Регулювання ринку фінансових послуг

- забезпечення виконання вимог законодавства усіма учасниками фондового ринку;

Інвестор та інші учасники фондового ринку повинні відчувати як захищеність своїх прав, так і реальність своїх обов'язків. Норми законів не повинні бути мертвими, вони повинні постійно підкріплюватися гарантіями їх виконання на практиці.

- створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів;

- упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку;

- вжиття заходів для залучення емітентів та інвесторів до взаємодії на організованих фондових ринках;

- розвиток інститутів колективного інвестування.

2.2 Зарубіжний досвід державного регулювання ринку фінансових послуг

Протягом останніх десятиліть домінуючою тенденцією у розвитку механізмів регулювання фінансових ринків розвинених країн є поступове об'єднання регулюючих державних органів та створення мегарегуляторів фінансових ринків. Головна мета останніх полягає у зосередженні в одній структурі функцій регулювання трьох основних сегментів фінансового ринку: банківського, страхового, ринку цінних паперів.

Тенденції регулювання

Зарубіжні експерти називають три основні причини виникнення мегарегуляторів на фінансових ринках. Першою є зростання кількості та ролі фінансових конгломератів, у яких єдиний власник володіє кількома фінансовими установами. Ці установи надають послуги, які належать до різних сегментів фінансового ринку. Другою причиною є перехресні пропозиції фінансових послуг: банки пропонують послуги щодо колективного інвестування, брокерсько-дилерські компанії - послуги інвестиційного банку, страхові компанії надають пенсійні послуги тощо. Третя причина полягає в сек'юритизації фінансових продуктів.

Крім того, не останню роль у створенні фінансових мегарегуляторів відіграє ряд таких чинників: надання фінансовими установами тих послуг, які раніше надавались виключно організаторами торгівлі на фондовому ринку; вихід на фінансовий ринок крупних підприємств реального сектора і торгівлі; диверсифікація фінансових інструментів та засобів їх продажу, які виникають внаслідок розвитку електронної торгівлі, у тому числі використання Інтернет-мережі. У зв'язку із цими тенденціями відбувається поступова консолідація регулювання сегментів фінансового ринку, які раніше розвивались окремо.

Слід зазначити, що механізми регулювання фінансових ринків різняться між собою залежно від того, за яким принципом здійснюється регулювання - інституційним чи цільовим. Так, інституційний (або секторальний) підхід передбачає спрямованість регулювання на діяльність певних фінансових установ. У той час, як при цільовому (або функціональному) підході один регулятор здійснює контроль за платоспроможністю фінансової установи, інший наглядає за її взаємовідносинами із клієнтами, інший регулятор - за розвитком конкуренції тощо.

Американський ринок

Фінансовий ринок США є найкрупнішим у світі не лише за абсолютною величиною, а й за його часткою в національній економіці країни. Донедавна його регулювання здійснювалось за інституційним принципом. У 1999 р. після прийняття закону про модернізацію фінансової сфери в регулюванні американського фінансового ринку почали з'являтися елементи інтеграції. Зокрема, цей закон дозволяв створення ліцензованих фінансових конгломератів або холдингових компаній, структура яких передбачала наявність головної компанії, яка б пов'язувала комерційні банки з інвестиційними та страховими компаніями.

Діяльність комерційних банків США регулюється рядом державних органів. Нагляд за ними здійснюють органи банківського нагляду штатів. Банківську діяльність також регулюють Федеральна корпорація зі страхування депозитів (Federal Deposit Insurance Corporation), Федеральна резервна система (Federal Reserve System) та Служба валютного контролю (Treasury's Office of the Controller of the Currency). При цьому остання підпорядкована Федеральному казначейству США і виконує функції реєстрації та ліцензування банків.

Регулювання діяльності на американському фондовому ринку здійснює Комісія з цінних паперів та бірж (Securities and Exchange Commission). Вона регулює діяльність емітентів цінних паперів та фінансових інститутів, які обслуговують їх випуск, обіг та облік, а також саморегулівних організацій учасників фондового ринку. Під її наглядом перебувають також страхові компанії, які продають поліси довгострокового страхування життя. Діяльність компаній, що займаються іншими видами страхування, регулюється комісіями зі страхового нагляду, які входять до складу урядів окремих штатів. Комісія з цінних паперів та бірж складається з п'яти членів, яких призначає Президент США за узгодженням із сенатом.

У 2002 р. у США створено Палату з нагляду за бухгалтерським обліком у відкритих публічних товариствах (Public Company Accounting Oversight Board). Її основна функція полягає в забезпеченні захисту інвесторів шляхом надання достовірної корпоративної звітності та досягнення прозорості інформації. Діяльність цієї установи підпорядкована Комісії з цінних паперів та бірж, якій належить право розробки, схвалення та запровадження стандартів бухгалтерського обліку.

Європейський ринок

Другим після американського найкрупнішим фінансовим ринком у світі є ринок Великобританії. Він відіграє значну роль у світовій економіці та посідає провідне місце серед європейських фінансових ринків. Регулювання британського фінансового ринку базується на попереджувальних заходах, підтримці інновацій, а також на швидкій модифікації моделі регулювання залежно від потреб економіки.

Тривалий час діяльність фінансових конгломератів у Великобританії не обмежувалась, хоча існували певні ліміти на перехресне володіння компаніями в суміжних сферах фінансового ринку. У 1997 р. у країні зроблено певні кроки до консолідації фінансового регулювання. Зокрема, на базі провідного фінансового регулятора (Ради з цінних паперів та інвестицій) створено мегарегулятор - Агентство з фінансових послуг (Financial Services Authority), що перебрало на себе функції регулювання, які раніше виконували декілька установ, зокрема: Комісія будівельних товариств, Дирекція страхування міністерства праці та промисловості, Регулятор цінних паперів та ф'ючерсів, Регулятор приватних інвестицій, Регулятор управляючих інвестиціями, Комісія товариств взаємного кредитування, а також Реєстратор товариств взаємного кредитування. Крім того, з 1998 р. Агентство з фінансових послуг здійснює нагляд за банківськими послугами населенню.

За своєю організаційно-правовою формою Агентство з фінансових послуг є незалежним неурядовим органом, який фінансується через внески учасників фінансової індустрії. Воно підпорядковано Казначейству Великобританії.

Серед європейських країн значний прогрес у консолідації регулювання фінансового ринку демонструє Франція. До середини 90-х років минулого століття в цій країні домінували фінансові установи, які перебували переважно в державній власності, проте останнім часом розпочалась їх приватизація, а також відбувається процес зустрічного проникнення фінансових інститутів на суміжні ринки. Як наслідок у 2003 р. у Франції створено Агентство з фінансових ринків (L'Autorite des Marches Financiers - AMF), яке об'єднало декілька секторальних регуляторів, зокрема Комісію з біржових операцій, Раду з фінансових ринків та Раду з нагляду за законністю на фінансових ринках.

Агентство з фінансових ринків є незалежною публічною організацією з повною юридичною відповідальністю та фінансовою самостійністю. Відповідаючи за безпеку інвестування у фінансові інструменти, ця організація здійснює регулювання фінансових ринків, наглядає за діяльністю учасників ринку, забезпечує належне розкриття інформації компаній, які внесені до біржового лістингу, а також здійснює покарання за порушення встановлених вимог.

Нагляд за діяльністю Агентства з фінансових ринків здійснює міністр фінансів Франції. Останній проводить консультації з організаціями, які об'єднують учасників фінансового ринку, після чого призначає 5 із 16 членів Ради директорів і 8 із 12 членів Комісії по санкціях Агентства. Інші члени органів AMF представляють різні державні органи, у тому числі суди. Агентство з фінансових ринків взаємодіє із секторальними органами банківського та страхового нагляду.

Цікавим є досвід державного регулювання фінансового ринку Німеччини, у якій протягом десятиліть застосовувались інституційні підходи до регулювання в їх класичній формі. Це було пов'язано з тим, що в країні переважає один сегмент фінансового ринку, зокрема банківський, завдяки чому існує можливість сумісної діяльності інвестиційного та комерційного банків у межах єдиної організації. Страхові послуги здійснюються, як правило, дочірніми компаніями банків. Значну частку німецького фінансового ринку зосереджено в декількох крупних банківських групах.

Донедавна на фінансовому ринку Німеччини існувало три спеціалізовані федеральні органи, які здійснювали нагляд за діяльністю банків, страхових компаній та інститутів ринку цінних паперів. У 2002 р. їх об'єднано у Федеральне агентство фінансового нагляду (Bundesanstalt fur Finanzdiens-tleistungsaufsicht - BaFin). Ця державна установа є організаційно самостійною, однак юридично вона підпорядкована Міністерству фінансів Німеччини.

Федеральне агентство фінансового нагляду здійснює загальний нагляд на німецькому ринку фінансових послуг та ліцензування різних видів професійної діяльності. Ця організація має право відбирати ліцензії, видані фінансовим установам відповідно до закону про банківську діяльність, накладати штрафи у випадках недотримання законодавства, а також видавати фінансовим установам та їхньому керівництву розпорядження, необхідні для запобігання порушенням із боку фінансових установ чи їх усунення. Для примусового виконання цих розпоряджень BaFin має право застосовувати всі доступні заходи, передбачені загальним адміністративним правом Німеччини, у тому числі робити попередження та накладати грошові санкції.

При цьому нагляд за діяльністю бірж, у тому числі фондових, здійснюють урядові регулюючі органи федеральних земель Німеччини. Вони мають широкі повноваження щодо регулювання діяльності бірж, учасників ринку та депозитаріїв, мають право вимагати від них надання інформації та документації (в тому числі щодо їхніх клієнтів та угод), а також проводити ревізії. Крім того, регулюючі органи мають право: брати участь у процесі прийняття рішень органами управління біржі; надавати обов'язкові до виконання вказівки біржовій комісії з нагляду за торгами та контролювати проведені нею розслідування; давати рекомендації та згоду з питань самоорганізації та саморегулювання біржі.

Не менш важливим є досвід регулювання фінансового ринку Іспанії. Ця країна, економіка якої набула ринкового характеру однією з останніх у Західній Європі, належить до середньорозвинених країн Євросоюзу. Іспанія використовує інституційні підходи до регулювання фінансового ринку. Нагляд за банківською діяльністю здійснює Центральний банк (Banko de Espania), ринок цінних паперів регулює Комісія з цінних паперів та бірж (Comision Nacional del Mercado de Valores - CNMV), а за діяльністю страхових компаній та пенсійних фондів наглядає Генеральний директорат зі страхування та пенсійних фондів (Direcciоn General de Seguros y Fondos de Pensiones).

Комісія з цінних паперів та бірж виступає як наглядовий та інспекційний орган за діяльністю учасників фінансового ринку, в першу чергу інститутів колективного інвестування, дилерів, що обслуговують брокерів, а також управляючих портфелями цінних паперів. Щодо емітентів цінних паперів CNMV здійснює так званий пруденційний нагляд. Крім того, ця установа виконує функцію з присвоєння міжнародних кодів випускам цінних паперів, у той час як в інших європейських країнах така функція притаманна центральним депозитаріям.

Слід зазначити, що законодавство Іспанії не обмежує створення фінансових конгломератів. Банки мають право займатися як комерційною, так і інвестиційною діяльністю. При цьому страхову діяльність вони можуть здійснювати тільки через окремі дочірні структури. При регулюванні фінансових конгломератів провідну роль відіграє регулятор того сектора, який є домінуючим у групі. Таким чином, регулювання фінансових ринків в Іспанії має риси як інституційного, так і консолідованого регулювання.

Тихоокеанський регіон

Досвід державного регулювання фінансового ринку Австралії налічує кілька десятиліть і може бути прикладом для інших країн Тихоокеанського регіону. Уряд Австралії ніколи не забороняв створення фінансових конгломератів, однак підходи до регулювання їхньої діяльності поступово змінювались. Донедавна в регулюванні діяльності фінансових установ застосовувався секторальний підхід. Так, нагляд за банківською діяльністю здійснював Резервний банк Австралії, нагляд за страховими компаніями та компаніями, які пропонують пенсійні послуги населенню, - Комісія зі страхування та ануїтетів. Небанківські установи, які надавали депозитарні послуги, регулювала Комісія з фінансових інститутів, а Австралійська комісія з цінних паперів наглядала за брокерськими фірмами, взаємними фондами та іншими фінансовими компаніями.

У 1992 р. в Австралії створено Раду фінансових регуляторів (Council of Financial Supervisors), до складу якої увійшли чотири вищеназвані регулюючі органи. Її створення дозволило значно спростити інформаційну взаємодію різних регуляторів фінансового ринку, однак жоден із них не відігравав лідируючої ролі у Раді фінансових регуляторів.

Розвиток австралійського фінансового ринку, поява інноваційної продукції, залучення фінансових установ до операцій з регуляційного арбітражу викликали необхідність заміни інституційної системи регулювання на мегарегулятивну. Так, у 1998 р. створено Австралійське агентство пруденційного регулювання (Australian Prudential Regulation Authority - APRA), яке перебрало на себе функції та повноваження трьох інституційних регуляторів, зокрема: Резервного банку Австралії, Комісії з фінансових інститутів, Комісії зі страхування та ануїетів. Нова установа почала регулювати діяльність як спеціалізованих фінансових установ, так і фінансових конгломератів.

На боці Австралійської комісії з цінних паперів було створено Австралійську комісію з цінних паперів та інвестицій (Australian Securities and Investment Commission). Вона функціонує окремо від APRA та відповідає за регулювання корпоративних відносин, захист прав інвесторів та клієнтів всіх фінансових установ, включаючи банки і страхові компанії.

З погляду державного регулювання одним із найбільш консолідованих у світі є фінансовий ринок Японії. За останні десятиліття її уряд вжив ряд заходів щодо вдосконалення регулювання фінансового ринку. Раніше він регулювався на секторальній основі всередині Міністерства фінансів. У 1998 р. банківський регулятор і регулятор фондового ринку трансформовано в Агентство з фінансового нагляду (Financial Supervisory Agency - FSA). Ця установа відповідає за стабільність фінансового ринку і захист прав депонентів, інвесторів та страхових компаній. Вона виконує функцію нагляду за банками, страховими організаціями, ринком цінних паперів, встановлює правила торгівлі цінними паперами та правила бухгалтерського обліку. До складу FSA входить Комісія з контролю за цінними паперами та біржами (Securities and Exchange Surveillance Commission - SESC), яка здійснює перевірки та розслідування на ринку цінних паперів.

Слід зазначити, що Агентство з фінансового нагляду поступово перетворилося з наглядового органу в структурі Міністерства фінансів на повноцінного мегарегулятора, який входить до складу апарату Кабінету міністрів Японії і фінансується з бюджету країни. Члени колегіального органу FSA і SESC призначаються прем'єр-міністром країни.

Підсумовуючи даний розділ, варто відмітити що під ринками фінансових послуг розуміють сферу діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій із цінними паперами та на ринках інших видів, що забезпечують обіг фінансових активів. Учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи.

Основною метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг та захист інтересів споживачів фінансових послуг.

Основним законом що встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг є ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретного країною та підвищує динамічність системи і її репутацію. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється у таких формах (Рисунок 5).

Рисунок 5 - Основні форми державного регулювання діяльності з надання фінансових послуг

2.3 Шляхи розв'язання проблем ринку фінансових послуг в Україні

На мою думку, ринок фінансових послуг є інфраструктурою, яка вимагає комплексного підходу до вирішення своїх проблем. Необхідно поставити перед собою стратегічне завдання та розробити конкретні заходи по його виконанню.

Особливо це стосується вирішення законодавчих питань. Законодавство з питань функціонування ринку фінансових послуг повинно мати вигляд узгоджених між собою пакетів документів, які регламентують максимально прості правила поведінки на ринку цінних паперів.

Фондовий ринок на сьогодні ще не має достатніх механізмів саморегулювання, тому необхідною передумовою його розвитку є зміцнювання системи державного регулювання. Для цього необхідно щоб функція контролю за ринком цінних паперів здійснювалася інституцією, незалежною від політичних, урядових, а тим більше - лобістських, тіньових та корумпованих сил.

Розглянемо детальніше, які саме заходи необхідно здійснити для розв'язання проблем ринку фінансових послуг, та яку участь в їх виконанні відводиться урядовим та неурядовим організаціям.

По-перше, завдання удосконалення законодавства. У першу чергу це є справою законодавчих органів влади. Для активізації роботи законодавчого органу в цій сфері необхідно сприяти участі в розробці нових законів і самих учасників ринку, влаштовуючи відкриті обговорення в засобах масової інформації. Такий підхід буде, по-перше, найбільш демократичним, а, по-друге, забезпечить більш повне врахування усіх потреб ринку фінансових послуг. Крім того, це справить позитивний вплив на імідж України в світі і, зокрема, її привабливість для іноземних інвесторів, які також зможуть взяти участь в дискусії, висловлюючи свої побажання. Це сприятиме також і обміном досвідом з питань організації діяльності фінансових ринків, зокрема фондового. Паралельно, такий медіа-проект виконуватиме завдання просвітництва населення України, що сприятиме підвищенню його інвестиційної активності.

Основні позитивні зміни, які може забезпечити прийняття розроблених на сьогодні законопроектів з питань регулювання ринку цінних паперів, такі:

Прийняття Закону "Про публічні товариства", який є чітко спрямованим на захист прав акціонерів (інвесторів) та ліквідує низку юридичних "білих плям", які існують в регулюванні закритих публічних товариств, сприятиме прозорості українського фондового ринку. Прийняття положення про перетворення закритих АТ, учасниками яких є більше 100 акціонерів, у відкриті АТ із відповідною зміною механізму купівлі-продажу акцій сприятиме притоку цінних паперів на фондовий ринок.

Серйозний поштовх для розвитку фондового ринку може дати прийняття закону щодо функціонування деривативів (похідних) цінних паперів. Існують розроблені проекти Законів "Про похідні цінні папери" та "Про строкові інструменти". Поява похідних цінних паперів на такі види базових активів, як зерно, нафта, електроенергія може кардинально змінити ринки цих товарів. При цьому відкриються нечувані можливості для розвитку фінансування і торгівлі в багатьох секторах економіки.

Надзвичайно важливим є прийняття нового Закону "Про цінні папери та фондовий ринок" замість діючого Закону "Про цінні папери і фондову біржу". Новий проект є досить ґрунтовно розробленим і користується прихильністю серед учасників фондового ринку. Закон розширить перелік фінансових інструментів, з якими можна буде працювати на ринку. Наприклад, буде легалізовано так звані конвертовані облігації, які дозволяють гнучко управляти акціонерним капіталом. Проект закону передбачає зосередження торгівлі "акціями з блакитними корінцями" (акціями стабільних провідних корпорацій, які приваблюють багатьох консервативних інвесторів) винятково на біржах та ПФТС, що зробить український фондовий ринок більш прозорим.

Оновлення законодавства в галузі страхування передбачає лібералізацію страхового ринку, створення нових інвестиційних можливостей для страховиків, розширення переліку активів, якими можуть бути представлені страхові резерви. Буде відкрито вихід на вітчизняний страховий ринок іноземного інвестора. Усе це сприятиме пожвавленню операцій на ринку цінних паперів.

Сприяння розвитку фондового ринку в законодавчому порядку можна забезпечити також шляхом оптимізації податкового законодавства. Доцільно буде реалізувати ініціативу Президента України щодо позбавлення оподаткування інвестицій здійснених в акції українських підприємств, загальне зменшення податкового тиску на економіку.

Забезпечення виконання вимог законодавства з питань функціонування ринку цінних паперів здійснюється Комісією з цінних паперів та фондового ринку. Для попередження правопорушень на ринку цінних паперів, забезпечення захисту прав акціонерів Комісією проводиться постійна робота з розробки та прийняття ряду законодавчих та нормативних актів.

Комісія також бере активну участь у створенні дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів. Тут завдання полягає у поширенні в середовищі емітентів культури розкриття інформації інвестору. Розкриття інформації не повинно бути лише обов'язковою формальністю. Емітент повинен усвідомити, що публікування проспекту емісії чи надання регулярної звітності, має практичну користь для залучення інвестора.

Тому необхідне запровадження Комісією вимог до інформації про випуск цінних паперів та звітності емітентів, які б дали можливість емітенту звернути увагу інвестора на суттєві показники своєї діяльності, має сприяти виникненню добрих традицій та впровадженню сучасних стандартів добровільного та свідомого розкриття інформації.

Упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку також є одним з приорітетних завдань Комісії. Орієнтиром тут повинно стати створення такої системи інфраструктури ринку, за якою операційні ризики було б зменшено до мінімуму.

У цьому напряму слід здійснити такі заходи як:

- оптимізація структури Національної депозитарної системи та функцій її прямих учасників;

- створення ефективної системи організованих ринків.

Однак для досягнення цієї мети адміністративних заходів недостатньо. Потрібно знайти ті важелі, які б зацікавили емітента та професійного учасника прийти на організаційно-оформлений ринок, запровадити для цього певні стимулюючі заходи. Зокрема, слід усунути чинники, які заважають, ускладнюють або затягують процедуру укладання та виконання угод на організаторах торгівлі.

Слід також визначити шляхи стимулювання переходу на випуск цінних паперів у без документарній формі. Важливим завданням є підвищення ролі СРО (саморегулівних організацій) в регулюванні діяльності відповідних професійних учасників. Більша самостійність цих організацій сприятиме налагодженню відповідної інфраструктури та заохочуватиме професійних учасників до діяльності на професійно організованому ринку. Ці організації можуть перебрати на себе частину повноважень Комісії щодо регулювання ринку цінних паперів. Однак для цього необхідно підвищити рівень ресурсного, матеріально-технічного та кадрового забезпечення цих організацій, що дозволить їм ефективно виконувати делеговані функції.

В першу чергу, це стосується професійної підготовки фахівців для фондового ринку, встановлення стандартів професійної діяльності та контролю за дотриманням цих стандартів учасниками СРО.

Щодо вирішення проблеми мобілізації заощаджень населення і спрямування їх на задоволення інвестиційних потреб економіки існує декілька шляхів. Залучати кошти населення можна через банківські установи, через створення пенсійних фондів та шляхом розвитку системи спільного інвестування.

Одним з найбільш ефективних способів залучення в економічний обіг грошових нагромаджень населення, на мою думку, є використання схем колективного інвестування, можливості яких розглянемо (Рисунок 8).

Рисунок 8 - Можливості використання схем колективного інвестування

Становлення відносин спільного інвестування в Україні базувалося на проведенні приватизації державного майна з використанням приватизаційних майнових сертифікатів. З загального числа інвестиційних фондів, створених за час функціонування інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні, на частку закритих приходиться близько 96%. З завершенням обігу приватизаційних паперів питання полягає в трансформації старих інвестиційних фондів в структури відкритого типу. І одним з основних завдань при цьому є відновлення підірваної довіри населення до інвестиційних фондів і компаній. Для рішення даного завдання необхідні підтримка і, разом з тим, твердий контроль з боку держави, проведення рекламних і просвітницьких заходів, оскільки фізичні особи мало знають про можливості і механізм функціонування ІСІ.

Отже, за умов глобальної інтеграції ринків фінансових послуг надзвичайно важливим завданням для кожної країни є забезпечення функціонування конкурентноспроможного ринку фінансових послуг, і, зокрема, фондового ринку.

Фінансування інвестицій в реальний сектор через канали ринку цінних паперів і залучення на ці цілі неспекулятивних вітчизняних і іноземних капіталів повинно стати найважливішим джерелом нового етапу промислового підйому. Замість ринку з величезною перевагою державних цінних паперів повинен з'явитися фондовий ринок економічного зростання.

Подолання антиінвестиційного синдрому, характерного для взаємин потенційних інвесторів і виробничої сфери, передусім залежить від розвитку законодавчої бази фінансового ринку і формування на цій основі ефективних інвестиційних інститутів.

Розвиток ринку фінансових послуг передбачає стратегічної постановки завдань та підтримки їх виконання як з боку урядових, так і неурядових організацій.

Розвиток інфраструктури фінансових ринків вимагає об'єднання зусиль держави та професійних учасників цих ринків з метою забезпечення необхідного ресурсного потенціалу перетворень. Лібералізація функціонування ринків фінансових послуг передбачає створення умов для більшої самостійності та незалежності від держави їх учасників.

Особливу увагу необхідно приділити просвітницькій діяльності серед населення України, яка б забезпечила підтримку впроваджуваних заходів населенням, підвищення його інвестиційної активності.

Висновок

Узагальнюючи викладений в курсовій роботі матеріал зрезюмуємо основні положення роботи. Так, до фінансових ринків можна віднести ряд взаємодоповнюючих та взаємопов'язаних між собою ринків. Це зокрема кредитні та валютні ринки, ринки цінних паперів та ринки строкових контрактів. Терміни "кредитний ринок", "валютний ринок", "ринок фінансових послуг" або “ринок цінних паперів” є лише узагальнюючими.

При цьому ринок - це конкретне місце, де можна купити або продати певний товар.

Однією з головних цілей таких ринків є створення умов для забезпечення якнайбільшого укладання угод із допущеним до торгів товаром або фінансовим інструментом, що призводить до мінімізації ціни на певний товар або фінансовий інструмент. Іноді ринки можуть також виконувати і функцію виконання укладених угод. Сукупність таких ринків загалом і складає фінансові ринки. Окремою проблемою в українському законодавстві є невизначеність функцій організатора торгівлі. Суть проблеми полягає у процедурі фіксації факту укладання угоди у організатора торгівлі. Участь організатора торгівлі або відсутність його участі в процесі укладання угоди визначає буде чи не буде цей організатор торгівлі приймати участь у процедурах, пов'язаних з виконанням угоди. Дії організатора, який не приймає участі в процедурі фіксації факту укладання угоди, зводяться тільки до надання інформаційних послуг.

Отже, в розвинутих країнах під ринком розуміється конкретна юридична особа, яка є організатором торгівлі і забезпечує укладання угод щодо певних товарів, коштів або фінансових інструментів. При цьому товар або фінансовий інструмент, з яким укладаються угоди на ринках, може мати майновий характер та повинен бути дискретним і стандартизованим.

Застосовуючи поняття “кредитний або валютний ринок” маємо уявити систему, за допомогою якої укладаються і фіксуються угоди щодо кредитних ресурсів або валюти. “Ринок цінних паперів” це біржа цінних паперів або торгово - інформаційна система. Нажаль, важко знайти аналогію поняттю “фондовий ринок” або поняттю “біржовий та позабіржовий ринок”, яке можна було б перекласти як “ринковий ринок та поза ринковий ринок”. На наш погляд, невизначеності, неточності або двозначності можуть мати достатньо негативний вплив на таку точну сферу діяльності як фінансова індустрія.

Фінансова індустрія складається не тільки з ринків. Угоди щодо купівлі - продажу товарів, коштів, цінних паперів можуть укладатися і не на ринках. Для Україні, наприклад, ця обставина має принципове значення, оскільки певні фінансові інструменти (зокрема, цінні папери) знаходяться в обігу переважно поза межами ринків.

Оскільки управління ринковим господарством здійснюється через фінанси, державне регулювання фінансової індустрії має досить важливий вплив на формування ринкової економіки в країні. Глобальні тенденції розвитку світової економіки вимагали здійснити поступове реформування регулюючих функцій щодо фінансової індустрії. Швеція, Данія, Англія, США, Франція, Японія, Австралія та багато інших країн світу визнали за необхідне реформування органів, що регулюють фінансову індустрію. Директива ради ЕС 93/22 “Про інвестиційні послуги у сфері цінних паперів” (1993), Закон Великої Британії “Про фінансові послуги та ринкову діяльність” (1998), Закон США “Про модернізацію фінансових послуг”(1999), Закон Франції “Про модернізацію фінансової діяльності ”(1996) - тільки частина законодавчих актів, що прийняті з метою розвитку фінансової індустрії.

Останнім часом на фінансовому ринку України намітилися позитивні тенденції розвитку. Поступово зростає інформаційна прозорість українських емітентів цінних паперів, все більше уваги приділяється питанням корпоративного управління. Все це свідчить про те, що українські компанії оволодівають "правилами гри" на ринку, активно впроваджують стандарти та інструменти, прийняті в цивілізованому світі.

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням фінансової індустрії - одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед Українською державою. Перехід до ринкових відносин та економічні реформи не є самоціллю. Це лише інструменти, що мають забезпечити сталий розвиток української економіки. Відкрита експортно орієнтована ринкова економіка, моделі якої успішно реалізовані в розвинутих країнах, є добрим взірцем для національних економічних стратегій країн з перехідними економічними системами, таких як Україна. Трансформація економіки в Україні іде саме в напрямі відкритості економіки, інтернаціоналізації виробництва та фінансової індустрії.

Список літератури

1. Базилюк А.В., Коваленко С.О. Тіньова економіка в Україні / Науково-дослідний ін-т Мінекономіки України. -- К., 2008. -- 205 с.

2. Браун С. Іноземна допомога на практиці., К.: КНЕУ, 2009. - 241с.

3. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС. - 2007. - 416с.

4. Ватаманюк З., Панчишин С., Бандера В., Буняк В., Ватаманюк О. Економіка України. Десять років реформ / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка / Зіновій Ватаманюк (ред.), Степан Панчишин (ред.). -- Л.: ЛНУ ім. І.Франка, 2011. -- 496 с.

5. Геєць В.М., Александрова В.П., Барановський О.І., Близнюк В.В., Богдан І.В. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання / Інститут економічного прогнозування НАН України / В.М. Геєць (ред.). -- К.: Форт, 2010. -- 422 с.

6. Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України: Національна економіка України: Підручник для студ. екон. спец. вузів / Національний банк України; Львівська комерційна академія. -- Львів, 2007. -- 579 с.

7. Злупко С.М. Економічна історія України: Метод. матеріали для викладачів і студ. ун- ту / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. -- Львів, 2007. -- 405 с.

8. Калина А.В., Кощеєв О.О. Фондовий ринок: Навч. посіб. для дистанційного навчання / К.: Вид-во "Університет "Україна", 2008.

9. Кісь Я.І., Педич В.П., Шокалюк О.І. Історія України: Курс лекцій (у запитаннях і відповідях) / Інститут менеджменту та економіки. -- Івано-Франківськ, 2008. -- 316 с.

10. Ковтун Г.Н Проблеми регулювання ринку фінансових послуг в Україні // Економіка і фінанси, №7, 2009р., с.15-18

11. Колісник М.К., Маслак О.О., Романів Є.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - Л.: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2007.

12. Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренція та регулювання у глобальній економіці., К.: Діло. - 2010. - 324с.

13. Маслова СО., Опалов O.A. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - 2-е вид., випр. - К.: Каравела, 2007.

14. Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок: тенденции и инструменты., М.: Финансы и статистика, 2009. - 386с.

15. Міжнародні фінанси / за ред. Рогача О.І., К.: Либідь, 2009. - 784с.

16. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч.-метод. посіб. для са-мост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2010.

17. Родіонов І.І Світовий ринок інформаційних послуг: основні риси ціни та методи маркетингу. М.: 2007

18. Смолянсъка О.Ю. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - К.: Центр навч. літ., 2009.

19. Cоколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: Логос, 2009. - c.335-337

20. Суторміна В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій., К.: Діло, 2010р., 318с.

21. Ромашко О.Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2000.

22. Ходатвсъка В.П., Беляев В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2008.

23. Шелудъко В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2008.

Размещено на Allbest.ru