Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

світовий фінансовий криза

Поява і розвиток світових фінансових криз невід'ємно пов'язане з розвитком економіки країн світу. Спочатку це були як кризи недовироблення сільськогосподарської продукції, з середини XIX століття - як порушення рівноваги між промисловим виробництвом і попитом на товар.

Економічні кризи до XX століття обмежувалися межами декількох країн, але з розвитком процесів інтеграція та залучення в економіку більшої кількості країн стали набувати загальносвітовий характер. В останні часи економічним співтовариством створюються і розробляються все більш досконалі механізми боротьби з фінансовими кризами (державне регулювання, створення міжнародних контролюючих організацій, фондів, постійний моніторинг ситуації), фінансових колапсів уникати не вдається. Можна тільки передбачити, але й то не завжди, подальший розвиток світової ситуації [1].

Історії відомо чимало світових криз: всеосяжних чи які зачіпають вузьке коло країн, затяжних і менше тривалих - їх причини, зазвичай, завжди різні, а наслідки - навдивовижу схожі. Кризові явища накладають відбиток як на економіку країн, так й у людські долі, перетворюючи багатьох (іноді навіть найбільш забезпечених) на злидарів за день [2].

У цій роботі розглянуті найбільші світові фінансові кризи кінця ХХ та початку ХХІ століть: Азіатська фінансова криза 1997-1998 рр. та світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр.

Світові фінансові кризи зумовлюють виникнення цілого кола проблем та, послабленням фінансової безпеки країн світу. З цієї причини вивченню фінансових криз та напрямів розв'язання проблем, які вони зумовили, присвячено безліч публікацій науковців, отже зазначена тема є актуальною.

Об'єктом дослідження є вивчення економічного процесу кризових явищ у світі. Предметом дослідження є вивчення механізму виникнення та розвитку світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть.

Мета дослідження полягає у вивченні теоретичних аспектів виникнення та розвитку світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть, аналізі їх наслідків.

Основними завданнями роботи є:

- визначення причин світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть;

- розгляд основних етапів розвитку світових криз;

- проведення аналізу та визначення наслідків впливу світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть на економіку країн;

- дослідження шляхів та методів подолання наслідків кризових явищ ХХ-ХХІ століть з зарубіжного досвіду;

У курсовій роботі використовуються наступні методи:

- індукції;

- аналізу та синтезу;

- наукової абстракції;

- статистичні методи;

- табличні та графічні методи.

Інформаційною базою для написання курсової роботи виступили: матеріали навчальної та періодичної літератури, інтернет публікації тощо.

Проблема виникнення економічних криз є предметом дослідження багатьох учених. Кризу розглядати як обов'язковий атрибут розвитку економічної системи Дж.М. Кейнс, М. Кондратьєв, К. Маркс, П. Самуельсон, М. Туган-Барановський, Й. Шумпетер та ін. Фундаментальні праці з виявлення природи сучасних криз та пошуку ефективного інструментарію їх запобігання вивчали Дж. Тобін, К. Ерроу, Дж. Штігліц, Ф. Кідланд. Серед вітчизняних учених, які займалися дослідженням цієї проблематики: В. Гейць, Є. Перепьолкін, A. Гончарук, Д. Лук'яненко, В. Василенко, а серед російських учених-економістів - В. Іноземцева, Є. Балацького, С. Глазьєва, С. Меньшикова, Ю. Яковця та ін. [2].



1. Теоретичні основи виникнення та розвитку найбільших світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть

1.1 Визначення та причини найбільших світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть

Криза (від грец. вихід, закінчення) - це рішення, поворотний пункт, тяжкий перехідний стан. Економічна криза - фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це явище періодично повторюється і виявляється у надвиробництві капіталу і товарів. При цьому надвиробництві не абсолютному, а відносному, що передбачає більшу кількість вироблених товарів, ніж та, яку може спожити суспільство. Криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас. Кризи глибоко вражають і руйнують усе народне господарство. Вони свідчать про силу стихійного саморегулюючого механізму ринкової економіки. Криза - це захід насильного встановлення рівноваги між виробництвом та споживанням, що є чинником суспільної трансформації всіх структур народного господарства, формування нових правил і принципів поведінки суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку інтересів споживачів [1].

Кризи поділяються на економічні, політичні, соціальні, фінансові, грошово-кредитні, біржові, аграрні, тієї чи іншої економічної, соціально-політичної системи, світової валютної системи та ін. Криза також найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової економіки. Ним визначається межа, а також дається стимулюючий імпульс до розвитку економіки.

Кризи супроводжують всю історію людського суспільства.

У 1857 році була зафіксована перша світова економічна криза. Вона завдала удару народному господарству та суспільному житті США, Німеччини, Англії та Франції. Причиною послужили масові банкрутства залізничних компаній і обвал ринку акцій.

У 1873 році - Велика міжнародна фінансова криза. Американська і європейська економіки впали у фазу рецесії, експорт країн Латинської Америки різко скоротився. Найдовша в історії капіталізму криза, яка завершився в 1878 році.

У період з 1900-1903 рр. початок занепаду в економічній сфері, що торкнувся більшості розвинених країн і супроводжувався фінансовими крахами, закриттям підприємств і різким падінням рівня виробництва.

Перша світова війна викликала міжнародну фінансову кризи 1914 року. Стався крах на всіх ринках, як товарних, так і грошових.

24 жовтня 1929 (Чорний четвер) - початок найбільшого в історії світової економічної кризи - Великої депресії. Криза зачепила більшість країн, що розвиваються. Тривав до 1933 року.

У 1973 році відбулася перша енергетичний криза, яка почалася з подачі країн-членів ОПЕК, що знизили обсяги видобутку нафти. Торкнулась: США, Великобританії, Франції, Японії, Італії.

Чорний понеділок 1987 також залишив свій відбиток у світовій історії. 19 жовтня 1987 американський фондовий індекс Dow Jones Industrial обвалився на 22,6%. Слідом за американським ринком звалилися ринки Австралії, Канади, Гонконгу. Можлива причина кризи: відтік інвесторів з ринків після сильного зниження капіталізації декількох великих компаній.

Світова криза 1997-1998 рр. (Азіатська фінансова криза) торкнулася більшість країн, що розвивалися - Чехії, Малайзії, Таїланду, Індонезії, Південної Кореї. У 1998 році - Російська криза один з найважчих економічних криз в історії Росії. Дефолт. Причини кризи були наступними:

- величезний державний борг Росії;

- низькі світові ціни на сировину;

- піраміда державних короткострокових облігацій [2].

У 2008 році почалась світова фінансова криза. Розпочалась у кінці 2007 році з обвалу ринку іпотечних кредитів у США. Обвал ринку нерухомості, стрімке зростання кількості неповернених кредитів, банкрутство кредитних фондів, списання світовими банками сотень мільярдів доларів збитків, обвал фондових ринків, ріст цін на енергоносії, прискорення темпів світової інфляції та зниження темпів росту світової економіки - всі ці події взаємопов'язані і відбулися за період менше 1 року. Фактично, надзвичайно тісна взаємопов'язаність та переплетеність фінансових систем призвела до того, що криза на американському ринку переросла у кризу світової економіки.

Отже, упродовж всього ХХ та початку ХХІ століття відбулось багато світових криз. Причини, що їх викликали різняться за своєю суттю: для одних криз вони мали економічний характер (падіння курсу акцій, зниження або навпаки підвищення цін на сировинні ресурси, інвестиційні коливання тощо), інші кризи були спричинені воєнною політикою урядів держав (прагненням фінансувати військові дії за рахунок продажу цінних паперів та взяття кредитів). Однак їхні наслідки для фінансової безпеки держав були однозначно негативними [2].

Отже більш детально розглянемо одну з серйозніших криз кінця ХХ століття - фінансову кризу 1997-1998 рр.

Азіатська фінансова криза 1997-1998 років - економічна криза в Південно-Східній Азії, яка вибухнула в липні 1997 року і стала серйозним потрясінням світової економіки наприкінці 1990-х років. Передумовою кризи стало надзвичайно швидке зростання економік «азійських тигрів», який сприяв масивного приливу капіталу в ці крани, зростання державного і корпоративного боргу, перегріву економіки і буму на ринку нерухомості.

Валютні та фінансові проблеми, з якими зіткнулися країни Південно-Східної Азії (АСЕАН) в 1997 р., для багатьох виявилися несподіванкою, оскільки ці країни вважалися найбільш благополучними і служили прикладом для інших держав, що розвиваються. Суть економічного «дива», що сталося тут у 60-90-ті роки, полягала в надзвичайно швидких темпах структурної перебудови економіки. Відсталі в недавньому минулому країни в короткі терміни наблизилися до рівня, промислово розвинених [4].

Напередодні азіатської кризи фондові ринки цих держав перебували на підйомі і служили об'єктом активного вкладення іноземного капітал. Проте інвестори різко змінили свою поведінку, відмовивши в довірі урядам цих країн, що призвело до паніки і масованому відтоку капіталів, ввергло їх національні фінансові системи в глибоку кризу і створило загрозу стабільності економіки. Настільки очевидний контраст між недавніми успіхами і нинішніми економічними потрясіннями приводить до висновку про те, що для цього були певні причини, закладені раніше в економіці цих країн.

Країни АСЕАН переживали черговий циклічний підйом економіки з середини 80-х років: у Таїланді, Малайзії, Індонезії темпи економічного зростання аж до 1996 року становили 7-8% на рік. Економічному підйому багато в чому сприяли режими фіксованих валютних курсів. Корпорації з Японії і нових індустріальних країн, прагнучи застрахуватися від несприятливих змін курсів своїх валют по відношенню до долара, переводили в АСЕАН орієнтовані на експорт виробництва. Бум внутрішніх і зовнішніх інвестицій супроводжувався великомасштабним імпортом обладнання і сировини.

Високі темпи економічного розвитку більшості країн Південно-Східної Азії з кінця 80-х років аж до початку 1997 року сприяли збільшенню припливу в них іноземного капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій. У надії збільшити доходи в період низьких процентних ставок і уповільнення зростання ВВП у розвинених країнах інвестори переводили капітали на фінансові ринки, недооцінюючи пов'язані з цим ризики. Азіатські країни в 1997 р. були провідними імпортерами іноземного приватного капіталу з числа країн, що розвиваються. Приплив капіталу сприяв суттєвому розширенню внутрішнього попиту, значному підвищенню цін на акції та нерухомість, прискореному зростанню активів і зобов'язань банківського сектора, а також виникненню дефіциту платіжного балансу по поточних операціях (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Сальдо балансу поточних операцій азіатських країн напередодні фінансової кризи у 1997 році

Країна	Відсотків ВВП
Індонезія	2,9%
Південна Корея	2,8%
Малайзія	5,8%
Філіппіни	4,5%
Таїланд	3,9%

Фінансувати дефіцити рахунку поточних операцій за допомогою припливу іноземного капіталу допомагали фіксовані валютні курси. Для зарубіжних фінансових спекулянтів вкладення в Південно-Східній Азії були привабливі через вищі, ніж на Заході, процентних ставок і великих перспектив місцевих фондових ринків. Основна частина зовнішніх запозичень припадала на приватний сектор, тоді як державні бюджети в більшості країн протягом багатьох років зводилися з профіцитом. Приплив коштів за кордону сприяв швидкому розростанню фінансового сектора. Це в свою чергу призвело до спекулятивної гарячці на ринках нерухомості, буму будівництва нових офісних приміщень.

Кредитно-фінансові інститути в ряді цих країн направляли, що не хеджуючи, істотну частку отриманих короткострокових капіталів у високоризикові інвестиційні проекти, переважно в покупку нерухомості. Завдяки притоку капіталів ціни цих активів швидко підвищувалися, що приваблювало все нові вкладення в сектор нерухомості. Оскільки економіка країн Південно-Східної Азії в ці роки розвивалася високими темпами, наслідки такого перерозподілу ресурсів виявилися не відразу, хоча ціни на активи злетіли так високо, що їх коректування і розрив між сумами кредитів і заставних стали неминучі.

Дещо по-іншому складалася ситуація в Південній Кореї. Корейська вона існувала в режимі не фіксованого, а «плаваючого» курсу. Але й тут швидке зростання інвестицій привів до погіршення торгового балансу. У ході економічних реформ, що проводилися в 90-і роки, для корейських фінансово-промислових груп були посилені умови отримання кредитів у місцевих банках, після чого підприємці переорієнтувалися на зовнішні запозичення. У підсумку заборгованість провідних корейських компаній у середині 90-х років досягала 4-5-кратного розміру їх акціонерного капіталу. Масовані інвестиції призвели до утворення значних надлишкових потужностей [19].

Ситуація почала змінюватися з початком 1996 року. Ослаблення курсу японської ієни по відношенню до долара погіршило експортну конкурентоспроможність Таїланду та інших південно-східних азіатських економік з фіксованими валютними курсами. Загострилася конкуренція країн АСЕАН з державами «нової хвилі» відкритих економік, насамперед з Китаєм. На ринках Заходу намітилося перенасичення азіатській експортною продукцією, головним чином електронної. Одночасно в Таїланді, Малайзії та Індонезії став очевидним перегрів ринків нерухомості, де пропозиція далеко відірвалося від попиту, що призвело до різкого зниження цін. Результатом спекулятивної гарячки минулих років стало швидке накопичення прострочених кредитів банківськими системами. Наприклад, у Таїланді у фінансових компаній, залучених до кредитування сектору нерухомості, навесні 1997 р. на борги припадало від 25 до 50% кредитних портфелів.

У цілому всі ці обставини і спричинили перелом у ставленні іноземних інвесторів до азіатських ринків. Принципову схему розгортання кризи можна представити таким чином. Спочатку відбувається зниження фондових індексів. Потім, у міру зростання негативних настроїв серед інвесторів, починаються спекулятивні атаки на національну валюту. Захист її за допомогою високих процентних ставок загострює проблему зовнішньої заборгованості. Витрати підтримки фіксованого курсу зрештою призводять до девальвації, що ще більше збільшує вартість обслуговування зовнішнього боргу. За падінням валютного курсу слід падіння фондових індексів, але тепер вже набагато більш високими темпами. Надалі падіння курсів акцій і валютного курсу відбувається по спіралі: одне прискорює іншого.

Таким чином, початок кризових явищ передувало загострення проблем платоспроможності підприємств і банків не тільки всередині країни, але і по відношенню до зовнішніх партнерів. Зростала частка короткострокових запозичень підприємств і банків для вирішення проблем поточної ліквідності. На фондовому ринку виявлялася тенденція зниження курсів акцій. Банки як усередині країни, так і іноземні скорочували ліміти кредитування. Загострювалися проблеми рефінансування середньостроковій і довгостроковій заборгованості та у банків, і у підприємств. Зростало число банкрутств: спочатку дрібних банків і підприємств, потім все більших. Міжнародні рейтингові агентства знижували спершу довгострокові, а потім і поточні рейтинги країни, а також рейтинги банків і підприємств. Це в свою чергу різко здорожувало запозичення. Триваюче зниження курсу акцій і облігацій на ринку ще більш ускладнило фінансове становище банків і промислових компаній [20].

Наступна криза, яку ми розглянемо в цій курсовій роботі - світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр., в науковому світі вважається чи не найбільшим потрясінням із часів економічної депресії 1930-х років. Але порівнюючи фінансову кризу 2008-2009 рр. з Великою депресією 1929-1933 рр., можна зіставити, мабуть, тільки глибину і розміри охоплення по багатьох країнах світового господарства. Однак, ні причини виникнення, ні масштаби збитку, ні рівень взаємозалежності національних економік, а тим більше - технології та методи боротьби зовсім відмінні.

Світова фінансова криза 2008-2009 рр. охопила більшість країн світу, і ця криза отримала загальну назву «глобальна». Цей термін відображає те, що криза вперше в історії людства набула глобального характеру, охопивши не лише розвинуті капіталістичні економіки, а й економіки постсоціалістичних країн.

Основною причиною світової економічної кризи є надвиробництво основної світової валюти - долара США. Саме з 1971 року, коли була скасована прив'язка долара до золотого змісту, забезпечують золотим запасом США, долари стали друкуватися в необмежених кількостях. Купівельна спроможність долара забезпечувалася не тільки ВВП США, але і ВВП країн всього світу. Все б нічого, але ті держави, економіки яких стали забезпечувати силу долара, ніколи не мали і не мають контролю за обсягом емісії долара. Цього контролю реально не має і уряд США. Таким правом володіє тільки ФРС США [25].

«Спусковим гачком», який привів в дію кризовий механізм, стали проблеми на ринку іпотечного кредитування США. Проте в основі кризи лежать більш фундаментальні причини, включаючи макроекономічні, мікроекономічні та інституційні.

Провідною макроекономічної причиною виявився надлишок ліквідності в економіці США, що, в свою чергу, визначалося багатьма факторами, включаючи:

- загальне зниження довіри до країн з ринком, що розвивається після кризи 1997-1998 рр.;

- інвестування в американські цінні папери країнами, що накопичують валютні резерви (Китай) і нафтові фонди (країни Перської затоки);

- політику низьких процентних ставок, яку проводила ФРС в 2000-2003 рр., Намагаючись запобігти циклічний спад економіки США.

Під впливом надлишкової ліквідності активізувався процес формування ринкових бульбашок, тобто перекрученої, завищеної оцінки різних видів активів. В окремі періоди такі міхури формувалися на ринках нерухомості, акцій і сировинних товарів, що стало важливою складовою частиною кризового механізму. Згідно з даними міжкраїнових досліджень, що охоплювали тривалі тимчасові періоди, кредитна експансія є одним з типових умов фінансових криз [16].

На цьому тлі сприяли настанню кризи і мікроекономічні чинники - розвиток нових фінансових інструментів (насамперед структурованих похідних облігацій). Вважалося, що вони дозволяють знизити ризики, розподіляючи їх серед інвесторів і забезпечуючи правильну оцінку. Насправді використання похідних інструментів фактично призвело до маскування ризиків, пов'язаних з низькою якістю субстандартних іпотечних кредитів, і до їх непрозорого розподілу серед широкого кола інвесторів.

Нарешті, в числі інституційних причин відзначимо недостатній рівень оцінки ризиків як регуляторами, так і рейтинговими агентствами.

М'яка грошово-кредитна політика, що проводилася ФРС США з початку 2000-х років, стимулювала видачу банками кредитів. Середньорічні темпи приросту банківського споживчого кредитування в 2003-2007 рр. були на рівні 5%, приріст споживчих кредитів в III кварталі 2007 р. склав 7,2%. Обсяг виданих іпотечних кредитів зріс з 238 млрд. дол. в I кварталі 2000 р. до 1199 млрд. дол. в III кварталі 2003 р.

У міру входження економіки США в рецесію намітилася тенденція поступового скорочення обсягу виданих банківських кредитів. У III кварталі 2008 р. обсяг виданих населенню іпотечних кредитів склав всього лише 415 млрд. дол. Значно знизилися темпи приросту споживчих кредитів - в листопаді 2008 р. в порівнянні з жовтнем їх обсяг скоротився на 3,7%.

Ключову роль у розвитку кризи зіграла асиметрія інформації. Структура похідних фінансових інструментів стала настільки складною і непрозорою, що оцінити реальну вартість портфелів фінансових компаній виявилося практично неможливим. Оскільки кредитний ринок більше не міг ефективно виявляти потенційно неплатоспроможних позичальників, він впав у параліч. Розвиток ситуації у фінансовій сфері серйозно вплинуло і на реальний сектор економіки. Незабаром після збільшення проблем у фінансовій системі США увійшли в рецесію. Національне бюро економічних досліджень США (NBER) - рада вчених-економістів, що вважається офіційним арбітром у визначенні часу початку і кінця рецесії в країні, в грудні 2008 р. оголосило, що рецесія в США почалася ще рік тому - у грудні 2007 року [10].

Поступово фінансова криза в США почала поширюватися в усьому світі. Американські корпорації приступили до термінової розпродажу активів і виведення грошей з інших країн.

1.2 Етапи розвитку світових фінансових криз ХХ-ХХІ століття

Етапи розвитку азіатської фінансової кризи 1997-1998 рр.

У 1997 році:

- 2 липня: після великомасштабних валютних спекуляцій національна валюта Таїланду (бат) стала плаваючою і упаду на 20%.

- 24 липня: різко впав курс індонезійської рупії, малайзійського ринггіта, тайського бата і філіппінського песо.

- 5 серпня: МВФ і азіатські держави надали кредит в розмірі 17,2 млрд. доларів для порятунку тайської економіки.

- 14 серпня: рупія різко пішла вниз після скасування державного контролю.

- 20 вересня: рінггіт впав до найнижчого рівня за останні 26 років.

- 19-23 жовтня: індекс «Ханг Сенг» фондової біржі Гонконгу знизився майже на чверть, встановивши рекорд падіння за весь час свого існування.

- 31 жовтня: МВФ оголосив про надання допомоги Індонезії в розмірі 40 млрд. доларів.

- 24 листопада: збанкрутувала японська компанія Yamaichi Securities Со. Перше банкрутство великого бізнесу в країні після 1945 року.

- 3 грудня: МВФ погодив умови виділення Південній Кореї фінансової допомоги в розмірі 57 млрд. доларів - найбільший пакет за всю історію його існування.

У 1998 році:

- 15 січня: Індонезія прийняла програму реформ, запропоновану МВФ.

- 14-15 травня: хвиля великомасштабних заворушень прокотилася по центру Джакарти, залишивши після себе більше 1000 убитих.

- 21 травня: президент Індонезії Сухарто подав у відставку.

- 12 червня: Японія оголосила про перший за останні 23 роки спад в економіці.

- 12 липня: прем'єр-міністр Японії Рютаро Хашимото йде у відставку; Малайзія оголосила про спад в економіці.

- 1 вересня: прем'єр-міністр Малайзії встановив жорсткий валютний контроль.

- 24 вересня: індекс «Ніккей» Токійської фондової біржі досяг найнижчого за 12 років значення.

- 23 жовтня: японський уряд почало здійснювати 505-мільярдну програму порятунку економіки і збанкрутілих банків.

- 10 листопада: МВФ і Світовий банк оголосили, що небезпека глобальної фінансової кризи зменшилася і з'явилися ознаки оздоровлення в Таїланді і Південній Кореї. Азіатські фондові ринки почали проявляти ознаки пожвавлення [20].

В економіці, як і будь-який інший області, те, що демонструє зростання, має (як мінімум час від часу) відчувати падіння. Економічний розвиток ніколи не буває безперервним, а такий економічний злет, який ми спостерігали в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні після закінчення Другої світової війни, за визначенням припускає круті повороти. Прийшло на зміну спаду стійке пожвавлення лише підтверджує висновок. Те, що пережило падіння, знову йде вгору [7].

Економіка всіх країн Східної Азії, за винятком Сінгапуру, Гонконгу і Тайваню, страждала від системної проблеми, суть якої полягає в широкому проникненні кумівства у відносини між урядами, бізнесом і банками; неадекватному фінансовому регулюванні і широкому поширенні явища, яке, хоч би недипломатичним це не було, інакше як корумпованістю назвати не можна.

Короткочасна гостра проблема на фінансових ринках. Конкретні її прояви мали свої особливості у кожній країні. Тим не менш криза, яка, як інфекційна хвороба, перекидався з однієї валюти на іншу, привів до регіонального краху, і був момент, коли здавалося, що він здатний викликати і глобальний.

Економічний тайфун обрушився спочатку на Таїланд. Тайці добилися вагомих успіхів в економіці в 80-ті та на початку 90-х років. Безпосередня причина їх проблем полягала в поєднанні дефіциту поточного платіжного балансу і прив'язки національної валюти до американського долара. Щось повинно було статися, і 2 липня 1997 тайський бат, після того як його курс став плаваючим, впав на 20% по відношенню до долара [20].

Циклон потім пройшовся по Філіппінам, Малайзії та Індонезії, де також значний дефіцит поточного платіжного балансу поєднувався з фіксованими курсами національних валют щодо долара. З їх валютами трапилося те ж саме, що і з батом.

Індонезія, Таїланд і Філіппіни звернулися до МВФ. На Філіппінах процес подолання наслідків пройшов досить гладко. В Індонезії, однак, економічні негаразди не припинилися. До кінця січня 1998 р. індонезійська рупія втратила 80% своєї вартості по відношенню до долара. Малайзія, вірна економічному націоналізму Махатіра, не звертаючи уваги на рекомендації його заступника пана Анвара Ібрагіма, спробувала чинити опір логіці глобальної економіки і ввела жорсткий валютний контроль. Незважаючи на це, до кінця 1997 року рівень виробництва в країні впав на 7% (після 8%-ного річного приросту протягом останніх 10 років); фондовий ринок Малайзії втратив 45% вартості, а курс національної валюти, ринггіта, щодо американського долара знизився на 40%.

Останньою жертвою стала валюта Південної Кореї - вона. У дійсності ситуація в Кореї істотно відрізнялася від тієї, що була у інших «тигрів».

Щодо світової фінансової кризи 2008-2009 рр., то вона проявила себе в чотири взаємопов'язаних етапи. На першому етапі мали місце інтервенції, націлені на припинення «зараження» і зміцнення фінансового сектора в країнах. На макроекономічному рівні це включає заходи політики, такі як зниження процентних ставок, розширення грошової маси, кількісні (грошові) ослаблення, а також дії щодо відновлення довіри на кредитних ринках. На мікроекономічному рівні це спричинило заходи щодо вирішення нагальних проблем та наслідків кризи, у тому числі екстреної фінансової допомоги для хворих фірм, гарантування депозитів в банках, вливання капіталу, утилізації токсичних активів і реструктуризації боргу [12].

Прийняті заходи включають порятунок фінансових інститутів, які вважаються «занадто великими, щоб збанкрутувати», поглинання урядом деяких фінансових інститутів, урядові спрощення злиттів і поглинань, а також державні закупівлі проблемних фінансових активів. Майже всі промислово розвинені країни і багато країн, що розвиваються, проводять всі або деякі з цих дій. Незважаючи на те, що фаза «паніки», яка містить ефект зараження, пройшла, операції, як і раніше тривають, і кінцеву вартість заходів ще належить визначити.

Другий етап цієї фінансової кризи є менше незвичайним винятком того, що серйозність економічного спаду макроекономіки, з яким стикаються країни по всьому світу, є найгіршою з часів Великої депресії 1930-х років. Фінансова криза швидко поширилася на реальний сектор, негативно впливає на всі економіки, виробництва, фірми, інвесторів і домашні господарства. Багато країн, особливо з ринком, що формується, були пошкоджені все збільшуючимся відтоком капіталу з економіки та падінням експорту і цін на сировинні товари. У цих випадках уряди звернулися до традиційної грошово-кредитної і фіскальної політики для подолання кризових економічних умов, зниження податкових надходжень і зростанням безробіття.

У відповідь на спад або уповільнення темпів економічного зростання в багатьох країнах були прийняті пакети фіскальних стимулів, спрямовані на відновлення економіки або, принаймні, не допускання погіршення умов. Загальносвітовий обсягу грошей на пакети стимулів в даний час перевищує 2 трлн. дол., але деякі пакети включають в себе заходи, які простягаються в наступні роки, так що загалом це не означає, що вся сума буде негайно переведена на державні витрати. У складі стимулюючих пакетів, за визначенням, мають бути фіскальні заходи (державні витрати і зниження податків), але деякі пакети включають в себе заходи, спрямовані на стабілізацію банків та інших фінансових установ, які зазвичай класифікуються як порятунок банку або фінансовий пакет допомоги. 2 трильйони доларів в загальний пакет стимулів становить близько 3% світового валового внутрішнього продукту, що перевищує заклик Міжнародного валютного фонду протистояти погіршенню економічних умов у світі та виділити для фінансового стимулу суму грошей на загальну суму 2% від світового ВВП. Аналіз стимулюючих заходів з боку Європейського співтовариства в 2009 році виявив, що така кількість заходів, за оцінками, становить 1,32% ВВП європейського співтовариства. МВФ стверджує, що станом на січень 2009 року в США пакети фіскальних стимулів у вигляді відсотка від ВВП в 2009 році становлять 1,9%, в єврозоні 0,9%, в Японії 1,4%, в Азії за винятком Японії 1,5%, а для іншої частини G-20 1,1%.

На Лондонському саміті G-20 розкол виник між США і Великобританією, які виступають за великі і скоординовані пакети стимулів, та Німеччиною і Францією, які вважають свої автоматичні стабілізатори (збільшення державних витрат на предмети, такі як страхування від безробіття, які запускаються в будь-який час, коли економічне зростання сповільнюється), а також існуючі програми стимулювання як достатні. У своєму комюніке, лідери зазначили, що 5 трлн. дол. присвячені бюджетній експансії до кінця 2010 року і взяли на себе зобов'язання «забезпечити масштаби стійкого фінансового зусилля, необхідного для відновлення зростання». У комюніке G-20 лідери вирішили додати 1,1 трлн. дол. до ресурсів міжнародних фінансових інститутів, у тому числі 750 млрд. дол. для Міжнародного валютного фонду, 250 млрд. дол. для підвищення глобальної торгівлі, і 100 млрд. дол. для багатосторонніх банків розвитку.

Додаткового кредитування з боку міжнародних фінансових інститутів буде доповненням до національних фінансових стимулів і можуть бути спрямовані на найбільш нужденні країни. Кілька країн мають великі запозичення на міжнародних ринках і виплачують борг, виражений в євро або доларах. Через знецінення своєї валюти вартість цього боргу різко зросла. В інших країнах банки мають борг майже такий же великий, як ВВП. Деякі спостерігачі порушили питання про можливість боргової кризи (дефолт країни за гарантованим державою боргом) або як у випадку Ісландії через необхідність націоналізувати банки і приймати на себе зобов'язання більші, ніж розмір національної економіки. З 1 листопада 2008 року, МВФ, за його угодою стенд-бай, забезпечила або знаходиться в процесі надання фінансового пакету підтримки для Ісландії (2,1 млрд. дол.), України (16,4 млрд. дол.), Угорщині (25,1 млрд. дол.), Пакистану (7,6 млрд. дол.), Білорусі (2,46 млрд. дол.), Сербії (530 300 000 дол.), Вірменії (540 млн. дол.), Сальвадору (800 мільйонів доларів), Латвії (2,4 млрд. дол.), Сейшельськім островам (26,6 млн. дол.), Монголії (229 200 000 дол.), Коста-Ріці (735 млн. дол.), Гватемалі (935 млн. дол.) і Румунії (17,1 млрд. дол.). МВФ також створили гнучку кредитну лінію для країн з сильною основою. Після затвердження ці кредити можуть бути виділені у разі виникнення необхідності, а не будуть обумовлені дотриманням політичних цілей, як у традиційних програмах, підтримуваних МВФ. За цією можливістю, МВФ рада схвалила надання позики Мексиці (47 млрд. дол.), Польщі (20,5 млрд. дол.) і Колумбії (10,5 млрд. дол.).

Впродовж третьої фази невідкладним питанням, яке розглядається, є «закріплення системи» та запобігання виникнення криз в майбутньому. Багато чого з цього пов'язане з технічними особливостями регулювання та нагляду на фінансових ринках, ринках деривативів та хеджування діяльності, а також стандартами достатності капіталу та схемами фінансування майбутніх фінансових заходів, якщо це буде необхідно.

Четверта фаза фінансової кризи має відношення з політичними, соціальними наслідками та наслідками безпеки фінансової кризи [16].

Протягом майже двовікового періоду становлення і розвитку світового індустріального суспільства в економіці багатьох країн відбувалися кризи, під час яких спостерігався наростаючий спад виробництва, скупчення нереалізованих товарів на ринку, падіння цін, крах системи взаємних розрахунків, крах банківських систем, розорення промислових і торгових фірм, різкий стрибок безробіття [17].

Отже, криза - це певний етап функціонування і розвитку соціально-економічної системи, який обумовлює об'єктивну необхідність її якісної трансформації. До визначення поняття кризи слід підходити, враховуючи не тільки наявні негативні наслідки, але й з позитивних причинно-наслідкових зв'язків. Запобігання кризи можливе лише шляхом подолання низки її соціально-економічних причин і передумов, що реалізується, зокрема, через усвідомлення негативного впливу ігнорування об'єктивних економічних законів, негативних наслідків надмірної суб'єктивізації економічних відносин [1].

Азіатська фінансова криза 1997-1998 років - економічна криза в Південно-Східній Азії, яка вибухнула в липні 1997 року. Передумовою кризи стало надзвичайно швидке зростання економік «азійських тигрів», який сприяв масивного приливу капіталу в ці крани, зростання державного і корпоративного боргу, перегріву економіки і буму на ринку нерухомості.

Політика «гарячих грошей». Сприятливі умови для короткострокового інвестування у Малайзії, Індонезії й Таїланді призвели до швидкого нерівномірного накопичення капіталу у секторах найбільшої прибутковості. Внаслідок цього окремі сектори економіки «перегрівались».

Світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр., в науковому світі вважається чи не найбільшим потрясінням із часів економічної депресії 1930-х років, отже ця криза отримала загальну назву «глобальна» [25].

Основною причиною світової економічної кризи є надвиробництво основної світової валюти - долара США. З 1971 року, коли була скасована прив'язка долара до золотого змісту. Долари стали друкуватися в необмежених кількостях. Купівельна спроможність долара забезпечувалася не тільки ВВП США, але і ВВП країн всього світу. Все б нічого, але ті держави, економіки яких стали забезпечувати силу долара, ніколи не мали і не мають контролю за обсягом емісії долара.

Також причиною виникнення кризи були проблеми на ринку іпотечного кредитування США. М'яка грошово-кредитна політика, що проводилася ФРС США з початку 2000-х років, стимулювала видачу банками кредитів.

Взагалі, до основних причин світової економічної кризи можна віднести:

- загальну циклічність розвитку економіки;

- «перегрів» ринку кредитів, а, отже, іпотечну криза;

- великі ціни на сировину;

- втілення в життя ненадійних фінансових методик (зокрема, кредитні дефолтні свопи).



2. Аналіз наслідків найбільших світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть

2.1 Аналіз та наслідки світової фінансової кризи 1997-1998 рр.

Відкрита економіка часто піддається спекулятивним атакам, які випробовують її уміння протистояти зовнішнім шокам. І чим слабкішою вона виявляється, тим важче їй долати наслідки таких стресів. Досвід показує, що економічним імунітетом та панацеєю від фінансової «інфекції» виступають збалансовані макроекономічні показники, які визначають затяжність та витратність посткризового стану [29].

ЄС у 1992 р., Мексика у 1994 р. та згодом Південно-Східна Азія у 1997 р. попадали під однаковий сценарій розгортання валютно-фінансової кризи, і зважаючи на той факт, що вони належать до різних регіонів та мають різні економічні системи, цікавими з наукової точки зору стають фундаментальні причини валютно-фінансових стресів 90-х років ХХ ст. Також слід дати відповідь на питання, чому такі країни як Таїланд і Сінгапур, маючи збалансовані макроекономічні показники, не змогли протистояти зовнішнім валютним шокам, які в мить запалили розігріті інвестиціями сектори економіки [18].

У цьому підрозділі характеризуються трансформаційні процеси валютних систем АСЕАН-5 (Малайзії, Індонезії, Таїланду, Філіппін та Сінгапуру) в умовах розгортання фінансової кризи 1997-1998 рр. Такий аналіз проходить крізь призму висвітлення передумов та фундаментальних причин кризових явищ валютно-фінансової системи країн Південно-Східної Азії, характеристики сценарію розгортання валютно-фінансових стресів, а також антикризової політики цих країн.

Азійська фінансова криза (АФК) - це період кризових явищ фінансової системи країн Азії, що розпочався з липня 1997 р., протягом якого розповсюджувались побоювання про глобальний економічний спад. Причиною цього була так звана фінансова «інфекція», тобто ураження навколишніх валютно-фінансових систем країн АСЕАН-5 спекулятивними атаками, які швидко перевели сектори економіки у депресивний стан [20].

Як говорилось у минулому розділі, причини виникнення світової кризи 1997-1998 рр. наступні:

1) Вади стратегії виробничого розвитку «інвестиції - чинники виробництва». Утримання процентних ставок на високому рівні призвело до великого притоку інвестицій, що у свою чергу спричиняє зростання вартості активів.

2) Політика «гарячих грошей». Сприятливі умови для короткострокового інвестування у Малайзії, Індонезії й Таїланді призвели до швидкого нерівномірного накопичення капіталу у секторах найбільшої прибутковості. Внаслідок цього окремі сектори економіки «перегрівались».

Як наслідок:

- накопичення зовнішніх боргів, які привели до стану банкрутства;

- травень 1997 р. - масові атаки міжнародних спекулянтів на національну валюту Таїланду бат;

- 30 червня 1997 р. - 50% девальвація таїландського бата, який був прив'язаний до долара США, що призвело до падіння основних фондових індексів Таїланду на 75%.

Накопичення великого дефіциту поточного рахунку (Таїланд, Індонезія та Південна Корея). Невдала урядова політика скорочення дефіциту поточного рахунку та підтримання фіксованого режиму валютних курсів призвела до накопичення зовнішніх боргів. Також у 1990 р. Федеральний резервний банк США під правлінням А. Грінспена підвищив процентні ставки з метою скорочення інфляції та залучення «гарячих грошей». Це укріпило американську валюту разом з валютами країн АСЕАН, які були прив'язані до долара США. В результаті, експорт країн Південно-Східної Азії подорожчав і став менше конкурентоспроможним на міжнародних ринках.

Криза відносин «кредитодавець - позичальник». При інтенсивному кредитуванні економіки ціни на активи корпорацій піднялись до рівня, непідтвердженого їхніми виробничими потужностями. Тому, банкрутства та дефолти, як результат неспроможності погасити кредитні зобов'язання, були невід'ємними. Окрім цього, зарубіжні інвестори почали вилучати свої інвестиції з кризових країн, знецінюючи цим самим валютні курси національних валют. Щоб уникнути колапсу національних валютних систем, уряди підняли процентні ставки з метою залучення нових інвесторів та викуповували регулярно надлишок національної валюти (тому що валютні курси були фіксованими). У довгостроковому періоді ці заходи не мали ефекту, тому що валютні резерви були небезмежними. В результаті, центральні банки перестали захищати свої фіксовані валюти і відпустили їх у вільне плавання. Те, що відбулось при вільному режимі валютних курсів, ще більше зруйнувало економіки (див. табл. 2.1 та табл. 2.2).

Таблиця 2.1 - Зміна валютних курсів країн Східної Азії у 1997-1998 рр.

Назва валюти	Валютний курс (за 1 долар США)	Відхилення (+, -)
	Червень 1997	Липень 1998	абс.	відн., %
Тайський бат	24,5	41	16,5	167,35%
Індонезійська рупія	2380	14150	11770	594,54%
Філіппінське песо	26,3	42	15,7	159,70%
Малайзійський рінгіт	2,5	4,1	1,6	164,00%
Південно-Корейська вона	850	1290	440	151,76%

Як ми бачимо з таблиці 2.1, найбільша зміна валютного курсу від червня 1997 р., до липня 1998 р. спостерігається у індонезійській рупії, та складає 11770 рупій за 1 дол. США, що у відсотковому значенні -494,54%, тобто рупія впала майже в 5 разів відносно долара США. Найменша зміна валютного курсу відбулась у Південно-Корейській воні, ця валюта у липні 1998 р. зменшилась на 440 вони за 1 дол. США, тобто в 1,5 рази порівняно з червнем 1997 р.



Таблиця 2.2 - Зміна ВНП країн Східної Азії у 1997-1998 рр.

Назва валюти	Валютний курс (млрд. доларів США)	Відхилення (+, -)
	Червень 1997	Липень 1998	абс.	відн., %
Таїланд	170	102	-68	60,00%
Індонезія	205	34	-171	16,59%
Філіппіни	75	47	-28	62,67%
Малайзія	90	55	-35	61,11%
Південна Корея	430	283	-147	65,81%

З таблиці 2.2 ми можемо побачити, що ВНП Індонезії впав з 205 млрд. дол. до 34 млрд. дол., що у відсотковому вираженні складає 83,41% і це найбільше падіння з усіх країн АСЕАН. Найменше падіння ВНП ми можемо спостерігати в Філіппінах, в червні 1997 року він склав 75 млрд. дол., а в липні 1998 року - 47 млрд. дол. США.

Фінансова лібералізація. У середині 90-х років у країнах Східної Азії МВФ широко пропагував політику фінансової лібералізації, яка полягала у наданні короткострокових міжнародних позик, усуненні низки обмежень на володіння нерезидентами вітчизняними активами, сприянні заморських позик національними фінансовими та нефінансовими інститутами. Це призвело до скорочення об'ємів міжнародних потоків капіталу з 92,8 млрд. дол. США у 1996 р. до 12,1 млрд. дол. США у 1997 р. У липні 1997 р. загальна заборгованість АСЕАН становила 274 млрд. дол. США, серед них 67% короткострокові зобов'язання.

Невміння домовлятись у кризовій ситуації. 30 років співробітництва не привили урядам країн АСЕАН гнучкості у переговорному процесі. Окрім міністрів невміння домовлятись характеризувались і банкіри східноазійських країн. Так, в розпал кризи відбулось дві урядові зустрічі - 30-ий з'їзд міністрів АСЕАН у липні 1997 р. в Малайзії та з'їзд голів центральних банків країн східноазійського тихоокеанського регіону ЕМЕАР (Executive Meeting of East Asia Pacific) у березні 1996 р. в Японії. На жодній із зустрічей не було досягнуто згоди щодо виходу із кризового стану. Зустріч міністрів АСЕАН носила скоріше декларативний характер, результатом якої була Спільна декларація від 25 липня 1997 р., в якій закріплялось лише загальне занепокоєння станом валютно-фінансової системи. Зустріч головних банкірів мала на меті подвоїти суму фінансування, яка була закріплена у Загальній угоді з позики та в фінансовій програмі Механізм антикризового фінансування [22].

2.2 Аналіз та наслідки світової фінансової кризи 2008-2009 рр.

Специфіка розвитку глобальної фінансової кризи 2008-2009 рр. полягає в тому, що криза 2008 року почалась як фінансова, але поступово охопивши всі сфери національних і глобальної економічних систем, перетворилася на економічну. А в завершенні поставила питання про неадекватність існуючої структури вертикальних взаємозв'язків в глобальному економічному просторі [23].

Як зазначалося раніше, початок кризі був покладений саме на ринку ризикованих іпотечних паперів, який формувався за рахунок сек'юритизації ризикованих іпотечних кредитів, що видавалися найменш забезпеченим американцям, головним і майже єдиним джерелом доходів яких є заробітна плата.

Обвал цін на іпотечні папери призвів до здешевлення активів великої кількості іпотечних та інвестиційних банків, відтак почали падати акції та цінні папери цих фінансових інститутів, а потім інших корпорацій, і не тільки в Сполучених Штатах, а й у першу чергу в Англії, яка також переживає іпотечну катастрофу.

Фінансова криза зі Сполучених Штатів стрімко поширилась на інші світові фондові ринки, спричинивши першу хвилю вже глобального масштабу [29].

Перша хвиля поширилась у 2007 році, коли на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків і фінансових компаній. За таких обставин спекулятивний капітал, який шукає стабільні ринки з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених країн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонструвати високі темпи зростання та прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику та прибутковості в таких країнах було досить привабливе. Як наслідок, у 2007 році фондові ринки таких країн продемонстрували зростання. Китай і Україна стали лідерами такого зростання. Так само значними були обсяги припливу кредитів. За 2007 рік українська економіка запозичила 24,3 млрд. дол. США середньо - та довгострокових кредитів.

Друга хвиля розпочалася на початку 2008 року, коли падіння фондових ринків світу, що тривало, зумовило переорієнтацію фінансових потоків із одних активів в інші. Зокрема, сировинні та енергетичні. Ці активи стали більш привабливими, що одразу стимулювало істотне зростання цін на сировинні ресурси.

Третю хвилю світової кризи, коли глобальна фінансова криза вже переросла в економічну, яку вже можна назвати сучасною. Її наслідками стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках і, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економік світу [25].

Сучасна глобальна економічна криза спричинила тяжкі наслідки для економік країн світу.

Темпи зростання економіки в Китаї та Індії значно зменшилися через падіння попиту на їхній експорт, населення яких становить третину людства. Це, у свою чергу, ще більше вплинуло на ціну нафти, адже Китай, як вже зазначалося, протягом останніх років став одним із найбільших споживачів енергоносіїв.

Криза продемонструвала надзвичайно високу вразливість структурної розбудови російської економіки: частка інноваційної продукції в російській економіці у першому півріччі 2009 року вже скоротилася до 5%. Нагадаємо, що у 1999-му вона становила 11%. У «Газпромі» - найбільшій та найдорожчій російській компанії - інновації взагалі на нульовій позначці. Німеччина - найбільша економіка Європи, 13 листопада 2008 р. офіційно оголосила про рецесію економіки, тобто два квартали поспіль спостерігалося абсолютне падіння економіки [12].

У відповідь на подолання кризи уряди США, Великобританії, Німеччини, Росії, Франції, країн Бенілюксу прийняли рішення про державну підтримку окремих фінансових установ, які переживають фінансові труднощі.

Китай оголосив про виділення 600 млрд. дол. на розвиток транспортної інфраструктури - автошляхів, залізничних доріг, а також на житлове будівництво, тобто - у реальну економіку.

Проте найближчим часом у Китаї спостерігається значне покращення кризового стану і навіть економічне зростання, незважаючи на те, що зростання азіатської економіки залишається залежним від м'якої монетарної політики з її низькими ставками і великою кількістю іноземної ліквідності.

Болгарія, Україна, Латвія, Пакистан та Ісландія є найбільш уразливими, тому що дефіцит зовнішнього фінансування від іноземних інвесторів збільшує тиск на них.

На валютному ринку розпочалися девальваційні процеси. Лише у вересні 2008 р. міжнародні валютні резерви скоротилися на 0,6 млрд. дол. США. На готівковому валютному ринку сформувалося значне від'ємне сальдо продажу/купівлі населенням іноземної валюти на рівні 1321 млн. дол. США.

Обсяг будівництва нового житла в США в 2008 р. скоротився в порівнянні з показником 2005 р. на 75%. У Канаді, яка є основним експортером пиломатеріалів хвойних порід у США, споживання цієї продукції зменшилось на 20%. У результаті ціни на неї суттєво знизилися. У Північній Америці випуск цієї продукції був скорочений майже на 19%, а в Європі - більш ніж на 8%, при тому що експорт пиломатеріалів хвойних порід Росії зменшився на 11%. У середині 2009 року ситуація в галузі, принаймні тимчасово, стала збалансованою, але при надзвичайно низькому рівні цін на її продукцію.

У той же час нещодавно відкладені заходи щодо збільшення податкових ставок та введення податку на фонд заробітної плати в 2011 році означають, що дефіцит бюджету буде зростати протягом всього наступного року, поки не досягне колишнього значення.

В Європі відбуваються такі ж зміни: підприємства скорочують виробництво для того щоб пом'якшити напруженість, викликану надлишком пропозиції, і сповільнити падіння цін. У Європі надлишок пропозиції став очевидний у перші місяці 2009 р., коли відбулося істотне охолодження економіки [16].

Детальніше розглянемо наслідки світової фінансової кризи 2008-2009 рр. для України.

Виникнення фінансової та економічної кризи в Україні стало очевидним восени 2008 року після погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни. Так, засоби масової інформації повідомляли про істотне скорочення попиту на залізо та сталь, що призвело до зменшення обсягів експорту та надходження валюти до Української економіки [24].

Світова фінансова криза набула масштабного характеру і стала серйозним викликом для багатьох країн світу, в тому числі й для України. Незважаючи на те, що протягом останніх років в економіці України відбувалося накопичення низки ризиків, зумовлених передусім макроекономічними чинниками, вітчизняні суб'єкти господарювання виявилися не готовими до такого розгортання подій. Світова фінансова криза 2008 р. приголомшила своєю глибиною, масштабами розгортання, формами прояву, безпрецедентною динамікою. Вона охопила і фінансову, й економічну сферу.

Глобальна фінансово-економічна криза спричинила спад світової економіки і безперечно впливає на всі сфери суспільного розвитку. Найбільш вразливими виявилися промисловий сектор та банківська система, що залежать від кон'юнктури зовнішніх ринків. Орієнтовані на експорт металургія та машинобудування не витримали цінової конкуренції та втратили значну кількість ринків збуту через зростання валютного курсу (Рис. 2.2).

Найвагомішими чинниками, які спричинили дану ситуацію в Україні можна вважати наступні.

По-перше, частка експорту становить 50% ВВП. Експорт країни здебільшого обмежується невеликою кількістю товарів з низькою доданою вартістю, зокрема металургійною та хімічною продукцією. Частка цих товарів складає більше 50% у загальному обсязі експорту товарів, в той час, як світовий попит на ці товари має тенденцію до значних коливань. Ця мінливість зовнішнього попиту призводить до непередбачуваності та нестабільності доходів від експорту. Товари з високою доданою вартістю, такі як машини, устаткування та транспортні засоби, складають лише 16% всього українського експорту. Також експорт товарів України має вузьку географічну диверсифікацію. До торговельних партнерів України належать лише декілька країн СНД та ЄС. Зокрема Росія, Туреччина, Італія, Польща, Білорусія та Німеччина разом складають близько половини всього експорту товарів України (рис. 2.1).