поведінка інших інвесторів на даному ринку. Сутність «стадної» поведінки інвесторів (the herding behavior) полягає в тому, що створення відносно повної інформаційної картини щодо економічних тенденцій в тій чи іншій країні несе за собою значні витрати. За моделлю Кальво та Мендози, всі інвестори поділяються на інформованих, що можуть дозволити собі певні витрати та отримати необхідну і достовірну інформацію, та неінформованих, що вважають більш вигідним для себе копіювати дії інформованих інвесторів. Інформовані інвестори - це зазвичай великі транснаціональні банки та інституційні інвестори, всі інші інвестори належать до категорії неінформованих. Якщо інформовані інвестори (або такі, яких вважають інформованими) починають вилучати свої інвестиції з країни, всі інші також починають це робити, викликаючи панічний масовий відтік капіталу.

Падіння фактору «довіри». Цей, на перший погляд, абстрактний фактор відіграє виняткову роль у сфері фінансів і, за певних умов, може мати відчутний вплив на реальний сектор. На ринку фактор «довіри» проявляється у ставленні до фінансових інструментів - акцій, облігацій, банківських боргів і депозитів, ліквідних засобів в національній валюті. Коли криза вражає одну країну, то міжнародні інвестори, які вивели свої капітали з неї, а також з інших країн зі схожою ситуацією (стосовно фінансового та інформаційного каналів), починають шукати для них нові сфери прикладання (такою сферою прикладання у свій час стала Росія). [13, c.85]

Далі відбувається значне надходження капіталів у обрану сферу шляхом придбання інвесторами короткострокових фінансових інструментів.

Після цього можлива ситуація, за якої інвестори втрачають довіру і до цієї сфери, внаслідок чого, по-перше, припиняється надходження капіталів, а по-друге, відбувається вилучення капіталів шляхом продажу цінних паперів і конверсії виручки в іноземну валюту, що призводить до спекулятивного тиску на національну валюту, і, як наслідок, у даній країні починається криза.

РОЗДІЛ 2. Аналіз зовнішніх та внутрішніх ризиків в умовах виникнення фінансових криз

2.1 Ризик виникнення глобальної фінансової нестабільності в умовах фінансової кризи

Нестабільність та кризові явища в основних сферах глобальної економіки відображають структурні суперечності сучасного економічного розвитку та кризу теоретичних парадигм і відповідних моделей регулювання національних та міжнародних фінансових процесів.

Процес глобалізації найбільш динамічно відбувається у фінансовій сфері та виявляється у міжнародній фінансовій лібералізації, глобальній фінансовій інтеграції та структурних змінах у глобальних фінансах. Темпи та структурні параметри економічного зростання в національних та глобальній економіках все більш суттєво залежать від впливу фінансової глобалізації. Досить очевидним є взаємозв'язок лібералізації національних та міжнародних фінансових ринків, що призвело до інтенсифікації міжнародного руху капіталу. Це у свою чергу спричинило хвилеподібне поширення та переплетіння фінансових і валютних криз, в основному на розвиваючих ринках (emerging markets). Причини фінансової нестабільності полягають також у незбалансованих взаємовідносинах основних гравців глобальних ринків -- США, Евросоюзу та ринків Азії і Латинської Америки, що розвиваються. Вплив глобальної фінансової нестабільності на інші країни залежить від відкритості економіки, а відповідно до цього -- від імовірності, що фінансова нестабільність зумовить значні зовнішні шоки для економіки цих країн. Таким чином сформувалась міжнародна фінансова нестабільність та виявився її вплив на стан глобальної економіки. [18, c.4]

Основними проблемами аналізу глобальної фінансової нестабільності є її співвідношення з іншими формами прояву ринкової динаміки (кризами та поточними ринковими коливаннями), визначення факторів та характеру глобальної фінансової нестабільності, можливостей міжнародного регулювання нестабільності та досягнення глобальної фінансової стабілізації, прогноз та регулювання зовнішніх фінансових шоків для трансформаційних економік.

Нестабільність пов'язана (але не ідентична) зі спорідненими національними та міжнародними явищами -- економічними, циклічними, банківськими, валютними, фінансовими кризами, а також з ринковими коливаннями. Всі вони мають певні фактори та визначену динаміку. Наприклад, у разі банківської кризи основними факторами є втрата позичальниками платоспроможності і, як результат, -- нагромадження заборгованості за кредитами порівняно з активами банків, що призводить до неліквідності національної банківської системи. Крім того, всі зазначені кризові явища виникають у рамках національної економіки, але можуть трансформуватись у міжнародні. Причини глобальної фінансової нестабільності криються у дисбалансах та суперечностях міжнародних валютних і фінансових відносин.

У науковій літературі намітились основні підходи до аналізу природи міжнародної фінансової нестабільності. Перший підхід -- це пояснення міжнародної фінансової нестабільності як результату транскордонної трансформації національних банківських або фінансових криз. Так, X. Бенінк зазначає, що криза національного фінансового ринку як результат нестабільності банківських кредитів, депозитів та їх зворотного відкликання викликає "транскордонну передачу фінансового падіння".

Справді, транскордонний вплив національних фінансових криз може сформувати зовнішні шоки для інших національних економік. Згадаймо вплив російської фінансової кризи на падіння курсу української гривні та кризу національної банківської системи в 1998 р. Така транскордонна монетарна трансмісія нестабільності (кризи) найбільш імовірна у випадках, коли між окремими країнами є значні торговельні, фінансові та валютні потоки, спостерігається певна взаємозалежність фінансових ринків.

Другий підхід -- це визначення міжнародної фінансової нестабільності як результату суперечливої взаємодії національних і глобальних показників економічної та фінансової динаміки, що визначає стан глобальної фінансової "нестійкості". Такий підхід базується на відомій методології фундаментального прогнозування валютних курсів. Аналіз взаємодії показників національної та міжнародної фінансової динаміки дає змогу визначити дисбаланси, що впливають на зміну валютних курсів, прогнозувати на цій основі можливість виникнення міжнародних фінансових криз. Перевага такого підходу полягає в системності, можливості визначення зв'язку як національних, так і міжнародних чинників фінансової нестабільності. Але водночас це потребує чіткого визначення субординації показників, їх системної кореляції, обґрунтування ефективних регулятивних заходів щодо попередження кризових явищ.

Третій підхід виходить зі взаємодії структурних факторів -- макроекономічних, секторних та транскордонних. На цій основі фінансова нестабільність визначається як "флуктуація реального попиту та пропозиції в національний чи світовій економіці, яка супроводжується нестабільною національною монетарною та фіскальною політикою. Внаслідок цього виникають непередбачувані зміни в цінах на основні товари, процентних ставок та обмінних курсів". Такий підхід визначає фінансову нестабільність, по-перше, як зумовлені флуктуацією реального попиту та пропозиції дисбаланси у світовій економіці та фінансах, по-друге, як нестабільні відгуки національної фінансової політики на такі дисбаланси та флуктуацію, і, по-третє, як зумовлені цим не передбачувані зміни в цінах, міжнародних розрахунках, процентних ставках та валютних курсах на світових ринках. Переваги такого підходу полягають у тому, що валютна та фінансова нестабільність розглядається з погляду міжнародних дисбалансів та неадекватних відгуків економічної політики на вказані дисбаланси.

Таким чином, глобальну фінансову нестабільність необхідно розглядати як транскордонне за походженням явище, що виникає в міжнародних платіжних, валютних та фінансових відносинах і одночасно впливає на стан національних економік та фінансів. [15, c.182]

Природу глобальної фінансової нестабільності не можна інтерпретувати тільки на основі монетарних підходів, її аналіз потребує врахування структурної взаємодії основних сегментів фінансових ринків, зростаючої ліквідності та взаємодії фінансових і валютних ринків.

Глобальну фінансову нестабільність, на нашу думку, в загальному вигляді можна інтерпретувати як результат суперечливої взаємодії національних, регіональних та глобальних тенденцій у фінансовій сфері, насамперед фінансової лібералізації, глобальної фінансової інтеграції, валютних та фінансових дисбалансів, інтенсифікації глобального руху капіталу, перенагромадження фінансової ліквідності в глобальній економіці.

Глобальна фінансова нестабільність виявляється у переплетінні фінансових та валютних дисбалансів, значних та реверсивних коливаннях валютних курсів та фінансових індикаторів на міжнародних ринках, збільшенні ризиків операцій на міжнародних валютних та фінансових ринках, зменшенні кореляції факторів та параметрів світових фінансових ринків, різкій та суперечливій зміні динаміки фінансових показників, відсутності явно виражених тенденцій (циклічних, динамічних та структурних).

Таблиця 2.1.1.Порівняльна динаміка основних показників міжнародних фінансових ринків у 2005--2008 pp. [18, c.9]

Дані таблиці 2.1.1. на основі останнього річного звіту МВФ за 2008 р. з характерною назвою "Звіт про глобальну фінансову стабільність" дають картину суперечливих трендів на основних міжнародних фінансових ринках (за базу відліку взято час найбільшого підвищення фондових індексів на міжнародних біржах -- 24 березня 2002 p.).

Очевидним є те, що в 2005--2008 pp. відбулося значне падіння фондових індексів з подальшим слабким поновленням, нестабільними і суперечливими є валютні курси внаслідок накопичених диспропорцій у зовнішній торгівлі та поточних рахунках. Індикаторами фінансової нестабільності є значні (більше як 10 % в окремі роки) щорічні коливання курсів валют і показників міжнародних фінансових ринків, асиметрична динаміка фінансових показників, що свідчить про наявність структурних дисбалансів у глобальних фінансах та наростання їх внутрішніх диспропорцій.

Основним фактором сучасної глобальної фінансової нестабільності, на нашу думку, стало проведення політики глобальної фінансової лібералізації, основним провідником якої є Міжнародний валютний фонд. Фінансова лібералізація як зменшення або зняття обмежень на національному фінансовому ринку та щодо міжнародного руху капіталу здійснюється на національному рівні та на рівні міждержавної політики. Ця політика дала позитивні результати для фінансових систем розвинутих економік у вигляді інтенсифікації міжнародної мобільності капіталу, зростання прямих і портфельних інвестицій особливо стимулювало рух короткострокового спекулятивного капіталу Водночас це зумовило фінансові дисбаланси, кризи та відплив капіталу з менш розвинутих країн. Визначальну роль фінансової лібералізації у дисбалансах та фінансових кризах кінця XX ст. підкреслюють багато дослідників, зокрема Нобелівський лауреат Дж. Стігліц".

Під впливом фінансової лібералізації, зростання конкуренції на міжнародних ринках відбувається перенагромадження міжнародної ліквідності, що зумовлює зміну базисних параметрів національних і міжнародних фінансів. Насамперед це виявляється у падінні облікових та процентних ставок до рекордно низьких рівнів -- наприклад, коливання базисної ставки ЛІБОР у доларах США у 2006 р. було в межах 1,4--1,8 % порівняно із середньою 6,5 % у 1996 р. -- та зниженні міжнародної інвестиційної активності.

Зниження цін на фінансові ресурси у глобальному масштабі в комбінації з транскордонним переміщенням виробництва та послуг у більш дешеві регіони та падінням частки капіталоінтенсивних виробництв зумовило зміни в монетарних чинниках економічного зростання. Відбувається періодична зміна комбінації помірної інфляції та регульованої девальвації на комбінацію періодичної дефляції та ревальвації валют, що особливо виявляється в єврозоні та Японії, зумовлюючи періоди економічної рецесії.

Фінансова лібералізація зумовила транскордонний ефект розхитування міжнародних фондових ринків -- від "роздування" фондових індексів у 1997--1999 pp. (перш за все за рахунок ціни акцій високотехнологічних та Інтернет-компаній у США та Європі) до їх подальшого тривалого падіння. Таке падіння фондових індексів набуло затяжного характеру в результаті корпоративних скандалів у США та поширення корпоративних дефолтів із запозичень в Європі, Японії та інших країнах. Це викликало частковий відплив портфельних інвестицій зі США та інших розвинутих країн та суттєву переорієнтацію міжнародних фінансових ринків.

Особливе значення для глобальної фінансової нестабільності мають зниження курсу американського долара, що триває, та його непередбачуваний ефект для глобальної економіки і фінансів у середньостроковій перспективі. Це зумовлено як суперечливою комбінацією факторів динаміки курсу долара, так і структурним характером валютних і платіжних дисбалансов.

По-перше, в останні два роки США повернулися до ситуації так званого подвійного дефіциту -- одночасного дефіциту торговельного балансу, який у 2006 р. оцінювався майже в 5 % ВВП, у комбінації з фіскальним дефіцитом майже у 6 % БВП. Розмір подвійного дефіциту та його фінансування за рахунок зростаючої емісії державних цінних паперів стали основними довгостроковими факторами нестабільності американського долара.

По-друге, склалася асиметрична міжнародна динаміка поточного рахунка -- зростання негативного сальдо поточного рахунка США та необхідність його підтримання за рахунок курсу долара та зовнішніх запозичень, з одного боку, та позитивне сальдо поточного рахунка основних торговельних партнерів США (азійські країни), з іншого боку. В результаті відбувається перенагромадження валютних резервів (офіційних та приватних) у доларах США у світі (перш за все в Азії). Такі надлишкові резерви зумовлюють високий попит на американські облігації та акції з боку іноземних, перш за все азійських, інвесторів і забезпечують боргове фінансування дефіциту торговельного та платіжного балансу США, що перетворило США в найбільшого нетто-імпортера капіталу. [2 , c.116]

По-третє, стан американського долара по-різному відбивається на його курсі щодо валют різних країн. Фактично визначилися два різних типи курсоутворення. Перший -- це розвинуті країни з плаваючим курсом валют, щодо яких курс долара постійно знижується. Це насамперед зниження курсу долара з початку 2005 р. до кінця 2006 р. щодо евро більш як на 20 % , щодо єни, англійського фунта стерлінгів, канадського долара - на 10--12 %, до австралійського долара -- на 20 %. Таке зниження курсу відбувається під впливом ринкових сил, хоч, як у випадку єни, стримується значними валютними інтервенціями японського уряду. Другий тип -- це фактично фіксований або керовано-плаваючий з незначними коливаннями (2--7 % на рік) курс долара щодо валют більшості країн Азії (Китай, Південна Корея, Таїланд, Малайзія, Тайвань, Сінгапур та ін.), а також Росії, України та деяких інших країн.

Ці країни з фіксованим або фактично прив'язаним до долара курсом мають спільні риси -- експортоорієнтоване економічне зростання, позитивне сальдо поточного рахунка та швидке нагромадження валютних резервів. Аналітики вважають, що політика незмінного курсу національних валют щодо долара за нинішніх умов дає змогу підтримувати високі темпи експорту, але веде до нагромадження потенціалу ревальвації валют з можливими негативними економічними наслідками. Так, зокрема, економічно зумовлена ревальвація китайського юаня в разі переходу до плаваючого курсу оцінюється міжнародними експертами приблизно в 15-- 20 %, що може спричинити зниження експорту та економічну депресію.

Сума вказаних процесів глобальної фінансової нестабільності означає настання певного транзитивного періоду у світовій фінансовій системі, який потребує нових теоретичних підходів та запровадження нових регулятивних механізмів.

Нестійкість (волатильність) фінансових ринків та накопичений дисбаланс у світовій валютно-фінансовій системі є концентрованим виразом фінансової нестабільності. Перш за все це стосується валютної сфери, де штучне підтримання або регулювання курсів долара США та його основних партнерів не може тривати достатньо довго. Дилема в цій сфері - або девальвація долара США, або одночасна значна ревальвація валют його основних торговельних партнерів -- Китаю, Японії та Євросоюзу. Ревальвація валюти вірогідно призводить до втрати конкурентоспроможності на світових ринках та негативних фіскальних результатів, що в кінцевому підсумку уповільнює економічне зростання.

Очевидно, що фактично склалася дуалістична структура регулювання валютних курсів, де частково відновлена Бреттон-Вудська система прив'язки до долара США, що суттєво впливає на загальний світовий баланс. Більше того, така прив'язка стала необхідним елементом підтримки самого долара США. На нашу думку, виходом зі становища може бути перехід валют азійських країн від прив'язки до долара до прив'язки до кошика валют, що дасть змогу уникнути загрози ревальвації та депресії.

Особливістю розглянутих процесів є те, що глобальна фінансова нестабільність та різка зміна кон'юнктури глобальних ринків, значне коливання цін та валютних курсів зумовлюють необхідність постійних механізмів збалансування, конкурентної та структурної адаптації. Слід також зазначити, що фінансова нестабільність та істотні стрибки глобальної економічної кон'юнктури уповільнили темпи світової економіки, але не призвели до світової економічної кризи. [7, c.219]

Це є виявом певної адаптованості світової економіки до кон'юнктурних та структурних змін. Така адаптованість, на нашу думку, базується на високому рівні міжнародної мобільності капіталу, яка дає змогу національним економікам швидко реагувати на зовнішні цінові та валютно-фінансові шоки, збалансовувати вказані різкі коливання шляхом комбінації валютних і фінансових інструментів, транскордонного переміщення капіталу та його релокації між галузями та країнами.

Невідкладними є проблеми великих валютних резервів та в цілому надлишкової ліквідності в глобальній фінансовій системі. Спроби їх балансування за рахунок реінвестування у довгострокові фінансові інструменти або стерилізації не можуть дати необхідного результату. Одним із найбільш ефективних для економічного розвитку рішень може бути відпрацювання інструментів довгострокового інвестування надлишкової ліквідності в глобальні та регіональні енергетичні, екологічні та соціальні проекти. Подібні проекти є вирішальними для стабільного економічного розвитку, але мають тривалий термін окупності, що не відповідає ринковим критеріям ефективності, та не можуть бути профінансовані приватним сектором. При цьому необхідно відпрацювати фінансові механізми управління ризиками такого інвестування.

Потребують суттєвої зміни фінансові функції Міжнародного валютного фонду -- перехід від фінансування дефіцитів платіжних балансів (яке, очевидно, дає можливості вирішити структурні проблеми) на умовах лібералізації економічної політики до регулювання міжнародної ліквідності, запровадження збалансованих регулятивних механізмів та стандартів у валютній та фінансовій сферах. Стандарти, які запроваджуються МВФ та іншими міжнародними організаціями, потребують більш ефективної міжнародної координації та контролю.

2.2 Ризик виникнення зовнішніх фінансових шоків в умовах фінансових криз та їх вплив на внутрішню нестабільність в країні

Глобальна фінансова нестабільність має найбільш негативний вплив на фінанси ринків, що розвиваються, до яких належить і Україна. Перш за все це зумовлено відкритістю української економіки, її залежністю від імпорту енергоносіїв та експортних галузей. Дослідження впливу зовнішніх ризиків тому й зосереджуються на проблемах можливого зростання цін на імпорт (насамперед енергоносіїв), зменшення надходжень від експорту, їхнього впливу на платіжний баланс та можливу зміну курсу гривні.

Але ймовірне формування зовнішніх шоків необхідно також розглядати з погляду опосередкованого впливу зміни міжнародної макроекономічної ситуації, коригування системи міжнародного валютного регулювання, можливостей девальвації долара і ревальвації євро та валют азійських країн.

Глобальна фінансова нестабільність може впливати на Україну через такі можливі опосередковані зовнішні шоки.

1. Можливість зовнішніх шоків, зумовлених фактичною прив'язкою курсу гривні до долара США.

Можливі негативні шоки внаслідок фактичної прив'язки курсу гривні до долара США прогнозують у разі: а) значної та швидкої девальвації долара (такий варіант розвитку подій прогнозують зарубіжні аналітики у разі продовження нинішніх тенденцій) та одночасного підвищення курсу євро; б) істотної ревальвації курсів валют азійських країн, перш за все Китаю, що є значними ринками для українського експорту.

Прив'язка гривні до долара фактично може означати крос-девальвацію гривні щодо інших плаваючих валют (перш за все євро) та відповідно стимулювати експорт, але тільки за умов відносно стабільної кон'юнктури на основних експортних ринках України, а також відсутності різких змін цін на імпортовані нафту та газ.

Підвищення курсу євро, відносне скорочення українського експорту у зв'язку з розширенням Євросоюзу та зростання витрат на імпорт з Європи формують найбільш імовірні зовнішні шоки в короткостроковій перспективі, що може позначитися на поточному рахунку платіжного балансу.

Найбільш прийнятним виходом може бути перехід до прив'язки до кошика валют, що може позначитися на експорті (метал та хімія), але буде стимулювати структурні зміни в економіці та розвиток внутрішнього ринку.

2. Можливі зміни валютного курсу в разі зумовленої валютними коливаннями різкої зміни міжнародної кон'юнктури та умов торгівлі.

Така ситуація може виникнути (подібно до 1999--2000 pp.) у випадку ланцюгової реакції падіння цін на базисні товари в результаті комбінації валютних і фінансових криз азійського типу. В такому разі позитивний баланс поточного рахунка може значно зменшитися, що вплине на валютний курс. Подібні наслідки можна пом'якшити шляхом стимулювання зміни структури експорту та скорочення імпорту. Додаткові ризики цьому додають наслідки вступу України до СОТ та прогнозоване загострення конкуренції з імпортом.

3. Можливі зміни кон'юнктури на міжнародних фінансових ринках. Зниження курсу долара та перенагромадження доларової ліквідності створюють можливості для більш інтенсивного залучення середньострокових зовнішніх запозичень, прямих іноземних інвестицій та дострокового погашення або реструктуризації зовнішнього боргу. При цьому першорядне значення має не вирішення питання заборгованості МВФ, а погашення заборгованості Росії. [1 , c.17]

Відносно сильні міжнародні макроекономічні показники Росії -- значно потужніші валютні резерви за обсягом та макроекономічною вагою (більше як 12 міс. імпорту), формування стабілізаційного фонду, профіцит бюджету -- дають більш міцну переговорну позицію, але одночасно Росія є вразливою до зовнішньої кон'юнктури, особливо до зміни цін на енергоносії. Росія також має значні проблеми структурної адаптації економіки, пов'язані із залежністю від експорту енергоносіїв, неминучим скороченням непрямого субсидування економіки (занижені ціни на газ, електроенергію та ін.) та відповідно відносно високим рівнем інфляції. Результатом падіння долара є помірна ревальвація російського рубля, що негативно впливає на експорт, навіть в умовах збереження високих цін на нафту. Як наслідок, є загроза посилення конкуренції за російські ринки збуту українських товарів у зв'язку з названими тенденціями та проведенням політики селективного протекціонізму.

Попередження та регулювання наслідків глобальної фінансової нестабільності можливі шляхом структурних змін інноваційного типу та динамічного розвитку внутрішнього фінансового ринку України, перш за все у трьох основних напрямах:

1) ефективний розвиток національної фінансової системи, повне запровадження міжнародних стандартів та досягнення рівня розвинутих країн за параметрами внутрішніх нагромаджень, капіталізації банківського та фінансового секторів, розвинутості системи національного кредитування економіки;

2) капіталізація та введення у фінансовий оборот економічних ресурсів (земля, нерухомість, природні ресурси) та внутрішніх нагромаджень (заощадження, пенсійні та страхові фонди), збільшення капіталізації фондового ринку та розвиток на цій основі довгострокових функцій внутрішнього фінансового ринку;

3) ефективна інтеграція до міжнародної фінансової системи, перш за все залучення фінансових ресурсів для капіталізації фінансового сектору, часткове зняття обмежень на фінансові операції на міжнародних фінансових ринках, розширення системи стимулів для прямих іноземних інвестицій у створення нових виробництв та інвестування в інфраструктуру. [17 , c.105]

Загалом підвищення гнучкості економічної політики та адекватного реагування на зміну зовнішньої валютної та фінансової ситуації має стати пріоритетом діяльності уряду, що дасть можливість більш оперативно здійснювати заходи в інтересах забезпечення стабільного розвитку.

2.3 Ризики негативних макро- та мікроекономічних перетворень в умовах виникнення та поширення фінансових криз

Слабкість будь-якої економічній системи в перехідному періоді з самого початку полягає у слабкості законодавчої бази, наявності мішанини стимулів, що суперечать один одному, і відсутності закону про майно. Країни, що перебували в перехідному періоді, але виявилися здатними провести реформи для подолання цих труднощів, наприклад Угорщина і Польща, є зараз лідерами реформування економіки. В Україні законодавчі та інституціональні реформи проходили дуже повільно. В результаті мікроекономічна база для економічного розвитку залишається хиткою і слабкою.

Сумнівні твердження про те, що право на майно означає наявність величезного державного сектора у промисловості та слабкого приватного сектора у торгівлі та обслуговуванні (і одночасно величезної тіньової економіки) призвели до відокремлення інституціональних галузей в економіці. У державному секторі переважують бартерні операції; у приватній торгівлі та обслуговуванні - грошові операції, а у тіньовій економіці нормою є операції з залученням висококонвертованої валюти (долара). Більш того, біди, які населення терпіло на початку перехідного періоду, зокрема під час гіперінфляції 1993-1994 pp., обумовили розвиток натуральної економіки (у сільському господарстві та у сфері послуг). [6 , c.10]

Ціни на енергію, основні продукти харчування та послуги контролювалися з боку держави і не відбивали ні витрати, ні їх вартість для споживачів. Це було головною причиною поглиблення нерівноваги на українських ринках. Ціни становили також основне джерело надання прихованих і явних субсидій в економічній системі, що при продовженні цього процесу може призвести до значної корекції цін в бік підвищення.

Найважливіші мікроекономічні перешкоди поступовому економічному зростанню - це відсутність адекватної системи ціноутворення, обмежень щодо виділення додаткових коштів державним підприємствам, слабкі бюджет та податкове законодавство.

Приватний сектор не може нормально розвиватись, бо існують значні бар'єри для його проникнення в рамки офіційної системи. У Польщі однією з початкових ознак прогресу реформування було створення за дуже короткий період більш як 2 мільйонів малих підприємств. Це було негайним ефектом рішення польського уряду встановити малим підприємствам 3-річний пільговий період звільнення від податків. Це допомогло провести досить-таки безболісну реструктуризацію економіки, яка пом'якшила наслідки масових звільнень у державному секторі. В результаті цього рішення за 4 роки (1990-1994) рівень зайнятості у приватному сільськогосподарському секторі зріс від 1,5 млн. до майже 4 млн. чоловік. В той же час рівень безробіття підвищився від нуля до 2,9 млн. чоловік. Це означає, що близько 5 млн., чоловік було звільнено у державному секторі.

В Україні частка малих та середніх підприємств в офіційному секторі економіки така, що нею можна майже нехтувати, Це стало головною перешкодою при впровадженні ефективних та значних мікроекономічних змін в економіці. Враховуючи слабкі мікроекономічні підстави, будь-яка часткова реформа у державному секторі може зараз призвести до перетворення значного прихованого безробіття на явне без будь-яких альтернатив йому. Досвід Польщі показує, що відкриття шляху в економіку малим та середнім підприємствам навіть за рахунок зменшення доходів від прямих податків (що мають сплачуватися цими фірмами) може стати рішучим кроком до майбутнього прогресу економічних реформ.

Головною макроекономічною причиною фінансової кризи була невідповідність між: монетарною та фіскальною політикою. Як наголошувалося в попередньому розділі, фіскальна політика відставала через відсутність мікроекономічних підстав та законодавчої бази.

З самого початку економічних перетворень в Україні слабка законодавча база оподаткування призвела до нижчих податків, ніж очікувалося. В той же час закон про бюджет був або непослідовним, або в деяких випадках передбачав витрати, які не можна було покрити за рахунок доходів від оподаткування на даному рівні, За невизначеної фіскальної політики (уряд утримував високий рівень бюджетного дефіциту і дозволив підвищення заборгованості з пенсій та зарплати в бюджетному секторі) єдино можливим рішенням було б проведення суворої монетарної політики. Проте неможливо було довго проводили таку змішану політику, бо це поліпшило б ситуацію лише на короткий час.

Незважаючи на це, за роки, що передували фінансовій кризі, в українській монетарній політиці відбулися значні зміни. З кінця 1995 р. фінансування бюджетного дефіциту з емісії Національного банку переключилося на приватні позики та вітчизняні казначейські облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Така політика уповільнила експансію грошової маси, стабілізувала обмінні курси і знизила рівень інфляції. Слід наголосити, що ця політика не усунула головні причини нерівноваги на макроекономічному рівні. Вона тільки забезпечила певний "простір для дихання" уряду. На жаль, цей "простір для дихання" виявився досить малим і не був використаний для впровадження необхідних реформ.

Низький рівень монетизації в Україні швидко звів нанівець можливість зниження національного боргу. Це трапилося у другій половині 1996 р. В період між другою половиною 1996 і осінню 1997 р. фінансування бюджетного дефіциту проходило здебільшого за рахунок придбання нерезидентами ОВДП. Відносно високі процентні ставки і стабільна гривня привабили значний інвестиційний капітал. [4 , c.114]

На тіньовому ринку також зросла маса грошей. Незважаючи на слабкий вітчизняний попит, відбулося зниження процентних ставок на міжбанківському ринку. Проте середні ставки кредитів залишалися дуже високими через ефект витіснення та небажання банків позичати гроші кредиторам високого ступеня ризику. Зі свого боку уряд форсував надання кредитів для державних підприємств, і цим пояснюється зростання безнадійних боргів у портфелі комерційних банків.

Відносно низькі процентні ставки на депозити і низька схильність до заощадження коштів у гривнях не дозволяли домогтися зростання грошової маси, але це допомогло стабілізації обмінних курсів та зниженню інфляції. Парадоксально, але головний успіх проведення попередніх реформ, тобто низький рівень інфляції, став в той же час одною з причин занепокоєння. Маючи низький рівень інфляції, низькі процентні ставки на депозити і низьку схильність до заощаджень у гривнях, уряд не міг сподіватися на швидке підвищення рівня монетизації. Таким чином, було зруйновано найдоступніше джерело покриття бюджетного дефіциту.