Сучасний стан фінансової безпеки держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

• План
• Вступ
• Розділ 1. Сутність та розвиток фінансової безпеки держави
• 1.1 Сутність фінансової безпеки
• 1.2 Система забезпечення фінансової безпеки
• 1.3 Рівень фінансової безпеки та оцінка її стану
• Розділ 2. Дослідження сучасного стану фінансової безпеки держави
• 2.1 Загальна оцінка фінансової безпеки Німеччини
• 2.2 Стан фінансової безпеки України
• Розділ 3. Проблеми фінансової безпеки держави та шляхи її забезпечення
• 3.1 Проблеми вирішення фінансової безпеки держави
• 3.2 Шляхи вирішення проблем фінансової безпеки України
• Висновки
• Список використаних джерел
• Вступ

Важливою складовою фінансової політики держави є забезпечення її фінансової безпеки. Особливо це актуально для країн із транзитивною економікою, в яких система державних фінансів не є досить стійкою. Передусім це стосується України.

Україна, як держава, характеризується недосвідченістю ринкової економіки, вона вимагає реалізації низки заходів із забезпечення державної фінансової безпеки. Кожен компонент фінансової безпеки окрім виконання відповідних функцій є невід'ємною складовою синергетичної системи, покликаної забезпечити стійкість національної економіки до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів та її ефективне функціонування.

Саме від безпеки фінансового сектору напряму залежить рівень розвитку реального сектора економіки, виробнича, воєнна й усі інші елементи й види безпеки. Фінансова безпека виступає своєрідною об'єднуючою основою при створенні інших умов економічної безпеки.

Отже, об'єктом дослідження вважатимемо фінансову безпеку як складову економічної безпеки держави. Предметом даної роботи є система забезпечення фінансової безпеки держави.

Метою написання даної роботи є синтез конкретних заходів щодо створення ефективної системи фінансової безпеки України.

Завдання, що поставлені перед проведенням дослідження:

- вивчити теоретичні засади формування системи фінансової безпеки держави, її структуру та методи оцінки;

- проаналізувати стан фінансової безпеки провідних країн світу (на прикладі Німеччини) та України;

- визначити актуальні загрози фінансовій безпеці України;

- порівняти ефективну систему з українською, визначити вади та переваги вітчизняної системи фінансової безпеки;

- запропонувати конкретні заходи щодо вдосконалення національної системи фінансової безпеки.

При виконанні даного дослідження в роботі застосовані наукові методи зокрема:

- у першому розділі - методи класифікації, систематизації;

- у другому розділі - спостереження, вимірювання, аналізу, метод аналогій;

- у третьому розділі - синтетичний метод.

Зміст та структура роботи відображає послідовність виконання поставлених завдань дослідження:

- в першому розділі роботи описано теоретичні основи фінансової безпеки держави;

- в другому розділі проаналізовано стан фінансової безпеки провідних країн світу (на прикладі Німеччини) та України;

- в третьому розділі визначено вади та перспективи державної фінансової безпеки, запропоновані конкретні заходи щодо вдосконалення вітчизняної системи фінансової безпеки.

Розділ 1. Сутність та розвиток фінансової безпеки держави

1.1 Сутність фінансової безпеки

Фінансова безпека - це такий стан фінансової сфери держави, який характеризується ефективністю та збалансованістю, гарантує стійкість фінансової системи до впливу внутрішніх і зовнішніх негативних чинників, а також уможливлює стабільне економічне зростання та синергетичний розвиток країни.

Фінансова безпека включає в себе монетарний, бюджетний, валютний, інвестиційний, інфляційний, ціновий та борговий аспекти. Вона розглядається як у внутрішньому, так і зовнішньому ракурсах[17, с. 94]. Внутрішня фінансова безпека значною мірою визначається характером формування державного та місцевих бюджетів, станом платіжного балансу країни, співвідношенням грошових мас в офіційній і тіньовій економіках, ступенем ліквідності грошових коштів. У зовнішньому плані показниками стану фінансової безпеки є ступінь фінансової незалежності держави, обсяги іноземних інвестицій, міжнародний борг країни, рівень політичної стабільності.

Основними функціями фінансової безпеки є:

- створення умов та можливостей для оперативного управління елементами системи фінансової безпеки як у повсякденних умовах, так і за надзвичайних ситуацій;

- здійснення комплексу тактичних та стратегічних заходів, спрямованих на попередження загроз та їх нейтралізацію;

- прогнозування й ідентифікація внутрішніх і зовнішніх загроз інтересам суб'єктів фінансової безпеки;

- реалізація системи заходів з регенерації об'єктів фінансової безпеки, які постраждали внаслідок виникнення надзвичайної ситуації;

- активне міжнародне співробітництво в інтересах підтримки національної системи фінансової безпеки.

Необхідно зауважити, що реалізація функцій не зводиться виключно до захисту, а передбачає стійкий та поступальний взаємопов'язаний та взаємообумовлений розвиток усіх компонентів безпеки безпеки [4, с. 41]. Для цього мають застосовуватись усі наявні засоби: політичні, економічні, організаційні, правові та ін.

Фінансова безпека держави включає: монетарну, бюджетну, податкову, боргову безпеку, фінансову безпеку банківської системи, валютну, інвестиційну безпеку, фінансову безпеку страхового та фондового ринку.

Монетарна безпека - такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення.

Бюджетна безпека - це стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів. У цілому бюджетна безпека держави зумовлюється розміром бюджету, розміром, характером та рівнем дефіциту бюджету, масштабами бюджетного фінансування, процесом бюджетування, своєчасністю прийняття та характером виконання бюджету.

Податкова безпека держави визначається ефективністю податкової політики держави, яка має оптимально поєднувати фіскальні інтереси держави та платників податків. З позицій фіскальної достатності проблема податкової безпеки зводиться до забезпечення держави таким обсягом податкових надходжень, який є оптимально необхідним згідно до вимог проголошеної економічної доктрини.

Валютна безпека держави - це ступінь забезпеченості держави валютними коштами, достатніми для дотримання позитивним сальдо платіжного балансу, виконання міжнародних зобов'язань. Під валютною безпекою також розуміють стан курсоутворення, який максимально захищає від змін на міжнародних валютних ринках і створює сприятливі умови для розвитку вітчизняного експорту, широкомасштабного припливу в країну іноземних інвестицій.

Інвестиційною безпекою вважають досягнення такого рівня інвестицій, який дає змогу оптимально задовольняти поточні потреби економіки у капітальних вкладеннях за обсягом і структурою з урахуванням ефективного використання і можливостей повернення коштів, які інвестуються.

Фінансова безпека фондового ринку - оптимальний обсяг його капіталізації, здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торговців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів і держави загалом.

1.2 Система забезпечення фінансової безпеки

Система забезпечення державної фінансової безпеки (див. рисунок 1.1 у додатку до розділу 1) є комплексом організаційних структур, засобів та заходів, координованих для досягнення визначеної мети. Суб'єктами системи фінансової безпеки є: фізичні особи, домашні господарства, населення в цілому, підприємства, організації, установи, регіони, сектори економіки, держава, міждержавні утворення, а також світові співтовариства. Система забезпечення фінансової безпеки держави ґрунтується на таких основних принципах: законності, керованості, адекватності, адаптивності та гнучкості, комплексності, послідовності, інтегрованості, прозорості, обґрунтованості, стабільності та надійності, ефективності [12, с. 542].

Процес формування системи фінансової безпеки держави повинен посилатися на засади відповідної наукової теорії, концепції та політики. Найбільш пріоритетним завданням держави є розробка і реалізація власне концепції фінансової безпеки. Концепція фінансової безпеки повинна винести на осмислення державою зміст таких складних понять як національні цінності та інтереси, визначити методологію ідентифікації загроз фінансовій сфері та шляхи їх усунення. Послідовність створення концепції фінансової безпеки держави та її втілення наведена на рисунку 1.2 у додатку до розділу 1.

Концепція є основою для реалізації політики фінансової безпеки, яка здійснюється в контексті політики національної безпеки. Так, для проведення аналітичної та прогностичної діяльності державні органи визначають національні економічні інтереси, досліджують їх взаємодію, співвідношення пріоритетності тощо, формуючи політику фінансової безпеки. Політика фінансової безпеки передбачає:

- наявність законодавчої бази в сфері фінансової безпеки;

- роботу уряду згідно стратегії забезпечення фінансової безпеки;

- надання урядом плану дій органам виконавчої влади;

- підтримка фінансової безпеки (судовою системою) шляхом здійснення правозастосовуваної практики.

За політику фінансової безпеки в Україні відповідають Президент України, Верховна Рада України, Рада національної безпеки і оборони України та структури, що нею координуються, економічний блок Кабінету Міністрів України з виділенням відповідних підрозділів, Рахункова палата і Національний банк України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, а також правоохоронні органи та органи судової влади [4, с. 47]. Першочерговим завданням влади є забезпечення чіткої координації дій цих структур.

Але, варто зауважити, що результати використання можливостей окремих структур системи фінансової безпеки в сумі не є такими значущими, як скажімо ефект від комплексного функціонування системи. Тобто на практиці про ефективність фінансової безпеки держави можна говорити оцінюючи перш за все синергетичний ефект від дії даної системи. Зважаючи на вищевикладене, необхідно визначити, що саме розгалуженість та життєздатність взаємозв'язків усіх компонентів системи фінансової безпеки в результаті відіграють неабияку роль у забезпеченні злагодженого та результативного її функціонування.

Отже, система забезпечення фінансової безпеки є складною та багатоаспектною за своїм устроєм. Одночасно вона є підсистемою загальної економічної безпеки держави (яка, у свою чергу є складовою національної безпеки держави та міжнародної економічної безпеки).

Розглядаючи систему фінансової безпеки держави, доцільно також назвати і грамотно класифікувати (див. таблицю 1.1 у додатку до розділу 1) основні внутрішні та зовнішні їй загрози з огляду на основне покликання згаданої системи «протистояти» різним негативним впливам. Загрози фінансовій безпеці держави - сукупність наявних та потенційно можливих явищ і чинників, що створюють небезпеку для реалізації національних інтересів у фінансовій сфері. Так, внутрішніми загрозами фінансовій безпеці будь-якої країни є:

- недосконалість і незавершеність національного законодавства, зокрема у фінансово-кредитній сфері;

- відсутність достатнього золотовалютного запасу, або штучність курсу національної грошової одиниці;

- низький рівень інвестиційної активності;

- неефективність податкової системи, тіньова економіка;

- недосконалість бюджетної системи, низький рівень бюджетної дисципліни;

- значна заборгованість за видатками бюджету, або дефіцит бюджету;

- високий рівень інфляції;

- дефіцит платіжного балансу;

- неповноцінність фондового ринку;

- нерозвиненість страхового ринку;

- слабкість банківської системи;

- зростання внутрішнього державного боргу [11, с.64, 65].

До зовнішніх загроз відносяться:

- від'ємне зовнішньоторговельне сальдо;

- залежність від отримання іноземних кредитів та іншої зарубіжної допомоги;

- зростання зовнішнього боргу і нецільове використання зарубіжних кредитів;

- нерегульований приплив іноземного капіталу та надання йому переваги порівняно з вітчизняним;

- втручання міжнародних фінансових організацій у національну фінансово- кредитну сферу;

дефіцит платіжного балансу країни.

1.3 Рівень фінансової безпеки та оцінка її стану

Наявність системи фінансової безпеки має передбачати методологію щодо оцінки ступеня впливу загроз на фінанси країни, тобто ефективності системи. Ступінь впливу загроз визначається на підставі розрахунку і моніторингу ряду індикаторів та порівняння їх із граничними (нормативними) значеннями.

Індикатор -- елемент, що відображає процес або стан об'єкта спостережень, його якісні та кількісні характеристики. Говорячи про вибір індикатора, необхідно зазначити, що кожен показник має бути економічною величиною, яка має чіткі межі коливань. Слід розрізняти індикатори міжнародного рівня та національні, індикатори відстеження та впливу[7, с. 87].

Індикатори міжнародного рівня використовуються в основному міжнародними організаціями для зіставлень і аналізів показників країн світу. Національні індикатори застосовують для вивчення тенденцій у розвитку фінансово-кредитної сфери країни, виявлення її сильних та слабких сторін, можливостей і ризиків. Програмні індикатори (відстеження) мають допомагати прослідкувати хід реалізації заходів монетарної, валютної, фіскальної, бюджетної, інвестиційної, боргової політики. Індикатори впливу передбачають кількісну та якісну характеристику змін, що відбуватимуться від виконання політичних намірів.

Обґрунтована система індикаторів дає змогу оперативно здійснювати аналіз фінансової безпеки різних об'єктів, попереджувати розвиток негативних тенденцій, вносити необхідні корективи як у повсякденну діяльність, так і на перспективу, прогнозувати розвиток подій. Залежно від специфіки досліджуваного явища визначаються порогові значення індикаторів, що не можуть визначатися шляхом точних розрахунків, а визначаються експертно на основі досвіду.

Рівень фінансової безпеки оцінюють за наступними індикаторами економічної безпеки:

- індикатори фінансової безпеки громадян (ВВП на особу, доходи, заробітна плата, рівень соціальних виплат, рівень оподаткування);

- індикатори фінансової безпеки домашніх господарств;

- індикатори фінансової безпеки підприємств, організацій, установ;

- індикатори фінансової безпеки кожної окремої галузі (обсяг неплатежів, прострочена заборгованість, збиткові підприємства);

- індикатори фінансової безпеки регіонів (питома вага регіону в ВВП країни, платіжний баланс регіону, дефіцит місцевого бюджету, інвестиційна привабливість);

- індикатори фінансової безпеки банківської системи (сукупний статутний фонд, питома вага проблемних кредитів, обсяг прибутку, рентабельність чистих активів, коефіцієнт покриття, показники ліквідності);

- індикатори фінансової безпеки фондового ринку (обсяг капіталізації, кількість емітентів, дохідність цінних паперів, рейтинги, частка постійних активів);

- індикатори фінансової безпеки держави (розмір ВВП і національного доходу, розмір податків, інвестицій, заощаджень, обсяг валютного ринку, курс національної валюти, ставка по іноземним валютам, розмір державного боргу, дефіцит платіжного балансу і тощо).

Так, наближення індикаторів економічної безпеки до їх гранично допустимої величини свідчить про наростання загроз соціально-економічній стабільності суспільства, а перевищення граничних значень -- про входження суспільства в зону нестабільності і соціальних конфліктів, фактично, про реальну загрозу економічній безпеці. Зважаючи на це, фінансову безпеку держави необхідно розглядати як деякий стан, що задовольняє визначений набір граничних значень індикаторів. Окремі індикатори фінансової безпеки свідчать про ті чи інші існуючі негаразди, наявність диспропорцій тощо (див. таблицю 1.2 у додатку до розділу 1). Також необхідно зазначити, що неприпустимим є приведення системи індикаторів у відповідність лише з фактичним станом національної економіки. Необхідно усвідомити існування перспектив і враховувати цей фактор. Також важливо зауважити, що не всі загрози фінансовій безпеці можуть бути формалізовані та мати кількісну характеристику.

Існуючі суперечливості багатьох теоретико-методологічних аспектів потребують розробки цілої низки нових категорій, критеріїв та індикаторів, що нададуть змогу чітко описати і проаналізувати базисні тенденції фінансової безпеки і систему заходів щодо її забезпечення. Лише поєднання теоретичних засад і концепцій з практичними заходами дасть можливість реалізувати надійний механізм забезпечення економічної безпеки [12, с. 554].

За результатами оцінки стану фінансової безпеки країни мають відбутися системні перетворення у фінансовій сфері, перегляд концепцій та економічних програм, цілей і пріоритетів політики у фінансово-кредитній сфері.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану фінансової безпеки України

2.1 Загальна оцінка фінансової безпеки Німеччини

Деякі характерні особливості структури фінансово-економічної системи та політики даної країни дозволяють Німеччині втримувати лідерство в світі за досконалістю та стійкістю економіки.

Перш за все, зробимо аналіз фінансової безпеки країни. Для цього застосуємо систему оцінки індикаторів фінансової безпеки держави, запропоновану у першому розділі.

1. Внутрішній валовий продукт Німеччини у 2012 році склав 3,34 трлн. дол., що на 5,11% більше за ВВП 2011 року. Динаміка ВВП Німеччини показана на рисунку 2.1 у додатку до розділу 2. Аналізуючи динаміку, можемо сказати, що ВВП країни має тенденцію до зростання (за додатково побудованим на графіку експоненціальним вектором тренда). Також необхідно зазначити, що у 2011 році відбувся спад валового внутрішнього продукту, але вже у 2012 році фіксуємо відновлення зростання ВВП. Також за прогнозами Організації економічного співробітництва та розвитку ВВП Німеччини у 2012 має зрости на 3,4% в порівнянні з попереднім роком. Таке помірне зростання ВВП - яскравий приклад «європейської» економічної стабільності країни.

2. Розглядаючи динаміку зовнішньоторговельного сальдо Німеччини (див. рисунок 2.2 у додатку до розділу 2), можемо говорити про застійні явища в зовнішній торгівлі. У 2010 році показник залишається стабільно високим. Але вже в наступному році зростає на 11%. Можна говорити про перспективи зростання даного показника у зв'язку з ефективною фінансовою та економічною політикою уряду, результатом діяльності якого стане жваве відновлення балансу при поновленні закордонного попиту.

3. Розглянемо динаміку короткострокових та довгострокових процентних ставок дохідності за активами (див. рисунок 2.3 у додатку до розділу 2). 2008 року спостерігаються високі процентні ставки за короткостроковими та трохи вищі за довгостроковими активами. У 2009 році - році початку світової фінансової кризи ставки за короткостроковими активами збільшуються, що пояснюється потребою економіки у терміновому капіталі. 2010 рік також показує тенденцію до збільшення попиту на короткострокові гроші і «вимагає» їх переваги над довгостроковими інвестиціями. 2011 рік характеризує різкий спад ставок за короткостроковими активами з огляду на продовження кризи і обмеження можливостей дебіторів сплачувати за високими ставками в результаті скорочення активності. 2012 року відбувається призупинення негативної тенденції за ставками та деяке пожвавлення зростання. Виважена політика ставок за запозиченнями говорить про перспективи стійкості фінансової системи держави в контексті адекватності такої політики економічному становищу.

4. Проблеми із зовнішнім боргом Німеччини були неочевидні до початку світової фінансово-економічної кризи 2008 року. Тут необхідно зазначити, що Німеччина окрім того, що є основним кредитором Європи, забезпечує безпосередню підтримку самої європейської валюти, тим самим двічі збільшуючи ризики власної фінансової безпеки. Різке збільшення боргу на 18,3% за останні 4 роки (див. рисунок 2.4 у додатку до розділу 2) свідчить далеко не на користь поліпшення фінансової стійкості країни. Дана держава - фактично єдина потужна країна, що втримує Єврозону і подібна тенденція зростання заборгованості може критично похитнути економічні здобутки Німеччини. Так, наприклад, за другий квартал 2012 року зростання ВВП Німеччини сповільнилося з 1,3% до 0,3%. Зовнішній борг Німеччини - не єдина проблема даної країни, уряду держави потрібно переглянути політику запозичень і ступінь інтегрованості в європейський простір, більшу увагу звертати на національну фінансову безпеку.

5. Ще одним важливим показником фінансової безпеки є рівень безробіття (див. рисунок 2.5 у додатку до розділу 2). З рисунку бачимо стабільне зменшення рівня безробіття в Німеччині. Дана тенденція показує ефективність політики, що проводить уряд Німеччини стосовно зайнятості населення, а саме - найбільші в Європі витрати на оплату праці та соціальний захист населення, пріоритетність працевлаштування молоді тощо. Рівень безробіття є яскравим показником якості розрахованих середніх доходів населення, так можна говорити про постійне покращення соціально-економічного розвитку країни.

6. Проаналізуємо також два інших важливих показника: індекс споживчих цін та рівень податків (див. таблицю 2.2 у додатку до розділу 2). Індекс споживчих цін в Німеччині протягом всього часу залишався адекватним фінансово-економічній ситуації в країні, так за сповільнення зростання ВВП, тенденція зростання споживчих цін також сповільнювалася. Говорячи про частку податків у ВВП, необхідно зазначити, що їх обсяг знаходиться в межах 40-45% від ВВП і є політикою наповнення державного бюджету країни.

Декілька слів варто сказати про систему забезпечення фінансової безпеки Німеччини. За фінансову безпеку в цілому відповідають Федеральний Канцлер Німеччини, Бундестаг, Федеральна рада безпеки Німеччини, а за функціональні напрямки фінансової безпеки: Міністерство економіки та технології Німеччини, Міністерство фінансів Німеччини, Міністерство економічного співробітництва та розвитку Німеччини, Федеральна рахункова палата Німеччини і Німецький федеральний банк, федеральні уряди, а також органи судової влади. Говорячи про законодавчу базу Німеччини, необхідно зазначити, що такого документу, як концепція національної безпеки в країні не існує, а стратегія фінансової безпеки реалізується виключно в межах інших нормативно-правових актів.

Отже, підсумовуючи результати аналізу (див. таблицю 2.3 у додатку до розділу 2), можемо сказати що Німеччина - країна зі стійкою фінансовою системою, яка забезпечує належний рівень економічного розвитку держави і здатність протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам. Основною ж проблемою Німеччини є те, що країна є основним кредитором Єврозони. Політика підтримки євро може стати згубною для даної держави, так як вона характеризується значними фінансовими та економічними ризиками. Німеччина змогла протистояти світовій фінансово-економічній кризі, але європейська боргова криза ще не завершилась і набирає нових обертів, і відтак може спричинити значні проблемні процеси у ФРН.

2.2 Стан фінансової безпеки України

Аналізувавши стан фінансової безпеки Німеччини, дамо оцінку основним фінансовим індикаторам України (див. таблицю 2.1 у додатку до розділу 2).

Спершу потрібно розглянути грошові агрегати та індекс споживчих цін. Динаміка зростання грошової маси показана на рисунку 2.6 в додатку до розділу 2. Можемо констатувати стабільне зростання грошової маси до 2010 року включно, що говорить про емісію грошових коштів. 2011 року відбулося зменшення загальної грошової маси на 5,5% (агрегату М3) - масовий відтік капіталу з ощадних установ, в той же час зростання обсягу готівки спинилося, що говорить про вилучення регулятором частки коштів з обігу (шляхом збільшення ставок рефінансування тощо). 2010 року відбулося збільшення готівкових коштів, а також загальне розширення грошової маси, що говорить про певне «відновлення» економіки. Взагалі подібна маніпуляція грошовою масою свідчить про великі проблеми в економіці, а також про нестійкість банківської системи і великі ризики у фінансовому секторі.

Індекс споживчих цін, або індекс інфляції в Україні впродовж всієї історії незалежності держави характеризується значними темпами зростання (див. рисунок 2.7 в додатку до розділу 2. Внаслідок фінансово-економічної кризи у 2009 році для покриття дефіциту державного бюджету була надрукована та випущена в обіг величезна сума грошових коштів, що підтверджено на рисунку 2.6 в додатку до розділу 2, відповідно споживчі ціни в країні зросли на 25,2%. Це говорить про низьку якість бюджетної та монетарної політик того часу. З 2010 року темп інфляції зменшився, а 2011 інфляція повернулася до помірного рівня. За даними Національного банку України на середину 2012 року показник не перевищив 5-ти відсотковий бар'єр і за прогнозами не має перетнути 10-ти відсоткову межу до кінця року. Не можна назвати наявний індекс інфляції стабілізуючим, але в умовах економіки, що розвивається помірний темп інфляції є допустимим, і навіть стимулюючим фактором для економіки.

Важливим аспектом фінансової безпеки держави є валютний. Розглянемо валютну стратегію держави на прикладі курсової статистики (див. рисунок 2.8 в додатку до розділу 2), а саме динаміки курсу гривні до долара США та євро. Бачимо різке падіння курсу національної валюти відносно іноземних у 2010 році. Також, досліджуючи даний аспект, необхідно зазначити, що курс долара США щодо гривні впродовж 2009-2011 та починаючи з 2012 року є регульованим державою і не відображає повноти реальної девальвації національної валюти. В той же час курс не є фіксованим і центральний банк витрачає великі кошти на втримування курсу національної валюти. Подібна політика перш за все спрямована на сприяння розвитку економіки країни, адже більшість зовнішніх платіжних операцій країни мають вираження саме у доларі США. Втім подібне втримування курсу (валютні інтервенції, що проводить Національний банк України) може призвести, окрім значних втрат резервів центральним банком, до різкого знецінення національної валюти в майбутньому, що одномоментно спричинить фінансовий дефолт всього господарчого сектора, як це відбулося у 2009 році.

Говорячи про європейську валюту, можна зазначити, що її курс стабільно зростає. В структурі зовнішніх зобов'язань та платіжного балансу України частка євро не перевищує 20%, але коливання курсу даної валюти може призвести також до негативних наслідків у національному господарчому секторі.

Розглядаючи зовнішній борг держави (див. рисунок 2.9 в додатку до розділу 2), можемо констатувати стабільне його зростання. Бачимо, що зовнішній борг України з 2007 року мав тенденцію до збільшення, з 2012 року ця тенденція сповільнилася. Втім необхідно також відзначити з 2011 року зростання темпів збільшення саме заборгованості державного сектору порівняно із заборгованістю комерційних структур, що говорить в першу чергу про зменшення можливостей кредитування бізнесу і кредитування лише за гарантією держави. Взагалі, зовнішній борг - невід'ємна складова держави, інтегрованої в сучасні світові фінансові процеси. Зовнішній борг необхідно розглядати як проблему, що має наслідком нецільове використання запозичених коштів, неможливість повернення або реструктуризації боргу, неадекватність розмірів рівню розвитку економіки тощо[13, с. 11]. Необхідно також зауважити, що наступні три роки стануть роками максимального навантаження по сплаті зовнішнього боргу - з 2014 по 2016 рік з державного бюджету України доведеться сплатити зовнішні зобов'язання на суму близько 15,7 млрд. доларів.

В межах фінансової безпеки України необхідно розглянути також стан державного бюджету (див. рисунок 2.10 в додатку до розділу 2). В Україні спостерігається хронічний його дефіцит. Найбільший дефіцит країна мала у 2010 році, коли у зв'язку з приходом нового уряду державний бюджет був прийнятий лише за 4 місяці після початку року. У 2011 планується дефіцит державного бюджету на досить високому рівні - понад 35 млрд. грн. Звичайно, що такий дефіцит державного бюджету (більше 10% доходів бюджету, що складають приблизно 299,1 млрд. грн.) є неприпустимим для будь-якої країни і матиме негативні наслідки на інвестиційний та грошово-кредитний клімат у державі.

Далі розглянемо динаміку валового внутрішнього продукту України (див. рисунок 2.11 в додатку до розділу 2). Необхідно зазначити, що ВВП України має тенденцію до збільшення. 2010 року обсяг ВВП скоротився у зв'язку з фінансово- економічною кризою, але у 2011 році поновив тенденцію до зростання. До 2009 року ВВП країни зростав значними темпами (понад 32%), з 2010 зростання не перевищує 10-15%. Такий темп зростання ВВП є прийнятним в умовах посткризового відновлення [див. 14, с. 21], але з огляду на досліджені вище показники можна зробити висновок про недостатнє зростання у 2012 році (на 5,4%), яке прогнозується.

Також необхідно розглянути такий показник, як індекс середньої реальної заробітної плати (див. рисунок 2.12 в додатку до розділу 2). Бачимо, що середня заробітна плата зростала впродовж всього терміну, окрім 2009 року, коли зростання номінальної заробітної плати не змогло покрити надмірну інфляцію. Важливо також зауважити, що у 2012 році зростання реальної заробітної плати зупинилося, що говорить про певну «економію» уряду на оплаті труда. В той же час це дозволяє додаткові кошти направити на розвиток економіки та створення резервів.

Декілька слів необхідно сказати і про систему забезпечення фінансової безпеки в Україні. За фінансову безпеку в цілому відповідають Президент України, Верховна Рада України, Рада національної безпеки і оборони України та структури, що нею координуються, а за функціональні напрямки фінансової безпеки - економічний блок Кабінету Міністрів України з виділенням відповідних підрозділів, Рахункова палата і Національний банк України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, а також органи судової влади і прокуратури. Забезпечення чіткої координації дій даних структур дозволяє забезпечити ефективну систему протистояння зовнішнім та внутрішнім фінансовим загрозам державі. Президент України формулює стратегічні напрямки підвищення рівня фінансової безпеки, створює, реорганізує і ліквідує органи виконавчої влади, що входять до інфраструктури забезпечення фінансової безпеки; керує в межах своїх конституційних повноважень органами забезпечення фінансової безпеки України; уточняє окремі положення Концепції фінансової безпеки України. Верховної Ради України здійснює забезпечення фінансової безпеки через:

- створення правових засад функціонування системи фінансової безпеки;

- визначення національних фінансових інтересів;

- ратифікація міжнародних договорів і угод щодо забезпечення фінансової безпеки;

- здійснення контролю за діяльністю органів державної влади із забезпечення фінансової безпеки.

Рада національної безпеки і оборони України займається координацією діяльності органів виконавчої влади по забезпеченню фінансової безпеки, контролює їх діяльність у цій сфері; розробляє стратегію і політику забезпечення фінансової безпеки. Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень координує діяльність центральних органів виконавчої влади; формує у встановленому порядку статті державного бюджету для реалізації конкретних бюджетних програм у цій сфері. Рахункова палата контролює дотримання фінансової безпеки України в ході бюджетного процесу та готує відповідні доповіді Верховній Раді України. Національний банк України відповідно до Основних засад грошово- кредитної політики визначає та проводить монетарну політику в інтересах фінансової безпеки України. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері фінансової безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції. Суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди фінансовій безпеці України.

Говорячи про законодавчу базу України, в рамках даного дослідження цікавою є «Концепція національної безпеки України». Вона розглядає фінансову безпеку у рамках економічної безпеки держави та визначає такі загрози в економічній сфері як істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу, нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних ризиків; критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці; критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку; нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості тощо [див. 1].

Отже, підбиваючи підсумки (див. таблицю 2.4 у додатку до розділу 2), можемо сказати, що Україна - держава з доволі не розвинутою системою фінансової безпеки. Це підтверджено великими обсягами міжнародних зобов'язань, імпорту, недостатньою інвестиційною привабливістю, неконтрольованим зростанням грошової маси за останні 5 років тощо. Велика залежність країни від іноземних товарів та послуг, а також неконтрольовані запозичення в звітних роках забезпечила у 2008 році кризовий стан вітчизняної економіки і фінансової системи зокрема. Національна економіка наразі перебуває на етапі свого відновлення і потребує рішучих заходів щодо стабілізації та реструктуризації, а також перегляду стратегій подальшого розвитку.

фінансовий безпека кредитний

Розділ 3. Проблеми фінансової безпеки держави та шляхи їх вирішення

3.1 Проблеми вирішення фінансової безпеки держави

Зробивши аналіз стану фінансової безпеки держави, необхідно позначити основні проблеми її розвитку (див. таблицю 3.1 у додатку до розділу 3), визначити причини та наслідки даних проблем. Для цього застосуємо послідовність вивчення проблем по кожному дослідженому аспекту фінансової безпеки.

Спочатку визначимо основні проблеми грошово-кредитного механізму фінансової безпеки держави та охарактеризуємо їх причини.

1)Нестабільність національної грошової одиниці викликана перш за все несталістю економічного розвитку [4, с. 143], постійним коливанням рівня ризиків у всіх секторах економіки.

2)Керований плаваючий курс - вимушені інтервенції центрального банку для утримування курсу застосовується для підтримки платоспроможності держави та підприємств за зовнішніми зобов'язаннями - зміна курсу за даних умов може критично позначитись на фінансових потоках держави.

3)Недосконала емісійна політика, а саме відсутність нормативно-правового обмеження обсягу грошової маси в країні, спричинена високими ризиками. Найменші зміни в економіці ведуть до відповідного регулювання грошової маси, яке є часто необгрунтованим та призводить до інфляції.

4)Надмірна інфляція, як результат збільшення грошових коштів в обігу з різних джерел.

5)Завищені ставки резервування, що призводить до стримування внутрішніх грошових потоків та інвестицій, а також зменшення ліквідності держави, встановлюються через наявність великих ризиків у банківському секторі, значну інтегрованість держави до зовнішніх фінансових процесів, де найменші зміни так чи інакше вплинуть на стійкість фінансової системи країни.

6)Пасивний платіжний баланс пояснюється значними відхиленнями курсу гривні щодо іноземних валют впродовж року, залежність від імпорту енергоносіїв, низька диференціація експортних позицій.

7)Необхідність валютного регулювання в частині збільшення диспропорцій між наявною валютою та потребою у ній показана при зростанні спекулятивної діяльності, а також схильності населення до заощаджень поза ощадними закладами.

8)Недовіра населення до банків спричинена минулими подіями, коли на тлі фінансово-економічної кризи відсутня можливість повернення вкладених коштів, не існує системи страхування депозитних інвестицій, і, нарешті, процентні ставки прибутковості за вкладами не забезпечують їх збереженість від інфляції, що стимулює до пошуку альтернативних джерел інвестування.

Розглянемо основні проблеми забезпечення бюджетної безпеки.

Значний дефіцит державного бюджету (понад 5%) пов'язаний з перевищенням темпів зростання видатків над доходами, невиконанням державного бюджету за деякими статтями, значною зовнішньою заборгованістю та неможливістю її обслуговування.

Низький рівень професіоналізму та несвоєчасність прийняття державного бюджету є в більшій мірі проблемами політичними. Також можна додати відсутність реальної співпраці Верховної Ради України в розробці державного бюджету з громадськими організаціями, урядовими комісіями.

Значне податкове навантаження, що призводить до погіршення фінансового стану підприємств, їх збитковості спричинене шляхом наповнення бюджету в основному за рахунок податків [8, а 220]. Податкова система для країни, що розвивається, створена за європейським зразком є неприйнятною і не може забезпечити ефективного розвитку країни.

Відсутність або вибірковість дотацій місцевим бюджетам спричинене випадковістю та нерівномірністю розподілу грошових коштів до органів місцевого самоврядування, значною концентрацією грошових коштів у столичному бюджеті.

Завищення видатків стосується закладення в бюджеті «політичних» соціальних винагород, що відбувається в періоди до і після виборів, інших соціальних виплат, а також значних витрат на обслуговування сектору державного управління.

Далі визначимо основні проблеми внутрішньої та зовнішньої заборгованості держави, а також інвестиційної безпеки.

Високі темпи зростання зовнішнього державного боргу пояснюється відсутністю концепції та стратегії управління державним боргом, нецільовим використанням запозичених коштів, або їх некваліфікованим, чи одноосібним розподілом, що постійно потребує нових запозичень. Значення має також структура зовнішнього боргу держави: перевищено темпи зростання заборгованості саме державного сектору над приватним.

Недостатній рівень обґрунтування розмірів державного боргу та видатків на його обслуговування, що враховуються при розрахунках державного бюджету, а також проблеми з реструктуризацією та диверсифікацією боргів.

Нерозвинута практика страхування боргових ризиків пов'язана з низьким рівнем розвитку страхового ринку в цілому, а також відсутністю бажання уряду додатково витрачати кошти на страхування ризиків несплати та значна політизованість процесів залучення грошових коштів.

Відсутність механізмів оцінки ефективності залучення державою кредитних ресурсів, значна політизованість, одно осібність вирішення даних питань.

Низька диверсифікація валютної структури закордонних запозичень (80% - долар США) спричинена неспроможністю країни повністю відійти від залежності від доларового стандарту та проблем у грошово-кредитній політиці.

Відсутність ефективної системи внутрішніх державних запозичень говорить про нерозвиненість державного ринку цінних паперів, його низьку ліквідність, стійкість, наявність великих ризиків, а головне - відсутність нормативно-правової бази тощо.

Дефіцит інвестицій спричинений нестабільністю розвитку національної економіки, інфляцією, дефіцитом державного бюджету та наявністю окреслених вище проблем.

Нерозвиненість страхування інвестиційних ризиків пояснюється перш за все їх об'ємом, а також нерозвиненістю ринку страхування в цілому.

Низький рівень повернення вкладених коштів пов'язаний з політичною непередбачуваністю, і як наслідок - нестабільністю розвитку економіки, частих змін у податковому законодавстві, знецінення валюти тощо.

Також до вищезазначених проблем можемо додати:

- проблему відмежованості банківського сектору від держави, відсутність механізмів підтримки банків в період кризи, а також підтримка явно збиткових банків спричинено наявністю ресурсів центрального банку лише для забезпечення загальних заходів підтримки грошової системи країни.

- низький рівень розвитку певних секторів ринку страхування пов'язаний з відсутністю законодавчої бази щодо стимулювання ринку страхових послуг, небажанням додатково сплачувати за зниження ризиків;

- низькі ліквідність та капіталізацію фондового ринку, спричинені відповідним розвитком економіки, низькою питомою вагою у загальній кількості підприємств із залученим капіталом (переважання кредитів) тощо.

Таким, окресливши проблеми фінансової безпеки України та причини їх виникнення, можемо перейти до визначення шляхів та перспектив їх подолання.

3.2 Шляхи вирішення проблем фінансової безпеки України

Кожна проблема, що була виявлена в ході даного дослідження передбачає запропонування конкретних шляхів її вирішення (див. таблицю 3.2 у додатку до розділу 3).

Нестабільність національної грошової одиниці, недостатній потік інвестицій, нерозвиненість ринку страхування, невисокий рівень рентабельності більшості національних підприємств, пасивний платіжний баланс потребують, перш за все, забезпечення сталого розвитку економіки шляхом:

- підтримки політичної стабільності в державі:

- реформування парламенту та прийняття закону про організацію дисципліни в парламенті. Верховна Рада України має функціонувати на засадах демократії, узгодженості та співпраці тому, вважаємо, система двопалатного парламенту буде більш ефективною та дієвою. Закон щодо організації дисципліни у Верховній Раді України є необхідним кроком на тлі минулих і теперішніх подій, коли мають місце неявки та невиконання обов'язків депутатами, штучне формування більшості, відсутність діалогу між опозицією та урядом тощо;

- створення комісії професійного відбору кадрів для державної служби, прийняття змін у законодавстві для забезпечення реального кримінального переслідування державних службовців у випадках виявлення корупції або інших зловживань. Також, опісля доцільно провести переатестацію державних службовців при забезпеченні прозорості та неупередженості діяльності органів міліції, прокуратури;

- провести реформу судової системи - підвищити заробітну плату суддям, обтяжити кримінальну відповідальність суддів за зловживання та створити незалежну комісію з контролю над суддями, забезпечити компромісну для позивачів та відповідачів оптимізацію процесуальних термінів;

- зменшення ролі Служби безпеки України у контролі над підприємництвом шляхом прийняття відповідних указів;

- підтримка стабільності розвитку економіки:

- забезпечення сталого розвитку стратегічно важливих галузей промисловості, грамотна приватизація об'єктів даних галузей, дотації з державного бюджету, підтримка вітчизняного експорту шляхом зменшення податкового та митного тиску, спрощення процедур отримання ліцензій, позабюджетний контроль за дотриманням міжнародних стандартів виробництва;

- припинення практики в парламенті постійного збільшення податків, зборів, створення дієвого механізму стовідсоткового повернення ПДВ;

- зменшення залежності країни від імпортних енергоносіїв, шляхом диверсифікації їх поставок, розробки вітчизняних джерел, стимулювання використання альтернативних джерел енергії пільгами тощо;

- зменшення податкового контролю підприємств шляхом співпраці інспекції з аудиторськими, обліковими та іншими фірмами;

- підтримка центральним банком валютного курсу шляхом його «згладжування», неприпустимість неадекватного економічному розвитку зростання грошової маси в країні, зменшення ставок резервування Національним банком України, розробка та реалізація ефективних механізмів підтримки банківського сектору в період кризи;

- прийняття законодавства у сфері розвитку національного фондового ринку, стимулювання внутрішніх інвестицій (після подолання інших проблем), реальні (не завищені) процентні ставки за ОВДП уряду;

- забезпечення розвитку страхового ринку - управління ризиками:

- провадження державної політики пропаганди страхування як способу управління будь-якими ризиками;

- забезпечення нормативно-правової бази щодо прозорості функціонування страхових компаній та розробка положень про посередників;

- примусове страхування у стратегічно важливих галузях економіки;

- розвиток практики розгляду судами (за попереднього реформування судової системи) конфліктів у страховій сфері.

- підтримка здорового бізнес-клімату в країні способами:

- активізації моніторингової діяльності Антимонопольного комітету

України;

поступове зменшення державного регулювання і створення конкурентного середовища у високозатратних галузях - нафто- та газодобувній, оборонній, авіакосмічній промисловості тощо;

диверсифікація податкових ставок для різних за розвитком підприємств - справедлива участь держави у розподілі доходів;

підтримка інноваційної діяльності підприємств шляхами лібералізації

податків.

Необхідність валютного регулювання, керований плаваючий курс, недосконала емісійна політика, надмірна інфляція, завищені ставки резервування вимагають:

- припинення практики витрачання резервів центральним банком на стримування курсу гривні відносно іноземних валют і провадження урядом політики забезпечення економічних стабільності та розвитку;

- державного контролю за припливом спекулятивного капіталу до країни та заходи щодо його зменшення;

- розробки відповідних нормативів діяльності центрального банку, зокрема у сфері регулювання граничних, або цільових значень грошової маси в країні на певну дату, а значить - обмеження постійного регулювання грошей в обігу;

- стимулювання (в розумних межах) зменшення маси обігових коштів (агрегату М0) і збільшення депозитів, а також корпоративних грошей шляхом стимулювання інвестування та розвитку економіки (див. заходи запропоновані у першому пункті);

- поступового зниження центральним банком ставок резервування для стимулювання бізнес-активності та розвитку банківського сектору, але лише за умов підтримки ризиків у нормативних межах;

- повернення довіри до банків шляхом створення механізмів ліквідності та юридичних підстав для їх надійності.

Говорячи про основні проблеми забезпечення бюджетної безпеки.

Низький рівень професіоналізму та несвоєчасність прийняття державного бюджету, значний дефіцит державного бюджету (понад норми у 5%) потребують:

- впровадження заходів щодо політичної організації прийняття державного бюджету, встановлення конкретних термінів обговорення та слухань проекту кошторису у Верховній Раді України і за її межами;

- перенесення функцій розробки проекту державного бюджету на структури Міністерства економіки та розвитку України. Так, ми вважаємо, розробкою державного бюджету мають займатись спеціалісти з економіки, а не з фінансів, в силу переваг в даному питанні економіко-планової над фінансово-обліковою освітою останніх;

- залучення провідних економічних інститутів, організацій, аудиторських експертних компаній до складання проекту та оцінки державного бюджету;

- припинення практики прийняття дефіцитного державного бюджету (більше 10%) і встановити на законодавчому рівні гранично допустиме значення дефіциту у 5-6%;

- відповідного рівня розвитку економіки та недопущення перевищення темпів зростання видатків над доходами (грамотне складання державного бюджету), вирішення проблем зовнішньої заборгованості та неможливістю її обслуговування;

- спрощення схем виконання державного бюджету, зокрема ліквідація Державного казначейства України з покладенням його функцій на Міністерство фінансів України зі створенням відповідних підрозділів.

1) Збільшення дотацій місцевим бюджетам в контексті забезпечення рівномірності розвитку регіонів, нестачі власних бюджетних коштів у деяких регіонах. Направлення коштів до місцевих бюджетів має бути обернено пропорційним рівню їх розвитку за умови теперішньої самостійності бюджетної політики регіонів.

2) Припинення практики завищення видатків стосується неприпустимості закладання в бюджеті «політичних» соціальних винагород в періоди до і після виборів, інших необґрунтованих соціальних виплат, а також оптимізації витрат на обслуговування сектору державного управління шляхом збільшення відповідальності та скорочення кількості структур.

Далі визначимо шляхи вирішення основних проблем внутрішньої та зовнішньої заборгованості держави, а також інвестиційної безпеки.

Проблеми високих темпів зростання зовнішнього державного боргу, недостатнього рівня обґрунтування його розмірів та видатків на обслуговування, а також відсутність механізмів оцінки ефективності залучення державою кредитних ресурсів вимагає наступних заходів:

- розробити та реалізувати Стратегію управління державним боргом на найближчі 5 років, Концепцію обґрунтованості державних запозичень за створення відповідної Методології оцінки запозичень та механізмів контролю урядових позик шляхом створення відповідної державної комісії, або покладення обов'язків на існуючі контрольно-ревізійні органи;

- припинення практики політизації та дотримання принципів економічної розважливості та розрахунку під час отримання закордонних позик;

- забезпечення механізмів кримінального переслідування за нецільове використання запозичених коштів, або їх некваліфікований, чи одноосібний розподіл;

- іміджева політика держави, неприпустимість перевищення темпів зростання заборгованості державного сектору порівняно з приватним;

- пошук та надання пріоритетності розгляду запозиченням зі спеціальними правами та пільгами;

- вирішення проблем із наявною заборгованістю шляхом реструктуризації, або конвертації боргів.

Нерозвинута практика страхування боргових ризиків потребує відповідальної політики уряду щодо оцінки власних можливостей повернення грошових коштів, тобто сформована і закріплена документально політка управління ризиками.

Подолання низької диверсифікації валютної структури закордонних запозичень (80% запозичень припадає на долар США) передбачає відмежування від залежності держави від однієї валюти шляхом реструктуризації зовнішнього боргу та усвідомлення неприпустимості незастрахованих ризиків неповерненості за можливого здорожчання даної валюти.

Створення ефективної системи внутрішніх державних запозичень, дефіцит інвестицій за їх низького рівня рентабельності в Україні, нерозвиненість страхування інвестиційних ризиків передбачає заходи з лібералізації державного ринку цінних паперів, підвищення його ліквідності, в першу чергу, шляхом прийняття відповідних нормативних державних актів, стійкості, а головне - рентабельності за допомогою спеціальної державної програми розвитку та підтримки фондового ринку. Все це можливо лише за забезпечення сталого економічного розвитку (політичної стабільності, подолання проблем дефіциту державного бюджету, відсутності інфляції, ефективної курсової політики тощо) та довіри вітчизняних інвесторів до держави. Необхідно також запропонувати та реалізувати Концепцію управління ризиками в економіці, і в державному інвестиційному секторі зокрема.