Бюджетна система України

Таким чином, казначейське обслуговування місцевих бюджетів за доходами дає змогу мати достовірну інформацію про надходження в розрізі видів доходів і бюджетів у режимі реального часу, надавати звітні дані відповідним органам влади й управління для здійснення аналізу та прийняття управлінських рішень, реалізувати на центральному рівні механізм доведення бюджетних коштів до 595 місцевих бюджетів шляхом автоматичного щоденного перерахування між бюджетних трансфертів за індивідуальними нормативами до кожного місцевого бюджету, а також здійснювати вилучення коштів до державного бюджету з 91 місцевого бюджету.

Отже, тільки таким чином досягається поєднання зацікавленості обласного, міських і районних рівнів влади у надходженні загальнодержавних податків і зборів та своєчасного й у повному обсязі отримання місцевими бюджетами дотацій вирівнювання.

2.5 Контролювання за виконанням бюджету

Контроль за виконанням бюджету та використанням органами державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевих Рад народних депутатів коштів позабюджетних фондів здійснює відповідно Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради народних депутатів, які самостійно визначають організаційні форми здійснення такого контролю.

Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад народних депутатів разом з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом надходження доходів відповідного бюджету, коштів позабюджетних фондів та правильністю використання підприємствами, установами і організаціями виділених їм з відповідного бюджету асигнувань, коштів позабюджетних фондів. Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів вищого рівня здійснюють нагляд за ходом виконання бюджету відповідними виконавчими органами нижчого рівня виходячи з вимог дотримання чинного законодавства, рішень органів державної виконавчої влади, Рад народних депутатів та їх виконавчих органів вищого рівня, прийнятих у межах їх компетенції. У разі якщо субвенції, виділені бюджету нижчого територіального рівня, не витрачено у встановлений строк або вони витрачаються не за цільовим призначенням, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.

Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та їх постійні комісії можуть у процесі виконання бюджету вимагати від відповідного виконавчого органу, його фінансових та інших органів, органів управління позабюджетних фондів будь-яку інформацію, пов'язану з виконанням бюджету, використанням коштів позабюджетних фондів. Порядок і строки надання такої інформації визначаються відповідними Радами, які можуть також прийняти рішення про залучення аудитора для проведення перевірки виконання бюджету, а також використання коштів позабюджетних фондів виконавчим органом влади чи органами управління позабюджетних фондів [3, с.13].

Міністерство фінансів України розподіляє кошти між розпорядниками, через уповноважених контролерів санкціонує використання бюджетних коштів розпорядниками, здійснює загальний нагляд за виконанням бюджету, подає звіти Президенту України і Верховній Раді України про порушення Закону про Державний бюджет України, проводить перевірку випадків порушення його і вживає необхідних санкцій до порушників або подає відповідні проекти рішень Президенту України чи Верховній Раді України.

Міністр фінансів України несе персональну відповідальність перед Верховною Радою України за дотримання Закону про Державний бюджет України. Міністр фінансів України зобов'язаний негайно інформувати Верховну Раду України про всі випадки порушення органами державної виконавчої влади і посадовими особами виключного права Верховної Ради України встановлювати податки, збори, інші обов'язкові платежі і визначати законність використання бюджетних коштів.

Відповідно до закону України „Про Державний бюджету України на 2004р ”ст. 42 Органи державного казначейства України здійснюють облік зобов'язань розпорядників коштів державного бюджету України у порядку, визначеному державним казначейством України [18 с. 1-3].

Отже державі для нормального бюджетного процесу слід створити чітку систему взаємовідносин у ланцюжку: делегування повноважень - відповідальність - контроль. Нажаль на сьогодні ця схема не працює.

За всі рішення, пов'язані з бюджетними коштами, потрібно ввести чітку систему відповідальності, аж до кримінальної. Брати на себе відповідальність за прийняття рішень держслужбовець буде тільки у разі персональної зацікавленості, тобто держава повинна заохочувати своїх службовців. Лише у такий спосіб можна боротися з порушеннями законодавства.

3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Державний кредит

Державний кредит - це сукупність грошових коштів, мобілізованих державою, яка є позичальником та гарантом.

Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються з його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках через кредит залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.

Державний кредит може бути у двох формах: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доход бюджету.

Державні позики є основною формою державного кредиту.

Класифікація державних позик подана в додатку 4.

Розглянемо облігаційні зобов'язання держави як одну з найбільш поширених форм державних позик.

Одним із найбільших покупців облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) за останні роки був НБУ.

Позики з облігаціями виявились досить дорогими, короткостроковими і нерівномірно розподіленими за терміном погашення. Уряд як емітент вимушений був погашати попередні випуски випуском нових. Побудована облігаційна піраміда має для України негативні наслідки:

1. Ринок облігацій не пов'язаний з виробництвом, і відволікання фінансових ресурсів з виробничої сфери не сприяє її розвитку.

2. Гарантовані виплати державою процентів в межах 30-40 % не сприяли заінтересованості банків вкладати кошти в виробничий сектор.

3. Певна обмеженість вкладень в облігації позбавила виробничі структури заінтересованості в розвитку корпоративних фондових інструментів.

4. Є певна загроза фінансовій стабільності держави внаслідок переважного представництва на ринку облігацій нерезидентів, що обмежує можливості державного регулювання через надмірну залежність від зовнішніх чинників, переважно політичного змісту.

Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і методів фінансових відносин. Такий підхід має на меті створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дає змогу органічно поєднувати інтереси юридичних, фізичних осіб і держави.

Залучення позик має ґрунтуватися на двох чинниках - мінімізації вартості позики та стабільності державних цінних паперів на фондовому ринку.

Відносини державного кредиту на загальнодержавному рівні врегульовані статтями 16 і 17 Бюджетного кодексу.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх позик в межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України, має держава в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів за боргом.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із Державного бюджету, позичок наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

3.2 Дефіцит державного бюджету України

Дефіцит бюджету це - перевищення видатків бюджету над його доходами. Сам собою дефіцит бюджету не може бути надзвичайно негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Навіть економічно розвинуті країни, як правило, мають дефіцитний бюджет . Усе залежить від причин його виникнення і напрямів витрачання державних коштів. Якщо фінансові ресурси становлять перевищення витрат над доходами, спрямовуються на розвиток економіки, використовуються на розвиток пріоритетних галузей, то в майбутньому зростання виробництва і прибутку в цих галузях відшкодовують витрати Якщо ж уряд не має чіткої програми економічного розвитку, а перевищення витрат над доходами допускає з метою латання “ фінансових дір” субсидування нерентабельного виробництва, то бюджетний дефіцит неминуче призведе до зростання негативних моментів у розвитку економіки.

Дефіцит держбюджету на 2007р. складає близько 1,7 млрд. грн.;

Джерелами покриття дефіциту загального фонду держбюджету на 2007р визначені:

1) надходження від державних внутрішніх та державних зовнішніх запозичень;

2) 97% коштів, одержаних від приватизації державного майна; "пред'явлення цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю";- на Фонд державного майна України покладено завдання забезпечити в 2007 році надходження до Державного бюджету коштів, отриманих від приватизації державного майна, у сумі не менш як бл. 2,1 млн. грн.; - дотація вирівнювання з Державного бюджету місцевим бюджетам дорівнює 6,7 млрд. грн.; - запроваджується мораторій на створення нових і розширення діючих спеціальних (вільних) економічних зон, технологічних парків та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на нових територіях із спеціальним режимом інвестиційної діяльності та технологічних парках [13. с 3].

Необхідною умовою подолання економічного спаду української економіки є збалансування бюджету і введення суворої фінансової дисципліни у всіх ланках державних фінансів, а також розширення дерегуляційних та приватизаційних процесів котрі сприятимуть зняттю економічних та адміністративних бар'єрів для розвитку підприємництва ,формування державного бюджету заради досягнення визначних результатів і сприяння зацікавленості всіх ланок державного управління у цих результатах, започаткування нової ідеології визначення державних завдань і пріоритетів припинення нарощування соціальних заборгованостей, скорочення державного боргу, поступове зниження частки перерозподілу ВВП через бюджет. До найважливіших напрямів належить також зниження податкового навантаження на виробництво при одночасному розширенні податкової бази шляхом зменшення привілеїв і податкових пільг, вжиття додаткових заходів, спрямованих на зменшення податкової заборгованості для бюджетів усіх рівнів.

Державна політика у сфері державних фінансів має бути спрямована на формування соціальної орієнтованої системи, стабілізацію економічного середовища, що створить необхідні і сприятливі у мови для досягнення довготривалого економічного зростання, підвищення життєвого рівня населення, розширення можливостей розвитку бізнесу. Бездефіцитність бюджету України може суттєво вплинути на поліпшення макроекономічної ситуації і забезпечення фінансової стабільності держави [ 20 с. 34].

Останні два роки в Україні спостерігається економічне пожвавлення . ВВП за січень - вересень зріс на 10%. Ці та інші показники виступають гарантією зменшення дефіциту державного бюджету . При зваженому підході дефіцит може стимулювати суспільне виробництво і в кінцевому підсумку допомогти економіці будь-якої країни вийти з кризи. Ігнорування об'єктивних економічних законів призведе до непосильного тягаря у вигляді державного боргу, що лягає на плечі народу. Але для економіки перехідного періоду явище бюджетного дефіциту особливо не бажане.

Отже, бюджетний дефіцит є причиною багатьох економічних і соціальних проблем, тому в останні роки в зарубіжних країнах і в Україні він не планується.

3.3 Державний борг та шляхи подолання

Дефіцит державного бюджету, залучення й використання позик для його покриття призвели до формування державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування зумовлюють необхідність розв'язання проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів удосконалення механізму його управління. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні.

Бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ в економічному та політичному житті держави і призводить до утворення й зростання державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

Аналіз структури боргу дає змогу зробити висновок, що наслідком політики здешевлення кредитних ресурсів, яка проводилася в Україні упродовж 2004 року, було зниження вартості залучення позикових коштів на внутрішньому ринку за рахунок облігацій внутрішньої державної позики.

Державний борг України швидко зростає, тому його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат. Законом "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України в сумі 12,790 млрд. грн., граничний розмір державного зовнішнього боргу -- в сумі, еквівалентній 7,933 млрд. дол. США'. Обслуговування цього боргу й управління ним найближчими роками буде найважливішою статтею витрат державного бюджету [26, с. 9-13].

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском і погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів і виплатою доходу за державними цінними паперами, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

Дослідивши механізм управління державного боргу, зазначимо, що загрозу економіці становить не стільки державний борг як такий, особливо якщо він не дуже відхиляється за своїми параметрами від узагальнених макроекономічних показників, скільки зростання суми витрат на його обслуговування.

Мінімізація вартості обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в ширшому розумінні -- всієї бюджетно-податкової політики.

Уряди усіх рівнів при управлінні боргом ставлять завдання досягнення оптимальної структури боргу з точки зору вартості й строків погашення облі-

гаційних сертифікатів, а також прагнуть дотримуватися "золотого правила" державних фінансів: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

Окрім чисто фінансових цілей, управління внутрішнім боргом має на меті також забезпечення економічного зростання, стимулювання інвестиційного процесу, протидіяння переливу капіталів за кордон. Якщо внутрішній державний борг становить надто великий процент відносно ВВП, то цілком зрозумілий значний негативний вплив цього боргу на динаміку економічного розвитку країни.

Управління державним боргом передбачає ефективне використання коштів запозичення, пошук коштів для виплати боргу, нейтралізацію негативних наслідків державного боргу [ 23, с. 12].

Методами управління державним боргом є конверсія, рефінансування або консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

У ряді країн до управління державним боргом належать і спроби обмежити його зростання шляхом встановлення ліміту.

Важливою є сфера управління державним боргом, пов'язана з визначенням мов і випуском нових позик. При визначенні умов емісії позик, головними яких є рівень дохідності цінних паперів для кредиторів, строк дії позик, спосіб виплати доходів, держава має керуватися не лише інтересами досягнення максимальної фінансової ефективності позик, а й враховувати реальну кон'юнктуру на фінансовому ринку [22, с. 123].

В Україні лише відпрацьовується механізм управління державним внутрішнім боргом, до того ж становлення цього механізму та відпрацювання інструментів регулювання боргу відбувається паралельно з формуванням ринкової фінансової інфраструктури. Виплата боргу і процентів за облігаціями внутрішньої Державної позики зростає, у 2003 році ця сума становила 15% усіх доходів державного бюджету, а у 2004 році -- вже 23,7% доходів бюджету і 57,8% від загальної суми залучених коштів із ринку ОВДП. У 2005 році витрати на виплату заборгованості становили більш як половину залучених коштів. Особливої гостроти проблема обслуговування боргу набула у 2006 році. Видатки з виплати боргу і процентів за ОВДП у 2006 році становили 55,5% доходів державного бюджету й 121,4% -- від залучених коштів, тобто виплати заборгованості перевищили надходження на 1,555 млрд. гривень. Наприкінці 2006 року заборгованість уряду за ОВДП дорівнювала 12,63 млрд. гривень. Чисті витрати бюджету від побудови піраміди ОВДП за всі роки її існування становлять 7,64 млрд. гривень.(24, с. 5)

Отже стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування і на співвідношення динаміки заборгованості з темпами економічного зростання.

ВИСНОВКИ

1. На сьогоднішній день безперечним фактом є те, що однією з головних складових здійснення комплексу економічних реформ в Україні є проведення реформи у сфері державних фінансів. Першим кроком до цього є визначення основних шляхів здійснення такого реформування шляхом розробки і прийняття відповідної концепції.

2. Концепція реформування державних фінансів повинна включати в себе реформи у податковій та бюджетній системі країни, грошово-кредитній системі, визначення статусу державної та комунальної власності.

3. Розбудова державних фінансів за єдиними, чітко визначеними критеріями, з обов'язковим врахуванням взаємозв'язку окремих ланок державних фінансів між собою створить підгрунтя для побудови сучасної системи управління фінансовими потоками як на державному, так і на місцевому рівнях.

4. Однією з головних задач по реформуванню державних фінансів в Україні є реформування бюджетних відносин між державою в особі Кабінету Міністрів України та органами місцевого самоврядування.

Система забезпечення фінансовими ресурсами місцевих бюджетів характеризується значною залежністю місцевих бюджетів від встановлених законом про державний бюджет на відповідний рік нормативів відрахувань від загальнодержавних податків та обсягів запланованих трансферів.

5. Законом України “Про бюджетну систему України” закладенні основні принципи побудови бюджетної системи України. Одним із головних принципів побудови бюджетної системи є принцип достовірності, який полягає у необхідності формування бюджету кожної окремої ланки бюджетної системи на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів з метою збалансування бюджетів за доходами та видатками. При цьому важливим фактором забезпечення виконання цього принципу є обов'язкове врахування інтересів держави через державний бюджет України та інтересів громад через місцеві бюджети.

6. Збалансування державних та місцевих інтересів повинно бути головною метою реформування всього комплексу міжбюджетних відносин та бюджетної системи України взагалі.

Зростання ролі місцевих органів влади в управлінні фінансовими ресурсами держави є запорукою вирішення численних проблем сьогоднішнього життя в Україні, а підвищення ролі і значимості місцевих фінансів в забезпеченні соціального і економічного реформування є визначальним чинником подальшого розвитку України. Забезпечення місцевого самоврядування стабільними та достатніми фінансовими ресурсами є запорукою становлення дієздатної та ефективної місцевої влади.

7. На сьогоднішній день можливо чітко визначити наступні законодавчі дії щодо забезпечення реформування місцевих фінансів та міжбюджетних відносин:

Визначення оптимальних шляхів розподілу загальнодержавних податків між окремими рівнями бюджетної системи, впровадження нової трансферної політики та забезпечення місцевих бюджетів відповідними фінансовими ресурсами шляхом прийняття проекту Бюджетного кодексу України;

Визначення сталих та вагомих джерел формування місцевих бюджетів шляхом прийняття проекту Податкового кодексу України.

Список використаної літератури

1. А. Гаець. Бюджетна політика в Україні проблеми и перспективи // Дзеркало тижня: Преса України . -2007. -№5. -С. -1.

2. А. П. Заєць. Фінансове право: Навч. Посібник / За редакцією Піхоти Т.- К.: Вентурі, 1998. - 260с.

3. А. К. Шевчук Фінансове право: Навч. Посібник./ За редакцією Царика Н.- К.: Консум, 1998. - 118с.

4. Бюджетний кодекс України 2003р Ст. 1-2

5. Бюджетна система. Вишкіл студії. Навч. посібник/Юрій С.І., Бескид Й.М.,Дем'янишин В.Г. та ін.; За ред.. С.І. Юрій та Й.М. Бескида.- К.:Таксон,2002.-с.256.

6. В. Корейко. Про забезпечення прискореного розвитку економіки України // Економіка України: Преса України.- 2005р. -№8. -С. - 20-22.

7. Гальчинський А. Становлення інвестиційної моделі зростання економіки // Економіка України: Преса України.- 2004р. -№6. -С. -4.

8. Данилишина Б.М. Стратегічні напрями розвитку України // Преса України.- 2005р. - № 11.- С12-13.

9. Економіка України, політико-економічний журнал «Преса України», 2006.

10. Закон України „Про держбюджет України на 2007р.” ст. 1,2.-42.

11. І. Голкін Податкова реформа, як об'єктивна необхідність зміцнення дохідної частини Держбюджету // Фінанси України: Преса України - 2005р.-№8.- С.82-86.

12. Кожухін Ф. Профінансово-аналітичні підвалини та системність // Економіст: Літопис.- 2003р. -№12. -С. - 59.

13. Кравченко О. В. Аналіз стану та напрямки розвитку податкової системи України //Економіка Фінанси Право: ПП „Контакт”. - 2006р.- №7.- С.- 4-6

14. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Міжбюджетні відносини центру та регіонів // Економіка України: ННЦ ІАЕ.- 2007р.-№9.-С.- 66,73.

15. Махмудов А. Інноваційна політика в Україні // Економіст: Літопис. - 2003р.- №9. С.-59-63.

16. Н.Старенко Методичні підходи до оцінки фінансової стійкості бюджету міста // Економіка України: Преса України .- 2005р.- №9. -С.- 39.

17. Опарін В.М. Бюджетна система: Навч. - метод. посібник для сам ост. вивч. дисц.-2-ге вид., перероб. і доп./В.М. Опарін, В.І. Малько, С.Я. Кондратюк, Г.Б. Коломієць.-К.:КНЕУ,2002.-336с.

18. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник./ За редакцією Петріки Р. Л. -К.: КНЕУ, 2002.-240с.

19. Павлюк К.В. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів // Фінанси України: Поліграф Консалтинг. - 2006р.-№5.- С.-68

20. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України: Навч.посібник- К.: Знання - Прес, 2006.-607с.(Вища освіта XXI ст.).

21. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч.посібник.-К.: Знання-Прес, 2002.-495с.-(Вища освіта ХХІ ст.).

22. Попов.В.М. Ринок цінних паперів у відтворювальному процесі перехідної економіки // Фінанси України: Поліграф Консалтинг -2006р.-№8.- С.- 121

23. Редакційна колегія. Бюджет 2007// Фінанси України: Поліграф Консалтинг -2007р.-№2.- С.3-4.

24. Статистичний збірник „Бюджет України 2007” -www.minfin.gov.ua;

25. С.Ф. Голов. Управлінський облік. Підручник.-К.:Лібра,2005.-704с.

26. Чеберяко О.В. Фінансова підтримка місцевих бюджетів в умовах бюджетного унітаризму в Україні // Фінанси України: Преса України-2006р.- №9.- С. 13.

27. Юркевич А. С. Основи податкового права: Навч. Посібник/ За редакцією .- Київ: Знання 2003р. -180с.

Додаток 1

Розподіл податкових доходів у зведеному, державному та місцевих бюджетах, млн. грн.

Додаток 2

Зведений бюджет України 2004-2007рр.

Додаток 3

Видатки державного бюджету України на 2007р.

Додаток 4

Класифікація державних позик

Размещено на Allbest.ru