Аналіз казначейської системи виконання бюджету

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Економічний зміст бюджетної системи розкривається в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджетної системи в управлінні економікою.

Актуальність теми дослідження обумовлюється не тільки потребами практики державного будівництва, а й необхідністю всебічного наукового дослідження бюджетної системи та бюджетного процесу в цілому. Наукове осмислення проблеми необхідне для вирішення таких практичних завдань, як створення фінансової бази, достатньої для виконання державними органами своїх завдань, створення гарантованих, передбачуваних та довгострокових доходних джерел бюджетів.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідження особливостей функціонування бюджетної системи України та дослідження основних можливих векторів її розвитку. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

дослідити теоретичні підвалини існування бюджетної системи;

проаналізувати особливості функціонування бюджетної системи України;

напрацювати можливі шляхи оптимізації бюджетного процесу в Україні.

Предметом дослідження курсової роботи є казначейська система та економічні відносини які виникають у процесі взаємодії між суб'єктами бюджетної системи України.

Об'єктом дослідження виступає бюджетна система України.

Завдання дослідження. Розглянути теоритичні аспекти функціонування бюджетної системи. Проаналізувати казначейську систему виконання бюджету України за доходами та видатками. Визначити перспективи розвитку казначейської системи виконання Державного бюджету України.

Інформаційна база дослідження. Особливості функціонування бюджетної системи досліджено у працях наступних вітчизняних та зарубіжних науковців: В.Андрущенка, С.Буковинського, О.Василика, Т.Вахненко, В.Гейця, В.Глущенка, А.Гриценка, І.Д'яконової, А.Ілларіонової, Б.Кваснюка, С.Лондар, І.Луніної, І.Мітюкова, А.Покритана, В.Протасова, І.Радіонової, І.Сала, В.Сумарокова, В.Суторміної, В.Федосова, І.Чугунова, С.Юрія та ін.

Обсяг та структура роботи. Курсова робота складається із вступу, основної частини, висновків та додатків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об'єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсової роботи.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ

1.1 Державний бюджет в економічній системі України

Державний бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.[1]

Він є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках -- пріоритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо - і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Основні напрями бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

З державного бюджету України до обласних та місцевих бюджету може передаватись частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента України з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту Закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України додає техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами -- дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Граничний розмір дефіциту і джерела його покриття визначаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів. Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій. Рішення про залучення позик до державного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада України.

У цілому частка загальнодержавного бюджету в державному бюджеті України досить значна. Це дає підстави говорити про високий рівень централізації в розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів. У зв'язку з цим зростає актуальність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідношення між загальнодержавним і місцевими бюджетами.

Бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом.[8]

Під бюджетним устроєм розуміють організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між її окремими ланками.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним розвитком України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цього регіону.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.[1]

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету району входять районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.[1]

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті раді народних депутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах, визначених ст. 7 Бюджетного кодексу України.[23]. Принципи: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.[23]

Принцип достовірності вимагає формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності обумовлює відображення показників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності щодо результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Головним ланцюгом бюджетної системи України є Державний бюджет, з якого фінансуються заходи загальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління. Через Державний бюджет провадиться перерозподіл частини загальнодержавних доходів між Автономною Республікою Крим та областями у вигляді субвенцій, субсидій та дотацій з метою економічного вирівнювання регіонів.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними.[1] Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюджети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси.

Таким чином, можна зробити висновок, що головне призначення бюджету - регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики.

1.2 Поняття бюджетної системи

У державних утвореннях будь-якого типу обов'язковим елементом є бюджетна система. Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.[1]

За формою бюджетні системи мало чим відрізняються одна від одної. Як правило, бюджетні системи є двох типів. В унітарних державах -- дворівнева система, яка включає державний та місцеві бюджети. У державах із федеративним устроєм бюджетні системи включають три й навіть чотири рівні -- федеральний бюджет, бюджети членів федерації та місцеві бюджети, а також бюджети земель.

Економічна природа та суть бюджетної системи проявляється не в її структурі, тобто не в тому, скільки в ній ланок, а й тому, які фінансові можливості законодавче закріплені за кожною ланкою, який рівень фінансової незалежності мають ці ланки при здійсненні покладеним на них конституцією держави та законодавством функцій.

У тоталітарних державах існує надмірна централізація в мобілізації та використанні фінансових ресурсів. Місцеві органи влади розпоряджаються фінансовими ресурсами, які, в основному, виділяє центральна влада, їхні фінансові можливості обмежені, відповідно й функції -- допоміжні.

Водночас рівень фінансової незалежності місцевих органів влади -- це найхарактерніший показник рівня розвитку демократичних засад у державі. Без фінансове незалежних місцевих органів самоврядування розвиток демократії неможливий. Тому дуже важливо при побудові бюджетної системи України виробити правильні засади її демократичного становлення та розвитку.

Нині бюджетна система держави -- це об'єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правову основу бюджетної системи становлять конституція й ухвалені на її основі закони та інші законодавчі акти. Економічну основу бюджетної системи держави становить економічний і науково-технічний потенціал.

Складовими бюджетної системи є її структура, принципи побудови та організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Він ґрунтується на адміністративно-державному устрої.

У державах із федеративним устроєм бюджетна система має три й більше рівнів, тобто є федеральний бюджет, бюджети адміністративних одиниць, що входять до складу федерації, та місцеві бюджети. В унітарних державах бюджетні системи, як правило, включають державний і місцеві бюджети.

Бюджетний устрій -- це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.[23]. Він визначається державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом держави.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи. [23.] Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації. погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації від одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх доходів і видатків Принцип достовірності -- це формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банку.[24]

Принцип гласності забезпечує висвітлення засобами масової інформації показників бюджетів і звітів про їхнє виконання. Принцип наочності -- це відображення показників бюджету у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку. [24]

Економічний зміст бюджету та його ланок розкривається в розподільчих процесах, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління.

Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях -- і створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання і нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою.

У зв'язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Система платежів до бюджету має ґрунтуватися на таких принципах: кожна ланка бюджетної системи повинна мати закріплений у законодавчому порядку перелік платежів, що повністю надходять до цього бюджету та є достатніми для покриття передбачених видатків. Якщо в окремі періоди доходи не покривають витрат, то бюджету надаються субсидії із загальнодержавного бюджету.

Іншим важливим напрямком впливу бюджету на економічні та соціальні процеси в державі є видатки. Вони беруть участь у формуванні кінцевої величини фондів споживання та нагромадження. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фонду споживання. Останніми роками на ці потреби спрямовується понад 50% усіх видатків бюджету. Існує також тенденція щодо їхнього зростання.

Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної системи. Із загальнодержавних бюджетів фінансується нині значна частка усіх витрат. Існує тенденція до збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, а це може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування і в кінцевому підсумку на використання бюджетних коштів у цілому.

1.3 Нормативно-правове регулювання бюджетних відносин в Україні

Формування бюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:

Конституція України

Бюджетний кодекс України

Закон про Державний бюджет на поточний рік.

Інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.[13]

Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.[16]

Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти -- Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.[6]

Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства.

У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ

2.1 Казначейська система виконання державного бюджету

казначейська бюджет економічна

Статтею 43 Бюджетного кодексу передбачено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного бюджету та місцевих бюджетів [1].

"Положення про Державну казначейську службу України" від 13 квітня 2011 року визначає повноваження Державної казначейської служби України.

Основними завданнями Казначейства України є:

1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. [5].

Казначейство України відповідно до покладених завдань:

здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів;

управляє ліквідністю субрахунків єдиного казначейського рахунка;

за погодженням із Мінфіном України залучає на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунка для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам;

здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду;

веде базу даних про мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, складає та веде єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;

веде облік бюджетних асигнувань, доводить до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів витяг із розпису державного бюджету та зміни до нього;

здійснює попередження учасників бюджетного процесу про неналежне виконання бюджетного законодавства;

забезпечує функціонування багаторівневої інформаційно-обчислювальної системи, внутрішньої платіжної системи, вживає заходів до захисту інформації, яка обробляється органами Казначейства України;

здійснює відповідно до законодавства України управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління

Створення казначейської системи виконання державного бюджету ґрунтується на:

створенні певного органу управління, який централізовано здійснює опрацювання платежів, веде бухгалтерський облік відповідного бюджету, складає фінансову звітність про виконання бюджетів;

консолідації фінансових ресурсів на єдиному казначейському рахунку (ЄКР) в установах Національного банку України;

впровадженні найбільш досконалих технологій і контрольних функцій під час здійснення платежів у процесі виконання бюджетів;

впровадження процедур управління готівковими коштами бюджету.[5]

Державна казначейська служба України як орган оперативного управління бюджетними коштами акумулює надходження доходів та здійснює платежі за видатками державного та місцевих бюджетів через систему рахунків, відкритих в органах казначейства, шляхом безготівкового перерахування коштів. Виконання Державного бюджету здійснюється шляхом відображення Державним казначейством усіх операцій у системі відкритих на ім'я органів Державного казначейства рахунків з надходження коштів до Державного бюджету України та їх використання [8].

Реалізація функції управління бюджетними потоками держави стала можливою через консолідацію фінансових ресурсів держави на єдиному казначейському рахунку.

Запровадження єдиного казначейського рахунку, на який зараховуються державні доходи і з якого здійснюються видатки, дозволяє органам казначейства мати вичерпну інформацію про стан державних фінансів, а отже, володіти фінансовими важелями макроекономічного регулювання.

Створення ЄКР дає можливість централізувати бюджетні ресурси держави, що, звісно, не вирішує завдання підвищення ефективності використання поточних активів і пасивів бюджету, а лише створює передумови для цього.[4]

Тим самим стає актуальним питання формування ефективної моделі використання фінансових ресурсів державного бюджету, сконцентрованих на єдиному рахунку. Важливою складовою цієї моделі є технологія активного управління щоденними касовими активами і пасивами, що створюються в процесі виконання дохідної й видаткової частини державного бюджету.

Фінансове становище держави характеризується двома основними показниками: виконанням бюджету і сталістю національної грошової одиниці. Але найважливішим показником фінансового стану держави є виконання бюджету.

Виконання бюджету - забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом зокрема, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів. Органи державного казначейства повинні володіти всією повнотою інформації щодо виконання бюджетів, своєчасно і на регулярній основі забезпечувати нею одержувачів бюджетних коштів та органи влади.

Тому органи казначейства, маючи достатню інформаційну базу зі всього спектра показників виконання бюджету, повинні брати участь у плануванні доходів і видатків бюджету, прогнозуванні й оцінці ефективності державних цільових програм. Участь органів казначейства у формуванні прогнозних та планових показників бюджету, поряд з іншими органами виконавчої влади, дозволить забезпечити комплексний підхід до управління державними фінансами [12].

Так за довідкою Державної казначейської служби України про виконання Зведеного та Державного бюджетів України у 2013 році (за оперативними даними) загальна сума доходів зведеного бюджету України за 2013 рік становила 442,8 млн. грн., що на 2,7 млн. грн., менше попереднього року, або на 0,6 %.

Таблиця 2.1

Доходи зведеного, державного та місцевих бюджетів за 2010-2013 роки.

Показники	2010р.	2011р.	2012р.	2013р.	2013 рік проти 2012 року
					Абсолютний приріст млрд.. грн	Темп приросту %
Зведений бюджет, млрд грн, у т. ч.:	314,4	398,3	445,5	442,8	-2,7	-0,6
- загальний фонд	268,7	334,7	369,7	375,0	5,3	1,4
- спеціальний фонд	45,7	63,6	75,8	67,8	-8,0	-10,6
Державний бюджет (без урахування міжбюджетних трансфертів), млрд грн, у т. ч.:	233,9	311,8	344,7	337,6	-7,1	-2,1
частка у доходах зведеного бюджету, %	74,4	78,3	77,4	76,2	Х	Х
- загальний фонд	201,1	263,3	288,5	290,1	1,6	-0,6
- спеціальний фонд	32,8	48,5	56,2	47,5	-8,7	-15,5
Місцеві бюджети (без урахування міжбюджетних трансфертів), млрд грн, у т. ч.:	80,5	86,5	100,8	105,2	4,4	-4,4
частка у доходах зведеного бюджету, %	25,6	21,7	22,6	23,8	Х	Х
- загальний фонд	67,6	71,4	81,2	84,9	3,7	-4,6
- спеціальний фонд	12,9	15,1	19,6	20,3	0,7	-3,6

Джерело: Розроблено автором на основі даних Казначейської служби України. - http://treasury.gov.ua/main/uk/index [21]

До дохідної частини державного бюджету з урахуванням міжбюджетних трансфертів надійшло 339,2 млрд грн, що на 6,8 млрд грн, або на 2,0 %, менше аналогічного показника 2012 року. Виконання дохідної частини державного бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів становило 337,6 млрд грн, що на 7,1 млрд грн, або на 2,1 %, менше відповідного показника попереднього року.

Річний план (з урахуванням змін) не виконано на11,9 млрд грн, або на 3,5 %. План не виконано практично за усіма основними податковими джерелами надходжень.

Зокрема, податок на прибуток підприємств перевиконано на 3,6 млрд грн, або на 6,2 %, податок на додану вартість - на 7,4 млрд грн, або на 5,5 %, акцизний податок з вироблених в Україні товарів - 4,4 млрд грн, або на 14,2 %, ввізне мито - на 1,8 млрд грн, або на12,0 %.

Частка неподаткових надходжень зведеного бюджету збільшилась і становила 19,2 %. Основним чинником збільшення питомої ваги неподаткових надходжень стало зарахування до бюджету надходжень від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України обсягом 28,3 млрд. грн..Частки решти податкових джерел змінились несуттєво.

Частка податкових надходжень у структурі загальних надходжень державного бюджету зменшилася на 1,9 %. Зміни у структурі доходів державного бюджету в цілому подібні до змін у структурі доходів зведеного бюджету.

Державне казначейство України виступило ініціатором внесення змін до бюджетного законодавства. Зокрема, внесення змін до Бюджетного кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та інших законодавчо-нормативних актів щодо встановлення:

по-перше, можливості здійснення заходів фінансового контролю на стадії укладання угод розпорядниками бюджетних коштів шляхом казначейського посвідчення правочинів, що передбачають використання бюджетних коштів;

по-друге, чітких норм щодо відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за діяльність їхніх підвідомчих установ і пов'язаних з цим розрахунків .

В роботі казначейства широко застосовуються інформаційні технології, які спрощують та прискорюють численні процедурні моменти в процесі казначейського виконання держбюджету. Під час обслуговування останнього реалізуються наступні інформаційні процеси: опрацювання, обмін, накопичення та управління даними, а також формування звітів [15].

2.2 Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за доходами

З метою вдосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні, забезпечення її стабільності й об'єктивності та відповідності нормам європейських стандартів у Бюджетному кодексі, а саме:

розмежовано видатки між ланками бюджетної системи та відповідальність органів влади за їх здійснення (статті 84, 86);

визначено, що видатки за державними програмами соціального захисту та соціального забезпечення населення фінансуватимуться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 102);

місцевим органам влади надано право самостійно визначати напрямки використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Держава на стадії формування обсягів міжбюджетних трансфертів встановлює обмежений загальний обсяг видатків місцевих бюджетів, що дасть змогу контролювати сумарні видатки (частина друга статті 94);

види доходів місцевих бюджетів розмежовані на ті, що враховуються, і ті, що не враховуються у визначенні міжбюджетних трансфертів (глава 14);

встановлено прозорий, достатньо об'єктивний порядок розподілу міжбюджетних трансфертів і диференціацію трансфертів за конкретними напрямками та видами (стаття 98);

передбачено компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок наданих державою податкових пільг (стаття 103) [4].

Підтвердженням правильності визначення бюджетної політики з питань міжбюджетних відносин є переваги казначейського обслуговування місцевих бюджетів, які не тільки відповідають вимогам Бюджетного кодексу, а є необхідністю.

Процес переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування можна розглядати як:

реалізацію функцій управління ресурсів через консолідацію ресурсів місцевих бюджетів у єдиній структурі органів системи Державного казначейства та єдиній системі рахунків єдиного казначейства;

реалізацію принципів, визначених Бюджетним кодексом у частині дотримання єдиних правил здійснення контролю, бухгалтерського обліку, звітності під час виконання бюджетів, кошторисів доходів і видатків розпорядників бюджетних коштів.

З 1 січня 2002 року запроваджено казначейське обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів. [14]

Це дало можливість щоденно отримувати достовірну інформацію про надходження в розрізі видів доходів і бюджетів, надавати звітні дані зацікавленим органам з метою аналізу та прийняття управлінських рішень, реалізувати на центральному рівні механізм доведення бюджетних коштів до місцевих бюджетів шляхом автоматичного щоденного перерахування міжбюджетних трансфертів за індивідуальними нормативами, а також вилучати кошти до державного бюджету з місцевого бюджету. Таким чином обласні, міські та районні рівні влади зацікавлені у надходженні загальнодержавних податків і зборів та своєчасному отриманні місцевими бюджетами в повному обсязі дотацій вирівнювання[1].

Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів затверджено наказом Державного казначейства України №205 від 04.11.2002 р.

Цей Порядок регламентував організаційні взаємовідносини між органами Державного казначейства України, фінансовими органами, платниками податків, зборів (обов'язкових платежів), що належать місцевим бюджетам, у процесі казначейського обслуговування органами ДКУ місцевих бюджетів за доходами при функціонуванні внутрішньої платіжної системи Державного казначейства України [6].

Інформацію про виконання місцевих бюджетів за доходами за 2013 рік подано в додатку А.

У процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів органи Державного казначейства України виконували такі функції:



Рис.2.1. Функції органів Державної казначейської служби України

Джерело: Розроблено автором на основі даних підручника Казначейська справа

Для зарахування платежів, що належать місцевим бюджетам, на балансі управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі відкриваються аналітичні рахунки за балансовими рахунками Плану рахунків відповідно до Інструкції про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій з виконання бюджетів у системі Державного казначейства України, затвердженої наказом Державного казначейства України № 119 від 28 листопада 2000 року зі змінами та доповненнями.

Платники податків сплачують платежі до місцевих бюджетів через установи банків, у яких вони обслуговуються. Банк платника перераховує кошти через систему електронних платежів Національного банку України на аналітичні рахунки, відкриті на балансі управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у розрізі місцевих бюджетів і кодів бюджетної класифікації доходів.[9].

Операції з опрацювання платежів, що надійшли до місцевих бюджетів, здійснюються у такій послідовності:

повернення надмірно та/або помилково сплачених коштів;

розподіл платежів до бюджетів за нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України та рішенням відповідної ради про місцевий бюджет;

перерахування до державного та місцевих бюджетів коштів, що передаються з місцевих бюджетів згідно з Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік і рішенням відповідної ради про місцеві бюджети;

проведення розрахунків за міжбюджетними трансфертами бюджету;

перерахування залишків надходжень на рахунки для здійснення видатків для кожного місцевого бюджету.

Підставою для зарахування платежів, сплачених до місцевого бюджету готівкою, є:

копії платіжних доручень відділень Ощадбанку або банку та корінці прибуткових документів (повідомлення) про приймання установою банку платежів місцевих бюджетів готівкою;

копії квитанцій, видані органами місцевого самоврядування платникам податків разом з описом до них;

платіжні доручення установ Державного комітету зв'язку та інформатизації України на перекази з доданими до них талонами поштових переказів (під час сплати платежів через установи зв'язку) [1].

Операції з надходженнями до загального фонду місцевих бюджетів

Платежі до місцевих бюджетів, які згідно з рішенням ради є доходами загального фонду місцевих бюджетів на відповідний рік, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в управліннях Державного казначейства України за балансовим рахунком 3141 "Надходження до загального фонду місцевих бюджетів" Плану рахунків. Інформація про ці надходження та повернення надмірно та/або помилково сплачених платежів до місцевих бюджетів одночасно відображається на відповідних аналітичних рахунках, відкритих за рахунком бюджетного обліку 6121 "Доходи загального фонду місцевого бюджету".

Кредитовий залишок на рахунку бюджетного обліку 6121 "Доходи загального фонду місцевого бюджету" відображає інформацію про надходження наростаючим підсумком з початку року. На окремих аналітичних рахунках допускається від'ємний залишок, який свідчить, що повернень платежів у поточному бюджетному періоді з цього рахунку (за рахунок надходжень до загального фонду) було більше, ніж надходжень. Від'ємний залишок на рахунку бюджетного обліку 6121 "Доходи загального фонду місцевого бюджету" в цілому не допускається.

Повернення надмірно та/або помилково сплачених до місцевого бюджету платежів здійснюється управліннями Державного казначейства України у порядку, аналогічному такій процедурі для виконання державного бюджету.

Для щоденного акумулювання платежів, які надійшли до загального фонду місцевих бюджетів, в управлінні Державного казначейства України відкриваються аналітичні рахунки за балансовим рахунком 3142 "Кошти загального фонду місцевих бюджетів" (на один із відкритих аналітичних рахунків зараховуються доходи, що враховуються під час визначення обсягів міжбюд-жетних трансфертів згідно зі статтею 66 Бюджетного кодексу України, а кількість інших рахунків для акумулювання платежів залежить від рішення ради про відповідний бюджет і має забезпечити процес його виконання) для кожного місцевого бюджету.

На кінець операційного дня залишки коштів на відповідних аналітичних рахунках, відкритих за балансовим рахунком 3141, на підставі меморіальних документів перераховуються (списуються) на рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3142 "Кошти загального фонду місцевих бюджетів", окремо для кожного місцевого бюджету з подальшим спрямуванням на видатки, передбачені місцевими бюджетами, шляхом перерахування цих коштів у такій послідовності:

1) на рахунки для зарахування міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання; субвенцій; коштів, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інших дотацій), передбачених у відповідному бюджеті. Перерахування коштів до Державного бюджету України з бюджету АРК, обласних, районних бюджетів, бюджетів районів у містах і бюджетів місцевого самоврядування здійснюють органи Державного казначейства України за рахунок надходжень доходів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, з окремого аналітичного рахунку, відкритого за балансовим рахунком 3142 "Кошти загального фонду місцевих бюджетів";

2) залишок коштів після перерахування міжбюджетних трансфертів на рахунки, відкриті відповідним місцевим бюджетам за балансовим рахунком 3142 "Кошти загального фонду місцевих бюджетів".[9].

Операції з надходженнями до спеціального фонду місцевих бюджетів.

Платежі до місцевих бюджетів, які, згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік та рішенням відповідної ради, є доходами спеціального фонду місцевого бюджету на відповідний рік, крім власних надходжень розпорядників бюджетних коштів, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в управліннях Державного казначейства України за балансовим рахунком 3151 "Надходження коштів спеціального фонду місцевих бюджетів, призначені на спеціальні видатки" Плану рахунків. Інформація про ці надходження одночасно відображається на відповідних аналітичних рахунках, відкритих за рахунком бюджетного обліку 6122 "Доходи спеціального фонду місцевого бюджету, призначені на спеціальні видатки". Кредитовий залишок за рахунком 6122 відображає інформацію про надходження (з урахуванням повернень) доходів до спеціального фонду місцевих бюджетів наростаючим підсумком з початку року. Кредитовий залишок за кожним аналітичним рахунком, відповідно відкритим на цьому балансовому рахунку, відображає інформацію про надходження з урахуванням повернень кожного виду доходів. Надходження спеціального фонду місцевого бюджету щоденно акумулюються на рахунках за балансовим рахунком 3152 "Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів, призначені на спеціальні видатки" (кількість рахунків для акумулювання залежить від рішення ради про відповідний бюджет і має забезпечити процес його виконання) для кожного місцевого бюджету.

Операції з коштами, які розподіляються між загальним і спеціальним фондами місцевих бюджетів.

Платежі, які відповідно до рішення місцевої ради підлягають розподілу між загальним і спеціальним фондами бюджету, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3161 "Кошти, які розподіляються між загальним і спеціальним фондами місцевих бюджетів" Плану рахунків. Інформація про надходження одночасно відображається на аналітичних рахунках, відкритих за рахунком бюджетного обліку 6123 "Доходи місцевого бюджету, які підлягають розподілу між загальним і спеціальним фондами".[9].

Відділення Державного казначейства України за місцем реєстрації платника готує платіжне доручення про повернення надмірно та/або помилково сплачених платежів до місцевого бюджету та щоденно передає його до відповідного управління Державного казначейства України, яке здійснює повернення надмірно та/або помилково сплачених платежів

Залишки коштів за день з аналітичних рахунків, відкритих за балансовим рахунком 3161 "Кошти, які розподіляються між загальним і спеціальним фондами місцевих бюджетів", розподіляються управліннями Державного казначейства України між загальним і спеціальним фондами місцевих бюджетів за встановленими нормативами відповідного бюджету:

кошти, які належать загальному фонду місцевих бюджетів, перераховуються на аналітичні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3141 "Надходження до загального фонду місцевих бюджетів";

кошти, які належать спеціальному фонду місцевих бюджетів, перераховуються на аналітичні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3151 "Надходження коштів спеціального фонду місцевих бюджетів, призначених на спеціальні видатки".[9].

Операції з коштами, які розподіляються між рівнями місцевих бюджетів.

Платежі, які, згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік і рішенням місцевої ради у поточному році, розподіляються між рівнями місцевих бюджетів, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3321 "Кошти, які підлягають розподілу між рівнями бюджету" Плану рахунків. Інформація про надходження (з урахуванням повернень) одночасно відображається на аналітичних рахунках, відкритих за рахунком бюджетного обліку 6221 "Доходи, які підлягають розподілу між рівнями бюджету". Кредитовий залишок за рахунком бюджетного обліку 6221 "Доходи, які підлягають розподілу між рівнями бюджету" відображає інформацію про надходження платежів, що підлягають розподілу між рівнями місцевих бюджетів.

Відділення Державного казначейства за місцем реєстрації платника готує платіжне доручення про повернення надмірно та/або помилково сплачених платежів до місцевого бюджету та щоденно засобами телекомунікаційного зв'язку передає його до відповідного управління Державного казначейства України, яке перераховує кошти на поточні рахунки платників податків, відкриті в установах банку, де обслуговуються зазначені платники. Залишки коштів на аналітичних рахунках, відкритих за балансовим рахунком 3321, наприкінці дня за встановленими нормативами розподіляються між рівнями місцевих бюджетів. Операції з коштами, тимчасово віднесеними на доходи місцевого бюджету, що підлягають розподілу

Фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок суб'єктів малого підприємництва та інші податки, які відповідно до чинного законодавства тимчасово віднесено до доходів місцевих бюджетів і розподіляються між різними одержувачами коштів і бюджетами, зараховуються на рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3421 "Кошти, тимчасово віднесені на доходи місцевого бюджету, що підлягають розподілу". Кошти розподіляються за встановленими нормативами і в регламентований час засобами програмного забезпечення перераховуються .одержувачам [6].

2.3 Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками

Статтею 5 Бюджетного кодексу України визначено структуру бюджетної системи України, яка складається з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань, бюджетів районів у містах, районних, обласних, бюджету Автономної Республіки Крим і державного бюджету України. Зазначені бюджети є окремими ланками бюджетної системи. Характерною ознакою та перевагою бюджетної системи, закріпленої Бюджетним кодексом, порівняно з попередньою системою є те, що трансфертні платежі з державного бюджету розраховуються та надаються обласним бюджетам, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетам районів і містам обласного значення. З прийняттям Бюджетного кодексу районні бюджети, бюджети міст обласного значення та обласні бюджети набули адекватного статусу відносно Державного бюджету України.

Принциповим є положення статті 78 Бюджетного кодексу щодо казначейського обслуговування місцевих бюджетів. Це положення дає змогу повною мірою забезпечити дотримання принципів самостійності, субси-діарності, справедливості та неупередженості, на яких ґрунтується бюджетна система України [1].

Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ланками бюджетної системи відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямків використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим і відповідних місцевих рад формувати та затверджувати відповідні бюджети згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Бюджетний кодекс встановлює нові засади взаємовідносин державного і місцевих бюджетів та відображає новий підхід до питань незалежності та самостійності місцевих бюджетів.

Принцип самостійності означає:

- право законодавчих (представницьких) органів державної влади та органів місцевого самоврядування кожної ланки бюджетної системи самостійно здійснювати бюджетний процес відповідно до засад визначених Бюджетним кодексом;

стимулювання органів місцевого самоврядування до збільшення їхніх доходів, що не враховуються для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів;

закріплення права за органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до Бюджетного кодексу визначати спрямування витрат за рахунок коштів відповідного бюджету;

неприпустимість вилучення доходів, отриманих додатково у ході виконання рішень про бюджет, сум перевищення доходів над витратами бюджетів і сум економії за витратами бюджету [1].

Принцип субсидіарності полягає в такому розподілі видатків між державним і місцевими бюджетами та між місцевими бюджетами, який ґрунтується на максимальному наближенні суспільних послуг до безпосереднього споживача. Видаткові повноваження закріплюються за бюджетами з метою децентралізації та з урахуванням найефективнішого виконання на місцях.

Видатки, які потенційно можуть отримувати всі мешканці області, закріплюються за обласними бюджетами. Це видатки на утримання спеціалізованих середніх закладів освіти для учнів з вадами розвитку, середніх шкіл-інтернатів, професійно-технічних училищ, бага-топрофільних лікарень обласного значення, спеціалізованих установ соціального захисту для сиріт, інвалідів, громадян похилого віку тощо. Видатки, які використовують мешканці певної адміністративно-територіальної одиниці, закріплені за міськими та районними бюджетами. До них належать видатки на утримання загальної середньої освіти, загальної медичної допомоги, включно з програмами санітарної освіти та соціального захисту для соціально незахищених верств населення, а також допомогу вдома особам похилого віку.

Обсяг видатків місцевих бюджетів (з урахуванням коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) становив 219,8 млрд грн, що менше відповідного показника 2012 року на 1,2 %. Обсяг видатків місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) склав 218,2 млрд грн, що менше показника 2012 року на 1,4 %. Розрахункові показники Міністерства фінансів України на 2013 рік виконано на 99,7 %, у т. ч. за видатками загального фонду - 98,7 %, спеціального фонду - 109,1 %. Рівень виконання планових показників, затверджених місцевими радами на 2013 рік, становить 89,6 %. Виконання місцевих бюджетів за видатками характеризують дані, наведені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Видатки місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з

місцевих бюджетів до державного бюджету) за 2011-2013 роки

Видатки	Факт за 2011 рік	Факт за 2012 рік	Розрахункові показники МФУ на 2013 рік	План на 2013 рік з Урахуван-ням внесених змін	Факт за 2013 рік	Виконання Розрахунко-вих показників МФУ, %	Виконання планів, затвердже-них місцевими радами, %
Усього, млн грн,у т.ч.:	178 070,5	221 232,8	218 852,9	243 539,0	218 236,1	99,7	89,6
загальний фонд	149 833,2	188 638,6	197 470,7	202 664,2	194 900,9	98,7	96,2
спеціальний фонд	28 237,3	32 594,2	21 382,2	40 874,8	23 335,2	109,1	57,1

Джерело: Розроблено автором на основі даних Казначейської служби України. - http://treasury.gov.ua/main/uk/index [21]

Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 43,1 %, що менше, ніж аналогічний показник 2012 року. При цьому частка видатків загального фонду порівняно з попереднім роком зменшилась, і склала 44,0 %, частка видатків спеціального фонду скоротилась до 36,9 %.



Рис. 2.1 Частка видатків у розрізі фондів Державного та місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету за 2010-2013 роки.

Джерело: Розроблено автором на основі даних Казначейської служби України. - http://treasury.gov.ua/main/uk/index [21]

Рівень перерозподілу ВВП через місцеві бюджети України за даними 2013 року становить 15,1 %, що менше за відповідний показник попереднього року. Найсуттєвіші зменшення цього показника спостерігаються за видатками на житлово-комунальне господарство та за видатками на економічну діяльність в Найбільше зростання частки відбулося за видатками на соціальний захист та соціальне забезпечення.