Внутрішні та зовнішні ризики фінансових криз

Ця комбінація непослідовних кроків у політиці стала особливо нестабільною з виникненням азіатської кризи. У листопаді 1997 р. нерезиденти почали вилучали інвестиційний капітал. Резиденти пішли за ними. Поступово цей процес викликав труднощі з фінансуванням бюджетного дефіциту і реструктуризацією старого боргу і остаточно та швидко вичерпав валютні резерви. Щоб захистити валюту, центральний банк мав підвищити ставки по облігаціях. Високі процентні ставки на державні боргові зобов'язання у подальшому ще більше погіршили процес виконання бюджету.

Значне зменшення валютних резервів України до 760 млн. дол. США наприкінці серпня 1998 p. зруйнувало стабільність національної валюти. Це дало додатковий імпульс резидентам переключитися з гривні на долар. Реакція грошової системи виявилась неадекватною, щоб запобігти сильній девальвації. [18 , c.11]

Національний банк України практично підсумував широкомасштабний бюджетний дефіцит у фінансуванні через придбання ОВДП на первинному ринку. Слід наголосити, що це був єдиний вихід для уряду з тих, що залишалися, бо відмова розкачувати облігації могла б призвести до урядового дефолту. Відтепер більше, ніж у минулому, грошова політика перетворилась на заручника фіскального дисбалансу.

РОЗДІЛ 3. Зовнішні та внутрішні ризики сучасної глобальної фінансової кризи для України

Фінансові кризи в Україні характеризуються насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів.

Найбільш болючішою за останні роки була валютно-фінансова криза. Так, на середину червня 2003 року валютний ринок України нібито виглядав стабільним, і здавалося б, причини для хвилювання відсутні, особливо якщо брати до уваги курс гривні до долара. Однак, проаналізувавши ситуацію під кутом зору курсової динаміки гривні до євро, ми побачимо ознаки серйозної фінансової хвороби в країні.

По-перше. НБУ та Уряд (особливо Міністерство фінансів) стверджують, що в Україні позитивна динаміка розвитку експортного сектора і валютних експортних надходжень. Однак подібне зростання є штучним, оскільки воно відбувається за рахунок знецінення гривні. З одного боку, таким чином ми стимулюємо експорт і збільшуємо надходження доларової маси (яка нині знецінюється), але з другого боку, українська економіка втрачає потенціал росту, оскільки, послаблюючи гривню, ми пригнічуємо внутрішнього виробника й дезорганізуємо внутрішнього споживача. Отже, НБУ та Міністерство фінансів своїми діями завдали серйозного удару по доходах українських громадян, проводячи політику на їх реальне знецінення.

По-друге. Українська держава має значні боргові зобов'язання. За даними Міністерства фінансів, загальний обсяг державного боргу (зовнішнього та внутрішнього) протягом 2006 р. зріс на 1,18 млрд. грн., а саме - до 64,47 млрд. грн. Зовнішній борг України дорівнює понад 8 млрд. дол., а внутрішній сягає 21,4 млрд. грн. Цьогорічні виплати з обслуговування держборгів становитимуть близько 11 млрд. грн., і це на тлі того, що дефіцит державного бюджету 2007р. дорівнює 2,033 млрд. грн.

Логічно постає питання: де ж українська держава візьме такі значні кошти? Для розв'язання цієї проблеми Уряд знову вдався до побудови фінансової піраміди (мабуть, нікому не потрібно нагадувати, яких втрат зазнала Україна від краху попередньої фінансової піраміди в 1998-1999рр.). Про це свідчить здійснена нещодавно зовнішня позика на 800 млн. дол. шляхом розміщення на європейських ринках українських єврооблігацій з прибутковістю 7,65% річних. Відтак Україна збільшила свій зовнішній борг на 4,2 млрд. грн. Чи здатний Уряд управляти таким боргом, адже щороку нам доведеться виплачувати лише у вигляді відсотків майже 64 млн. дол.? Очевидно, що нинішня політика Уряду й НБУ спрямована на те, щоб затягти борговий зашморг на шиї українського народу.

По-третє. У поточному році Україна фактично не матиме змоги продавати на експорт сільгосппродукцію. За різними оцінками, сукупний врожай зернових у 2007р. складе 12-13 млн. тонн зерна (проти 40 млн. т у 2006р.). Продовольчого зерна буде зібрано вдвічі менше, ніж потрібно для споживання. Щоб вийти зі скрути, держава буде змушена закупити на зовнішніх ринках мінімум 3-4 млн. т продовольчого зерна і майже 10 млн. т іншого зерна. Тож замість експортних надходжень на нас чекають величезні валютні витрати. Це призведе до ще більшої дестабілізації гривні.

По-четверте. В Україні досі не створено сприятливого середовища для розвитку малого й середнього бізнесу, функціонування вільного підприємництва, відтворення капіталу. Як наслідок, склалися об'єктивні умови для вибуху інфляції. Девальвація гривні та інфляційні процеси остаточно знесилять українську економіку. [11 ,c.25]

Сьогодні Уряд та Нацбанк України вже не в змозі утримувати стабільність на валютному ринку. Про це свідчать події першої половини червня 2007 р., коли Національний банк для підтримання курсу гривні був змушений продати на Міжбанківській валютній біржі сотні мільйонів доларів. До того ж комерційні банки почали стрімко продавати гривню.

Таким чином, криза, яка нині зароджується у валютно-фінансовому, банківському, виробничому та інших секторах економіки України не є кризою в її канонічному розумінні, адже за своєю специфікою вона не є циклічною.

Дев'ятирічне падіння ВВП лише за останні п'ять років змінилось на зростання, яке в 2004 році отримало особливо потужний імпульс, досягнувши в серпні минулого року рекордного для України показника в 13,6% (табл. 3.1.). Минулого року економічне зростання відбувалось уповільненими темпами -- реальний ВВП за січень-жовтень 2005 року зріс на 2,8% проти 12,7% за відповідний період минулого року, промислове виробництво за січень-жовтень -- на 3,1% проти 13,6%. Це відбулося через низку об'єктивних політичних і економічних чинників, зокрема, зниження інвестиційної активності яке спричинило:

ь обмеженість інвестиційних ресурсів товаровиробників через збільшення коштів для фінансування затрат на оплату праці (у зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати);

ь зростання соціальної складової у державних видатках, що значно зменшило порівняно з минулим роком обсяг державних інвестицій та, відповідно, позначилось на інвестиційній діяльності окремих галузей економіки;

ь пасивність великого бізнесу у прийнятті інвестиційних рішень до закінчення процесу реприватизації, а також через скасування податкових пільг для суб'єктів господарювання спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку.

Таблиця 3.1.1. Динаміка макроекономічних індикаторів за 2003-2008 роки (%) [19]

Зростаючий потенціал внутрішнього споживчого попиту, який підтримували високі темпи зростання доходів населення та розвиток внутрішнього виробництва споживчих товарів і послуг, не зміг компенсувати уповільнення експортних поставок та інвестицій в основний капітал і забезпечити прискорений розвиток таких галузей, як будівництво, металургія і машинобудування.

Криза як специфічна фаза циклу, що характеризується порушеннями рівноваги, зміною звичного устрою або функціонування, є прогнозованою, адже циклічність як така відтворює закономірність розвитку будь-якого процесу. Відповідно, криза, викликана об'єктивними циклічними процесами в економіці, не передбачає раптових коливань подібної амплітуди, а, навпаки, характеризується тривалістю фаз зародження та розгортання, які формуються на попередніх етапах. Таким чином, проблеми розгортання кризових явищ в Україні мають досить специфічні характеристики. З одного боку, кризові явища пов'язані з моделлю економічного розвитку держави та можливостями здійснення відчутних економічних реформ. З іншого -- кризові явища відрізняються певною специфічністю залежно від сфери їх прояву. Зокрема, валютна криза як складова кризи економічної на українському ґрунті характеризується:

ь економічно необґрунтованим знеціненням або подорожчанням національної валюти;

ь різким коливанням валютних курсів;

ь заміною грошової одиниці або її вартісної основи;

ь значним обсягом спекулятивних операцій валютою, швидких і значних за масштабами припливів і відпливів валютних резервів;

ь різкою незбалансованістю міжнародних розрахунків;

ь погіршенням міжнародної валютної ліквідності тощо.

Крім того, у валютній сфері нестабільність проявляється проблемами внутрішньої та зовнішньої боргової залежності країни, а прояви нестабільності у банківській сфері -- радше проблемами психологічного характеру, що виражаються в недовірі до банківських установ у період низької прогнозованості економічного розвитку (курсу) країни, а отже, у масовому вилученні коштів навіть попри економічну доцільність (втрата відсотків при достроковому вилученні внесків). Тобто особливість банківської нестабільності полягає у певній хаотичності її виникнення. Макроекономічні базові показники -- рівень інфляції, ВВП, граничні показники як внутрішнього, так і зовнішнього боргу перестають на певний час відігравати роль індикаторів стабільності, найважливішими виявляються настрої чи то спекулянтів, що свідомо йдуть на корекцію курсу національної грошової одиниці, чи вкладників, яких об'єднує так звана «стадна поведінка».

Прогнозувати ризик виникнення в Україні кризи будь-якого типу -- або валютної, або банківської -- внаслідок впливу світової (регіональної) фінансової кризи завчасно. Бо за основними критеріями, що визначають ступінь інтегрованості у глобалізовану світову економіку наша держава не може претендувати на те, аби інтерпретувати помилки внутрішньої економічної політики як витрати надмірної відкритості її економіки внаслідок інтеграції. [18 , c.15] Серед критеріїв інтегрованості:

ь обсяг міжнародного виробництва товарів та послуг і темпи його зростання порівняно з обсягами і темпами росту всього валового продукту в світі;

ь обсяг і динаміка прямих іноземних інвестицій у порівнянні з обсягами і динамікою всіх інвестицій (і внутрішніх, і міжнародних);

ь обсяг і динаміка складних комплексних міжнародних інвестиційних проектів порівняно із загальним масштабом подібних проектів;

ь обсяг усієї міжнародної торгівлі товарами і послугами та темпи її зростання порівняно з валовим продуктом;

ь дані про міжнародні операції з патентами, ліцензіями, ноу-хау;

ь обсяг і динаміка міжнародних операцій банків та інших кредитних закладів порівняно із загальним обсягом і динамікою всіх їх операцій та інші.

Натомість, основною причиною фінансової кризи на українському підґрунті є наслідки прийняття і реалізації бюджету, який має соціальну спрямованість попри задекларовані орієнтири на інноваційно-інвестиційний розвиток України. Таким чином, на сучасному етапі, ризики національної фінансової системи перебувають насамперед у площині бюджетно-боргової сфери (рис.3.1.1.).

Рис 3.1.1. Вплив бюджетної кризи на розгортання кризових проявів [7 , c.405]

Все ж у найуживанішому значенні будь-яку кризу в українській економіці можуть назвати не лише фінансовою, а й економічною, що свідчить про нечітке сприйняття цієї категорії економічної науки. Хоча, безперечно, усвідомлення можливих взаємозв'язків різних складників фінансової кризи здатне сприяти усвідомленню багатоваріантності тривання кризи, а, отже, підвищити прогнозованість визначення напряму її розгортання із своєчасним виокремленням необхідних механізмів впливу на зародження того чи іншого виду потрясіння у контексті кризи фінансової -- чи то валютного, чи то банківського, чи бюджетно-боргового.

На запропонованій схемі кризи подано можливі варіанти розгортання нестабільності на сучасному етапі розвитку економіки нашої країни (з поділом на кризи з високим ступенем вірогідності розгортання); кризи, розгортання яких може бути призупинено; кризи з низьким ступенем вірогідності розгортання (рис. 3.1.2).

Рис 3.1.2. Ризики розгортання нестабільності на сучасному етапі розвитку економіки України [7 , c.407]

Варто зазначити, що попри вкрай нестабільну ситуацію в нашій економіці, йдеться про зниження ділової активності, у малому й середньому бізнесі, відчутні скорочення припливу прямих іноземних інвестицій, відмову великих інвесторів від входження в Україну (за винятком приватизованого Mittal Steell металургійного комбінату «Криворіжсталь»), країна не перебуває перед ризиком розгортання циклічної, комплексної чи зовнішньої криз. Під останньою -- зовнішньою кризою -- маємо на увазі кризу, спровоковану світовими деструктивними тенденціями, яким притаманний свій власний ритм, пов'язаний з особливостями динаміки глобальних фінансових ринків.

Попри це варто згадати опосередкований вплив ззовні, який здійснюється на розвиток вітчизняної економіки. Це не лише кон'юнктура світових фінансових ринків, яка визначає позиції експортерів, а отже впливає на стан всієї національної економіки. Беручи до уваги вплив результатів зовнішньоторговельних зв'язків на формування торговельного, а тому і платіжного балансу країни, чинник валютної стабільності за її межами відіграє визначальну роль. Ідеться про порівняння провідних світових валют -- долара США та євро, від яких залежатиме стабільність держав у глобальному масштабі. Крім того, надання Україні з боку міжнародних фінансових інституцій на кшталт Міжнародного валютного фонду певних рекомендацій консультативного характеру, які формують ту чи іншу стратегію розвитку валютної політики, спроможне впливати на визначення перебігу подій у нас, зокрема під час можливого кризового розгортання, незалежно від сфери його прояву.

Враховуючи перелічені проблеми, можна дійти таких висновків. На нинішньому етапі розвитку фінансової системи України ризики нестабільності перебувають, насамперед, у площині бюджетно-боргової сфери. Проте найвірогіднішим є виникнення внутрішньої кризи, яка за походженням матиме випадковий характер, що відбудеться через зростання спекулятивного ризику та стадної поведінки, які не завжди корельовані з реальним станом базових макроекономічних показників. А ще можлива криза буде характеризуватись моноаспектністю, адже нині вести мову про можливість розгортання кризи відразу в декількох сферах економіки передчасно.

Основними напрямками подолання фінансової кризи в Україні може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відповідальності суб'єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

Теперішня міжнародна фінансова криза (2006-2007) сконцентрована довкола цінних паперів, забезпечених активами. Високий відсоток неповернення ризикових іпотечних кредитів на ринку США спричинив різке падіння пов'язаних з ними облігацій, що тимчасово потягнуло фондові індекси вниз. Головною проблемою стала невизначеність щодо того, хто поніс збитки. По-перше, сек'юритизація позик спричинила високу розпорошеність ризику. По-друге, інвестиції банківських дочірніх компаній у забезпечені активами цінні папери обліковувались переважно на позабалансових рахунках, що не дозволяє виявити власників. Як наслідок, банки не поспішають позичати навіть один одному. Це спричинило проблеми ліквідності та підвищило процентні ставки на грошових ринках, не зважаючи на те, що провідні центральні банки намагалися заспокоїти ринок, вливаючи ліквідність та пом'якшуючи правила кредитування. [19]

Український фондовий індекс (ПФТС) також відреагував на кризу. У середині серпня він впав на 10% (з 1088 пунктів до 982), і відновив зростання лише у середині вересня. Однак зниження активності та менші обсяги торгів, типові у період відпусток, також могли поглибити падіння ринку.

Рис 3.1.3. Обсяги торгів та індекс ПФТС у 2007 році [19]

Інші можливі наслідки фінансової кризи для української економіки невизначені. Є кілька потенційних напрямків впливу: приватні запозичення, а отже інвестиції, державні запозичення, тобто бюджет, і стабільність дефіциту рахунку поточних операцій.

Загалом, очікується, що зовнішні запозичення подорожчають, а їх залучення ускладниться. Банківський сектор може постраждати найбільше, оскільки на сьогодні це найбільший зовнішній позичальник в Україні. Зовнішній борг сектору зріс на 50,5% з початку року і у червні сягнув 21,2 млрд. дол. США. Зараз зростання запозичень може сповільнитись. Це, в свою чергу, може підвищити ставки за банківськими кредитами в середині країни та сповільнити зростання. Проте багато чого залежатиме від того, як іноземні банки, представлені в Україні (більшість з головними офісами в ЄС та СНД), відреагують на кризу. На сьогодні вона найпомітніша у США та Великобританії.

Рис 3.1.4. Зовнішній борг України станом 2004-2007 [19]

Українські компанії, що планували здійснити прямі зовнішні запозичення у другому півріччі поточного року, також можуть постраждати. Скоріш за все їм доведеться залучати гроші за вищими ставками. У найгіршому випадку запозичення будуть відкладені. Також зростання процентних ставок ускладнить обслуговування боргу з плаваючими ставками.

Зменшення зовнішніх приватних запозиченнях може стримати інвес-тиції, зашкодивши економічному зростанню. За даними Держкомстату, у першому півріччі 2007 року більше 14% інвестицій у основний капітал було здійснено за рахунок банківських позик та інших запозичень. Сьогодні це джерело фінансування може постраждати.

Вплив фінансової кризи на державні фінанси у короткостроковому періоді має бути незначним. Ціни українських єврооблігацій залишились незмінними. Більше того, країни з аналогічними рейтингами вдало залучали кошти після виникнення кризи.

Скорочення притоку капіталу може зашкодити стабільному фінансуванню дефіциту поточного рахунку, що раніше покривався переважно потужним притоком середньо - та довгострокових запозичень. Однак, ефект може бути абсолютно протилежним, якщо український фондовий ринок сприйматиметься як достатньо відокремлений від американського та європейського, і виступатиме альтернативним напрямом інвестування. Зараз це відбувається з цінними паперами ринків, що знаходяться в процесі становлення, як-от Індія та Китай, оскільки вони сприймаються як двигун майбутнього світового зростання.

У короткостроковому періоді наслідки кризи можуть бути незначними, оскільки "криза довіри" триватиме не довго. Однак вища чутливість до ризику та обережніший підхід до надання кредитів можуть мати триваліші наслідки, і обсяги іноземних запозичень можуть впасти. Такий розвиток подій не обов'язково матиме негативні наслідки, оскільки може стримати надмірні зовнішні запозичення. З іншого боку, це може зашкодити й надійним підприємствам, що потребують постійних інвестицій. [12 ,c.10]

Розвиток поточної ситуації покаже рівень інтегрованості України у світову економіку та її чутливість до позитивних і негативних наслідків такої інтеграції. Щоб успішно витримати шоки, країна повинна мати добрий економічний «фундамент».

Розглянемо модель глобальної економічної кризи за допомогою «довгих хвиль» Кондратьєва.

Те, що економіка розвивається циклічно, через кризи, стало очевидним ще в ХІХ столітті. Скажімо, Карл Маркс вважав кризу 1848-49 років початком європейської пролетарської революції, а опісля того, як його надії не справдилися, з нетерпінням чекав на нову кризу. Натомість російський економіст Микола Кондратьєв (1892-1938), вивчивши величезний емпіричний матеріал, який відображав розвиток Німеччини, Франції, Британії та США у ХІХ столітті та зіставивши індекси товарних цін, курси цінних паперів, рівень зарплати, обіги зовнішньої торгівлі тощо, дійшов висновку про наявність у динаміці економічних процесів закономірних великих циклів, кожен з яких має дві хвилі - підвищувальну й понижувальну. Кондратьєв визначив приблизні часові межі кожного із циклів й описав закономірності обох типів «довгих хвиль» (одночасно охарактеризувавши й короткі хвилі економічної кон'юнктури, які мають інші закономірності). 1926 року Кондратьєв підготував доповідь «Великі цикли економічної кон'юнктури», де стисло сформулював результати своїх досліджень. Він зумів передбачити Велику депресію 1929-33 років до її початку. Світова економіка після Великої депресії 1929-33 років пройшла кілька підвищувальних і понижувальних довгих кондратьєвських хвиль. Тривалість хвиль у проміжку 1790-2008 років коливалась приблизно у діапазоні 15-30 років. Понижувальні хвилі охоплюють періоди екстенсивного освоєння центрами індустріального суспільства ресурсів світової економічної периферії. В період понижувальних хвиль фінансові операції мають пріоритет над вкладеннями у виробництво, підпорядковуючи його своїм інтересам. Процентна ставка внаслідок активного накопичення капіталів має тенденцію до пониження. Робоча сила також дешевшає чи, принаймні, не дорожчає, оскільки пропозиція на ринку праці перевищує попит. Продовольчі ціни загалом мають тенденцію до зменшення. Понижувальні хвилі характерні прогресом комунікацій, від транспорту до зв'язку, і повільним розвитком технологій виробництва.

Підвищувальні хвилі, навпаки, характеризуються швидким технологічним прогресом індустрії. Робоча сила дорожчає, оскільки потреба у кваліфікованих фахівцях росте. Капітали також виявляються дорогими, стимулюючи ріст продуктивності праці. Суспільна цінність знань зростає.

Із 1933 по 1948 роки мала місце понижувальна хвиля. Після кризи 1949 року до середини 1970-х років тривала підвищувальна хвиля, якій були притаманні подорожчання робочої сили і капіталів, а також активне технологічне оновлення виробництва. У цей період зростаюча європейська й американська промисловість відчували потребу в робочій силі, яка ввозилася з країн економічної периферії.

Від початку руху останньої понижувальної хвилі почалося масове перенесення промисловості в зону економічної периферії. Політика технологічного переоснащення індустрії зі ставкою на висококваліфікованих (а тому й дорогих) працівників значною мірою змінилася орієнтацією на масову дешеву робочу силу в країнах «третього світу» у поєднанні із невеликою кількістю «золотих комірців» - як у цих країнах, так і, головним чином, у розвинених державах. Унаслідок глобалізації 1975-2008 років цілі регіони планети перетворилися з аграрних на промислові (в тому числі й агропромислові, з високорозвиненим товарним сільським господарством). Сотні мільйонів людей залишили традиційні натуральні господарства, ставши найманими працівниками, але в країнах без традицій демократії та розвиненої ринкової економіки. Конкурентоспроможність підприємств і національних економік у цілому ставилася у пряму залежність від величини зарплат, обсягів бюджетних витрат, розмірів державної власності та дешевизни національної валюти. Чим ці показники нижче, тим більш ефективна економіка.

Теоретично нинішня криза зміни хвиль може бути пройдене за відносно «м'яким» сценарієм, вважають послідовники Кондратьєва.

Висновки

Отже, фінансова криза -- глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними й політичними чинниками.

Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення.

Фінансову кризу можуть зумовлювати нераціональна структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв'язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки.

Усі згадані вище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат, як на державному, так і на рівні підприємницьких структур і населення.

Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці.

Зазначені причини у своїй кумулятивній дії накладаються на внутрішні причини фінансової кризи в окремій країні.

Крім того що фінансова криза виникла вона може поширюватися із однієї країни в іншу.

Визначення шляхів, за допомогою яких фінансова криза, яка виникла в одній країні, може поширитися на інші, є надзвичайно важливим як з огляду на глибоке розуміння самої суті міжнародної фінансової кризи, так і для розроблення дієвих заходів блокування таких криз.

Список використаної літератури

1. Аникин А. Финансовые кризисы в России, Азии, Латинской Америке / / Мировая экономика и международные отношения. - 2000. - №12. - ст.15-22.

2. Арийоши А., Хабермайер К., Лоренс Б. и др. Контроль за движением капитала: опыт стран по его введению и отмене / Пер. с англ. -- М.: Издательство «Весь мир», 2001. - 146 с.

3. Горюнова Н.П., Минакир П.А.Финансовые кризисы на развивающихся рынках М. - „Финансы” - 2006. -- 215 с.

4. Домбровський В. Фінансова криза в Україні та можливості її подолання // Україна в перехідному періоді: досвід і стратегія. - К. - 2003р.

5. Карлін М.І. Фінанси зарубіжних країн. - К. - Кондор. - 2004. - 429 с.

6. Лук'яненко Д.Г., Бакаев О. Глобалізація економічного розвитку: фінансові кризи // Ринок цінних паперів України - №3-4 - 2003 - ст.3-14.

7. Міжнародні фінанси: Підручник/ О. I. Рогач, А. С. ФІліпенко, Т. С. Шемет та ін.; За ред. О. I. Рогача. - К.: Либідь, 2003. - 784 с.

8. Моисеев С.Р. Международное распространение кризиса // Финансовый менеджмент - №3 - 2002 - ст. 43-49.

9. Несветайлова А. Экономическое наследие Хаймана Мински (глобальная финансовая хрупкость и кризис: уроки для России) // Вопросы экономики - №3 -ст. 99-117.

10. Опарін В. Фінанси. - К. - Видавництво „Європейського університету”. - 2005. - 391 с.

11. Руденко Ю. Розвиток світової фінансової системи в умовах глобалізації // Ринок цінних паперів України. - 2003. - № 11-12. - с. 23-27.

12. Руденко Ю., Янікін С. Шляхи поширення світових фінансових криз та сучасні механізми їх запобігання // Ринок цінних паперів в України. - 2006. - № 5- 6. - с. 3 - 10.

13. Рудый К. Финансовые кризисы: теория, история, политика / К. В. Рудый. -- М.: Новое знание, 2003. -- 399 с.

14. Саркисянц А.Г. Финансовые кризисы и проблема суверенного долга // Бизнес и банки. - 2005. - №29. - с.4 -5.

15. Сорос Дж. Кризис мирового капитализма. Открытое общество в опасности. Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1999. - XXVI, 262 с.

16. Хорошковський В. МВФ і валютно-фінансові кризи // Вісник НБУ. - 2007. - № 6. - с. 48-53.

17. Циганкова Т.М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 340 с.

18. Шевченко В. Глобальна фінансова нестабільність: причини та впливи // Банківська справа. - 2006. -№1. - с.3 - 16.

19. Міжнародна фінансова криза: відлуння в Україні // http://ierpc.org/ierpc/memu/memu_s_37_oct_07_ua.pdf

Размещено на Allbest